Ч. 147 Львів, субота дня 4 . (17.) липця 1909. Річник ХНІ.
Передплата
на »РУ СЛАНА» виносить: х з Австриї:
ьа оїдии рік . . . 20 кор.
аа пів року . . . 10 кор.
на чверть року . 5 кор.
на місяць . . 1-70 кор.
За границею:
ва цілий рік: .зі щоденною висилкою 7 долярів. або 12 рублів; з висилкою двічи в тижнп 5% долара, або 10 рублів; з висилкою що субо
ти 4% долара, або 9 рублів.
Поодиноке число по 10 сот.
>Вирвеш ми очи і душу ми вирвеш: а не вовьмеш мйлости і віри не возьмеш, бо руске ми серце і віра руска.» — 3 Р у с л а н о в и х псальмів М. Шашкевича.
Виходить у Львові що дня крім неділь і русквх сьвят о о‘ |і год. пополудня.
Редакция, адмінїстрацил і експедиция »Руслана< приул.
Оссолїньских ч. 11. (партер) (Фронт від ул. Тихої). Експе
диция місцева в Аґенциї Соколовского в насажіГавс- мана.
Рукописи звертав ся лише на попереднє застережене.- -
Реклямаииї неопечатані в вільні від порта. — ^Оголо
шена звичайні приймають ся ио ціні 20 с. від стріч
ки, а в «Надісланім» 40 с.
від стрічки. Подяки і при
ватні донесеня по ЗО сот.
від стрічки.
йо „іакІукі“ §\уа116\у. Сгу газ з1апо\уізко Зіоч'а роїзкіе^о, гоЬідсе іУ’сгепіе піергге^ейпапе^о, піе рорсЬпіе тіойгіегу сіо гайукаїпіеізгусЬ кго- кбуу. ІЄ£О тогп а Ьу зі<г оЬаууіас, аіе ге ІакісЬ ууупиггеп ууіазпіе г іе^о роууойи паїегаіо Ьу ипікас. \¥рго\уайга)а опе гогйгагпіепіе, а зд пайіо Ьегигуіесгпе, Ьо рггесіег і 81ож> роїзкіе
ууіє йозкопаїе, ге гесеріа, кібгд па зууоісЬ зграі- іасЬ £Іозі, піе гогууідге га^айпіепіа і ге зд сігіаіаздсут сгуппікот, паууеі йетокгаіусгпо- пагойоууут, рггуійгіе уу гусіи, уу сгуппе) роїі- Іусе, роггисіс. Йапизоууа роїііука, їппа ууоЬєс
згегокісЬ ууагзіуу, а іппа рггу ууіазсіууут ууаг- згіасіе роїііусгпут, ргаупозі гауузге згкой^.
Зіохуо роїзкіе заьначуе, що середника
ми по; озуміня з Поляками і їх прихильно
сті» до руских домагань не може бути палка, ніж чи револьвер, але й не домов
ляє того, як оно уявляє собі се яорозум;- нє, хоч можемо собі се виснувати з усего поступованя всепольского сторонництва і всепольскої молодежи. Ще живо в тямцї нашій остає галабурда і напасть всеполь
скої молодежи на Ексц. намісника, котрому она підюджувана 81оууо-м роїзк-им, при
писувала вставлене до буджету державного квот на дві надзвичайні рускі катедри на тутешнім університеті від жовтня сего року.
Причинив ся до розятреня всепольскої молодежи також У-ий з'їзд всепольский у Львові, на котрім п. Ґ л о м б і н ь с к и й згадав між иншим про піероко]асе ууієзсі, а петербурский Кгаз, пишучи тоді про сей зїзд зазначив, що ті
„піерокоідсе ууієйсі уу рггекіайгіе па )^гук ггесгуууізіозсі огпасга^д иіууоггепіе йууосЬ ка- Іейг гизкісЬ па уузгесіїпісу Іууоуузкіе,), огаг оЬ- зайгепіе гуууіоіет гп зк іт реуупе] ііозсі розай
уу айтіпізігасіі і здйоуупісіууіє".
А дальше дає нам Кга) таке поясненє змагань і поглядів всепольских у відноси
нах до Русинів (наводимо се для великої ваги сих слів без перекладу):
„ІІегезіпісу г]агйи (всепольского у Львові) сЬсіеІіЬу іакіе] и§ойу 2 гизіпаті, кІбгаЬу уу
пісгет піе изгсгиріііа Іак гууапе^о ^зіап и ро- зіайапіа" роїзкозсі уу СтаНсу! уузсЬойпіє]. Аіе Іо зезі піетогііууе, о ііе „зіап розіайапіа" т а огпасгас га^сіе рггег роїакбуу розай иг/^йоууусЬ
уу тіегге сЬууііі оЬеспе]. М а г о й г и з к і го- з п і е , г о г у у і^ а з і § і й о т а ^ а и у у г ^ І^ - й п і е п і а р га у у з у у о ісЬ, и г п а п у с Ь р г 2 е 2 и з іа у у ^ к о п з і у і и с у з п а і рггег р г а у у о р г г у г о й г о п е йо Ь у і и . 17- у у г ^ І ^ й п і е п і е І о з е з І к о п і е с г п о - з с і ц й г іе ^ о у у ^ , а рггесіуузіаууіепіе „іп- Іегези пагойоууе§о“ росЦ^а уу пазі^рзіууіе па- гагепіе па згууапк йоікііууу Іе^о ууіазпіе іп- Іегези.
„21ийа роїііусгпа ууоЬєс Іе] копіесгпозсі
^езЬ гчйапіе изіаууоууе^о га^ууагапіоууапіа па- 82е§о зіапи розіайапіа уу баїісуі уузсЬойпієі
рггег каїазіег пагойоууу, кІбгуЬу гаг па гауузге Іакі зіап иігууаііі і кгез роїогуі гакизот „га- Ьогсгойсі гизкіер. Так за т о гіийпут уууйас зі§ т и з і іппу розіиіаі г^агйи: изіаууоууе гаЬег- ріесгепіе з^гука роізкіе§о, іако иг2$йоууе£о і ууук1айоууе§о па уузгесЬпісу Іууоуузкіеу й е й у- п у т з р о з о Ь е т з к и ї е с г п у т г а с Ь о - у у а п іа р о ї з к о й с і і е ^ у у з г е с Ь п і с у Ь у - 1о Ь у г а ї о г е п і е у у у г з г е з и с г е ї п і г и з к і е ,) , й а ^ с е ї г а й о й с и с г у п і е п і е
Зіоио роїзкіе про домаганє украікьско- руского укїбсрситєту.
(Д) Вчера, основуючи ся на поважній статі д. Г о р л е н к а з нагоди зїзду укр,- рускої молодежи, подали ми загальний по
гляд на сей з'їзд і змагі.ня молодежи. Н ні приневолені ми звернути сн до справи з а сновки укр.-руского університету і стано вища заннтого в сій справі всепольским дневником 81ош) роїзкіе. У вторковім чи
слі пише сей дневник з нагоди ухвал з’їзду укр.-рускої молодежи між иншим ось що (а для вірности наводимо без перег кладу):
„Бо ЬогЬ икгаіпзкісЬ па ипшегзуІесіе-Ци*- ге зт у рггуїуукіі. N16 пазігазгуїу паз йоІус'Ь- сгазоууе ісії аууапіигу — піе пазігазга і рггу- 82ІОГОС2ПЄ. Та йго^а піе гйоЬ^йа икгаіпсу піс.
ЗроІесгепзРиго роїзкіе ггогитіаіо іо іиг йокіай- піе, ге ,]акіеко1\уіек па]йгоЬпіе]82е сЬосЬу и- зі^рзіию, исгупіопе росі ргезуа Іегоги, гасЬ^са Зепо икгаіпсбчг сіо §огзаусЬ ^е82С2е а\?апІиг, Ьийгас IV пісЬ согаг ууі^кзге рогайапіа. Майка, Іуіекгоіпіе сіапа п а т рггег икгаіпсб’иг, піе рб]- Йгіе па тагпе. О зіаіпіті сгазу, туоЬєс
~ Йпіе ~ рггугкбїТе^о'' гаеЕоууапіа зі<$ акайетікб\у гизкісЬ, росг^іо зі^ согаг геаіпіеі коїасЬ па- 82е§о зроіесгепзііуа га^тосуас роїиЬоуупет иге-
£иІ05Уапіет зрга\уу ипііуегзуіеіи гизкіе^о. Ойу ]ейпак гіагй икгаіпзкіеі тіойгіегу ипііуегзуїес-
кіез §гогі п а т 2пб\у аіуапіигаті, ро\уіппу и- тіїкп ас йгіз £Іозу, йогайга^асе іакіеко їтек изЦрзічуа Кизіпот уу зрга\уіе ипіхуегзуїескіе].
Кагйе Ьоїуієіп изі§рзі\уо г пазге^ зігопу Ь^йгіе ггогитіапе ,)ако зІаЬойс пазга — піе гароЬіе^- піе аіуапіигот, Іесг рггесіуупіе, роїУІ^кзгу ^е- 32С2Є ареіуіу икгаіпзкіе. Т$ по^а ргбЬ^ ууути- згепіа па паз изЦрзіду іегогет т и з іт у ойе- рггес )ак па^Ьагйгіеі зіапотусго. ГГкгаіпсу, с-Ьос- Ьу па^тіойзі, ти зга (о га2 пагезгсіе ггогитіес, ге бгойкіет рогогитіепіа зі^ г Роїакаті і изро- зоЬіепіа паз рггусЬуІпіе 41а ІсЬ гайап і гусгеп піе ^езі раїка, пог, сгу гє\уо1\уєг“.
Не оден раз уже вказували ми, що 81оууо роїзкіе і єго сторонництво причини
ло ся головно до ватвореня сеї атмосфери душноі, серед якої живемо тут нині, а та
ке писане, як тут в горі наведене, доливає нового олію до огню. Тактика Зіоууа рої- зк-ого починає ставати системою, якої м е тою є очивидно піддержуване безнастанної боротьби, щоби тілько, борони Боже, не дійшло до втихомирене розятрених при
страстей і до якого такого спокою та збли
жена обидвох поруч себе поселених в краю народів.
Щ о се не є виключний наш погляд, але також і поважного польского дневни- карства, доказує се голос в тій справі краківского Сгаз-у, котрий до виводів 81о-
■^а роїзк-ого дає таку примітку:
„8І01У0 рої." оййаіо гід, р ггу зіи ^ зроко^оїУі па ипіууегзуїесіе, іпіегргекцдс уу роууугзгу зро- збЬ исНіуаІу тіойгіегу икгаіпзкіез і рггероша- сіа^дс г зейпе) зігопу іегог, г йги^іез гай йога- йгаздс, аЬу ууоЬєс іе] ууіайпіе исЬ\уа!у роггисіб йго£Д ро коболуе^о гогууагапіа йгойкбуу і зрозо- Ьоуу гогіуідгапіа ргоЬІети. 8д4гдс г Іепоги и- сЬууаІу, зегеїі йгіеппікі оййаіу ууіегпіе, піе тогпа рггуризгсхай, аЬу опа огпасгаїа роуугбі
з 1 и з 2 п у т г ^ й а п і о т г и з іп б у у . Іпасге]
ти зг^ опе ийеггас о ууагоуупЦ паикі роїзкіе]
і сгупіс уууіоту уу ^е] тигасЬ, о ііе, зак йгіеіе зіз уу кі^асЬ исізки пагойоууе§о, зііа Гігусгпа ууіайгу рапи^сез ггійап ІакісЬ піе ийагетпі...
йо сгази".
Ми недавно в ширшій статі з сгано- вища цивільного закона пояснили справу т. зв. народного стану посїданя, вироблену на основі теоретичного розумованя німец- ких верховладників, а промінювану в н а
шім краю тими Полякам і, котрі не хочуть чути про рівноправність руского народу з польским, а бажають удержати геґемонїю над Русинами. Так собі уявляє 81оууо рої- зкіе порозумінє з Русинами, однак его п о літика не тілько не доведе до полагоди польско-рускої справи, але ще більше її розягрить своїми бундючними погрозами.
Огляд часописий.
(Похід „Дїла“ і „Ґалїчанїнаи проти п. Барвінь- ского з нагоди похорону хр. Б. Баденього. Льохіка
, фільософа з „Дїлаи).
Похорони ґр. К. Баденього, на котрих між аньчими промовляв тако;к в. От Б а р н і я і, с к и й, дала нагоду до справдешного походу про
ти п. Барвіньского, котрий сьм є мати ипші від обох згаданих дневників погляди і переконана і не хоче піддати ся їх диктатам. Тим поясняє ся вся лютість народво-демокр. і москвофільского дневників, , котрі палають скаженою ненавистю проти п. Барвіньского і радіб єго стерти з лиця землі. А лютість та походить звідси, що не м о
жуть заперечити фактів і всю свою ненависть виливають лише або загальними фразами або видумками, на які можна ловити несьвідомих річи людий, що вірять таким печатним напа
стям і сплетням.
Сліпа ненависть „Ґалїчанїна" проти ґр. Ка- зиміра Баденього а також проти Барвінь
ского легко зрозуміла всім, що знають, як рі
шучо виступав покійник проти всіх москвофіль- ских „сцєлок", як всі национально-культурні прид
бана, осягнені Русинами-народовцями за впливом і змаганями ґр. К. Баденього, підтинали прямо корінь єствованя москвофілів в Австриї. Але т а ке саме становище „Діла" супроти тих придбань сьвідчить про грубе незнане тогочасних відносин в Галичині, а можна собі пояснити хиба тим способом, що фільософ з „Діла", який пописує ср сими теревенями, бавив ся ще тоді в попелі, і ставши недавно помічником „Діла", не задав собі на стілько бодай труду, щоби переглянути хочби лише тогочасні річники „Діла" і не обме- жати ся до оклепаних фраз і загальників вико- ваних в радикальній і моеквофільскій кузні.
Навівши головні місця з промови похорон
ної п. Барвіньского, додає сей фільософ з „Діла"
таку свою замітку до сеї промови:
„Отже в нашій суспільности не було ніяких діяльних сил, які посунули наш национальний розвиток наперед, не було б о р о т ь б и за за конний простір, за інституциї, потрібні для того розвитку, — тільки був пок. ґр. Казимир Баденї і той—як Мосей палицею воду зі скали— своєю волею сотворив україньский национальний рух зі всїми його здобутками.
„Так поясняють наш национальний рух мо
сквофіли, називаючи його „польскою інтриґою“
взагалі і специяльно інтриґою пок. Каз. Баде- нїя; так поясняють його Поляки, хвалячи ся перед сьвітом, що Русини все, що мають, завдя-
2 чують Полякам, їх прихильности і їх нациї; так
поясняє його — як бачимо — і п. Олександер Барвіньский.
„Історіософія раба, який думає, що все, що має, завдячує лаецї свого пана!..."
Нехайже ще раз сей фільософ з „Діла"
прочитає сю промову і скаже, чи там є слівце запереченя, що в рускій суспільности не було діяльних сил, які посунули наш национальний розвиток наперед, не було боротьби і т. д.? Там же виразно наведено лише ті придбаня. які Ру- сини-народовцї осягнули заходами, змаганями і впливом тодішнього намісника К. Баденього, а хиба сліпий зможе заперечити, що як раз сі придбаня причинили ся до нашого наук, культ, та економічного розвитку і поступу.
Не заперечить сего „Діло", (а оно про се також безнастан ю писало), що о д и н о к о ю на весь край рускою ґімназиєю була десятками літ
— академічна у Львові. Були відтак від 1888 р.
рускі рівнорядні кляси при польскій ґімназиї в Перемишлі, але нехай фільософ з „Діла" зася
гне інформаций в д директора Цеглиньского, яке було положене сих паралєльок, поки їх перемі
нено на внесене тодішнього соймового посла Барвіньского в 1896 р. на самостійну ґімназиї.
до чого своїм впливом причинив ся ґр. К. Баде- ні. Щ о до засновин руских ґімназпй в Коломиї і Тернополі підготовив покійник також своїм впливом сеймову більшість а „Діло" не запере
чить сему, що сї школи розмірно легко війшли в житє, коли порівняємо се з пятилїтною бороть
бою о Станїславівску ґімназию, котрої здійснене поступило донерва на основі компромісу між соймовою більшостю а д-ром Олесницким, за що
„Діло" на сего останнього напало мокрим ряд
ном, що за одну ґімназию продав руский нарід!
Т ак само не заперечить „Діло", що при учит. семінариях була лише у Львові руска мі
шана школа вправ (для хлопців і дівчат разом), а в Тернополі і Станіславові по о д н і й к л я с і вправ (глянь тодішнє „Діло" в тій справі про устрій кляс), а доперва п. Барвіньский, війшовши до ради шк. кр. Г державної, вені в за впливом ґр. Баденього і тодішнього президента кр. ради шк. довести до того, що школу львівску вправ розділено на школу хлопців і оставлено при му- жескій семінариї — і школу дівчат, котру при
лучено до женьскої семінариї, а в Тернополі і Станіславові, а відтак в Сокалї і Самборі утво
рено 4-клясові рускі школи вправ. Яке значінє мають сї школи вправ для фреквенциї рускої молодїжи в ґімназиях, скілько руских сил учи- тельских найшло добре в них приміщене, най
„Діло" поінформує ся там, де се належить.
Що по довголїтних безуспішних домаганях Русинів-народовців введено нинішню шкільну нравопись в школі і в урядах і в кр. виділі на домаганє Руск. Тов-а Педаґ., „Просьвіти" і Тов-а Ш евченка доперва за впливом ґр. К. Баденього, що Товариство ім. Ш евченка поставлено тоді' справді на ноги передачею ему печатаня всіх руских книжож шкільних, се також повинен зна
ти фільософ з „Дїла“, а для докладнїйшої інфор
м а ц ії про положене Товариства ім. Ш евченка за головства пок. Целевича, нехай загляне до протоколів засідань виділу сего товариства, а дізнає ся, що „Діло" мало тоді в печатні сего товариства понад 10.000 р. довгу, а „Батьківщи
на* около 3.000 р. і се грозило неминучим бан
кротством печатні. (Сі довги відписано майже в цїлости обом редакциям, бо стягнено всего на всего лише около 3.000 р.!)
Доперва коли по відписаню сих довгів усу
нуло Товариство ім. Ш евченка з печатні „Діло"
і „Батьківщину", щоби не були паразитами то
вариства, (почали доходи з печатаня книжок шкільних, які віддано сій печатни, лише захода
ми п. Барвіньского, іти на потреби товариства, а помножено сі доходи також підмогами з сойму і міністерства (річно 8.000 р.) також лише захо
дами п. Барвіньского, а пособляв сему пок. К.
Баденї.
Тим способом приспорено Н. Тов-у ім. Ш е
вченка тих засобів фінансових, які дали ему спромогу розвинути такий широкий видавничий і науковий рух, коли обняв в нїм провід покли
каний на руску катедру істориї проф. Грушев- ский, як се бачимо від 1894 року.
Про засновини згаданої катедри і поклика
не проф. Грушевского, писали ми вже давнїйше і сего не заперечить „Діло", що „діяльні сили"
Русинів і „боротьба за законний простір" від
початку 80-років XIX ст. о основане такої кате
дри в львівскім унїверсититї оставали безуспіш
ними, а перевів се таки п. Барвіньский і то го
ловно за впливом ґр. К. Баденього.
З а его впливом введено рускі написи на урядах, судах, зелїзницях *), заведено полагоду руских подань з уряду рускою мовою і руским письмом (з руским підписом намісника і прези
дентів, чого давнїйше не було!), віддано редак- цию дневника держ. законів д-рови Ол. К у л а- ч к о в с к о м у , котрий за 13 літ збогатив незви
чайно наукове словництво руске, а також кон- цесиєю на засноване товариства „Дністер", ко- туе спершу легковажено, поци оно протягом 10- лїтя розросло ся так, що нині має первостепен- не значінє в економічнім розвитку нашім.
Грубе незнане відносин тодїшних виявляє
„Діло", наколи торочить такі нісенітниці, що ґр.
К. Баденї за ті придбаня бажав з Русинів, к о трих уважав нібито лише етноґрафічним живлом, зробити Поляків говорячих по руски! Навпаки взивав він, щоби Русини орґанїзували ся, пра
цювали, розвивали ся яко окремішна националь- ність, але на жаль тодішні провідники вдоволя
ли ся печатаними заявами довіря в „Ділі" ці
лими роками, а орґавїчної роботи майже не бу
ло. Окрім того власного нездарностю і незрозу- мінєм понехано осягненє деяких придбань, які сами насували ся їм, а за якими тепер безуспіш
но побивають ся. Прийде ще пора і се розкри
ти перед сьвітом, на доказ, як незр:ла була су
спільність, як нездарний і непослідовний був єї провід політичний.
Одначе, кола ми при ріжних нагодах, коли підношено справу т. зв. „нової ери", вказували на сі придбаня, заперечувано нам се, начеб то п. Барвіньский причинив ся головно до їх ви- єднаня заходами ґр. К. Баденього, а висовувано проти сего тверджене, що се виборола руска опозиция. Могли сему вірити несьвідомі і необ- знакомлені з ходом політики люди, бо справді могло їм видавати ся неімовірним, щоби се міг осягнути п. Барвіньский „з сумної памяти гурт
ком" тих послів і прихильників, які були єго помічниками в тих справах. Сей „сумної памяти гурток" складав ся тоді з пяти послів галицких і двох буковиньских, яко окремої Групи Слав, Союза і вспів свого часу перевести активоване рускої ґімназиї Франц Йосифа телєґрафічною дорогою в половині жовтня.
Сей „сумної памяти гурток" опісля злучив ся з „Руским клюбом" опозицийним, бо зане- внювано, що лише тим способом зможуть Руси
ни вибороти більше, як опортуністичною полі
тикою, коли ми навпаки доказували, що обидва табори, чи „гуртки" можуть іти окремими доро
гами до тої самої цїли і собі обопільно посо- бляти. Тимчасом не тілько після сеї злуки, коли
„Руский клюб" числив 10 послів (бо Макдичев- ский і Длужаньский до него не вступили), але й тепер, коли в держ. раді засідає понад 30 рус
ких послів — они, як признає се і п. М. Лозинь- ский, нічого но вибороли за цілих два роки, хоч ішли £гоє8 ипй ллйісі на аову видівшо!
Нехайже тепер фільософ з „Діла" фактами несхитними, а не пустими фразами заперечить
„історіософії раба", як він назвав похоронну промову п. Барвіньского. Сї нікчемні і ненависні напасти чи то „Діла" чи „Ґалїчанїна" не можуть обиджувати п. Барвіньского, а він може се пе
реносити із стоїчним супокоєм в тім переконаню, що згадані в єго промові придбаня вийшли і виходять на користь национ. культур, і економ, розвитку і поступу руского народу. Але соромом і доказом безхарактерности тих опозицийних ру
ских живел, на що наведемо докази другим разом, є се, що они користують ся при всякій нагоді впливами п. Барвіньского для своїх цілий, а відтак обкидають єго болотом. Навіть в самій редакциї „Діла" можемо найти на се докази.
Зовсім отже не потребував п. Барвіньский брати повновласти ані в ред. „Діла" ані єго прихиль
ників, бо промовляв іменем „сумної памяти гурт к а “, що ще має відвагу глядїти на річи власни
ми очима, а скрізь не окуляри „Діла" еі с о т р . Тимто зовсім безвартною є замітка „Діла":
„що н. Барвіньскому ані фактично ані мо-
♦) „Діло" опісля тлумило ся: „овва! написи рускі на почтових скринках", але тепер игЬі єї огЬі голосить про великий здобуток руского клю- бу: рускі написи на зелїзничих білетах!
рально ніхто з нашої суспільности не дав права виступати з такою „історіософією" на похоронах ґр. Каз. Баденїя, що ф раза про „тих, котрі зро
зуміли благородні інтенциї покійника і з вдя
чністю оцінюють його заслуги", се в устах п.
Барвіньского тільки ріигаїіз та іе зіа ііс и з, — про се не потребуємо аж запевнювати..."
Одначе фільософ з „Діла" на адресу п.
Барвіньского, котрий не сплямив ся ніякими конеглїдациями з москвофілами і мав відвагу отверто виступати проти них яко ворогів нашого народного розвитку і поступу, позволив собі зро
бити таку замітку:
„Тай у відповіднім товаристві знащпов ся п. Барвіньский на похоронах ґр. Каз. Баденїя.
Як доносить його власний орґан Руслан, були там „численні москвофіли оо. Колпачкевич, Да- видович і ии., радник Ганчаковский, котрих ор
ґан Ґалїчанїн напятнував покійника гонителем- Фараоном". Значить політичні спадкоємці п. Б ар
віньского (?!), яких иаслїдники ґр. Каз. Баденїя вибирають заступниками нашого народу таким самим способом, яким покійний вибирай послом п. Барвіньского".
Супротл сего зазначуємо, що за наміснико- ваня К. Баденього, коли п. Барвіньский був по
слом соймовим і держ. ради, щезли були м оскво
філи, що прокламували єдикьство нашого народу з Москалями, а доперва консолїдапия национал- демократів з москвофілами впровадила їх нано
во до сойму і держ. ради, бо само „Діло" д о казувало, що народ, демократи мають „спільний ґрунт" з москвофілами, для котрих оно ввело тоді еріїЬеіоп огпапз „Старорусини", так що опісля правительственні круги і польскі політи
ки та дневникарі приняли се до свого політич
ного словаря.
Фільософ з „Діла" був ще тоді мабуть в низини ґімназиї, коли Маркова покликували на
• мужа довіря» спільних зборів і комітетів, отже сего не тямить, але повинен вже тямити, що ще так недавно навіть Д у д и к е в и ч бував на зборах разом з национал-демократами, коли они кували оружє для знищена „сумної памяти гур
тка" Барвіньского. Отже не п. Барвіньскому і не ґр. К. Баденьому приписуйте нинішні відно
сини, не називайте москвофільских послів полі
тичними спадкоємцями Барвіньского, бо они вийшли на плечах пационал-демократів, котрі
«першу иідптавяялй ногу Барвіньскому, щоби на єго місце впровадити до сойму і до « р у с к о г о клюбу< Ефіновича, і тим підготовили терен Мар
кову і Ґлєбовіцкому. Отже се спадкоємці і по
мічники национал-демократів і крутої, непослі
довної та сліпої політики „Діла", «Свободи»
і т. п.
Яка послідовність, яка льсґ.ка у фільософа
„Діла", показує найкрасше отея єго замітка:
„Голова „Україньского клюбу" пос. Роман- чук вислав з приводу смерти ґр. Каз. Баденїя
— як доносить Руслан, „вельми теплими слова
ми написану телєґраму", про яку одначе польска преса не згадує нігде авї словом. Мовчанка — характеристична, тим більше, що в ній є систе
ма. Так само прим, промовчала польська преса привітне письмо голови буковиньско-україньского соймового клюбу на сьвято польских „Соколів"
у Чернівцях.
„Треба-ж удержати польску суспільність у переконаню про „гайдамацкий настрій" руської суспільности проти неї — за всяку ціну.
„Та мовчанка повинна бути для нас також вказівкою, як нам поступати в таких випадках"...
Отже за те, що ц. Барвіньский в своїй про
мові вказав фактично ті придбаня, які Русини осягнули за поливом ґр. Баденього, назвав єго фільософ з «Діла» р а б о м , а тут сердить ся, що «польска преса промовчала» кондолєнцию посла Романчука ніби то для того, щоби поль
ску суспільність удержувати в переконаню про
«гайдамацкий настрій руск. суспільности»! Чудна справді льоґіка сего фільософа, котрий нераз в
„Ділі" чвапив ся „гайдамацким настроєм" рускої суспільности, впевняв, що весь нарід перенятай таким настроєм, а тепер хоче, щоби польска преса инакше гляділа на справу задля сеї кон- долєнциї. Треба однак зазначити, що ся кондо- лєнция була переслана п о с е р е д н о і се мо
же також не без певного значіня і заміру, а то
му мабуть не дістала ся до часописий.
(Конець буде).
з О. Он. Воляньскиіі.
Начерк істериі первісної культури.
(З поглядом на книжочку „Просьвіти*).
(Конець)
Первісний чоловік мешкав в Европі*) посере
дині', бо північна і полуднева Европа була тоді за
крита ледом, так як нині Ґренляндия. З самого по
чатку не займали ся первісні люди управою землі, але не тому, мов би розумом не дійшли до того (киижочка „Просьвіти" ст. 20), але тому, що і земля до сего не надавала ся тай людий було так ма
ло, що легко можна було жити без управи зе
млі. Ставлене шабльонів, після яких первісний чоловік займав ся наперед риболовлею та по- льованем, потім ховом скота, вкінци земледїль- ством — се нерозумний дарвіністичний метод, після якого розвиток мусить йти по ступенях еволюциї. В дїйсности первісні займали ся від
разу тим, до чого склонювало їх підсонє і земля.
Первісні люди не кормили СЯ якоюсь спе- цияльною, одною стравою. Они їли все. Але лю
доїдство не було в них засадою (книжочка „Про
сьвіти" ст. 43;, а хиба викликане конечностаю, або забобоном. Одіж в них була, а не лиш тому, щоби хоронила від зимна, але і для окраси та для стиду. Первісні люди були позбавлені стиду, каже автор (книжочка „Просьвіти" ст. 38), але се неправда, они мали стид (№кс1: А И детеіпе КиНиг^езсНісНіе, 1907. ст. 6).
Дарвіністи ставлять між напівзьвірячою а людскою ф аю ю первісного чоловіка факт вина
ходу огня. В книжочцї „ІІроеьвіти" (сг. 31) чи
таємо, що „дуже довго довело ся людям жити без огню", підчас коли в книжці Нїкля (ст. 46) читаємо таке: „Ез ізі іпсіеззеп пісЬі пасії^ехмі- яеп, сіазз сієш МепзсЬеп іе сіаз Ееиег ипЬекаппі
^е'А'езеп и'аге“. Тай тепер нема народа без огню.
Дарвіністи кажуть, що первісні люди не знали родини, не знали подружя, а жили та плодили ся як зьвірі. Ж інки самиці були спільні (Книжочка „Просьвіти" ст. 39—41). Оно правда, що нема поза св. Письмом документів, які би доказували, що первісною формою була моно
гамія, але нема доказів і на те, щоби полігамія була первісною. Але в зьвірятах бачимо певного рода моногамію, а дальше моногамія лежить в людскій природі, тож треба припускати, що она була з самого початку, хотяй би св. Письмо ні
чого про те не говорило.
Першою формою суспільною був після кни
жечки „Просьвіти" (ст. 40) матриярхат. Матри- ' ярхат лучить ся після Енгельса иочатків приват
ної власности, родини і держави — з ґінекра- циею. А ту автор книжочки „Просьвіти" попадає в суперечність зі своїм учителем, социялїстом Енгельсом, і твердить, що в первісних часах жін
ка не то що не була паном, а якраз рабом (ст.
39—41). Оно не правда, щоби жінка була так у- послїджена, як каже автор книжочки „Просьві
ти", хотяй не була она і так вивисшена, як ка
же Енгельс. Матриярхат, зн. що жінка є паном дому, всім заряджує, та допускає до себе тілько мужчин, кілько сама захоче, се байка. Доказів на матриярхат нема ніяких. Лєннан вносить на
«ствованє матриярхату в той спосіб. Первісні люди убивали дівчат, тому жінок треба було шу
кати деінде або і поривати, та ще і заводити полїандрию. А иолїандрия викликала з конечно- сти матриярхат: раіег іпсегіиз, шаіег аиіеш сег Іа! Але маємо позитивні факти, що і ті племена, які убивали дівчат, отже мали їх подостатком, шукали жінок поза своїм племенем або жінок поривали ті племена, в яких був натриярхат.
■Отже між браком дівчат, пориванєм жінок, полі
андрією та патриярхатом нема ніякої причино
вої звязи, а теория про матриярхат „доказувана"
тезою про брак жінок, стає там самим пустою видумкою.
Первісні люди були комуністами і не знали приватної власности, хиба лиш таку, яка була ділом їх рук (книжочка „Просьвіти" ст. 51—4).
Але звідкиж то можемо знати, як тоді було ? В теперішних дикунів лучає ся таке, що они мають ловецкі закони для охорони прав пооди
*) Звідки прийшов до Европи — не знати- Може з Азиї.
ноких людий та приміром віддають убиту зьві- рину тому, чия стріла — (перед тим стріли на
значує ся) — війде найблизше серця добичі. А коли родина є первісною формою, то мусїла бу
ти також приватна власність.
Ґенеза мови в науці категорично ще не рішена (ТЧікеІ: КиІІиг^езсЬ. 5 5 - 9 ) . Дарвіністи ириняли теорию, що мова є вииливом інстин- ктово дїлаючих почувань. Почуваня, які повста
вали при баченю деяких річий, обявляли ся на пів зьвірячими тонами (книжочка „Просьвіти"
ст. 55—9). Розвиток мови впливав на розвиток розуму. Радше треба однак думати, що чоловік має розум вже з природи, а мова є лиш висло
вом, манїфестациєю думки. Таж і діти і німі мають розум, хотяй не можуть єго проявляти словами. (Бопаї, Оіаіесііса, Репіропіе, 1907, ст 3 3 —5). Первісний чоловік бачив якусь річ а та річ викликала в умі якесь виображенє а се ви- ображенє виявляв він відповідно дібраним сло
вом. Лиш в части ті слова були інстинктовим звуком єго органів а деколи наслїдуванєм звуків з природи.
Після книжочки „Просьвіти" релігія повста
ла не відразу. Як она повстала, чи з обманьства сьвящеників чи з патольоґічних прояв людскої природи — як твердять дарвіністи — про се згадана книжочка ве говорить. І добре, що не говорить. Коли би говорила, то говорила би в дарвінїстичнім дусі, а се дуже нерозумно поя
снювати ґенезу релігії, яка обняла всі народи всіх часів... патольоґією.
Але розвиток релігії описує книжочка „Про
сьвіти" після дарвіністичної рецепти (сг. 44—7, 47—9). Отже наперед не було ніякої віри, потім культ фетишів (зн. річий з надприродною си
лою), потім культ душ. Дарвіністи думають, що коли материяльна культура розвиває ся з низ- ших форм до висших — хотяй не все так то шабльоново, — то так само мусить розвивати релігія. Алеж релігія то понаманє права причи- нивости, вишукуване найвисшої причини всего.
А пониманє того закона зовсім не залежить від розвитку матерйяльної культури. Нераз чоловік, материяльно високо-культурний, є релігійно ди
ким, коли замість почитати найвисшу причину Бога, почитає причини другорядні т. з. закони природи, падаючи ї:; деколи божество, убожа- ючи їх.
Початком, вихідною точкою всякої релігії є віра в Бога. Нині нема народа без такої віри. А знаменитий специялїст до істориї релігії Макс Маллєр замічає, що як в ніякого народа не йде ріигаїіз перед зіпвиїагіз, так в ніякого народа не йде політеїзм перед монотеїзмом. Політеїзм без попереджаючого монотеїзму не МИСЛИМИЙ.
Коли в істориї релїґії нема розвитку з низшого в висше, то нема рациї відмовляти первісному чоловікови релігії для того, що він не мав ви
сокої матерйяльної культури. Коли первісний чоловік був такий як теперішний що до своєї природи, коли нін не був зьвірятем, коли мав розум до пізнана закона причпновости, то мусів мати релігію, мусів мати віру в Бога. Старанне гребанє небіщпків в теперішних дикунів і такеж гребанє в найдавнїйших історично звісних наро- д в, дає запоруку, що так само мусїло бути і у первісних людий, які не кидали мерців де не- будь (книжочка „Просьвіти" ст. 45), які мали пієтизм до умерлих, а любов до живих, дарма, що дарвіністи представили етику первісних лю
дий в неімовірних чорних красках (книж. „Про
сьвіти" ст. 49—51).
(Гл. .ІоЬ. ЬІікеІ, А П детеіпе Ки11иг£ЄзсЬісЬ- Іе і т Сгишігізз, 2. АиН. РаН егЬот, 1907,1. „Ціе Апіап^е <1ег Киїїиг іп сіег уог^езсЬісЬіІісЬеп 2 е іІ“; Ег. МеНегІ, Ароіо^еі. Уогіга^е, II, Мйп- сЬеп ОІайЬасЬ, 1907 „Б ег Б гтеп зсЬ и. зеіпе Киїїиг"; Ег. НеИіп^ег, Ароіо^іе без СЬгізІеп- І и т з , 9. АиН., ЕгеіЬиг^ Вг., II. том., ст. 317—277
„Цггизіапсі и. РагаНіез").
П
олітичний огляд.
Заграниця.
Революция в Перзиї прибрала грізні роз
міри. Війско шаха, що складало ся з 1200 лю
дий, мимо сего, що мало скорострільні гармати і машинові карабіни, понесло 11. с. м. під про
водом чотирох росийских офіцирів велике пора
жене. Т и м ч а с ж националїсти війшли 13. с. м.
до Тегерану. Росийскі козаки, що в полученю з перскими козаками, зорганізованими на взір тамтих, становили ядро війска шаха, не видер
жали напору навіть неправильних полків багги- ярів. Скоро лише битва розпочала ся, обсадило 200 перских козаків під охороною гармат малий горбок і розпочали стрілянину з машинових ка
рабінів, на яку відповідали националїсти від часу до часу стрілами з одної одинокої гармати.
Виправивши ся в стріляню, змусили национа
лїсти козаків кількома влучними стрілами до утечі. Після сего рушили националїсти на Теге
ран і війшли до него трома воротами. На ули- цях міста розпочала ся кровава битва. Много з козаків шаха перейшло до националїстів, а людність міста сприяє їм отверто. Европейнї на
ражені на велику небезпеку, бо стріли падуть з ріжних сторін, хоч, як кажуть, националїсти удержують лад і строгу карність. Шах мав втечи до будинку анґлїйского посольства. Єго справу
вважають цілковито програною.
Дня 13. с м. вручено Порті спільну ноту чотирох опікунчих европейских держав в справі Крети. Она містить слідуючі постанови: Міжна
родні залоги будуть відкликані 26. липця. Для безиеченьства музулманьскої кретскої людчости і для охорони хоругви Порти та чотирох згад а
них держав, вишлють останні по однім корабли.
До людности на Кретї видано проклямацию, якої копію долучено до ноти. Приява стацийних кораблів в заливі Су'да буде сьвідчити про удер
жене зверхної влади султана, але дотенерішний стан не має бути остаточною розвязкою иитаня.
Держави дальше будуть дбати про долю Крети та будуть пересправляти з Портою в справі бу
дучої зверхности над сим островом. Долучена до ноти проклямация звертає ся до людности, щоби поступати розважно та до властий, щоби удержували лад і запевнили Музулманам безпе- ченьство.
Що до удержаня дотеперішного стану, то в деяких дипльоматичних кругах є того погляду, що Порта спротивить ся виконуваню справедли
восте в імени грецкого короля. Инші думають, що Порта старає ся о признане їй одного ста
нинного корабля, почім зрекла би ся всіх инших домагань. Міродатні круги в Порті і війскові до
стойники заховувала ся вправдї супроти дипльо- матів дуже миролюбно, але мобілїзация турец- кого війска триває в дальшім тягу і буря з вид- нокруга ще не уступила.
Н о в и н к и .
— Календар, в с у б о т у : руско-кат.: Андрея крит.; римо-кат.: Алексія, Б е р т и ..— В н е д і л ю : руско-кат.: Анатоля; римо-кат.: Семена.
— II. зїзд в Велеградї відбуде ся в днях від 31. липця до 3. серпня с. р. Програма така:
31. липця вечером — поздоровлене і згад
ка про сьвяту старину Вглеграду. — І. серпня перед полуднем 7-30: торжественча Лїтурґія; 9:
вибір президій і отворенє з'їзду; с-30: відчит про- тоєрея Алекс. Мальцера з Берліна на тему: слі
ди епіклєзи в молитві римскої лїтурґії „ІиЬе Ьаех регіеггі"; 10: читане предложених до ди
скусиї квестий і назначене сторін; 10 30: Схід- ники і Западники обговорують предложені кве- стиї. По полудни о 3. год. відчит Аврел. Пальмі- єрія з Кракова на тему: первісна наука духовної київскоі академії про Непорочне З іч а т є; 3 30:
відчит Март. Іиеіе з Царгорода про оборону Не
порочного Зач ате Богородиці византийскимп ни- сателями по новстаню схізми; 4. дискусия.
2. серпня перед полуднем о. 9. год. відчит д-ра Ант. Ш травба з Кальксбурґа про сучасні засади єдносте Христової Церкви; 930: відчит А. Огаїіеих’а з Шальон сюр Маон пр > мораль
ний чинник в теольоґії А. С. Хомякова; 10: від
чит Иос. Боцяна з Відня на тему: „О скілько можуть лїтурґічні студиї причинити ся до усу- неня схізми"; 10‘30:відчит Фр. Снопка з Кроме- рижа на тему відношеня учеників св. Методия до Риму; 11: відчит Ал. Буковского з Вайденав про покути. ГІо полудни о 2-30: дискусия; 4 30:
відчит д-ра Светозара Рітіґа з Дякова на тему відносини Волод. Соловєва до Хорватів; 5: від
чит д ра Мар. Здзєховского з Кракова про те, що можуть дати рзсийскі лїтерати западнпм на
родам під зглядом віри; 5-30: відчит д-ра Ал.
Яцимирского з Петербурга; 6: звіт про перебіг дискусиї.
3. серпня перед полуднем о 10. год.: відчит д-ра Мат. Кончара з Сераєва про перепони унії Церкви і про спосіб їх усуненя; 1030: Східники і Западники формулують свої внесеня і вибира
ють екзекутивний комітет; 1Р30: то само ро
блять дві прочі секциї. По полудни о 3. год.: від
чит Север. ЗаІатіИе’а з Царгороду про науку св.
Теодора Студита о папскім примат;; 3 30: з а тверджене резолюций і виконного комітету. З а кінчене.
Підчас зїзду буде відбувати ся короткий курс в цїли приготована до обрад зїзду. Викла
дати будуть Пальмієрі догматику, Ґрівец історию,
І
