Ч. 50 Львів, Субота, дня 3. (16.) марця 1901. Річник V
9
Передплата на »РУ СЛАНА» виносить:
в Австриї:
на цілий рік . 10 ар. (20 кор.) на пів року . 5 ер. (10 кор.) на чверть року 2’508р. (6 кор.) на місяць . 86 кр. (1 к. 70 с.)
За границею:
на цілий рік . . 16 рублів або 36 франків на пів року . . 8 рублів
або 18 франків Поодиноке число по 8 кр. ав.
• Вирвеш ми очи і душу ми вирвеш: а не вовьмеш милости і віри не вовьмеш, бо руске ми серце і віра руска.» — 5 Р у с л а н о в и х псальмів М. Шашкевича.
Виходить у Львові що дня крім неділь і руских сьвят о год. 6-ій пополудни.
Редакция, адмінїстрация і експедиция «Руслана» під ч. 9.
ул. Коперника (Лїндого ч. 9.) Екс
педиция місцева в Аґенциї Со- коловского в пасажі Гавсмана.
Рукописи звертав ся лише на попереднє застережене. — Реклямациї неопечатані вільні від порта. — Оголошеня зви
чайні приймають ся по ціні
10 кр. від стрічки, а в •Наді
сланім» 20 кр. від стрічки. По
дяки і приватні донесена по 15 кр. від стрічки.
(трех кварталів) таким способом, що рефе
рати над поодинокими галузями промислу приділено ріжним промисловим палатам, а --- ' виготовлені ними рефеоати обговорено в (X) Торговельні договори нашої мо-!спільнім редакцийнім комітеті і одобрено.
нархії з головнїйшими державами особли-, Остаточну редакцию взяв на себе тїснїн- во з Німеччиною добігають до кінця і те-;ший виділ, зложений з референтів палати пер ьже мусять австринске і угорске пра- віденьскої, пражекої і ліберецкої (Кеісйеп- вительства робити підготовленя до заклю- Ьег§). Сї три палати мали найбільші і най- ченя нових договорів до укладу нових ми-|Важнїйші реферати, по добрих чотири пя- тових тариф. Є се для нашої держави тих роботи виготовили самі ческі палати вельми жизнена справа, бо від успішного н. пр. пражека про тарифові кляси: цукор, переведеня договорів залежати буде еко- сгііритус, фарбярскі і гарбарскі материяли, помічне становище і дальший розвиток довщі, олії, зелїзо, машини, інструменти, економічний австрийских країв, а також хемічні плоди і запальні товари; лїберецка
Нова митова тарифа.
про лен, коноплі, юту, щітки, шкла іт. гі.);
сірники ; материяльна пільга або шкода населеня.
Саме тепер відбувають ся в гіромисло-| пільзненьска про пиво, солод, вій раді покликані правительством анкети хебска про глиняні товари інтересованих заводовцїв для підготовленя
нової мінової тарифи і потревають імо-
3 ошнїй промислових і торговельних палат появила ся доси перша половина вірно до кінця сего місяця. Остаточна тому, поважне діло на 248 сторін, а також ухвала самої промислової ради западе;і другу половину вже предложено прави- імовірно протягом цьвітнн, а тим самим і тельству. Австрийскі палати справді можуть скінчить ся збиранє потрібних для прави- гордити ся сею роботою, бо она випала тельства материялів, так що оно буде мо
гло приступити до пересправ з Угорщи
ною. Ще в сім місяци мають вийти до на дотеперішній тарифі (якої система є угорского правптельства відповідні запро-1 неперечно добра і вравйльна) але сей на
сини. Споміж оніпїй, які будуть основою [черк удосконалений докладним специялїзо- нарад промислової ради окрім знаменитих ванєм і усуненєм дотеперішних недостач, опіпїй заводових товариств (н. пр. краєво , Особливу вартість має узасадненє сего на- го товариства ческих фабрик машин, ав- черку, бо містить в собі незвичайно бога- стрийского товариства для пособлюваня ■ тин і доси ніколи не згромаджений в та- хемічного промислу і т. п.), також опінїя |кій повні материял. Положене кождої про- з’єдинених промислових і торговельних па-Смислової галузи, її розвиток при тегіеріш- лат. Ся опінїя вийшла із співдїланя майже
всіх торговельних палат нашої половини монархії (окрім лїнцкоі) з центральним со
юзом австрийских промисловців і була уложена протягом доволі короткого часу
дійсно знаменито. Тарифовий начерк, о скілько він тепер виготовлений, опирає ся
ній митовій тарифі, її потреби в будуччинї, все те — окрім безлїчи доси незнаних по
дробиць— виложено строго річевим і пред- метовим способом; бажаня продуцентів і противні інтереси консументів поодиноких
товарів представлені основно і безпристра- стно а остаточне рішене палат переведене і мотивоване взірцево. Се була щаслива думка, знамениті сили, якими орудують австрийскі палати, згромадити в такій фор
мі і довести до спільної цїли; з другого боку було се також — особливо з боку трех палат віденьскої, пражекої і лїберец- кої, котрі і так взяли на себе львину часть праці, жертва принесена їх самостійности, бо в спілці щезає зовсім, бодай для ши
рокої публичности, робота поодинокої па
лати, а виступає перед очи лише цілість.
Тим висше треба оцінити ту спільну ро
боту. Велику вартість переведеної палата
ми роботи признало само правительство найвиразнїйше тим самим, поклавши тари
фовий начерк торговельних палат основою теперішних нарад промислової ради і очи
видно має намір, по відповіднім перегляді з свого боку, сей начерк приняти.
Опінїя торговельних палат визначає ся корисно від до тепер знаних осудів иньших регірезентаций інтересованих тим, що лише там предкладає підвисшенє мит, де се конечно потрібно, де очивидно доте
перішня охорона була недостаточна. Кожде таке иідви.сиїенє є докладно узасадненє і не уступає сліпо інтересованим, але всьо докладно і холодно розважає. Можна на
віть сему поступованю зробити докір, що задалеко в тім напрямі посуває ся і за
надто односторонно звертає бачність на поодинокі в краю вже істнуючі, сильні га
лузи промислові з шкодою таких продук- цийних галузий, що ще незначні і слабі, але спосібні до розвитку. Яка велика ріж- ниця з огіінїєю центральної господаревої репрезентацій, котра виходячи з засади, що чим більше вимагає ся, тим більше
Тузеивиі рай в поетичних твори Т ар аса ПІ ев ч ен к а.
(Відчит).
(Дальше).
В відраднїйшім настрою душі, коли поет вірив в поправу сумних суспільних відносин, глядів він рожево й на бідні україньскі села.
І ті бідні села видавались ему тоді далеко крас
ними, ніж они були в дїйсности, и люди також веселїйші:
І передо мною,
Ніби море, виступають Широкії села
З вишневими садочками, — І люде веселі, —
Село і серце одпочине.
Село на нашій Україні — Неначе писанка — село Зеленим гаєм поросло,
Цьвітут сади, біліють хати, — А на горі стоять палати, Неначе диво, — а кругом Широколистій тополі, А там і ліс і ліс і поле, І сині гори за Дніпром...
Сам Бог витає над селом ! (II, 101.) Одиноким бажанєм поета в неволі було, вернути, хоч на старість, на Україну і пережи
вати в спокою останні літа в вітчинї, у тім своїм земнім раю: от єго ідеал: хатиночка в гаю над Дніпром, а в хатиночці люба жіночка:
Над Каспієм, 1850 р.
А я так мало-небагато
Благав у Бога, — тілько хату, Одну хатиночку в гаю,
Та дві тополі коло неї, Та безталанную мою...
Мою Оксаночку, щоб з нею У — двох дивити ся з гори На Дніпр широкий, на яри Та на лани золото-нолі, Та на високії могили, — А потім би з гори зійшли, По-над Дніпром у темнім гаї Гуляли-б, поки не смеркає, Поки мир Божий не засне;
Поки з вечерньою зорьою Не зійде місяць над горою, Туман на лай не прожене, — Ми-б подивились, помолились, І розмовляючи пішли-б Вечеряти в свою хатину.
Я тілько хаточку в тім раї Благав, і досі ще благаю, _ Щоб хоч умерти на Дніпрі Хоч на малесенькій горі.
(II, 6 1 -6 2 .) Однак люта доля не позволила єму діжда
тись сповненя того скромного бажаня. З ним стало ся так, як з-неодним чоловіком, що при найкрасших духових прикметах не зазнає долі
на землі. Сталось так і з тою дівчиною, котру Ш евченко ось як жаліє:
Боже! Боже! Даєш волю І розум на сьвітї,
Красу даєш, серце чисте, Та не даєш жити...
Не даєш на рай веселий, На сьвіт Твій великий Надивитись, помолитись І заснуть на віки!...
(II, 103.) Поет відчував тим дужше ту неласку до
лі для себе, бо у него було серце, що бажало могучої любови: маю серце широкеє, ні з ким поділити. Він, що знав про всі тонкости щирої,
; сердечної любови в ріжннх єї відмінах, не за- 1 знав єї сам ніколи. А прецінь — то наймогу- I чійша сила, що понукує чоловіка до найкрас- : ших пожертвовань, то духова розкіш, що ще І найбільше з всіх розкоший дає понятє о зем-
! скім раю! І Ш евченко ставить невідкликним услівєм туземного раю любов: чито одиниці до одиниці таку, яка буває між молодими людьми, що провадить до основаня родинного щастя, ЧИТО любов в родині, любов між приятелями, любов до вітчини і людскости.
Пречудно зобразив нам райованє любля
чих ся взаїмно молодят:
Розмавляла, жартувала, (Маряна з Пе
трусем).
Обнімала, мліла, В раю жила... а іноді Плакала, німіла.
(І. 79.)
2 можна осягнути, а бодай щось осягнути,
— ставить прямо неосяжні домаганя (мито від бавовни, вовни, юти і т. п. незвичайно високі мита аґрарні), не задавши собі тру
ду, щоби сї домаганя належно узасаднити, і то без огляду на всю державну госпо
дарку. Се імовірно і майже нема сумніву, що певні аґрарні мита (особливо збіжеві) будуть відповідно підвисшені. На се вка
зує вже постанова теперішньої угоди між австрийским правительством і Угорщиною, щоби при уложеню нової митової тарифи були рівномірно узгляднені промислові і рільничі інтереси.
(Конець буде).
Д о п и с ь .
З Самбірщини і Самбора.
Ж ивем — живем своїм житєм! Пливе оно не природним способом, мов тихенька річка, що веселить країну і є її аортою, в котру-б вливали ся всі притоки, а она жручи напливаючі води, взмагалась би в силу і була оживляючим чин
ником для своєї країни, але є оно якесь химер
не, поривчисте.
Як в горах ударуть зливи, змагавсь жовто- бурої краски вода і з шумом та гуком несесь у долини, то знов у посуху буває плитонька, що і курка єї перебреде, — таке саме і житє Русинів в Самбірщинї.
Треба тучі-виборів, котрі розбудять Самбір- щину до хвилевого житя, підчас котрого кітлу- ють струї змагань, мутні мов ті сїро-бурі води без ясного начерку, а переминуть не лишаючи хісна. Тоді настає тишина, вертає ніби ідилічне житє.
Дивне оно а правдиве, а вини сему треба-б глядіти у ріжних чинників, а передовсім у себе самих, бож нема постійної, невсипучої праці на поли просьвіти і економічних змагань, котра-б промощувала дорогу, будувала і вела до щораз лучшої долі. Нема у нас однопільної праці, але навіть порозуміня її, а головною перешкодою є се, що шляхи змагань розходять ся в діяме- трально противні сторони.
Щоби показати правду сего, досить гляну- нути на другі повіти, котрі окрились густою сї- тию читалень, крамниць і просьвітних та еконо
мічних товариств, а порівнати їх з станом на
шого повіту, то аж сум нас збере. Мов поодинокі оази виринає їх кілька і що року остають ті самі, добре, що ще не зменшає ся їх число! А який же висновок сего ? Яке сьвідоцтво кидає оно на цілий повіт, що мов закаменілий спочи
ває сном мертвих і до житя обудитись не може.
Ш укаючи за причиною, мусимо перше на
Така любов каже забувати про сирітство, про тяжкі злидні, які терпить ся на найпога- нїйшій, найтяжшій службі. Така любов робить навіть нещасного сироту, наймита жидівского, Ярему, найщасливійшим в сьвітї:
Сирота Ярема, сирота убогий:
Нї сестри, ні брата — нікого нема!
Попихач жидівский, виріс у порогу;
А не клене долї, людей не займа.
Бо він під впливом любови чує ся щасли
вим, він раює:
Сирота Ярема — сирота богатий,
Бо є з ким заплакать, є з ким засьпівать:
Єсть карні очи, — як зіроньки сяють, Білі рученята — млїють-обнїмають, Єсть серце єдине, серденько дівоче, Що плаче, сьмієтця, як він того хоче.
Або отея картина райованя:
Зацьвіла в долинї Червона калина, Ніби засьміялась Дївчина-дитина.
Любо — любо стало, — Пташечка зраділа І защебетала...
Почула дівчина І, в білій свитині, З біленької хати Вийшла погуляти У гай на долину.
І вийшов до неї З зеленого гаю
кинутись на великих патріотів, котрі крім пу
стих фраз, крім накидуваня ся мокрим рядном на одиниці, що бажали-б зміни до жизненної ро
боти крім люкративної рук не приложать. Від якогось часу, аби повздержати і тих немногих робітників, що старають ся о розбуджене, а не танцюють під батуту їх і то без ріжницї чи то сьвященик або урядник, клеймують їх назвою
»радикале.
Дивуватись нераз треба безличности чи то скрайній глупотї, як старають ся такі патріоти виказати свою консервативність а представити противників в найгіршім сьвітлї.
Ось винайшли наші любезненькі гарне еред- ство відстрашувана від роботи, котрої ся самі імити не хочуть, а за се на сором удостоюють ся признанєм з ріжних сторін та ще суть на стілько наївні, що з-' ними ся консолідують, мі
сто киненя погорди.
Крім сеї причини, котра чей з часом змі
нити ся повинна, мусить зло десь ще глибше міститись, мусить бути якийсь застарілий блуд.
Глядючи довший час на обставини сего повіту, надивувати ся нераз не можна, як коли яке просьвітне товариство розішле сотки запро
шень або відозв, уложить обширну і, як здаєсь, добірну програму, не мине нікого, як здає ся, з впливових а прихильних людий, а ту на глум явить ся на збори з десяток сих впливових лю
дий та ще дещо селян та шляхти, а поза впли
вовими людьми не бачимо їх впливу, що є до
казом, що впливозі люде ідуть на ліво а нарід на право, або може ще гірше, але сего не хо
чемо припускати.
(Конець буде).
З державної ради.
Вчерашне заеїданє зачало ся о год. 2 по- пол. Мінїстер скарбу предложив проект закона в справі податкових полекш ейдля кількох міст, між ними і для Львова. Відтак читано внесеня та інтерпеляциї, но чім президент оповістив ре
зультат вибору до конституцийної комісиї. З Поляків увійшли до неї: Аполїнарий Яворский, Войтїх Дїдушицкий, Козловский, Романович і Старжиньский.
Відтак на запитань нос. Риби в справі ін- терпеляций відкликав ся президент на свої кіль
каразові відповіди і заявив, що свого провізо- ричного рішеня не може змінити. Пос. Берґер жалує ся, що в костелї св. Петра у Відни кс.
Фрайнд порушає на проповідниця політичні кве- стиї і жадає, щоби мінїстер просьвіти запобіг сему. Президент прирікає порозуміти ся що-до того з міністром.
По відповіли міністра Г а р т л я на кілька інтерпеляций, приступлено з дневного порядку
Козак молоденький:
Цілує, витає, З а руки хватає.
І йдуть по долинї Тихою ходою І йдучи сьпівають
Як дїточок двоє;
Під тую калину Прийшли, посідали, І полїлувались...
Якого-ж ми раю У Бога благаєм!
І самі не знаєм!
(II. 40.) І справді так: Той чоловік не зазнав раю на земли, що єму в молодости Бог не дав сер
ця молодого »з тим серцем дівочим поєднати», що на старости, так як і сам Ш евченко, не має з ким серцем ділитись, ані з ким поговорити. А прецінь у него було таке ніжне серце! Він не
змірно щасливий, як на згадку про єго слово тихе — сумне, богобоязливе
дівоче Серце боязливо
Стрепенетця, як рибонька, І мене згадає...
Слово моє, сльози мої, Раю ти мій, раю!
(І. 197).
Картин, де описує райованє з любови мо
лодят, є так много у Ш евченка, що пригадувати їх тутки було-б за довго. Вистарчась наведені.
Неменший рай бачить поет в щасливім ідилічнім пожитю родиннім. В «Наймичці» та
ких ідилічних картин родинного ж итя є досить:
І дїд і баба у неділю
На приспі в-двох собі сиділи Гарненько в білих сорочках.
Сияло сонце в небесах, — Ані хмариночки, та тихо, Та любо, як у раї.
Сховало ся у серці лихо, Як зьвір у темнім гаї.
(І, 274).
Нічого дивного, як би такі старенькі раю
вали. У них крім щирої, давної любови є стат
ки, є богатство:
Той дїд та баба
З давнього давна у гаї над ставом У-двох собі на хуторі жили, —
Як дїточок двоє, — Усюди обоє.
Щ е з-малечку у-двох ягнята пасли, А потім побрали ся
Худоби діждали ся, — Придбали хутір, став і млин,
Садок у гаї розвели І пасіку чималу, — Всього надбали.
(І, 273).
Але все таки е у них журба, нема повного раиского щастя. Чомуж так?... Бо бач, дїточок у них не було. А се є доконечним услівєм щ астя родинного. Бо, пише Ш евченко:
У нашім раї, на землі, Нічого кращого немає, Я к тая мати молодая З своїм дитяточком малим.
(II, 131).
до першого читаня інвестицийного закона. Пер
ший промовляв пос. С и л ь в е с т е р за прави- тельственним предложенєм, а відтак пос. К а ф - т а н против него, зазначуючи факт, що від ча
су репрезентациї держави правительетво ще ні
коли не виступало з такими незвичайно висо
кими жаданями для розвою австрийскої зелїз- ничої еїти. Тому треба докладно розважити ви
соту поданих сум, заким їх ухвалить ся. Вправ- дї сторонництво бесідника не хоче повалити правительственне внесене, але безусловно ж а
дає отвореня іипсііш межи будовою проектова
них зелїзниць а водних доріг. Дальше говорив пос. Кафтан про реформу митової тарифи та про потребу розширювана еїтий льокальних зе
лїзниць.
Після того промовляв мінїстер зелїзниць В і т е к, а по нїм пос. Ш а й х е р підпирав вне
сене. С о ц и я л ї с т пос. Е л є н б о ґ е н заявив, що мимо засадничої опозициї супротив прави- тельства, социялїсти витають з задоволенєм факт, що оно виступило раз з ділом великого стиля, зірвало з традицийною зацофаностию Австриї на полю комунїкаций, які до тепер го
ловно узгляднювали стратегічні цїли. Дальше бесідник витикає поведене деяких директорів зелїзниць против своїх підвластних, а особливо робітників. Вкінци заявляє, що коли Австрия схоче піти згідно з духом часу і поступу, то со
циялїсти стануть найліпшими патріотами. (Оп
лески социялїстів).
Мінїстер зелїзниць В і т е к відпер дуже різко закиди пос. Елєнбоґена супроти директо
рів зелїзниць, бо їх становиско є дуже відві- чальним, в їх руках спочиває цілий зелїзничий рух і безпеченьство житя мілїонів людий. Они є без виїмки люди чести, які удержують кар
ність персонали) для загального добра, а не для доскуленя, або з особистих причин. Відтак пе
рервано наради. Мінїстер рільництва відповів ще на кілька інтерпеляций і президент замкнув за еїданє, назначаючи слідуюче на нині о год. 11.
перед полуднем.
н О В II н к и .
— Календар. В с у б о т у : гр.-кат. Евтропія, Зенона; рим.-кат. Любина. — В н е д і л ю : гр.- кат. Герасима; рим.-кат. Ґертруди панни.
— З ради державно7. Р у с к о - н а р о д н и й к л ю б одобрив окрім поданих вже внесень п.
П і г у л я к а також внесене п. Б а р в і н ь с к о г о на будову нормально-шляхової зелїзни цї зі Львова до Камінки-Радехова і Стоянова і внесене д-ра Г л а д и ш о в с к о г о , щоби правительетво поста
рило ся чим скорше о будинок для рускої ҐІМ- навнї Франц-ІІосифа в Тернополі".
— Тарасові обходи. В неділю 17. с. м. відбу- будь ся заходом «Міщаньскої Читальні» в Яво
рові в салі »Сокола» в е ч е р н и ц ї , при ласка-
з вій співучасти славної махнївскої орхестри, що
визначилась на концертах у Львові і провінціо- нальних містах. Програма вечерниць: 1. Вороб- кевич: „Серенада з народних пісень», орхестра.
2. Воробкевич: »До зорі», хор. 3. Т. Ш евченко:
«Посланіє», деклямация. 4. Отто: »На погіднім небі", хор. 5. Юнґман: »Туга за родиною», ор
хестра. II. 6.» Колесса: «Козаки», хор. 7. Вахня- нин: «Помарніла наша доля», сольо. 8. Тимоль- ський: «Рука в руку», орхестра. 9. Промова. 10.
Образ з живих осіб, і Нижанковський: «Ще не вмерла Україна», хор в супроводі орхестри. — Початок о год. 7% . — Ціни місць: Першорядні крісла 2 К., другорядні 1 К. 50 сот., треторядні 1 К., стояче місце ЗО сот., для молодїжи 20 сот.
— Тарасові вечерницї у Львові. Національна са- мосьвідомість руско-україньского львівского на- селеня дала вчера докази свого зросту. Тарасові ідеали приняли ся в широких верствах суспіль- ности, ширшають, розвивають ся і заповідають красшу будучність народа. Що року бачимо ве
черницї устроювані в память віщого Генїя Та
раса, силами всіх львівских руско-україньских товариств; що року стрічаємо ся на тім торже- ственнім обході памяти кобзаря України, а зви чайно манила нас і сама програма заповідженим виступом якогось славного соліста. Сего року не соля сьвітових сьпіваків, не вишукані точки програми стягнули таку силу місцевого і доо- кресного населеня на сї вечерницї, се віра в не
похитність ідеалів україньского віщуна зібрала вчера вечером в сали «Народного Дому» тіль ки Русинів-Українцїв.
Розпочали ся вечерницї. Орхестра 80-ого п. п. під діріґентурою свого капельмайстра ві- дограла увертуру з Лисенкової опери «Чорно
морці». Филї звуків підносили тим більше сьвя- точний настрій на сали, який панував передше.
Понеслись послїдні акорди увертури, а загреміли перші а довготревалі оплески иублики. На естра
ду виступив проф. др. Колесса. Ж иве слово для звеличана памяти незабутного ГІрометея-Тараса викликало напружену увагу на сали. Бесідник з поетичним настроєм прирівняв Тараса з мітич- ним Прометеєм. Як культ Прометея у старинних Греків стояв високо, так само Русини-Українцї сьвяткують память і величають свого Прометея- Ш евченка. Національна ідея вже приняла ся у нас, ширшає і розвиває ся і дає повну запору
ку красшої будуччини та надію, що Україна встане. Так закінчив бесідник довшу свою про
мову, а на доказ признаня правди єго слів під
неслись грімкі, неумовкаючі оплески. З а хвилю з естради понесли ся звуки пісні. Мішаний хор
«Львівского Бонна» сьпівав звісну пісню Ш ев
ченка «Думи мої», укладу Воробкевича-Тополь- ницкого. Та хоч як ся пісня гарна, хоч як зна
менито єї віддано, то задля короткого єї три- ваня не могла викликати бажаного вражіня. Се сповнила четверта точка програми: два дуети, в супроводі війскової орхестри, один з опери Ш евченка-Лисенка «Утоплена», а другий з опе
ри Старицкого-Лисенка «Різдвяна Ніч». Сьпіва- ли п-а Орися Ш ухевичівна і н. Михайло Воло
шин. До лаврів, які зібрала ся пара сьпіваків, докинемо і ми китицю цьвітів, як дійсно за служену нагороду за артистичне виконане обох дуетів. Повними голосами, з легкостию і свобо
дою в їх уживаню вірно передали провідну думку композитора і заслужили на повне при-
Благо тобі, друже брате!
Як є в тебе хата;
Благо тобі, як у хаті Є з ким розмовляти!...
Хоч дитина немовляща:
І воно вгадає
Твої думи веселиї, — Сам Бог розмавляє Непорочними устами.
(II, 24).
Або чи не чудна отся ідиля:
І досі снитця: під горою, Між вербами, та над водою Біленька хаточка; сидить, Неначе й досі, сивий дід Коло хатиночки, і бавить Хорошеє та кучеряве Своє маленькеє внуча.
І досі снитця: вийшла з хати Веселая сьміючись мати, — Цілує діда і дитя —
Аж тричи весечо цілує, Прийма на руки і годує І спать несе; а дід сидить І усьміхаєтця, — і с-тиха
Промовить нишком : «Деж те лихо?
Печалі тії, вороги?...»
І нищечком старий читає Перехрестившись «Отче-наш», Крізь верби сонечко сияє І тихо гасне... День погас, — І все почило... Сивий в хату І сам пішов опочивати.
(Конець буде).
знане слухачів, які не щадили оплесків та приневолили концертантів ще раз повторити другий дует: «О ні, я хороша». Немало причи
нив ся до удачі сеї точки програми о. Остап їжанковский, який обняв в свої руки діріґен- туру орхестри. Дальше мали ми нагоду почути нову ком позитно п. Людкевича, молодого, тала
новитого музика. Ш евченко Людкевич: «Косар*
мужеский хор в супроводі орхестри — такий є заголовок музичної перли, якою композитор дав доказ, що єго талант розвиває ся з кождим ро
ком. Мельодия хору і орхестри вірно достроєна до слів Шевченкових і віддає думки, які містять ся в поезиї. Хор і орхестра вишколені і ведені на вечерку самим автором, відповіли зовсім своїй задачі. — По звуках пісень наступила, як що року, промова від академічної молодїжи.
Сим разом промовляв з рамени молодїжи п. Т.
Мелень. Промова не була довга. Бесідник кіль
кома почерками свого реторичного хисту зазна
чив ідеали молодїжи та тверду постанову стрем- лїня до їх здїйсненя. Опісля виступив мужеский хор, щоби відсьпівати Шевченкового «Гамалїю»
укладу Білїковского. Діріґентура спочивала в руках самого композитора, фортепяновий супро
від обняв п. Ґанїнчак, а часть деклямацийну п. М.
Сїчиньский. В цїлости хор випав удачно, а де
кламатор мав щасливі хвилі в влучнім виголошеню
"арасових думок. Вінцем вечерку була послїд- на точка програми: Фінал з опери «Утоплена», сольовий секстет і мішаний хор в супроводі ор
хестри. Так хор як і соля незвичайно тяж кі до виконаня, могли вповні вдоволити навіть само
го композитора. Диригував п. Людкевич, заступ
ник діріґента «Львівского Бонна».
При сій нагоді належить піднести заслугу діріґента «Льв. Б.» п. д-ра Федака, який немало задав собі труду, щоби приготовити хор до гід
ного виступу перед широкою публикою, аби міг заслужити на єї признане. Вправдї п. др. Фе- дак на сім вечерку сам не диригував, але п. Людкевич поділить ся з діріґентом лаврами признаня, яких зібрана публика не щадила ви
конавцям.
Сьвято Тараса випало одним словом вели
чаво, а гості опускаючи салю, коли почули з ес
тради народний імн «Ще не вмерла...» при зву
ках війскової орхестри, одушевлені виходили з вірою, що справді Україна воскресне.
По вечерницях відбув ся комерс.
— «Виборовую акцию» до сойму почали каца
пи тихцем як лиси, а навіть поставили вже сво
їх кандидатів. Дізнаємо ся про се з вчерашно- го «Ґалїчанїна», в якім один з таких кандида
тів в рудецкім повіті г. Тома Дяков «іскреннїй- ше« дякує за довірє 24 сьвяіцеників і 53 селян мужів довіря «Народного Совіїта», які постави
ли єго кандидатом на посла до сойму па збо
рах дня 7. марця с. р.
— Податки міста Львова. З причини статі Сгаз-у про величезні податкові залеглости у Львові інтерпельовано на вчерашнім засїданю міскої ради президента д-ра Малаховского, а він назвав статю Сгав-у простим вимислом і очер- ненєм та сконстатував: 1) що нема в міскій ра
ді людий, які від 20 лїт не платили би подат
ків, 2) що нема радних, яких залеглости дося- гли-б десяток тисячин, 3) що є неправдою, що
би магістрат не екзеквував радних, але проти
вно, для ухиленя всяких позорів, поступає в та ких справах з всякою беззглядностию. Решту доскаже люстрацийна комісия, яка тепер уря
дує в магістраті, а президент надіє ся, що скар
бові власті! заперечать всякі пересадні і тен- денцийні вісти.
Мимо сего 8Іо«’о Роїзкіе подає «розі зсгір- Іит», що перша відомість про надужитя в ма
гістраті мала вийти з уст самого ексц. Кори- товского, що число радних, залягаючих з по
датними, виносить 64 осіб, з яких деякі не пла
тили справді податку від 25 літ. Сума заляга
ючих державних податків має виносити лише 3,200.000 корон, з краєвими і міскими додатка
ми зростає она до 6,000.000 корон, а з иньши- ми належитостями навіть перевисшає суму 7,000.000 короп.
Дальше доносять дневники, що лиха го
сподарка львівского магістрату була вже від давна відома намісникови ґр. Пінїньскому і він мав намір вже тамтого року установити дер
жавного комісари в львівскім магістраті. Однак в наслідок приготовлень до виборів державної ради треба було відложити виконане сего ріше- ня. З другої-ж сторони президент міста др. Ма- лаховский і другі впливові члени ради, які чу
ли над собою Дамоклєсовий меч, відрекли ся тоді «демократичної концентрациї* і перейшли в табор шляхти, через якої посередництво ка
тастрофа стала здержаною. З і Львова доносять до віденьских дневників, що директор скарбо
вої дирекциї, тайний радник Коритовский, ^по- взяв вже намір відобрати від міста виконуване до тепер стягане податків та переказати сю функцию державним урядникам.
— Фонетична правопись в нїмецкій мові. Наші старовіри стануть дуба, як почують, що вже не
задовго у всіх школах в Австриї буде заведена фонетична правопись нїмецка. Нїмецка ґімнация у Львові перестане вже бути нрибіжищем для старовірского накорінка і не позістане вже ні
чого иньшого, як хиба висилати єго до Гоно- люлю, поки фонетика й туди не забіжить. Ото минувшої суботи радили у Відни збори учите
лів над заведенєм в Австриї нової нїмецкої правописи, котру має установити комісия скли
кана в тій цїли міністерством просьвіти. Як би на тих зборах був якийсь з наших старовірів, то був би таки пук на місци із — злости, ну тай жалю за етимольоґією. Ото головний рефе
рент проф. Рудольф Ш айх поставив внесене, щоби теперішну правопись нїмецку поправити на фонетичній основі, зменшити знаки протяж- ности звуків, обмежити писане великих букв, писати чужі слова нїмецкою правописию, отже замість лат. »с« писати всюди або
>к«
або »г«.Проф. блінек пішов ще дальше; він жадав, що
би у всіх словах, де тепер пише ся »аа», »ее«,
»оо« писати лиш по одній букві; щоби замість детеперішного »іЬ« писати лиш «І», замість
»рЬ» лиш »Г< і т. д. От, коротко сказавши, бі
да на сьвітї; вже й жити не варто, коли так всюди викидають з правописи етимольоґію, а заводять фонетику. Після кацапского розуму найліпше таки зовсім не знати ніякої правопи
си, то й не треба гризти ся нею.
— Самоубійство експедиторки. З Коломиї до
носять, що тамошна почтова експедиторка Емі
лія Холонєвска відобрала собі житє в своїм бю- рі. Причиною самоубійства має бути якийсь по- чтовий асистент, як про те можна судити з ли
стів самоубійницї.
— Підла пакість В четвер 7. с. м. одержав посол до ради державної у Відни людовець Б ом ба телеграму надану в Ряшеві, щоби сейчас при
їздив, бо жінка єго умирає. Діставши тую теле
граму, зімлів кілька раз а коли на телеграми, вислані єго товаришами, не надійшло від роди
ни ніяке пояснене, вибрав ся в послом Вільком до дому. Тут застали жінку зовсім здорову при щоденній роботі'; она анї не була хора, ані не висилала телеграми. Посол Бомба з великого зворушена розхорував ся, а справою тою зани- маєсь тепер суд, котрому чей удасть ся вислі
дити пакістника і прикладно єго покарати.
— З парляменту. На вторковім засїданю па
лати послів, коли замкнено дискусию над зако
ном о контиГентї рекрута, всі ческі радикали, записали ся до голосу для фактичних спросто
вань. Перший промовляв по чески п. Груби, і по кількаразовім напімненю єго президентом пере
став говорити. По нїм почав говорити п. Зазворка, читаючи по чески з картки. Але фактичне спростоване перетягало ся в нескінченість, тому президент відобрав єму голос, а дав п. Черно- му. Однак Зазворка не уступив і говорили оба на потіху цілої палати. Президент відобрав го
лос Черному, а уділив н. Кльофачови — тепер говорили вже всі три. По хвили президент ві
добрав голос Кльофачови, а уділив п. Грубому другий раз. Але передбесїдники говорили даль
ше, а кождий в справі формального спростова
на і по чески, а їм вторував Фресль криком до президента: Пане президент, прецінь так не йде, дивіть ся, як ті чотири разом говорять. Президент відобрав всім голос і зарядив голосованє серед криків ческих радикалів: «проч, нечесть» та стуків в пульпіти. Такий гамір тревав аж до кінця засїданя.
— Новітний Шильок. Перед букарештеньскими судами тягне ся від кількох лїт процес, в якім віритель за позичених 500 франків жадає не менше, як 230.000 франків. В р. 1874. банкир Гавриїл Гескія позичив урядникови при міні
стерстві домен Григорию Ііоповичеви 25 напо
леондорів, зглядно 500 франків. Попович обовя- зав ся на довжнім скриптї, що сю суму від
дасть до кінця року, а в разі недодержаня ре- чинця, обовязує ся платити процент проволоки но одному франкови за кождого наполеондора.
Довжник не платив, а віритель не спішив ся з позвом, даючи рости процентам. Аж одного дня виточив Поповичови процес за 230.000 фран
ків! Дивоглядний процес переходить зі змінним щастєм через судові інстанцій, відповідно до того, чи судиї узглядняють виданий в міжчасї закон против лихви, чи ні. В правничих кругах зацікавлені дуже на вислїд сего Шильокового процесу, якого дїлаючі особи як вікові старці полагоджують грошеві рахунки з давних літ.
— Театральна рецензия перед судом. Тенор варшавскої опери п. Станислав Сєнкевич видав процес п. Ант. Сиґестиньскому, який в своїх те
атральних критиках посьмів твердити, що Сєн
кевич стратив голос. Сей процес є мабуть оди
ноким того рода в істориї судівництва. Сьпівак шукає в рішеню судиїв доказу на те, що сам силою свого голосу повинен доказати і збити неправ
диві, як вони такими є, виводи критика. Сьпі
вак операє ся на тім параграфі кодексу, який забороняє ширити шкідливі вісти для чиєгось добра материяльного і морального, хотяй би на
віть ті вісти не лишали ся з правдою. Годі за
перечити, що такий параграф кодексу може здержати неодного критика від безосновної на
пасти, але артист, що виступає до бою з к р и тиком перед судовими кратками — се незви чайне, неімовірне явище.
— Дрібні вісти. Місто Зборів наділило золочів- ского старосту почесним горожаньством. — У
