Діалектний словник як репрезентант явищ матеріальної та духовної культури народу

ISSN 1898-9276 Ганна Мартинова Черкаський національний університет ім. Богдана Хмельницького ORCID: 0000-0002-8033-075X; e-mail:ganmart@meta.ua

Діалектний словник як репрезентант явищ

матеріальної та духовної культури народу

Реферат: У статті окреслено специфіку відображення в реєстрі діалектних словників явищ традиційної народної матеріальної й духовної культури. Акцентовано увагу на необхідності ілюструвати реєстрові лексеми мікротекстами зв’язного діалектного мовлення для репрезентації обсягу знань про календарне свято, специфіку тлумачення його змісту, відображення специфічно народного світобачення та особливостей сприйняття дійсності. Ключові слова: діалектний словник, реєстрове слово, обрядова лексема, мікротекст

Abstract: Dialectal dictionary as a representative of a nation’s material and spiritual culture. The

article regards a peculiar representation of the traditional folk material and spiritual cultural phenomena in the patois lexical stock. The registered lexemes are supposed to be illustrated through micro texts of the related dialectal speech to deliver the information of the calendar date, its interpreted sense, reflected in the specific outlook and cognitive perception.

Keywords: patois lexical stock, registered lexeme, ritual lexeme, microtext

Актуальним завданням сучасної слов’янської лінгвістики є лексикографічне представлення діалектної лексики, адже відходять у небуття носії традиційної народної культури та звичаїв, унаслідок чого автентичний складник словника говірок може бути втраченим назавжди. Динаміку діалектної лексики детермінують як власне мовні, так і позамовні чинники: архаїзація лексем унаслідок деактуалізації реалій, міжмовні й міждіалектні контакти, взаємовплив і взаємопроникнення літературно нормативних і діалектних елементів, специфіка ідіолекту мовців. З огляду на це важливо якнайповніше засвідчити лексичну систему говірки (діалекту) від мовців найстаршого віку як носіїв регіональної матеріальної та духовної культури і представити її в словнику. Донині український діалектний континуум репрезентований у лексикографічних працях різного типу досить нерівномірно: більшою мірою, зокрема в останні десяти-ліття, оприявнено словниковий склад діалектів південно-західного та північного на-річ, водночас значно менше праць такого типу про лексичне багатство південно-схід-них говорів. І це не випадково, адже впродовж XX ст. провідною засадою укладання

діалектних словників було зіставлення лексичного складу говірки (говору) з літера-турним стандартом. У зв’язку з цим у словниках представлені лише відмінні від лі-тературної мови явища, унаслідок чого в українській діалектній лексикографії перева-жають словники диференційного типу, до реєстру яких зараховують слова, поширені в межах окремого говору (окремої говірки чи групи говірок), групи говорів чи наріч-чя в цілому й вирізнені за специфічним для них лексичним, словотвірним, фонетич-ним, акцентним оформленням і семантикою. З огляду на це словниковий склад пів-денно-східного наріччя, ядром якого є середньонаддніпрянський діалект, що став основою української літературної мови, представлений лише частково в працях 60-х рр. XX ст. (Словник полтавських говорів В.С. Ващенка, Словник специфічної лексики правобережної Черкащини П.С. Лисенка) та кінця XX – початку XXI ст. (Словник діалектної лексики говірки села Кишеньок [Кобеляцького району Полтавської облас-ті] та Словник діалектної лексики говірок сіл південно-східної Полтавщини, укладе-ні А.Т. Сизьком; Словник говірок Нижньої Наддукладе-ніпрянщини В.А. Чабаненка у 4-х т.; Словник українських східнослобожанських говірок К. Глуховцевої, В. Лєснової, І. Ніколаєнко, Т. Терновської, В. Ужченка). Відзначимо, що ці лексикографічні праці також диференційного типу, однак у них представлена й лексика, що відображає поняття матеріальної та духовної культури народу, незважаючи на те, що окремі з лексем увійшли до складу літературної мови. Також упорядники фіксують і найменування, пов’язані з побутом, сільським господарством, окремі мікротопо-німи, прізвиська людей, клички тварин, нерідко порушуючи принцип диферен-ційованості словникового складу за ознакою діалектне : літературно нормативне, прагнучи представити лексичну систему говірок якомога повніше. Водночас у більшості діалектних словників лексеми з культурним значенням тільки зафіксовані, їхню основну семантику зазвичай подано без пояснень та ілюстрування текстом, напр.: маковéя церк. свято сімох братів Макавеїв (14.08) (Гг, 118); Троїця, -і, -ею (-ей, -ьою, ьой) свято Трійці Зорик (СУСГ, 209); ПИ-ЛÚПОВЕЦЬ [пи|_{липôвиць], вц’а, ч., церк. Передріздвяний піст, Пилипівка} (Саба-дош 2008, 229); ГАНДРЕЯ [Гандрéйа], незм., реліг. День Св. Андрія Первозван-ного (13 грудня) В-23; [Гандрúйа], На Гандрúйа дівчáта гадáли, чи вúĭдут зáмуш. С-17 (Аркушин 2016, 83) та ін. Як бачимо, у словникових статтях цих лексико-графічних праць засвідчено обрядові лексеми, зрідка їхні варіанти в говірках, ха-рактеристики щодо словозміни, основне значення, спорадично мінімальні контекс- ти з говірок і локалізацію. Безумовно, така коротка інформація не розкриває на-ціонально культурного змісту лексеми, не виявляє ні специфічно народного світо-бачення, ні особливостей сприйняття дійсності, ні звичаїв та вірувань, пов’язаних із календарним святом. Помітно вирізняється з-поміж словників останнього десятиліття праця «Гуцульські світи. Лексикон» за редакцією Наталії Хобзей, у якій до реєстрових слів наявні широкі коментарі не лише з матеріалів картотеки словника гуцуль-ських говірок, але й з етнографічних, історичних та мовознавчих праць XIX–XXI ст. У короткій анотації до словника зазначено: „У книзі подано не тільки тлума-чення багатьох, часом уже призабутих слів, сталих словосполучень, фразеологіз-мів, прислів’їв та приказок, а й міні-тексти, які дають змогу ознайомитися із та-ємничими гуцульськими світами” [ГС, 2013]. Саме в таких мікротекстах

відображено відгомін двовір’я українців: до кожного зі свят християнського ка-лендаря наведено давні, ще язичницькі звичаї, вірування, ворожіння й обереги. Наприклад, у словниковій статті Андрéя (Андрíя) за церковним календарем, день св. апостола Андрея Первозванного (13.12) представлено таку інформацію: У ве-чер перед св. „Андрієм” 30/XI (13/XII) ходять чарівниці, які „ве-чередýють” мар-жину, відбираючи єї молоко. Хто хоче проти того заборонити ся, має принести рано до схід сонця в день перед св. Андрієм на „відлїв” води (не несе посудину отвором на перед а дном назад, але противно) […]. На спільне ворожіння, як на долах не сходять ся дівчата разом, бо хати їх далеко, проте кожне ворожить собі долю дома сама [коментар В. Шухевича] (Шухевич IV, 269); Над Андрéя зберýцця дівкú та йдут ит плотóви кíля лічúти, ит такóму прутянóму. За-жмýрит óчи та зáчне лічúти віт пéршого до девятого, а на тім завяже волóч-ков, червóнной нúтков. Так полíчит кóжда собí. Потóму дрýгий день идé ся дивúти на той кіл, якúй собí вíбрала, та означáє, шо такúй єї чоловíґ бýде. Аж гóлий бес корú, то бíдний, без нічóго, аж ис корóв, та багáтий, аш кривúй та горбатий, аж бортáвий – та каліка, аж висóкий – висóкого зрóсту, нискúй – ниськóго зрóсту (Кваси 1983 [Хобзей 2013, 20]). Як бачимо, мікротексти репре-зентують зафіксовані в етнічній свідомості знання про звичаї, обряди, традиції та повір’я гуцулів як мезоетнічної спільноти і саме цим становлять неабияку цін-ність, зберігаючи важливу культурну інформацію для нащадків. У реєстрі електронного словника середньонаддніпрянських говірок поряд зі словами, що відрізняються від літературно нормативних лексичним, словотвірним, фонетичним, акцентним, граматичним оформленням і семантикою, подано й номінації, пов’язані з побутом, особливостями господарювання, народними промислами, звичаями, віруваннями середньонаддніпрянців, хоч вони й стали надбанням літературної мови. Специфіку його реєстру становить і те, що словник укладено за зв’язними текстами, творцями яких є діалектоносії середньонаддніпрянських говірок із притаманним їм антропоморфічним ставленням до об’єктивної дійсності. Текстоцентричний підхід уможливив широке ілюстрування реєстрових лексем різних тематичних груп мікротекстами, представлення не тільки їхнього лексичного значення, граматичних показників і стилістичної функції, але й етнокультурних, етнопсихологічних та етносоціальних характеристик. Локалізацію матеріалу подано за діалектною диференціацією говору, на що уповноважує його зіставність і лінгвогеографічна репрезентація . У словнику середньонаддніпрянських говірок відображено лексику, зафіксова-ну в етнічній свідомості мовців найстаршого покоління (народжені в 20-х – 30-х роках XX ст.). Вона репрезентує особливості життя і побуту середньонаддніпрян-ців, систему свят календарної й сімейної обрядовості, специфіку їхнього емоцій-но-психічного ладу, вірувань і традиційної моралі, адже, як зазначає П.Ю. Гри-ценко, „читач зустрічає кожен новий діалектний словник з надією на відкриття нових елементів мови, здатних поглибити знання сучасного й минулого мови і культури народу” [Гриценко 2005, 3]. Вербальний план календарної обрядовості представлений назвами свят, обрядових предметів, обрядодій, учасників обрядових дій, міфічних персонажів та образів, просторових і часових понять, процесів, станів, явищ, почуттів,

уявлень. Серед назв традиційних календарних свят у словнику зафіксовані Катеи|_{рини ‘церковне свято, яке православна церква відзначає 7 грудня’, Анд}|_р’ійа (Анд|_{рейа) ‘церковне свято Андрія Первозванного, яке православна церква} відзначає 13 грудня’, Ми|_{к˙іл’н’і с’в˙ат}|_{ки ‘церковні свята Сави, Варвари й Миколая,} які православна церква відзначає 17, 18, 19 грудня’, Ку|_{т’а ‘святий вечір} напередодні Різдва (6 січня)’, Ба|_гатий |_{веч˙ір, Ме}и|_{ланки, Ми}|_{л˙анки ‘щедрий вечір} напередодні старого нового року (13 січня)’, Водох|_{реш˙ч˙а, Йор}|_{дан’, Ор}|_дан’а ‘одне з великих православних церковних свят, коли освячують воду (19 січня)’, |_{Масл’ана ‘давньослов’янське свято проводів зими’, Благо}|_{в˙іш˙ч˙ин’:а} ‘православне церковне свято 7 квітня’, |_{Вербна ни}|_{д’іл’а ‘неділя напередодні} Великодня, коли освячують вербу’, Ви|_{лиґдин’,} |_{Паска ‘одне з найбільших} християнських свят, день воскресіння Ісуса Христа’, П|_{роводи, Гроб}|_{ки ‘поминальні} дні через тиждень після Великодня’, В|_{шес’т’а ‘сороковий день після Великодня’,} Зи|_{л˙ена ни}|_{д’іл’:а, Зи}|_{лен’і с’ат}|_{ки ‘Трійця’, І}|_{вана Ку}|_{пала ‘язичницький обряд} у ніч проти 7 липня’, Спас ‘церковне свято, яке православна церква відзначає 14 серпня’, д|_{ругий (}|_{йаблучний) спас ‘православне церковне свято 21 серпня, коли} освячують яблука’, Зд|_{вижин’:а ‘православне церковне свято Воздвиження’ та ін.} Кожну з вищезазначених реєстрових лексем проілюстровано мікротекстом, де представлено народне тлумачення та зміст свята, відгомін язичницьких традицій і ритуалів, напр.: у н’іч˙ на Анд|_{р’ійа д’ів}|_{ч˙ата і х}|_{лопц’і гу}|_{л’али на} |_{дос’в˙ітках} / і х|_{лопц’ам у}|_{се розр’і}|_{шалос’а // на це у цей ден’ у}|_{се йім розр’і}|_{шалос’а / шо} во|_{ни з}|_{робл’ат’ прош}|_{ч˙алос’а // во}|_{ни і во}|_{рота за}|_{носили / і на} |_{хату вит’а}|_гали / і во|_{зи й} |_{сани // і пе}и_рис|_{новували до}|_{рогу / йак д’ів}|_{ч˙ата з} |_{досв˙іток і}|_{тимут’} / шоб зап|_{луталис’a та по}|_{падали у с’н’іг (с. Дмитрівка Золотоніського р-ну} Чер-каської обл.); от Анд|_{рейа п˙ід}|_{ходит’ / то це та}|_{ке / у}|_{се си}|_{ло во}|_{рушиц’:а} | мо-лод’ // |_{воду з кри}|_ниц’і |_{нос’ат’ / чи там із} |_{р’ічки / у} |_{рот’і / шоб при}|_нести |_{воду і ни зас’м˙і}|_{шит’ / і за}|_{м˙іс’ат’ со}|_б˙і |_{коржика на ру}|_{ц’і / спи}|_{чут’ / а то}|_д’і |_того |_{коржика п}|_{рот’ів} |_нового |_{году кла}|_{дут’ п˙ід} |_{голову / то прис}|_{ниц’:а ну} той / хто йі|_{йі брат’} |_{буде за} |_{ж˙інку / та}|_{ке бу}|_{ло / (с. Ріжки Таращанського} р-ну Київської обл.), де можна виокремити невербальні компоненти: набір обря-додій, характерних для цього свята, осіб, які їх виконували (хлопці, дівчата), об-рядових предметів (вода, коржик), місце (на досвітках, біля криниці чи річки, у роті, на руці, під голову), час (ранок, вечір, ніч). У структурі, змісті та в сюжетному наборі обрядових дій календарних свят українців, і середньонаддніпрянців зокрема, відображено складне поєднання порядку християнських свят, природного та господарчого календарів, звичаїв сімейної обрядовості – родильної, весільної та поминальної, демонологічних і міфологічних вірувань. У зв’язку з цим у мікротекстах до вищеназваних реєстрових лексем представлено систему народних уявлень про свята й пов’язаних із ними станів, почуттів, процесів, явищ, давніх вірувань і прикмет: о|_{це ж шче} Благо|_{в˙іш˙ч˙ин:’а} |_{тоже / це зим}|_{л’а / зим}|_{л’а пробуж}|_{дайиц’:а // ну} |_{поки /} |_поки Благо|_{в˙іш˙ч˙ин’:а ни про}|_{ходе / ра}|_{н’іше н’і}|_{ч˙ого в} |_{земл’у ни} |_{кидали / н’і}|_йакого |_{зерна /} |_{нада / шоб бог} |_{земл’у благосло}|_{вив // о / то}|_д’і |_можна |_{с’ійат’ / а йак} пройш|_{ло Благо}|_{в˙іш˙ч˙ин’:а / то}|_д’і |_{с’ійут’ у}|_{се / а так / а ра}|_{н’іше н’і}|_{чого ни} |_{с’ійали / ми ну ше та}|_{к˙і прик}|_{мети бу}|_{л˙и / йак}|_{шо / йак}|_шо |_{ласт’івка ше ни}

прили|_{т’іла / то вис}|_на |_{буде хо}|_{лодна / йак до Благо}|_{в˙іш˙ч˙ин’:а прили}|_{тит’ /} йак|_{шо дошч˙ / то в}|_{родит’} |_{жито // о}|_{то у}|_{гадували на це на цей п}|_{разник / йа}|_кий був / |_{буде год / ну о}|_{це та}|_{ке на Благо}|_{в˙іш˙ч˙ин’:а (с. Коробівка Золотоніського р-ну} Черкаської обл.). У запропонованому мікротексті відображено давні вірування у „сон” та „пробудження” землі, заборону торкатися землі, аж доки вона „не пробудиться”, спостереження за погодою з метою її передбачення, що було важливим для хліборобів. Вірячи у воскресіння померлих, на Гроб|_{ки (так називають} поминальний день під час великодних свят) обов’язково відвідують могили, віддаючи шану пращурам: у нас у|_с’і |_{р’ідн’і ста}|_{райуц’:а при}|_{йіхат’ на гроб}|_ки про|_{в˙ідат’ сво}|_{йіх (покійних) / шчи}|_{тайут’ шо во}|_{ни ждут’ у цей ден’ // (с. Піщане} Золотоніського р-ну Черкаської обл.). Пояснюючи зміст календарного свята, інформанти здебільшого розповідають про його народне розуміння, поєднуючи інформацію християнського та язичницького планів: а то ж о|_{це д}|_{ругий Спас / на д}|_{ругий Спас о}|_це |_{с’ат’ат’} |_{йаблука в} |_{церкв˙і / бе}и|_рут’ |_{йаблука і не}и|_{сут’ і} |_{с’ат’ат’ / і ра}|_{н’іше ж о}|_{це так} йак |_{ж˙інка / ж˙ін}|_ки |_{ран’ше / д’і}|_{тей же ба}|_{гато бу}|_{л˙о і} |_мерли |_{д’ітки /} і |_{ж˙інка ни} |_{мала п}|_{рава з}|_йісти |_{йаблука до С}|_{паса / бо ди}|_{тинка на} |_тому с’|_{в˙іт’і /} |_{йаблуч˙ка йій ни да}|_{дут’ на С}|_{паса (с. Домантове Золотоніського р-ну} Черкаської обл.); так д|_{вац’:ат’} |_{с’омого} |_{верис’н’а п}|_{разнуйиц’:а Зд}|_{вижин’:а /} Зд|_{вижин’:а живот}|_{ворного хре}и_с|_{та гос}|_{под’н’ого // на Зд}|_{вижин’:а зе}и_м|_л’а у|_{же до зи}|_{ми к}|_{лониц’:а // п}|_{тиц’і у}|_{же в} |_{вир’ій в˙ідл’і}|_{тайут’ / т’і / шо да}|_леко / то вже дав|_{но поли}|_{т’іли / а ли}|_{леки вже поли}|_{т’іли (с. Коробівка Золотоніського} р-ну Черкаської обл.), що засвідчує проникнення однієї системи вірувань в іншу, ускладнюючи тим самим попередню. Текстоцентричний підхід до укладання словника середньонаддніпрянських говірок уможливлює уточнення значень обрядових лексем, що в різних групах досліджуваного діалектного континууму можуть мати близьку, хоч і не однакову семантику. Так, у північних правобережних середньонаддніпрянських говірках лексема ку|_{т’а позначає обрядову страву із зерен злаків із додаванням меду чи} цукру, тертого маку, що її готували на святвечір напередодні Різдва, одного з найбільших християнських свят: з пеи_р|_{ловойі ку}|_{т’у ва}|_{рили / хто хо}|_т’ів пшеи|_{нишну / то товк}|_{ли на с}|_{тупу / а йак н’і / то йач}|_{м˙ін’ товк}|_{ли на с}|_{тупу /} ку|_{т’у ва}|_{рили / а ми пе}и_р|_{лову / ку}|_т’у |_{даже й не}и _со|_{лили / а то}|_{д’і кипйа}|_чонойу доли|_{вали / шоб во}|_{на ж розва}|_{рилас’а / йак у}|_{же там ба}|_{гато // йак хто то мак} м|_{йали та з} |_{маком ку}|_т’у |_{йіли / йак хто то} |_{сахар / мак / хто йак / (с. Пиї} Миронівського р-ну Київської обл.). Спільне споживання куті та інших страв рослинного походження мало сприяти родючості землі, забезпечити майбутній урожай і єдність родини. У правобережних центральних середньонаддніпрянських говірках лексема ку|_{т’а має складнішу семантику, оскільки внаслідок} метонімічного перенесення назви обрядової страви на обрядове свято репрезентує дві семи: ‘обрядова страва із зерен злаків із додаванням меду чи цукру, тертого маку, що її готували на святвечір напередодні Різдва’ та ‘святвечір напередодні Різдва’: приби|_райеи_{мо в} |_{хат’і / це ж обовйаз}|_{ково в} |_{хат’і приби}|_райеи_{ц’:а //} с’т’і|_райеи_ц’:а |_пие_рие_{д празни}|_{ками / приб˙і}|_райеи_{ц’:а в} |_{хат’і / то}|_{д’і вже на} ку|_{т’у го}|_{товиц’:а / ку}|_т’а |_{тоже п}|_{разник / на Р’ізд}|_{во го}|_{товиц’:а вже ба}|_гатше

/ бо це ж |_{наче ждеш гос}|_{тей / (с. Саварка Богуславського р-ну Київської обл.);} йак Р’ізд|_{во над}|_{ходе / то це ж ку}|_{т’а при}|_{ходе (тут у значення святого вечора)} ва|_{р’у і ку}|_{т’у (тут у значенні обрядової страви)/ ц’о}|_го |_{маку х˙і}|_{ба ж} |_можна по|_{с’ійат’} |_{чериз л’у}|_{дей / то йак то} |_{купиш / то де о}|_{то в куку}|_{руз’і схо}|_{вайиш /} то йа|_ку |_{чарка чи ста}|_{кан у}|_{роде / та так і ку}|_{т’а са}|_{ма // (с. Семигори} Богуславського р-ну Київської обл.). Перенесення основного атрибута свята на його назву спостерігаємо й на прикладі обрядової лексеми |_{паска, що} в середньонаддніпрянських говірках репрезентує семи ‘здобний обрядовий хліб переважно циліндричної форми з прикрасами, який випікають на Великдень’ та ‘Великдень, одне з найбільших християнських свят’: йа з|_{найу / шо ота}|_ку здоро|_{вец’ку бу}|_ло |_мати |_{паску спи}|_{че / ох і здо}|_{рову / йак во}|_{на йі}|_{йі пик}|_{ла та}|_ку здо|_{рову /} |_{бат’ко у скате}и_р|_{тину на п}|_{леч’і / бо так ни п˙ідни}|_{се // (с. Пиї} Миронівського р-ну Київської обл.); |_{Паска нази}|_{валас’а / то} |_{Паска /} а |_{б˙іл’ш˙іс’т’ нази}|_{вал˙а Ви}|_{лиґдин’ / Ви}|_{лиґдин’ // го}|_{товил˙ис’а до} |_{нейі так / іс} п|_{йатниц’і / а} |_{л’уди бу}|_{л˙и й з читвир}|_{га / в} |_{кого йа}|_{ка воз}|_{можнос’т’ // пас}|_ки пик|_{л˙и / пас}|_{ки // кра}|_{си… / кра}|_{сил˙и крашан}|_{ки / го}|_{товилис’а} |_дуже |_{гарно /} ковба|_{су начи}|_{н’ал˙и / все} |_{добре шоб бу}|_{л˙о / ба}|_гата |_{Паска бу}|_{л˙а / в}|_{с’ого шоб на} сто|_{л’і бу}|_{л˙о // го}|_{товил˙ис’а / і пик}|_л˙и |_{паску // (с. Хацьки Черкаського р-ну} Черкаської обл.). Значну частину свят, особливо осінньо-зимового циклу, супроводжували ворожіння з метою передбачити майбутнє, що також відображено в словникових статтях. Так, на Катеи|_{рини ‘церковне свято, яке православна церква відзначає} 7 грудня’ дівчата ворожили на свою долю: ше на Катеи|_{рини д’ів}|_{ч˙ата ше ж і} так о|_{це воро}|_{жили чи то та}|_{кий з}|_{вич˙ай був / шо} |_{ранком до сх˙ід} |_{сон’ц’а} |_{д’івчина іш}|_{ла у са}|_{док і з}|_{р’ізувала} |_{г˙ілочку} |_{виш˙н’і / і то}|_{д’і в} |_хат’і |_{д’івчина} при|_{носила с}|_{тавила у п}|_л’ашеи_{чку / о / і ж}|_{дала Ме}и|_{ланки // йак}|_{шо до Ме}и|_ланки |_{виш˙н’а розц’в˙і}|_{те і зац’в˙і}|_{те //} |_{добрий знак / бо} |_{дол’а д’і}|_{воча ц’в˙іс}|_ти |_буде / а за|_сохне |_{г˙ілоч˙ка биз ц’}|_{в˙іту //} |_{кепс’ка оз}|_{нака // ну} |_{д’івчина ни це / ни} |_вийде |_{зам˙іж і ни} |_{буде ви}|_{с’іл’:а (с. Домантове Золотоніського р-ну Черкаської} обл.) чи на Андрія дівчата, щоб узнати, чи вийдуть заміж і куди саме, перекидають чоботи через хату: о|_{це йак Анд}|_{рей / ... у два}|_{нац’:ат’ ча}|_{сов но}|_{ч˙і ... ви}|_{ход’ат’} з |_{хати / розбу}|_{вайуц’:а / х}|_{ромов˙і} |_{чоботи на то}|_б˙і |_{будут’} |_{гарн’і / в} |_{чому ти} в|_{бута / і то}|_{д’і ви}|_{ход’ат’ й пе}и_реи_ки|_{дайут’} |_череи_з |_{хату // йак пири}|_кине |_череи_з |_{хату впа}|_{де / шо ни ос}|_{таниц’:а на к}|_{риш˙і // то во}|_на |_{зам˙іж с}|_{коро ни} |_{п˙іде /} |_{д’івчина / а йак ни до}|_{кине во}|_{на / то}|_{д’і во}|_{на вже ж ос}|_{таниц’:а в} |_{д’евах / йак} ни до|_кине |_{зовс’ім / а йак до}|_{кине во}|_{на наси}|_ред |_{хати / то та} |_{вийде за} ба|_{гатого жи}|_{ниха / (с. Іркліїв Чорнобаївського р-ну Черкаської обл.).} Отже, важливим завданням укладачів сучасних діалектних словників є репрезентація в них обрядових лексем, використання для їхнього тлумачення та пояснення фрагментів із діалектних текстів, що містять групи одиниць акціонального, агентивного, реалемного, темпорального, локативного планів та одиниці плану станів, почуттів, процесів, явищ, уявлень. Такий підхід дає змогу максимально повно репрезентувати лексику на позначення традиційної народної матеріальної й духовної культури, уможливлює збереження для нащадків специфічно народного світобачення та світосприйняття.

Література

Гг, Гуцульські говірки. Короткий словник, відп. ред. Я. Закревська [Hutsulski hovirky:

korot-kyi slovnyk, vidp. red. Ya. Zakrevska], Львів 1997.

СУСГ, Словник українських східнослоброжанських говірок, упор. К. Глуховцева, В.

Лєсно-ва, І. Ніколаєнко, Т. Терновська, В. Ужченко [Slovnyk ukrainskykh skhidnoslobrozhanskikh hovirok, upor. K. Glukhovtseva, V. Lesnova, I. Nikolaenko, T. Ternovska, V. Uzhchenko], Луганськ 2002.

Сабадош І. (2008), Словник закарпатської говірки села Сокирниця Хустського району [Sa-badosh I., Slovnyk zakarpatskoi hovirky sela Sokirnytsia Khustskoho raionu], Ужгород. Аркушин Г. (2016), Словник західнополіських говірок [Arkushyn H., Slovnyk zakhidnopoliskykh

hovirok], Луцьк .

Хобзей Н., Ястремська Т., Сімович О., Дидик-Меуш Г. (2013) Гуцульські світи. Лексикон [Khobzei N., Yastremska T., Simovich O., Dydyk-Meush H. (2013), Hutsulski svity. Leksykon]. Львів.

Гриценко П.Ю (2005), Відкриваючи словник..., [w]: Словник буковинських говірок, за заг. ред. Н.В. Гуйванюк, Чернівці, с. 3–4 [Hrytsenko P. Yu., Vudkryvaiuchy slovnyk…, [v:] Slovnyk bukovunskykh hovirok, za zah. red. N. V. Huivaniuk].