Narodnì školi na Ukrajìnì : sered žit't'a i pis'menstva v Rossijì

Л ,А 1К Е 8 ЕК ЕГКНАШЕ

РАИ М. БВАСОМАМО'ИГ

НАР0ДНI ШКОЛИ

Н А

У К Р А Л Н I

С Е РЕ Д ЯСИТЬТЬА I ПИСЬМЕНСТВА В РОСС1Л

М. Д Р А Р О М А Н О A

I I

3 ВИ Д А Н ЬН ЬА

ГРОМАДА

Р г iх : 3 F rancs

ОЕНЁУЕ УСШ

Н. (1 Е О НО , Ы В й А I й Е - Ё I) 1 Т Е И й

( И з ? 9

В|ЬНо1ека Оад1е11о^5ка

1001974643

1001974643

Вйпуска^учи в свН окремно]у книжечко]"у одну з стате^

нашого виданьньа „Громада,“ ми мусимо сказати шлька ело» про це виданьньа.

„Громада" (Община, Ьа Сопшшпе, 1)10 Оетпешйе) назна­

чена на те, шчоб списувати житьтьа Украрни Малорусь- кор з руоькими земльами в Австрхр*) тепернннье х минувше,

■особливо чорпоробочого народу украрнського, мужиюв; далр шчоб так же само говорите 1 про друга слав]ансьт наро­

ди, наших сус1д1в, на]р1дщщчих нам породо]у, под1бних з нами доле,]у 1 таких, з котрими нам прщдетьсьа вкуш здобу- вати нашу земльу 1 вольу; — також шчоб передавати ук- рарнс^сим громадам нов1 здобутки всесвггпьор науки 1 пра- Ц1 громадськор, котра до того, шчоб до кшьцьа ув!ль- нити розум льудську од усьакого пута 1 шчоб льуди не дь Лились на чориоробочих 1 бшоруких, та шчоб кожиа льу- дина, кожда громада, кожни] крар кожна льудська порода, ма]учи безпосредио в сворх руках всьу сво]у земльу 1 Фаб­

рики, сами со01 вправльались по свор] волД користу,] учись войм тим, шчо вони випрацьували I мшьа]учись з такими ж вольними робочими льудьми 1 громадами на всьому с в т .

Трудности всьакого виданьньа закордонного, а особли­

во украрнського, которих не бачивши р х на дш , важко со- бх) придумати, задержали виход першор книжки „Громади.“

Тепер однако печатаньньа рр кшча]етъсьа. Поки шчо ми випустили окремними книгами повшть ,Д их1 льуде“ 1 цьу статьтьу „Про школи на УкрарнД" з которих читател! мо-

*) ГаличчишДу, Вуковино]у 1 У горм ш Д у Р у сь сь у .

ж уть бачити дух нашого виданьньа. Нам кажуть де-хто 1инколи, шчо ми вибрали невигодни] час дльа того, шчоб по]авити в СВ1Т наше виданьньа, — бо тепер вс! чита]ушч!

ль уде в Росс1]1 г в западну слаг^аншчин! цьяком вперли очх в дша вуни в земл1 Болгарську 1 Сербеьку 1 не бачать шчс- го другого.

Може, ] так! У нас у самих зам1ра серце при кож- ну ЗВ1СТЦ1 з тих крауп, де напп батьки бились вкуш . болгарами 1 сербами проти турю в тоду коли шче ] не чуть було по свИу про тепершшх казенннх „освободителхв" сла- в]анских. Ми наперед бачили 1 ждали в останщ роки пе­

ред Герцеговинськимновстапьпьам, шчо Д1ЛО скоро там дуде- тьсьа до кра.]у. Ми будили спомин про т! часи, коли наш;

батьки. В1лып козаки укра]1исььч бились з не воле] у ^ • рецько]у. При першу чутщ про Герцеговиньське повета- ньньа в 1875 р. ми стали кликати земльашв наших до по- - мочь повстаицьам,— а украрнсыа гронп 1 льуде, хоч -ге в великому числу та за те з перших, шшли помагати брата.м сербам, коли шче можна було спод1ватись, шчо повстаньньа1 ]1х буде д1лом народшм, незопсованим дба]ушчими ткько про»

сво]у користь урьадами держав малих 1 великих. Тепер, ко­

ли царство Руське, попустивши, шчоб турки перебили см!- л1В1шчих льуде] з серб1в х болгар 1 навить вусько сербсько- го кньазьа 1 добровольцев з Россу!, выступило проти Ту- рецького, хоч дуже шзно, 1 не пуска]учи самих серб1в „о соб1 сов1тувати,“ одда]учи ]унагав чорногорщв на убу си­

лам турецьким, — ми все таки бажа]емо, шчоб царство Руське побило царство Турецьке, хоч дума,]’емо, шчо з та­

ким начальством, ]аке пану]е в Россуу це буде дко д у ­ же 1 дуже не легке. Ми добре зна]емо, шчо таке царство Руське, а все ж таки бажа]емо, шчоб воно взьало верх в тспершшу вуш, вже через те, шчо того бажа]уть сам!

поневолен! брати наш!, 1 шчо все ж таки сподхваземось вку- ш з ними, шчо дольа р х хоч трохи та полшшитьсьа, ]ак хто б 1 чим небудъ та збив з них тьажга турецыа ка]дани.

Однако все таки, нрислуху]учись ]ак брьазчить залгзо на Дунаму, ми не можемо забути того, шчо робитьса в нашу рхдну Украрш, — 1 мало того, ми дума]емо, шчо тепер, коли так багато розмовльа]втьсъа про слав^ан, про р х невольу 1 увхльиеньньа, — треба б льуд1М час'пшче огльадатись на т|у Украрну. Ми, украрнцц були першим^.

слав]аньським народом, которху обернувсь з надуе]у до '

„царьа Восточного, Православного". То було в 1654 р.

в то] час, ]ак почали ми ламати на невол1 нашу збудо- ване панське королевство Польське, — так само ]ак ламльуть тепер серби 1 болгаре банпбузуцьке царство Ту- рецьке, 1 ]ак при]де час другим славянам ламати т у саму юмецько-угорську, пансько-купецьку силу, з которому т е ­ пер вмовльа]етьсьа наше мов би то слав]анське начальство, переда] учи ]1) на одшм юнцг брапв серб1в, а на дрпм давльучи в куш з не] у братзв-польашв на правдиво поль- сю] земль

Ми шукали в царства Московсъкого помоч1 проти панства 1 зезуцтства польського, общьа]’учи ,]ому в замш захгст з пом1Ч од розбишак татарських 1 турецьких, шчо грабу- вали 1 нас, 1 москалзв. I ]аку ж ми на]шли пом1ч, шчо з нами зроблено було тими, х то в себе поступував з сворми шдданними так само, ]ак польсьга пани 1 зезуцти посту­

пали з нами, 1 ма]же так само ]ак банп турецью посту­

пали з поневоленими рм братами нашими?

Вже через два роки тсл ьа того, ]ак вйгьна Украрна пристала „в со ] уз 1 п р о т е к ц ^ 'у до м о н а р х и м о ск о в - с ь к о г о ,, б о] аре царсьга в В кьш вигнали з посольського шатра посланщв вьтъно] I ради козацькор, котор1 прирха- ли просити, шчоб не кшчали вцни, поки весь руськи] народ, шчо шд Полынчо^у наш 1 бкоруськир не буде вибити]

з невол!, — вигнали, ,]ак „недосторзих о соб1 совггувати"

там де ззбрались судити дольу р х дшломати царсьш, ко- ролевсыа та цхсарськП Те сам С дьло, — шчо силами двох вшьних народов, нас 1 москалзв, можна було зробити за юлька рок1в, затьаглось в руках самодержщв 1 бо]ар московсышх, на швтораста роюв, або лшше сказати не зшнчилосьа 1 дой. Ш втораста роюв нас дьтиди мзж Мовковським, Польсышм Т)грецьким царством, та Ц ь саршчино]у, мучили душу нашу несправжденими надц- ами, юлька раз1в повертали назад в т у невольу, з кото- ро]1 ми було вибились, помагали п)авкам, шчо виплодились и нас на нанп) землц боронили чужих п]авок, роздавали земльу нашу сворм слугам, — 1 в кшщ отньали у нашо- го народа 1 земльу, 1 вольу.

I тепер ми, тсл ьа бш,ш т ж двохсотл1Тньо.р муки опи- нились подшзш м1ж двома державами, шд ппстьма чу­

жими панствами (московським 1 польським в Россш, ш-

мецьким 1 молдавським в Буковиш, польським 1 жидзвсь-

_

4

ким в Галиччина, угороьким I жидавським в закариатсь- К1] Руса) з обеззомеленнимнародом, котори] тальки мов краз сон пам^ата сво]у колишньу вольнасть. В ганца всього царська вольа не задумалась наступити агаго^у на слово украдн- ське, забороньа]учи ма]же всьаку книгу украднську, ,]ак раз тода ]ак украдица несли свод голови в Сербцу, ,|ак раз тодв, ^ак слав]анство кликало царъа Руського стати в чола вуська, шчо мусить принести вольу западним сла- в]анам.

Ось через шчо, дума]емо ми, шчо всьакому слав^анинова користно буде огльаиутись на дольу пашор У кради и, в це] час, коли сладом за старому Полынче]у ламлетьсьа Тур- цуа 1 ближитьсьа черга Австро-Угоршчини. Вже з сербами зроблено багато такого ж самого, ,)ак було з нами. Тепер наступила черга болгар. Дудетьсьа ] до хорватав, слован- Ц1в, 1 чехав, котра можуть 1 не очутись, ,]ак будуть переда­

на „бранденбурцева,“ — коли доти праце]у вс1х слав||ансь- ких народав, почина]учи од самих москалав, не будуть за- ложенахоч початки вола в Росса]!, а всаслав]ааае не зрозумуутъ, шчо тальки вальни] брат може помогти здобути правдиву вольу другим.

Поки шчо, сподава^емось, шчо а наше оповаданьньа про школи на Украдна покаже, до чого „доборолась Украдна,"

шчо П1дньалась було сама за сво]у вольу а земльу, а ааотам зложилась на сусаднье царство. Ха] же зна]уть це не таль­

ки аааша земльки, але ]’ друга брати аааош слав^ане, шчо т е ­ пер поклада]уть стальки надца на казеину Россуу. Вони зрозумцуть, через шчо батькам нашим працшлось зложити приказку : „з Москво^у (царством московським) дружи, а камань за пазухо]у держи.“ Та не лучшого заслужила та Москва а од самого народуВеликоД Руса. Вже в 1641 ^{р. на}

земському собора, шчо мусив дати раду, чи во^уватись з турками за Азов, шчо захопили козаки доньська а аааша а оддавали царева московському, сказано було послами горо- дав полуденних, шчо вони рада во]увати турка, тальки шчо

„розорены мы пуаце Турскихъ и Крьамскихъ бусурмановъ Московскою волокитою, отъ неправдъ и отт> неправедныхъ судовъ." А великоруськц мужик а доси каже: „в Криму татарье, а в Масквье ба]арье,“ — „в льесу сучка, а в Мас- квье крьучка!"

Прочитадге ж, ,]ак та московська та петербурська „воло-

ката, б о] аре та кръучки“ оруду)уть з народньо.|у школо!у

_

5

на Укра]Ш1 1 — ]ак помогли цм забити зршт здорово,]! шко- ли украЦньсько.Ц попи православш 1 пани польсьш. Ха] 1 це буде науко^у тим з слав]ан, котр1 дума]уть добути 0061 во- льу, ие роз1рвавши з потвством , ультрамонтанством, — чи то римоьким, чи-то византуським, 1 тим з польашв,, кот- р1 б думали увьльнити народ польську 1 побрататись з ук- рарнцьами, не зршшись до кшьцьа думки про стару Поль- шчу в грьаницьах 1772 р. 1 сшлки з польським панством на непольськнх земльах. Великорусам же наше оповдань- ньа, дума,]’емо ми, прибавить шче юлька нових пртпр1В на те, ,]ак нас, украднщв, давльать именно в Т1 часи 1 ти- ми самими руками, шчо давльать вильну думку 1 працьу 1 ]1Х- иьу. Ми буди б шчасливц коли б це навело ,цх на думку, шчо ] 31м не СЛ1Д гльад1ти споку но 1 мовчати, коли нас давить н а ­ чальство котре говорить, шчо воно виступа, ошра]'учись на

■силу великоруського плбмеш.

—

6

Н А Р О Д Н 1 Ш К О Л И

Ш вець, каж уть, завше без чоб 1 т! Так случилось I з нами на цсу раз. Дльа украрнського народо- льубцьа школа — мабудь, рпуважшшче д!ло, — а однако нам шуменше п ри бул о‘з Украрни звшток про школу. Сталось це, може, через те, шчо на- ш! дописувател1 дума]уть, шчо нгчого нового не скаж уть нам про те дню, до которого, вони знаруть, ми тл ьн о придивльувались, поки були дома. Т а I шчо можна прш ого сказати про школу в нас, мо­

же дума]уть вони,— уак те, шчо всъаки] зна: шчо школи в нас або нема, або вона чуж а?

Воно так. Але шчого оииньатись на тому, — треба товкти в одно мюце з усах бокш, коли хо- чеш розбити те, шчо тебе г т т и т ь . Треба розь брати до нитки таке велике горе народнье, ]ак брак добро] 1 1 свору! школи, треба вщаснити ]ого сило]у др1оних елучарв, — шчоб I всьакому стало видно, шчо так даль жити не можна. Ми сподС ва]емось, шчо на дал! нам пришльутъ бшыне звь сток про школу „на нашу Украрш, на нашу не свор] земл 1 “. А поки шчо, наш товарищи, котори]

порьадку)е допис! з Украрш зважив, шчо перед дописьами треба росказати по наш!] статмч в

„Правд 1 “ 1876, ч. 1 2 — 16. „Антрактз 1 Стору 1 ук-

рарноФигьства (1864 — 1872 р.)“ про те, ,)ак ду-

шло до того, шчо у нас не дали заложити оно,]ер школи. Персгльаднуучн т у роботу нашого товари- шча, без которор нам школи б 1 не вправитись з дописьами, ми запрюптили, шчо отатьтъа наша в

„ПравдР далеко не повна, — шчо в намргп на­

шу шче ,|есть багато спом1шв про школып дхла на Украрш за остатш два десьатки рошв, особли­

во з часу ранпнчого 1 шзшшчого то ж то] „ант- рактУ Ми дума]емо, шчо буде не лишюм роска- зати те все, хоть на бшу, поки ми будемо мати час 1 вс! потр1бн] джерела, шчоб докладно, иовно, зо вс1- ми хменами 1 цифрами росказати те, шчо ми бачи- ли I чули за тч часи, ]ак сто]али близче, ш ж те­

пер, до школьного дша на Украрш.

Тепер, на чуж иш у нас бракуе багато справок, ]аких в Россу 1 здобути було б не трудно. Через те, може, де в чому дал1 ми ] помилимось,— але заневшлуемо читательа, шчо помилились не тIльки без зло^1 вол], а 1 в самих д|н'б]азках. Ми кличемо друга 1 ворога, ха] поправить те, в чим ми помили­

лись в тих звгсткасс з Женеви на Украину про украрнську школу, котор! ночишрутьсъа далк

М ожехто, прочитавши те, шчо роеказувалось вишче про горе народнье, скаже, — - шчо багато з нього виходить нросто з того, шчо народ не вче- шу, або ]атс вш сам каже темнщ. I це буде прав­

да. Де в чому зменшити сво]е горе народ м!г би 1 тепер, ]ак би був хоч просто письменни], не каже- мо вже, добре освгчени] н а у щ у .— 0, коли б вш був добре остпченн) науко]у! Тод1 б двох дшв не подержались ус! порьадки, шчо тепер доводьать на­

род до стану робочого скоту на паш’в, к ут и в . цар!в! Не

можна соб| пригадати, шчоб могли бути нов] но- рьадки, то б то так], шчоб кожен роб ив тйгьки на себе, робльачи дльа всхх рхвних соб1 братав, без то­

го, шчоб увесь народ не був освхченху и а у щ у про природу, которо^ живе вш, ] про льудсыа грома- ди, в котрих живе вш. Навггь до ,)асного розуму про те, на чому держитьсьа льудське горе в те- перешш'х порьадках, душли не дню льуде, в ко- торих 1нод] ,| задержалось шче спокойно^ 1 рхвности 1 братерства, а в Англщ, Францу 1, Германуу — се-б-то там, де ]есть наухга, хоч шче не дльа всхх р1вна.

' Про так у науку, та шче р1вну дльа во1Х, в Рос- сц1 шкода ,] говорити! Т у т нема ) самого малого письмонства дльа народу х н1хто з тих, хто ма]е силу В РоСЙр, не Т1ЛЫСИ НИЛЬНО ДОС1 про НЬОГО

не думав, — а шче всьаким способом старавсь зу- пинити д и о всьакор науки х освхти, а особливо се­

ред мужик1в, хоть Россу а по числу льуд^ в кож­

ному стаю,]есть мужицьказемльа*). Довол!буде вка- затина те, шчо торж з усього росходу но царству в 559 . 361.193 руб. на мужичх школи шшло усього 3 - 980.089 роуб., тодх )акна паньсха школи та иопшсь- к! но ххсхм мЫотерсгвам шшло б1льш тридцтти двох милцонгв рублгв. •(ость школи наньсып, в ко- торих казна тратить бхльш, ,]ак но 1000 рублхв в рхк на кожного панича, а в середньому шчотх кожшу нанич в школь конгпуе в рхк 867 р. а на кож ну мужичу дитину в школ! казна да]е таль- ки 4 ш т у к и в рхк.

*) По К1Ш31 Хансона — Сравнителън. С т ат ист ика Р оссш (Спб.

1877, стр. 54) в Р о с с ф приходитьсьа на 1000 чоловк: дворьан — 16,

пош вства — 10, почотних граж дан — 0,6. купщ в — 7,7. мгшчан I

432,4. вот цт ва (хеж на)б1лып м уж ш ав) — 66,3. ( в а ш м у ж т т в а

—

9

Десть же шче ] тепер недогадлив! лъуде, котр! ту- маньать себе .] друтих, толку]'учи про те, шчо Рое- суа на]демократичнннча земльа! Воно так 1 ]есть,—

коли погльанути на число мужикчв в Россу!. Але зовам шаче ск аж ет, ]ак погльанеш на те , ,]а тс дер­

жать в Россу! мужика, шчо робльать в Россу!

дльа того мужика! Тод! ] вхцде, шчо Россу а сама паньська земльа в Еврош I шчо усе, шчо сторть в ну над мужиком, хггътьу, чи нехггьтъу робить так, шчоб шуб!лынб зщрати з мужика, гку'менш оддати ]ому, шубшын поставити нереношв, шчоб мужик не одумавсь ! не зрозум1в, шчо з ним роб­

льать 1 ]ак ]ому вибитись з того. Т а жмшька па- Н1в та чиновников, шчо сторть в Россу! над му­

жиком, немов чу)е, шчо трошки тальки народ пере- дише та огльанетьсьа навкруги себе, — то рр не буде, ]ак рашшнього туману перед сонцем,

М абуть, через те у сь а ш торуа школ в Р о ссу I за остатн! сто рок!в ]есть н! шчо шше, ]ак б ук а уръа- д у з н а у щ у I о свичу у, та видумки ]ак би не дати льудъам вчитись, особливо муж иков!,— не дати вчи- тись навоть просто азбуки! М и не будем т у т пе- реб!рати ц ь у ш торуу, — а тальки нагадгусмо саме на]важлив1шче з того, шчо робилось в усом царс­

тв 1 р уськ 1 М, — ! зупинимось на наш их укр ар н сь- ких земльах. Читач сам побаче, чи треба далеко заноситись д у м щ у , шчоб осудити верховодщ в в царств! р усы ам шакш е, ]ак або „больних ба- лованих дьетьер“ ]ак каж е поет, — або ,]ак згра]у злодгрв, котр! д ур ьать не тальки народ, а ] свого царьа, котунм нема н!чого свьатого дорогого на СВ1Т1, окр!м кеш ен! та кар] ер и.

Ш чо за крепацства не можна було ,] думати об

освгта мужика, про це шчого говорити. За часов

ц. Микола]а урьад не раз видавав укази проти того,

—

10

шчо навггъ минчане ] казенки крестьане дерак! ,,по- луча]ут непр1Л1чно]е Цх званру образование." Про потребу освзт и дльа мужика заговорили в Россгр в голос титьки ггод1, ]ак почали говорили про крес- тьанську вольу. I чудне д!ло! Про це заговорили больше супротивники волр ш ж прихильники: „дар те мужиков! попереду оовлту, — тод! т!лыш мо­

ж ете без опаски дати р>му вольу!" — кричали па­

ни в 1857-60 рр. Зв!сно, шчо цим криком дума­

лось ти ьки оддалити вольу на часи МаФусарлови, 1 ]ак це не вдалось, то пани про освНу забу- ли, або вернулись до старого мудрого паньського слова: „хто ж буде за плугом ходити, аIV уса му­

жики за книжки съадуть!"

Царь же Александр, котри) ]акось вже дуж е мудро хотзв робити с в о] I славутш перемгаи рука­

ми стар их слуг батька свого 1 не мов нарошне пи­

сав в кожному ушверсал! про свор „перемкни" —

„согласно мисл1 родИельа мо,]его,“ мов забув про освггу народу I держав в мшштрах такс допотоп- III чудишча, ,|ак Норов, або таких плохих льуде]

]ак Ковалевськц. Перше важливе д а о дльа мужи- чо] 1 осв1ти, ,|аке зробилось при новому царев!, — - П1ШЛО з низу, а не з гори, — з молодежр та шче з провшцгр, а не в столищ! То були недшьш школи (з котрих перша з)авилась в Сент. 1859 р.

у Кцев!, на Подол!) Скоро но вер Роесщ шшла чутка, а дал1 мода, — а бьтыи все таки шчира працьа в народ шх недавних школах. Молод1Ж, а дал! старк голод]ланц!, а часом I дами в шовку сл- ли з хлопцьами ! девчатами за азбуку 1 дошку! 3 цього д!ла могло вщти шчось зовс!м серцозне, —

! однако урьад, внтгпп пани-чиновники та пони, з самого початку зробили усе, шчоб пошкодити не­

давним школам, — попереду затрудньали рх, по-

—

11

т ш врхзали к р у г науки, шчоб був н евиш че приход- ських школ, а дал], применившись до двох петер­

б ур гск и х школ, в котри х бущ м то давали учени­

кам читати прокламаццу Молодая Россгя (хоть з ОФФЩ 1 ального допросу хлош рв — напечатанного пота,щ1 урьадом — не можна допевне вивести, чи в школ1 давали читати просто розкази з русько] I 10- тор щ з ж ур н ал а „Народное Ч т е т е ,“ а чи в ж ш - цгр ХЛОПЦ1В льакали > вчили казати, шчо в школ1 давали отакч листки, ,|ак Молодая Россгя) — при- чепившись 1к цьому случа] у, та ш пожарам в П е­

тербург! в 1862 р. нальакали царьа 1 шдвели ,|ого

„временно" закрити недкяьш школи. Временно! Н е­

ма р х 1 доси, — ]ак нема т и х ж ш очих у ш в е р с ь тет1в, котр] общьцьав завести урьад п етербургсь- кц, розганьа^учи в 1873 р. д т ч а т , шчо вчились в Ц ь у р и х у . Яактодь так 1 тепер, т о б у л а брехньа, шчоб одвести в гарьачау час оч! од щлком недосто,)ного, в нами чаои, вчинку!

Недклъш школи заставили говорити про м уж и- ч у оевггу. Закрили т! школи, — I все таки треба було показати, шчо д 1 ло те не ки н уто, а тьяьки ,|ого хо тьа ть зробити ширше, мщш ш че, лшше. П а­

ни, чиновники, архирер ршшли, шчо нед!льнг шко­

ли були в и д у м щ у бунтовшчиьчв ! безбоЖНИК 1 В, — значить, треба нередати дЬто освшт в руки тих,, х то лш ш а пгдпора трону , — в р ук и поте. Ш д нолубезглуздим богомольннм Путъато)у виготовив- сьа було закон про школи, по котрому вони цьд- ком передавались до р у к попам! Т ы ьк и в Р оссщ , окр!м петербурських сен-жерменцгв (усе рпшо тих, шчо лорда Редстока слуха]уть, I ти х, шчо кньа- зьа Мешчерського чита^уть та на 1 в. Аксакова мо- л ь а ть с ь а )у с 1 з на.] уть, шчо таке нанп попи. Нанп по­

ни не б у д у т ь навггь, ]ак католпцы п, уч и ти народ

—

12

на сву лад, — вони просто поберуть лишну раз -з м уж ика грошу — - а школ нуаких не заведуть, не тальки безбожных, а ] нравославшшчих. И , хто д у ­ мав 1 дума оддати школи в Россу! в руки поп!в, тт або просто передражньузуть париж ських легити­

мистов 1 тнмецьких Феодал1в, або прислугу)утьсьа до присвьатности царицинор, або ж, ]ак пани — во­

р о т мужика, навмисне да] уть ш колу попову або дазуть попов! силу верховодити 'школо]у 1 хцкодити ЗУ, -— шчоб н а Д1Л1 не було в м уж ика школи, шчоб

В1Н 30ВС1М Н 14 ОМу Н в ВЧИВСЬ.

МНпстр И у тъ ата був з шчире-богомшьних, шире-недогадливих, — 1 через те не вдержавсь. Н а Зого мюцс був назначен Головгн, хотчвши,) бути рос- суеьким Д ьуръу] 1 ,ШЧ 0 б I В 1 ВЩ ЦШ, 1 вовки сити. Г о­

ловину дютавсь спадок — путьатинськту про]ект, написании] особым комитетом. Т\у про,)ект ш ддержу- вали слова Блудова (колись декабрист, нотам автор су- дебно,)! записки про декабрист 1в, потам буиум то друг крестьан), буц1м то сказан: ,рм перед смер- т ь у дльа царьа: шчо в|’н передне зому, зак остань- ньу раду, — передачи школи попам. Зараз шсльа похорон Блудова зГбравсь государственны] совгг, шчоб шдписати закон П утьатин. Головин викру- тивсь тим, шчо сказав, щчо в таки] день вс! так с т р 1 вожеш', шчо не м ож уть роз1братя докладно т а ­ кого важного д1ла. А через ю лька часу приш с дру- и у закон, по котрому народш школи зостались у мшютерств! народн. освети, а за те над ними по­

ставлено ПОВ1ТОВ! 1 губерсы а училиш чш СОВ1ТИ, 3

депутатами од пошв, а в губернському совйч пред-

сщательами будуть архизерер. Д и о це мало хто

зна, а хто зна, то вваж азуть ш т у к у , котру ш’д-

Б 1 В Головин, за мудрость 1-го номера. И л ь к и ж ,

шчо подумазеш об там кр;у у I урьаду_ де такт д ь

—

13

ла, ]ак народи! школи, держатьсьа на таких ш ту ­ ках!

Врештё з мудрошчёв Головина шло го не ви]шло.

У кого б не зостались в р ук ах школи, р х було д у­

же мало, а шче менше було в них путнёх учите­

лей, а на школи дльа учителёв гроше] не давали.

Так про]шло, ма]же, нё в чому шче 4 роки пёд П у- тъато^у 1 Головиним. На 1866 р. Головин випро- хав був гроше] на бёлын деоьатка школ учитель- ських, *) — в тих губернУах, де було земство, а на западне губертпр грошё дали остатки од пенё, шчо платили польсысё пани пёсльа повстаньньа.

Т у т случивсьа каракозовськи] вистрёл 4 Аир. 1866 року, з котрого паньська ё попёвська парт ё] а добу- ла велики] дохёд. Мёнёстром настановили мужико- ненависника гр. Д. Толстого., обер-прокурора св.

Синода.

Коли б вое те, шчо росказано дал! не показало читателев

, шчо те- пеперешш] мш!.стр пар. освгтн в Р о с й ]! )есть ]авпо] ворог освй и му- ж ик

в в уеьаш м рази то може це покаж уть два таких случар: Зв

оно, шчо одно з перших дьд гр. Толстого, ]ак вш став мппстром, було по- новити зовсш линий] б м ь а у ш в е р си ет а, скасовани] перед тим «пе­

дагогически] ш с й т у т » в П етербурз1 1 одтьагти на свр <асторико-ФИ- лологични] ш с й т у т » грош!, которх б П

ШЛН на муж ццьку освггу. (Т е­

пер зроблено шчо нови]

стор.

.

. у нас в Ш ж еш поссред двох у ш ве р си те й в , Кирвськ.

Харък). Р а з гр. Толсто) розхвастазсь пе­

ред граФинд]у Уварово]у, (жшко]у археолога), шчо ось мовльав, ]ак добре вчать в ]ого ш с й т у й

в я ) г!м наз

]

, шчо коло нього. — Ось I добре, каж е граФиньа, — ]а сама дума]у вхддатн Вам свого учени­

ка. — Граф чогось здумав, шчо вона говорить про свого сипа, — г проспав. — А х , граф ит а, м и всьо гатпви.... — Ось вш тепер к ш - чить народнъу школу... У графа перекосило вид. — П а м м ур п е, гра­

фита, да ето не дльа мужшов\..

Д руги) случа] шче лшшц]. По такому к у р ь е зн о м у случа]у, ]ак!

бува]уть й л ь к и в Росе!]!, за д1ло, шчоб завести науков! читаиьньа дльа

*) Цифри

т. п., хто хоче,зна,]де в Жури. Мин. Нар. Проев. 1867 р № 1

На (Иду, у нас тепер лого нема,

—

14

народу в П етербурга (в т. зв. Сольаному Городку) взьавсь но м ш с х р осв

ти, а обер-полщме]стер Тренов. (Перил в Р о ссф так! чихйньньа, зам

тим при случа)у, були в Полтавг в 1860— 61 р.

Т

, хто читав р х були розвезеш в А рхангельську I т. Г г у б е р т р , — хоть читали вони те, шчо наир. ви]шло потгм ]ак книж ки «О Землгъ и Н е б п »

т. д.) Т ак шмо ж ви дума]ете‘? Тропов сам дцвувавсь, шчо на]б

лып упи- равсь проти читаньнь гр . Толсто], мппстр нар. осв

ти.

— Д а вьедь ето апьатъ пародноуе абразовапЦе!! крикнув мшю тр на­

родно]! освети, ]ак почув зазшр це] од Тренева.

Коли хто не пов1рить нам, шчо це так було, ха] спита графиньу У варову

ген ерала Трепова.

Толсто,) почав з того, шчо доложив царев1, шчо усе те, шчо пригадано було при Головину, в Т1М чи- сл! з учительсыа школи, — ,|сеть нтлгзм! Ш зем­

ство, 1п св]тськ1) урьад ха.) за школи не берутьсьа,

■бо ви)де т1лыси теж ю гш зм , — а ха] да,)уть тчль- ки грош! попам, а вже пони позаводьатв школи, а вчитимуть в них канд1дати на пошвсыа должно­

сть Таю думки виложеш були в Ж урн. Мшхст.

Народ. Прос. 1867 , 1 - 3 , 1 через „Москов. В-Ьдом.“

роздзвонеш но вер Россу!. Попалась канцельарська во)на у мшютерства з тими земствами, котр! слага­

ли на сво,)ему: шчоб завести таки учительсыа шко- ли I не дати верховодства в школах попам. Шшли охпчп'шче доноси иошв на учител)В, на земських депутат!!! в училишчних сов!тах, шчо, мовльав, без­

божник, в середу скоромне рсть, на царськщ мо­

лебен не ходить. Д уж е важно, шчо по земствах

скр!зь мужицьк] деиутати елчуали проти пошвеь-

ких школ, — а зв1сно, шчо мужики у нас саме

богом|'лып льуде. Толъки мужики добре бачили,

шчо пошвська школа — все р1вно, шчо ,) нуакор,

тшьки нове здирство. В губернуах, де не було

земства, там мужики писали приговори шльсыа I

волосю про те, шчоб була в них школа свНська,

а не пошвська, — так м ш етр звел!в, шчоб шко­

—

15

л у свггську заводити можна було тчльки там, де згодитьсьа архчуерер ТТубшьш дш> кончалось тим, шчо ] село покладало бути школ], 1 архщере] дльа виду згожувавоь, а мгшстерство забороньало, — мовльав, там вже зесть „церковно-приходська шко- ла.“ *) В архив] куевського куратора ,|есть десьат- ки таких д1л про школи, на праш'м бощ Дшпра.

От тодВто случилась чудасуа, котра здивувала всьу письменну Россуу. А 1менно ось ,|ака: 3 рахуншв государственного контрольа вдавилось, шчо каль­

ка рокхв шд раьд мгнгстерство нар. проевгши вер- тало в скарб по 200.000 руб., одш еанних }вму на народнг школи. Нате вам, мовльав, назад, — у нас [ так багато школ 1 гроше]!!! То були грош!, кот- р! положено було давати на школи в наших пра- вобхчних губернуах дльа одного вже „обрусей у а кра,]у!“ Гр. Толсто] втравивсъ таким же сшдруч- ником польсысих магнат! в 1 отзерьких барошв, ]ак ] Потапов, Ш увалов, Ваяхуев, на котрих з-шд царь- ськор ж руки кричали „Москов. В 4 дом.“ ] не до­

гадлив! славь]аноФили московски, — пльки хиНр- шче рх. Вш , будучи Феодалом православним щив приолужитись магнатам, прислужузучись правосла- в у у, — I наньньав С061 православием 1 классицизмом

*)Митрополит ж е кидевськц А рсет ] написав сворм попам, шчо ]ак ]аки] доведе с.ебе до того, шчо в ]ого

заведетьсьа свгхська шко­

ла, то пщ то] стратить п арахвуу. А шчо но пи робили з самим М итро­

политом, показгуе одно д ц о , котре г тонер ]есть в архив! К уевс. Уч.

О круга. В нрорзд М итрополита пог.и брали на показ ]ому ученш ав з

свгтськор школи

митрополит благословльав р х , давав хрестнки,

]евангел

]

, вельв вндавати похвалы а листи уак ученикам церковно-при-

свггськор школи, список ученш ав, писав: «но благословенью нреосвя-

ьценнаго Арсенья,М итрополитаКьевскаго и Галицкаго» листы тим уче-

никам, ]ак мов би то церковно-нриходським! Учитель, одьбравьни такь

обманнь листы у двох ученш ав, прислав р х в О круг, — а О круг про-

мовчав! Добре иавча]уть наьш богомольць ь правитель дьте] в школах!-

—

16

хвалител1в в самих ръадах „патрнтв" московських . Так про]шло шче юлька роив. Тим часом ш- шла по всьому св1тов1 казка про те, шчо буидм-то у вуш 1866 р. й 1870 - 71 рр. прусакам давали верх не руншицс, а школа, (хоть це пуста ргчь, — бо прусаки в 1866 р. побили саксонхув, тьуришчв, ба- денщв, а в тих школ бныне!) Знов заговорили про школу 1 в Россу у — 1 побачили, шчо знов ил ька р ои в про,] шло, марке, марно. Навггь „Москов. В 1 - домости“ признались, шчо в нас школ менше и ж у Турцгу ) шчо тому причина те, шчо в нас ма­

ло нарочитих учител1в, вивчених в учительских школах (а хто винен тому?!) По тр оху мшштер- ство гр. Толстого було примушено до того, шчо само назвало в 1866-1867 рр. шгшзмом: тершти св1тсыа школи, заводити учительсыа семинару!.

Т п ьк и тепер вдарились на нов1 ш туки, шчоб знов перевести дно на гич! Почали пригадувати не те, ]ак би бйы н школ наробити, а ,|ак би быын ньа- ньок над ними напекти, тспекторгв, а иотчм дгрек- торгв. В [у шло таке, шчо .|ак де, то на цих ньа- ньок быыпе гроше) покладалось, ш ж на сам1 шко­

ли. Цим инспекторам I директорам давали верх над земством, над зрздами учителхв, шчо заводили земс­

тва. Повгуавльались чудш дна: — )ак напр. 1мен- но слуги мнпстерства освхти, куратори, ректори универстету, застушууч! мнще кураторхв, (напр, в Одеси) шспектори, учител! пмназу боролись проИв.

освети, зупиньа^учи канщльарськими крьучками зрзди учительсыа, подавали доноси на учительську зрзд г зе- мство, котрер х покликало (петербуржець Гарусов в.

Хере. Губ.*), бегали не -ильки по учительських квар­

*) Земство ]ого покликало з П етербурга через «Русско]е П едаго- ич. Обшчество», шчоб вш.навчив повггових учител1в новим способам науки, а вгн иаписав донос таки), шчо шчось би ы и двох десватгав учи­

те.™ мусили бути вигнаш з служби. З а то] донос )ому м пастерство

вишче

дало !

—

17

тирах, але з по- хатах зовам не служашчих льу- дез з становим приставом ш укати „вредних“ книг, се-б-до украрнсъких учоних виданьшв, зак Остапъ Вересай, за котре дано Петерб. Геогр. Обпхчеством срхбну медаль (шспектор з Кирва в Балтськоку пов1Т1 Подольск, губ: дивись даль)

Тим часом урьад 1 пани Д1 ждались „проповхд1 со- цхализму," з чого впзать уЫ, хто ближче до трону, поспндались ви тьагти собх корпеть. Знов лопхвеь- ка п ар ту а задумала поновити путьатинськи,] про- Зект, — однако, поки гр. Толстоз збхравсь, зак зого зложити, царевх подсунули пхдписати б ум агу об тхм, шчо тенер дворьанство м усить стати на сто­

рож! тр о н у I В1ри в школах; всъакиз дворьанин став пгспектором 1 шпюном над школами. Г р . Тол­

стом у зосталось Т1льки виробити нови] у ста в про дхректорхв 1 |'нспектор 1 В школьних, та приладнува- ти до нових ж андармсько-дворьанских порьадшв уЧ И Л И Ш Ч Н ! СОВЬТИ, так шчоб В, НИ Х 1 ЗОГО МХН10- тер сы а жандарми були не слабше дворьанських, I шчоб вкуш стозали проти земщв серед кот- рих, все, таки дьакузучи вибору, може проскочити хо ть один чесниз чолов!к, прихильндз до м уж ика ) до мужицькоз 1 осв1ти. ^ к дер ж ать себе чинов­

ники мш ю терства та попи укуп ) з дворхьанами про- ти так и х льуде), — ми бачили на юторух черхнх- говського училиш чного совхту. ^ к би хто не д у ­ мав про „проповщъ вредних хдез,“ з поводу кото- роз 1 взьали жандарми 1 ирокурори хсхлькох у ч и т е ­ ль, в Ш ж еньськом у д о в т , а пригадазте собх, шчо училишчниз совхт шдхпмазетъеьа суди ти х ти х воль- н их льудер не служ аш чих, котр! були попечите- льахми школи, котрих 1 жандарми ! прокурори не зачепили, та шче судити тод 1 , зак навхть шче не визаснилось : судом жандармсько-прокурорським, в

9

—

18

Ч1М дусно в и н т арештоваш у ч и теж — це така

„полщуа опр(ч полщгр,'* котра хоть на кого сум наведе.

От 1 менно д1ло школи народньор сщ ал о : сто­

и ть в Россщ погано через те, шчо верхну урьад 1 министерство, котре прьамо на те поставлено, не дб;уе про школи, або 1 збоку I ззаду ворогу^е про- тн осв1ти, особливо мужичор, — а шче через те, шчо кожну собащ вьльно вкусити всьакого, хто хоч би з самими смирними залп’рами, а тч’льки справ- д! шчиро, беретьсьа за дОо народньор оевггк. Ко­

лись смотритель училишч в „Ревизор!" Гогольа жа- Л1всь: „не приведу Господ 1, служить но учонху час- ту всьакц мьенпуетсьа, всьакому хочетсьа показать, што он тоже умни.) человьек.4' Тепер та б!да не п р о ч л а, — а шче прибавилась нова: всьакому хо­

четсьа спасти трон, в!ру, престол-отечество, всьа­

кому хочетьсьа стати свого роду Комюоаровим!

Перш усього в Россу с так звикли, шчо уоьаки]

чиновник робить дльа служби, абиуак, а усердс- твууе Т1льки, шчоб вислужитись, шчо ,|ак ткътсн побачать, шчо чоловпе шчиро 1 пильно нрацьуу'е над делом, та шче над таким делом, ,|ак ослята му­

жик! в, з котро] 1 .(ому не Ильки нема користи, а шче треба самому тратитисъ,— то зараз думають:

„е! т у т шчось не невне! I з чого б чоловшовс вби- ватись та тратитись!?“ Н у ,— -! зараз починають за- зирати. Колись в таких случа.|ах решали просто:

це польеька штрига, — • т у т субЫдуа од Чарто- р!ського, або-шчо. А тепер рш нууть: звгено, шчо!

гщпгертцгот.та! хотъать основы перевериути!

Колись кирвському генерал-губернаторов! Аппекнову був донос на од­

ну школу в Волиньську губ.,заведену предещателем мирового зрзду Ушин- ським, шчо, мовльав, та^ сепаратизм украрнську прошдадують, Анненко­

ву де) донос був на руку, — бо ]ому з польскими панами хот!лось шд

—

19

крестьанське д а о лшше шдкопатиеь. Обдивились школу, шчого не зна'рн ли.

Сам Ушинськи] великорус. Прирхав сам Анненков, — був в школ! питав ученпшв. На репш каже: донос т е падт вердисьа, но В а ш а школа

учеб. Округа Вите казав учительам Временно)! педагогично]) школи, про котру буде розказано дал

, — «на вас ]а слишу нарьеканьнча, — всье га- ворьат, што ви пресльеду)ете та)ии]а цьелц — ]а должен сознатьсьа, што годсльежу за Вамшшкашх тай х цьеле) нев1жу, а в1жу только

скренье)е ) безкористно)е усьерд^е к наукье ) учебному дьелу, — хот ъа бить мо­

жет гменно ето усъерд'ф I безкорист це г заставлъаует гскать у вас паст а р о н т х цьеле]. *)

Так бачите, усьака шчирктгь в Р о сср в очах пашв 1 чиновников зесть вже ,)акесь чудо, — а шчир 1 сть до мужика тим паче. Не диво, шчо гмен­

но н,ъа шчиргстъ г )есть сама страшна проповгдь бунт у прот и основ, на кот рих стортъ казенна РоссЦа. Т 1льки хто ж тому винен, окрш стовшв казенно)! Россу 1?

Про цьу „бунтовську проповодъ по школах" ба- гато роблено 1 робитьсьа галасу, багато прига- ду,)стьсъа пакостав школам в загал), багато губить- сьа з за не)I льудер Треба нам зупинитись трохи на цъому дол! 1 поговорит и про нього.

Про цьу бунтовську проповщь почали говорим у нас з чашв кедшьни, школ. Ми, сво]е)у особому були ш ж першнми учитильами першор недиь- но

школи в Росир, секретарем р р два з половино)у роки,

не кидали црац1 над мужичо)у освно]у ройв 4 шсльа того

можемо говорити цро це д а о , ]ак самовидець,

та шче ) таки), котрому нема причини ш тар- тись, ш иерекручувати те, шчо ми бачили. Перин школи недаын завели в 1859 р. студенты универсттету, по бш .ш у части сама зелена молод)ж, первокурсники. Тод1 не було шче ш «Капиталу» Маркса, н1 Коммуни па-

*) Добавимо шче одни случар Одни молоди) профессор переходив з

Московського уни верситету в П етербургсы ш р М осквич! було тпм

образились

х о тш г зоставнти )ого. Случилось так, шчо то) проФес-

ор! не схот

в братц тих 300, чи шчо, рубл1в, )акч )Ому присудив дати

С0В1Т московский]. 1ак про це сказали в совпч. — то консерватор зв1-

сни) Л ео н тьев окрикнув: «ахказива]стсьа ат дьеньег'.Ну, ! прекрасно,

ш та он уходгг ат нас; ета челавьек апасни)»

—

20

рижськор, ш штернащоналки. Правда тод1 вже про]шла

в наших моло- дих головах та надра на те, шчо Россру поведе до счастьтьа царь, та на.

дра, котра пробивалась в «Лиси Искандера до Александра II» — шчо ми колись, бувши шче гимназистами в 1856-7 рр. перепиеували в свор кни­

жечки 1 почувши, шчо ]'есть ]аккь н к о . и у е в ц и котрь ворогу]'уть проти добрих зам1р1в царьа, гордо звали себе александровцьами. Нам вже було видно, шчо

нови] царь, з ]ого кадетсько]у !}ауко]у, з ]ого слугами ]ак Норов, котрого ми бачили, Панш, Мурав)ов-в1шатиль, про котрих ми чули, — далеко не новеде Росс1]х. Ми звали на пам]ать Герцена, Шевчен- ка, — де-хто Прудона; ми читали з радктьу Костомарова, Шчапова, Пав­

лова, шчо

в к т о р ф Россф показували, шчо були колись часи, коли тут сам народ, а не начальство, робив свою кторру. Ми були по сво]ему рес- публиканьщ I сощалктп, — по тодшньому кирвеькому, хлопомане, хоть

не виступали так р

зко < прьамо проти урьаду, ]ак передова часть моло- Д

Ж) теперешньор, — а з другого боку менш було м1ж нами

тих «това- ришч;в прокурора»

«секретар!в банка» на першому шче к у р а, ]аких ба­

гато М

Ж молод

жьжьу тепер. Сама на]гарьач1шча наша думка б у л а: чим небудь I ]ак на]скорш№ з а п л а т и т мужиков] за те, шчо ми вигодувались

вивчились на ]ого кошт. Лак би начальство Д

сно

чесно швгло попереду нас в служб

мужиков), — ми б ти ш и за начальствомъ, забува]"учи на час наше республшанство. Начальство ж топталось на одтм м кц

, — або тьагло назадъ, — ми пш ли сами соб

на сво]у службу. Начальство п ш ло проти нас,— ми стали ]"ти проти начальства. Так про]шли часи 1859-62 рр.

ТОД!, коли були школи НеДЫЬШ.

Ми завели щ школи, звкно, через те, шчо були молод

Жь, республи- каньщ

хлопомане, —

дльа кого вже це одно було иепевним, того тмьки можна спитати; хто ж винен, шчо ильки зелена молод1ЖЬ, республикань- ц1 та хлопомане тдньались на такс дшо, за котре мусилп б узьатись старил

смирюшч! нас льуде, коли вони справд

бажали добра народов!?

Одначе хоч ми були республиканьщ

хлономане, ми зразу, а хто

не ра­

зу, то скоро, побачили, шчо в школах, де сидьать д к и по 10-13 роив, ш- ]ака пропов

дь политична не возможна, а особливо бунтовська проповдь.

Нема па нер часу, та про нер ] забудеш, ]ак почнеш вчити азбуки, або

шчоту, та шче дгте). То], хто дума, шчо дгге] можна бунтувати вшколц по-

казу]е, шчо вш не був школи в школ

не розумре, шчо ]е школа. Ми, хто

зразу, а хто шсльа двох-трьох проб, стали на тому именно, в!чоб залиши-

ти усьаку пол

тичну пропаганду в школах недшышх, а вчити Д

те] грамо-

п , думати, розум

ти природу, - - бо розум

ти природу може ] дитипа, а

подкину тшьки то], хто спробу)е ж и ти ь е в громад], се-б-то не рашше

16-17 Л

Т. Ми стали на тому, шчо

така (мирна, чисто наукова) школа

буде велико]у револьуцре)у, — бунтом серед неписьменпор земл

, в котрП

усьаке дума ильки , ]ак би ускубнути мужика,

т х то не дума помогти