Чч, 212. і 213. Львів, Неділя дня 22 вересня ч5. жовтня) 1902. Річник VI.
Передплата
ва «РУС/АНА* виносить:
в Австриї:
цїлпй рік . пів року
20 кор.
10 кор.
чг.ерть року . 5 кор.
МІСЯЦЬ 1*70 кор.
За границею:
на цілий рік 18 рублів або 36 франків ва пів року . . 8 рублів
або 18 франків Поодиноке число но 16 еот.
.Вирвеш ми очи і душу ми вирвеш: а не возьмеш милости і віри не новьмеш, бо руске ми серпе і віра рускя « З Р у с л а н о в и х псальмів М. Шашкевпча.
Виходить у Львові що дня крім неділь і руских сьвят о 6 ‘|3 год. пополудня.
Редакция, адмінїстрация і експедиция «Руслана* під ч. 1.
пл.Домбровского(Хорунщини).Екс- педпцпя місцева в Аґенциї Со- коловского в пасажі Гавсмана.
Рукописи звертав сн лише ва попереднє застережене. — Реклнмацпї неопечатані вільні від порта. — Оголошена зви
чайні приймають си по цїнї 2(І с. від стрі“ кп, а в .Наді
сланім. 40 с. від стрічки. По
дяки і приватні донесеня по З > с. від стрічки.
До ситуацій'.
Хотяй вже подавано речииець, а вла
стиво кілько речинцїв »з достовірного же- рела« на скликане державної ради, то всеж таки точно сей час ще не є означений;
всеж таки є певним, що зближаємо сн вже до песо і небавом станемо перед воротами парля.менту. В виду сего множать сн голо
си про парламентарну ситуацию і вигляди нової кампанії.
Вчера ставав пос. ГІраде перед вибор
цями і виголосив довшу бесіду про ситу
ацию. М олодочехи— к а за в — признали тепе
рішню добу відповідною до своїх цілий і намагають ся до політичного шантажу. 0 - днак Німці не призволять на жадні конце
сій і не допустять до жадних уступок, до
ки не стане признана нїмецка мова держ а
вним язиком, доки не наступить адмінїстра- цийпий розділ Чехії, не буде заведений окремий віаіін для нїмецких урядників і заведені народні куриї в соймі. Доперва тоді, коли Чехи згодять ся на сї услівя, буде можна говорити про концесиї для них. Др. Кербер находить ся тепер межи Сцилею а Харибдою, бо межи ческою а нїмецкою обструкциею. Щ о-до австро-угор- скої угоди висказав ся пос. ІІраде, що ся угода, яку др. Кербер иредложить держ а
вній раді, нічим не ріжнить ся від тої, яку заключив був ґр. Еаденї. Тепер повинно бути старанєм Німців, змагати до цілкови
того розділу з Угорщиною.
Трохи відраднїйше представив ситуацию довіренник нового дневнпка Віє /е іі, якийсь визначний член гіартиї вірноконституцийної більшої посїлости, з яким мав на сю тему розмову співробітник часописи. Не можна заперечити — висказав ся той політик — що положене ческої делєґациї в державній раді є трудне. Ческий промисл находить ся в нїмецких руках; рільництво в ческих. У- годові иредложсчія фаворизують лише про- мисл, а на рільництво накладають всі т я гарі. А рільництво в Чехах боре ся тепер з великими противностями. Легко зрозуміти супроти сего, що Чехи уважають угодові цредложеня добрим моментом для перепе
леня своїх народних постулятів. Чехи, за ціну сповненя кількох постулятів, відложи- ли б решту на пізнїиіие, однак на всякий случай треба би старати ея о порозумінє межи Чехами а Німцями. Приязнії між о- бома народами не буде, але се не потрібне для усуненя заколоту у внутрішній політи
ці; коби була лише вирозумілість. ГІегіро- шені і невідвічальні дорадники — закінчив згаданий політик — нукають до дверий рішаючих осіб зі щораз новими плинами під пахою: завішене конституциї, виборча реформа, октройованє реґуляміну нарад — все можливе вже иредкладано і не одно може усунуло би на якийсь час трудности.
Однак правдиве уздоровленє може прийти лише через порозумінє. Вірте мені, що не всі народовці є ехаїіасіой. По обох сторо нах палати не хибує уміркованих елемен
тів — нехай лише хто спробує злучити їх!
Сугіротив сего оптимізму, який зао х о
чує правительство до підняти переговорів в ческо-нїмецкій квестиї прямо в самій па
латі, звучить нинїиіна телєґрама з Будапе
шту немов далекий гуркіт тучевої хмари.
Доносить іменно, що в Рееіег ЬІоусІ-ї замі щена статя одного члена австрийского пар
ламенту, який признає ческу обструкцию річево зовсім оправданою супроти кривд, які виряджено Чехам. Ся обструкції я була би справедливою, колиб була звернена про ти Німців, які є єдиною перешкодою в на
правленні Чехам сповнених кривд. Однак нині уложили сн відносини так, що ческа обструкция діткнула би єдино правитель- ство і Угорщину. Правигельство дасть собі єще раду при помочи § 14, але Мадярам Чехи не хочуть докучати. Отже обструкция задумана проти ворогів, звертає ся проти держави. Треба збудувати золотий міст зго
ди, щоби вибристи з трудної ситуациї. Др.
К е р б е р м а є в п о р т ф е л ю н а к о ж д и й с л у ч а й ц ї с а р с к у п о в н о в л а с т ь р о з н и з а т и и а р л я м н т і о г о л о с и т и II о в у К 0 Н С Т II Т V ц и го, о п е р т у н а п р а в і з а г а л ь н о г о г о л о с о в а н я. Се вправдї було би замахом стану, але сей замах був би популе; чім, бо половина парляменту є за загальпим правом голосо- ваня. Ся зміна конституциї діткнула би най
більше буржоазийні, нїмецкі круги.
Ухвалі
„іирюго Наради Комітету".
На зборах дня 29. вересня ухвалено — як подає «Діло* — отеї резолюцій:
І. В справі страйків:
СКОНФІСКОВАНО.
«Відповідно до сего свого етановиска шир
ший Народний Комітет постановляє також під
держувати і організувати хлїборобскі страйки там, де до сего зайде потреба, і на будуче, а даючи в тій справі специяльні вказівки і ди
рективи тїсн. Народному Комітетови, постано
вляє рівночасно утворити окремий фонд страй
ковий для оборони селян, що потерпіли з при
чини страйку*.
II. В справі тактики соймової і парламен
тарної припяв ширший Народний Комітет ось такі резолюції'!:
Що до сойму: «З уваги, що галицкий сойм в теперішнім склад! є для руского народу шкі
дливий, а вся політика польскої більшості! сего сойму є вимірена проти інтересів і національної екзистенциї Русинів, ширший Народний Комітет взиває послів сторонництва, щоби відповідно до сего заховували ся в соймі та вели проти поль
скої більшоетп соймової І ЄЇ СОЙМОВОЇ ДІЯЛЬНО
СТІ! як найострійшу опозицию*.
Що-до парляменту: «З уваги, що за се, що
діє ся в краю, центральне правительство є од- вічальне, а нарід руский в Галичині позбанле- ний насильно впливу на адмінїстрацию і тіла репрезептацийні, при пануючій в краю системі мусить вести боротьбу прямо о збережене СВОЄЇ
національної екзистенциї — ширший Народний Комітет беручи на увагу також поведене вла- стий і органів безпеченьства в часї страйків, узнає за вказане і потрібне, щоб посли Народ
ного Сторонництва вели проти тецерішного пра- вительства в [а д ї державній як найострійшу опозицию — а з окрема, щоби голосували та кож проти так названих конечностий державних та піддержували всі як найострійші средства парламентарної боротьби*.
Повисші резолюциї (в справі страйків і парламентарної та соймової тактики) ухвалив ширший Народний Комітет як зас-адничі, а при тім приняв дальші постанови що-до їх ф актич
ного переведена. Сї специяльні резолюциї — се тактичні директиви чи то для послів чи для тїснїйшого Народного Комітету, що не надають ся однак до опублїкованя.
З инших справ обговорюваних і залагодже
них на зїздї — кромі страйків і парламентар
ної та соймової тактики — заслугує ще на ува
гу візване до послів, щоб складали як пай- екорше справозданя із своєї иосольскої діяль
ності!.
Церков а просьвіта.
Всі европейскі народи, хотяй би они й д о ріж- них рас належали, єсли они причисляють ся до про- тестантского або бу ь якого сектярского віроіспо- віданя або, як Ж иди і Татари, Араби і Сіамці, свою національність лише на своїй вірі основують, пока
зують найбільшу охоту до письма і науки, і для- того межи ними находить ся найменше ан- альфабетів. Напротив народи, або поодинокі ча
сти, що визнають католицизм або православіє, оказують богато менше охоти до школи, і да
ють ся лише силою учити і просьвіщати, не лі
пше як і у нас на Буковині. І виходять нераз дивні явища: Такий погордженіпї і понижений Татарин в Казани або в Кримі, або такий пере- слїдований Молокан або духоборець на Кавказі вміє більше письма, як єго пан і наставник-Мо- скаль в Росиї. Се саме можна сказати і за Ж и дів: не знайдете нігде жида, щоби не знав пись
ма! Таке саме явище увидите у фравцускім Аль- жірі. Дикий арабский Альжірець або Кабіль знає більше письма, як «висококультурний* францу- ский жовнір!
Ще більше завстиджають нас «евроиейских культурників* всі ті народи, що визнають буд- дпйску віру: так в Сіямі, в Китаю і Японії не сьміє знайти ся такий, що би не умів читати і
писати!
Якаж сему причина?
Причина сего всего, як се можна буде лег
ко пізнати хотьби із сказаних попередно слів, лежить в сути віроісповіданя, до котрого нарід признає ся. Коли яке віроісповіданє так успо- соблене, що воно відповідає бажаним народу цілком, то воно єго так огорне, що він в нїм зі всімн своїми бажаними і потребами, цілком роз- плине ся. В такім -разі віроісповіданє зростає ся цілком з народом і робить ся одною з най- головнїйіцих єю національних прикмет. А нарід, зрісши ся з одним віроісповіданєм не дасть собі
/
2
єго вирвати за ніяку ціну. Доказом сего можуть служити безчисленні релігійні війни, котрі много крови розлили, у рідко до намірених добутків довели. Се ДІР. ся длятого так, бо чоловік з при
роди є, як Ціцеро каже, а п іт а ї геїі^ іо зи т (релі
гійне звіря), і всі свої гадки звертав вже з ди- тиньства найбільше на релігійні предмети як:
Бог, житє, смерть, житє по смерти і т. д. Се бу
ло так з поконвіку і буде доти — доки будуть сьвіт та люди. Єсли учені люде всіх народів і всіх віків аж до наших часів ставляли науку релігії напвисше, то чого дивувати ся, що мен
ше учений або й цілком простий чоловік доба
чає весь розум і всю мудрість лише в своїм віроісповіданю. Б ез всіх прочих сьвітских мудро
щів він хоче обійти ся, лише без мудрости сво
єї віри він обійти ся пе може. І воно добре, що так є, бо лише одна віра може члловікови про
стому заступити всі науки сьвігскі, робячи єго добрим і моральним, що для людского житя найпотрібнїйше. Ґете каже: \Уег Кинзі ипіі \Уіз єепвсЬаії Ь езіиі, сіег Ьаі Кеіі^іоп, \уег К инзі ипД ЛУіззепзсЬаіі пісЬі Ьезіігі, бег ЬаЬе К.е- 1І£ІОП.
Із сего ВИХОДИТЬ я -но: що лише одн і ре
лігія є таким предметом, що кождий чоловік нею як найбільше інтересує ся, і задля неї о- дної найбільше читати і писати учить сч. Се є така велика правда, що на єї доказ можна би навести тисячі неоспоримих фактів. Ми наведе
мо тут лише кілька примірів, а зробимо се ли
ше в інтересі самої правда і нашого нароіного образованя.
Так згадали ми горі за народи з протесган- скими віроісповіданями і сектами. Кожде віро- ісповіданє протестантске і кожда протестангска секта (а їх є дуже богато; в одній Анґлїї до сто!) є чисто національні, без всяких народові! чужих доктрин і постанов як приміром: чужа єрархія церковна або чужий незрозумілий лїтурґічний язик, котрі річи накидує ся звичайно нарлдови не з дійсної потреби, а для чужих, посторонних інтересів. Тут в р а являє ся чистим випливом серця до Бога і предметів релігії. Беї мотиви, пісні і псалми, які взносить чоловік до Бога, і все публичне богослуженє відбуває ся в рідній мові; длятого збуджують в нїм чув :тва правди
вої побожності? і рел'їґійности, хотяй би доґмати їх віроісповіданя самі собою були й дуже дива
нні. Додаймо до сего, що звичай, практикований майже у всіх протестантских віроісповіданях і сектах, що кождий християнин, чи муїцина чи жінка, мусить мати свою головну релігійну книж
ку (звичайно обширпий молитвенник з катехи- змом разом) і біблію, то зрозуміємо, длячого кождий з них силує ся научити ся читати і пи
сати: бо чує великий гріх, мати сьвяті книжки у себе, а не знати їх прочитати, і се власне ви
кликує ту появу серед протестантских і сектлр- ских народів, що незважаючи нїраз на великі перепони, у них так мало находить ся аналь-
фабетів. (Конець буде).
Др. Ярослав Окуневский.
їз Занзібару.
По своєму норову неґри всі дуже товари- скі. Збереть ся громадка — зараз пійдуть тон
к ії про се та про те, про якого недоброго »мсун- ґу«, та жарти, та сьміхи. Що, як у цілім сьвітї так і тут, у бесіді жінки ведуть перед — про се нічого й казати.
Взагалі тут жіноцтво дуже моторне та — як і у кождої мішаної раси — дуже гарне.
Се і головний «камінь преткновенїя» в вій- ску нїмецкого Губернатора капітана Віссмана.
Я к уже сказано, залога нїмецка складає ся по части з Суданців а по части з Зулюсів. З жін
ками та дітьми пійшли они до Віссманового та
бору та наймили ся на службу. Хоч і як хоро
брі они вояки, але жіночим чарам не можуть ставити опору, особливо коли предмет їх обо- жаня красший та молодший, аніж домашна жін
ка. І от виходять сцени зависти та ненависті! і опирають Ся аж о ґубернаторский престол. Зви чайно кінчить ся справа тим, що такий Суда
нець або Зулюс висилає свою давну жінку до
мів, а в таборі остає ся єго бранка. Уряд нї
мецкий, — казав мені один офіцир африкань-
Н о в и н к и .
— Календар. В с у б о т у : гр.-кат. Кондрата ап.; рим.-кат. Франца С. — В н е д і л ю : гр.-кат.
Фоки.; рим.-кат. Пляцида.
— Памятайте, Братя, на місию до Канади!
— Від Адмінїстрациї. Просимо наших ВП. Пе
редплатників, відновити як найскорше передпла
ту і вирівпати залеглости, бо на кредите рішучо не будемо посилати часописи.
—- Хлїборобскі страйки перед судом. Дня 25.
вересня відбула ся перед звич. трибуналом окр.
суду в Т е р н о п о л и карна розправа проти Ми
кити Батюка і Ілька Середи, селян з Грлнько- вець, обжаловавих о злочин з §. 98 б) к. з. Акт обжалованя так представляє інкриміновані події:
• Одного дня при кінци липня 1902 обжа- луваний Микита Батюк, стрінувши Філька Ко мара, як ішов до роботи на двірский лан в Гринь- ківцях, почав наперед єго намовляти, щоби вер
нув ся і прилучив ся до страйкарів, а коли се не помогло, тоді обжалуваний загрозив єму, що як лише буде робити при двірских жнивах, то знищить єму тютюн в огороді та розірве єму дах на хаті. — Мария Криш, котрій задлятого, що не прилучила ся до страйкарів, але ходила жати на двірский лан, я к и й с . невислїджений виновник наробив в городі шкоди і повибивав шиби, стрінула зараз на другий день обжалова- ного Ілька Середу, котрий знаючи о тім всім, грозив їй словами: »ідіть жати, тої ночи була змова, що ще більше будуть робити шкоди, як до тепер робили — сеї ночи шкоди було тро
піка, а підете жати, то буде більше!» Так Філь- ко Комар, як і Мария Криш перепуджені новис- шою грозьбою та досьвідчивіни вже на собі і на инших, що від грозьби може кождої хвилі прийти до діла, бо страйкарі добре пильнували тих, котрі мимо то ходять на роботу, занехали дійсно Дальшу працю в поли на двірскім лані».
По переведеній розправі трибунал засудив Батюка на 4 місяці тяж кої вязницї, а Середу на 8 днів арешту. Засуджені принялн вирок.
Боронив адв. А. Гриневецкий.
Того самого дня відбула ся в Т е р н о п о л і ! карна розправа проти 9 селян з Базара: 1) Ана
пи Кріля, 2) Дмитра Мотуза сина Петра, 3) Ро
мана Кундя, 4) Данька Барана, 5) Казимира Б з- рицкого, б) Івана Новицкого, 7) Дмитра Мотуза сина Василя, 8) Ілька Марича і 9) Михайла Ш ев
чука. — Вичислені під 1) 2) 3) були обжалувані о злочин з §. 87 з. к., вичислені під 4) 5) і 2) о злочин з §. 81 з. к., а всї о провішу збігови
ща. Перші два були в слідстві увязнені. Акт обжалованя так представляє інкриміновані події:
• З причини проявившого ся безробітя в Базарі і найблизшій околици та з причини, щ>
страйкуюче населене заповіло, що буде силою зганяти робітників з двірских ланів, а через те заходила небезпека розрухів і насильств зі сто
рони страйкарів, прибув до Б азара дня 29. ли
пня с. р. сам комісар ц. к. староства в П о р т о ві, Кудельский, разом з відділом уланів, а надто находило ся в Базарі кількох жандармів, ста- ціонованих на фільварку. — Дня 29. липня с. р.
обжалувані Ананїя Кріль, Дмитро Мотуз, син Петра і Роман Кундьо вийшовши на церковну дзвіницю, почали бити в дзвони на алярм, на
слідком чого кількасот людий збігло ся за кіль
ка мінут під церкву і почали нараджувати ся, в який би то спосіб зігнати з двірских ланів гуцулів. Почувши дзвоненє, жандарми Йоеиф ского впіска, — справедливий: відтягає часть жолду і висилає давній жінці. Тілько як довго се діє ся, не знаю; здає ся не довго уже із-за політичних зглядів, т. є з огляду на •добрий дух» в армії.
Та іі чи справді не до обожаня така пан на із роду Суагелї? Молода, кругла, весела, з бі
лими зубами, а чорна-чорна та гладка як окса- міт. При тім єї стать показує елєґанцию та гнучкість, а ходить она, колихаючись у своїх широких та великих бедрах як та пава много- барвна. Що єд убране складаюче ся з одної лиш великої хустки, котра завиває ся під грудьми, віддає пластично цілу єї фігуру се вина мо
ди суагельскої — та лиш корисно для панни.
При тім великі срібні або мосяжні бранзолєти на ногах, перстенї на пальцях від рук і ніг, на
шийник з білих та чорних мушель, в носі к о в точок, в ухах який десяток цвячків срібних та ковточків, а в тій части уха, де наші европей- скі пані носять усякі ЬоШоп-и і т. п , — рід гарно виробленої коробки, котра служить до ие- реховку усяких амулетів та чарів любовних. І якже тут може устояти ся вояцке серце Зу- люса або Суданця?!
Я знаю Европейцїв, що не могли устояти ся тому впливови, та побрали собі товаришки чи то житя чи свого побуту в Африці із дів
чат роду суагельского. Один місіонар нїмецкий
Коиистяньекий, Йоеиф Білик і Йоеиф Попеляк разом з комісарем Кудельским і відділом ула
нів удали ся в сторону церкви, де тимчасом довкола церковного муру зібрала ся численна юрба людий. Прийшовши до зібраних, жандарми та комісар ц. к. староства візвали юрбу, щоби сейчас розійшла ся, що однак не віднесло успі
ху, бо з місця окрім бабів та дїтий ніхто не рушив ся. Коли юрба мимо кількоразових ві- звань, щоби розійшла ся, не лише не виявляла охоти послухати приказу, але принимала щораз грізнїйшу поставу, звелів присутний комісар ста"
роства віддїлови уланів зігнати товпу силою зпід церкви. В тій хвили посипало ся на ж ан
дармів каміне з юрби, а поміж кидаючими к а міне жандарми Копистяньский та Білик пізнали обжалуваного Данька Барана, після пізнїйших знов доходжень ствердили, що кидали камінєм на вояків також Казимир Барицкий, котрий сам тим вихвалював ся і Дмитро Мотуз син Петра, котрого вину Казимир Барицкий виразно по
тверджує. В часі взиваня жандармами юрби, щоби розійшла ся, обжалувані Іван Новицкий і Данько Баран не лише не послухали приказу жандармів, але взяли ся з ними сперечати, д о казуючи, що знають ліпше свої обовязки і на безосновне візванє, щоби розійти ся, не можуть зважати. В суботу дня 19. липня с. р. обжалу
ваний Дмитро Мотуз, коли богато людий зібра
ло ся коло уряду громадского, заохочував їх, щоби насильно зганяли гуцулів з двірских ланів».
При розправі всі обжалувані заперечили, немов би они дзвонили і кидали камінами на війско, а візваня жандармів, щоби розійти ся, не чули.
По переведеній розправі трибунал узнав всіх обжалуваних винними переступу з §. 283, 284 і 305 к. з. і засудив всіх на кару від 10 днів до 4 неділь арешту. Засуджені ириняли кару. Бо
ронив адв. А. Гриневецкий.
— Посмертна згадка. (Довмсь). Дня 1. жовтня помер в Медині, збараского повіта, парох о. Ан- дрей Качала в 72. році житя і 47. сьвященьства.
Зійшов муж в могилу — котрого житє і діяль
ність на поли душпастирскім і народнім зазна
чила ся великою працею і пожертвовапєм та заслугувала би на окрему книжкову обробітку (пр. в видавництві »Просьвіти«). На сьвіжу мо
гилу сего сьвященика-патріота складаємо кілька важнїйших споминів про єго діяльність. Яко сьвященик славив ся Покійний ревним пропові- данєм пои церковних торжествах, храмах і мі- сиях в ріжних місцевостях давнїйшз в зборів- скім, тиеьмешіцкім, а від послїдпих трийцяти літ в деканаті збараскім, зразу яко сотрудник при своїм браті о. Степані Качалї в Ш ельпаках, а в'д 1892. року яко парох в Медині, котру то пар іхію одержав по 27-лїтнім волокитстві від митропьіига Йосифа Сембраговича. З а старі- нєм і видатками Покійника помалю вів маляр Корнило Устиянович церков парохіяльну — за єго почином і проводом збудовіно в селах при лучених в Воробіївцї і Пеньківцях мур івані пу- бличні каплиці рускі коштом по півгретя тисяч злр. В часі єго нарохованя заведено школи на- ро ні в Медині і Воробіївцї з рускою викладною мовою; — завів в 2 се іах парохії, у Медині і Воробіївцї шпях.іїрі громадскі і кіси поінчкові;
збудував в Медяні дім д ія Питальні і для па- рохіяльного хору. Хотя був слабого здоровля, провадив госп ідарку сам взірцево і жию чя ду
же ощадно, з призбираного маєтку жертвував 8.000 злр. на будову рускої Бурси в Тернополя;
І раіег Кгеиіег оженив ся цевковно і цивільно із чорною та ходить поголоска, що се одинока о- I соба, котру він під час свого кількарічного по- [буту навернув на християньску віру,
і Якоїж віри Суагелцї?
На се питане відповісти тяжко.
Муеззин магомеданьский безпечить, що не- ґри — магомедане. І справді можна бачити, що неґри живучі в Занзібарі та в прибережних м і
стах ходять до мошей та взивають Аллаха і Магомета. Тілько їх магомеданьство — свого рода. суагельске.
Анґлїйскі місіонарі твердять, що всі їх ви
хованці, вписані в метрику християньску, суть правовірними синами Ніеф СЬигсЬ (православ
ної церкви) Тілько знов і се правда, що коли брати на увагу духа віри, то ніяким ' робим не можна назвати тих місіонарских учеників, лопе- чучих без розуміня псалми, правовірними хри
стиянами.
В осередку Африки, т. є почавши дві до три милі від побережи, мають неґри свою віру, ко
ли до сего сліпого толковапя зявиїц природних та надприродних можна приложити імя віри.
Усе, що неґр видить, а чого собі витолкувати не може, є для него &ауа. Грім, дощ, хороба — усе для него £ауа. Тій £ауа приносить він ж ер тви в роді кокосових горіхів, бананів і т. и.
Против злої уауа ("слово цауа відповідає
