»
Ч. 131. Льзів, середа дня ІЗ. (2 6 .) червня 1907. Річник XI.
Передплата
от »РУСЛАНА* виносі
в Аветриї:
5Ж ііл п а рів. . » мр.
V П*.В року . 10 м р КВ Чверть ’імку о к«р 1-70 мер
Зс. грап. дею:
вїгив рік 16 рублів або 36 франків от вів року 8 рублів
або 18 ф р а к» » Ооодввоке число во 10 сот
• їілраега мв отв і душ*" м» а аг йпаьмеиі мплосін . віри ■«- ли.іьмет, бо русо» мв серде і віра русва.< — 3 Р у с а а в о в п і пса :ьи » М ііінінкрви чі
Вихадйть у Льввві що див крім неділь і руских сьвят О 5 ‘|, ГОД. пополудня.
Редакцій, адміністрацію і експеднция »Руслана< під я. 1. пл. Дтмбревскеге (Хврун- щмииі. Експедицпя місцева в Аґенциї Соколовского ■ пасажі Гавсмана.
Рукописи звертай сялимв вапопоредие застережене.—
Реклимациї неоііечатанів вільні від порта. — Оголо- піеня звичайні приймають ся по ціні 20 с. від стріч ки. а в «Надісланім* 40 с.
від стрічки. Подяки і при
ватні донесевя по ЗО сот.
чіл стпічки.
й і л е в і . і ' — .
Пери крокв р о г а йм у.
(X) Перші кроки парламентарного клюбу руского, на котрий руский нарід покладав такі великі надії, не можна на
звати щасливими. Передовсім зробили напионал-демократи і радикали рускій суспільности немилу несподіванку, що в суперечности до замірів і постанов у Львові висловлених на довірочних збо
рах і в дневникарстві. встрнли знов у консолїдацию з москвофільською пяткою.
Бажало ся всяким політикам консолїда- цийним п е р е х и т р и т и москвофілів, а рускій суспільности замилити очи тим, що нібито москвофіли згодити ся без застереженя на ироґрамову основу ру
ского клюбу (що до с а м о с т і й н о - с т и і о к р е м і ш н о с т и н а ц и о- п а л ь н о ї нашого народу). Був се са
мообман консолїдацийних політиків в рускім клюбі і ми на се зараз вказали, що о д е н з п о с л і в , котрий писав допись про се до »Дїла«, хибно думає, що >з с е г о в и х о д и т ь , що москво- фільскі посли признали істнованє мало- рускої народности ітд.«. Наш погляд по
тверджують в недільнім числі »Галича
нина* самі москвофільскі посли, бо виразно заявляють, що они с т о я т ь н а с т а н о в и щ і і с т о р и ч н о ї є д н о с т и руского народу з москвовским і не при
знають єго национальної окремішности.
Зараз отже в починах самих повстав розлад, др. Марков і Глїбовицкий висту
пили з клюбу (»Дїло подає телєґраму клюбову, що лише Марков виступив — хоч се річи не зміняє), а розлад сей бу
де викликувати дальшу кириню в клюбі і спиняти єго ясне национальне ста
новище.
Проти сего виступив також в субо
тнім >Дїлї» проф. Г р у ні і в с к и й, одначе хоч згоджуємо ся з єго вивода
ми, приневолені ми в і н т е р е с ї і с т о р и ч н о ї п р а в д и зазначити, що проф.
Грушевский не все вірний був висловле
ним у своїй суботній статі поглядам.
Спершу був він противником всякої кон
солїдациї з москвофілами і навіть писав про те статі (хоч безіменні) вважаючи консолїдацию продовжуканем житя мо
сквофілам і проневі рством национальній ідеї україньско-рускій, але в 1897 р. і опісля доказував (очивидно вговоре
ний львівскими консолїдацийниками), що м и к о н с о л ї д а ц и є ю з а б є м о м о с к в о ф і л і в і аж опісля знов ста
нув проти консолїдациї, коли на Україні почала ся конституцийна доба.
Задача нової юрюмоі раді.
(Дальше).
Вельми теплою і сердешною була згадка підхожого віком монарха в пре
стольній річи про довершене з почином єго володарства знесене наньщини, а ся мила згадка відобє ся сердешним відго
моном в широких верствах населеня.
В звязи з еею милою згадкою вка зав монарх на потребу с у с п і л ь н и х р е ф о р м а іменно о б е з п е ч е н я н а с т а р і с т ь і н а с л у ч а й н е - з д і б н о с т и д о п р а ц і , про улі- пшеня о б е з п е ч е н ь р о б і т н и - к і в, розширеня сего на моряків, по
праву охорони робітників і обмежене ні
чної роботи женщиии. Тим способом монарх заняв становище суспільного во лодаря і сею престольною річию осягнув незвичайний особистий успіх. Се можли
Руский клюб вн’С, як відомо, д е р- ж а в н о п р а в н у з а с т о р о г у за прикладом Чехів і Сербо-Хорватів в державній раді. Одначе і тут не оправ
дав надій, які покладала на него руска суспільність. Можна було сподївати ся, що клюб, в котрім здсідає 14 адвокатів, 2 унїв. професорів, 3 професорів сере- дних шкіл, здобуде ся на основно обро
блений ісгорично-иравний вивід такої держдвно-правної застороги, як се зро били н. пр. Хорвати. Тим часом руский клюб збув се побіжно кількома реченими так, що справедливо нсепольске Зіомго поглузовало собі, що та засторога напи
сана на коліні. Булаб она о много ио- важнїйшою і мала би значінє істори
чного акту, колиб з нею не вязано справи виборів і надуживань старостів і т. д. Се належало обробити в окремім внесеню наглім, котре повинно бути умо
тивоване основно описаними подіями.
Нещасливо на наш погляд вихопили ся деякі члени клюбу з своїми симпа- тиями для нїмецких поступовців, а з ан- типатиями до славяньских сторонництв.
Академічна молодїж руска, ческа і сло віньска в Празі ухвалює домагати ся засновин славяньских університетів (че- ского, словіньского і руского), очивидно буде домагати ся пособлюваня тих до
магань від Чехів, Словенців і Хорватів, а наші посли з гори вже заявляють ся проти якого небудь союза з славяньски- ми сторонництвами. Чиж можуть сподї
вати ся помочи для руского університе
ту — а може числять на Н ім ц ів ? ' По
бачимо!
во було лише володареви, котрий мало що не шістьдесять літ править кермою держави, зобразити такими чертами сус
пільний розвиток населеня в звязи із своєю особистою дїяльностю за час шіетьдесятилїтного володарства. Визво ленє селяньства до степеня власно- вільних, повноправних горожан, надане їм загального права виборчого, а до того всего обезпеченє на сдучай старости і немочи — всего того міг довершити тілько монарх, котрому доля судила кер
мувати державою стілько десяток літ, а огляд сеї многоважної в далекосяглі по
дії доби повинен був тронути ксжде серце, котре є ще приступне для люд- ских почувань. Навіть социялїсти, котрі н. пр. в нїмецкім парламенті усувають ся від всяких манїфестаций династичних, не посьміли усунути ся від торжествен- ного відкрита нової сесиї державної ра
ди і явили ся в престольній салі, навіть ті найкрайнїїїші жинла приневолені були признати вітцївску дбалість монарха для широких верств народних, котрі він зро
бив повноправними горожанами,
А так само, як престольна річ звер
нула бачне око на потребу суспільно по
літичних реформ, вказала і на потребу пособлюваня п р о м и с л у , до чого причинять ся неперечно заключені т о р г о в і д о г о в о р и , улекшуючи систе
матично в и в і з промислових і сирих плодів, зазначила потребу п о д в и г н е- н я х л і б о р о б е т в а улекиїенем о- сооистого і реального кредиту і попра
вою гудівлї худоби.
Визискуване населеня, якого допу
скають ся вуглярні барони незвичайним підвисшуванєм цін вугля, викликує ко
нечну потребу ліпшого використуваня державних копалень, щоби тим способом покрити потреби на всякі випадки вла
сних підприємств державних і в тім на
прямі престольна річ обіцює заряду. В звязи з тим змаганєм вказує престольна річ також на дальше удержавлене зелїз- ниць, помножене потрібних для перевозу засобів і розширене зелїзничої еїти мі
сцевої.
Незвичайно важне значінє мають ті уступи престольної річи, котрі відносять ся до в з а є м и н з У г о р щ и н о ю і до з а г р а н и ч н о і п о л і т и к и.
Престольна річ зазначує з вели
ким притиском н а й с е р д е ч н ї й ш і в з а є м и н и з с о ю з н и м и д е р- ж а в а м и, що дає австро угорскій мо
нархії спромогу доводити до вирівнаня можливих непорозумінь і тим способом до тривкого удержаня европейского ми
ра. Але як раз се буде лише можливим
2 австрииско-угорскіи монархи стати кріп-
кою підпорою сьвітового мира, наколи она відповідно розвине і с к р і п и т ь с в о ю о р у ж н у с и л у . Монарх з а значив тим способом, що межинародне становище монархії вимагає конечно від
повідного потребам часу розвитку армії, позаяк усякий застій на тім полі був би небезпечний. Відомо однак загально, що перепоною сего розвитку, скріплена і помножена війска не є Австрия, котра перед кількома роками була навіть у- хвалила збільшений конгінґент рекрутів, лише Угорщина, котра на сї потреби війскові хоче призволити за високу ціну, далекосяглих национальних уступок.
Сей уступ престольної річи викли кав в Угорщині загальне зворушене і невдоволенє, а все дневникарство, осо
бливо сторонництво независимцїв, вису
ває у с л і в я, від яких Угорщина ро
бить зависимим збільшене війскової си ли. Таке саме зворушене поміж незави- симцями викликав уступ престольної річи про а в с т р о-у г о р с к у у г о д у і в з а є м и н и з У г о р щ и н о ю . Престольна річ зазначуе неначе крайні границі, посеред яких має бути уложений лад взаємин поміж обидвома державами монархії. Передовсім повинна відповідно «переказаним формам* бути уладжена угода, для котрої в торгових договорах положено несхитні підвалини Сими переказаними формами вважає престольна річ удержанє д е л є ґ а ц и й і дуалістичної системи витворенії сами ми Уграми. З великим притиском дома- гає ся престольна річ, що серед всяких обставин провідною гадкою повинен бути праґматичною санкциєю утворений і ви пробований політичний союз між оби
двома державами, котрий має бути збе
режений, ненарушимо для грядучих по
колінь. Згадка про грядучі поколїня вказує на те, що висловлені престоль
ною річию засади правлена мають бути міродатні не лише для теперішнього мо
нарха, але й для будучих володарів.
Корона кладе отже головну вагу на н е- р о з д ї л ь н і с т ь і с п і л ь н у о б о- р о н у м о н а р х і ї на основі дуалі
зму. Навіть н а р о д и о-г о с п о д а р- с к і в з а є м и н и між обидвома дер
жавами монархії не повинні бути до то го ступня ослаблені, іцоби з сего в бу- дучинї могла вийти яка шкода для пра
гматичної с п і л ь н о с т и м о н а р - х і ї. Тим способом престольна річ вка
зує на конечну і неминучу звязь між цловим розділом і політичним поділом, між народо-господарскою а війсковою спільностю.
Сей уступ, котрий народо-господар- ску спільність монархії ставить яко ви
плив праґматичної санкциї, викликав ве
лике невдоволенє посеред мадярских не
зависимцїв. Они добачають в тім нару- шенє угорского державного права і у- годового закона з 1867 р., хоч се ви
словлено лише в формі бажаня.
Можна отже сумнївати ся, чи супро
ти того, що самі Мадяри визначають ся такими відсередними змаганями, самі при
кладають руки до підорваня підвалин ду
алізму, дасть ся удержати спільність нроґматичною санкциєю зазначена, чи не належалоб привернути давну єдність
монархії на основі рівноправних народів.
Мадяри-независимцї намагають ся як раз дуалізм визискати в цїли розділу монар
хії, розширяючи щ ораз дальше свої на- циональні домагачя, котрі стоять в су
перечності! з добром і цїлостю монархії.
Гнобленє і заневоленє немадярских на-
родностий в Угорщині мадярскими олї-!щ о вже були єго приучили ся дома і счинини нову «здєлку*. Послухаймож, що про неї каже проф. Грушевский:
„Ми ніколи не вважали оправданими ком
проміси з москвофільством, кокетованє з ним, покриване єго покровом благодати укра- їньства. Не маючи тїни ворожнечі против на- родности і культури великорускої, звязані ті
сними моральними звязками й живими сим- патиями з свободолюбними, поступовими те
чіями великорускої суспільності!, ми не вва
жали ніколи можливим толерувати москво
фільство, як проповідь національного рене- ґацтва, національної смерти україньского на
роду. Не вважали можливим дивити ся на него як на невинну примху деяких, зрештою мовляв вповні добрих і своїй суспільності!
корисних людей — бо ясно бачили, що мо
сквофільство не тільки в д т я гае й марнує сили нашої суспільности, але шкодить активно на кождім кроці культурному й політичному розвоєви україньского народу, кидаючи пере
шкоди на єго дорозі та подаючи що хвиля руки найлютїйшим ворогам україньского від
родженії. Тому всяку „консолідацію*1 з москво
фільством ми вважали страшенно шкідливою завеїгди, навіть тоді, коли знавці провінцио- нального житя запевняли, що слабо осьвідо- млені народні маси й загал суспільности ніби то не хоче бачити розділу між україньством і москвофільством, жадає, щоб «всі Русини«
йшли разом против спільного ворога — поль- скої «суспільної єрархії». Ми були переконані, що обовяззк сьвідомої часги україньскої су
спільности проясняти на сім пункті погляди нашого загалу і народних мас, а не йти за такими директивами, колиб вони дійсно .були, тому що всякі союзи з москвофільством, чи єго толєрованє тільки зміцняє його, даючи єму право на істнованє в очах широкого з а галу. Національна і політична сьвідомість на
шого народу, очевидно, лишила ся неповною, невироблепою, коли на сім пункті зіставлю- вано її в неясности, і ся неясність штучно ' підтримувала ся самою тою конеолїдацяйною політикою Українців.
Тепер, по останній перебутій кампанії, проведеній сьвідомою частию нашого пароду цілком окремо від москвофілів, під окликами далекими від всяких національних компромі
сів, відпали всі давнїйші аргументи за ком
промісами з москвофільством. Народ показав велику національну сьвідомість. З другого бо
ку безоглядна, неперебірчива до крайности боротьба, яку повело москвофільство против україньства, показала єго в справдешнім сьві- тлї. Москвофільство відкрило свою слабість і чисельну і моральну, виявило свій занепад
— неминучий зрештою з розвоєм народнії сьвідомоети, зі зростом житєвих сил, бож бу
ло явищем хоробливим, проявом занепаду на
шого народу. І якаж потреба ще раз скріпля- ... __- г р и єго тепер новим союзом, затемнювати на- яку підносить тепер пуолично шановний . . ’
, _ родну сьвідомість, представляючи москвофіль-
професор. Однак тодішні консолїдатори ских дїячів С0Юзниками й однодумцями Укра- воліли закинути нам кириню, якісь утаєні їнцїв, що стають, мовляв, на ґрунті тоїж са- ЦЇли, винайти якихсь клерикалів і польо- мої ідеї культурної чи національної окреміш- нофілів — радше розєднити народний ■ ности україньского народу (яка страшенна на- табор, чим признати ся до своєї злочин- 'Р ї га над ДЇйсностю’), а ріжнять ся від Д кра- но'і похибки: нехтованя національної ідеї ’1" 1’” " " Т в «Ррторяднях деталях? І том, _ : останні збори україньскої національної демо- злукою з кацап іми. Однак поколи . наше кратичної партиі рішучо запротестували „ро.
кликанє »во пустині* зачало находити від- тив всяких компромісів з москвофільством й гомін. Консолїдациі ставали чим аз тяж- обовязали своїх послів завязати иарляментар- ші, а інїциятори чимраз більше ховали ся ний клюб иа виразно-національній підставі та стидаючись своїх »здєлок*, чимраз н е - |зазначити се в самій назві клюбу, назвавши сьміливійше реагували на наші ревеляциї'® '0 ’ УкРАаїньским‘- икгаіпівсЬ, щоб раз на за-
всігди обминути можливість якихось неноро- ґархами доходить вже до неможливости.
Тимто понука до самозбереженя монархії ' вимагає, щоби ті п е р е к а з а н і ф о р - м и дуалістичні заступити державною конституциєю основаною на союзі рівно
правних народів.
Мадяоскі верховладники посягають тепер на запоручену законами автоно
мію Хорватів, намагають ся головно хор- ватским грошем збудовані зелїзницї пе
ремінити на мадярску власність і змадя- ризувати, а насильним викиданєм воло- ского посла Вайди з сойму виставили собі Мадяри перед усім сьвітом сьвідоц- тво крайної нетерпимости і насили і ски
нули вже личину вольнодумцїв, яких ролю відгривали перед Европою, подібно як і нїмецкі вольнодумцї в Анстриї Про
ти сеї насильної верховлади мадярскої виступають не лише розбуджені і що
раз б'льш е сьвідомі немаднрекі наро- дности і Волохи, Сербо-Хорзати, Саси і Словаки, але також социяльні демокра
ти на улицях Пешту голосно протесту
ють проти сеї «політичної народності!«
себ то верховладного сторонництва ма- дярского, котре собі присвоїло право, промовляти іменем усеї Угорщини.
З австро-угорскою угодою і взаєми
нами між Австриєю а Угорщиною повин
но бути в звязи рішене внутрішнє на- циональне питанє в Угорщині. О скіль- ко нова державна рада зрозуміє сю свою задачу, о скілько она покаже ся в дїй- сности, а не лише на словах н а р о д н и м п а р л а м е н т о м , покаже ся небавом. При австро-угорскій угоді по
винна она зложити сей іспит, а коли се
го не зуміє, не буде мала права звати ся н а р о д н и м п а р л а м е н т о м .
(Конець буде).
Геть з рутеньством!
Під таким заголовком замістив проф.
М. Грушевский сгатю в «Ділі*, у якій висказав велику правду та лише помилив ся в адресі'. Бо сю статю по єі змістови належало прислати у редакцию «Руслана*.
Миж від ряду ліг товклр заєдно на ро
зум нашій суспільности ту саму правду,
і ночували ся до обонязку оправдувана.
І здавало ся на останку, що наша від
літ п р о п аго ван а ідея б е з з г л я д н о ї борби ступку в назві, щоб дати можність москвофі- з москвофілами взяла верх. Вибори ви
казали їх безсильність між народом з з одної сторони, а з другої їх дияволь- ску завзятість против всього, що українь- ске. Аж отеє головні консолїдатори, ви
їхавш и, до Відня, далеко від галицкого ґрунту затратили того крихіткд сорому,
зумінь чи кривих толковань на сій точці.
Клюб поступив собі инакше : зробив у-
з лам належати до нього. Єго члени етарають
ся представити се як новий тріумф українь
скої ідеї — що москвофіли війшли в клюб, який ставить собі завданем оборону інтересів самостійного, культурного й політичного роз- вою україньскої народносги, а уступку, зро
блену москвофілам, представляє незначною.
Та з таким поглядом не можна згодити ся, як не можна оправдати й самого сього кроку клюбу.
Незалежно навіть від оцінки зробленої уступки, треба вважати дуже сумнівним на
бутком се, що москвофіли вступили до укра
їньского клюбу. Одноцїльний клюб з 25 по
слів Українців, без сумніву, був би безперечно морально сильнїйшим, міг би розвинути більшу енергію, виступати більш отверто й принці- піяльно, ніж такий ріж.іомастний, позбавлений єдности через включене зовсім сторонного тіла. Нумеричний здобуток є г о 'зо в с ім фор
мальний, бо без сумніву, в справах, які під
ходять під погляди москвофільських послів чи москвофільского загалу, посли-москвофіли й так ішлиб солідарно з україньскимн послами.
В справах же, які під москвофільскі погляди не підходять, присутність москвофілів в укра- їньскім клюбі буде все тягнути єго до ком
промісів, буде'Здержувати розмах україньских постулатів, стягати єго до данного рутеньского рівня. Так з погляду нарляментарної тактики.
А з становища загальної нолїтвки — се нове затемнюване національної сьвідомости по не давнім єї проблеску, баламучене нашого, зага
лу на пункті відносин ло москвофільства і спомаганє москвофільству, реабілітоване єго повагою нашого клюбу, затиране ріжницї між тими, що на кождім кроці поборюють укра- їньство, і тими, що єго боронять. Національна деморалїзация!
І сей «здобуток» куплено ще й устуикою
— виводить дальше проф. Грушевський — Єї називають неважною; але як можна на
звати се неважною уступкою там, де йшло про зазначене нашої національної окремішно сти, нашої національної марки перед широким сьвітом? Ясна річ, що в неважній справі мо сквофіли й не добив їли ся б уступки, — річ важна справді. З термінами «руський», ги- НіепізсЬ, «малоруський», «україаьский» звя- зана ціла скаля національного поступу, ціла еволюция национальної україньскої ідеї, і коли назване клюбу україньским, икгаіпізсЬ, означає, що в н мав бути речником новочас- ного україньского руху перед широким сьві- том, назване єго руским, гиіЬепізсЬ, вертає нас назад в перейдені стадиї рабского, ком- промісового рутеньства. Маємо по давному КвіЬепепкІиЬ — так як би нічого не зміни
ло ся в нас за останні десятилїтя. «Руський клюб» по нашому. Одні будуть писати се «ру
ський», а инші з двома с, „русский", і можна буде далі говорити, що в Австриї ніяких Укра
їнців нема, а є тільки «русскіе». А Німець далі буде питати: НиіЬепеп ипЗ Н и тап еп , із ґз еіпегіеі? (се чув я сам на власні уха, живучи під Дрезном), і певно вже через думку єго не перейде, що сї австрийскі Рутени — те саме, що Українці в Росиї, — ті Українці що то ціною такого завзятя, боротьби з ска
женою опозициєю саме тепер пробили свому імени дорогу в Европу й заманїфестували перед нею свою в іціональність.
Сформоване в теперішній хвилі „українь- ского“ (икгаіпізсЬ) клюбу в віденьскім парла
менті булоб величавою манїфестациєю ново часного україньского руху, єдности українь
ского народу, солїдарности україньства австрий- ского і росийского, і се скріпилоб моральні сили як того так і другого — як україньского руху в Росиї, так і нашого иационального по
ступу в Австриї. Я і инші бесідники виразно вказували на сю сторону справи в дискусиї, коли дебатувала ся отея справа на зборах партиї, — і віденьским послам вона була зві
сна, коли вони рішали справу. А вони таки завязали клюб руско-рутеньскцй, і замість україньскої ідеї заманїфестували традициї ста
рого галицкого рутеньства.
Та єму нема вже місця в житю австрий-
скої відродженої, оновленої України. І тому кличемо з цілою силою: «Геть зрутенством!»
А що сей вплив галицких подій на закордонну Україну не є ані імігом ані примхою одиниць, нехай послужить на доказ стати україньского гіисатели і ді
яча д. бфремова в останнім числі »Кі- євскихь Откликовт.», (які наново стали, виходити), де висловлює ся ось як про квестию участи москвофілів в «українь- скім клюбі«:
До сего часу, поки парляментска орґа- нїзация Українців називала себе „руским клю- бом", москвоф ли могли брати в йоєму участь.
Не те тепер, коли парляментска орґавїзация офіцияльно приняла назву «україньского клю
бу», щоб підкреслити свою солідарність з пе- тербурскою „україньскою громадою" в думі.
Участь москвофілів в такій орґанїзациї є ціл
ком неможлива через підкреслюване того на- ционального принціпу, якого москвофіли не визнають; в противнім разі, се означалоб, що москвофіли зрікають ся головного пункту своєї програми. З другого боку, певна ре- акцийність москвофілів не гармонїзувалаб з демократичним, в цілому, напрямом клюбу.
Такого кроку з боку україньских послів
— каже дальше д. Єфремов — не можна не вітати, бо від прапором загальноросийскої ідеї москвофіли провадять в Галичині реа- кцийні змаганя, означені таким самим отвер- тим чорносотенним характером, як і змаганя рідних їм по духу >истинно-русских« орґанї- заций у нас. Ніяка пожиточна праця на ко
ристь народних мас з подібними спільниками не булаб можливою, й давно вже політичні й инші обставини вимагали, щоб найрішучій- ше одмежуватись од них.
Сї уваги писані очинидно єще пе
ред йововою вістию. що ось то зродила с.я у Відни нова русько-русско-малору- ско-україньска амфібія, і тому они ви
глядають прямо мов на сьміх, мов гірка сатира. Щ ож тепер напишуть нам укра- їньскі піонїри, коли довідають ся, що замість україньскої твердині побудовано у віденьскім парламенті якесь дивовижне
«вавилоньскоє столпотвореніє* ?...
Цроеімо в ід ш и т и п е р е м и т у . Н о в и и к и.
— Календар. В с е р е д у : руско-кат.: Аки- лини муч.; римо кат.: Ноана і Павла. — В ч е т в е р : руско-кат.: Єлисея, Методия; римо- кат.: Володислава.
— Концерт в честь Преосьв. Еп. о. Сотера Ортиньского відбув ся вчера в духовній семі нариї у Львові заходом богослрвів-Украївцїв,
На концерті явили ся: ректорат дух. семіна- риї під проводом о. д ра Ж ука іп согроге, о. мітрат Туркевнч, архівар Ватикальскої бі
бліотеки, незвичайно популярний в Римі чо
ловік „папа" Франко, оден сирийский сьвя щеник, а зі сьвітских людий др. Евген Озар- кевич, др. К. Студиньский і др. Ів. Копач.
Преосьвящ. Епископа привитав сердечною промовою питомець Волод. Довгович, в якій зазначав радість, що на епископскім престо
лі в Америці засяде чоловік не лише визна
чний заслугами на церковнім поли, але й глу- боко відданий народній справі. Се є запору
кою, що дїял ність Епископа на сім станови- ску буде богата в успіхи. В слід за там ви
ступили тричи хори богословів під умілою у- правою питомця Евг. Цегельского. Орхестра питомцїв під проводом талановитого музика пит. Яцка Заяця запродуковала два поважні твори, а пит. Мартинів відограв на флєтї о- ден концертовий твір в фортепяновім супроводі пит. Пасї чиньского. Коли хор питомцїв співав
в супроводі орхестрп Лисенкову пісню: „Боже великий, єдиний, Русь-Україну храни!" всі учасники повстали з місць і вислухали єї стоячи. Останку точку виповнила прекрасна, богата змістом, високо поетична промова го
лови читальні україньских богословів, пит.
Держируки, в якій прощав Епископа при єго виїзді з рідної землі, а пращав так щиро, що Епископ Ортиньский розплакав ся. Крізь сле- зи подякував Епископ питомцям за пращанє, висказав надію, що свобода американьскої землі перелетить небавом облаками до нашої нещасної країни, візвав, щоби і деякі зпо- між питомцїв готовили ся до служби між своїми хоч не на своїй землі. Концерт закін
чив ся піснею: „Пречистая Діво Мати’ а при відході попращали питомцї Епископа имном
„Ще не вмерла Україна". Після концерту го
стив о. ректор в своїм домі названих вгорі гостин. Промовляли Еп. Ортиньский, о. др.
Ж ук, о. мітрат Туркевич, др. Озаркевич і др.
Копач. Зі всіх промов пробивала ся жива радість, що Провидїнє найшло епископа в о- собі о. Ортиньского, чоловіка визначної праці, талану і горячої прихильности для народної рускої справи. Нехайже бажаня, які складано вчера Еписконови, мостять Єму дорогу на а- мериканіскій землі! А Бог нехай сповнить всі Єго задушевні наміри!
— Руский те а тр під дирекциєю п. Иосифа Стадника переїздить з днем 26. с. м. до Со- каля.
— З Долини. Заг. збори «Селяньскої Ради»
будуть в четвер 27. с. м. о 11. год. в салі по
вітової ради в Долині.
— Союз молочарских спілок в Стрию оиові- щує, що крім головного складу продажі! і експорту масла в Стрию отворено дня 20. с. м, другий склад продажи масла у Львові в домі
«Просьвіти», Ринок 10.
— Стипендиї. Намісник надав опорожнені стипендиї з наукового фонду, призначені для Русинів, в річних квотах по 210 К: Дмитрови Ґреґолиньскому, слухачеви фільософії в К р а кові і отсим слухачам львівского університе
ту: Алексеєви Юл. Когсіїкови, Яросл. Коло- мийцеви, Ем. Андр. Вальницкому, правникам і Луці Турчинови, слухачови фільософії.
— З львівского університету. Деканом бого- словского виділу на 1907/8 рік вибрано кс.
д-ра Матїя Сєнятицкого, деканом правничого виділу д-ра Альфреда Гальбана, а деканом медичного виділу д-ра Станислава Бондзинь- ского.
— Галицкий сейм буде скликаний на до
кінчене весняної сесиї дня 10. вересня с. р.
і буде радити около трех тижнів. Та додат
кова сесия буде призначена на ухвалене ви
борчої ординациї до сойму та на поладнанє деяких важнїйших справ, які на весняній се
сиї задля браку часу не війшли на дневний порядок нарад сойму. Прелїмінар буджету на 1908. рік не прийде під наради, а мабудь бу
де ухвалена буджетова провізория, бо новий сойм, що вийде з нових виборів, буде міг зібрати ся аж на весну 1908. року.
— Нові університети. В Празі було в неді
лю віче слухачів ческої політехніки. Ухвалено резолюцию за заложенєм чегкого універси
тету в Берні, україньского у Львові, словінь- ского в Люблянї та італїйского в полудневім Тиролї. Ту резолюцию ухвалено вислати на руки президиї палати послів, президента ка
бінету бар. Бека і міністра просьвіти д-ра Мархета.
— Прогульна до Бубнища. Наші карпатскі гори наділила природа незрівнаною красою і поезиєю. Богатство гірских форм пристроєних пестрим килимом ростинного сьвіта, подає широку скалю чудових образів, якими упоїть ся око найвибагливійшого туриста. Так щож, коли лише немногим з нас судилось зуміти оцінити цілу красу наших гір і подивляти зблизька їх велич Однак відрадно приходить ся ствердити поступ і в тім наїїрягиі. Остання прогульна „Сокола" і «Географічного кружка україньских академиків до Бубнища виїхала зі Львова товариством, яке числило 27 осіб.
Між ними були три пані зі Львова і, дна про- гульконцї з Цїінанівіцини. Виїхано серед злив-
