ISSN 2083-5485
© Copyright by Institute of Modern Languages of the Pomeranian University in Słupsk
Original research paper Received: Accepted:
20.10.2015 25.05.2016
АНГЛІЙСЬКІЙ І УКРАЇНСЬКІЙ
ПОЛЕМІЧНІ ДИСКУРСИ ДОБИ РЕФОРМАЦІЇ:
ТАКТИКО-СТРАТЕГІЧНА ІЄРАРХІЯ
Andrzej Kaustov Київський національний лінгвістичний університет Київ, Україна kaustov@ukr.net Ключові слова: полемічний дискурс, стратегія, тактика, прийом, модель Англійський і український полемічні дискурси доби Реформації як різнови-ди публічної суперечки визначаються наступними характеристиками: цілями – перемогти супротивника та перетягнути аудиторію на свою сторону [Хоменко 2008: 11]; двома адресатами – опонентом, який займає відносно автора проти-лежну онтологічну позицію, й аудиторією, за яку бореться автор [Чернова 2009: 32]; конфліктним характером, тобто антагонізмом і зіткненням протиле-жних інтересів [Чернова 2009: 29]. Перераховані характеристики обумовлю-ють тактико-стратегічну ієрархію полемічних дискурсів, згідно з якою страте-гії як плани досягнення певної позамовної мети [Иссерс 2008: 54; Чернова 2009: 32] визначають вибір тактик, тобто набору мовленнєвих прийомів [Иссерс 2008: 110]. Своєю чергою, прийоми є способами підпорядкування мо-делей [Иссерс 2008: 110], тобто репрезентацій послідовностей використання мовних засобів [Языкознание... 1998: 304]. Композиційні моделі відповідають за послідовність розміщення, а семантичні за лінеаризацію смислів через спо-лучуваність мовних одиниць. Реалізацію представленої ієрархії організації ан-глійського і українського полемічних дискурсів розглянемо на прикладі взає-модії домінантної для полеміки конфронтаційної стратегії, спрямованої на компрометацію опонента [Чернова 2009: 32], та тактики відчуження, яка має на меті дистанціювання опонента від аудиторії через прийоми протиставлен-ня, заперечення та ігнорування. Реалізація стратегій, тактик, прийомів і моделей в англійському і українсь-кому полемічних дискурсах доби Реформації підпорядкована риторичним ета-пам текстопобудови: інвенції (вибір теми, визначення цільової аудиторії, стра-nr 6 ss. 261-270 2016тегій і тактик), диспозиції (композиція твору), елокуції (підбір мовних засобів) та відтворення тексту [Encyclopedia of Rhetoric 2006: 111], тобто перформації, яка в добу Реформації об’єднувала друкування й поширення текстів. Крім на-званих етапів текстопобудови, на інвентивному етапі діяльність автора підпо-рядкована трьом способам впливу на аудиторію: етосу (створення ефекту до-віри й авторитетності через саморепрезентацію); пафосу (емоційний вплив); логосу (дія на сферу раціонального) [Аристотель 2000: 9-10]. Урахування вка-заних способів впливу на різних етапах риторичної текстопобудови дозволяє встановити відповідні прийоми, які підпорядковують композиційні й семанти-чні моделі їхньої реалізації, тобто репрезентації послідовностей використання мовних засобів в зіставлюваних дискурсах. Актуальність дослідження полемічного дискурсу доби Реформації зумовле-на тим, що для цього періоду характерне формування ідеологічного контексту, який розглядають як початок виникнення полемічних стратегій і тактик в моде-рному світобаченні [Lander 2006]. Мета статті полягає у виявленні ієрархії по-будови англійського і українського полемічних дискурсів на прикладі втілення конфронтаційної стратегії через тактику відчуження, підпорядковані їй прийоми та композиційні і семантичні моделі її реалізації. Мета дослідження визначає наступні завдання: виявити місце тактики відчуження в реалізації конфронта-ційної стратегії в англійському і українському полемічних дискурсах доби Ре-формації; виокремити підпорядковані їй полемічні прийоми та моделі викори-стання засобів їхнього втілення в зіставному аспекті. Матеріалом статті слугу-ють полемічні тексти авторів досліджуваного періоду – англійських (Дж. Холла [Hall 1808], М. Марпрелата [Marprelate 1843], Дж. Нокса [Knox 1888] та укра-їнських (аноніма [Книга о вѣрѣ... 1914], І. Вишенського [Вишенский 1887а, 1865а, б, 1887б], А. Мужиловського [Мужиловский 1887], Г. Смотрицького [Смотрицкий 1887]). Тактика відчуження в англійському й українському полемічних дискурсах доби Реформації передбачає дистанціювання опонента від аудиторії через апе-лювання до дихотомії свій – чужий, що обумовлено універсальною бінарною рецепцією дійсності [Jaeggi 2014] та посилено християнською теологією, у якій дихотономічні ряди становлять вісь релігійного світосприйняття: Бог – диявол, добро – зло, чесноти – гріхи [Człowiek średniowiecza 1996]. У цьому контексті кожен з елементів навколишньої дійсності набуває релігійного характеру та співвідноситься з однією з двох вертикалей – божественною (акцептованою) чи диявольською (відчуженою). Дистанціювання опонента від аудиторії за та-ктики відчуження реалізується трьома прийомами: протиставлення, що поля-гає в атрибутуванні опонента з категорією чужий, а аудиторії й автора з кате-горією свій; заперечення, яке спрямоване на пониження статусу опонента шля-хом спростування його поглядів; ігнорування, яке передбачає авторське нехту-вання опонентом. Прийом протиставлення, що реалізує тактику відчуження шляхом атрибу-тування опонента з категорією чужий та аудиторії й автора – з категорією свій, має на меті створення умовного кордону між адресатами полеміки. Реалізація цього прийому в англійському та українському полемічному дискурсах доби
Реформації має лише ізоморфний характер і підпорядковує моделі
дистанцію-вання та зіставлення статусів.
Модель дистанціювання, яка реалізує прийом протиставлення, зумовлює
вживання пар займенників they – вони, their – їхній, yours – ваш на позначення віддалення опонента від аудиторії. Ці одиниці мають на меті винесення опоне-нта поза межі простору свого через імплікатуру, тобто небуквальний аспект значення дистанціювання [Грайс 1985: 220], з огляду на відсутність експліко-ваних бінарних опозицій (we – they, ми – вони). Ізоморфний характер реалізації моделі дистанціювання та взаємодію, притаманних для неї мовних засобів про-ілюструємо наступними прикладами: 1. “They see their owne destruction, and yet they have no grace to avoide it. Yea, they are becomen so blinde, that, knowing the pit, they headlong cast them selves in to the same” [Knox 1888: 395]; 2. “Вашъ вѣкъ, ваше лживо царство, ваша суетная слава, ваша безецная роскошъ, ваше идолопоклоняемое могутство, ваша ногайская владность и началство, ваше все” [Вишенский 1865а: 251]. Прийом протиставлення реалізується через модель дистанціювання в прикладі 1 англомовним займенником they із семантикою віддалення опонента від автора й аудиторії. Ця семантика посилюється у наве-деному прикладі мовними одиницями з пейоративною конотацією – іменни-ком destruction, заперечним словосполученням no grace і прикметниіменни-ком blinde. Протиставлення опонентів – уніатських єпископів – та аудиторії реалізується в прикладі 2 українськими займенниками вашъ, ваше, ваша із семантикою від-далення від автора й аудиторії. Посиленню цього значення слугують мовні за-соби з пейоративною конотацією на позначення негативних моральних харак-теристик опонентів: прикметники лживое, суетная, безецная, ногайская, идо-лопоклоняемое; іменники розкоші, владность. Модель зіставлення статусів адресатів, яка реалізує прийом протиставлен-ня, виявляється у використанні мовних одиниць на позначення дихотономічних характеристик опонента та аудиторії: соціальних парами прикметників rich –
poor, богатый – бѣдный, парами іменників gentleman – commoner, панъ – прос-такъ; релігійних парами прикметників rightesnous – sinful, правѣдный – грѣшный, proud – meek, гордый – смирѣный. Ізоморфний характер зазначеної
моделі у дискурсах зіставлюваними мовами та взаємодію, притаманних для неї мовних засобів продемонструємо такими прикладами: 1. “From Manners to look towards our Doctrine: The novelty of our religion, you say, hath discouraged you:
theirs hath drawn you with the reverence of her age. If there be any point or our
religion younger than the Patriarchs and Prophets, Christ and his Apostles, the
Fathers and Doctors of the Primitive Church, let it be accused, and condemned for
an upstart” [Hall 1888: 4]; 2. “А кому на свѣте може быти тайно, же зъ грековъ философы, з грековъ богословцы увесь свѣть маеть, без которыхъ и его Римъ нячого не знаеть” [Смотрицкий 1887: 34]. Модель зіставлення передба-чає порівняння в прикладі 1 релігійних статусів протестантизму та католициз-му в контексті часу їхнього виникнення. Ствердження першості протестантиз-му, виражене іменниками на позначення давнини (reverence, age), протистав-ляється сучасності позначеній іменником novelty. З метою підтвердження тези про старовинність протестантизму автор апелює до авторитетів із Святого
Пи-сьма та історії ранньої церкви іменниками Patriarchs, Prophets, Christ, Apostles,
Fathers, Doctors, а написання з великої літери підкреслює їхній високий
релі-гійний статус. Посиленню опозиції опонент – аудиторія в наведеному прик-ладі додатково сприяють пари займенників на позначення дихотомії чужий –
свій: you – us, theirs – our. Модель зіставлення релігійних статусів
православ-ної та католицької церков в прикладі 2 передбачає ствердження вищості схід-ної теології над західною українським іменником богословцы на позначення трансцендентного знання від Бога в поєднанні зі словосполученням увесь свѣть маеть з гіперболічним значенням всеосяжності зазначених знань. Під-вищення релігійного статусу православної церкви автор супроводжує пони-женням статусу опонента – католицизму – займенником нячого та дієсловом в за-перечній формі не знаеть на позначення відсутності самостійної теологічної докрини. Дихотомію свій – чужий в наведеному прикладі експліковано етно-німом грековъ на позначення православ’я як свого, та топоетно-німом Римъ, пов’язаним з католицькою церквою, тобто чужим. Прийом заперечення, що має на меті спростувати точку зору опонента, реа-лізує тактику відчуження через апелювання до логосу як із збереженням пра-вил формальної логіки, так з їхнім порушенням за допомогою софізмами [Encyclopedia of Rhetoric 2006: 309]. До аргументів, які відповідають правилам логіки, належать апеляції до прецедентів з викоритсанням цитат з Біблії та творів Отців Церкви; до авторитетів з використанням топосів, які представля-ють абсолютні авторитети в християнстві по низхідній: від Бога до пророків та апостолів. Серед аргументів реалізації прийому заперечення з залученням со-фізмів виділяємо три апеляції: до особистості опонента, а не до його аргумен-тів; до більшості, стереотипність уявлень якої слугує позитивним доказом; до незнання, коли відсутність доказів підтверджує правоту автора. Ізоморфні моделі реалізації прийому заперечення в англійському та україн-ському полемічних дискурсах доби Реформації підпорядковують мовні засоби на позначення трьох різновидів апелювання: до авторитетів; до більшості; до особистості опонента. Водночас аломорфний характер втілення прийому запе-речення представлений в англійському полемічному дискурсі композиційною моделлю силогізму, а в українському – апелюванням до незнання. Ізоморфна модель з використанням мовних засобів на позначення апелю-вання до авторитетів передбачає використання номінативних одиниць на по-значення Біблії як прецедентного тексту доби Реформації, пор.: Bible – Библия, Gospel – Євангелие; топосів, які представляють абсолютні авторитети в
хрис-тиянстві, пор.: God – Богъ, Christ – Хритстосъ, Creator – Творецъ, apostles –
апостолове, fathers – отцове тощо. Ізоморфний характер зазначених моделей
та взаємодію підпорядкованих їм мовних засобів проілюструємо двома прик-ладами: 1. “Neither will we only glorify God in his saints, as Augustin hath taught Durand to speak, as Sidonius said of his Claudian” [Hall 1808: 70]; 2. “А
Да-маскинову ревокацию где звайдешъ, который ясне написалъ: Ex Filio autem
Spiritum Sanctum non dieimus, – то есть: “отъ Сына бовѣмъ Духа Святого не
мовимъ” [Мужиловский 1887: 270]. Апелювання до авторитетів, яке реалізує
Хо-лла, втілено антропонімами Augustin на позначення Отця Церкви та Sidonius – церковного діяча пізньої Римської імперії. Натомість, спростування поглядів опонентів – теологів католицької церкви – на культ святих експліковано мов-ними засобами із семантикою незгоди: суб’єктно-предикатною групою neither will we glorify, що вказує на заперечення протестантами культу святих, переда-ного іменником saints. Прийом заперечення через апелювання до авторитетів реалізується в прикладі 2 з українського тексту А. Мужиловського цитуванням візантійського богослова Івана Дамаскіна, позначеного присвійним прикмет-ником Дамаскиновъ. Власне заперечення поглядів опонента – католицької це-ркви – щодо догмату Святої Трійці автор передає дієсловом в негативній фор-мі не мовимо. Ізоморфна модель реалізації прийому заперечення через апелювання до бі-льшості, описана вище, підпорядковує мовні одиниці на позначення христия-нських церков, етносів, країн, які слугують вагомими аргументами для спрос-тування точки зору опонента та підтвердження правоти автора, пор. англ. most
Churches in the worlde, Heluetian, Scottish, French, Bohemian, Polonia, Denmarke, Saxonie; укр. Кгрѣци, Арапы, Сѣвераны, Сербы, Болгаре, Москва, Русь.
Ізомо-рфний характер названої моделі та взаємодію притаманних їй мовних засобів продемонструємо на таких прикладах: 1. “This authoritie of our L. Bb. in
England, is accounted Antichristian of the most Churches in the worlde. As of
the Heluetian, the Scottish, French, Bohemian, and the Churches of the low
countries, the Churches of Polonia, Denmarke, within the dominions of the Count Palatine, of the Churches in Saxonie, and Sweuia, etc.” [Marprelate 1843:
7]; 2. “Албо не видишъ, иже въ православной вѣрѣ <…> на полудне и съ пол-ночи; кождый отмінньш своимъ голосомъ зовомый языкъ, а именовите: Кгрѣци, Арапи, Сѣвераны, Сербы, Болгаре, Словяне, Арабанаши, Мул-тяне, Богданци, Москва и наша Русь не зовутся инако, толко христіанинь” [Вишенский 1865б: 220]. Апелювання до більшості використано в прикладі 1 за-для заперечення релігійного статусу Англіканської церкви, позначеної групою підмета authoritie of L. Bb. in England. Цій меті слугує утвердження її антихри-стиянського характеру предикативом Antichristian. Власне апелювання до бі-льшості експліковано словосполученням most Churches in the worlde, яке вка-зує на узагальнену рецепцію християнськими церквами англіканства. Поси-ленню апелювання до більшості слугує подальше перерахування церков, які сприймають англіканство як антихристиянську деномінацію, сполученням іменника Churches з прикметниками й іменниками на позначення їхньої націо-нальної та державної приналежності: Heluetian, Scottish, French, Bohemian,
Polonia, Denmarke, low countries. Заперечення претензій католицької церкви на
виключне право до християнської спадщини в прикладі 2 з українського поле-мічного дискурсу реалізується через апелювання до більшості, експліковане по низхідній від позначення сторін світу одиницями полудне, полночи до етноні-мів, які іменують народи, приналежні до православної деномінації Кгрѣци, Арапи, Сѣвераны, Сербы, Болгаре, Словяне, Арабанаши, Мултяне, Богданци, а та-кож назв православних країн: Москва, Русь.
Ізоморфна модель реалізації прийому заперечення через апелювання до особистості опонента спирається на однойменний софізм, у якому наголос ставиться не на розгляді аргументів супротивника, а на його негативному ста-тусі, що передбачає взаємодію з прийомами образи й висміювання, які реалі-зуються парами одиниць з пейоративною конотацією: slander – потваръ, theft – злодейство, lust – похоть. Ізоморфний характер реалізації цієї моделі
проі-люструємо наступними прикладами: 1. “Dealing with master doctors booke, I cannot
keepe decorum personce. […] For I haue heard som cleargie men say, that M. Bridges
was a verie patch and a duns, when he was in Cambridg” [Marprelate 1843а: 14]; 2. “На початку якобы указуеть выводы, и притягаеть до згоды, а на остатку яду аспидного под устнами задержати не могъ, што сердце з мыслью тайно уковало, тое перо з рукою явно указало” [Смотрицкий 1887: 240]. Прийом заперечення через апелювання до низьких розумових здібностей англікансько-го теолога Джона Бріджеса обґрунтовує в прикладі 1 неможливість послідов-ного аналізу його доробку, що експліковано словосполученням keepe decorum “дотриматись композиції (послідовності)”. Згадані розумові здібності позначе-но прикметниками з пейоратиним значенням patch “дурний”, duns “тупий”. Заперечення поглядів опонента через апелювання до його особистості в при-кладі 2 експлікує ухиляння українського автора від аналізу аргументів католи-цького теолога Бенедикта Геребеста словосполученням якобы указуеть выводы із семантикою зневажливого ставлення. Перенесення акценту на нега-тивний статус опонента реалізується мовними засобами на позначення його пейоративних характеристик словосполученням яду аспідного із семантикою отрути та приказкою што сердце з мыслью тайно уковало, тое перо з рукою явно указало із семантикою нещирості. Аломорфна реалізація прийому заперечення представлена наступними мо-делями: композиційною, яка спирається на силогізм в англійському полеміч-ному дискурсі, та семантичною, яка апелює до незнання в українському тексті. Характерною рисою реалізації прийому заперечення в англійському поле-мічному дискурсі стає широке використання характерної для формальної логі-ки композиційної моделі побудови тексту, представленої силогізмом, що скла-дається з двох положень та одного висновку [Encyclopedia of Rhetoric 2006: 788], напр.: “All worschippinпg, honoring, or service inventit by the braine of
man in the religioun of God, without it’s own express commandment, is Idolatrie:
The Masse is inventit be the braine of man, without any cummandement of God: Thairfoir it is Idolatrie” [Knox 1888: 34]. Заперечення божественного характеру католицького богослужіння реалізується в наведеному прикладі згідно з ком-позиційною моделлю побудови силогізму, який передбачає послідовність роз-міщення граматичних конструкцій з двох положень та висновку. У першому положенні (All worschippinпg, honoring, or service inventit by the braine of man in
the religioun of God, without it’s own express commandment, is Idolatrie)
запере-чення реалізується через негативне змалювання релігійних практик богослу-жіння, які було створено людиною, іменниками wоrschippinпg, honoring,
service та словосполученням braine of man. Своє чергою, відсутність залучення
іменни-ка God зі словосполученням without commandment. Автор завершує твердження про неправомірність богослужіння, несанкціонованого Творцем, через іменник
Idolatrie “ідолопоклонство” з негативною релігійною конотацією. Заперечення
католицької доктрини про богослужіння, експліковане іменником Masse, реалі-зується в другому положенні (The Masse is inventit be the braine of man, without
any cummandement of God) повторенням іменників braine, man, cummandement, God та прийменника without з першого положення для позначення неучасті Бога в католицькій месі. Ампліфікація заперечення поглядів опонента – католицької церкви – на богослужіння реалізується іменником Idolatrie з пейоративною релі-гійною семантикою у висновку силогізму: Thairfoir it is Idolatrie. Аломорфна модель через апелювання до незнання, що реалізує прийом за-перечення в українському полемічному дискурсі, спирається на софізм, згідно з яким відсутність доказів чогось, вважається обґрунтуванням зворотного [Encyclopedia of Rhetoric 2006: 309], напр.: “Тому поклепу на Златоустого, ко-ротко молвячи, не вѣримо; бо если самъ Златоустый пробовалъ утѣкати отъ мирскаго огня въ горы, жебы не згорѣть огнемъ грѣха похотнымъ, – пѣвне и другимъ туюжъ пораду безъ зазрѣнія подавалъ” [Вишенский 1887а: 40]. За-перечення поглядів опонента – Памви Беринди – на феномен аскетизму здійс-нюється в наведеному прикладі дієсловом в негативній формі не вѣримо. Вла-сне апелювання до незнання реалізується прислівником пѣвне на позначення припущення щодо пропагування Отцем Церкви – Іваном Златоустим, позначе-ним антропонімом Златоустый, аскетизму, імплікованого словосполученням утѣкати отъ мирскаго огня въ горы. Прийом ігнорування реалізує тактику відчуження через утвердження нехту-вання опонентом і його полемічними висловлюнехту-ваннями шляхом апелюнехту-вання до емоції ненависті та до логосу через прецедентне аргументування, що вияв-ляється в цитуванні Біблії та Отців Церкви. Семантичні моделі реалізації дос-ліджуваного прийому мають лише аломорфний характер, тобто наявні в укра-їнському полемічному дискурсі, що обумовлено відмінностями теологічної рецепції ідеалу людини та способів її самореалізації в західній і східній гілках християнства [Człowiek średniowiecza 1996]. Так, для західного християнства, панівного на території Англії, в епоху Реформації був притаманний ідеал ак-тивної людини, який передбачав залучення всіх верств суспільства до релігій-но-адміністративної діяльності, спрямованої на теперішнє. Натомість у схід-ному християнстві переважав ідеал людини пасивної, відстороненої від церко-вного адміністрування та спрямованої на трансцендентне майбутнє [Człowiek średniowiecza 1996]. Як наслідок, в англійському полемічному дискурсі прий-ом ігнорування відсутній, оскільки дприй-омінантні християнські денприй-омінації в Ан-глії вбачали як норму активну участь суспільства в справах церковного управ-ління та вміння захищати й обґрунтовувати своє ставлення до питомих релі-гійних питань [Pettegree 2005]. Прийом ігнорування опонента в українському полемічному дискурсі реалі-зується трьома семантичними моделями: ігнорування релігійного, персональ-ного й етичперсональ-ного. Семантична модель ігнорування, обумовлена негативним ре-лігійним статусом опонента, який представляє вірян інших, ніж автор,
дено-мінацій, відступників та єретиків, експлікованих іменниками латиняне, папѣжници, блюзнѣрцѣ, еретики. Взаємодію мовних засобів, підпорядкова-них семантичній моделі релігійного ігнорування, проілюструємо на прикладі з українського анонімного полемічного трактату: “Нам такъже пристоит о Св. Тайнах заховатися, кгдыже не без причины и имя тайны дано. А, если тайны, тоть другое въ тайнѣ держати. Пред свинѣ бовѣмъ, то ест пред еретики блюзнѣрцѣ, перел не метати Христосъ приказалъ” [Книга о вѣрѣ... 1914: 240]. Прийом ігнорування в наведеному прикладі реалізується іменником тайна в значенні прихованості інформації від опонентів з огляду на їхній не-гативний релігійний статус, експлікований номінативними одиницями ерети-ки, блюзнѣрцѣ з пейоративною релігійною семантикою. Посиленню ефекту іг-норування слугує біблійна ідіома пред свинѣ перел не метати із семантикою марнування зусиль на докази чи розмову з кимось, хто неспроможний зрозумі-ти. Словосполучення Христосъ приказалъ, яке в наведеному прикладі позна-чає найвищий авторитет християнства, виконує роль прецедентного аргументу до Біблії: “Не давайте святого псам, і не розсипайте перел своїх перед сви-ньми, щоб вони не потоптали їх ногами своїми, і, обернувшись, щоб не розш-матували й вас” [Від Матвія 7: 6]. Семантична модель персонального ігнорування, яке обумовлене особистим негативним статусом опонента, має маргінальний характер, тобто використана лише в одному українському тексті: “А еже глаголетъ панъ Юрко о возвра-щеніи моемъ, которое аще укоснетъ, непщевати, злая поносити, клеветати и отчаяватися мнози будуть; вину же глаголетъ, народное ожиданіе. Сія словеса истовыя басни суть, ниже отвѣта достойни” [Вишенский 1887б: 34]. У наве-деному прикладі ігнорування опонента, позначеного засобом референції до третьої особи панъ Юрко, обумовлене його негативним суспільним статусом, вираженим дієсловами укоснетъ, непщевати, поносити, клеветати з пейора-тивною конотацією його дій по відношенню до автора. Посиленню негативно-го статусу опонента слугують іменники із семантикою брехні, які характери-зують його висловлення: словеса, басни. Власне ігнорування вдресата в наве-деному прикладі експліковано словосполученням ниже отвѣта достойни. Семантична модель етичного ігнорування демонструє негативну рецепцію феномену суперечки в християнській етиці, за якою це явище виступає показ-ником низького релігійного статусу: “А від нерозумних та від невчених зма-гань ухиляйся, знавши, що вони родять сварки. А раб Господній не повинен сваритись, але бути привітним до всіх, навчальним, до лиха терплячим” (2 Ти-мофію 2: 23, 24). Дистанціювання від суперечки є прикладом софізму, оскіль-ки стоїть у протиріччі до самого характеру полеміоскіль-ки і, як наслідок, має маргі-нальний характер, зустрічаючись лише в одному фрагменті тексту Андрія Мужиловського: “Скаржышся, же с тобою не диспутують; я тебѣ скажу: сум-нѣнье не кажеть” [Мужиловский 1887: 276]. Етичне ігнорування опонента експліковано в наведеному прикладі дієсловом в заперечній формі не диспу-тують із семантикою небажання вступати в полеміку, що обумовлено поло-женнями християнської етики про негативний характер суперечки, виражени-ми словосполученням сумнѣнье не кажеть.
Таким чином, тактично-стратегічна ієрархія англійського і українського полемічних дискурсів доби Реформації виявляє домінантний характер страте-гій, тобто планів досягнення певної позамовної мети, які визначають вибір та-ктик, тобто набору мовленнєвих прийомів, що підпорядковують моделі як ре-презентації послідовностей використання мовних засобів. Вказана ієрархія продемонстрована у статті на прикладі текстового втілення конфронтаційної стратегії, спрямованої на компрометацію опонента з залученням тактики від-чуження, яка передбачає відокремлення опонента від аудиторії через апелю-вання до дихотомії свій – чужий, обумовлене універсальною бінарною рецеп-цією дійсності та посилене релігійним контекстом доби Реформації. Ця такти-ка в англійському та українському полемічних дискурсах реалізується прийо-мами, що забезпечують відчуження опонентів від аудиторії: протиставлення, заперечення та ігнорування. Подальші перспективи дослідження вбачаємо у вста-новленні мовних засобів реалізації коопераційної стратегії, спрямованої на на-ближення автора до аудиторії. Бібліографія Аристотель, 2000, Риторика. Поэтика, Москва. Вишенский І., 1865a, Посланіе Афонскаго монаха Іоанна Вишенскаго къ митропо-литу и епископамъ Югозападной Руси, принявшимъ унію, „Акты, относящіеся къ исторіи Южной и Западной Россіи”, Т. 2. Вишенский І., 1865б, Посланіе ко князю Василію Острожскому и ко всѣмъ право-славнымъ христіанамъ, „Акты, относящіеся къ исторіи Южной и Западной Россіи”, Т. 2. Вишенский І., 1887a, Посланіе къ старицѣ Домникіи, „Архив Юго-Западной Рос-сии”, Т. 7, Ч. 1. Вишенский І., 1887б, Позорище мысленное – сочиненіе, написанное по поводу изданной въ Львовѣ въ 1614 году книги о священствѣ Іоанна Златоустаго, „Архив Юго-Западной России”, Т. 7, Ч. 1. Грайс Г., 1985, Логика и речевое общение, [в:] Новое в зарубежной лингвистике, Вып. 16, Москва. Иссерс О., 2008, Коммуникативные стратегии и тактики русской речи, Москва. Книга о вѣрѣ Единой, Святой, соборной, Апостолскои Церкве, которая под розсу-докъ Церкве Всходнеи поддается, „Архив Юго-Западной России”, Т. 8, Ч. 1. Мужиловский А., 1887, Отписъ на листъ виленскихъ унитовъ, 1616 г., „Архив Юго-Западной России”, Т. 7, Ч. 1. Смотрицкий Г., 1887, Ключъ царства небеснаго, западно-русское полемическое со-чиненіе 1587 г., „Архив Юго-Западной России”, Т. 7, Ч. 1. Хоменко І., 2008, Еристика – мистецтво полеміки, Київ. Чернова П., 2009, Языковая форма и функции полемического высказывания (на материале современного немецкого языка), дис. канд. филол. наук: 10.02.04 «Германские языки», Санкт-Петербург. Языкознание. Большой энциклопедический словарь, 1998, Москва. Człowiek średniowiecza, 1996, red. J. Le Groff, Gdańsk.
Encyclopedia of Rhetoric, 2006, ed. Th.O. Sloane, Oxford. Hall J., 1808, Serious Dissuasion from Popery, London. Jaeggi R., 2014, Alienation, New York.
Knox J., 1888, The First Blast of the Trumpet Against the Monstrous Regiment of Wom-en, London.
Lander J., 2006, Inventing Polemic. Religion, Print, and Literary Culture in Early Modern England, Cambridge.
Marprelate M., 1843, An Epistle to the Terrible Priests of the Convocation House, London. Pettegree A., 2005, Reformation and the Culture of Persuasion, Cambridge.
Summary
English and Ukrainian polemic discourses of the Reformation period: tactical and strategic hierarchy
The article argues that the tactical and strategic hierarchy in English and Ukrainian polemical discourses of the Reformation period is dominated by strategies as plans of achieving non-verbal goals. The strategies determine the choice of polemical tactics as sets of linguistics rhetorical moves, which aimed at subjecting of models as representa-tions linguistic units usage order. The analysis of the polemical texts of the period under investigation reveals the way the confrontation strategy defines the tactic of alienation, aimed at separating the opponent and the audience. It is found that this tactic is imple-mented by linguistic moves of opposition, negation and disdain, subjecting isomorphic and allomorphic models.
