Ч. III. Львів, Пятниця, дня 18. (ЗІ.) мая 1901. Річник V
- ________ __________ І Передплата
на »РУСЛАНА* виносить:
в Австриї:
на цїлий рік . 10 ар. (20 кор.і на пів року . д е р . (10 к о р ) на чверть року 2'фОзр. (о кор.) ; на місяць 85 кр. (1 к. 70 с.) ;
За границею:
на цілий рік . . 16 рублів або 36 франків на пів року . . 8 рублів
або 18 франків Поодиноке число по 8 кр ав.
• Вирвеш ми очи і душу ми вирвеш: а яв вовьм ет милости і віри не воньмеш, бо руске ми серце і віра руска.< — 3 Р у с л а н о в и х псадьмів М. Шашкевича.
Виходить у Львові що дня крім неділь і руских сьвят о год. 6-ій пополудни.
Редакция, адмінїстрация і експедиция «Руслана* під ч. 9.
ул. Коперника (Лїндого ч. 9.) Екс
педиция місцева в Аґенциї Со- коловского в пасажі Гавсмана.
Рукописи звертав ся лише на попереднє застережене. — Реклямациї неопечатані вільні від порта. — Оголошеня зви
чайні приймають ся по ціні 10 кр. від стрічки, а в •Наді
сланім* 20 кр.’ від стрічки. По
дяки і приватні донесеня по 15 кр. від стрічки.
к
і
перед виконанем закона, минуло би чимало часу, так що закон став би Лііісно ілюзо- ричним.
Многі опозицийні ґруДії мотивували свої погляди тим, що Австрня за мало має економічної, а ще менше фінансової сили, щоби рівночасно виконати такі великі під
приємства, як інвестицийнин закон і будо
ва водних доріг в розмірах зазначених в правительственнйї предлозї. На їх думку належало би перше одно виконати а від так друге. Близше застановлене довело би до того, що початок будови водних доріг відрочено би на 7— 10 літ. Хто думає, що Австрня що-до сего пайважяїйшого еконо
мічного середника вже в- «статних десяти
літтях далеко остала поза иньїпи.ми д е р ж а вами Европн, сей не може згодити ся на те, щоби в сій справі наступила нова про
волока на цілі роки.
До того треба о тім намятатіт, що хоч многі корнети в економічнім розвитку дер
жави треба приписати парляментаризмови, то мимо того нема певності!, чи обставини в нашім парламенті • по Кількох літах так зложать ся. щоби перевести так великі економічні акцій. Теперішнє корисне по
ложене в нравптельствї і парламенті, яке проявило ся і в правії гельсткен ній ііредло- зї і в ухваленні її в комісиї, не повинні прихильники водних доріг і реґуляций рік занедбати. До того треба маги і се на тямцї, що протягом тих' літ, в котрих спо
чивала би у нас справа будови водних до
ріг, сусідні держави не спочивали бп що
до сего так много вартного середника е- кономічіюго розвитку.
Німеччина, Роспя, Угорщина будуть 'тим більше дбати про будову водних до,- і ріг, чим більше Австрня буде держати ся
Справозданє про водні дороги.
(Дальше)
Позаяк ухвалені в інвестицийнім законі зелїзннцї будуть збудовані мабуть аж по р. 1905. а може навіть 1908.. длятого бу
дова водних доріг проволокла би ся зна
чно, а така проволока о одно десятилїтє в нашім в економічних справах скоро но- ступаючі.м часі могла би державі нанести великі шкоди, а може взагалі опісля було би за пізно. Длятого посли північних кра
їв не переставали в своїх заходах. Орави- тельство внесло вже 26. цьвітня дотичну предлогу, а наслідком заходів послів з північних країв новело ся вставити до сеї предлоги важні постанови що-до реґулициї рік. Длятого змінено і заголовок закона на
»3акон з дня . . . . що-до будови вод
них доріг і п е р е в е д е н а р е ґ у л я н п ї р ік * .
Тут годить ся ще коротко згадати про деякі сумніші і закиди, підношені проти сего закона взагалі, як і против деяких особливо важних постанов тогож.
Взагалі цілу акцию попитано прихиль
но. Переконане про велике, економічне зна- чіне і пильність сеї задачі, яку має спов
нити закон, було так загальне, що не ви
ступило ніяке засідниче супротикленє щ о
до будови штучних водних доріг і каналї- зациї річних русел.
Опозицийні ґрупи, що поборювали сю предлогу, вибрали таку дорогу, що вязали законне иринятє і переведене втягнених в акцию економічних цілий з такими усло- віямн, яких або зовсім не можна осягну
ти або коли-б они мали бути реалізовані
свого старого застою в економічних сира вах. Но літах можна би мати основні су
мніви, чи ріжні тепер проектовані канали в Австриї оплатпло-б ся будувати, позаяк велика часть руху, яка їм припала би, пе
рейшла би на сусідні держави і в них по- творили-6 ся нові торговиці, які заволоді
ли би торговлею.
Наіїчастїйше однак висуває ся аргу
мент, що Австрня не має тої фінансової си
ли, щоби виконати дорогі штучні дороги водні, канали і каналізувати сплавні ріки, а після розширеної предлоги крім того ще перевести реґуляцию многих ІШЬІШІХ рік.
Сен закид не .узгляднив змісту і натури начерку закона.
Сей закон постановляє, які простори має держава виконати по сповнешо д е я ких условіп. Правительство має обовязок, управляти будовою, розуміє ся, коли вступ
аними роботами технічне виконане і можли
в іс ть руху зовсім обезпечена. Для викона
л и будови в перш її добі будівничій від 1904 до кінця 1912 дає ся иравительству їдо розпорядимости що найбільше 250 мі- лїонів корон номінально. З сеї позички [призначує ся найвисше 75 мілїонів корон л а ; ичислені в §. 5.,' алїнеа 1 реґулянпї
[рік. ... . •
Після сих постанов осягає ся законом лише то, що в мотивах доданих до внесе
на (прилога 492) вказано яко піль акіщї.
Будова водних доріг є законно установле- I на, початок будови обезиечеіпиї. Перша (доба, що сягає до 1912, не може на дер
жаку вкладати на будови, названі в §. 1., івисілих тягарів, як виспіє згадану суму:
'Она вист&рчить, щоби перевести вступні і роботи, щоби розпочати виконане технічно 1 що-до будови і руху зрілих, достаточно
Лівію духовна
в літах 1897— 1901.
(Дальше).
Ласт Марка Мурави, нині заслуженого на
родолюбця - сьвященика і талановитого поета, [ припали шітомцї з щирим одушевленєм. Був він доказом, що старшин сьнященнк поет зближпв ся до молодїжи, бо й доси жиє він тими моло
дечими ідеалами, які наповняли єго грудь за єго семннарнцких часів і які одушевляють й теперішну богословску молодїж. Так само сер
дечно припала богослонска молодїж дві поезиї Марка Мурави, які нерепечатуємо на сім місця з мало звісного ширшій публицї летучого листка.
У
пятьдесять-лїтний ювилейзалоясеня Читальні в русько-кат. духовній семйнариї у Львові.
Літ паті.десять — се слово не важке!
Але робота в труді пятьдесятна, — Сьвята, — для долї народу придатна, — Що з Богом в душу правдою іде, — Що сьвітлом сили і надії статна Будує в злиднях щастє всім нове:
Сьвятощі Божі між народ ідучі, —
— Літа важкі то, — в горю — премогучі!...
і вік півсотішй нашої читальні Не марно н мурах тихих перейшов;
Не йму сьиівати пісонькн похвальні
На втертий лад сьвяточних всіх промов,—
Нї вимітати ще сьмітя остальні...
Се слово най буде сьвята любов, Що нас піднести має і злучити На долю руську народної хати ..
Бо не для слави змінної маршщї Б горяче серце сїєсь еьвітлшї еїв!
Не зад ля хліба духові скарбниці Ми добуваєм; — для будучих днів Хочемо сьвітла — для сиріт вдовиці' Обтерти сльози: гідна вс"х синів Наша хоть тиха а сьвята робота,
Бо в сьвітлї правди втихне вся скорбота.
О, вся наука йде поспішно нині, — Йде — обгортає що найширший круг!
І горе братя вже такій людині, Що не піднесесь з темноти недуг, — Що .мов сліпець йде скорбно в білій днині, Йде побільшати злиднів темних слуг; — А вжеж найбільше сьвітла всього треба Сим, що ведуть з землі людей до неба...
• В других народів сьвітлі Божі слуги
Давно підняли вже науки стяг, — І стали найбільші народні други:
Від збруй їх сумерк народний поляг, — Від ліків прогнані темнот недуги — Бід злиднів всіх боронить сьнітлий стяг!
А в пас? І в нас займає ся на днину І розвидняєсь дужче що хвилину...
І мусить дужче' розвиднятись скоро, — Бо ми спізнились більше як о вік; — Бо в нашім нутрі подобає хоро, — Бо на хоробу мусить бути лїк, — А не чекає час, втікає споро — Мов утікаючий гірекшї потік:
Тому нам з Богом прикладати руки, Щоб сьвітло блисло щастьом із науки...
і. . 1 ... ‘
* * *
Щасливий нарід, що у днях покути Пірне думками у бувальщину, —
Що знає душу як павук оснути Тканню мисли, — що в тяжку добу З розуму знає ружє сьвітле кути — І не убє відроджена огшо, —
Що хоч упаде — хоче ся піднести, — А встаючи не знає люти — мести!
Щ асливий нарід з ясними думками, Що злиднї ставить в зеркалї всіх дїл Сподіяних батьками і дідами, — Що оком бистрим як степу сокіл Слідить по небі за нещасть хмарками І піднимаєсь рівно з міст до сіл, — І злочин її горе важить в винну ровінь, И духа тримає понад горя повінь...
2
розслїджених і випробованих просторів.
Щ о найвисше може при кінци першої до
би, з виїмкою реґуляциї рік, розходити ся о пропентовий тягар около 7 1/2-—8 мілїонів корон річно. Але треба примітити, що на
віть великі песимісти припускають в неда
лекій будуччинї мірну рентовність пооди
ноких ліній, а іменно дунайско-одерского каналу і каналу, що вести ме через ІІІлезк до Кракова і иньших.
(Конець буде).
Промова делєі'ата, Барвівьского
в буджетовін комісиї делвбациї в загальній роз
праві над буджетом міністерства війни 28. м ая 1901. р.
Висока комісиє! Я зголосив ся до слова, щоби в загальній розправі над буджетом міні
стерства війни висловити деякі домаганя і по
треби руского народу а особливо селяньства, які маю честь тут. заступати і звернути на се бач
ність Є. Е. міністра війни. Вправдї не можу тут нічого майже нового навести, бо се переважно давні домаганя і потреби населеня, які оно звер
тає до війскової управи і які я мав нагоду не- один вже раз у В. Делегацій обговорювати. Хоч війскова управа сі домаганя лише в части і в незначних розмірах узгляднила, уважаю се моїм обовязком їх знов поновити і горячо по- ручити прихильній розвазі і можливому узгля
днена» війсковій управі.
Яко заступник селяньства, котре в Гали
чині наслідком некорисних господарских відно
син находить ся в дуже сумнім положеню і ле
две може двигати теперішні податкові тягарі, мушу передовсім з вдоволенєм зазначити, що війскова управа при уложеню сегорічного воєн
ного буджету поводувала ся більшою ощадно- стю як минувших літ. Треба вправдї признати, що великодержавне становище нашої монархії і відповідне тому вистаченє нашого війска вима
гає певних жертв, але й сего не можна запере
чити, що податкова сила населеня дійшла до самого краю спроможності! і длятого годить ся се тут особливо зазначити, що міністерство вій
ни, рахуючи ся з обставинами, при уложеню буджету обмежило ся.
А тепер позволю собі після сеї замітки перейти до потреб і домагань руского населеня а особливо селяньства.
Кілька раз, в перше в р. 1894. обговорював я в В. Делегацій становище гр.-кат. війскових капелянів і виказував на основі органічних по
станов виданих в 1883. і 1892. р. для війскового душпастирства, що греко-кат. війскові капеляни укорочені в своїх правах, бо жаден з них мимо літ служби, здібностнй, заслуг і иньших війско-
Щ асливий нарід, що в роботі духа Має слуг правди, — а в чуття матні Ііідлесткам лиха не позичить уха, — Що сьвітлі й блудні розблески-огнї Слідить, щоб сили найменча окруха Не пропадала... що чуття змінні
Рівнає, — вчить ся з злиднів правд дороги,—
На долю вести вчить ся добрі змоги...
А найщасливший нарід вже буває, — Коли просьвічених як слід братів
До проводу сьвято го — з серцьом м ає,—
Коли не треба йму чужих богів, — А рідним братям серце отвирає...
Тоді не страшно йти на ворогів І найлютїйших! Вороги прелюті — То змоги темні дикостию скуті...
* * * *
Тож братя сьвітла стяг ми піднесім!
— І для слуг Божих — ясная наука Будує нині добре Божий дім...
— В борбі із тьмою вна одна порука, Що діло не розібє лютий грім, — Хотяб недолі жерла нас розпука...
Бо і будучі і добра сучасні
Мечі добудуть розумові — ясні! — Тож браття з Богом на сьвяте діло!
З а віру — нарід — за землю сьвятую Злучім всі руки, всі гадки в одно, — Злучім всі серця у любов живую
вимн властями признаних чинностий в часі спо
кою і в війні не може стати війсковим парохом, бо в гр.-кат. обряду. Я також виказував, що гре
ко-кат. війскові капеляни що-до прав упослідже
ні більше як навіть православні і протестантскі капеляни, бо в метрикальнн.ч і супружих спра
вах війскових осіб не мають ніякої властн і му
сять в сих справах все звертати Ся до римско-
катол. пароха. /
Греко-катол. галицкий епискбпат відносив ся в тих справах до міністерства війни і пред
ставляв, іцо сі органічні постанови тим прикрій- ші для греко-кат. війскових капелянів, позаяк війско XI корпусової області! доповняє ся з гре
ко-кат. диєцезий, львівскої і стапиславівскої, де числові відносини греко-кат. населеня до рим- ско католицкоі’о мають ся так, як о : 1. Однак і сі представленя міністерство війни узгляднило лише о стілько, що утворило одну посаду вій
скового протоєрея в VIII ранзі, яку має тепер руский війсковпй капелян. Що-до иньших прав рускі війскові капеляни поставлені навіть гірше як православні і протестантскі, хоч нема ніякої справедливої причини відказувати їм рівноря- дного становища.
Між розданими нам предлогами є також одна, що містить відповіди міністра війни на ухвалені делвгациєю резолюцаї, а між ними т а кож відповідь на порушувану мною давнїйіпе і тепер справу становища греко-кат. капелянів війскових. Міністерство війни зазначує вправдї, що при аванзї передовсім є міродайні рангові відносини, але що-до утвореня бодай одної поса
ди гр.-кат. війскового пароха супротивляє ся, бо після єго погляду могло би приключити ся, що греко-кат. війсковий капелян румуньскої наро- дности міг би дістати ся на посаду війскового пароха в Галичині. Отже щоби сей случай не міг приключити ся, мають бути греко-кат. ка
пеляни з гори виключені від посади пароха. Ду
маю, іцо сей аргумент не дасть ся погодити з засадою висказаною міністром війни, що при аванзї передовсім є міродайні ранґові відносини.
Зрештою, як вже замічено, греко-кат. війскові капеляни упосліджені навіть в порівнаню з пра
вославними і протестантскими капелянами. Осо- бливож у війску не повинна бути перепоною в аванзї ані народність ані релігія і длятого спо- дїваю ся, що міністерство війни не буде опи
рати ся сему справедливому і оправданому до- магашо, возьме ще раз під зрілу розвагу се пи
тане і в найблизшій будуччинї доведе до успі
шної полагоди.
Доторкнувши ся справи війскового душпа
стирства, позволю собі звернути увагу війскової управи на події, які можуть ображати релігійні чувства жовнірів і населеня, а при тім населене може думати, що війскова управа відносить ся байдужно до таких надуживань.
На Божу славу — на людий добро І долю ясну народну — новую...
— Так переможем найтяжші запони, — Так обновлять ся людскости закони!
О, темнота у нас єще погана!
А, закн день зійде з родинних стріх —
— Глубоко в серцю все ятрить ся рана — Д ля беззаконних на наругу — сьміх...
— Доти в покуті не загине гріх, — Доки не злучить дух нас Маркіяна:
Братам служити хотьби незамітно, Хотьби у службі стало тісно — глітно...
О, служба братя се діло уроче,
Се Божа служба, — се воскресний день, Що серце чисте, —- без гріха, — дїточе Возьме в подругу розум — велитень, — Що всі добра всім розділити схоче, Що всіх зрівнає в духа у р о в е н ь --- , А хто у службі буде найсильнїйший — Богу і людям буде найлюбійший. — 0, любі други! Щоб нести просьвіту У л ік болючим у темряву ніч, — Треба бажати сьвітлого розцьвіту, — Треба учитись нести сьвітлу річ, — Треба для сьвітла сьвітлую оплїту Покласти сильну — як колишня Сїч_.
Треба всю душу з народом ділити, Щоб нарід сьвітлом нашим зміг віджити!
(Дальше буде).
Так я, як і мої товариші, нераз в делєґа- циї згадували про випадки наруаіеня релігійних чувств, а особливо о тім, що в східній Галичині, де населене і жовніри переважно або в значній части належать до греко-кат. обряду, нераз в ру
скі сьвята відбувають ся війскові вправи, а се викликує прилюдно соблазнь між населенєм, а у жовнірів ображує і притуплює їх релігійні чув
ства. Я сам був сьвідком, як сего року в руский великодний понеділок, саме перед полуднем, от
же підчас торжественного богостуженч ж івнїри з 80. полку піхоти, котрий доповняє ся з Золо- чівіцини (отже з рускої околиці) маїпзрувалн з касірнї Франц-Йосифа на муштру, а р вночас- но канонєри, котрі доповняють ся з львівского округа (отже т а к іж переважно руского обряду) вертали до артилєрийскої касарнї з прав в їзді.
Проживаю припадково недалеко обидвох каса- рень і мушу признати ся, що ся подія, якій я з кількома Русинами тоді приглядав ся, зроби
ла на нас вельми нригнобляюче вражінє. Можна собі подумати, які чувства і вражіня перейма
ють жовніра, котрого замість вислати в найбіль - ше рокове сьвято до церкви, женуть на муштру.
Такі случаї трафляють ся часто в східній Гали
чині. Не хочу тут підсувати настоятелям злої волі, бо в значній часги причини сего треба гля
діти в незнанго руского календаря, але і в такім случаю сего оправдати не можна. Мінїстер війни у відповідях на рззолюцию поставлену в справі обходженя руских сьвят, я к ів порозуміню з єпи
скопством приписано до обходженя в війску, але я прошу, щоби се розпорядженє ще пригадати і строго виконувати.
А тепер перейду до справи обговорюваної від трех десятків літ в обидвох д елегаціях і в посольскій палаті, котра вимагає остаточної полагоди. Се є видане з всіх сторін голосно ви
маганого нового війскового закона карного і кар
ного ноступованя, відповідного духови часу і поступови Міністерство війни обіцяє і запові
дає видане нового карного закона і постуноваїїя від многих літ, але находить щ іраз нові труд- ности і перепони. Хоч я не задивляю ся роже
во на сю справу і не сю дїваю ся, щоби по ви
далю такого закона настали ідеальні відносини у війску з чисто людскпх причин, однак думаю, що наріканя па збитковане над жовнірами зн ач но зменшили ба ся і що не мали-б ми дражли
вих і довгих розправ бодай в таких розмір їх в раді державній, як се є доси.
На останку маю ще два домаганя нашого селяньства висловити. Одно я сам в делєґацаї нераз вже обговорював — се є урльопованє се- ляньских синів на час жнив. Звич ійно поклику
ємо ся на війскові установи в Німеччині, уважа
ючи їх не без підстави в многих річах взірце
вими. Отже, о скілько знаю, є в Бавариї така установа, що селяньскі сини дістають тритижне
вий урльоп на час жнив. Думаю, що сей приклад гідний наслїдованя і особливо для рільничих країв нашої держави має важче значінє. Корот
ко тривалі жнива се найважнїйша хвиля для селянина, коли він може щось заробити і на ці
лий рік придбати. Кожда робоча сила є в тій хвилі подвійно дорога і для господаря пожадана, а Є. Е. мінїстер війни з’єднав би собі вдяку всіх селян, колиб позволив на 2- до 3- тижневі ур- льопи селяньским синам на час жнив, але з уря
ду, щоби уникнути непотрібної писанини, по
дань і иньших заходів, що лише справу прово
лікають.
Друга справа се жалоби селян, що за шко
ди заподіяні їм в полю наслідком маневрів ді
стають дуже скупу винагороду і на се мусять нераз довго ждати. Коли населене поносить для держави такі тяж кі податки, а тим причиняє ся до удержаня і видосконаленя війска, коли при
носить державі в жертву своє майно і кров, то повинно бути обопільно обовязком міністерства війни зважати на потреби і домаганя населеня і відносити ся до них прихильно. ІІоручаю отж е згадані тут домаганя прихильности міністра війни.
З державної ради.
Вчерашне засїданє палати послів зачало ся зараз по 11. год. Між відчитаними внесеними ( уло внесене пос. Романчука і товаришів за
з отворенем рускої секциї шкільної краєвої ради
у Львові і від пос. Рошковского петицию уря
дників домен і лїсів о признане інжінєрского титулу рільничій академії у Відни на тих самих услівях, що слухачам політехніки.
ІІравительство предложило закон в справі ужпваня припалих на користь держави, непід- несених льосів і вартісних паперів і предложенє що-до пільг від належитостиії для будучої по
зички королівства Чех в сумі 6 міл. кор.
Відтак відповідали міністри на ріжні інтер
пеляції!, а опісля розпочато дискусию над будо
вою водних доріг. З огляду на велике число за
писаних бесідників тягнено жереби. Вольф ви
тягнув ч. 1. а ч. 2. Чайковский, який відступив свій голос пос. Рапапортови. Після ґенерального справоздавця заняв голос сопіга пос. Вольф, висказуючи невдоволене зі скорого «перебичо- вуваня* важних, а зовсім не наглих справ, як
• будова каналів. Відтак бесідник полемізує з Мо- лодочехами що-до іи п с ііт між інвестицнями, каналами і виступає против галицких каналів, які улекшать транспорт бесарабского збіжа і тим зруйнують галицкого рільника. Вкінци ж а дав, щоби проект каналів предложити до заопі- нїосаня соймам і відрочено до сего часу дис
ку СІНО.
Пос. Рапапорт підносить, що Австрия оста- ла позаду других держав що-до дешевих кому- нїкаціїй, бо не має жадного каналу. Тому тепе- рішний поспіх, против якого виступають деякі, потрібний, щоби бодай в иослїдній хвилі надо
лужити те, що занехало ся через віки і не прийти запізно. Тепер вже не час на довгі дис- кусиї, але тра приступити до діла. Говорене про
«польскі канали* є невмісне, бо они сповняють загально економічну місию. Що-до Галичини, то для неї дуже потрібні дешеві комунїкацийні тарифи, які причинили би ся до розвитку про
мислу в сім краю. А завдатки до того е, бо Га
личина має збіже і дерево, має численне насе
лене і добрий, робітничий материял, має уголь і нафту — але доиерва канали уможливлять ви- зисканє сих условій. Закид, немов в Галичині нищать ліси, є о стільки неслушним, що зале- дво половина дозволеного ц и а п іи т дерева до вирубу рубає ся просто з причини, що дорогий транспорт не оплатив би ся. Так само Галичина не потребує болти ся конкуренції! полуднево- росийского збіжа, бо сама є рільним краєм, а впрочім сему можва запобічи в законодатній дорозі'. Тепер-жеж Галичина, не маючи власного промислу, мусить всі свої потреби заспокоюва
ти за дорогу заплату, завдяки картелям в про
мислових краях Австриї, а свої земні плоди му
сить продавати за безцїн наслідком сьвітознх економічних переходів в послїдннх часах. Се що-до Галичини. Але і Австрия відчував так само потребу каналів, бо за довго була безчин
ною в тім зглядї. З а иослїдних 40 літ населене в Австриї прибуло о 25’8°/в, в Галичині о Зїг0°/о так само змогли ся доходи держави в иослї
дних 25 літах. Отже можна виставити собі, як Австрия буде виглядати за 24 літ, коли стане викінченим послїдний канал. Се буде найліпшою відповідию на злобні голоси про розклад і упа
док Австриї. Бесідник кінчить заявою, що По
ляки будуть голосувати, щоби перейти до по- дрібної дискусій.
Після сего промовляли ческпй аґрарист пос. ІІрасек против і Кібек за предложенєм і на тім президент перервав наради о годині 7. ве- чером.
На вечірнім засїданю палата радила даль
ше над предложенєм про водні дороги і перший заняв голос нїмецкий аґрарист Пешка, виступа
ючи против предложеня,
Відтак промовив президент міністрів др.
Кербер. Він зазначив, що тут ходить о акцию великої ваги зі становиска загально економіч
ного. Не треба на се числити, щоби канали в короткім часі по їх викінченю принесли процент від вложеного капіталу. Однак є певним, що сіть водних доріг принесе величезні користидля цілої рідної продукциї і розпічне нову еру еко
номічного розвою. Найбільший натиск положив президент міністрів на се, щоби означене всіх тариф і належитостий, які стоять в звязи з ка
налами, полишено законово правительству. К а
нали не загрожують нічим рільництву а ство
р я т ь підставу для всіх продукцийних сил.
Опісля промовляв за предложенєм молодо- ческпй посол Кальп, вступаючи ся за узглядне
не м моравских міст при визначуваню траси ка
налів, а но єго промові замкнено дискусию і вибрано Генеральними бесідниками: кн. Швар- ценберґа против, а др. Люеґера за предложенєм.
Кн. Ш варценберґ заявив, що він і єго по
літичні товариші є противниками сего предло
женя, бо оно уважає побічною річею реґуляцию рік, а канали головною. Тимчасом сї канали стануть лише входовими стациями для заграни- цї і мусять привести до руїни рідне рільництво.
Бесідник обговорює канали з рільничого і ф і
нансового становиска та закидує, що під фі
нансовим зглядом предложенє не є ясним, і не відомо, звідки правительство думає роздобути ті суми, які потрібні на виконане проектованих ка
налів. Се все зневолює бесідника до цанятя про
тивного нредложеню становиска.
Др. Люеґер не міг виговорити ся задля криків, які піднесли всенїмцї, коли він лише за няв слово. Президент упоминав їх кілька разів, але они галасували безнастанно так, що мимо висиленя д-ра Люеґера ніхто не дочув ні сло
вечка з єго бесіди. Супроти сего президент за м кнув засїданє о год. ’/41І.
Коли знов отворив засїданє, президент ви- сказав жаль з причини такого нарушеня гідно
сті! парламенту. Але скоро Люеґер став говори
ти, всенїмцї знов підняли крик і не заспокоїли ся аж до кінця єго бесіди, зрозумілої хиба для найблизшого окруженя.
По скінченій бесіді Люеґера, президент вп- сказав жаль, іцо реґулямін не дає єму змоги запобічи таким вибрикам. На се встав пос. Бер- ґер і заявив, що ті сцени не відносили ся ані до палати, анї до президента, лише єдино і ви
ключно до бурмістра міста Відня, для якого всенїмцї мають тілько почуте погорди.
Др. Люеґер зажадав голосу, щоби відперти сю обиду, а всенїмцї вийшли з салі з окликом
»фун!« Люеґер заявив, іцо всенїмцїв уважає підлими зрадниками вітчини.
Слідуюче засїданє в четвер о год. 11. рано.
Н о в и н к и .
— Календар. В п я т н и цю : гр.-кат. Теодота;
рим.-кат. Петронелї. — В с у б о т у : гр.-кат. Па- трикия; рим.-кат. Фортуни.
— Вибір вірменьского архиепископа відбув ся нині 410 Службі Божій в вірменьскій катедрі. Го
лосувало 15 сьвящеників. 0 12. год. в полуднє скрутацийна комісия оголосила вислїд виборів:
На першім місці! в терні поставлено кс. Іїосиф а Теодоровича (12 гол.), на другім кс. Богдана Да- видовича (9 гол.), а на третім кс. Мошору (8 гол.).
— Про гостину руско-нар. театру в Радів дях пишуть нам звідтам: Зазвенїла чудова руска пісня над Радоміровим городом, змірялась з во
лоокою дойною й нїмецким йодлєром та поне слась побідно над прутові луги, ледави днїстро ві. Не цілий навіть тиждень гостила між нами наша Мельиомена (23.—28. с. м.), не встигла ще розвинути всю свою красу а вже покріпила своїх, з’єднала собі признане чужих. Одним подала
«Ямарів*, «Бідне Дівча* і Дон Цезара, а другим
«Ой не ходи Грицю та на вечерницї* і «Запо
рожця за Дунаєм*. Німці одуш евіялись виста
вою виведених опереток, хоть декотрі бачили їх в ориґіналї на столичній сцені, Поляки хвалили гру наших артистів, кілька волоских родин уча
щало пильно на всі представлена, а в суміш з нашим «славно* неслось по сали з уст чу
жинців «слява*! Невдоволеною однак і то іце дуже невдоволеною буде сим разом з радовецкої гостини дирекция театру. Одним з тутешннх ма
тадорів було близше до реставрацийних город
ців, другі боялись, аби собі не пригадали в ру- скім театрі своєї матерної мови, а ще иньїиим сподобались майові місячні ночи — театр не мав колишнього поведена, як за Біберовича. Однак не гнівай ся за се славна Дружино! По такій гостині стали Радівцї твоїм довжником. Кнне- ний тобою красний посів не пропаде для нашої Неньки Ліпшого материяльного поводженя, а такого, як у нас, морального, желаємо тобі на до-
догу рідная! Ольдин.
— Опіка, чи розбій? З Тернопільщини пишуть нам: В селі Кипячцї, тернопільского повіту ж и
ве молодий мужик, Данило Рябий, жонатий з Дебельскою, чи як єї зовуть загально, Дябель- скою. Данило Рябий бу з сиротою і ним та єго молодшим братом опікував ся єго стрий, Гара- сим Рябий. Послїдний піймав свою задачу опі
куна з як найкрасшої сторони; сиротами займав ся по батьківски а з доходу з вісьмох морґів поля побудовав для сиріт в кількох літах гарну хату і неменше вигідні господарскі будинки.
Данило і єго брат дійшли до повнолїтя і обня
ли господарство. Небавом помер їх опікун, Та
расам Рябий, а вскорі по нїм єго жінка, а сиро
тами лишили ся їх діти, дівчина (нині шіснай- цятилїтна) і хлопець (чотирнайцятьлїтний). Опі
кунами їх назначив суд Данила Рябого. Всі на- дїяли оя, що Данило відвдячить ся круглим си
ротам за щиру опіку їх батька тим самим хлі
бом. Та стало ся інакше. Сироти, а особливо дівчина, стали жертвами зьвірского знущаня зі сторони Данила і єго жінки. Девять морґів по
ля, які лишили ся для сиріт, не дають спати опікунам. Нерослу дівчину уживали опікуни до найтяжших робіт, доки она не подвигала ся. Єї морили голодом ; жінка Данила видирала єї л іж ку з уст з окликами: «волить моя безрога з’їсти*, «по що маєш їсти? ти і так здохнеш!»
Перед людьми вихвалювала ся та жінка без серця: «Або то я йшла за муж на поле Дани
ла? Я на всьо поле {сиріт) віддавала ся». Болі дівчини, що подвигала ся, піддали злим опіку
нам здогад, що она в відміннім стані, хоть л і
кар виставив дівчині як найкрасше сьвідоцтво.
Сей здогад не дав спати опікунам. Они замкну
ли дівчину до окремої комнати і там при по
мочи Данилового брата так били нещасливу, що аж поломили па пій кужівку. В сей спосіб хоті
ли вимусити на ній признане до несповненого гріху. Дівчина опухла ціла і по сій страшній »о- перациї" утїкла до своєї рбдини в Острові а у- тїкяла так скоро, без віддиху, що Данило на кони дігнати єі не міг Нині' дівчина знов у свого оп куна. Чи се опіка? Се простий розбій!
Відкликуємо ся сею дорогою до ц. к. Суду в Тернополі!, яко надопікунчої власти і до ц. к.
державної прокуратори!, щоби заопікували ся і нещасними сиротами і розбишацкими опікуна
ми. Сусіди не вірять, іцоби побита сирота прий
шла вже до здоровая, а се, що ми навели, є лише дрібкою з нелюдского поведена опікунів з бідними сиротами. Піде марно нещасна дів
чина, воіьмуть ся зьвірі-опікуни до єї брата, бож Данилова жінка «віддавала ся на всьо по
ле». Милосердя над сиротами!*
Всі рускі і польскі часописи просимо пере- печатати сю вістку, може она бодай в сей спо
сіб дійде до відомости компетентних сфер.
Рускі сьвята в армії. Стаціонований у Льво
ві 24. полк піхоти, який доповняв ся майже ви
ключно самими Русинами з Покутя, сьвяткує рускі сьвята з карабіном в руках. В торжествен- не сьвято Вознесена Христового минулого че
тверга, саме коли відправляло ся в церкві Все- ночне і Служба Божа від 6. до 9. год. рано, 9.
компанія 24. п. п. вимашерувала на подвірє ка- сарнї і під наглядом підофіцира відбувала вій- скові вправи. Чи війскові власти знають про се?
Чи звісно їм, що за се саме на інтерпеляцию пос. Барвіньского в раді державній виточено слідство в 80. п. п. також стаціонованім у Льво
ві? Не сумнїваємо ся, що війскові власти пола
годять сю справу та постарають ся, іцо на бу
дуче подібні, обидн релїґійного почуваня Руси
нів не повторять ся.
— Польский голос в рускій справі. Ш овіністич
не поведене львівскої міскої ради зглядом спра
ведливих жадань Русинів пятнують навіть По
ляки. І так, лРггеФімііІ* —згадуючи в остатнім числі про відмовне полагоджене прошепя Руси
нів о назване площі при ул. Чарнецкого іменем Ш евченка і дозволу поставлена там памм.тника великого ґенїя Тараса — пише: «Міска рада мо
гла признати згадане місце яко невідповідне, але чому не вказала сама нньшого місця, се є не
зрозуміле. Справедливо отже Русини догадують ся, що такою відповідию міска рада хотіла ви
мкнути ясііу і отверту відповідь та посуджують єї о народний шовінізм. В тім пересьвідченю скріпляє їх іце й се, що коли Русини просили о уділене площі під будову руского театру, міска рада заж адала перше предложеня планів сего театру. І знова кажуть Русини: Не можемо пред- ложиги планів, бо немислимо виконати пляни, коли не знає ся місця, де театр стане, і т. д.«.
Подібні признаня часто стрічає ся в деяких поль- ских дневниках, але чи они мали доси який успіх ?
— В Старім Самборі відбуде ся вівгорн и кдн я 4. червня с. р. отворенє філії «Просьвіти* в са
ли Братства кушнїрского о 11. год. перед по
луднем. На збори приїде як вдпоручник Голов
ного Виділу п. Вас. Король з відчитом «о штуч
них навозах
— Опера Падеревского «Манру* мала незви
чайне новодженє в Дрезнї, як доносять телєґра- ми. 11о першім актҐ викликано композитора на сцену і серед грімких оплесків вручено єму кіль
ка лаврових вінців. «Манру* має викликувати у слухачів нечувано сильне вражінє, а деякі сцени прямо поривають .
— Обманці' і жебраки у Львові. Вчера по 9. год.
вечером на ул. ІІекарскій якийсь хлопчина при
сів коло хідника і ревів неможливим голосом, іцо згубив 5 кр., які дала єму мати на сіль. Про
хожі задержували ся, сьвітили сірники, але 5 кр. не могли найти. Вкінци якийсь пан вмило
сердив ся над заплаканим хлопцем і дав ему 5 кр., за які хлопчина побіг сейчас до еусїдної
крамниці купити — цукорків.
