Ruslan. R. 5, č. 131 (1901)

Ч. 131. Львів, Вторник, дня 12. (2 5 .) червня 1901. Річник V.

І Передплата

на «РУСЛАНА» виносить:

в Австриї:

на цїлий рів . 10 ар. (20 кор.!

на пів року . 5 ер. (10 кор.) на чверть року 2 60 ер. (5 кор.) на місяць . 85 кр. (1 к. 70 с.)

За границею:

на цїлий рік . . 16 рублів або 36 франків на пів року . . 8 рублів

або 18 франків Поодиноке число по 8 кр. ав.

«Вирвеш ми очи і душу ми вирвеш: а

не

вовьмеш милости і віри не воаьмеш, бо руске ми серце і віра руска.» — 3 Р у с л а н о в и х псальмів

М.

Шашкевича.

Виходить у

Львові що дня крім неділь і руских сьвят о год. 6-ій пополудни.

Редакция, адміністрацій і

експедиция «Руслана» під ч. 9.

ул. Коперника (Лїндого ч.

9.)

Екс­

педиция місцева в Аґенциї Со- коловского в пасажі Гавсмана.

Рукописи ввертав ся лише на попереднє застережене. — Реклямациї неопечатані вільні від порта. — Оголошена зви­

чайні приймають ся по цїнї 10 кр. від стрічки, а в «Наді­

сланім. 20 кр. від стрічки. По­

дяки і приватні донесеня по 15 кр. від стрічки.

Політика цькованя.

(+ ) Ледпи пояпить ся яке небудь вне­

сене котрого з руских послів в сонмі з до- маганем культурних потреб руского народу, виступає »Бгіеппік Ро1ькі< на чолі шові­

ністичного дневнпкарства, щоби цькувати більшість соймову против Русинів. Ся про­

ява повтаряе ся періодично. Так і тепер стало ся. Ледви всиів посол Барвіньский поставити внесене о засноване рускої ґім- назиї в Станиславові, а вже »Б2Іеппік Рої- єкі« поспішив з напастию за »елєктричний п осп іх«, що на 2-ім засїданю поставлено перше читане сего внесеня, а 3-го дня зі­

брала ся шкільна комісия для наради над сим внесенєм. За тим зараз помістив ста- тю »Ро1іІука 8епіутепібур«, котра носить на собі виразне гіятно цькованя проти Р у ­ синів. В сій статі, нацїхованій явною зло­

бою і ненавистю до всего руского, виска- зав »Вгіеппік« одну правду про себе і своїх однодумців, що *піс2Є£0 піегарошпіеіізщу, апі 1е2 п іеп а и сгуїівту 8Іе пісге£О«. Се дій­

сна, але сумна правда, тим сумнїйша, що мабуть він і єго однодумці вже нічого не на­

учать ся, бо горбатого хиба виправить мо­

гила. »Вгіеппік Ро1зкі« справді обннв між польскою суспільностю супроти Русинів ро- лю Каткова і пугає всіх сепаратизмом, а рускі школи, котрі стоять під чуйним оком Ради шкільної краєвої, уважає він не ли­

ше способом *3о осІ£гапіс2епіа зіе ш и гет сЬ ігїзкіт оЗ хузгеїкіе] Іасгпозсі г Р о їа к а т ї, Зо гогсігіаіи С аіісуі, сіо по\\те§о роНгіаІи г і е т назге] \узр61пе] О ісгугп ус, але також твердинями, »§<1гіе 2а82С2еріа зіе піеіуїко росгисіе паго(1о\уе, аіе ч уугзгут ]езгсге

зіорпіи и с г и с і е п і е п а х т і з е і Зо Роїа-

к о \ у « .

Він домі.Рає ся, щоби зближувати молодїж до себе і дораджує, щоби не ли­

ше у східних повітах, але в ц іл і й Гали­

чині закладати у т р а к в і с т и ч н і ґ і м п а­

зи і, де зарівно були би обовязані Поляки вчити ся по руски а Русини по польски, де »і піІоЗгіепіес, копсгасу зїисіуа XV Таг- пох\’іе, піе т іа ІЬ у — ]ак Згізіа] — г Ь г а ­ к и г п а ^ о т о з с ; і е г у к а , г а т к п і ^ і е ] З г о § і п а х у з с і і б а , § а у (Ігізіа) 1 у 1 к о К и я і п т а аіа з^е) каг^егу оОуагіа еаіа (ха1ісу§«.

Отже представивши так річ япогаїпе-

£0, ро1ііуе2ПЄ£О і пагос1о\¥Є£О 8іапохуізка«, показує >Вгіеппік Роїзкіс вельми коротку память всего того, що в соймі діяло ся.

Длятого мусимо ему бути в тім зглядї по­

мічними. Забув іменно »Вгіеппік Роїзкіс, що ніхто иньший, як свогочасна соймова більшість (отже не Русини) причинили ся до сего сепаратизму. Вжеж відома річ, що в 1883. р. посол Антін М а л е ц к и й поста­

вив був в галицкім соймі внесене о заве­

дене утраквізму в середних школах в Га­

личині. Соймова більшість погребала се внесене і Русини з того часу стали дома- гати сн засновуванн руских ґімназий в східній Галичині. О

їлендно молодїж

руска горне сн громадно до шкіл і тепер вже не можна воювати тим аргументом, що не­

ма кому ходити до руских шкіл. Се розу­

міє сн, не в лад Вгіеппіко-вн і він відгрі- вае ту ідею, яку сама соймова більшість погребала.

Колнж Бгіепцік-овн жаль, що Поляки задля незнаня рускої мову мають замкне­

ну дорогу на схід (хоч оно в

ДІЙСНОСТІ!

так не є), то пригадуємо ему на те, що посол Барвіньский, війшовши до галицко-

го сойму, поставив був внесене на заведе­

не о б о в я з к о в о ї н а у к и о б и д в о х к р а - є в и х я з и к і в в середних школах і таким способом мали би Поляки спроможність научити ся рускої мови і пізнати руску літературу. Однак соймова більшість відки­

нула се внесене. Нехай отже Бгіеппік там зверне свої жалі а не на Русинів, що до- магають ся для культурного розвитку сво­

го народу того права, яке їм запоручають основні закони державні. Власне відмовлю- ванєм сповненя тих культурних домагань Русинам, викликує ся невдоволенє, роз- єднуе і доводить до сепаратизму якого Бгіеппік гак боїть ся.

Та се лише одна сторона сеї картинки, яку Бгіеппік називає пагосіоуго-роіііусгпеш зіапомчзкіеш. Що-до внесеня за станиела- вівску ґі.мназию він старав ся підорватй єго оправдане фальшивим зісгавленєм цифр, кажучи, що коли в теперішній Гімназиї польских учеників є 500, (разом з жида­

ми) то руских є лише 200, отже не ви­

старчаюче число для заснована Гімназиї.

Ніби то забув при тім Вгіеппік, що ґімна- зню отвирає ся не нараз, але від першої кляси, що за вісім літ, коли Гімназия ста­

ла би иовною, число тото змінило би ся значно та що власне тому Русини ж адають отвореня рускої Гімназиї, що тоді фре- квенция руских учеників змогла би ся значно, як се вже довідно виявило ся в Перемишлй, Тернополи, Коломиї.

Але друга сторона сеї картинки

щ е

богато поганїйша. А показати еї застави­

ла >Бгіеппік Роїзкіс нагода поставленого др. Олесницкнм внесеня на переведене фактичного утраквізму на львівскім уні­

верситеті. Те, чого Вгіеппік в суботу до- жандармериї з паном комісарем від табакп. Хоч

були се люди не високих достоїнств, а все та- кой важненькі, вся інтелїґенцпя малого місточ­

ка, умні голови, що і воду в морю би поміряли, якби те така глубока.

— Що нового? — спитав, заглянувши Бу­

раковского, іронічно ксьондз Мацєй. Він був найгрубший з цілого товариства, носпв тонзуру на всю голову, любив дуже ушка з печеної по ­ росятини і скінчив теольоґію. Бураковского не любив через те, що він яко почтар перший при­

носив вісти політичні і держав себе за першого політика. '

— Вога м’іага! — скричав Бураковский і сплеснув в долони.

— Як то, пазга м/гщіа? — спитав скоро пленипотент Харапкевич, добрий раїгуоіпік і знаток бульбянки. — Се новий іііиіиз ЬіЬепсІі.

В

ипиймо

, панове!

— Так єсь, їасіиш! — кінчив Бураковский.

— Єзєряньский уепіі, УІ8ІІ, УІХІІ!

— А де? — спитали всі.

— Під Тоиилами.

— Уіуаі, уіуаі! — роздались голоси.

— 8еЬг Ьгау! — докинув пан ляйтер пів- голосом. Він по своїм чині, сидів на двох стіль­

чиках, то і тихше говорив.

— № есЬ ±уіе! - заревів Харапкевич і зв е ­ лів па своє конто налити по повній чарці. — То Ь<}(І2Іе Роїяка? — спитав, підкрутивши вусів.

— Осі т о г г а сіо т о г г а , осі ЛУагвгахуу сіо Кцо\уа! — одвітив чванливо Бураковский.

Наталь Вахнянин.

€ і пе поз іпйисаз.

(Б илиця з 1863. року).

Пан Бураковский вернув домів дуже лю­

тий, не їв обіду, лиш кинув ся на софу і сопів.

Ви знаєте пана Бураковского? Розумний чоловік! Таких хоч з сьвічкою гляди, хоч не посіяний, а виріс. З а молоду ходив до школи і при помочи гусей, що покійна мати сама году­

вала, допхав ся геть високо аж до інфіми. П о -;

тім, маючи літ уже двайцять за собою, учив ся танцювати, носив заедно білі рукавички, причі­

сував ся до зеркала шість разів на день, і — оженив ся. По смерти батька став почтарем.

Почтарске діло не аби-яке! Відбирай листи, читай адреси, сортуй, висилай і знову відбирай нові, читай наново, сортуй На саро і знову ви­

силай. . Але пан Бураковский з літами привик уже до того, а з годом і діти єму помагали.

Бураковский був і несогірший політик. Че­

рез єго руки переходили ріжнородні Газети, на­

віть і пїмецкі. Він вичитував з них першу сто­

рону, що з під опаски дало ся вичитати, а від­

так біг скоренько до аптики і полїтикував.

В аптицї, при чарочках кріпкої дестильо- ваної, сиділи що дня перед полуднем ксьондз Мацєй з паном пленипотентом і пан ляйтер від

— Аж рак свисне! — забурмотів комісар.

Він був бхущіоіиггес.

На таке сіісіи т а с егЬ и т , виголошене з провільна, всі на разі змішались. Ксьондз Мацєй не допив навіть чарки.

— Чому, аж рак свисне? — спитав по хви­

ля перший Бураковский.

— Тому, що Київ не Польща, що Київ, то Русь, — відрізав комісар.

Всі глянули по собі.

— Як то? — спитав Харапкевич.

— Як то? — повторив ксьондз Мацєй.

— Як то? докинув Бураковский, взявшись під боки.

— А так, що Київ, то наш, що Київ, то руске місто? — повторив твердим голосом ко­

місар.

— Київ руске місто? Ха, ха, ха! Київ руске місто? — зареготав ся Бураковский. — А Во-

Іезіаху СЬгоЬгу?... То з вас такий геоґраф?...

— А з вас такий історик? — відрізав ко­

місар.

Сего було вже за богато Бураковскому. Він, що з першої руки читав Газети, він, що так ду­

же любив слухати всякі істориї, що нераз сам, питоменвими устами, розказовав істориї і істо- рийкн, він не мав би бути істориком?... Бура- ковский чув себе оскорбленим до живого, до са­

мих печінок.

— Пане комісарю, се справа гонорова і я

беру єї на серіо. Все стерплю, все дам собі с к а ­

зати, але щоб ви, і то мені, відказали відомо-

2 м а г а в с я д л я в с і х с е р е д н и х ш к іл

цілої Галичини, те саме в неділю так єго п е р е л я к а л о з о г л я д у л и ш е „ а сам л ь в і в с к и й у н і в е р с и т е т , що він просто попадає в пароксизмі! панічного страху.

В сій горянці привиджують ся ему страхи всіх єго попередних статті про

»Нар1атас2у2П-у« та він немов в сомнам­

булізмі кидає ся з дикою заїлостию на...

читальні »Просьвіти«. Коли польскі про- сьвітні і патріотичні товариства, »Масіегг«,

»К&ка го1пісге«, »Шіууег8у1еі 1ис1о\\’у« і

»р<Ж82ЄсЬпу« та другі працюють над культурним і патріотично-народним розбу- дженєм духа польскої суспільності! на Руси, коли для тих ріжних товариств пли­

нуть щедрі субвенциї з краєвого мішка, коли польска штука і наука находить ще дрого мецената в галицкім соймі, то се ви­

дає ся 2 паго(1омю-роШус2пЄ£и йіапомгіака Бяіеппік-а роїзк-ого таким природним, що він навіть не бере тих сум в прирівнанє до субвенцин, які руский нарід одержує від сонму на свої культурно-народні цїли...

Але коли в своїм пароксизмі пригадав со­

бі, що »Просьвіта« поберає якусь там суб- венцию на свої видавництва, зачав плести такі »паі'О(1о^о-ро1іІус2П-і бздури, від яких аж гидко робить ся всякому чесному чоло в ік о в ії.

Годі нам запускати ся в збиване тих всяких нісенітниць, низьких підозрінь та підлих іисинуаций — звісно: один дурень більше наторочить, чим десять розумних розмотає. Щоби дати понятє про цілу ги­

доту сеї напасти »Р2Іеппік-а Роїзк-ого, не остає нам нїчо иньшого, як передати до- словно єго статю:

«Коли хто на якусь цїль дає гроші - пише сей польский гакатист — то повинен знати, іцо діє ся з тими грішми, отже, на що їх ужито і який з них пожиток. Кождого року ухвалює сойм субвенциї для тов. «Просьвіти», яка сотки читальнїв заложила в краю! (Немов би сойм розноряджав ся своїми власними грішми, або закладанє читалень було лихою, иепожиточною цїлию?! — Тед.).

«Сї читальні є розсадником ненависті! до всего, що польске, сї читальні є всім, лише не

«читальнями». В сих читальнях відбувають ся виборчі збори; радикальні віча против Поляків а навіть в деяких і піятики!

«Ніхто їх не наглядає, лише руский сьвя- щеник, який звичайно закладає їх і уживає до своїх руско-радикальних цілий. В сих читальнях концентрує ся «Наісіатасгугпа», про яку ми стілько пишемо.

«Отже, коли сойм тов. «Просьвіту» субвен ціонує, то повинен також контролювати ^чи­

тальні, закладані сим товариством, а сю кон­

тролю повинен виконувати своїми органами т. є.

краєвим виділом, зглядно повітовими виділами.

Отже, коли «Проеьвіта», так як польскі товари­

стей історичних... Бураковский почервонів з до­

сади.

— То докажіть, що Київ польский,— вамі- тив з зимною кровю комісар.

— Докажу, докажу! — кричав оскорблений історик.

— А чим, рад би я знати?

— Докажу Оагеї-ою Маго<1о\с-ою, або Б гіеп - пік-ом...

Може ще і ЬепіЬег£ег-кою? — замітив з іронією комісар. — 0 , я від вас чогось инь­

шого сподївав ся. бели ви історик, то доказуй­

те, пане Бураковский, вашої правди з істориї, доказуйте з кронїк.

Бураковский був в клопоті. Він знав впра­

вдї, іцо в кождій газеті єсть своя кронїка. але як міг він єї вичитувати, коли Газети, що пере­

ходили через єго руки, були всі під опаскою?

— Докажіть мені, на примір, з кронїки Длуґоша або Ґалюса, — правив дальше комі­

сар. — Ви-ж яко історик ачеііже їх читала?

— Так... читав... читав... тілько...

— Тілько не розумів, бо они, на ваше не- щастє, писані по латині! — реготав ся ко місар.

— Я і по латині би не розумів? — обру- шив ся Бураковский.

— А я, - продовжав комісар, — я дока­

ства піддадуть ся контролі сонму, то тодї нале­

жить їх субвенціонувати, а коли ні, то належить абсолютно відмовити субвенцию. Дотеперішнє контрольоване лише видавництва «Просьвіти*

не має ніякого значіня, бо в читальнях читає ся що иньшого і про що иньшого говорить ся, а книжки, удїлювані сим товариством, не нахо­

дять цілком читачів в єго читальнях!

«Впрочім і сї «контрольовані» книжки мі­

стять в собі стілько ненависті! та історичної не­

правди, — не виключаючи навіть творів такого

«угодовця», за якого хоче уходити п. Барвінь- ский — щ> можуть бути хиба' памятником на­

шого сентименталїзма в політиці.

«Вертаючи до читальні, скажемо, що там читають лише такі Газети і книжки, які дора­

джують, якби Поляків змусити до иідвисшеня платні «хліборобам», як би бойкотувати більших властителів, якби Поляків вигнати зі східної Галичини, якби поділити їх маєтки, а найвис- шою мрією кождого члена «Просьвіти» є, щоби і Галичину поділити на польску і руску».

Слідуючим разом ми осьвітимо сї ельо- кубрациї рзнтґенїнскими лучами психольоґії.

В і д о з в а

в справі запису дїтий до руских шкіл у Львові.

Родим ні!

В днях 29, 80 і 31. серпня нічнуть ся за ­ писи до шкіл народних львівских.

Є се справа не лиш для Львова, але і для всего краю незвичайно важна і вагу сю повинні всі львівскі Русини добре порозуміти і сповнити совісно свій обовязок. Мало маємо шкіл руских, тож користаймо, як слід, хоч з тих, які маємо.

Маємо чотири рускі школи народні: дві мужескі і дві женьскі.

Одна мужеска школа чотиро-клясова: ру- ска школа вправ, уміщена при ул. Длуґоша ч.

17; друга школа чотиро-клясова: міска імени Маркияна Ш ашкевича при ул. Скарбківскій ч.

2(5. Они — знані вже П. Т. Родимцям — розви­

вають ся дуже успішно і вдоволяють найбіль­

шим вимогам П. Т. Родичів.

Для дівчат маємо чотиро-клясову женьску руску школу вправ при ул. Сакраменток, а за­

писи до неї відбувають ся в учительскій семи- нариї женьскій при улици Сакраменток. — Ш ко­

ла ся також вже звісна загалові! рускої П. Т Публики, розвиває ся надзвичайно хорошо. Ро­

дичі, що посилали свої дївчата до неї, не мають слів похвали і для науки і для веденя дівчат та для щирих відносин між учительками та дітьми. Руске Товариство педагогічне отворило з днем 1. вересня 1898 клясу І. (V) рускої ді­

вочої школи вндїлової. В сім році шкільнім бу­

ли вже три класи то є класи І, II. і III. (V, VI.

і VII). Школа та поміщена при пл. Стрілецкій ч. 6. Школу ту госиітував інспектор краєвин і на тій підставі одержала она субвенцию від Ви­

жу вам, що навіть Варшава руске місто. Оть що !

— Варшава? — покрикнули всі в один голос.

— ХУагзсЬаи? — зумів ся навіть сам пан ляйтер. Ксьондз Мацєй знову не допив чарки.

— Докажіть, докажіть, — перебив скорень­

ко Бураковский, рад, що так щасливо вивинув ся з матнї.

— Добре, але я по латині вам докажу, — застеріг ся комісар. — і надію ся, що вели ме­

ні на слово не вірите, то повірите свому Длуґо- шу, котрий, як ви самі добре знаєте, на сторо­

ні третій, семий стих від споду, таке пише, — прошу, уважайте: «Еі пе поз іпсіисаз іп Іепіа- Ііо п е т — (комісар моргнув на ксьондза Мацєя),

— зесі ІіЬега поз а т а їо : КчіЬепі . издие асі У агзіоуіат». Ви се розумієте, пане Бураковский?

Щпж се значить? Толкуйте !

— Так... так... значить., одвічів тихеньким голосом Бураковский, нокраснївши від сорому но висше своїх ушей.

— Н иіЬепі и здие ай У агзоуіат, — повто­

рив з провільна єіце раз комісар.

Так... так... розумію: КиїЬепі... асі \Уаг- з г а и а т ... вицідив н е о х о т о Бураковский.

— Щ ож се значить? — питав дальше ко­

місар.

сокого Сойму. То є найліпшим сьвідоцтвом, що школа та розвиваєсь правильно. Так отже рускі дївчата будуть м о г.и кінчити в своїй питомій школі всї класи школи видїлової і з них без перепон переходити просто до учительскої се- минариї.

Всї сї школи рускі ведуть са в повному вдоволеню всіх П. Т. Родимців. Не надто вели­

ке число дїтий дає можність тим лучше вести в них науку; брак жидівскої дітвори має за со­

бою також деякі користи, а вкінци товариство

«Шкільна поміч» запомагає біднїйших дїтий сих шкіл як найщедрійше.

Відзиваємось отже до всіх П. Т. Родимців так місцевих як і заміецевих і ирипоручаємо горачо Всім, щоб не тілько самі записували свої діти до руских шкіл, але і других до сего за­

охочували. Нехай ніхто не здержує ся тим, що єго дитина не володіє добре руским язиком;

рускі школи приготовані на се і ведуть науку від початку так, що діти в короткім часї набу­

вають достаточного знаня руского язика.

Тож записуйте II. Т. Родимці свої діти ли­

ше до сих чотирох руских шкіл, де учителі і учительки займають ся щиро нашою молодї- жию, наука веде ся взірцево, а діти виховують ся на будучих сьвідомих своєї національності!

горожан краю і держави

З Виділу Руского Товариства педагогічного у Львові.

Китайске відшкодоване.

Одинокою к о р и с тю , можна-б сказати, з ки- тайскої виправи — се задокументоване міжна­

родного пороауміня в квестиях, доторкаючих цивілізованого сьвіта. Взаїмні операциї зблизили держави до себе та зміцнили основи сьвітового мира.

Але фінансова сторона представляє ся мен­

ше сьвітло. Держави понесли величезні видатки на китайску експедицпю, а справа їх відшкодо­

вана, як і страт, понесених через боксерский рух полягає поки-що лише на надіях.

Боґдиханьске иравительство вправдї згоди­

ло ся на висоту відшкодована, подану послами союзних держав, та на затягнене позички на сю ціль, але цілу журу, звідки взяти гроший та на який процент, оставило самим же державам.

Китайскому правительству се і байдуже, бо держави для сплачена затягненої позички не зможуть на Китаю пошукати иньшого жере- ла, як онроцентованє заграничного довозу, с. з.

своїх власних продуктів, свого власного про­

мислу.

До иньїиих жерел не мають анї права, анї приступу. Звісно, що виправа скінчила ся вицо- фаяєм війск та передачею адміністрацій в ки- таіїскі руки. А колиб навіть держави присвоїли собі право побору мит на ріках і дорогах, т. з.

лїкінів, то кошти европейскої адміністрацій бу- ли-б більші, чим доходи. Китайский урядник

— Но... но... розумію... се значить...

— Се значить, — поміг єму комісар, — що Русини мешкали геть-геть, аж но Варшаву.

— Сапг гісЬіщ! — нримітиз сам ляйтер,—

КиїЬепеп геть, геть, Ьів пасЬ \УагзсЬаи. Се ціл­

ком ясно.

— То якжеж тепер з нами, пане Бураков­

ский? спитав остаточно комісар, глянувши ціка­

во на ксьондза Мацєя.

— Бураковский не одвічав, сопнув раз і другий, а дальше сплюнув, пожелав Длуґошу доброго здоровая, схопив за шапку і не розпро­

ставшись навіть з своїми політичними товари­

шами забрав ся домів. Що дальше .сталось, ла­

скавий читатель догадує ся сам, прочитавши перший стишок сеї билиці. Я знаю лиш, що ксьондз Мацєй, як взяв ся за живіт, так до пі- зного вечера лиш реготав ся, а навіть єще по Нині, як при Службі Божій заінтонує басом: еі пе поз іпсіисаз іп Ісп іаііо п ет, то ледвн здер­

жить ся від сьміху. Що більше? З того часу без £\ущ1оіигса не випв ні одної дестильовачої.

Чи се не братерство?...

1882.

снравуе такий уряд за кілька таелїв річно, ев- ропейский мусів би побирати кілька тисячів.

Отже лишають ся тілько морскі мита, вже давно засеквестровані та адміністровані держа­

вами на покрите давнійших китайских позичок;

треба їх піднести о стілько, щоби надвпжка до­

ходів покривала проценти від затягненої позич­

ки та ще давала якусь суму на уморене самої позички.

Як держави порадять собі з тим — Ки­

тайцям байдуже. Они раді, що привіз виробів білих чортів иодорожіе; се буде лиш занорою для зросту чужого імпорту, а підмогою для мі­

сцевого промислу. Тому Кртайцї умили руки від сеї справи.

А для держав не мала в сім трудність. Де які з них затягнули позички на китайску випра­

ву, тож жадають такої суми, щоби покрила всі ті видатки. Але ще більшу трудність предста­

вляє уложенє тарифи для морских мит. Кожда держава має якийсь один продукт, іцо єго го­

ловно достарчує Китаєвії: Анґлїя опіюм, Амери­

ка нафту, француска Кохінхіни риж, Росия чер­

воний перкаль, витворюваний специяльно для Китайців і т. д. Отже кожда держава старає ся, щоби єї товар був як найшенше оподаткований, а всі другі принесли стілько оплати з мита, що- бн стало на заплату відшкодована.

Ось як представляв ся нині кптайске від­

шкодоване.

Н о в и н к и.

— Календар. В і в т о р н и к : гр.-кат. Онуфрея:

рим.-кат. Проспера. — В с е р е д у : гр.-кат. Аки- линн; рим.-кат. Иоана.

— Репертуар руского народного театру у Львові.

Ві вторник дня 25. с. м. (в салі «Очпагй-и*

ул. Францїінканьска): „Вихованець", комедия в З діях Йнчука.

Початок точно о 8. год. вечером.

Ціни місць: Крісло першорядне 2 кор.;

крісло другорядне 1 кор. 60 сот.; крісло третьо­

рядне 1 кор. 20 сот.; партер стоячий 80 сот., а для ґімназиястів і війсконих низше фельдвебля 50 сот.

— Проґрама юзилейного концеїту «Львівского Бонна*: 1. Вербицкий: Симфонія О -т о І — орхе стра. 2. Бортняньский: Концерт 31, «Блажен муж* — мішаний хор. 3. а) Білїковский: «Я кі беззаконіє*, б) Топольницкий: «Ой три шляхи*, в) Людкевич: Косар — хори мужескі. 4. Лисен- ко: «Зацвила в долині* — дует на сонран і те ­ нор. 5. а) Кишакевич: Сонце гріє, б) Лаврівскин:

Осінь, в) Кумановскнй: Вязянка пісень, г) Сї- чиньский: Дніпро реве — мішані хори. 6) Га- нїнчак: «Заграй цигане*, баритонове сольо в су­

проводі смичкової орхестри. 7. аі Воробкевич:

Над Прутом, б) Нїіцііньскнй: Закувала та сива зазуля, в) Нїжанковский: Гуляли — мішані хори.

8. Колесса: Вулиця — мішаний хор: 9. Матюк:

Цьвітка дрібная; Вахнянин: Помарніла наша до­

л я — сольосьпів п-а О. Мишуґи. 10. Лисенко:

Бють пороги, — хор мішаний в супроводі ор- хесгри.

Ціни місць: фотель 2 кор., перворядне крі­

сло 2 кор., другорядне крісло 1-60 кор., вступ на салю 1 кор., ґалєрия 60 сот. — Від середи мо­

жна дістати білети в тов. «Льв. Бонн*, ринок ч.

10. І. пов. Окремих запросин виділ «Бонна* не розсилає.

— В інституті' СС. Василиянок у Львові на Стрийскім відбуде ся в суботу дня 29. с. м.

річний іспит інституток з предметів, які їм до­

ма иреподають ся. Початок іспиту о 6. год. по­

полуднії. Вструп вільний родичам і опікунам.

— З Товмацкого пишуть нам: (Случайно

і і і

- нав ся мені в руки, «Ґалїчанїн* з минувшого тижня, а в нїм незвичайно мила несподіванка т. є. справозданє хоч неофіцияльне про стан стипендийного фонда імени Митрополита Ан- дрея Шептицкого. Якже скоро я однак розчаро- вав ся, переглядаючи

поболи

поодинокі иозициї шумно заповіданої »субскрипциї«. Разом вже з 200 короновим датком Високоблагородного ґраф а Яна Шептицкого, батька ВПреосьвященого Ми­

трополита, дочислив ся я не цілих 800 корон.

Варто і се пригадати, що, як видко з того спра- возданя, комітетові «субскрибенти* геть поспа- сали ся »бігством». Зі станиславівскнх мірян причинили ся значнїйшими датками до засно­

вана фонда: тамошний міщанин Рубчак, знаний також зі значних жертв на брацку бурсу в Ста- ниславові. Він зложив: 100 корон. Тільки рівнож зложив Іван Лїсковацкий, урядник дирекції скарбової, з нагоди одержаня папского ордеру

»рго ессіевіа еі р опШісе*, що однак чорез п о ­ милку прибув з Риму під адресою радника су­

дового ІІроскурнїцкого. Крилошане станиславів- скі «субскрибовали* по 20(!) корон. Між тими о.

пралат Литвинович о 16 корон більше яко кан­

дидат^) на тамошний владичий престол. Все то дуже гарно, погадав я собі, але при тім нараз зібрала мене охота, поспитати прилюдно о. пра- лата Литвиновича, що чути з фондом стинен- дийним пок. єпископа Пелеша, що доси повинен виносити десь около 2.400(!) корон, а заснова­

ний був ще перед 16 роками? Чи о. пралат Литвинович думає, що ті, які складались на сей фонд, мають про него забути? Справі сїй не д а­

мо «потонути* в кацапских руках, хотя бисьмо мали вивести єї перед ц. к. суд в Станиславові!

Пок. єпископ Пелеш, що правда, не відзначав ка- цапства, а в додатку держав «коротко* тегіеріш них матадорів станиславівскої Конеисториї, з се- го однак цілком єще не слідує, щоби фонд сти- пендийний єго імени мав запропастити ся. Ди вує при тім і се, що станиславівскі дописувателї

«Галїчанїна*, такі «скрупулятні* в ділах фінан­

сових, де ходить о Банк звязковий, Спілку Підгірску та др.—так «храбро* мовчать в спра­

ві фонду стипендийного ім. єпископа Пелеша.

Фонд сей, то прецінь не парохія Олеїнів в на­

шім повіті, що наслідком нікчемного шахрай­

ства, можливого лишень в Станиславові за пано­

ваня родини Литвиновичів, припала шваґрови галапасників з кривдою многих, а старших сьвя- щеників...

— Протестанти до Папи римскога 3 нагоди 450-лїтного ювилея заснованя унїверситега в Ґлясґові, ректор, професори і студенти (проте- станти-англикане) вислали до Папи адресу, в якій піднесено заслуги папи Миколая V. окол і заснованя сеї старинної шкотскої академії. ГІ д- писані на адресі' просять Сьв Огця, аби зволив взяти участь в сім радіснім торжестві. Папа у відповідь вислав до Ґлясґова бреве,

в

якім про­

сить Бога, аби науку звернув на дорогу правди і всіх сполучив узлом любови.

— Іспит зрілости в ґімназпї в Золочеві відбув ся в днях від 17. до 20. с. м. під проводом д и ­ ректора тернопі.іьс-кої ґімназиї д-ра Мавр. Мацї- шевского. До іспиту зголосило ся 20 публичних учеників, один приватист і 2 екстернїсти. Іспит зложи пі: ГІегро Богданович, Антін Брун, Воло­

димир Домбровский, В їлодислав Янига, Мойсей Канісе, Модест Млинарскпй, Іван Оґроднїк, Ва­

силь Панейко, Чеслав Пєньонжкевич, Генрик Розенбавм, Йона Розенцвайґ, Авр. Шваґер, Ст.

Сяркевнч, Микола Сироїдів, Микола Ситник, Фр Вайнтрауб Рівен. Іван Воляницкий, Іван Волко- нович. Один ученик і два екстернїсти одержали поправку.

— Бурани а школа. Щоби піддержати управу цукрових бураків, я к і розпочала ся с. р. на Бу­

ковині. зарядило буковнньске правительство, щоби місцеві ради шкільні ужили свого права на увільнене дїтий від науки через три дни в році в тон спосіб, що увільнять їх на 6 півднів, щоби мали можність помагати при управі бура­

ків. Се розпоряджене порозуміли деякі місцеві ради шкільні і управителі шкіл в той спосіб, що вигнали шкільну молодїж на силу на лани бу­

раків і силували їх полоти бураки за дармо, ні­

би за панщину.

— Іспит зрілости в иольскіії ґімназиї в Коло­

миї відбув ся в днях 13 - 16. с. м. під проводом директора І. ґімназиї неремискої п. ГІьонткевича.

Іспит здали: Альперн Нафталь, Бачес Вільгельм, Бобер Здислав, Ґловацкий Іван, Гаммер Севе- рин (з відзн), Яницкий Евген., Кноблявх Стани- слав, Кон Хаїм, Малярский Максим, Мельник Іван, Петрович Станислав (з відзн.), Рапапорт Хаскель, Розенбавм Іїосиф, Розвадовский Те- офіль, Ж егак Вацлав, Шалєр Мендель, Зонен- райх Озияш, Спульницкий Михайло, ґр. Стажень- ский Бронислав, Візнер Мордко, Вірский Іван.

Чотири абітуриєнти одержали поправку.

— Убійство. З Волі Добростаньскої доносять:

Дня 22. с. М. селянин з Добростан. Іван Леба.

батько троїх дітей, вибрав ся до лїса кн. ГІонїнь- ского в Волі Доброетаньскій по личе з молодих лип. Коли Леба крав личе, надійшов побережник Гуґет і наляканий Леба почав утікати. Тоді Гу- ґет вистрілив на здогін за утікаючим і влучив єго в голову цілим набоєм грубого шроту. Леба ногиб на місцн.

— Лютий вітчим. Дозорець дому при ул. З а- церковній ч. 5.

у

Львові, Войгко Брош, оженив ся з вдовою Анною Ординець, що мала по пер­

шім мужу дочку і 600 з ір. ощадности. Якийсь час жив з пею чесно, однако пізнїйше почав знущати ся над дитиною Забрав жінці кни­

жечку каси щадничої на 200 зр. і переписав єї на своє імя, а коли ему не хотіла видати ре- пГиі грошин, почав так страшно знущати ся над дитиною, що сусіди повідомили про те полїцию і опікуна. Брош кинув ся на опікуна дитини і загрозив, що убє дитину, коли хго буде за нею обставати. Лютого вітчима арештовано, а ше- стилїтну дитину віддано до лїкарских оглядин, при котрих найдено на цілім тілі рани і синці від побоїв.

— Конець слави і власти. Ш токгольмска на­

солись »АііопЬІаіІсІ* замістила сеязацийну вість про Побєдояосцева, яку тут подаємо: «Дня 22.

мая оберпрокуратор Синоду, Побєдоносцев, од ер­

жав візванє, явити ся у царя. На авдиєнциї По- бєдоносцев заявив цареви, що в виду тенеріш-

них відносин він не може співдїлати з иньшими міністрами, бо они улягли вільнодумним стру- ям, які після єго думки не могуть погодити ся з нинїшним устроєм Росиї, і зажадав самостійного становища для себе, щоби ратовати ситуацию. Цар мав тоді запитати: Чого ви властиво хочете?

Бажаєте зістати капцлєром? — На се відповів Побєдоносцев: Рішене про те лишаю В. Ц. М.—

Тоді цар сухим і терпким голосом сказав: Ви колись поручили мені' Ґеремикіна, а тепер я не­

звичайно вдоволений, що він вже забрав ся. — На се Побєдоносцев не був приготований поблід і сказав: Прошу В. Ц. М. звільнити мене від о- бовязків. — На се цар: Ще подумаю над тим.

— Від тоді Побєдоносцев „нездужає". Імовірно царя повідомлено про зміст листу Ііобєдоносце- ва, в якім він строго напастує-міністра фінансів Вігто: 0.

Слідуючого дня по а ідіієнциї Побєд іно- сцева. прийшли до царя мінїстер Сіпяґін і дру­

гий ще, аби здати справозданє з робітничих розрухів. Оба міністри посварили ся в присут­

ності! царя, а цар не станув в обороні жадного з них. Наслідком сего оба подали ся до димі- сиї. То .ї цар мав крикнути: Нї, ні, тисячу разів нї! — В мінїстерскім кабінеті панує велике на­

пружене. а днн Побєдояосцева почислені.

Дрібні вісти. Декачом фільософічного виді­

лу львівского університету вибрано проф. д-ра Людвика Ф ін к л я .— Деканом медичного виділу краківск іго університету проф. д-ра Льва Вах- гольца. — Рух поїздів на шляху між Тисьмени- цею а Товмачем привернено дня 21. с. м. поїз­

дом ч. 1212. — 3 Петербурга доносять, що мі­

ністри внутрішних діл, просьвіти, судівництва і старший прокурор синода постановили цілком замкнути видавництво иетербурскої часописи

«Ж пзнь*.

— Гумористичний кутик.

Добрий спосіб.

Професор К. має виголосити промову на шкільних вечерницях.

— Чи довго ви вчили ся бесіди? — пита- ють єго перед виступом.

— Несповна пів години...

— Яким же се способом ви у спіли так скоро приготовити с я ?

— Дуже просто — відповів педаґоґ — я прочитав раз і зробив на хустці узол, щоби не забути.

Знав себе.

— Подай мені, жіночко, сьвяточне убране.

— Куднж ти вибираєш ся, нині' прецінь субота ?

— Іду на скляночку пива, а доки повер­

нусь, може легко вже бути неділя.

Слабкий материк л

— Ваше око, Іване, вже виплило, треба хиба вставити скляне.

— Ей. та на що, коли скляне ще скорше вибють...

Т е л є ґ р а м и.

Відень, 24. червня. Цісар звидїв в суботу дім для робітників імени Франца Йосифа, вибу­

дований коштом долїшно-австрийскої Каси ща- днпчої і віденьскої палати торговельної з наго­

ди 50-лїтного ювилея панованя монарха. Цісар розмовляв з зарядом і з робітниками і додав, що сим сповнено одно з найгорячійших єго ба­

жань. По годиннім побуті в робітничім домі, монарх Поїхав приглянути ся будові шпиталю для дітей, який названо також єго іменем. З і­

брана публика з ентузиязмом витала цісаря.

Відень, 24. червня. Вчера відбув ся перший ювилейний обхід з процесиєю, під проводом кс.

кардинала Ґруши.

Прага, 24. червня. Відбули ся ту збори, на І яких запротестовано против остатного спису на- Іселеня. іменно, що більше як пів мілїона Чехів { в Чехії, на Моравії і на Шлеску вчислено між Іиньші народності!. Ухвалено резолюцию з жа-

да ієм зміни закона о списі населеня.

Париж, 24. червня. Аґенция Гаваса доно­

сить, що китайский цісар поверне в жовтий до Пекіна.

Брукселя, 24. червня. В „Р еііі В1еи“ др.

Лєйдс рішучо перечить, немовби Бота піддав ся Англичанам. Кореспондент „РеЬіб В1еи“ в .Іьон- донї інформував ся також в анґлїйскім міні­

стерстві внутрішних справ, де заявлено ему, що

від Боти не наспіла в тій справі ніяка в стка.