Ч. 74. Львів. Четвер дня 2 (14) цьвітня 1898. Річник II.
--- і
Передплата
жа «РУСЛАНА» виносе»:
в Австриї:
на цілий рік . . . 12 р. ав.
на пів року . . . 6 р. ав.
на чверть року . . З р . ав.
на місяць . . . . 1 р. ав.
За границею:
на цілий рік . . 20 рублів або 40 франків на пів року . . 10 рублів
або 20 франків Поодиноке число по 8 кр. ав.
• Вирвеш ми очи і душу ми вирвеш: а не вовьмеш милости і віри не возьмеш, бо руске ми серце і віра руска.« — 3 Р у с д а н о в и х псальмів М. Шашкевича.
і
Виходить у Львові що дня крім неділь і руских сьвят З ГОД. 6-ій пополудни.
Редакция, адмінїстрация і
експедиция »Руслана» під ч. 9
ул. Копернїка. — Експедиция місцева в Аґенциї Лнндовского в пасажі Гавсмана.
Рукописи звертав ся лише на попереднє застережене. — Реклямациі неопсчатані вільні від порта. — Оголошена зви
чайні приймають ся по ціні 10 кр. від стрічки, а в «Наді
сланім» 20 кр. від стрічки. По
дяки і приватні донесеня по 16 кр. від стрічки.
Під Великдень.
(Статя надіслана.) І.
(К.) Під ту хвилю, коли небавом вже загомонить по всій Українї-Руси великодна пісня: «Христос воскресе«, що в серци і совісти кождого визиває розгадуваня ми
нулого житя, і всякий розбирає ту свою совість та кає ся заподіяного другому ли
ха, рішає на будуче поправити ся і не впадати в давні лекиїі чи тяжілі похибки- гріхи, — під торжественну хвилю Вели- кодня-Воскресения звертаємо ся до в с ї х щ и р и х п атр і от і в-н а р о д о в ц і в б е з р о з б о р у в ід т їн и й ф р а к ц и й н и х з о к л и к о м : « У к р а їн о о б н о в и ся!«...
Обновім ся духом, відродім ся під той неликодний празник і огляньмо ся навкру
ги себе по широкополій области нашої народної роботи...
Щ о-ж на ниві уродило?
Уродила рута, рута, — Волї нашої отрута...
. . . Заснула Вкраїна,
В калюжі, в болоті серце прогноїла І в дупло холодне гадюк напустила!...
На жаль сї Тарасові слова пригідні,!
аби з’образити теперішний стан народного діла на нашій «Україні.«
Поминаємо тут всю »Рутенію«, а від
будемо лише ревію наших народовских стягів в Галичині.
По всім усюдам від Прута аж по Сян кипить братоубийча межиусобиця «принци- піяльної опозициї*, сконсолідованої з мо
сквофілами— зі щирими народовцями-реалї- стами,що придержують ся й на дальше соймо-!
вої заяви зр. 1890. Сі братні крамоли і чвари пожирають весь успіх роботи, коли де єсть яка. Пристрасти супроти так сказати-б на
р о д н и х о д н о в ір ц ів роздуті до найвис- шої нетерпимості!, до остракізму, а ті при
страсти не поздержувані ніким, а навпаки підсичувані злобно лихою прасою, пере
творюють ся в нахальний тероризм на тих щирих людий, що — свобідні від перзона- лок — зрільше і розважно бажають глядї-1 ти на народну справу... Змонополїзовано
»патентоване« праці наших послів і прочих трудівників в н е п е в н и х руках, а длятого, що веде ся а к ц и ю о с о б и с т у , так » своїх « величає ся, других-же, що не підхожі під крам величайкір, — хоч-би ті люди і са
мою довголїтною працею і своєю невсину- чостию добили ся визначного становища серед нашого загалу, — тягне ся сило- міцю в низ, « кін чи ть ся з ними р а -!
х у н к и * (гл. »ДФ.ло« з р. 1896 що до п.
Барв.), . . . . аби — чи здогадаєте ся? — ні! — тим свобіднїйше і лекше, без нічи
його протесту навязати на основі такого с а л ь д а своєї крамоли — зносини а опісля тісну дружбу з москвофілами — ворожнею
україньско-рускої ідеї...
І на сором часть народовців видала придбані з трудом засоби нашої питомої роботи — на п о т а л у н а й о б с к у р н їй - ш о і, б е з ’ і д е н н о ї, п р о д а ж н о ї в а т а г и м о с к о в с к и х р е н е ґ а т ів - н а й м и т ів , що
доси безнастанно навіть з о б о в я з к у су
проти своїх службо- і рубледавцїв спиню- вали всі наші щирі почини та з діяволь- ским реготом глузували зі всего, що до
роге справжньому Русинови-націоналови.
Алїянс той тим соромнїйший, що ті відступники зовсім не иокаяли ся в своїм ренеґатстві, та й не приняли ся цілком признавати народовскі засади, а оставлено їм в о л ь н у р у к у до дальшої систематич
ної киринї, як велить гарна традиция тих московских перевертнів...
І розгосподарили ся они на добре.
Серце «України« розпанахане, єї провідні ідеї здавлені «блаґороднї'мі* союзниками, а покинені давними поклонниками (?). А те здавлене україньско-руского духа спричи
нили самі ті д е с п е р а т и чи л у к а в ц і, що для мнимої злуки — консолїдациї всіх р у с к и х сил (так, руских, але не: руских і зренеґатїлих, бо змосковлених) навязали і дальше накладають з чорною силою тьми, з л и х и м д е м о н о м , котрий переслідував все нашу укр. руску роботу ВІД ЄЇ починів до нині, — з юродивими кацапами!...
Романчук, прозиваний ними за свою давнїїшіу службу украіньско-рускій ідеї
«Поганчуком*, котрому они на своїм «все- народном* вічи 1891 р. у Львові желали в часі єго тяжкої недуги «бодай зд..«,
«нова ера (себ то проголошена народна програма) лізе єму карком* і такі иньші цьвітки благородних умів сеї компанії', — з а б у в зовсім неждано, я к е с т а н о в и щ е з а н и м а ю т ь ті л ю д ц і в с е і в сю д и с у п р о ти н а ш о ї м ови та н а ш и х к у л ь т у р н и х і н а р о д н и х з м а г а н ь ,— як то вже з давен-давна старали ся ті люди убити сам почин нашої організацій, денун- ціонуючи українофільский рух як небез
печну роботу социялїстів-нїїїлїстів, — як грабили в «Нар. Домі* запас книжочок
«Просьвіти*, опісля для паралїзи діяльно
сті! народних «просьвітників* заснували своє «общество«, — як з «Народного До
му*, котрий та к л ік а оволоділа, викинули
«Руску Бесіду«, а пізнїйше та і до нині викидають рускі інституциї (як театр) з сего Русинам не кліці дарованого дому, як они виховують за народний гріш руске бур
сацтво (пр. о. Курдидик), — як писали і пишуть д о н о с и чи д о к л а д и , куда слі
дує, на наших патріотів на Україні, аби там задавити всякий самостійніш українь- ский рух і недопускати наших видавництв за кордон, — той Романчук не тямив о б- с к у р н о г о м о с к в о ф іл ь с к о г о п р о ц е с у О л ьги Г р а б а р з єго наслідками для нас зі сторони австрийского правительства, забув на с о р о м н у г о с п о д а р к у тої ва
таги в « р у с с к о м з а в е д е н ії* , за що навіть самі Москалі у «Варшавскім Днєв- нїку* почтили їх епітетами: «вороф і ма- шенвікоф«, — забув їх заходи в Народній Торговлї проти Нагірного, послїдне «оощоє сабранїє* общества Качковского з прого
лошеними там засадами, промови в роді всч. о. Курдидика, аґітацийний процес Дудикевича в Коломиї, компанію Мар
кова з Ванїчком і т. Д . і т. д., ти
сячні моменти, що вказували і вказують на ц іл у с и с т е м у п р о т и н а р о д н о ї ро
боти, в котрій п е р е д ведуть прямо п л а
ч е н і м о с к ів с к і а ґ е н т и та їх ренеґатска праса. що безлично на глум всій науці' та дійсним обставинам торочить все своє, мов той в ПОСЛОВЇЩ І «дідько в клепало*, про глупе «абєдінєнїє*. — Той сам Ро
манчук, котрого кандидатуру в Калуши і Біберцї зборювали онн всїми способами навіть зрадою руских виборців, котрого з’іґнорували і не приняли до «Народного Дома* і Ставропігії, той сам народовский п р о в ід н и к , проголосивший заяву в соймі 1890 р., нечайно о с л ін , не бачить того всего, забуває народовскі традицій і як ко
лись кандидатом в Калущинї раіггаї осгу 82Іасйсісо\¥І, — поглянув в лице.... поган- цям-москвофілам і так через ніч, як Ні
мець каже: «іт НашЗитсігеЬеп*, на глум україньско-рускій ідеї мимо Тарасової осто
роги покохав ся сїдоглавий з Москалями ...
За собою рвонув він нетямущу часть ве
дених ним на осліп народовців з ложною і обоюдною ф р а з о ю к о н с о л ї д а ц и ї на устах і пхнув їх в рамена нашої спокон
вічної ворожнї...
І т а к не стямивши ся пішла в кор
мигу хитрих москвофілів часть народовців і л и ш е в х о с е н т и х москвофілів, а на діймаючу страту для народної справи ста
ла ще над те все до б р а т о у б и й ч о ї бор- би п р о ти т а к и х - ж е с а м и х н ар о д о в
ц ів , коли не ліпших, не більше сьвідущих.
Відокремлених з 1890-им роком т. зв.
новою ерою москвофілів завторизував Ро
манчук знова на добрих «Русинів*, щім они й самі не хотять себе ніколи назива
ти, лише «русскімі*. Побіч Романчука ста- інун знова Дїдицкий, що своєї програми
з 1866 р. про «адін народ* ніколи доси не відкликав, побіч Белея — ред. «Ґалїча- нїна* Марков, побіч директора «Дністра*
д-ра Кулачковского, славний директор «За
ведення* Ііавенцкий, побіч д-ра Костя Ле- вицкого — паломник І. Добряньскин і т. д....
Гарне суиоставленє! Шкода, що не було вже в живих о. Івана Наумовича, — ко- I трийсь з наших народовских духовних був би певно дожив чести станути поруч того ще на послідних зборах общества Качков
ского славленого... патріота!.
Який-жеж з тої невиданої к о м п а н ії вислїд? Вжеж не більша сила і експанзия на внї супроти політичних противностий, бо в своїх алїянтах — я к уж с и л у з а а н ґ а - ж у в а в с о б і нетямущий консолїдатор? Чи була се Група людий якої позитивної ідеї, п о з и т и в н о г о д і л а чи прямованя? Сеж н е ґ а ц и я н а ш о ї н а р о д н о ї с п р а в и , тож і ніякої не може з нами підняти до
датної кооперативи, коли сама пручає ся ще веґетувати! Впрочім та Група по скри- с т а л ї з о в а н ю н а р о д н о г о п р я м о в а н я в р. 1890. т. зв. новою ерою сплила мов нечиста товщ на чисту воду і стала з ’ і- з о л ь о в а н а в д о т е п е р іш н ій с в о їй к и р и н ї, сама-ж собою являє ся п о л і т и ч н и м р е н е ґ а т с к и м к а д а в е р о м , скомпрометованим до того руссофільским процесом, банковими «сдєлками*, вічним паломнїчеством, иособіями та своїм косим оком в «бєлую Маскву*. Се чеіі не чинник політичний до співдїланя, а хиба к у л я до н о г и!....
І справді коштом успіхів для нашої
2 а
народної ідеї розгосподарили ся на добре серед нашого виноградинка РЬу'Іохега \а- віаїгіх, наші п р и н ц и п іяльн і в о р о ги , що бороли ся з нами д оси на житє і см ер ть і не за р е к л и ся з о в с ім і на д а л ь ш е т о ї е к с с т ір п а ц и й н о ї борби проти у к р а їн о ф іл ь с т в а св о їх
а ми самі... ск ац ап іли . а л їя нтгв,
»Україна« прогноїла своє серце, що стало тепер л и ш е х о л о д н и м дуплом, а і в тім дуплі з а г н їз д и л а ся гадь!...
(Дальше буде.)
ся миляною банькою, пустою декорациєю че- скої опозициї, а нині нема мабуть Русина в Га
личині, котрий би не зрозумів, що дорога, на яку в 1894 р. пос. Романчук хотів звести клюб руский державної ради, була зовсім хибна.
Сю справу пригадали ми нарочно, а іменно в тій цїли, щоби показати, що часом і так зва
на п р и л ю д н а о п ін їя може помиляти ся в осуджуваню ДІЯЛЬНОСТІ! своїх послів. Хто би нині завдав собі праці, відчитати статиї «Д-Ьла*
з 1894—1896 року і пригадав собі всі ті анате- ми, які падали за той час на руских послів ра
ди державної за їх союз з коаліциєю, тон мусів би прийти до пересьвідченя, що «Д’Ьло* і всякі віча рускі д у ж е х и б н о судили своіх послів.
Се було колись. А нині? Н и н і попала прилюдна руска онінїя враз з сконсолідованими орґанами в другу к р а й н іс т ь . Нині, коли дій
сно в державній раді зложила ся щасливо сла
вяньска більшість, піддержана клюбом католиц- КІІХ нїмецких людовцїв і горсткою Румунів, нині прилюдна ся опінїя ударяє на руских по
слів за те, що они прилягли до сеї дійсної ко- іалїциї славяньскої. Нині «Д'Ьло* пише і толкує І своїм читателям, що рускі посли повинні були сполучити ся з Німцями і —- на взір «незави- симої трійці рускої* — поборювати славяньску!
більшість. Нині героями дня суть для •Д’Ьла*
посли Окуневский і Яросевич. Оно одушевляє ся їх річами, в котрих сказано: «Німці, ми го
тові вам служити, ходіть до нас і пануйте над нами!*, хоч ті Німці в своїм часі, як сам др.
Окуневский замітив, продали нас Полякам, а ншії крім красних слів не годні галицким Ру
синам подати добра нї за макове зерно. Нині анатемізують деякі віча руских послів за те, що они пристали до парламентарної більшости, котра в проекті адресовім домагає ся «справе
дливого переведеня рівноправності! в с іх наро
дів австрийских*, котра постуляти руских послів з Галичини і Буковини приняла за свої і котра з‘о б о в я з а л а ся, вимогти осущенє сих посту-|
лятів (числом 18) на кождім правительстві, що І обняло би управу Австриї.
Славословій, які доводять ся «независимій трійци* в стопцях «Д’Ьла*, ми їй не завидуємо.
Дай Боже, щоби «трійця* виправдала те довірє, з якою до неї «Д'Ьло* відносить ся. Не спасла Руси антикоалїция славяньска, так дуже захвалю
вана колись «Д'Ьлом*, не спасли єі антисеміти, не спас єї Пернерсдорфер, то може спасуть єї колись Німці під проводом Вольфа і Шенерера ? Ми не намірили навіть, пишучи сю малу ремі- нїсценцию з недавних часів, виводити «Діло*
з єго ілюзий. Ми лише хочемо провірити, що руска прилюдна опінїя в 1898 році перла руских послів до того, щоби они вернули до давно!
« р у т е н ь с к о ї п о л іт и к и * , яку вели наші по сли в часах Шмерлїнґа і Аверсберґа, а котра то політика скінчила ся першим разом видачию галицкої Руси в руки Поляків, а другим разом ухвалою маєвих законів, на основі котрих руске духовеньство дістало ся під власть адміністра- цийних сьвітских властий. Може бути, що »не- зависима трійця* принесе тепер в союзі з Нім цями ще яку трету благодать галицкіи Руси, ось хочби посередні вибори до державної ради.
Але вернімо до річи і спитаймо, чого «Д і
ло* іде нині так дуже під лад нїмецкій опози
циї? Догадувати ся причин не потрібно. а писало же «Діло* саме на днях, що оно тому похваляє кокетованє д-ра Окуневского з Німця
ми, бо боїть ся Чехів. «Чехи — каже «Діло*
звязали ся нині з Поляками в союз під услі- вєм, щоби Поляки помогли їм на разі побороти Німців, а в нагороду за те обіцяли Полякам ви
дати галицку Русь*. Догадка не аби яка, на віть оригінальна! Однакож на наше щастє взята з воздуха. Догадка така може вправді обаламутити читателїв «Діла* і на якийсь час піддержати навіть бистроумну хоч не нову по
літику д-ра Окуневского: «служити Німцям в честь Руси і Німців*, але догадка ся не має нї найменьшої реальної підстави. На виводи
«Діла* відповіла вже навіть праска «Роїііік*, кажучи: «Діло* радикально-руске торочить пу
сте. Ческі посли не могли би з простої солї- дарности славяньскої війти в таку умову з По
ляками проти Русинів. «Діло* від якогось часу само не мислить, а вчитавши ся в статиі N. £г.
Колись — а нині.
Діялось се недавно, бо в 1894 році, в часі так званої коалїциї в віденьскім парламенті.
Консервативний клюб ґр. Гогенварта, до котрого крім нїмецкої і чесної шляхти та сторонництва католицких людовцїв належали і посли словінь- скі та хорватскі, звязав ся з німецкою ліви
цею і Поляками в союз для бережена полі
тичного стану посїданя. Союз сей становив в державній радї дуже значну більшість. В мень- шостн лишили ся Молодочехи в числі до 40 по
слів, а їх програмою було осягненє державного права, або — опозиция.
Розуміє ся, що з’ізольовані Чехи старали ся за всяку ціну побільшити сили своєї опози
цій'. В слід за тим стали они залицяти ся до Словінців, Хорватів і — до Русинів. Союзники ті мали Чехам помогти до державного чесного права, с. є. витягати їм з жару печені каштани.
Результат сих заходів був такий, що частина словіньских та хорватских послів дійсно опу
стила клюб ґр. Гогенварта і прилягла до Чехів.
Рускі посли вагали ся якийсь час, а відтак — розділили ся. Романчук і Телишевский пішли в чесний табор, посли Барвіиьский, Вахнянин, Ман- дичевский, Охримович і Підляшецкий лишили ся зразу при політиці вольної руки, а навязав- ши відтак переговори з правительством і з По
ляками зблизили ся услівно до коалїциї.
Посеред такої ситуацій забрав в держав
ній раді слово чесний посол Айм і докорював руским послам, мов-то они не приступивши до так званої «антикоалїциї славяньскої» стали
♦обухом польскої сокири, що мала вирубати рус- кий лїс«, с. є. знищити руский нарід. З ухвали руского клюбу відповів тоді Аймови пос. Вахня
нин, зазначивши, що рускі посли і без антико
алїциї славяньскої з’уміють дійти до своїх прав.
Пос. Вахнянин указав притім на факт, що Чехи в ері ґр. Таффого, коли були при кермі, зовсім не дбали про руский нарід, а тепер лише для своїх личних цілий бажали би голосом сирен заманити руских послів до своєї антикоалїциї славнньскої.
Щож стало ся відтак? За ту відправу че ским послам накинуло ся «Д’Ьло* зразу в ві- деньских дописях «Поступишина*, а відтак і са
ме на руских послів мокрим рядном. Руских послів названо тоді «зрадниками* славяньскої справи в Австриї. В слід за тим зворушила ся і руска суспільність і на всяких вічах та збо
рах в краю стала руских послів анатемізувати.
Львівскі менери політичні спонукали тоді навіть академичну руску молодїж до того, що она спе- цияльно пос. Вахнянинови вислала відкрите пись
мо недовіри. На сім письмі підписала ся і ка- цапска молодїж.
Щож показав час? Час показав, що полі
тичний крок тодїшного руского клюбу ради державної був не лише розумний, але і приніс рускому народови значне розширене єго прав.
А антикоалїция ? Антикоалїция славяньска ще
зла небавом без всякого сліду, пустивши послів словіньских як не меньше посла Романчука з порожними руками. Ба, що більше! Молодочехи, побавивши ся якийсь час в опозицию, перетво
рили ся поволеньки самі в сторонництво пра- вительственне і яко такі, в ері ґр. Баденього, одержали звісні язикові розпорядженя. Пос. Ро
манчук, покинений ними, бив ся мов риба в не
воді. Він приляг на хвилю до антисемітів, а коли і тут розчарував ся, лишив ся до кінця свого послованя в союзї лише з Пернерсдорфе- ром, одиноким представителем социяльноі де
м ократі.
Се історичні факти, котрих иїхто не годен заперечити. Антикоалїция славяньска показала
Ргезє-и, повтаряє за нею механічно ось хоч б і таке, що Чехи гнетуть Німців*.
А дивна притім і ся обставина, що «Діло*
не вірить Чехам як-раз в ту пору, коли др.
Кайцль засів в кабінеті ґр. Туна. А колись сей др. Кайцль був величаний «Ділом* яко такий, що зблизив ся до пос. Романчука і накланяв єго до «антикоалїциї славяньскої*. Тоді веліло
«Діло* вірити Кайцльови і Чехам, тоді від ні
кого а лише від Чехів мало сплисти добро на Русь... Так було колись, бо так треба було бо
ронити політику и. Романчука. А нині? Нині треба для оборони рутеньскої політики д-ра Окуневского казати: Чехи зрадять Русь. Хороша, хоч пуста балаканка!...
Річ пос. Вахнянина
виголошена в державній раді 1. цьвітня в розправах над заявою президента кабінету ґр. Туна.
(Конець.)
А як відносив ся до сих справ п а р л а м е н т , котрого першою задачию мабуть повин
но бути, завести якийсь лад на тім поли? На жаль, мушу знов сказати, що в тім парламенті від початку конетитуцийної ери ведено лите к а р т е л е в у п о л іт и к у . Більші сторонництва вязали ся в союзи, щоби давити меньші і то не політичні, але народні меньшости!
В ері Шмерлїнґа істнував картель межи Німцями а Русинами: в часі так зв. «Вііг^ег- ттізіегіиш* зложили картель Німці, Поляки і ІІталїянцї; відтак прийшов зелїзний обруч межи
! консерватистами, Поляками і Старочехами; від
так була коалїция консерватистів, Німців і По
ляків, а тепер маємо по одній стороні так зва
ну славяньску більшість, по другій нїмецку Ое- шеіпЬііг^асЬай.
Так зложили ся в нас обставини. Вихід з сего положеня можливий, але треба би взяти ся до діла трохи обєктивнїйше. Треба би деякі далекоідучі аспірациї крихту повздержати а б і л ь ш у у в а г у з в е р н у т и на тих, що ми
мо конституциї не посідають своїх прав.
ГІо сих загальних замітках позволите, па
нове, відповісти мені зовсім обєктивно на виво
ди деяких бесідників з тамтої сторони. Я не стану полемізувати, а хочу лише дещо про
яснити.
Один бесідник з крайної лівиці (пос. о. Шай- хер) звернув ся до правиці з пересторогою: «що
би не розвивати так дуже центрифугальної си
ли, котра по єго гадці має своє жерело в зма- ганях автономних*. Сю пересторогу можна би скорше звернути на адресу тих сторонництв па
лати, що змагають до крайного централізму в Австриї. Бо не тим виробляє ся центрифугальна сила в державі, що поодиноким народам подає ся свобода їх розвою, але радше тим, що ту свободу їм віднимає ся (Так! С п р а в е д л и во!). Позвольте нам, мої панове, що хочете Ав- стрию представляти, бути тим, чим єсьмо; по
звольте нам бути Русинами, Поляками, Чехами, Словінцями, Румунами, а ми останемо ся добри
ми, вииробованими Австрийцями (Б р а в о!). Пов
не увзгляднюванє інтересів австрийских наро
дів витворить і удержить на певно лише цен- трипетальну силу, а не центрафуґальну. А при
тім не треба забувати, що наша монархія л и ш е с ем у п р и н ц и п о в и завдячує своє повстане.
Другий бесідник лівиці (др. Менґер) старий парляментарист, займав ся вчера також ширше аспірациями правиці і поставив притім таку за
саду: «При рішаню національного питаня треба мати на оці більше п р и р о д н і а не історичні права*. Мимо сего не остав ся він вірний сій за
саді, коли в своїх дальших виводах став гово
рити про австрийских Німців. Тут вже клав він вагу на історичне право, на історичне значінє нїмецкого народу в Автриї і відповідно до того жадав для Німців ширших прав. Сей бесідник посивів вже в нашім парламенті. Не один закон помагав він ухвалювати. Він мав і достоту ча
су, бути справедливим на основі коли вже не історичних то природних прав. А що зробив?
Ось розкажу Вам, панове, лише в короткім нарисі с т р а с т н у іс т о р и ю , яку перебули в тій вис. Палаті хоч би самі лише рускі посли як-раз в сих часах, коли сторонництво сего бе
сідника було при кермі. Рускі посли стояли то
ді — на початку конетитуцийної ери — дуже вірно при Німцях. Було се в ері Шмерлїнґа. Нам
з дано тоді" навіть почестне імя: «Вірні Тирольці
Всходу*. В тім прийшло до систованя конститу- циї через Белькредіого, а відтак слідувала ера нїмецкого «Вііг^ег-міністерства*. Панове певно надїєте ся, що «вірних Тирольцїв Всходу* за їх вірні прислуги відповідно винагороджено, та що рускому народови подано єго «ирородні* права?
Куди там! Тоді зложено иньший політичний кар
тель, а «вірних Тирольцїв Всходу* відправлено просто словами: «Бег МоЬг Ьаі зеіпе 8еЬи1<1і§- ксіі "еіііап, «іег МоЬг капи £еЬеп«, або дословно сказавши словами д-ра Гербста: >0 скілько Ру
сини мають остати ■ ся народом -— се полишає ся добрій воли галицкого сойму*. (О плески!).
Говорено о «природних* правах, але не по
дано їх.
Панове! коли так гляну на тих панів з лі
виці, то здає ся мені, що їх чіпив ся тепер ма
лий моральний Каїгеїуапшіег (несмак) по при
чині, що они той час, коли були при кермі і могли виконувати справедливість, так марно прогайнували і що аж тепер хотять бути спра
ведливими, коли нїмецкий нарід в Чехи зійшов на меньшість (п о с .Г о р ж іц а : А к о л и ж они с т а н о в и л и б іл ь ш іс т ь ? ) — в соймі, коли нїмецкий нарід може стати меньшостию на Мо- раві і на Шлеску і на Буковині. Може тепер і стануть они більше справедливими, ніж давнїйше?
Не можна проте дивувати ся, що т е п е р іш н і р у с к і п о с л и з м ін и л и о с н о в н о с в о ю п о л іт и ч н у т а к т и к у і при помочи иньших чинників старають ся прийти до своїх хоч би лише «природних* прав.
Згаданий бесідник критикував також остро адресу галицкого сойму. Я пересьвідчений, що він читав сю адресу (пос. О х р и м о в и ч : Не д у м аю !), позаяк на вступі до сеї критики бе
сідник показав, що він пильненько студіював навіть «Сьвяту птицю* Дїдушицкого. Він позна
йомлений з польскою красною літературою. Ну, і щож стоїть в тій адресі галицкого сойму? Там стоїть чорне на білім, що «галицкий сойм не лише у з н а є п овн у р і в н о п р а в н і с т ь обох н а р о д і в Г а л и ч и н и , а л е і р іш и в ся, л а г о д и т и д і й с н і п о т р е б и о б о х н а р о д ів * . Я годжусь з заміткою сего пана, що мені пере
бив річ, що др. Мепґер може і не читав сеї адреси.
Поважаний бесідник критикував також остро проект адреси більшосте сеї вис. Палати і не похваляв єго. А щож сказано в тім проекті? По
біч автономії країв, котрої проект домагає ся, положено там найбільшу вагу на те, що « б іл ь ш іс т ь б у д е д о м а г а т и с я с п р а в е д л и в о го п е р е в е д е н а р ів н о п р а в н о с т и д л я в с іх н а р о д ів австрийских на основі запору- чених їм прав основними державними закона
ми*. Тепер питаю: Чи поважаний бесідник зая
вив щось подібного в своїй вчерашній річи?
Зовсім ні! Він хоче слизьку справу язикову порі
шити, але не на основі рівного права, але лише, як сам сказав, з огляду на бережене права і на- лежитого єго виконувана (ВесЬізрГІе^е ип<1 НесЬіз- огйпипд). Ширших прав не хоче він подати не- нїмецким народам Австриї. Ба, що більше! Як би случайно подано ті ширші права австрийским не-нїмецким народам, то єго товариш (Сгетеіп- Ьііг§е пос. Тірк) загрозив нам сьвято, що скор
ше дасть себе погребати під звалищами Австриї ніж би мав таке стерпіти!
А яке становище заняв др. Менґер суиро- тив «природних прав* Славян на Шлеску? Спра
ва ся є більше забавною (атіізапіег) ніж цілий роман о «Сьвятій птиці*. В шлескім соймі роз- нравляно в перших днях лютого с. р. над язи
ковим внесенєм пос. Стратіля. Посол сей жадав вибору постійної язикової комісиї для уиравиль- неня «природних* прав Чехів і Поляків на Шле
ску. Справу сю піддержали посли Грубі, пастор Міхейда і о. Свєжи. А хто говорив проти того внесеня? Ніхто другий, а лише оборонець «при
родних* прав (В е с е л іс т ь ) і внесене дра Стра
тіля упало всїми нїмецкими голосами проти пя- тьох чи шістьох голосів славяньских.
Не знаю, чи сей факт звісний поважаному
Вино іспаньске з кондуранґо
послови д-рови Окуневскому? Як ні, то най прий
ме се ласкаво до відомости а відтак най спи
тає себе самого: чи єго кокетованє з нїмецки
ми послами сеї вис. Палати зможе мати який- небудь успіх? Чи він був управнений, затужити тут за тими добрими часами, як сказав, коли понайбільше Німці з Шлеска виконували в Га
личині закони? Най спитає себе також, які-то жандарми провинились в Чернїєві?
Однакож на сім місци мушу на славу дра Окуневского сказати, що він є Гусином старої породи. Тількож не з конституцийних часів, а ще з IX. віку. Тоді наші предки з над Ільмень- ского озера з над Балтику поїхали за море до Норманцїв і предложили їм: «Земля наша вели
ка і богата, тілько нема в ній ладу. Прийдіть і пануйте над нами!* Мені, здає ся, що в д-рі Окуневскім жиє ще те серце старих Словін, на
коли він дійсно так тяжко забанував за тими часами, коли в нас господарили ті панове, що в шлескім соймі так хорошо заховали ся. А при тім пригадую собі ще одну річ. Перед чотирма роками була тут бесіда про помножене орґанів безпечности, іменно жандармериї в Галичині.
Поважаний посол др. Соколовский і я упімнули ся тоді в п. міністра оборони краєвої, щоби він по можности людий до жандармериї брав з по
серед Галичан. Але Ексцелєнция мінїстер кра
євої оборони відповів нам тоді: Мабуть Галичи
на не вистане нам, тож треба буде жандармів галицких брати з других країв. І я би цікавий тепер знати, як звали ся з імени ті жандарми, що Стасюка і других при гіравиборах в Чернї
єві покололи? Догадуюсь, що се не були Гали
чани, бо Галичани знають наших людий, їх сьві- тогляд, їх мирне успособленє. Наші не були би сего допустили ся.
Позвольте мені тепер, панове, щоби я від
повів ще бодай коротко на виводи тих «вірних Тирольцїв Всходу*, що уважали потрібним за
сісти там на лївици. Панове ті боять ся а в т о н о м ії к р а їв к о р о н н и х . О скілько я лично знаю сих панів, то не похибну ся, наколи ска
жу, що ті панове суть найвиразнїйші автоно
місти. (Слухайте! Слухайте!) Они стоять за ав
тономією чоловіка яко одиниці. Они боронять автономії громадскої. Они, приміром, брали вче- ра в оборону війтів перед старостами. Они об
ставали би і за автономією рад повітових, як би там була більшість руска. Ті панове дома- гають ся також автономії народів в Австриї — з чим в повні годжу ся — в тім дусі, щоби всякий нарід своїми народними справами сам орудував і сам ті справи порядкував. Они лише не хотять автономії коронних країв. Але я ру- чу, що як би Нїмцї сим своїм союзникам «вір
ним Тирольцом», що засіли на лївици, нинї да
ли поділ Галичини, то вже завтра домагались би сї «вірні Тирольці* краєвої самоуправи. Ві
зниця, яка заходить межи нами а ними, лежить в тім, що ті панове суть закаптурені автономі
сти, а ми сю справу трактуємо явно, кажучи:
«Ми є с ь м о з а а в т о н о м іє ю к р а їв , але під сею в и р а з н о ю в и м ін к о ю , щ о б и п е р е д о в с ім в д о р о з ї з а к о п о д а т п ій з а п о р у - ч ен о н ам н аш і н а ц іо н а л ь н і ін т е р е с и * . Те становище заняли ми при укладаню проекту адресового в тій вис. Палаті і се становище за
няли ми і в галицкім соймі. Се і сказано в ком- промісовій адресі' галицкого сойму, з котрої' у- ступ я тут відчитав.
Кінчачи мої виводи, позволю собі ще додати, що я — назвіть мене оптимістом —■ вірю в са- нацию нашого розрушеного державного орґанїз- му. Точки стичні мусять найти ся, екслюзив- ність мусить щезнути. Хоч національне питане під теперішну хвилю дуже заострило ся, то та
ки мусимо єго розвязати. Услівя вже дані. На
коли правиця остане ся вірною свому принци- пови о р і в н о п р а в но с т и в с і х н а р о д ів в Австриї — а се висказано в адресовім проекті’;
наколи правительство дійсно хоче у п р а в л я т и с п р а в е д л и в о і наколи лівиця свої внесеня на законне управильненє язикового питаня на таких основах схоче перевести, на які указали
успішне в упірних недугах жолудко- вих, корчах, боляках в жолудку
і т. д.
Цїна 3 корони. 4
вчера посли др. Шайхер ї бар. Діпавл'і, — то всякі різниці дотеперішні затруть ся. А при тім не можна забувати ні на хвилинку, що наша Австрия від давна була з б і р н о ю т о ч к о ю т и х в і д л о м і в в е л и к и х н а р о д і в і н а б у д у ч е т а к о ю п о в и н н а о с т а т и с я , що змагали до вольного і евобідного розвою. Треба розправити ся нам. О сім ніхто з нас не сумнї- ває ся. Національний стан посїданя н е м о ж е б у т и у д е р ж а н и й , а т р е б а є г о у п р а в и л ь н и т и. А можна єго управильнити, нако
ли почуте справедливосте і уміркованість бу
дуть нам провідними зьвіздами. — ( С и л ь н і б р а в а і о п л е с к и . Б е с ї д н и к о в и ґ р а т у- л ю ю т ь).
Н О В II н к и .
— Страстні псальми на провінциї. ІІитомцї ру- ско-духовної семинариї в П е р е м и ш л и відспі
вають в страетну Пятницю в катедральній цер
кві: 1) «Благообразннй Йосиф* А-шо11 і 2) «Жи
вий в помощи Вишняго* Г-шоІІ Бортняньского;
3) «Боже мой, по что мя єси оставил* Р-то11 Гайдена; 4) «Вскую прискорбна єси* Б-тоИ і 5) «Возведох очи мої в гори* А-тоІІ Бортнянь
ского; 6) «Біже час яко шестий* С-<1иг Вороб- кевича. Початок о годині 6. вечером. — В С та- н и с л а в о в і у Велику Пятницю о годині 5-ій вечером відсьпіває під проводом п. Е. Ш. хор міщаньский, мужеский і мішаний много комгіо- зиций Рудковского, Лавровского, Бортняньского і Гайдна. — Рівнож в Скалі в тамошній міскій церкві хор міщаньский відспіває страстні псаль
ми в Велику Пятницю о годині 7-ій вечером. —- В К о л о м и ї в Велику Пятницю о годині 5-ій вечером відсьпіває хор міщаньский мужеский під управою о. Курпяка в церкві нарохіяльній слі
дуючі страстні псальми: 1) «Благообразннй Йо
сиф* А-тоІІ Лавровского; 2) «Амінь глаголю Те- бі« А-тоІІ Гайдна; 3) «Іскупил ни єси* А-йиг Бортняньского; 5) а) «Виджу Тя« Г-тоИ і б)
«Жажду* Аз-сіиг Гайдна; 6) а) «Нас ради* С-тоІІ, 6) «Єгда на крестї* Ез-йиг, в) «Чим вас оскор- бих* С-тоІІ і г)»Яко овча* Ез-Фіг Бортняньско
го; 7) «Кресту Твоєму* Б-(1иг.
— Рускі стипендиї. Народний Дім у Львові оголошує конкурс па дві одноразові стииендийні запомоги по 25 зр. з фонду 3-го мая* на па- мятку знесеня панщини для двох селяньских синів рускої народности, учеників з середних шкіл. Поданя належить вносити до 3. (15.) мая через дирекциї шкільні на руки Народного Дому у Львові. — На цредложенє Ставропіґійского Ін
ституте продовжило намістництво право нобира- ня стипендий імени Каролини Глинецкої но 105 зр. річно дотеперішним стипендистам: Олекс.
Савюкови і Євг. Юрчиньскому, окінченим прав- никам, ще на півтора року, до зложеня до • кторату.
— Каси Райшайзена. На послїдній сесиї крає- вого сойму вніс пос. Вахиянин, щоби сойм ви
значив суму 100.000 зр., платну в чотирох річ
них ратах, на орґанїзацию кас системи Райфай- зена в наших громадах. Банкова комісия, здаю
чи зправу з сего внесеня (пос. Скалковский), порішила, завізвати краєвий виділ до розслїдже- ня справи кас Райфайзенівских, о скілько они були би пригожі для наших громад. На основі сеї ухвали краєвого сойму висилає кр. виділ д-ра Савчака по великодних сьвятах до Низшої Ав
стриї і Стириї з припорученєм, щоби др. Савчак розглянув на місци орґанїзацию і устрій тих кас. Надіємось, що кр. виділ, розслїдивши сю справу, прийде перед сойм з позитивними вже внесеними і з’орґанїзує в нашім краю сей най
дешевший рід кредиту, опертий на самопомочи.
— Вибори в Сяноччинї. В Кросні відбуло ся зібране виборців, на котрім поставлено канди
датуру п. Станислава Осташевского, властителя дібр Климкова, на посла з V. куриї округа ся- ноцкого на місце би. Висоцкого.
— З Крехова пишуть нам: В нас заняло ся вже староство роздачию запомог з фондів кра- євих і державних, щоби облегшити тяжкий пе- редновинок. Місцями направляють ся дороги і мости, щоби людям подати заробіток, біднїйшим же роздає староство хліб. Тілько-ж як всюди, так і тут не обійшло ся без протекций. Дивним дивом віддано роздачу хліба люстраторови по
вітовому, п. Ґроховальскому, а сей знов пере
дав предприємство печеня хліба коршмареви в Крехові, жидови Боднарови. Розуміє ся, що жид приняв ся сеї задачі не без винагороди чи зи
сків для себе. Єму дає староство гроші через п. Ґроховальского, він купує муку, пече хліб і розсилає єго відтак по громадах, а війти розда-
Головний склад в аптицї
161 146—?
