Ч. 289. Львів, Неділя дня 29 грудня 1902. (II. січня 1903.) Річник VI.
я
Передплата
иа «РУСЛАНА « виносить:
в Австриї:
цїлий рік . 20 кор.
пів року 10 кор]
чверть року . 5 кор.
МІСЯЦЬ 1-70 кор.
За границею:
на цілий рік 16 рублів або 36 франків на пів року . . 8 рублів або 18 франків
Поодиноке ЧИСЛО- но 16 сот. «Вирвеш ми очи і душу ми визвеш: а не возьмеш милости і віри не возьмеш,
«о руске мп серце і віра руска* — 3 Р у с л а н о в и х псальмів М. Шашкевича.
Виходить у Львові що два крім неділь і руских сьвят о д ‘|а год. пополудня.
Редакция, адмінїстрация і експедиция «Руслана* під ч. 1.
пл.Дом6ровского(Хорунщини).Екс- педиция місцева в Аґенциї Со- коловского в пасажі Гавсмана.
Рукописи ввертає ся лише ва попереднє застережене. —•
Реклямацпї неопечатані вільні від порта. — Оголошена зви
чайні приймають Сл по ціні 20 с. від стрічки, а в «Наді
сланім» 40 с. від стрічки. По
дяки і приватні донесена по ЗО с. від стрічки.
Балканьскі справи
(X) Гіівурядові дневники запевняють, що підчас віденьских переговорів між ґр.
Ґолуховским а ґр. Лямсдорфом постано
влено удержати зіаіиз дію на Балкан! 0- дначе сї запевненя находять мало віри в Болгари! Навпаки з ріжних вістніі, які на
співають із Софії, можна додумувати ся, що значна частина болгарских політиків зовсім поважно сумнїває ся про справде
шній успіх македоньскнх реформ. Досаду
ють ся іменно, що Туреччина буде всїми можливими способами рішучо опирати ся настановлень) християньского Губернатора для Македонії.
Після »КбІп. 2ї§« в Софії зовсім ви
разно говорять про можливість війни між Болгарією а Туреччиною. В тім дусі по
ясняють слова болгарского міністра скарбу Сарафова, які він проголосив в Собранїю, виступаючи в обороні незначного підвис- шеня воєнного буджету проти опозициї:
. »Не робіть трудностий задля марних 2 і иів мілїона, вимаганих міністром війни, бо об
ставини можуть довести до того, що неба
вом буду приневолений виступити перед вами зовсім з иншими домаганями*. Бо
рис Сарафов є тепер в Софії, також Ми- хайловский повернув із своєї вандрівкн по Евроиі та й Генерал Зончев подужав з ра
ни і проживав зовсім безпечно в болгар- скій столиці.
В італїйских урядових кругах вельми невдоволені, хоч зовсім неоправдано, тим, що віденьскі переговори про македоньске питане відбували ся без запросин дипльома тичного заступника Італії. Звіщають, що італїйский амбасадор у Відні, Гр. Н ї ґ р а , з иорученя Прінетого упоминав ся о се у ґр. Ґолуховского і ґр. Лямсдорфа, для чо го не запросили єго до австро-росийских пересправ. Італія не може сего стерпіти, щоби її яко вельми інтересовану в балкань- ских справах державу не запрошено до переговорів. Ґр. Нїґра мав дістати відпо
відь, що на Балканї не думають про ніякі зміни що-до взаємин поодиноких держав і длятого австрийско-росинскі пересправи не є для нікого небезпечні.
Окрім македоньского питаня займають ся дипльомати вельми пильно справою серб- ского наслїдства. Берлиньска Хаііопаї 2і§.
звіщає, що ґр. Лямсдорф на своїй поїздці мав задачу, засягнути у сербского короля Александра рішучого поясненя що-до на
слїдства престолу. З сербскою королевою мав собі ґр. Лямсдорф поступити нечемно і не поцілував Ті в руку, як »се є в зви
чаю*. Сей берлиньский дневник навязує до сеї події ось які поясненя:
»Ґр. Лямсдорф заявив королеви Оле ксандрови, що Росин вимагає від него, н а
коли хоче числити на росийску моральну поміч, щоби рішив ся або на наелїдство одного з трех для Петербурга і Відня ми
лих кандидатів, або на розвід з королевою Драґою. Сї кандидати є: кн. М ір к о чорно- горский, одружений недавно з порозумінєм росийского двора з Константиновичівною,
Борба з огнем.
Хто не знає з доеьвіду страшної сили того палаючого елементу! Хто не був сьвідком стра
шного нещастя, яким є пожар на селі? Кому не стискало ся серце кровавим болем на вид розпуки тих людий, що з безсильностию карлів бігали довкола горючого пекла. Ся вода, що они ляли в огонь зі своїх коновок, немов ще розжа
рювала пекольне гирло, а ті осмалені, чорні бальки і лати, що они розтягали з пожару, ви
глядали мов величезні гадюки, з огнистого к о дла, на яких сорокатім хребті кождий подув ві
тру здіймав наново страшні, полумінні язики.
Крик чоловіків, плач жінок, скомлїнє дїтий, ж а
лісний рик худоби і трівожний голос дзвонів...
безладна біганина і загальна паніка — се образ пожару на селі.
Зрозумів наш «Сокіл* величезну вагу того страшного ворога і станув з ним до борби, орга
нізуючи сїльскі огневі сторожи. Однак се допер- ва почин і щоби він став справді запорою того всенародного нещастя, потреба би, щоби сторо- жий числити не на пальці, а на тисячі. Але і тоді ще пераз прийшло би і до такого нещастя, як тепер, що пів, або і цїле’ село вигорить до тла. Бо навіть і по місточках, де вже є і охот- ничі і постійні сторожі огневі, буває тепер так, що в сикавці замість води, насипана бульба, розсохлі бочки течуть, а стражники вправдї уміють драпати ся на башту, але не уміють опанувати тонну та заставити єї до планової і енерґічної акциї.
Не хочемо сими словами обнижати значіня закладаня сїльских сторожим огневих, але ми хотїлп-б вказати, що так само важними, а може ще важнїйшими є, так сказати-б, антисептичні запобігаючі способи борби з пожаром. До най- важнїйшого з таких способів належить безпе
речно асекурацпя і єго вже сповняє у нас «Дні
стер* з великим хісном для погорілцїв і для цілої рускої суспільності!. Однак і асекурация не встереже від нещастя, бо хоть заплатить шкоду та не верне страти в річах, збіжу, худобі (хотяй можна би і се заасекурувати, але се рідко бу
молодий кн. Л я й х т е н б е р с к и й , посвоя
чений з роснйским двором, і виховуваний тепер у війсковій академії в Петербурзі, і кн. Б а т е р б е р с к и й . Ґр. Лямсдорф вима
гав відповіди на се протягом 24 годин.
СербскиЙ король дав відтак відповідь ґр.
Ламсдорфови, що він хоче р о з в е с т и ся з Драґою і знов одружити ся в порозумінь) з австрнйским і петербурским двором. Ко
ролевії Драґа дістане від Роснї відповідну пенсию, яко винагороду за се, що зрече ся свого достоїньства. Она мала згодити ся на сю постанову короля і для прискореня справи мала навіть навязати переговори що
до кугіна вілї в Дрездені. Однак загально думають, що розвід не послїдує ще так скоро, позаяк королеви визначено цілоріч
ний речинець. В звязи з тим є також ди- місия міністра заграничних справ Антонича В білгородских кругах запевняють, що вже мали там проголосити кандидатуру Лунєви- ча, однак Росин вдала ся скоро в сю спра
ву і перебила сему в повнім порозуміню з віденьским двором*. Одначе сї вісти треба приняти з великою обережностию.
ває), а вжеж не верне страти... в людскім здо.
ровлю і житю.
Ліпше прецінь зовсім не горіти, як згоріти асекурованим. А против сего можна запезпечити ся головно через огнетревале покрите дахів. У нас навіть муровані доми криють лише ґонтою або і соломою. Пишучий сї слова бачив два в е ликі пожари в селі Розвадові коло Миколаєва (вад Дністром). Там є свої камінні гори і всі доми муровані з каміня. А мимо того за одну ніч з цілого села остали лише голі, обдерті му
ри. І а к е саме стало ся і з селом Дрогсвижем в тійже околиці'. А колиб так ті села були кри
ті огнетревалими дахами, то хати стояли-б по кілька соток літ безпечно, приокрашали-б ся з
ІІО К О Л ЇН Я в поколїнє і зберегли-б цінні родинні памятки дідів та прадідів.
А то ми все ще живемо, як за часів та- тарских нападів! Що відбудує ся село, то знов єго знищить до тла лютий татарин-пожар. І на
ші сїльскі хати замість щоби чим-рач ставали кращі, догіднїйші, богатші, будують ся лише провізорично, чим раз тїснїйше, чим раз недба- лїйше, чим раз біднїйше. А зарадити сему може лише дахівка, признана як найдогіднїйший, най
дешевший і найтревальший — огнетревалий ма- териял на покрите дахів.
Криймо наші села дахівскою! — се повинно стати загальним окликом, яким би переняло ся всьо сїльске населене, щоби замість небезпечної стріхи селянин мав над своїм майном солідну, огнетревалу кришу. Аґітация за тим між нашим народом повинна іти устно і письмом, а помочи в діло се перевести міг би найскорше наш «Дні
стер*, при помочи, а навіть і без помочи краю.
Колиб на ціль покритя сїл дахівкою сойм призначив якийсь капітал, то справа була би богато лекша. Але що годї на се числити, бо сойм має досить^ до діла з парцеляций- ним банком, бюрами праці та стапіньсківскою іміґрациєю, то не чекаючи на него, краще-б в зя ти ся самостійно до діла. А переведене сего пред
ставляємо собі ось як:
«Дністер* заключує з одним або кількома фабриками дахівок (пр. п. Лєвіньского) умову о достарчуванє дахівок на можливо догідних услі- вях. Відтак повідомлює своїх клієнтів, що могуть набути дахівок по якійсь частині їх ціни, або і за дармо, коли зобовяжуть ся нею покрити свою хату, чи господарскі будинки. Очивидно че
рез огнетревале покрите зменшує ся небезпе
чність пожежі, а через те повинні-б також змен
шити ся асекурацийні рати. Але клієнт, що о- держав за дурно, або за половину вартоети д а
хівку, платив би дальше ті самі рати через якийсь ряд літ і тим сплачував би свій дах. По спла
ченні наступило би відповідне зменшене йсеку- рацийної оплати — не лише для одиниць, але і для цілих сіл, бо через дахівку були би вже без
печні від огню.
Крите дахівкою є тим лекше, що кождий господар може собі єго сам виконати так, як сам стріху шиє. Докладне поучене що-до сили дахового вязаня, як і до способу лїпленя при
чілків та уклацаня дахівки можна би видати брошуркою (міг би видати сам фабрикант, який достарчував би дахівки), а після потреби міг би
«Дністер* посилати вандрівного майстра-учителя Всяке дальше діловодство що-до сплати вело би ся разом з асекурациєю і тим способом не ко
штувало би нічого, так що справді таке розш и
рене діяльності! «Дністра* було би великим до»
2
бродїйством для наших сїл, а не малою кори- стию і для него самого.
А може ми ідемо за далеко — може асе- курацийне товариство не в силі нереняти на се
бе такі аґенди?.. Не бачимо причин, але нзхай- би і так було, то сама гадка запобігаючої борби з пожаром через покрите сїльских хат дахівкою є стінна і можлива до переведена. Статистика виказує, що рік-річно іде Галичині к і л ь к а с о т м і л ї о н і в з димом. Приймім, що на нашого селянина випаде з того лише 100, а най і 50 мілїонів річно, то всеж таки се е сума, задля якої варто би піднести всенародну аґітацию, осну
вати окреме товариство, постарати ся о потрі
бний фонд і як найскорше приступити до діла.
Тому кличемо до всіх наших людий доброї волі:
Криймо наші села дахівкою!
З політичного поля.
Д е р ж а в н а р а д а скликана, як оголосила
\\Ч епег /іц . на четвер 15. с. м. На дневнім по
рядку першого зас'іданя має станути: 1) бру- ксельска конвенция цукрова, 2) континґент ре
крутів, 3) буджет, 4) прасовпй закон. Цукрова справа станула тому на желанє д-ра Кербера на першім місци, що до ратифікована конвен- циї держави мають час лише до 1. лютого. Ко- либ мимо сего проявила ся ческа обструкция, др. Кербер рішить ся накинути палаті новий реґулямін силою цїсарского розпорядженя.
Перед зібранєм парляменту відбуде ся ще одно засїданє н їм е ц к о - ч е с к о ї у г о д о в о ї к о н ф е р е н ц і ю с. є. обох Секций, ческої і мо- равскої. Рої Тік критикуючи проект д-ра Кербе
ра, жалує, що правительство витворило отсим проектом новий предмет спору, бо Чехи ніколи не відступлять від засади, що чесний язик має задержати відповідні права в цілім чеснім ко
ролівстві. З другої-ж сторони Р о їій к енерґічно виступає проти гадки, щоби Молодочехи відка
зали ся від дальшої участи в конференциї.
В у г о рс к і м с о й м і пос. Кошут домагав ся настійчиво від президента міністрів Селя, щоби виявив подробиці заключеня австро-угор
скої угоди. Сель відповів, що буде міг се вчи
нити доперва по цілковитім зредаґовашо і під- писаню угоди. Отже нетерпеливість і цікавість угорскої опозиції не буде виставлена на довгу пробу. Отеє доносять телеграфічно з Відня, що нині рано міністри Кербер, Бем-Баверк, Каль і Джіованеллї від'їхали до Будапешту. На спільній конф еренції австрййских і угорских міністрів,
Зїророк болї.
Фантастична картина*).
НАПИСАВ ІВ. БУЦМАНЮК.
✓ '
(Дальше).
Ґенїй (спокійно): Тамтої я назване маю, та більшу я від тамтої власть маю. Тамта посіла серце твоє, а я твого духа. Тамта хотіла тобі дати марне щ астє сьогосьвітне, а я тобі дам вічнотревале щастє слави в царстві духа. Там
та тебе навчила таємної пісні серця, зачарова
ної мови цьвітів, а я тебе навчила пісні житя, зачарованої мови сльоз і зітхань цілої людско- сти страждающої! З тамтою шлях спільний кін
чить ся на порозі до того страшного місця, а я піснями моїми крізь стіни тих гір слід твій від
шукала, щоб тебе забрати звідси і шляхом по- бідників повести в царство героїв!
Каторжник (сумно): Ах ні'!... се омана!...
привид!... На віки ми вже розійшли ся з собою...
І не зійдемо ся тут вже більше!...
Ґенїй: Прийде — як Бог на небі — колись тая хвиля, що воскресен в часі душ усіх, не- уже в тіл пространї, станеш ти біля тих сер
дець, котрі горячо били для тебе, вже дух зба- внений із збавленим духом, — чисті, сьвітляні, сьвяті!...
Каторжник: По-що увійшла ти тут?... Чого хочеш?... Я смерти жду... а ти правиш мені о житю... о боях., побідах? Я навіть вічного житя духа не хочу... Дай мені за ціну того житя — спокій могили, вічного забутя. О — будь до
брою! будь милосерною! Замкни мені очи!... Таж кожна квітонька спить серед ночи, склоняє го
нка має відбути ся нині, наступить підписане австро-угорскої угоди.
П о в с т а н е в М а р о к о розфанатизовачого населеня против свого султана Мулея-Абдуль- Азіса занепокоїло европейскі держави. Сей край, сусідуючи з одної сторони з анґлїйским Ґібраль- таром, з другої з француским Альжиром, має ве
лике полїтично-комерцияльне значінє. Богацтво Марока вабить від давна до себе Європейців, але боронить їх від них фанатична ненависть 9 мілїонів тубольчого населеня. При заведеню культури край міг би виживити в достатку і в пятеро стільки населеня. Тому теперішний султан є прихильником розбуджена промислу при помочи Європейців. Однак се викликало против него фанатизм і повстане. Єго положене є о стілько небезпечне, що жадна з европей- ских держав не нажить ся прийти ему в поміч на свою руку, знаючи, що через те порушила би суперництво цілого ряду зависних конкурентів.
Однак нослїдні вісти з країни чориоскірих ви
глядають більше усиокоюючо. Привернено супо
кій та повагу султаньскої власти і не зайде по
треба жадного... европейского концерту.
Н о в и н к и.
— Календар. В н е д і л ю : руско-кат. Дїтий убит. у Вифл.; рим.-кат. Вікториї. — В п о н е д і л о к : руско-кат. Аниспї, Теодори; рим.-кат.
Гонорати. — Ві в т о р н и к : руско-кат. Медянії;
рим.-кат. Гілярия.
— ВІД АДМІНІСТРАЦІЇ* 1. При змін місяця про
симо наших Вп. Передплатників о скоре відновле не передплати, зглядчо о вирівнанє залеглостий, бо на кредит не будемо висилати часописи.
— Що і як будемо писати? — слово замість програми на слідуючий рік.
З новим, 1903. роком починаємо семий з ряду рік нашого видавництва.
Як в давнїйших роках, так і на будуче остаємо яви тій самій програмі, що має націди:
оборону прав нашої Церкви, народности і накли
куване всіх народовців до єдносги. У всіх спра
вах будемо виступати отверто, рішучо і кон
секвентно, маючи єдино на цїли загальне добро, всесторонний розвій нашої г.успільности та непо
рочність народних ідеалів. Нашого національного стягу не дамо поневіряти людям, що давно ви
били ся з під него і стали на чужу службу. Н а
ша справа за сьвята і за чиста, щоби до неї посьміли мішати ся люди, у яких нїчо, навіть власний нарід і єго мова не найшли ні пошано
вана, ні нривязаня, ні любови. Всіх членів на
родного сторонництва будемо накликувати до борби за народні права, до бережена народного доетоїньства, яке велить раз на все зірвати вся
ку звязь з ренегатами!
ловку, спускає листки і втягає солодість роси холодної... Таж сон стуляє й мандрівцеви очи!..
Ґенїй: І я спокій тобі приношу! Я душу твою згірклу і змалілу під вагою горя, хочу піднести знов на тую височінь, на якій вона була в чарах бою! Хочу піддержати тебе тут, на тім сьвітї великим і ясним аж до послїдньо- го дня, щоби такого повести шляхом побідним на престол витязів!
Каторжник (покивує сумно головою): Гляди!
Чиж тая зісохла рука моя зможе піднести меч, потрясти престолами тиранів, злякати ворога?
Чиж зможу я, скатований муками душі і тіла, піднести прапор в обороні народу? Ах — глянь!
Ціла молодість моя, повна сил, повна віри, ціле житє моє, що було тільки одною посьвятою для ідеалів україньского народу, нащо придали ся?
Чи зворушили нарід до житя нового, чи побіди- лн тиранів? Гляди — кілько сил, кілько житя змарніло дармо... Гляди! там тирани видирають душу народню, цослїдню каплю крови з серця народнього точать. Ш лях широкий від ясного неба України, аж по мрачні тайги, ледяні бере
ги Сибіру, сьвітять мов дорога молочна на н е
бі, білими кістками найлучших синів України.
По усіх тюрмах розлогої деепотиї дзвонять кай
дани на руках братів, сестер, батьків та м ате
рин наших... Там — ворог здиявольскнм уеьмі- хом вчить малу дитину на гробі батька замуче
ного, молитись вражою мовою за катів; блеском золота і срібла осліплює братів наших, а діти катованої України оглухли, кайданами міняють ся, правдою торгують!... І коли тільки сльоз, тільки зойку, що бють страшним криком до са
мого Бога, — не годні зворушити того грізного Господа, не годні вбити тиранів громом пімсти,
Щоби дати нашим читателям як найвір- нїйший образ житя руекого наро-да, ми постара- ли с я о збільшене чи ла наших кореспондентів на провінциї.
В Фейлетонах нашого дневника будемо м і
стити лише вартні твори так з оригінального письменьства, як і перекладів.
Передовсім покінчимо друк іюдорожних спо
минів д ра Я. Окуневского п. з. «Листи з Чужи
ни», розвідки Корнила Устияновича п. з. «Кавказ»
і перекладів д-ра Василя Щурата п. з. «Поезия XIX віка», яких ми через натовп материялу не були в силі випечатати в 1902. р», які однак становлять для себе окрему цілість.
В редакцийній тецї маємо три доси непе- чатані оновідавя бл. п. Олександра Кониського п. з. «Напасть», «Чудні пригоди в житю», «Бать
ко та син», студию посла Ол. Барв’ньского н. з.
«Народні школи на Угорщині» і записки з по
дорожня по Боенї і Герцеговині та Італії, студию КечуяЛевицкого ІІ. з. «Культурні типи старинно- го Сходу», Байронову поему «Мазепи» в пере
кладі Михайла Старицкого, оригінальну драму Івана Сьвітленка п. з. «Мазепа», печатану доси лише в одній части, драматичний образ Василя Пачовского п. з. «Сон україньскої ночи», драму Зенона Васлленка п. з. «Хлопский страйк», збір
ки оповідань Богдана Лепкого, Льва Лопатинь ского, Антона Крушельницкого, Вод. Бирчака і инших старших та мо.юдшил наших письмен
ників.
Від часу до часу будемо містити «Малий фейлетон», в який війдуть переважно поезиї.
І тут приобіцяли нам ласкаво свою поміч Бог
дан Деякий, Уляна Кравченко, Лев Лопатинь- ский, Петро Карманьский, Стефан Чарнецкий, Прослав І’ординьский, Василь Шнаєв, В. З а л із няк, С. А. Обуховець, Сергій Бердаєв і др.
О скілько стане місця, будемо містити в на
шім дневпику кореспонденцию визначнїйших на
ших людий, як Бо.і. Навроцкого, Ом. Партицк іго і других.
Постійно будемо удержувати в нашій часо
писи літер ітурні і наукові огляди чи то пооди
ноких письменників, чи видань. В тім напрямі маємо рівіюж обезпечену співучасть так українь- ских, як і галицких критиків та знатоків пясь- меньства.
Вкінци на всесторонне бажане приверне
мо тижневі огляди п. з. З житя і гадок, та ста
немо заміщувати гумористичний кутик, який то
рік звеселив не одну хвилю нашим читачам.
Дякуючи сердечно'всім нашим приклонии- кам, що працею своїх рук і заохотою піддержу
вали нас в тяжких нераз хвилях, ми просимо їх також на будуче о ласкаву поміч та о при єднуванє, чим раз більшого круга читачів.
— ВПреосьв. Митрополит Швптицкий нездужає вже від кількох тижнів. Стан здоровля значно погіршив ся в остатннх днях. Вчера з иорученя митр. Консисториї відправлено у всіх львівских церквах богослуженє на інтенцию виздоровленя Владики.
— В стані' здоровля Єго Ексецелєнциї Високо- преосьвящ. о. Андрея Шептицкого наступив в послїдпих днях такий зворот, що зі сторони лї- збудити народу рабського до діл, до носьняти,
чиж я, труц повзаючий у тих порохах підзе
мель, зможу тепер на склонї житя мого вляти в нього струю животворну? — О, ні! не для мене ся пісня боєва, не для мене сї турботи житєві! Хто тут увійшов, для того як у Данто- вім пеклі, нема надії... І колиб я навіть ожив, у друге на сьвіт народив ся, я би житя того так вживав, як його вживають другі... тисячі...
І так вживав його і так сьміяв ся!...
Ґенїй: Друже мій! І ти — тепер на склонї житя сумнїваєш ся о собі?! — О праці своїй, о трудах, о правді, котрій ти служив, ти — вели
кий думами і посьвятою? Диви, з яким трудом сівач оре переліг зарослий, покритий камінвм і тернем... як в поті чола робить його пухким, вириває на нїм непотрібні зела... І на що? Щоб кинути у нього одно маленьке зерно, котре мо
же і не зійде, струпішіє?! Але коли тих зерен упаде тисячі — покриє ниву море золотого колося! Капля води надає на камінь твердий.
Х тІ скаже, що она на нїм по собі слід лишить, коли вітер подує, сонце припече? Але коли тих капель тисячі упадуть, перевертять вони тоді і камінь ціпкий.
І твоя праця слід по собі лишить; не зги
не марно і одна капля поту в трудї розілляна для добра людскости! По тобі лишить ся путь ясна на шляху праці. Вступлять на нього тися
чі, щоб довершити розпочате тобою діло! Вже уступають, вже ідуть но нїм... Вслухай ся душі слухом в той тисячний гомін землі — матери твоєї! —Чуєш той хід? Чуєш, як лоном єї дрож перебігає? Яку пісню грають розбурхані хвилі Дніпра? То пісня воскресеня... то пісня свободи!
То велетень народний підносить ся з довгого
ИИЬііЯім
з
карскої є наказаний б е з у е л о в н и й с п о к і й . Просить ся проте усіх інтересованих, котрі би мали личне дїло до Ексцелєнциї, щоби в інте
ресі хорого і своїм власнім не трудили ся дар
мо, бо не могуть бути допущені, а то тим біль
ше, що Єго Ексцелєнция не радо відмовляє по
слухай я, а се на стан здоровля Високопреосьвя- щеного впливає дуже некорисно. — Др. Евгеній
Сізаркевич.
— Церков СС. Василиянок ще завсїгди дає причину до наріканя. Від ряду лїт відправляє там в недїлї і сьвята Службу Божу о. катихит Леикий, однак часто буває, що опускаючи єї, не то що не ностарає ся о заступника, а навіть не повідомить СС. Василиянок про своє неприбутє.
Так було і онодї иеред Різдвом — як нас зві щає кружок лань — а ще до того і церков вже о 9. год. рано була замкнена. Побожні панї сто
яли довший час на зимні перед брамою церкви на улицї, не знаючи, чи ще може отворять цер
кву, чи вже не надїяти ся відправи Гурток ч е
каючих збільшив ся щораз, а нкінци всі гуртом пішли — до костела св. Николая. Трудно-ж ж а
дати, щоби звідтам зі Стрийского ішли аж до Вадоскої церкви або св Йиколая, коли замкнена церковця СС. Василиянок. Так отже о. Лепкий, який ширить в школі народний індеферентизм, викладаючи релігію по польски, стає також при
чиною церковн >го індефзрентизму через свою неточність у відправі богослуженя, а також, ду
маємо, і СС. Василиянки могли би в сьвята і не
ділі отвирати Дім божий для молитви вірних, хотяй би і без богослуженя.
— «Руска Бесіда* в Самборі устроює дня 1.
лютого в. ст. 1903. в сали готелю Л. Букетпнь- ского в е ч е р о к з т а н ц я м и . Стрій для пань вечерковнй або народний, а для панів балевий.
Початок о 9. год. вечер. Запрошена розсилає ся а наколи би хто через ошибку не одержав, зво
дить звернути ся до ком тету на руки п. Івана Білиньского («Русла Бесіда*). — Комітет.
— Вечерок з танцями львівских складачів друкарских відбуде ся в суботу дня 7. лютого в салях міскої Стр'льницї. Устроєнєм вечерка займає ся окремий комітет і доложить всяких старань, аби гості бавили ся як найліпше. З а просини н і вечерок видає комітет в льокалю тов а при ул Личаківскій ч. 14, І пов. щоденно від 7. до 9. год. вечером.
— В Богородчан. Доповняючий вибір одного члена цодіторої ради в Богородчанах з Групи сїльских громад відбуде ся дня 18. лютого, а вибір одного члена з Групи більшої власности 20. лютого 1903.
— Остоюга перед еміґрациєю 3 Гамбурга до
носять, що амернканьскі власти завернули не
давно до дому в однім дни 500 емігрантів з Евроии, що не уміли письма, або не могли ви
казати ся достаточннм засобом грошей на про
житок одного р -ку. Емігрантів привезено даром з Нового Норку д о Гамбурга і тут їх випущено на Божу во.по. Богато з них походить зАвстриї, а безперечно не один з них є- з рускої части
просоня (підчас тих слів, каторжник, що слу
хав уважно, стає чпм-раз більше неспокійним), встає, простуєть ся гордо, підносить горячу руку...
Каторжник (неспокійний до найвисшого сте
пеня, тяжко дихаючи, шопотом): Іди звідси...
іди’... лиши мене!...
Ґенїй (уступає в бік сцени, взносить голо
ву і очи в гору):
О, Ти вічний Пане над панами сьвіта, Що землею, небом, зьвіздами кермуєш, Що о кождій мушці навіть памятаєш, Що о кождій зірці заблудженій знаєш, Глянь на нього, змилуйсь; вія же правди
[Твої Був апостол вірний, він в народї своїм Був ізбранник сьвітла... Не дай йому
[впасти, Не дай йому згинуть у новіші страстий, Милосерний Боже! Нехай же він знає, Що тут на землі він є часть Твоєї волї.' І хоч його сьвіт той так болить, діймає, Що аж о надїї Твоїй сумнівавсь,
Нехай в тім терпішо видержить до краю, Бо він в Твоїм дусі справді' був хрещений, Бо він був направду жрецем Твоїм земским, Нехай не' встидаєсь із терня корони, Нехай зрозуміє, що любиш безмірно Тих синів, котрих Ти тернем коронуєш.
Нехай він гіізнасть се, що тернь мокрий [в крови, То цьвіт віковічний, котрим ти сьвіт цілий, І відмолодняєш й оживотворяєш!
(Конець буде).
Галичини. І щож жде тих бездомних нуждарів, як повернуть до рідного села? Кий і торба же- брача. Одинока рада на те є, не емігрувати. До Америки напхало ся вже давнїйше тілько в с я кого сьмітя з цілого сьвіта і там ррзбогатїло, що тепер нема там місця для порядного а не
письменного і убогого чоловіка. Тому амери- каньскі власти ставляють іміґрантам такі тяж кі вимоги, яким може відповісти хиба який ка сиєр-дефравдант або банкир, що подорожує для приємносги. Наші селяни, між якими головно лютує еміґрацийна горячка, ліпше зроблять, як візьмуть ся до раціональної управи того кусни
ка ґрунту, що єго дістали по батьках, як м а
ють пускати ґрунт у жидівскі або польскі руки, а опісля з торбами вернути з еміґрацийної по
дорожі!. Минули ті добрі часи, коли то за дар мо повезли до Америки та ще дали там ґрунт і збіже на прожиток. Змінили ся часи й тому, що наш нарід переживає під добу дуже тяж ке польско жидівске лихолїтє. Не еміґрацил, але зосередоточенє сил та зріст на поли просьвіт- нім і економічнім може нас спасти в сім тяж кім лихолїтю. Задачею нашої сїльскої інтелїґен- циї є громовим голосом відвертати нарід від еміґрациї, бо она нас згубить.
-— Про Ришдрда Шгравса. найелавнїйшого су
часного композитора-реформатора в Н імеччині', ми втяли послїдну рецензию задля браку місця.
Але п. радник Вахнянин пише свої рецензиї так, що они містять богато научного та інфор
маційного материялу, а і слава найвиднїйшого нїмецкого музика заслугує на те, щоби повіда
ти ся про напрям та спосіб єго штуки.— »Штравс пише ш. рецензент — належить до тих новіт- них композиторів — розуміє ся, дуже таланови
тих .— що хотять музикою ілюстровати не ли
ше « х в и л е в и й настрій* душі чоловіка, єго одушевленє, радість, жаль, горе, сум, розпуку, але «цілу низку* душевних розположень, душу чоловіка з веїмп єї найрізноріднїйіиими психіч
ними моментами — неначе би саму «псіхе*, с а му душу з єї думками. З а що не взяла ся нї штука малярска, нї різьба, а чого доконує лише живе слово — поета, за те мала би взяти ся музика з своїми тонами, хотя би і так різно
родними, як різнородними суть краски маляр- скі. Чи краски тонів, хоч би і як скомбіновані, вражаючи безпосередно ухо наше, чи ритміка мельодиї самої хоч би і як розмаіта настроюю
чи наші нерви до конгруентного дрожаня; чи сила тону, посунена до могучости грому а об- нижена нагло до р іа п іззіто леготу, — чи всі ті средства — а лише ті посідає музика зможуть в душі нашій творити понятя і то по- нятя, що відображали би ціле духове єство чо ловіка ? — на се питане ми не в силі дати по зитивної відповіди. Мимо сего хотів Р. Штравс своїми симфоніями представити нам душу Б оп Диап-а з розгульним єго житєм і моральним упадком, чи розчарованєм, то знов дати нам фільософічне ионяте О ТІМ, чим є смерть і вос- кресенє (Той ипіі Уегкіаегип^) для чоловіка?
Признаємо ся, що симфонічні поемати Ришарда Ш травеа слухали ми з надмірною увагою, слі
дили за кождим тоном, мотивом, кождою ф ра
зою композициї, були вражливі на всяку дина
міку, на кождий акцент, найдрібнїйше зїогхаЬо і леготне хочби як нагле ріапіззішо, на всі зво роти в тонациях, слідили за кольоритом тонів, дали повну волю нашим нервам, еуґестіонували собі навіть певні ситуациї душі — але всяке наше найщирійше змаганє, щоби з сих симфо- н й витворити собі хочби стать саму Боп Диапа, не то вже поняті! душу єго або зрозуміти, чим будемо по смерти? - не дописало нам. Ми по
дивляли інвенциї автора, евфонію, кольорнг, барвність скомбінованих інструментів, всякі зво
роти в тонациях, всякі стеиенованя, живість ритмічну і доглянули, що все те уклад талано
витого музика, але нерви наші не витворили нам тих понять, які мали ми в своїй душі ви
творити, відповідно до титулів поематів. Навіть слухаючи «сцену любовну* з третого симф о
нічного поемату (РеигзиоіЬ) мусїли ми собі ска
зати, що нами відчувані «сцени любовні* ннак- ше би виглядали іменно трохи нїжяїйше, хоч — правда — любов буває нераз і шалена, і навіть брутальна. Ришард Ш травс родив ся в 1863. р., а новітні єго твори походять з доби по 1885.
році. Як нам прелєґент в розправцї про автора розказав (на вступі продукциї), належить Риш.
Штравс до ніколи Берліоца і Ліста. У Львові виконано торік Ш травеа »Еи1епзріе§е1« в кон
церті консерватори! музичної. Н. Б.
— В Товмачи відбув ся в понеділок соборчик нольскої шляхти, устроєиий знаним агітатором д-ром Козловским. На сім соборчику, як на всіх попередних, вибрано мужів довіря до централь
ного комітету, а опісля обговорювано справи товмацкого повіта. Ж ал і боеїдників обертали ся довкола нечисленних «косьцюлків* і «каплїчек*.
Один з бесідників замітив, що в повіті є мало
«відповідних* (чит.: хрунїв) громадских писарів, та що ради шкільні за мало дітей увільняють від шкільної науки. Ось, чого бажають паші опі
куни; они знають, що чим більша темнота в на
родї, тим довше їх панованє, а до того, ще ду
мають тим способом піддобрити ся нашим с е
лянам. Опісля обговорювано справу хлїборобских страйків, складаючи вину страйків на лінивство нашого селянина. Дальші бесідники взивали у- часників сего з'їзду до закладаяя «читалень* і т. п. орґанїзациї і тим закінчено наради.
— Іменована. Мінїстер скарбу іменував голо
вними податковими поборцями отсих податк.
яадконтрольорів в львівскім скарбовім окрузі:
Стефана Гаврилова, К. Ярошевского, Ігн. Дом- бровского і Ів. Ерґістовского; надконтрольорами отсих поборцїв: Ант. Домінїковского, Еразма За- ячківского, Ад. Плютецкого, Івана Рудого, М.
Краєвского та Із. Шрайбера.
—- КвалЇФЇкацийні іспити на учителів народних шкіл перед іспитовою комісиєю у Львові піч- нуть ся дня 18. лютого, а на учителів видїло- вих шкіл дня 26. лютого. Поданя можна вноси
ти до дня 10. лютого.
— Пожар в Бориславі. Звичайний гість в Б о риславі, огонь, вибухнув позавчера в ночи і в протягу 15 годин знищив 32 нафтові шиби, 23 доми, 4 магазини нафти і 4 мости. Огонь пока
зав ся в копальнії Дучиньского недалеко цер
кви і з вітром переносив ся летом стріли з ши
би до шибу в північнім напрямі здовж лівого берега річки, а зупинив ся на шибах воску Вольского і Ляща. Шкода, обчислена в нрибли- женю, виносить около мілїона корон. Є се най
більший пожар, який коли небудь навістив Б о
рислав.
— З параньскої Руси. В Курітибі почав вихо
дити новий польский тижневник «КоЬоІпік Ра- гапзкі*. Є се рівнож иольске патріотичне пи
сьмо, однак стоїть а опозициї до редактора та- моїиної «Оагеї-и Роїзк-ої*. — «КоЬоіпік* подає число Німців в Парані на 15 тисяч, Р у с и н і в на з в и ж 30 т и с я ч і в, а Поляків понад 40 ти- сячів душ. — («Оаг Роїзка* начислила була за- ледви 18 тисяч Русинів в Паранї). — В послїд- них числах курітибскої «Оаг. Роїзк-ої* (48. і 49.) находимо ось які новинки з руских осель: О.
Мирон Хмилевский, ігумен з Прудентополїс, по
вернув з Курітиби до Прудентополїс, а до сто
лиці прибув о. К. ПІкирпан, Ч. С. В. В., з місиї на Люценї і лишить ся в Курітибі на якийсь час задля дуже прихильних ему парохіян, доки не заступить єго инший сьвященик. (Монастир 0 0 . Василиян є лише в оселі Прудентополїс, я- ка числить понад 10.000 Русинів. — 3 прочих осель має лише Ріо Кляро, що числить 8.000 Русинів, свого сталого сьвященика, в особі о.
Никона Роздольского). Приїзд о. Шкирпана по
передили Русини з Люцени відомостию про єго велику доброту і безінтересовність. — В вели
кій рускій осели Ріо Кляро, що лежить над річ
кою Ііутінґою, правобічним. допливом р. Іґуас- су, — отворяють стацию зелїзницї. Від сеї но
вої стациї мають побудувати зелїзницю дальше ще на 74 кільометрів до самої ріки Іґуасс^, (там, де лежить иольске Ріо Кляро). — Зі всіх сторін ІІарани доносять про лихий виелїд сего- річної проби сїяня пшениці. Вчасна вимерзла, пізній.па дістала ржі, так що кольонїсти скоси
ли її н і пашу і на заоранім місця посадили ку
курудзу. В богато-ж місцях, де удала ся пше
ниця, птиці (папуґи і т. д.) нищать її так неми- лосерно, що нїчо не лишить ся. — До кольонїї Люцени приїхав якийсь аґент з провінциї Сан Павльо і вербує поселенців до невільничих, у- бійчих робіт на плянтациї кави в тій провінциї о горячім нездоровім підсоню. Мало записатись щось аж 80 родин, охочих йти на (контракто
вих) н е в і л ь н и к і в до плянтаторів... — Ось до чого доводить темнота еміґруючих селян і не- дорічність всякої переселенчої еміґрациї!
— Сьвятий Вечер у війску. З Відня доносять нам: У Відни стоять дві ескадрони (5. і 6.) 8.
полку уланів, якого доповняюча команда є в Стаииславові. Вояки сего полку переважно Ру
сини: Бойки і Гуцули, яких не стати на їзду з далекої чужини на сьвята до рідні. Тож коман- данти обох ескадрон подбали про своїх вояків і устроїли їм ві вторник Сьвятий Вечер, який остане на довго в памяти вояків. В касарни уставлено ясно осьвітлену ялинку, а під нею накладено тілько ріжнпх дарунків, кілько було вояків. Крім обох ротмайстрів прибули на сьвя- то всі офіцири обох ескадрон і командант ди- візиї майор Фішер, який поправно по руски про
мовив теплими словами до зібраних довкруг него вояків. Пригадав на родичів, що згадують в сїй хвили на своїх синів, але — як сказав —
«найже ваші старші стануть вам тепер за д о рогу вам рідню* і закінчив окликом в честь ці
саря, який вояки з Одушевленєм тричи повто
рили. По колядї «Бог предвічний* розділено да
рунки. Підофіцири одержали папіросницї або ка
литки з грошевими дарунками, а простих вояків наділено ріжними меншими дарунками. Того ве- чера панувала в касарнях загальна радість. Во
яки засіли до вечері, а м іж стравами не забра
кло нї куті, нї борщу з грибами, нї риби. По вечері довго гомоніли в касарнях звуки коляди.
— Злодїйска штука маґічна. В Дебречпнї на Угорщині показував онодї штуки якийсь маґік і гіпнотизер Народу зібрало ся богато, а що се було в день ярмарку, то на представлене маґіка прийшло богато селян. Між иншими штуками маґік хотів представити иублицї спосіб гіпноти-
