Ч. 265. Львів, четвер дня 26. листопада (9. грудня) 1909. Річник ХІІі.
Передплата
та >РУ СЛАНА* виносить:
з Австриі:
аа ціляй рік . . 20 кор.
яа пгв року . . . 10 кор.
в а чверть року 5 коц.
на місяць . . Г70 кор.
За границею:
»а цілий рік: зі щоденною висилкою 7 доларів, або 12 рублів; з висилкою двічи в тижни 5і/, долара, або 10 рублів: з висилкою що субо
ти 4 і/, долара, або 9 рублів.
Поодиноке число по 10 сот.
«Вирвеш ми очи і душу ми вирвеш: а не вовьмеш милости і віри не возьмеш.
бо руске ми серце і віра руска.« — 3 Р у с л а н о в к х псальмів М Шашкевича
Виходить у Льзсві що дня крім неділь рускгх сьвят О о’Із год. ПО ПОЛуДНИ,
Редакция. адмінїстрация експедициа »Руслана< при ул.Оссол'іньских ч. И.(партерл (Фронт від ул. у Т х о ї). Ексие- диция місцева в Аґенциі Соколовского ' пасажі Гавс- мана.
Рукописи звертав ся линв"
на попереднє застережене,- - Реклямациї неопечатані в вільні від порта. — Оголо
шена звичайні приймаюо-.
ся по ціні 20 с. від стртс ки. а в „Надісланім" 40 іч від стрічки. Подяки і при
ватні донесена по 30 сот від стрічки.
Пайвовііші змаганя д-ра Крамаржа.
( X ) Нераз уже писали уи про неща
сливу руку д ра Крам арж а в політичних змаганях, котрими він довів молодоческе сторонництво до занепаду і безсильности.
Пригадуймо також на широкі розміри спіль
но з нашими москвичами розпочату перед ігв то р а роком нонослакяньеку політику і
« го паломництва до Петербурга і до Вар
шави. Коли вго політичне судно на бистрих хвилях політичного виру загрожене з а т і-
плєнйм, тоді др. Крамарж чим скорш е огля
дав ся, щоби причалити до берега і опи- нити ся на сухопути. Т а к було з ним, коли при сеймових виборах майже провалин ря, так само і тепер, коли довів ческу справу до безвихідного положена. Я к вже сказано, перед півтора роком бажав рятувати ся на судні новосл ікізм у , а коли розбило ся і ему повело ся щасливо вискочити на берег, пускав ся знов на бистрину політичну з ф ляґою лібералізму, щоби тим способом нтихомирити невдбволені ческі кр у ги ПСЛІ тичні, але за одним заходом підготовити наближене до нїмец«их лібералів.
Однак за що приняв ся др. Крамарж, всюди скінчило ся невдачею. Новосланізм зовсім збанкрутовав і ми вже наводили тверезі голоси ческі, з яким огірченвм они про новославізм висловлюють ся, дораджу
ючи покладати ся на власні сили. Такий сам успіх неперечно осях, не др. Крамарж своїм і иповідасенвм війни „кл врикалізм ови"
і „февдалїзмови", відгріваю чи давно «же зужитий боевий оклик; „клерикалізм се наш ворог4*.
Недавно на зборах студентских, де з і
брало ся аж 51 молодоческих студентів, котрі мають бути приростом занепадаючо
го молодочеі ко го сторонництва, проголосив др. Крамарж боевий оклик, що тепер тре
ба розпочати боротьбу з к л е р и к а л і в - м о м а в кілька днів після того повторив те саме на р о б іт н и ч ії/ вічу. Ц ікаво було ви дізнати ся, як др. Крамарж будз пере- бодвти в практиці сю нову такти ку, бо до- си в краевім виділі засідають молодоческі товариш і д-ра Крамаржа побіч февдальних великих власників, котрі є також »клери калами44, а молодоческі члени надзорчої ради промислового банку тако ж не випові
ли приязни „клерикальном у“ президентови.
Др. Крамарж засідає також у В ід н і в Сла- вяньскій Єднотї разом з „клерикальними"
Чехами і Словінцями і там обстав за солї- дарностию і едностию. Видно отже, що не та кі то страшні ті «клерикали*, що они таки на щось потрібні д-рови Крамаржови, скоро з ними разом засідає, але очивидно таким, на жаль їх пулнрним окликом бо
ротьби з клерикалами намагае ся др. Кра
марж видобути з невигідного і невідрадно- го положена, в яке попав він наслідком неврастенічних поривів, які він називав і уважає політикою .
Однак і ті на око популярні оклики вже не виратують д-ра Крамаржа, бо за ним в Чехах крім горстки прислуж ників і дненникарских письмаків не піде ніхто, хоч ще деколи поведе СЯ 6 М у ‘ кНОІМ красномов
ством на якімсь молодоческім вічу о ся гн у
ти хвилевий успіх. Але ш ирокі політичні кр уги ческі оціню ю ть уже тверезо безпло- дні політичні змаганя честилюбивого про
водиря і доходять до того сумного пере- конаня, що ніхто з Німців не нашкодив стілько чесній справі, як провідник „о б н о в леної" молодоческої партиї, котрий тепер починав знов покладати з німецкими лібе
ралами. щоби розпочати боротьбу з „кле
рикалами44 і „февдялами44.
Пригадуємо тут. яке поважне і впли
вове становище занимав свого часу Сла
вним кий Союз, в котрім засідали побіч х іи с т . сусп. Словінців і Х< рватів також
ческо-католяцкі народовці і Русини. І в новім парламенті спершу Слав. Союз заняв був вельми поважне і впливове становище.
Але з того часу, я к з Слав. Союзом моло- дочехи і хлїборобники заходами д-ра Кра
маржа утворили Славяньску Єдноту, поча
ла ся нещаслива блуканина політична, яка завела Славяньску Єдноту в без
вихідне становище, приневолила перекидати ся від одної ухвали до д р уго ї і тим під
копувати своє значене і повагу посеред парляментарних єюронництв і перед пра- вительством. Я к довго Слав. Союз еству- вав без д-ра Крамаржа і не мав с л а в и н о ф і л ь с к и х змагань в его розуміню слова (значить москвофіль ) так довго могли і Русини бути членами Став. Союза, а з того часу, я к др. Крамарж розвинув пра
пор Славяньскої Єдноти з окликом ново- славізму, не допускав він до злуки укр.
руского клюбу з бднотою, але зате зас’ли там наш і галицкі москвичі, з котрими др.
Крамарж возив ся по Петербурзі, М оскві і Варшаві. І все те не поможе ему випли
сти щасливо на берег.
0. Йосиф Кобидяньский.
З нагоди зїзду україкьских академиків
до розваги всім прихильникам вільної школи і противникам теольоґічного Факультету.
Єсть війна в сьвітї, головна і най- важнїйпіа війна, котра все була, єсть і буде на землі до кінця ро
ду людского — а тая єсть: в і й н а в і р и і н е в і р с т в а .
І в предметі школи і теольоґії не може бу
ти инакше Ті, котрі стоять по стороні віри, хо- тять науки релігії у всіх школах і факультету на унїнерситетах передовсім теольогічного; а ті, котрі ворогують проти ніри і старають ся ї'і зни-
0. Віктор Катрайн.
Зід атеїзму - до анархізму.
Поучний образок з унїаерситетского житя теперішности.
Переложив о. І. Плавюк.
(Дальше).
На иншім місця каже: Понятє Бога зати
рає ся все чимраз більше з наукового способу думаня, оно без сумніву на те призначене, щ о
би із старою нїсетницею о гіричиновости сьвіта зникло повільно, але певно1). Думаю, що біль
ше не треба2) доказів, що Лосії не лише не був християнином, але і явним богохульником.
В Липску ходив я на виклади професора В. \¥ип(11-а, котрого многі уважають найбіль- шим нїмецким фільософом, котрий в про чім має найбільше поважане. Що \¥иП(Н думає про хри- стияньство, можемо зміркувати з слідуючого реченя: „Стала моральна вартість християньства не полягає на штучних творах гадок богослов- скої бистроумности століть (себто в догматиці, лише на простій, кождій касті приступній науці Ісуса і л ю д с к і й ч а с т и н о в о з а в і т н о ї і с т о р и ї , к о л и в і д к и н е м о м і т о л ь о ґ і ч - и і д о д а т к и ч а с і в ж а д і б ни х ч у д е с.
і Бо в однім не треба вже себе більше обмапю- і вати: т а в і р а , щ о р о б и т ь Б о г о м о с н о
в а т е л я л ю д с к о ї р е л і г і ї і через то єго позбавляє суспільно-морального зкачіня, в і р а в Т р о й ц ю і ч у д а с т р а т и л а н и н і с в о ю м о г у ч н і с т ь і у тих, що з переконана звуть ще себе християнами. Втратила також і ч и с л о т и х , щ о з о в с і м в і д ч у ж и л и ся в і д с и с т е м и д о г м а т и ч н о г о п е р е д а н я і се р о з ш и р и л о с я в т і й м і р і н а в с ї с т а н и і к р у г и , бо загальним стало переконане, що та система стоїть в суперечности з всїми ин- шими частими нашого ду:,овного образованя3)'4.
Ну і маєш! Се певно мені признані, коли відкине ся віру в Тройцю, віру в божество Хри- ста, віру в чуда Христа, а заразом у воскреее- нє і вознесене Христа, а до того долучить ся цілу догматику віків, то що тоді лишить ся до
брого у християньстві?
Той сам АДГишН учить також, що людска душа не є иоєдинчим, самостійним єством, лише „су мою наших внутрішних чувств44. Через се при
родно повалює личпу б е з с м е р т н і с т ь . Ну, а як мимо того повстала віра в індивідуальну б е з с м е р т н і с т ь ? З гадки, що мусять духов
ні розвитки виходити поза всяку границю, а не з якої то „спекуляциї о єстві душ і44, і се єсть також ся гадка, що „дала зміст ідеї безсмерт
ности, єї правдивим сумнівам і суперечностям".
Але коли чоловік волить споглядати на річи не
зиЬ зресіе аеіегпііаііз, але ^зиЬ зресіе іпдіуісіиаіііаііз, то п е р е м і н ю є в і н с е г і е р е с ь в і д ч е н є о н е з а г и н а ю ч і й с и л і д у х о в о г о р о з в и т к у у в і р у в н е в м и р у - ч о с т и с в о є ї і н д и в і д у а л ь н о ї с ь в і д о - м о с т и , разом з цілим ЄЇ змістом, як лише він міг собі її утворити серед особливших обставин теїіерішного змислового житя. Коли психольоґія вказує, що повстане наших змислових спостере
жень, як також відновляючих ся образів єсть залежне від функций наших змислових і рухо
мих органів, нашої нерзової системи, а через се є звязане з дїланями нашого цілого живого ті
ла, т о м у с и т ь їй в и д а т и с я д а л ь ш а т р и в к і с т ь в р о з у м і н ю с е ї з м и с л о в о ї с ь в і д о м о с т и не з л у ч и м о ю з п о д і я м и п с и х о л ь о ґ і ч н о г о д о с ь в і д у . Певно, що треба дійсно сумнївати ся, чи така дальша три
вкість єсть етично пожадана, або що більше, ч и с п о в н е н е т а к о г о б а ж а й я, к о л и о- н о в з а г а л і м о ж л и в е , н е б у л о б и н е в и - н о с и м и м д о п у с т о м . Але коли ми поми
немо сю м і т о л ь о г і ч н у б у в а л ь щ и н у у- формованя ідеї безсмертности і вернемо до пра
вдиво психольоґічної підстави, то проти того тим менше може зробити закид емпірична пси- хольоґія бо сам індивідуальний духовний роз
виток єсть чаетию загального духового розвит
ку, що сам по за се виходить4).
Після \¥ип<іі а не можемо знати о Б о з ї
а
щити, домагають ся виключена релїґії зо всіх шкіл і усунена факультету теольоґічного.
0 якуж то річ ходить в вірі? — Ходить дійсно о річ дуже велику, річ найбільшу, і так велику, що більшої в.д неї навіть і погадати не можна; а іменно о відповідь на сї питана:
А) Чи єсть Бог, від сьвіта розличний і б ез
конечно висший, сотворитель сьвіта? і
Б) Чи віра християньска єсть єдиною від Бога обявленою вірою, і католицка Церков єди
ною правдивою Церквою Христовою?
А питана сї не є лише теоретичні, але із віри природної в Бога а особливо із віри христ.
слідує, що ми не жиємо без цїли на землі і зі смертию тіла не кінчить ся наше житє, але бу
демо служити Богу після закона природного в совісти нашій і закона христ., то будемо учас
никами жита Божого на віки в небі, колиж не схочемо Богу служити, то підемо на вічну муку в пеклі.
Ходить тут отже о Бога, нашого і сьвіта Сотворителя і найвисшого Пана, і о цілу вічність в небі або в пеклі для кождого з нас: отже дійсно о річи найбільші і такі великі, що нїчо більшого навіть погадати не можна. О такі річи не дбати, д о б р о в і л ь н о в сумніві лишати ся і без Бога жити: то не є ніякою „наукою' але безконечним безумієм, і не є річию розумно- людскою, але безрозумно-звірячою, так як звіри жиють без мисли о Бозї і вічности. То відно
сить ся до д о б р о в і л ь н о г о с у м н ї в у, і без- мисльного в тій річи житя; а в і р а в єствованє Бога, неба і пекла утверджує, а рішуче н е в і р- с т в о всьо то заперечує.
Але по чиїй стороні правда і добро ? — Правда і добро є рішучо но стороні віри, і с к а жемо тут близше що до правди віри.
Зовсім мильним є тверджене, якоби невір
ство приходило з науки: правдива наука є по стороні віри, а по стороні невірства хиба лише наука цілком мильна або і жадна.
Але коли так є, то як се діє ся, що так много людий, а межи ними і учених, стоять по стороні невірства? — На то треба відповісти, що невірство може походити із двоякої причини; або із б л у д у р о з у м у , або із н е п р а в о ї в о л і . А неправа воля є тодї, коли чоловік в тих най- висших питанях віри не має тої волі, щоби пі
знати саму лише правду і їй піддати ся; але вже наперед не хоче Бога мати над собою (або прямо з гордости, що є найгірше, або для гріхів, котрих не хоче покинути), а особливо не хоче піддати ся тій власти церковній, котру Г. Бог в християньстві установив*). І коли хто вже на
перед таку волю має, то ему жадні докази віри, хоть як великі і рішучі, не поможуть, бо він або
нічого певного. Вправдї приневолює нас розум
„узнати послїдну, одиничну причину, но она в собі л и ш а є с я з о в с і м н е з н а н о ю ' 1 2 3 * 5).
Ідея послїдаої причини сьвіта єсть „з огляду на свій змісте що найменше не онредїлима"6 * 8 * 10). Ми
мо того знає "\Уип(і(; дещо о тім сказати. „При
чину сьвіта неможна зовсім уважати відлучено
го від змісту сьвіта. їй можна нротинставити сій причині сьвіта, яко принцип всего розвитку сьвітів, а л е н і к о л и н е м о ж н а п р и н я т и ї ї я к о щ о с ь в н ї ш н о г о с е г о р о з в и т - к у. Я к всюди причина в наслідку єсть через то діяльна, що о н а в х о д и т ь в н а с л і д о к , т а к і і д е ю Б о г а м о ж н а л и ш е ’т о д ї п е р е в е с т и , к о л и Б о г а у в а ж а т и я к о в о л ю с ь в і т а , а р о з в и т о к с ь в і т а я к о р о з в и т о к Б о ж о ї в о л ї і д ї л а н я . Се єсть правда Лєссінґових слів: що можна виобрази- та собі Бога поза сьвітом, але н і к о л и с ь в і т п о з а Б о г о м " .
Бог, в якого Вунд вірить, не є Богом хри
стиян, лиш богом пантеістів.
Можу ще покликати ся на Мінстер на до
каз, що на фільософічних факультетах инших нїмецких університетів діє ся так само, як тут в Берліні.
Ультрамонтани чванять ся, що стоять на давнім становищу віри, а в дїйсности є кількох клерикальних професорів, що держать ся кріпко серадновічности. — Але і там починає круши
ти ся.
Академія в Мінстері уходить все ще яко
н е с х о ч е дивити ся на них або н е с х о ч е їх узнати**).
(Дальше буде).
*) А прецї чоловік, хоть і як був би уче
ний, не повинен піддане установленій власти мати собі за щось злого і за якусь нечесть.
Прецї коли пр. я є членом якоїсь громади па селі, котрої війт є чоловіком необразованим, то хоть бим як був учений, то також я повинен єго в річах до него належних слухати і не повинен того собі ніяк мати за якусь нечесть. Так само повинні і найбільші учені всякого урядника, хоть нераз слабо образованого і зовсім неученого слухати в річах до него належних. — Найтяж- ший обовязок в вірі христ. ЄСТЬ, ЩО МИ ПОВИННІ
гріхів своїх смертних сповідати ся хоть раз в рік перед сьвящеником. Але і то 1) зовсім не є річею так тяжкою, коли зважить ся, що може
мо в якій будь місцевости і перед яким небудь сьвящеником, котрий нас зовсім не знає, снові дати ся: а особливо 2) повинні ми собі то за найбільшу ласку мати, коли тим способом маємо запевнепе відпущене тих гріхів наших. Колиж не поповнили ми жадного смертного гріха, то і нема конечного обовязку сповідати ся.
**) Що у чоловіка не розум рішає, але во
ля, на то дамо примір, котрий легко приключи- ти ся може в житю: А. і Б. процесують ся о поле і докази А. є так сильні а докази Б. так слабі, що кождий неінтересований відразу ви
дать, що А. має слушність а Б. нї. Але чи Б. то видить? Зовсім нї. у него докази А. неважні а єго важні; а чому так? Не з причини розуму, котрий у него так добрий є як у кождого дру
гого чоловіка; але з причини волї, бо він не шукає в тій річи самої лише правди і сиуаве дливости, але вже наперед хоче рішучо, щоби докази А. були неважні а єго важні. Розум рішає тодї, коли чоловік правди шукає (та і тоді може розум наш слабий зблудити, але блуд той єсть безвинний). Але коли чоловік вже наперед рішучо х о ч е то, що в самій річи є неправдою, (а хоче длятого, бо оно підлещує єго пристрас
тям або гордости), то в о л я рішає, і чоловік і тодї добровільно засліплює себе: на рішучі до- кази правди не хоче дивити ся або, хоть би і давив ся, то не хоче важности їх узнати, а на- супротив сподобає собі, щоби дивити ся на не
важні, а в кождім разі нерішучі річи, котрі проти правди промовляють і лише їм важність припи
сує; точно так, як в повисшім примірі Б. не узнає важности рішучих доказів А., а свої не важні і в кождім разі нерішучі докази за важні має. Впрочім в тім примірі не можна ще Б. о тяжкий гріх обвиняти, коли лише він, готов піддати ся вирокови судовому; але дуже тяжкий гріх єсть, коли хто так поступає в питаню віри і не має тої волї, щоби саму лиш правду пізна ти і туюж приймити.
головне огнище старого обскурантизму. Але як і туди поводи вдирає ся сьвітло новітної куль
тури, доказує професор Ґедеон Шпікер, котрого викладів я нераз слухав підчас двомісячного побуту. Він приносить честь свому імени, бо він є правдивим Ґедеоном в борбі проти всіх вір
них.
На доказ кілька місць:
„ Н е с ь в я т и й , а л е в і л ь н и й д у х в е д е п а с д о в с е ї п р а в д и , вірний, слідячий, критичний, дух свобідний від всяких пересудів і пристрастий, що нобідно і успішно підняв ся великого діла переміни і перевороту і єго про- довж ае9). Він виевняє, ще то є „небесним са
молюбством", що учить бвангелиє.
В иншім дїлї каже Шпікер про Лєссінґа:
Слушно називано єго Лютром просьвіти, бо він зробив другий великий крок до реформациї; ко
ли Лютер зірвав з церквою і переданем, то він увільнив нас від ще більше н е в и н о с и м о г о я р м а б і б л і ї і буквальної віри.., оба великі авторитети — біблїя і Церква, — мусїли бути заступлені чимсь загальним і позитивним. А се могло лиш стати ся через те, що місце біблії і натхненя заняв розум а місце переданя і релїґії заняла істория і фільософія*). Він сподївав ся, що нїмецкий нарід знайде вкінци на стілько відваги, щоби „ з о в с і м зірвати з двотисячлїт- ним переданем і на основі розуму і досьвіду розвине новий погляд ва сьвіт". А однак після Ш пікера повинна релігія удержати ся, лише в ившім виді. Релігією будучини буде „індивідуа
О ги д часописий.
{Погляди руских радикалів і соцнял-демократів на діяльність укр.-руских послів в держ. раді. Я к
„Гром. Голос" уявляв собі тактику політичну укр.-рус. клюбу, а як оцінює вго політику „Земля
і В оля"?).
„Громадский Голос’ невдоволений такти
кою укр. руского клюбу і пише про єго діяль
ність в теперішній сесиї замітку, котрій не мож
на зовсім відказати деякого оправдана. Ось що там сказано в ч. 49.:
„Коли послїдний нумер „Громадского Го
лосу" вже був майже надрукований, прийшла з Відня телеграма, що україньскі посли поставили цілу купу наглих ввесень і розпочали рішучу обструкцию. Ми були врадували ся, але радість показалась передвчасною. Бо на другий день прийшла инша телеграма (сим разом правдива), з котрої ми довідались, що україньскі посли по
ставили нагле внесене, але тільки одно-однїське.
І то не про рускі справи, а — не сьмійте ся! — про отроєнє одного нїмецкого офіцира у Відні, так, як би не було тисячин наших справ і кривд, котрі треба й можна вивести перед пар
ламент!"
Відтак обговоривши промови послів д-ра Костя і Евг. Левицких і д-ра Днїетряньского в розправі над наглими внесеними про школи для народних меншостии, пише „Громадский Голос*:
„Як сказано, се речі важні, але кінець на
рад був зовсім не цікавий. Прийшло до згоди між послами всіх народів і правительством.
Обструкционїсти (отже і рускі посли) взяли на
зад свої наглі внесеня про национальні справи,
а за се решта парламенту згодилась з ними ви
брати комісию з 52 членів, котра має осібно ра
дити над национальними справами та через З місяці повідомити парламент про те, що вра
дила.
„Яка буде користь з тої ком ісиїі її нарад, можна знати з сього, що коло польске, котре заявило, що не позволить на ніяку зміну на ко
ристь руского народу н Галичині, також голо
сувало за Тміо комісиею. А голосувало тому, бо знало, що та комісия лишить все но ста- рому.
„Рускі посли мабуть думали, що ВІД тої комісиї бог-зна що дістануть, бо взяли Іназад свої два наглі внесена, а на їх місце поставили тільки одно і то сьмішне внесене про отроєнє одного офіцира. Значить, рускі посли обструк
циї таки не ведуть".
Отже — >Гром. Голос" бачить одиноке саасене для руского народу в обструкциї руских послів і в статі „Чого хочемо від руских послів"?
лістичний пантеїзм" або монізм. На иншім мі- сци питає ся: „Чи Гомера підземеле а х р и с т и- я н ь с к е н е б о є чимсь меншим я к п л о д о м ф а н т а з и ї , я к х о д ж е н є м п о ц а р с т в і м о н а д і в?"10) Лєссінґ заперечує вічність п е кельних кар. До сего додає Ш шкер: »Се пояс
нене є певно дуже ясне і дуже розумне, хотяй не є біблійне, нї католицке"11).
• Чи душа є поєдинча, чи зложена, чи сьвіт сотворений, чи від віків, чи Бог чистий дух, чи ідентичність духа і материї, чи висший понад оба понятя, се після історичного сьвідоцтва ф і- льософії не є так певним". Се проблеми, що на разі ожидають розвязки.
(Дальше буде.)
1) <Іос1.1: ОезсЬісЬІе <1. Е ІЬік 608. зам. 36.
2) ХУипсІІ: ЕІЬік ст. 662.
3) \Уип<іІ: Уогіевипдеп йЬег Фе Тіег ип<і МепзсЬеп бєєіе (2 АиІІ. 479.).
*) \¥ип<Н: 8уз£еш (іег РЬіІозорЬіе с. 403.
5) іь їа 438.
®) 5УипФ, іЬіЦ 403.
’) Йріскег: Ціе РЬіІозорЬіе без О гаїеп уоп
8ЬаїЬезЬиг£ 1872.
8) Зріскег: Ь еззіп^з \Уе11апзсЬаиип£. Уог- УУОГІ.
*) ІЬіФ 367.
10) ІЬіа. 362.
з
дораджує, щоби они робили безнастанну обструк
цию.
„Так повинноб бути — пише >Гром. Го
лос" — не тиждень, не місяць, не рік, а роки цілі, десятки років, поки цісар із своїм австрий- ским правительством не переконали ся, що з польского панованя над руским народом в Га
личині виходить не тільки велика кривда Ру
синам, а також велика шкода цілій державі.
Тоді мусїлаб прийти зміна".
Здає ся, що >Гром. Голос» нічого не чув, які успіхи осягнули Чехи, котрі всеж таки вмі
ли ліпше провадити обструкцию, як би її по
трафили рускі посли?!
На різкі слова правди на адресу укр.-рус- кого клюбу а особливо посла Б у д з и н о в с к о г о здобула ся „Земля і Воля". Згадавши про єднане з москвофілами а відтак їх висту
плене з клюбу, відтак про виступлене буков.
руских послів і про виключене Трильовского, переходить «Земля і Воля» до виступлена нос.
Будзиновского І 6Г0 новий п о д в и г .
Колиб ми в десятеро лагіднійте оцінили відомий п о д в и г п. Будзиновского, тодїб пац.
демокр. часописи накинули ся на нас мокрим рядном, що підкопуємо повагу укр.руского клю
бу. А тимчасом видала суд «Земля і Воля», котра так близка що до змагань з редакторами народно-демокр. часоиисий. Годить ся тому по
дати головну частину сеї статї, в котрій ось що сказано:
„На засїданю царляменту 29. жовтня за брав голос речник україньского клюбу и. В.
Будзиновский і за пів години був в стані' таке набалакати, що аж Ширший Народний Комітет публично мусїв оголг сити резолюцию, шо ви- сказуе п. Будзиновскому нагану за його послїд- ний виступ у парламенті.
„Посол Будзиновский сказав, що наколи державні ліси й домени в Галичині перейдуть на власність краю, се є на власність иольских панів, то они будуть в короткій дорозі спа
льні.
„Так скоро і так рішучо спрятав ся пос.
Будзиновский з гидрою розширеня автономії Галичини.
„Та чи се не усуне ся з дневного порядку, як п. Будзиновский стане в парляментї і скаже
„Ми вас спалимо!"?
„Такі погрози, кидані в воздух, виклика
ють лише страшні переслідувана україньских хлопів. Скільки то хлопів терпіло переслідувана за належане до „Сїчий", бо пани вказували, що січовики будуть підпалювати! Скільки то б аре
штоване сьвідомих наших людий під закидом розбоїв і підпалів! На примір у Дрогобиччинї була недавно ціла нагінка на січовиків, яким за
кидали підпали і розбої
„І коли власне треба хлопів боронити пе
ред тами лайдацкими закидами, тодї стає обо
ронець народу, посол до парламенту і кличе: „Ми будемо ліси палити!"
„Така промова Будзиновского для членів вола польского то золота річ. Бо члени кола польского стають тоді перед сьвітом і кличуть:
Дивіть, панове, ті Українці публично хвалять ся, що нас попідпалюють. А щож доперва они ро
блять з пами!
„І так підносячи перед Евроною плач, а- рештують наших селян, ширять терор і сьміють ся в кулак, що самі україньскі посли дають їм легкий триюмф. Наші вороги занадто добре зна
ють нас. зинадто они сильні, щоби ті погрози кидані з парламентарної трибуни, могли їх н а лякати. Вже той, що вічно грозить підпалами і мордованем, дав сьвідоцтво своєї слабости і дає запоруку, що ніхто не сповнить сеї по
грози.
„Та можна би простити п. Будзиновскому, як би він раз лише так „підпалював". А він
«підпалює» все, вже від десятьох років, — а досі ще нїчо не горіло. Не велика то штука на- грозити багато пі а охороною нетикальности — і ходити собі по улицях Відня. Та головна річ:
в і д в і ч а л ь н і с т ь п е р е д с о б о ю , в і д в і - ч а л ь н і с т ь п е р е д н а р о д о м з а т а к і с л о в а , з а т і п о г р о з и , кидані на вітер,для забави! П. Будзиновский імунізував брошури, в яких писав, що земля Мазурам стане горячою.
Тим своїм писанєм(не вробив Мазурам у Східній Галичині землю горячою, але скріпив лиш у
■Східній Галичині становиско Ґломбіньского. З а
далеко треба би зайти, як би подавати деякі уступи з єго промов. Наведемо лише деякі:
„Дня 22. мая 1908 р. сказав він у парля- ментї: „Найдуть ся наслїдники тих, що пострі- лили правительственного комісара Слонецкого, що вже багато хруням поломили кости, які од
ного війта, — я не зраджу котрого, — який був о р у д і є м с т а р о с т и , в б и л и , які неправно вибраного посла Теодоровича і Богдановича підпалили, які — далі не буду висловлювати".
„Питаємо ся, чи таку промову може виго
лошувати чоловік із здоровими глуздам и? і чи не легка була тоді побіда Стапіньского, як він зачав слово за словом повторювати промову п.
Будзиновского?
„На тім самім засїданю сказав п. Будзи
новский: „Як прийде до війни, то остерігаю, не
хай Австрия не дає анї одному україньскому жовнїрови оружя до руки, бо тоді прийде до го
тового обрахунку! В протягу 24 годин будуть Українці готові з протиконституцийними здобут
ками Поляків".
„Так говорив п. Будзинонский 22. мая 1908 року, а ще того самого року Австрия уьброїла наших хлопів і почала їх гнати до Боснї; а чи стало ся таке, як п. Будзиновский віщ ував? По
грози п. Будзиновского — се киванє пальцем у чо боті.
„Свою славну промову скінчив п. Будзи
новский такою погрозою, зверненою до вірла, що висить у парляментї: „Ти паскудна птахо! Як я тебе дістану до рук, то видру тобі пірє, пови
ломлюю тобі кіхтї“.
„Такі й тим подібні погрози, такі промови є добрі, щоби страшити ними непослушні діти, але для зрілого полїтикз, для посла наносять они лише сором і спричинюють відразу. Бо ні
кому нинї не вмовить ся, що ми такі сильні, що можемо сей час ті погрози н. Будзиновского ви
повнити. Кождий прецінь розуміє, як сильна по
ки що є орґанїзация держави з її карабінами, арматами, жандармами, судиями, криміналами.
„Посол, що такі погрози кидає на вітер, о с ь м і ш у є н е л и ш е с е б е , а л е с в і й н а р і д , н а д а є с в о є м у н а р о д о в и п я т- н о к р о в о ж а д н о ї б е с т и ї .
„І в Відні ніхто не бере на серіо п. Будзи
новского. Кождий лише чудує ся, як він може бути речником україньского клюбу.
„Послїдня ухвала Ширшого Комітету буде наукою для п. Будзиновского, одначе все таки лишить ся та пляма, що україньский клюб має між собою таких незрілих політиків".
Чиж клюб не повинен також щось рішучо зробити, наколи хоче, щоби єго повага зовсім не упала?!
Політичний огляд
Заграниця
Виповненю условій миру в Поргсмет стоїть дещо на перепоні. Як звісно, відступлено тоді полудневу часть східно хіньскої зелїзницї до Кванчандсі Янанїї з всїми правами в полудне
вій области вивласленя. На жаль годі нині ска
зати, чи Росия має ще які права до північної части зелїзницї, бо мінїстер заграничних справ окружае ся зглядом сего великою тайною. Мі- лїони виложено на сю зелїзницю, але гроші по
тонули в глубоких кишенях чиновників, чого доказом новий процес, який має бути переведе
ний проти заряду владивостоцкої пристани.
Є се отже незвичайно важною обставиною з огляду на удержанє мира, щоби вияснено вкінци правне с а н о в и щ е Росиї зглядом півні
чної областй вивлащеня сеї зелїзиицї. Треба со
бі пригадати, що остаточною причиною остан
ньої війни з Япанїєю були торговельні відноси
ни. А тепер може се знов повторити ся. В пів
нічній области приходить вічно до непорозумінь, чого нема в области. яка належить до ЯпанГі.
А діє ся се тому, що Япанїя не робить тут державної тайни зі своїх правних відносин. Дру
гою причиною є те що економічні інтереси не находять ся тут в руках кількох приватних під
приємців, а • ведуть їх правительственні орга
ни. Давнїйше властителем майже всіх акций росийско-хіньского банку, який витворив був з східно хіньскої зелїзницї державне підприєм
ство, було росийске правительство. Нині в ру
ках правительства є лише дуже незначна части
на акций, а банк є приватною власностию.
Через те не змінили ся одначе відносини банку до східно хіньскої зелїзницї. Зелізниця віддавала услуги економічним і промислово-
торговельним інтересам лише остілько, оскілько се відповідало планам росийско-хіньского банку і дрібної фінансової кліки. Се відбило ся пора- жаючо на відносинах в росийскій области, бо підчас коли для неї вимагає ся все нових грошевих накладів, то япаньска область дає сама з себе незвичайні доходи
Не треба забувати, що в области на схід від Харбіна відграють ролю не лише економічні але й політичні згляди, що розширивши у схі
дній Азиї свої економічні впливи, забажає Я па
нїя розширити також і політичні. Япанцї вмі
ють працювати і вимагають признаня для своєї праці, а хто їм єго відмнвляє, сей є їх ворогом.
Тому великою є вельми небезпека, яка грозить Росиї у східній Азиї через єї нездарність і пе- рекупство. Япанцї видобули в короткім часі незвичайно великі жерела доходу з полудневого Сахалину і з вол. области схід.-азийскої зелїзни
цї'. Моглаб Росия навчити ся з сего дечого.
Але як не хоче, то готова тяжко відпокутувати за се.
Япанїя задумує розширити торговельний і особовий рух на ріках Сундарі, Арґунї і Амурі.
З хіньскої І япаньскої сторони твердять, щ о
згода в Портсмет не стоїть на перепоні тим економічним плянам, які безперечно стоять в звязи з політичними плянами. Росия вельми но- боює ся сего спільного поступованя Япанїі і Хін.
І так доносять з Харбіна, що Хінам віддано цивільний заряд в обводі пол.-манджурскої зе - зелїзницї, за що Япанїя має дістати на власність півостов Лїяотонґ враз з портом Артура. Ся вість ще не стверджена, в кождім разі певне се, що Япанїя і Хіни упорядковують взаїмно свої відносини, не нозваляючи Росиї мішати ся до них. Ж овта небезпека грозить вельми поважно Росиї. Вельми характеристичним є се, що Япанїя ховає ся все позірно, готова навіть до концесиї для Росиї, а тимчасом трудности роблять Хіни, які впрост безінтересовно відгра
ють в руках Япанїї ролю бездушного манекіна.
П росим о бідкобиш и п е р е д п л а т у .
Н о в и н к и
— Календар. В ч е т в е р : руско-кат.: Алипа;
римо-кат.: Леокадиї — В п я т н и ц ю : руско- кат.: Якова; римо-кат.: Пр. Д. М Льорет.
— Епископ для угорских Русинів в Америці.
„Діло" дізнає ся — як пише — з компетентного жерела, що римска курия іменовала окремого єпископа для американьских Русинів, що похо
дять з Угорщини. Епископом став один сьвяще- ник із нряшІЕСкої єпархії. Т и'і способом заспо
коєно домаганя угорских Русинів, котрі не хо
тіли прцзнавати єпископа Ортиньского як Г а
личина та вели безнастанно проти него пожа- лувавя гідну боротьбу, послугуючи ся при тім москвофільско-православними інтриґантами. З хвилею іменована окремого єпископа для угро- руских переселенців, надїємо ся, устануть між а- мериканьскими Русинами церковні ворогованя, а се залежати буде і» великій мірі від особисто
го такту нового владики, від того, о скілько він зуміє станути на щиро народнім становити та не дасть себе захопити в сїти москвофільских інтриґантів, котрі раді би завести наш нарід під росийско-православну кормигу.
— Почесний дар „Просьвіти". Нинїшного дня 8. грудня, яко в 41. роковини „Просьвіти" зби рають по всій галицкій Руси складки на се Товариство. В тій пїли окремий комітет розвів широку аґітацию по містах і с-'лах. Складки збирають ся на листи, які можна набувати в канцеляриї „Просьвіти" у Львові. Намісництво у- дїлило дозволу на ті складки.
З нагоди тих роковин відбуде ся нині о 8.
год. вечером в „Народній Гостинницї" сьвяточ- ний вечер, на який мають вступ члени (з ро
динами) всіх укр.руских товариств.
— У міністра торговлї д-ра Вайскірхнера, який приїхав до Черновець з нагоди посьвяченя но
вого будинку тамошної промислово-торгової па лати, явила ся второк депутация укр. поступо
вої партиї (посол Н. Василько, заст. марш, кра євого др. Смаль-Стоцкий, о. нроф. Семака і уч Іванїцкий). Провідник депутациї, нос. Василько, промовив до міністра ось як: „Ваша Ексцелен- циє! Високоповажаний Пане Мінїстер! Українь- ско-руский нарід в Австриї все визначав ся вір ностию для династиї і тяготїв до сеї держава.
Особливі політичні відносини в сім краю скла
лись так, що Русини мають тут довірє і до до
радників корони. Вже се само вистарчало би, аби як найщирійше привитати Вашу Ексцелєн цию, як члена теперішного правительства Однак і сама особа Вашої Ексцелєнциї викликує у нас радість в тій хвилі і приневолює нас висказати Вашій Ексцелєнциї в імени буковиньских Руси
нів наші симпатиї і наше поважане. Ваша Екс- целєнция ще як президент палати послів все виявляли свою прихильність для нашого народу
