Ruslan. R. 2, č. 205 (1898)

Ч. 205. Львів, Неділя дня ІЗ (25) вересня 1898. Річник II.

► •

Передплата на «РУСЛАНА» виносить:

в Австри на цїлин рік . на пів року на чверть року на місяць . .

12 р. ав.

6 р. ав.

З р. ав.

1 р. ав.

За границею:

на цілий рік . . 20 рублів або 40 франків на пів року . 10 рублів

або 20 франків Поодиноке число по 8 кр. ав.

*

«Вирвеш ми очи і душу ми вирвеш: а не возьмеш милости і віри не возьмеш, бо руске ми серце і віра руска.< — 3 Р у с л а н о в и х псальмів М. Шашкевича.

Виходить у Львові що дня ; крім недїль і руских сьвят і

о год. 6-ій пополуднії.

Редакция, адмінїстрация і експедиция «Руслана» під ч. 5 ул. Л їн д о г о . — Експедиция місцева в Аґенциї Соколовского в пасажі Гавсмана.

Рукописи звертав ся лише і на попереднє застережене. — {

Реклямациї неопечатані вільні від порта. — Оголошена зви­

чайні приймають ся по цїнї 10 кр. від стрічки, а в «Наді­

сланім» 20 кр. від стрічки. По­

дяки і приватні донесеня но І 15 кр. від стрічки. ’

і і

і і

Парламентарна більшість?

Рускі посли сонмові і ради державної зібрали ся, як звісно, 23-го вересня на на­

раду в Станиславові. З послів явили ся:

Заячківский, Гаморак, Небиловець, Карат- ницкий, Барвіньский, Охримович, Вахнянин і Гладипювский. Неприсутність оправдали посли: Мандичевский і Савчак. Наради над політичним положенєм тривали від 121/2 до 4 години з полудня. Рішено видати слідуючий комунїкат:

»Рускі посли краєвого сойму і дер­

жавної ради, обговоривши всесторонно по­

літичну ситуацию і провіривши, що доси не виконано оправданих постулятів руского народу в Галичині і на Буковині, рішили одноголосно заняти відповідне до того ста­

новище. «

В часі розправ наспіла з Люблнни те­

леграфічна вість такої основи: »Управа клюбу і збори словіньско-католицких по­

слів рішили на дни 22-го вересня одного­

лосно: Посли словіньско-католицкі виступа­

ють з парламентарної більшости правиці, лишають собі політику свобідної руки, ста­

ють до борби о рівноправність і проти уго­

ди з Угорщиною.*

Легше добути волю, як у д е р ж а т и волю. Стара ся правда ледви чи не оправ­

дає ся на теперішній більшости державної ради.

Під хорошим окликом зложила ся те- перішна більшість державної ради на по­

чатку ХШ. сесиї. Сказано тоді і подано со­

бі на те руку, що сполучені сторонництва послів ческих, польских, руских, словінь- ских, хорватских, румуньскнх, нїмецких, католицких людовцїв і консерватистів по­

дбають о с п р а в е д л и в е п е р е в е д е н е н а ц і о н а л ь н о ї і п о л іт и ч н о ї р і в н о ­

п р а в н о с т і! в с іх а в с т р и й с к и х н а р о ­

д ів , як і о розширене самоуправи корон­

них країв. Проґраму сю проголошено від­

так офіцияльно в проекті адреси до трону, яка мала вийти з державної ради.

Програма ся була к о м п р о м іс о в а . В ній містило ся з одного боку у е і о про­

ти колишної геґемонїї нїмецкої над не- нїмецкими народами в Австриї, з другого боку з а и о р у ч е н о собі взаїмно, що всі народи австрийскі уважають себе р ів н о - в а р т н и м и і на тій підставі приймуть ся за с п р а в е д л и в е п е р е в е д е н е р ів н о ­ п р а в н о с т і!, почім не було би нікому страшне і небезпечне розширене комиетен- циї краевих соймів і властий.

В и к о н а н е сеї програми мало при­

нести австрийским народам і краям повний внутрішний мир. Оно мало усунути всякі змаганн до геґемонїї одних народів над другими в державі і в краях о мішанім населеню, оно мало знищити давний анта­

гонізм національний, що в иослїдних літах виродив ся вже в расову ненависть; оно мало нерестроїти Австрию на союз сво- бідних народів, що уміють берегти своє а чуже шанувати; оно мало

коротко ка­

жучи

р е г е н е р у в а т и Австрию, скрі­

пити еї у внутрі і на внї. і уможливити спокійний розвій ЄЇ социяльних і економіч­

них інтересів.

Така була п р о в ід н а ід е я сторон- ництв, що витворили тодїшну гіарлямен- тарну більшість. Всякий одушевляв ся сею ідеєю і стояв при ній щиро і непохитно.

Здавалось, що австрийскі народи приняли ся з повною сьвідомостию за осущенє дій­

сного посланництва Австриї, котре чейже не лежить в вічній борбі о права націо­

нальні та політичні, в змаганю до верхо­

водства одних над другими, в взаїмнім себе нищеню і слабленю, а як-раз в зали- шеню всего того, що розстроює і спиняє правильний розвій і зріст сил держави.

З поставленєм такої програми через парламентарну більшість навіть без помочи

тодїшного нравительства, була — можна сказати — заінавґурована »нова ера< в Ав­

стриї. Розходилось лише о п е р е в е д е н е сеї розумної програми, а в першій лінії, як звісно, о розширене національних прав братного народу ческого, найбільше загро- женого геґемонїстичними змаганями ав- стрийских Німців, перенятих ще заєдно ґерманїзацийними утопіями австрийскнх Славян а навіть нрусофільством.

Ніхто не годен заперечити, що Чехи дізнали в сім часі із сторони своїх алїян- тів щ и р о ї піддержки. Правиця робила все, щоби Чехів не скривджено. Она держалась незрушимо в ц їл о с т и , хоч як німецка лівиця заходила ся розбити ту фалянґу, а навіть явно домагали ся від нравительства, щоби оно за всяку ціну розбило солідарну правицю. Так було до недавна. Було так аж до кінця XIV. сесиї.

З заміну за те, що другі сторонни­

цтва славяньскі рішили ся, з всею щиро- стию постояти за права ческого народу, п ід д е р ж а л и ческі, польскі і сполучені нїмецкі сторонництва о п р а в д а н і п о с т у ­ л я т и п о с л ів р у с к и х , с л о в ін ь с к и х і х о р в а т с к и х в ч а с а х к а б ін е т у Гр. Ба- д е н ь о г о і бар. Ґ а в ч а . Постуляти ті — можемо нині виявити — одобрила парля- ментарна більшість правиці і постуляти ті предложили відтак заступники клюбу >Сла- вяньского христ.-народного Союза« як Гр.

Баденьому, так і бар. Ґавчови до в и к о ­ най я. Справа велась льояльно і коректно.

Була іменно взаїмність з одної і з другої сторони. Та взаїмність мала і ті добрі на­

слідки, що правительство усунуло деякі давні кривди, нанесені нїмецкою управою Словінцям, а та сама взаїмність повіяла і в п о с л їд н ій с е с и ї г а л н ц к о г о с о й м у і признала рускому народові! деякі права на поли шкільнім і уживаню руского язика в прилюднім житю. Се були неначе пер­

ші, хоч дуже несьмілі кроки в осущеню програми правиці.

ні того, ні других. Перед очима громади цікавих слухачів істнує тільки убранство тієї другої поло­

вини і нїкогосїнького там живого. В глибині салі на геть то підвисченому на кілька ступнів до­

лови стоїть широкий, довгий стіл, покритий чер­

воним сукном з золотими китицями но всіх чо­

тирьох кінцях. На столі з одного боку стоїть | євангеліє, з другого золоїий орел з двома го­

ловами, що держить у лапах царські клейноди:

у одній яблуко, у другій булаву і державу. Окрім євангелія і орла під склом зза стола визирають високі спинки ослінцїв задля суддів. На стінці у деревляній під позолотою рамі висить пор­

трет царя на ввесь його ріст. По боках стола біля стінок поставлено ще два невеличкі столи­

ки задля інчих судових урядників. Ннзче-ж його V ліворуч біля дверий лавка задля обжалованого.

Ані суддів, ані обжалованого, кажу, нема ще.

Пусто тут зовсім. Там же, в тій половині, кажу, бушує-хвилюєть ся, повно, набито. Несеть ся відтіля і лайка і сварка-спірка за місце і писк якої небудь пани, а то й так дівчини, або й жін­

ки вже дуже придавлених.

Чого-ж це стільки люду поназіходилось поназбиралось сюди ? Сьогодня зараз судити муть лютого зарізяку, старого розбишаку, нашого діда Миколу Опанасовича Удоткннова. Чотири вже роки минуло, як спіткала йогосьвідома нам

25

З а б а т ь к о в у в и н у .

Сьвяточне дідове оповідане.

Написав Олександер Катренко.

(Дальше.)

X V I.

Велика судова саля в Харкові ще зараня натовпом повнісінька всякого люду. Тут і прості селяни в сїраках і міщани в чинарках, тут і па­

ни ріжного уряду у всякій одіжі: мундурні й ні, з своїми розодягненими панями. Тут і ремесний і солдати і купці й перекупки й канцеляристи й адвокати-брехунцї. Все те перемішало ся, тов- пить ся, давить дружка дружку, відтоптує один одному ноги, стусуєть ся і боками й ліктями.

Щасливійші, що здали ся догадливійшимн і прий­

шли геть то заздалегідь, позаймали собі місця і тісненько, щільненько стуливши ся, сидять по лавках, котрі стоять довгі тут у два ряди одна одної вище. Поперед передньої, наіїнизчої лавки загороджена деревляними стівбцями штучна заго­

родка. Вона розділяє салю на дві рівні поло­

винки. Перша з них задля слухачів, друга-ж за­

для обжалованого і суддів. Тепер поки що нема

лиха година, а й досі ще його не судили. Про­

бував той довгий час старий все по тюрмах.

Тягали його нещасного з однієї до другої: з по­

віту у ґубернїю й знов у повіт й знов у ґубер­

нїю. Тільки за чотири роки в силу й надумали ся добродії судді, що час вже його і судити.

Край який небудь йому дати. Хто його знає, може, дивись, вони і ще-б підождали, якби не його старість. Побояли ся мабуть, що ще й ви- тягнеть ся, вмре до засуду. Злукавить й не діж- деть ся! Треба, бач, поспішати. Ну й поспішили ото! Оттакі, як бачите, у нас прославлені своєю швидкостию суди!

Але годі про те. Ось дивіть ся лишень, що воно прибігло на судню половину? Що воно за панок у сурдутови з ясними ґудзиками і виши­

ваним золотом високим ковнїром? Бач як він моторненько збіг, хоч і пристаркуватий, по чо­

тирьох східцях до того великого червоного сто­

ла. Це «судебний пристав».

— Суд ідьот! — чутно виголосив він, спи­

нившись.

Миттю від тих ного двох слів, як від чарів, на половині слухачів вродила ся найтихійша тиша. Вся громада притихла, як один чоловік.

До того ще котрі сиділи, наче москалі на муштрі, до одного посхоплювали ся й повставали, ви- простовались. В той же саме час на судній по-

2 — Тількож одного тут бракло, іменно

з одної сторони б р а к л о е к з е к у т и в и , з другої в и т р и в а л о с т и в виконуваню згаданої проґрами. На тім поли виявилась цілковита з а с т о я , а застою сю не усу­

нула парляментарна комісия правиці навіть і тоді, коли до того з а в і з вав єї др. Фе- р и я н ч и ч в ім ен и С л о в ін ц ів , Х о р в а ­ т ів і Р у с и н ів п р и в ід р о ч е н ю п а р л а ­ м е н т у в ч е р в н и с е г о р о к у . Над вне- сенєм д-ра Фериянчича перейшли прочі сторонництва правиці до дневного порядку, а в наслідок того і кабінет ґр. Ту на зали­

шив подбати о полагоду пекучих але і вповни оправданих постулатів руского на­

роду і полудневих Славян, хоч мав перед собою навіть ухвали і резолюциї сонмові.

В тім треба шукати дійсної причини теперішного р о з л ю з о в а н я сол ідарності!

правиці і парламентарної більшості!. Нині стало ся фактом, що посли рускі і сло- віньскі, чуючи на собі обовязок у с н і щ н о- го заступованя інтересів своїх народів, а добачаючи, що правиця і правительство до тих інтересів віднесли ся р і в н о д у III н о, б у л и з н е в о л е н і с т а н у т и на боці'.

Ухвалу руских послів треба брати до- словно, без всяких добавок і здогадів, без всяких коментарів і інсинуаций, будьто ухвала ся звернена лише проти декого з сполученої правиці. Ухвала ся звернена на адресу ц іл о ї правиці яко цїлости, а ми нераз в послїдних місяцях мали нагоду, звертати увагу на регісиїит іп тога, до бачаючн, що за ческим питанєм правиця з а л и ш и л а і н т е р е с у в а т и ся справами других своїх сторонництв. Ми мусїли на­

віть в послїдних часах перенести не один неоправданий докір із сторони праси пра­

виці. Де хто старав ся навіть затемнити цілу справу, розминаючись радикалі.но з правдою. Де хто баґателїзував собі сю еволюцию посеред правиці.

На кого прийшла тепер черга дїлати?

— відповідь легка. В першім ряді — по нашій гадці —- буде се обовязком самоїж правиці. Она обовязана, поставити собі пи­

тане: чи хоче стояти при своїй давнішній програмі уздоровленя Лвстриї, або ні?

О скілько дневники доносять, то пар­

ляментарна комісия правиці застановляла ся вже на своїм заеїданю в пятницю над зміненою ситуациєю. Результат нарад ко- місиї нам иоки-що иезвісний. На всякий случай однакож треба рішити ся і то з пов- ною обективностию.

Ювилейна Фундация.

Підпосїм добробит народу! — ее даванії клич, під котрим наші щирі і патріотичні ро­

бітники народні посьвячали свій труд для за­

гального добра. Але вже в нашій мові слово

»народ* ідентичне з селяньско-рільничим ста­

ном, так і я понятих наших діячів ідентифі­

ковано працю на поли піднбсеня добробиту на­

родного зі старанєм о піднесене рільничого го­

сподарства і всіх єго побічних жерел доходу.

В тім лежить може і причина, що наше мі- щаньство переважно зубожіло а почасти відчу­

жило ся від рускости, що руский иромисл під­

упав, або що найбільше остав ся позаду на примітивнім степени розвою, як був перед сто літами. Також і про торговлю мало хто думав у нас і довгі часи стояло се поле підлогом. То­

му і всякі змаганя піднести народний добробит не мали виднїйшого успіху, бо господарство на­

роду не кінчить ся вже на видобуваню сирих продуктів але і на їх перетворювана) і пере­

продажі!.

Безперечно, що в заможнім і просьвіченім хлїборобскім стані лежить велика сила народу.

Хлїборобекий стан є независимою, здорового фі­

зично, незіпсованою морально, широкою підста­

вою будучности кождог.і народу. Але і стан ре- , міснпчий, чи купецкий видає люднії, хоть може не таких независимих як хлібороби, але за те рухливійших, більше просьвічених і в більший части засібнїйших, ніж они. При тім иромисл і торговля становлять пригідпе поле для від­

пливу робочих сил, охороняють рільництво від надмірного роздроблена ґрунтів, а тим самим від тісноти і зубожіня.

Пролом в тім взглядї зроблено V нас заснованєм »Народної Торговлї*. З невеличких початків стала она могутною інституциєю, роз­

галузила ся своїми філіями по цілім краю, взя­

ла під свою опіку сїльскі крамниці і дає вже тепер соткам людий нриличний і ретельний за- робок. Велика в тім заслуга д. Василя Нагірно­

го, котрий своєю енерґією, заохотою і фаховою радою здійснив те, що ще перед несповна двай- цять літами видавало ся нем ож ливим .

Тепер жеж наступає черга на ремесло і нро- мисл. На памятку иятьдесятьлїтного знесеня панщини має заснувати ся р е м іс н и ч о - п р о ­ м и с л о в а б у р с а у Л ь в о в і, що подала би можність дітям убожілих родичів виучити ся на здібних ремісників і промисловців. Ся бурса має станути складками руского народу на до­

каз єго сьвідомостн і сили, набутої затих пять- десять літ свободи. Від тої складки не може відтягнути ся ніхто, високий, чи низький, бога- тий, чи убогий, хто не хоче виставити собі сьві- доцтва, що не варт тої свободи, не доріс ще до ионятя часу, в якім живе.

»І знов складка? — скаже хто знетерпе- ливлений — деж копець тим складкам? кого вистане на ті всі складки?* Зневірило ся кому

читати про ті складки — але чи слушно ему зневірило ся д а в а т и? Кілько разів і як богато він д а в на яку с к л а д к у — запитаємо ми, чи не робить він так, як та корова, що богато ричить а мало дає молока? Нехай кождий по­

ложить руку на груди: чи ся мала жертва, яку він до тепер зложив на жертвеннику загально­

го народного добра і єго будучности, ус п р ав е- дливить єго такі наріканя? Певно що ні! Бо ми­

мо накликів і старань людий доброї волі, склад­

ки ідуть у нас дуже скупо і ми не нарікати, а йстидати ся повинні, що до тепер не можемо вка­

зати на жадне монументальне діло, про котре мо­

гли би ми сказати з гордостию: се с т а н у л о з і с к л а д к и р у с к о г о н а р о д а !

Р е м і с н и ч о - п р о м и с л о в а б у р с а у Л ь в о в і може стати для нас такою народною гординею. Вже те саме, що приняв на себе інї- циятиву випробований орґанїзатор д. Василь На­

гірний, дає запоруку, що складка на сю інсти- туцию може принести рускому народові! нео- обчислену користь; подає надію, що за яких десять - двайцять літ будемо на неї дивити ся з таким подивом, як вже нині на »Народну Торговлю*. Послухаймо, як д. Нагірний у своїй відозві представляє в шутливий а раціональний спосіб страву тої складки:

Пятьдесятьлїтну річницю знесеня панщини відсьвяткував нарід наш 3 (15) мая 1898, а 6 (18) мая відсьвятковано тую річницю великим всепародним вічем у Львові. Від часу маніфе­

стацій!, відносячих ся до подій в нашім краю з 1848 року До нині, минуло вже чотири місяці, а на фундацию такого в істориї нашій важного спомину зложено заледви тисяч зр. — та й тої суми не було би, наколи-б краківска громада руска не засилила була єї так знатною сумкою.

А кілько то нагод було сего року, де можна бу­

ло зібрати бодай по одному сотикови від особи на ту народну фундацию! Кілько зборів, кіль­

ко весіль, празників, соборчнків, кілько вартий преферанса, тарока (і як там все те зовуть) ві- дограно в часі тих чотирох місяців, а на жаль рідко коли згадав хто при таких нагодах на ю- вилейну фундацию народну. Мені видить ся, що коли-би в часі тих чотирох місяців з кождого селяньского весїля вилинуло було 10 кр., а з кождого весїля в домі заможнїйшім або в домі інтелїґенциї вилинуло бодай 50 кр., з кождого соборчика або празника бодай 2 зр., а з кождої

«партипки* хоть по 2 сотикй, се дало би мож­

ність нині вже удержати бодай двох учеників в ремеслі, або в школі промисловій, або в якім промисловім заведешо. Таких кілька місяців жертволюбних сотворило би фундацию і запевни- (ло би єї істнованє на все.

Коли в 1871 році Німці розгромили Фран­

цузів і наложили н» них мілїярдове воєнне від­

шкодоване, то думали, що Французам буде амінь.

Тимчасом показало ся инакше. Французи запла­

тили мілїярди відшкодована Німцям і ще ли­

шило ся їм більше, ніж Німці взагалі мали і ма- ловинї відчинили ся бокові двері і поважно, ти­

хою ходою не вийшли, а наче випливло з них, з’явило ся сім поважних, підтоптаних. панів.

Старший з них по урядови сів по середині за столом, остатні обік нього теж розмістили ся.

— Введіть вязня! — властиво звелів той старший, зрушивши своїм голосом мертву тишу в салі.

Судебний пристав, як наче його хто шпи­

гонув шпичкою, швидко хапаючись, побіг у двері, що були вони з другого боку. ІЇО хвилині по­

вернув ся він відтіля, ведучи перед нашому ді­

довії, що дзеленькав кайданами. Обік діда йшли два москалі з рушницями. Судебний пристав посадовив діда на тому ослінцї, що бодай на ньому нікому вік не доводить ся сідати. Москалі станули троха ззаду по обидва його боки, ураз голосно ляснувши своїми рушницями об дере- вляні дошки долівки. Між слухачами з появою діда збурилась шумлява, говірка.

Старший суддя задзеленькав у дзвінок й знов все стихло.

Боже, не вже-ж це наш дід!? Та яким же він став худим, блідим і старим! Господи, якже він переіначив ся! Так переіначив ся, що ІІиса- рівці, свої люди, й ті не впізнали його. До того ще та одежа! широка і довга по пяти без га­

пликів й ґудзиків сїрачина, підперезана мотуз­

ком, та ще й з здорового жовтою шкуратяною плямою-латкою на спині. Чи гадав же ти, чи сподївав ся коли небудь, гарний діду, дожити до того, до такого?!

Суд розпочав ся. Прочитали, за віщо він судить ся, то що. Скінчили все те, що там їм треба було після статутів, і запитав тоді стар­

ший діда:

— Вважаєте ви себе винуватим ? Призна­

єтесь ?

Дід встав, дзеленькнувши цяцьками на но­

гах і хоч згорблений ввесь, але таким же, як і перше но всяк час було, сьміливим правдивим і твердим голосом (один він тільки й остав ся у нього від його всього) відповів:

— Ні, не винен! Ні в чому й признавати ся. Ще й додав: Вже десять ріжних панів, кож­

ний по десять разів мене про те питали і я їм всім одно й теж незлїчно відповідав. Ви оди­

надцятий, пане, будете й вам теж кажу. Але ті всі не вірили, виходить й ви теж не повірите.

Знаю, що заздалегідь вже думаєте, що брешу, то на що-б й питати дармо ? — Проказав, знов дзєленькнув кайданами, похилив голову й хотів сідати. Коли той суддя, не вважаючи на єго мову, знай веде своє. Присїкав ся й питає далі:

— Хто-ж зарізав?

А звідки я знаю? Мені відомо те однаково, як і вам добродію. Ще може вам і більш, бо ви покладаєте на мене, мінї-ж і подумати ні на кого. Хтось зарізав.

Суддя було аж розгнівав ся на його за ио- слїдне, аж скрикнув був, що-б злишнього не плів дід. ІІерегодя-ж почав знов і нумо намов- лювати діда, між інчим кажучи, що як він при- знаєть ся, то й кара йому зменьчить ся. Але дід не дав йому як слід і доказати. Перебив й промовив:

— Та те все дармо. Як не я, то й не я.

Даремне на себе вже не казати-му, хоч як зна­

єте. Зроду-віку ніколи не брехав і тепер не бре- хати-му. А вам, паночку, все однаково. Кажу, не вірите й не повірите А ще й кричите, іцо-6 не казав нічого свого, а тільки по вашому якось, то нічого далі і вам і міні балакати. Годі. Ро­

біть зо мною що вам треба і що Господь по­

пускає вам робити. — І сів і сидячи вже до­

дав все таки голосно: — А я за б а т ь к о в у в и н у терплячи прийму все, що не накинете.

Дальше буде.

м»

— з — тоть. Я певний того, що францускі мілїярди вер­

нули ся з Німеччини назад до Франциї, може ще й з додатком. Промисл і ремісник францу- скнії був тим маґнесом, котрий грошики фран­

цускі витягнув з кишень нїмецких назад в ки­

шені' францускі. Та не о се мені тут іде, а о те, як Французи зібрали ту величезну суму, аби Німцям заплатити. У нас — як би не дай Бо­

же щось подібного стало ся — одинока рада була би: орґанїзация лєґіону екзекутників, котрі тягнули би з живого і умерлого, а тогди певно було би нам амінь. Французи взялись инакше до справи, і то так: У всіх каварнях, реставрациях, клюбах, касннах і взагалі публичних льокалях уміщено пушки, в котрі вкидано все, що хто чи в карти, чи в біляр, чи иньшим яким способом виграв. Навіть кельнери жертвували частину зі своїх трінкґельдів на народну справу. Так і по­

дібними способіми, такою завзятостию зібрано майже всю тую величезну суму — і хлібороб тягару навіть не відчув. Французи хотіли Нім­

цям показати, що они мілїярдове відшкодоване заплатять »др бними« а »грубші« лишать ся до­

ма — і сего доконали. Так роблять народи, ко­

трі жити хотять.

Та й ми війну програли, отже мусимо за­

платити відшкодоване. За нятьдесять літ нашо­

го конституцийного житя утратили ми наше мі- щаньство, нашого ремісника і промисловця, або як не утратили, то не придбали собі єго, випу­

стили з рук усе, чим нині инші народи сильні.

Ми мусимо заплатити відшкодоване, або ішши- мн словами — мусимо не лише здобути те, що втратили, але, коли хочемо жити житєм куль­

турного народу, мусимо під кождим взглядом ему дорости.

Щоби се відшкодоване заплатити, не маємо нині иньших способів, тілько добровільні жер­

тви, але загальні і при кождій нагорі. Рік сей нехай буде для нас роком жертв на сплату довгу народного і то по змозі головно на сю одну, а коли ся одна ціль буде осягпена, зго­

дом приступимо всі разом до другої. Надходить час весіль, празників, принять і т. и. — будьмо-ж вирозумілі, як хозяйка прийме нас сего року скромнїніпе, бо она те, що мало коштувати гой- нїйше принятє, жертвує на ремісничо-промисло­

ву бурсу. А вас, панове, що любите »партийку«, прошу: дайте се, що щастє вам приносити буде до кінця сего ювілейного року, на ювілейну фундацию, якою має бути ремісничо-промислова бурса. Многі з отців духовних жертвували на ту ціль доходи за різні церковні відправи, але значнїйша часть з між них і слівцем не зга­

дала народові! про сю фундацию. Кілька деся­

ток громад зложили свої добровільні жертви, а тисячі може навіть не знають о тім, що має для їх дїтий утворити ся інституция, де мають навчитись, як красше на сьвітї жити.

Памятаймо все і при кождій нагоді на сплату народного довгу!

ВІСТИ ПОЛІТИЧНІ.

С т а н о в и с к о л і в и ц і австрийскої ради державної не змінило ся на волос, але послід-' ним часом роздумує она над тим, чи би не змі­

нити т а к т и к у в безоглядній обструкциї при будучій сесиї. Всі обструкціоністи противні ґр.

Тунови за те, що у своїм поступованю не зая­

вив охоти зблизити ся до Німців. Але було би добре — говорять обструкціоністи — з загаль­

ної обструкциї виділити угодові предложеня на сей випадок, колиб була певність, що при дру­

гім читаню рада державна відкине угоду з Угор­

щиною. Таким способом можна би витрутити з рук ґр. Туна § 14. Коли-б рада державна від­

кинула проект угоди, ґр. Тун не міг би вже єї перепровадити на підставі того параґрафу: в тім ра і не мав би жадної конституцийної підстави до того. Але нема певності!, що Чехи, Поляки і нїмецкі клерикали схочуть зробити Австриї прислугу через відкинене тої угоди, бо коли зрозуміють, що се була би також прислуга для Німців, готові ухвалити єї. На назначеній на со- боту конференцій провідників нїмецких партий має рішити ся тактика обструкціоністів в будучій сесиї, чи мають виступити против угоди через загальну обструкцию, не допускаючи навіть до розпочати нарад над угодою, чи через специ- яльне змодифікованє обструкциї, щоби в раді державній відкинути угоду.

Н о в и її к и.

— Виділ Товариства св. Ап. Павла у Львові припадує, що реколєкциї духовні для ВЧ. Сьвя- щеньства відбудуть ся н днях 27, 28, 29 і ЗО н. ст. вересня с. р. в духовної семинариї рускій у Львові. Початок дня 27 вересня (второк) вечер.

— Виборчий рух. О иосольский мандат до державної ради з V. курні Коломия-Надвірна- Косів, на місце крил. о. Ґробельского, наміряє старати ся ироф. учительскої семинариї в Ста- ниславові п. Коцюба. Радикали поставлять імо­

вірно кандидатуру д-ра Франка.

— Аркикнязь Лєопольд Сальватор приїде в не­

ділю 26. с. м. рано з Пешту до Стрия, звідки по короткім перестанку удасть ся на лови до Вигоди.

— Президент шкільної ради краєвої др. Бо- бжиньскнй виїхав на кількатиждневу відпустку за границю.

— В товаристві Гімнастичнім >Сокіл< у Львові розпічнуть ся вправи ґімнастичні і борбництва з місяцем жовтнем. Вправи ґімнастичні для членів будуть відбувати ся від 7 до 8-ої вечером для дїтий іцо середи і суботи від 5 до 6. Го­

дини борбництва будуть иізнїйше оповіщені. За вправи дїтий в гімнастиці платить ся по 25 кр.

місячно. Зголошеня дїтий на вправи приймає ся щоденно від 4 до 6-ої в льокали товариства, Підвале ч. 7.

— Загальний з’їзд делегатів тов. »Ко+ек гоі пісгусй' відбуде ся на днях 27 і 28 серпня с. р. у Львові в головній сали ратушевій. До дня 22 с. м. зголосило ся на сі збори з 54 по­

вітів 585 участників, межи ними: селян 481, ксьондзів 27, народних учителів 15 і т. д. З тої нагоди дня 27 с. м. відограють в театрі »Обо­

рона Ченстохови», на котре то представлене бу­

дуть запрошені ирибувші на з’їзд селяни.

— Увязненє не. Стояловского. З Кракова до­

носять, що в Чачи увязнено на днях ке. Сто­

яловского та цілий персонал чацкої друкарні і відставлено під сторожию до Тренчина.

— Почтовий уряд в Миколаєві, повіта бобрец- кого, буде від тепер називати ся «Миколаїв ко­

ло Гаїв«.

— Де діли ся 12 000 зр ? На те питане в Ви­

ділі краєвім, де, як звісно пропала в загадоч - С л о в і н ь с к і п о с л и др. Фериянчич і др.

Родич на авдиєнциї у президента міністрів ґр.

Туна жалували ся перед ним на відносини в Сти­

рці і упімнули ся за те, що на липневі конфе­

ренції в справі язиковій поминено запросити до співучасті! словіньских послів. Ґр. Тун відпо­

вів, що мав намір запросити представителїв Словінців, Хорватів і Русинів, коли-б конферен­

цій були в справі Чехиї і Моравії видали хоть який-такпй результат. Але нїмецкі посли заняли відразу таке вороже становиско, що не було ви­

гляду на який вебудь успіх з дальших конфе- ренций. Католицко-народне сторонництво було для того запрошене, щоби яко нїмецке сторонництво мало нагоду переконати ся, що предложеня правительства суть такі, що їх Німці могуть нриняти.

Вчера зібрала ся перший раз парламентар­

на комісия більшості!. На цілім засїданю був також присутним президент міністрів ґр. Тун.

Поодинокі клюби репрезентували:

К о л о п о л ь с к е пос.: Яворский,Абрагамо- внч, Білиньский і Дїдушицкий.

Ч е с к и й к л ю б пос.: Форшт, Енґель, Пацак, Страньский, Янда і Блажек.

К ат. с т о р о н н и ц т в о н а р о д н е пос.: Ді- павлі і Ебенгох.

Ц е н т р ум пос. Фалькенгайн.

К лю б с л о в і н ь с к о-х о р в а т с к о-р у с к и іі пос.: Повше, Періч і Спіпчіч.

Ч е с к у к о н с е р в а т и в н у в е л и к у в л а с н і с т ь пос. Пальфі.

Р у м у н ь с к и й к л ю б пос. Попович.

Також член . президії ради державної взя­

ли участь в тій конференції, котра тревала че­

рез три години.

Перед розпочатєм нарад предсїдатель пар­

ламентарної комісії правиці п. Яворский ио- сьвятив згадку помершій цїсаревій, а присутні вислухали бесіди стоячо. Відтак ухвалено іме­

нем цілої більшості! ради державної зложити на руки президента міністерства письменну кондо- лєнцию для цісаря.Ухвалено поручитиклюбам пра­

виці вибір давної президії палати. Опісля розпра­

вляли над теперішною ситуациєю, при чім взяли під розвагу донесене Уаіегіаисі-у про ухвалу клюбу полуднево-славяньских послів. Представителї того клюбу приняли з задоволенєм осьвідченя при­

язних клюбів ДО ВІДОМОСТІ!.

(ний спосіб повисша сума, ще доги ніхто не знає відповісти. Коли енерґічне доходженє оста- ло без успіхів, маршалок краєвий постановив ось як охоронити краєву касу від убитку два- найцятьох тисяч. Покликав до себе обох уряд­

ників, що через їх руки переходила пачка зі стома банкнотами по 1000 зр., а в котрій за­

бракло опісля дванайцять банкнотів, і поставив їм таку альтернативу: Урядник X. бере пенси!

поверх 2000 зр. річно, має отже сплачувати з сего краєвій касі по 1400 зр. річно, урядник У., котрий побирає тисячу кількасот зр., має платити річно по 600 зр. Так за шість літ де­

фіцит буде вирівняний. Поставивши ту альтер­

нативу, полишив маршалок обом урядникам три дни до намислу, заявляючи, що по упливі трох днів, скоро на таке полагоджене справи не зго­

дять ся, віддасть єї судовії.

— Жидівска будова. На розі улиць Дом- бровского і ІІулавского у Львові ставить Ізра­

їль Зісляк каменицю. Будову ведено так по нартацки, що онодї стіна обєму на 500 це- гол завалила ся на улицю. Двох робітників, що находили ся на зовнішній стороні руштованя, чудом лише урятовано ся, за те спадаюче ру- мовище привалило Анну Бучак, жінку мураря, котра збирала під будовою тріски. Наслідком тяжких ран житю єї грозить поважна небез­

печність.

— Самоубийство сьзящзника. Колишній спові­

дник цїсаревої Мариї Анни, загально звісний в Празі двірскрії капелян Франц Каль, в часі за­

упокійного богослуженя за бл. н. цїсареву в катедрі, вискочив онодї з другого поверха свого помешканя з градецкого замку на брук і убив ся на місци. Трагічна смерть 68-лїтного сьвяіцени- ка викликала в цілім місті велике співчутє, тим більше, що покійник звісний був з своєї вічливости і тішив ся загальною симпатиєю. Від недавного часу зраджав Каль сліди нервового розстроєна і послїдний єго крок наступив ма­

буть в приступі помішаня ума.

— Замах на АГвінальда. До льондоньских дие- вників доносять з Маиїллї, що одинайцять Іс­

панців, перебуваючих в неволи у фялипиньских повстанців, зробило заговор на жптє провідни­

ка тих повстанців Аґвінальда. Постановили єго струїти і всипали до юшки, призначеної для не- го, отруї. Однак кухар Аґвінальда скоштував ту юшку перед поданєм єї панови і помер по кіль­

кох мінутах. Коли довідали ся о тім повстанці, хотіли вимордувати всіх Іспанців, які находили ся в неволи, але Аґвінальдо не допустив до того.

— Загадочка смерть. В пятницю рано номер нагло в будинку повітового еуду у Львові Яков Квасижур, родом з Бахоря, з заводу каменич- иий сторож у Львові. Був покликаний на судо­

ву розправу. Міский лікар ствердив смерть на­

слідком бтроєня. О випадки повідомлено проку- раторию, а тіло відставлено до кістницї.

— Буря морена. З Клапейди над Балтийским морем доносять, що сими днями буря морска за­

топила кілька рибацких лодий. Дві лоди пере­

вернули ся, одна розбила ся. Згинуло 29 риба­

ків, що виїхали були на море. Девягь з них, переважно батьки родин, походило з Клапейди, дванайцять мешкало в Полуди.

— Розбишацтво в Сардинії, в Сардинії насе­

лене дуже обурене на власти, що устроїли на- гінку на розбипіаків, причім застрілено «короля*

тамошних розбійників 8а11із Сїоуапці СогЬейи.

В окрузі Миоуо, серед гір в самій середині остро­

ва, кожда дитина знала старого Корбеду, ко­

трий від 50 літ розбивав по дорогах, а всякому божпв ся, що від двох літ не убив іце нікого.

Що правда, Корбеду не потребував вже убивати і грабитн подорожник. Мав найбільші череди в цілій околици, а село ОІіепа з довколїшними горами було єго власностию, хотяй на ділі по­

одинокі домівства і ґрунти належали до єго си­

нів і зятів. Старий опришок тішив ся в цілій околици великим поважанєм і з властями жив добре. При послїдних виборах перепер прави- тельственного кандидата, агітуючи за ним з дво­

ма ручницями і кількома револьверами. Коли підпрефекта за єго зносини з опришком усуне­

но, а, на єго місце прийшов молодий та енер­

гійніш підпрефект, настала для розбишаків тяжка година. При помочи 300 карабі і єрів по­

становив підпрефект вигубити до нащаду роз­

бишацтво. Корбеду укривав ся довгий час в горах. Вкінци зрадили єго дві пані, котрі ко­

лись були у Корбеду в полоні і вийшли на во­

лю доперва за зложенєм богатого окупу. Они показали жандармам дорогу до криївки опришка і старий Корбеду по завзятій обороні упав від кульок карабінів.. Плаче по нїм ціла Сардинія.

Населене острова уважає єго героєм, часописи тішили ся завеїгди, скоро лише нагінка на него була без’успішна, а тепер боліють над єго смер- тию і роблять, карабінерам докори, що убили підступом і зрадливо старого Корбеду, хоч той від 2 літ нікого не замордував. Істория того опришка є досадною ілюстрациєю еардиньских та взагалі італїйских відносин.