Ч. 269. Львів, Субота дня ЗО падолиста (ІЗ. грудня) 1902. Річник VI
Передплата
■а « Р У С Л А Н А » вяяосать:
В Австриї:
цїлий рік . 20 кор.
пів року 10 кор!
чверть року . о кор.
МІСЯЦЬ Г70 кор.
За границею:
яа цїлий рів 16 рублів або 36 франків ва шв року . . 8 рублів
або 18 франків Поодиноке число по 16 сот.
Виходить у Львові що дня крім неділь і р усв и і сьвит О о * 11, год пополудня
Редакция, адмінїстрацил і експедиции >Руслана< під ч. 1.
лл.Дом6ровского(Хорутцини).Екс- педицнн місцева в Аґенциї Со- коловского в пасажі Гавсмапа.
Рукописи звертає ся лише на попереднє застережене — Реклямациї неопечатані вільні від порта. — Оголошена зви
чайні приймають ся по ціні 20 с. від стріики, а в «Наді
сланім» 40 с. від стрічки. По
дяки і приватні донесена до ЗО с. від стрічки.
Голоси про різдвяну орм'рит Німців.
(Конець).
З кругів п і р н о к о н с т и т у ц п й н о ї ш л я х т и пишуть до КеісЬзн’еЬг: »Се не є тайною, що Німці рішили ся на сей крок в тій надії, що з оповіщенем їх програми подасть ся уступки що-до головного дома
ганя Чехам. Тепер вже відомо, що Чехи не лише основно застановлять ся над ссю програмою, але й з свого боку видадуть відповідь, а також є за новими перегово
рами, а все те під услівєм дальшої обструк
циї. Колиб здійснив сн сей намір Чехів, тоді вСе було-б на марно а скликане кон
ференцій було би безцільне. Засїданя пе
редріздвяні можуть тривати найдовше до 19. с. м. Колиб дальш е тривала ческа об- струкция, не можна-б ухвалити навіть бу- джетової провізорні і правительсгву нїчо- го-б не останало, як знов хватити ся §.
14-го. Все отже було-б заквестіоноване, колиб Чехи стояли на становищі відплати, їх проводирі впевняють, що мінїстер-пре- зидент поробив їм обіцянки що-до язико
вої справи; они заявляють, що они не можуть пристати на подрібне вичислене случаїв, в котрих ческа мова урядова має бути уживана у внутрішній служб', а так само не можуть згодити ся на спосіб по- лагоди справи урядників; они вимагають також, щоби яко першу жертву принесено їм кабінет Кербера. Чехи імовірно висту
плять з своєю предлогою в слідуючім ти
жні. Сподївають ся тоді, що др. Кербер забере ся до скликаня конференцій угодо- вої, але заразом буде вимагати, щоби він не був приневолений переводити держ ав
них конечностий §-ом 14-им. Супроти важ них і невідложних справ не може мінїстер- президент довше терпіти обструкциї. Чехи мусять отже в 14-х днях рішити ся (се було писане перед тижнем), чи дальше хотять надуживати ествоване парламенту, чи залишать обструкцию*.
»ЛІІСІеиІЙСІїе Согге8ропі1еі12« оповіщує письмо д-ра Б а р а й т е р а (теперішного ше
ф а ШенерИЯНЦЇв), В КОТрІМ ОСЬ ЯК ВИСЛО:
влює ся про нїмецку предлогу: »0на о п р а в д а л а наші п о б о ю в а н я ; сей плян є більше як відворот, се є н і к ч е м н а з д а ч а . Н а ш е н а р о д н е є с т в о п р о д а є с я Ч е х а м * .
Людовець нїмецкий П р а д е висловив ся ось як в сій справі: «Начерк сей мо
жна уважати щ а с л и в о ю р о з в я з к о ю , однакож він є з н е в і р л и в и й і м а л у н а се п о к л а д а є н а д ію . Начерком сим по
казали Німці свою готовість уладженя язикових відносин і для евентуального октройованя давали би правительству ди
рективу для полагоди язикового нитаня в Ч ехах. Можна жалувати, що Всенїмцї обидвох таборів відсунули ся від нарад з мотивом, що перед заведенєм нїмецкої державної мови не вдають сн в ніякі пе
реговори, бо мали би добру нагоду висло
вити свої погляди про нїмецку державну мову. Замість того обмежили ся до засто
роги і тим спиняють конечну, спільну ро
боту. Розумінє «державної мови* може бути доперва по управильненю -загальних національних відносин переложене в дій
сність і не виключає зовсім внутріїпну че- ску мову урядову в Чехах, італїйску в Дальмациї і т. д. Думаємо однак, що дер
жавна мова може бути заведена лише д е р ж а в н и м з а к о н о м .і було би озна
чене в законних постановах, що нїмецка мова має бути заведена в.певних держав
них адміністративних тілах, школах і т. д.
як і виключно бути уживаною в урядова
ній поміж властями поодиноких країв. — ІЦо-до п о д і л у н а д в і П а с т и Чех, то треба щиро признати, що голословний ви- сказ поділу не має ваги. Сей поділ так як і державна мова набирає доперва зм і
сту по добре обдуманім укладі, котрий підносить поділ до значіня поважного по
літичного домаганя. Для Чех є инші від
носини міродатними, як для инших країв.
З сего виходило би, що инші посли могли би прилучити ся до бажаць нїмецких по
слів з Ч ех, наколиб они застерегли ся в своїх краях що-до прим і неня тих самих основ. Се є природно, що Німці в Чехах вступають ся за унравильненєм, яке не доторкує сн инших країв, іменно о много некориснїйше положеної Моравії. Впрочім обезпеченє національного стану посїданя Німців в Чехах є також інтересом дер
жавним, бо тим способом кладе ся підва
лину до можливого мира. Управильненє язикової справи може відбувати ся к р а я ми. але нитаня державної мови, яка по
винна бути рівноважна для всіх країв, не повинна доторкувати розвязка язикових справ в поодиноких краях.
З табору вірноконституцийної шляхти запевняють в N. 1г. Рге88е, що при пере
говорах Ч е х а м н е с т а в л е н о у с л і в я з а л п ш єн я о б с т р у к ц и ї , бо не хотять робити пресиї, хоч се річ певна, що без розєму неможлива така акция.
Ческий виконний комітет нараджував ся над програмою Німців і вибрав виділ з 13 членів для виробу предлоги ческої.
Роїііік сумнїває ся, щоби все те мо
гло довести вже перед Різдвом до такого ладу, щоби буджетова провізория могла бути парламентарно полагоджена.
Створене опіки над польскими переселенц іми поза границями краю. 2) Утворене в америкаиь- ских пристанях домів опіки і вивідувана за пра
що для Поляків, сьвіжо прибуваючих до Аме
рики. 3) Основане філїй галицкого банку в кіль
кох більших американьских містах, щоби умен
шити Полнкам пересилане грошин до Галичини.
4) Вказуване Полякам, які хочуть повернути до краю, щоби купували ґрунти від кн. Чарторий скої. 5) Щоби Поляки, Які втїкли з Галичини перед службою в австрийсцім війску, писали листи до п. Стаиіньского до Львова, то він ви
робить їм вільний поворот. 6) Щоби Поляки по
силали шлюбні, метрики "і крещеня до впису вкциги наседеня в Галичині, щоби тамошні (га- лицкі) власти. не вважали їх нелегальними*.
Потребу здійснена тих всіх цілий — каже дальше «Аіпегука», п. Стапіньский підпирає тим, що Русини в Галичині не хочуть більше слуха
ти польскої шляхти. В своїх промовах він за
гріває польский люд, щоби ненавидів Русинів і Німців, як ворогів польскої народності!. Вкінци обіцює два тисячі долярів на основане «Дому опіки і праці» в Новім Йорку.
«Аіпегука» виказує, що краєвий виділ не має можности опікувати ся емігрантами воза краєм, бо не має там жадної власти, а «добро
дійність» польскої шляхти називає простим об
маном. «Що би ти сказав, читачу — аргумен
тує — коли би до тебе прийшов злодїй, що вкрав тобі 100 долярів, а тепер хоче віддати тобі 10 центів, коли зобовяжеш ся присягою, що не будеш мав до него жадної претенсиї, апї не будеш на суді сьвідчити проти него? Отже польска шляхта, яка визискувала польский люд через цілі сто.іїтя і держала єго з темноті, при
силає тепер до люду свого адвоката, щоби уго
див ся з людом, що за «дім опіки» позволить і дальше визискувати себе і бути темним. Се може лежати в інтересі визискувачів, щоби істнували «доми опіки», бо як занадто визиску
ваний зачне нарікати, то можна єму випімнути сю «ласку», але не треба признавати ся до ви
ни. Однак н е п о в и н н о л е ж а т и в і н т е р е сі' л ю д о в о г о п о с л а , щ о б и н а м о в л я в л ю д д о н о в і р е н я в ч і а н ь с к у л а с к у » . С е г а н ь б а ! Два тисячі долярів від збанкруто- ваних шляхтичів, «яким нїхто не хоче нїчо по
зичити», для Поляків в Америці, які мають досить грошин, аби «вернути до краю і викупи
ти ґрунти!..." Як вам се подобає ся? Пане Ста- піньский, скажіть, пане, своїм клієнтам, щоби ті два тисячі долярів жертвували на учителів в Галичині', яким грозить го.юдова смерть. С ка
жіть, пане, в кршо, щоби купили хліба для тих бідних волокитів робітників, що по три добі не мають що до уст вложити».
Що-до посередництва в праці, то „ А т е г у - ка« заявляє, що приватні американьскі агенти сумлїннїйше і енерґічнїйше старають ся о се, а філії галицких банків є в кождім більшім місті Північної Америки, а коли краєвий банк не має такого заступництва, то се єго вина. Отже веї ті проекти се є оперетковий виступ пйс. Ста- віньского, а властивою їх цїлию є наче прикра
сити головний єго намір, с. є рееміґрацию аме- рнканьских Поляків до Галичини. „Пан Станінь- ский — каже статя — чванить ся, що на сю ціль від Краєвого Виділу одержав 600 К на кошти подорожя до Америки. Нам здає ся, що се не приносить жадної чести п. Стаїїіньскому.
По перше, сї гроші виплатив самовільно пан Гіі
Стапіньский в Америці.
Про м іс т о нос. Стаиіньского пише поль
ский тижневник в Толєдо стані' Огіо >Атегука<
з дня 22. падолиста с. р. ось що: В послідних роках було кілька м іс ті з Польщі до нольско- го люду в Союзних Державах Північної Амери
ки. Був тут проф. Габданк-Дунїковский, п. Лєва-, ковский, п. Ж игм. Балїцкйи, кс. Вавжинець, полк. Мілковский і тепер є п. Ян Стапіньский.
Відтак,переходить автор статї, що кождий з тих емісарів обіцював, а що додержав, доходить до дуже некорисних вислїдів всіх тих місий;
тільки за одними складками на Скарб Народо- вий в Раперсвілю заявляє ся.
Дальше подає короткий зміст сего, що п.
Стапіньский обіцював на публичних зборах: 1)
- .г2
нїньскйй(?), без ухвали сойму — що є брзора^’
вем. Против такого безправя, такого видавана людових -гроший, повинен -був — іі.Стапіньскпй запротестувати — а хотяй би через те і відняв собі був можність виїзду до Америйи.'Хто хоче уходити за щирого оборонця люду, то ліпше вчинцв.би, удаючи ся. до люду з .просьбою о підмогу, чим до «збанкрутованих шляхтичів, які вже не мають чим перекуплювати“.
ч-л- (Конець буде).
ЄІН«І ■
А він -й, своїй війскояійг.) скажу отцертости, аби старого пана не обидитИ (веселість) — вірив, що для праці-руского хлопа двайцятькрайцарові пла
тні не є зовсім визиском. Се зглядні понятя у ріжрих Евроиейцїв (веселість). Я тої гадки, що коли "би ми в Евроні устроїли голосованє над тим, чи двайцятькрайцарові платні становлять визиск, Чи нї, Европейцї зовсім певно станули би по нашій стороні, а не по стороні поцтивого па
на вояка (сьміх і потакуваня).
Народний страйк, чи економічний?
В економічних справах — кажу се без хвальби — ми социялїсти є властивими знато- ками (потакуваня). Коли розходить ся о нужду, то ми є тими лікарями, які знають ся на справі.
На способі житя і потребах дідичів може не з о всім розуміємо ся .(веселість), але тим ліпше на нужді селянина і робітника, хотяй ми не є про
фесорами (сьміх і потакуваня). Отже панове, польске Коло в цілій тій галицкій дискусиї го ловний натиск клали на ось що: що се не є су
спільна борба, що се не економічний спір, лише політична борба; «чоловік науки» говорив про народно-політичну борбу, а ґраф Дїдушицкий н а
звав єї прямо анархістичпою борбою.
Панове! Прецїнь в сім їх сила, що они о сьвідчають: бачите, прецїнь тут не розходить ся зовсім о платні! Приміром «чоловік науки» ска
зав: Треба розріжнйти економічно-суспільні еле
менти від політично-народних. Але потім твер
див: Народно-нолїтичний-елємент промостив собі дорогу і врешті взяв гору. Але він не каже, чи сей другий елемент вже не істнує, не каже, що хлопам вже ліпше зачало поводити ся, коли з а кричали: Смерть Ляхам, смерть Полякам! Хлоп так само терпить голод, як і перед тим, і треба хиба на се плиткої зарозумілості! професора уні
верситету (голосний сьміх), аби забути, що хотяй би рускі хлопи стали нараз шовіністами, хотяй би стали нараз рускчми патріотами, то прецїнь, на Бога, нужда не перестала задля того істну- вати!
Я кажу, що оба чинники дїлають завсїгди а завсїгди і треба бути унїверситетским профе
сором, щоби заявити, що наперед люди жили в нужді і відчували економічну потребу страйку, а потім нужда розвіяла ся, а люди стали нагло рускими патріотами. Панове! се насильне втру- чуванє політичного і національного чинника обом народам шкодить вельми — кажу се отверто — не лише Русинам, хотяй они є слабосильні, але і Полякам, хотяй би посідали веї мандати з ці
лого краю.
Русини а Поляки.
Панове! Хиба знаєте, що в новітній добі нема сили на сьвітї, яка могла би якийсь люд винародовити, що найдрібнїйші відломки наро
дів відроджують ся немов чарівною силою, що зростаюча культура буде чимраз більше пошу
кувати народ іих форм, аби сі форми виповнити змістом культури, отже будуть мусїли виречи ся вирваня Русинам їх народности і накчненя иншої. Ж аден розумний Поляк не може думати про се, а коли річ так має ся, то позвольте со
бі сказати: Коли борба не має виглядів, коли обі сторони, бодай о скілько є розумними, пі
знають се, тож нощо щораз наново підсичувати борбу, чому не хочете радше шукати способу норозуміня обох народів? Колиб се були такі ріжні народности, як пр. нїмецка і славянь- ска в Чехах, то я скорше зрозумів би сей спір, хотяй і тодї глубоко і з цілого серця я жалу вав би над тим. Але Русини і Поляки з легко- стию розуміють руску мову, а мешкають, мовби вросли ся одні в других, так що дійсно не мо
же бути бесіди про майоризацию під грозою вічної борби. Чиж се не розумно, коли взиваю обі сторони: Панове! здержуйте язву шовінізму в краю, не допускайте до сего, щоби шовіністи по обох сторонах розпаношили ся, не слухайте
«мужів науки», які підущують народи проти се
бе, не дайте звести себе звичним фразам, які не мають приступу до голови розумного чоловіка.
Задля чогож се безнастанне накидане ся одної народности на другу? Прецїнь на милість Бога, кождий знає, що Русини не є народом, який має власть в Галичині. Сего прецїнь ніхто не схоче твердити; се було би нерфідиєю, піду- щуванєм, колиб хто хотів твердити, що вчера сказав п. професор Ґломбіньский, що бути Ру
сином, се є привілеєм, бо тодї авансує ся. (Гучні
И 'й р й и ї страйк в державній раді.
Промова пос. Дашиньского (Дальше)
„М уж науки“ в ролі полїциянта.
Признаю ся панам отверто — говорив даль
ше бесідник — коли я мав 14 літ, то вже мене, як ученика пятої класи ґімназияльної, обжалу- вано о обиду маєстату. (Слухайте, слухайте!) Я був малим хлопцем і слідчий судия хотів зедна- ти собі мене привітливостню, частуючи мене па- піросками; але я сказав ему, що від папіросок робить ся мені недобре, що єще не вмію курити (жива веселість). А яка була причина того все- гс ? Я видрукував був вірш против Габсбурґів, написаний моїм 16-лїтним братом (слухайте!
слухайте!). А коли ми відтак станули перед при
сяглими, то всі силували ся, аби нас дітваків якось увільнити і дійсно таки увільнено мене і мого брата. Але як би се було, коли би такий
«чоловік науки» вліз був межи судиїв (жива ге селість), як тоді справа виглядала би, колиб т а кий пан прийшов і сказав: Глядіть, глядіть, па
нове, престол Габсбурґів колибае ся! Хлопці ви
дали ґазету! (жива веселість), яку ще до того сконфісковано! (поновний загальний сьміх).
Отеє, панове, се доперва льоґіка! Хотяй би розстрій сеї палати Бог знає як далеко посунув ся, на инших лавках сеї палати ніколи не ио- розуміють таких річий. Завсїгди будуть тракту
вати з погордою «чоловіка науки», професора університету, коли виступить супроти молодїжи в сей спосіб! Але така політична нуля, якою був пан посол Ґломбіньский аж до своєї вчерашної бе зїди, може на разі лише скористати з того, що як «патріот» воює против бідних, пригнете- них до землі хлопів та очернює їх. Забуває він, що Русини є бідним народом, що боре ся за своє право; супроти них є він легко жостоким.
Але я кажу: Ж остокий чоловік є заразом боя
гузом (живі потакуваня) і тому також не маєм чого дивувати ся, коли сї старі пани з сивимо волоеєм приходять сюди і говорять: Наше житє загрожене, боімо ся, щоби Русини не вигонили нас за Сян! Отже 3,000.000 Русинів викине 1,600.000 Поляків; а при тім треба взяти на у- вагу, що Поляки мають по своїй стороні уря
дників і прасу, намісника, величезну репрезен- тайию тут в парламенті, грошеві средства і т. д.
і т. д. Ся жостокість іде в парі з боязливостию, яка тягом кричить: Ратунку, помочи! Руси и хочуть нас викинути.
Заява супроти руских шов нїстів.
Я дійшов до сеї точки, де хочу говорити про Русинів. Як довго річ іде про економічну борбу, я душею і тілом стаю до диспозициї бі
дним страйкуючим хлопам. Як довго веде ся економічна страйкова борба, так довго я готов і завсїгди буду готов помагати рускому населеню.
Але колиб дійшло до сего, щоби з того пожи
точного і зрозумілого, класового руху вивязав ся шовіністичний рух, тоді буду сему противний не лише яко Поляк, але також, як розумний социялїст.
Мушу заявити, що клич прогнаня Поляків поза Сян є не лише сьмішним, але прямо для Русинів шкідливим. Знаєте, панове, чом у? Коли про се будемо говорили, чи двайцятькрайцарові платні є справедливі, чи недостаток лісів, еїно жатий, пасовиск, орної землі є доскульним, чи нї, чи розходить ся тут о социяльну прояву над
звичайної ваги, чи нї, тоді, по моїй гадці: ми дали-б собі дуже лего раду з іюльским Колом.
І панове з польского Кола не були би в силі за
таїти, що визиск істнує. Пан Ґнєвош, звісний бесідник (сьміх), вправдї сказав на зборах в Б у
чачи: Нині нема визиску! (протести). Прошу, се ви сказали, прецінь се було у всіх часописах!
і численні оплески). Дам Вам пригір — нічого тут без доказів не хочу говорити — виснажу Вам. що оба народи,-Русини і Полики, при пер
шім кроці наперед в борбі за независимість, за свободу і за право рішати самим собою, в бор
бі за хліб і цинілїзацию, можуть лише стратити, коли з собою жиють в крамолі. Викажу се Вам на клясичнім примірі. Професор др. Ґломбінь
ский позволив інтервювати себе одним редакто
ром сеї нїмецкої часописи, при якім співробіт
ництво д-ра Івана Франка має бути чимось так дуже лихим — розходить ся тут о «Біе 2еіІ» — зовсім тим не знеславив ся, що говорив з днев- никарем (веселість) — і при тім висказав свій погляд про відокремішненє Галичини.
Панове! Колиб Полики і Русини жили з со
бою в згоді і солїдарности, то я певний, що жадна сила в сьвітї не змогла би унеможливити відокрем і пінен я Галичини. Бо іцож, при ф актич
них язикових відносинах, міг би нозискати в краю нїмецкий урядник з Відня, колиб ми сего не бажали собі? Знаєте прецїнь, що раз кандн- дував проти Дунаєвского один секцийний шеф, на імя Ерб, який від Лясера одержав богато поручень до галицких старостів. Заледви прибув до Білої, принято єго торжественно котячою музикою. А сам староста аранжував сю котячу музику (веселість). Польский кандидат мав за собою населене. О д н а к я к д о в г о Р у с и н и б у д у т ь у в а ж а т и в і д о к р е м і ш н е н є Г а л и ч и н и з а в е л и ч е з н е п о л і т и ч н е , н а р о д н е і с у с п і л ь н е н е щ а с т є д л я с е б е , т а к д о в г о Б и н е д о с т и г н е т е ц їл и .
Дайте людови виборче право
Також і инша вина мстить ся тепер на Вас. Як довго пролєтарият — або коло мілїон триста тисяч душ — не має виборчого права до сойму і громади, так довго він цілою силою мусить опирати ся сему, щ)би відокремішненє Галичини стало фактом. Дайте людови права люду, дайте народови права народу, а тоді зо
всім инакше, чим тепер, будемо ступати в бу- дучність. (Посол др. Ґломбіньский: Алеж діста
нете їх!) Від вас? (Ж ива веселість). Коли Дїду
шицкий мені їх не дає, то ви дасьте їх ? (Знов загальний сьміх).
Панове! Все мстить ся, жадна сила, а та
кож народне, моральне і суспільне роздратоване не переминає б"ез наслідків, не переминає без вислїдів. Зд ає ся майже, немов би в сьвітї духа незнайомість моральної енергії однако була пра
вом, як в сьвітї фізичних прояв. Можете нині триюмфовати над нами, можете одушевляти ся
сноїмй бесідниками, можете їх сплескувати, але як довго не усунете тих господарских відносин, як довго обжалувань, піднесених з тих лавок, не зібєте уступ по уступі, цифра по цифрі, так довго полишить ся в Галичині стара відьма — нужда, яка буде материю дальших злочинів. Як довго буде панувати темнота серед населена, то можете декламувати, скілько Вам подобає ся;
Сї події будуть повторювати ся і як упир буде появляти ся перед Вами люд з горючим смо
лоскипом, загрожуючи Вашим дворам. (Оплески) (Дальше буде.)
Н о в п н к и.
— Календар. В с у б о т у : руско-кат. Апдрея апост.; рим.-кат. Луциї, Отилїї. — В н е д і л ю : руско-Аат. Наума, Филярета; рим.-кат. Спірі- д она.
— ВІД АДМІНЇСТРАЦИЇ. При зм іні місяця про
симо наших Вп. Передплатників о скоре відновле не передплати, зглядзо о вирівнане залеглостий;
бо на кредит не будемо висилати часописи.
Драматичне тов. ім. Котляревского у Львові, ухвалило виставити, перед лат. сьвятами, в салї тов. »С1\УІаг(1а« « Н а т а л к у ГІол т а в к у » . Ста
ра се штука, а однак все а все нова; а сим ра
зом буде она вже цілком нова, бо по раз пер
ший буде відограною у Львові ц і л а п і с л я о р и г і н а л у К о т л я р е в с к о г о (отже неско- рочувана) з чудовою м у з и к о ю М. Л и с е н к а , у нас майже зовсім незнаною. Сьпіви сольові, дуети, терцети, як і кінцевий фінал — секстет підуть усі без пропусків. Орхестра, крім акомпа- няменту до сьпівів, відограє увертуру і два ан
тракти до Наталки, також Лисенка Участь в представленні беруть самі наші солїсти-аматори.
Близше подамо пізнійше.
— Народні віча. Гадка піднесена нашою часо- писию перед місяцем в справі устроюваня наро.
