Ч. 59. Львів, Середа, дня 14. (27.) марця 1901. Річник V
Передплата
на >РУСЛАНА « виносить:
в Австриї:
на цілий рік . 10 ар. (20 кор.і на пів року . 5 ер. (10 кор ) на чверть року 2'бО вр.(5 кор.) на місяць . 85 кр. (1 к. 70 с.)
За границею:
на цілий рів . . 16 рублів або 36 ф ранків на пів року . . 8 рублів
або 18 ф ранків Поодиноке число по 8 кр. ав.
• Вирвеш ми очи і душ у ми вирвеш : а не вовьм еш милости і віри не возьм еш , бо руске ми серце і віра р у с к а » — 3 Р у с л а н о в и х псальмів М. Ш аш кевича.
Виходить у Львові що дня крім неділь і руских сьвят о год. 6-ій пополудня.
Редакция, адмінїстрация і експедиция >Руслана« під ч. 9.
ух. Коперника (Лїндого ч. 9.) Екс
педиция місцева в Аґенциї Со- коловского в пасажі Гавсмана.
Рукописи звертав ся лише на попереднє застереж ене. — Реклям ациї неопечатані вільні від порта. — О голош ена зви
чайні приймають ся по ціні
10 кр. від стрічки, а в «Наді
сланім» 20 кр. від стрічки. По
дяки і приватні донесеня по 15 кр. від стрічки.
нам про се захвати, що в Австро- Угорщині живе страдає кілька мі- люнів »русскихгь«, яких лиха доля відді
лила від їх »матушки«. Сі »русскіє« му
сять вернути на лоно своєї »матушки».
Хочемо і мусимо сподївати ся, що »Ґалїц- кая Русь« возсоєдинчть ся з Велико Мало- і Білорусию».
Отак то ударила »Россія» вже в похо
ронний дзвін і готовить ся Австриї »зазда- легоди живота темний похорон справляти«, говорячи словами народної думи. Ще На
полеон І. мрів про знівечене Рабсбурскої держави, але інакше склало ся, ему само
му довело ся на острові св. Єлени хиба роздумувати над тим, якби се гарно було, колиб єго мрія була стала дїйсностю.
А тимчасом Австрия пережила неодні зли
дні і тепер не має думки сповнити мрії неодного свого ворога. Але се не спиняє дневникарских віщунів ворожити їй неда
лекого кінця. Чиж справді оно так, як
• Россія» перед кількома днями розголоси
ла сьвітови?! Таке віщованє не викликує навіть обуреня, хиба лише сьміх і погор
ду, але не від річи буде розслїдити, звідки то виходять сі безличні напасти. Що иа- рискпй їМаїіп», часописи широких мас, обчислена на сензацию і скандали, кидає ся з напастями на Австрию, се не дивни
ця. Але навіть півурядовий »Тет𧫠і де
які поважні росийскі дневники від якогось часу бють в той дзвін. Питаємо ся сиі Ьопо?
Виходить, що боротьба веде ся проти Австриї, але властиво она вимірена проти Італії та Німеччини. Цїкаво-ж тепер знати, задля чого?
ПІ о правительствам в Парижі і Петер
бурзі мало би тепер впасти на думку, ви слати своїх жвавів і козаків на австрнйскі границі, се здає ся доволі неімовірним. До того нема слушного приводу. Вжеж Ав
стрия живе з Франциєю здавна в прияз
них відносинах і нема причини, щоби ті відносини змінили ся, бо обі держави не
„Россія“ против Австриї.
(+) Від якогось часу в деяких фран- цуских і росийских дневниках іюявляють ся напасти звернені против Австриї, а о- собливо замітний напад петербурскої »Ро- ссі-ї«, що стоїть в певних відносинах з нан- славістичними кружками. До недавна від
зивали ся в такім тоні росийскі дневники лише про Туреччину, називаючи її »неду
жим чоловіком», але тепер вже поважила ся »Россія» до такої напасти на Австрию.
»Всї ті р іж н о р о д н і н а р о д и , п о с е л е н і в А в с т р о - У г о р щ и н і, пише між иньиіим »Россія», ч у ж і с о б і не л и ш е я з и к о м , а л е й д у х о м . Онн з г і д н і л и ш е в з а г а л ь н і й н е н а в и с т и до с е г о п р а п о р а , аб о л у ч ш е с к а з а т и , до с е ї ф ір м и , щ о їх с п о л у ч у є . Всї ненавидять ся обопільно. В иарлямен- тї плюгавлять ся посли фізичними і слов- нимн поличниками, а все те сьвідчить ли
ше про аґонїю, в якій находить ся орґа- нїзм недужого чоловіка. Тай нема лікаря, що вспів би спинити сю недугу, що роз
виває ся з нечуваною скоростю. Навіть тридержавний союз, що тепер нездужає наслідком підозріного попсованя соків, не має спромоги піддержати надовго єствова- нє Австро-Угорщини, тим більше, що не можна вже довше сумнїватй ся про намір Німеччини, оперти ся кріпко о Адрию. На
віть австрийска армія носить вже на собі пятно розкладу. І ми маємо з часів Суво- рова, з 1849. року і кримскої війни почи
слити ся з Австриєю, а коли Австро-Угор
щині грозить розклад або втрата самостій
ності!, то ми не можемо байдужно сему приглядати ся. А вже зовсім не можемо на се призволити, щоби Німеччина, наш споконвічний ворог, що недавно відкрила шелом, загорнула всю спадщину по Австро-Угорщині. Тим менше вільно
' входять з собою в суперечність в своїх інтересах, взаємини між обидвома держа
вами мають більше торговельний як полі
тичний характер. З Росиєю зробила Ав
стрия навіть умову для управильненя бал- Iканьских справ, а корисний вплив сеї умо- ' ви вже не при одній нагоді проявив ся.
! Заборної політики Австрия не веде, а ко
ли Росиї і Франциї може що не сподоба
ти ся, то хиба се, що Австрия вірно дер
жить ся тридержавного союза. Се очиви- дно не припадає до вподоби і не підходить до думки в Парижи і Петербурзі. Цїлию дипльомациї і дневннкарскої крамоли є розбите тридержавного союза. Длятого треба Австрию представити нездарною, не
мічною в очах її союзників, хоч ще не давно один росинский дневник сам зрадив ся, дораджуючи Австриї приступити до дводержавного француско-росийского со
юза, чого певно був би не вчинив, нако- либ Австрия була так маловартним союз
ником.
Які-ж отже є остаточні причини сеї добре обдуманої і систематичної боротьби, розпочатої проти Австриї з таким завзятєм?
В Італії настав тепер новий мінїстер загра- ничних справ, що має бути противником тридержавного союза а прихильником Франциї. Се вистарчає францускому міні
стерству розпочати наново змаганя робле
ні від двох десятків літ, щоби відорвати Італію від тридержавного союза а зробити її знов економічно зависимою від Франциї, як се було давно. Се понука для Францу
зів. А іцож спонукує Росию до того? О- слабити Німеччину. В масах росийскої суспільносте викликало се велике невдово- ленє, що Генерал Вальдерзе став верхов
ним вождом з ’єдинених війск на китайскім боєвищу, а тепер з якогось часу росийске правительство зробило ся чутливим на по
гляди суспільносте. В верховодячнх кру
гах се не сподобало ся, що Німеччина так якось згідливо поводить ся супроти
БОГДАН ЛЕПКИЙ.
В Л І С І .
(К онець).
В перш ій хви ли не зн ав , щ о робити. Чи йти, чи вер тати ? Мороз за п е р ем у від д и х у грудях, а в ітер нап расн о ки нув ся на него, підніс єго з зе м л і і м ов ф у р к а л ь ц е м о б к р у ти в ним к іл ь к а р а зів в повітрю . А до то го за с и п а в ем у очи х о л о д ним , м окри м снігом .
— Во ім я О тц я і Сина, — с к а з а в В аси ль, на силу в д ер ж у ю ч и сь на ногах, — а то л ю ть п огана!
Щ е-м т а к о ї не видів. А вітер яки й !
— 0 ! певно хто сь п овіси в с я в л і
сі. К о б и т а к л існ и ч и й , д ав би ем у П ан -Б іг на розум...
А ле к у д а ту іти, — с ь в іт а Б о ж ого не ви д н о. Т р еб а б р ати л ів о руч в граби ну, — т а м зати ш н їй ш е.
І він сьм іл о в стр о м и в св о ї чо
боти в гл уб ок и й сніг. Ч о б о ти пірну
ли, я к со к и р а в воду. В аси ль за п а в ся в сніг по сам і к о л ін а. З а х о л я- ви н аси п ало с я снігу я к м уки з и м ної і вогкої, щ о гн еть т о п и л а с я на т еп л о м у т іл і і стр у й к ам и с п л и в ал а а ж д о долу, на пальці. А ле В асиль не д у ж е в в а ж а в на тоє. Не п ер ш и н а ем у т а к а д орога. На те він хлоп.
С окиру застром и в* з а рем інь, до ру
ки в з я в я к у сь гр у б езн у і д о в ж е зн у за и р у т у і п ід п и р аю ч и сь н а ній я к на куди, брив д ал ь ш е і д ал ьш е. Д о л їс а прецінь б л и зь к о . Л иш к іл ь к а кр о к ів. Т ак, ал е т и х к іл ь к а к р о к ів п ри йш ло с я іти м а л о не ц іл у го д и ну. Ін од і В аси ль по с а м у ш ию з а п ад ав у снігову засп у , т а л и ш на си лу в и л а зи в з неї, прію чи я к ру
д а м и т . Б у л о і т а к , щ о з д а в а л о с я ем у — от і кон ец ь. Т уть то б і к о н ец ь В асилю ! — Д о в к о л а сніг я к м оре, а сили н ем а н ія к о ї, прийде с я за ги б а ти .
Т а к д о б р ав с я до перш ого гр а
б а і став . П л е ч и м а оп ер ся о хо
л о д н и й пень, щ оби хоть трохи в ід почити.
З у с т і з ц ілого т іл а п ар а іш л а я к з печі. Р а з го р яч о робило ся ем у, то зн о в зим н о, на переміну.
В ід так п р и й ш л а д р о ж , зу б и стал и б и ти об себ е я к с ік ач і, п еред о ч и м а л іт а л и іскри. П отім і д р о ж у с т а л а і всьо т іл о п ід д ал о с я одном у ч утю стуж и.
— Б ід а, — п о гад ав собі В а
си ль. М ожна з а м е р зн у т и під гра
бом. П огане діло. — І щ оби хоть к р и х ту р о зігр іти сь, с т ав б и ти себе р укам и по п лечах. — Гу-у! лю ть ск а ж ен а ! Н іг со б і не чую. В лице я к ш п и л ьк ам и коле. А ж п аш и ть.
С к ар ає єго П ан -Б іг з а м ен е і з а м ою ди ти н у! Гу-у!
На з г а д к у д и ти н и ц іли й р я д и н ьш и х заб у ти х г а д о к і спом ин ів н а д л е тів єм у до м исли. І з г а д а в він к о л и ш н і п арубоцкі часи , з г а д а в , я к лісн и ч и й за б іга в ко л о Н асті. І з г а д а в своє весїл є і д о в есїл ьн е своє горю ван є у д вій ку . З г а д а в вкін ц и і тую хви лю , я к він, с к л а д а ю ч и гор д ість з сер ц я, п іш ов д о пана С тш ал к о в ск о го і просив, щ оби про
д ав , — иродав, а н е з л а с к и д ав —- • хо ть ф ір у д р о в, а пан С тш ал к о в ски й, у с ь м іх аю ч и сь злоб н о я к чорт на о б р аз і до Еви, п ок л еп ав єго по р ам ен и і с к а з а в л а с к а в о : »Най прий
д е Н астя!» Н а тую з г а д к у кр о в у- д ар и л а єм у до лиця. П альц і з а к л я клі від зи м н а р о зп р о сту в ал и сь і з а р а з зл о ж и л и с я в зд о р о ви й , грізни й х л о п ск и й ку л ак . — Не д о ч е к а є ш с атан о п огана! — з а с и ч а в к р ізь з у би і р у ш и в з м ісц я.
У то м а, зи м н о і р о зп у к а зн и к л и н а р а з з єго сер ц я, а н а т о м іс ть з ’я- в и л и ся гнів і н ен ав и сть. Він с т и сн ув то п ори щ е, а ж з а т р іщ а л о і в е л и к и м и к р о к а м и п усти в с я д ал ьш е.
— К об и я к зи м у переб ути , а т а м я т е б е не бою ся! — д у м а в по д орозі.
В л іс і не було т іл ь к о снігу, щ о перед лісом . П ід л ісо м зв и ч а й н о вітер н ад уває. Т ом у В аси ль іш ов скоро і з а х ви л ю опинив с я над глухою д оли ною , в к о тр ій л іто м с т о ял о о зе р ц е д о щ е в о ї води, л е ж а л и в и в е р т и иоторощ ен и х бурею д е-
2 Анґлїї, і тим способом спиняє всяку про-
тибритийску акцию. Росия бачить в Анґлїї всюди свого противника, а в кожнім при
ятелю Анґлїї свого ворога. Сї впливово- політичні обставини сходять ся припадково також з економічними, з аґрарними ріжни- цями між росийским міністром Вітте а нї- мецким Більовом. Заносить ся на росийско- нїмецку митову війну, а таким аґрарним війнам звичайно вторує політична музика.
Теперішнє положене уявляє ся отже зов
сім я с н о : Франция хотіла би дістати в свої руки Італію, а Росия бажала би ослабити могутність Німеччини. Тимто змагають до того, щоби Австрию, яка є осередним чле ном тридержавного союза і творить приро
дну звязь між півночю а полуднем, відор вати від сего союза. Колиб упала та го
ловна підпора, тоді перестає єствувати ев- ропейский союз.
Задлятого треба було Австрию оголо
сити »недужим чоловіком* і задзвонити в похоронний дзвін. А коли треба Австриї
«заздалегоди живота темний похорон спра
вляти*, тоді Росия нагадує собі на своїх плеканців «русских'ь* в Галичині, оглядає ся на виховану тут довголїтними «пособі- ями« московску аґенцию, що то так туж
ливо споглядають до «матушки Москви*
і все їй з вдяки за одержувані пособія замилюють очи, нібито руский нарід в Га
личині рад би чим скорше «обєдинити ся*
з «Великою і Білою Русю«.
Однак се справдешнє самодурство.
Всі австрийскі Славяни дуже добре зна
ють, що таки в Австриї мають они певну основу свобідного національно-політичного розвитку, а вжеж Русинам дуже добре відона та свобода, якої заживають наші брати-Українцї, колиж горстка Маркових і Мончаловских так тужить за «матушкою Москвою*, то нехай »ідуть в свой Суз
даль!* А коли »Россі-ї« видала ся Австрия
«недужим чоловіком*, котрому вже треба сьнівати «вічная память*, то ми на се ска
жемо, що она бачить чуже під лісом, але не бачить свого під носом. Ті події, які тепер ворушать всю Росию, повинні бути для неї приводом нагадати собі примовку і «теїіісе, сига іе ірзит!*
Дещо про розвії садівництва і про торгові
(Відчит о. Ю. Дуткевича з Дубя
на загальних зборах товариства „Сгльский Госпо
дар" в Олеську).
(Дальше).
Хотяй би в нас було 10 разів стільки са
дів — хотяй би в 10 разів стілько родило ся овочів — єще далеко до страху перед конку-
ренциєю. Овоч любить кождий: кождий єго ку
пить: і старий і молодий — богатий і бідний — здоровий і хорий. Ніхто не жалує гроша вида
ти,- бо смачнїйший він, як всякі цукри, тїсточка і бомбони. Я нераз бачу, що захорує хто і нічим не може занести ся, а прецінь овоча забагне. Нераз і Вам — сельскі господарі — лу- чило ся бігти 2 милі за яблоками для хорої, дитини. А вжеж коли родичі вертають з ярмар
ку, а куплять для дїтий по яблокови — то певно нічим иньшим не зроблять дітям такої приєм- ности.
Мимоволі насуває ся мені порівняне ово
чів з бараболями. Кілько то їх люди садять, скілько переїдять, про те ніхто не скаже: не садім, бо будуть по нічому. Може хто скаже, що бараболю горальнї перероблять на горівку.
Так — правда, але мусите знати, що нема кра
щого і здоровшого напитку як овочевий моїц.
Оно називає ся мощ, але сей мощ буває най
кращим вином; богато людий пючи француске ! вино, навіть не думають, що се вино навіть не і лежало коло винограду. Продають єго під на
звою Мозеї- \¥еіп або КЬеіп-ЇУеіп. Вино се по- і ходить з яблок у Віртемберіїї і Франциї. Майже половина Франциї (55 північних департаментів) не садять винограду а лиш яблока, з тих яблок вирабляють вино, зване «Сійте* — і вирабля- ють єго річно 36 мілїонів літрів. — Ще висше .йшла Америка північна. Там лиш в однім місті Масіізоп в ново-йорскім стані перерабляють 250 тисяч брчок яблок на 3 мілїони літрів яблоч- ника. А в нас ? Боять ся садити, щоби конку
ренції не було!
Вино се перерабляють з найпідлїйших сор
тів яблок, і там на місци не є оно дороге, однак так, що продукция яблок добре господарям оплачує ся. Но заким оно прийде до наших склепів, то перейде наперед через много рук, а кожда рука хоче на нїм щось заробити; далі, сей, що купує се вино, оплачує далекий транс
порт, а третя річ — се є пограничне цло і кон- сумцийна оплата, котра виносить мало не поло
вину ціни, яку вже тут за бутельку заплатить.
Колиб у нас було много овочів, могли-би- сьмо також щось подібного мати і ручу, що Га
тунки овочів, які наша земля може зародити, не були би гіршими від француских і нїмецких.
Алеж годі о тім думати, коли продукция ово
чів не вистачає на покрите льокального запо- требованя на звичайні потреби. — Ще одно мі
сце до збутя овочів є ту у нас — в краю — між нами самими. Думаю о сушених овочах і о перерібках на бакалії, мармоляди, повила і т. д.
Ви знаєте наші сушениці? Чому ні — мабуть!
Таж наші господині продають їх на кождім яр
марку в Соколівцї, Білім Камени — і тут в 0- леську — по 3 кр. літра. Но, не дорога річ, а ледви чи оплатить труд! Тих 3 кр. то хиба за труд, бо материял ужитий на ті смакощі по
винні були з’їсти безроги. Всякі падалки, хро- бачливі, обтовчені, напів зогнилі— все то у нас дуже приліжно збирає ся і сушить ся. А су
шить ся в димі, на котрий уживає ся недогни
лих трісок, опісля продає ся в Соколівцї. Але — дійсно лиш в С о к о л ів ц ї — бо деінде нема місця для такого товару. Купують сей товар і жиди, але не їдять єго, лиш з добрим зарібком відпродують Русинам. А Русин їсть се: нераз зайде ся від кашлю, бо диму не вивариш; не
раз язик одубіє від сего смаку — але христия
нин їсть, бо се коштує. Про сушені сливки на
ші не згадую. Ви їх самі ліпше знаєте, а про повила нема що і говорити. Наші повила зви
чайно не виходять поза село, а коли є в тор
говий, то лиш дуже скупо і по нічому. А кож
дий, 'хто купує, волить заплатити дорозше, аби лиш доброго дістати. Лиш наші сади не проду
кують такого товару, що придав би ся на пере- рібки, а гадка о фабричній нерерібцї ще навіть не може скільчити ся.
Тепер придивім ся троха — бодай з дале
ка, як то буває по иньших краях, де не боять ся садити садовину і думають, що чим більше буде садовини, тим більші гроші будуть брати.
Почнім від Австриї, нашої держави.
Під зглядом управи садовини високо сто
їть Морава, Шлезк, Чехи, найвисше Стирия і Тироль. Тироль називають огородом Австриї.
Коли один подорожний запитав ся селянина:
які маєте овочі? Сей відказав: Питайтеся рад
ше, яких не маємо. 1 в самій рїчи! Почавши від дикої кваснички, що росте дико по лісах у великій скількости, аж до найблагороднїйших сортів винограду, находить ся в Тироли всякий овоч уміркованого підсоня. Розвиток так вели- каньский зачав ся перед 50 літами, коли Ти
рольці пересьвідчили са, що їх винниці задля конкуренциї зі сторони Угорщини і Долїшної Австриї не могуть їм принести сподіваних до
ходів. В Тироли найбільше причинили ся до піднесеня садівництва школи і господарскі то
вариства. Як цінять там огороди?! В нас на морґи; хочби на морґови було не знати скілько дерев — морґ не варт більше як морґ. В Ти
роли інакше: там іде вартість після засаджених дерев: 5-лїтня щепа 10 зр., за щепу 15-лїтню 50 зр., 25-літне дерево: 100 зр. За те тирольскі яблока, особливо так звані «розмарини* розхо
дять ся по цілім сьвітї, почавши від наших го
ловних міст аж до міст в Японії і Китаю.
(Дальше буде).
З політичного поля.
Про суботнїйше засіданв квотової депутациї зачувати, що референт Бер поставив внесене,, щоби задержати дотеперішнє відношене квоти, іменно 65-4°/, для Австриї і 34’6% Для Угорщи
ни. Пос. Кайзер вніс відношене 50:50, пос. Пов
ніє 62:58, а пос. Форшт жадав установлена кво
ти після цифри податків. Референт Бер заявив, що в разі відкинена єго внесеня, він зложить реферат. По довшій дискусиї ухвалено більшо- стию 7 голосів проти 3 приняти внесене Бера,
Угорска квотова депутация, яка вибрала своїм головою Кольомана Тішу а д-ра Макса рев, росли цьвіти всілякі і гриби.
Іноді видніли також на мокрій грязи сліди, де качали ся дики. Те
пер там не було нічого, лише сніг.
Один рівний і чистий сніг.
— Тут буде найкраще. Навіть голосу не чути, бо в долинцї, а до того вітер. Господи помагай! — І Василь з цілої сили став валити сокирою по невеличкім грабчаку.
Він чинив се з якимсь лютим за- взятєм, так якби то не дерево було бездушне, а ворог живий і дуже недобрий. Уявляв, собі мабуть, що то не грабчак, а лісничий попав ся ему в руки.
Глухі відгомони лунали сотня
ми голосами по лісі. Від дерева до дерева, від корча до корча несла ся вістка, що якийсь пакосник, зби
точник втиснув ся в лісове царство і відбирає житє молодій деревині.
На тую вість дерева зашуміли грі
зно. Махали гілями, скрипіли вітя
ми, шуміли галузками. «Не руш! — казали — тїкай, лиши!* І аж до долу для постраху нагинали свої
голови високі. «Не руш!* Але Ва
силь не зважав на ті погрози. Раз- враз валив сокирою в грабовий пень і за кождим ударом добував якийсь глухий, гробовий виклик:
Гу!
Далеко, аж за десяті дерева летіли дрібні тріски — пень був підтятий. Тоді Василь став, випря
мив спину, відсапнув і сокиру схо
вав назад за ремінь.
— Та-а-ак! — сказав з види
мим вдоволенєм і нагнув ся всім своїм дужим тілом на дерево, що
би єго зломити і повалити на зе
млю.
Затріщав грабчак, захитав ся і піддав ся невмолимій судьбі. Але лягаючи, поторощив немало гиляк на сусїдних деревинах, бо чіпав ся їх і немов просив ся, щоби єго під
держали і не дали упасти. Та годї!
Всї жили, що лучили єго з землею, перетяло вістрє сокири і він мусів упасти. Уиав і глубоко зарив ся в сніг. Ліс зашумів ще дужче. З якоюсь невисказаною грозою били
галузи об галузи, тріщали і скри
піли гилюки, стогнали пні.
Василь нагнув ся до землі', від- порпав снї'г і підвів дерево за один конець в гору. Тепер воно не про- тивило ся єму, звичайно як річ мертва. Він легко спустив собі один єго конець на праве рамя і наги
наючись та присідаючи, так довго підсував ся під него, поки ціле де
рево не зависло єму на плечі як коромесло.
— Славити Бога! — сказав і хотів пустити ся до дому. Але в тім почув якийсь шелест і серце єму забило ся трівожно. Вправдї вірив в безвинність свого чину, а все таки сьвідомість чужої власно
сті! відзивала ся часом в якійсь далекій закутинї єго спрацьованого мозку.
Він став.
Шелест було чути доволі добре.
Се хтось ішов лісом, і то недале
ко. В пітьмі ночи годі було добачи
ти, хто — чи зьвір чи чоловік, але ступанє не було чути зовсім вираз
но. Оно наближало ся все близше і близше.
— Може дик, — погадав собі Василь і мимохіть відскочив в бік та опер ся плечами за для оборони о найблизший пень старого дуба.
То не дик.
О кілька, що найбільше о кіль- канайцять кроків перед Василем, поміж деревами блисло слабоньке сьвітло. Як іскорка запалало в тем- но-сїрій пітьмі ночи і сніговиці.
Блисло і не згасло. Зависло на гру- дех лісничого в маленькій лїхтарцї.- причіпленій до ременя, що висїв че
рез плечі і придержував велику стрілецку торбу.
Так, се був лісничий — грізний, невмолимий Василів ворог.
— Стій!— зверещав дико, зни- маючи з ременя ручницю.
Не потребував кричати, бо Ва
силь і без того став з грабчуком на рамени під дубом і не знав, що з собою почати. Втікати по снігу тяжко. У лісничого лїхтарка і добра, вірна ручниця. Годї!
І
