Ч. 93. Львів, середа, дня 27. цьвітня (10. мая) 1905. Річник IX.
Передплата
п «РУСЛАНА» виносить:
в Австриї:
■а цілий рік . . . 20 кор
■а пів року . . . 10 кор
■а чверть року . . с кор аа місяць . . . 1'7Сі кор
За границею
ва цілий рік . . 16 рублів або 36 франків на пів року . . 8 рублів або 18 франків Поодиноке число по 10 сот.
«Вирвеш ми очи і душу ми вирвеш: а не возьмеш милости і віри не возьмеш, бо руске ми серце і віра руска.» — 3 Р у с л а н о в и х псальмів М . ІІІашкевича.
У
Виходить у Львові що дня крім неділь і руских С Ь В Я І
• о'|а Г°Д- пополудня.
Редакція, адмінїстрацкя і експедиция «Руслана» під ч. 1.
пл.Дом6ровсхого(Хорушцинм).Ккс- педииия місцева в Аґенпиї Со- коловского в пасажі І'авсмана.
Рукописи звертає сії лише на попереднє застережене. — Реклямацнї неопечатані вільні від порта. — Оголошена зви
чайні приймаїдть ся по ціні 20 с. від стрічки, а в «Наді
сланім» 40 с. від стрічки. По
дяки і приватні донесеня "по 33 с. від стрічки.
НІІ.шраві роковин а юта будучіина. -
(+ ) Нїмецкий нарід обходить по всіх теюдах величаво сотні роковини смерти Фридриха Ш і л л є р а . Тоді коли жив і пи
сав Шіллєр, не представляв ще нїмецкий нарід для него ані політично цінної дій
сності], ані політичного ідеалу. Нїмецка национальність тоді тілько що витворювала ся, а Ш іллєр сам чимало приложив до того заходу і труду. В істориї глядів він тих ідеалів політичного житя, в історичних проявах і подвигах. І чудовою мовою ви
словив Ш іллєр сю боротьбу о владу і сво
боду, се благородне змаганє до любови вітчини, сі високі почуваня национальної єдностн і самосьвідомости. Черпаючи з бо- гатої криниці історичної, висловив Шіллєр у своїх величних драмах сі високі бажана, які нїмецкий нарід наче скрізь сон причу- вав, він навчив нїмецкий нарід нїмецкого народолюбства.
Задля того нїмецкий нарід бачить в Шіллєрі політичного героя, бо великі лич- ности не тілько Є ТИМ, ЧИМ Є В ДІЙСНОСТІ!,
але мають і се значінє, яке про них ви
творить ся у ніронаню людий. Тимто Ш іллєр є поетапно по всі часи в істориї політичного здійснена нїмецкої националь- ностн. Всі єго твори проникнені змаганєм до свободи, самостійності!, достоїньства личности, силою ума в історичнім житго.
Одначе він не змагає до безмежної свобо
ди, котра вироджує ся в сваволю мас, а благородностю личности, осьвітою і обра- зованєм, ублагородненєм жита суспільно
сті! з підмогою правди і краси глядить він дороги для народу свого до розумного уладженя єго єствованя. Вправдї иніпі си
ли довели нїмецкий нарід до здїйсненя єго політичного ідеалу, але не можна запере
31 Я Р О Ш Е Н К О .
Історична повість О С ІІІІЛ Н Л К О В Е Я (нагороджена „Мпханловою премією* 1905 р.)
(Д а л ь ш е ).
— Або-ж я знаю? Я тілько що поховав батька.
— От недоля! — пожалував Таран Мину
лу. — Так ти всеї родини вже рішив ся?
— Всеї...
— Такий то там лад у мошродзєїв — за
мітив Безушко.
Пугач і Муха присіли ся до Минули, стали випитувати ся і потішали його.
Але неіцастє Минули було за велике, щоби так скоро його забув. Він слухав слів ио-тіхи, а думка в нього була одна: не варто жити тай годі. Колиб сегодня був який напад, кине ся між Турків, Кожне смерти — і буде по всім.
До окопін надійшли иньші козаки, виручи
ти товаришів, і давні вартові пійшлп в обоз на свої кватири. Дощ Уняв ся зовсім.
— Спати пійдем, чи що ? — спитав ся Муха.
— Е! ні! шукаймо де веселого гурту — сумно так! — порадив Таран. — Ходи, Минуло!
Кинь лихом об землю!
Минула пійшов, постояв часок коло коб
чити, що з області! глибокого і широкого образованя, з високої і взнеслої поезиї і фільософії вийшли ті духові сили, котрі уможливили побіду ПОЛІ'. ІЧИОЇ мисли в ні- мецкім народі.
Фридрих Ш іллєр є однак не ліпне нї- мецким поетом, але загально-сьвітовпм Ге
нієм, котрого творами одуїпевляють ся і на них образують ся всі культурні народи.
З усіх німецких поетів може найбільшу популярність серед ук, аіньско-руского на
роду здобув собі Ш іллєр як раз задля вказаних в горі прикмет. Тим то і Русини з пошаною відносять ся до ’сьвяткованц роковин сего великого сьвітового Генія.
Але сі роковини повинні бути для на
шої суспільности пригадкою у змаганях до здїйсненя наших национальних ідеалів.
Через шість років припадають столітні на
родний М а р к і я н а І І І а ш к е в и ч а , котрий пробудив в Галичині національну сьвідо- мість серед руского народу, а через де- вять літ знов — столітні роковини народин Т а р а с а Ш е в ч е н к а , котрий своїм сло
вом будив і живих і мертвих і ненародже
них в Україні і не в Україні. Не богато часу ділить нас від тих «#гох преважних в нашім народнім житю хвиль. Тимто пора вже заздалегідь подумати не тілько про се, як би достойно відсьвяткувати сі роковини, але годилоб ся подумати і про се, що ще слїдувалоб зробити, щоби украіньско-ру- ский нарід відповідно підготовити до зро
зумію! свого национально-іїолїтичного і культурного становища, що би слідувало протягом тих кількох літ зробити, щоби наша суспільність хоч троха зблизила ся до сеі мети, щоби скорше поступала сим шляхом, яким може дійти до здїйсненя своїх ідеалів. Пора вже тепер, щоби наро
дні товариства заздалегідь розпочали якусь
заря, котрий уже на превелику потіху козаків сьпівав думу про Голоту, а потім відійшов.
Прикро було йому дивити ся на веселих людий;
йому здавало ся, що цілий сьвіт повйнея сего
дня із ним сумувати.
Ціле пополуднє він ходив сам по обозі.
Зайшов аж на ліве крило недалеко великого яру, котрим пливе малий потік у Дністер. Тут козацькі окопи припирали до самого Дністра і сторожа на окопах була дуже сильна, бо не далеко по тім боці яру був нязший турецький о- боз. Усе було там видко, як па долови: намети і окопи і пушки і людий і коний. Минула чуду
вав ся, як се так близько два вороги розложили ся, майже стіна о стіну. Колиб не широкий і глубокий яр, що найбільше спиняв одних і других, то тут ніколи не було би спокійної го
дини людям; а так лише дивили ся на себе день і ніч і пильнували, цоб один одному не втік.
Під вечір побачив Минула звідси видовище, що його дуже заняло; Турки пригнали ясир вад Дністер коло низшого турецького обозу. Через вчерашнїй напад козаків побояли ся, видко, о свою найдорожшу воєнну добичу і зігнали бранців сюди, де кінчили ся козацькі окопи.
Минула бачив, як та многотисячна громада ішла полем поза турецьким обозом і потім над Дні
стром здержала ся. Другу новину довідав ся від козаків: там, де з яру впадав потік у Дністер,
роботу в тім напрямі, щоб і ми могли, як то кажуть, хоч попри люди, виступити до
стойно перед сьвітом.
Яііажкогфращускиї конфлікт.
Довгий побут росийскої фльотн на фран- цуских водах і таємність, якою огортає ся місце єї побуту довело Япанцїв до великого подразне
на. До Льондону доносять з Токіо, що тамошна торговельна палата наміряє зірвати всякі зноси
ни з фравцускими фірмами — (се очивидио для нридобреня себе апґлїйскому со ю зн и кові — Р^д.). — Обурене на Францию є більше, чим на Росию перед вибухом війни. Дневники взивають правительстно, щоби розказало розпочати бом
бардоване одного з француеких форгіву пригаду
ючи істнованє япаньско-анґлїйского союза і ви
казуючи на єго условіях, що вже надійшов »са- аиз Гоейегіз".
Чи справді' є реальні підстави до вміїианя Англії з причини нарушеня нейтральності! Фран- .циєю —' годі сконстатувати з причини, що Фран- ция рішучо заперечує сему, а заразом не хоче подати близших пояснень що до місця побуту Р0ЖДЄСТЗЄНЬДК0Г05-бО-Є«-^уДй.. Сії Врадою Роси;.
Насупереч сему твердженю. іцо Рождественьскйй держить ся поза нейтральним пасом трех мор
ених миль від берега і, не корнстає з францу- скої гостинности, твердить справоздавець бюра
’Ляфана з Гонконгу в своїй телеграмі, яку ви
слав єще ЗО. м. і
*.,
яку однак француска цензура не перепустила, що Росияни підчас побуту в залп і Камран мали там дійсну операцийну підставу: там направляли кораблі, поробили ве
личезні запаси живности і забрали величезну скількість угля. Се все робили за відомостню француеких властий в Сеґонї, а росийский ад
мірал казав наладувати свої кораблі під надзо- ром одного з офіцирів інтернованого в СеГонї був брід, і на тім броді господар Томша разом зі своїми Волохами уже починав будувати міст через Дністер. Здалека справді було чути руба
не сокирми. Сі дві новини дуже заняли Минулу, хоч покищо він сам не знав, чи буде мати з них яку користь, чи ні.
На ніч вернув ся він до свого полку.
На сон йому не збирало ся; волів сидіти в окопах, слухати розмов козаків, та прпдивля- ти ся похоронам, які зараз з вечера почали ся иа боєвищи. 1 з одного і 'з другого боку вий
шла з окопів велика громада людий з рискаля
ми і запаленими лучницями в руках та почали прятати трупів. Одні копали великі ями — ко
заки коло своїх окопів, Турки коло своїх — а другі стягали покійників з поля до тих ям. Усе те діяло ся тихо, тілько видко було на боєвищи сьвітла лучниць і темні тїни, що ходили із сьвітлом, вишукуючи всюди трупів. Уже справ
ді крайна пора була на ті похорони: повітре було вже таке нездорове, що млість брала і найздоровійших людий.
Минула сидів на окопі зі своїми товариша
ми і придивляв ся сему смутному видовищу.
На сім великім кладовищи не було тепер воро
гів; хоч козаки і Турки обминали себе посполу, але підходили нераз так близько себе, що за дня се тілько в битві було би можливе.
Оттепер саме була би найкрасша пора утї-
г
росийского кружляка »Дияна«. Майже цілий час була при тім присутною француска адміралїция і без францускої помочи росийека фльота най
шла би ся в найгіршім положеню.»
Француске нравительство заперечує рішучо зміст сеї телєґрами і твердить, що оно не тілько не нарушало засад невтральности, але ов- шім дало своїм цивільним і війсковим иовно- власникам ясні інструкції що до перестеріганя засад невтральности і анї на хвилю не переста
вало пильнувати їх докладного виконаня. Мимо сего льондоньский Т ітез представляє япаньско- француский спір як дуже поважний. Анґлїйекий мінїстер заграничних справ, Лєндсдовн, мав ви
слати до Парижа довірочне, але рішуче упімненє, щоби француске правительство старало ся зала
годити конфлікт, бо Англія находить ся в дуже дражливім положеню, маючи супротив япань- ского правительства деякі зобовязаня, які в да
нім разі мусїла би сповнити. Дальше доносить згаданий дневник, що анґлїйска воєнна фльота на Далекім Сході поспішно воружить ся і ком- плєтує Тому в Льондонї ходить вже алярмую- ча чутка, що анґлїйске правительство хоче ору- жно виступити в обороні невтральности, нару- шеної Рождественьским.
ГІарискі дневники називають ті льондоньскі алярми пересадними вигадками, однак призна
ють, що зі сторони Анґлїї інтервенїював анГлїй- ский амбасадор в Парижи. Япаньскому послови дають на всі єго запити в урядї заграничних справ виминаючі відповіди, бтоячи при сім, що Франция перестерігає невтральности, але місця побуту Рождественьского не видасть. При тім пі
дозрівають францускі круги, що напір Япанїї не має справді инших поважнїйших цілий, як тіль
ко вимочи близших інформаций про побут ро- сийскої фльоти. З друю їж сторони голосять ан- ґлїйскі дневники, що Франция поступає підступ
но після вказівок Росиї, щоби заманити у війну Анґлїю, бо се було би на руку Росиї о стілько, що могла би вийти з честию з програної справи.
Політичний перегляд.
У г о р с к и й п р е з и д е н т-м і н ї с т е р ґр.
Т і с а був вчера на авдиєнциї у цісаря, відтак відїхав до Будапешту. На вчерашній авдиєнциї не запало єще рішене що до полагоджена пере- силеня. Іменно надїяно ся що ґр. Тіса предло- жить свою димісию в виду трудностий, які ста
вить єму опозицийна більшість угорского сойму.
Як з Відня доносять, Буріян відмовив рішучо нринятя ирезидентури угорского міністерства, тому наклонив цісар ґр. Тісу здержати ся з жа- данєм димісиї. Дальших покликань до бурґу не ожи дають.
М а р о к а н ь с к а с п р а в 'а , хотяй втратила свіігпочатковий, острий характер, викликаний по
кати — казав пушкар Полтавець, що лишив ся у Дорошенковім полку.
— Туркам або нотурчакам, котрим вірять, додав Пугач — наших не пустять Турки до та
кої роботи; пильнують добре.
— Се правда! — потвердив пушкар.
Але, як здогадували ся, так і справді сеї ночи підчас походів богато люднії утекло від Турків до козаків. На другий день се показало ся. До Дорошенкових Окопів надійшов- зовсім спокійно козак Васюта Сунруненко; прийшов мов у гостї.
Сїм літ пробував у Турків, а тепер вихо
пив ся якось зпід дозору, вийшов на боєвище, узяв якогось Турка на плечі і так довго носив його, поки не замішав ся між козаків. Ніч була темна, від лучниць сьвітла не богато; ніхто й не помітив, як він перейшов на козацкий бік. Заніс навіть покійника у яму — як казав, з подяки за те, що виратовав його з неволі, хоч мертвий
— і прийшов до козаків. Привели його як сво
го, і побалакали з ним радо, бо богато знав.
Оповідав, що Туркам не веде ся тому, що вийшли на війну саме перед затьмою сонця, а відома річ, що на .кілька днів перед затьмою і по затьмі сонця, і в остатшій день місяця не годить ся починати нічого, бо се дні дуже не
щасливі. Всі Турки оповідають собі таке. — Дру
га причина, чому Османови не ведеть ся, така,
дорожню цісаря Вільгельма до Танґеру, однак не перестала бути важною і небезпечною для Анґлїї як і для Франци їсупротив становища Німеччини в сїй справі. Нїмецкий посол ґр. Таттенбах в Танґері заявив кореспондентови бюра Райтера, що Німеччина потребує для свого розвою біль
шого простору. Кілька разів Німці хотіли роз
ширити свої кольонїї, то коалїция держав все їм ставила перешкоди. Коли Німці побачили, що роблять ся заходи, щоби їх виперти з Ма- рокка, то онп мусїли тому оперти ся. Станови
ще Німців єсть ясне і они домагають ся ири- знаня їм тих самих прав, що й другим держ а
вам. Німці не виступлять з ніяким проектом склпканя межинародної конференциї, але не бу
дуть тому противити ся, коли султан признасть сю дорогу за найвідг.овіднїйшу для мароккань- ских інтересіз. - г Се значить иншими словами, що Німці домагають ся привернена такого ста
ну, як був перед анґлїйско-францускою угодою і що султан мабуть стоїть по стороні Німеччи
ни і певно не буде скликувати межинародної конференциї.
В е в р о н е й с к и х п р о в і н ц и я х Т у р е ч ч и н и панує спокій під добу. На Балканах стало тихо, а і Кретенцї в виду рішучої постави па
тронуючих держав відрочили свої пляни прилу
чена Крети до Грециї. Однак з азийских обла- стий Туреччини надходять вісти, які і в Европі можуть найти кровавий відгомін. Вже від дов
шого часу ходила чутка про ворохобню в полу
дневій Арабії, але турецке правительство заєдно тому заперечувало, аж остаточно таки не могло ворохобні затаїти. На чолї збунтованих племен арабских станув якийсь Мугамед Агія і поста
новив оснувати новий калїфат. Племена тоті зненавиділи вже від давна турецкого султана, котрого уважають майже за якогось єретика, побили вже кілька разів турецке войско, а те пер постановили здобути Мекку, сьвяте місто Магометан і там скинути турецкого султана з калїфату. Послїдні вісти, які наспіли з Ємена, доносять, що двайцять і вісім баталїонів турец
кого войска висланих против ворохобників пе
рейшли зі всім оружиєм і баґажами на сторону збунтованих Арабів, здобули місто Мамеху, а т е пер машерують на побереже Червоного моря, щоби звідтам прогнати турецкі власти і взяти Гогейду. Проводир ворохобників Мугамед Ягія оголосив вже конець султаньекої власти в Єме
ні і дав ся проголосити незівисимим калїфом.
Він і Іби-Санд, начальник племени Вагабітів над перским заливом, лагодять ся до походу на Мекку, щоби там перед цілим магометаньским сьвітом скинути великого шеріфа Туреччини і установити свою власті,. В султаньскін палаті в Консгантинополи настав з тої причини вели
кий переполох, бо иобоюють ся і не без підста
ви, що коли турецкі війска будуть заняті бор- бою з Арабами, християньскі народи на Б алка
нах використають сю хвилю, щоби висвободити ся знід турецкого ярма.
що він казав убити свого рідного брата, Муга- [ мед-хана. Виходячи в похід, бояв ся, щоби брат дома не скинув його з престола, і »для спокою»
казав його убити. От саме вчера по козацькім нападі всі оповідали собі се, що Аллаг карає Османа за смерть брата. Той брат, умираючи, мав сказати: -Османе, нехай твоя влада так марно пропаде, як я марно сходжу зі сі.віта.
Щоб тобі Бог не дозволив тішити ся панова- нє.м, на котрім знати мою кров!“
І правда, Бог карає Османа. Вчера згинуло з кільканайцять тисяч йо^о найліпшого вій
ска.
Оповідав ще. що сам бачив у дорозі під Хотин, як над Дунаєм коло Ісакчії Осман казав мордувати козаків, котрих Усейн, днїпровский бейлербей, зловив на мори. Вісїмнацять козаць
ких чайок грабували бесарабські місцевості!.
Турецькі чайки напали на них, один байдак з козаками затопили, инших захопили живцем і прислали у кайданах султановії коло Ісакчії.
Ріжними муками помордував Осман козаків: ча
стину з них віддав яничарам, щоби стріляли в них; сам також нрршив кількох стрілами; ин
ших казав гребати живцем, доптати слонами, розривати на двоє Галерами, рвати гаками, ро..- тинати на половину... Просто волосє на голові ставало, дивити ся на се.
Казав ще, що в. турецькім обозї велика до
рожня: чотири фунти хліба платять по пів гри
вни, а за міру вівса або ячменю — половину камянецької міри — дають півосьма золотого.
Приходить ся просто людям і худобі примиряти з голоду; і справді в турецькім обозі вмирає бо
гато людий і без бою... Знав Сунруненко й те»
що Осман мав за жінку Русинку, якусь попівну з України.
А все те міг він родвідати легко, бо слу
жив конюшим в одного баші. Дуже добре умів коло коний ходити, через те йому жило ся не зле, баша любив його. Взяв його й сюди до ко
ний, а він утік. Ліпше у козаків голодувати, ніж у Турка панувати — тому подякував за службу.
Минула слухав оповідана Супруненка з та кою цїкавостию, що забував на своє власне го
ре. Пізно в ніч затягла ся та розмова. Якось і спати не хотіло ся, доки на боєвищи снували ся сьвітла і люди.. Однак помалу огні щезали, гро
барі сходили ся до своїх обозів, робота втихала;
хто не мав стерегти окопів, клав ся спати.
У сьвіжих глубоких іиогилах спали вже т а кож вічним сном і тисячі-тисячі вояків, котрим нещасна доля судила згинути під Хотином.
(Дальше буде).
В а р ш а в а лиш поволи успокоює ся. День 6. мая, як ґалевий день імянин цариці дав при
чину до нових демонстраций та перепалок з вій- ском і поліциєю. Революцинні комітети розісла
ли остережене до властителів домів, щоби не вивішували фан на своїх домах, анї не ілюміну
вали їх, бо всі вікна стануть вибиті. Мимо сего майже без виїмки ілюміновано і прибрано доми.
Вечером товпа зачала здирати фани, закидаючи на них аркани і бити вікна. На деяких улицях в сей спосіб зірвано всі фани і остентацийно спалено їх відтак на костирі на Тломадскій пло- щи. Полїция і огнева сторожа наспіли до огню і там арештовано кількадесять осіб.
П р о К у р о и а т к і н а доносить .Русскій Л ї с т о к » , що він небавом має бути усунений зі свого начального становиска, яко вожд другої армії, а єго місце займе ґен. Зарубаєв. В війско- вих кругах пересьвідчено ся, що в великій части Куропаткін поносить вину нещасливого виходу кампанії. При евакуацій Мукдену ґен. Лєнєвич заклинав Куропаткіна, щоби не опускав Тієлїну без борби, однак він не хотів на се згодити ся.
Віддане Тієлїну Яванцям було великою похиб
кою, не оправданою обставинами. Куропаткін поверне до Росиї доживати віку на своїх до- брах.
З м а н д ж у с к о г о п о л я б и т в и доно
сить >Русскоє Слово», що Япанцї вже зовсім приладжені до дальшого походу на північ. Угру
поване їх сил остало незмінене. В першій лінії стоять три армії, в другій дві армії творять ре
зерви. Головна команда стоїть на полудни від міста Тієлїну. Се уґрупованє війск хоронить Я- панцїв перед переломанєм їх боєвої лінії і перед всяким обходом на захід від ріки Ляо аж до границь Моголїї. Знатні відділи Хунхузів нахо
дять ся в дорозі з Такумен до Гондозіян. На ріці Ляо заложено численні понтонові мости.
На задах армії утворено маґазини і склади, де зібрані двоколесні вози і знатний заступ кулїсів.
що тягнуть вози. Тепер знов виринають поголо
ски, що сильні япаньскі відділи пішли на Мого- лїю задля обходу росийскої армії на захід від Харібна. В занятіп области Япанцї завели всю- да свою адмінїстрацию і так безцеремонно го- сподарують навіть на хіньскій териториї, що як І.осаі Апгеі£ет довідує ся з Петербурга, росийске правительство поновно запротестувало в справі становиска Хін в теперішній війні, позволяючн без перешкоди Япанцям нарушувати свою ней
тральність і послугувати ся ватагами хіньскпх Хунхузів.
ВІД АДМІНІСТРАЦІЇ!. При зм іні місяця про
с ім о наших Вп. Передплатників о скоре відновле
не передплати, зглядно о вирівняне залеглостий та о приєднуване нам нових передплатників.
о Н о в и н ТС I I .
— Календар. В с е р е д у : р\ско-кат.: Симеона;
римб-кат.: Ізидора орача. — В ч е т в е р : руско кат.: Максима, Язона; римо-кат.: Беатрикси, Ад.
— Др. В. Щурат з ирипорученя міністерства заграничних справ виїздить сими днями, по по вовотї з Абазиї, в київску Губернію з ориґіналь ною міеиею. В виду рішеня угорского прави- тельства, перевести в цїли похоронена на Угор
щині тіла Франца Ракочого і єго сподвижників і в виду нздостаточности зібраних австро-угор- ским генеральним консулатом в Київі інформа- ции, австро-угорске правительство рішилось ви
слати д-ра Щура та в цїли дослідів за місцем ногребаня одного із подвижників Ракочого, ґр.
Симеона Форґача, який пісіїя невдячного но- встаня мав перебувати і померти на замку зві
сних кн Вишневецких у Випіиивци, київскої Гу
бернії. Звістку про Форґача подав жнгомірскии дневник «Волинь*, а за ним кпаківский С«аз, звідки се дійшло до відомості! Мадярів і спону
кало їх до підняти кроків задля сировадженя тлінних останків одного зі своїх патриотів, по
движників угорскої свободи. Для своєї МІСИ! має др. Щурат запевнену поміч київского Генерал- Губернатора Клєйґельса в динльоматичній дорозі.
— З кругів русного духов^ньства в армії.
Дневник розпоряджень особистих подає: 0. Се- верин Згарский, иолевий курат І. класи у Льво
ві. став на власне прошене сиенсіонований з ви
бором замеш каня у Львові: о. Александер Остро- жнньскин, иолевий курат І кляси у Відні), від
значений золотим хрестом заслуги і відзнаками крилошаньскими, іменований з І. маєм 1905 но- левнм протоєреєм (Геїсіеггрг.езіеті в Віднн.
— В Абазиї зібрала ся була більша кольонія Русинів підчас сегорічних Великоднях ферми.
Були там між иншими: дир. Гр. Цеглиньский, надкомісар І». Матковский з родиною, адв. др.
Кормош з родиною — всі з Перемишля, др.
Щурат з Бродів, ніж. Козаневич з Велйчки, інж.
Ж елихівский зі Стириї, катехит др. Дорожинь- скнй зі Львова, о. Строцкий з Синевідзка, дир.
Устиянович з Кіцманя, н ні Бобикевичева зі Стрия, нроф. Глїбовицкий з Перемишля і єще кілька ишшіх осіб. Здає ся, перший раз зверну
ли на себе Русини увагу, а руске слово не тіль ко що гомоніло дуже часто по публичних льо- колях та спацеро'них місцях, але купелевий за
ряд бачив ся спонуканим запренумерувати до своєї читальні кілька руских часоиисий. На Ве
ликдень. завдяки о. Строцкому, відбуло ся в абазийскій Іцї руске богослуженє, в якім взяли уділ всі літники, та веселим „Христос воскресе"
звеличали на чужині величну хвилю.
— Дальший репертуар руского театру в Тер
нополя В ч е т в е р 11. мая „Д авш и з Корне- ві.іь" оперетка в 4 діях при епівучасти вінико
вої орхестри: в с у б о т у 13. мая „Ж идівка ви- хрестка“ драма в 3 діях Тогабочного; в н е д і л ю 14. мая „Невільник* історичні кіртини в 5 діях Кропивницкого; в і в т о р о к 16. мая „Міща
ни “ штука в 4 діях Максима Ґоркого.
— Філія Рус. Тов-а педаГ. в Буску запрошує всіх своїх .членів на к о н ф е р е н ц и ю , що від
буде ся 1. червня с. р. точно о 10. годині перед полуднем в кімнаті Читальні «Нросьвіти* в Бу
ску. Порядок дневний: 1) Відчитане протоколу з послїдного засїдавя 2) Будова власного дому
— ирелєґент — т. Т. Ваньо. 3) Обговорене тем на сегорічну конференцию окр. переведуть тт.: а) Букваря — Ст. Цепух, б) Части II А. Ф ірак,' в) Части НІ А. Ш. г)' Части IV — Ф. Білозір, д) Части V О. Мулькевич, ґ) Еіешепіагха Буквара поль. — В. Підганний, Части II, III, IV Ш кілок польских — В. О. Лада. 4) Внесеня членів. — Від Виділу: Голова о. Гр. Словіцкий, за секрета
ря А. Шмата. — 3 огляду, що до всесторонно- го обговореня теперішних шкільних підручників пожаданим було би почути і осуд членів неучи- телїв, проте просить ся о їх численну участь.
Позаяк материял, як вказує програма, дуже о- бильний а всяке опізненє некорисно виливає на хід нарад, проте просить ся всіх членів о вча
сне прибутє.
— „Комісия інФормацийна“ тов-а Академій іа Громада у Львові ул. Вірменьскі ЗО, І. пов. но- ручає солідних і фахово уздібнених інструкто
рів, учителів на курси приготовляючі, диюрнї-
■стін, мундантів, кореспондентів, товмачів, коре
кторів і т. д. у Львові і ца провінцию. Устні мож порозумівати ся о год. 8—9, 1—2 і 6 — 7.
— З „Кружка україньских дївчат“ у Львові.
Надзвичайні загальні збори відбудуть ся в неді
лю 14. с. м. о 10. год. перед полуднем ІІа дне- внім порядку зміна статута.
— Нещастє з великодним стрілянєм Що року одно й те саме. Можна ще промовчати, єсли стріляють з моздїрів коло церкви в великодну неділю підчас служби Божої; але годі три дни робити з церковного цвинтаря Манджурию. Драп тивий моздїр не є сталевою або бронзовою пу
шкою. яка, здаєсь, також не витримала би, єсли би єї наші моздїрові артилеристи набили цегло- ю а дуло загвоздилп дубовим чопом. Як легко
■о нещастє при стріляню з моздїрів під церквою
сьвідчать тисячі нещасть з давних літ, до яких приходить ще один в Камінці струмиловій. Про се неіцастє пишуть нам: Другого дня велико- дних сьвят в понеділок по полудни стріляно з моздїрів в сусіднім огороді к їло церкви в К а
мінці струм. Між цвинтарем а тим огородом сто
їть високий паркан, то здавало ся, що безпе- ченьство людий на цвинтари запевнене на випа
док пукненя моздїря. І справді не було би прий
шло до нещастя, якби послухано слів о. пароха, який з проповідниці напоминав родичів, аби не пускали дїтий самопас по цвинтарі з огляду на традицийне великоднє стріляне з моздїрів за парканом. Та як раз один хлопчина виліз в по
неділок по полудни на паркан і приглядав ся стріляню. Біда не спить. Саме тоді один з м оз
дїрів, чи розбитий нуканиною, чи сильнїйше за- гвожджений. при вистріл'і розтріскав ся на дрі
бні кусні і градом відломків засіп ав паркан са
ме в тім МІСЦІ!, де сидів х.тбпець. Тіло хлопця страшно пошматувало. На вів живого з куснями зелїза в грудах відвезено хлопця до шпиталю.
Сей випадок повинен бути для всіх осторогою перед надмірним стрілянєм з моздїрів
— Пригода на зелїзници. На стациї в Микули- чииї лучила ся в суботу небезпечна пригода зе- лїзничому інспекторові!, Францови Савицкому, зі Станиславова. Підчас ревізій шляху .її. Савиц- кий вискочив з вагона саме в тій хвили, коли з противної сторони надбіг другий поїзд. Заки вів зміг цофнути ся, машина ударила єго в гру
ди і відкинула на бік..Перед нехибною смертию спасла єго лише та обставина, що поїзд мав за хвилю станути і їхав зв льна. Крім тяжкого у- дару в груди відніс п. Савицкий велику рану на голові.
— З перемискої єпархії Ордин. шкільним к о
ше тим, що суть на свою глупоту зарозумілими, несумлінними, а надто хитрими дурисьвітами, використуючими легкодушність других хліборо
бів!? Ох. Н...мч.
Наука, штука, література
■— „Ілько Пащак“. Грізні а тихі вертепи та дикі а величаві верхи Чорногори вплинули глу- боко на вдачу своїх мешканців Гуцулів. Смир
ний і тихий Гуцул стає лютий і мстивий, коли пробудженому у єго груди бажаню догоджена своїм пристрасним, завзятим поривам стане хто в дорозі. З житя тих верховинців Чорногори взята тема драми «Ілько ІІащак» Льва Лопа- тпньского, нагороджена третою премією на кон
курсі Тов-а ім. Котляревского, а в неділю ви
ставлена перший раз на сцені в салі «Ґвязди*.
В першім з о и актів драми автор позна- комлює видця з родиною Мойсея Пащака, ста
рого, богатого Гуцула, у якого в дома крім жінки Рафії є дорослий син Ілько. В молодечій буйній уяві Ілька повстає думка подружити ся з п-ною Вірою, дочкою місцевого учителя Бор- товича, з якою має заручити ся Кость Загай- чук, укінчений шітомець, син убогої вдовії Гу
цулки з того самого села. Мати Ілька потурає тій забаганці сина. Приступ до дому учителя придумує Ілько осягнути під покришкою науки письма При нагоді прогульки учитель з дочкою і Костем вступає до дому Пащаків і тоді Ілько при батьковії і матери виявляє бажане учити ся. Учитель годить ся на то, що Ілько буде що дня приходити в позашкільних годинах а єго дочка Віра буде учити єго. По сій завязцї і драми в першім акті бачимо в дальшій дії, що м.-арем до нагляду науки релігії в народних. юбов Ілька д0 своєї учительки запалЮ8 ся чим школах лісного деканата іменований о. Михайло і раз бідьше аби - приподобати ся дївчинї
і відбити від неї Костя, приносить еї дарунки Сливиньский, парох в Тиряві волоскій, на місце'!
Мойсей дізпає ся від жінки, що Ілько любить увільненого на власну просьбу о. Атаназия Вен-; л е н із а £ батькови ; Ста й гриновича, пароха в Завадщ . — Завідательство піяпяс ПІГІ
в Хідновичах дістав о. Михайло Дуцько. — К а
нонічну інституцию на Ляшки гост. дістав о.
Носиф Тихович. — Правительство продовжило дотацию з релїг. фонда на дальший рік для со- трудників: в Прнлбичах, Посаді риботицкій, Ни- кловичах, Лїтинї, Зїболках, Хащові і Крукени- чах.
Всячина
— Зрізуване (здіймане) з очий. ІІриключає ся дуже часто на селі, що корова або віл, наївши ся сьвіжої конюшини, еспарцети, люцерни, змер
злого л істя капусти і пр. перестає нараз їсти, посоловіє, не пережуває (не румиГає) та починає иоплакувати, бо роздуті жолудки тиснуть через перепону на легки, а кров до передної части тіла (отже і до очий) набігає, так що очн дещо почервоніли... Тоді то знахорі, ворожбити та ба
би. вгадуючи дещо про чари, голосять заєДно, що ся штука «дістала на очах* — та потреба єї сего паскудника зрізати (здіймити). Позаяк сей нелюдский і дуже варварский спосіб ніби то курациї є властиво нічим нашим, як дуже чутливум і небезпечним калїченєм худоби, а часто і сліпоту спроваджує, проте хочу се поя
снити та звернути увагу на се, щоби сей варва
ризм залишити. Як відомо з анатомії (науки о складці членах тіла), о чім. впрочім кождиіі ду
же легко сам пересьвідчити ся може, то зьві- рята, а особливо декотрі птиці, коні та худоба, кромі двох звичайних і з далека видимих по вік, посідають ще трету тоненьку повіку (рід
плїви) в носовім кутику ока, котру лишень ча- дарабники запивають ся і згадують про Ілька, сами при жмуреню очима видко. Ся трета нові
ка (звана по латині пісіііапз) є цілком природ
ною і зьвіряти не лишень нічого не вадить, але противно служить єму до охорони ока, та до очищувана єго з пороху. Трафляє ся однакож, що ся повіка в наслідок недуги (при здутю, за- наленю очий, легких, мозку і т. д.) часом на- бренїє і сильно почервоніє, через що стає ся запримітна, позаяк не годна сховати ся поза головні повіки. Тоді то знахори, місто лічити у сеї штуки головну недугу відповідними сред- ствами, або місто попросту сказати: «я не знаю, що се таке — ідіть до ветеринара на пораду*...
— плетуть бідному властителеві! хорої штуки, що она «дістала на очах* — та нуже бідній ко- ровинї сю трету опухлу повіку з очий шилом, голкою і пр. вискубувати і зрізувати а опісля ще (аби тим більше текло та огнилось) затира
ти скалічену повіку та при тім і око солию!...
Ой! несумлінні та ограничені партачі і кати н е винної та німої худоби! Коли вже раз переста
нете знущатись над німими, а так працьовити
ми сотворінями? Чиж не встид та ганьба щось подібного в 20. столїтю практикувати? Коли за лишите обдурювати людий своїми нібито лікар скими відомостями та практиками, що до ко
трих і самі понятя не маєте, задля якої причини се робите? Чому то ви самі собі не пускаєте вічно крови та не зрізуєте більма темноти з своїх очий, лишень калічите худобу, котра по
жалувати ся не годна? А ви чесні ґазди, по що ходите о пораду до зиахорів та даєте свою ху
дібку мучити і калічити, коли добре се знаєте, що той знахор або шептуха суть простими і не вченими людьми, котрі нічого розумного не
і учительку, і старає ся вибити з голови синови єго наміри. Ілько бачить, що в дорозі' до єго мнимого щастя станув рідний батько, а ще коли старий не хоче виділити єго «на своє*, рішає єго позбути ся. Від ворожки Варвари дістає о- ,трую і вливає батькови до гуслянки. Старий
гине, а Ілько стає' паном цілого маєтку.
Третий акт відбуває ся в домі учителя.
Віра і Кость по заручинах укладають плянн свого родинного житя. Она бажає стати учи
телькою, аби просьвічати свій нарід в школі, так як єї муж буде вести дальше діло нросьві-
тії з проповідниці. Костеви подобають ся ті запевненя патриотичної праці своєї судженої і він також сктадає обіт трудити ся над вихованєм борців на народній ниві. О пізній годині Кость пращає ся з судженою і дає їй перший некрадений поцілуй. В тій хвили фіранка у вікні легко від
хилила ся. Ледви Кость вийшов, у вікні поя- в.іяє ся голова Ілька, який по отроєню батька прибіг серед ночи з верхів до школи і підгля
дав обоїх. Дівчина не перечуваючи нічого злого, впускає Ілька до хати, аби спитати про ціль єго нічного ходу. Ілько заявляє, що батько нагло помер, він сам є тепер богачем, тому нїчо не стоїть на перешкоді їм разом подружити ся.
Дівчина остовпіла, а коли Ілько вибухає при
страсними залицянками, на єї крик надбігає батько і викидає дикого парубка. Ілько на від
хіднім грозить местию.
В І. дії' акция відбуває ся в корчмі Гуцули- який за побите Костя Загайчука сидить в Кутах вже три місяці в арешті. До корчми входить ворожка Варвара і на рахунок Ілька каже подати собі горівки. Саме тоді появляе ся Ілько, гнівний і грізний, бо бачив по дорозі, як Кость з Вірою в весільнім поході вертали від слюбу з церкви до школи. Ілько пє горівку і частує товаришів та грозить учителеви. А коли появляє ся єго мати, він з гніву, що єї бачив з весільними гостями, викидає Єї за двері і сам виходить З а хвилю голос дзвона звіщає огонь в селі. Ш кола горить! доносить Січовик, що прибігає зичити коновок в корчмі. Пану ворож
ку Варвару починає горівка розбирати. Непри
томна вибовтує, що школу мусів підпалити Ілько, бо він і свого батька зважив ся отру
їти. Всі присутні задрожали на сі слова, а коли за хвилю иоявив ся Ілько, настала мовчан
ка. Ілько бачить, що Варвара зрадила тайну, сі
пає єї і кидає на землю. Та в тій хвилі на крик жида корчмаря вбігає жандарм і заковує руки пручаїбчого ся в руках Гуцулів Ілька.
В послїднім, пятім акті бачимо Ілька в ви
значній келиї на причі з папіросом в зубах.
Входить вязиичний дозорець і питає, чи приве
сти єму сьвященика, який приготовить єго на смерть. Ілько годить ся, а коли остає сам, но- падає в розпуку. З а годину має висіти. Ж адоба житя вибухає у него з нездержною силою. Одиноку надію бачить в мааім віконци келиї. Прискакує до него, і з приставленої лавки глядить через него у далекі сині гори. Сіпає за кратн і хоче ви
рвати ся на волю. В тій хвили входить дозо
рець і сьвященик в епітрахіли і з хрестом в ру
ках. Ілько із спущеними в діл очами злазить
