Ч. 6. Львів, Вторник, дня 8 (21.) січня 1902. Річник VI.
Передплата
на «РУСЛАНА* виносить:
в Австриї:
на цілий рік . . . . 20 кор.
на пів року . . . 10 кор на чверть року . . . б кор.
на місяць . . . . 1’70 кор.
За границею:
на цілий рік . . 16 рублів або 36 франків на пів року . . 8 рублів або 18 франків Поодиноке число по 16 сот.
• Вирвеш ми очи і душу ми вирвеш: а не возьмеш милости і віри не возьмеш, бо руске ми серце і віра руска < З Р у с л а н о в п х псальмів М. Шашкевнча.
Виходить у Львові що два крім неділь і руских сьвят о б ‘ |, год. пополудня.
Редакция, адмінїстрация і ' експедиция «Руслапа* під ч. 1.
пл.Домбровского(Хоруніцини).Ев©- педиция місцева в Аґенциї
Со-
коловского в пасажі Гавсмаяа.
Рукописи звертав ся лише на попереднє застережене. — Реклямациї неопечатані вільні від порта. — Оголошеня зви
чайні приймають ся по ціні 20 с. від стрічки, а в .Наді
сланім» 40 с. від стрічки. По
дяки і приватні донесеня по ЗО с. від стрічки.
Напасті аа ВІІреосвдсного Мітропміта.
(+ ) Деяким кругам польским і днев- никам се вельми немило, наколи Русини, добиваючи ся своїх народних прав і рів- ноправиости, звертають ся до Відня і Там у міродайних чинників намагають ся нр$Ц;
ставити свої домаганя, пояснити свої на'ро- дні справи і потреби і старають ся там осягнутії певні придбаня в користь руского народу. Не сягаючи до давнїйііюї минув
шини, згадаємо лише про сї нанасти, які посипали ся в польскім дневникарстві ріж- них відтінків, коли посли Барвіньский, Ро- манчук і др. Савчак поїхали до Відня з кінцем липня минувшого року. Зкаг^і Ни- 8ІПОИГ були довгий час невичерпаною те
мою ворогованя дневникарства польского на згаданих послів.
Унїверситетскі події а за ними висту
плене рускої академічної молодїжи з львів- ского університету дали нову поживу не
прихильному Русинам дневникарству до справдешньої нагінки за тою нібито .у к р и тою посторонною рукою*, яка кермує всім рухом поміж рускою академічною молодї- жю і налапували то рублі, то социялїстів, а на останку кинули ся і на »Р у с л а н а * , котрий нібито спонукував руску молодїж до всіх подій, знизаних з львівским уні
верситетом, а навіть винуватили посла Бар- віньского, який нібито все те похваляв!
Виїхала на останку руска академічна молодїж до Відня, Кракова і до Праги;
можна би було думати, що буде спокій.
Тимчасом давна нагінка йде дальш е і те
пер звертає ся проти ВПреосьвященого митрополита Шептицкого.
Якийсь Б ... почав серию статий п. з.
Ьівіу гизкіе в краківскій >Х. КеГогт-і«, а що-йно тепер помістив 2-ий лист, зверне
ний прямо з напастями на високодостойну особу ВПр. Митрополита з нагоди виїзду до Відня. Безіменний дописуватель »Х. Ііе- їогга-и« вказує на те, що ВГІр. Митропо
лит саме тоді, як почали ся відомі унївер
ситетскі події, виїхав до Риму і не вертав, хоч нібито ішли телєґрами за телєґрама- ми на сю адресу (може такі правдиві як ті, що »&їо\уо роїзкіе* подавало з Риму!
Р е д .), а замість приневолити богословів до зірваня з сецесіонїстами, замкнув ду
ховну семинарию. Теперішній побут ВПр.
Митрополита у Відні використовує допису
ватель »Х. КеГоггп-и«, щоби дальшу на
пасть висновувати, п е р е к р у т и в ш и без- лично слова одної статі »Руслана«. В сій статі (ч. 292 з 1901. р.) ми писали про .потребу викладів на єствуючих руских катедрах на львівскім університеті і утво
рене нових катедр, та про уможливлене повороту рускої молодїжи до Львова* і вказали, що се задача .компетентних вла- стий як і руских послів довести до того, а порукою на осягненє добрих успіхів є с о л і д а р н і с т ь в с е ї р у с к о ї с у- с п і л ь н о с т и з В П р е о с ь в я щ е н и м А р х и є р е є м н а ч о л і * , — тимчасом
»М. КеГогша* перекручує сї наші слова і виводить, що Митрополит ніби с о л і д а- р и з у є с я з с е ц е с и є ю м о л о д ї
ж и (!) і вяже з тим єго побут у Відні та торочить про зірване особистих зносин з намісником і т. и.
Що ВІІреосьв. Митрополитови не бай
дужна д о л я ' рускої .молодїжи, будуччини руского народу, на се зложив вже неодин доказ і яко Архщіастир уважає своїм обо- вязком подбати про неї. Нічого отже див
ного, що в компетентних кругах у Відні старає ся яко верховний Владика руского народу постояти за єго права, пояснити нк слід всі потреби і справи того народу, над котрим обняв провід, а також — розу
міє ся само про себе — подбати про упра- вильненє львівских унїверситетских відно
син, в яких він в першім ряді інтересова- ний також яко найвисший Настоятель мо
лодого клєру. Се все очичидно сілю в очах тим загорільцям, що помагають топтати права руского народу і ще раді би все те всюди зацитькувати. Можемо запевнити до- писувателя »Х. КеГогга-и* і єго союзників, що ті напасти лише скріплять солідарність всеї рускої суспільності! з кї Архипасти- рем.
Д О ГІ и с ь
З Праги.
(Пермі дни побуту сецесіонїстів в Полотім місті).
В неділю о годині ’/ З пополуднії мала ча
стинка Русинів-еміґрантів — лишала столицю Льва, щоб найдальше зі всіх своїх сопутників, в Золотій Празі, здобувати собі оружіе широко
го і основного знаня, заскалити в праці свої м о
лоді сили, пособити иньшим Славянам зрозумі- нб нашої минувшини, наших сьвятих ідей і стремлїнь, і в сій роботі виробити у собі Гра
нітні характери, гарт духа, силу волі, щоб се усе опісля пожертвувати рідній землі. Було нас 20 тільки, пращала нас мила горства, не було бесід пращальних, не було пісни, що духа в го
ру підносить, за се говорили очи і серце. Від’їзд
— серце стиснуло ся, а потяг віз нас скоро, віддаляючи нас від нашої рідної землиці. В Кра
кові новитали нас товариші, що уже там суть, а ми пращали їх піснею: .Щ е не вмерла*. В Прерові розпращали ся з товаришкею Терешке- вичівною, і тов. Косевичем, що їхали у Відень.
По 19-годиішій їзді ми наближали ся до Праги
— на пероні поважна громада академикін-Чехів, що витала нас окликами: «Ма гііаг, ЗІауа, 2і- уїіе*. Ми відсьиівали пісню: «Не) 81оуапе«, по чім наступили повитаня в імени >8ро1к-у сев- кусЬ теїіікй *, витав нас его голова тов. Цмунт, в імени тов. «біахапзку к1иЬ< єго секретар п.
Р о г т а п . Від нас привитав Чехів тов. Ганкевич, дякуючи за ввічливе запрошене і щире принятє.
Крім представителїв сих товариств ожидали нас на двірци делегати академічних товариств:
81а\їа, Акасіешіску сіепагзку вроіек, Йроіек СезкусЬ іесЬпікії, тов. правників УзеЬгсІ і фі- льософічної «Іесіпоіу*. В галї двірця витали нас окликами К а гсіаг, 2їуііє, численно зібрані академики, інтелїґенция ческа обох полів, що утворили шналїр. Одна студентка університету витала нас в імени своїх ; товаришок і вручила нам букет із живих цьвітів. Се повитанє звору
шило нас глубоко, витиснуло ті слези, які тис
нули ся до очий в хвилі пращаня. Ми не були в силі відповідати на грімкі оклики Чехів сло
вами: Честь і слава. Молодїж і інтелїґенция провела нас до МезЬапзк-ої Везесі-и на спільний обід. З одної і другої сторони тоастовано — ми зазначили, що наколи до сеї хиилї оба народи доси близше не стрічали ся, то від тепер, коли молодїж обох народів зближить ся к собі, начне ся виміна гадок, порозуміне взаїмне і спільна праця в користь обох народів. По обіді явив ся в нашім кружку нроф. Горбачевский, котрому представлено усіх его земляків, серед котрих крім академиків зі ,'Іьвова був і тов. Брик ко
трий з Липська приневолений був перенести ся в Прагу на дальші студиї і тов. Ж еліховский, яко делегат з Пшібраму. Опісля нідфотоґрафо- вано нас з представителямп товариств, а тов.
Чехи завели нас до приготованих для нас меш
кань і провадили по місті та вказували нам его памятки історичні, що говорять про славу і си
лу їх минувшини. Вечером відбув ся в «Ме.чіап- зк-ій ВезеФї» привітний урочистий всчер. Ввила ся численно молодїж всіх товариств, професори др. Горбачевський, др. СЬ.осІоипзку, Ог. УезеІу, Вг. ЗетегасІ, голова тов. »81ауапзку к1иЬ« Ог.
ЗсЬеіпег, Ог. Еііеі, редактори чесних журналів і пані. Настрій вечера був дуже поважний; пер
ший промовив до нас голова Сланяньского клю- бу, витав нас я к а Славнії в імя всеславяньскої ідеї. Ми відповіли піснею: »1Іе) Зіауапе*. Това
риш Цмунт, іменем чеського студентства, витав нас висказуючи надію, іцо в дружних зносинах і спільній праці найдемо се, що зближить і під
несе оба народи.
У відповідь па обі сї бесіди тов. Брик, в огнистих словах подякував за щирий і сердеч
ний привіт, який не дав нам відчути, що ми на чужині, а в мурах Золотої Праги, так близької нам серцем. Дальше звернув ся словами призна- ня до цілого народа ческого, щ о плекаючи все- славянську ідею, розумів єї як завзяту оборону своїх прав, дорожене народними сьвятоіцами, а не бажанєм чужого серед народу, який має завзя
тих борців за ту чисту ідею без прим ітки ш о
вінізму, народної ексклюзивнос ти і нищеня чи нехтованя иньших народностий — і ми голосно проповідуючи свої ідеї, найдемо приятелів і со
юзників в роботі. Сї слова иринято грімкими:
На гсіаг, 81ауа! — Відтак промовляли за това
риство «Ватра* тов. Ж еліховский з Пшібраму, запевнюючи, що ческа земля поки-що в силі заступити нам рідну землю. Маркантною і змі
стом величавою була промова и. Розводи, ко
трий сказав, що Чехам не витати Русинів ви
ключно яко Славян, не виголошувати перед ни
ми фраз про всеславяньску ідею, котрої пропо
відники толерують нехтованє прав иньших на
родів, і не вважають на брутальний гнет укра- їньского народа польскими верховодами і царським кнутом. — Із за того витає нас яко Українців, синів народа, що терпить найбільше зі славяньских народів. Ту бесіду приняли зібра
ні з ентузиязмом, почім відсьпівано: «Ще не вмерла*.
На слова п. Розводи відповів безпосередно тов. Гошовський, що молодїж русько українська вповні иодїлюе переконаня і гадки сказані в.
Розводою, що, наколи она здвигла сьвятий стяг самостійної України, то не забуде про нього ні
коли, і буде єго держати високо і тут, в гро
маді иньших славяньских народів і буде всю свою працю та роботу вести під окликом: Віль
на, пезависима, самостійна Русь-Україна*. І сї слова найшли признане у зібраних; озвав ся внравдї непевний голос «ґаспадіна* Ієровского,
/
2
котрий в імени «русских ґалїчан* (а е ту в Пра-|
зї лиш о д и н »русскій«) сказав: «протєстєрую*
і базікав щось про «єдинство русского народа*, но єго слова прогомоніли без відгомону, навряд Хорват тов. Магизіс в красних словах висказав молодїжи українській признане, що стає в обо
роні своїх народних прав і їх з пожертвованєм добиває ся, вкінци висказав надію, що ми по
при Чехів і з пньшими Славянами війдем в контакт, а з Хорватами завяжем узли симпатиї і приязнії. Забирали голос ще иньїпі бесідники, як тов. Ергарт, технік, тов. Луцький в честь па
тріотичного ческого жіноцтва і ин. Підчас вече- ру сьиікано гамн народний ческий і Ксіе сіотоу т о |« хорватский; одна родина чеська відсьпіва- ла кілька наших народних пісень. Опісля за ч а ла ся забава та жива розмова на тему бесіди п. Розводи. На прозьби Чехів ми сьпівали наші пісні. 0 год. 12. ми зложили собі взаїмні ново
річні желаня. Добре по півночи повні як най- красших вражінь, ми розійшли ся домів, прове
дені товаришами Чехами.
На другий день, ві вторник, пішли ми на університет, декани нриняли нас дуже- ввічливо, давали всякі вказівки і поради. Взагалі ті три дни в Празі' неребуті повні накрасших вражінь Чехи-академики не відступають нас, проводять нас по місті і дають нагоду пізнати се, що они так глибоко в серцю леліють, — тих живих сьвідків їх минулої слави, що вповні оправду
ють їх гордість національну; розпитують ся про нашу літературу, відносини, просять о рускі кни
жки і в Кобзари з запалом розпитують ся.
Вскорі начне ся наука Чехів по українськії, а нас по чеськії. Чехи не оказують великої іґно- ранциї іп геЬив икгаіпісіз, в більшій части наша минувшина, нова література і нинішнє положене зовсім не так чуже, як більшості! сусіднього братнього народа в богато питанях — ми буде
мо мусїли їм роз’яснити. Одним словом, Чехи відносять ся дуже симпатично до нас і в наслі
док сего ми не відчуваємо, що ми далеко на чужині.
З ПОЛІТИЧНОГО п о л я .
З Бєлгорода доносить берлиньский Ьосаі- апяеіз'ег, що король Александер сербский, су- против великих трудностей, які може виклика
ти наслїдство престола в Сербії, намірив добро
вільно зречи ся прав до корони, на річ канди
дата, якого особа не викликала би опозициї в краю і за границею. Відай вже переговори в сім зглядї ведуть ся, а інїциятиву до них дала Ро- сия. Також і королева Драга має не противити ся абдикациї, а жадає лише, щоби король о- держав відповідну єго становиску... відправу. Сю відправу має заґварантувати Росня. В такім слу- чаю також і Австро-Угорщина відай має згоди
ти ся на се, щоби на сербскім престолі засів перебуваючий тепер над Невою син претенден
та Петра: Юрий Караджіорджієвич. Також і N.
1г. Ргезве потверджує, що вістка про абдика- цию Александра сербского має богато правдо
подібносте.
На далекім сході Росин безнастанно по
рає ся. Інжінєра Манджурскої зелїзницї Бочаре- ва вислано тепер до трасована шляху з Верхен- диньска (стация сибірскої зелїзницї) на Кияхту, Урґу, Калґан до П е к і н а. Ся зелїзниця отже перейде цілу Монголію, відвічною каравановою дорогою і скоротить комунїкацию Росиї з Тихим океаном о сімсот кільометрів, а заразом зм і
цнить вплив Росиї над Монголією до рівнознач
носте з дійсним забором. — Богато донеслїйше значінє буде мати новий проект, яким тепер за- нимає ся росийске правительсгво. Розходить ся о полученє Каспійского моря з Чорним. Канал має зачинати ся під Астраханом над лиманом Волги і піти аж під Таґанріс до Лиману Дону в Азовскім морю. При тім має уживати ся елєк- тричність, здобута визисканєм сили гірских рік Кубана і Ж ерека. В першій лінії такий канал пособив би дуже кавказким та уральским зако- пам угля і нафти. Наддо торговля з ІІерсиєю, яка до тепер лежить в руках вірменьских куп
ців, звернула би ся на сю дешеву, догідну і без
печну водну дорогу. Консеквенциєю сего каналу була би будова другого від Каспіка до Араль- ского озера. Сим зближено би величезні про
стори центральної Азиї до европейских ринків.
Кошти каналу обчислено на 87 мілїонів рублів.
ЛмЛлїя при своїх клопотах та невдачах по
тішає ся бодай самосьвідомостию свого богац- тва та могутности. Онодї відбуло ся отворенє сесиї парляменту в Льондонї, другої за часу но
вого панованя, престольною промовою. Торже
ство відбуло ся з небувалою виставностю і да
ло передсмгк величавости коронацийних днів, які припадуть десь на початок літа с. р. Біля короля засіла королева на престолі, а єї при
сутність усправедливила се, що пані явили ся дуже численно в салі льордів, яка представля
ла надзвичайно торжественний і мальовничий
■ вид. Замітним є, що публика, ба навіть льон- доньска нраса занимає ся описами сих церемо
ніалів, опертих на історичній традицаї, відшуку- винєм похибок Хотяй час коронациї єще н е о значений, а вже богато дискутує ся і робить ся
приготовань до того торжества, а навіть запо- віджено вже немало балів, банкетів та иньших принять.
Н о в и н к и .
— Календар. В і в т о р н и к : гр.-кат. Георгія, Емилияна; рим.-кат. Агнїшки. — В с е р е д у : гр.-кат. ІІолієвкта, Еветратия, рим.-кат. Вінцента.
— Лише нині і завтра висилаємо „Руслана" на показ. Хто хоче бути нашим постійним перед
платником, зволить як найскорше прислати пе
редплату або бодай повідомити нас карткою, аби запобігти перерві в висилці.
— Йорданьске сьвято обходжено уЛьвові при значнім здвизї народа. Торжеству проводив о, мітрат Білецкий задля виїзду ВПреосв. Митро
полита до Відня. По богослуженю в Успеньскій церкві, на якім були присутні намісник ґр. Пі- нїньский, краєвий маршалок ґр. Потоцкнй, віце- президент кр. шкільної ради др. Плажек, ака
демічний сенат, та нредсгавителї всіх властей, відбуло ся традицийне сьвяченє води при кер- ницї в ринку. Як що року, торжеству асисту
вав відділ залоги 80. н. її. з музикою, віддаючи почетні сальви. Хор питомцїв Ставроліґійскої бурси старав ся бодай вчасти заступити хор бо
гословів, якого недостаток дав ся вчера відчути.
З Кракова доносять: Вчера перед полуднем в тутешній церкві відбуло ся торжество Богоя- вленія. В переповненій церкві відправив бого- служенє о. Борсук при участи хору академнків.
ІІо богослуженю відбуло ся нодосьвягиє на плянтациях перед церквою.
— Галицко-польским урядникам на науку. Фей
летоніст Оагеї-и пагойом'-ої оповідає про ро- сийских чиновників: «Возьмім приміром справу варшавских почт. Всі знаємо варварске розноря- дженє Гурка, що кождий грошевий і поручений лист, надавання в Королівстві, мусить мати ро- сийску адресу, побіч якої вільно також класти адреси на иньших мовах. Сей драконьский при
пис обовязує до нинішнього дня... на папері.
Більше чим сто поручених листів я надавав і надаю на варшавскій почті і завсїгди адресую їх виключно по нольски. Урядник оглядає лист і звертає мені єго зі словами:
— Прошу написати адресу по русски.
— Не умію по русски — відповідаю.
— Не вмієте? А, ну, то я напишу русску адресу.
І пише. Видко має богато часу, нехай ба
вить ся. Указ Гурка, який мав на цілії русифі- кацию почте і почтової публики, є нині лиш
--- о
ГРИЦЬКО ЗАВЗЯТИЙ.
Годі, годі ... закон!
Я увійшов до кляси непевним кроком. Не дивив ся як звичайно весело, не усьміхав ся до учеників;
я відвертав від них свій погляд, бо чув, що не буду в силі знести ці
кавого їх зору, а такого спокійного, ДЇТОЧОІ’О.
Та проте я чув той цікавий їх погляд на собі. Вони бачили під па- хою у мене пачку своїх подань, які внесли перед тижнем о увільнене їх від шкільної оплати; не знали, по щ о я приніс їх.
Кажу молити ся. Тут не можу вже не дивити ся на клясу. І зда- єть ся менї, що вони вже догаду- ють ся, яке значінє мають сї пода
на. І здаєть ся мені далі, що кож
дий із них тремтить і мучить себе непевністю: »А може й моє відки
нули?...* Не знаю — може се лише здавало ся мені, що вони мучать себе такими питаними; досить, що мене почав дразнити сей мій здо
гад. І коли скінчила ся молитва, я не ждав довго; взяв усі поданя в руку і спокійно, без ніяких замі
ток почав вертати їх властителям.
Голос мій, яким я вимовляв кожде імя, тремтів. Я бачив, що вони, за- скочені, не зрозуміли в першій хви
лі того, що стало ся. Я й не по
яснював їм: щ о ? чому?... Роздав поданя і, заки ще хто’ міг заскочи
ти мене иитанєм, сказав, що всї, яким я вернув подане, а також і всі, що не вносили поданя о увіль
нене, мають заплатити „чесне" до кінця падолиста. Так рішила кон- ференция.
А тут уже й чую плач. Але не той звичайний, буденній плач. Я чую, як душа рветь ся хлопчині з розпуки, чую у плачу сім, як усьо, всьо розсунуло ся йому під ногами, як нараз він почув, що мусить з а бирати ся, мусить кидати школу, не сьміє хотіти більше пити з тої чарівної чаші, що просьвітою зветь ся, наукою.
А далі чую в другім місци те саме, і в третім, і нараз пів кляси заревіло таким плачем. А з поміж усього гурта вибивали ся три стра
шні риданя.
Гірко мені стало, так гірко!...
Я тряс ся. Що робити ?... Пер
ший раз я почув себе непорядним.
Я не знав, як приговорювати до них, як втихомирювати їх. Я почав бігати по клясї, зацитькувати всіх, розважувати. І вже недразнять ме
не всі — тих три лише приводять мене до розпуки.
— Савчин, Савчин, чого пла
чеш ? Ну, трудно, що-ж я пораджу тобі ? що-ж я винен ?
— Йой, пане професор, йой, я мушу забирати ся... моя мати не може заплатити...
Я знав про се. Я знав, що він сирота. Знав, що за него не запла- 1 тять „чесного". Щ о-ж я міг сказа- , ти йому ?... І вилетіла з уст моїх
! конвенціональна ф р а з а :
— Учи ся, хлопче, в другім півроцї не будеш платити...
А замісць успокоїти, мої сло
ва привели його до ще більшої розпуки. Згадка про те, що треба платити, прірвала нову струю ж а
лю.
Я не потішав його вже більше.
’ Не потішав взагалі нікого. Пішов до катедри, обернув ся плечима до кляси і вдивив ся в катальоґ.
Савчин... мати вдовиця по шев- цеви. Розумієть ся, не може запла
тити. Дивлю ся на кляси, чому йо
го властиво не увільнили. І хоч знав я дуже добре, що всї його но
ти добрі, з виїмкою одної, хоч під
носив я се вчера на конференциї, я дивив ся ще і ще, я потонув у читаню тих нот, аби не чути пла
чу бідної дитини.
І дивлю ся на сї добрі ноти з латини, з німецького, геть із усьо
го, а далі спинюю свої очи на од
ній недостаточній ноті з математи
ки. А під нею як засуд смерти сто
їть великими буквами виписане об- жалованє, за що він дістав Ті: »пи
сане чисел*. Я пригадую собі цілу історию тої «третьої*. Не знав хлоп
чина писати правильно чи сел ! Я просив професора, а він обурив ся ще на мене: як хлопець не може
уміти писати чисел! Я звертав ува
гу директора, що хлопець спосіб- ний, пильний, а він здвигнув пле
чима і рішив холоднокровно: »Га, катальоґ не позволяє увільнити...*
А на мою замітку, що мати вдови
ця, не в силі буде заплатити, він докорив мені законом: «Годі, годі...
закон! — се й так добродійство...*
Перекидаю кілька карток і спи
нюю ся мимоволі на імени щасли
вого увільненого. Син радника. А ноти... які вони слабі, які не під мі
ру тим, за які закон не позволив увільнити Савчина. І згадав я, як той сам професор закривав паль
цем лиху ноту, як твердив рішучо, що се розвинений хлопець, вельми інтелїґентний, і як директор не жду
чи на гадку всіх, пішов далі.
І ось бачу сина того радника щасливим школярем, а Савчин ви
ринає перед очима моєї душі як обдертий вуличник. Бігає на послу
гах, обштуркуваний, погорджений, темний, а злобою горять його очи на вид щасливих школярів.
І знов на Савчина отвираю ка
тальоґ, дивлю ся на його поступи, а рівночасно вслухую ся в розпуч- ний плач його. І так минає хвили
на, дві, три — а далі чую, як до очий натискають ся мені сльози...
такі горячі сльози!...
— Прошу, прошу, тихо! а ні, то я вийду з кляси! — говорю раз і другий, не обертаючи ся до школя
рів. — Прошу, тихо!...
з
Я З В О Ю Д Л Я .. ПОЧТОВИХ у р Я Д Н И К ІВ с . — Поминаємо сю обставину, що >варварске розпорядженє* хо
тіло так само у нас в Галичивї „по драконь- ски* завести, щоби навіть на звичайних листах, адресованих по руски, місцевість була доконче виписана по польски. Але наші галицко иольскі урядники, хотяй мають обовязок уміти по ру
ски, дуже рідко поводять ся з такою чемно- стию супротив руских сторін, як росийскі чи
новники супротив польских. А прецінь уважають себе не-Азиятами...
— Іспити квалЇФІкацийні для учителів і учите
льок до шкіл народних рознічнуть ся перед ц.
к коміспєю еґзамінацийною в Сокали дня 17.
лютого письменні, а 20. лютого устні. Речинець вношеня подань до дня 31. січня с. р.
Д р. Иосиф Олеськів.
— Вісти з Буковини. Товариство рускої право
славної шляхти урядило перший музикально-де- кляматорский вечер у Вашківцях п. Ч. з вели
ким успіхом. Гостин було до 120. По музикаль
ній части були танці. — >Руска Рада», Газета для народу, вступила в иятий рік свого єство- ваня. В Шербівцях, на границі сучавского повіта, буде небавом читальня «Рускої Бесїдии.
— В Балківцях на саме Різдво в ночи обікрали злодії церкву, виваживши сокирою двері.
— Краєва шкільна рада на засїданю дня 13.
с. м. іменувала в народних школах Бр. Борачко- ву управителькою і Ольгу Кирчівну старшою учителькою 4-кл. жін. школи в ІІерегиньску;
Ардрея Маренина старшим учителем і Марию Кульчицку мол. учителькою 4-кл. міш. школи в Яворові; їіосиф а Конарского директором 3-кл.
школи видїлової муж. полученої з 4 кл. народ
ною в Н. Санчи; Івана Дякова директором 3-кл. [ школи вид. муж. полученої з 4-кл. народною в Яворові; Алекс. Мадиду і Бр. Нїжанковского учи
телями 3-кл. школи вид. муж. в Яворові; Діо- нїзия Кульчицкого і Івана Вербового ст. учите
лями 4-кл. школи народної муж. полученої з видїловою в Яворові; Каз. Сїкорску мол. учи
телькою в Щаковій; Теклю Боровецку управи
телькою, Л. Ходоровску ст. учительку, і В. Ґа- євского мол. учителем в Хшанові; И. Маґеру управителем 4-кл. школи в Бобовій; Иосифа Дмитрова ст. учителем 4-кл. інколи вКнязолуцї.
Управителями 2-кл. шкіл: Ед. Банїцкого в Волі русинівскій; ІОл. Мілєвского в Кшешові.
Мол. учительками 2-кл. шкіл: Ст. Герлї- хівну в Уяновицях; В. Найманівну в Скшидльній;
А. Скшивапківну в Добрій.
Учителями і учительками 1-кл. шкіл: М.
Марашевску в Язенпци иольскій; Кл. Млинар- ску в Камеиици; Д. Нейстейнінлу в Улїцку-Се- редкевич »на Мазурах*; І. Мацялка в Опіці; А.
Кнуркевичеву в Міховій, К. Васияновичівну в Ж уратинї; А. Шолґінянку в Гутї полонєцкій; Ст.
Градецку в Вербановій.
— В Успеньскій церкві у Львові украдено зо
лотий образ, в якім переховували ся мощі сьвятих.
— З Сянока. Загальні збори членів товариства . »Руский Народний Дім* відбудуть ся дня ЗО.
I січня с. р. о 3. год. пополудня.
— Буря в зимі. Дня 16. с. м. лютила ся у В і-{
і дни страшна буря. В Галичині була також бу- : ря, здовж Карпат і в деяких місцях наробила немало лиха. В Пістини коло Козсова буря об- ломала овочев дерева з галузя, порозносила пасіки, стоги сіна, позривала дахи і т. д. Притім і не обійшло ся без жертв у людех. Саме в тій і хвилі, коли буря повіяла перший раз, переїзди- і
ла мостом на Пістинцї фіра сіна двох б р а т ів ; Івана і Федора Якимншиних. Іван сидів на фірі і упав з мосту на лід та розторощив голову на кусні, а Федор вийшов щасливо, бо вихор заніс єго до неглубокого рова. Іван Якимишин поли
шив жінку і 4 дїтий.
-— 3 Огтинїї. В селі Закрівцях вибухнули — як доносить »Киг]ег Імшхуєкі* — «розрухи* с е лян задля спору з двірским обшаром. Справа була така: Двірский обшар уживав кілька літ стежки через поле одного з селян для скороче- ня дороги до керницї. Недавно селянин продав се поле другому, а сей не дозволив ходити сво
їм полем двірскій службі. Обшарник вніс позов до суду і виграв, але властитель поля, через яке вела стежка, гнав колом кождого чого стрі- тяв на стежці. Аж онодї вийшла комісия судо
ва з 5 жандармами, аби передати стежку обша- рови двірскому, але збігли ся селяни з цілого села і не допустили до передачі. Комісия на вид грізної постави селян забрала ся, аби не допустити до бійки.
— Жиди у Відни. В 1900. р. було у Відни на 1,648.335 душ населена 146.136 жидів. На відень- ский університет ходило 1570 жидів, а на полї- технїцї 538. В ґімназиях у Відни було в 1900. р.
37о7 учеників християн, а 1810 жидів, в реаль
них школах 3368 християн, а 1171 жидів. Ж и- дівский елемент зростає у Відни в страшний спосіб.
— Відважний жидок. Пан Йойна Гальперн, сте
нограф арстрийского парляменту, приїхав до Львова на один день і мав погану пригоду з львівекими опришками. Позавчера коло півночи ішов п. Йойна ул. Бернштайна. Несподівано ста
нули .перед ним два незнакомі панки і спитали, котра година. П. Йойна замість годинника — бо мабуть єго не мав — витягнув ножик і дюГнув одного з панків в живіт, почім утік на полїцию, де зізнав все, як було.
— Господарний лис. Якийсь побережник в Стириї відкрив лисячу нору, правдиву спіжарню, в якій було всьо, чого душа забажає. Були там і гуси і качки і заячики і молоді серни, а навіть жива курочка, зморена голодом, сиділа в кути
ку. По курку зголосила ся єї властителька і змогла єї відгодувати, а решту спіжарнї забрав побережник. Лис, розуміє ся, утік.
— Один з послїдних Дня 14. с. м. помер у Відни Франц Веннїш, бувший майстер двору бл.
и. Максимілїяна, мексиканьсксго цісаря. Веннїш жив 81 літ.
— На книжочку вкладкову Товариства взаїмн кредиту «Дністер* ч. 1800. на фонд академічної мо
лодїжи вилинули дня 11. січня 1902 дальші жертви:
о. Гр. Гірняк з Винник коляду від парохіян 100 К, о. Евг. Щ ухевич з Підберезець, складку 60 22 К, (коляда від парохіян 60 К 22 с.,від Т. Балтра нач.
гром. 10 К, п. Анд. Чорнїя 2 К, С. Балтра 2 К, М. Чорнїя 2 К, н. Я. Чорнїя 2 К, Т. Москва 2 К, І. Москви 5 К, о. Дм. Коритка 1 К, І. Балича 1 К, М. Балича І К, п. Е. Мальчицкої 2 К, п. Ма
рні Барила 2 К, п. Марні Касько 2 К, разом 60 К 22 с.; Руско-укр. техніки (через д-ра Озаркеви- ча) 18 К, п. 'Гурчманович з вечерка у ианьства Стефановичів 12 К, п. І. Онишкевич зі Львова 40 К, (о. 3.) кіпєлян війековий у Львові
10 К, о. Лежогубский коляда з церкви св. Ни- колая у Львові 17 К 40 с., п-нї Ем. Громницка в Краснім вдова по сьвященику 5 К, Т. Куць з
•Бесіди* за Т. Заячківского 4 К, о. М. Гвоз- децкий в Глїбовичах вел. для богословів 7 К, о. Амбр. Рибак в Утїховичах, складка 32 К (з коляди в Утїховичах 8 К, в Тучнім 10 К, в Ж и - довнчах 4 К, від себе одноразовий даток 8 К.
від себе рата за січень 2 К; о. Ом. Дольницкий з Баворова за січень З К, п. Галя Данилович в Ж овкві з деревця 4 К, п. Ом. Савчин з Липо- вицї коляда 12 К, о. Евг. Данилович коляда 12 К, (від себе 2 К, від брацтва церковного 2 К, п. Т. Бобурки І К, п. А. Гараспмчука 2 К, п. С.
Кочана І К, п. Ст. Боблика 20 с., и. Б. Котули 1 К, н. А. Рурика 40 с., п. М. Вовчарука 20 с., п.
І. Галяревича 4(1 с., и. Е. Галяревнча 20 с., І.
Днїстранина 60 с., від Брацтва сестриць 1 К, п. Дзерович з Гонорова коляда 12 К, п-нї В.
Лятишевска з Надвірної коляда 6 К (від себе З К, п-гіи Стеф. Лятишевскої 1 К, п-ііи М. Л я
тишевскої 1 К, и. Я. Совяковскої 1 К, п. Е.
Вілиньска в Хащові за січень 2 К, п. І. Коханов- ский з Турки к. Хирова, складку 24 К 46 с.
(від д-ра Турнгайма адвок. І К, и. Ст. Хмелєв- ского 1 К, п. М. Кртшельницкого 2 К, п. Л. Дем- бицкого інж. 1 К, нп. П. і А. Пюрків 5 К, Соболя 2 К, А. Бенеша з Дзвиняча 5 К, Т. Мазура дідича з ЯЕори 4 К, І. Кузьмяка міщан. ЗО с., Д. Мури- са ЗО с., Т. Ковальчука 10 с., Т. ІІараіцака 20 с.
(Дальше буде).
— На книжочку вкладкову Товариствя взаїмн.
кредиту »Днїстер« ч. 1800 на фонд заиомоговий для академічної молодїжи вплинули дня 16. січ
ня с. р. дальші датки в сумі 782 К 59 с„ дня 17. січня 549 К 22 с., дня 18. січня 983 К 60 с.
і дня 19. січня 398 К 49 с; загалом по день 19.
січня включно вплинуло 38.847 К 50 с.
— Вісти з львівскої архиепархії. На конкурс розписані: Козівка бережаньского деканату з ре- чинцем до 5. лютосо, а Кутище залозецкого дек.
і Білоголови зборівского дек. з речинцем до 21.
лютого. — Презенту на Ходовичі дістав о. Йос.
Бандира із Слобідки. — Титул совітника ми- троп. консисториї одержав о. Алекс. Левицкий з Олеська. — Архиєрейскі грамоти з правом у- живаня експозиторий крилошаньских одержали
А далі звертаю ся на клясу, пе
ребігаю її сюди й туди з прозьбою:
• Прошу, тихо!*
І знов стаю на своїм місци.
Ні, не видержу, не видержу...
Беру книжку, питаю. І де нараз щез той мій запал? де не взяла ся зневіра у те, що я зможу зробити щось, що моя праця варт доброго слова.
Не той я вже, від разу не той я!
Ті добрі відповіди, що радува
ли би мене иньшим разом, такі ме
ні байдужні тепер! Щ о-ж з того, що Савчин рвав ся так до науки!
Щ о-ж йому з того, або що-ж і ме
ні! Коли йому не судило ся кори- стувати ся більше школою!
А він так і крикнув на увесь голось:
— Моя мати не може хати ме
ні заплатити, а •чесне*...
Зайшов ся плачем.
— ... я мушу покинути школу...
Я не ждав уже на новий вибух плачу. Взяв капелюх і механічно, ледви плентаючи ногами, вийшов із кляси.
Протверезити ся по своїй куль
турній місиї.
Культурні гонителі.
До директора одної ґімназиї у східній Галичині прийшов донос, що між учениками ширить ся ра
дикалізм, социялїзм, атеїзм, що во
ни читають заборонені книжки, пристають з підозріними людьми.
Директор вислав сейчас трех професорів на ревізию по ріжпих станциях.
І пішли вони всі три, кождий у иньшу сторону, кождий із своїми думками про сю педаґоґічну місию.
їх думка, їх стан душі відбивав ся на їх лицях.
І так лице першого сияє раді
стю, вдоволенєм; житє пробиваєть ся на нїм, незвичайне заінтересова
не. Не першина се йому така зада
ча. Не новина йому така поліцей
ська нагінка. І знає він, як брати ся до неї! О, знає! Його вправне око не пропустить нічого. Він май
же величає ся тим, що такого шпі- гуна, як він... І тим величаєть ся, що таке занятє — се найщасливій- ші хвилі в його житю!... З повною гордостю хвалить ся, скільки то плюгавих і грізних одиниць він від
сунув від упривілейованого стану
• інтелїґенциї*, скільки то накорін- ків революцийної зарази вирвав з лона повіреної своїй опіці молодїжи.
І нинішня його місия повела за собою пять жертв.
Іде. і другий своїм иутем, та не такий він уже веселий, не такий щасливий! Із його очий стріляють нераз дикі іскри, що на сумнім ли
ці відбивають мерзко, гидко... А мо
зок його нуртують ріжні думки:
•Може вже від нині простелить ся
перед ним цьвітистий шлях...* і очи його загорять зьвірською жадобою.
• А нині можна виловити неодно. А потім ревна служба, аванси, відзна- ченя...« Та враз і сумом залягло його лице: »Чиж досі все не ста- рав ся він про те?... Чиж досі не був він ревний у сповнюваню •сво
їх обовязків»? І згадав жінчині сло
ва: »Нездаро, чому ти не вмієш по
ступати так, як иньші? Чому иньші давно вже в горі, а ти чим був, тим і є, і я при тобі бідую?*... А сам спомин будучої кариєри, а по- ки-що нужди, сам спомин жінчино
го голосу додав йому в троє завзя
та. З демонічною усьміїнкою зьвір- ської жадоби, таєних мрій і споді
ваного вдоволеня пішов далі.
Три жертви звеселили його серце під вечір.
А третій іде сумний та заж у
рений і міркує собі: »І1о що тим дурням полїтикувати ? чого їм пха
ти свій ніс, де не слід? чому не пантрувати їм того, з чого хліб ма
ють їсти!...* А далі непорядний ду
має: »Га, щож! пропало!... Треба ра- тувати драбів!... Ш кода хлопців...*
По хвилі: »А дурні бо, дурні! Ой, шкуру вилупити би їм!...*
І так доплів ся до одної станциї.
Найшов і »Волю« і »Подїл Га
личини* і »Рай і поступ* і богато иньших річий, яких не читав вправ- дї, але із заголовків додумував ся, що се заказані книжки. Зібрав їх усі і кинув у піч.
А коли скінчив сю роботу, при- задумав ся. Щож так із нічим вер
тати?... Ніяково...
І вибрав з поміж решти кни
жок: «Панщину* Будзиновського.
Сеж ніщо иньше, як славословє цї- сареви! І ще »Сїм казок* Франка вибрав. Казки прецї навіть • дітям дають читати. Ну так щож велико
го ? А найшов! прецї найшов неґім- назияльні книжки...
А конференция прогнала за сі книжки десятьох учеників.
*
І радував ся перший своїм по- ловом і жінка його заходила ся ре
готом, коли він розповідав їй який сотий раз, як то він і яким спосо
бом попав на слід...
І радував ся тихцем другий, що ось його квалїфікация посунула ся один щебель висше... і затирав із вдоволенєм руки...
А третій не міг зрозуміти того, як за такі невинні книжки, як
• Панщина* і »Сїм казок* могли прогнати десятьох школярів... А хи
ба сі книжки справді не такі не
винні ?... Так щ о ж .. хиба прочитати би їх...
І забрав ся перший раз від десятьох років читати українську книжку.
