(Morfologia, cz. VIII. Przyimek)
P
rzyimek to nieodmienna część mowy, która łączy się z wyrazem i nadaje mu inny sens, np. rzeczownik село tworzy z przyimkami wiele zestawień: в селі, за се-лом, коло села, при селі, про село.Ze względu na pochodzenie wyróżnia się przyimki pierwotne (właściwe) oraz wtórne (pochodne). Do pierwotnych nale-żą: безъ, въ, за, изъ, къ, на, надъ, оъ, объ, отъ, по, подъ, при, про, съ, у. Są one daw-niejsze niż wtórne.
Wszystkie staroruskie przyimki pier-wotne zostały odziedziczone przez język ukraiński. W niektórych z nich w procesie formowania się języka ukraińskiego za-chodziły różnorodne zmiany.
Przyimki wtórne to: близъ, вънь, дьля (дьльма), кромь, межю, мимо, око-ло, округъ, подъль, подъячъ, посльдъ, прьже – переже, предъ, против, ради oraz inne. Część z nich w języku ukraiń-skim wyszła z użycia, w innych zaś zaszły różnego rodzaju zmiany fonetyczne, struk-turalne lub funkcjonalno-gramatyczne.
Warto przyjrzeć się niektórym z przy-imków pierwotnych i wtórnych w kontek-ście gwar międzyrzecza Narwi i Bugu.
У нас czy в нас?
Zarówno w ukraińskim języku literac-kim, jak i w gwarach podlaskich przyim-ki у oraz в są używane synonimicznie – у мене/в мене, у Білостоці/в Білостоці, у
„Над Бугом і Нарвою”/в „Над Бугом і Нарвою”. W zabytkach piśmiennictwa sta-roruskiego въ(н) oraz у były to jednak zu-pełnie różne przyimki – въ(н) wskazywał na ruch do środka czegoś: воду въливаше въ.., a także na pewien stan, przeby-wanie w pewnym miejscu оставивъ...
в Полотъскъ и приде в Переяславь (XIV w.). Przyimek y wskazywał na sto-sunek przestrzenny lub przynależność, np.
Родися у Всеволода снъ (XIV w.), у Дону великаго (ХІІ w.). (por. polskie w – u, np.
w ciebie, w tobie – u ciebie).
Na gruncie staroruskim przyimek в był używany w formie вън. Zaszły w nim jed-nak pewne zmiany – końcowe н odpadło (вън домъ – въ домъ) lub też przyłączyło się do następnego słowa zaczynającego się na samogłoskę lub j: вън утрь – въ нутрь (stąd też dzisiejsze literackie formy нутро, a także в нього, в ньому, в неї, w odróżnie-niu od podlaskich в його, в йому, в єї, w których dawne н się nie zachowało).
Wraz z zanikiem jeru ъ przyimek в ze słowami zaczynającymi się na spółgłoski zaczął być wymawiany początkowo jako ў, następnie jako y, przez co zbliżył się do dawnego prasłowiańskiego y. Rezulta-tem tego stało się mieszanie obu przyim-ków w różnych zabytkach piśmiennictwa staroukraińskiego. Ostateczne na ukraiń-skim gruncie językowym oba początkowo różne przyimki zlały się w jeden. W gra-motach ukraińskich z XIV i XV w. в i y nie są już rozróżniane: купилъ въ бояръ;
у Олезна Ромашковича и въ его дѣтей (XІV w.).
W dzisiejszym języku ukraińskim, a także w gwarach, w tym podlaskich, przy-imki в i y są używane zamiennie, choć ich użycie w dużej mierze zależy od po-zycji przed spółgłoską czy samogłoską – у Варшаві, в одному. Warto nadmie-nić, że oboczność y – в w języku ukraiń-skim zachodzi też na początku słów (уже – вже, учитель – вчитель). To także ce-cha ce-charakterystyczna gwar podlaskich, gdzie usłyszymy учиті lub вчиті, учора lub вчора.
O przyimku з
Podobnie jak w przypadku y – в na gruncie języka ukraińskiego doszło też do zlania się dawnych przyimków изъ oraz съ w jeden przyimek з. W dzisiejszym ję-zyku ukraińskim jest on używany w róż-nych wariantach – з, зі, із, зо. Ostatnia z form jest stosowana rzadziej, częściej niż w języku potocznym można ją spotkać w literaturze pięknej:
І ти лукавила зо мною!
Ах, ангельські слова твої Були лиш облиском брехні!
(Iwan Franko)
Na Podlasiu usłyszymy з, із oraz зо:
Ой як якая доля добрая Їедь до шлюбу зо мною, А як якая доля ліхая – Пливі на море з водою.
(pieśń weselna z Kuraszewa) То діеду вода нечистая.
Із горіе писку насипано, Із кльону лісткуов нападало.
(pieśń wielkopostna z Gredel)
„Ой, ударився Семен То й об пі
еч головою”
W okresie staroukraińskim przyimek о (объ) miał o wiele szersze zastosowanie niż w dzisiejszym języku ukraińskim, np.
о хлѣбѣ єдиномь (XII w.), оyдари имь о землю (XIV w.). Jeszcze w Eneidzie z 1798 r. Iwan Kotlarewski pisał:
Йому не снилось о приказі,
We współczesnym języku ukraińskim przyimek о (об) jest używany rzadko, je-dynie przy określaniu czasu (о першій годині, об одинадцятій годині, о ранній порі) oraz na oznaczenie obiektu, z którym styka się inny przedmiot (спіткнутись об камінь, вдарити об землю). Podob-nie jest w gwarach międzyrzecza Narwi i Bugu, gdzie о (об) usłyszymy w identycz-nych konstrukcjach, np. о третюй годіні,
(pieśń liryczna ze wsi Bystre) Co prawda niektórzy użytkownicy gwar podlaskich powiedzą о діевчині, о юом, о пеклі, о хлопцьові, jednak są to kalki z języka polskiego – normatywne dla gwar podlaskich, podobnie jak dla lite-rackiego języka ukraińskiego, są tu formy z przyimkiem про: про діевчину (literac-kie про дівчину), про його (literac(literac-kie про нього), про пекло, про хлопця etc.
НАД БУГОМ І НАРВОЮ – № 3/2016
27
Gwary podlaskie na tle kształtowania się języka ukraińskiego
„Од понеділка аж до вувторка”
Przyimek отъ w języku staroukraiń-skim zachował wszystkie swoje dawne znaczenia, jednak zaszły z nim zmiany fonetyczne. Po zaniku jeru ъ spółgłoska т w pozycji przed spółgłoskami dźwięcz-nymi zmieniła się w д (por. staroruskie отъ дому i ukraińskie од дому). Tak po-wstało од. Z czasem wariant од zaczął być używany także przed spółgłoskami bez-dźwięcznymi (од краю, од порога), wy-pierając ostatecznie we wszystkich kon-strukcjach wariant от.
Przyimek од znajdziemy w najdaw-niejszych zabytkach piśmiennictwa sta-roukraińskiego z XIV i XV w., np. одъ граници (ХIV w.). Z czasem przed од pojawiła się proteza в, a o – przechodząc etap dyftongizacji – zmieniło się w ukra-ińskie i. Tak powstało dzisiejsze norma-tywne від.
Rozwój omawianego przyimka wyglą-dał więc w sposób następujący:
отъ – от – од – від
Formę од, która jest charakterystyczna dla gwar podlaskich, znajdziemy chociaż-by w licznych utworach literatury ukraiń-skiej: W Eneidzie Iwana Kotlarewskiego częściej występuje forma przyimka од niż від:
І пригребнули всі од серця, Мовби Еней по пошті плив.
We współczesnym języku literac-kim dominuje forma від, jednak од, cha-rakterystyczne też dla gwar podlaskich, wciąż jest używane, chociaż rzadziej, tak-że jako prefiks: одчиняти, одвідати, оддати, одчепитися (częściej we współ-czesnej ukraińszczyźnie usłyszymy jed-nak відчиняти, відвідати, віддати, відчепитися).
Іді к чортам!
Jedynym dawnym przyimkiem pier-wotnym, który w języku ukraińskim prak-tycznie wyszedł z użycia, jest къ. Pojawia się on jednak dość często w zabytkach pi-śmiennictwa staroukraińskiego, gdzie jest używany synonimicznie z до. W
dzisiej-szym języku literackim usłydzisiej-szymy go jedynie we frazeologizmach к дідьку, к чорту. Wyrażenia к чорту, к чортам, a także inne, mniej cenzuralne, są używa-ne również na Podlasiu.
Круом того...
Na gruncie języka ukraińskiego o wiele większe zmiany zaszły w przyim-kach pochodnych, które były związane z różnymi innymi częściami mowy. Wiele z nich w procesie rozwoju języka ukra-ińskiego wyszło z użycia, np. развѣ, сквозѣ, w innych zaszły istotne zmiany, np. близъ przekształciło się w близько, округъ w навкруги, въмѣсто (мѣсто) w замість. Warto przyjrzeć się jednemu z nich – крім.
Dzisiejsze крім na gruncie języka sta-roruskiego miało formę кромѣ z dawnym jat’ na końcu, wymawianym najprawdo-podobniej jak podlaski dyftong ie. Pierw-szą zmianą, która zaszła w tym przyim-ku, była utrata końcowego ѣ. W wyniku skrócenia słowa z dwóch do jednej syla-by (кро-мѣ zmieniło się na кром) wysiłek artykulacyjny, potrzebny do wypowie-dzenia dwóch sylab, został przeniesiony na jedną sylabę i doszło do tzw. wzdłu-żenia zastępczego. Samogłoska o zaczęła być wymawiana jako długie oo, które na-stępnie przekształciło się w dyftong уo, w rezultacie czego pojawiła się charaktery-styczna dla niektórych gwar Podlasia for-ma круом. Pod koniec XIV i na począt-ku XV w. w dialektach ukraińskich, m.in.
tych, na bazie których wykształcił się ukraiński język literacki, dyftongi zaczę-ły się monoftongizować, a w ich miejsce pojawiło się i. Stąd też dzisiejsza literac-ka forma крім.
Rozwój omawianego przyimka mógł wyglądać w sposób następujący:
кромѣ – кром – кроoм – круом – крім
Dawniejsza forma круом jest charak-terystyczna dla gwar niektórych wsi mię-dzyrzecza Narwi i Bugu. Ponadto można tu usłyszeć bliższe staroruskiemu кромє, które może budzić skojarzenia z formą ję-zyka rosyjskiego.
Także dawny przyimek межю utracił końcową samogłoskę, przekształcając się na gruncie języka ukraińskiego w formę між, używaną też w wielu wsiach na Pod-lasiu. Oprócz niej usłyszymy w naszym regionie także міжи, міжду, міжди etc.
Ponadto w języku literackim funkcjonują formy межи, меж.
Без полє
Przyimek przez w wielu gwarach pod-laskich brzmi identyczne jak w języku li-terackim – через:
Через сад віноград Капусту саділа, Ой не взяв мене той, Кого я любіла.
(przyśpiewka weselna z Kuraszewa) Oprócz через w niektórych wsiach podlaskich można też usłyszeć през oraz перез. Są to formy ludowe, notowane przez Słownik języka ukraińskiego Borysa Hrinczenki, nie znane jednak współcze-snemu językowi literackiemu.
Na Podlasiu w znaczeniu через jest także używany przyimek без: без сєло (Відово), без день, без нуич (Черемха--Село). Okazuje się, że takie użycie wska-zanego przyimka jest charakterystycz-ne dla wielu gwar polskich i ukraińskich.
Przykłady z języka ukraińskiego znajdzie-my chociażby w słowniku Borysa Hrin-czenki: Кіт вискочив без вікно, Ведут мене без село, Ой втікала Бондарівна без вишневі сади.
Kontynuacja w następnych numerach Ludmiła ŁABOWICZ
Na niektórych nagrobkach na podlaskich cmentarzach można znaleźć typową dla ję-zyka ukraińskiego formę zaimka од, za-miast dawniejszego, dziś
charakterystycz-nego dla języka rosyjskiego от.
НАД БУГОМ І НАРВОЮ – № 3/2016 28
НАД БУГОМ І НАРВОЮ – № 3/2016
НАД БУГОМ І НАРВОЮ – № 3/2016 30
НАД БУГОМ І НАРВОЮ – № 3/2016
31
вėсна, так перший пуказуїться: «Жаво-ронок зімує пуд межою, загабається в пісок і як оно тулько сонėчко виблісьне, то вже жаворонкі єст, прилėтит жаво-ронок, то весна буде хутко» (Кліщелі).
Ще сами сėбе умȯцовлюют в свȯїм пėрėкȯнаньї, кажучи: «А як вун так рано може прилėтіти із теплих краюв, бо ж вун перший показуїться». «Жаво-ронкі зимуют в норах, пуд мėжою, в ка-міннях, бувало, казалі стариї люде, жа-воронкі вилėтǐлі високо, бо вже два-надцата нėділя по Руздві, а часом по дėсятуй». (Грузкая)
Жовтобрушка: «Жовтобрушка подобна до вороб’я, оно верх має зėльонкави, впадає в зėльȯнь шалатову і троху чубика має на голові». Пташкі предчувают пȯгоду: «Як жовтобрушкі налėтят на пудворок, то буде завируха»
(Грузкая).
Журавель: «Журавлі сиви нė ви-літают, оно зимуют на опарах, де нė замėрзає, на Пінскіх болотах, там на-ходят собі їдло» (Грузкая). «Журавлі як нападут на гречку, то могут всю вило-мотати» (Кліщелі).
Зазуля: Кȯго нė запитай, скаже згід-но, що: «Як закує зазуля, треба при собі міти гроши, то цілий рік будėш їх міти»
(Добривода). А і ще казалі: «Хухнути на їх і всадити до кішені, або кінути од себе» (Кліщелі). Дȯдают при тим знав-ці давнині мȯлȯдникам (памėнтайте-знайте): «Зазуля кує до Пėтра, а як
за-кує по Пėтрі, то на теплу довгу осėнь»
(Грузкая); «До Пėтра кує на теплу осėнь» (Добривода).
Зазулю чâсом називают «Горуля», що нǐби то вȯна цілий вік нė має сȯбі пари – ȯстається сама, алі хутко в слід за тим прибавляют: «То хітра пташка, бо пудкидає свȯї яйця другим пташ-кам, а сама нė хоче їх виседжувати».
Живе на сėлі ще мніго віруваньї, в кȯторих чуїмо одгȯлос дȯсвідчиння пȯкȯліньї наших предкув, кȯтори зналі, що: «Як зазуля прилėтит на весну, то коб хоч був на дерви такій лісточок, коб їй око закрив, то буде сього літа уро-жай, а як прилėтит вȯна і стане ковати на голе дерво, то буде нėурожай» (По-греби). Альбо ще так: «Пȯкамісь зазу-ля не закує, не рвалі щавуху, бо ȯн ще не кіслий» (Кліщелі).
Зазулі придавалі тоже свойства зна-ннє майбутнього, що видно в звичайовǐ слухання і гукання зазулі. Дǐвки, як перши раз закує зазуля, лічили кілько разів закує, то за тілько літ вийде за-муж. Бувало, що хȯдили дȯ ліса, або там де зналі, що має гніздо пташка і ка-залі: «Зазуля-зазуля, скажи кілько маю літ до вėсілля» (Добривода). Знов ста-риї люде казалі: «Зазуля-розуля розо-вєнькій цвєт закукай, закукай сколько я буду жить лєт» (Суховуольці) і щита-лі кілько закує – тілько щита-літ ще пȯживе.
Нė раз чуїться самих кажучих з нėдȯвір’йом, що: «Зазуля як пėрėстає
ковати, то пėрėмінюїться в шуляка, стає-робиться ястрабом». «Зазуля як птушинний ястраб», «Зазуля преч до ястраба подобна» (Грузкая). Сьой міт міг пȯвстати ȯд того, що зазуля сама пȯ сȯбі пȯдобна дȯ пташок ястрабатих.
Про зазулю чâсто гȯвориться в вėсільних піснях, де явиться симвȯлом дǐвоцьства, дівки кȯтора має ȯдбитися ȯд роду, а также сирȯти.
Зазуля прėдсказує тож пȯгоду:
«Кує до Питра, а як має бути осėнь тепла, то ще часом по Пėтрі пару дьон».
«Як буде осėнь рання зимна, то вона пėрėстає ковати пėрėд Пėтром на пару дьон». (Грузкая)
«Казалі коліся, що як зазуля кує по заходǐ сонца – то на погоду». (Суховуо-льці)
Іволга: «Іволга кричит в лісǐ на дощ.
Іволга прилėтит до сėла і буде кричати
«тюх-тюх», то дощ. Іволга в дуплі ви-водиться» (Грузкая).
Індикі: «Індикі давній булі стареї породи – сиви» (Грузкая).
Качка: Качку в старȯдавніх піс-нях називали уткою, що бачимо в вėсільнуй пісні з сėла Даші: «Плила утонька вȯдою, вėла дітȯнькі з сȯбою».
Про ȯдльот качок на сėлі кажут: «До Пėтра качкі вилітают; качкі, як журав-лі, лėтят на опари – Пінскі болота і там зимуют». (Грузкая)
Книги: «Колісь лонкі булі пудмо-кли, багно всюди, а на лонках робилі-ся купини трави. То люде так приказу-валі, що як книга робит гнǐзно на купи-ні, то буде мокре літо, а як мǐжду ку-пиною, в доловǐ, то літо сухоє» (Добри-вода).
«Книги – аби-но сніг зийшов і вже вони є». (Грузкая)
«Як книгі роб’ят гніезда на лонках, то буде мокре ліето». (Суховуольці)
Крук: «Крукі найбульш в пущи, по вėлікіх лісах» (Грузкая).
Кулік: «Кулікі по болотах кричат.
Можна тож їх зобачити, як бігают по лонці» (Грузкая).
Куропатва: На куропатву казали, що то жидівська пташка: «З неба зсилав жидам Господь переп’юлкі, як Мойсєй зав’юв їх в пустиню, а вони наїліся і ще нарізали їх собі на суботу, коб нė зби-рати. В суботу рано всталі, давай вари-ти, а вони всі смėрдят. Господь показав, нė збирай напėред» (Грузкая). Згадуют стариї люде, що жиди сами про себе гȯвȯрили: «Як вигинут куропатви, то вигинем і ми» (Грузкая). Люде кажут, що пėрėд вуйною було більш куропат-вув як тėпір.
Лукаш Бартошук зо своїм найстарійшим інформатором Іваном Бадовцьом, народжаним у 1925 р. в Грузкуй (живе у Кліщелях)
НАД БУГОМ І НАРВОЮ – № 3/2016 32
НАД БУГОМ І НАРВОЮ – № 3/2016
33
Чапля: «Сама собою сива, ходит по болоти, має бороду» (Грузкая).
Чижик: «Чижі то друбни пташкі»
(Грузкая).
Шуляк: «Кажут, що шуляк то на-зва польска, а по руску, по-нашому, то ястраб» (Суховуольці).
«Ястраби трох пород: вėлікій – ку-рачий, другі – пташинни, то такій як зазуля, а третій од пташинного буль-ший і називают його шуляк. Вėлікі ястраби ціпінят нė бėрут, но кури, ку-ропатви. Ястраби видушуют куро-патви. Тиї люде, що нė люб’ят ястра-був і крукув, то став’ят високу тичку з голями, а на самум конці шпільку гостру, білу загострану наб’ют і вун найбардзо наверха сядає і приста при-ганяє вже сядати і в тоє гостре... по-реться в його і на вилют пруйде і там здохне». (Грузкая)
Щигол: «Щиглік то вельме хоро-ша пташка, їх лапалі, здиралі шкур-ку і пані до капелюшув пришивалі, но заборонилі їх бити, бо би всі вибилі»
(Грузкая).
Зємба: «Зємба дереться в ліесі, як має бути холод» (Кліщелі).
Інформатори:
Добривода: Ніна Явдосюк (народи-лася 1942 року), Валінтина Клімович (нар. 1943 р.), Ольга Савчук (нар. 1943 р.), Марія Смик (нар. 1944 р.), Варвара Якім’юк (нар. 1944 р.)
Грузкая: Іван Бадовець (нар. 1925 р.) Кліщелі: Ольга Шумовіч (нар. 1937 р.) Суховуольці: Антоніна Нєгєревіч (нар. 1932 р.), Галєна Сахарчук (нар.
1934 р.)
Назовницьство пташок і птацьства на прикладǐ
мǐстин гмǐни Кліщелі
Бажант – Bażant Бекач – Bekas, kszyk
Бусьол\Боцян\Ботьок\Кльокотун – Bocian Воробій\Вȯрȯбій\Воробіей – Wróbel Ворона\Вȯрона – Wrona
Гайворон\Гаворон – Gawron Галка – Kawka
Гіль – Gil Гоголь – Gągoł Голуб – Gołąb
Голубка\Гȯлубка – samica Gołębia Сиви-Сіви Голуб\Дики-Дикі Голуб
– Dziki gołąb Гусь – Gęś
Гусак – Gęsior Гуска – Gąska Гусочка – Gąseczka
Гусеня\Гусėня̂ – Gąsię\Gęsię Гусєнятко\Гусенятко – Gąsiątko Дики Гуси\ Дикі Гусі – Dzikie gęsi Дрозд – Drozd
Дудок\Жидівська-Жидувска-Жидуовська Зазуля\Вуткач\Ґудка
– Dudek Дутиш – Gołąb garłacz
Деркач – Derkacz
Дятьол\Дяхтьол – Dzięcioł Дяхтьол малий – Dzięcioł mały Дяхтьол бульший-більший
– Dzięcioł średni Дяхтьол вėлікій – Dzięcioł duży Жаворонок\Жавȯрȯнок – Skowronek Жовтобрушка – Trznadel
Журавель – Żuraw
Зазуля\Зозуля\Зизуля – Kukułka Іволга\ Ївȯлга – Wilga
Індик\Єндик – Indyk Індичка – Samica indyka Індиченя\Індичėня\Індичėня̂
– pisklę Indyka Канарок – Kanarek
Качка\Утка – Kaczka Качор\Качур – Kaczor
Каченя\Качėня\Качėня̂ – Kaczę Каченятко – Kaczątko
Дики качки\Дикі качкі
– Dzikie kaczki Качка чубатка\Чубатка
– Kaczka czubatka Сиви качки\Сіви качкі
– Kaczki starej rasy, swojskie Книга – Czajka
Крук – Kruk Кулік – Kulik
Куропатва\Курȯпатва – Kuropatwa Кури – Kury
Куриця – Kura
Куреня\Курėня̂ – Kurczak Куренятка\Куренята\Курėня̂та
– Kurczęta Краска\Красоха – Kraska
Кос – Kos Коршун – Kania
Ластовка\Ластувка – Jaskółka Лєбǐдь – Łabędź
Мева\Чайка – Mewa Мишолов\Мишоловėць
– Myszołów Мишка – Mysikrólik
Пава – Paw
Павич – Samiec pawia Павичка – Samica pawia Пантирка – Perliczka
Закінчення на 35 стор.
Фото Ю. Гаврилюка
НАД БУГОМ І НАРВОЮ – № 3/2016 34
Викладачі Київського політехнічного інституту в Інженерному музеї КПІ, що знахо-дився у приміщенні актової зали інституту (1910-1912 рр.). Костянтин Симінський сидить другий зліва в першому ряду. (Фото з сайту Національного технічного
універ-ситету України «Київський політехнічний інститут»)
В
сіх своїх знайте – нікого не за-бувайте! Признаюся, що цей на-каз у відношенні до визначних підля-шян ще на сторінках нашого часопису не повністю виконаний. Отже, корис-туючись нагодою 500-річчя міських прав для Милейчич, пригадаймо най-визначнішого з відомих нам уроджен-ців цієї симпатичної місцевості – члена Все української академії наук Костян-тина Симінського (1879-1932). До речі, місце його народження деякий час за-лишалося дещо «засекреченим», адже у 8-му томі «Енциклопедії україноз-навства», який вийшов 1976 р., подано, що він «інженер-дослідник будівельної механіки родом з Гродненської губер-нії» і щойно у виданому 20 років піз-ніше 11-му томі, у «Доповненнях» по-дано, що народився він у тодішньому Берестейському повіті, в Милейчичах.Виявляється, що 1957 року у Києві ви-йшла навіть біографічна книжечка, ав-торства М. Д. Жудiна, «Костянтин Кос-тянтинович Симiнський», але поки що не потрапила в наші сторони, отже за-раз прийдеться обмежитися загально-доступними матеріалами енциклопе-дичного характеру.
Костянтин Симінський народив-ся 1879 року, 21 лютого. Звісно, дата у метриці була записана за т.зв. ста-рим стилем (юліанським літочислен-ням), який надалі обов’язував у Росій-ській імперії, отже треба ще дорахува-ти 12 днів, бо стільки він «спізнявся»
у ХІХ ст., що дає нам 5 березня. Се-редню освіту майбутній вчений здобу-вав аж в Умані в Київській губернії – в Уманському училищі землеробства і садівництва. Продовжив однак на-вчання із зовсім іншою спеціальністю та у 1907 році закінчив Київський по-літехнічний інститут по кафедрі мос-тобудування, яку очолював Євген Па-тон (1870-1953). Саме з цією вищою школою Симінський зв’язав також все своє пізніше життя, адже працював тут спочатку асистентом і лаборантом (1907-1909), відтак навчителем геодезії й топографічного креслення, графічної статики (1909-1910). У 1914 році захис-тив дисертацію на тему «До утворен-ня просторових ферм для мостів» на звання ад'юнкта будівельної механі-ки. Після захисту дисертації обраний
Крім КПІ, у 1918-1919 роках, вів пе-дагогічну і методичну роботу в Київ-ському університеті та в ОдеКиїв-ському по-літехнічному інституті. В цей бурхли-вий час К. Симінський активно пропа-гував «українізацію» науки та працю-вав над укладенням української тех-нічної термінології. Пізніше навчав ще в Інституті народного господарства (1922-1923), а навіть Художньому ін-ституті (1927).
Одночасно був зв’язаний з Всеукра-їнською академією наук (ВУАН) й у 1921-1932 роках працював директором Інституту технічної механіки (тепер Інститут механіки НАН України іме-ні С. П. Тимошенка), в 1929-1932 роках – директором київської філії Науково-дослідного інституту споруд. У 1926 р.
був обраний дійсним членом ВУАН, а з 1931 року – її віце-президентом.
Основні наукові праці Костянти-на Симінського присвячені були про-блемі втомлюваності металу в мос-тах, деревині, дослідженню нових ти-пів дерев'яних конструкцій, вивчен-ню характеристик міцності кам'яних будівельних матеріалів. Він першим запропонував нові методи розрахун-ку і створення просторових стрижне-вих ферм залізничних мостів, дослідив нові типи дерев'яних просторових кон-струкцій для промислового і цивільно-го будівництва, розробив теорію міц-ності гранітів. Створив науки з випро-бування міцності мостів та
конструк-Костянтин Симінський – український академік з милейчицьким родоводом
професором кафедри опору матеріа-лів, якою керував до 1932 року, завіду-вав також механічною лабораторією.
Блискучі своєю формою і змістом лек-ції з опору матеріалів створили вчено-му заслужену славу видатного педаго-га. Поряд із педагогічною і науковою діяльністю проводив велику організа-торську роботу – брав активну участь у реорганізації Київського політехніч-ного інституту в 1920 році, займав по-сади декана інженерно-будівельного факультету (1920-1921 рр.) та прорек-тора по навчальній частині (1924-1926 рр.). Був також членом Державного на-уково-методичного комітету УРСР.
НАД БУГОМ І НАРВОЮ – № 3/2016
Шуляк – Jastrząb, Krogulec Щигол\Щиглік – Szczygieł