’ ...
Ч. 4. Львів, Субота, дня 5. (18.) січня 1902. Річник VI.
Передплата
на » РУСЛАНА < виносить;
в Австриї:
цілий рік . . . . 20 кор.
ні в року . . . . 10 кор чверть року . . . 5 кор.
місяць . . . 1-70 кор.
За границею:
на цілий рік їй рублів або 38 франків на пів року 8 рублів
або 18 франків Поодиноке число по їй сот.
• Вирвеш ми очп і душу мп вирвеш, а не возьмеш милости і віри не возьмеш, б< руске ми серце і віра рутка.» —і 3 Р у с л а н о в п х псальмів М. ІПашкевпча.
Виходить у Львові що дня крім неділь і руских сьвят О 5і Із год. пополудня.
Редакция, адмінїстрация і ' експедиция «Руслана» під 4.1.
лл.Дом6ровского(Хорунщини).Еке- педиция місцева в Аґенциї Со- коловского в пасажі Гавсманяь
Рукописи ввертав ся лише на попереднє застережене. — Реклямациї неопечатані вільні від порта. — Оголошеня зви
чайні приймають ся по ціні 20 с. від стрічки, а в «Наді
сланім» 40 с. від стрічки. По
дяки і приватні донесеня по ЗО с. від стрічки.
Голоси в рускій справі.
(+ ) Відомі всім події на львівскім уні
верситеті звернули бачність на себе не тільки австрийского, але й заграничного дневникарства, а навіть відбили ся голо
сним гомоном в нїмецкім державнім сонмі, були предметом інтерпеляций в австрийскін раді державній, і темою обговорювана в буджетовій розправі галицкого сойму. Сї обставини приневолили і польске дневни- карство заговорити про сї події, а попри те і про руску справу взагалі, а хоч від
зиви польского дневникарства закрашені звичайно грубою тенденцийностю в зобра
жуванні обговорюваних ним подій, то всеж таки инколи між половою попаде ся і здо
рове зерно, між силою пустих і часто зло
бних та недорічних фраз попаде ся инколи і деяка здорова гадка.
В останних днях оповістив посол Тео- филь М е р у н о в л ч в «Оагеї-Ї пагосіои-ій*
ширшу статю н. з. « /іагоі їу 8рга\уіе ги- зкіе)«, з якою бажаємо нознакомити наших читачів і додати до неї деякі замітки з свого боку. Понукою до сеї статі були сонмові промови послів д-ра Могнльницко- го і д-ра Короля, які зачепили також унї- верситетскі події у Львові. Автор статі, на
щадок нечисленного вже сегодня типу
»£епіе КиіЬепия. паііопе Роїопик*, намагає ся очивидно відповідно сучасним обстави
нам взнести ся понад погляд пересічного польского політика про руску справу, однак не може визволити ся від давних пересу
дів і упереджень, викривлених поглядів, які споконвіку загнїздили ся серед поль- скої суспільности. Вправдї покидає її. Ме- рунович і нині ще подекуди відгрівану те- орию про винайдене Русинів ґр. Стадіоном в
1848.
р., як і нині ще деякими дневни- ками польскими голошені поговори, що в рускій справі нема нічого більше, як шо- 8кіе\У8кіе гиЬІе. Однак при всім тім не може визволити ся з застарілого погляду, начеб то коренем рускої справи був с е п а р а т и з м і н е н а в и с т ь сіяна між дво
ма суплемінними народами і заодить знов руску справу до ремесла партийннх агіта
торів? так само і в унїверситетских подіях у Львові не бачить иньших глибших при
чин, лише укриту руку тайних посторон- них аґітаторів. Ехігегаа 8Є Іап§ипі і в тім погляді сходить ся на своїм становищі п.
Мерунович, що лякає ся розділу Русинів і Поляків п а б \у іе п а г о сі о \уо 8 сі, з мо- сковскими обрусителями пок. Катковом, Го
вореним і т. н., які в україньско-рускій справі не бачили нічого иньпюго лише с е п а р а т и з м , пропагований «неблаґона- дьожними* агітаторами.. П. Мерунович /не може видобути ся з тої помилки і впев
няє, що »та пропаганда сепаратизму і на
родної зависти перейшла в домашнє вихо
ване, напоїла уми молодого иоколїня, ко
тре виросло таким, яким оно показало ся у відомих унїверситетских ль-вівских по
діях, т. є. перенятим ненавистю до Ляхів, з пересьвідченєм, що щастє і будуччина Руси зависимі від ступня завистної розлу
ки Русинів від Поляків*.
Посол Мерунович, -висловлюючи такі погляди, яких не соромив би ся признати своїми Катков і Говорений, наколиб они сегодня ще були між живими, не помічає, нк він сам з собою стає в яскравій супе
речності! в дальших своїх виводах про ру
ску справу. Він признає, що независимо від сеї мнимої «сепаратистичної, ненавидя
чої Ляхів струї* проявляє ся в масах ру- ского населеня краю друга струя, могутна і глибока, з якою рускі і польскі політики за мало числили ся — се з р о с т а ю ч е в м і л і о н а х р у с к о г о н а р о д у п о ч у т е н а р о д н о ї с ь в і д о м о с т и . Приписує він зріст сеї сьвідомости впливови народної школи, кількадесятилїтній вже діяльній у- части в прилюднім житю і взагалі прони
канні в маси новочасних суспільних по
глядів.
Отже признаючи, що сї виливи при
чинили ся до розбуджено і зросту народ
ної сьвідомости в широких верствах рускої суспільности, суперечить и. Мерунович сам собі, наколи знов звалює вину на аґітато
рів, котрі сіють ненависть до Поляків, бо по єго думці «хлопский розум не питає, який єго сьвяіценнк хрестив — »руский«, чи «польскиЙ* і наколи повтарнє розма
льовані польскими «страхайлами* по дея
ких дневниках вісти про «надуживане цер
кви і проповідниці, про «палки* руских агітаторів і т. и., а навіть про «ножі*, які нривиджували ся вже «П/.іеппік-ови рої- зк-ому!
Мимо сего застарілого і невірного по
гляду доходить п. Мерунович до пізнанн, що чи хто хоче, чи не хоче, народний ру- ский рух в краю росте і буде рости з не- побідимою силою і як б. маршалок Баденї замітив яко справоздавець буджетової про
візорні, не лежить се в інтересі Поляків марнувати свої сили на здержуване роз
витку руского народного елементу, бо скрі пленє Руси є не лише нешкідливе, але на
віть потрібне в ширшім зрозумінні полі
тики.
(Конець буде).
Огляд минулого року 1901.
На поли культури і винаходів заповідає ся великаньский поступ для надходячого столїтя.
А які-ж вигляди приніс нам минулий рік під зглядом социяльного мира та міжнародної по
літики ?
Здає ся, що сї вигляди ідуть в прямо про
тивнім напрямі. Улекшенє комунїкациї, зріст промислу, продукциї і запотребованя, зможенє загального добробуту і нросьвіти вправдї збзн- жує народи до себе, але чим они близше сти
кають ся, тим більше перехрещують ся їх інте
реси, тим більше заогнюють ся контрасти і множать ся нагоди до спорів та борби.
Социяльні межиусобицї виступили були мин. року найяркійше в Іспанії, де в поодино
ких округах приходило вже аж до цілковитої анархії. Війско і жандармерия мусїли робити кервавий лад між товною рідних собі а воро
жих суспільному ладови демонстрантів. Напасти були головно звернені на монастирі і церкви.
Також в других краях, хотяй на мирній дорозї пролєтарият організує ся в карні засту
пи, готовлячи ся до борби з визискуючим єго капіталом. Особливо у Франциї сей републи- каньско-радикальний напрям, за яким стоїть Вальдек-Русо з цілим правительегвом, успів в минулім році утвердити своє панованє, а види
мим знаком сего є перенертє ухвали про кон- ґреґациї...
В міжнародних відносинах не наступила жадна радикальна зміна, але не одно захитало ся... і так захитав ся передовсім тридержаннпй союз з причини проекту нїмецкого правитель- ства до ухвали митової тарифи. Італія накло- нює ся до согоза з Франциєю, а Німеччина ко
кетує з Англією.
В сьвітовім суперництві задля здобуваня ринків збути промислової продукциї зближе
не ся Анґлїї і Німеччини стане правдоподібно тревалнм союзом против спільного, замореного суперника: Сполучених Держав північної Амери
ки. Анґлїя глубоко відчула свою капітуляцию, що-дс иараГвайского каналу, а Німеччина у ве- нецуельскій ворохобні мусїла також задержати резерву, яка їй прийшла не легко. Тимчасом Сполучені Держави, бережучи запопадливо бе
регів свого континенту від европейских впливів, засипають цілий* сьвіт не лише сирими плода
ми, нк дотепер, але вже готовими перетворами своїх фабрик та промислових заведень.
Третою сьвітовою силою є Росия, яка обрала собі окрему сферу своєго впливу: кон
тинент північної та центральної Азиї. Відповідно до того старає ся Росия зелїзницями та уста- новленєм укріплених залог станути твердою стопою і на сих величезних просторах та здо
бути тревалу основу для куиецких звязий і ко- льовїзациї. Хотяй нньші промислові держави ди- влять ся на неї завидним оком, однак не мо
жуть перешкодити єї в глубинї азийских сте
пів. Одиноким небезпечним суперником для Ро- сиї в тім зглядї є хиба Япанїя, яка вже тепер довела своїм впливом до того, що Китай до те
пер не підписав манджурского трактату. Ко- лиж би промислова Яианїя взяла провід над своїми співилемянниками в Китаю, то могла би стати небезпечним сусідом не лише для Росиї але і для цілої білої раси.
Ж овтий великая, яким є Китай, горить не
навистю до „білолицих чортів®. Минулого року залагодив ся з ними, приставши на 500 мілїо- нів таелїв відшкодована. Европейскі залоги опу
стили Пекін, Китай вислав до Німеччини по- кутничого князя, а двір повернув в послідиих днях року до столиці. Однак чи ослаблений фі
нансово Китай, під контролею европейских дер
жав та при сподіванім поступі европейскої тех
ніки і воєнної штуки зможе побідно підняти ся кровавої відплати Европі, як сего побоюють ся деякі політики — про се можна сумнївати ся не без підстави.
Друга оружна розправа, якій сьвіт пригля
дає ся з інтересом і зачудовавєм, ще не покін
чила ся в протягу минулого року. Бурско-анґлїй- ска війна в полудневій Африці хотяй вже пе
рейшла у стадию ватажкованя, то все тгки чи
нить посідане полуднево-африканьских републик непевним, а Анґлїю коштує богато в грошех, людях і воєннім материялї.
Бурска війна стала також причиною змен
шена симпатий для Анґлїї в цілім цивілізова
нім сьвітї. Підношено, що Анґлїя допускає ся
і
V.
— 2 —
зьвірских жостокостий супротив воюючих Бурів, а навіть супротив їх безоборонних жінок та ді
ти#. Чи рух сей плив з чисто гуманних вору
шене, чи по трохи походив з зависти до мо- гутної Анґлїї, не дасть ся провірити, але не м о
жемо відказати слушности анґлїйскому соціо- льоґови, який пише:
Варварства, які поповнила Росия в Ман-і джуриї, перевисшають все, чим провинила ся Анґлїя в південній Африці; насильства, яких до
пустили ся Німці і Французи в Китаю, є безу- слОвно гірші як анґлїйскі насильства в Африці;
зьвірсгва Французів і Бельгійців в середній А- фрицї не стоять з певностию позаду зьвірств, поповнених Англйчанами в південній Африці';' Росин нищить фіньску народність і гнобить Фін
ляндців такими способами, які невідомі е навіть в Індиях під бритийскою хоругвою; у всіх краях европейскпх поповнює капіталістична кляса що- ; денно зьвірства всілякого рода, в порівнаню з котрими події в концентрацийних таборах тра
тять всяку вагу і значінє.
Як з того бачимо, під моральним зглядом сьвіт не поступив за мин. рік ані на кроц і на
віть не дав почину до такого поступу. Ухвали гаґскої конференциї прогомоніли безслідно, а великого роспйского апостола християньскої лю
бові! і справедливости ґр. Льва Толстоя право
славний синод виключив з лона церкви. Чим сьвіт стає богатший і могутнїйший, справджу
ють ся на нїм слова Ісуса, що лекше перейти верхоблюдови через іглине ухо, чим богачеви до царства небесного!
З буитиоі м ім і' р ш державної.
В середу буджетова комісия вела розправу над розділом міністерства просьвіти про про.км- слові і заводові школи. В сій розправі взяв та
кож участь п. Барвіньский і звернув увагу на занедбане Галичини на тім полі, а так як Гали
чина далеко остає поза иньшими західно-ав- стрийскими краями що-до промислових і заво- дових шкіл, так само східна Галичина гірше поставлена в порівнаню з західною. Так н. пр.
з 6 промислових і споріднених шкіл припадає 4 на західну Галичину (Краків,’ Закопане, Сулко- вичі і Сьвйонтнїки), а 2 на східну (Львів, Коло
мия), а з промислових шкіл державними ф он
Н О В И Н Е и .
— Календар. В с у б о т у : гр.-кат. Теоремта;
рим. кат. Приски. — В н е д і л ю : гр.-кат. Бого- явленів Господнє", рим.-кат. Фердинанда.
— Загальні Збори Наукового Товариства імени Шевченка будуть дня 2. лютого о годині 3. по
полудня в льокали Товариства при ул. Чарнец- кого, ч. 26. Порядок зборів: 1) Отворене зборів і відчитане протоколу з попередніх. 2) Справоз- дами пособлюваних єсть 26 в західній, а 16 в східній Галичині. З того можна би додумувати ся, що руский нарід або менше спосібний до промислового розвитку, або що в східній Гали
чині нема основ для відповідного плеканя реме
сла і промислу. Тимчасом такі знавці руского домашного промислу, як радник двору Людвик Вербицкий, видавець Взорів руского домашного промислу, секцийний шеф Єкснер, директор тех- нольоґічного промислового музея у Відні, др.
Альойзий Г іґл ь , кусюс музея для промислу і штуки у Відні і пані ПИнерер учителька школи артистичних вишивок у Відні, засьвідчають, що в рускім народі є останки споконвіку збереж е
ного домашнього промислу, які можуть бути доказом великої здібности сего народу, здібно- сти спосібної до високого розвитку. Бесідник вказував іменно на промислові вироби Гуцулів в Галичині і Буковині з дерева, глини, мосяжи, на килимарскі вироби в Брідщинї, Збаражчинї, Скалатчинї і т. д., як і в Гуцульїцинї, які звер
нули на себе бачність знавців штуки. Задля то
го домагав ся бесідник щедрійшого пособлюва- ня руского домашнього промислу, пригноблено
го фіскалїзмом і основаня заводової килимар- скої школи в північно-східній стороні Галичини (евентуально в Залізцях) а також заведена від
ділу для металевого промислу в заводовій ш ко
лі в Коломиї. На останку вимагав, щоби в про
мислових школах держано ся питомих взорів, а не вводжено чужі.
Мінїстер др. Гартель, обговорюючи справи піднесені в розправі о промислових школах, назвав замітки п. Барвіньского вельми цінними і цікавими і заявив, що міністерство радо буде піддержувати прояви домашнього промислу і буде бачити на се, щоби істнуючі школи про
мислові навязували до тих останків домашнього промислу.
данє з діяльністю Виділу. 3) Вибір голови, 4).
Вибір членів Виділу, їх заступників і контроль
ної комісиї. 5) Внесеня і інтерпеляциї. З а В и д іл , С. Громницький. Л Цегельський.
— «Стрийский Боян« уряджує В четвер дня 6.
лютого 1902 в величавій сали «Народного Дому»
в Стрию вечерницї з танцями при звуках пере- мискої війскової музики. Комітет вечерковий робить усильні стараня, щоби вечерницї випали під кождим зглядом як найкрасше і вже від т е пер приготовляє всілякі несподіванки. Гарні кар- нети о народних мотивах виготовляє вже ві- деньска фірма »Делє«. Чудовий котилїон з цьві- тами і ордерами також викінчує ся. Взагалі ве- черок під зглядом артистичного викінчена за
повідає ся як найкрасше. Рівнож запевнена вже численна участь молодих панів зі Львова і стрийскої околиці. Тож звертаємо ся до нашого гарного жіноцтва з прозьбою, щоби зволило як що року так і тепер численно на вечерницї при
бути. — Запрошена розішлемо сими днями. — Стрій для панів балевий. З всякими жаданями просимо звертати ся під адресою «Стрийский Боян< в Народнім Домі в Стрию. — Комітет.
— В Ільковичах коло Сокаля огнева сторожа дає на дохід свого товариства в сали «Сокола*
в Сокалн в день Богоявленія аматорске пред
ставлене. Селяни з Ількович відограють „На
талку Полтавку" Котляревского. Ціна місць:
Г50 К, 1 К. в партері 60 сот., для селян і мі
щан 50 сот. Початок о 7. год. вечером.
— Богоявленьскі свята у Відни будуть наші заточенцї сьвяткувати величаво. Перебуваючий там ВПреосьв. Митрополит Шептицкий зажадав телеграфічно, аби ему прислано зі Львова мітру, жезл, мантию та иньше потрібне до нонтифі- кальної Служби Божої, яку відправить на Бого- явленіє. Опісля відбуде ся торжественне водо- сьвятиє.
— З над Дунаю пишуть нам: Ж итє прибув- шої ту русько-україньскої молодїжи пливе дав- ною струєю. Наукова праця перервана на львів- скім університеті та в научних кружках почала відживати і проявляє ся з тим більшою силою.
Молодїж хоче відповісти надіям, які покладає на т о весь русько-україньский нарід.
Онодї молодїж відбула довірочну нараду на якій обговорювано становиско заточенцїв над Дунаєм. На нараді було до 250 академиків так сьвітских як богословів. Головною точкою нарад була: солідарність і злука сьвітскої і бо- гословскої молодїжи. По довших нарадах ухва
лено вибрати спільний комітет для духового проводу всеї молодїжи. На зборах порішено ще другу точку: становиско, супроти иньших Сла
внії. Ухвалено держати ся осторонь від них, по- неже на всеславяньских зборах заняли иньші Славяни супроти нас майже вороже становиско, бо не допустили нашого референта до голосу.
N. їг. Ргезве доносить, що на віденьский
Лев Лопатиньский.
8)
ЖИТЕЙСКА ШКОЛА
(КАРТИНКИ).
Сила.
Щодень Андрійко виучував якусь нову штуку. І вже змалку він дбав про те, щоби єго організм розвивав ся всесторонно.
Коли ішов через місто до школи, дивив ся понад дахи у синю даль неба, аби єго очи не стали короткозорими. А коли бігав, граючи ся на перерві з товаришами, то все ступав на пальці, щоби колись вмів легко танцювати...
І дихав завсїди носом, як єму казала мати, щоби пороху та задихіе не набирав у легкі;
а коли ішов під гору, так починав декламувати, щоби виробив собі груди і довгий віддих...
Бувало, на вакациях стане над рікою та гукне з повної груди, що аж мраки над водою зкудовчать ся і голос полине гень, гень, аж до високого берега, на якім стояла церков єго рід
ного села і звідтам верне двократним гомоном.
Андрійко гукає собі знов і знов, аби голос на
брав сили...
Або видре ся на високу скалу, що звідтам упавши і кісточок не позбирав би і стане на самім крайчику, аби голова не завертала ся...
В сей спосіб Андрійко приготовляв ся до житя, думаючи собі при всякій нагоді, щоби І оно придало ся єму, „як він виросте..."
А коли справді доріс, то переконав ся, що в житю не треба мати ані сильних рук, ані ви- тревалих ніг, ані далековидих очий, ані грімко
го голосу, ані навіть незаворотливої голови, ли
ше тілько добрі плечі і то не свої, а своїх крів-
няків та знакомих.
і
Творчість.
Андрійко дуже любив слухати байки та вірші. Байки оповідала єму няня, а відтак кож- да служниця, яка наставала на службу дома, мала обовязок переповісти єму усі байки, які знала. Інакше Андрійко душу їй виїдав своїм наляганєм, а коли і се не помагало, то таки по
побив добре та здер з неї хустку і виторгав за косу.
А вірші читала єму мама та не лише ді
ю ч і, але і з «Кобзаря», бо Андрійко був розви
нений хлопець і мав розбуджену уяву.
Малий хлопчина переносив ся душею у иньший сьвіт, у сьвітлі країни фантазиї...
Уявляв себе одним з героїв, про яких на
слухав ся...
Переживав страшні душевні бурі та над- земскі розкоші...
Рубав шаблюкою, або сам конав серед широкого степу... а чорна галич клювала єго карі очи...
То знов вижидав на дівчину любку у ви
шневім садочку, або над балкою вслухував ся до усипляючого шелесту очерету, звідки юрба русалок підкрадає ся, аби єго залоскотати...
Нераз Андрійко сам бажав стати поетом...
Залазив у буряни на яснім, сонїшнім мі
сця і вслухував ся у гамірну тишину літнього дня:
Комахи бренїли, свирщі цьвіркали, в горі десь дзвонив жайворон, а натрутливий воро- бець деколи переривав сю величну гармонію своїм пискливим цьвіріньканем...
Андрійко ловив ухом усї ті звуки і чекав, чи з них не зложить ся в єго душі якась чудо
ва симфонія...
1 вдивляв ся широкими очима в білі хмар
ки на синіх небесах, а заразом . старав ся і зе
млю не спускати з ока...
Очи заходили сльозами, ставали стовпом,
предмети починали дрожати і скакати, небо і земля починали зливати ся у один якийсь без
виразний хаос... Сонце гріло в буйну Андрійко- ву чуприну, але він не ховав ся в тінь, бо сон
це — се здрій ж итя і сили, оно чей осінить єго розум...
Так Андрійко нераз чекав на тоту таємну і чудесну хвилю, в якій на єго голову міг зій
ти огненний язик вдохновеня, єго очи могуть провидіти укрите та віддалене, єго уши могуть почути нечутне та невідгадне і грудь настроїть ся звуками еольскої гарфи...
Бо ему здавало ся, що лише в сей спосіб можна стати поетом, можна відкривати невида
ні чуда заклятих замків та підземних сьвітів, або воскресати живі постати козацьких харак
терників, яких білі кістки вже давно розсипа
лись в порох і глину...
Ой, ся дїточа наївність!...
Тепер Андрійко і сам пише, та не на сонци під голим небом але при вигіднім бюрку, у до
бре натопленій хаті. І зовсім не черпає з божого вітхненя теми до своїх пікантних сюжетів,5 але з бруду власного житя.
А мірилом єго творчої сили є завсїди ви
сота гонорари єго накладчика.
Раса.
Маленьким, Андрійко мав завсїгди вогкий носик.
Доки няня та мамця доглядали носика, то він і не журив ся про него. Але коли він вже сам мусів старати ся за него, застановлювало єго нераз, чому иньші хлопці і ходять чисто і не мають клопоту з носом, а він разураз му
сить порати ся з хустинкою?
Довго думав він над причиною сего, бо вже з малку застановляв ся над собою і, ска
зати би, студиював себе.
Нераз було в зеркалї щірить ся до се-
з університет записало ся 305 Русинів (17 бого
словів, 80 правників, 48 фільософів і 6 медиків).
Сій Газеті не подобало ся, що академики по приїзді до Відня не їхали з двірця новозками, але «тагасЬіегІеп воісіаіептаззі# т і ї Оераскеп*.
— З Кракова доносять: Вчера вечером відбув ся в салі Кляйна номере академиків, для близ- пїого познакомленя Русинів з Поляками. Іменем
„Сгуіеіп-Ї акас1етіск-ої“ промовляв голова, з а значаючи щиру симпатин) для Русинів. Від со- циялїстичпого товариства академиків „КисЬ“
промовляло двох академиків і запрошували Ру
синів вписати ся до їх товариства. З Русинів промовляли акад. Яримович, Калимон і Тем- ницкии, заявляючи, що Русини тимчасом не впишуть ся до ніякого товариства, бо мають намір заснувати своє власне п. н. «Україньска Громада».
— Осторогу перед еміГрациєю до Аргентини видало австрийске міністерство внутрішних справ і вислало її шефам всіх країв, аби остерегли населене. Як взагалі еміґрация нашого селяни
на з плодовитої галицкої землі є крайно по- губна, бо нігде такої другої землі' не найде ся, так передовсім емігрувати до полудневої Аме
рики або до Канади є для него прямо убійчим кроКом. Тому з вдоволенєм мусимо зазначити, що урядова статистика еміґрациї виказує м. р.
незначний процент емігрантів з Галичини до Америки. Але знова грозить новий еміґраций- ний рух до Аргентини в полудвевий Америці, бо тамошнє правительство мало розпустити в Европі ложну вість, що буде помагати емігран
там в закупні землі. Як показує ся з обіжника нашого міністерства, то арґентиньске правитель
ство анї не обіцяло іміГрантам ніяких полекший, анї тамошні відносини не пособляють іміґрациї.
Взагалі фінансове становиско Аргентини є тепер як найгірше. В торговли панує цілковитий за
стій, так, що торговельні фірми відпустили біль
ше як половину свого персоналю. Майже н ем о -;
жливо найти так який небудь заробок, а до то
го ще високі податки висисають послїдний гріш з тамошного населеня. Арґентиньскому прави-і тельству залежить на тім, аби прибували нові податники, бо мало би сьвіжу кров до ссаня, І але в нашім інтересі лежить, аби жертви ар- Гентиньских фіскусових піявок не рекрутували ся з нашого народа. Тому кладемо на серце н а -;
шій інтелїґенциї моральний обовязок, остерігати невидющих перед еміГрациєю до Аргентини. Ся осторога тим потрібнїйша, що еміграцийні бюра і агенти та всякі чорні духи у власнім інте
ресі будуть старати ся викликати у східній Га
личині еміґрацийний рух до Аргентини.
— Ґімназиї і реальні школи в Австриї. Після оголошеної міністерством просьвіти статистики є в сім шкільнім році в Австриї 215 Гімназий і 107 реальних шкіл. До Гімназий ходить 72.476
учеників, а до реальних шкіл 37.412. В Галичи
ні є 33 ґімназиї, а 7 шкіл реальних.
— Росийского шпігуна — жида Горовіца — увязнено в Підволочисках і відвезено до Пере
мишля, де єго син служить при артилєриї.
— Довго не було снігу а вчера і нині напа
дало єго забогато. В наслідок сніжних заверух вчерашні поїзди прибули до Львова з кількаго
динними опізненями. Поїзд з Підволочиск щ а
сливо прибув аж під стацию, але ту станув в снігу так, що ледви дві помічаичі льокомотиві по довгих заходах змогли витягнути єго зі снігу.
— Страшна пригода стала ся в громаді Міка- ля коло Прешбурґа на Угорщині. Дня 12. с. м.
помер там один із найбогатших господарів і длятого дзвонено єму у всі дзвони. До церкви прийшло й кілька школярів, котрі вилізли на вежу та стали там помагати церковному слузі дзвонити. По передзвонешо, коли слуга церков
ний вліз з вежі, хлопці взяли ся вибирати з гнізд голуби, що там під дахом гніздили ся у великій масі. Так запалили ся до тої роботи, що аж чотирох хлопців вилізло на ґзимс під вікном і держали ся там вікна: але рами були вже старі і струпішілі та не могли удержати такого тягару і зломили ся, а веї чотири хлопці упали із страшенної висоти на землю. Двох з них забило ся таки зараз на місци, а двох іце трохи живих занесено до дому.
— Иіский театр в Марборґу (в Стириї) горить від вчзра. Всі декорациї і костиюми згоріли. 0 - гонь може перекинути ся на сусідні доми.
— З поезий Уляни Кравченко.
Спокій.
Ясний, лагідний мов в ранці промінь, Мов роса, що цьвіт на жар скріпляє.
6 спокій серць молодих — ще перед Щ астя пізнанєм...
Наче літних днів тиша розкішний, Наче здрій, в котрім бє лік цїлючий, Є спокій — що нам єго дає вже Щ астя впевненість !
Наче гріб сам, так понуро темний, Наче ржа, що їсть і крицю звільна, Є безнадійний спокій, коли ми Щ астє утратим...
— Для забобонних людий. Рік 1902 після дум
ки забобонних людий буде добрий, бо в сім ро
ці припадає лиш один великий »феральний«
день, коли гіятниця сходить ея з тринайцяткою.
В попередних роках 1900 і 1901 було два рази, а сего року лиш раз в червню припадає «пятни- ця на день 13. місяця*. Отже забобонні кажуть, що рік 1902. буде не лиш ліпший як єго попе
редники, але й сам буде більше щасливий. По*
бачимо! Лиш ті, котрих сего року стрітить яке нещастє, нехай садять тихо і не кажуть того нікому.
— Дрібні вісти. Вибори до повітової ради в До
лині відбудуть ся дня 7. м арья з Групи сїльских громад, 10. марця з Групи міских громад, а 12.
марця з Групи більших носїлостий. — Нове ста
роство має бути отворене в Зборові. — 3 днем 21. с. м. отвирає ся в Рожнові (коло Снятина) телеграфічну стацию при істнуючім там ночто- вім уряді. — В Чернівцях на балю занедужав на апоплектичний удар радник двора Помпа, за ступник президента краю. Недужого відвезено домів. — Ціну кореспонденцийних карток на У*
горщинї піднесено на 5 сот., а перекази кошту
ють по 2 сот
— Переписна редакциї і адміністрації Впр. о.
Л. Тих. в Молошк. п. В. г. Дякуємо. З а рік 1901.
одержали дня 17/ХІІ 1901. 20 К. — Впр. о. М.
Л. в Щур... Одержали 10 К і вписали їх за II півр. минулого року. На 1902. р. не лишило ся нічо. Дякуємо. — Хв. Чит. * Просьвіти* в Остро
ві к. Т. Годимо ся. — ВИ. Сецесіонїсти в П разі Дуже радо, але надїємо ся, іцо панове відроби
те дописями...
— На книжочку вкладкову Товариства взаїмн:
кредиту «Дністер» ч. 1800. на фонд академічної мо
лодїжи вплинули дня 9. січня 1902 дальші жертви.
М. Гнатишин Дембиця, за січень 1 К, Читальня
«Просьвіти* Зарваниця, складку 5 К (від себе 3 К, від о. П. Билиньского 2 К); о. П. Бариш Угривів доль. 5 К, о. Дудрович в Таврові 5 К, о. Тадей Скородиньский Трускавець 14 К, Анд.
Кметик Грималів, складку З К (від себе 1 К , І.
Козака І К, І. Кметя 1 К); о. Брилиньский Яків к. Теребовлї, за січень 5 К, о. II. Лїтиньский Теляче 10 К, о. Вол. Кальба Соколівка, складку 25 К (від себе 10 К, Целюся Кальби 2 К, Ром- ця Кальби 1 К, парохіян Соколівки 12 К); о.
Билиньский, Лавочне 10 К, о. Симеон Борис Хлиплї, за січень 2 К; разом того дня 85 К.
Дня 10. січня 1902 вплинули дальші жертви:
Брацтво церковне в Грабовнї і Яблонівцї на ру
ки о. Гаруха з коляди по 2 К, Тома Барщев- ский Львів 20 К »г саЦ іусгІім 'оЗсіз вегса (11а акасіетікбм,' гизкісЬ*, Г1. Барвіньский Львів, складку 45 К (від селянки Насті Задойони, Острів. 1 К, п. Е. В. 40 К, п-нї Олени Любович 4 К), Иосиф Чайковский студ. фільос., складку 10 К (з парастасу в Тучапах яворівских 4 К, від п-нї Евг. Кордасевич 6 К), Вол.Снятиньский від польскої молодїжи ґімназ. з вечерка уря
дженого в Вел. Мостах 10 К, др. Ст. Федак 200 К 50 с.. «Народна Торговая* Перемишль за 100 переп. листків з колядою 10 К, наддатки 40 с., разом 10 К 40 с., др. Вол. Билиньский Збараж, складку 20 К (від себе 12 К, Костецкого господ!
з Токів 5 К, Ж елевся 2 К, Бобесюка 1 К), о) Іп. Дроздовский Княже 10 К, А. Балтарович бе і сьміє ся і хмурить ся і рахує свої зуби і
заглядає в горло, а то і цілу стать свою огля
дає і прибирає ріжні пози. Мати було все го
нить єго від зеркала і навіть зачісуючи єго, не дає єму туди заглядати.
— Не диви ся, як на голові, але старай ся, аби в голові було гарно.
— Мені всьо одно, чи гарно, чи ні, але я хочу себе знати. От, я знаю всіх: і мамцю і татка і Івана і Феську, а себе, як би десь так здибав, то навіть не пізнав би... Чому то так?
— Ну, бо так, бо жаден чоловік себе не знає.
Але Андрійко таки думав, чому то у него завеїгди ніс вогкий?
Раз зачув від когось, що у расової собаки завеїгди ніс холодний і вогкий.
Від того часу частенько ловив себе за ніс, а коли допевнив ся, що навіть підчас спеки єго ніс не лише вогкий, але і холодний, почав віри
ти, що і він належить до расових людий..
— Зовсім природно, що так, — конклюдував Андрійко,— прецінь в мені пливе шляхоцька кров, бо я шляхтич з діда-прадіда. Се певно всі шля
хтичі мають такі вогкі і холодні носи...
Та на свій великий жаль мусів пізнїйше довідати ся, що єго холодний нїс і руки похо
дять від недокрівности, а вогкість носа вказує, коли не на скрофулїчність, то певно на небез
печну склонність до катаральности.
Се було великим ударом для єго шляхоць- кої гордині.
Геройство.
Андрійко, сказати би, уродив ся героєм.
Ледви навчив тримати ся на ногах, вже ка
зав, що він такий сильний, що маму і тата пе
реверне.
Коли переглядав свою книжку з образка-
мп, забивав кулачком вовків і медведїв, Львів та слонів.
А як слухав байок, то при якій тяжкій пригоді зараз перебивав енерГічно:
— А я би лосбійника сабив, а сам утік до дому тай. взе.
— А коли він тебе борше би забив,— пе
редражнив нянька.
— А коли я би єго отак, о! — тут у ве
ликім запалі став няньку кулакувати і місити, що она аж перевертала ся від реготу.
Нераз бувало, вже хлопцем будучи, коли ішов на самотині' полем чи лісом, уявляв собі таку хвилю, коли би на него напав в о в к ..
Зараз би лівою рукою шапку з голови і єму в пащеку... а ногою підкосив би єго передні ноги —■ вовк упав би, а він правою ножик з кишені і єму в серце!...
— Або як би дик надбіг?
Від дав би єму прибічи аж на одик крок до себе, а потому: „розкрок — гоп!« — і сів би якраз дикови на хребет. Дик не може зги нати шиї, то мусів би їхати з Андрійком, куда би він єго справив...
— -А коли би тепер заступив єму дорогу розбійник?
Він відвернув би ся і давай утікати... Але не з трусливости — борони Боже. — Се був би лише фортель!
Утікаючи, він витягнув би ножик, а коли розбійник вже туй-туй мав би єго дігнати — він цап, на землю! — злодій зашпотав би ся на нім і упав як довгий, а тоді він вискочив би на него і!...
Здрігнув ся перед убійством чоловіка...
— Ні, вже ліпше — думав — щоби тепер надлетіли на мене сполошені коні... але такі коні, щоби аж искри сипали ся їм зпід ніг!
Коні летять в ґальопі з повозом, в такій
богатій упряжи... а я відвертаю ся і біжу в сю саму сторону з усеі сили...
А коли они зі мною зрівнають ся, — я хап за трензлю лівою, а правою за гриву і — гиц, вже вискочив одною ногою на шору, а по
тім видрапав ся на хребет — сурдут з себе, за
кинув коневи на голову і го-о-ов! — коні ста
нули би як вриті...
По тисячні рази Андрійко передумував такі ситуациї з найдрібнїйшими детайлями і мав вже готові способи, як скакати в огонь при по
жарі і ратувати горіючі скарби, як швидко ро
зібрати ся до ратованя топельнпка, як зловити дитину, яка паде з вікна другого поверха, як спускати ся у кирницю, або як відрізувати ви- еїльника...
А як приїздив цісар до столиці краю, то певно уся сторожа, і горожаньска і полїцийна, не завдавала собі стілько труду, передвиджувати всі небезпечности, які могли би грозити монар
ховії і не окружала єго такою печаливостию, як наш Андрійко.
Ніхто иньший не був спосібний до таких посьвят і ніхто певно не має тілько відзнак і ордерів, кілько заслужив би був Андрійко, ко- либ...
...Колиб судьба єму подала щасливу нагоду і колиб в сю мінуту не стратити притомности, а ухватити єї мітко...
Вже давно Андрійко вийшов був з дитинь- ства, а по єго голові завеїгди ще снували ся такі мрії. І він живучи у тім фантастичнім сьві- тї героїчних подвигів, мало виявляв інтересу до реального житя.
Чекаючи на геройскі пригоди, за пізно аж помітив, що статочна праця, хоть не відразу, але найпевнїйше витворює героїв.
