Słowa kluczowe: stosunki ukraińsko-polskie; polski ruch narodowy; warszawska społeczność
Keywords: Ukrainian and polish relationships; Polish national movement; Warsaw community
У
країна і Польща є не просто державами-сусідами, але й мають багато спільного в своєму економічному розвитку, історії, культурі, їх долі тісно переплетені в усіх сферах життя, мають вони спільність і в більш широкому контексті – у площині цивілізаційних координат, ідентифікуючи себе як складові європейського цивілізаційного простору. Щоправда, громадяни Польщі у цьому зв’язку є більш одностайними, хоча це пояснюється і перебуванням Польщі у складі ЄС, традиційно більшим ступенем співпраці інших європейських держав із Польщею та низкою інших чинників. Звичайно, часом українсько-польські взаємини були не безхмарними. Проте, зрештою, проблеми у них були обумовлені більшою мірою впливом третіх країн, які були зацікавлені у тому аби ми, обопільно послаблюючи один одного, ставали легкою здобиччю для них. На щастя, новітня історія все більше засвідчує прагнення Польщі та України до порозуміння DOI: http://dx.doi.org/10.12775/EO.2015.001 Чуткий Андрій Іванович (Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана – Київ, Ukraina)Невідомий аспект з історії
польської громади Києва
початку XX ст.: Польський
гурток та Варшавське
земляцтво у Київському
комерційному інституті
(1908–1914 рр.)
issn 2081-8741і всебічної співпраці, що є взаємовигідно і найбільш прагматично та водночас засвідчує громадянську зрілість населення обох держав. Закономірно, що все нове має будуватися на солідному й добро-му фундаменті аби бути надійним і довговічним, у данодобро-му випадку – на тому кращому, що характеризувало українсько-польські взаємини у минулому. І в цьому зв’язку історія існування в першому в Україні вищому навчальному закладі економічного профілю – Київському ко-мерційному інституті (що нині має назву Київський національний еко-номічний університет імені Вадима Гетьмана) двох студентських орга-нізацій заснованих вихідцями із Польщі може подати приклад справді конструктивного співжиття української і польської громад в одних стінах, із забезпеченням рівних прав на свій розвиток кожної із них. Це обумовлювалось тим, що на час заснування Київського комерцій-ного інституту (1906 р.) і Україна, і Польща не мали власної держав-ності і значна частина як польських, так і українських земель опини-лась під владою Російської імперії, яка однаковою мірою утискувала обидві ці країни1. Тож поляки й українці волею долі мали об’єднувати свої зусилля у спільному й природному прагненні до незалежності. Закономірно, що для відновлення національної державності було не-обхідно забезпечити її достатньою кількістю фахівців у різних сферах суспільного життя, зокрема й в економічній, роль якої стрімко зроста-ла від початку XX ст. Оскільки Київський комерційний інститут став першим в Україні і другим у Російській імперії вищим навчальним закладом економічного профілю2 (перший був заснований за рік до того у Москві), то цілком закономірним було те, що всі бажаючі здобути вищу економічну освіту із західної частини тієї імперії приїздили саме до Києва, оскільки 1 Н. Дейвіс, Боже ігрище: історія Польщі, Київ 2008, 720–726; Я. Й. Грицак, На-риси історії України: Формування модерної української нації ХІХ–ХХ ст., Київ 2000, с. 58–90; В. І. Сарбей, Національне відродження України, Україна крізь віки, Т. 9, Київ 1999, с. 187–190; Н. Щербак, Колоніальна політика російського царизму щодо української культури (друга пол. XIX ст.), Четверта Академія пам’яті професора Володимира Антоновича 26–27 березня 1998 р.: Доповіді та матеріали, Київ 1999. 2 Т. М. Ніколаєва, Підприємці в культурно-освітньому просторі України (остання третина XIX – початок XX ст.), Київ 2010, с. 100–101; Л. А., Медвідь, Іс-торія національної освіти і педагогічної думки в Україні, Київ 2003, с. 154–156; Л. В., Міхневич, Розвиток юридичної науки і освіти в Київському комерційному ін-ституті – Київському інін-ституті народного господарства (1906–1930 рр.), за заг. ред. І. Б. Усенка, Київ 2011, с. 31–54; И. Матяш, К вопросу о концепции научной био-графии М. В. Довнар-Запольского, Чацвертыя міжнародныя доунараускія читанні, Гомель 2004, с. 5–17.
він був і географічно ближчим для них, і скажемо відверто – більш європейським містом, а у випадку поляків – мав потужну польську громаду та давні традиції функціонування у місті польської освіти і культури3. Тож поляки, що на початку XX ст. вирішували здобувати вищу економічну освіту в межах Російської імперії, їхали саме до Києва – до Київського комерційного інституту. Швидкому поширенню популярності цього навчального закладу сприяв його приватний статус, що забезпечив йому більш демократичний характер роботи, а також новизна самого характеру цього вишу4, що якісно виділяло його серед класичних вищих навчальних закладів Російської імперії, які були і більш консервативними, і не давали поглибленої економічної освіти5. Оскільки історія Київського комерційного інституту залишається ter-ra incognita, то дане дослідження побудоване головно на документах з архіву цього вищого навчального закладу, що вперше вводяться до наукового обігу. Серед перших студентів Київського комерційного інституту студенти-католики (до яких належали переважно поляки) становили третю (після іудеїв – тобто євреїв, та православних – тобто українців, росіян, білорусів та ін.) групу і так було до 1920х років. Зокрема, у перший навчальний рік (1906–1907) їх було всього 4 особи6, але за чисельністю це була третя конфесійна група. При цьому з другого року існування цього навчального закладу їх кількість почала стрімко зростати: у 1907–1908 навчальному році до Київського комерційного інституту поступило 34 католики7, що становило понад 10% всіх студентів, які навчались на стаціонарі. У 1909–1910 навчальному році в інституті навчалось близько 2 тис. студентів, з них 1014 осіб були юдеями, 814 – православними, 67 – католиками, 17 – протестантами, 15 – вірмено-григоріанами, 2 – караїми8. У травні 1912 р., коли Київський комерційний інститут отримав права державних вищих навчальних закладів, в ньому навчалось 159 католиків, що було третім показником за кількістю, тоді як всі інші конфесії йшли із значним 3 М. Коженьовський, За Золотими ворітьми. Суспільно-культурна діяльність поляків у Києві в 1905–1920 роках, Київ 2015. 4 М. В. Довнар-Запольский, Новый тип высшего образования, Речь, произнесен-ная в собрании киевского купеческого общества 23-мая 1907 г., Киев 1907. 5 А. Е. Иванов, Высшая школа России в конце ХІХ – начале ХХ в., Москва 1991. 6 Державний архів м. Києва (далі – Держархів м. Києва), ф. 229, оп. 1, спр. 19, арк. 72–73. 7 Ibidem, арк. 59. 8 Записка о Киевском коммерческом институте, Киев 1910, с. 42.
відривом9. Водночас не слід забувати, що друга за кількістю група студентів, що позначалась як «православні», за своїм етнічним складом була неоднорідною. Тому розрив між студентами-поляками та студентами-українцями і тим більше – росіянами у чисельному вираженні був ще меншим. Внаслідок зрівняння у правах із державними ВНЗ керівництву Київського комерційного інституту довелось піти на зменшення (відповідно до діючої у Російській імперії 5% квоти євреїв серед студентів10. Водночас у два рази, проти минулого року, збільшилась кількість студентів-католиків (зі 159 у 1911–1912 навчальному році до 332 осіб у 1912–1913 навчальному році)11 і вони стали другою за чисельністю конфесійною групою серед студентства інституту. Зазначимо, що у 1912 р. вперше з’являється графа національної приналежності. Відповідно до неї поляків серед студентів Київського комерційного інституту станом на травень 1912 р. навчалось 124 особи (тобто вони становили найбільшу частку тих, хто значився як католики), а в 1913 р. – 334 особи, тобто вони навіть перекрили показник католиків серед студентів інституту. Попри початок Першої світової війни і ведення бойових дій на польських землях та окупацію польських губерній Російської імперії німецькими військами у 1915 р. кількість поляків серед студентів Київського комерційного інституту продовжувала зростати і на січень 1917 р. сягнула 685 осіб (з близько 6 тис. студентів, що навчались у цей час в інституті), тобто перевищила 11% від загальної кількості студентів, що було досить високим показником і засвідчувало як значну зацікавленість поляків у здобутті економічної освіти, так і значну роль польської громади у житті Києва й України початку XX ст. загалом. Навіть у розпал українських визвольних змагань – на початку 1919 р., коли велись бої на підступах до Києва з більшовицькими військами, а також відродила свою політичну незалежність й Польща, у Київському комерційному інституті навчалось 195 католиків (тобто 9 Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 8, спр. 891, арк. 11 зв. 10 Н. О. Щербак, Зміни у правовому статусі євреїв у період реформування Росій-ської імперії у другій половині XIX ст., Актуальні питання реформування правової системи України. Збірник наукових статей, Луцьк 2011; Чуткий А. І., Київський ко-мерційний інститут: витоки та історичний поступ (1906–1920 рр.), Ніжин 2013, с. 209–210, 212. 11 Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 8, спр. 891, арк. 15.
це були головно поляки) і вони становили третю конфесійну групу серед студентів інституту12. Прагнення поляків до здобуття вищої економічної освіти у Київському комерційному інституті навіть у ті складні роки обумовлювалось усталенням доброї репутації цього навчального закладу, а також збереженням у ньому ліберальної політики щодо студентів, зокрема й поляків. Вочевидь, саме тому у травні 1917 р. Польський виконавчий комітет звернувся до керівництва Київського комерційного інституту з проханням приймати на навчання до інституту осіб, що закінчили польські навчальні заклади і мали відповідні атестати13. Не забуваймо, що відновлення української влади у Києві в травні 1920 р. внаслідок успішного українсько-польського наступу проти більшовиків позначилось також і відновленням роботи Київського комерційного інституту у класичному форматі14, а один із ректорів Київського комерційного інституту – визначний вчений-економіст Р. М. Оржнецький після встановлення радянської влади в Україні емігрував у 1922 р. до Польщі, де працював професором політекономії Варшавського університету15. Встановлення радянської влади в Україні на початку 1920х років та відверто ворожа політика більшовиків щодо Польщі призвели до припинення як наукової співпраці, так і навчання поляків в українських навчальних закладах (за винятком тих, що опинились на підвладних СРСР землях), а тому радянський період був позначений загасанням тієї інтенсивної українсько-польської співпраці, що мала місце у попередній період. Саме тому ми й обмежились хронологічно періодом до початку Першої світової війни, оскільки вже її початок обумовив черговий виток анти-польської політики зі сторони російської влади. Повертаючись до періоду до Першої світової війни зазначу, що значна кількість поляків серед студентів Київського комерційного інституту цілком закономірно підштовхувала їх до самоорганізації задля збереження своїх мови і культури та взаємодопомоги у соціальній сфері. Ця тенденція обумовлювалась, з однієї сторони – давніми традиціями до самоорганізації в середовищі польського (і європейського 12 Ibidem, арк. 96. 13 Ibidem, спр. 1472, арк. 92 – 92 зв. 14 А. І. Чуткий, op. cit., с. 351–352. 15 М. Птуха, Академік Роман Михайлович Орженцький, „Записки соціально-еко-номічного відділу УАН”, 1926, Т. ІІ–ІІІ, c. 1–19.
загалом) студентства16, а з іншої – сприянням у цій справі зі сторони керівництва Київського комерційного інституту. Останнє відзначалось особливим демократизмом, зокрема і в політиці щодо студентів17. Тож їм від моменту заснування Київського комерційного інституту його керівництвом студентам дозволялось утворювати власні організації за різними критеріями (етнічною приналежністю, місцем походження, сферою інтересів тощо), що суттєво відрізняло цей навчальний заклад від решти діючих тоді в Україні вишив18. Відповідно, у Київському комерційному інституті вже у перші роки його існування виникло кілька десятків найрізноманітніших студентських організацій, але кількісно серед них переважали земляцтва, що засновувались за принципом спільності походження студентів з одного населеного пункту, місцевості, регіону. Це були земляцтва азербайджанців, вірмен, грузин, латишів, литовців, осетин тощо. Були серед них і дві студентські організації, засновані вихідцями із Польщі – Товариство (гурток) польської молоді та Варшавське земляцтво. Сам факт існування двох таких організацій (що був винятковим, оскільки зазвичай вихідці з однієї місцевості утворювали одне земляцтво) засвідчував значну кількість поляків та вихідців з польських земель загалом серед студентів цього навчального закладу. Хронологічно першим утворилось Товариство (гурток) польської молоді (що з 1911 р. мало назву Польський гурток). Його статут був розроблений 14 жовтня 1908 р.19; а в переліку студентських органі-зацій, які діяли при Київському комерційному інституті, його затвер-дження датоване 21 жовтня 1908 р.20 Зазначу, що цього ж дня було затверджено й Український гурток (або Українську громаду) і це сим-волічно, оскільки обидві національності зазнавали посиленої асиміля-торської політики зі сторони Російської імперії. Цілком закономірно, 16 Город в средневековой цивилизации Западной Европы, Т. 4, Extra muros: город, общество, государство, Москва 2000, с. 51–65. 17 С. И. Михальченко, М. В. Довнар-Запольский: историк и общественный дея-тель, „Вопросы истории”, 1993, № 6, c. 162–170; И. Матяш, op. cit. 18 Alma mater. Університет Св. Володимира напередодні та в добу Української революції 1917–1920. Матеріали, документи, спогади, упоряд. В. А. Короткий, В. І. Ульяновський, кн. 1, Київ 2000, с. 579–603; Харківський університет XIX – по-чатку XX століття у спогадах його професорів та вихованців: У 2 тт., Т. 2, уклад.: Б. П. Зайцев, В. Ю. Іваненко, В. І. Фадєєв, С. М. Пуделко, Б. К. Мигаль, С. І. Посо-хов, Харків 2010, с. 304–316; Г. В. Фартучна, О. В. Купчик, Студентство міста Ки-єва у суспільно-політичному житті України (1900–1917 рр.), Київ 2013, с. 155–216. 19 Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 8, спр. 147, арк. 8. 20 Ibidem, спр. 320, арк. 3.
що саме ці організації студентів інституту й стали головним об’єктом нагляду зі сторони влади21 і їх діяльність була можлива лише завдяки приватному статусу Київського комерційного інституту, але зрештою обидві вони були заборонені владою восени 1913 р. – у першій поло-вині 1914 р. Зазначу, що у відповідь на звернення київського губерна-тора з роз’ясненням характеру діяльності обох цих студентських ор-ганізацій керівництво Київського комерційного інституту стало на бік студентів і всіляко захищало їх право на дані організації22. До першого складу правління Гуртка польської молоді ввій-шли Воєводзський (голова), Заруба (секретар) та Нєдзведзький (скарбник)23. Згідно повідомлення самого Товариства польської мо-лоді до його складу у 1910 р. (у цьому звіті організація вперше іме-нується Польським гуртком) входило 46 осіб24. Якщо врахувати, що на той час в інституті серед студентів було 67 католиків25, котрі були переважно поляками, то виходить, що основна їх маса належала до цієї організації; а це, своєю чергою, засвідчує високий ступінь консо-лідації та національної самосвідомості польської молоді на початку XX ст., що значною мірою й посприяло у справі відродження полі-тичної незалежності Польщі у 1917–1918 рр. Згідно звіту організації, її кількісний склад у лютому 1912 р. зменшився до 39 осіб, але вже на вересень 1912 р. зріс до 60 членів, а до весни 1913 р. – до 89 членів26. Отже, відбувалось постійне вливання нових членів, тобто нові абіту-рієнти-поляки швидко налагоджували контакти і консолідувались на-вколо власної національної організації. Це прагнення до консолідації та взаємодопомоги проявилось і в тому, що відповідно до отриманих даних щодо проживання членів правління гуртка, чимало з них спіль-но винаймали квартири у Києві27. Особливістю Товариства польської молоді було те, що окрім тра-диційних для студентських організацій питань матеріального характе-ру, воно першими ж своїми акціями засвідчило прагнення своїх членів перш за все до збереження польських традицій і поглиблення знань про польську історію та культуру. Так, перша ж заява Гуртка польської молоді до директора Київського комерційного інституту являла 21 Ibidem, спр. 147, арк. 13. 22 Ibidem, арк. 14. 23 Ibidem, арк. 6. 24 Ibidem, арк. 17. 25 Записка о Киевском коммерческом институте, Киев 1910, с. 42. 26 Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 8, спр. 147, арк. 54 зв.-55. 27 Ibidem, арк. 56–56 зв.
хання про дозвіл на збори організації для вивчення польської історії. При цьому дані заняття мали бути регулярними і проводитись по ви-хідним дням – щосуботи з 17 до 18 години28, що теж було свідченням щирого бажання принаймні частини членів гуртка до вивчення рід-ної історії. А наступне подання Гуртка польської молоді до директора Київського комерційного інституту (датоване 5 листопада 1908 р.) сто-сувалось отримання дозволу на проведення в приміщенні інституту по середам з 18 до 19 години занять «для спільного вивчення польської мови»29. В подальшому заяви даної тематики повторювались30, що свідчило про сталий інтерес членів Гуртка польської молоді до погли-блення знань з польської історії та культури. Статут Товариства (гуртка) польської молоді, затверджений прав-лінням Київського комерційного інституту, неодноразово переробляв-ся. Остання його редакція датована 24 листопада 1911 р. і складається з 15 параграфів. В першому ж параграфі зазначено, що до Польського гуртка (так він названий у цій редакції статуту) входять студенти і сту-дентки інституту без різниці віросповідання та політичних поглядів «з метою самоосвіти» і лише на другому місці значиться матеріальна взаємодопомога31, що різнилось від решти статутів студентських ор-ганізацій Київського комерційного інституту, у яких питання матері-ального характеру йшли на першому місці або й взагалі – були єдини-ми. Особливий акцент на згуртуванні навколо збереження й розвитку знань з польської історії та культури засвідчувався й подальшим зміс-том статуту товариства: § 4 статуту проголошував, що на засіданнях Польського гуртка заслуховуються реферати «зі сфери природи, літе-ратури, історії польської мови та наук, що викладаються в інституті»32. В проекті статуту було зазначено, що ці реферати мають зачитуватись польською мовою, але це положення було викреслене33, вочевидь, за-для уникнення додаткового привернення уваги до організації зі сторо-ни поліції, яка особливо уважно слідкувала за наростанням польського національно-визвольного руху. Привертає увагу і той факт, що згідно § 9 статуту Польського гуртка 45% усіх його коштів мали витрачатися на поповнення бібліотеки34, тоді як у більшості студентських 28 Ibidem, арк. 1. 29 Ibidem, арк. 2. 30 Ibidem, арк. 9–12. 31 Ibidem, арк. 25. 32 Ibidem. 33 Ibidem, арк. 30. 34 Ibidem, арк. 25 зв.
зацій цей показник становив 20–25%35. Отже, розуміння важливості збереження власної культури, поглиблення відповідних знань пред-ставниками польської молоді сприймались як незаперечні істини, що й сприяло у майбутній боротьбі за відновлення національної держав-ності. Як і в решті студентських організацій Київського комерційно-го інституту членами Польськокомерційно-го гуртка могли бути лише студенти та студентки цього ВНЗ. Параграф 3 статуту вимагав аби всі члени гуртка «акуратно відвідували зібрання» та підкорювались правилам організації та інститутського розпорядку. Також кожен член гуртка мав сплачувати членські внески (у розмірі 1 руб. за семестр, що було доволі помірною сумою, порівно з багатьма іншими студентськими організаціями)36. Параграфи 5–6 присвячені правлінню Польського гуртка, яке, на відміну від решти подібних студентських організацій інституту, було чисельно незначне (складалося з голови, секретаря, бібліотекаря та скарбника), обиралось терміном на один рік у січні. Найважливіші питання вирішувались на загальних зборах 2/3 голосів (§ 7)37, а решта – простою більшістю голосів (§ 8)38. Як видно зі звітів про діяльність Польського гуртка студентів Київського комерційного інституту, він підтримував тісні відносини з іншими польськими організаціями Києва, зокрема проводила свої за-сідання в приміщенні Польського гімнастичного товариства39, у залі польського клубу «Огниво»40. Це підтверджує тезу про активну співп-рацю польських організацій різних напрямів, що загалом сприяло консолідації та зміцненню польського національно-визвольного руху, сприяючи утворенню єдиного фронту у майбутній боротьбі за віднов-лення політичної незалежності Польщі. На противагу цьому чимало інших національних рухів пригноблених етносів у Російській імперії не мали такого ступеня консолідації, що й обумовило різний результат їхньої боротьби за незалежність. Активізація діяльності Польського гуртка, як прояв загальної акти-візації польського національно-визвольного руху напередодні Першої 35 Ibidem, спр. 9, арк. 4–5; спр. 10, арк. 3–5; спр. 49, арк. 49–52; спр. 53, арк. 54–56 зв.; спр. 134; спр. 143, арк. 54–58 зв.; спр. 144, арк. 12–13 зв.; спр. 145, арк. 2–3. 36 Ibidem, спр. 9, арк. 4–5; спр. 10, арк. 3–5; спр. 49, арк. 49–52; спр. 53, арк. 54–56 зв.; спр. 134; спр. 143, арк. 54–58 зв.; спр. 144, арк. 12–13 зв.; спр. 145, арк. 2–3. 37 Ibidem, спр. 147, арк. 25. 38 Ibidem, арк. 25 зв. 39 Ibidem, арк. 32, 36, 39. 40 Ibidem, арк. 37.
світової війни, засвідчується посиленням уваги до нього зі сторони правоохоронних органів Російської імперії. Так, у січні 1913 р. до інституту надійшов запит з Київського губернського жандармсько-го відділення щодо факту діяльності Польськожандармсько-го гуртка41. Зрештою, Міністерство внутрішніх справ звернулось до Міністерства торгівлі та промисловості (якому підпорядковувались навчальні заклади еко-номічного профілю, з приватними включно) з поданням щодо необ-хідності закрити Польський гурток студентів Київського комерційного інституту, оскільки він «не відповідає вимогам закону… зокрема, деякі постанови статуту цієї організації змушують Міністерство внутрішніх справ прийти до висновку, що нею переслідуються вузько національні завдання, які ведуть до відокремлення польського населення краю»42. До честі керівництва Київського комерційного інституту – воно відповіло на запит Міністерства торгівлі та промисловості (та й то лише у травні 1913 р.), що засновники Польського гуртка «ні в чому протизаконному помічені не були і науки, що викладаються в інсти-туті, вивчають охоче» і до того ж на зборах цього гуртка завжди були присутні представники адміністрації43. Отже, керівництво інституту в особі його першого ректора М. В. Довнар-Запольського, як і завжди, стало на бік студентів, що показово і засвідчує сталі демократичні тра-диції в інституті й максимальне сприяння студентам у задоволенні їх культурних, національних та інших потреб. При цьому затримка із від-повіддю може бути витлумачена як спроба керівництва інституту про-довжити хоча б у такий спосіб діяльність Польського гуртка, оскільки змагатись з Міністерством внутрішніх справ явно було не під силу, але у такий спосіб Польський гурток міг ліквідувати свої справи, знищи-ти компрометуючі докумензнищи-ти тощо. Це невдовзі й відбулося: наказом Учбового відділу Міністерства торгівлі та промисловості від 7 верес-ня 1913 р. Польський гурток студентів Київського комерційного ін-ституту мав бути ліквідований44. Подібна розбіжність в часі знов була обумовлена зволіканням із припиненням функціонування Польського гуртка зі сторони керівництва Київського комерційного інституту, що змусило Міністерство торгівлі та промисловості спеціально 41 Ibidem, арк. 45. 42 Ibidem, арк. 48. 43 Ibidem, арк. 49–49 зв. 44 Ibidem, арк. 66.
ся до керівництва інституту задля отримання інформації щодо вико-нання свого розпорядження45. Цілком зрозуміло, що за такої наполегливості влади, а особливо – тиску силових відомств, пролонгація існування Польського гуртка не могла бути довготривалою, хоча вкотре й засвідчила ліберальну по-літику керівництва Київського комерційного інституту, обстоювання ним інтересів студентів і водночас – повільність роботи бюрократич-ної системи Російської імперії, що при достатній сміливості дозволяло затягувати виконання рішень центральної влади. Зрештою, на 6 жовтня 1913 р. було призначено ліквідаційне засі-дання членів Польського гуртка студентів Київського комерційного інституту46, яке було перенесене на 27 жовтня47. Відповідно до його рі-шень: 1) книги товариства мали залишитися власністю тих студентів, котрі їх отримали, а ті, що знаходились у бібліотеці на момент лікві-дації організації – переходили у власність члена товариства Щерби-Нефедовича, у помешканні якого вони зберігалися весь час існування товариства; 2) наявні у касі товариства кошти у розмірі 24 руб. 40,5 коп. передавалися редакції газети «Dziennika Kiyowskiego» для надан-ня котромусь з незаможних студентів-поляків Київського комерційно-го інституту48. Подібний крок засвідчував те, що редакції польських періодичних видань в Україні початку XX ст. виступали важливими осередками консолідації польської громади. Щодо другої організації заснованої вихідцями з польських земель – Варшавського земляцтва, то воно почало інституюватися у 1909 р., проте його статут був затверджений лише у жовтні 1910 р. Відповідно зі статутом до складу Варшавського земляцтва могли входити вихідці з Варшави та інших населених пунктів Царства Польського, тобто за основу членства у цій організації брався не національний, а територі-альний принцип, що засвідчувалось і складом Варшавського земля-цтва – згідно аналізу прізвищ його членів у ньому були представники різних етносів, але явно домінували євреї. Оскільки ж в інституті ді-яли і власне єврейські організації, то факт виокремлення євреїв, що походили з польських земель в самостійну організацію може свідчити і про їх територіальний (а отже, у даному випадку і до певної міри – польський) патріотизм. 45 Ibidem, арк. 65. 46 Ibidem, арк. 62. 47 Ibidem, арк. 67. 48 Ibidem, арк. арк. 69–69 зв.
Варшавське земляцтво (відповідно до свого статуту) у першу чер-гу було покликане забезпечувати матеріальні потреби своїх членів, а саме – вносити за них плату за навчання (у випадку неспроможнос-ті котрогось з членів зробити це самоснеспроможнос-тійно). Для цього Варшавське земляцтво мало свою касу, кошти якої формувалися за рахунок вступ-ного (у розмірі не менше 50 коп.) та щомісячних (у розмірі не менше 25 коп.) внесків усіх членів, а також з процентів на капітал та виручки від організації різних заходів49. Так, відомо про організацію земля-цтвом у грудні 1912 р. спектаклю у київському театрі мініатюр (по вул. Хрещатик, 36)50. Кошти земляцтва мали витрачатися не лише на матеріальну до-помогу своїм членам, але й на придбання літератури для бібліотеки земляцтва (на це, згідно § 7 статуту мало йти 25% оборотного капіта-лу, тобто стільки ж як і у решти земляцтв інституту, але майже удвічі менше, аніж у Польського гуртка). Для ведення своїх справ Варшавське земляцтво загальними збо-рами своїх членів на кожен семестр обирало правління, яке було ке-рівним органом земляцтва і складалося з голови та його заступника, секретаря, скарбника та бібліотекаря (§ 18 статуту)51. Подібна регу-лярність перевиборів керівництва дозволяла уникати зловживань з їх сторони своїм посадовим становищем. Цьому сприяло й те, що при складанні своїх повноважень кожен член правління мав скласти звіт по своїй діяльності. Також така регулярність зміни керівництва земля-цтва дозволяла «покерувати» всім бажаючим, що усувало боротьбу за керівні посади в самому земляцтві. При цьому члени правління могли зміщатись зі своїх посад рішенням загальних зборів і до закінчення терміну своїх повноважень (§ 19 статуту)52, що мало додатково гаран-тувати сумлінність виконання ними своїх обов’язків. Загальні збори Варшавського земляцтва мали відбуватися не рідше одного разу на мі-сяць у Києві, а екстрені – скликатися за ініціативи не менш як чверті членів (§ 20, 21 статуту)53. На загальних та екстрених зборах Варшавського земляцтва за-слуховувались звіти правління, відбувалось прийняття нових членів. Правління абсолютною більшістю голосів приймало рішення про 49 Ibidem, спр. 135, арк. 1. 50 Ibidem, арк. 15. 51 Ibidem, арк. 2. 52 Ibidem. 53 Ibidem.
дання позик членам земляцтва, за винятком позичок на суму понад 25 руб. – такі справи теж виносились на розгляд загальних зборів зем-ляцтва (§ 22–25 статуту)54. Зазначу, що коли ми порівняємо прерогативи керівництва інших земляцтв55 та Варшавського земляцтва, то в останньому випадку вони були значно урізними, так само як і коротшим був термін дії кожного складу правління Варшавського земляцтва (у два рази проти більшос-ті студентських земляцтв інституту). Подібна особливість засвідчує більшу міру організованості Варшавського земляцтва і його прагнен-ня до уникненпрагнен-ня порушень в роботі його керівництва, а отже й краще розуміння його членами економічного підтексту керівних посад, що опосередковано підтверджує і важливу роль єврейської громади в еко-номічному житті. Архівна справа по Варшавському земляцтву в архіві Київського комерційного інституту завершується квітнем 1914 р., що підтвер-джує факт припинення його функціонування, як і абсолютної біль-шості студентських організацій, напередодні та на початку Першої світової війни. Тобто Варшавське земляцтво проіснувало більше, аніж Польський гурток, вочевидь, внаслідок своєї більшої аполітичності, але й це не врятувало його від посилення репресивного характеру по-літики російської влади в умовах Першої світової війни. Повертаючись до питання національного складу членів Варшавського земляцтва зазначу, що принаймні на прикладі його правління у 1912–1913 рр., а також переліку осіб, котрі були визнані як такі, що потребують позик, є очевидним значний відсоток серед чле-нів земляцтва євреїв56. На відміну від цього, у складі Польського гурт-ка домінували особи польської національності57, що, вочевидь, мала додатково засвідчити й сама назва цього гуртка. Отже, можна вести мову про те, що більш польське «обличчя» (в площині етнічного похо-дження) мали члени Гуртка польської молоді (Польського гуртка), тоді як членів Варшавського земляцтва об’єднувало головно походження з польських етнічних земель, але не приналежність до польської на-ції – серед членів цього земляцтва було чимало євреїв, що засвідчуєть-ся й етнічним складом тогочасного населення польських земель і 54 Ibidem. 55 Ibidem, спр. 9, арк. 4–5; спр. 10, арк. 3–5; спр. 49, арк. 49–52; спр. 53, арк. 54–56 зв.; спр. 134; спр. 143, арк. 54–58 зв.; спр. 144, арк. 12–13 зв.; спр. 145, арк. 2–3. 56 Ibidem, спр. 135, арк. 7, 20, 24. 57 Ibidem, спр. 147, арк. 6.
тверджує впливову роль євреїв в економічному житті Польщі початку XX ст. Звичайно, що особовий склад обох цих організацій ще потребує деталізації, як в площині етнічної приналежності їх членів, так і в кон-тексті деталізації біографії цих осіб. Зокрема, варто прослідкувати хто з них брав участь у боротьбі за відродження політичної незалежності Польщі. Принаймні серед них було чимало талановитих та перспек-тивних. Зокрема, член правління Польського гуртка, а з 12 лютого 1912 р. і його голова – Чеслав-Домінік Андрійович Мадей58. Зазначу, що з його обранням головою Польського гуртка студентів інституту діяльність останнього значно активізувалась – регулярно проводились збори, концерти та інші заходи. У лютому 1913 р. він був переобраний на посаду голови Польського гуртка і керував ним до моменту його за-криття владою восени 1913 р. Після цього Ч.-Д. А. Мадей продовжував навчання в інституті (на економічному відділенні). Навесні 1914 р., на-вчаючись на четвертому (випускному) курсі, відповідно до усталеної в Київському комерційному інституті практики направлення кращих студентів для написання дипломної роботи за кордон, виїхав до Італії. Відрядження саме до цієї країни обумовлювалось добрим володінням ним італійською мовою та давнім зацікавленням питанням торгових взаємин Російської імперії (а фактично українських земель) з Італією. Мадей перебував у Венеції, Генуї та Турині, де (як слідує з його звітів про це відрядження до інституту) детально вивчав стан експор-ту сільськогосподарської продукції з Російської імперії до Італії. При цьому, як слідує з заяви Мадея до директора інституту щодо надання відрядження, він добре володів італійською та французькою мовами і мав рекомендаційні листи від Російсько-італійської торгової палати до провідних італійських фірм, що спеціалізувались на закупівлі сіль-ськогосподарської продукції з Російської імперії59. В інституті відря-дження Мадея до Італії підтримав і виступив його науковим керівни-ком визначний український вчений-фінансист Л. М. Яснопольський, що додатково засвідчувало й високий рівень підготовки самого Мадея. Перебуваючи в Італії Мадей регулярно направляв звіти про хід сво-єї роботи до інституту. Зокрема, інформував, що початково зосередив-ся на дослідженні експорту до Італії пшениці, сала, шкір. Також він прослідкував успішне завоювання італійського ринку американською 58 Ibidem, арк. 32. 59 Ibidem, спр. 924, арк. 1.
продукцією60. Окрім цього, він відвідував італійські вищі навчальні заклади економічного профілю, знайомився з організацією у них на-вчального процесу. Тож цілком закономірним було те, що результатом цього відрядження стало видання Мадеєм у Києві вже у 1917 р. спеці-ального дослідження присвяченого вищій економічній освіті в Італії61. При цьому він не лише дослідив її історію та сучасний стан, але й зро-бив порівняння з економічною освітою в Україні, що свідчить про ознаки наукового підходу зі сторони автора. Отже, роблячи загальні підсумки даного дослідження, можна стверджувати, що воно показує (на мікро-рівні) як стан польського національного руху в Україні загалом, так і ставлення представників польської нації до здобуття вищої економічної освіти, рівень організа-ції польського студентства, його ставлення до своєї історії та культури і навіть до певної міри поповнює інформацію про етнічну структуру населення Польщі та задіяність представників різних етнічних груп, що її заселяли, в господарському житті. Вимальовується й чимало ін-ших тем для подальін-ших досліджень, що в підсумку дозволяє викорис-товувати дану розвідку як підґрунтя подальших досліджень польсько-го національнопольсько-го руху в Україні на початку XX ст. та історії Польщі перших десятиліть XX ст. Streszczenie
Nieznany apekt z historii polskiej społeczności Kijowa
na początku XX wieku: Koło Polskie i Ziemstwo Warszawskie w Kijowskim Instytucie Gospodarczym
Stosunki polsko-ukraińskie przechodziły przez różne etapy. Historia pokazała, że harmonijne relacje, przyczyniające się do rozwoju i obustronnych zysków na roż-nych polach, są najbardziej przydatne dla obu stron. W ten właśnie sposób rozwi-jały się ostatnimi czasy relacje polsko-ukraińskie. Polska była wśród pierwszych krajów, które uznały niepodległość Ukrainy w 1991 r. i była aktywnym orędow-nikiem demokratycznych transformacji ciągu ostatniej dekady, będącej punktem zwrotnym w dziejach Ukrainy.
Niestety zewnętrzne siły próbują zburzyć konstruktywny charakter polsko--ukraińskich relacji. Muszą one zatem być wzmocnione i popularyzowane jako wzajemnie korzystne zarówno dla Polski, jak i Ukrainy. Mając to na uwadze, wy-daje się że skupianie się na przykładach konstruktywnej współpracy polsko-ukra-ińskiej z przeszłości jest najbardziej oczywistą drogą do ustanowienia takich relacji
60 Ibidem, арк. 19.
obecnie. Taki właśnie cel ma artykuł poświęcony stosunkom polsko-ukraińskim, a konkretnie organizacjom studenckim założonym przez osoby polskiego pocho-dzenia na prywatnej uczelni w Kijowie będącej pierwszą szkołą wyższą o pro-filu ekonomicznym – Stowarzyszeniu Młodzieży Polskiej (Grupa Polska) oraz Ziemstwa Warszawskiego.
Artykuł analizuje liczbę i pochodzenie członków organizacji, jak również posta-nowienia ich statutów w porównaniu do innych organizacji tego typu oraz okolicz-ności ich delegalizacji przez władze. Wyjaśniony jest dynamiczny wzrost liczny Polaków pośród studentów kijowskiej uczelni prywatnej, jak również fakt, że są oni trzecią największą grupą etniczną (druga od 1912 r.) na wspomnianej uczel-ni. Użyte informacje pochodzą z dokumentów dostarczonych przez archiwum kijowskiej uczelni prywatnej, po raz pierwszy udostępnionych dla badan nauko-wych. Z tego względu artykuł zawiera załączniki ze statutami obu organizacji, jak również listę członków polskiej grupy z 1911 r. oraz dokumenty administracyjne członków Ziemstwa Warszawskiego.
Summary
Unknown aspect of history of Kyiv polish common
in the early XX century: Polish group and Warsaw community in the Kyiv commercial university (1908–1914)
Ukrainian and polish relationships have been long and gone through different sta-ges and context filling. Historical evolvement proved harmonicity contributing to development and mutual enrichment in different contexts to be the most useful for both sides. In this very manner ukrainian and polish relationships have been developing recently. Poland was amongst those first to recognize Ukraine’s inde-pendence in 1991 and has been an active proponent of democratic transformation happening in recent decade, in the most crucial turning points in Ukrainian history.
Unfortunately, third forces are attempting to cause dissention constructive man-ner of ukranian and polish relationships. Thus, they require to be strengthened and popularized as mutually beneficial both for Ukraine and Poland. Taking this into consideration, focusing on constructive examples of ukranian and polish relation-ships in past is the most reasonable way in order to establish them today. This very purpose is pursued by this research paper devoted to ukranian and polish relationships i.e. student organizations founded by ones of Poland descent in Kyiv commercial university, being the first Higher Education Intuition of economic pro-file – Youth of Poland society (Poland group) and Warsaw community. Ethnical and quantity of members taking part organizations are studied, provisions of stat-utes are analyzed in comparison to those of other student organizations and circum-stances of them being abolished by the government. Dynamic of increasing num-ber of the Poles amongst the students in Kyiv commercial university is clarified and them being third biggest ethnicity (second since 1912) in the said university is brought to light. Used information was taken from documents provided by Kyiv
commercial university archive that have been presented to scientific circulation for the first time. For this reason research paper is supplied with appendixes containing statutes of both organization and list of Polish group in 1911 and administration of Warsaw community members.
BIBLIOGRAFIA
Державний архів м. Києва, ф. 153, оп. 8, спр. 9, 10, 49, 53, 134, 135, 143, 144, 145, 147, 320, 891, 1472; ф. 229, оп. 1, спр. 19. Alma mater. Університет Св. Володимира напередодні та в добу Української революції 1917–1920. Матеріали, документи, спогади, упоряд. В. А. Короткий, В. І. Ульяновський, кн. 1, Київ 2000. Город в средневековой цивилизации Западной Европы, Т. 4, Extra muros: город, общество, государство, Москва 2000. Грицак Я. Й., Нариси історії України: Формування модерної української нації ХІХ–ХХ ст., Київ 2000. Дейвіс Н., Боже ігрище: історія Польщі, Київ 2008. Довнар-Запольский М. В., Новый тип высшего образования, Речь, произ-несенная в собрании киевского купеческого общества 23-мая 1907 г., Киев 1907. Записка о Киевском коммерческом институте, Киев 1910. Иванов А. Е., Высшая школа России в конце ХІХ – начале ХХ в., Москва 1991. Коженьовський М., За Золотими ворітьми. Суспільно-культурна діяльність поляків у Києві в 1905–1920 роках, Київ 2015. Мадей Ч. А., Высшие коммерческие школы в Италии, Киев 1917. Матяш И., К вопросу о концепции научной биографии М. В. Довнар-Запольского, Чацвертыя міжнародныя доунараускія читанні, Гомель 2004. Медвідь Л. А. Історія національної освіти і педагогічної думки в Україні, Київ 2003. Михальченко С. И., М. В. Довнар-Запольский: историк и общественный дея-тель, „Вопросы истории”, 1993, № 6, c. 162–170. Міхневич Л. В., Розвиток юридичної науки і освіти в Київському комерційно-му інституті – Київськокомерційно-му інституті народного господарства (1906– –1930 рр.), за заг. ред. І. Б. Усенка, Київ 2011. Ніколаєва Т. М., Підприємці в культурно-освітньому просторі України (остання третина XIX – початок XX ст.), Київ 2010. Птуха М., Академік Роман Михайлович Орженцький, „Записки соціально-економічного відділу УАН”, 1926, Т. ІІ–ІІІ, c. 1–19. Сарбей В. І., Національне відродження України, Україна крізь віки, Т. 9, Київ 1999.Фартучна Г. В., Купчик О. В., Студентство міста Києва у суспільно-полі-тичному житті України (1900–1917 рр.), Київ 2013. Харківський університет XIX – початку XX століття у спогадах його профе-сорів та вихованців: У 2 тт., Т. 2, уклад.: Б. П. Зайцев, В. Ю. Іваненко, В. І. Фадєєв, С. М. Пуделко, Б. К. Мигаль, С. І. Посохов, Харків 2010. Чуткий А. І., Київський комерційний інститут: витоки та історичний по-ступ (1906–1920 рр.), Ніжин 2013. Щербак Н. Колоніальна політика російського царизму щодо української культури (друга пол. XIX ст.), Четверта Академія пам’яті професора Володимира Антоновича 26–27 березня 1998 р.: Доповіді та матеріали, Київ 1999. Щербак Н. О., Зміни у правовому статусі євреїв у період реформування Російської імперії у другій половині XIX ст., Актуальні питання реформування правової системи України. Збірник наукових статей, Луцьк 2011.
!["Czarno-biali Pomorzanie. Fotografia chłopów pomorskich", red. Danuta M. Sroka, Słupsk 2012 : [recenzja]]()