Ч. 180. Львів, четвер дня 12 (25.) серпня 1904. Річник VIII.
Передплата
■а >РУСЛАНА < виносить:
в Австриї:
■ж цілий рік . . 20 кор.
иж пів року . . 10 кор на чверть року . . с кор нж місяць . . 1-70 кор
За границею.
на цілий рік . . 16 рублів або 36 франків на пів року . . 8 рублів
або 18 франків Поодиноке число по 10 сот.
• Вирвеш ми очи і душу ми вирвеш; а не г.о з ь м і ч.і •.н.л <-і «,і> і ш> кп яі.ч»іті, бо руске ми серце і віра руска.« — 3 Ру с л а ч о ви х псаіьмів ЛІ. Іііашкевпча.
Виходить у Львові що дня крім неділь і руских сьвяі О о ‘|з год. пополуднії.
Редакдия, адмінїстрация і експеднция »Русланя« під ч. 1.
пл.Дом6ровского(Хоруніднни).Екс- педицин місцева в А генти Со- коловского в пасажі Ганс.мана.
Рукописи звертає ся лише на попе, одне застережене. — Рекля.мацпї неонечатані вільні від порта. — Оголошена зви
чайні приймають ся по ціні 20 с. від стрічки, а в «Наді- сланім» 40 с. від стрічки. По
дяки і п ш татні донесена по 3 ) с. від сгр.чка.
З ж и в ® „Галяпко-Рускеї )
іітйііі“.
(+) Не раз уже звертали ми при ріж- них нагодах бачність наших родимців на змаганє москвофільскої кліки, щоби всі ті товариства і інститути, котрі повстали жерт
вами всего руского народу і ревностю щи
рих руских народолюбців, постепенно змо- сковщити і зробити огнищами обруситель- ноі ідеї ГІоґодиньскої. Сим разом бажаємо поговорити про долю, яка в тім напрямі постигла найстарше руске товариство, що ще з часів відродин Галицкої Руси в 1848 р. задержалось до наших днів. Звичайно москвофіли обурюють ся такими нашими поміченими і коли ми їх виловимо на го
рячім вчинку, як то они народні інституциї повертають в огнища москвофільскої про- паґанди, підносять зараз жалі на доноси, оклеветуванє і т. п. Але ми в дїйсности не потребуємо хватати ся таких поганих спо собів, які лише їм питомі, а потребуємо лише покликувати ся на їх власні писана, в котрих они виявляють часом нехотя свої горячі бажаня й заміри, сповідають ся із своїх москвофільс'ких подвигів, щоби відтак стати причастниками ласки «блаґотворітель- наво Общества* і т. п. Отже недавно поя- вив ся »Оттискь изч. Журнала »Живая Мьісль* вип. 17—20 п. з. »Историческій очеркч. д’Ьятельности Галицко-руской Мати- цьі«, в котрім якийсь А. К о с т е н с к і й на- магає ся виказати причини занепаду і мерт
воти а заразом подати способи відродин сего товариства до нової дїяльности.
Зараз на самім вступі сеї розвідки за
мічає сей А. К-ий, що на чолі галицко- руского культурного руху тогочасного сто
яли „австрійскіе чиновники и уніатная ієрархія" і сї'й обставині приписує він, що весь рух сей одержав »спеціальний австро- фильско-клерикальньїй отгЬнокгь«, який до- си остав в дїяльности многих галнцко-ру- ских інституций і видань.
Дальше подає автор історию засновин Гал.-Рус. Матицї на підставі відомого Істор.
очерку Я. Г о л о в а ц к о г о , а хоч ціла та справа рускому загалові! повинна бути ві
дома, не буде мабуть лишнИм, пригадати, яку мету поклала собі Г о л о в н а Р у с к а Р а д а , з котрої вийшов відтак почин до засновин Матицї. Іменно в 2-ій точці про
грами сказано: »розвивати і взносити на
родність нашу у всіх єї частих: в и д о с к о - н а л»е н є м я з и к а н а ш о г о , з а п р о - в а д ж е н є м є г о в ш к о л а х низших і висілих, утриманєм кореспонденцій з пись
менниками так нашими, як иншими до ще
пу славяньского належними, розширенєм добрих і пожиточних книжок в язиці ру- скім і усильним старанєм, в п р о в а д и т и і н а р і в я ї п о с т а в и т и н а ш я з и к з и я ш и м и в у р я д а х п у б л и ч я и х «.
Виконуючи сю 2-гу точку програми Г ал. Р а д и Р у с к о ї , совітник Гуркевич, Сосновский і крилоіпани Куземский, Ло- тоцкий та Малиновский дали почин до за
сновин Гал.-Рус. Матицї 4. червня 1848 р.
а устав сего товариства означив метою єго:
„печатати і подавати народові! по наймен
шій ціні добрі і ужиточні книжки для скрі
плено віри і моральності, розшнреня відо- мостий, розвою краснорічія і краснописа- ня(!), техніки (ремесла), господарства і пе
дагогії, або доброго виховано*. Гадку до засновин Гал.-Рус. Матицї подали згаданим мужам »Матиця Сербска* (основана 1828) і »Матиця Ческа« (1831). А щоби почисли
ти свої сили, опізнати ся і зближити, обмі
нити сн гадками, спростувати свої понятя і злучити ся до спільної літературної праці, скликано заходом Мик. Устияновича і Н.
Борисикевича на 19. жовтня 1848. р. »зїзд руских учених*. Зібрало ся на сей поклик 99 сьвідомих галицких Русинів (між тими лише 18, що сяк-так виступали вже на лі
тературній ниві, а иніпі вважали себе о стілько лише „ученими", що признавали значінє науки в національно-культурнім розвитку руского народу). Сей зїзд відбу
вав наради в музею духовної семинариї під проводом М. Куземского і признав своєю задачею: „установити для язика нашого однакі форми а для письма приняти най- відповіднїйшу писовкю (нравопись), висьві-
гитіі р іж н и цю м о в и н а ш о ї в і д язи - к а с т а р о с л а в я н ь с к о г о , т а к о ж в ід р о с и й с к о г о і (і о л ь с к о г о“. А зада
чу сю доповнив ще Куземский своєю про
мовою, зазначивши, що >учені* зібрали сн, щоби »снли умислові пізнали і скупили, щоби межи собою порозуміли ся, праці у- мислові між себе поділили і надали їм на
прям, змагаючий до одної цілії, якою є п р о с ь в і т а н а р о д у і у с т а л е н е р у с к о ї с л о в е с н о с т і! * .
Треба признати, що зїзд в головних постановах дійсно доволі добре уложив го
ловні правила язикові, яких мали держати ся письменники, а Я. Головацкий відчита
ною розвідкою »о южнорускім язиці і єго нарічнх* доволі ясно виложив становище нашої мови серед ишпіїх славяньских, її самостійність і відносини єї до церковно- славяньского, иольского І МОСКОВСКОІ’О
язика.
Наради сего зїзду, а особливо фільо- льоґічної секциї були вельми оживлені і тут виринув уже горячий спір між прихиль
никами ж и в о ї н а р о д н о ї м о ви р у с к о ї, котрі домагали ся, щоби іти самостійною дорогою в розвитку руского письменьства, вказаного так гарно М. Шашкевичем і єго товаришами, а з другого боку між при
хильниками тих, що бажали »о б р а з о ва
ти л и т е р а т у р н и й г а л и ц к о - р у с к і й я з ьі к ч> н а о с н о в а н і й д р е в н я г о к л я с и ч е с к о г о ц е р к о в н о - с л а - в я н с к о г о я з и к а * . На чолі тих остан- них стояв крил. II е т р у П І е в и ч, що до- магав ся удержаня сеї звязи, жотра наеь до половини XIV ст, получала сь одно
кровними и однов-Ьрньїми нашими братьмьі*
(се виразний натяк на обєдинительний на
прям!) а також Я. Г о л о в а ц к и й (як за
певняє ІО. В. Ж е л е х і в с к и й , б. катехит ґімназ., в брушурі ОьФздт, галицко-рус- ских ученьїхт. в 1848 г. Львовш 1898). Із сего видно, що Головацкий почав мимо своєї »Розправи о южно-рускім язиці* під впливом ПоГодина і Зубрицкого хитати ся
в своїх переконаних, які мав разом з М.
Шашкевичем.
(Дальше буде).
Н а в іч е !
•Народна Рада*, як краєве політичне това
риство оповіщує:
Русини Галицкої Землі!
Вже незабавки, бо дня ЗО і 31 с. м. зави- тає до Львова, столиці Галицкої Руси, президент міністрів др. Кербер, найвисший управитель ав- стрийскої держави. Приїде, щоб тут полагодити свої хвилеві інтереси внутрішної політики — але приїде також, щоб на місци, як голосять відда
ні ему дневники, переконати ся про хиби га
лицкої політичної адміністрації тай з власного погляду поінформувати ся про відносини в краю.
Ми Русини вже здавна привикли в держа
ві не иривязувати ваги до заяв міністрів, о спіль
но вони відносять ся до нашого народу, а архі
ви державні містять вже безліч наших письмен
них жалоб, представлень і мемориялів, які оста- ли ся без успіху. Міністри все мали для нас, як і для кождого народу, прихильне слово, але тим часом віз державного житя котив ся своїм робом, несучи нам загляду і повільну загибіль.
А однак, Брати Земляки, ми в хвилю, коли до столиці краю завитає управитель Австриї, прибуде той, котрому віддана і наша судьба, — не можемо остати ся безчинні. Ми не можемо сказати: «Шкода заходів і шкода часу — нам ліпше все зігнорувати*, бо се було-б нашою ве
ликою помилкою. Ми не можемо так зробити вже хочби тому, що наш національний проти
вник скористав би з нашої мовчанки і, не вхо
дячи в єї причини, голосив би сьвітови, що тут все в порядку, що Русини під польскою управою вповні вдоволені, коли не забрали слова, коли не зазначили ні своїх домагань, ні своїх жалів.
Отже навпаки, ми мусимо забрати слово, муси
мо станути на наших становисках в часі приїзду одвічального керманича держави, щоб дати сьві- доцтво, що ми тут, хоч пригнічені, а всеж таки по природному і історичному праву господарі сеї землі!
Але ми не підемо класти у стіп австрий- ского міністра нашого чолобития, як колись, як нарід рабів. Ні! Ми зберемо ся і заберемо голос на те, щоб з груди мілїонів дати вислів нашого оправданого жалю, піднести грімкий і велигла- сний протест поневоленого народу проти тих кривд, які звалено на Русинів за кілька послї- дних десяток років!
Виходячи з того становиска, підписане то
вариство яко краєве політичне усеї Галицкої Руси скликує до І Львова на день 31, с. м. всена
родне руске віче — скликує на те, щоб сам на
рід публично, але льояльно і отверто, як при
стало на сьвідомих і вольних горожан конститу- цийної держави, проговорив про свої кривди, дав сьвідоцтво правди тому, що говорить наша преса, що говорять і говорили вже від давна на
ші дійсні заступники в соймі і державній раді.
Др. Кербер оголосив через віддані собі дне
вники, що він хоче особисто і на живо пере- сьвідчити ся про положене в краю — нехай же має нагоду почути се від самих народних мас, котрих голосу в таку хвилю хиба ніхто не ва
жить ся обкроїти, ні задавити!
2 Братя Русини! Наші предки з поконвіку
радили ся спільно, а тим місцем, де вони гурту
вали ся, се було всенародне віче, а кличем звін вічевий. І так було в часах радости як і смути, в усіх важних хвилях народного житя. Отже і тепер ми бємо в сей предківский могучий звін вічевий! Нехай він залунає широко, нехай єго голос прогомонить і продре ся всюди, де не завмерло ще руске серце нї руска думка, і не
хай на той клич стануть тисячі — і від окраїн Сходу та Заходу і з інтелїґенциї і селяньетва — з усіх усюдів і усіх верстов рускої суспільности.
І длятого ми сподіємо ся, що наш голос не пропаде без успіху, але що на всенародне віче дня 31. с. м. стане вся руска суспільність в сво
їх найкрасших і найсьвідомійших представи- телях.
День 31. серпня буде одним з днів нашого політичного іспиту, буде пробою нашої націо
нальної ДОСПІЛОСТЕ.
В Престольнім Городі к н я зя Льва.
В серпня 1904.
Япаньско-росийска війна.
Вижидане.
Вістий нових нема з поля битви. Коло Порт-Артура кипить страшна борба, якої хиба ще не було в істориї воєн. Втроє численнїйші Япанцї друть ся як муравлї на окопи, а їх ар- тилєрия засипає Порт-Артур градом страшних шрапнелїв, експльодуючих в воздусї і на земли а до того наповнених єще і труючими лїтидови- ми ґазами, які на 200 м. вокруги затрувають всяку животину, а навіть подальше утруднюють віддиханє аж до знеможеня і розслаблюють людий. Командант обляганої кріпости ґен. Сте- сель зі справдїшним геройством відкинув серед таких обставин жертвовані єму Япанцями кори
сні услівя і рішив ся боронити ся до послїдно- го. Нинішні телєґрами з Петербурга доносять, що япаньскі торпедівцї мало що не вдерли ся до внутрішної пристани. Хотяй надбережні ба- териї єще вчас засипали їх своїм огнем і при
мусили до втечі зі стратами, то однак ґен. Сте- сель признав, що находячій ся єще фльотї в пристани грозить поважна небезпека і дав їй приказ виплисти на повне море, та старати ся перебити через япаньску бльокаду. Леда день дожидають знов морскої битви. Єї конець не може ніколи видавати ся сумнївим. Супротив переваги япаньскої фльоти буде се новий по
гром для Росиян. Деякі дневники підносять без
цільність такого геройства, що дає на затрату тисячі людского житя. Однак стратегія признає ґен. Стеслеви великі заслуги. Своєю кріпкою по
ставою, він не тілько відтягнув від армії Оку кільканайцять тисяч війска, але і увязнив всі
Денис Угнівець.
В Б Е З О Д Н Ю .
Дамаскинови так тісно, так душно нині в келиї.
Він скорчив ся. По турецькому звичаю по
втягав під себе ноги, руки зложив на грудях, коротко пристрижену голову впхнув в рамена наче черепаха, коли побачить свого ворога. Сте
ля, долівка, столик з книжками, біла, не пома
льована шафа, клячник — все тиснуло ся д ’ ньо
му, перте невидимою якоюсь прасою, котра зд а
валось напосіла ся роздавити його, витиснути душу з його вутлого тіла, як з Гродна вино.
Він не сьмів рушити ся. Бояв ся підвести повіки, щоби не завадити ними о стелю, що звисала і давила його ніби віко в домовині над небіщиком. Він запер в собі віддих, бо навіть місця неставало на внї для видиханого воздуха.
Він чув се добре, що воздух видиханий легки
ми здусить та спрасує його в одну, мацїньку точку, в один атом, в щось неподільне, безфо- ремне, в щось... в якесь нїчо...
А та тьма, страшна, тяжш а від олова, бо- лючійша від гризоти совісти — вона вдираєть ся в його єство. Так темно... Отся тьма добє, роздавить його.
Хоча перед ним на столику сьвітила ся
три армії під Ляояном, бо они сподїючи ся з дня на день упадку Порт-Артура, вижидають, аж коли надійдуть звідтам війска і зміцнять япань
ску армію під Ляояном так, що Япанцї будуть мали певні вигляди на побіду. Отже кождий день опору Стесля є нродовженєм непевної, а для Япанцїв дуже недогідної ситуациї під Ляо
яном, з огляду на теперішну дощеву пору і за- провіянтованє армій. Куропаткин зискує на часі не тілько, що може єще скріпити свої війска підмогами з Европи, але що і ґен. Лєнєвич зі своєю владивостоцкою армією присуне ся близ- ше до Курокого. Росияни на добре розгоспода- рували ся в північній Кореї, а тамошнє населе
не має підпирати їх охочо і щиро. Тимчасом росийска опінїя дуже напирає на Куропаткина, щоби вже раз покинув Фабияньску методу цо- фаня, а видав раз битву Япанцям. Непевні вісти, що Куропаткин цофає часть війск до Мукдену, огірчили вельми росийске дневникарство, яке обвинює начальство о недбалість, що єще до тепер не зібрали достаточної сили війска, щоби дати відпір жовтому, ворогови. Однак ті крики є передвчасні, бо, здає ся, Куропаткин таки оста- не в Ляоянї. Не єго річию є шукати ворога, але видати єму битву на найдогіднїйшім для себе місци. Колиж Ляоян є догідно положений і дов
гими, енерґічними роботами росийских піонїрів зміцнений до значіпя кріпости, то найпевнїйше тут прийме Куропаткин жовтих гостий. Роботи на мукденьскій дорозі і скріплене тамошних ио- зиций є лише забезпеченєм задів і відвороту, про що завсїгди кождий стратеґік мусить дбати.
Тимбільше се тут потрібне, що праве крило ар
мії Курокого, загрожує тим позициям. Отже обі сторони дожидають упадку Порт-Артура хоть з ріжними чувствами: одні бажають, щоб удержав ся як найдовше, другі, щоб упав як найскорше.
Н О В II н к и.
— Календар. В ч е т в е р : руско-кат. Фотія і Аникити муч.; рим.-кат. Людвика кор. — В п я т - н и ц ю : руско-кат. Максима, Інолита; рим.-кат.
Зефірина папи.
— Читальня „Просьвіти" в Сколім устроює в не
ділю дня 28. с. м. в салі громадскої ради в е- ч е р н и ц ї при співучасти Вп. п. Волошина, п.
Гертнера і «Стрийского Бояна*. ГІроґрама: І. Часть:
1) а) Лисенко: «Козаченьку куди йдеш ?< б) Ко- лесса: «На вулиці дудка грає*, мішані хори, ви
конає Читальня »11росьвіти« з Сколього. 2) Ш ев
ченко: «Думи мої*, деклямация, п-на М. Билень.
3) Шевченко-СїчиньсКий: «Лічу в неволї*, міш.
хор з теноровим сольом в супр. форт., виконає
«Стрийский Бонн*. 4) Лисенко: «Реве та стогне*, барітонове сольо, п. Терещенко. о) Лисенко: «Мо
литва*, жіночий хор в супр. форт., виконає Чи
тальня «Просьвіти* з Сколього. II Часть: 1) Ку- мановский: «Дві вязанки з народних пісень*, міш. хор, «Стрийский Бонн*. 2) Л. В. Біп^еіее — мала лямпа, шипіла, шкварчала, посвистувала злегка та булькотіла наче в пустім жолудку студента, часом цмокала гей ганделес, котрому удав ся «ґешефт* на голоднім академикови — і моргала таємничими відблесками червонавої поломіни — він не бачив нічого кромі ночи, грубої, безвихідної тьми.
Зближавсь конець його недовгого житя.
Понгрі, немилосерні стіни вже здавили його.
Він такий маленький, ледви завбільшки лїско- вого оріха, як макове зерно, менший від поро
шка, що граєть ся в пустій келиї.
Він щезає. Для нього не має вже простору нї часу. Його нема вже більше на сьвітї...
Яке щ астє.. яка розкіш. Яка розумна річ не бути на сьвітї, а дивити ся на нього, сьміяти ся з його глупоти, глумити собі з його ласки, з його спазматичних, злісних здрігнень, неопи
сана розкіш, майже фізичне чувство вдоволеня плавати в порожнечі лиш душею як прозорий, невидимий оком етер в безкраїм просторі все- сьвіта...
— Гм... дурень... фільозоф!... Порожнеча і я?... я і порожнеча!...
— Ні — нема мене... я не істную... нічого нема... отже і контрадикциї... •
— Який я вольний. Висший над усї люд- I ські здогади, мисли, мрії... Я вольний мов не- окутий, буйний вітер. Моя душа не піддалась нічиїм розумованям, поставив на своїм, ноконав всіх і всьо.. ествОванє навіть... бутє... Я побідник.
Еаияі, ор. 106, скрипкове сольо в супр. фортеп., виконає п. К. Вахнянин. 3) Лаврівскай: «Річень
ка*, мішаний хор, виконає Читальня «Просьвіти*
з Сколього. 4) Лисенко: «Дума*, тенорове сольо, п. Андрієнко. 5) Сїчиньский: «Дніпро реве*, міш.
хор. в супр. форт., виконає »Сурийский Бонн*.—
Ціни місць: Крісла І-р. 2 К, ІІ-р. 1 К 40 с, III-р.
1 К. Вступ на салю 50 с, для селян і міщан 30 с, діти платять 20 с. Початок точно о 8. годині з вечера. По вечерницях відбудуть ся забави з танцями. Вступ на забави 1 К від особи, ро
динний білет 2 К, дозволений лиш за показанєм запрошеня. Стрій для пань народний або прохо^- довий.
— З Бережан доносять: Виділ філії тов-а «Про- сьвітн* в Бережанах скликує на понеділок дня 29. серпня просьвітно-економічне віче, котре роз пічне ся о 11. год. перед полуднем в сали Ліпи в Козов'й. Порядок дневний: 1) Отворенє віча членом виділу. 3) Реферат иро крамарство. 3) Реферат про штучні навози. 4) Реферат історич
ний. 5) Справа отвореня філії «Просьвіти* в Ко- зовій. Всіх Русинів Козівщини просимо прибути.
Виділ.
Загальні збори філії Руского Тов-а педаго
гічного в Бережанах відбудуть ся дня 8. н. ст.
вересня в четвер о годині 10. рано в сали «На
дії*. На порядку дневнім, окрім звіту я дїяльцо- сти виділу і заряду «Селяньскої Бурси* і вибору нового виділу, відчит проф. Томашівского про
«ГІереяславский трактат 1654 р.«
— В учительских семинариях відбудуть ся по
правні іспити в отсих речинцях: в мужеских се
минариях: у Львові 19. вересня, в Кракові 22, в Короснї 24, в Ряшеві 20, в Самборі 19, в Сяка
ли 19, в Станиславові 12, в Терноноли 19, в Тар- нові ЗО, а в Залїіциках 12. вересня; в жіно
чих семинариях: у Львові 12, в Кракові 24, а в Перемишли 16. вересня; в приватній семинариї учит. п. 3. Стшалковскої у Львові дня 12. ве
ресня. — Цілі іспити зрілости будуть в двох се
минариях: в Станиславові і в Тарнові в тих са
мих речинцях, що иоправчі іспити. Про речинцї, в яких пічнуть ся письменні та практичні іспити і з технічних предметів, дотичні дирекциї зві
стять інтересованих письменно
— Вінчаня. Дня 25. с. м. в четвер відбуде ся в Білівцях коло Козачівки за епископскою ди- спензою від заказаних днів вінчане редактора
«Діла* д-ра Евгена Левицкого з п-ою Оленою Сїчиньскою, учителькою з Ланчина, донькою бл.
п. о. Николая Сїчиньского і п-ї Олени з Корнїїв Сїчиньскої. — Дня 1. вересня відбуде ся вшчанє п. Александра Ілевича, укінченого богослова, з п-ною Мариєю Роснецкою, дочкою иароха в Ху- тари. (Зел. стация Лавочне, почт. і телєґр. Ту-
холька).
— Нарада в справі станового орґану руского учительства „Промінь11 відбуде ся в неділю дня 4. вересня 1904. точно о год. пів до 11. передпо- луднем в Ч е р н і в ц я х в сали «Народного До
му* (ул. Петровича ч. 2.), на котру всіх дотепе- рішних членів видавничого комітету « П р о м і
ни*, членів екзекутивного комітету першого руского учительского віча, як також відпоручни- ків «Руского Товариства педагогічного* і «Ру
скої Школи* і їх філій уклінно запрашаємо.
Відповідно до ухвал, які запали на першім вічу руского учительства, має ся на сій нараді ви
брати редакцийний комітет з Галичан і Буко
винців і обговорити справи і спосіб дальшого
— А що, батеньку, чия правда?
— Ха, ха, ха... ще й питає ся. Диви ся сам, як не віриш...
— Отже мене вже нема. Я розплив ся етером. Нема мене... А ти сказав... ха, ха, ха...
Я для житя жию...
Він ще більше став корчити ся. Коліна влазили під груди, а голова між коліна. Він дійсно був нулею, подовгастою, горбатою, кри
вою нулею, яку звичайно пишуть неуки, заро
зумілі глупцї... Він вже не бачив себе. Зі двору чорною, безстатною марою пропихалась тьма до його тісної, здушеної келиї-клїтки. Тіснота єї доходила до кульмінацийної точки так, що навіть темрява ночи ледви продирала ся крізь мінімальні іцілини-пори отсего щільно замкне
ного ящика-домовини.
— Цікава річ иодивити ся на отсю нулю горбату без екзистенциї...
— Конче подивлю ся...
Він звільна, обережно став розплющувати очи. Темно. Нічого не видно. Витягає боязко руку чимраз більше, чимраз дальше — жадного предмету. Випрямовує голову — пустка... Підно
сить другу руку не може... не має єї... Витя
гає ноги — нема землі... нема на чім остоятись.
— Так невідмінно — нема мене... Отже се не сон... не хороб.іива улуда — а дійсність...
— Щ е раз переконаю ся. Знов підносить праву руку до чола.
— Агі, яке воно мокре. Горяч палить його.
