Ч. 132. Львів, Середа, дня ІЗ. (26.) червня 1901. Річник V.
Передплата
на «РУСЛАНА* виносить:
в Австриї:
на цілий рік . 10 ар. (20 кор.) на пів року . 5 8р. (10 кор ) на чверть року 2’бОар. (5 кор.) на місяць . 85 кр. (1 к. 70 с.)
За границею:
на цілий рік . . 16 рублів або 36 ф ранків на пів року . . 8 рублів
або 18 франків Поодиноке число по 8 кр. ав.
А
«Вирвеш ми очи і душ у ми вирвеш : а не вовьм еш милости і віри не вовьм еш , бо руске ми серце і вір а руска.< — 3 Р у с д а н о в и х псальмів М. Ш аш кевича.
Виходить у Львові що дня крім неділь і руских сьвят о год. 6-ій иополудни.
Редакция, адмінїстрация і експедиция «Руслана* під ч. 9.
ул. Коперника (Лїидого ч. 9.) Екс
педиция місцева в А ґеяциї Со- коловского в пасажі Гавсмана.
Рукописи звертав ся лише на попереднє застереж ене. — Реклям ациї неопечатані вільні від порта. — Оголош еня зви
чайні приймають ся по ціні 10 кр. від стрічки, а в «Наді
сланім* 20 кр. від стрічки. По
дяки і приватні донесеня по 15 кр. від стрічки.
Політика цькованя.
Не від нині вже ми з милосердєм гля
димо на змаганя »Б2Іеппік-а ро1бк-ого<, понизити руску суспільність, єї народно- культурні змаганя виставити якоюсь крово- жадною »гайдамаччиною*, кождого Руси
на представити з »чо(ним піднебінєм*, яко
му не можна в нічім вірити, бо хотяй хво
стом меле, то зубами вкусить. А з другої сторони сей »І)2Іеппік Роїькі* накликує Поляків до беззглядности супротив Руси
нів, до закиненя »волїтики сентиментів*, а використовуваня власти та переваги, яку мають над Русинами. Сила перед справе- дливостию! — ставить >Б2Іеппік« девізою своєї полїтики і з того становиска осуджує галицкі відносини між польским а руским населенєм.
Треба признати, що на сім становиску Бгіеппік Роїькі стоїть осібннком між поль- скою прасою. Жаден з польскнх, навіть львівских дневників, не валить так в тром- традрацкий бубен шовінізму, не дує в бо- єву сурму національної нетерпимосте, як
»Огіепнік Роїйкі*. Єго нетолєрантному ухо
пи, коли де зачує руске слово, здає ся, що се вже демонстрация проти польскої ідеї, єго арґусове око, коли де загляне руску напись, чи відзнаку, видаєсь се до
казом польскої слабосильности, що допу
стила до того. Кожда читальня видає ся
»Бгіеппік-ови* тайним стоваришенєм ру
ских заговірників, кожді збори ополченєм
>гайдамаків«, які в холявах носять скриті ножі і кождої хвилі готові кинути ся до різні...
Звідки сей неоправданий страх, звідки
Наталь Вахнянин.
— Пек, осина ему! — замітив другий і сплю- . нув з цілої сили, недовіряючи своїм очам.
Може се привид, куме ? — зауважав
| перший.
— А мара его знає! Сплюньте і ви, куме, щоб яке лихо не сподіялось...
— Мужики постояли єще часочок, здвигли раменами раз і другий, сплюнули єще раз і по
брались своєю дорогою, міркуючи заєдно, чи два наші мужики з Бойківщини прибули ту д и ' дійсно на яві они таке чудо бачили, чи може на послухане до цісаря. Митрополит виробив їм лиш яка мара наслала на їх очи такий привид, авдиєнцию на означену годину, рішив ся прове- коли дивлять ся, а митрополита перед ними сти мало дечого сьвідомих люднії, та послужити вже нема. Мужики пустились скоршим ходом, , їм за «чічерона*. О одинайцятій годині рано ви- думали, що де-то наженуть свого проводира, але
рушила мала депутация з забудована рускої се- по митроноЬитї і слід загинув. Замість него су- минариї до цїсарского замку. Виголені і стрійно нули лиш з всіх сторін жуці* Німчики і з роз- прибрані мужики поступали кілька кроків за зявленпми ротами заглядали їм цікаво в очи.
митрополитом довгими улицями міста, зверта- — Господоньку милостивий, що з нами бу- ючи мало уваги на прохожих Німців, котрі д е ? — спитав кум кума. Кров ударила в лице, з своєї сторони дивились на них і на їх о д е ж і/о н ,і застигли на місци. Тимчасом зайшов бл. п.
як на яке невидане диво. Вже минули они пло- митрополит до замку і оглянув ся за своїми щадь св. Стефана і «Високу торговицю* (Н оЬег' клієнтами, колиж ди ви ться, а они не ідуть. По- Магкї) і скрутили на «Суконницї* (ТисЬІаиЬен), стояв, вернув ся, подумав, може де-то нрипини- коли нечайно на зустріч їм виїхав якийсь Нїм- лнсь, але годі — мужики пропали. Недождавшись, чик з візком, упряженим двома великими пса- митрополит вернув домів, пообідав, відпочив, але ми. Пси, заложені в гарні, цьвяшками набиті мужиків нема. Прийшла ніч, мужиків нема; ми- шлеї, поступали перед візком так правильно і нає другий день, мужиків нема, аж третого дня хорошо, як настоящі коні. ' приводить обох иолїция до забудованя семина-
Н а ш і Б о й к и у В ід н и .
В ш істд ес яти х роках, коли в Відни посло вав бл. п. митрополит Сиіридіон, лучилось, що
— Ади, а диви! — заговорив кум до кума і аж перехрестив ся. — Чортовий Німець псами їде! А я думав, що про се лиш в казках роска- зують!
риї рускої.
— Де ви бували, де потратились? — спи
тав недобрий трохи митрополит.
— Сьвітлий отченьку, вибачайте за слово,
сї відьма ненависте та смертельного за- взятя ? Чи може виборчі події напоїли та
ким панічним острахом редакторів »Гаіеп- пік-а«, що ще до тепер не може прийти до себе? Алеж бо у всіх краях і держа
вах. навіть з одноцїльним населенєм, де лише переводять ся вибори до реирезен- тацийних тіл, буває аґітация, спори, наду- житя, а навіть публичний заколот. Щож в тім дивного, що і у нас діє ся так са
мо? Однак і в тім зглядї не можна нашо
му селянинові! закинути, щоб він виступав гіровокацийно, в грізній поставі, або в не
слушній справі, а звичайно стає лише в обороні власної особи і виборчого права супротив містечкової жидови та ріжних полупанків, які є правдивою виборчою за- калою.
< ІІньших реальних причин »Бгіеппік роїекі* не має до такої тревоги перед ве
ликого рускою громадою. Ті поодинокі, ча
сто перекручені, а часто дуже маловажні, поодинокі факти, які він намагав ся пода
вати зі своїми широкими, ненависними ко
ментарями, управняють сей орґан до тако
го песимізму в польско-руских відносинах, бо становлять зникаюче малі виїмки в за
гальнім житю галицкої суспільносте. Але
»В2Іеппік« боїть ся >руского апетиту*, що немов то, одержавши одно, хватає за дру- ге, а завеїгди є ненаситним та невдоволе- ним. Ми вже поминаєм етику сеї тактики, що побоюючи СЯ
ЧОГО ИНЬШОГО,»Б2ІЄППІк роїекі* про що иньше говорить та що инь- ше закидає рускій суспільносте. Але чи справді сей руский апетит такий страшний та такий великий? Побачимо!
Передовсім треба погодити ся навіть
»Б2Іеппік-ови роївк-ому* з сим фактом, що всякий живий орґанїзм має свій »апе
тит* для заспокоєня своїх природних по
треб. Сей апетит є конечний і необхідний, бо лише мерці не мають »апетиту*. Тож і рускому народови не може ніхто дикту
вати: доти, а дальше ні, стілько, а більше ні, — але вічно і вічно, доки сей нарід живе, він буде мати свої потреби і о скіль- ко зростає та розвиває ся, буде єго »апе
тит* розвивати ся та рости разом з потре
бами. Се є таке природне і льоґічно ко
нечне, що хиба який очайдушний екстер- мінатор міг би не признати сего.
Найдальшою метою т. з. »руского апе
титу* є піднесений руско-радикальними кру
гами клич: поділу Галичини. Однак навіть з польскої сторони вже вказувано на не- шкідність такого поділу для польского на- рода. Передовсім Поляки зискали би чи
сто польску гфовінцию, де справді чули би ся зовсім у себе дома, а у східній части Галичини они мали-б все таки перевагу.
Бути може, що і Русини зискали-б тоді трохи там, що в краєвій репрезентацій ста- новили-б бодай знатнїйшу меншість, але всеж таки они були-б в меншосте, а По
ляки, посівши виключно серце краю, ве
лику столицю Львів, та маючи знатну пе
ревагу по містах східної Галичини і вели
ку власність, а до того ще і не мало ма- зурских кольонїй довкола міст на Поділю, остали би завеїди при кермі краєвих справ.
Оттак представляє ся та мара поділу Галичини, яку «Бгіеппік* малює чорними красками в своїх статях на пострах чита
чів. А щож тепер казати про такі »гайда- мацкі забаганки* Русинів, як поділ шкіль
ної краєвої ради, або жадане иереведеня утраквізму в львівскім університеті' — они є далеко більше оправдані зі сторони Ру-
але нас якась мара підбила, чи що. От оногдї, як ми ішли з Вами, переїхав нас якийсь чорт візком з псами, та від того часу не могли ми потрафити домів.
— Куди ж вас носило?
— Та от куди, сьвітлий отченьку! Як нас сей (не снив би ся!) переїхав, ми мов з розуму зійшли і не знали вже, куди повернутись! На щастє навинув ся якийсь добрий чоловік, ко
трий взяв ся нас вести. Ми зайшли в який-то лїс, чи що оно було, прийшли під якусь корчму і припочали. Добрий наш панок велів нам дати пива та і дечого попоїсти. По обідї прийшла музика і почала грати, людей ставало чим раз більше. Всі они обступили нас, приглядались, деякі і гладили нас по лицях, по опанчах і за
глядали в «богородицю*... Наш гіанок крутив ся на всі боки, шварготав з цікавими Німчиками і заєдно будьте показував на нас. Відтак уже зняв шапку і почав збирати гроші. Німчики да
вали, хто що зміг. Одні відходили, приходили другі, а наш панок аж упрів від утоми. Так пе
ребули ми до вечера, проспались у нашого пана, а на другий день зайшли знов до того ліску і знов там попоїли здорово.
Тілько вже иньшу працю загадав нам наш добродій. Перед лицем численно зібраних людей ударялисьмо в якусь машину, в якусь шкіряну подушку. З а кождим ударом вискакувала з ма
шини якась протичка, чи що там, а наш пан
кричав заєдно якесь «гундер* (Ьишіегі), кланяв
ся шапочкою здивованим Німцям і брав від них
2
синів та богато менше застрашаючі для всемогучости Поляків в Галичині! Сї ба
ж ана випливають з доконечних потреб роз
виваючого ся руского народа і скорше, чи пізнїйше самі Поляки прийдуть до переко
нана, що не заспокоїти їх, було би несо
вісною і погубною річию.
Звідкиж бере ся та »політика цько
вана» »Вгіеппік-а роІ8Іі-ого«, яка розбур
хує жовч та завзятє у польско-руских вза
єминах? Се просто »специяльність« сего дневника. Він старає ся станути у кождім зглядї на екранно зацофанім становиску, щоби тим способом між некритичною пу- блнкою зискати собі більше почитности для своїх »двох видань денно*. І так пр.
в артистичних питаних »Р2Іеппік* підняв був з нагоди виставлена »Золотого руна*
Пшибишевского абсурдну опозицию в іме- ни немов то »загроженоїморальности«, ко
ли у всіх других, навіть клерикальних дневниках появили ся були дуже прихиль
ні рецензиї про сей твір.
Підчас недавних робітничих розрухів у Львові, кождий дневник мав якесь сло
во співчутя для голодом приведених до розпуки пролетарів — лише
ОДИН »В 2ІЄ 11-пік* трактував їх, як »батярів«, яких на
лежить або шупасуваги, або позамикати у фурдиґарню. Навіть приватні особи, я- ким повибивано шиби, розвідавши страшне положене безробочих сотень робітників, робили складки на ексцедентів в імя хри- стияньскої науки, щоби »хлїбом віддати за камінь*, а »Вгіеппік« ужив лише сеї на
годи, щоби своїм бібулястим конкурентам закинути »8сЬ1еЬіапіе (ігікіш іп зіу п к іо т іїизгегу, гасіїесапіе (іо екасезоху і зепіу- т е п іа піе на тіеівсп*.
Коли остаточно виявило ся, що справ
ді робітники були в екранно розпачливім положеню, що власти за мало інтересува
ли ся достарченєм робіт, та що коли »бю
ро праці* заставило до праці тисячі тих
»гЬгосіїїісгусІї гак*, они працюють ретель
но від вчасного ранка до пізноі ночи на кавалох чорного хліба — тоді вийшла на верх ціла блямажа львівского тромта- драта.
Тож ми і не дивуємо ся жБгіеппік-ови роІ8к-ому«, що він говорить про »ро<ітсу2- 82епіе ріасу сііії Ь ого Ь огп *, не ЯК про жи- вотну справу, але про якийсь каригідний,
рабівничий заговор на Поляків! Не диву
ємо, що цькує на Русинів та наплюжить їх — бо знаємо тепер жерело сеї »політи
ки безглядности* — а ним є конкуренция супроти вісьмох львівских дневників.
Однак сю борбу за хліб »Вгіеппік«
веде дуже поганими средствами, а їх по- губні наслідки ми викажемо наглядно.
КИРИЛО СТУДИНЬСКИЙ.
Котляревский і Артемовский.
(Дальше).
Коли д. Стешеяко намагав ся силоміць втягнути Стороженка між прихильників гайда
маччини, то те саме хоче він зробити з Котля- ревским і то за всяку ціну. В браку наукових доказів д. Стешенко пускає ся воювати або на- ївностию, або адвокатскими викрутами, якими д. Стеїпенко відзначив ся і в иньшнх своїх, впрочім цїпних працях1), або грубою несовістно- стию.
Висше чули ми гадку д. Стешенка, іцо
«героєм» Котляревского був Залізняк. В другім місци каже д. Стешенко: »На гадку д. Студинь- ского ганьбою для гайдамаків був ще у Котля
ревского образ Залізняка (Мезача), якого поет малює яруном, розбишакою і т. п. Я не розумію, якої особливої характеристики д л я бойця хоче Д.
Студиньский, щоб назвати його нормальним / (стр. 22).
Не вжеж д. Стешенко справді такий н а
ївний, що у него характеристикою для лицяря мусить бути епітет: »розбишака?» Коли так, то годі про се більше спорити! Але у д. Стешенка, на виправдане своєї наївности, найде ся зараз під рукою нефортунний адвокацкин викрут, в ро
ді такого: що «тактику війни годі взагалі оці
нювати з боку етики, коли самий ф акт війни незвичайна дикість, іцо виключеною з сего му
сить бути так звана війна за свободу і коли в ній боєць виявляє чималу відвагу, то за се його можна тілько похвалити та що Залізняк в нашій традициї і у Котляревского являє ся як-раз борцем за свободу" (стр. 23).
По моїй думці, кожда війна, без огляду па єї мотив, мусить зійти на «незвичайну дикість» • Що Залізняк в традициї (людових піснях, опо
віданих і т. и.) являє ся, подібно як і гайдамач
чина, в дуже принадних красках, се річ певна і те зазначив я в моїх «Літературних Замітках»
(стр. 19). Натомість д. Стешенко минає ся з прав
дою, коли твердить, що і у Котляревского З а лізняк являє ся борцем за свободу. Навіть на
тяку на щось подібного у Котляревского не найде а сам рецензент не нопирає своєї фрази ніяки
ми доказами. Колиб д. Стешенко прочитав був з увагою мої „Літературні Замітки" (стр. ЗО.), то бувби там ще й се вичитав, що Вірґілевий Ме- зап є на скрізь симпатичним богатирем-лица- рем, якого не йме ся нї велїзо, ні огонь, а не
«розбишакою», як у Котляревского. Колиб д.
Стешенко був роздумав над сими двома, супе
речними характеристиками Мезаиа у ВірГіля і автора україньскої «Енеїди», то бувби трохи більше здержаним у своїм пуетословнім виводі.
Та сам д. Стешенко бачить, що на основі
«Енеіди» гайдамаччина виідеалізувати не дасть ся. Щоби однак хоть в части виправдати своє тверджене, що Котляревский симпатизував з нею, д. Стешенко пускає ся знов на адвокітскі викрути. Він пише: «Поет, безперечно, відрізняв у гайдамаччині ідеальний бік боротьби проти пана і негативний — у деяких(?) індивідів — о- хоту покористувати ся чужим добром» (стр. 20).
Се ■> безперечно* дуже цікаве, особливо що
до першої частини твердженя д. Стешенка про
«ідеальний бік боротьби проти пана», раз тому, що ніяким доказом не поперте, а друге тому, що д. Стешенко перечить своїм, раньше виска- заним словам. На ст. 17— 18 своєї рщ ензиї твер
див д. Стешенко, що > відносини Котляревского до кріпацтва були неворожі, що з них «тхне» фільо- софією Квітки», а дві сторони дальше читаємо, що »Котляревский відрізняв в гайдамаччині іде-
■) На адвокацкий тон, яким д. Стешенко заступав нерав наукові докази, звернув вже увагу др. Франко в рецензиї двох праць названого автора; про Котляревско
го. «Записки Наук. тов. ім. Шевченка, т. 26 гроші. І Німчики били в ту подушку, але не
могли на сьміх другим так сильно ударяти, як ми з кумом. Під вечер вийшли ми з того горо
ду, та на наше гірке нещастє, добрий сей панок, що нас через два дни так ласкаво годував та поїв, пропав нам з очей як той каміні» в воді.
Не знаючи, куди обернутись, ми з кумом пере
ночували таки в тім лїсї на лавочках, а скоро почало свитати, зайшли знов в місто. Тут пере- ходилисьмо біля якоїсь великої церкви, а кум і порадив мене, щоб зайти та иомолитн ся Богу.
Ми війшли тай стали бити поклони. Тілько я ударив три чи чотири, аж тут сей пан побрав нас з собою і новів до якогось уряду. Тепер ми тут, сьвітлий отченьку, та даруйте, що ми вас набавили таких клопотів.
— Де були ті лю де? — спитав митрополит по нїмецки сторожа безпеченьства.
— От де, — відповів сей з усьміхом, — якийсь дурисьвіт використав їх добродушність, повів в Иратер та показував їх наівним людям яко двох диких Австральцїв за гроші. Ми вже переловили сего індустрийця і показалось, що се був Чех.
— А за що же ви заарештовали сих обох в церкві?
— Ваше Преосьвященьство, люде ті зай
шли в церков св Стефана і вивертали там на соблазнь других козли (Б іе ЬеиТ ЬаЬеп Риггеї- Ь а и т е ^ейсЬІа^еп). — Доперва тепер роз’ясни
лась вся справа, митрополит усьміхнув ся і від
пустив всіх.
Через два дни пішли наші мужики знову на авдиенцию, але мусїли іти поперед митро
полита.
1881.
альний бік боротьби проти пана*. Д. Стешенко знов роздвоїв ся. І говори туг поважно з такими рецензентами!...
Розумів ся, що одна суперечність веде за собою дальші. Д. Стешенко завважав, що Ко
тляревский бачить в гайдамаччині також «нега
тивний бік — у деяких(?) індивідів — охоту по
користувати ся чужим добром». На основі, хоть- би лише сего негативного боку, Котляревский мав повне право помістити гайдамаків в пеклі в однім місци з «ворожбитами, злодіями, паливо
дами і плутами». Се і д. Стешенко, на основі свого власного помічена про негативний бік по
винен був признати. Так нї! Д. Стешенко вва
жає се нехибним фактом, що Котляревский у- містив гайдамаків у пеклі в такім непочестнім товаристві, однак каже, що «факт сей означав одну цікаву річ, якої, на жаль, д. Студиньский не підносить: се власне дуже невитриманий, не- консеквентний, не то серіозний, не то жартли
вий тон, з яким веде і мусить вести своє ко
мічне оповідане Котляревский» (стр. 20.).
Річ ясна, що нема нічого лекшого, як уда
рити на неконсеквентний тон в поемі Котлярев
ского, але в сім разі годі, — хотьби з огляду на негативний бік в гайдамаччині', за який за
служеною карою було пекло, а який сам рецен
зент розширює не иа одні грабежі, але й на нелюдскости. На доказ, що Котляревский веде своє оповідане в невитриманім, неконсеквентнім тоні, підносить д. Стешенко те, що разом з гай
дамаками умістив Котляревский в пеклі ш ев
ців, кравців, ковалів а потім цехи: різницкий, коновальский, кушнїрский, ткацкий, ш аповаль- ский. «Не вжеж всім сим словам, питає д. Сте
шенко, можна надавати серіозне значінє ? Не вже поет дїйстно міг всадити до пекла всіх ре
місників тільки за те, що вони ремісники, або ЬоггіЬіІе йісіи — всіх християн, не кажучи вже про невірних — навіть незвістно за що?»
(стр. 21.)
Мушу признати ся, що істориєю та житєм ремісничих цехів я займав ся лише принагідно, тому повної відповіди на заміт д. Стешенка не дам. Але і се, що наведу, повинно нересьвідчн- ти рецензента, що він знов пустив ся На фрази.
Деякі з уміщених Котлчревским в пеклі ремісничі цехи мали за собою дуже лиху сла
ву. Так прим, знаємо, що шаповали (ремісники, що вирабляють з вовни шапки і рукавиці), за- мешкалі в Новім Ропеку, мають ще до нині свій шаповальский цех. В місцях своїх подорожнії і у себе дома мають шаповали славу дуже мет
ких злодіїв і обманщиків. Украсти у мужика не лише вовну, але і що небудь друге, не вваж іє ся по гадці більшости шаповалів гріхом. Бували случаї, що шаповали займали ся поменьшими крадїжамп на торгах, за що їх бито без поща
ди. В Ропеку пересьвідчені люди, що ні один шаповал не жиє довго тому, бо в него повідби
вані печінки. Для лекшого порозуміня між со
бою мають шаповали свою окрему, тайну мо
ву 1 2 ). Росийскі кушнїрі мають також свою окре
му мову, до якої переняли чимало слів з мови офенїв (дрібних, росийских торговців). Мову, по
дібну до офеньскої, мають в Росиї жебраки, зло
дії, конокради’). Правда, що доси, о скілько мені звістно, не р і з ’яснено в науці причин спорідне
на тайних говорів, офеяів, жебраків, злодіїв і конокрадів, всеж оно подає нам здогад про якісь близші взаємини між веїми тими елементами.
Один з дослідників істориї краківских цехів до половини XVII віку каже нам про учеяиків сих цехів, що они відзначали ся розпустою, браком карности, бунтами і т. п.3).
Може ті невеличкі натяки вияснятьд. Сте- шенкови, що Котляревский не длятого посилав кравців, шевців і т. п. до пекла, що они були ремісниками, або тому, що тон в «Енеїдї» не
витриманий. неконсеквентний, лише тому, що репутация чи то більшости їх, чи частини, чи
») 0. Н и к о л а й ч и к 'ь : «Огголосокь лпрницкаго язьїка». Кіевск. Старина з р. 1890. Априль. стр. 123—4.
2) Д а л ь : „Голковий словарь живаго великорусска- го язьїка» СПВ. 1880. Томі. стр.ЕХХ—-ЕХХІІ: «О искуст- венньїхь язьікахт>«. Більше жерел про офеяів відмітив я в моїй етнографічній розвідці п. 8. «Лірники», Львів 1894.
стр. 23—4. Там дав я також легкі натяки про зносини лірників з офенами і т. п.
•) 2 Ь
і£П
іємгР а г і г о : „Іісгпіочгіе і Іоч'аггунго
сєс
Ь
охукгако\УйкісЬ оЗ ііги^іе] роіомгу ^іоки XVII.»
1900. стр. 9 0 -1 .
з навіть поодиноких людий була некористна. Не
длячого иньшої’о уміщені також в пеклі «невір
ні християни. Тепер повинен зрозуміти д. Сте- шенко, що єго тверджене, будьто «Котлярев- ский яко поет комізма граеть ся словами і що надавати його комізму серіозну вагу можна ли
ше при великих натяганих» на сім місци в ли
ше натяганем і помилкою.
(Дальше буде).
Реґуляция рік в Галичині.
Водна комісия зібрала ся вчера на засїда- не і хотяй правительственна предлога в справі реґуляциї рік в Галичині не війшла ще до сон
му. перевела над сею, впрочім знаною, справою інформацийну дискусию. На засїданю явив ся також запрошений мінїстер Пентак і представив основи правительственного проекту. Проект о- біймае проґраму реґуляциї всіх рік в Галичині, яку має ся довершити в 20 літах, починаючи з 1904. роком. В проґрамі поділено ріки на три категорій:
1) карпатскі ріки, яких не обнято дотепе- рішвими реґуляцийними законами, іменно : Ска- ва, Раба, Попрад, Вислок, Вігор, Стрий, Свича з Пукелию, три Бистриці (солотвиньска, надвір- няньска і спільна) і Танву. Кошти реґуляциї по
носить держава 60% і край 40°/,.
2) реґуляция рік: Дунаєць від Зглобиць до Н. Санча, Вислок від Мєлца до Ясла і Сян від сольного складу до Сянока. Кошти поносить держава.
3) реґуляция горішного бігу рік, наведених під 2), коштом держави 6О°/о і краю 4О°/о.
Загальні кошти реґуляциї сих рік обчисле
но на 58,580.000 К.; з сего припадає на реґуля- цию карпатских рік 35,500.000 К, на Дунаєць, Вислок і Сян (під 2) 19,900.000 і вкінци на го- рішяий біг сих трех рік (під 3) 3,100.100 К.
До 1912. року має ся видати на згадану ціль 20,361.000 К, з чого держава поносить 19,398.600 К, а край 6,962.400 К.
По інформацниних пояснених мін. Пєнтака, комісия висказала ему признане за стараня о реґуляцию краєвих рік, почім нриступлено до дискусиї.
Референтом правительственної предлоги о реґуляциї рік вибрано пос. Козловского, а рефе
рентом предлоги о будові водних каналів пос.
Меруяовича.
Н о в и н к и.
— Календар. В с е р е д у : гр.-кат. Акилини;
рим.-кат. Йоана. — В ч е т в е р : гр.-кат. Елисея;
рим.-кат. Володислава.
— „$1о\№о Роїзкіе" дивує ся, що внесене п.
Олесницкого о руский університет підписав т а кож п. Б а р в і н ь с к и й . Повинно собі пригада
ти, що від 10 літ гі. Барвіньский домагае ся засновувана руских катедр в університеті львів- скім, і що дещо вже з тих домагань сповнено.
Зовсім отже річ зрозуміла, що піддержує вне
сене, котре до того самого змагає.
— До сеймових послів! Одержуємо письмо з просьбою о поміщене: Звертаю увагу пп. по
слів соймових на піднесену кривду гуцулів в
„Русланї" ч. 88. з с. р. З а ті „плаї" (виходи) в полонину докучають заряди ц. к. державних дібр гуцулам до живого. Може повторитись стрі- ля н к а з перед кількох років межи побережниками камер, а гуцулами. Гуцулів карають немилосер- но. Гуцули і негуцули твердять, що заряди ц к.
державних дібр попросту напастують їх. Вправдї писар громадский з Гриневи (,\1ік. ЗсЬгеіЬег), котрий ледви кілька слів склеїти потрафить, обіцяв гуцулам, що виходить справу у п. старо
сти косівского, і на се вже могорич запив і гро
ші від гуцулів взяв, але на се нема чого наді
йти ся, бо, як мені гуцули жалують ся, має уже карний нісланець стягати з них кари грошеві, кагу Іазохуе, за ті плаї. Наложуване кар га єгко-
<1у 1азо\уе в косівскім докладно зіллюстроване Дм. Готич в «Русланї* ч. 87 з с. р.
Перед кількома роками хотів ц. к. заряд дібр держ. в Гриневій позбутись хати Дм. Бой- чука з камерального ґрунту « в тій цїли прика- зано лісничому і побережникам полляти ту хату нафтою і запалити. Приказ сповнено, та на щ а
стя були поблизько гуцули і при ду сили огонь, чим уратовали одно людске жить, бо в тій хаті була під той час темна каліка, донька того Дм. Бой- чука. Тепер знову повторила ся та сама справа, тілько у відмінній формі, де знову на приказ хо тіли позбутись хати 8 камер, ґрунту і при тім покалічено одного гуцула, а одному, я к кажуть,
зломано руку. Справа находить ся тепер в судо
вім слідстві і я пересьвідчений, що такі праві судці як пп. Раставецкий і Тунїковский розслї- дять справу належно, але поки-що, обовязую пп.
послів, щоби за піднесеними ту справами упімну- лись в соймі, бо на гуцулів валять вже нові нещастя. — Іван Попель, парох Довгоноля.
— Загальні збори «Руского Товариства педаго
гічного* відбудуть ся 29. с. м. в «Народнім До
мі* у Львові, в комнатї 3 б кляси ґімназияль- ної. Початок зборів о 3. год пополудня. Днев- ний порядок: 1) Отворенє зборів Головою Това
риства. 2) Справозданє секретаря. 3) Справозда- нє касиєра і видавничої комісиї. 4) Справозданє з руху книжок і маґазину. 5) Справозданє ре
ферента філії. 6) Справозданє контрольної комі
сиї. 7) Вибір виділу. 8) Вибір контрольної ком і
сиї. 9) Внесена виділу і членів.
— Попис музикально - вокальній в женьскім Інституті Руского 'Гов. педаґоґічного при ул. Са- ви ч. 3. відбуде ся в пятницю дня 28. с. м. то
чно о 5. год. по полудни (зі згляду на концерт
»Бояна«). Окремих запрошень не розсилає ся.
— З товариства ім. Котляревского у Львові.
Справозданє з дїяльности Виділу від 1. мая до 15. червня 1901.
Виділ відбув три засїданя, на яких порі
шено між иньшим, скликати загальні збори лі
тературної секциї в цїли доповнена еї заряду і передапя секциї задач, порушених на засїдапях Виділу товариства. На збори запрошено також визначних діячів на нашій драматичній ниві.
Для придбана фондів на будову руського театру у Львові порішено видати кореснонден- цийні картки з видом будучого театру.
Справою винайму Скарбківскої сцени зай
мав ся Виділ через кілька засідань з черги, од
нак в виду зміни Дирекциї «Руского народного театру* порішено на разі перервати переговори з управою театру Скарбка.
Ухвалено зложити прилюдну подяку на торжественнім вечері в льокали тов. «Руска Бе
сіда* ВП. Клїшевскому, артистові! міского теа
тру у Львові, за єго заходи і стараня около у- строєня аматорских вистав театральних.
В члени товариства принчто: о. Омеляна Чайковского, пароха з Глубічка великого, пп.
Володимира ПІухевича (щп.) зі Львова, Миколу Мельника і Андрея Гучка з Відня.
Касове справозданє : П риходи: членьскі вкладки — 196’75 К, добровільні датки — 21698 К, з цеголок — 18’40 К, з пушки — 20 К, з представлена — 40 К. Розходи виносили 228*35 К. — Сальдо 26378 К.
Добровільні датки на будову руского теа
тру зложили (дальше) ВП.: о. Михайло Зубрзц- кий з Мшанця 6 К, II. Н. 5 сот., Кучма 40 сот., П. Гладилович від В. Щелюха 6 К, Малай 27 сот., Устиянович 20 сот., ГІ. Чайковский з ко- мерсу в Комарні 10’81 К, Тов. «Дністер* 50 К, Л. Гаакевич з нечерка Ш евченківского польских ґімназий і школи реальної 70 К, І. Борис з Кра
кова (складка) 13-67 К, Коцко 40 сот., Заяць 60 сот., Іванець 15 сот., М. Мельник (від учеників тернопільскої ґімназиі) 10 К, І. Бурачиньскяп з Княждвора 2 К, Н. М. зі Львова 2 К, В. Гнатків (збірка п. Бенеша) 6 К, о. Ос. Скоморовский 5 К, др. Яр. Кулачковский 10 К, В. Чума (з весї- ля п. Ґулевича) 10 К, А. Вітковицкий з Бібрки (складка) 4-73 К, Гуменюк з Сокиринець 14-70 К. з пушки «Нар. Торговлї* в Снятинї 20 К. — Проф. Гілярий Огоновский жертвував на цїли товариства ілюстроване видане «Гайдамаків*
Ш евченка.
Всім ВП. жертводавцям Виділ складає щи
ру подяку і просить їх не забувати і на дальше на наше товариство.
Товариство ім. Котляревского зібрало доси на будову театру 2.223-11 К, а товариство «Про- сьвіта* 60.215 62 К — разом 62.438 73 К.
Сей фонд є справді дуже малий, а причи
ною такого пинявого єго зросту є байдужність, з якою зверх тримілїоновий руський нарід в Га
личині відносить ся до своєї драматичної ш ту
ки. Виділ товариства відзивавсь проте до па
тріотичного почутя всіх ВП. Родимців, аби при всякій нагоді не забували про власну сьвягиню драматичної музи. Головно звертаємо ся з от- сим завзивом до ВП. Членів нашого тов іриства і до тих Добродіїв, що в їх руках находять ся цеголки на будову руского театру на загальну квоту 4.000 К. Як-раз за кілька днів маємо пер
шого липня, то і ліпша нагода зібрати більше лепт та прислати їх нам на «добрий початок*
нового півроку. З а Виділ : Г іляр и й Огоновский, голова. Сень Ґорук, з секретар.
— Вислїд спису населеня в Галичині з дня 31.
грудня 1900. Старосте (політичних округів) в Га
личині є 78, а крім того два міста з власним статутом; судових округів є 184; всіх адмінї- страцийних громад є 6.228, а всіх мїсцевостий 7.113; двірских обшарів є 5301 з 5461 місцево
стями.
Ціле населене разом з війском виносить 7,317.023 (6.607.816) (для порівнаня подаємо в скобках числа з 1890. р.). З того є мущин 3,620.042 (3,260.433), а женщин 3,696.981 (3,347.383).
Щ о-до віроісповіданя є: римо-католиків 3,352.308 (2,997.430), греко-католиків 3,103.410
(2,792.449), вірм.-кат. 1540 (1739), старокатоликів є 13 (68), гр.-ориєнтальних 2157 (1429), вірм,- ориєнтальних 1326 (401), евангеликів ауґсбурско- го віроісповіданя (лютрів) 39.328 (36.289), гель- вецкого віроісповіданя (реформ.) 5235 (4990), Ан- гликанів 51 (63), Менонітів ЗЮ (454), Унїтлриа- нів 2 (5), липованів 4 (3). жидів 810.845 (772.213), магомеданів 1 (6), иньших віроісповіданя 223 (123), безвіроісповідних 215 (116).
Що-до народростий (після товарискої мо
ви) є Поляків 3,989.538 (3,516.698), Русинів 3,084.212 (2,832 043), Німців 201.846 (227.600), Че
хів, Моравян, Словаків 9.248 (5727), Словінців 123 (208), Сербо-Хорватів 23 (4), Італійців 144 (58), Румунів 511 (283), Мадярів 90 (95), Англій
ців 1.
Уміє читати і писати: мущин 1,262.062, женщин 948.391 — разом 2,210.453 (1,239.122);
лише читати: мущин 170.578, женщин 275.576—
разом 446.154 (492.080), ані читати ані писати:
мущин 2,187.399 (2,316.166), женщин 2,473.017 (2,560.433), — разом 4,660.416 на 7,317.023 на- селеня.
Коней є в Галичині 915.811 (758.980), рога
тої худоби 3,700.618 (2,461.068), мулів і ослів 960 (1134), кіз 17.952 (21210), овець 436.287 (635.007), свиней 1,253.949 (780.337); число улиїв 209.257 (259.908); курей 7,690.759, гусей 444.988, качок 228.329, иньших птиць домашних 135.126.
— «Сьвяточна* балаканка. О агеїа бич^іесгпа в погоні за сензациями придумала «з віродо- стойного жерела*, що вірменьске архнепископ- сгво у Львові має бути знесене. Ся вістка дуже шгудерно викомбінована представляє ся так:
Правительство пересправляло з трема кандида
тами на вірменьского архиепнскопа, щоби они згодили ся на знесене вірм. архиепископства у Львові, і на прилучене вірних вірм. архидиєце- зиї до латиаьскої. З а те один з терна кандида
тів засів би на ново утворенім енископскім пре
столі в Тернополя. Двох з кандидатів мало від
кинути се предложенє, а третин згодив ся і він має бути послїдним вірм. архиепиекопом у Львові, {а перш їм лат. єпископом в Терпополи.—Показує ся однак, що ціла ся вістка виссана з пальця.
— *К6«ка Г0ІПІС2Є* Появило ся справозданє
«Рільничих Кружків* за 1900 рік, з якого вий
маємо що важнїйше з дїяльности сего товари
ства: Приходи виносили 47.875 К (з соймової субвепшії 20.400 К і державної 9.250 К); розхо
ди 43.212 (найбільше коштувало видавництво
»Рг2е\¥ос1піка К К.« і люсграциї). На 1901 р.
прелїміновано 51.060 К Всіх кружків було 1516, а зложило справозданє 723 кружків з 34.296 членами. Нових кружків засновано 76, а з них 30 у східній Галичині (в 20 повітах, найбільше в самбірскім: 3). Упало кружків 248, з того 132 у східній Галичині (в 41 повітах, найбільше в не- ремишлнньскім: 8). Орґан товариства виходив в 2.400 примірників, а руский д >даток д о ю ж д з г о другого числа коштував 752 К. «хоть—як стоїть в справоздлню — не приносив цілком ніяких
ДОХОДІВ*.
