ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ПУЛЮЯ
ТЕХНІЧНИЙ НАВЧАЛЬНО – НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ БІОРЕСУРСІВ ТА
ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
ЛУЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА
ДОНБАСЬКА ДЕРЖАВНА МАШИНОБУДІВНА АКАДЕМІЯ
ІV ВСЕУКРАЇНСЬКА
студентська науково - технічна конференція
"ПРИРОДНИЧІ ТА ГУМАНІТАРНІ НАУКИ.
АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ"
19-20 квітня 2011 р.
(збірник тез конференції)
ТОМ 2 Тернопіль 2011
Студентське наукове товариство
М34
Матеріали Всеукраїнської студентської науково - технічної конференції / В 2 т. – Тернопіль: Тернопільський національний технічний університет ім.
І.Пулюя (м. Тернопіль, 19-20 квітня 2011 р.), 2011.- Т. 2. - 360 с.
В збірнику друкуються матеріали Всеукраїнської студентської наукової конференції. Тернопіль. – ТНТУ ім. І. Пулюя (19-20 квітня 2011 р.) за наступними науковими напрямками:
математичне моделювання, механіка і математика, машинобудування, машини та обладнання сільськогосподарського виробництва;
приладобудування; матеріалознавство, міцність матеріалів і конструкцій;
електротехніка, електроніка та світлотехніка; математика; фізика; хімія, хімічна, біологічна та харчова технології; обладнання харчових виробництв; інформаційні технології, гуманітарні науки, економіка, менеджмент, фінанси, радіоелектронні біотехнічні системи.
.
Редакційна колегія:
д.т.н. Петро Ясній, д. ф.-м. н. Олег Шаблій, д.е.н. Богдан Андрушків, д.т.н.
Богдан Гевко, д.ф.-м.н. Леонід Дідух, к.т.н. Олександр Закалов, к.ф.н.
Анатолій Довгань, д.т.н. Володимир Андрійчук, к.т.н. Анатолій Лупенко, д.т.н. Ігор Луців, к.ф.-м.н. Михайло Михайлишин, д.т.н. Михайло Пилипець, к.ф.н. Василь Ніконенко, д.т.н. Роман Рогатинський, д.т.н. Петро Стухляк, д.е.н. Наталія Кирич, д.т.н. Микола Підгурський, д.т.н. Тимофій Рибак, д.т.н., Микола Приймак д.б.н. Володимир Юкало, д.т.н. Богдан Яворський, к.ф.-м.н. Борис Шелестовський, д.ф.-м.н. Андрій Кривень, д.т.н. Павло Марущак, д.т.н. Сергій Лупенко, д.т.н. Тетяна Вітенько, д.т.н. Чеслав Пулька.
Комп'ютерний набір, верстка та редагування: заступник голови програмного комітету конференції, науковий секретар Ігор Окіпний
Адреса конференції:
46001, м. Тернопіль, вул. Руська, 56
Тернопільський національний технічний університет ім. Івана Пулюя тел. (0352) 25-35-09, е-mail: snt@tu.edu.te.ua
Тернопільський національний технічний університет ім. Івана Пулюя
УДК 351.078.5:631(477) Бєлєвцова А. – ЕП 2-1
Харківський національний аграрний університет ім. В.В.Докучаєва
ЗМІНИ У ЗАКОНІ «ПРО ДЕРЖАВНУ ПІДТРИМКУ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ» ТА ЇХ ЕКОНОМІЧНІ НАСЛІДКИ
Науковий керівник: викладач Шевченко С.В.
Міжнародна торгівля є важливою складовою економіки кожної країни, а також її окремих сфер діяльності. Поданий законопроект №8053 від 2 лютого 2011 щодо прийняття змін до Закону «Про державну підтримку сільського господарства України»
передбачає запровадження державної монополії на експорт продуктів харчування і сільськогосподарської продукції. Такі зміни ставлять під загрозу всю систему цього експорту. Отже, питання про встановлення монополії на експорт харчової та сільськогосподарської продукції є дуже важливим на даний момент.
У разі прийняття запропонованих законопроектом змін сільськогосподарські товаровиробники та визначені державою компанії-агенти будуть наділені виключним правом здійснювати експорт харчових продуктів та сільськогосподарських товарів.
Зараз, у час реформ, такі зміни можуть призвести до економічної ізоляції України і викликати обурення у підприємців, адже вони будуть втрачати свій прибуток, а це не входить в їх інтереси.
У Американській торгівельній палаті (АТП) зазначають, що прийняття змін до закону фактично призведе до встановлення контролю держави та окремих груп населення над зерновим ринком і може призвести до корупції. Уряд зможе приймати рішення на свій розсуд з приводу того, хто саме отримає ліцензію на експорт, буде встановлено монополію однієї або кількох компаній у сфері експорту харчових продуктів та сільськогосподарської продукції. Окрім погіршення репутації України і завдання фінансових та комерційних збитків, ці правові кроки будуть суперечити низці законів та юридичним зобов`язанням щодо підтримки вільної торгівлі та іноземних інвестицій, які наша країна взяла на себе у рамках СОТ та інших міжнародних і двосторонніх договорів.
Примусове зниження цін на внутрішньому ринку з боку монополіста-експортера може завдати збитків фермерам та сільгоспвиробникам, поставити під загрозу ліквідації кілька тисяч підприємств, які займаються виробництвом та експортом сільгосппродукції, оскільки вони не зможуть продавати свою продукцію за справедливими цінами. В результаті різко знизиться фінансування, доступне для фермерів та підприємств харчової промисловості, оскільки на сьогодні його надають іноземні та вітчизняні інвестори – компанії, що займаються торгівлею та експортом.
Крім того, можливе закриття бізнесових операцій, що здійснюються основними іноземними інвесторами, аж до їх виходу з українського ринку; створиться критична ситуація з надходженням нових іноземних та вітчизняних інвестицій у розвиток інфраструктури сільського господарства і харчової промисловості; проти держави України можуть бути подані багатомільярдні міжнародні позови у зв‘язку з втратою інвестицій і доходів.
Отже, з прийняттям запропонованих змін, Україну знову почнуть сприймати як країну з неринковою економікою та законодавством, яке порушує права іноземних та вітчизняних інвесторів і підтримує монополію і корупцію.
Левченко Є. - ст.гр. БМ-41
Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя ШТРИХОВЕ КОДУВАННЯ ПРОДУКЦІЇ В СИСТЕМІ
СТАНДАРТИЗАЦІЇ
Науковий керівник: к.е.н., доц. Зяйлик М. Ф..
Наявність штрихового коду на споживчому товарі та на транспортному упакуванні нормою давно вже стало нормою. Практично 100% продукції, що випускається в розвинутих країнах світу для споживчого ринку, має на упакуванні або на етикетках штриховий код EAN, який визначає виробника і товар. Нанесення штрихового коду на упакування та етикетки стало обов‘язковою вимогою в США, Канаді, країнах Західної Європи та Південно-Східної Азії, а в деяких із них навіть заборонено імпортувати і реалізовувати продукцію без штрихового коду EAN чи UPC.
Переваги автоматичної ідентифікації за допомогою штрихових кодів для підприємств різних рангів та різних галузей промисловості полягають у розширенні обсягів продаж, підвищенні продуктивності, зменшенні затрат та підвищенні рівня послуг. Економічний ефект від впровадження системи автоматичної ідентифікації проявляється у можливості відмовитись від численних паперових документів і дозволяє оперативно за допомогою автоматичного зчитування отримувати інформацію про виробника продукції, її технічні характеристики, ціну та інші показники. Впровадження системи кодування дозволило отримувати інформацію про рух товарів, знизити комерційні затрати, а також дає можливість виробникам і продавцям спостерігати за реакцією ринку на надходження різних товарів, а покупцю вийти на конкретного постачальника чи виробника. Для багатьох фірм нанесення штрихового коду на товар або його упакування підіймає їх престиж, часто відіграє роль реклами товару і самого підприємства.
Штриховий код спочатку створювався як засіб передачі інформації вздовж товарного ланцюга: виробник – гуртовик – роздрібний продавець – покупець. Штрих- код полегшує інвентаризацію, облік, контроль, зберігання продукції. Якщо куплений товар виявився неякісним, звертаючись до продавця, покупець може легко встановити фірму-постачальника цього товару і пред‘явити їй свої претензії. У разі, коли продавець не має необхідної інформації, він (або покупець) може звернутись з відповідним питанням до Національної Асоціації автоматичного кодування продукції, яка є в кожній країні Міжнародної асоціації Європейської системи кодування.
Підприємства нашої держави почали використовувати кодування зовсім недавно. В Україні було розроблено Державну програму переходу на міжнародну систему обліку та статистики, створено Національну нумерувальну організацію «EAN - Україна», яка рішенням Європейської асоціації 30 жовтня 1994 року була прийнята до Асоціації товарної нумерації від України. З січня 1995 року на всі товари, що надходять у Європу, повинен наноситись штриховий код. Це є обов‘язковою умовою постачання.
Впровадження системи кодування дозволило отримувати інформацію про рух товарів, знижувати комерційні затрати, а також дає можливість виробникам і продавцям спостерігати за реакцією ринку на надходження різних товарів.
Таким чином, активне впровадження штрихового кодування і застосування на його основі електронних систем автоматизованого обліку товарно-грошового обігу в системі EAN створює нові умови для побудови збалансованої фінансово-господарської діяльності виробника, дистриб'ютора, підприємства, а в цілому - економіки країни.
Похвала Г. - ст. гр. Б-31
Гусятинський коледж Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя
АНАЛІТИЧНА ОЦІНКА СТАНУ ПЛАТІЖНО-РОЗРАХУНКОВИХ ВІДНОСИН ПІДПРИЄМСТВА
Науковий керівник: Слив‘як І.В.
Рівень ділової активності підприємства у сфері платіжно-розрахункових відносин характеризується станом дебіторської та кредиторської заборгованості, їх розміром та якістю, що має суттєвий вплив на фінансовий стан суб‘єкта господарювання. Аналіз дебіторсько-кредиторської заборгованості передбачає два напрями:
аналіз контрагента (покупця, постачальника) — для визначення його платоспроможності та кредитоспроможності;
аналіз на власному підприємстві для з‘ясування можливості щодо надання комерційних позик та дотримання ліквідності.
Аналіз дебіторської та кредиторської заборгованості доцільно проводити за інформацією фінансової та статистичної звітності, даними аналітичного обліку в певній послідовності:
1. Оцінка розміру, структури (за видами) і динаміки дебіторської та кредиторської заборгованості з використанням прийомів горизонтального і вертикального аналізу.
2. Вивчення структури дебіторської та кредиторської заборгованості за термінами виникнення з метою з‘ясування стану платіжно-розрахункової дисципліни.
Особливу увагу необхідно звертати на наявність простроченої заборгованості перед бюджетом, позабюджетними фондами, по страхуванню, з оплати праці та перед іншими кредиторами.
3. Порівняльний аналіз сум дебіторської та кредиторської заборгованості.
Дебетове (активне) сальдо свідчить про те, що частина оборотних коштів вилучена з обороту підприємства і знаходиться в обороті дебіторів. Кредитове (пасивне) сальдо характеризує залучення підприємством в оборот коштів юридичних і фізичних осіб.
4. Комплексна аналітична оцінка стану дебіторської та кредиторської заборгованості за системою показників: коефіцієнти обертання і тривалість одного обороту; питома вага в оборотних активах і майні (джерелах формування капіталу).
Коефіцієнти обертання дебіторської та кредиторської заборгованості показують кількість її оборотів за календарний рік. Тривалість одного обороту дебіторської заборгованості характеризує середню кількість днів, які необхідні для повернення дебіторської заборгованості підприємству. Аналогічний зміст має показник тривалості одного обороту (середнього періоду погашення) кредиторської заборгованості.
Про поліпшення стану платіжно-розрахункових відносин підприємства свідчить збільшення показника, який визначається відношенням дебіторської заборгованості до кредиторської і, відповідно, зменшення показника, що характеризує, скільки припадає кредиторської заборгованості на 1 грн. дебіторської заборгованості. Також важливою ознакою поліпшення фінансового стану підприємства є зменшення в динаміці показників, які характеризують відношення дебіторської та кредиторської заборгова- ності до чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).
Парфутко Д. – ст. гр. Б-21
Гусятинський коледж Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ НАСЛІДКИ ІНФЛЯЦІЇ Науковий керівник: Гудь Є.В.
Сьогодні кожного дня у новинах ми чуємо про інфляцію. Про неї кажуть, з нею борються, її бояться. Але що ж таке насправді означає це інтригуючи слово інфляція?
До розпаду СРСР громадянин нашої країни не зустрічався з такою проблемою як інфляція. Всі ціни встановлювала держава, вони були відносно стабільними, а отже передбачуваними. Боротьба з нею йшла, як правило, на державному рівні.
Сучасній інфляції властивий ряд відмінних особливостей: якщо раніше інфляція носила локальний характер, то зараз - повсюдний, всеосяжний; якщо раніше вона охоплювала більший і менший період, тобто мала періодичний характер, то зараз - хронічний; сучасна інфляція знаходиться під впливом не тільки грошових, але і не грошових чинників.
Інфляція була і буде в кожній країні, її неможливо повністю зупинити чи знищити, але можливо регулювати її. Тому темою моєї статті стала інфляції та її соціально-економічні наслідки.
Наслідки інфляції різноманітні і суперечливі:
1. Інфляція приводить до перерозподілу національного доходу і багатства між різними групами суспільства, економічними і соціальними інститутами довільним і не прогнозованим чином. Боржники багатіють за рахунок своїх кредиторів.
2. Високі темпи інфляції і різка зміна структури цін ускладнюють планування фірм та домогосподарств.
3. Населення та корпорації прагнуть матеріалізувати грошові кошти, які швидко знецінюються. Результатом є ріст сукупного попиту і ріст цін.
4. Відбувається знецінення амортизаційного фонду, що ускладнює процес відтворення. Крім того, знецінюються грошові заощадження населення, банківські вклади, облігації, страховки, готівкові гроші.
5. В результаті росту цін знижується конкурентоспроможність національних товарів, внаслідок чого росте імпорт і зменшується експорт, банкротують національні виробники.
6. Знижується політична стабільність у суспільстві, росте соціальна напруженість.
7. Змінюється структура і зменшуються реальні доходи державного бюджету.
Звужуються можливості держави для проведення експансіоністської фіскальної та монетарної політики. Зростає бюджетний дефіцит і державний борг, запускається механізм їх відтворення.
8. Інфляція приводить до прихованої конфіскації грошових коштів у населення і підприємств через податки.
9. Інфляція знецінює надходження від оподаткування.
10. Інфляція погіршує керованість національним господарством, оскільки посилюється нестабільність, змінюються ціни, важко прогнозувати затрати і прибутки.
11. В умовах стагфляції висока інфляція поєднується з високим безробіттям.
У наш час інфляція - одна з самих хворобливих і небезпечних процесів, що негативно впливають на фінанси, грошову і економічну систему загалом.
Мишко Х. – ст. гр. БМп – 33
Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя ПРОБЛЕМИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ
Науковий керівник: старший викладач Гарматюк О.О.
Інноваційна діяльність у розвинених країнах є основою соціального прогресу, яка дозволяє забезпечувати найвищу у світовому господарстві ефективність використання всіх основних ресурсів і тим самим створювати гарантовану основу конкурентоспроможності виробників на світових ринках.
В Україні формування інноваційної системи ринкового типу тільки починається.
При цьому відбувається зсув процесів реформування наукової сфери з державного центру на регіональний рівень.
Виникає потреба вироблення нових підходів до керування функціонуванням і розвитком регіональних господарських систем і, насамперед, ефективної інноваційної політики, що забезпечує комплексний розвиток регіону в нових умовах.
Слід зазначити, що формування регіональної інноваційної системи перебуває на початковому етапі розвитку. Її організаційні елементи функціонують не залежно один від одного. Створювана інфраструктура інноваційної діяльності вимагає доопрацювання, тому що не виконує значної частини функцій, що визначають ефективність інноваційної діяльності (захист прав інтелектуальної власності, патентно- ліцензійна робота й ін.).
Серед основних факторів, які перешкоджають впровадженню інновацій, можна виділити наступні: недолік власних коштів; слабка фінансова підтримка з боку держави; висока вартість нововведень; високий економічний ризик тощо.
Отже, для активізації інноваційної діяльності необхідно: створення комплексної системи підтримки інновацій, розвиток виробництва, підвищення конкурентоспроможності й експорту наукомісткої продукції; розвиток інфраструктури інноваційного процесу, включаючи системи експертизи й інформаційного забезпечення, сертифікації професійної підготовки й перепідготовки кадрів; розвиток малого й середнього інноваційного підприємництва шляхом формування сприятливих умов для утворення й успішного функціонування високотехнологічних підприємств і надання їм державної підтримки; удосконалювання системи конкурсного відбору інноваційних проектів.
Антонюк В. – ст. гр. БФп-41
Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ В КОНТЕКСТІ СВІТОВОЇ
ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ
Науковий керівник: к.е.н. Винник Т.М.
Економічний розвиток країни неможливий без інвестицій – економічних ресурсів, спрямованих на збільшення реального та «людського» капіталу [1, с. 49], які забезпечують безперервність відтворення, розробки і реалізації виробничих, інноваційних та соціальних програм і проектів. Аналіз етапів економічного зростання таких промислово розвинутих країн як США, ФРН, Японія, Франція, Великобританія засвідчив, що періодам найбільшої інвестиційної діяльності відповідали (з певним часовим лагом) періоди найвищих темпів зростання економіки [1, с. 44].
Макроекономічна стабільність України впродовж 2005-2007 років детермінувала збільшення обсягів та темпів приросту інвестицій, проте економічна криза у 2008-2009 роках зумовила уповільнення інвестицій та призвела до суттєвого зниження їх прибутковості [2, с. 21] (рис. 1).
Таблиця 1 Прибутковість інвестицій та їх розподіл за галузями економіки
до фінансової кризи та після неї [3, с. 6]
Галузі інвестування
Приріст прибутків на 1 грн. інвестицій,
коп.
Частка інвестицій галузі до їх загального обсягу,%
2007 9 міс.
2010 2007 9 міс.
2010
Сільське господарство 51,4 6,7 5,3 6,1
Промисловість 14,0 63,2 34,1 37,3
Будівництво 0,3 -2,1 5,2 3,6
Торгівля, ремонт 36,5 37,5 9,7 6,7
Готелі, ресторани 2,4 4,0 1,4 1,2
Транспорт і зв'язок 9,0 -6,7 16,8 16,9
Фінансова діяльність 262,4 686,3 2,2 1,5
Операції з нерухомим майном 65,2 -3,6 20,9 21,9
Державне управління - - 0,8 0,4
Освіта і наука -0,5 -1,4 0,9 0,7
Охорона здоров‘я -1,2 -6,3 1,4 1,1
Комунальні послуги -3,3 11,0 2,3 2,6
Недостатність інвестицій та нівелювання принципу їх розподілу за критерієм прибутковості поглиблює галузеві диспропорції, що, в свою чергу, уповільнює темпи зростання виробництва та зумовлює зниження рівня ВВП.
1. Борщ Л.М. Інвестування: теорія і практика: Навч. посіб. – 2-ге вид., перероб. і доп. / Л. М.
Борщ, С. В. Герасимова. – К. : Знання, 2007. – 658 с.;
2. Крючкова І.В., Попельнюхов Р.В. Вплив фінансово-економічної кризи на інвестиційну діяльність в Україні / І. В. Крючкова, Р.В. Попельнюхов // Фінанси України. – 2010. - № 8. – С. 15-23;
3. Лановий В. Джерела, ефективність та перспективи українських інвестицій / В. Лановий //
Фінансовий ринок України. – 2011. №2 (88). – С. 6-8.
Бабушкіна І. - ст. гр. БФм-51
Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя ДОСЛІДЖЕННЯ РЕЗЕРВІВ МАКСИМІЗАЦІЇ ПРИБУТКУ
ПІДПРИЄМСТВА В СУЧАСНИХ УМОВАХ Науковий керівник: к.е.н., доц. Синькевич Н.І.
У зв‘язку із функціонуванням підприємств у сучасних ринкових умовах, прибуток та його зростання набувають особливого значення. Прибуток є головною метою та мотивом підприємницької діяльності, матеріальним джерелом соціально- економічного розвитку, інвестиційної та інноваційної діяльності, стає чинником удосконалення відносин власності. Прибуток – найважливіша фінансова категорія, що відображає позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства, характеризує ефективність виробництва, свідчить про обсяг і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості.
Для забезпечення максимізації прибутку потрібно виявити невикористані можливості його збільшення, тобто резерви зростання, які можуть бути отримані підприємством за рахунок ефективної організації його діяльності.
Резерви виявляються на стадіях планування та безпосереднього виробництва продукції та її реалізації.
У процесі виявлення резервів виділяють три етапи:
1) аналітичний – пошук та кількісна оцінка резервів.
Резерви максимізації прибутку можна поділити на дві групи. Перша група охоплює резерви, в основному тактичні, що в тій чи іншій мірі можуть реалізовуватись за допомогою використання відповідного фактора і конкретних шляхів через впровадження певних заходів. Тут можна виокремити: збільшення обсягів виробництва, збільшення ціни реалізації, зниження собівартості, зниження та попередження витрат, не пов‘язаних з виробництвом.
Резерви другої групи здебільшого носять стратегічний характер, тому що кожний з них є комплексним, тобто об‘єднує кілька елементів, зміна яких має різноспрямований характер. Серед них: збільшення різниці між ціною реалізації товару та витратами на його виробництво з метою випередження ціни перед витратами (підвищення якості, удосконалення моделей), збільшення прибутку на одиницю продукції (тобто оптимальний баланс між загальним випуском і ціною виробу), покращення структури реалізації.
Для того, щоб величина виявлених резервів була реальною, їх підрахунок має бути точним та обґрунтованим. Методика підрахунку резервів залежить від характеру резервів (інтенсивні чи екстенсивні), способів їх виявлення (явні чи приховані), способів визначення їх величини.
2) організаційний – розробка сукупності інженерно-технічних, організаційних, економічних і соціальних заходів, спрямованих на забезпечення використання виявлених резервів;
3) функціональний – практична реалізація розроблених заходів та контроль за їх виконанням.
Для визначення величини резервів застосовують ряд методів: метод прямого розрахунку, порівняння, детермінованого факторного аналізу, функціонально- вартісного аналізу, маржинального аналізу та ін.
Бай Л. – ст. гр. БОм-51
Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ
«ОСНОВНІ ЗАСОБИ»
Науковий керівник: к.е.н., доцент Королюк Т.М.
В умовах інтеграції України до світової спільноти важливого значення набуває досягнення єдності економічних термінів і понять як на міжнародному, так і на внутрішньодержавному рівні. Особливого значення в цьому контексті має узгодження термінології, що визначає матеріальну основу виробництва.
У сучасній економічній літературі для визначення засобів праці найчастіше використовують понятті «основні засоби», «основні фонди», «основні промислово- виробничі фонди», «основні промислові фонди», «основний капітал», «постійний капітал», «необоротні активи», трактування яких є суперечливим і неоднозначним.
На думку В.І. Блонської, основні засоби є матеріально-технічною базою підприємства, вони визначають обсяги виробництва та його виробничу потужність, а більш повне і раціональне використання основних засобів сприяє покращенню техніко- економічних показників роботи підприємства, а саме – зростанню обсягів випуску продукції та зниженню її собівартості.
В.Г. Андрійчук стверджує, що «основні фонди – це грошове вираження засобів праці (основних засобів), тоді як основні засоби – це засоби праці, що є матеріально- речовими елементами, грошовим вираженням яких є основні виробничі і невиробничі фонди». Значна частина економістів вважає, що основні засоби – це засоби, що мають довгостроковий термін експлуатації і використовуються, переважно, протягом усього існування підприємства.
Л.К. Сук і Н.Г. Виговська зазначають, що поняття «основні фонди» і «основні засоби» неможливо не розрізнити, оскільки основні засоби – це сукупність матеріально-речових цінностей, а основні фонди – це джерела формування основних засобів, їх значення відображаються у різних частинах балансу: основні засоби – в активі, основні фонди – пасиві.
В.В. Жук дає таке визначення: основні засоби – це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, для здійснення соціально-культурних функцій, тобто є речовим вираженням того, на що були використані кошти.
У Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» основні засоби визначаються як матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально- культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він триває більше року).
У МСБО 16 «Основні засоби» основні засоби визначено як матеріальні об'єкти, які: а) утримують для використання у виробництві або постачанні товарів чи наданні послуг, для надання в оренду іншим або для адміністративних цілей; б) використовуватимуть, за очікуванням, протягом більше одного періоду.
Таким чином, можна зробити висновок, що визначення поняття основних засобів в законодавстві України має багато спільного із зарубіжною практикою, що свідчить про інтеграцію України до світового господарства.
Балабан А.– ст. гр. Еп8-1
Українська інженерно-педагогічна академія
ОСОБЛИВОСТІ ВПРОВАДЖЕННЯ ГРЕЙДИНГОВОЇ СИСТЕМИ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ
Науковий керівник: к.держупр., доц. Михальченко Г.Г.
З переходом України до різноманітних форм власності на підприємствах і організаціях стали використовуватися нетрадиційні системи оплати праці.
Однією з принципових вимог до систем оплати на підприємствах є те, щоб вони за виконану роботу виплачували гідну плату. Економічна криза спонукає до переосмислення багатьох управлінських концепцій, формування механізмів раціонального використання ресурсів і можливостей виробництва. За таких умов побудова адекватної системи управління персоналом, що враховує особистісний фактор у результатах виробництва, підвищенні його продуктивності, надає можливості для розвитку та дозволяє адаптувати працівника до мінливого зовнішнього середовища, набуває особливого значення.
В основі грейдингової системи оплати праці лежить метод Едуарда Хея. Суть методу полягає в оцінці робіт, що виконуються на кожній з позицій на основі трьох груп чинників, які вважаються найбільш істотними (знання і досвід, необхідні для роботи, навички, необхідні для вирішення проблем і рівень відповідальності) [1].
Перш за все, йде багатофакторна оцінка кожної посади. Чинниками можуть бути: професійні знання і досвід роботи, самостійність в ухваленні рішень, рівень відповідальності, рівень інтелектуальної діяльності, професійний ризик та ін. Таким чином, кожна позиція отримує певну кількість балів по кожному чиннику, визнаному для компанії важливим.
Після оцінки посад, найбільш близькі по кількості балів об'єднуються в групи – власне грейди. Таких груп, як правило, від 10 до 16 по кожному кластеру (або рівню:
робітники, службовці, фахівці). Нарешті, справа доходить до розподілу оплат відповідно грейду. Лінія заробітної плати формується виходячи з ринкової вартості ключових фахівців. При розподілі посад по грейдам необхідно враховувати безліч нюансів. Наприклад, стежити за тим, щоб підлеглий і його безпосередній начальник не потрапили в один грейд.
Якщо співробітники потрапили в один грейд, вони всерівно не отримують однакову плату. Усередині кожного грейда розраховуються розміри «вилок», в рамках яких варіюється зарплата співробітників. Як правило, для цього вводиться декілька кваліфікаційних коефіцієнтів (1,2; 1,4; 1,6 і т.д.). Таким чином, працівник, не виходячи за межі свого грейда, із зростанням професіоналізму може отримувати більше.
Грейдингову систему оплати праці можна вводити для премій, розподілу соціального пакету. Особливості грейдингової системи оплати праці полягають у тому, що вона дозволяє працівникам мати чітке уявлення про можливу зміну рівня оплати при різних варіантах розвитку кар'єри, керівникам компанії оптимізувати фонд заробітної плати, визначитися з допустимим розміром винагороди на нових посадах і зробити систему оплати праці прозорою для всіх працівників [2].
1. Десслер Гарі. Управління персоналом // Пер. з англ. «Видавництво БІНОМ». – 2009.
– 256 с.
2. Шекшня С.В. Управління персоналом сучасної організації // Видавництво «Бізнес- школа «Інтел-сінтез». – 2005. – 143 с.
Балабан Н.– ст. гр. Еп8-1
Українська інженерно-педагогічна академія
ВИКОРИСТАННЯ АГРЕСИВНОЇ РЕКЛАМИ ЯК ЕЛЕМЕНТУ МАРКЕТИНГОВИХ ЗАХОДІВ
Науковий керівник: к.держупр., доц. Михальченко Г.Г.
На сьогоднішній день в маркетингу використовується безліч різних видів реклами: інформативна, нагаду вальна і т.і. Зараз же величезною популярністю користується "агресивна реклама". Інтерес до неї на сьогоднішній день не випадковий:
більшість експертів стверджують, що вона дає дуже непогані результати саме під час кризи.
Агресивна реклама виникла порівняно недавно. Існує точка зору, що агресивна реклама - це комплекс маркетингових заходів, направлених на споживача з більшою інтенсивністю, ніж звичайна пряма реклама [1]. Агресивна реклама переслідує переважно короткострокові цілі: швидке проникнення продукту на ринок або приріст частки ринку.
За даними Держкомстату об'єм рекламних послуг, що надаються в Україні в січні-червні збільшився на 40%, в порівнянні з аналогічним періодом 2010 років, до 2 млрд. 468,7 млн. гривень. За даними статистики, щодня споживач стикається в середньому з трьомастами рекламними оголошеннями і переглядає більше ста рекламних роликів [2].
Деколи уникнути використання агресивної реклами важко навіть за великого бажання з боку продавця. Таким чином, реклама може бути агресивною, навіть якщо цілі продавця повністю відповідають потребам покупця.
Якою б агресивною не була рекламна кампанія, її жертвами стають в основному ті, хто не має готової моделі адекватного відношення до реклами.
Якщо розглядати українського продавця, то для нього необхідною є та реклама, яка досягає своєї мети будь-якими, навіть найагресивнішими засобами. Споживач же не любить, коли йому щось нав'язують, і схильний вважати хадовільною рекламою лише корисну особисто для нього інформацію. Якщо цілі продавця не відповідають потребам споживача, будь-яка реклама може мати агресивний характер.
Звідси витікає, що основними особливостями агресивної реклами є її насиченість, наполегливість, активна експлуатація людських інстинктів, нав'язлива дія на свідомість і підсвідомість людини, «схильність до нападу».
Хороша реклама завжди заснована на креативі, але далеко не будь-який креатив робить рекламу хорошою. Проблема полягає не в тому, щоб позначити себе на ринку, а в тому, як це зробити, щоб не нашкодити своєму іміджу, без якого успішний бізнес неможливий.
Висновок зі всього сказаного очевидний: реклама має бути агресивною, але не настільки, щоб зруйнувати позитивний імідж продавця. Адже від цього безпосередньо залежить довіра покупця до торгівельної марки і рекламованого товару.
Література
1. Клод Хопкінс. Реклама. Науковий підхід. – 2007 г.
2. Матеріал сайту Державного комітету статистики України: http: //
www.ukrstat.gov.ua//
Барабаш С. – ст. гр. БМп-42
Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя ОФШОРНІ КОМПАНІЇ І ЇХ ВПЛИВ НА ЕКОНОМІКУ УКРАЇНИ
Науковий керівник: к.е.н., доцент Хрупович С.Є.
Офшорна зона — це різновид вільних економічних зон, що створюються на території всієї держави, або суб'єкту федерації, особливістю якої є створення для суб'єктів господарювання сприятливого валютно-фінансового, податкового режиму, високого рівня захищеності банківської та комерційної таємниці, лояльність державного регулювання, спрощені вимоги до ліцензування. Частіше всього, офшорна зона створюється там, де слабо розвинута економіка, так як інших можливостей для залучення iнoзeмого капіталу немає. Функціонування офшорних зон неможливе без створення в них офшорних компаній. Офшорна компанія мoже отримати пiльги тiльки у разі володіння компанією іноземцями, а прибуток повинен вилучатися за межами юрисдикції, де вона зареєстрована.
Основні переваги офшорних компаній: низькі ставки податків або їх відсутність;
відсутність контролю валютного обміну; банківські рахунки в будь-якій валюті;
можливість законного володіння нерухомістю за кордоном; прибуток у валюті, в надійних банках i в стабільній країні; можливість вільного використання валюти.
Недоліки функціонування офшорних компаній: створення елементів нестабільності у світовій економіці та фінансах у зв'язку з можливістю накопичення в офшорних зонах великих обсягів капіталів; створення умов для відтоку капіталів;
підтримка тіньової економіки; отримання позаконкурентних переваг тими компаніями, які використовують офшори; недобросовісна податкова конкуренція та, відповідно, ухилення вiд оподаткування.
В Україні офшорними зонами можна назвати вільні економічні зони, що розглядаються як один із важливих інструментів, за допомогою яких досягається відкритість економіки нашої держави зовнішньому світові і стимулюється міжнародне економічне співробітництво на основі залучення іноземних інвестицій. Привабливість офшорного механізму для українських підприємцiв пояснюється нестабільністю фінансових інститутів України та високим ступепенем ризику щодо здійснення інвестицій всередині країни.
Із аналізу відповідного законодавства України можна дійти висновку, що закони про створення ВЕЗ були прийняті з порушенням чинного спеціального законодавства про ВЕЗ. За свідченням експертів, в Україні діють прогресивні закони, які передбачають нескладну процедуру допуску іноземних інвесторів на національний ринок. Створення ВЕЗ як ефективного і добре відомого у світі інструменту підтримки економіки окремих регіонів в умовах сучасної України стає базою для посилення корупції, де чиновник вирішує важливі питання в окремому регіоні шляхом винесення вердикту підприємцю, який вирішив вкласти свої кошти у розвиток місцевої економіки: «пустити» чи «не пустити».
Функціонування вільних економічних зон має негативні сторони для державного бюджету України. Найбільший кредитор України МВФ розкритикував уряд за податкові пільги. Експерти фонду вважають, що ВЕЗ часто використовуються компаніями лише з однією метою - уникнути податків, а це позбавляє бюджет додаткових коштів.
