Ч. 290. Львів, Вторник дня ЗІ грудня 1902. (ІЗ. січня 1903.) Річник VI.
Передплата
ва »РУ СЛАНА* виносить:
в Австриї:
ва цїлий рік . 20 кор.
на пів року 10 кор на чверть року . о кор.
ва місяць . 1’70 кор.
За границею:
на цілий рік 16 рублів або 36 франків в а пів року . . 8 рублів
або 18 ф ранків Поодиноке число но 16 сот.
»ВирВЄПЗ МИ ОЧИ І Душу МИ вирвеш : а не НОЗЬМеШ МИЛОСТИ І ВІрИ НЄ В08ЬМЄШ, бо руске ми серце і віра р у с к а * — 3 Р у с л а н о в и х псальмів М. Ц Іаш кевича.
Виходить у
Львові що дня крім неділь і руских сьвят О О11, год. пополудня.
Редакция, адмінїстрация і
експедиция >Руслана« під ч.
1.пл.Домбровсиого(Хоруніцини).Екс-
педиция місцева в Агенцій' Со- коловского в пасаж і Гавсмана.
Рукописи звертає ся лиш е на попереднє застереж ене. — Реклям ациї неопечатані вільні від порта. — Оголош ена зви
чайні приймаю ть ся по цїнї 20 с. від стрічки, а в «Наді
сланім» 40 с. від стрічки. По
дяки і приватні донесеня
поЗО с. від стрічки.
Національні переговоря.
(X) Нїмецкотческі переговори в справі національного порозуміня, розпочаті з но
вим роком, не вийшли ще поза межі фор- мальностий, а всеж таки посунули ся о один ступінь дальше. Основи вироблені правительством яко підстава до нарад оби- двох конференций, доручено всім учасни
кам для довірочної відомости. Очивидно иравительство обминає прилюдну обговірку сих основ так довго, поки не буде мати
ВІДПОВІДІ! від обидвох сторонництв.
На засїданю моравскої конференцій мав др. Кербер знов промову і вказав на висліди, які моравска угодова комісия ося
гнула, придержуючи ся »випробованоі ме
тоди*, а притім піддавав під розвагу, чи не було би вказаним, перервані переспра- ви, хочби без сойму, вести дальше з по
чину правительства. Відтак подав мінїстер- президент в загальних чертах погляд на вироблені правительством нові основи і просив, щоби учасники переговорів близше їм приглянули ся.
По тій вступній промові почала ся розправа, в якій знов виявила ся готовість до порозуміня, хоч з обидвох сторін по
рушувано питане про вину передчасного зірваня свого часу моравскої угодової ак
ції. Однак ся розправа про причини і по
води сеї справи не викликала горячого спору. Др. С т р а н ь с к и й зазначив знов, що єго сторонництво стоїть на основі дер- жавно-правно запорученої рівноправности, а барон Х л ю м е ц к и й заявив готовість свого сторонництва до дальших перегово
рів. В такім самім дусі промовляв ґр. ПІе- р е н ї і барон С к е н е, котрий з особливою радостю повитав віднову переговорів. Та
кож заступники н їм е ц к и х л ю д о в ц їв і п о с т у п о в ц ів згодили ся на основний розслід правительственних основ. Др. Ж а- ч е к домагав ся, щоби установлено речи- нець відповіди на правительственні основи, однак сего не ухвалено. Др. К е р б е р за
значив наостанку, що зроблені правитель
ством почини найшли прихильний відгомін і з огляду на » п о в а ж н е п о л о ж е н е * вимагав »як можна скорої відповіди оби
двох сторонництв*, якої сподїває ся з по
чином сего тижня.
Більш рішучою була опісля промова мінїстра-президента на конференції засту
пників з Чех. З притиском вказав др. Кер
бер на конечність дїяльности ради держав
ної. Др. Кербер назвав нові правитель
ственні основи »придатною практичною підвалиною* до нарад, однак се в ніякім напрямі не обовязує нікого, анї не є
»останним словом* правительства. Учасни
ки переговорів обмежили ся заявою ГОТО
ВОСТІ! до розсліду правительственної пред- логи і домагали ся установи певного ре- чинця для відповіді!, а на се зазначив др.
Кербер знов, що инші важні справи на
глять, а також рада державна мусить знов роспочати свою діяльність.
Тим способом нїмецко-ческі перегово
ри війшли на другий ступінь підготівки.
Правительство дало учасникам переговорів свої основи і дістало обіцянку відповіди.
В інтересі самої справи застерегло ирави
тельство, щоби гіоки-що лише члени пере
говорів приняли сї основи до своєї відо
мости. Правда, що се вельми трудно такі справи удержати в тайні. Цікавість людска а особливо дневникарска видобуває такі справи на яву, тим більше, що ніхто не прирікав заклятого мовчаня. Бічними до
рогами і стежками виходять в сьвіт части
ни сеї тайни, як можна вносити з дневни- карских відзивів, а решту доповняють здо
гадливі дневникарі. Др. Кербер заявив, що в і’оловних постановах предлога правитель
ства опирає ся на основах з 1900. р. з узглядненєм національного почуваня і чу- тливости, отже на тій підставі можна собі менше більше виробити її; иближний образ теперішної предлоги. Однак певнїйше буде, підождати автентичного оповіщеня, яке то
ді може появити ся. наколи відповіди на сї предлоги будуть готові. Наперед одначе можна сподївати ся, що правительственна предлога не буде в жаднім з обидвох та
борів принята з вдоволеним. Длятого др.
Кербер заздалегідь заявив, що можливі є всякі зміни і поправки. В .«ереснравах ви
явила ся охота до мира, а скілько з ира- вительственної предлоги остане, се не псує справи, наколи лише ціль буде оснгнена.
З хвилею, колиб ціла справа мала упасти, починає ся одвічальність сторонництв, на яку др. Кербер і тепер з притиском звер
нув бачність. Розходить ся о єствованє парляменту — а тепер мають слово — сто
ронництва.
Відокремішненє Галичини.
Над аґітацийною брошурою проф. Ґломбінь- ского в справі відокремішненя Галичини розвела ся в польскій прасї дискусия, яка дуже неко
рисно випала для вшехпольского автора. Єг-о статистику виказано як поверховну і теиденций- ну, — а нема злуднїйшого аргументу, як неточна статистика — та що его полїтично-правні ком- бінациї є хиткі і нічим не підперті, а взагалі для краю шкідливі та навіть і для вшехпольскої ідеї непевні.
Отже в сїй справі заняв тепер слово в Оагеї-і роїзк-ій п. Теофіль Мерунович, застано
вивши ся над фінансовою стороною відокремі- шненя Галичини, каже сей звісний Русино-По- ляк: «Однак рахунки є річею торгу. Не повинно ся їх легковажити, однак остаточно в політиці всьо залежить «від ключа*, який прийме ся за підставу комбінації й. Тож нема о що перечити ся. Лишім ся при самій — ідеї. Іменно спитай
мо, хто нам нині жертвує відокремішненє і який вплив виведене дискусиї над відокремішненем в польскім Колі зробило би на наші відносини в послїдній хвилі ?
Клич «викиненя» Галичини з Австриї під
носять АІИєиІзсйег-и і ті, які в справах дотично національної нїмецкої політики ідуть з ни
ми рука в руку. Чи з любови для Поляків ? З певностпю нї. Лишень тому, щоби Поляків викинути з Відня і поділити монархію виключно межи Німців і Мадярів з причіпками, позбавле
ними політичного значіня: Хорвациєю при Угор
щині і Галичиною при Передлїтавії. Шенерер і Вольф, представителї нїмецкої гакати в Австриї щиро і отверто висказували нераз, що они розу
міють під вираженими: відокремішненє Галичини і чому бажають собі сего відокремішненя. Таке відокремішненє, яке они нам жертвують, можуть собі задержати*!
Як бачимо, львівский посол, завдяки своїй амфібіяльній натурі промовляє тут з польского становиска, як Поляк, так само, як нераз бере ся промовляти як Русин, зі становиска тих «най- остороннїйших і найтактовнїйших*.
А в краю — каже дальше п. Мерунович — який викликала би наслідок дискусия в польскім Колі над політичною програмою, поставленою в брошурі пос. Ґломбіньского ? Сам др. Ґломбінь- ский признає в своїй розправі, що підпертя зі сторони Русинів і жидів не надіє ся. Социялїсти і сконцентровані^) коло Хомг-ої КеГогт-и кра- ківскі демократи також протестують. Зовсім з инших причин всі консервативні сторонництва не желають собі кидати в теперішню хвилю в розполїтиковані над міру і нуждою роздратовані, а агітаторами підбурювані маси нового клича, який без жадного, абсолютно без жадного по
житку для народової справи може внести поме- жи нас новий зародок непокоїв і крамоли.
Соймова резолюция з р. 1868, що ляпідар- нпм стилем означує форму самоуправи Галичи
ни на підставі відокремішненя, не упала. Але не хто ишний, як хвальної памяти самі автори єї признали, що се відокремішненє не повинно стати окупленим виреченєм ся нашого впли
ву на центральне правительство, понеже в такім разі сей здобуток нє буде свосібний до житя, як ростина, якій обтято корону. Не газардуймо нічого, що ми з трудом здобули. Не вирікаючи ся наших ідеалів, стараймо ся здійснити їх на певній дорозї, розумно, не в формі авантурничих несподіванок, з гори засуджених на судьбу зни
каючих фаєрверків. Гарно говорить і пише проф.
Ґломбіньский, але прецінь не доказав сего, щоби тепер була властива пора виводити у Відни но
ву тяжку правно-політичну справу, коли там всьо тріщить і пищить на тій галузи, на якій сидимо з цілою нашою з трудом здобутою, до- теперішною автономією — бути може недоста- точною, але завсїгди гідною охорони бодай так д о в г д о к и не маємо ліпшої*.
Так отже н. Мерунович виступає головно як оборонець давної політики польского Кола, супротнв Вшехполяків, які за ціну свого «пере
сунена на право* хотіли би тепер єго поко
тити на авантурничу дорогу вшехпольских іде
алів.
З політичного поля.
У В ід н п правительство не дармує помимо, а може як-раз задля сьвяточної перерви в пар
ламентарних працях. Закон про речинцеву тор- говлю одержав санкцию дня 4. с. м. і в суботу став оголошений в дневнику державних законів.
Закон увійде в житє з Днем 10. цьвітня с. р.
Міністерство рільництва розпочало праці в ціли
переведена закони. Міністерство внутрішняя справ
видало обіжник до поодиноких краєвих власній
з поясненими іцо-до оголошеного розиоряджеїтя
міністерства в справі дешевих та здорових м е-
2
шкань для робітників і з порученями, щоби по
літичні власті! уділяли всяких догідностий задля осягненя соцпяльної діли проектова
ного закона. — Міністерство заграничних справ веде тепер живу кореспонденцию з Петербургом в цїли остаточного сформулованя умови, заклю- ченої межи ґр. Лямсдорфом а ґр. Ґолуховским в балканьскій справі. По дефінітивнім зредаґо- ваню закомунїкує ся умова инніим державам.
На тепер повідомлено лише Берлин довірочно про вислїд переговорів обох міністрів у Відни, а нїмецке правительство віднесло ся прихильно до тих практичних заряджень, які рішено заве
сти на Сході задля удержаня мира і в цїли охо
рони християньского паселеня.
В у г о р с к і м с о й м і на суботиїшнім за- сїданю принято предложенє, звернене против іміґрациї. В дискусиї президент міністрів внска- зав ся, що новий закон звернений головно пр >- тив іміґрациї розкладових елементів в Галичи
ні. При кінци засїданя нос. Кавольшки звернув інтерпеляцию до президента кабінету в справі подорожи ґр. Лямсдорфа. Інтерпелянт підно
сить великий вплив Росиї на Балканах, чого до
казом, що ґр. Лямсдорфа принимали там з по
честями монарха, а Австро-Угорщина з заложе- ними руками приглядає ся зростаючому щ раз більше панславізмові!. Становиско Угорщини є гідне ііожалуваіія супроти безнастанного зросту панславізму на Сході а панґерманїзму на Захо
ді, бо мусить відгривати ролю безборонного знаряду.
В В е н е ц у е л ї ще не втишило ся, бо президент Кастро не лише має клопіт з евро- пейскими державами, але мусить бороти ся з повстанцями, які виступили в такій силі, що лагодили ся ударити на саму столицю Каракас Бюро Райтера доносить, що правительственне війско в погони за повстанцями заступило їм дорогу і побило на голову, при чім 180 взяли до неволі. Решта розбігла ся. З заступниками держав ведуть ся переговори що до сплати їх претенсий на відшкодоване, Франция згодила ся, щоби єї жаданя на рівні трактувати з ж ада
ними Анґлїї, Німеччини та Італії".
П р о в і д н и к и Б у р і в вручили в Преториї Чемберлєиови адресу. На промову депутациї від
повів Чемберлєн, що був би більше тішив ся, коли би в адресі були заключені не самі лише жаданя, але також слова признаня того, що Анґлїя вже для Бурів зробила. Наданю загаль
ної амнестиї анґлїйске правительство не може вдоволити. Мінїстер радить, аби радше ворохо
бники простили тим землякам, котрі поспішили Анґлїї з помочию. Прогнаним Бурам буде уді
О П ророк болі. « В
Фантастична картина.
НАПИСАВ ІВ. БУЦМАНЮК.
(Копець).
ЯВА V.
(Входить салдат, добуває обережно лист, розгля
даючись зі страхом на всі сторони).
Салдат: Здравія желаю вам Нїкіфор Фйо- доровіч! (Тихо): Вот вам бумажйїй лїсток... ат роднїх... Сматріть только... нє льзя аказивать кому то!... (Відходить).
ЯВА VI.
Каторжник (жадобно, здивовано). Письмо?!..
Зі сьвіта?... від рідні?... Боже мій, не забули ме- не? Згадали і у тую послїдню хвилю житя м о
го?... (Отвирає скоро лист, перебігає очима і кличе): Боже великий — чи се правда?! (Читає):
«Спішу оповістити тобі, друже мій єдиний, ві
стку, яка тобі там — закованому, під землею, додасть надії, потішить твою бідну долю... Укра
їна збудилась!... Озвав ся довго занімілий на
род... Встає, рве пута, окроплює кровію прихід дня волі!... До бунту явного повстають і про- сьвіщені брати та сестри наші, і той темний, ні
мий досі народ, ба — і і ойско самодержця — царя... По улицях усіх майже міст Росиї льлєть ся кров, свищуть нагайки, скриплять шибениці, тюрми переповнені. Села горять, маєтки моско- вских дуків зруйновані. А над тим усім повіває кровава хоругов революцийна. Товчком до сьо
го бунту була зіґнорована справа унїверситет-
лений дозвіл на поворот до Трансвалю, коли приймуть услівя, під якими заключено мир.
Вкінци мінїстер обіцяв приймити запрошене на оглянене ще инших околиць Трансвалю.
В П е к і н і по послїдній ворохобни боксерів, заведено ось які реформи, як вичислює Ре- кіп-Т іеп Ізіп -Т ітее. Є їх шість а то: 1) Цїсаре- ва-вдова частїйше угощує і принимає чужозем
них послів і їх жінок. 2) Князі з цїсарскої ро
дини і урядники частїйше бувають в гостях у чужоземних послів. 3) Китайскі урядники жи
вуть в більшій приязни з чужоземними урядни
ками. 1) Товариске житє китайских урядників стало свобіднїйшим. 5) Всі китайскі урядники стали носити гарнїйші мундури. 6) Доляри ста
ли тепер в" більшій скількости курсувати в Пе
кіні.
Н о в її п к її.
— Календар. В і в т о р н и к : руско-ктг. Медя
нії; рим.-кат. Гілярия. — В с е р е д у : руско-кат.
Обрізане Господнє і Василия Вел.\ рим.-кат. Фе- лїкса з Полі.
— ВІД АДМІНІСТРАЦІЯ. При зміні' місяця про
симо наших Вп. Передплатників о скоре відновле
не передплати, зглядчо о вирівнанє залеглосгий, бо на кредит не будемо висилати часописи
— Що і як будемо писати? — слово замість нроґрами на слідуючий рік.
З новим, 1903. роком починаємо семий з ряду рік нашого видавництва.
Як в давнїйшпх роках, так і на будуче остаємо пви тій самій програмі, що має на цїли:
оборону прав нашої Церкви, народности і накли
куване всіх народовців до єдносги. У всіх спра
вах будемо виступати отверто, рішучо і кон
секвентно, маючи єдино на цїли загальне добро, всесторонний розвій нашої суспільности та непо
рочність народних ідеалів. Нашого національного стягу не дамо поневіряти людям, що давно ви
били ся з під него і стали на чужу службу. На
ша справа за сьвята і за чиста, щоби до неї посьміли мішати ся люди, у яких нїчо, навіть власний нарід і єго мова не найшли ні пошано
вана, ні нривязаня, ні люббви. Всіх членів на
родного сторонництва ^будемо накликувати до борби за народні права, до бережена народного достоїньства, яке велить раз на все зірвати вся
ку звязь з ренеґатами!
Щоби дати нашим читателям як найвір- нїнішій образ житя руского народа, ми постари
ли ся о збільшене числа наших кореспондентів на нровінциї.
В Фейлетонах нашого дневника будемо мі
стити лише вартні твори так з оригінального письменьства, як і перекладів.
Передовсім покінчимо друк иодорожних спо
минів д-ра Я. Окуневского п. з. «Листи з Чужи
ни», розвідки Корнила Устияновича п. з. «Кавказ»
і перекладів д-ра Василя Щурата п. з. «Поезпя скої свободи». (Перериває читане). О, Ти Боже милосерний! дякую Тобі за тую потіху, за тую заплату! Не марний мій труд, та тих, іцо поспо
лу зо мною горюють в неволі. (Читає дальше}:
«Кождого дня майже зводимо борби з войском і іюлїциєю, котрі той протест наш, проти давле
нії усякої свободи н царстві тьми, втихомирю
ють по своєму: пястуками, киями, кулями... хоч войско декуди відмовляє послуху в такім ділі.
І я уже перебула хрест борця... Дізнала побоїв пястуками, нагайками, та «шашки» салдацтва озьвіреного... Але не думай друже мій єдиний, що я хоч трохи охолола, налякалась!... О, ні! І ті — котрих від нас розлучили, і ми, одною гадкою живемо — віддати нашу особисту волю і житє, за волю дорогого краю! І всі ми як о- ден, заприсягли невтомиму борбу з царством тьми, до останнього духу житя нашого...» (К а
торжник дихає тяжко, скоро, задумуєть ся? Як я упав низько супротив них, під тягяром одча- ю!... Як я змалів, як тяж ко прогрішив супротив тебе, мій краю коханий, моя Україно’... О, не клени сина свого безталанного — а прости!
Прости мені бездольна пене кохана моя... Ти мені житєм вже, ти мені єдиною гадкою до кінця віку мого... Ти умієш промовляти до дї- тиіі своїх усїми голосами матери... коханки!..
Любов до тебе може виповнити усі думки, усю ціль житя... Голос твій трупів з могил воскре
шає, серця розбиті недолею сцїляє... Слава тобі, поклін тобі!... Я знов сильний, знов спокійний ясний... І колиб сила розірвати сі кайдани, я-б у друге станув межи вами, брати мої!... (Павза, чим раз слабше говорить, скорше дихає): Я... я хочу жити... хочу єіце раз станути там — де сонце., так приязно сьвітигь... так гріє... житє
XIX віка», яких ми через натовп материялу не були в силі випечатати в 1902. р., які однак становлять для себе окрему цілість.
В редакцийнін тецї маємо три доси непе- чатані оповідана бл. п. Олександра Кониського п. з. .Напасть», .Чудні пригоди вж итю », «Бать
ко та син», студию посла Ол. Барвіньского в. з.
«Народні школи на Угорщині» і записки з по
дорожня по Боснї і Герцеговині та Італії, студию Нечуя Левицкого п. з. «Культурні типи старанно
го Сходу», Байронову поему «Мазепи» в пере
кладі Михайла Старицкого, оригінальну драму Івана Сьвітленка п. з. «Мазепа», печатану доси лише в одній части, драматичний образ Василя Пачозского п. з. «Сон украіньскої ночи», дрім у Зенона Васлленка п. з. «Хлопский страйк», збір
ки оповідань Богдана Лепкого, Льва Лопатинь- ского, Антона Крушельницкого, Зол. Бирчака і инших старших та молодіиил наших письмен
ників.
Від часу до часу будемо містити «Малий фейлетон», в який війдуть переважно поезиї.
І тут приобіцяли нам ласкаво свою поміч Бог
дан Деякий, Уляна Кравченко, Лев Лопатинь- ский, Петро Карманьский, Стефан Чарнецкий, Ярослав Гординьскпй, Василь Шнаєв, В. З а л із няк, С. А. Обуховець, Сергій Бердаєв і др.
О скілько стане місця, будемо містити в на
шім дневнику кореспонденцию визначнїйших ца ших людий, як Вол. Навроцкого, О.м. П аргицкн’о і доугих.
Постійно будемо удержувати в нашій часо
писи літерітурні і наукові огляди чи то пооди
ноких письменників, чи нидінь. В тім напрямі маємо рівнож обезпечену співучасть так українь- ских, як і галицкнх критиків та знатоків нись- меньства.
Вкінци на всесторонне бажане приверне
мо тижневі огляди п. й. З житя і гадок, та ста
немо заміщувати гумористичний кутик, який то
рік звеселив не одну хвилю нашим читачам.
Дякуючи сердечно всім нашим приклонни- кам, що працею своїх рук і заохотою піддержу
вали нас в тяжких нераз хвилях, ми просимо їх також на будуче о ласкаву поміч та о при
єднуванє, чим раз більшого круга читачів.
— Карнавал у Львозі зачав ся шумно, гу ч н о ї бучно. Театр і Фільгармонїя переповнені що днини. В тій послїдній в суботу був випроданий концерт, а по концерті відбула ся редута, на якій явило ся звиж двох тисячок публики.
Окрім сего були ще редути в »О\\їахсІ-ї« та в жидівскій сали при ул. Бернштайна. В театрі опера, в Соїозвеиш борба силачів з цілого сьві- та, стягають товпи жадних вражінь Львовян.
Крім кількох менших концертів та ама- торских вистав, було минулої неділі аж одинай- цяТь ріжних зборів, скликаних социялїстами в справі обезпеченя робітників на старість і на випадок неспосібности до праці. Вічували в своїх корпорацийних льокалях: робітники метальничі, будівляні, мулярі і лякерники, кравці, кушнїрі, кравчині і швачки, шевці, інтролїґатори і тутка- рі, столярі, зелїзно-дорожні сторожі, рубачі і денні зарібники, а вкінци торговельні помічники.
Надто в двох людових університетах відбули ся вливає... сили... Станути на тих рідних порохах, на тих сьвятих могилах лицарів Слави... Між братами... між тим людом коханим... Обійняти його... розкувати...
Ґенїй: О, так! Тепер я пізнаю тебе! Ти мій! — власник царства духа, володїтель серць і душ Ьіілїонів Великий!.,, непобідимий!... Тепер уже можеш відійти із тих місць бою, в авреолї мучеництва, по вінець лавровий! Труд твій скін
чений. Підемо разом, мій друже ясний, а з тої ясности остане за нами шлях сьвітляний від землі до неба, но котрім перейдуть тисячі вір
них заповітові! твому...
Ходи зо мною!
Каторжник (піднесеним голосом): Хто ти?
Ґенїй: Я (опадає з неї чорний плащ, указу- єть ся в білій, римскій одежі, з зьвіздою на чолі) натхненє!...
Каторжник (зриваєть ся, підносить ся, стає, через хвилю глядить на неї, опісля клякне, схи
ляє голову). О, будь благословенна!... Будь бла
гословенна за те, що новела мене тернистою дорогою... Будь благословенна за той ясний про
мінь, котрий ти кинула у безиросьвіток душі моєї... (Ослаблений вмовкає, хилить ся на бік до землі, нідпираєть ся руками). Я був би сконав малим... слабодухом... згірклим в одчаю... А ти з пороху нїкчемности мене піднесла, в серце у- мучене здрій любовн вляла, душу згірклу ясним проміням надії розяснила. (В аґонїї передсмерт
ній). Де ти?... де ти ангеле мій білий... подай мені руку... веди мене... (Умираючим, тихим але виразним шопотом). Огні горять... По всій Укра
їні бють дзвони. Сьвітло правди і науки відчи
нило всім очи... збратали ся... згуртовали ся.,
станули лавами боєвнми... в очах відваги бли-
з наукові відняти, а в несчислених шинках, ре-
ставрациях, каварнях та цукорнях більше або менше «широка забава* при куф.іи пива та ке
лишку вишнівки. Колиб судити після забави, то Львів вже справді — велике місто.
— «Нічого не чути* — таку відповідь одержа
ла наша редакция нині пополудня, коли хотіла телефонічно дізнати ся про стан здоровля ВГІреосьв. Митрополита Шептицкого. Не хочемо підозрівати Митрополичу Капітулу, а зглядно дотичного єї функціонаря при телефоні, аби
„нічого не чув“, коли говорить редакция «Ру- слана», а всьо чув, коли розходить ся о «Ґалї- чанїна*. Але й заряд телефонів нічого тоді не поралить, коли з одної сторони аж надто добре чути телефоновані слова: «нічого не чути«.
— Наперекір пророкам авра зовсім перемінила ся. Люта зима, яку заповідали метеорольоґи та астрольоґи - часами
ізовсім некомпетентні — цофнула ся кудись в підполярні сторони, а у нас запанував .майже весняний легіт. Ся.ми днями було на сонци по двайцять кілька степенів т е плоти. В місті вже давно сніг щез і висох брук.
З провінциї надсилають до редакций зловлених мотилів. Пані починають ходити в самих су
княх, а і панове покинула кожухи та убирають ся навіть в літні нагортки. Нині паде теплий догц і злизує рештки снігу по < городах та шкар- пах... Вернїть-жеж скрипучі .морози, вернись біла, снігова пелено, бодій на Йордан, коли вже па Різдво і па Повнії рік нас покинула зима, щоби бодай в части врятувати честь тих пророків, які певно так нетерпляче ждуть на вас, аби могли сказали: а бачите, таки вийшло на наше, була зима, яку ми наперед заповіли!...
— Безличність зайди. З міста пишуть нам:
Кизіпі — Іо з и ч т е , со вгикаі^ Іуїко коггуЗоі...
Ка роїзкіе би’іфіа Іо ]а зрггесіаіа га 200 гіг., а іега/, ГусЬ рагу зігисіі Ігисіпо зрггссіаб Таких слів довело ся почути одній пани, а властиво цілому руско.му народові! від касиерки підчас рускіїх сьвят, іцо продає булка в склепі п. Чи жека, в ринку у Львові. Чиж они не суть край- но обурюючі! Така безхарактерна зайда, що шукає лиш за зиском, а котрої знане полягає лише на робленю панчох та відбираню грошей
— сьміла щось подібного висказати публично, в присутності! незнакомич осіб. Чи ШОВІНІЗМ мав би вже так далеко зайти — годі припусти
ти, тому думаємо, що н. Чижек сего певно не знає і дізнавшись про те, сейчас зробить з тою касиєркою порядок і поучить єї, як она має об
ходити ся з гістьми. В противнім разі п. Чижек припише випу собі, коли загал львівских Руси
нів витягне з сего факту відповідну консеквеп- цию. — II. I I.
— Процес проти шпігунів має почати ся дня 16. с. м. перед карним трибуналом в Переми
шлі!. Предсїдателем трибуналу буде радник др.
Мандибур. На лаві обжалованих засядуть: 1) Ан
тін Альоііз Бурґгардт, бувший інспектор міскої полїциї в Старім Самборі, 2) кельнер Яя Левко - вич, 3) Мендель Врік, властитель господарства в Росохачп, і) Юда Лейба Фляйшман Іаїзе Врік, промисловець, 5) Йосафина' Бурґгардт, жінка го- скавки... на устах україньского народу гпмн...
Рушили з місць... Ступ рівний, твердий, відгомо
ном грізним розлягазгь ся... Над головами пові
вають прапори україньского роду... лев грізний і ангел срібний... (Кричать): Га! чекайте., і я іду з вами!... Не лишайте мене у таку хвилю!...
Я хочу... іще... глянути на ту .. кохану... сьвяту...
Україну мою!... (вмирає).
Ґенїй: Глянь! — она тебе жде!
ЯВА VII.
Салдат (входить, поглядає на помершого — до публики): Памйор! Вічний упокой подай Го
споди душі усоншого раба... (Клякає, здіймає шапку, хрестить ся). (Розсуваєть ся задня часті, стіни камінної і вказуєть ся живий образ: на підвисшешо стоїть У к р а ї н а в україньскім строю, в одній руці руска хоругов, у другій ві
нець. Побіч престол, вкритий багряним плащем князївским, на нїм покинена корона, яблоко і жезл. Побіч престола ч у р а , опертий на вели
кім мечи. По боках, на передї, з одного боку У к р а ї н к а в козачім строю держить герб У- країни, під ним к о з а к вбитий на полі слави, з зломаною шаблею. З другого боку р у с к а ж е н щ и н а з XIV віку держить герб галицкої землі — під ним л и ц а р с п л я ч и й . У стіп У- країни д в а а н г е л и з книгою, сьпіваючи «Ще не вмерла У країна../ На п ^ - д ї х л о п е ц ь дер
жить на підставці цьвіти, котрими Україна він
чати має каторжника).
Унїв, 28. VI. 1902.
ловного обжалованого. — Чотири перші обжало- вані
озлочин шпігуньства, а два послїдні т а кож о злочин обманьства через фальшиву при
сягу. Крім того всі чотири обжаловані будуть відповідати за злочин наклоненя вояка . до на- рушеня обовязків війскової служби. Йосифа Бурґгардт буде відповідати за намову сьвідків до ск.іаданя фальшивої присяги. Перші чотири обжаловані идять в слідчій вязници. Акт обжа- лованя обнимає 8 аркушів. До розправи покли
кано 18 сьвідків.
Антін Бурґгардт має 36 літ; покінчив низ- шу ґімназию і служив яко доброволець в 11.
полку кори, артилерії! а опісля в 77. п. п. в Пе
ремінили. Яко інспектор полїциї в Ст. Самборі допускав ся обманьств, за що суд присяжних в Самборі засудив єго в 1896. р. на 5 літ вя- зницї. З Лєвковичем познайомив ся Бурґгардт ще у війску і за єго помочию старав ся набути мобілїзацийні пляни для Росиї від якогось вах- .майстра. Сей вдавав, що на се годить ся і зій
шов ся з Бурґгардтом в каварни «Брістоль* в Перемишли. З а принесені пляни заж адав 10.000 рублів. Бурґгардт дав ему 10 К завдатку а 5.000 рублів обіцяв прислати з Росиї, де мав віддати сі пляни якомусь
ПОЛКОВНИКОВІ!.О підроблений’
пашпорт для него вистарали ся Брік і Фляйш
ман. Вже Бурґгардт мав виїздити з Перемишля, коли на донос вахмайстра єго арештовано.
— Заборона україньского слова в Росиї. Н. А.
Е іґельгадг помістив в «Історическ-ім Вєстнїк-у*
статю, в якій наводить дословно неоголошене доні нігде, важне тайне розпорядженє росийскої цензури з 8. липня 1863. р. до ч. 394, яке в ід носить ся до заборони україньского слова в Ро- сиї. Се розпорядженє звучить в перекладі ось як: «Вже давно ведуть ся спори в нашій (ро- сийскій — Ред.) гірасї о можности істнованя са
мостійної мілорускої літератури. Причиною тих спорів були твори деяких писателїв, що зазна
чили ся більше або менше визначним таланом або своєю ориґінальностпю. Б остатних часах справа малорускої літератури прибрала иншай характер наслідком обставин чисто політичних, які не лучать ся зовсім зі справами чисто лі
тературними. ГІередші твори в малорускій мові мали на меті лише образовані круги полудневої Росиї, а нині приклонники малорускої народно
сті! звернули свої очп на непросьвічені маси.
Ніякої окремої малорускої мови не було, і не може бути, нарічє, якого уживає простий нарід, є також росийскою мовою, лише попсованою впливом Польщі: загально-росийска мова так зрозуміла для малоросів, як і для великоросиян, а навіть більше зрозуміла, як творена тепер для них деякими малоросами, а головно Поляками так звана «україньска мова*. Розпорядженє кін
чить ся так: «Розпоряджає ся, щоби дозволено друкувати лише такі ииеаня в тій мові, які на
лежать до області! белетристичної літератури;
а забороняв ся друкувати книжки в малоро- сийскій мові як духовного змісту так і науч- них і взагалі призначених д .и початкового чи
тана народа*.
— Перенесена. Судових адюнктів: Антона З а хара перенесено з Серету до Сторожинця, а Іман. Варннцкого зі Сторожинця до Серету.
— Замах на Шамберлєна. Н і берлиньскій бір
жі кружила в суботу чутка, що на Ш амберлєна, котрий перебуває тепер в Повторні, зроблено замах. Урядового потверджепя замаху ще нема.
Нагорода за угоду. Мадуаг 5го доносить,
щ о
