Ч. 286. Львів. Второк дня 22 грудня 1898 (3 січня 1899). Річник II.
т • -«•--- .► • --- »►* ' • і
Передплата ?
на »РУСЛАНА< виносить:
в Австри :
І на цілий рік . . . 12 р. ап. ' і на пів року . . . 6 р. ав. і І на чверть року . . З р. ав. ;
• на місяць . . . . 1 р. ав. ; За границею:
на цілий рік . . 20 рублі»
або 40 франків на пів року . . 10 рублів
або 20 франків І Поодиноке число по 8 кр. ав. І
* »
• Виходить у Львові що дня • крім неділь і руских сьвят о год. 6-ій пополуднії.
Реданция, адмінїстрация і експедиції» «Руслана» під ч. 5 ул. Л їн д о го . — Експедицпя місцева в Аґенциї Соколовского в пасажі Гавсмана.
і Рукописи звертав'ся лише • ' на попереднє застережене. — "
Реклямациї неопечатані вільні від порта. — Оголошена зви
чайні приймають ся по цїнї 10 кр. від стрічки, а в «Наді
сланім. 20 кр. від стрічки. По
дяки і приватні донесена по
’ 16 кр. від стрічки.
• -
*
«Вирвеш ми очи і душу ми вирвеш: аневозьм еш милости і віри не возьмеш, бо руске ми серце і віра руска.« — 3 Р у с л а н о в и х псальмів М. Шашкевича.
Промова посла Барвіньского
в к р а є в і м с о й м і
дня 30-го грудня 1898 в розправі над буджето
вою провізориєю.
Високий Сойме!
Я записав ся до голосу в розправі над бу
джетовою провізориєю не в тій цїли, щоби го
ворити про сам буджет краевий. Предложеиє Виділу кр. в предметі буджетової провізорні' на перший піврік 1899 р. мало дає нагоди, щоби вдавати ся в розправу про сам сей предмет, позаяк уповажненє, якого вимагає Виділ кр. що
до звичайних видатків, як і побору податків буде опи рати ся на основі буджету на рік 1898. Однак користаю з розправи над буджетовою іїровізо- риєю, щоби при сій нагоді з уповажненя руско
го клюбу соймового висловити наші думки і погляди про політичне положене руского наро- да в нанїім краю, висказати наші потреби і до
маганя і до краєвого иравительства і до сеймо
вої більшості].
|он а була одною з головних причин тої великої вступати ся за справедливою полагодою язико-
| історичної події', про котру наш поет Ш евченко вого иитаня, котре до живого вражає і діймає народну душу і роздратовує всю нашу суспіль
ність.
сказав многозначні слова:
«Польща впала і нас роздавила...«
На тих руінах старого державного строю, з котрих витворились нові організми, виринає знов неначе з попелу фенікс, руска справа і до- магає ся конечної і справедливої полагодп. І по-
Не буду сягати давнїйших часів, але нага
даю лигне зм аганя наші за тих останних кіль
ка лїть. Всі наші змаганя і домаганя були і є звернені головно на се, щоби Русин міг побпра- ти науку і образувати ся від наймолодшого ві
ку аж до найвисшого ступня проеьвіти в своїй рідній мові, щоби в тій мові міг доходити сво
го права в уряді і в суді, щоби взагалі' в жи- тю прилюднім міг свобідно послугувати ся сво
єю рідною мовою, щоб ту руску можу поважали повної рівноправності!, бо лише тоді ті слова,. яко Р'вн01ІРаввУ і рівновартну всї краєві і дер- що на зарашо конституциї були окликом, п е р е -'жави* власти і орґани, яко головну цїху рускої стануть бути пустими словами а можуть дове- ! наР°Дн°сти.
ети до здійснена третього оклику — братерства.! З а сим стоїть передовсім вікова традіїция Як в многоязичній державі австріїйскій, історична. Руский язик має не лише давну лі
так і в нашім краю заселенім двома народно- тературу, стародавні законодатні книш, памят- стями, проявляла ся та боротьба о народну рі- ннкн і грамоти, котрі засьвідчають, що нашою вноправність головно в формі язикового пита- мовою послугували ся в урядових документах ня. Домаганє.. народної рівноправності! стало також королі польскі, царі московскі, господарі ки жиє рускип нарід, а маємо тверду і
хитну силу, що він не вмре, не загине, ки жиє тон нарід — він не перестане а бу
де ще раз грімкійшим голосом дома- гати ся вільності! і рівности, буде домагати ся
не- ІІО-
Від кількох десятків лїт, з того часу як 'м айж е тотож ним ' з домаганєм рівноправності! волоскі, а король польский Ягайло н астій те го- істнує краевий сонм, стоїть на дневнім порядку
і не сходить з иего т. зв. р у с к а с п р а в а , себ
то справа, що містить в собі цілий комплекс, цілий збір питань, які підносять ся до політич
ного, народного, просьвітного і господаревого положеня і становища руского народа в Гали
чині'. Кажу, — не сходить та р у с к а с п р а в а в порядку дневного і не зійде, поки не буде полагоджена па основі повної справедливості!,
язикової. І не .ЦИВІІЦЦЯ, бо язик є тим спільним ворив рускою як иольскою мовою. Мимо вся- орудиє.м сьвідомбтМї -народа, язик є мовби ду ких неприязних відносин, руска .мова витворила іпею народного організму, язик є головним услі- і в новійших часах доволї богату літературу, вєм житя народу, єго найдорожшнм скарбом, котра розвиває ся щораз красше у всіх напря- єго найсьвятїйшим майном, котрим нарід сто- мах людского знаня.
їть і з ним гине. Тимто нарід дасть собі скор
ше все иньше видерти, як язик, тимто борба о язикові права прибирає такі иристрастні фор
ми, як се кождому з нас відомо з найновійшої на основі повної рівноправпости, на основі тих Нсториї політичної нашої держави. І тут в Гали- природжених прав, які прислугують рускому н а -1 чині, де борба о народну рівноправність поміж родови і запоручені нам основними законами
державними. Та хоч та справа руска виринула на порядок дневний в нашім галицкім соймі з єго введенєм в житє, не є она зовсім така но
ва. Має она свою давну історичну традицию, переходила она всякі відміни, від соймових і вічевих розправ аж до крівавого бою, до руіни, 22
Пригоди в ніч під новий рік.
Новеля Генрика Чокого, перевід С. Єзєрского.
(Конець)
— Принце! — сказав король і погрозив є- му піднесеним пальцем. Ваше іцастє, що-сьте сказали правду. Сим разом хочу вам ваші дикі, глупі псоти вибачити. Ви були-б на себе стягнули кару. Коли-б я ще раз почув об чімсь подібнім, не дам ся вже перепросити. Нич вас тодї не оправдає. Історию з князем Германом я єще близше розвідаю. Добре коли він винесе ся, я єго не терплю. Що ви мені сказали о міністрі полїциї і фінансів, жду від вас близших дока
зів. Ідіть тепер і дайте сему молодому огоро- дникови добрий тринкаль. Він поступив собі у вашій ролі о много розум нійте, чим ви.
Принц вийшов від короля. В побічній кім
наті скинув він балевий стрій, вдягнув свою верхну одіж, звелів покликати Пилипа і казав єму йти за собою в свою палату. Ту мусів він Улянови всьо, що в єго заступстві чув і гово
рив, слово в слово розказати. Пилип послухав.
Принц Улян поклепав єго но плечах і рек:
— Слухай Пилипе, з тебе розумний хло-І пець! Я могу тебе ужити. Я з тебе задоволе-' ний. Що ти там сказав в моїм імени комори::- [
Відповідно сїй історичній традицій' призна
ли по прилучешо Галичини до Аветриї також габсбурскі монархи руску мову привідною і до найвпеших наук і з ириказу цісаря Йосифа ІІ.
заведено в львівскім університеті руский ЯЗИК яко викладовий на виділі фільозофічнім і тео- льоґічнім.
Основні закони державні запоручають ру- двома братними народами веде ся, має она го
ловно цїху борби язикової і нічого дивного, що руский нарід, добиваючи ся повної рівноправно
сті!, домагає ся між иньшим також нолагоди скііі народності! рівноправність, признають їй язикового питаня. Се питане надає цілій рускій право евобідного і рівноправного розвою з ниь- справі тої головної цїхн і задля того і рускі по- шими народностями австрнйскоі держави, узна- сли яко заступники народа мусять передовсім ють. рівноправність всіх язиків краєвпх в школі, І кони ІІільзовп, графині Воно, маршалкови і єго
■
ж е н ї , ПОЛКОВНИКОВІ! Студови, міністрові! фінан-
■ сів і прочпм, я уважаю зовсім розумним і я се і приймаю за своє, за се мусиш ти до сих вір
шів признати ся, котрі я в твоїм імени яко ні
чний сторож сьнівав. З а кару відберуть тобі у- ряд нічного сторожа. На се пристань. З а се ро
блю тя моїм замковим огородником і віддаю тобі у заряд мої оба огороди в Доможилах і Ж ерелицях. Гроші, котрі я дав твоїй судженій, нехай остануть єї віном, а вексель маршалка Голомеча викуплю в тебе сейчас за иять ти- сячів левів. Тепер йди, служи мені вірно і за
ховуй ся добре.
XV.
Ніхто не був щасливішій від Пилипа. Він полетів вихром у дім Рузї. Рузя не лягла єще спати, сиділа з матїрю при столі та плакала.
Він кинув повний гаман на стіл і сказав зади
ханий: Рузьо, се твоє віпо, а ту нять тисяч ле
вів, се мої. Я поблудив яко нічний сторож, за се страчу надію на місце по моїм вітцеви, а по
завтра йду яко придворний огородник принца Уляиа до Доможилів. І ви мамо і ти Рузьо, му
сите зі мною до Доможилів. І мій отець і моя мати мусять іти зі мною. Тепер могу вас вже всіх виживитії. Нехай дає Бог всім добрим лю-і
дям такий новий рік! |
Пані Бітнер не знала, чи має своїм ушам вірити, коли Пилип розказував, та чи має сво
їм очам няти віру, коли побачила таку купу гро-
п ін ії. Но коли їй Пилип все розказав, що стало ся, але не більше, як було конечно, встала она шльохаючи, обняла єго з радості! і пригорнула опісля свою доню до серця. Тепер бігала або радше вискакувала иохмелена щастєм жінка по кімнаті і питала: Чи-ж знають же об сім всім також і твій отець та ненька? - а коли ГІилии се заперечив, покликала: Рузенько, розпали огонь, пристав воду, звари доброї кави па нас пятеро!
Се кажучи взяла свій вовняний плащ, загорну
ла ся і вийшла з дому.
Однак Рузя забула при груди Пилипа на огонь і воду. Они держали ся єще в обіймах, коли вернула пані Бітнерова в товаристві ста
рого Богумила і панім атки Катерини. Они обсту
пили, благословячи, свої діти. Пані Бітнерова му- еїла сама варити каву.
Що Пилип службу нічного сторожа утра
тив, що Рузя по чотирнайцяти днях з ним по
вінчала ся, що обоє з своїми родичами до До
можилів перенесли ся, се не належить вже до пригод новорічної ночн, котра не була для ніко
го ногубнїйшого, як для міністра фінансів Б ез
донного. З того часу вже не чувано, щоби принц Улян сплата» тимподібну ґенїяльну псоту.
2
уряді і житю публичнім, бо головною цїхою на
родності! є язик народа.
На таких традпцийних і державно-нравних основах опирають ся наші домаганя о рівно
правність руского язика в урядах, школах і в житю публичнім. Задля переведеня сеї рівно
правності! руского язика і письма маємо цілий ряд розпоряджень, виданих ріжними правитель- ствами до краєвих властий, почавши від 1848 р.
аж до найновійших часів, але скажім зовсім безсторонно, чи та рівноправність переводить ся в дійсності! і як она виглядає в практиці?
Перейдім ся лише по Львові і спогляньмо на всі ті уряди, що стоять під доглядом крає
вих властий. 1 тут зараз впаде нам в очн, як то переведена та рівноправність, почавши від ц. к. намістництва, а скінчивши на дирекциї скарбу, почт і телеграфів. Один суд краєвий цивільний стає лише доказом, що там все зро
блено, як вимагають основні закони, як прика
зують розпорядженя. Але на се можуть нам сказати так, як колись сказав мені бувший мі- нїстер торговлї ґр. Вурмбранд, коли я домагав ся у него переведеня написів на зелїзницях і урядах почтових і телеграфічних — На.-, .чий Ая88ег1ісЬкеі(ен. Правда, се зверхні ознаки, але они сьвіцчать зарівно, як там виглядає в сере
дині — а виглядяє всюди там може ще гірше.
Артикул XIX. основних законів і ті численні розпорядженя попередно згадані остають у ве
ликій части мертвою буквою на папери, они не виконують ся в цілій повні мимо того, що на
чальні власті! краєві заявляють нам свою до
бру волю і охоту бути справедливими і безсто- ронними, та увзглядняти оправдані наші дома
ганя. Також з уст Є. Е. нового намістника чули ми такі заневпеня. Се нам мило почути, але таких слів чули ми вже досить, а хочемо ба
чити д іл а . Мило нам було почути, як наш Наймилостивійший Монарх на адресу краєвого сойму відповів нам також рускою мовою і тим наново затвердив її рівноправність і ріиноварт- ність з другою мовою краєвою. Однак Є. Е.
п. намістник, хоч в своїй промові звертав ся і до заступників руского народа, до руских по
слів і запевняв їх о своїй справедливості! і без- сторонности, о увзглядненю оправданих їх до
магань, не зволив промовити хоч би сего корот
кого уступу рускою мовою, як то звичайно ро
блять краєві маршалки — і тим признати рівно
правність і рівновартність руского язика з иоль- ским. Сподїваємо ся, що Є. Е. п. намістник, ідучи яко заступник Корони за сьвітлнм при
міром нашого Наймилостивійшого Монарха, зволить також до руского народа і до єго за
ступників руских послів промовляти рускою мовою: бо як же-ж можна сиодївати ся, щоби відтак староста або комісар, чи практикант при
знавав руску мову рівноправною і нею послу
гував ся з рускими сторонами?
В марци 1897 видав бувший намістник кн.
Санґушко до підвладних властий розиорядженє, що парохів руских і рускі уряди парохіяльні на
лежить уважати яко руску сторону і перепису
вати ся з ними руским язиком і письмом. Се була лише пригадка окружника попередного на
містника ґр. Баденього. Однак староства не зважають на се і по давному на перекір основ
ним законам і розпорядженям бажали би пони
зити руске духовеньство до степеня урядових МаІгікеИйЬгег-ів.
Останними часами руске духовеньство, огір- чене таким непошанованєм руского язика, ста
ло домагати ся, щоби урядові власті! відносили ся до урядів парафіяльних в рускім язиці і для- того звертає дописи, писані язиком польским, а в ц. к. намістництві має бути цілий склад сих звернених дописий. Начальні власті!, мушу се безсторонно признати, роблять всякі заходи, щоби хоч в части вдоволити справедливим до- маганям руских сторін що-до язикової рівно
правносте, але звичайно все розбиває ся о опір або неохоту і непослух підрядних органів уря
дових, котрі часто дїлають на перекір всяким розпорядженям, на перекір основним законам.
Коли-ж на се пожалуємо ся перед начальними властями, дістаємо звичайно запевнена, що трудно відразу все виконати, бо нема потріб
ного числа урядників, обізнаних з руским язи
ком і письмом. Се признане із сторони самих начальних властий (а притакнув сему в сій хви
Д о п и с ь .
(Загальні збори філїї »Просьвіти* і Котляревщина в Бродах).
Дня 27. грудня відбула брідска філія «Про- сьвітік дорічні загальні збори, на котрих заразом і обходили члени память Котляревского. Невели
ким розвитком може виказати ся та філія, але причина того лежить не лиш в суспільності!
повіта, але також і в заряджених головного ви
ділу. Суспільність є в більшій части кацапству- юіца або консолїдацийно - індеферентна, тож справи тов. «Просьвіта* і просьвіти народа кла
де богато низше від горланя на політичних зборах. Коли на політичних гецах являє ся на
ша повітова інтелїґенция цілою фалянґою — то на иросьвітні збори приїде 5—6 сьвящеників.
Селяньство повіта, баламучене консолїда- цийпими ідеями, не уважає, в чім лежить єго власне добро, та іде і собі в сліди «виднїйших патріотів*, котрі навіть не ласкаві повідомити членів «Просьвіти*, замешкуючих їх село, о збо
рі, що має відбути ся. Замітне і се, що з са
мих Бродів, з міщан не явив ся ніхто, а славна
«Міщаньска читальня* не зводила навіть ви
слати свого репрезентанта. Ну... ну! — а виділ мііцаньскої читальні, зложений з народовців.
Але нашим народовцям — відав — не ходить о просьвіту, а лиш о політику, а передовсім о своє велике »я«.
Вже то нікуди правди діти: в нас Генера
лів гук — та нема ані підофіцирів, а ще мень- ше таких рядових, що мали би більше сьвітла та хотіли би загріти других і разом з другими працювати. «Не буду я Генералом — в кут ціла інститупия чи товариство, бо без мене нема для Руси спасеня, а лиш мій провід зможе за
вести товариство — в багно!*
Досить, що збори відбули ся, було отже достаточне число членів, щоби збори відбули ся. По вступнім слові голови Впр. Яреми, забрав голос проф. Скобельский І ВИГОЛОСИВ свою річ о значішо сегорічного обходу памяти Котлярев
ского. Річ висказана з теплом, а приступним для селян словом, обяснила історично долю Руси-Українп в давнїйших часах, від княжих почавши, аж до часів спольщеня нашої єрархії, та до загарбаня і московщеня Руси. Дальше розповів про значінє письм Котляревского і їх наслідки. Селяни слухали сего викладу з осо
бливішім занятєм і мабуть добре порозуміли вагу обходу і труд п. професора, бо устами се
лянина Крижановского подякували єму за сей гарний виклад.
По обговореню справ, дотинаючих внутрен- них діл товариства і дальшої єго дїяльности, ухвалили всі одноголосно абсолюторию з подя
кою і прнзнанєм для уступаючого виділу. Ви
брано виділ новий, котрий уконституовав ся в сей спосіб, що вибрано опять о. Ярему голо
вою, а о. Герасимовича секретарем. До виділу увійшли 3 сьвященики, 2 професори Гімн, і двох селян.
З менерів повітових, ані з тих, що канди- дували недавно до Ради повітової, ані з тих, що не кандндуючи, стали вибраними, не явив ся ані один. Мабуть одні пережувають свою неудачу — а другі кпять з перших та сьміють ся в кулак задля свого триюмфу.
Оправданою отже показує ся недавня допись до «Руслана*, що намаркувала наших виднїй- ших патріотів за їх працю дома. Лучше би ще схарактеризувати можна сю працю, бо не тілько по селах не видко жадної, але часто она про
тивна просьвітї селян і загальному інтересові!.
Не диво проте, що темнота буде і дальше ши
рити ся між нашим селяньством, а потім нехай ніхто не нарікає, що «хлоп — се худоба*. Він темний не зі своєї вини, а темним остане не в своїм інтересі. Темний мужик І1ІЙДЄ до ви
борчої урни, та вибере і Поляка і жида, бо єму все одно, бо ті так само не занимають ся єго долею як і свої, котрі до сего поклика і і своїм родом і своїм становиском. у.
лі і в. Е. намістник, кивнувши головою) є тим сумиТипе, що в дійсносте кождий компетент о посаду урядову в східній Галичині виписує собі в компетенцийній табелі: ізі йег роїпівсЬеп писі пїїІіеш.ісЬеп йргасіїн іп ХДЛогГ пші ЯеЬгіЙ та>ФЙ£
і на тій підставі центральні власті! іменують урядників для східної Галичини. Отеє той за
чарований круг, з котрого годі вийти, поки за
кони і розпорядженя строго виконувані не бу
дуть. Хто хоче бути урядником в східній Га
личині і взагалі там, де є руске населене, нехай викаже ся докладним знанєм руского язика і письма; хто того не хоче учити ся, най деинде шукає місця.
Може хто замітити, що я говорю лише за
гально, а не наводжу фактів. Мої Панове! Мо
жна би дуже спору вязанку таких фактів на
вести, але я наведу лише кілька, котрі кидають ярке сьвітяо, як у нас в тім зглядї посту па- ! ють підвладні органи. Пок. Митрополит-Карди- нал мав в своїх добрах нровізорияльний спір, ІІовномочник Є. Е. Кардинала домагає ся спи саня протоколу в рускім язиці, однак су
дин відмовив і треба було аж натиску з апе
ляцій', щоби судию до того спонукати. — Ми- нувшої сесиї соймової внесли рускі посли інтер- пеляцию до правительственного комісари, по-1 заяк слідчий судия тутешного карного суду в ’ прасовій справі не міг увзгляднити їх домаганя щоби протокол з ними був списаний по руски.
На сю інтерпеляцию правительственний комісар доси не зволив відповісти, а той сам суд виси
лає руским послам в тій справі відозву напи
сану не по руски, хоч знає дуже добре, що они є сторона руска. Як же-ж можна сиодївати ся щоби н. пр. з селянином, звичайно не сьвідо- мим права, поступало ся законно, коли в таких випадках не зважає ся на закони.
Подібно поступають і політичні і скарбові власти. Одному сьвященикови у Брідщипї, що не хотів приняти нлатничого наказу в польскім язиці, домагаючись руского, казано примусово доставити сей наказ або прибити на дверах єго І хати. Староства посилають формулярі виказу і новобранців в нїмецкім або польскім язиці і під загрозою кари кажуть виповняти, але борони Боже в рускім язиці, инакше посилають карно
го нісланця. Староста перемишляньский покли
кує навіть сьвящеників и»1 а і к І п ч и Г і п і уєіЬпіп під загрозою примусової пристави. Таким спосо-;
бом як і нетактовним поступованєм при ріжних нагодах сунротив сьвящеників в присутносте селян підкопує ся повагу духовеньства і тим способом иравительственні орґани сходять ся в своїх змаганях з радикалами. Єго Е. п. наміст- \ ник в своїй промові вказував на потребу поша
нована власти. Признаємо вповні конечну по
требу пошанованя власти, особливо в теперіш- них часах загального розладу і розстрою, коли ріжні чинники силкують ся знищити повагу всякої власти. Але-ж до сего пошанованя вла
сти начальної треба також конечно спонукати і підрядні орґани урядові, котрі маловажать со-і
бі закони і розпорядженя висших властий, ко-і трі підривають повагу духовної власти, що єди-!
но ще може впливати на народні маси.
Сподїваємо ся отже, що Є. Е. намістник,!
постиравши ся о побільшене адмінїстрацийного персоналу, буде строго наставати на те, щоби урядники точно виконували закони і розпоря
дженя в дусі повної справедливосте, щоби та
кож справи були скорше полагоджувані і щоб на тім не потерпіла громадска автономія, бо тепер ще часто буває, що вибрана нова рада і через кілька літ’ не може обняти урядована, позаяк протести внесені не полагоджують ся но кілька років.
Високий Сойм признав сам потребу точ
ного виконувана розпоряджень і ухвалив на внесене посла Вахнянина резолюцпю до прави- тельства в справі виконуваня розпоряджень що до язика руского в урядованю. Сама повага краєвої репрезентациї вимагає, щоб она наста
вала на правительство і домагала ся виконува
ня ухвалених в сій Високій Палаті революций.
Точне виконане сих розпоряджень язикових можливе однак лише тоді, коли урядники бу
дуть добре знали обидва краєві язики в слові і письмі, до чого они обовязані, займаючи в краю урядові посади. (Конець буде.)
ВІСТИ
політичні.
Про цїсарске иосланиє до соймів заговори
ли польскі дневпики, як котрому треба. Одні добачають в тім посланню виразний автономі- стичний висказ Корони, другі ледводе-нещо мо-
