НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ
Дніпропетровський регіональний інститут державного управління
СТАНОВЛЕННЯ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ В УКРАЇНІ Матеріали
VІІІ Всеукраїнської міжвузівської конференції студентів та молодих учених (м. Дніпропетровськ, 21 квітня 2017 р.)
2017
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ
Дніпропетровський регіональний інститут державного управління _____________________________________________________________
СТАНОВЛЕННЯ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ В УКРАЇНІ
Матеріали
VІІІ Всеукраїнської міжвузівської конференції студентів та молодих учених (м. Дніпропетровськ, 21 квітня 2017 р.)
Дніпропетровськ ДРІДУ НАДУ
2017
ББК 67.401.(4Укр) С 76
Рекомендовано до друку Вченою радою Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (Протокол № 04/204 від 24 квітня 2017 р.) Редакційна колегія:
С. О. Шевченко (голов. ред.), д-р держ. упр., професор;
О. Б. Кірєєва, канд. наук з держ. упр., доцент; Т. В. Хміль, канд. філос.
наук., доцент.
С 76 Становлення публічного адміністрування в Україні : матеріали VІІІ Всеукр. міжвуз. конф. студентів та молодих учених / за заг.
ред. С. О. Шевченка. – Д. : ДРІДУ НАДУ, 2017. – 355 с.
Уміщені матеріали доповідей учасників VІІІ Всеукраїнської міжвузівської конференції студентів та молодих вчених «Становлення публічного адміністрування в Україні», присвячених питанням актуального стану та перспектив розвитку публічного адміністрування в України та закордонному досвіду в цій сфері.
Рекомендовано для фахівців державного управління, працівників органів державної влади та місцевого самоврядування, науковців, викладачів, слухачів, студентів вищих навчальних закладів.
ББК 67.401.(4Укр)
С 76
© ДРІДУ НАДУ, 2017
ЗМІСТ СОЦІОКУЛЬТУРНІ АСПЕКТИ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ
Акімова Л. Державне управління у сфері природокористування…... 10 Більовський М. Державна політика енергоефективності та
енергозбереження в умовах європейської інтеграції України……….. 12 Богачев Р. Соціальний діалог та суспільний договір………... 15 Бородін Є. Функціональний підхід у дослідженні управлінського
ресурсу медіації………. 17
Войтюк М. Основні положення здійснення соціальної політики в
Україні……… 19
Говорун С. Прогнозування непередбачуваних ризиків у
державному управлінні системою забезпечення пожежної безпеки:
сутність та методи………. 22
Іванчук Г. Державне управління та публічне адміністрування:
теоретико-методологічний аспект………... 24 Івженко І. Методологія управління результативністю діяльності
органів місцевого самоврядування як перспектива вдосконалення
публічного адміністрування в Україні……… 30 Кельбас А. Реформування галузі охорони здоров’я в Україні………. 32 Комарова М. Самоорганизация и консолидация молодых граждан как условие развития государственной молодежной политики……... 34 Котовська О. Ціннісно-смислові зміни в сучасних моделях
публічного управління та адміністрування……… 37 Ларін С. Основні завдання суб’єктів національних цінностей в
Україні……… 40
Ларіна Н. Особливості соціальної відповідальності суб’єктів у
розбудові сучасної української держави………. 43 Масовець В. Соціокультурні аспекти публічного адміністрування в умовах дестабілізуючого впливу етноконфесійного чинника на
внутрішньополітичну ситуацію в Україні……….. 47 Мельничук Н. Проблеми публічного управління мистецько-
естетичною системою в Україні……….. 49 Микольченко В. Соціокультурний механізм управління: цінності
та нормативи……….. 51
Мусієнко О. Ринок послуг вищої освіти України: рекомендації до
визначень ключових категорій………. 54 Подскальна О. Цивільний захист як об’єкт публічного
адміністрування………. 58
Помаза-Пономаренко А. Соціальна безпека держави та регіонів:
міф чи реальність?... 61 Семенець-Орлова І. Використання теорії організаційного розвитку для вдосконалення діяльності навчальних закладів……….. 63 Солодухіна Л. Сучасні підходи до реформування системи
інституційного догляду та виховання дітей……… 66
Теулович А. Особенности развития агроэкотуризма в сфере
публичного администрирования в Республике Беларусь……….. 69 Удовиченко Н., Мельниченко О. Розвиток стоматологічного
туризму в Україні: перспективи та необхідність публічного
управління……….. 71
Шевченко Н. Проблемні питання пенсійного забезпечення осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи……… 73 Юрчук Л. Управління змінами в публічному секторі регіональної
освіти……….. 76
ПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ Артеменко І. Теоретико-методологічні засади взаємодії органів державної влади та інститутів громадянського суспільства у сфері
формування та реалізації молодіжної політики………. 79 Барвіненко В. Гуманістична сутність та ціннісні парадокси
парламентського урядування………... 81 Бунчук М. Модель фінансово-економічного механізму державної
політики протидії тероризму……… 85 Гандзюк А. Вплив нормативно-правового забезпечення на
покращення фракційної стабільності Верховної Ради України……… 87 Григорович Л. Правовий статус парламентарів: теоретичні аспекти 90 Гугленко Ю. Інформаційно-комунікаційний аспект взаємодії влади та громадськості як об’єкт наукового вивчення……… 95 Дяченко А. Вимущені переселенці та біженці: порівняльний аналіз
термінів……….. 98
Єдинак Я. Теоретичні засади формування та розвитку інституту районної у місті адміністрації в умовах децентралізації державної
влади………... 101
Иванова К. Способы воздействия СМИ на формирование
политического сознания и политического потенциала молодежи…... 103 Кваша А. До витоків теорії публічного управління………. 106 Крилова І. Реалії публічного адміністрування в Україні
(деякі аспекти)………... 107
Курілов Ю. Децентралізація управління та префекти: порівняльний
досвід……….. 109
Лавренюк Ю. Організаційно-правовий механізм участі інститутів
громадянського суспільства в антикорупційній політиці держави….. 112 Лесик О. Типологія зв’язків в моделі державного управління……… 114 Меркулов П., Смирнов Ф. Антикоррупционная политика в
системе органов государственной власти России……….. 117 Михайлов М. Систематизація наукових підходів до вивчення
інформаційно-комунікаційного аспекту забезпечення виборчого
процесу………... 120
Онипченко Є. Роль публічної влади (у системі «влада-громада-
бізнес») у розвитку об’єднаних територіальних громад………... 124
Павлов Є. Теоретичні засади діяльності публічного
адміністрування………. 127
Парило Т. Взаємодія органу публічної влади з громадськими організаціями в контексті розв’язання проблемних питань розвитку
регіону……… 130
Потомский В. Основные направления антикоррупционной
политики государства………... 131 Сидоренко Н. Розвиток сфери публічної служби в Україні:
особливості громадського контролю………... 134 Соколов В. Механізм взаємодії державних та недержавних
аналітичних центрів в системі забезпечення національної безпеки
України: сучасний стан та перспективи удосконалення………... 137 Твердохлєб М. Значення аксіологічного підходу до парламентської
діяльності……… 139
Ткач І. Теоретичні засади принципів прозорості та відкритості в
публічному управлінні……….. 142 Токар М. Роль зв’язків з громадськістю для підвищення
ефективності комунікативної діяльності органів державної влади…. 144 Троян Р. Роль громадськості у боротьбі з корупцією……….. 147 Туча В. Роль суспільного оцінювання владної діяльності політичної та державно-управлінської еліт в Україні……….. 149 Хашиєва Л. Сучасні практики конструювання політичної
ідентичності……… 152
Шункін М. Місцевий референдум як форма безпосереднього
впливу на політико-управлінські процеси……….. 154 Юрченко О. Особливості застосування принципів «доброго
врядування» в Україні………... 156 ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ Адамовська В. Правові засади публічного адміністрування
холдингових компаній……….. 160
Артеменко Р. Підходи до розбудови моделі інвестування в системі публічного адміністрування економічного розвитку України……….. 162 Греба Р.Фінансовий механізм функціонування системи надання
соціальних послуг населенню……….. 164 Грудцына М. Географическое указание как средство
индивидуализации производителя……….. 167 Долгополова А. Использование географического указания для
повышения репутации производителя……… 169 Долінченко О. Створення суб’єкту регуляторного впливу на
процеси демографічного розвитку регіону………. 171 Ігнатенко О. Тарифне регулювання розвитку сфери біоенергетики.. 174 Ковальчук А. Фінансова децентралізація як економічний аспект
публічного адміністрування в Україні……… 176 Ковальчук В. Завдання публічного адміністрування в економіці….. 179
Крюкова А. Перспективы развития инновационной венчурной
системы в Республике Беларусь………... 181 Куспляк Г. Механізм державного управління у капітальному
будівництві………. 183
Лепеха А. Проблеми реформування податкової сфери в Україні…… 186 Мартынюк А. Проблемы привлечения иностранных инвестиций в
Республику Беларусь………. 188
Мишкова М. Управление финансовыми потоками в рамках
публичного администрирования………. 191 Мунько А. Особливості наукового дослідження процесів
управління місцевими фінансами в державному управлінні………… 193 Овсяник В. Публічне адміністрування як процес планування
місцевого економічного розвитку……… 195 Павлова С., Беззубко Л. Централізована модель управління
державною власністю суб’єктами публічного адміністрування……... 198 Патяк М. Державна політика підвищення підприємницької
активності малого та середнього бізнесу……… 200 Риков В. Економічна наука в Україні: пріоритетні напрями
досліджень в умовах подальшого розвитку глобалізацій них
процесів………... 202
Рикова Н. Економічна наука в Україні: принципи державного регулювання корпоративних відносин в сучасній ринковій
економіці………. 204
Романенко Є. Стимулювання збуту в публічному управлінні……… 206 Рохацевич К. Анализ инвестиционной активности в Республике
Беларусь………. 208
Сокіл В. Фінансова конкурентоспроможність регіону як об’єкт
публічного управління……….. 211 Тюрина А. Анализ инновационной деятельности в Республике
Беларусь……….. 213
Шевченко Л., Курінний О., Матвеєва О. Роль державного управління в посиленні фактору інноваційності у забезпеченні
сталого розвитку територій……….. 216 КАДРОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ Андріїв М. Питання кадрового забезпечення місцевого
самоврядування в статутах територіальних громад………... 219 Бакай А. Міжвідомча взаємодія з підготовки медичних кадрів сил
оборони в Україні……….. 222
Витко Т. Оцінювання в службовій діяльності державних
службовців в Україні………. 225
Даниленко Л. Політична поведінка публічних службовців:
ціннісно-мотиваційний аспект………. 228 Динник І. Запровадження інституту державних секретарів
міністерств як новий старт управлінської реформи……….. 230
Дубицький В. Дебюрократизація як чинник модернізації державної
служби………. 233
Карпа М. Підвідомчість як критерій розмежування компетенцій
суб’єктів публічного адміністрування………. 235 Кацуба О. Корпоративна культура як важливий чинник формування кадрового складу публічної служби……… 237 Качанова П. Юридичні обов’язки суб’єктів трудових
правовідносин як важливий компонент взаємодії держави, права і
особи……… 239
Ковтун Г. Організаційне лідерство в системі місцевого
самоврядування: постановка проблеми в Україні……….. 243 Мороз С. Місце і роль інтернаціоналізації вищої освіти у кадровому забезпеченні публічного адміністрування………. 245 Незять В. Соціокультурні особливості розвитку кадрового
потенціалу органів влади……….. 247 Нусінов В., Міщук Є., Охрименко І. Мотивація трудової
діяльності в публічних службах……….. 250 Осипов Д. Професійні інтереси публічних службовців як наукова
проблема………. 252
Павлюк О. Кадрове забезпечення у системі державного управління в Україні на засадах стандартів демократичного врядування……….. 254 Самойленко Ю. Поняття публічної служби в рамках становлення
публічного адміністрування в Україні………. 257 Седік В., Бочарова Н. Кадрове забезпечення публічного
адміністрування………. 259
Шаталова О. Самооцінка посадових осіб місцевого
самоврядування у взаєминах у малих групах………. 262 ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД СТАНОВЛЕННЯ І ФУНКЦІОНУВАННЯ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ
Базенко В. Досвід Німеччини в управлінні розвитком фізичної
культури та спорту………. 264
Білуха Л. Реформування публічної влади США: досвід для України 267 Бондар З. Удосконалення організаційно-правового механізму
забезпечення економічної безпеки України з урахування досвіду
країн-членів ЄС……….. 269
Весельська М. Електронне координування діяльності чиновників у сфері освіти на основі польського досвіду……….. 272 Голяшкіна О. Європейські стандарти врегулювання конфлікту
інтересів в публічному управлінні………... 273 Гошовський В. Генезис люстрації в посткомуністичних країнах та її значення для розвитку правового суспільства……… 275 Здорик А. Політичні взаємини України з Канадою……….. 279 Ільченко-Сюйва Л. Запровадження в Україні Європейських
стандартів результативного державного регулювання банківської
діяльності……… 282
Кішінець А. Можливість адаптації до умов України передового світового досвіду державного управління розвитком лісового
господарства………... 283
Кожушко А. Європейські підходи до трансформації системи
публічного адміністрування в Україні……… 285 Кухарева Г. Особливості публічного управління Німеччини: досвід
для України………. 288
Одовійчук В. Зарубіжний досвід кадрового забезпечення
державного управління………. 291
Потюк В., Сороківська О. Дослідження європейського досвіду
проведення адміністративних реформ (на прикладі Польщі)………... 293 Прудиус Л. Європейські стандарти забезпечення освіти упродовж
життя як інструмент публічного адміністрування………. 295 Розмаріцина Н. Аналіз функціонування систем надання
адміністративних послуг європейських країн: перспективи
імплементації в Україні………. 298 Сторожев Р. Особливості польського досвіду у формуванні
позитивного іміджу лідерів публічного управління……….. 301 Сухенко В. Роль державної служби в публічному адмініструванні
Великобританії……….. 305
Тарасюк І. Сутність професійного середовища служби в органах публічної влади України та його вплив на формування професійної
культури………. 307
Тронь О. Зарубіжний досвід удосконалення державного
регулювання паливно-енергетичного сектору……… 310 Шевчук Ю. Функціонування публічного адміністрування в Україні та впровадження зарубіжного досвіду………. 312 Щербина О. Європейські пріоритети розвитку системи публічного адміністрування в Україні………. 314 УПРАВЛІННЯ ЗНАННЯМИ В ПУБЛІЧНОМУ СЕКТОРІ
Горблюк С. Застосування форсайту в процесі формування
регіональної інноваційної системи……….. 317 Гром Т. Ключові аспекти управління змінами у публічному
адмініструванні……….. 318
Ільчанінова Н. Роль та місце адміністративних послуг в
публічному управлінні……….. 321 Кімнацька О. Надання публічних послуг як складова розвитку
системи публічного адміністрування в Україні……….. 323 Козак В. Управління знаннями в системі публічного управління:
нові виклики………... 325
Козюра Ю. Развитие института интеллектуальной собственности…. 327 Костіна І. Роль держави у сприянні розвитку інноваційних
стартапів в Україні………. 329
Кривун Є. Специфіка управління знаннями в публічному
адмініструванні……….. 331
Липовська К. Інтелігенція як носій інтелектуального потенціалу
суспільства……….. 335
Лукашов О. Детермінанти стратегічного розвитку регіону як
об’єкта державного регулювання………. 337 Мартынюк А. Значение интеллектуальной собственности в
развитии общества………. 340
Палій К. Управління якістю публічних послуг у системі
публічного адміністрування………. 342 Пирог Е. Значение изобретений в развитии общества………. 344 Побединский А., Кипцевич А. ПВТ как ядро информационного
кластера Республики Беларусь………. 346 Решетніченко А. Кластеризація детермінаційних приписів
публічного адміністрування………. 348 Тарасенко К. Управління знаннями в умовах міграції………. 351 Труш Д. Сущность и структура человеческого капитала как
основного фактора развития экономики знаний……… 353
СОЦІОКУЛЬТУРНІ АСПЕКТИ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ АКІМОВА ЛЮДМИЛА
к. е. н., доцент, доцент кафедри фінансів та економіки природокористування Національного університету водного господарства та природокористування
ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ В сучасних умовах, коли проблеми взаємодії людини і природи набувають значення загальнонаціональних пріоритетів, сформувалася й отримала своє конституційне закріплення відносно нова функція держави – екологічна, спрямована на гармонізацію відносин суспільства та природи, забезпечення оптимального поєднання економічних і екологічних інтересів. Стаття 16 Конституції України встановила, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави. Реалізація цієї функції держави здійснюється через управління природокористуванням і охороною довкілля.
Управління природокористуванням і охороною довкілля базується як на основних принципах державного управління в цілому (плановість, науковість, компетентність, законність, участь громадськості), так і на специфічних принципах, властивих еколого-управлінським відносинам (платність спеціального природокористування, комплексність вирішення проблем у галузі охорони довкілля, поєднання поресурсового і територіального управління та ін.). Ґрунтуючись на цих принципах, суб’єкти управління – державні органи, органи місцевого самоврядування та громадські об’єднання – повинні проводити роботу, спрямовану на забезпечення ефективного використання природних ресурсів, охорону довкілля, екологічну безпеку. Чинне законодавство в залежності від суб`єкта управлінської діяльності розрізняє державне, самоврядне та громадське управління природокористуванням.
Основна питома вага управлінської діяльності в екологічній галузі припадає на центральні органи державного управління, місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого самоврядування в межах їх компетенції, визначеної законодавством. Можна також виділити відомче управління яке здійснюється міністерством або відомством щодо підвідомчих йому підрозділів. Громадське управління в галузі екології здійснюють громадські об’єднання та організації, і його основним завданням є всіляке сприяння органам державної влади, місцевого самоврядування в забезпеченні раціонального природокористування і збереження природного середовища. Окремі управлінські дії зобов’язані виконувати також власники природних ресурсів і користувачі ними, оскільки так зване виробниче управління природокористуванням є продовженням державного, а при виконанні деяких функцій (наприклад, обліку природних ресурсі) навіть передує управлінню державному.
Економічною основою управління в галузі природокористування і охорони довкілля є ринкові відносини, правовою – екологічне,
адміністративне та інші галузі законодавства.
В еколого-правовій літературі функції управління у сфері природокористування і природоохоронної діяльності визначаються як види діяльності державних органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та громадських організацій по забезпеченню організації раціонального використання природних ресурсів, їх відтворення та захисту і охорони навколишнього середовища [1]; основні напрямки діяльності відповідних суб’єктів щодо організації охорони довкілля [2]. На нашу думку, більш доцільно визначати функції управління природокористуванням і охороною довкілля саме як напрямки управлінської діяльності, що є відносно відокремленими та включають в себе певні групи однорідних управлінських дій, об’єднаних за метою здійснення.
Дубовик О. Л. для визначення функцій державного екологічного управління пропонує комплекс формальних ознак, у якому мають враховуватися: приналежність суб’єкта управління до системи публічної влади; надання суб’єкту управління у відповідних нормативно-правових актах повноважень щодо управління природокористуванням і охороною довкілля; здійснення управлінських функцій від імені держави; наділення суб’єкта управління для здійснення функції відповідними правовими засобами [3]. Однак, як вбачається, наведені ознаки, справедливі для державного управління взагалі, не відображають специфіки основних напрямів управлінської діяльності у галузі природокористування та охорони довкілля.
Слід виділити наступні функції державного управління у галузі природокористування та охорони довкілля: розподіл і перерозподіл природних ресурсів; екологічний моніторинг; екологічний контроль;
екологічна експертиза; екологічне планування; екологічна сертифікація;
державний облік у галузі охорони довкілля та природокористування;
екологічна стандартизація і нормування; екологічне інформування;
екологічне ліцензування і видача дозволів на спеціальне використання природних ресурсів, здійснення викидів і скидів забруднюючих речовин та інші види шкідливого впливу на довкілля; просторово-територіальний устрій природних об’єктів; вирішення екологічних спорів. Основними ознаками для визначення саме цих функцій є мета і завдання управлінської діяльності, характер методів її здійснення, єдність та однорідність дій, що опосередковують заходи управлінського впливу.
Класифікація функцій управління у галузі природокористування і охорони довкілля може здійснюватися за різними критеріями [1; 4]. Проте вбачається, що найважливіше значення повинна мати класифікація, яка дала б основу для більш ефективної організації системи органів державного екологічного управління та розподілу повноважень між ними.
Зарубіжний досвід переконливо свідчить, що одним із важливих чинників ефективності державного управління природокористуванням і охороною довкілля є таке розмежування повноважень між управлінськими структурами, яке дозволило б не лише раціонально розподілити компетенцію, але і мінімізувати можливості для реалізації корупційних схем [5].
Таким чином можемо зробити висновок, що напрями управління природокористуванням і охороною довкілля можна поділити на групи залежно від мети здійснення та основного спрямування. Зокрема,
спрямовані на створення організаційних умов для раціонального природокористування і забезпечення природоохоронних заходів. До них слід віднести: екологічне планування (у межах цієї функції органи державного управління визначають перспективи розвитку суспільних відносин у цій сфері, ставлять завдання та визначають засоби і ресурси для їх реалізації); розподіл і перерозподіл природних об’єктів; екологічне нормування і стандартизація. Зазначені функції мають переважно закріплюватися за центральними і місцевими органами виконавчої влади загальної компетенції. Крім того, функції, пов’язані із наданням адміністративних послуг суб’єктам природокористування та природоохоронної діяльності. Такими є просторово-територіальний устрій об’єктів природи; державний облік у галузі охорони довкілля та природокористування; екологічне ліцензування і надання дозволів на спеціальне використання природних ресурсів, здійснення викидів і скидів забруднюючих речовин та інші види шкідливого впливу на довкілля;
екологічна сертифікація; вирішення екологічних спорів.
Список використаних джерел:
1. Екологічне право України : підручник / за ред. А. П. Гетьмана, М. В. Шульги. – Х. : Право, 2005. – 384 c.
2. Кобецька Н. Р. Екологічне право України : навч. посіб. / Н. Р. Кобецька. – К. : Юрінком Інтер, 2007. – 352 с.
3. Дубовик О. Л. Экологическое право : учебник / О. Л. Дубовик, Л. Кремер, Г. Люббе-Вольфф. – М. : Изд-во Эксмо, 2005. – 768 с.
4. Андрейцев В. І. Екологiчне право : Курс лекцiй : навч. посiб. / В. І. Андрейцев – К. : Вентурi, 1996. – 186 с.
5. Краснопольский Б. Х. Американский опыт в правовом обеспечении управления экологической безопасностью / Б. Х. Краснопольский // Право и безопасность. – 2006. – № 3 – 4 (20 – 21).
– Режим доступа : www.dpr.ru/pravo/pravo_19_24.htm.
БІЛЬОВСЬКИЙ МАКСИМ
аспірант Центру міжнародної освіти
Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна
ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ЕНЕРГОЕФЕКТИВНОСТІ ТА ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ В УМОВАХ
ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ
Підвищення енергоефективності та енергозбереження є одним із пріоритетів сталого розвитку ЄС в контексті енергетичної безпеки, охорони навколишнього середовища, а також зменшення негативного впливу на клімат. Тому всі країни-члени Європейського Союзу зосереджують увагу на енергозбереженні, розвиткові відновлюваних джерел енергії, підвищенню ефективності використання енергії, як при виробництві, так і при її споживанні.
В цьому ж напрямку має рухатись і Україна в контексті підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Основні переваги, котрі отримала Україна після укладання цієї Угоди в сфері енергоефективності та енергозбереження, полягають не тільки в отримання фінансової та технічної допомоги з різних Програм співпраці з ЄС в енергетичній галузі. Головним моментом,
який сприятиме зниженню енергоспоживання та застосуванню нових енергоощадних технологій, є обов’язок України використовувати ті ж правила і стандарти, котрі діють в ЄС, що сприятиме енергоефективності та енергозбереженню. Адже норми вводитимуться поступово, даючи можливість підготуватися до їхнього застосування і після встановлення термінів повної дії, передбачаються штрафні санкції, котрі будуть накладатися через судові рішення за неефективне використання енергоресурсів [2].
Основними напрямками європейської інтеграції України у сфері енергоефективності та енергозбереження є виконання зобов’язань в контексті членства в Енергетичному Співтоваристві та приєднання до Договору щодо Енергетичної Хартії.
Договір про заснування Енергетичного Співтовариства, до якого Україна приєдналась у 2011 р., має чіткі правові умови, в межах яких Україна ратифікує відповідні норми законодавства ЄС, а саме:
забезпечення умов для збільшення інвестицій; підвищення енергетичної безпеки та енергоефективності; покращення конкурентного середовища. З метою виконання зобов’язань, взятих Україною в рамках зазначеного Договору, Державним агентством з енергоефективності та енергозбереження України згідно з Директивою 2006/32/ЄC щодо ефективності кінцевого використання енергії та послуг, розроблено Національний план дій з енергоефективності до 2020 року, яким передбачено забезпечення до 2020 р. планового енергозбереження в обсязі 9 % від середнього кінцевого внутрішнього споживання енергії у ключових сферах економічної діяльності – сфері послуг, житловому секторі, промисловості та транспорті [5].
Разом з тим, Держенергоефективності України розроблено проекти розпоряджень Кабінету Міністрів України «Про затвердження планів щодо впровадження деяких директив Європейського Союзу щодо відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива» та «Про затвердження плану заходів щодо впровадження деяких директив Європейського Союзу у сфері енергоефективності». Зазначеними проектами розпоряджень передбачено затвердження планів заходів щодо впровадження Директиви 2006/32/ЄС щодо ефективності кінцевого використання енергії та енергетичних послуг та Директиви 2010/31/ЄС щодо енергоефективності будівель [6].
До речі, Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження України в межах власної компетенції визначено центральним органом виконавчої влади відповідальним за виконанням зобов’язань країни в рамках її членства в Енергетичному Співтоваристві, зокрема: за підготовку Національного плану дій з енергоефективності до 2020 року та Національного плану дій з відновлюваної енергетики до 2020 року; за розробку Планів заходів щодо транспозиції Європейських директив у сферах енергоефективності та відновлюваної енергетики; за підготовку регламентів у зазначених сферах [5].
Європейські структури в рамках інтеграційних процесів готові надавати Україні будь-яку допомогу у проведенні реформ у сфері енергоефективності та енергозбереження.
Так, в січні 2017 р. Європейська комісія з питань Енергетичного союзу заявила про готовність ЄС виділити Україні 100 млн. євро для наповнення Фонду енергоефективності, при цьому наголосивши на
необхідності прийняття законів про Фонд енергоефективності, про ринок електроенергії, про державного регулятора в сферах енергетики і комунальних послуг [4].
Однак, на жаль, Україна повною мірою ще не виконала жодного зобов’язання, які чітко визначені в Угоді про асоціацію з ЄС на період з 2014 р. по перше півріччя 2016 р. А це прийняття 15 актів ЄС, в тому числі 8 – в енергетичній сфері. За звітний період Україна лише почала виконувати свої зобов’язання, проте з різною швидкістю, результативністю та специфікою. Більшість виконано частково або відповідні законопроекти все ще перебувають на розгляді у Верховній раді України. Найефективніше відбувається робота в енергетичні сфері, а саме в рамках директив, що регулюють газовий ринок. В цій сфері законодавство було в більшості адаптоване до вимог Третього енергетичного пакету ЄС після прийняття рамкового закону № 2250 «Про ринок природного газу» [1].
В той же час, зміни у секторах електроенергетики та енергоефективності є фрагментарними і значно відстають від графіку, визначеного зобов’язаннями України перед Енергетичним Співтовариством. Головна проблема адаптації українського законодавства до вимог ЄС – це повільний розгляд євроінтеграційного законодавства Верховною радою України, що вимагає запровадження механізму пришвидшеного проходження законопроектів, які спрямовані на виконання Угоди про асоціацію України з ЄС, особливо в частині прийняття законодавства в сфері енергоефективності та енергозбереження (наприклад, запровадження процедури окремого сесійного дня для голосування за ці закони).
Крім того, у березні 2017 р. Європейська Комісія висловила своє незадоволення затягуванням імплементації законопроекту про створення прозорого енергорегулятора в Україні. Про це йдеться у листі Віце- президента Європейської Комісії М. Шефчовича, а саме: «…суперечності щодо рішень Національної комісії з регулювання енергетики і комунальних послуг (НКРЕКП) стосовно методології встановлення цін на вугілля та розрахунку плати за приєднання до електромережі свідчать про те, яке велике значення має не лише незалежність, але й професіоналізм і довіра до енергетичного регулятора для залучення таких нагально потрібних інвестицій в економіку України». Крім того, НКРЕКП, на думку Єврокомісії, не користується експертною допомогою, яку пропонує ЄС, а методології, що використовуються не в повній мірі відповідають кращій європейській практиці [3].
Тому для подальшої інтеграції України в Європейський енергетичний простір та запровадження стандартів життя євроспільноти необхідне проведення подальших дієвих реформ щодо удосконалення та адаптації механізмів реалізації державної політики енергоефективності та енергозбереження до правил, норм та стандартів ЄС.
Список використаних джерел:
1. Акуленко Л. Виконання асоціації – проміжні результати невтішні / Л. Акуленко. – Режим доступу : www.eurointegration.com.ua.
2. Допоможе чи завадить енергозбереженню в Україні асоціація з Європою? – Режим доступу : www.ecotown.com.ua/news/Dopomozhe-chy- zavadyt-enerhozberezhennyu-v-Ukrayini-asotsiatsiya-z-YEvropoyu/.
3. Єврокомісія висловила своє незадоволення енергорегулятором. –
Режим доступу : www.epravda.com.ua/news/2017/03/17/622793/.
4. ЄС готовий виділити Україні 100 мільйонів євро на Фонд енергоефективності. – Режим доступу : www.epravda.com.ua/news/2017.
5. Міжнародне співробітництво. – Режим доступу : www.saee.gov.ua/uk/activity/mizhnarodne-spivrobitnytstvo.
6. Співробітництво з ЄС. – Режим доступу : www.saee.gov.ua/uk/activity/mizhnarodne-spivrobitnytstvo.
БОГАЧЕВ РОМАН
к. філос. н., доцент, докторант кафедри парламентаризму та політичного менеджменту Національної академії державного управління при Президентові України
СОЦІАЛЬНИЙ ДІАЛОГ ТА СУСПІЛЬНИЙ ДОГОВІР В сучасних умовах намічаються істотні зміни в сутності, властивостях та характері управлінської праці загалом, в сфері державного управління зокрема.
В той же час, поза всяким сумнівом, методологічний плюралізм, ситуаційний підхід та суто еклектичне використання класичних, неокласичних та посткласичних концепцій теорії організації загалом, державного управління зокрема, інтенсивний пошук ідейно-філософської основи сучасного управління зумовлює, що без добротної наукової методології теорія суспільного відтворення не вирішить нагальних проблем сучасного суспільства. При цьому надійним фундаментом методології повинна стати дійсно загально-філософська методологічна база.
Осмислення необхідних та належних змін особливо важливо в умовах переходу до публічного управління на засадах відкритості, узгодженості з громадською думкою, що орієнтується на суспільне благо; переходу до регуляції, дерегуляції і саморегуляції; переходу до нової моделі ідеального державного службовця з ментальністю державного менеджера; переходу до полі-сегментної системи професійної підготовки адміністраторів, аналітиків, антикризових та інноваційних менеджерів тощо.
В Україні також розгортаються процеси самоорганізації на менш глобальних рівнях суспільного відтворення та у форматах більш локальних, наприклад: Соціального діалогу; Місцевого самоврядування;
Самоорганізації територіальних громад.
Всі вони є прикладом розгортання процесів самоорганізації на різних рівнях системи суспільного відтворення та потребують дослідження відповідної ритміки, динаміки та архітектоніки суспільного розвитку.
За влучним визначенням Е. Дюркгейма, суспільство є органічною цілісністю, що складається з окремих груп та інститутів, кожний з яких відіграє свою функціональну роль. І головним завданням науки про суспільство – це відкрити, яким чином постали інститути – політичні, юридичні, моральні, економічні, релігійні тощо, – які причини народили їх, яким життєвим потребам вони відповідають.
Саме причини та ґенеза поставання самоврядування та соціального діалогу, відповідні суспільні потреби та функції, дозволяють стверджувати, що динаміка, ритміка та архітектоніка цих суспільних
інститутів процесів самоорганізації відповідає історіко-логічним умовам та тенденціям поставання суспільного діалогу та соціального договору як форм самоврядування.
Щодо ґенези самоврядування суспільного інституту, то виникає він ще з концепцій солідарності жителів полісу з часів античності.
В подальшому, відносини людини та держави, конфлікт за умови його врегулювання державою зумовлюють концентрацію уваги на ролі соціального діалогу в ХVI ст. та проблемі суспільного договору в ХVIІ ст.
Розвиток економічної сфери, поява буржуазії як сторони суспільного договору, поставання людини економічної, низка буржуазних революцій привертають суспільний інтерес до питань мирного урегулювання конфліктів, асоціаційної форми організації суспільства, співпраці між працею і капіталом, соціальної гармонія, солідарності, справедливості та соціальної рівності.
На початку ХІХ ст., це розгортається в суспільний рух та опрацювання моделей нового «інакше можливого» майбутнього суспільства на засадах партнерства, ліквідації найманої праці, створення кооперативно-виробничих асоціацій в середині ХІХ ст. Зростає значення соціального договору як раціональної перетвореної форми гармонійного
«живого спілкування» для збалансування системи суспільного відтворення в часи загострення класової боротьби та антагонізму між працею та капіталом в другій половині ХІХ ст.
Кінець ХІХ ст., знаменується переглядом необхідності класової боротьби, поширенням християнського розуміння соціальної справедливості, солідарності та практик виробничої демократії, значним зростанням частки кооперативної і муніципальної власності, активізацією профспілкового руху та розвитком розвиток місцевого самоврядування.
На початку ХХ ст. створення кооперативного руху, зовнішнього
«товариство» в профспілках, участь працівників у прибутках, надання державі ролі арбітра при вирішенні спірних питань виступає інструментами врівноваження та формами соціального діалогу та самоорганізації загалом.
Середина ХХ ст. на тлі процесів усуспільнення та розвитку суб’єкт- суб’єктних взаємозв’язків промисловий конституціоналізм, поширення виробничої демократії на регіональний і національний рівні, початку соціально орієнтованої ринкової економіки виникають передумови для соціального партнерства у економіці та класової співпраці в суспільстві.
Кінець ХХ і початок ХХІ ст. крім переходу від індустріального до декларованих векторів-зразків-матриць «інакше можливого»
постіндустріального, інформаційного суспільства, вибору шляху розвитку зумовлює особливу увагу до інструментів самоврядування, соціального партнерства, виробничої демократії та соціального діалогу.
Безумовно, самоврядування та діалог поряд з полілогом загалом є найвищою формою спілкування, визначальними ознаками якої є спочатку суб’єкт-суб’єктний, а потому – суб’єктісно-суб’єктний характер взаємозв’язків та стосунків: рівноправність його учасників; наявність мети, цільова спрямованість на пошук істини у складних питаннях;
прагнення всіх учасників діалогу встановити сутність проблеми;
підпорядкований вищій меті пошуку істини, яка є однаковою цінністю для всіх його сторін; представлення власної позиції та її ґенеза під час народження нового сенсу в позиціях інших учасників діалогу; досягнення
