Ч. 76. Львів, Середа, дня 3. (16.) цьвітня 1902. Річник VI.
передплата
на »РУСЛАНА< виносить:
в Австриї:
на цілий рік . . . . 20 кор.
на пів року . . . . 10 кор) ва чверть року . . . 5 кор.
на місяць . . 1-70 кор.
За границею:
на цілий рік . . 16 рублів або 36 франків на пів року . . 8 рублів або 18 франків Поодиноке число по 16 сот.
«Вирвеш ми очи і душу ми вирвеш: а не воаьмеш милости і віри не вовьмеш, бо руске ми серце і віра руска.« — З Р у с д а н о в и х псальмів М. Шашкевичж.
Виходить у Львові, що дня крім неділь і руских сьвят о о‘(а год. пополуднії.
Редакция, адмінїстрация і експедишія »Руслана« під ч. 1.
пл.Домбровского(Хорунщини).Екс- педиция місцева в Аґенциї Со- коловского в пасажі Гавсмана.
Рукописи звертає ся лише на попереднє застережене. — Реклнмациї неопечатані вільні від порта. — Оголошеня зви
чайні приймають ся по ціні 20 с. від стрічки, а в «Наді
сланім» 40 с. від стрічки. По
дяки і приватні донесеня но ЗО с. від стрічки.
Конець нїмецкої
ветеіпЬйг^8еЬай.
(X ) Орґанїзация нїмецкої лївицї, до якої належали клюби нїмецких людовцїв, поступовців, ХрИСТИННЬСКИХ социялів і вір
ноконституцийної шляхти, т. зв. йеиійсііе СгетеіпЬйг§8сЬаЙ, якої виконним орґаном була деиІ8СІіе О Ьтаппегсопїегепх, розпала ся. Від почину весняної сесиї ради дер
жавної відбували сн день в день усякі на
ради нїмецких людовцїв, а наостанку в пя- тннцю ухвалено заяву ось ‘такого змісту:
»Сторонництво нїмецких людовцїв приняло до відомості! заяви вірноконституцийної шляхти, сторонництва поступовців і хри- стияньско-социяльного союза, що онн за- садничо відклонюють відпорне становище проти правительства і тим зазначують, що они не згоджують ся на спільне тактовне поступованє нїмецких людовцїв супроти правительства. Супроти сего само про се бе рішене становище нїмецких людовцїв супроти к л ю б о в о ї к о н ф е р е н ц и ї і нї
мецкі людовцї н е б у д у т ь б р а т и у ч а с т и в є ї н а р а д а х . З вдоволенєм витає сто- ронництво людовцїв, що нїмецкі поступов
ці вважають конечностю іти з ними рука в руку. Само про себе буде сторонництво нїмецких людовцїв і в б у д у ч ч и н ї, с п о в н я ю ч и н а р о д н и й о б о в я з о к , після с п р о м о ж н о с т і ! змагати д о о д н о ц і л ь н о г о п о с т у п о в а н я в с і х н ї м е ц к и х с т о р о н и и ц т в * .
Сею заявою зазначило сторонництво нїмецких людовцїв свій виступ з клюбової конференції лівиці, а тим самим розпала сн нїмецка 6ешеіпЬйг§&сЬаІЇ. Сн подія ви
творила нове положене нїмецкої ЛЇВИЦЇ, ГІО- заяк окрім найскрайнїйших Шенериянц'ів, які тепер розбили ся на АПйеиізсЬе (під проводом Шенерера) і маленької горстки ОзІсІеиізсЬе (прихильники Вольфа) та нї
мецкого центра (клерикалів), стає тепер о- кремо сторонництво нїмецких людовцїв, найблизше коло них стоїть сторонництво нїмецких поступовців, обидва останні на в ід н о р н о - в и ж и д а ю ч ім становищі, а на становищі прихильнім правительству сто
ять вірноконституцийна шляхта і христи- яньскі социяли.
Сей розділ нїмецкої СгетеіпЬйг£8сЬаії;
мав нїби-то довершити сн зовсім приязно після запевненя з кругів нїмецких людов
цїв, хоч з иньшого боку звіщають про острі докорй роблені людовцями вірнокон- ституцийній шляхті. Цікаве є також запе
внене, що відпорне становище людовцїв має бута вимірене не на розбите ради держа
вної або спинюванє в ній роботи, бо нї
мецкі людовцї бажають иарляменту і пар
ламентаризму, алеж те запевнене стає вель
ми непевним супроти домаганн Вальна, що людовцї мають перейти до обструкції,
> скоро лише нїмецке право буде наруше- не, або Німота буде загрожена».
Всі ті заяви, запевненя і домаганн є такі неясні, так зависимі від особистого розуміня і погляду, від хвилевого пориву
і особистого темпераменту, що нема най
меншої поруки, щоби сторонництво нїмец
ких поступовців не дало пірвати ся всенїм- цями або східно-нїмцями до обструкції.
Дневники лївицї намагають ся навми
сне ослабити значінє розпаду нїмецкої Ое- іпеіпЬйг§8сЬа(і і потішають ся тим, що й дальш е буде згода між сторонництвами лї
вицї після засади: »§еігепш піагзсйігеп, уегеіпі 8сЬ1а£ЄП«. Запевняють они також, що нїмецкі людовцї не будуть вести вель
ми радикальної опозиції, а тим менше об
струкції. Виходило би се також із статі посла Хіярого, оповіщеної в однім відень- скім дневнику, хоч і сей посол висловлює ся ось як: »хоч не спускаємо з ока нашої одвічальности, однак д е к о л и б у д е н а м в і л ь н о х в а т и т и с н р а д и к а л ь н ї й ш и х ф о р м д л я о с я г н е н я н а ш и х ц іл и й » .
Вірноконституцийна шляхта є вельми збентежена виступом людовцїв, а особливо заявою їх понук, задля яких послїдував
с е й в и с т у п . Т а к о ж орґан християньских социялів остро критикує поступок ЛЮДОВ
ЦЇВ. хоч розпад ОепіеіиЬйг^зсйаВ уважає лише подією поверховного значіня і вислї- дом підготовленого вже розкладу.
Уаіегіапсі, орґан нїмецкого центра д у має, що виступ людовцїв з 6 етеіп Ь іїг§ - 8сЬаЙ не означає ще обструкції і вважає се простим пересудом, що СгетеіпЬііг§8сЬаГ(;
була ніби то порукою спокійної парламен
тарної роботи. Навпаки по думці сего дне- вника ослабне недовірє консервативних і славяньских сторонництв, наколи не буде перед ними стояти з о р г а н і з о в а н и й п р о т и в н и к . Колиж уступить недовірє і підзор, тоді найдуть ся лекше сї п р и р о д - н і комбінації від случаю до случаю, які можуть єдину давати поруку в нинїшних обставинах успіш ної роботи в раді держа
вній. Нїмецка 6етеіпЬйг£8СІіаЇЇ нк-раз роз
дратувала національних і політичних про
тивників, а також на правительство падала тінь, що оно є тайним союзником сеї СгЄ-
піеіпЬйг§8сЬа£і. Она була на думку У аіег- Іапсі-у не нособлюванєм але запорою спо
кою і роботи в раді державній.
Тимчасом в таборі східнонїмцїв наста
ла велика радість задля розпаду С е т е іп - Ьиг§8сЬаії, а орґан Вольфа відчуває в нар- ляментї подув сьвіж ого воздуха, неначеб спав тагнр, що гнобив національного духа.
На случай, коли би радість Вольфа мала перемінити ся справді в обструкцню, то, по думці півурядових дневників, вий
шло би се виключно на шкоду парлямен- ту і парляментаризму, бо в нинїшних об
ставинах не можна би правительства при
нести в жертву обструкції лївицї, позанк одструкция правиці вимагала би такої са
мої жертви від слідуючого правительства.
Мусів би отже бути зроблений лад без те
перішнього иарляменту. Се є виразна зая
ва, яку др. Кербер вже давнішнє висло
вив....
Борба за університет.
Супротнв иесьмілих голосів сеї частини польскої суспільності!, яка в почутю справедли
восте і в імя братерскої згоди обох народно
стей нашого краю справедливість домаганя ру
скої суспільносте за своїм університетом при
знає без всякого фарисейства і без укритого ставленя перешкод здїйсненю сеї нашої народ
ної конечносте — виступає шовіністична часть польскої праси з нечуваною заїлостию. Особли
во органи польскої іггейепі-и, яких цїлию є роз
дути національні пристрасти до явного вибуху, старають ся анїмуш польскої суспільносте, а особливо польскої молодїжи випробувати на Ру
синах. Ми маємо стати мірилом сеї сили, яка небавом має зірвати ся до зверненя ідеї неза- висимої польскої держави. .
На службу одного з тих органів станув, як звісно, унїверситетский проф. Ґломбіньский, який знов в 8їо\у-і роїзк-ім уважав відповідним «по ре- скрипцє міністра* виступити зі статею, повного клевети, бути і фальшивих алярмів. Принимаючи позу народного трибуна, каже п. Ґломбіньский:
«Після голосів, які відозвали ся з рускої сторо
ни по рескрипті міністра з 20. марця с. р., мо
же вже ніхто не буде піддавав в сумнів мого остережена, що під позором стремлїня до вла
сного університету, приготовано замах на наші народні права / львівскім університеті Ся осто
рога прийшла в саму пору, бо був найвисший час до нрочуненя в сій справі рівно приспаної польскої праси, як віденьского Кола польского і цілої суспільносте*.
Сей сам проф. Ґломбіньский, іцо на оно- дїшнім вічу польских академиків підпер своєю повагою і поломінною промовою резолюциї, звернені против мінїстерского рескрипту і прав рускої мови на львівскім університеті', навіть сконфісковані в частині прокураториєю — по- сьмів накинути ся тепер на професора Русина, інсинуючи єму підбурюване молодїжи. Сей агі
татор національної ворожнї на тлї унїверситет- скої справи і провокатор «нєоблїчальних на- стемнств* висказує ся ось як в згаданій статі:
«Люди здемасковані, які запевнювали, що ходить їм лише в приєднане рускої молодїжи до пово
роту, підносять голову і голосять отверту борбу.
До таких людий належить також сей член про- фесорского збору, який винайшов анальоґію між академиком, а стороною судовою, межи унїверситетскою властию, а судом*. І навівши тут імя д-ра Днїстряньского кінчить своюстатю ось якою «побудкою* до суспільності! і мо
лодїжи:
«Приклонники «утраквізму* університету мають вже нинї доситьучиненє, бо можуть пе
реконати ся, до якого розухваленя противної сторони довела їх безчинна політика. Нехай пі
дождуть єще хвилю в дотеперішній безчинности, а почують голосний оклик: «Проч з польским університетом!* Самі польскі професори не є покликані до веденя «цьонґлей валькі*; они без сильного підпертя зі сторони репрезентациї су
спільносте є безсильними, бо їх обовязуе розпо- рядженв висшої власти. В разі успіху замахів на польскість львівского університету мають про
фесори одиноке остаточне оружє: покинути сей університет і своє становнско; однак чи в сей спосіб ми прислужили би ся молодїжи і народ
ній справі, над сим нехай застановлять ся сї, яких нарід покликав до оборони своїх прав та інтересів*.
Так промовляє той, якого Оаяеіа пагоііом'а називає «знакомітим знавцон стосункуф поль- ско-рускіх!«
2 Н едай Боже, щоби ті відносини уложили
ся після гороскопів такого »знавци«.
На всі єго клевети та інсинуациї відповімо лише короткою заявою:
Русинам було-б богато приемнїйше бути панами у власній хаті на рускім університеті, ніж тиснути ся в комірнім на утраквістичнім, з неминучою перевагою польскости. і не потре
бують до того аж заохоти п. Ґломбіньского еі іиМІ диапіі, щоби стреміли до власного універ
ситету. Але що основане самостійного, руского університету е зависиме від богато тяжких услівій, зависимих від нас і несависимих, тож хочемо покористувати ся тими правами, які на львівскім університеті нам після права і спра- ведливости належать ся, а покористувати ся ни
ми в ціли скоршого і певнїйшого осягненя най- висшої наукової інституциї: руского самостій
ного університету.
Для успокоеня прихильників утраквізму львівского університету, можемо тут запевнити, що коли овоч стане зрілий, коли основане ру
ского університету не буде мало вже ніяких перепон, тоді Русини напевно перенесуть своіх пенатів до власної сьвятинї науки і зречуть ся всяких прав до того утраквізму, який в нинїш- них услівях е ще для нас доконечним. Але знаємо також з гори, що таке запевнене не успокоїть Ґломбіньского, ані других шовіністів, бо їх цїлию є лише роз’ярюване і заострюване ситуациї задля підбадьорювана «народовей енергії».
Д о н и с ь.
З Коломиї.
(В справі студентских вибриків'}.
.Після польских ґазег та «Ґалїчанїна» мала відбути ся в Коломиї мин. неділі «велика де- монстрация» мало не усеї молодежи рускої ґім- назиі проти польско-руского концерту, котрий відбув ся в честь Папи сего дня, а як другі пи
шуть — проти директора та учителів, а ще ліп
ше, проти «паіи'уйзгусЬ озоЬізіойсі оЬи оЬгггрі- коу/«. Ціла та пригода не варта би і згадки, колиб як-раз не ті хитрі та брехливі денунция- циї зі сторони усеї тої «чесної компанії», що подає нераз дивоглядні вісти, а мимо того ро
бить опінїю серед загалу. І сей послїдний згляд спонукує нас по засягненю основних інформаций серед самої молодїжи, вияснити справу.
Шевченкові вечерницї молодїжи ґімнази- яльної входили сего року вже два рази в колї- зию з папским вечерком; молодїж за радою, чи
П) ОЛЕКСА КУЗЬМА.
. Д II В А К.
VI.
Грімке стукане до дверий збудило Дакеви- ча зі сну.
Зразу не міг зорєнтувати ся, де він. Під ним голі дошки, замісць подушки помнятий ка
пелюх. А відтак страшний біль голови, щеміт та шум в ухах. Очи немов засипані піском або запущені гризучим квасом.
Знов переразливе тримане. Хтось валив в двері, як довбнею і термосив клямкою завзято.
— Хто там ? — крикнув Дакевич люто і схопив ся на ноги. Діймаючий біль відозвав ся в крижах, раменах, ногах — в цілому тілі.
— Отвираєте там раз, чи ні?
Голос знадвору звучав несказано глумливо та дико.
Дакевич отворив двері. В кімнатці показа
ла ся мітла на грубезнім костурі. За нею всадив ся бундючно каменичний сторож.
— Чого ви хочете ?
— Пан господар казав, щоби ви завтра випровадили ся, бо сам потребує комірки.
— Ов, так нагло?
— А так нагло. Тіште ся, що вас доси дер
жав, хотяй ви за сей місяць ще не заплатили.
Дакевич не знав, що говорити.
— А сей куферок беру на застав. Як від
дасте чинш, то возьмете собі назад.
Комірка стала пустісінька. Дакевич нало
жив капелюх і хотів випровадити ся, значить вийти. Але сторож загородив мітлою дорогу.
— А мій шістак пропаде?
— Який шістак?
— Ну, дивіть на нього, ніби не знає.
- - Алеж ви пяний, Григорий, що хочете від мене !
— Ні паночку, ви пяні, ще з ночи. Хто вас тягнув по сходах о т-ретій по опівночи ? Ви не тямите, бо ле могли тоді язиком обернути. От
же я вам пригадую, що мені належить ся шіс
так за браму.
Дакевич сягнув мимохіть до кишені одної, другої. Порожні.
— Дістанете пополуднії.
Знав добре, що навіть сеї дрібної квоти не зможе на пополуднє вистарати ся.
Сторож вийшов з куферком, бурмотячи під носом.
Нужденник, нужденник з мене, простогнав Дакевич і опер ся о стіну. Пощо я вступав до сеї проклятої кнайни, пощо упив ся горівкою.
Поганий марнотравник! Проііутав марно крей- цар, що міг на що иньшого придати ся. І сін
ник та книжки пропали! Ах, не видержу довше того нездари без волі, без характеру! Крайна пора поступити з йим так, як здоровий розум диктує.
Оглядав ся по комірці, але не знайшов ні
якого взагалі предмету. Глупого шнурка не було.
Став може в десяте перешукувати кишені.
Нараз в правій полі загортки під пішевкою на
мацав щось твердого. Ніж? Здаєть ся... Ні — ключ. Витягнув його назад дірою в кишени і там приказом учителів усе уступала, а папский комітет усе знов у послїдній хвилі відкликував свій обхід. Нарешті винайшла молодїж один свобідний день, с. є мин. неділі, дістала позво- ленє від шк. власти, надрукувала і порозсилала запрошена (одно й до „Руслана»), наняла салю, спровадила та заплатила фортепян та поробила й другі приготована. Аж тут наче грім з ясного неба спадає на неї вість, що папский вечер рів- нож назначений на неділю. Не будемо тут ро
зводитись над тим, як поводилась у тій справі противна сторона, та чи й на декотрих з наших людий, що мали в тім рішаючий голос, не тя
жить крихта вини — досить, що вечерок уче- ників знова відложено: таку іменно за.яву діста
ли вони від свого директора в неділю рано вже по богослуженю.
Приходимо до річи. Того дня вечером пе
ред 6. год. зібрала ся перед будинком «Сокола», де мали відбути ся Шевченкові вечерницї, гор
стка учеників низших кляс, котрим годі було вже дати знати про відложене їх вечерниць. Ко- лиж відтак, не діждавшись нічого, вертали до
мів, задержались по дорозі коло «Щадничої ка
си», де як-раз сходили ся люди на папский концерт. І тут ачей без ніякої «висшої» тен- денциї та очивидно без холоднокровної розваги, почали ріжними окликами висказувати своє не- вдоволеиє проти переходячих комітетових, а від
так серед того розмаху може й дістало ся ще якому і з не-комітетових за те, що, як самі хлопці тоді говорили, через них так довго вистояли ся перед «Соколом». До тих «невдо- волених" прилучило ся ще кількох других това
ришів того самого віку, що, як то у нас буває перед кождим концертом, тиснуть ся коло каси щоби «за дурно» дістати білет вступу, та сим разом, чи хтось з комітетових, чи полїция — випросила їх за двері, — а надто пристали ще нові охотники в особах міщаньских хлопців, шевців та уличників, що рівнож правильно кру
тять ся перед кождим кбнцертом та скорі до якої небудь «геци». Правда, не було се поведе
не учеників Гімн, зовсім похвальне, алеж знов се що найменше сьміганим є, посуджувати не
винну дітвору о намір якої демонстрациї проти своїх учителів а ще краще проти панского ве- черка, і з того заключати о нерелїґійности ру
скої молодїжи. — Найшло ся в правді серед тої громади «демонстрантів» і кількох старших у- чеників, котрі тоді йшли на концерт, але сі противно лиш успокоювали малих хлопців і во
ни дійсно за хвилю розійшли ся. — Всеж таки власти шкільні ведуть строге слідство і про єго результат не забудемо донести. (К)
В сій справі одержуємо ще і друге письмо, в якім один з виднїйших коломийских патріо
тів жалує ся, що на жаль в сих вибриках взя
ло уділ навіть двох академиків і кричали за прохожими «хрунь», »св...«, — а між иньшими зневажили в той спосіб також кількох найідей- нїйших наших людий, а найщирійших другів нашої молодїжи: директора Недїльского і про
фесорів Кузьму і Макарушку — на сором ру- скій громаді.
Дальше висказує шановний автор сих слів бажане, щоби не оправдувати сего соромливого поступку, ані не брати в оборону справцїв, «бо в теперішних наших злиднях, вимагаючих над
звичайного такту і розуму політичного — мо
гло би се народній справі єще більше пошкоди
ти ».,Ну, у страха великі очи, а у наших патріотів не малий страх! Ніхто не буде хвалив самого вибрику недолітків, але па всякий спосіб, дума
ємо, не треба сей поступок молодїжи судити надто строго. Противно, боронити сеї молодїжи є нашим обовязком, бо на обвинителях, які при- нимають ролю прокураторів супроти неї, не за
бракне. Єї нерозважний, дитинячий поступок розмажуть, розтрублять, роздують до небувалих розмірів. Отже хто тут стане в обороні тої мо- модїжи, як не свої люди, своя часописи? При
гадаємо тут лишень становиско цілої польскої суспільності!, коли ходило о справу львівскої польскої молодїжи, яка допустила ся далеко тяжших вибриків, бо нарушуючих міжнародне право, через демонстрациї перед нїмецким, а відтак росийским консулатом. А прецінь хотяй, само собою розуміє ся, осудили сам чин, то прецінь старали ся зі всіх сторін, щоби ніхто з дітваків, яких потягнуло за собою кілька неро
зважних «старших товаришів академиків», не потерпів кари, яка звихнула би єго молоду до
лю, або причинила безвинним родичам незаслу- женої гризоти. Тому і ми маємо повну надію що справа коломийскої бучі полагодить ся в мурах ґімназиї без бюрократичного обскуранти
зму і непедадоґічної суворости та мстивости.
Н о в и її к и.
— Календар. В с е р е д у : гр.-кат. Никити;
рим.-кат. Лямберта. — В ч е т в е р : гр.-кат. Йо- сифа, Плятона; рим.-кат. Рудольфа.
— Вчерашне число нашої часописи сконфіску
вала ц. к. державна Прокуратория так пізно, що годі було вчера видати другий наклад. Тому ви
силаємо се число разом з нинїшним.
— Духовні реколєкциї для пань-РусиИок будуть відбувати ся у Львові в монастирі! СС. Васи- лиянок при ул. Зибликевича ч. 24, під прово- оглянув докладно. Ключ від канцеляриї Пастер- нака! Забув його віддати, втерявши нечайно посаду.
Шпурнув ключем в кут і вибіг на улицю.
Постановив зірвати з безнадійною резиґнациєю, глядіти посади. Заробітку якого-небудь, але конче, невідмінно. Треба бути раз чоловіком, творити самому собі долю, своє призначене, а не приноровляти ся вічно до обставин. Годі си
діти із заложеними руками, коли його вже з хати викидають. Тай шістки для сторожа гадками не роздобуде, ані з неба не випросить...
На дворі холод добирав ся до кости. Вітер товк по небі сивавими хмарами, що грозили кождої хвилі снігом. Діставшись в поперечну улицю, перевертав парасолі, валив з ніг прохо
жих. А вже з Дакевича зробив собі іграшку.
Зірвав йому з голови капелюх, покрутив у воз- дусї млинка, а відтак поточив його стрілою по бруку. Дакевич біг за ним по калужах. совгав ся на трамваєвих шинах. Дарма, капелюх утікав із скаженою скорістю, аж дістав ся під колеса фіякра і застряг в болоті.
Дакевич обтер капелюх рукавом, поправив фасон і нарядив на голову.
Глупа пригода.
І почалась тяганина від уряда до уряда, від експедита до експедита. Всюди відмова, від
права з нічим. Тут нема місця, тут треба чоло
віка з відповідною практикою,а тут вимагає ся людий солідних, порядних...
Поверховність Дакевича не промовляла в його користь,..
(Дальше буде).
з дом оо. Василиян, щоденно пополудня від 4. до
6. год. в днях 16, 17. і 18. цьвітня. Дня 19.
цьвітня приготоввнє до сповіди. Просить ся о численну участь.
— З Коломиї. Великопостні конференциї для інтелїґенциї відбудуть ся в Коломиї в днях 16, 17, 18. і 19. цьвітня с. р. кождого дня точно о 7. год. вечером в парохіяльній церкві. Конфе
ренциї буде тримати о. др. Григорий Хомишин місцевий завідатель.
— Не гарно і не чесно. Нашу допись про на
ради академиків у Відни нерекрукувало «ДФло*
у вступній статі дословно, скоротивши трохи по
чаток і конець, а передовсім заявляю чи на по
чатку, що сї вістки походять від єго власного справоздавця. Не гарно редаґувати ножицями і не чесно так забувати на жерело, з якого но- користало ся.
— З Тов-а св. Ап. Павла у Львові. Засїданє виділу Тов а св. Ап. Павла відбуло ся 25. марця с. р. під проводом предсїдателя Впр. о. митрата Льва Туркевича. Поладнавши біжучі справи, ви
діл приняв до відомости, що Впр. о. предсїда- тель казав випечатати 10.000 примірників впи сових карт до Братства Найсв. Тайн, аби тим способом вдоволити потреби тих духовних, ко
трі основують у себе ті братства. Відтак порі
шено підмочи приготоване редакциєю Богослов- ского Вістника видане переводу «О сьвящень- стві« св. Йоана Золотоустого через закупно 100 примірників тої книжки. Опісля реферував Впр.
о. предсїдатель про духовні місиї, уряджувані для народа по селах і місточках, та про реко- лєкциї у Львові. Тим Всч. о. парохам, що при
слали точні справозданя з місий, порішено з фондів товариства покрити часть коштів, які они мали, уряджуючи в своїй пирохії духовну місию. Справоздане з реколекций, уряджених сего року в великий піст для сьвящеників і у- чителїв, принято до відомости. Зі справозданя предложеного касиєром показало ся, що многі члени довший час залягаю ть з вкладками і то
му порішено просити їх о вирівнане залеглостий.
Вкінци рішив виділ видавати популярні кни- жочки, що пояснювали би социяльну квестию зі становища християньского і тому упрошено видїлового о. Гірняка з Винник, аби на слідую
чім засїданю виділу зложив справоздане о ру
кописи, яку має у себе в рецензиї.
Дня 11. цьвітня відбуло ся засїданє Виділу тов-а св. Ап. Павла під проводом Вир. о. пред
сїдателя митрата Туркевича. Принято кілька нових членів. О. касиер предложив справоздане про суму вплинувших вкладок з 1902 р., та про стан фонда, призначеного на підпиране місий.
Порішено причинити ся грошевим датком до покритя коштів місиї, яка відбуде ся в парохі
яльній церкві св. Варвари у Відни, принято до відомости, що о. парох Славска, скільского де
канати, уряджує в своїй парохії духовну місию від 6-ого до 10-ого липня 1902, і рішено дати субвенцию на ту місию, коли о. парох предло- жить справоздане з відбувшої ся місиї.
— Ластівки прилітають — мужики відїзджають.
Пишуть нам з міста: Вчера був я припадково на головнім двірци. Над’їхав поїзд з Підволо- чнск — розглядаю ся з цїкавости і запримітив, що їде цілі два ваґони якихсь міщан; тілько жін
ки були убрані по сїльскому у подільских заво
ях на голові та темних, фалдистих кафтанах.
Закортіло мене спитати, що се за люди і я влїз до ваґону. Питаю молодого нарубка: Куди їдете, панове Господарі? — До Кракова. — На роботу, питаю, чи як ? — Ая, — відповідає нехітно стар
ший чоловік, що стояв біля нас — одні до Ка
нади, а другі на роботу. — Ага, так і кажіть, то ви їдете до Америки! Дай Боже щасливо за їхати. А звідки в и ? — 3 під Гусятина, з Три- буховець і... назвав ще кілька сіл, які я вже не затямив. Кілько вас вибрало ся ? — Буде щось 20 фамілій. — В обох вагонах могло бути коло 80 осіб, або і більше. Переважали люди середного віку, здорові і кремезні. Було кілька молодих парубків. Всі они були убрані в темні штани в твердих холявах, ясні, табачкові ж аке
ти і сиві, фільцові, мягкі капелюхи. Кілька стар
ших, сивих Господарів їхало в кожухах і шапках, жінки, дівчата і дівчатка в сїльских строях, але дуже чистеньких, а навіть дуже малі хлоп
чики були убрані дуже огрядно в штанці і чо
ботята. Взагалі ціле товариство робило дуже корисне вражіне. Що мене вразило, як некуря-
чого, що у ваґонї не було зовсім диму, анї жадного сопуху — їхали як джентельмени По
їзд, на який я чекав, вже заїхав, не було часу розпитувати більше, кому продали ґрунт ? хто їх справив до Канади і др. Нагадав я собі еще тілько, що маю при собі «Руслана* і от подав їм его, звертаючи їх увагу на допись з Бразилії, як то ось люди з далекої чужини відгукують ся і пишуть до Газети. — Як заїдете на місце, заохочував я їх, то напишіть дещо до Газети про себе. — От, може і они віднесуть ся до вас за кілька місяців, а се думаю, добре, щоби звязь зі старим краєм не зривала ся цілковито.
3. Л.
— Заки сонце зійшло — роса очи виїла. Таке стало ся і в Галичи. Краєвий виділ призначив 10.000 К ва відбудову старинної церкви в Гали
чи, яка походить ще з XI. чи XII. столїтя. З а мість приступити сейчас до віднови церкви, чле
ни виділу поріжнили ся іцо-до часу єї будови.
Тимчасом дах завалив ся, і церкву замкнено.
Се примір, як опікують ся нашими памятками старинности!
— Наслїдник православного митрополита Чу- перковича. З Черновець доносять, що митропо
литом зістане о. Володимир Репта, дотеперішний суфраґан і титулярний єпископ радовецкий. На місце суфраґана є двох кандидатів: архиман- дрит Калїпескуль (бувший Русин Калиновский а тепер завзятий Румун) і о. Ганицкий, Русин.
Правительство поперає о. Ганицкого.
— Увязненє ґраФа. З Відня доносять, що там увязнено Гр. Генриха Едмунда Потоцкого, обжа- лованого ще м. р. о злочин обманьства разом з ґр. Коритовским.
— Вітрами. Звертаємо увагу на оповістку під сим заголовком в інсератовій части нашої ча
сописи.
— Родимці'! Памятайте ватних ґімназий!
на фонд будови при-
Т е л є ґ р а м и .
Відень, 15. цьвітня. АУіепег 2>І£. оголошує:
Цісар іменував ректора нїмецкого народного ін
ститути «Санкта Марія де анїма теутонїкорум*
в Римі, Франца Наґля, єпископом Триесту і Ка- по д’ Істриї (з осідком в Триетї).
Рим, 15. цьвітня. В стані здоровля карди
нала Лєдуховского наступило поліпшене. Лікарі надїють ся удержати его при житю. При сій не
дузі кард. Лєдуховский зовсім осліп.
Париж, 15. цьвітня. Дневник ЬіЬегІаіге до
носить, що королева Наталія перейшла на като
лицизм.
Штокгольм, 15. цьвітня. На вчерашнім вічу социяльно-демократичної партиі ухвалено, устро- їти Генеральний страйк, аби тим чином добити ся ширшого права голосованя. Страйк почне ся з хвилею, коли в парляментї піднесуть справу загального голосованя.
Брукселя, 15. цьвітня. В бельґійских ф а
бриках застрайкувало загалом 200.000 робітни
ків.
Брукселя, 15. цьвітня. Генеральна рада ро
бітничих сторонництв взиває нарід до загальної революциї. »В сім тижни — сказано в відозві — порішить ся справа загального голосованя. Єсли его не дадуть, то нарід повинен сам собі его 'вибороти*. Відозву підписали всї социялїстичні
посли.
Брукселя, 15. цьвітня. Король виїхав нена
явно до Остенди. — Виїзд короля доказує, що правительство уважає стан дуже грізним для ди-
! настиї.
Льондон, 15. цьвітня. біапсіагсі доносить, що і не може бути бесіди про скорі мирові перегово
ри. Анґлїя може лише заявити, що коли Бури ' піддадуть ся, то она поробить уступки. — Мог- піпа; Ьеаііег сумнївае ся, чи скоро настане за вішене оружя. — Баііу Маіі пише, що Анґлїя може пристати на мир лише тоді, коли Бури ' зложуть присягу вірности, і не дозволить, аби
Бури носили оружє.
Берлин, 15. цьвітня. УоззізсЬе доно сять з Царгорода, що Росия стремить до викли- каня заколоту на Балканї. Росийский амбасадор в Царгородї, Зіновієв, заявив султанови царску волю, аби затверджено і висьвячено митрополи
та Фірмілїяна в Уескубі, а сему як-раз проти- 1 вить ся Болгарин.
Софія, 15. цьвітня. На зборах всіх сторон ництв ухвалено протест проти затверджена ми троп. Фірмілїяна в Уескубі.
ВАСИЛЬ ЩУРАТ.
ІІоезия XIX віка.
Печатаючи збірку поетичних перекладів д-ра Василя Щурата вважаємо річию відповід
ною, подати місто передмови невеличку частину листу поета-перекладчика, присланого до нас разом з перекладами:
»Візвали Ви мене торік єще до виданя мо
їх поетичних перекладів. Я довго не міг забра
тись до діла. Одна причина була в тім, що роз- сипуваний через 12 літ по всяких наших часо
писах і брошурах материял годі було мені на провінциї зібрати. А друге — висувалась все при такім дїлї на перший плян конечність яко
їсь систематики. Я перекладав весь час, що ме
ні під руки попало і мому настроєвії — в ріж- них часах ріжному — відповідало. А тут — пов
не видане перекладів з європейської поезиї XIX в.
повинно-б бути бодай сяк-так повне. Значить, на мене паде обовязок дати вповні не лиш те, що вже переклав, але й те, що належало-б пе
рекласти, аби образ поезиї XIX. в. бодай в при- ближеню вийшов повний. Бо заки читач змір
кує, що я навіть в перекладах хочу бути собою, хочу дати ему передовсім себе з своїми настро
ями і поетичними уподобаними, — він наперед глядати буде в моїх перекладах за своїми улю
бленими думками, спитає: а чому нема сего?
а чому пропущене те! воно-б мені більше було по души... Ось і причини, для яких я не квапив ся з повним виданєм своїх перекладаних поезий.
Нині, першу трудність — зібране материялу я вже після довгих заходів’ поконав. І з другою трудностю — з систематичним укладом готово
го материялу та з виповненєм важнїйших про
галин упорав ся, хоч — зазначити се мушу — заспокоїв притім лиш себе, бо й годї мені ради всіх зі своєї шкіри вискочити. «Поезия XIX ві
ка* в сім виді, в якім вона тепер з під моїх рук виходить — річ через більшу половину нова. Давні переклади вийшли в відновле
них шатах, справлені; до давних більше ніж в третині прилучили ся нові. От зараз фран
цузька поезия в двох третинах перекладена сьвіжо. Чому я давні переклади справляю, зро
зумієте певно. Атже-ж від марта 1890. р., ко
ли перший мій переклад і взагалі перша моя поезия /У лян д а : „Лицарська смерть*/ появилась в »3ори«, я і по части мови і в техніці стиха поступав. В останних роках ріжницї в поступі незначні, але перші роки моєї діяльності! пере
кладника від останних таки в дечім ріжнять ся
— от хочби в певности наголосу, в виборі гра
матичних форм мови і т. д. І зробив се не лиш природний поступ. В 1890. р. коли я що йно був учеником VI. Гімн. кл. і толкував Уляндову »Ли- царську смерть* і Гайного »Тангайзера«, я (не мав за собою єще специяльних студиіі над мо
вою, анї вправи в перекладанні стиха. Мої сту
ди! над мовою належать до університетських часів [1892—1896], а вправа в техніці стиха прийшла мені при дальших перекладах, з яких згадаю передовсім «Пісню про Роланда», пере
кладену через половину вже в VII—VIII. Гімн, кл. Конець-кінцем, до повного виданя «Поезиї XIX. в.« війшли нові переклади і справлені дав- нїйші всі, крім «Пісні про Роланда* і «Вибра
них од Горация*, що видані окремо і таки до поезиї XIX. в. не належать.
Весь материял поділений на дві части.
В першу часть нійдуть по народностях поезиї:
французькі, англійські, німецькі, голяндські, дунські, італійські, мадярські, румунські і ново
грецькі пісні. В другу часть — Славянщина:
россійські, польські, чеські, словінські, сербські, болгарські. Всім важнїйшим поетам носьвячую по кілька стрічок про їх житє і діяльність. Всіх порядкую по народностям і по змозї хронольо- Гічно.
І.
Французькі поети.
АЛЬФОНС ЛЯМАРТІН.
А. Лямартін [1790—1869], родоначальник французь
ких романтиків, з походженя і вдачі аристократ, під виливом учителя сьвященика за-молоду вже став фанта
стом, неспосібним до практичного жптя. В наслідок того
^нї єго шкільна наука, анї коротка військова служба, анї політична діяльність не зазначувались успіхами, про
тивно — самого єго зражували, а серед загалу з ’єдну
вали лиш непопулярність. Недостача енергії та витрева- лости поклала своє пятно й на «го літературній діяльно
сті!. Коли поетичний жар першої молодости охолов, коли треба було надолужити єго артистичною працею, — Ля
мартін пропав. Писав много, навіть дуже много, та все воно виходило слабке. На вершинах поезиї остались лиш перші єго писаня — «Мебііаііопє*. Предметом їх — при
рода, любов і релігійне чувство; прикметами — щирість і простота.
