Леся Мисловська
Тема доли в трагедиях Софокла :
на осноби трагедий ”Цар Едип” и
”Едип в Колони"
Collectanea Philologica 9, 169-174
2006
Л еся М И С Л О В С Ь К А
(Льв1в)
ТЕМА ДОЛ1 В ТРАГЕД1ЯХ СОФОКЛА (НА ОСНОВ1
ТРАГЕД1Й
Ц АР ЕД 1П
I
ЕД 1П В КОЛОН1)
THE THEME OF FATE IN THE TRAGEDIES OF SOPHOCLES (ON THE BASIS OF THE TRAGEDIES "EDIP KING" AND "EDIPUS IN COLON")
In his tragedies "Oedipus the King" and "Oedipus in the Colon" Sophocles uses a mytho logical foundation to depict a conflict between a heroic individual and supernatural forces that restrict its possibilities. An incomprehensible and inevitable force that disturbs people’s peaceful life is represented as Fate, which by neither people nor gods can avoid.
Characters of the drama know nothing about the function Fate has secured for them and themselves act as the driving force o f action. The drama is structured as a consecution o f four episodes in each o f which Fate deals Oedipus another blow, with the fourth one deadly.
However, under all circumstances and in the face o f implacable Fate man can retain its grandeur and unshakable fortitude o f spirit, which we can witness in the character o f Oedipus.
Трагеди Ц а р E din i E din в К олот п о в ’язаш з ф1ванським циклом ΜΐφίΒ. У них С офокл, використовую чи м1фолопчну основу, зобразив конф лш т м1ж геро1чною особистю тю та н адприродним и силами, що обм еж ую ть ϊ ϊ м ож ливостк Н езрозум ш а, н евблаганна сила, щ о п оруш уе мирне ж и ття л ю дей, виступае як Д оля, що вщ œ ï не мож уть ухилитись не лиш е лю ди, але й боги. Л ю дина, н а дум ку Софокла, не мож е знати, щ о готуе ш день наступний. П ри чи н а ϊ ϊ нещ асть у надм1р н ост1, зар о зу м ш о сп та непою рли- в о с т перед богами, оскш ьки лиш е п овна пою рливю ть вол1 б о п в веде до благоденства i процв1тання краш и. С ю ж ет цього м1фу вщ омий. Ю нак вбивае рщ ного батька, не знаю чи, що це його батько, волею випадку вш одруж уеться з1 своею м ат1р ’ю. Боги караю ть його за ц1 злочини, яю щ е до появи на св1т йому було призначено зд1йснити. Е д ш осудж уе себе за ц1 злочини, за яю ми, теп ер1ш н1 читач1, його не вваж аемо в1д пов1дальним. Н ам здаеться, що С оф окл хоче пояснити цю дивну 1стор1ю. Д ивну тому, що ту т поеднаш дивовиж на р е л т я , неправдопод1бн! обставини, в1л ьн а п сихолог1я.
170 Леся Мисловська
Д рам а чйтастю свое! д и вiдображ аe м еханiчний розвиток катастроф и, дуж е добре п щ готовлений Н евiдом им . Γ ρ ί 3 ^ м аш и на призн ачен а знищ ити всю в н у т р ш н ю побудову лю дського щ астя. Д уж е добре видно, як при- водяться в р ух один за другим в с важ елi д и д ля досягнення необхщ ного результату. П ерсонаж i драми, i серед н их Е д ш - перш ий, самi того не знаю чи, сприяю ть розвитку ди. Всi вони - частини щ е! маш ини, як а не м огла б розвиватися без ϊχ допом оги. В они ш чого не знаю ть про ту ф ункщ ю , яку п ризначила ϊ ^ Д оля, вони не знаю ть мети, до я ^ ' ϊχ н аближ ае Доля. Героϊ вваж аю ть себе незалеж ним и лю дським и ю тотами, вони зайнятi власним и справам и i власним щ астям. А ле раптом героϊ зауваж ую ть в д екiл ькоχ м етрах вщ себе щ ось схож е на м ехаш зм , який вони самi того не знаю чи, привели в рух, i який прямуе на н их для того, щ об роздавити. В п е р ш т с ц е н драм и перед нам и образ лю дини на верш инi свого щ астя. Ц ар Е д ш на сходах палацу. Д о Ф iв п рийш ла бiда - епiдем iя знищ уе все живе. Н арод, звичайно, звертае своϊ м олитви до царя. К олись Е дш звш ьнив це мю то вiд сфiнкса, вiн як цар i зараз повинен врятувати краш у. В очах лю дей вш - «перш ий, кращ ий iз лю дей». С офокл не змалю вав цього царя честолю бним монархом , суворим володарем , а надш ив його лиш е добрим и почуттями, т к л у в а н н я м про свш народ.
Е д ш послав К реонта, б рата своеϊ друж ини, в Д ельф и запитати поради у оракула. Тепер, схвильований звертанням до нього народу, вш заявляе, що страж дае бiльш е будь-якого фiванця, том у що вш страж дае за всi Фiви:
[...] Та шхто 1з вас Такого болю не те р т в , як я терплю, Лише за себе кожен з вас печалиться, I m за кого бшьше, а моя душа За мюто, i за себе, i за вас болить, Не сплю я i не треба вам будить мене. (Цар Edin, 60 ) Боги, я к надум али його вразити, не мож уть послатися при цьом у на його надм iрнiсть або рiзкiсть. В ц ш лю диш все справж не, у його високш Д олi все заслуж ено. Ц е перш е враж ення вщ цього образу. З самого початку драм и в словах геро1в, п оза ix волею , звучить вiдтiнок тр а п ч н о1' iронiϊ, toî' «трагiчноϊ iронiϊ», як а н адае т о н а л ь н о с т всьому творовi. М и сприйм аем о цi iронiчнi слова так, ш б и вони зриваю ться з уст персонаж iв поза ϊχ волею , пщ впливом таем ничоϊ сили, як а схован а за подiями. Н iби якийсь бог насм ixаеться над упевненiстю лю дей...
Д альш а побудова драм и - це послщ овне чергування чотирьох «епiзодiв», в кож ном у з яких Д оля наносить Едiпу новий удар. Ч етвертий його вражае.
Т ака п обудова настш ьки проста, щ о читач зразу ж д1знаеться про те, в яком у напрям ку т д е розвиток п'еси. B îh бачить т чотири кроки, як1 Доля робить назустр1ч тр ап ч н о м у героевт Для Е дш а, навпаки, все це являеться ланцю гом н еспод1ваностей, випадковостей, якр н а його дум ку, перери- ваю ть пряму дорогу, по як ш вш , як йом у здаеться, йде, щ об виявити вбивцю Лая. До м ети веде Е д ш а зал1зна рука, яког вш не бачить, веде прямим ш ляхом до злочинця, яким е вш сам, i одночасно направляе його по слщ ах, як1 вiдводять в рiзнi сторони. К ож ний удар приголом ш уе його, але ш щ о не насторож уе. В iщ ун Тiресiй - перш е знаряддя, яким користуеться Д оля для нанесення удару. Е д ш наказав привести його, щ об з ’ясувати обставини вбивства Лая. Тiресiй знае все, цей слш ець - в щ у н . Bîh знае навiть те, що Е д ш - син Лая, але вщ м овляеться вщ повщ ати. Ц я вiдм ова викликае гш в Едiпа, який знаходить пояснення цього в одному: колись Тiресiй був спiвучасником злочину i хоче покрити його свогм мовчанням. Ц ей злочин може бути в и п д н и м д ля К реонта, спадкоем ця Лая, том у Е д ш робить висновок, що вбивцею е Креонт. Й ого гш в спрям ований на Тiресiя. Ц е звинувачення п ородж уе новi обставини. О браж еном у Тiресiю нiчого не залиш аеться, крiм того, щ оби сказати правду. Так слухай. Муж той, що давно шукаеш ти Як вбивцю Лая i сурмиш погрозами, Тут, серед вас вш. (Цар Edin, 449). Н анесений п е р ш и й у д а р : ю тина, яку Е д ш ш укав i не мож е пояснити - перед ним. Е д ш зовш м не здатний проникнути в ю тинну суть вщкритог Тiресiем правди. Bîh твердо знае, що не вбивав Лая, що йому ш коли не доводилося мати справу з Фiвами. Е д ш скеровуеться на пом илковий ш лях, вказаний йому Д олею , -викри- вати видум аний зговiр К реонта. Щ об нанести Едiпу д р у г и й у д а р , бож ество вибирае свогм знаряддям Й окасту. Ц ариця вступае в суперечку, як а розгорш ася м iж ï ï чоловiком i братом. В она хоче заспокогти царя, i гй здаеться легким д обитися цього, довiвш и неправду ствердж ень оракула. В iщ ун колись сказав Лаю , що вш загине вщ руки сина. П роте цього царя вбили р озб ш н ики на п ер ех р е сп дорiг, а його единий син був вщ несений н а гору, де вш повинен був померти. Ц) слова Й окасти, якi повиннi заспокогти Едш а, я к раз сприяю ть тому, що вш вперш е починае сум ш вати ся у свогй невинностi. Розповiдаю чи про смерть Л ая, Й о каста вказала незначну др1бницю: вона сказала, щ о Лая вбили «на п ер ех р есп дорш». Ц я др1бниця п роникла в п)дсв)дом)сть Е д ш а
172 Леся Мисловська i розбуди ла в ньом у багато забутих згадок. А чи не сказав Т iресiй правду? А ле Е д ш не мож е ot6î уявити, щ об вiн м iг вбити батька, але зм уш ений визнати, щ о мш вбити Лая. Е дiп засипае Й окасту питаннями. В ш запитуе, де було вбивство: «А де ж це, у якш к р а ш сталося?» Мюце спiвпадае. «А скшьки вже часу минуло з того дня?» Час ствпадае. [...] А Лай - який собою був, Скажи, будь ласка [...] й скшьки роюв мав тод1(Цар Edin, 740). Й окаста вщ повщ ае: Високий був, i скрош вже ср1блилися, Був з вигляду на тебе дуже схожий вш (Цар Edin, 742).
Т ут м ож на помш ити силу трагiчноϊ iронiϊ i той невiдом ий Й о к а с т змiст, який надаеться цьом у збшу. С диний слуга заявив, що його хазяш i товариш i були в б и т кiльком а розбiйниками. А Едiп знае, що тодi вiн був один, том у наказуе знайти слугу.
Т р е ш й н а с т у п Д о л i - вiсник з К орш ф у. Щ е ранiш е Едiп розповщ ав Й окастi про вiщ ування, яке було йому зроблено: вбити батька i одруж итися зi своею м атiр ’ю. Саме том у в ш залиш ив К орiнф i вируш ив у Фiви. В цей час вю ник повiдом ляе про см ерть царя П олiба, того батька, якого вш повинен був вбити. Й окаста торжествуе! «Щ е одне брехливе в щ у в а н н я !» Е д ш роздш яе ϊ ϊ радю ть, але вiн не хоче повертатися в К орш ф зi страху, щ о мож е здш сн и тися друга п огроза бога. В ю ник п ереконуе його, i ш б и м имоволi робить зауваж ення, що п рискорю е катастрофу: Та ш, не рщннй зовшм ти Пол1бов1. Е дiп запитуе: Та що ти кажеш? То Пол1б - не батько мш? Я к ш в чом у не бувало, вю ник вщ повщ ае: Такий же самий, як i я, пов1р мен1(Цар Edin, 1016). Е д ш розп итуе вю ника про свое походж ення. Т ой вiдповiдае, щ о колись вш передав Е дiпа ще дитиною царю К орш ф а, а йом у цю дитину дав слуга Л ая - п астух з Ю ферону. Й окаста зразу ж зрозум ш а, що вона мати
п о к и н у т о дитини, як а ш коли не забувала про свое нещ асне дитя. Е д ш же, навпаки, майж е не надавав значення дол) д итини Лая; загадка його народж ення займ ае його зараз цш ком та вщ волш ае вщ усього ш ш ого. Д арем но Й о каста просить його не с т ш и т и з розкриттям ц)ег таем н иц т Е дш вщ п овщ ае гй: Я - Дол1 син, що благом обдаровуе, Й мене шчим не можна понеславити. Вона для мене мати, мгсящ ж - брати, Знайшовши низько, високо поставили (Цар Edin, 1080). I це правда, вш д ш сн о став великим. А ле його велич - плщ лю дських зусиль, що вш п риписуе Дол), б у ла подарована йому лиш е для того, щоб п о п м забрати. Д оля наносить св ш о с т а н н ) й у д а р . Д ля цього було достатньо зустр)ч) вю ника з К орш ф у i ю ф еронського пастуха, який передав йому невщ ом у дитину. Н ам здаеться, щ о т р а п к х о п в , щ об Е д ш зразу ж взнав всю правду, а не поступово. Тому автор влаш товуе так, що п астух цей якраз той сам ий слуга, який залиш ився ж ивий н а п ер ех р есп д о р ш А через те, що всю правду знае лиш е о д на лю дина, катастроф а як гр)м проноситься над головою Едш а. К оли цар взнае вщ слуги свого батька, що вш син Лая, йому вже не треб а питати, хто вбив Лая. Раптово вщ кри та п равда ослш лю е, том у вш сам прийм ае р ш е н н я ослш и ти себе. Вся заклю чна ч асти н а драм и е сповш ьнений ф ш ал поеми, як а раш ш е розвивалась в стр)мкому темп). Задоволен а Д оля п рипиняе св ш б ш Е дш охоплений ж ахом , але в ш не засудж уе б о п в , х о ч а знае, звщ ки направлений удар, який вразив його: Аполлон то був, Аполлон, брати! Злом вш злочини завершив в м е т (Цар Edin, 1329). Е д ш вважае, що вш «ненависний богам», i все ж у нього по вщ нош енню до них нем ае почуття ненависть Bîh вщ чувае, щ о розлучений з ними. «В щ ниш я розлучений з богами». Е д ш вш ановуе ди б о п в по вщ нош енню до нього, - це все говорить про те, щ о Е д ш обм)ркував свою долю i закликае i нас дош укуватися ï ï змюту. А дж е Е д ш - всього-на-всього лю дина, яка, як ш хто ш ш ий, досягла великих усш х)в у своем у ж и ттт Все його ж и ття складалося лиш е з добри х справ. I це заверш ене ж и ття раптом дем он струе дарем ню ть лю дських справ перед судом всесвтту. С оф окл перетворив слш оту Е д ш а у п рекрасний символ. О слш ивш и себе, Е д ш робить наглядним невш ластво лю дини. Але знання невщ ом ого
-174 Леся Мисловська це вже не слш ота, це прозрш ня. Ц я ж тем а звучить в д1алоз1 м1ж Т1рес1ем i царем: слш и й бачить поглядом Н ебачене, тод1 як зрячий залиш аеться у т т ь м и В кш щ драми, виколовш и соб1 оч1, Е д ш не тш ьки проголош уе, що зрячим е лиш е бож ество, але й оволод1вае своïм особистим св1том i ствердж уе в ньом у лю дську свободу. В кш щ драм и перед нам и знову постае велич Едш а, вш повертае соб1 ту велич, яку боги забрали у нього при св1тл1 сонця. Саме таку дае вщ повщ ь Д ол1 лю дина. I це дуж е добре зображ ено у дослщ ж уваних трагед1ях Софокла. А втор доводить, що при вс1х обставинах i нав1ть перед обличчям сувороï Д ол1 лю ди н а м ож е зберегти свою велич i непохитну силу духа, щ о м и сп остер1гаемо також у трагеди E din у К олош . С ю ж етом ϊ ϊ е перехщ героя 1з лю дського стану в стан бож ественний. С мерть Е д ш а - це не очищ ення винуватого i не оправдання невинного, це заспокоення ш сля битв ж иття, це лиш е вщ починок, який нам даю ть боги. Е д ш був вибраний богами, щ об стати ш сля своеï см ерт1 вз1рцем лю дського життя. Безсм ертя Е д ш а - героя - це не особисте безсм ертя, см ерть Е д ш а належ ить А ф ш ам i е основою нового св1ту, св1ту, в якому нем ае бш ьш е Доли Л ю дин! вдаеться подолати Д олю i стати в ряди героïв.
