Ruslan. R. 5, č. 129 (1901)

Ч. 129. Львів, Субота, дня 9. (2 2 .) червня 1901. Річник V.

І ♦

--- ---

Передплата

на >РУ СЛАНА» виносить:

в Австриї:

на цїлии рік . 10 ар. (20 кор.) на пів року . 5 ер. (10 кор ) на чверть року 2'60вр.(5 кор.) на місяць . 86 кр. (1 к. 70 с.)

За границею:

на цілий рік . . 16 рублів або 36 франків на пів року . . 8 рублів

або 18 франків Поодиноке число по 8 кр. ав

«Вирвеш ми очи і душу ми вирвеш: а не вовьмеш милости і віри не вовьмеш, бо руске ми серце і віра руска.» — З Р у с л а в о в и х псальмів М. Ш аш кевича

Виходить у Львові

що дня крім неділь і руских сьвят о год. 6-ій пополудни.

Редакция, адміністрацію

і експедиция »Руслана« під ч. 9.

уя. Коперника (Лїндого ч.

9.) Екс­

педиция місцева в Аґенциї Со- коловского в пасажі Гавсмана.

Рукописи ввертав ся лише на попереднє застережене. — Реклямациї неопечатані вільні від порта. — Оголошене зви­

чайні приймають ся по ціні 10 кр. від стрічки, а в «Наді­

сланім» 20 кр. від стрічки. По­

дяки і приватні донесеня по 15 кр. від стрічки.

котрого особа може спровадити разом спо­

рячі сторони.

Очивидно не може правительство само виконати всю роботу. Оно повинно піддати гадки, дати почин справі, а все иньше є р іч и ю с т о р о н н и ц т в ГІідчас останньої сесиї показували они багато доброї волі і нема причини сумнївати ся, що й тепер сего не відкажуть ся, наколи правитель­

ство вкаже можливу дорогу виходу. Ав­

стрії я є д е р ж а в о ю с у п е р е ч н о с т и й і т о м у м у с и т ь т у т вісе р іш а т и ком ­ п р о м іс, а не н о б ід а о д н о г о н а д д р у - г и м.

Також і розвязка пекучого я з и к о в о ­ г о п и т а н я може лише наступити доро­

гою компромісу правних поглядів поміж спірними сторонництвами. Пе треба забу­

вати, що час, в котрім нравительство спов­

няло лише д о м а г а н я п а р л я м е н т у , вж е с к ін ч и в ся. Тепер мусить прави­

тельство п о д б а т и п р о п о т р е б и д ер ­ ж а в и. В осени виплине на дневний поря­

док б у д ж е т з питанєм про довірє до правительства, наслідки останньої сесиї проявлять ся в виді н о в и х п о д а т к ів , над невідрочимою а в с т р о -у г о р с к о ю у г о д о ю і новими то-р

^і

о

і

. е л ь н им и до­

г о в о р а м и мусить бути переведена р.з- права. Чиж може парлямент б е з б іл ь ­ ш ості! рішити такі великі задачі? Бар.

Періш сумнїває ся о тім і думає, що на­

коли нравительство хоче сі справи пола­

годити, мусить взяти ся до о р ґ а н ї з а ц и ї п а р л я м е н т у т. є до зложеня п а р л я - м е н т а р н о ї б іл ь ш о с т и . По бурях ми- нувших літ є однак лише тоді можлива така орґанїзация, наколи народи Австриї будуть бачили там н а ц іо н а л ь н и й ін т е ­ р е с в с е с т о р о н н о о б е з п е ч е н и й . На­

коли мінїстер-президент думає о тім, то є се єго обовязком утворити о с н о в и д л я т а к о ї б і л ь ш о с т и р іш е н є м я з и к о в о ­ го п и т а н я .

Правда, що успіхи і успокоєнє підчас останньої сесиї ради державної мусять по­

малу вжити ся і усталити, але й сего не треба забувати, що ледво три місяці ді­

лять нас від о с їн н о ї с е с и ї, на якій ви­

ринуть всі ті питаня, а тоді правительство мусить мати п е в н у п а р л я м е н тар н у б іл ь ш іс т ь . Оно не може вдоволити ся тим, що в е л и к і с т о р о н н и ц т в а єму п р и х и л ь н і, бо о б с т р у к ц и я ч а т у є по в с іх з а к у т к а х , а найновійша минувши­

на поучає, як мало треба до того послів, щоби спинити роботу в раді- державній.

Наколи має зовсім подужати рада держав­

на, треба її конче визволити від сего лиха, хоч оно по ч а с т и х к а п і т у л я ц и я х д е р ж а в н о г о а в т о р и т е т у п е р е д в о р о х о б н и к а м и буде вельми трудно.

Щоби знищити обструкцию, треба усунути її причину — я з и к о в и й с п і р . Таким способом все пре до того, щоби правії тельство рішучо взяло ся до усуненя вну­

трішньо-політичного пересиленя. Оно під­

готовило рілю до сего, а тепер повинно забрати ся до висшої, в л а с т и в о ї за­

дачі. Наколи се не вдасть ся, то минувша сесия буде лише е п і з о д о ю , а надії нею розбуджені покажуть ся т я ж к о з а в е ­

Голос з талеру том і шляхти про шітичне и ш к .

(X) Вчера подали ми погляд визнач­

ного члена лївицї з нірно-конституцийної шляхти д-ра Ґряб.маєра про політичне по­

ложене. Не менше важкий і цікавий буде голос в сій справі, який вийшов з табору ческої шляхти. Барон ГІеріш подав сими днями в Резіег Шоусі-Ї цікаву статю про політичне положене, з якої виймаємо най- важнїйші уступи.

»Др. Кербер, пише він, став славним чоловіком. Обумерший парлямент, на який ніхто вже не покладав ніяких надій, до­

вершив в другій половині сегорічної сесиї вельми важні законодатні діла, хоч єго не­

дуга ще від часу до часу проявляла ся.

Окрім великої зручності! д-ра Кербера, з якою він обминав небезпечні скелі, причи­

нили ся всякі нньші обставини до корот­

кого розвитку парламентарних відносин.

Передовсім вдоволило ся нравительство тим, що держало парлямент на в е л и к і й д и є т ї. Окрім буджетової провізорні не ви­

магало оно нічого більше від послів, а до того подало їм найпопуля нїйші иредлоги, за які они взяли ся з всякою готовостю.

Навіть найрадикальнїйшого опозицийника заманювало се, щоби тим способом підне­

сти занепавшу популярність і повагу пар­

ламенту і послів. Ще більше «плинула на парламентарні відносини та обставина, що зараз з початком сесиї проводирі М олодо- ч е х і в пізнали, що о б с т р у к ц и я б у л а в е л и к о ю п о л іт и ч н о ю п о х и б к о ю . Коли се сторонництво, так богате таланови­

тими людьми, хотіло відзискати політичне значінє, тс мусїло змінити свою тактику.

Молодоческі політики гляділи отже з по­

чатком сесиї виходу з обструкциї. Реальна робота подала їм спромогу в ід р о чи ти давні національні спори. До посольскої па­

лати вернули номало гіриличні звичаї, а Молодочехи осягнули знов д а в н и н в п л и в , який ім належав ся задля їх чи­

сла і спосібностий. Так виглядають успіхи д-ра Кербера, запущена толока стала р і- лею , але она ще не є у п р а в л е н а .

Успіхи осяі'нені правительством не мо­

жуть заперечити сего, що мимо поправи загального настрою в п о л іт и ч н ім по-' л о ж е н ю н іч о г о не з м ін и л о ся. Ве­

ликі питаня а в т о н о м ії, п р ав н а р о д - 1 н о с т и й що-до держави і між собою, пе-' куче я з и к о в е п и т а н е не зближили ся ані на нядь до розвязки; осягнено лише ліпше успосібленє, щоби до сеї розвязки взяти ся. Правительство розумно поступа­

ло, що не утрудняло собі задачі і сим не буде єму ніхто докоряти. Але оно мусить дійти до сьвідомости, що скріплене єго становища вкладає на него задачу, взяти ся до заведеня н а р о д н о г о м и р а в Ав­

с т р и ї. Винайти точку, якою вдоволили б ся часово спорячі сторонництва і лишили місце також на иньші справи, се є річ можлива при всіх перепонах і трудностях, а особливо може се повести ся теперіш­

ньому мінїстрови-президентови, проти ко­

трого нема принципіяльного упередженя,

д е н и м и - н а д і я м и . Колиж поведе ся мінїстрови-президентови се діло, тоді він здобуде собі місце одного з найліпших синів Австриї, тоді до. Кербер буде д ї й- с н о славним мужем.

КИРИЛО СТУДИНЬСКИЙ.

Котляревский і Артемовский.

Перед кількома місяцями п< явила ся пер­

ша книжка моїх «Літературних Заміток», в якій я старав ся вияснити погляди Котляревского на козаччину і гайдамаччину та подати огляд тво­

рів Петра Гулака-Артемовского.

Ся книжка визвала широку рецензию д. Ів.

Стешенка, поміщену в 42. томі «Записок» нау­

кового товариства ім. Ш евченка («Бібліографія стр. 16—28), в якій піднесено против моїх по­

глядів цілий ряд замітів, з якими я, з виїмкою одного, з чисто наукових причин згодити ся не можу. Д. Стешенко може бути певний, що ко- либ єго заміти були оперті на наукових дока­

зах, я перший признав би їх стійність, бо вва­

жаю річию людскою і помилити ся і признати ся до помилок. На великий жаль, п. Стешенко пустив ся воювати ф разам и і то в такім пога­

нім, пасквільнім тоні, що мені приходить ся здвигнути плечами та на особисту лайку, до якої я д. Стешенкови в цілім моїм житю не дав найменьшого приводу, — відповісти мовчанєм.

Такий тон, яким пописує ся рецензент, може бути міркою єго інтелїґенциї і ним хиба д. Сте­

шенко не в силі нікого обидити.

І.

Першій, моїй невеличкій розвідці, в якій я виказував, що Котляревский симпатизував з ко­

зацтвом і осуджував гайдамаччину, присьвятив д. Стешенко повних вісім сторін. Сам рецензент стверджує, що Котляревский відносив ся з сим- патиєю до козацтва, що «Енеїда» була аиотео- зою сеї верстви суспільности і додає, що »за- значеннє в сім творі подібної риси мусить бути заслугою вченого». Однак дальше пише д. Сте­

шенко: «Заслуга ся зменьшаєть ся тим, що та­

ке обясненнє «Енеїди» було вже зроблено да­

леко ранїйше і так би сказати, в кількох при­

мірниках,— а через те д. Студиньскин не явля- єть ся в сім пункті оригінальним і тільки ствер­

джує відкрите ранїйше». По що підніс д. Сте­

шенко сей заміт ? — я не розумію. Треба би бути дуже наівним, щоби в сім місци полювати на оригінальність. Оригінальним в сій частині розвідки я уважаю се, чого д. Стешенко не до­

глянув,— зіставлене поглядів україньского люду і Котляревского на Запороже і гетьманщину та вияснене суперечностий, які між ними заходять.

Рівнож не розумію дальшого заміту, в якім рецензент докоряє мені, що я не вияснив близ- ше відносин Котляревского до кріпацтва. Рецен­

зент пише: «По гадці автора, «поет горячим співчутєм обіймав простий, покривджений нарід і ставав по стороні закріпощених селян» — се вірно, але хиба се сказати досить ? Хиба ми ба­

чимо з сього відносини його самого до крепац- тва, як до інституциї — і коли їх бачимо, то невже їх не можна швидше назвати неворожими до сеї інституциї?»

Я зневолений відповісти д. рецензентови,

що в моїй статиицї я писав про козацтво і зо­

всім не мав потреби, широко розводити ся з мо­

їми увагами на тему відносив Котляревского до кріпацтва Я згадав про них мимоходом і то) лише в тій цїли, щоби вияснити, длячого нарід вихвалював Запороже а не любив гетьманщини і длячого Котляревский так Запороже як і геть­

манщину обіймав однаковою симпатиєю. Що моє пояснене випало вірно, — се признає й сам д’ Стешенко.

Сказати но правді, то і на тему відносин Котляревского до кріпацтва, можна би ще з д.

Стешенком спорити, головно в тім місця, де він радби вивести, що з творів Котляревского «тхне*

фільозофією Квігки. З сим поглядом д. рецен­

зента згодити ся тяжко. Квітка пише виразно про кріпацтво: «Та яка се неволя ? Та ви не знаєте, я к тепер добре за панами жити. І ка- зьонні дівчата, аж вибрикуючи, йдуть у села за паньских; одна одну попережа* ’), Чогось поді­

бного д. Стешенко в творах Котляревского не дочитає ся і до повисшого виводу рецензента нема ніякої підстави. І хотьби, не знати як, хо­

тів д. Стешенко натягати зворот Котляревского

»пани людям льгоги не давали», то се ему не на богато придасть ся.

Д. Стешенко не годити ся з моїм спостере- женєм,

щ о

й Котляревский, хоть вихвалював гетьманщину, то мимо сего дав натяк на те ли­

хо, яке она несла, — на панщину. Моє спостере­

жене основав я на уступі з поеми Котляревско­

го, в якім Юпітер обіцює Всіїері, що єї

СИН)

Єней, «козаки, «кошовий*, „гетьман" „на пан­

щину ввесь сьвіт погонить".

Д. Стешенко каже, що цитовані мною сло­

ва з поеми Котляревского «не богато значать — в них тільки виявляєть ся вищий ступінь вла- сти бнея в відповідній часу формі кріпацке володїннє та й усе...« В чім здогад д. Стешенка ліпший від мого спостережена ? — нехай судить читатель. В нїм бачу я одну фразу і єсьм пере- сьвідчений, що она в нічім мого спостереженя не ослабила. В сій справі додає ще д. Стешенко такі два реченя: «Але хиба самий ф акт кріпац- кого володїня може сьвідчити про яке-б там не було становище підвластних душ ? Очевидно анї трохи — бо тодї-б можна з гори обвинювати богато люднії, а в тім числі' і Котляревского, щ о д о своїх підданих були вельми прихильні*.

В якій цїли причіпив д. Стешенко сі два реченя ■ і що він ними хотів сказати? — се, мабуть,і і для него самого — загадкою.

Дальше пише д. Стешенко : »На ховзкий ґрунт стає також д. Студиньский, малюючи по-І гляди Котляревского на Полтавский бій. >Поета '

— каже він — не стає на протест* в такім в и - : падку, бо він був монархістом. Чи-ж отеє т в е р -:

дженнє не буде в суперечності! з тими вільно- і любивими пориваннями Котляревского і його ■

гуманности, яку ми завважаєми в «Енеїдї?* На д . с-^ш енко, що не демократичні погляди Ко- нев о, по^т подібною типу бук би противним тляревского. не «утиски Мазепою народа і єго Полтавскіи події, колиб вона в його очах здана- аристократичні тенденциї* веліли иоетови відо- лась справою демократичною і дїЙстно народ- і 8вати ся неприхильно

ньою... Очнвидно, значить, діло стояло инакше.

Утиски Мазепою народа і його аристократичні івлені ним дуже вира8Н0 в , Енеїдї*’). Впрочім я тенденциї не могли подобати ся поетови, героями піду ще дальше і зазначу що д С тешенко і 6 якого були Сагайдачний, Дорошенко, Залізняк (?) раз „ своїх поглядах> після г . і другі. Вчинок Мазепи, запевно, здавав ся йо- вати . осуджувати ЛЮДИІ- а між ними ; Ма_

му справою особистою — через те й мірка до нього приложена була дуже вибаглива. Дїйстний- ж е монархізм Котляревского, певно, не грав тут

жадної ролі, бо поет на козацкі справи дививі здв0юванє особн вказуе ЯСНОі ІЦ0 сам д . Сте.

ся тільки з демократичного погляду; тримаючи11 шенко не радбИ; що еро заміт про Мазе„ у> ви.

ся монархізму, яко провідної ідеї, при розгляді социяльних фактів, поет напевно не вихваляв би так горячо україньских національних героїв, а особливо не робив би такого «ріскованого*

порівнаня устрою гетьманщини з сучасним, яке ми бачимо в „Енеїдї". Так, що і в данім разі, як завеїди, поет лишаєть ся вірним собі: на ко­

заччину він дивить с я,як на оборонницю народ- ньої волі і осуджує єї тоді, коли вона зраджує останню. Політичні формули Котляревского тут не мають впливу*.

І знов цілий ряд фраз! Чи думає д. Сте­

шенко, що революціонер, Рилєєв, був меньшим демократом від Котляревского? А предеї він, хоть Великорос, вкладає в уста Войнаровского такі слова про Мазепу:

’) О в и ш к е в и ч : «Руска библіотека“ Т. II. стр 442 в «Сватаню на Ганчарівцї*. Гляди також мої «Літе­

ратурні Замітки* стр. 43.

...»не знаю, Что вт> глубинй души своей Готовиїт, онч. родному краю;

Но знаю то, что затая

Родство, и дружбу и природу, Єго сразилч, бьі первьій я,

Когдабь онь сталь врагомь народу".'}

А в иньшім місця велить Рилєєв Война- ровскому оплакувати смерть Мазепи:

...>всй мечтали, Что мьі сч> Мазепой погребали Надежду родини своей".2)

А звісти ий поет, Степан Руданьский, чи не дав в своїх ноезиях примірів горячого, щирого демократизму ? А предеї демократизм сей до­

зволив єму звеличати Мазепу в поемі, яку по чинає словами:

Не орел то сивокрилий Квилить серед степа:

В Білій-церкві свою гадку Гадає Мазепа.3)

Возьмім ще третого письменника, Ів Сьвіт- ленка, в демократичних поглядах па скрізь згідного з д. Ів. Стешенком. В історичних кар­

тинах п. з. „Мазепа* велить Іван Сьвітленко та­

ке промовляти Мазепі:

0 краю мій, величний, любий краю, Коли ярмо неправди та недолі, Що налягло на тебе лихом злим, Спаде з твоїх надбитих горем грудий І впавши геть в своїм роз.масї дужім, Зламає й тих, що нас печуть що дня...4) Ой засяй же ти красне сонечко,

Засяй над долиною, —

Та засяй же сьвіт хоч в віконечко Понад нашою Україною...

Бо на ній уже, ненці радістній, Анї сьвітла, анї просьвітку.

Ввть ся змучений люд, люд наш жалісний І в ночі і у досьвітку.

Гей, сповий же нас, сонце краснеє Мов та шага променистая,

Хай зазнає тепер щастя яснеє Наша мати, Вкраїна пречистая!...5)

В творі Івана Сьвітленка говорить Мазена про свої наміри :

Наш замір єсть — Москву перемогти, Розбить ярмо, що нас гнітить безмірно І волю дать Вюраїнї дорогій,

ІЦо в пута зл і забита ворогами.

Але-ж така, брати мої, мета

Повинна буть трудна для нас і грізна.

! І щоб її доконче досягти,

Повинні ми зажить турбот доволі, Повинні ми і душу положить,

Безщасну кров ллючи за край свій рідний!0) Мабуть буде досить сих примірів, щоби до казати, що не я став «на ховзкий ґрунт", лише

про полтавский бій, але як раз єго монархічні пересьвідченя, вия-

зепу відповідно до своїх обставин та намірів На сей докір можу служити д. Стешенкови, на єго жадане, доказами в кождій хвилі. Таке ро-

словлений в рецензиї, — брати з поважної сто­

рони.

На фразу п. Стешенка, що Котляревский

«тримаючи ся монархізму, яко провідної ідеї, при розгляді социяльних фактів, не вихваляв би так горячо україньских, національних героїв (Са-

*) Сочиненія К. Р ьі л 'Ь е в а. Берлині, 1860. стр 132

’) Т а м ж е. стр. 136.

’) Твори С т е п а н а Р у д а н ь с к о г о . Т. IV. Ви­

дав Василь Лукич. стр. 106.

*) І в. С ь в і т л е н к о (псевіонїм): » Мазепа", істо­

ричні картини в пяти діях. Львів 1896. р. Накладом ре дакциї „Правди* стр. 3. Сей твір не вийшов в ^цїлости Всего надруковано 108 сторін. Останні картяр не напеча тані тому, бо «Правду* застановлено видавати.

5) Т а м ж е. стр. б.

°) Т а м ж е . стр. 87.

’) Д а ш к е в и ч : «Малорусскія и^другія'бурлескньїя Знеидьі*. „Кіевск. Старина* з р. 1898. том 62. стр. 183.

мої «Літ. Замітки* стр. 17.

айдачного. Дорошенка) |я зневолений відповісти словами Миколи Маркевича:

«Довольно забавно видйть гримаєм любви кч. отечеству дурно вонимаемой нашими госпо­

дами писателями. З ло д ій Сагайдачний, говорити, бликовч.! Почему зл о д ій ? нападаяіе его на Мо­

скву бьіло до Хмельницкаго, и гораздо прежде, гЬмч, Загюрожская Сйчь просила у Русскаго Царя нокровительства. И так Конашевичь напа­

д ала не на соотечественников'ь: зто не подв.іа-

СТН ЬІЙ Ш ЄЛЧ.

противу

СВОИХЧ.

иравителей,

9ТО

шолч. воиігь, Царь, избранньгй народом'ь, ибо ї'етманч. тотч>же Коі, Круль і Кех. Гетьманьство тоже правленіе Монархическое избирательное.

Какч. не гріш но зтакч. не обдумавши, уничто- жать славу великаго чел овіка, отнимать свобо­

ду д ійствовать у вольнаго Гетьмана; по іца- стью, что онч, умер'ь давно вже и отношенія Голикова не могли ему иовредпть*1).

Може тепер зрозуміє д. Стешенко, що Ко- тляревскнй не потребував бояти ся колїзиї ЗІ своїми монархічними поглядами, коли звеличу­

вав україньских національних героїв.

Коли читатель пригляне ся дотеперішним замітам д. Стешенка, то начислить їх чотири, а в дійсносте (поминаючи, два перші,) лише два, Хоть они нечисленні, дрібні та на скрізь неетій- ні, д. Стешенко пише: »Але допускаючи ріжні неточности і неясности в першій половині своєї праці про Котляревского, д. Студиньский проте дає взагалі вірне, як ми сказати, розумінє ідей поета*. З нідчеркнених мною слів читатель зро­

зуміє, як д. Стешенко пише рецензиї.

(Дальше буде).

- Кацапска огида.

Про деструктивну роботу кацаискої експо­

зитури в Станиславові ми вже написали ся до­

волі. Та не лише в самім Станиславові діє ся таке, от, в Перемишли наважились були кацапи на «Дівочий інститут*, а коли се їм не повело ся (маститому др. Черлюнчакевичови!), так само воюють тепер в „Ґалїчанїнє* ложею та клеве- тами против інституциї та поодиноких осіб. Між ипьшими напали на чоловіка сьвітлих прикмет розуму і серця, п. Романа Гамчикевича, та по­

при всякі бредні, випімнули єму і той бурсац- кий хліб, який він колись їв в «Народнім Домі*

у Львові.

П. Роман Гамчикевпч, відперши річево вся­

кі вигадки, так відповідає в »Д іл-ї« на сей по­

сліди ий заміт:

Що-до закиду, мов би я, бувший питомець бурси «Нар. Дому*, спроневірив ся ідеї рускости тим, що не пристав до «старої партиї*, то се можу вже цілком спокійно лише погордою збу­

ти. О скілько се правда, нехай оцінять ті, щЬ мене знають. О тім тямлю добре і тямити бу­

ду, що за рускі гроші образував ся в школі;

але ідея рускости — се ще може не конче ідея

«старої партиї*; власна совість нехай для кож- дого чоловіка буде є и р ге т а Іех. А коли «Гали- чаниігь" між бувшими питомцями бурси «Нар.

Дому* хоче шукати змій, то нехай їх шукає в рядах тих, що добившись за рускі гроші хліба, і то часом навіть дуже поживного, перекинулись з великих патріотів-.кружкарів* не в ряди на­

родовців, — бо се по їх гадці була би для них нечесть — але в ряди шкаралупнїв або і рене- ґатів. Розгляньтесь, панове, в рядах польскої ін- телїґенциї у східній Галичині, а найдете там дуже мною людей руского походженя, що мен­

ше або більше явно видають себе за Поляків, та лише десь в кутику несьміло або, де вже цілком чують ся безпечними, пригадають собі своє руске походженє. Але в ионятю декотрих людей вистане від часу до часу сказати «онч,*,

«бьілч.* або написати пару стрічок хибною ети- мольоґією, щоби вже дістати патент на масти­

того і ревного патріота. Було би се сьмішне, ко­

ли би не було таке сумне і мерзке.

Дописувателеви «Галичанина* нозваляю впрочім писати о мені і осуджати мене, як ему до вподоби; коли ему правда не вистане, щоби мене ганьбити, то нехай там пускаєсь і на лож.

Я про себе вартости людей не міряю ідентич-

*) Н. М а р к е в и ч : «Украинскія Мелодій*. Москва

1831. стр. 121.

з ностню їх гадок і поглядів з моїми гадками

найзавзятїйш ому противникові! не відкажу че сти і поіланованя, о скілько поступає чесно; але для одиниць, для котрих лож є заложенєм,

лайка і клевета конклюзиєю, маю лише одно чувство — погорди.

Н О В II н к и.

— Календар. В с у б о т у : гр.-кат. Кирила. Тек­

лі; рим.-кат. Ііавлнна. В н е д і л ю : гр.-кат Тимогея; рим.-кат. Зенона.

— Репертуар руского народного театру у Львові В суботу дня І І . с. м. (в салі »О\уіаг(1-и« ул Францїшканьска): „Запорожець за Дунаєм", ко­

мічна опера в 3. діях Артемовского; закінчать

„ Ввчерниці" Нїщи ньского.

Початок точно о 8. год. вечером.

Ціни місць: Крісло першорядне 2 'кор.;

крісло другорядне І кор. 60 сот.; крісло третьо­

рядне 1 кор. 20 сот.; партер стоячий 80 сот., а для ґімназиястів і війскових низіпе фельдвебля 50 сот.

— Електричним поспіхом пазив є «Огіеппік роївкі* се, що «дня 18. с. м. п. Барвіньскип мотивував своє внесене про потребу заложеня рускої ґімназиї в Станиславові, а вже дня 20.

с. м. шкільна комісия зійшла ся і якби перта електричним током, взяла внесене під наради!

Такого поспіху — каже згаданий дневник ми не пригадуємо собі в найважнїйших справах — і дійсно треба поґратулювати Русинам, що роз- поряджають такими впливами в соймі... Але ча се потрібне — чи хотяй би властиве? Вислї- дом вчерашного засїданя коміснї була ухвала, щоби вибрати субкомітет в цїли іюроЗуміня ся з краєвим виділом, чи се внесене може стати належите полагодженим в теппрішній сесиї. Ве­

лика шкода, що комісия з тим самим запалом не заняла ся ґімназиєю в Новім Торзі!*

Чиж рускі посли стоять сему на перешко­

д і? Нехай основують хотьби електично ґімназиї та всякі другі заведена, де лише є потреба сего для польского народа, а нам дадуть знов те,

чого руский нарід потребує для свого культур­

ного розвою. Тут зависть «О гіеппік-а Ройко-го«

б не лише передвчасною, але і дуже низькою та поганою. Ми єго спитаєм ся: чи се потрібне і властиве виступати з такими замітами, які може подиктувати лише чисто ґазетярска тром- тадрация ?

Удар грому в церкву. В Головецку коло Сколього минулого понеділка надійшла велика туча. Люди, котрих много зібрало ся було, на

•обхід ювилейний, вийшли налякані з Церкви, за перли ся і по звичаю стали звонити. Нараз за- сияло небо червоним сьвітлом, а в церков уда­

рив грім. На шастє не спалив єї, а лише про дершись по хресті середної бані в се.едну наву розторощив наук, спалив один угод і ніжку те- трапода, подер скатбрти, стопив великі підсьвіч- ники, перекинув євангелиє під стіну і вилетів вікном.

— «Почтова кольонїя* нове товариство, при­

значене для дітей почтових урядників, засіюва­

ло ся в Галичині. Статути затверджені вже н і- місницгвом. Річна вкладка для звичайних чле­

нів виносить 4 кор., які належить висилати на руки скарбника «Кольонїї* п. С. Андер.іього,

ночмайстра в Могилянах.

— Замах на «цуґСФІрера*. >Е1ю рг/.ешузкіе«

доносить, що в ночи з понеділка на вторник приключила ся в Перемишли подія, яка повинна бути осторогою для тої війскової старшини, що знущає ся над низшими. Один з вояків, над к о ­ трим мав довгий час знущати ся «цуґсфірер*

набив в ночи карабін і стрілив до него, але хи бив. Однак «цуґсфірер* зісунув ся під ліжко, тому дальші нять куль також нічого злого ему не заподіяли. Напасник стріляв так скоро, що вистріляв 6 патронів, заки товариші прискочили до него і відобрали карабін.

— На нїмецкого наслїдника престола викопано зам ах па двірци в Бохум, коли вертав до Бонн де він ходить на університет. Якийсь зелїзничий урядник ударив палицею у вікно, де сидів цїса­

ревич. Урядника сейчас арештовано і переслу­

хано. Показало ся, що він був пяний і »горячо бажав побачити наслїдника престола, а щоби єго ліпше бачити, вибив вікно". Так цїсаревич, як єго дружина уважають сей замах за гумори­

стичну пригоду.

— Про народні иноли в Анґлїї пише анґлїйска часописи »8сЬоо1тазІег«: Число дітей, що лег­

коважать собі школу, є незвичайно велике. Ста­

тистика виказує, що зі записаних до школи ді­

тей не приходить до школи денно около вів мілїона. В самім Льондонї є 100.000 шкільних дизертирів. Они то становлять будучі лєґіони волоцюгів, злодіїв і розбишаків. Дивно, що ро дичі замість карати свої діти за неходженє до школи, нераз їх за те похваляють, або що най­

менше рівнодушно на се дивлять ся. Винен се­

му також сам заряд школи. Трафляє ся нераз, що учитель або інспектор бере першу ліпшу

оповіщує:

З днем 26. мая с. р. створено для руху особового і пакункового перестанок «Тетитнчі*

на шляху зелїзничім Противіце-Бохів в окрузі ц. к. Дирекциї зелїзниць державних в Пільзпї.

Після оповіщена, заміщеного в »\Уіепег- Хеііипд* роздасть ся в дорозі' оферти виконане робіт земних і будинків на вузкоторовій зелїз- ници Спалято-Сінай. Оферти треба внести най- иізнїйше до 1. серпня 1901. 12. години в полуд­

нє до ц. к. міністерства зелїзниць уВідни. Услі- вя і иньші дотичні документи можна переглянути в департаменті 18. ц. к. мін стерства зелїзниць, або в ц. к. Управі будови в Спалято.

Дрібні вісти. Річний повис в заведеню для сиріт Гр. Ст. Скарбка в Дооговижи відбуде ся дня 25. с. м. о 9. год. рано. — Деканом медич ного виділу львівского університету вибрано проф. д-ра Андрея Обжута. — Львівска опера польска виїздить до Кракова дня 1. липня с. р.

— Гумористичний кутик.

У шевця.

— Чого тебе майстер побив?

Бо він хорував пів року, а тепер встав та хотів переконати ся, чи вже дужий до ро­

боти.

З житсйскої мудрости.

Ганити других, значить, надавати собі де­

шевий патент висшости.

В школі.

П р о ф е с о р : Коли ти такий чіп, що не можеш собі нічого затямити, то роби так, як я:

завяжи собі узол на хустці.

Акуратний.

— Не стид вам ходити босо, коли ви є сторожем такої великої каменицї ?

— Коли бо нема за що купити...

— А прецінь льокатори дають вам що ночи стілько за отвиранє брами ?

— Дають, але не на чоботи, але на пиво!...

житкував. При тім не дають Саливанюкови по- квітованя і розпускають поголоску, що того с а ­ мого дня сї дорогоцїнности вкрадено. Салива- нюк боїть ся, що на него вкажуть як на злодія, а він не згоден буде виказати своєї невинпостп, бо не має поквітованя, що він позичив ті річи.

В розпуці хоче застрілити ся, але донька ратує єго і коли довідала ся про причину, рішає ся за намовою свого любка Япчука, спасти вітца в сей спосіб, що згоджує ся на нодружє з Ке- справу з крадіжкою та веде молоду Саливаню- ківну під вінець. Однак в хаті він має економку Степанїду (п. Осиповичева) і двоє дїтий з нею.

Степанїда робить забіги, щоби перебити иодру-

дитину зі школи на платну службу, а родичі Іона вкидає отруї до лїкарства Керевпча і сю раді, що їх діти самі на себе заробляють. На

600.000 дітей ледви 50.000 ходить до школи по 12. році. Сї відносини в шкодах зростають від тоді, як побільшило ся число учительок. В 1851.

р. було в Анґлїї 70% учителів а 30% учите льок. В 1876. р. сї відносини зрівняли ся, але в 1900. р. було знова 75% учительок а 25%

учителів. Уздібненя на учительску посаду вим а­

гає ся дуже малого: женщина мусить мати що найменше 18 літ, іспиту зрілости не треба, але сьвідоцтво іцепленя віспи мусить бути залучене до поданя!

— Конкурси оголосили: ІЗидї'л повітової ради в Сокали на посаду громадского писіря з осід­

ком в Острові з речинцем до 10. липня с. р.

Платня 900 К і на обїздки 200 —300 К. — По­

вітовий виділ в Коломиї на посаду окружного лікаря з О'їдком в Гвіздци — з речинцем до

отрую подає єму єго молода жіночка. Тепер пі- дозрінє тяжить знов на донці, хотяй безневинно.

Соня попадає у вязницю і має їхати на Сибір.

Та Степанїда при пращаню признався до душе- губства і Соню увільняють. Янчук зголощує ся по свій скарб, який так легкодушно виставив був на небезпеченьство, але Соня рішає ся те­

пер надягти чернечу рясу і ось — се загубле­

ний рай.

Сюжет се знаменитий, та тільки, здає ся нам, не для драми, а для комедиї. Комічними ситуацинми і типами автор силує ся, не знати чому, викликати драматичну грозу. І так: Сали- і ванюк попадає в панічний страх, що на него кії- нено підозрінє злодійства після такої грубої та 31. липня с. р. Платня 1.000 .К. - 11( бітовий ви- наівної інтриґи з позиченими нреціозами. Сеж діл в Каїуш и на посаду повітового інжінєра —■ хиба якийсь комічний страхополох міг задля то з речинцем до 15. липня с. р. Річна платня з

додатками 3.800 К то поривати ся на власне жигє, та безнастанно говорити про «Сибір, каторгу і шибеницю* (в Ро- Ц к. Дирекция зелізнидь державних у Львові | СИ1- Нема кари смерти, а тим самим і шибениці).

А так само і Соня та сей буйний молодець Ян­

чук зовсім за трагічно беруть справу сеї неміч­

но зліпленої інтриґи. Янчук повинен був вправдї пристати на віпчанє Соні з Керевичем, але ли­

ше з хитрощів, щоби убити справу з заставле­

ними дорогоцінностями. А перед самим вінча- нєм повинен був побічи до Степанїди, та дати їй отруї, з якої Керевич вправдї не умер би, але замість іти до церкви, мусів би як сей Молїє- рівский «Хорий з уроїня* ловити себе за живіт і бічи там, де ми всі що дня бігаємо... Вистроє- ний Янчук з ’явив би ся тоді, щоби повести свою любку до вівтаря, а розболїлого Керевича стрі- вожена Степанїда одержала би назад в свої ра­

мена для дальшого піклованя єго схорілого ор- ґанїзма.

Вправдї тоді не було би «затраченого раю*, але не було би і затраченого змисла та природ­

ності! характерів і ситуаций. Нам видаєсь на­

віть, що сей сюжет мусів бути первісно коме- диєю в якійсь чужій літературі, а спілка Того- бочний-Гольдедт зльокалїзовала єї лише на україньскі відносини та підолляла несмачним драматичним сосом. Сей сос попсував лише до­

бру страву.

Кажуть про Коцебуого, нїмецкого ппсате- ля з кінця 18. віка, що він написавши чотири акти, запитував доперва директора, на якого замовлене робив штуку, чи має закінчити єї комічно, чи драматично. П. Тогобочний видаєсь нам україньским Коцебуом. Але що-до вчераш- ної штуки ми-б єму щиро порадили змінити тру- тнну на звісне средство і титул «затрачений*

па «відзисканий рай*. При таких архитворах се прецінь дуже можливе!

В грі артистів мож було виразно розр’жни- ти двояку «школу*. Молодші старали ся о при­

родність гри, старші попадали в позу та декля- мацию. Неприродний патос псував гру п. Ґем- біцкого і під єго впливом очивидно гишколеної п-ни Ґембіцкої та п. Осиповичевої. Постать Сте- панїди (п. Осиповичева), на віру сидячої еко­

номки при старім кавалері, ніяк не мож було брати трагічно. Є се комічна постать вже з са-

поставив єї

Загублений рай

драма з украгньского житя в 5 д ія х Тогобочного і Гольдедта.

Саливашок (и. Ґембицкий) в своїх гроше­

вих клопотах удає ся за позичкою до Керевича мого заложеня, а коли автор

(Нїжанковского) чиновника на пенсиї, який, дар- фальшиве положене драматичної героїні, то ма що з семим хрестиком на плечах, залицяє треба-б бодай характеристичними, природними ся до доньки Саливанюка Соні (п-на Ґембіцка). чертами змалювати єї біль, трівогу, розпуку і Соня любить ся з молодим, веселим Янчуком, т. д. З молодшої «школи* п. Нїжанковский був який вже при своїм вході вистроїв штуку по- дуже добрий в тонї і масці та умів своїй по­

кутному писаревії (аблакатови) Губовичеви (и. мічно заложеній ролі кашливого каплуна задер- Шеремета). Отже за намовою Губовича підстар- жати міру природності!. II. Ш еремета був зна- куватий жених Керевич позичає Саливанюкови менитим в комічній роли Губовича, а особливо гроші в сей спосіб, що дає єму свої дорогоцїн- в німій сцені зі своєю доброю партнеркою, па- ности, щоби він заставив і одержану суму з у - ! нею Федосією (п-на Бучманівна).

Сїй парі зробимо лише сей заміт, що Мо­

сковщину они не завдали собі труду- виговорю­

вати по московски, а говорили після українь- ского виговору, так що з сего вийшла галнцко- руска наламарщина. В польскім театрі, коли приходить московска роля, актори виучують ся докладно чужого вислову. Тим більше можемо жадати сего від наших артистів, бо передовсім сего вимагає штука, а по друге, оно може-б при­

чинило ся троха до розвіяня ширеної у нас м а- ревичем. Керевич лише сего бажав і цофає І нїї, що фонетичний вислов росийскої мови є та-

кии самип, як єго етимольоґічна иравонись.

Вкінци належить з признанєм піднести гру

п. Стадника, а в поменших ролях п. Петровича,

який ролю Братолюбского переняв в послід ній

же, а коли се остає без успіха, в день вінчаня хвили за недужого п. Яновича, і п-ни Левенець„