*9
Ч. І. Львів, четвер дня І. (14.) січня 1909. Річний ХІІІ.
Передплата на «РУС ЛАНА* виносить:
в Австриї:
на цілий рік . . . 20 кор.
на пів року . . . 10 кор.
на чверть року о кор.
на місяць . . 1-70 кор.
За границею:
аа цілив рік 16 рублів або 36 франків ва~пїв року . 8 рублів
або 18 франків Поодиноке число по 10 сот.
«Вирвеш ми очи і душу ми вирвеш: а не возьмеш милости і віри не возьмеш, бо руске ми серце і віра руска.< — 3 Р у с л а н о в и х псальмів М. Шашкевича.
Виходить у Львові що дня крім Неділь і руских сьвнт о о’іа год. пополудни.
Редакция, адмінїстрация і експедиция «Руслана* під ч. 1. пл. Домбровского (Хорун- щини). Експедиция місцева в Аґенциї Соколовского в пасажі Гавсмана.
Рукописи звертав ся лише напопередне застережене.—
Реклямациї неопечатані в вільні від порта. — ^Оголо
шена звичайні приймають ся по ціні 20 с. від стріч
ки, а в «Надісланім* 40 с.
від стрічки. Подяки і при
ватні донесеня по ЗО сот.
від стрічки.
З новим роком.
(А ) Як в кождім добрім і розумнім го
сподарстві конець року повинен кінчити ся оглядом минувшорічної роботи і уложенем пляну до дальшої роботи в новім році, так само повинно се бути і в усякій национально- нолїтичній і культурній роботі. Так буває по
між культурними народами, що з новим роком робить ся нлян роботи для будучими, щоби довершити се, чого ще не зроблено, виповнити прогалини в роботі на ріжних царинах народ
ного жити, а також направити сї похибки, сї недостачі і сї недомаганя, які щр проявили ся після огляду минувшорічної праці. Тілько така систематична, органічна, послідовна робота з добре обдуманим наперед иляпом, з ясно і виразно внтиченою цїлию може довести до доброго вислїду і до гарного успіху. Одначе не досить ще доброго пляну роботи, ясно ви- тиченої цїли наших народних змагань, але й потреба до виконана сеї роботи скупленя всіх
народних сил. <-
Ми вже в попереднім числі вказали на всенольску мобілїзацию, котра із щораз біль
шою нахабностию кидає ся на східну Гали
чину, нібито для ратованя загроженого тут .п-одїдгшч. Ж у тУ для обезнеки своєї народної мекшости. але в дїй- сности є се мобілїзация з заборчим напрямом і то звернена на ріжні царини народного житя, не тілько на национально-ііолї-тичне>
але й на народо-господарске і культурне поле (особливо шкільництво). З прапором националь- ного еґоїзму вирушають всеполяки до сего заборчого походу на Русь, щоби й тут захо
пити се, що ще остало в наших руках, здо
бути собі ’гут повну верховладу, щоби опісля довести до самостійності! Галичини, відокре
мити її від усяких впливів центрального нра- вительства, а краєве гіравительство зробити від себе одвічальним, а відтак прийде для них нора подати рускому народови услівя пожитя в Галичині. Програма дуже ясна, ціль виразна!
Отже супроти сеї роботи треба й Руси
нам не тілько виробити собі добрий плян ро
боти в новім році, витичити собі ясно ціль наших змагань, а до всего того згромадити і зорганізувати всі щирі сили рускі, оперті на ч и с т о н а р о д н и х о с н о в а х . Наші невда
чі, наші втрати треба головно приписати ве
ликій розтичи, а коли не вилічимо ся з вза
ємної зависти і не перестанемо себе взаїмно пожирати, будемо дальше нидіти і падати.
Отут не можемо собі відмовити наведеня і- о- л о с у з К о л о м и ї, котрий відозвав ся в
«Ділі*, де він чудним способом не був заглу
шений, бо як раз накликує до розумної і ре
альної роботи, замість голосдовного полїти- каньства. Ось що пише сей доиисуватель:
„Від нового року має виходити в Коло
миї наново часописи п. Трильовского: «Хлоп
ська Правда". Нїчогоб не мати проти того, як би не ті оправдані нобоювани, що п. Трильов- ский знов схоче розворушити ще не загоєну рану партийної ворожнечі. Н а р о д щ о п р а в д а , п р и в с я к і й н а г о д і в и с т у п а є п р о т и г о л о с л о в н о г о п о л і т и к а н с т в а , а д о м а г а є т ь с я п р а ц і на е к о
н о м і ч н і м п о л і ’ . І працю сю роблять по наших селах і Поляки і москвофіли, але н е р о б л я т ь ї ї н а й . д е м о к р а т и і р а д и к а л и . І коли одні заснують собі довірє на- рода тим, що підносять його добробут, другі мають після кождої політичної акциї «Каїгеп- І а т т е г « і полишуюТь чим раз страшнїйше розяренє і огірченє по селах. Тепер, к о л и м а є м о к і л ь к а л л т в і л ь н и х в і д п о л і т и ч н о ї б о р о т ь б и , м о ж н а б и п р и с ь в я т и т и їх е к о н о м і ч н і й о р г а н і - з а ц и ї о е л я н ь с т в а ; і коли зрозуміє сю думку редакция „Хлопскої Правди* та схоче помагати її реалізувати, то ї ї поява буде ба
жана; в противнім разі л і п ш е н а й б и н е в о с к р е с л а!“
„Коли говоримо о «Проеьвітї* і «Хлоп- скій Правдї*, то гбдї не згадати про таку бо
лючу справу, як незрозуміле бойкотоване
«Просьвіти* радикалами. Годі зрозуміти чому члени «Сїчий* і «Народних Спілок* не мають вписувати ся до «Гіросьвіти* і до її читалень.
З сього виходить хиба те, що коломийский і неченїжиньский повіт разом мають всього 500 членів «Просьвіти*. Не дивувати ся тому, що задля недостачі книжочок „Просьвіти"
між народом сих повітів коломийскі книгарні не можуть настарчити селянам видань Біло
усе. Крайна пора зрозуміти, що в єдности В місцях розстр&еними буквами, які вже ми підчеркнули, вказано, який настрій панує в широких народних верствах, виявлено наші хиби, зазначено лапідарними словами ціль нашої роботи, наших змагань. До того всего треба багато щирих і ревних сил, по
треба їх зорганізувати для спільної роботи, отже потреба позбути ся того остракізму і виключности, тої розтичи, того розладу, вза- їмної зависти, що так знесилює нашу суспіль
ність. Отсего щиро бажаємо народови з но
вим роком!
Політичний огляд на 1908 р.
(+ ) Минув в політичному житю вель
ми неспокійний рік. В Австрийско угор- скій монархії склали ся важні події, від
бували ся пристрастні боротьби, важні переміни в складі і напрямі політичних сторонництв, рік великого национального розятреня, унїверситетских буч і релігій
ної боротьби. Але побіч сих подій був се рік ювілейний, памятний незвичайно рід
ким обходом 60-лїтного володарства, в котрім припало монархії значне розш и
рене державної области.
Вправдї вже в 1907 р. полагоджено австрийско-угорску угоду, але аж в 1908 відбили ся важкі наслідки десятилітної боротьби о сю уі оду. В Х о р в а ц и ї сподївали ся по сій угоді наконечного здїйсненя давних державно-правних до
магань, одначе нове розчароване викли
кало там страшний заколот, котрому на- магало ся угорске правительство після невдалої проби з Ракочдайом запібігти іменованем відомого з рішучости бар.
Равха хорватским баном 6. січня 1908 р.
Одначе приїзд до Загреба бар. Равха, котрого сам др. Векерле назвав своїм висланником, викликав великі галабурди на улицях Загребу, котрі повторили ся з більшою ще силою в лютім. Переведе
ні з кінцем лютого соймові вибори нане
сли банови Равхови страшне поражене, намагане Равха до розбитя сербско-хор- ватскої коалїциї показало ся безусиішним і таким способом в Хорвациї панує до нині політичний розлад, так що прави
тельство щиневолене правити краєм без сойму.
Мимо австро-уі орскої угоди не вер
нув мир між Австриею а Угорщиною, як сего сподївав ся бар. Бек і обіцював в держ. раді, а се виявило ся наглядно в спорі о підвисшене офіцирских плат в делеґациї в лютім і марці, а ухвалою внесеня Лятур-Ш рафль в сій справі 15.
лютого дійшло до справдешньої боротьби між обома делеґациями і наслідком того вносив К я я м-М и р т і н і ц 25. лютого в австр. делеґациї, щоби відбуло ся спіль
не заеїдаве обидвох делвґапий. Лише торжественне запевнене спільного прави- тельегна, що оно вдоволить домаганю аясгр. делеґациї, довело до того, що она вдоволила ся на оставнім заеїданю 12.
мапця ухвалою пнесечя ґр. ЦІ т і р ґ а.
Одначе с п і л ь н а р а д а м і н і с т р і в з 21. мая, котрого то дня відбув ся кі
в і л е й н и й п о х і д д і т и й перед цісарем в Шенбрунї, рішила ся за ком
промісом, котрий заперечив торжествен- ному приреченю спільних міністрів з 12.
марця. Наслідком того бар. Е р е н т а л ь і бар. Ш е н а й х подали ся о відставку, одначе цісар не приняв сеї просьби. За
для того в делеґацийній сесиї австрий- скій в Пештї виступили христ. сусп. де
легати і делєґати з палати вельмож з різкими докорами, котрих наслідком був у и а д о к м і н і с т е р с т в а б а р . Б е к а 7. л и с т о п а д а . Т ак упав в пізнійшій стичцї угодовий мінїстер-прези- дент, котрий сподївав ся завести мир між обидвома державами монархії.
Мимо сеї відстрашаючої події бар.
Ш е н а й х відважив ся в урядовій з а яві з 19. грудня заиовісти в і й с к о в у у г о д у з М а д я р а м и , не оглядаючи ся на Австрию, котра розривала би спіль
ність армії і перемінювала угорске вій- ско в примусову інституцию для мадяр- щеня. Се викликало велике зворушене в Австриї, а коли др. Векерле зявив ся 23. грудня в Шенбрунї, щоби там довер
шити сю угоду, застав зовсім змінене положене. День перед тим був бар. Бі- нерт на послуханю у цісаря і станув там в сій справі на становищі, яке опісля заняв в своїй промові виголошеній в п а
латі вельмож з нагоди розправи над буджет. провізориею.
Вельми грізні розміри прибрала і
н а ц и о н а л ь н а б о р о т ь б а к у л ь
т у р н о - п о л і т и ч н а . Зжидовіле воль-
нодумно-нїмецке дневникарство накинуло
ся задля промови д-ра Лю еґера на като-
лицкім вічу про визволене університетів
з самоволі жидівства і мнимого вольно-
думства нїм ецкого і взивало до утворена задиненого сторонництва проти христ.
суспільників в держ. раді. День в день підбурювано на університетах до сеї бо
ротьби, а коли вольнодумні сторонництва не рвали ся дуже до сеї боротьби, звер
нуло ся се дневникарство до професорів і студентів. На чолі сего руху вольно- думного на університетах виступив проф.
В а р м у н д, котрий в брошурах і на вічах обиджав католицкі почуваня насе
лена. Католицкі віча в Тиролю домагали ся ріш учо усунена сего чоловіка з у н і
верситету, і всі австрийскі католики про тестували проти того, щоби такий про
фесор викладав на університеті церковне право.
Мінїстер-президент бар. Б е к, котрий бажав .за всяку ціну удержати д-ра Мар- хета на становищі міністра просьвіти, ро
бив приречена на обидва боки. На у н і
верситетах повстали великі бучі. В Град- ци 16. мая иобили студенти селян, що прибули яко гості на промоцию одного католицкого студента. У Відні кілька раз а найбільше 20. мая побито катол. сту дентів. Колиж проф. Вармунд проти у- хвали сенату в Інсбруку заповів виклади з супружого права, застановлено виклади на університеті, а на се унїверситетскі вольнодумцї відповіли 2 червця з м о в о ю п р о т и в и к л а д і в , котра тривала до 22. червця (тимчасом 18.
червця перенесено Вармунда до П раги).
Т им способом закінчила ся боротьба на університетах, а невдоволене вольнодум- не дневникарство докоряло задля сего пораженя нольнодумства проф. Вармун- дови слабостю характеру, коли тимчасом монарх в розмові з міністром Мархетом назвав войовничих професорів універси- тетских „еіпе пе ііе Оеве1І8сЬаП«.
Нетерпимість супроти католиків вия
вили с і мнимі вольнодумцї' пізним літом з нагоди к а т о л и ц к о г о в і ч а , що 6. вересня відбуло ся в Р у м б у р ґ у і там проявили они свою здичілість. Під бурені товпи черни нападали на учасни
к ів катол. віча і зневажали їх найпога- нїйш им способом.
Н а ц . и о н а л ь н а б о р о т ь б а довела до страш ного заколоту і розладу.
Плодом сего страшного розятреня була сумна подія з 12. цьвітня, убийство на
місника Потоцкого руским социял демо
кратом Мирославом Сїчиньским, а в Че
х а х і в Л ю блянї уличні ворохобні, об- струкция Н ім ц ів в ческім соймі, биятики уличні в П разі м іж нїмецкими буршами і ческими радикалами, що довело нако
нечно до проголош ена доразових судів в П р а зі в сам день 60 літного володар
ства монарха дня 2. грудня.
Мінїстер-президент бар. Бев старав ся сю национальну боротьбу втихомири
ти я з и к о в и м з а к о н о м і обіцяв уж е 28. лютого у >РгепкіепЬ1аи-ї« внесе
не такої предлоги в держ. раді, в часі великодних ферий приречене се поновле
но і означено навіть певний речинець, одначе все скінчило ся ориреченем. У па док бар. Бека лишив в спадщ ині бар.
Бінертови национально - політичну бо ротьбу.
На 1908 р ік припадав о б н о в а б і л ь ш о ї ч а с т и к р а е в и х с о й - м і в на основі нових виборів, в декотрих кр а ях з розширенем виборчого права.
Зам ітнї були вибори до т и р о л ь с к о - г о с е й м у , з котрих християньскі су- спільники вийшли яко найсильнїйше сто- ронництво, до чого їм помогли головно сїльскі о кр у ги а в части тако ж міста. В д о л і ш н і й А в с т р и ї скінчили ся ви
бори соймові сьвітлою побідою христ.
суспільників, а страшним пораженем нї- мецких вольводумцїв і социялїстів, бо на 104 мандати з загальної і цензової куриї христ. сусп. здобули 91.
В К р а ї н і віднесла повну побіду
в сеймових виборах христ. суспільне словіньске сторонництво, проти давнїй- ш ої спілки Н ім ців з словіньскими лібе
ралами.
До г а л и ц к о г о с о й м у відбу
вали ся вибори на основі давної ордина- циї виборчої і они остануть темною кар
тиною в нашім народнім ж итю . Москво
філи скріплені всякими компромісами і консолїдациями, пособлювані крім того всеполяками, Радою народовою і нам і
сником Потоцким, придбали собі 9 ман
датів і утворили під проводом відомого коломийского амбасадора Д у д и к е в и - ч а окремий „ізусскій клуб ів" і вивісили явно і ріш учо прапор национального є- динства з Москалями та намагали ся вве
сти московщину в соймі. Важке отже б у
ло становище укр.-руского клюбу зложе
ного з 9 народних демократів і 3 ради
калів під проводом д-ра О л е с н и ц к о - г о. Одначе мимо пособлюваня москвичів всеполяками і Подоляками повело ся укр.-руском у клюбови перевести вибір свого члена до кр. ниділу.
Найвизначнїйш ою подією 1908. р.
була п р и л у к а Б о с н и й Г е р ц е г о в и н и до монархії проголошена 7.
жовтня. Викликала она незвичайний від
гомін в цілій Европі, бо стала певним доказом ріш учо ї загран. політики австро- угорскої.
Днями слави Габсбурскої монархії були ювілейні цїсарскі торжества в маю (чолобитня иїмецких сою зних володарів під проводом цісаря Вільгельма) 7. мая, торжественний народний похід 12. червця і чародійне осьвітлене Відня на передо
дні 2. грудня. Якнебудь р ік 1908 був ро
ком великого політичного зворушеня під грозою війни, одначе розбурхані хвилі починають успокоювати ся а політичний овид випогоджує ся.
Неославізм і україньство.
(А ) Недавно вказали ми в новинках на баламутні погляди, я кі ґраф Б о б р і н ь с к и й розповсюджує в Росиї про україньско-руский нарід і про нашу укр.- руску народну ідею з того часу, як вій- шов в близш і зносини з всепольскими неославістами і з нашими галицкими мо сквичами Ґлєбовіцким, Верґуном і т. п.
Т а крім ґр. БобріньСкого занимав ся ж і- во україньскою спр’авою ще й другий член росийскої думи, єпископ Ечльоґій, тако ж член думскої правиці. Наведемо тут погляди київскої „Р а д и " на заходи обидвох сих московских ПОСЛІВ І ЇХ I 0- гляди на україньске питане. Ось що пи
ше „Р а д а * про їх неославяньскі зма- ганн:
„ С і праві члени думи беруть дуже діяльну участь в політиці, що близько торкаєть ся нашої україньскої справи.
Євлогій гаряче обстоює виділене Холм- щини з Царства Польского, щоб врату- вати її людність від польонїзациї. Гарною зброєю проти , польонїзму моглаб бути
„р ід н а мова місцевого малоруского на
роду" і єпископ Євлцгій ніч о го не мав би проти того, щоб, її завести до ш кіл, але... він боїть ся „мазепиньского сепа
ратизм у". Та сим самим страшилищсм здаеть ся мазепиньский сепаратизм і для ґрафа Бобриньского. Не думаєм, що вельможний політик на стільки наївний, щоб розуміти сей сепаратизм буквально, себ то як справжнє відокремлене У кра
їни від Росиї в самостійну державу; та се видно і з самого зм ісгу єго розмови:
ґраф допускає заходи У країнц ів коло
„відродж еня своїх пісень, музики, розви
тку своєї музичної народної мови в ж итю і в ш ко л і і в деяких галузях літерату
р и " ; одним словом, коли хочете, ґраф
Бобриньский стоїть за все, чого дома- гає ся сьвідоме україньске громадянство в сфері национального житя, але ему антипатичні „п о л іти ч н і ексцеси".
»Кола не все сказано щиро, то мо
ж на тільки завважити, що ґраф Бобринь
ский зовсім не знайомий з істориєю у- країньского руху та з єго характером.
Колиб він завдав собі праці познайоми
тись з українством не з голосу єго во
рогів, а з творів самих представників та ідейних проводирів українства, то він по
бачив би, що в основі україньскої наци
ональної програми лежать не політичні плани відокремлена й сепаратизму, але і н т е р е с и п р о с ь в і т и й к у л ь - т у р н о - г р о м а д с к о г о р о з в и т к у н а р о д н и х у к р а ї н ь с к и х
м а с ; аьтономічніж і федералїстичні до- маганя виставлялись тільки як найкрасш і форми забезнеченя сих інтересів. 1 колиб ґраф Бобриньский справді покликував ся тільки про те, щоб підняти культуру й просьвіту на У кр а їні, він м іг би обстою вати їх в межах то го режіму і тої фор
ми державного ладу, який ему найбіль
ше до вподоби Але для ґр. Бобринь- скоі'О інтереси україньского народу до
рогі по стільки, по скільки сей народ зливав ся з росийским морем, „нриоб- щав ся до російскої ку л ь ту р и "; поки роз
вивав ся музика, пісня, деякі галузи літератури, ґраф ще зостав ся спокійний, але далі — будуть „по л іти чні ексцеси".
Одначе звичайні правила льоґіки і дось- від відродженя ус іх славяньских народів показують, що на самій м узиці й мові спинитись не можна; за сими першими проявами пробудженя национальної сьві- домости — спершу серед інте лїґенци ї--- повинен йти ш ирокий национальний рух, який захоплює все більші й більш і кр у ги народу. И накш е й не може бути: на
родність мусить або розвинути всі боки национального житя, сотворити свою вла
сну национальну культуру, якаб задоволь
няла у с і потреби вго духовного й і'ромад- ско го житя, або зріктясь самостійного розвитку; тоді вона зникав з лиця землі, іде на укомнлвтованв й зміцнене сил другої народности, тратить своє о р и гі
нальне обличе, свою колективну енерґію ; загальний ироґрес нічо го не виграв від сего, хоч би в ролі переможця виступав і найблизший братній народ; навпаки — кисхне тільки ще одно жерело загально
го культурного руху. Говорячи, що ему був симпатичний национальний рух у Г а личині тільки до‘ 80 років, ґцаф Бобринь
ский показує, що ему не до вподоби вся та жвава орґанїчна робота, яка почалась у Галичині над осьвітою й політичним осьвідомленєм народних мас — власне з 80 років; ся робота привела до того, що тепер бідна й обшарпана Галичина за
мість темної хлопскої маси має десятки тисяч о; ґанїзованого й сьвідомого селян
ства, замість колиш них борців за право
пис та обряд, має енергійну поступову інтелїґенцию, перейняту високим патрио- тизмом. І все те вдалось досягти тільки тоді, я к громадский рух твердо стає на национальній основі, коли опер ся на м і
сцевому народному ґрунті, замість с п о д і- ваня чуж ої помочи й перейманя ч у ж и х готових форм.
>Ми бачимо, я к на У го р скій Русв, котра цілком пішла за москвофілами, се зреченє власної самобитности привело її трохи не до национальної смерти: москво
фільство послужило мостом до маднри- зациї. Тепер же знов сам епіскоп бвло- гій признав ся нашому співробітникови, що обрусительна система на Холм щ инї довела своє повне банкротство. А у нас на У кр а їн і? Чи пригадати ґр. Бобринь- скому клясичну фразу комітету міністрів про „н и зки й культурний рівень крестянт»
малороссійскихт» губерній"? Граф Бо- Ібриньский сам признає, що на У кр а їні
з по школах треба вчити україньскою мо
вою, тільки, мовляв, народною мовою, а не тою, якою пишуть галицкі Українці (так наче і в Московщині по сїльских школах участь мовою фейлетонів „Нова- го Бремена").
„С е признане дуже характерне в у- стах неопанслаиіста. Десятки ліг укра- їньске слово, і музика, і пісня терпіли нечувані навіть під старим турецким ре- жімом утиски; панове славянофіли ані словечком не одізвались в обороні при
гнобленої братньої мови; ще більше они цькували: >ро11іа уегво?* Десятки років бореть ся Галичина проти польщини, а они спромоглись тільки посіяти заколот і ворожнечу, піддержуючи москвофіль
ство, котре нарешті отверто пішло на услуги до Поляк в. І після сего всього хіба не звучить фалшию отся неопан- славістска заява про спочуте україньскій школі Старі славянофіли отверто вигу
кували від лиця росийского моря братам- славянам:
Зливайте ся: в море, ви— ручаї Коріте ся і нахиляйте спину, Хиліте ся під присуди мої!
„Новий славянофіл допускав перехо- дну стадию до зіллянн — україньску мову по школах. І коли Граф Бобринь- ский, в розпалі тяжкої боротьби українь- ского народу н Галичині, захож ує сн під
тримувати вго болячку — москвофільство, то щож тут дивуватись, що \ Львові він, апостол неопанславизму, зустрів „тільки погані відносини", або що вго триюм- фальний вояж по славнньским землям галицка україньска молодь попсувала „т у хлими аргументами!"
/іи сти Володимира /ІнтоноЬича до Олексахдра ^арбіхьского.
В ч. 62 „Р услан а" 1908 р. з 15. (28.) марця подано (з нагоди смерти великого покійника) статю д-ра Богдана Барвінь- ского н. з.: Кілька споминів про пок. проф.
В о л . А н т о н о в и ч а , в котрій зазна
чено близше знайомство, яке навявало ся між мною а проф. Антоновичом. Для до повненя сеї статі подаю тут три листи покійника, писані до мене з Праги і з Катанії (на Сицилїї), а хоч они невелич
Материн ю історіі буюшшоі Русі.
(Дальше).
ПІ.
Альманах „Руська Хата".
З листів Із. Воробкевича і Ол. Барвінь- ского складаємо тут коротку історию виданя альманаха „Руська Хата". Ся істория з двох боків цікава: раз тим, що показує, як тяжко було 1876 р. скласти хоч невеличкий альм а
нах, а ще тяжш е було его розпродати; а дру
ге тим, що довідуємо ся дещо про авторів*
котрі брали участь у сім альманаху.
Гадку, видати таку збірку праць ріжних авторів, мали оба приятелі: Ол. Барвіньский і Із. Воробкевич уже давно, та дозріла вона в обох тілько в осени 1875 р., коли Ол. Б ар
віньский приїхав до Черновець на відкрите університету та був гостем у Із. Воробкевича.
Ввданем сего альманаха займив ся справді переважно Барвіньский*), але й Воробкевич стягав материяди, переписував ся з авторами та давав, за намовою Б-ого, усему фірму, як більше відомий письменник. Не радо він се спершу робив, б оявся клопотів ти неприємно
стям, але Барвіньский не вступив ся і таки запряг Б -а до спільної роботи. Грошвй було на початок 111 зр, які дав Куліш.
*) Олександер і Володимир.
кі обвмом, але много значнізмістом і цінні лапідарними замітками. Проф. Ан
тонович був не тілько ученим істориком і археольоґом европейскої міри, але й знаменитим організатором і провідником всего руху і житя на Україні в тих важ
ких часах, в які входить вся его науко
ва і громадяньска діяльність. Около него обертало ся все национальне житв на Україні, він кермував усім рухом нацио- нальним і всею народною та науковою роботою і нічого дивного, що на него, як на керманича, звернені були аргусові очи ворогів самостійного розвитку укра- їньско-руского народу. Тнмто й принево
лений він був до незвичайної обережно- сти і обачности і задлятого вельми мало листував ея з людьми, а коли треба було порозумівати ся в народних і громадяни- ских справах, робив се носередно через повірників. Задлятого по проф. Антоно
вичу вельми мало остало листового ма- териялу, бо писав хиба тоді, як був за- границею. Тим цїкавійше буде отже для нашої суспільности пізнати хоч з тих дрібних останків его погляди і засади. '
Перший лист з 1891 з Праги відно
сить ся до его подорожи для розсліду археольоґ. музеїв, а при сій нагоді він широко розмовляв з академ. молодежю і старшими громадянами у Львові, в Кра
кові, у Відні, щоби пояснити становище України до положена витвореного соймо- вою заявою п. Романчука 25. листопада 1890 р. (т. зв. новою ерою). Радикали згруповані коло „Н арода", розвели аГі- тацию проти народовців і входили в по- розумінв в сїй справі з москвофілами, котрих Антонович і вся Україна вважали ворогами укр.-руск. ідеї народної і всякі з ними компроміси і конеолїдациї шкід- ними для сеї ідеї. З того становища зая
ва п. Романчука найшла прихильний відгомін на Україні а також пок. Ол.
Кониський піддержував сей самостійний напрям політики галицких народовців, далекий від усякої спілки з москвичами.
За сею ідеєю вступав ся Кониський з усею сслою на основі глибокого переко
нана і доброго знана відносин межина- родних в Галичині і на Україні, тому то вельми легковажно поступив проф. То- машівский в посмертнім спомині про проф.
Антоновича, називаючи становище пок.
Кониського в сїй справі політичною ко
медивю. Кониський дїлав щиро і на ос
нові виробленого переконана, попертого довголїтним досьвідом і добрим знанвм
Отже в мартї 1876 розіслав Із. В. листи до ріжних авторів з просьбою о праці. В три місяці потім ще раз просив листами о те са
ме, бо якось автори не спішили ся.
Але й се не богато помогло, бо крім праць Кулїша і Кулїшевої, які достарчив Бар
віньский, і праць Із. Воробкевича та его бра
та Григорія, вдало ся зібрати праці ще тілько від Федьковича („Довбуша" не хотів спершу Із. В. приймати, бо річ за довга, як на а л ь
манах), Корнила Устияновича (три поезиї), Ам- вро ия Ш анковского (Спомника про недавну бувальщину), Ізидора Мартиновича (Храм на б^ковиньскій Руси) та поезию Ом. Поповича.
Так хоч „Руська Хата" називала ся буковинь- ским альманахом, взяли в нїм участь і не Буковинці, а навіть не українофіли, я к Шан- ковский 1 Мартинович, котрим і полишено волю що до мови і правописи, бо не годили ся на жадні переміни та поправки. Вийшов із того альманах досить перістий, хоч і не без вартости. Відчували се і самі впорядники его, але годі було покидати почате діло.
Друкував ся сей альманах в осени 1876 р. у Львові заходом Ол. Барвіньского і був би певно того року й вийшов, та у Барвіньского була тоді смертельно хора жінка, (котра по
мерла в липцю 1877 р.) і він сам нездужав, через те й спізнив ся альманах і вийшов тілько з весною 1877 р. Купували его мало хто, так що з друкарнею мали впорядники ра
хунки за сю книжку ще 1881 р., поки нареш
наших відносин, отже історикови се зов
сім не лицювало щирі змаганя чоловіка, що чимало пострадав за нашу ідею і стілько літ трудив ся на нашій народній і письменьскій ниві, пятнувати політичною комедивю. Може небавом буде спромож
ність подати до прилюдної відомости та
кож широку і богату перениеку Ол. К о
ниського, а тоді зможуть наші земляки впевнити ся, яку превелику кривду за
подіяв проф. Томашівский нокійникови так легковажно- киненою фразою.
З третього листу проф. Антоновича писаного з Катанії 1901 р., з тих кіль
кох речень можуть впевнити ся наші зе
мляки, як глядів на політику взагалі, а також на нашу галицку чоловік незви
чайно широкого і бистрого погляду, ве
ликого досьвіду політичного основаного на історичній науці і як незрілими су- цроти того в палкі пориви деяких моло
дих політиків, котрим ще вельми далеко і до такого досьвіду житввого та політи
чного і до такого всесторонного науко
вого знаня, яким визначав ся покійний проф. Антонович.
У Львові 1. (14.) січня 1909.
Олександер Барвіньский.
І.
Прага 12/24 Січня 18 9 1.
Високоповажний Добродію!
Говорив я в Кракові з тамошньойу громадою про Львінськи справи; вони далеко спокійнійши якь Львівська ре
дакція > Народа*, здається не бажають доконче сваритись, зовсім цураються мо
сквофільства і казали мені, шчо всімі способами будуть старатися, на скількі від йіх це буде залежати, здержати »На
рід* від екстремів; лайка Народа ім са
мім не дуже то подобається и вони біль
ше дорожать народнім ділом, як их Львівські приятели; загаломь мені здали ся вони людьми уміркованими и шчири- ми, на скількі це можно було заприміти
ти за два довги вечери розмови.
Не забудьте добродію попросити проф. Огоновского прислати мені до Ві- дньа цифри, про яки я просив; мени ду
же залежить на тому, шчоби зробити це діло для Просвіти, а без цифр'ь буде мені се дуже трудно1). До Відня я виіду після завтра и проживу тамть день 5 — 7, адрес мій ЬеороІДзІаФ: розіе-гевіапіе. Ф е- ті — самі заплатили за друк та, що ще на
лежало ся друкарні. Із. Воробкевич зарік ся з того часу видавати які небудь альманахи і справді дотримав слова.
Вернім ся тепер до сих звісток, які нахо
димо в листах обох впорядників альманаха, про Федьковича, К. Устияновича і Із. Марти
новича.
Федькович перебував 1876. р. тяжку крі- зу у своїй душі. Попав у песимізм (мотиви єго подані у „Диких думах"), займав ся астро- льоґіею і зарікав ся, писати більше для Ру
синів.*) В переднім слові до „Довбуша", у котрім також повно слідів містицизму поета, він так і каже, що се може й о с т а т н а лепта єго для народу...
Тілько по другім листі Із. Воробкевича Федьковича прислав дещо. «Прислав мені — пише Із. В. 21. червня 1876 — Федькович гарні поезиї, котрі прикрасять наш альманах;
за два, три дни тобі пришлю. У «Волошині*
писав він у діяльоґу волоскі фрази, ті добреб було, щоби волоокою правописею напечатати, бо по нашему не будуть понятні, а того хоч кождий двгадаєть ся розговір в чужі мови.
Тіі другі твори дуже красні, одні мені зовсім чужі, думаю, що нігде не були друковані.
Ти, друже, ліпше то розбереш і для иапеча- таня призначиш".
*) О тім пишу я ширше на иишім мі
сця. — О. М.
