Ч. 250. Львів, Неділя, дня 4. (17.) падолиста 1901. Річник V.
За границею:
: Передплата і
І па »РУ СЛАНА» виносить:
в Австриї:
І на цілий рік . 10 зр. (20 кор.) . на пів року . 5 зр. (10 кор.) 1 на чверть року 2'50зр.(5 кор.)
! на місяць 85 кр. (1 к. 70 с.) ;
■ па цїлий рік . . 16 рублів або 36 франків І на пів року . . 8 рублів ..л:,. їй -і...:..
: Поодиноке число по 8 кр. ав. .
А *
«Вирвеш ми о і и і душу ми вирвеш: а не возьмепг милости і віри не возьмеш, бо руске ми серце і віра руска.» — 3 Г у с л а п о в н і псальмів М. Ніашкевича.
• Виходить у Львові що дня І крім неділь і руских сьвнт
о год. 6-ій пополудня.
Редакция, адмінїстрация і експедиция «Руслана» під ч. 1.
пл.Дом6ровского(Хорунш,ини).Еко педиция місцева в Аґенциї Со- коловского в пасажі Гавсмана.
Рукописи ввертав ся лише на попереднє застережене. — Реклямациї неопечатані вільні від порта. — Оголошеня зви
чайні приймають ся по ціні 10 кр. від стрічки, а в «Наді
сланім» 20 кр. від стрічки. По
дяки і приватні донесеня по 15 кр. від стрічки.
лати носольскої К а й з е р а і висловив свій жаль, що полагоджене найпильнїйших справ так проволікає ся і звернув увагу на ко
нечне полагоджене буджету, бо без того правильна господарка державна є немо
жлива. Віцеирезидент Кайзер приписав го
ловну причину сего невідповідному на те
перішні обставини реґулямінови, з чим і монарх згодив ся, однак додав, що з нія
кої сторони не приложено рук, щоби пере
ведено зміну реґуляміну. Всі загально від
чувають потребу такої зміни: правитель
ство, президію палати, посли і парлямен- тарні сторонництва, але нема відваги і охо-
! ТИ
приступити до роботи
ВТІМ напрямі.
; Мпнувшої середи князь Ліхтенштейн на
• зборах католицкого політичного товариства на Лєопольдштад вказав також на потребу такої зміни і висловив такий погляд, що наколи посольска палата не є в силі сама перевести зміни реґуляміну, то п о в и н н о п р а в и т е л ь с т в о о к т р о ю в а т и ’ новий, ' відповідний обставинам р еґ у л я м і н. Се
легко сказати, але не так; легко а бодай не так безпечно можна перевести. Досьвід, який зроблено в Італії з накиненєм нового реґуляміну, наказує і тут певну осторогу.
Ііарлнментарні сторонництва, як небудь ко- жде про себе відчувають потребу відпові
дного реґуляміну, нерадо схотять дати но- Ічин до зміни, бо кожде думає собі — і
! мені може колись стати в пригоді дотепе- Ірішний реґулямін. Отже від одного чи 'другого сторонництва почин до того не , вийде. Може се хиба стати ся за згодою І всіх сторонництв, наколиб дійшло до зго- і ди в головних основах, тоді правительство могло би взяти в свої руки переведене : реформи.
Бувало а нппї.
(+ ) Не дуже то ше така даина минув
шина в істориї австрийскої ради держав
ної, а здаєіь ся, як би се була згадка з часів густою мракою від нас відділених.
А було се так недавно, сегорічної весни.
З неімовірною після обструкцийної доби ревностю забрала ся посольска палата до роботи, сторонництва з лівиці і правиці ішли навперейми в пильности і роботі, а правительство щедрою рукою роздавало на всі боки незвичайні дари, всі були вдово
лені. Була се доба великих інвестиний, во
дних каналів і зелїзниць. Але правитель
ство вичерпало свою щедрість і з того часу7 вдоволене між послами значно ою лонуло, правительство висунуло буджет, податок від зелїзничих білетів і з того ча
су якось озябла охота до роботи, а хоч рада державна вже цілий місяць зібрана, покінчила ледво загальну розправу будже- тову і в палаті при першім читаню і в ко
мі сиї.
А час не стоїть, день минає за днем, конець року наближає сн і гюо ухвалене буджету не тілько в палаті нема вже мови, але вельми можна сумнївати ся, чи комі- сия упорає ся з ним перед Різдвом. Тим- часом посольска палата займає ся полаго- джуванєм наглих внесень, котрі вироста
ють як гриби по дощи, хоч на дневнім порядку стоїть важний для селяньства за
кон про г о с п о д а р о к і с п іл к и . В четвер підчас галабурди викликаної ославленим Шенерериянцем Штайном, відгрожували ся всенїмцї, що внесуть 22 наглі внесеня. А як-раз в четвер цісар принимав на авдиєн- циї вибраного недавно віцепрезидента па
3) ДЖЕРОЛЯМО РОВЕТТЛ.
Н І К Ч Е М Н І Т И Р А Н 7"
З італійської мови переклав Данило Зарічний.
— «Таж Віргінія їла далеко менше від сеї пажерливої Агиїшки!»
По правді сказати, обвиненє о пажерли
вість було дуже несправедливе, бо сього не бу
ло ніколи в домі Портоманерів, ту ніхто не їв до сита, не виключаючи і Графа Вячеслава. Ли
ше Графиня, звиняючись обезсиленєм, пекла со
бі бублики, підчас коли професор був в школі, а се позволило її опісля, в часі обіду, гамувати апетит мужа, по приміру єї власної уміркоьа- ности.
Проте обоє не мали богато видатків, а тим менше задля аристократичного смаку Графині Ораолїни. Доходи їх не доходили ніколи до трех тисячів лїрів, всі разом; хотяй Граф Вячеслав бігав ьсе по школі на приватні лєкциї.
— «Бідачиско нудьгує, коли не вчить ла
тини! — говорила Графиня крикливим голосом до професорів, які окріж али її Еєчером в ка- варви європейській. — Вена бажала показати,!
що єї сьою не треба, а противно вона ненави-! глядає врагно. А прецінь жінка ядро родини. Як дить сьсго непотрібного чоловіковою труду; від-1 виходить між людий, показує ся всім красно
Реформа духовного семинаря.
і В дальшім ході уступу до питомців посла- ниє звертає увагу на сю евентуальність, коли дехто з питомців п о скінченю теольоґії схоче носьвятити сн педаґоґічній дїяльности. В тім зглядї заявляє посланиє:
«Не єсьмо противні тому, щоби ПИТОМЦЇ 11О
скінченім богословію могли записувати ся на фільософію і евентуально зіставати професора
ми ґімназияльними; однак такому більше, як кождому иньшому потреба би бути передовсім добрим богословом.
«Перенятий ревностню сьвященика і зна
ючи духа і науку Церкви Христової, міг би не один з Вас в такім положеню причиняти ся до доброго вихована нашої молодежи. Не знаючи однак духа і науки Церкви, міг би одним сло
вом вольнодумвим більше пошкодити, чим кож- дии сьвітский чоловік, що не знаючи катехизму, дурні суди видає о Церкві і єї праці.
«Таке позволенє однак ^застерігаю собі, і принимаючи до сємпн&рн так на перший рік як на наступні, уважаю сопіііііо єіпе циа иоп обіт
ницю дану кождиу нитомцем, що в данім часі до ординацпї стане і студия факультету фільо- софічного зробить завислими від позволеня уді
леного своїм Ординариятом.
«Хто би з Вас проте не мав паміреня по скінчених студиях бути сьвящеником, той мав би обовязок совісти Ректорови, зглядно мені при мершій нагоді се сказати. Ошукував би нас, не сповняючи сего обовязку. Хто з Вас мав би наміренє по богословію перейти з позволе- нєм Ординарияту на факультет фільософічний і яко сьвященик зістати професором, мусів би в часі перебуваня в семинари богословія най
менше два рази тілько учити ся ще ииьших предметів і приготовлювати ся на іспит ех ипі-
так між стінами своєї хати догризала єму, л а
ючи, аби кинув ся де вишукати собі лєкций.
Пані бажала конче держати ся моди, хо
тяй не богато не доставало єї до сорока. Вона вважала себе першою дамою, та все закручува
ла волосе на чолі. Горда на свою товсті сть, надутість та одіж, що звертала увагу всіх, не хотіла навіть вірити, що її хибує власної прина
ди ізза з’їджених зубів і елєГанциї, мимо чор
них музолїв, на які ніколи не зважала, бо все за домом носила рукавички. Впрочім шанувала себе дуже, а найбільше дбала про чистоту: раз в Нижнії ходила купати ся до св. Луки, а ве- чером розповідала в каварни європейській, яка то вона здорова, «сьвіжа» по кождій такій ку
пі ли.
Чоловікові товариші не могли сього зне
сти, але иідчиняли ся єї з огляду на педаґоґа, чоловіка малою, горбатого, дихавичного, що не міг добре розпізнати окружаючих його осіб ізза слабого зору.
При таких вимогах і так почислених гро
шах, резуміє ся, присмаки столові пішли в за
буте.
— Се, що з’їсть ся, вже не Берне — гово
рила Графиня по обіді — коли Граф Вячеслав кришив собі кусники хліба до чарки з вином, та робив собі таку юшку.
— Противно одіж все зіставе і чоловік ви-
одїта, в кождім зглядї остає окрасою хати, а противно, хтож втикає ніс, що ми варимо? Не правда, Славку?
Граф, підчас кождої відповіди, спускав очи на свій чорний сурдут, витертий і знищений.
Але після думки Графині, одіж чоловіка не на
давала ніякої гідности родині; і дійсно, Граф від довгого часу мав ту саму одіж, перелицьо
вану на всі боки, так, що ясніла зі споду і звер- ха. А Графиня і тут уміла заховати позір як звичайно, бурмотячи:
— Се вже не можливе; учені ніколи не хоТять зважати на свою тоалєту. Я все кричу на свойого чоловіка і ніколи не маю щастя по
бачити його добре одітого; а як на силу кажу зробити новий сурдут, то ніяким способом не хоче його одіти і так старіє сн в шафі.
Се були люди, що жиють на спосіб собак;
пізнають ся по нюховії. Так стало ся з Графом Вячеславом і Орзолїною, що пізнала ся з ним в Віченциї, де він був учителем в приватнім 1 заведевю. А мали спроможність знюхати ся, бо Орзолїна була власне дочкою властительки сеї камнннцї, де професор приходив учителювати.
Обоє нікчемні, обоє пусті і однаково думні, були се звичайні доробкевичі і вже зі зверхнього ви- 1 ду Граф Вячеслав думав, що жінка по смерти матери Дістане дещо гроша, а Орзолїна соодї- вала ся користи ізза шляхоцького замужя, ко
тре так високо цінила. Так побрали ся обоє случайно, як заживає сн лік, котрого не пробує
2
уегза Иіеоіо^іа перед комісиєю назначеною Ор-.хового житя, але, по нашій думці, також для
динариятом». . І національного і орґанїзацийного розвою моло-
Дуже рішучою, але заразом приклонною і благодатною є адмонїция, яку дає посланиє пи- томцям що-до легкодушного затягана довгів.
Основно і обережно входить в причини робле
на довгів і з того становаска хоче примітити відповідні способи для усунена лиха. Причинами довгів уважає карти і фанфаронаду.
• Всіх Вас парестерігаю — каже посланиє — перед грою в карти за гроші, а передовсім пе
ред довгами. Обі ті річи беру яко симптом у- способленя питомця таксамо як брак усильно- сти в праці і відтягане ся від богослужень.
«Що- до довгів буду шукати дороги до у- стереженя Вас від того економічного нещастя, котре може бути цілком поважним небезпечень- ством на ціле житє і то з многих зглядів. Лег
кодушне роблене довгів як неменше продаване реверсів на убране, уважаю не лиш за знак не
доброго уенособленя, але і за правдиву провину.
В часі перебуваня свого в семинари повинен питомець бути вдоволений убранєм, яке ему д а
ють, і лиш в послїдній конечності! довг затягати на убране.
»На сей рік еще не заказую пи-гомцям справляти собі щось поза убранєм даним від ректорату, бо не здаю собі достаточно справи з можливости точного виконана такого розпоря- дженя, поручаю однак Всеч. Настоятельству входити в кождий поодинокий случай. Треба нам порозуміти, що буває причиною поступова ня питомцїв в сїй справі. Треба нам старати ся о то, щоби кравці і шевці семинаря совісно ро
били свою роботу і щоби питомцям вистарчало то, що їм дає ся. Розріжняючи таким спосо
бом случаї конечности від непотрібної елєґанциї або легкодушности, зможемо тим успішнїйше ту послїдну зпоміж питомцїв викоренити.
>Що-до довгів на разі мусимо ограниуити ся на усуненю тих, що непотрібні. Настоятелі проте будуть і на сю сторону житя питомцїв звертати свою увагу, записуючи но можности легкодушно затягнені довги в квалїфікацию нн томцїв. Не залишать часто звертати увагу пи
томцям на їх домашну економію і господарку грішми. Відкликуваги ся могуть в тій справі до патріотизму і суспільних обовязків питомцїв.
Бож патріотизм в першім ряді полягає на о- щадноСти і праці».
(Дальше буде).
і дої, американьскої Руси. Небезпечним се ділом, (роздувати релїґійні спори, а що причина сего не
лежить виключно у
ІЦо робити 9
Подавши свого часу «лист одного Василия нина з Бразилії» до американьскої »Свободи»
наводимо тепер єї характеристичну відповідь п.
з. »Що робити?» Ради «Свободи» містять в со
бі немов' би пропаганду за «независимою цер
квою», яка була би не лише нещастєм для д у
ся на піднебіню, лише вірить ся в єго сиодїва- але Орзол'на, котру величали всі професори, за- ну поміч.
На жаль надії скоро розвіяли ся; мати від
дала ся в друге замуж, а благородний вітчим посгарав ся, що ґрафского пасерба іменовано королівським професором і наділено ордером рицаря, а впрочім затикав уши на всякі иньші жаданя. Лише одна родичка з Венециї, що по
бирала всего пять дожів від родини, памятала на лапку. Ніхто іще не міг зглубити «сьвятая на них і присилала Орзолїнї кождим разом з н о -; сьвятих» дому Портоманерів, навіть сам профе- шену одїж в дарунку, а на св. Луки скрипочку Ісор. Вічно звиняла ся, що шукає догідного м е- з одїнєм для малої. шканя, проте нікого доси не принимала; а ни-
Через се вони завели ся і були невдово- магала. аби складати її візити вечером на пло- лепі, не діставши нічого задля своєї пихи і втї- щи брарійській, або в каварпи європейській, хи крім титулу. Орзолїна, острійша від соли, Тут дуже радо переб. іа вона цілими година- мстила ся і строго рядила в хаті; Граф, при
гноблений і знеможений, позволяв рядити со
бою, аби не розхоріти ся ще більше, лише на
рікав в серці, що не вродив ся під щасливою зьвіздою.
Були се люди, як багато иньших, що иоби- рали три тисячі лїрів і могли жити дуже добре.
Але задля обовязків супроти свойого імені! бу
ла у них все порожня калитка. Ж и тя їх було прикре, бо ціле було лише на внї і вони всюди хотіли показати ся. А навіть ґраф Вячеслав на
бирав вже трохи розуму, як видів, що дуже ро
стуть видатки, та говорив до жінки певним а- ристократичпим тоном, що він сам буде рядити;
вольнодумности та горяч- ковости американьскої часописи, лише у вели
кій степени у тяжких фактичних відносинах, в яких находить ся наш обряд в Америці, тому подаємо с’ю статю на розвагу і на пересторогу наших компетентних сфер, щоби і они завдали собі питане: «Що робити?» — аби сей цьвіт не достиг в овоч, та не розвіяв своє пугубне насї- нє по всій американьскій Руси.
«В послїднім числі «Свободи» був надруко
ваний лист одного Василиянина з Бразилії, в котрім тойже пише, що Рим хоче бразилїйских Русинів силою златиньщити. На разі не знаємо, чи таке розпорядженє справді вийшло з Риму, але що Рим не від нині старає бя пороіитл Ру
синів латинянками — се ясно показує нам н а
ша істория. Змаганє се видно, з малими лиш перервами, від часів заведеня унії, тілько що нераз було оно цілком виразне, то знов крилось під всілякого рода плащиками. Там, де Русини живуть збитою масою, де їх є сила, як примі
ром в старім краю, там Рим криє ся з св іїми цілями, але де Русини слабші, там і цїли Риму видно яснїйше. Ось приміром в Америці. В Спо
лучених Державах зразу хотів Рим брати нас за чуб, жадав запису ваня церковних маєтків на латиньских єпископів, не казав висилати туда жонатих сьвящеників, хотів, щоб наші попи під
давали ся власти тутешних латиньских єписко
пів, та повидавав всякі другі розпорядженя (за вдяки байдужности наших єпископів), котрі суть впрост ло.манє.м запоручених наді прав. Всі ті розпорядженя зістали в більшій части лиш на папери, бо в дїйсности їх майже ніхто не ви к о нує, та зістали сильно змінені, а се лиш завдя
ки тому, що Русини в Спол. Державах предста
вляють вж е'нині поважну силу. Чверть мілїона людей — се не жарт.
«Та. інакше діє ся оно в Канаді і Бразилії.
Сї дві Руси ще занадто молоді, щоб ставити сильний опір римскій політиці златиньщити, і тому то Рим поступає собі з ними сьмілїйше.
В Канаді, що правда, задля близькости сего краю до Спол. Держав і лучности тамошних Русинів з тутешними, Рим все ще трохи соромить ся, але в Бразилії, тім далекім та дикім краю, -де
Русинів ЛИШ горстка І відділені ОНИ ВІД решти і ропи рускоі суспільності!
не лиш Руси, але і цивілізованого сьвіта ш и р о -|— Мусить бути! Єсли Русини хочуть, щоби 1 усь ними водами — там Рим вже скидає зовсім з і стала колись вільною, то мусять боротись і за лиця маску, тим більше, що рахує на поміч ви-і волю рускоі церкви. Не може бути вільної І у- учених в єзуїтских школах Василиянів. !с и , як довго руска церков буде невільницею.
«І се не брехня, що тут повинне написано, і Правда, ріжні церкви відоірали ріжні ролі в жи се правда, котру можна ф актами доказати. 1 | тю яюдскосги. злі і добрі. Іа всеж таки церков чим скорше Русини пізнають сю правду і з а
глянуть єї просто в очи, тим для них ліпше.
«Щож ввиду сего робити?
«На се питане не легко відповісти. Вправдї
для професора, тримала мужа на вуздах, як ні
коли.
Держала лише одну служницю, що звалась нянькою, а говорила о своїй «службі»; сам д а
вала до пізнаня, що у неї є «покоївка,кухарка», котрих відповідно до «хвилі» завсїгди була в ід правила, скільки разів лише могла зловити ся
ми, а коло неї муж вічно утомлений і снячий, та нянька з Розалїєю, а на столику половина печені. І кождим разом, як були люди, питала мужа, чи не хоче мороженого, води або кави?
няньці давала кави; але муж не пив нічого крім зимної води з иоради жінки, бо иньші страви не давали йому спати; а служниця повинна бу
ла все відповідати з чемністю: — «цілую руці, пані ґрафинї, та нині на обіді я тілько їла, що більше вже не можу!»
(Дальше буде).
москвофілн мають готову відповідь: «перейдіть на царославіє, се ваша прадїдна віра, а Русин і Москаль то одно і то саме». Але відповідь ся мене не вдоволить, анї певно не вдоволить мілїони других Русинів, бо анї царославіє не є наша прадїдна віра, анї Москаль не Русин. Тут треба шукати иньшого вихо
ду. Ми мусимо взяти під розвагу, що ми пе
редовсім люде, Християни і Русини. Як люде, ми є дітьми Божими і маємо певні від Бога нам дані права. Ніхто не сьміє тих прав наших достати, без згляду на се, який его уряд, аєсли хто хоче їх доптати, ми маємо право противити ся сему, єго неслухати. Як Християни, ми пере
довсім мусимо слухати Христа. І єсли хтось, хоч би і папа(!) видає розпорядженя незгідпі(Н) з правами Божими і наукою Христа, то ми не сьміємо єго слухати, бо ліпше є слухати учите
ля як ученика і самого пана як єго намісника чи слугу. Як Русини, ми маємо також певні права, котрих не сьміємо зрікати ся задля чиєї небудь примхи.
«Здає ся, що кождий признає слушність по- висшого, але якж е-ж се буде виглядати в пра
ктиці, в житю ? Повинно виглядати так: Що всі рускі єпископи в старім краю зажадаю ть збірно від Риму скасована всіх розпоряджень, кривдя
чих паш обряд. Зажадаю ть, щоби руска като- лицка церков була ві всім рівною ри.мско-като- лицкій, та мала повну автономію, іцоби до єї справ внутрііпних, обрядових і т. п. не мав ні
хто права мішатись. Словом, щоби церков ру- ско-католицка стала правдивою церквою, прав
дивою руско-хрйстияньскою орґанїзацизю, а не причіпкою до римскої церкви, га містком до переходу в латиньство.
«Алеж се неможливо! —скаже дехто з «ро
зумних» патріотів.
«Чому нем ож ливе? Не тілько можливе, але так мусить бути, є зли наші відносини до рим
скої церкви мають зватись унїєю. .Унія може бути лиш між собі рівними, а де нема рівности, але один розказує, а другий мусить слухати, там не є унія, але иідданьство. А підданьства руска церков зносити не повинна. Досить вже Русини наслужились і накланялись другим. Пора вже стати людьми!
«Правда, до такого кроку потреба сьміло- сти, енергії і цожертвованя зі сторони всіх ру- ско-католицких єпископів, треба і помочи зі сто- А чи є у нас те все?
є ще і нині такою шетитуциєю, котра єсли-б справді занялась переведенєм в житє заю від й Христа о любві Бога і ближнього, могла б зро
бити для суспільности богато добра. Єсли хто власним кожухом затикає діри в вікнах свого сусіда, або накриє того-ж, щоб єму було теплій
т е , а сам мерзне, то з сего ще не виходить, іцоб сей кожух не годен був загріти свого вла
стителя, а виходить лиш, що властитель не (знав свого ю ж уха уживати, що з ним робити,
і Се є правдою і о рускій церкві. В житю нашо
го народа може церков зробити богато доброго, але мусить бути не рабинею, не невільницею Риму чи московского Синоду, але свобідною, (вільною, гідною обручницею свого жениха Хри- іста. Она мусить служити правді, як служив єї ІХристо?, служити свому рускому народовп, а не чужим, латинникам або москалям, нести між людей сьвітло а не темноту, числити в своїх рядах людей щирих, а не фарисеїв та книжни
ків. Лиш така церков може сповнити свою за
дачу зглядом Бога, руского народа та цілого людства і кождий щирий Русин повинен стара
тись єї такою зробити. На се вже крайна пора;
Русини спізнились з всім, так само і з справою своєї церкви. Все нові питана виринають на верх, нові справи, одна більше пекуча від дру
гої — тож пора направити старі блуди і в тім напрямі». __________
З політичного поля.
Про «галицкий день» в парляментї, який властиво тревав,' аж через два засїданя, в яких
з ж аден Нїмець не брав участи в дискусиї, а роз
правляли ся лише межи собою галицкі посли,
— польска праса замістила -відзиви, які в пере
важній части очивидно осуджують «кіатсом ' і О82С2егсом'<, які важили ся перед форум Ав стриї витягнута галицкі бруди. На річеву, без- нарцияльну рефлєксию здобуло ся хиба одно 81о\уо роїзкіе, яке пише в передній статї: »Що кілька літ — від коли державне пересилене по- водує частїйше розвязанє парламенту і нові ви
бори — майже рік-річно має віденьский парла
мент свій »галицкий день«. А що ті слова, ті назвиска, ті лайки і кличі говорить ся понїмец- ки та що се еіпе ХУеІІзргасЬе, що нас по сьві ті люблять — то се рознесе ся знов ио сьвітї далеко, широко... 1 се є болісне. А тим болісн ій - ше, що оно так повторює ся, що знаємо, що се повторить ся, що сей »галицкий день» часом два, не мине нас... Вправдї повторить ся >наше обурене і знов відповімо, що »властиво відпові
дати є низше нашої гідности», тілько, що на
ша «Епігіізіип^» не перейде за границю, не по
несе єї ворожа праса там, де пішле цілий на
клад болота, яким обкидано Галичину. Отже не вистарчує жалувати, бо се на нїчо не придасть ся, анї обурювати ся, бо на жаль в сім є бога- то рациї, бо власних блудів та гріхів не спише на волячій скірі. Не вистарчує потішати ся, що президент кабінету боронить нас і говорить, що в порівнаню з р. 1895. і 1897. є поступи та ци
тує слова інтернелянтів, що тепер не було «аіі- ги зеЬг іп <1іе Аицеп зргіп^епііе О е и 'а ііт іи е і» . Величезна часть ґравамінів належить лише пе
ред сойм. Але коли досьвіди мають нас научи
ти чогось, коли не хочемо, щоби рік-річно пе
ред лицем сьвіта спадала на нас огида, коли розуміємо, що не може лежати в інтересі наро
ду, щоби нас рік-річно зогиджували перед сьві- том, коли >галицка адмінїстрация» не має утре- валити переконане в ворожій опін'ії, що ми не сиосібні до «польского иравительства» — то на сім теренї, якого вже нікому не буде вільно квестіонувати, в сім сонмі ми повинні пригляну
ти ся собі і виповісти раз, без ослон, без тер- ґівезациї, без викруту — що вільно, а що не вільно. Се є омана, що такі «галицкі дни» не ніш носять «народової» шкоди. Отже, щоби не повторяли ся там, в Відни, треба зробити поря
док — тут, в дома».
По вдоволяючім залагодженю францусхо- турецких рахунків настала цілковита тишина на поли всесьвітних міжнародних взаємин. В слід за Франциєю заж адала і Австрия від Туреччи ни вирівнаня ріжних своїх претенсий, а наполо
ханий султан з великою готовостию постарав ся сповнити всьо, чого зажадали. Се є не малим успіхом австриискої заграиичної політики, тим- більше, що не коштував єї нїчо, як лише визи- скань доброї нагоди.
Загалом було одинайцять справ, що-до я- ких Австрия мала иретенсиї до Туреччини. Пе
ред кількома місяцями Порта навязала перего
вори з компетентами що-до монополю продажи сірників. Ц. к. амбасада забажала вияснень, про
тестуючи против такої зміни, шкідливої для австрийского промислу, і Порта, по кількох ви
минаючих відповідях, зложила остаточно фор- мальну заяву що-до пошанованя авзтрийских інтересів. В Альбані'і ходило о три католицкі ко
стели, на яких будову місцеві, турецкі власти не хотіли призволити ніяким робом. Школи в Скоп.но мають устроїти для дїтий функціонарів австрийско-угорского товариства ориєнтальної зелїзницї. Що-до портів в Дедеаґочи і в Сальо- нїцї ходило о грошеві інтереси згаданого зелї- зничого товариства; они порішать ся перед роз- ємчим судом, до якого Порта вже заіменувала своїх делєґатів. Ще в кілька иньших справах султан казав заспокоїти готівкою австрийскі иретенсиї.
Часописи нотують хиба поголоски, які з сумнївих жерел розходять ся в прасї. І так пе- тербурский кореспондент МііпсЬепег Ц еиезіе КасЬг. доносить, що небавом цїсар Вільгельм відвідає царя в Скерневичах. Чи се має бути лише ревізита, чи стоїть в звязи з якими по
літичними цілями, поки-що не можна здогада- ти ся, як навіть не можна приймити на певно, чи взагалі така подорож тепер намірена. Так само з поля нолуднево-африканьскої війни при
ходять лише непевні вісти. Англичани чванять ся, що они вже панами ситуациї, а про дрібні
побіди Бурів приходять безнастанно вісти. Хо
дили поголоски про наради над заключенєм ми-"
ра, які мали відбувати ся в віллі президента Кріґера. Але в виду рішучого становиска Чем- берлєна і Сельсбері-ого всяка думка про мир, як-раз тепер, є безвиглядною. Нарешті і прилу
чене Крети до Грециї товче ся по стовпцях ча- сописий і коли одні обстають при тім, що дер
жави під добу пе бажають собі жадних змін, то другі твердять, що се квестия найблизшого часу.
Н о в и н к II.
— Календар. В н е д і л ю : гр.-кат. Йоаникия;
рим.-кат. Сальомеї. - В п о н е д і л о к : гр.-кат.
Галактіона; рим.-кат. Оттона. — В і в т о р н и к : гр.-кат. Павла єн., Клявдиї; рим.-кат. Елисавети.
— На руки п. Барвіньского вплинула дальше петиция з б о р і в с к о г о д е к а н а т у о підвис- шенє конґруи, евентуально о признане додатків пятилїтних душпастирям.
— З Яворова. Аматорскнй Кружок Міщаньскої Читальні' в Яворові устроює в неділю (17. с. м.) на дохід яворівских погорільців представлене драматичне. Проґрама: 1) „Тато на заручинах" в 1 дії Григориєвича; 2) „Іцко сват" в 1 дії Трем- бицкого; 3) монодрам Григориєвича (пригода в женитьбі Евстаха Чипуткевнча). Ціни місць: в І. ряді 2 К, в II. ряді 1 К 40 с., в III. ряді 80 с., місце стояче ЗО с., для селян 20 с?
— Про панну Сальомею Крушільнщку, нашу знамениту артистку сьпівачку, одержуємо такі вісти: «Минулого тижня перебував я з женою в Варшаві. Тут гостить наша артистка, п. Кру- шельницка і ми ждали дня, коли симпатична землячка виступить на сцені. Часописи заповіли єї виступ в »Ооріап-Ї» Ж елєньского і ми заку
пили вчасно білети, щоби не відійти від каси з иорожними руками. В самій «Ооріап-Ї» нем ає н. Крушельницка великого поля до попису, всеж таки поділю ся вражінями, яке ми винесли з те
атру. Сли Ж елєньский хотів зробити з Баляди- ни демонічну постать, то в панні Крушельницкій найшов він, в цілім сего слова значило, «знаме
ниту інтериретаторку. Гра чудова! Так і видно, що артистка жиє сценою. Голос імпонуючий, широкий, знаменито вишколений, мимо сили ніж ній, теплий і симпатичний. Третин акт, в я- кім артистка хоть в частині могла розвинути свій талан і голос, був для нас справжньою го
диною розкоші. Буря оплесків була найкрасшим доказом, як варшавска публика оцінює нашу артистку. Буря оплесків — се для Балядипи в
«Ооріап-Ї»! В »Аїдї«, Ваґнерівских операх і в Монюшковій «Гальці» збирає панна Крушель- ницка не лише оплески, які тревають нераз д о брої чверть години; Єї обсииують цьвітами, він
цями і дорогоцінними подарками. Один з вар- шавских Поляків говорив мені, що в «Гальці»
панна Крушельницка незрівнана, що грою і сьпі- вом она ворушить нервами і пориває за собо о.
Не диво, що по однім такім виступі одержала артистка крім цінних дарунків срібний вінець, в виді корони, з написию: «Міе оризхега] паз,
^хуіагсіо»! Другогр дня по представленні відві
дали ми нашу землячку в єї мешканю і тут ма
ли нагоду приглянути ся бодай частині трофеїв знаменитої артистки. Ціла одна комната обві- шена лентами від вінців, а написи на тих лен- тах говорять богато... богато!... Такі написи стрі
нути можна хиба при вінцях великих, европей- ских артисток. На нашу прозьбу, скромна ар
тистка показала нам також часть своєї біжуте- риї. Се також дарунки. Отже в першім ряді дар царя (перед яким артистка сьпівала минулого року в Скерневицях): богата золота бранзолєта, вироблювана на взір старанних, етруских виро
бів з дуже гарним брилянтом. Дальше йде пер
стень з великим туркусом і брилянгами від нерского шаха. Опісля величаві наушники з бри- лянтами — трофей з виступів в Америці. Даль
ше йдуть золотий годинник, висаджуваний бри- лянтами, чудовий ґарнїтур (нашийник, брошка і перстінь) украшений брилянтами з перлою по середині, нашийник з перед, мережаний брилян
тами, кілька дорогоцінних перстенїв — се дари варшавскої публики. Ся частина дарунків, яку ми оглянули, може також бути сьвідоцтвом, як цінять і шанують нашу артистку. В день нашої гостини, п. Крушельницка мала иораз другий сьпівати перед царскою парою в Скерневицях, та відказала ся від участи в концерті' задля легкої перестуди. В Варшаві перебуде наша ар тистка до половини грудня, почім переїздить на гостинні виступи в царскій опері в Петербурзі, де задержить ся до кінця лютого 1902. р.
Др. К. Студиньский.
— Без упину до мети! Перед кількома міся
цями львівска праса рознесла вість подібну рад
ше до байки як до правди, що якийсь чолові
чина знає про великий скарб закопаний в однім з львівских монастирів. Щоби застеречи собі єго власність, сей чоловік мав заключити нота- рияльні умови зі всіма монастирями у Львові.
Справа на час була притихла, ніхто про ню ие згадував, аж ось знова виглянула на сьвіт. Ста
ло ся се при нагоді умови сего чоловіка з мо
настирями СС. Сакракерок і св. Тереси. Оба м о
настирі не згодили ся на предложенє сего не
знайомого маняка «про укриті скарби» і справа застрягла. Коли поведе ся добити торгу ще з тими монастирями, то сейчас мають приступи
ти до пошукуваня скарбу і роботи розпічнуть ся від монастиря Домінїканів.
— Торговля живим товаром. З Делятина доно
сять, що на тамошнім двірци арештовано жида Марка Ісаака Лїхтенталя за торговлю дівчатами.
Лїхтенталь піддурив в Городенцї дві гарні дів
чини і під покришкою, що везе їх до служби в Чернівцях, мав поїхати з ними аж до Царгоро- ду до своєї „наварні". Але в Коломиї одна з дївчат єму утїкла, а друга виговорила ся перед кондуктором, „що їде до Черновець". Кондуктор пізнав сейчас, з чим має д'йіо і запитав Ліхтен- таля, куда він їде з сею дівчиною. Ж и д при
знав ся до всего і ще додав, що „в Царгородї потреба гарних дівчат". Та хоч «було треба», то мимо того Лїхтенталя увязнив жандарм, а дів
чину відослано до Городенки.
— Управильненє н мецко правописи не тільки в Австриї, але і в Німеччині вже річ доконана.
Се управильненє буде заразом упрощенєм в ду
сі фонетики; так відпаде їй на початку і. кінци слів, не буде тілько родів букви 8, зменшено їі число випадків, де писати великі букви, згля- дом чужих слів буде замість знаків с і І мати першеньство фонетична правопись буквами к і 2
і т. д. Небавом появить ся після заяви нашого міністра просьвіти д-ра Гартля на послїдній конференцій правописної анкети в Відни з дня 9. с. м., готовий вже покажчик правописний з дотичним розпорядком міністерства, що накаже придержувати ся нової ортоґрафії в шролах. Не знати, чи наші кацапи запротестують проти се
го «накидуваня фонетики», бо Німці не зро
блять сего напевно, противно, навіть такі завзя
ті консерватисти в тім зглядї, як «піонїри по
ступу», себто нїмецкі журналісти прирекли свою
ПОМІЧ ЗГлЯДОМ розновсюдненя $ЮВОЇ правописи.
— На будапештеньскім університеті' прийшло вчера до прикрої події. На правничім видїлї 20 студентів здавали риґорози, а лише 2 здали, а 18 упали. Сей вислїд іспиту викликав обурене межи студентами, а один з них Артур ІІішіч приступив до декана д ра Маріского і грозячи револьвером, приневолив єго вислухати обидли- вої промови.
— Нелад в Бразилії. Загальне невдоволенє з нинїшного правительства грозить в Бразилії ви
бухом революцій. Взагалі вся торговля і про- мисл підупали до ш іп іт и ш задля високого цла, яке наложен і на всі вироби краєві і спроваджу
вані з заграницї. Вартість мільрейса упала з 27 на 53Д анґлїйского пенса. Як величезні податки платять фабриканти на покрите збанкрутованих фінансів державних, показує ся з сего, що ли
ше одна фабрика сірників в Нїктероа зуживав денно за 9.000 мільрейсів. стемплїв, що їх налї- пює ся на пачки з сірниками. В слід за мате- рияльним упадком бразилїйского населеня иій- шов моральний занепад. По краю кружать мі- лїони фальшивих грошей; дефравдациї, пере- купства, обманьства навіть у висших урядників є на дневнім порядку. Недавно президент репу- блики др. Кам юс Саллєс видавав свою дочку заміж та не заплатив цла за спроваджені з Евро- пн люксусові річи. Справа викрила ся; началь
ника цлової комори потягнено перед суд, але він заявив, що допустив ся дефравдациї дер
жавних грошей з приказу самого президента.
В сліди президента піш їй також міністри, а мі- нїстер зелїзниць, перекуплений,^на свою руку ви- державив Анґлїйцям один шлях зелїзницї. В бра- зилїйскім парламенті один з послів назвав пре
зидента обманцем і злодієм. Такий образ пред
ставляє тепер Бразилія саме перед вибором но
вого президента що має відбути ся в мартї 1902. р. Хто буде новим президентом републики, годі передвидїти, бо є кількох кандидатів, як др.
Родріґо Альвес, президент стану Сао Павльо, др.
Юлїо де Кастільос, призидент стану Ріо Ґранде до Суль і иньші. Монархісти думають приверну
ти в Бразилії цїсарство і мають на примітї кн.
д' Ев, внука цісаря Дон Педра II., офіцира ав- стричскої армії. Здає ся, що при виборах в мар
тї сл о. прийде до кровавої революциї як 1893. р.
— Дрібні вісти. Віцепрезидент висшого суду краєвого др. Дилєвский, повернув з візитациї судів і обняв урядоване. — Місто Добромиль надало, почетне горожаньство скарбовому радни- кови Йосифови Вайдовичови. — Почтові скла
дніші отворено між иньшими: в ІІереволоцї ко
ло Бучача, в Ясенівцї к. Золочева, в Диписках к. Угнова, в Ляшках к. Родатич, в Олеши коло Товмача і в Новосїлцї козтюковій к. Королївки.
— Переписна Редакциї і Адміністрацій'. Заряд школи в Ш н. Адмін. «Учителя» при ул. Софії 5А;
»5гко1-и« при ул. Оссолїньских Ц .
— Вісти з льівскої архиепархії. Долиньска окр.
рада шкільна розписала конкурс на посаду ка- техита при народних школах в Болехові, рога-
