ч. зо. Львів, Второк дня 9 (21) лютого 1399. Річник III.
: Передплата і
на >Р У СЛАНА» виносить:
в Австри :
на цілий рік . . . 32 р. ав.
на нів року . . . 6 р. ав.
І на чверть року . . З р. ав.
* на місяць . . . . 1 р. ав. •
За границею:
на цілий рік . . СО рублів або 40 франків на нів року . . 10 рублів
або ‘20 франків 1 і Поодиноке число по 8 кр. ав. І
_________ ~ __________ і
) 1
«Вирвеш ми очи і душу ми вирвеш: а не возьмеш мнлости і віри не возьмеш, бо руске ми серце і віра руска» — 3 Р у с л а н о в и х псальмів М. Ніашкевпча.
І -*«--- ї
Виходить у Львові що дня ;
• крім неділі, і рускпх сьвят о год. 6-ій пополуднії.
Редакция. адмінїстрация і екснедиция «Руслана» під ч. а ул. Л їи д о г о . — Експедиция І місцева в Аґенциї Соколовского І в пасажі Гавсмапа. }
! Рукописи зверта- ся лише • і па попереднє застережене. —
Реклямациї неогіечатані вільні від иорта. — Оголошенії зви
чайні приймають сн по ціні 10 кр. від стрічки, а в «Наді
сланім» '20 кр. від стрічки. По
дяки і приватні донесеня по і 15 кр. від стрічки.
Національна самоуправа.
Досить несподівано заговорили на днях ческі дневники про можливість ческо-нїмец- кої угоди. Ґр. Тун, — кажуть Кагосіпі і-ізіу — що ще перед двацяти днями від- рікав ся заінїціованн миротворної акциї між Чехами а Німцями, мав з висшого розказу рішитись, дати до такої акциї по
чин. Молодоческий орґан добавляє, що наколи би ся проба примпреня обох наро
дів не повела ся, то заходить небезпеч
ність, що виспіі сфери самі розсудять че- ско-нїмецкий спір і то — не конче в ко
ристь Чехів. Чи миротворна акция мала би навязати ся в ческім соймі, чи у Ві- дни? — питане се поки-що лишає ся отвертим.
Рівночасно з сею вістшо появились в двох дневннках і у с л і в я у г о д и . N.
ХУіепег Та^ЬІаН приніс іменно проект у го ди, в котрім говорить ся о началах, на яких переговори були би можливі. Нача
лом таким не мала би бути рівностійність (Рагііасі), а в з а ї м в і с т ь (Кесіргоеііаеї).
Се значить в практичнім приміненю, що анї ческий, ані нїмецкий язик не мали би права, бути уживаними в цілім краю яко урядові язики, а лише в національних те- риториях. Поза сими териториями обезпе- чено би собі в з а ї м н о уживане другого краєвого язика. Другий проект появив ся
р берлиньскій 2икипВ з під пера д-ра Кра- маржа, а про сей проект годить ся пого
ворити ширше.
Др. Крамарж каже в своїй »Студиї про ческо-нїмецкий, язиковий спір« таке:
Вихід з сего спору можливий. Між Німцями находять ся мужі, як Лїпперт, котрі вірять в мирне порішене ческо-нї- мецкого питаня, а ґр. Тун, о скілько зна
ємо, рад би злагодити остроту сего пита
ня. Ґр. Тун — каже др. Крамарж — не с т о ї т ь притім на становищи абсолютної
рівноправності! в тих повітах, де друга на
родність дуж е слабо заступлена (гадку сю висказує і N. М іеп ег Та^ЬІаН). На сій основі можливі переговори. Чехи не від- кидують з гори такої гадки, а Німці не
давно ще самі піддержували ту саму мисль.
Виходячи з становиска, яке заняв ґр. Тун, не потрібно би ділити Чехію територияльно.
Поділ територияльний, якого домагають ся деякі Німці в найновійших часах, а проти чого Чехи протестують, дав ся би засту
пити н а ц і о н а л ь н о ю а в т о н о м іє ю о б о х н а р о д ів . Початок до такої н а р о д н о ї с а м о у п р а в и вже даний тим, що краєва шкільна рада і рада господарства краєвого поділені в Ч ехії від літ на дві національні секциї. Сей поділ, сю систему, треба би І лише иримінити до других інституций, а
се чейже не є неможливим.
Якіж закони належало би ухвалити, щоби осущити сю мисль національної (не територіальної і не краєвої) самоуправи ?
Др. Крамарж проектує ухвалити:
1) З а к о н д л я о б о р о н и н а ц і о н а л ь н и х м е н ь ш о с т и й в мішаних пові
тах. Іменно треба би сим меньшостям за
конно запоручити національну школу, до якої нині доходять вправдї меньшосіи на
ціональні, але аж по довгих процесах.
2) Р е ф о р м у в и б о р ч у д о к р а є в о г о с о й м у. Реформою тою обезпечено би ' нїмецкій більшій посїлости д о с т о їт е і від- ' повідне заступництво в ческім сонмі, а Че- [ хам через витворене нової курні з загаль
них, безпосередних виборів дано би чи-
! сленнїйше заступництво і тим усунено би їх дотеперішнє покривджене, з ’орудоване Ш мерлїнґом.
3) По довершенні сих двох справ тре
ба би ч е с к и й с о й м п о д іл и т и н а д в і н а ц і о н а л ь н і к у р и ї з п р а в о м у с і о.
4) Відповідно до сего поділу введено би і до к р а є в о г о в и д і л у д в і н а ц і о н а л ь н і с е к ц и ї.
Поділ такий унеможливив би всяке верховодство одного народу над другим, а з виключенєм геґем онїї мусів би межи обома народами водворити ся мир.
5) О б є м д ї л а н я національних курий мусів би бути точно означений. Дїланє їх треба би обмежити на чисто-національні справи, як: справу язикову, справи шкільні і справи культурні. Поза сї границі не могла би виходити компетенция національ
них курнії і секций. Хиба, що можна би сей дуалізм примінити і до всяких полі
тичних корпораций.
З часом можна би, наколи покаже ся потреба, на покрите національних потреб означити о к р е м і б у д ж е т и , оперті на доходах з безпосередних податків.
По ухваленні виспіє наведених законів і норм дасть ся вже без шкоди для ЦІЛО
СТІ! краю перевести н а ц і о н а л ь н и й по- д їл в п о в і т а х о мішанім населеню. Мо
жна би також з годом витворити і н а ц і о н а л ь н і , а в т о н о м н і з а с т у п н и ц т в а о к р у ж н і (Кгеізуегіге1ип£еи) яко тіла, що посередничили би межи повітами (старо- етвами) а намістництвом.
Тількож одно мусять собі при тім Чехи застерегти, іменно те, що угода, оперта на сих основах, мала би перевести ся гпи- іаіін ти іа п іііз р і в н о ч а с н о і н а М о р а в і і н а Ш л е с к у . На Мораві зложились об
ставини національні крихту инакше, ніж в Ч ехії. На Мораві нема чисто-нїмецкпх, національних областий, а на Ш леску нор
ми ті належало би в дечім змінити.
Подавши сей проект до угоди (ми представили єго лише в загальних нарисах), кіньчить др. Крамарж: Не можна однакож надїяти ся, щоби угоду, яку проектую, вве
ли в жите с а м і народи або їх посли. Та
ка можливість нині виключена. Пристрасти по обох сторонах занадто зросли. Виборці напирають на своїх послів, щоби стояли на крайних становисках та щоби домагали
свою добру марку на сцені. В тім поступованю виділу був лише особистий антаґоиїзм против автора, але Лопатиньский таки на днях зробив їм сам предложенє. Ото дізнавши ся, що на те
атрі тяжить дефіцит, а в переконанні, що театр прецінь не належить до тих кількох панів, що і часово засідають у видїлї, але є загально-ру- скою інституциєю — сам жертвував свої твори театрови до вистави під такими користними услівями, ЩО ХОТІВ лише уникнути позору, мов би накидував ся зі своїми штуками.
І іцож стало ся ? На заеїданю виділу там- того тижня деякі з членів почали крутити но
сами, а д. Кокортз і др. Колеса заявили вкін- ци, що штуку не можна приняти, бо они ще не читали «До Бразилії» — і вкинули справу в довгий ящик. Ми ще не так то дуже дивує
мо ся д. Кокорузови, що він не знає нїчо про сей драматичний твір, алеж від др. Колеси, як унїверситетского професора рускої літератури, можна-б вимагати, щоби трохи раньше був де
що розвідав ся про сю одиноку прояву драма
тичної творчости за минувший рік, яка появила ся на галицкій земли. Не впираємо в него, що
би він мав читати таке дрантє, борони Боже, ми знаємо, що він занимає ся богато розумнїй- шими річами, але бодай з рецензий в «Ділі»
(а «Діло» прецінь для него не шмата, а Газета)
З житя і гадок.
Директори театрів звичайно старають с я , всіма силами придбати новий і інтересний ре
пертуар для своїх театрів. Віднова репертуару сьвідчить про жизненність сцени. Тому дирек
тори відбувають далекі і дорогі подорожи, щоби побачити нові штуки, пізнати ся з їх ав
торами і набути новину для свого репертуару.
Щож робить «Руска Бесіда у Львові», як упра
вителька руского, народного театру. За час своєї управи від липня 1898 р. до тепер (отже за 8 місяців) змогла ся ледви на виставлене но- востий »3а хлїбом», «Кандидата», відновле
не «Марусі», виставлене «Малки Шварцен- копф» і заповіджену на Бережани віднову ко- медиї Пшибильского «Баби». Отже в народнім репертуарі не придбано анї одної нової штуки.
«Не ходи Грицю» і «Нещасне коханя» виставля
ють вже по кілька разів в кождій міецевости, Франкові пародні штуки закинули, а все друге або слабке, або також вже надто знане.
Коли відходив з театру б. директор, Лопа
ти ньский, виділ Бесіди не зробив анї наймеиь- шого кроку, щоби позискати для репертуару те
атру его народні штуки «До Бразилії», чи «Све
круху», хотяй обі ті штуки мали вже вироблену
міг був хотяй побіжно поінформувати ся про
■готу шутку — не шутку, троха небелицї, а тро- ха правди.
По першій виставі штуки «До Бразилії»
в Золочеві написав д. Богдан Сонїшник у фей- ілєтонї «Діла» (ч. 53. з дня 7. (19) марта 1898.) рецензию, в котрій поперед подав цілий зміст штуки, а відтак схарактеризував єї в той спосіб:
«Сам предмет цікавий і змальоване єгоспра
вді артистичне. У селян, поневолених тяжкими злиднями, проявлявсь два ирямованя: одно слі
пе, очайдушне — се вихід за море; друге ро
зумнійте, розважливе — се змаганє до просьві- ти, до еамопомочи, до витревалої, раціональної праці коло добра свого та цілої громади. Хоть з якими перепонами приходить ся борикати чи
тальникам, они не тратять надії, трудять ся, працюють, сіють у селі здорове зерно нросьві- ти і їх праця вінчавсь остаточно успіхом: до
бробут громади змагає ся, ріжні навички (пи- яньство) викорінюють ся так, що пявка-лихвар Мошко зовсім банкротує. Витревалости в борбі з всяким злом додає читальникам їх горячий патріотизм, їх щира любов до всього, що своє.
«Щоби сьвіту показати, що ми єще Русинами!»
— присьпівують поборники просьвіти і не боять ся наитяжших незгодин. їенденция — як ба
чимо — прехороша. Се з д а є с ь о д и н о к а
9 — ся як найдальше ідучих уступств. Сеіі ви
дає ся нині патріотом, що найбільше жа
дає. Угоду межи обома народами може в теперішній хвили перевести і осущити ли
ше с а м е п р а в ител ь ст в о. Оно мусить важитись на те діло. Правительство обо- вязане нині, уложити з повною розвагою у ел і в я у г о д и , о г о л о с и т и їх я к о з а к о н і в и к о п а т и . Хто би відтак не відчи
нив ся сему дїлови, проти сего треба ужи
ти енерґічних средств.
Таким антифоном кінчить др. Крамарж свою »Студию«.
Проект угоди д-ра Крамаржа не по
требуємо широко коментувати. Замітимо хиба сей момент, що др. Крамарж щасли
во покинув свою мрію про зміну консти
туцій, посередні вибори до центрального парляменту і віддане юрисдикциї в націо
нальних справах соймам краєвим в ціло
сте (як Войт. Дїдушицкий хоче), а станув на становиску н а ц іо н а л ь н о ї с а м о у п р а в и , основи, котру ми в ід д а в н а за- с т у п і л и і з а к о т р о ю п о б и в а в ся і
« С л а в я н ь с к и й Сою з» в п а р л я м е н - т а р н ій к о м і сиї п р а в и ц ї. В законодат- них тілах може бути майоризована всяка меньшість, лише не н а ц іо н а л ь н а .
Відтак відрадний і сей прояв, що др.
Крамарж хоче національні права обезпе- чиі;и не с а м о в іл ь н и м и р о з п о р я д ж е ним и, а з а к о н а м и . Такі закони повинні були бути ухвалені рівночасно основними державними законами, і з ухваленем арти
кулу XIX. сих законів. Пусті нриреченя на тім поли не мають для народів ніякої спільносте. Народи потребують т о ч н о о з н а ч е н и х з а к о н і в , що одні годні їх охоронити перед самоволею. Рівноправність мови в школі, церкві, адмінїстрациї, су- дівництві і в законодавстві мусить бути то
чно і недвозначно означена, щоби не було пануючих і уярмлених народів в коронних краях Австриї. Шкода лише, що мужі по
літичні Австриї аж так пізно прийшли до сего пересьвідченя, що лише ибезпечеію прав народних в соймах
ціональної самоуправи
гармонійну діяльність послів в коронних краях на поли економічнім та господарчім, і що лише з порішенєм питаня національ
ного в соймах рада державна може осво- бодитись з тяжких узів національної бо
ротьби.
В кінци поділяємо і сю гадку д-ра Крамаржа, що в н и н і щ н и х о б с т а в и н а х не можливе ніяке порозумінє від на- рода до народа, а лише акция заінїціова- на иравительством самим. Ми-ж і н е д а
посредством на- годне витворити
д р а м а т и ч н а ш т у к а у н а ш ій л і т е р а т у р і з т а к п р е к р а с н и м и га д к а м и, з т а к п о х в а л ь н и м и з м а г а н я м и*.
Рецензент переходить відтак опрацьоване поодиноких характерів і кінчить тими словами:
>Додам, що она може мати превеликий, ко- ристний вилив передовсім на наше селяньство, і
тому остаєсь нам ще просьба до Дирекциї т е -' атру, щоб с е с ю ш т у к у ч а с т о в и с т а в л я - ' л и, а до всіх щ и р и х н а р о д н ь о м у д іл у : л ю д и й , що зістають в зносинах з селянами,;
аби старались як найбільше з в а б л я т и їх до театру на кождоразову виставу сеї штули».
Ся рецензия надто підхлібна, ми при-' знаємо се, бо може тому, що писана під вражі- нєм новости і першої вистави. Але можемо за
певнити др. Колесу, що Лоиатиньский ані не відплачував єї, бо не було у него гроший, анї не просив за неї, бо сего ще тяжше купити у І него, анї навіть не знав, хто с : укриває ся під псевдонімом Соняшника. Надто, коли-б ми мо- і гли покористуватись повним річником «Діла» з
минувшого року, навели б ще рецензиї тої шту-, ки з других місцевостей, де єї виставлювано. і Але такі рецензиї не могли бути міродатні для др. Колеси, бо їх писали «патріоти з иро- вінциї», а львівскі патріоти стоять надто висо
ко, щоби оглядали ся на такі осуди. Та всеж ті рецензиї могли спонукати єго, як і д. Коко- руза (котрий засідав тоді у видїлї Бесіди), щоби лотрудили ся були до Почтового клюбу, та при
глянули ся тій захвалюваній новости, коли єї
вн о д о м а г а л и ся в » Р у с л а н ї« такої-ж а к ц и ї від ґр. Ту н а , з тою хиба ріжни- цею, що належала би сю акцшо почати і перевести в в с іх коронних краях р ів н о ч асн о . Гіолагода ческо-нїмецкого спору не спасе Австриї і не усуне національного пи
таня з державної ради. Се чейже ясне як сонце і з тим мусять почислитись прави- тельегвенні сфери, наколи намірили взяти ся за санацию центрального парляменту.
З того, що посли других так званих на
ціональних меньшостий з Галичини, Буко
вини, Стириї, Каринтиї, Гориць, Побережи істрийского і Тпроля, а навіть і Шлеска з меньшим насильством домагають ся
своїх національних прав, або не суть так!викликано імя Мелїна, він вийшов на трибуну численно заступлені як Німці з Чехії або
Моравії, не виходить ге, щоби ґр. Тун міг над їх оправданими жаданими перейти до дневного порядку, або відложити полагоду їх на лучіиі часи. Акция почата по мисли д-ра Крамаржа в самій Чехії та на Мора-
ві сьвідчила ои лише о е ґ о ї з м і нащо- плески і крики против «панамістів», доки не по- нальнім ческого народа, а правици парля фожено їм кінця замкненєм конгресу. Любет не ментарній не п р и н е с л а би ч ести . Про- ввив ся більше в сали, але в комнатї бюра кон- тнвно! Така акция парцияльна розбила би ґресу принимав ґратуляциї прихильників і при- правицю і спонукала би частину Славян, ятелїв.
Румунів і Італїянцїв тирольских до ноно-і Еміль Любет, ново вибраний президент вленя опозициї в державній раді на тлї Францускої републики, уродив ся в Марсан дня національнім. Ми не хочемо в тій хвили > 31. грудня 1838 р. і ноукінченю унїверситетских широко розводити ся над в а г о ю р у с к о ї студий та осягненю степени доктора прав, осів к в е с т и ї д л я А в с т р и ї на п і в ні чн ім | в Монтлїфір. В р. 1876 виступив там нерший в с х о Д ї. І Австрия і Рим мають в ній { раз як кандидат до палати послів і одержав свій немалий інтерес. А впрочім, правиця 13.295 голосів. Відразу вступив до републикань- солїдарно доси стояла за правами ческого ; скої правиці і аж до тепер постійно занимав гід- народу, тож складові єї части мають пра- вість посольску зі свого округа. В р. 1885 вн- во дом іг.іти ся і від Чехів повної СОЛЇДір- брано єго до сенату. Перший раз став міністром пости для піддержаня своїх оправданих в кабінеті' їїрарда, що тревав лише три місяці', змтгань. Санация невідрадних відносин на В р. 1892. поручив ему тодїшний президент у- родних в Долитавщинї не може бути од- творити новий кабінет, в котрім він побіч про- носторонна. Правиця чейже стояла по ни- відництва обняв пізнїйше теку заграннчних діл.
ні на становиску р і в н о в а рт но с т и Однак на тім високім становиску Любет не у- веїх своїх складових частий. А консеквен- держав ся довго. Причиною того стала панам- ция? — ясна. | ска подія, в котрій він не допускав радикаль-
_________ них способів до розвязаня сеї замотаної спра
ви і тим приспішив свій упадок. Ііо смерти Ля- кура вибрали єго президентом сенату і там він розвинув енерґічну діяльність, особливо як го- В суботу відбув ся вибір президента р е -!лова фінансової комісиї.
публики. Зараз при першім голосованю прези-І Кажуть, що Любет свій вибір завдячує тій дент сенату Любет одержав 483 голосів, а Ме- обставині, що зовсім не був вмішаний в справу
Новий президент Франциї.
лїн 273 голосів.
Збори конгресу в Версалю були дуже о- живлені, ба навіть бурливі, бо до окликів і вза- їмних закидів послів противних вартий прилу
чала ся також публика на Галєриях. До Верса
лю з'їхало ся величезне число публики з Пари
жа; веї кавярнї і гостинницї були переповнені
від самого ранку, а на устах всіх чути імена1 процесу. На бульварах розліплено антисемітові театр виставляв у Львові. Але тими нісенітниця
ми, що написав там якийсь руский акторина, не уважали за відповідне заінтересуватись панове професори, що розум їдять ложкою. Коби се так написав який «патентований» патріот, що «кан- дидував* на посла, «засідає місце» в якім ви
ділі, або хоть на «комерсах» відзначив ся огни
стими промовами, що з ним они «шапкують ся» і мають в нїм терпеливого слухача своїх дотепних дотинків, або бустроумних виводів — тодї що иньше. Але Лоиатиньский не з таких!
Гадали вже, що погребали єго і єго штуки, а він, юха, видає тепер одну по другій і — хоче жити. Ні, єго штук не можна допустити до «на
шого» театру!
А може ми ошибаємо ся і оба ті панове професори-рецензенти поводять ся зовсім обєк- тивно супротив штуки «До Бразилії» з огляду лише на добір репертуару. Тож нехай нам буде вільно запитати ся обох тих панів, чи з такою самою скрупулятностию они поводили ся і су
против других новостий, виставлених руским театром в послїднім часі'? Чи читали они Маік-у БеЬишггепкоірГ в знаменитім переводі, здає ся, п. Т. І ембицкого, бо хто иньший, як не він, від
важив би ся такий клясичний твір перевести на руску мову; чи читали «Гоще Гігиікуз, котрого Руска Бесіда певно задумує виставити невдовзі як другу частину безсмертної трильоґії, якою п-нїЗапольска хоче ущасливити иольску літера
туру і руску сцену ? Здаєгь ся, що завдяки все- сторонному знайомству тих обох панів все-
Мелїна і Любета. Відтак розійшла ся поголоска, що Мелїн заявив, що не прийме вибору на пре
зидента; надії' приклонників Любета кріпшають.
Невдовзі появились і плякати з дотичною зая
вою Мелїна.
О год. і. відкрив збори конгресу Любет, як президент сенату. Єго привитали окликами на честь републики, а монархісти відповіли пси- канєм і окликами против републики і «панамі- стів«. Такий самий несупокій панував і при го- лосованю. При букві Д кликали імя Драйфуса і підношено оклики «проч з жидами», на що републикани відповідали »проч з монархістами.»
Любета називано президентом »панамістів« і
«драйфусїстів». Найзамітнїйше було те, що коли з отвертою карткою, на котрій видніло імя Лю
бета і вкинув єї до урни. Мимо того при оголо- шеню вислїду голосованя показало ся, що Ме
лїн одержав взглядно значне число голосів, а 59 голосів було розстріленпх. По оголошеню доконаного вибору президента підносили ся о-
Драйфуса, ані' нігде не видав о ній свого осуду- Та мимо того противники ревізиї процесу Драй
фуса виступили дуже завзято против нового президента. Антиревізионїстична праса заки
дає єму недостаток всяких здібностей і квалї- фікаций для нового достоиньства та пригадує єго давнїйше становиско супротив панамского
! сьвітної літератури граматичної і специяльно польскої театр приняв ся тепер виставити
«Баби» ІІшїгбильского, мимоходом сказавши, одну з найдавнїйших і найелабших комедий сего автора. Але чи завдали собі ті панове рівного-ж труду, як при «До Бразилії» і переглянули сей ветхий вельми перевід, що находить ся в теа
тральній бібльотецї, щоби провірити чистоту єго мови ? Коли так, то ми корно схиляєм чола перед безгомонною трудолюбностию тих панів і щирими старанями о розвій руского театру і порадимо Лонатиньскому, щоби смирно піддав ся їх сьвітлому авреопаґови.
Нам зовсім однаково, чи будуть грати «До Бразилії» па рускій сценї, чи ні. А доказом сего хотьби сї стрічки, що їх пишемо перед поріше- пєм тої справи на те, щоби відняти тим панам їх почуте, що держать в своїх руках засуд жи- тя і смерти на чоловіка. ГІольска приповідка каже: піе Ьуіо «’аз, Ьуі Іаь, піе Ь^йхіе «газ, а Ь§- Й2Іе Іаз — так театр перетреває ще і вас... У ці
лій тій піднесеній справі перебиває ся лише екранна котерийність в теперішній управі театру, яка доводить єго до чим раз гіршої руїни і то
му ми виволїкли сю справу на денне сьвітло публичного осуду.
