Ruslan. R. 3, č. 181 (1899)

Ч. 181. Львів. Субота дня 14 (26) серпня 1899. Річник III.

; Передплата і

на >РУ СЛАНА» виносить:

в Австри :

на цілий рік . . . 12 р. ав.

на пів року . . . В р. ав. , І на чверть року . . З р. ав. .

‘ на місяць . . . . 1 р. ав. •

За границею:

на цілий рік . . 20 рублів або 40 франків на пів року . . 10 рублів

або 20 франків І Поодиноке число по 8 кр. ав. І

І А

тгг • —•* • — ■ ■ ■ ■ •»»

І А

»Вирвеці Кін очи і душу ми вирвеш: а невозьмеш милости і віри не возьмеш, бо руске ми серце і віра руска.< — 3 Р у с л а н о в и х псальмів М. Шашкевича.

* г .. •.

'< І

І • -«• - . ■ — — ■ ■ ..і .Є- • Т Виходить у Львові т о дня ;

’ крім неділь і рускпх сьвпт о год. 6-ій пополуднії.

Редакция. адмінїстрация і експедиция »Руслана> під ч. 5 ул. Л їн д о г о . — Експедиция місцева в Аґенциї Соколовского

в пасажі Гавсмана. ;

Рукописи зверта». сн лише ’

» на попереднє застережене. — і Реклямациї неопечатапі вільні І від порта. — Оголошена зви- | чайні приймають ся по ціні 10 кр. від стрічки, а в >Наді- сланім» 20 кр. від стрічки. По- і дяки і приватні донесена по і 15 кр. від стрічки.

Церковні спори на Буковині'.

Православна церков на Буковині стала, як звісно, в руках Волохів румунїзаций- ним средством супротив Русинів. Волоскі владики постарили ся передовсім виперти Русинів із висших становиск церковної ерархії, відтак зрумунїзовано низше духо­

веньство, а оно мало витворювати румунї- заторскин вплив на руский нарід. Кульмі- нацииної точки сей напрям осягнув за ча­

сів попередного митрополита Морария. До­

проваджено до того, що Русини вже навіть не хотіли посьвячувати ся теольоґічним студиям і на виділі теольоґічнім було все- го лише Кілька богословів, що були Руси­

нами — но імени. Волохи, маючи силу в руках, робили те все тихцем, без розго­

лосу. а на Русинів, що домагали ся спра­

ведливої рівноправності! в православній церкві що-до літурґічного язика і заспоко­

ювана духових потреб народа, вказувано як на ворохобників, агітаторів, унїятів і індеферентів.

Але зі вступленєм на престол митропо­

личий теиерішного владики Аркадия повіяв иньший вітер: дух справедливости і прав­

дивого стараня о благо вірних. Між Во­

лохами закипіло, як в осинім гнізді. По­

бачили, що з рук їх висуває ся вигідне і скуточне средство румунїзациї. Зачали ся завзяті напасти против митрополита, які осягнули свій вершок в брутальнім нападі волоских студентів на особу архієрея на черновецкім двірци желїзничім. Як в кри­

тичній хвилі слабоголовії і гульвіси тра­

тять голову і безрадно кидають ся, аби ратувати ся в ід •загибели, так і буковинь- скі Волохи стратили міру і помірковане перед обличєм своєї кінчини. Сі давнїйиіе мовчаливі і »поважні* патрони замінили сн нараз в крикливих, напастливих очайдухів.

В страху перед утратою своєї геґемо- н'п в православній церкві, позабули зовсім

на свою давну тактику. Що перше доко- нували мовчки, не зраджуючи своїх намі­

рів, те гадають тепер осягнути бодай кри­

ком і проголошуванєм своїх далекосяглих плянів що-до православної церкви на Бу­

ковині. Ось що пише дословно черновецька Раігіа про права, які ніби то належать ся Волохам в сім напрямку:

»Ми (Волохи) повинні забезпечити і характер історично-національний церкви, що попала в крайну небезпечність через фарси

»аиз£ІеісЬепс1е СегесЬІічкеіІ-у*. Церков є після свого єства консервативною і ніхто не сьміє виставляти єї течіям воюючої по­

літики. котра що хвилі виносить і понурив нові елементи.

Не можемо допустити, аби правитель- ство уважало гідності! церковні за полі­

тичні прислуги на иньшім поли і не мо­

жемо допустити, щоби на перворядні місця діставались індівідуа, що не мають до сих місць квалїфікациї, хоч би вони на инь­

шім, церкві чужім поли, поклали не знати кілько заслуг.

Не можемо й допустити, щоби істо­

ричний національний характер церкви змі­

нив сн і став неприродним. Церков наша є дочкою церкви молдавскої, а діставшись під покров Габсбурґів повинна бути на далі волоокою.

Та не тілько традицію й історин, але навіть власні інтереси істнованя церкви жадають характеру національного волооко­

го. Східна церква є всюди національною і Буковина не може творити виняток в сім зглядї. Нарід волоский в краю є ОДИНОКИЙ елемент піддержуючий церков, бо ВІН один звязаний традициями і зріс ся своїм жнтєм зі східною церквою.

Руский нарід на Буковині, будь він ав­

тохтонний, чи зайшлий, є елємент припад­

ковий, котрий вагає ся безперестанно ме­

жи папством а православєм і не може бу­

ти під ніяким услівєм представителем х а­

рактеру національно-історичного церкви, о- собливо з тої причини, що доктрина »укра- їонїзму*, інфільтрує ся тепер рускому на­

родові! під покривом прявительства, д е к в а ­ ліфікує зовсім сей нарід навіть щоби ма­

ти нр^тенсию до репрезентацій інтересів церкви східної. В сих двох точках кульмі­

нують постуляти нашої цервви і ми обовя- зані забезпечити їх всїмн легальними до­

рогами і всїми способами констнтуцішннмп доти істнованє нашої церкви буде обезпе- чене від всіх впливів шкідливих*.

Чого не могли осягнути, коли мали силу і керму буковиньскої церкви в своїх руках, те хотнть тепер сповнити маніфес­

тами. Дарма робота! Розбуджений руский дух народний перебив роботу румунїзато- рам в половині дороги. До вродженої н а ­ ціональної відпорности руского народа при­

лучила сн ще і руска школа, яка на Бу­

ковині є знаменито зорґанїзована. Такі ма­

ніфести показують лише безсильність воло­

ских шовіністів, а здраджуючи їх задушевні бажаня, не тілько що не вийдуть на ш ко­

ду Русинам, а-ле переконають ще і ті оди­

ниці з між Русинів, що ставали по сторо­

ні Волохів, уважаючи їх заборолом що до рішаючого впливу в ерархії за стараня ко­

ло независимости і добра православної церкви.

Але ся довголітня борба на церковнім поли відобєть ся некористно на стані самоїж православної церкви. В румунїзаторскім за­

сліпленні надавано рускі парохії сьвяще- нпкам, що не уміли і’ слова по рускп і не могли проповідати слово Боже так, аби оно приняло ся в серцях вірних. ІІрп виборі сьвящеників не оглядяно ся строго на їх ква­

л іф ік ац ії та не держано ся дисципліни— ви­

старчало бути Волохом, аби власть на вся­

кі недостатки і промахи дивила ся через пальці. А наслідком сего стало що право­

славне духовеньство на Буковині утратило всякий вилив між нарбдом; між ним жи-

^ Н А Т А Л Я

Д В І Д О Л І РАЗОМ.

П о е м а М и х а й л а М а к а р о в с к о г о .

П ІС Н Я Т Р Е Т Я .

і —

Б А Т Ь К 0 .

( Д а л і) .

Одсьпівавіпи, заніміла, — очі протирала, 180 А за сю така-ж другая іриця казала:

»То-ж пани, а то й козацтво як бенкетувало?

На весіллі хліба, солі де не доставало?

Хто не пив, не їв, нудив ся, не видав достатку?

Де попам, або музикам не бувало взятку?

Ох! тоді годили людїм, хлібом засинали, А в горілці й варенусі тільки не купали;

Не дивили ся чи родич, чи чужий приходить;

Всяке тут було шанобу по собі находить.

Всюди лежні перепійцї і мишки самії, 190 Не із суржику ліпили, — суще пуховії,

Із пшениці, що точилась у решетах, милась, Поки чистая як сонце й сьвітла становилась.

Короваї і великі і нарядні бгали, Малювали і шумиху зверху накладали.

А ділили? не крихтами, як тепер ведеть ся.

І старим було, і діткам шмаття достаєть ся.

Од чого-ж такі достатки за сотені» водились?

Од того, що не гуляли, день і ніч трудились,

200

210

ї

220

То на полі, то в господі; лігма не лежали;

Зароблене, туго, цупко про запас держали;

Під ятками не блукати і попід шинками Чоловіки не сварились, з добрими жінками.

Старино моя сьвятая! де ти, де дівалась?

Я на сім без тебе сьвітї для нудьги зосталась!»

Щ е хотіла щось казати, но їй рот заж ав ся, Всі сльозами облили ся, — а Рудяк озвав ся

(Щ о на Лінії Днїпровской був не раз в поході.

А у Зорі під весілля порав ся в господі):

»Ге!< сказав він: »ви обидві де-що проминули:

Тільки про їду й напиток сяк так натякнули, А які дива робились? беседа не знає;

Хай-же слуха і козацьку славу памятає!

З а сотень пани, гулявши сватання її весілля, Довго, довго не збували із голов похмілля;

День і ніч вони крутились, то лилась сливянка, Варенуха, спотикайло, сахарна валянка,

Ниво добре задніпровське, виборна дулівка, Калинівочка, вишнівка, парничок, тернівка, Горілок, які бували, не переказати;

їх тепер попам, дворянам і купцям не знати.

Окрім добрих капелянцїв, грали на бандурі;

Ш колярі з дяком сьпівали псальми за хавтури, Із вертела преставляли чудасію всяку:

Ірода козак мережив кієм як собаку;

Тим-же кієм тасував він смерть суху, безносу, І жидівку окаянну і простоволосу.

Се в будинках, а на дворі козаки стояли, На суремки гарно грали, із рушниць стріляли.

Другі з мущирів гатили, а в ночную пору Огнища, бочки палили, то хворост у двору.

Коли сип женивсь козацький, она замуж бралась, Той в жупан, а ся у контуш любо одягалась;

230

2 вуть тисячні насьмішливі проповідки та о-

иовіданя про -»бородатих поиів«, лунають ся часто порухана, а навіть і побої сьвя- женя, не маючи пошани для волоских по­

пів, православні Русини, коли хотять щи­

ро помолити ся Богу, без соблазни і огір- ченя — їдуть до унїятскої церкви, єслн є яка в сусідстві. З сего роблять румунїзато- ри закид православним Русинам, але самі мусять вдарити ся в груди, та признати, що се є природні наслідки їх власної вини.

Так зрозумів ситуацию буковиньскої православної церкви новин владика Арка­

дий. Осіяний духом правдивої побожно­

сті! і стараня о добро норучених своїй ду­

ховній опіці вірних, митрополит Аркадий ионимає інакше своє становиско, як єго попередник: бути пастирем і оборонцем церкви, а не пропаґатором румунїзациї. На напасти, які посипали ся за те на него з волоскої сторони, відповів настирским по- сланієм з дня 31. липня, з якого віє дух християньскої любови і справедливости.

Насть сего посланія подала »Буковина« в иослїднім числі: ми подамо єго иізнїише в цїлости.

Промислова школа у Львові.

Для інформація образуючій ся, ремісничій молодїжп подає п. В. Нагірний в «Дїлї» плян нау­

ки і услівя гіринятя до ц. к. промислової школи у Лльвові, після оповіщень дирекциї сеї школи.

Ш кола промислова складає ся з двох ґруп т. є. з курсів з наукою цілорічною і з курсів з наукою піврічною.

На курсах з наукою ц і л о р і ч н о ю можна виобразувати ся по трех роках: 1) на слюсаря будівляного, 2) на столяря будівляного; а по че- тирох роках науки: 1' на столяра артистичного, 2) на столяря меблевого, 3) на токаря, 4) на різьбяря декораційного, 5) на маляря комнатно- го і декораційного, б) на сннцаря. — Укінчені ученики можуть дістати а б с о л ю т о р н ї, котрі по мисли розпорядженя мінїстерского уповажня- ють їх до отвореня і самостійного веденя: слю­

сарства, столярства, токарства і малярства ком- натного. Ученики відділів різьбярства декора­

ційного і сніщарства можуть також одержати абсолюториї, хотяй до отвореня промислу різь- бярского або сницарского управненя не потре­

бують. — Наука на виспіє наведених відділах треває від 15. вересня до 15. липня крждого року.

На курсах з наукою п і в р і ч н о ю можна набути потрібних відомостий по пяти піврічних засновах щоденної науки до зложеня державно­

го іспиту на концесіонованого майстра мурар-

екого, а по чотнрох ніврічях зимових на кон­

цесіонованого майстра тесельского або каменяр- ского. — Наука на тих курсах треває від 1. па­

долиста до 31. марта.

Наука коронкарства треває три, а гафтяр- ства чотири роки.

О п л а т и ш к і л ь н і для учеників і уче­

ниць звичайних: а) 1 зр. виисового на цілий, 2 зр. оплати за науку на кождий иіврік. Хто хоче вчити ся рисунків або модельована, платить 5 зр.

за цілий рік. — б) Надзвичайні учениці гафтів і коронок платять 1 зр, вписового на цілий рік і по 5 зр. піврічно. — На відділах, де є робітні, складають ученики ще по 3 зр. кавциї, котра по укінченю науки звертає ся їм. Бідні, спосіб ні і пильні ученики і учениці можуть бути по­

чавши від другого иівроча шкільного на першім курсі увільнені від оплати за науку. Від вписо­

вого і кавциї не увільняє ся нікого. Вписове і оплата за науку вносить ся в першім иіврічю шкільнім зараз при вписі, в другім піврічю до 14 днів но розпочатю курсу. Ученики заняті в робітнях шкільних (слюсарских, столярских, сни- царских, різьбарских і малярских) обовязані ма­

ти по дві блюзи робітничі по і два рушники.

Знаряди і сирі материяли для слюсарів, столя­

рів, токарів і сницарів достарчає школа без­

платно.

В краю самім а особливо між Русинами дає ся відчувати пекучий брак добре вишколе­

ного і образованого ремісника та промисловця тому-то Товариство «Руска Бурса реміснича і промислова» підняло тую справу і хоче доложи- ти всіх старань, щоби сей брак усунути. Посред- ством державної школи промислової у Львові неодин охочій молодий чоловік може здобути собі добрий кусок хліба, а край зискає добре вишколеного ремісника і промисловця та чей вже раз дійде до того, що не будемо запозича­

ти ся у заграницї...

Тут додам ще й то, що вже тепер кількох пильних і спосібних учеників сеї промислової школи знайшло заробіток в нашім «Товаристві для розвою рускої штуки* та й Товариство

«Руска Бурса реміснича і промислова» буде до­

кладати свого стараня, аби талановиті молоді люде не марнували ся.

Процес ДрайФуса.

ІЦ вчерашній розправі не бракувало також сензацийних моментів. Засипаний питаними адв.

Ляборіого ґенерал Мерсіє признав ся вкінци, що в хвили засудженя Драуфуса не було нічого більше, щоби доказувало єго вину, як тілько бордеро.

Ляборі запитав єго, чи в р. 1894 предсїдателеви суду воєнного видав розказ, щоби тайні доку­

менти передав трибуналові Мерсіє: Розказу не дав я, бо я не мав до того права, але дав я до­

сить виразний моральний розказ. Дальше за­

давав Ляборі Мерсієрови богато питань, на ко­

трі Мерсіє но більшій части нїчо не відповів.

З дальших відновідий Мерсієра виходить, що Драйфуса арештовано зараз, коли лише довіда- но ся, що згинули якісь документи з міністер­

ства, а цілком не старали ся навіть розслїдити справу, чи він винен, чи ні. Пізнїйше прийшла черга на депешу італїйекого атташ е Панїцар- діого, що єї вислав зараз по арештованій Драй­

фуса до свого правительства. Депеша ся була цифрована; отже при відчитувашо були два толкованя. Одно урядове, після котрого Пані- царді запитував правительство, чи Драйфус дій­

сно зраджував на користь Італії', чи ні. Друге толкованє иівурядове, зладжене через ді Патіого, котре Драйфуса цілком категорично називає зрадником. Отже ходило тепер передовсім о те, для чого ґен. Мерсіє до тайного досієр долучив фальшиве толкованє депеші, а знищив се офі- цняльне і правдиве.

В сій справі забрав голос делєґат міністер­

ства війни і сказав, що той документ дав був Мерсієрови і признав ся до сповненої похибки.

Супроти того предсїдатель трибуналу узнав сю справу за скінчену а документ за неістнуючий.

Дальший сьвідок Роше признав ся, що ін­

тересував ся справою Естергазого, але дістав від міністра війни припорученє, щоби занехав того зі взглядів загальних і приватних.

Слідуючий сьвідок Міллєр оповідав, як в часі арештованя Драйфуса був в Ііочдамі і в однім з цїсарских покоїв знайшов примірник часописи ЬіЬге Рагоіе, де синим олівцем було написане «Драйфуса арештовано*. На питане адвокатів сьвідок сей признав ся, що так ціл­

ком певно не знає, чи там було написане, що Драйфус арештований, може бути, що зле зро­

зумів або зле прочитав. Веселий настрій у пу­

бліки вик т к а в сей сьвідок сим, що на запи­

тане адвокатів як виглядає цїсарска палата в ГІочдамі не міг єї жадною мірою описати.

Інтересні були також зізнаня президента суду воєнного з р. 1894 полковника Морель, ко­

трий казав, що заховане ся Драйфуса тоді вже було поправне і рішуче. Від першої хвилі, коли єго арештовано уважав ся він цілком невинним і все о своїй невинности запевняв воєнний суд.

Дальше оповідав, що того самого дня як поча­

ла ся розправа, дістав пачку документів від ді Патіого. Ді Паті просив єго в імени міністра, щоби ті документи передав воєнному трибуна­

лові!. Він однак навіть не дивин ся на ті до­

кументи, бо вже від разу був переконаний о вині Драйфуса.

На кінци вчерашної розправи наступило серед напруженої уваги в авдиториї переслухане Мерсієра, котрому Ляборі задавав иитаня. Під­

час сего не обійшло ся без острих перепалок між предсїдателем трибуналу, нравительствен- ним комісарем і оборонцем. Зараз на вступі В понеділок не очіпок, а караблик мала, ф

Або булію кибалку любо надівала: і

Свекра і свекруху штила, дівера й зовицю:

Чоловіка вік любила, не неслась в дурницю.

Честь тоді сьвятилась дуже, накриток карали, Коси різали блудяжкам. в погріб запіралн:

Другі у кона стояли, год не причащались, 240 Всі їх як чуми лихої на селі цурались.»

Мова ся дівчат смутила, иньші червоніли, Матері, батьки кривились і баби синіли.

Темна нічка настигала, — сонечко сідало;

На дворі народу меньше і в оселі стало.

Иньші волю нагулявшись, кинулись в господу;

Затопили печі в хатах, то пішли по воду, То гусий, або утяток з річки залучати, То на царину збірались череду стрічати.

Пил великий закурив ся, скот пустив ся з ревом;

250 Тихая роса сідала над зелом і зревом. * Тут то саме у Тараса коровай ділили,

З а вечерою бояри дружечок тулили;

Подавали їм по чесну, а сами ковтали, Або з рук їх яку небудь страву виривали.

На дружок пісні сьиівала Краля Кадькалівна, Із бояр же, глузовала Вівдя Стукалівна.

От проява! і трунити мабуть уродилась,

І сьмішне що небудь видать мов у школі вчилась.

Квітку хоть кому пришити, х тро насьміять ся, 260 Віть за віть отдати з толком, мудро одгризать ся —

Удаль, голос, всяку тяму як лисиця мала;

Нікого не минувала, всіх одглузовала,

І сьвітилку, хтоб п думав? збила з пантелику, Говоруху і на глузи знаху та й велику!

По вечері-ж все замерло, тихо, глухо стало;

Реготання, сьпів і крику мов і не бувало.

Порозходились дівчата, хлопці вийшли з двору;

Зачинили, засьиівавши, приданка комору;

Тиш тягла ся довго, довго; жіночки зглядались;

270 До других шептали де-іцо; часом осьміхались...

Но от гомін обізвав ся: отдали ся пісні;

Разом неї залепетали, так як благовісні.

Пан дружко лигав варену, свашка підхлеснула, Чемеричка мабуть чвертку разом хлебонула:

Мозок всім їм закрутив ся, дур напав од хмелю;

Поскидали і одежу з полу і постелю;

Кинулись на стіл на лаву, стали гарцювати, Бить горшки, черепя в двері кидать і гукати;

Понесли ся за ворота: по селу шатались;

280 Розсипались в разноцію і унять збірались;

Бігали селом, гукали аж до сходу сонця, А тоді' вертались знову пити до погонця.

У причілка його хати, на високій латі Плахта висіла червона, а за те у хати Харитина варенухи справді не жаліла, Чемеричцї шовк на квітки різати веліла, Роздавала й пришпилила так, як попадалось, І багатим і убогим, всякому досталось.

Як дружко-ж нести понови здумав переиієць, 290 То Тарас сунув на його скопковий червінець:

ІІоходну опять заграли і отець і мати Виражають молодую в церкву — покривати.

Се недовго волокло ся, — любочку покрили;

Всі' про неї, як про диво, глядя говорили;

Бо в дівках була хороша тут-же краща стала:

Брови й щоки чепуруха мов підмалювала, На головонцї очіпок мала грезетовий,

Поверх його-ж не намітку, а платок шовковий:

Юнка байкова червона мов на їй горіла, 300 Добра плахта і запаска стлала ся до діла,

А намисто гарне, гарне, мабуть з Цареграду Виніс батько і підсунув до того наряду.

(Конець буде.)

коли Ляборі заповів, що буде переслухувати Мерсієра, підніс ся правительственнии комісар і сказав, щоби дав спокій такій дискусиї. Ляборі:

Що ви хотіли через те сказати? Комісар: Моя увага хиба нікого не здивує. Ляборі: Прошу виражати ся яснійте. Я взагалі від вас жадних уваг не приймаю. Но сім звернув ся Ляборі до Мерсієра і запитав: Чи крім бордеро був ще який ині . іпий документ, щоби доводив вину Драііфуса? Мерсіє: Властиво не було більше, але були иідозріня. Ляборі: Підчас переслухана вас пане Генерал не було мене тут в сій сали, отже хотївбим знати в який спосіб Драйфус міг довідати ся о цілком тайних документах?

Мерсіє: Алеж він міг знати о всіх справах і міг знати то, чого Естергазн не .міг знати. Ляборі:

Я позволю заиамятатн собі сі слова: «він міг*.

Длячого вн пане ґененсл не зробили протоколу

о нрнзнаню ся Драйфуса до вини перед Ре- навльтом? Мерсіє: То не мало би жадного зна- чіня. Потім розвинула ся довга і широка дис- кусия над двома толкованямп депеші італїй- ского атташе, з котрих одна автентична а дру­

га сфальшована через ді Патіого. На запитане Ляборіого чи приймає Мерсіє відвічальність на себе за фальшовану депешу через ді Патіого, Мерсіє нічого не відповів. На сім переслухана»

замкнено розправу.

Н о в її н к її

— З руского Товариства педаґоґічного Комі­

тет дівочого інституту у Львові подає до В ІД О ­ М ОСТІ!, що в своїм гарно урядженім інституті має ще місце для кількох панночок.

— З руского Товариства педаґоґічного. Впису­

ватись до рускої дівочої школи видїлової при г/л. Вірменьскій ч. 2. можна в днях 29, ЗО і 31.

н. ст. серпня від години 9. до 12. рано.

Замісцеві можуть вписуватись письменно під адресою Товариства. Рік шкільний рознічне ся 0. н. ст. вересня.

— 8 личній справі просять нас о поміщене:

В однім з нослїдннх чисел «Руслана* вичитав я дописі, зачерпнену з ' «Галичанина», що якийсь маститий патріот захвалює інститут для рус- ких дівчат н Вайсвассер на Шлеску і що я маю бути ніби то агентом, котрий вербує туди рускі дівчата. В обороні моєї чести мушу відповісти, що я є виравді агентом, але агентом «Дністра»

а не вербинку руских дівчат до Німців. Моти­

ви, які спонукали мене дати мою дитину на я- киіїеь час під опіку законниць в Вайсвассер не надають ся зовсім до публичного трактованя по Газетах, але яко член руского народу знаю, які обозязки я і мої діти мають взглядом свого народу. І знаю також велику вагу національно­

го вихована і кождпм здобутком на поли шкіль­

ництва і внхованя молодого поколїня радію щи­

рим серцем і буду ся чув дуже щасливим, ко­

ли прийду в то положене, що я і мої діти бу­

дуть могли користати з тих культурних прид­

бань руского народу. О. М ихайло Лввіцкнії, па- рох Щурович.

Львівска учительска конФерзнция розпочала ся вчера рано богослуженєм в волоокій церкві і латнньскій катедрі Пізнїніие учаетники зібра­

ли ся в школі їм. Сташіца, де їх повигав про­

мовою член ради шкільної радник п. Баранов- скітіі і новоіменованнй краєвий інспектор Токар- ский. Наради відложено однак до 4. год. по по­

луднії а и. Барановский запросив участників на похорони бл. п. др. С. Дпїстряньского.

— Краттер хоче показати ся великим джен- тельменом і звертає поволи загарбані гроші. За посередництвом австрнйского конзуля в Новім Норку звернув він 5000 долярів (12.000 зр.) до львівского суду карного, щоби заспокоїти и. Пє- ґловского і Я. Тарновску. Вправдї чесний адво­

к а т и винен їм більше, але онп раді, що і тілько могли видерти.

— Любовна траґедия Вчера рано завізвано в Кракові стацию рятункову до лісу під ІІідгі- рєм до лісничого Адамовича і 15літної дівчини Тінґ. Дівчина вже не жила а лісничий давав слабі знаки житя. Коли припроваджено єго до притомності! сказав, що родичі дівчини не хо­

тіли позволити єї, щоби за нього вийшла, для- того они разом утїкли. Постановили разом умер­

ти. В тій цілії стрілив Адамовнч два рази до улюбленої дівчини. Друга куля трафила в саме серце і дівчина умерла. Тоді Адамович стрілив третнй раз до себе. Нема найменьшої надії', що­

би удержати єго при житю.

— Заговор на короля Міляна. Радикальна вар­

тий оповіщає нові подробиці відносячі ся до згаданого заговору, що дав королеви Мілянови добру нагоду оказатн перед сьвітом своє здичі- нє і пімстити ся на своїх противниках. Цілком категорично заявляю ть радикали, що замах за ­ мовив сам король, а головними комедиянтами єго були Пера Іеодорович і Пера Узеляч. Між першими арештованими знаходив ся адвокат

Ж ивалович, що ще перед заговором боронив одного радикала, обжалованого перед судом за розширюване брошури «Демон Сербиї*. Сим вже стягнув він на себе ненависть короля Міляна — друге, що королеви не подобало ся то ще, що раз в церкві кинув Ж иванович на тацу більше грошин як Мілян. Здичінє Міляна найліпше ілю­

струє обходжене ся єго з арештованими. І так Ж иваловича казав закувати в кайдани, звязано єму руки і ноги а у ногах мусів єще тягати ку­

лю ваги 25 кґ. Бувший мінїстер Тавшанович му­

сів у ногах тягати таку саму кулю. Доперва пізнїйше замінили єму на лекшу, В перших 24.

годинах по замаху арештовано загалом 200 осіб.

Арештованих, звязаних вкинено до під­

земних мокрих льохів і довгий час так трима­

но їх о хлібі і воді, щоби змусити їх до зізнань.

Всі арештовані мусїли спати на голій зе мли, поживу, що їм приносила родина, цілком їм не давали. Натомість головний виновник, Кне- зевич, той що стріляв до короля, дістав вигідну целю. ліжко і поживу з готелю Імперияль.

Обходжене ся з вязнями є так брутальне, що переходить всякі понятя. Кожднй мусить т я ­ гати у ніг тяжкі кулі а бють їх так, що вмлї- рають під ударами катів. Попи Алексей Гич і Міля Паолович зникли без сліду. Нема їх анї в вязници анї иа сьвітї — мали згинути підчас страшних тортур. З арештованих випущено до­

перва шістьох але сказали їх на вигнане з краю.

— Так поступає Мілян з своїми противниками.

Справді можна дивувати ся терпиливости серб- ского народу, що не упімне ся о своїх братів, що не возьме бука і не нажене як пса короля, що радше надає ся на блазна до цирку а не до правлїня краєм.

— Мадяри забувають що они в Европі. Досить часто доходять нас вістки, як Мадярі! веїми правними і неиравними способами давлять сла- вяньскі народи у себе і хотять їх винародовитп.

Недавно ще дістали Словаки від правительства не дуже милий подарунок. Міністерство гандлю від­

няло почтовий дебіт на Угорщині словацкій ча­

сописи Ашегісап БІогепзкі іцр виходить в Новім Норку. Часопись ся мала богато предплатників між угорскими Словаками, хотяй виходить в Америці.

Т е л е г р а м и.

Відень. 25. серпня. Мінїстер справ загра- ничнпх ґр. Ґолуховскнй, що був на Уграх через якийсь час, повернув назад до Відня.

Цельовец, 25. серпня. Вчера вечером повто­

рили ся демонстрациї іменно перед палатою ар- хиєпискоиа. ІІолїция розігнала демонстрантів. Ви­

ступило війско. Богато осіб арештовано.

Париж, 25. серпня. Розійшла ся поголоска, іцо замордовано президента Любета. Вість була безпідставна.

Прага, 25. серпня. Приїхав ту мінїстер Ді- павлї. На двірци новитав єго президент ираскої палати промислової.

М А Л И Й Ф Е Й Л Е Т О Н .

С т а р и й д з в о н а р .

Володимира Короленка.

Стемніло.

Невелике село, котре розляглось над річ­

кою, у гаю, потануло у тій відмінній сутіні, я- кою повні весняні зоряні ночі, коли легка мра- ка, підіймаючись з землі, згущає тїни лучів і за­

стеляє відкриті розлоги сріблясто-голубою дим­

ною... Усе спокійно, задумано, журно.

Село тихо дрімає.

Наука, штука, література

Доходить нас вість, іцо один молодий але талановитий музик, наміряє видавати у Львові часопись, прпсьвячену справам музики. Яку ве­

лику прислугу зробив би він музикальному ру- скому сьвітови, річ ясна. Згадати належить, що яко додаток до часописи наміряє видавати най­

новішій праці руско-україньеких композиторів.

Можна зказати, що видавництвом таким дали би ми доказ сьиіволюбивости Русинів, та в очах музикального сьвіта заскали би ми дуже на повазі. Русь нашу, котра вправдї лежить в се­

редині цивілізованої Европи, однак на жаль ся Европа за мало ще пізнала нарід малоруский, а цілком майже не знає красоти, богацтва та ме- льодпйности нашої пісні. Вина сего лежить по части і по нашій стороні. Вправдї видавництва творів ко.мпозицнйних маємо, і то можна ска­

зати навіть красні, однак видавництв занимаю- чих ся справами музики у нас нема. Длятого ми дуже радо ііриняли би таке видавництво і лише можемо пожелати п. видавцеві! скорого зреалїзованя єго нляну, чим певно прислужив би ся немало рускій музиці. Л. Г..мй.

Вбогі хати ледви виділяють неясними за- рисами; де-не-де блимають вогні; де-коли рип­

нуть ворота, загавкає чуйна собака і замовкне;

часом з темної маси тихо шумящого гаю виді­

ляють ся постаті пішоходів, проїде їздець, рип­

не віз. То горожани самотніх гайових виселків збирають ся до своєї церкви стрівати весняне сьвято.

Церква стоїть на горбку у самій середині виселка. Вікна єї світять вогнями. Дзвіниця — стара, висока, темна — топне верхом у блакиті.

Скриплять щаблі сходів... Старий дзвонар Михаєвич підіймає ся на дзвіницю, і незабаром його лихтарик, неначе взлетївша у повітря зір ­ ка, висить у безмірі.

ххххххххххххх><>с><хххххххххх>с<хххх Важко старому злазити но крутіх сходах.

Не служать уже старі ноги, постарів ся він сам, негаразд бачать очі... Час уже, час старому на спокій, та Бог не дає смерти. Ховав синів, хо­

вав унуків, проводив у домовину старих, прово­

див молодих, а сам усе ще живий. Важко! Б о­

гато уже раз він стрівав весняне свято, загубив лік і том ^ стільки раз ждав визначеної години на сій самій дзвіниці... І ось знов Бог привів...

Дідусь підійшов до просьвіту дзвіниці і спер ся на поручі. Долі, навколо церкви, маячили у тем­

ряві могили сельских гробків, старі хрести ніби стерегли їх розпростертими руками. Де-не-де схилялись над ними берези, іце не вквітані ли­

стом... Звідти з долу линув до Михаєвича паху­

чий дух молоденьких біляшків і подихало жур­

ним спокієм вічного спання...

Що стане ся з ним через рік? Чи злізе він знов сюди, на вишку, під мідний дзвін, щоб гучним вдаром розбуркати чуйно-куняющу ніч, чи буде лежать... ген-там, у темному куточкові гробків, під хрестом? Бог зна!... Він готов, а по­

ки привів ще раз стрінути свято. «Слава тобі Господи!* шепчуть старечі вуста призвичайнену формулу, і Михеевич дивить ся у гору, на го­

рище мілїонами вогнів зоряне небо і хрестить ся.

ХХХХХХХ>С<ХХХХХХХХХХХХ>С<ХХХХХХХХХ

— Михаєєвич, Михаєєвич! — кличе його знизу деренчливий, старечий голос. Давній ро­

ками дячок дивиця у гору'на дзвіницю, аж при­

туляє долоцю до морхающих і плачливих очей, але усеж не баче Михаєвича.

— Чого тобі? Я тут! — відказує дзвонар, схилившись з своєї дзвіниці.

— Хіба не бачиш?

— Не бачу... А не приспів час ударить? Як тобі здаєть ся ?

Обидва цивлять на зірки. Безліч Божих во­

гнів блимають їм з високості!. ІІолумяний віз підняв ся вже височенько... Михаєвич дума.

— Ні, ще трішки підожди... ади знаю...

ХХХХХХ><Х>О<Х>^^

Він знає. Йому не треба годинника. Божі зірки скажуть йому, коли нриспіне час... Зем ля і небо, і біла хмара, спокійно пливуча у блаки­

ті, і темний гай, невиразно шепчущий долі, і оплески незримої у темряві річки — усе це йо­

му знайоме, усе це йому рідне... Не дурно ту­

течки прожите ціле життя...

Перед ним ожива далеке минуле... Він зга­

дує, як вперше з татком зліз на сю дзвіницю...

Господи Боже, як се давно і... як недавно!... Він баче себе білявим хлопчиком; очі його розже­

врілись; вітер, але не той, що подійма вулишну пилюгу, а якийсь відмінний, високо над землею хитаючийсь своїми безшелестними крилами, — розвіює його волосячко... Долі, ген-ген, ходять якісь невеличкі люде, і хатки виселків теж ма­

ленькі, і гай відсував ся в далину, і кругла по­

ляна, на котрій стоїть виселок, здаєть ся такою великонною, трохи небезмежною.

— Ось вона, уся тут! — усьміхнув ся си­

вий дідусь, позирнувши на невеличку поляну.

Так оце і життя... З а молоду кінця їй не бачиш і краю... А одже вона вся, як на долоні, з початку і до самої онтої могили, що облюбо- вав він собі у кутку гробків... І щож, — слава тобі Господи! час на спокій. Важкий шлях жи­

тя пройдеш по правді, а вогка 'зем ля — йому ненька... Незабаром...

_______(Далі буде).