Ч. 139. Львів, Субота, дня 22 червня (5. липня) 1902. Річник VI
Передплата
на «РУСЛАНА» виносить:
в Австриї:
на цїлиіі рік . . 20 кор.
на пін року . . . . 10 кор!
на чверть року . . . о кор.
на місяць . Г70 кор.
За границею:
на цілий рік 16 рублів або 36 франків на пів року . . 8 рублів
або 18 ф ранків Поодиноке число по 16 сот.
«Вирвеш ми очи і душу ми віцвеш : а н е возьмеш милости і віри не возьмеш, бо руске ми серпе і віра руска « — 3 Р у с л а н о в и х псальмів М. Шашкевича.
Виходить у Львові що дня крім неділь і руских сьвят о д‘ |, год. пополудня.
Редакция, адмінїстрация і експедиция >Руслана« під ч. 1.
пл.Домбровского(Хорунщини).Екс- педиция місцева в Аґенциї Со- коловского в пасажі Гавсмана.
Рукописи звертає ся лише на попереднє застережене. — Реклямациї неопечатані вільні від порта. — Оголошена зви
чайні приймають ся по цїнї 20 с. від стрічки, а в «Наді
сланім» 40 с. від стрічки. По
дяки і приватні донесеня по ЗО с. від стрічки.
'ли в полудневім Китаю єго підносять но- ватори-поступовцї, які зіткнули ся з евро- пейскою культурою і хотїли-б використати єі для власного краю в цїли реформи, то на півночи розвинула ся страшна ненависть до всього, що европейске, що чуже і не
згідне з духом і понятими Китаю. Росия, яка має більший вплив ча північний Ки
тай, не здержує того руху, ба навіть по- собляє єму, раз тому, що тепер она ще не в силі була-б дати Китаєви реформи і визискати єго в торговельних і культурних цілях, а по друге, що в єї інтересі ле
жить, щоби сусідуючий з єї посїлостями Китай був розбитий, темний, визискуваний і слабий. При Росиї стоїть Франция, а з ними симпатизує цілий Китай, який не бачить в них хищих наїзників, але спокій
них сусідів. Противно-ж Німеччина і Ан
глія пруть до реформ всею силою на кож-
• дім поли, особливо на адмінїстрацийнім і мілітарнім, щоби зі зміцненєм Китаю уко
ротити вплив і значінє Росиї, а собі тим самим отворити можність експльоатациї бо- гатих китайских країн.
На такий спосіб сей слабий відгук, який долетів до нас з далекого Сходу, можемо уважати за легкий гуркіт зближа
ючої ся бурі на китайскім овидї.
Далекі відгуки.
З далекого Сходу наспіла коротка вість, яка викликав довгий ряд рефлєксий.
Полагоджена позірно справа китайского повстаня пригадала ся наново Европі. Кон
церт европейских держав, який піддержу
вано безнастанно дипльоматичними строї- телями, аби не розійшов ся, тепер заскре
готів діссонансом. А почин до сего був ось який:
Тепер минає вже речинець, в якім ев- ропейскі війска повинні були уступити ся з пристани Тієнтсіну, що є початком до
роги до Пекіну, а консулі повинні були управу сего міста віддати в руки китай- ских властий. Правительство боґдихана до
держало услівій умови, підписаної амбаса- дорами і небіщиком Лїгунґчаном, отже не
ма жадної оправданої причини до дальшої проволоки евакуациї Тієнтсіну. Однак Ні
меччина предложила аж 24 услівій, під якими може наступити евакуация. Межи ними є жадане, аби китайскі війска не кватирували ся близше Тієнтсіну, як на округ 50 кільометрів, аби китайский Гу
бернатор нримінював ся до вказівок кон
сулів і др. Всі ті услівя мають бути доко
нечні з осторожности перед небезпечн’о- стию боксерского руху, який ще завсїгди має богато нриклонників між китайским населенєм.
Услівя Німеччини були довший час предметом спору амбасадорів. Росия і Ки
тай відкидали їх рішучо, Франция старала ся їх ігнорувати. Але надійшов речинець, а евакуация мимо домагань китайского иравительства, всеж таки не наступила.
Нарешті послїдної суботи мала відбути ся рішаюча конференция амбасадорів. Але коли они зійшли ся на засїданє, росийский представитель надіслав письмо, в якім по
відомив, що Росия вже відкликала свою залогу з Тієнтсіну і до того самого взи
ває другі держави, застерігаючись, що ко- либ они сего не вчинили, то Росия не піде з ними. Коли відчитано се письмо росийского амбасадора, китайскі заступни
ки заявили прямо, що не приймають жа
дних услівій, а француский амбасадор за
раз таки від’їхав домів.
Супроти сьвітового імпериялїзму Ні
меччини, який проявляє ся так ярко навіть в промовах самого цісаря, не диво, що як-раз Німеччина приняла на себе ролю провокатора Китаю, бо Анґлїя, хотяй по
водить ся тими самими інтенциями, ще пі
сля бурскої війни дуже обезсилена, а над
то занята коронацийними приготованими і теперішною недугою свого короля. З дру- гої-ж сторони Росия зискала певно на по- пулярности в Китаю, що показала ся слов- ною і додержала вірности в заключеній умові. Однак коли розглянемо ся між при
чинами сего діссонансу, то ся подія вия
вить ся нам лише одним огнивом в довгім ланцуху взаїмних забігів о узисканє ріша
ючого виливу і переваги в китайскім цар
стві.
Революцийний рух в Китаю кітлує ще завсїди, а тепер навіть бере гору. Та ко-
З польскої праси.
.Про вшехпольску ідею, відозвав ся зі своєю гадкою і »Рг2єсі8\у іі«, висипавши ось що: Пе
редовсім уважаємо розмірно скоре розширене сеї нової гадки в нашій суспільності! кори
сною проявою. Не тому, немов би вшехпольо- нївм посїдав знамениту програму і в практиці вибирав средства, в даній хвилі найліпші. Про
тивно, він похибляє дуже в однім і другім на
прямі, а маючи найбільше нриклонників межи молодїжию і людьми легко запальними, надто нохопними до «політики жертв і діл», навіть мимо волі керманичів, приносить дуже часто одиницям, а нераз і загалови дуже поважні шкоди. Мимо того зачисляємо єго з р :ст до ко
рисних знамен, бо він доказує, що наша су
спільність домагає ся чогось більше, чим на коротку мету обчисленого опортунізму, що на
рід глядить дальше, чим замкнені в парламен
тарних борбах і закулїсовпх укладах заводові політики. Велике вражінє, яке викликала бро
шура проф. Охенковского і сильне заінтересова
не ся вшехпольскою демокрациєю, се дві події', належачі до тої самої катеґориї і вказуючі на ту саму тенденцию, се доказ, що польский на
рід потребує вже віднови програми, створеної кра- ківскою школою перед близько сорок літами. А що суспільність клонить ся до розширеня єго, хотяй ф ак ти ч н і політика дїлає радше стїсняю- чо, се видко з розширеня вшехпольонїзму і се власне є К' рисною проявою».
Против руских ґім назий взагалі, а особен- но против ново основуючої ся в Станиславові уряджують польскі дневники нагінку при помо
чи «Ґалїчанїна». Пожадану нагоду подала їм прогульна учеників рускої ґімназиї у Львові на Чорногору під проводом своїх чотирох профе
сорів. Іменно в памятковій книзі польского «чор- ногорского дому* вписав якийсь ученик ось який вірш:
Давно було се, не гостина
Був твій до нас прихід, ту, Ляше!
Тебе принадила країна Розкішная, богацтво наше.
І гнет на штуки розривати Почав ти добичу пригідну, Панам вельможним роздавати Богату нашу землю рідну!
І ляцкі діти, мов ворони Землицю нашу гет насіли І кровю рускою загони Землиці сеї обкипіли!
Хоть татарва гнетла нас клята, Завзятий Лях на те не глянув, Та замість підоймити брата, Він твердо йму на груди станув.
Признаємо, що як вид жидівского Яремча, так і гостина в польскім домі під Чорногорою могли вражливій душі молодого поета насунути сумні історичні рефлєксиї, але по пашій думці треба було вибрати одно з альтернативи: або не приймати гостини в тім домі і то даром для цілої прогульки, абсґ не вписувати таких істо
ричних рекримінаций у книгу своїх госгеприєм- цїв. Тим більше було се лишне, що подало при
чину польским дневникам накинути ся на про
фесорів, які проводили вандрівцї та імпутувати прямо їм самим сі дописки і сконструовати з тих даних загальний закид против руских ґім- назий, який містить ся в заголовку дотичної статі «Пгіеппік-а роїзк-ого» : Осігіе і ]ак \уу- еЬо\уиіз зіз Ьаф іатасу?
Д о п и с ь.
З Тернополя.
(Будова церкви і „Народного Дому).
Вичитавши у «Русланї» допись з Тернополя, в котрій між иньшими говорить ся про будову церкви та «Народного Дому», в котрій то дописи Ваш, здає ся, таки кореспондент приніс кадило тутешному о. нарохови та рускій інтелїґенциї, я беру за перо, та прошу о місце у «Русланї»
для тих кілька моїх слів
Передовсім я є противником сего, щоби пу- бличні справи представляти все лише з їх добрих сторін, а всякі слабі сторони та неради- вість тих, у котрих руках о.:и почивають, окри
вати, щоби, мовляв, тим лише справи не ослаби
ти та не зражувати людей. Се) гадка ошибочна, а публичне піднесене хочби не знати яких блу- дів мусить причинити ся все до їх уздоро- вленя.
Автор дописи з Тернополя належить, здає ся, до тих людей, що лише усе хвалити вміє.
А тим часом справи ним піднесені як-раз на похвалу не заслугують. І так справа будови цер
кви спить твердим сном. Комітет для будови церкви, в котрім, по гадці автора руска інтелї- ґенция тернопільска має розвинути живу діяль
ність, не дає ніякого знаку житя і від кількох літ не мав ані одного заеїданя. А справа будови церкви ту у нас вельми пекуча. В неділю в цер
кві немислима тіснота так, що з тої причини молодїж рускої ґімназиї і реальної школи слу
хає недільного богослуженя у шкільних каплич
ках та вже завчасу учить ся відчужувати ся від церкви. Розумівсь, що і много руских вірних з тої самої причини шукає заспоковня своїх ду-
2
шевих потреб по костелах. А коли і одамо, що тутешнє руске щуховеньство усе дуже радо бере участь у всяких процесиях та парадах, устрою- ваних тутешними латиньскими ксьондзами та єзуїтами, а як-раз обрахованими на рускі »ду-
Ш И Ч К И * , то і не дивниця, що число тих душичок у нас маліє, а у них росте.
Чия в тім вина, що той комітет не дає знаку житя, я не беру ся судити, констатую однак, що в тій справі нич а нич не робить ся, а про худову церкви ніхто й не гадає. Тому вістка подана часописями, що в Тернополи при
ступають до будови церкви, єще передвчасна, — а єсли так дальше пійде, то не скоро она і здій
снить ся.
Так само стоїть справа і з будовою-Народ.
Дому*, а інтелїґенция наша не є так сильно нею занята, щоби то було причиною єї байдуж- ности що-до будови церкви. Ціла діяльність Ди
рекцій' -Народного Дому* обмежилась на однім одинокім засїданю, та на справленю 200 пушок до збираня грошей, котрі спокійно повивають в скрини у директора Товариства.
Тому не належить хвалити те, що на по
хвалу не заслугує. Такими похвалами і найліпша справа забагнить ся.
Се й було причиною, чому уважав я за по
трібне ту допись по части справити. Може мої слова, згідні з правдивим станом річи, спонука
ють дотичних людей ДО більшої Д ІЯ Л ЬН О С Т І!.
УеГиХ.
На рускі потреби.
Буджетова комісия ухвалила на р. 1902 між иньшими:
Для Товариств дяків трех єпархій
по 200 К ... 600 к
„ СС. Служебниць в Кристинополи
(на будову новіцияту) . 2.000 V
„ ОО. Василиян на будову нові
цияту в Крехові . . . . 2.000 V
„ Руского театру під зарядом -Рус. Бесіди* крім дотеп, під
моги 14.500 К на 2-ге півріче
1902. 2.000 К . . . . 16.500 і )
На рускі шкільні книжки 12.000 33
Для часописи -Учитель* 1.000 33
„ товариства -Цросьвіта* 6.000 11
На -Посланник* і місийні книжочки . 800 3»
Для Наук. Тов. ім. Ш евченка:
1.000 3.000 4.000 1.000 1.000
к
33 33
на Руск. Іст. Бібліотеку на археоґр. комісиї на наукові виданя для етноґр. комісиї на етноґр. експедицию
Для часописи -Дзвінок* 400 зз
31 СС. Служебниць в Ж уж ели 200 13 33 Інститута дівчат в Перемишли
звичайну підмогу 400 73
надзвичайну підмогу 2.000 33
Для Рус. педаґ. Товариства на укр.
рус. бібліотеку . . . . 600 73
V Рус. педаґ. Товариства на з’їзд
педаґоґічний . . . . 200 зз
зз Рус. педаґ. Тов. для рус. виділ,
школи ім Ш евченка 6.400 33
зз 0 0 . Василиян на видавництва
релїґ. моральні . . . . 400 »7 33 церк. комітету в Галичи на ре
ставрацию (остатна рата) 2.000 73
На реставрацию церкви катедр. в
Станиславові (ост. рата) 4.000 33
Для женьскої школи СС. Василия-
нок в Яворові . . . . 1.600 33 3’ інтернату СС. Василиянок у
Львові . . . . . . 1.000 33
Рускі захоронки будуть обділені з гуртів- ної суми на захоронки піднесеної тепер на 5.000 К, рускі бурси з гуртівної суми 10.000 К, рускі інтернати з гуртівного 12.000 К, рускі Соколи з гуртівного 4.000 К, рускі акад. товариства з гуртівного 2.800 К, рускі то ариства шкільної помочи з гуртівного 1.200 К, -Львівский В ояж буде наділений з гуртівного 3.000 К, -Сельсини Господар* в Олеську з гуртівного 4.000 К при
значеного до розпорядимости Виділу кр.; для п. Ш араневичевої одноразовий додаток в сумі 720 К як вдові б. консерватора.
Н о в и н к и.
— Календар. В с у б о т у : гр.-кат. Евсевія, Юлїянїї; рим.-кат. Кирила і Методия. —■ В н е- д ї л ю : гр .-к ат. Агрипиии, рим.-кат. Ісаії.
— Від Адміністрацій. Просимо наших ВГ1. Пе
редплатників, відновити передплату і вирівиати залеглости, бо на кредите не будемо посилати часописи.
— Тарасове сьвято в Перемишлянах. В неділю дня 13. липня с. р. о год. 8. вечером, в салі ка- синовій в Перемишлянах, відбуде ся вечерок м у
зикально вокальний в честь 41. роковин смерти Т. Ш евченка з отсею ироґрамою: 1. Вступне
слово, др. К. Давидович; 2. Лисенко: -Ой пущу я кониченка*, тріо з хором при акомпанїяменгї фортепяна, хор мужеский; 3. Ш евченко: -Топо
ля*, деклямация (Ів. Пилипець); 4. Сольо скрип
кове. (Паньків Ст.); 5. Вахнянин: -Ой ішли на
ші славні Запорожці* (хор міш. читальні в Пе- ремишляиах); 6. Нашегег; -Ь е ігіе г Сгизз*. пос- Іигпо на гарфовій цитрі (виконає о. Купчинь- ский); 7. Ш евченко-Лисенко: -Гетьмани, гетьма
ни*, сольо басове з акомп. фортепяна (О. Ри
бак); 8. Ш евченко-Топольницкий: «Три шляхи*, хор. муж.; 9. Шевченко-Лисенко; -На що мені чорні брови*, сольо тенорове (О. Селезінка); 10.
Витвицкий: -Соловій*, фортепян (виконає М.
Кекишівна); 11. Лисенко: -Ой вербо, вербо* (хор мішаний з Утїхович); 12. Франко-Лисенко: -Не забудь*, сольо тенорове з акомп. фортепяна (Стан. Сіяк); 13. Шевченко-Вахнянин: -Ой по го рі ромен цвите* (хор міш. читальні' -Просьвіти*
в Перемишлянах); 14. Нїщиньский: -Люблю ди
витись*, дует: тенор і бас (о. Мик. Селезїнка і о. Амвр. Рибак); 15. Нижанківский: -Гимни сла- вяньскі* (хор муж.); 1(5. Ш вченко: -Бю ть по
роги*, деклямация при акомп. фортеи. (М. Рих- вицкий); 17. Шевченко-Лисенко: -Завіщанє*, октет-хори, закінчить; 18. Образ з живих осіб.
Ціни місць: Два перші ряди по’З К, дальші 2 К, вступ на салю 1 К, для селян і міщан 50 с.
— Концерт в Перемишли. Перемискни -Бонн*
устроює дня 7. липня с. р. при снівучасги п. Оле
ксандра Носалевича, сьиівака надворної опери в Альтенбурзї, капельмістра п. М ати і музики 77. п. п. концерт з отсею програмою: 1) Нгі- т а ї і — увертура з опери „2акІе(у Р гіп с“ орхе- стра 77. п н. 2) Ь. А. ГЗіеІг — Сьпізак — мі
шаний хор з тов. фортеияну і скрипок. 3) Н.
У ісихіеш рз — Вгіїапі Могсеаи сіє Заіоп. сольо скрипкове п. М ати в тов. орхестри. 4) Лисенко -Ой чог.іж ти почорніло* сольо сьпів п. О. Но
салевича. 5) Ф. Колесса «Лемківскі пісні'*, муж.
хор. 6) Чайковский -Серенада» сольо сьпів п. О.
Носалевича. 7) Йгпсіапа — хор з опери -РгоЛа- па Меуезіа* мішаний хор з тов. орхестри.
Іспит з державвої рахунковости зложив між иньшими Михайло Паньків з Камінки струм, і Марин Михальска з Винник.
— Вихор в перемискім. Дня 2. с. м. звіяв ся над Дружбовичами шалений вихор і знищив стайню на 150 штук худоби та убив бика.
— Еміґрация. Дня ЗО. червня с. р. виїхали до Канади з повітів коломийского і станиславів- ского три повні ваґони емігрантів.
— Конзць КІНЬСКИХ перегонів у Львові запеча
тано вчера кровю. Один з їздців, поручник Ельц, упав так нещасливо, що поломив собі кости і розбив голову. Нещасного завезено до війско-
ЮРИЙ К М І т.
На термін.
(Дальше).
Чортова Скала 19. V’!. 1894.
Дорога Юлю!
Нині одержав я від Тебе паку
нок. Щиро дякую за всьо, а за кра
сну, дуже красну сорочку таки ці
лую. Трібував я єї нині на собі.
Ш кода лише, що в шиї трохи за вузька, жалую, що моє біднятко напрацювало ся, а робота не випала вновнї так, як треба. Розумнїйше, гадаю, було би, піднімаючи ся такої тяженької праці, тоб то вигафтову- вання і вишиваня сорочки, перше взяти з мене міру, або написати про неї до мене. А тоді' не мав би я слів Тобі на подяку, та я й так щиро дякую в гадці, що — аби То
бі дав Бог лише здоровля — па бу- дуччину будеш розумнїйша і все буде дуже добре.
Ти ще, моє серденько, питаєш ся, чи маєш їхати до Львова лічити ся ? Коли Твойому здоровлю сього конче потрібно, то їхати чим скор
ше й рятувати ся, як лише можна, Здоровлє — перша річ! Я не спи
няю Тебе; на се вислав я Тебе. Ро
би, що вважаєш за добре для себе.
Прикро воно вправдї й жаль, що ми не вміли пригосподарувати бодай стілько, аби мати на лиху годину, от як тепер Тобі потреба, а мусимо
— немов би ми сиділи на бурку —
витягати з каси, що придбали Тато.
Бо за сих кілька неділь, як від’їхала Ти, годї міні було призбирати стіль
ки, аби ще й Тобі післати; з того місяця мусів я покрити деякі давнїй- ші потреби і видатки. Тобі, кілько я міг, післав, а доходів тепер у літі, як знаєш, нема майже ніяких. Адже ми обоє разом мали більше часу, заощадити щось. От прикладом се:
Стіг сіна від осени до нового сіна повинен вистарчити для одної, на
віть великої корови. А нам вистат- чило до половини зими. Правда, ко
рова мала того сіна як хлоп на бо- гатім празнику, та що з того? На корові не прибуло нічого, а ми в половині зими мусїли викинути двацять кілька ринських знов на сіно. Сі гроші, як сама знаєш добре, придали би ся тепер, аби рятувати Твоє здоровлє. А так нема. Купили ми, пригадуєш собі, далеко менше сїна, ніж мали ми перше свого вла
сного, а одначе на значно довше ви- статчило при ощадности, хоча о мно- го смачнїйше, не минуло ся й ви- статчить аж поза нове сіно; корова не мізернїйша нїж перше, коли сїна мала повно аж під ногами. А колиб ми се куплене сіно так не щадили, вже давно було би минуло ся і кіль- канацять ринських знову викидай.
Може слуги винні? Та бо даруй — не гнівай ся! І Ти, коли прийшло Тобі робити, не ліпше від них р о била, а вони робили робом Пані;
зрештою пані казала їм так робити і не помогло, хоча мене се гризло.
Така сама ощадність і з дровами, що знаєш, кілько коштували жури й гроша, аби їх придбати для хати.
І так з кождою річею, перейшовши
все аж до змарнованого кусника хліба.
Видиш, моя люба Юлю, колиб ми були не скнирами, скупцями, але ощадними всюди, в конідій рі
чи; колиб ми всьо, що маємо, ро
зумно пошанували, правда помір
куй, таки нині щось було би в нас, не менше може як у дру
гих, що проживали на нашім місці.
А так що ми приробили? Скажи, де наша праця? Що коло нас видко?
А прецінь ми обоє не дармували.
А одначе ми не приробили навіть кільканацять ринських, аби бодай Тебе ратувати. Тому ідемо до каси не складати, але витягати, доки дасть ся, но небіщику Вітци, бо свого не м ’ємо і не будемо мати, доки не опамятаємо ся. Правду сказати, коли не вміємо нічого для себе придбати, то бодай дітям на
шим випадав лишити се, що Тато полишили, а ми і се їм видираємо.
Боже, які се родичі? Чи се не гріх?
Призадумаймо ся добре! Одначе, Юлю, моя люба, — не гризи ся, пригорни ся до мене, всьо ще мо
жна направити, лише треба хотіти пійти за моїм проводом без злости, й відворкування, бо се для мене страшнїйше, ніж сама смерть, а для нас усіх із діточками заглада.
Поміркуй, моя люба, де нерозумна жінка не зважає на свого чоловіка, але жиє, як сама хоче, який там гаразд? Глянь на славну свою тіт
ку. Чи є там милий спокій, взаїм- на любов, поважаннє, доробок, зд о ровлє, охота до житя? А люди за що їх мають? Обносять, хто не хо
че. А де розумна жінка поважає свого чоловіка, улягає йому і за
ним іде, там їх поважають люди, бо між ними аж пахне щастєм, взаімна любов розстеляєть ся на всьому, поважаннє й достаток йдуть самі собою, там діточки виховують ся на красних людей, там аж хо- чесь жити кождому.
Юлю — серце моє! Ти любиш мене? Скажи, ах скажи, чи буду я ще з Тобою щасливий ?? Бог мені сьвідком, я хочу Твого, мого і на
ших дїтий щастя; чую се в собі сильно, що при Божій помочи до
веду Тебе і наші діточки до щастя, поважання й достатку, лише коли мене трохи любиш, не гризи мене нічим, бо се для мене страшна му
ка - гірша від смерти. Іди як ро
зумна, люба жінка за моїм прово
дом всюди і в кождій річи, бо я прецінь Твій чоловік. Адже нас Бог злучив, а церков поблагословила.
Не топчім того, що сьвяте. Там сказано, що треба чоловіка шану
вати, любити і його с л у х а т и . Чо
ловік — се велике слово в розум
них людий, більше ніж рідний та
то, рідна мати, бо тата ії маму жін
ка покине, а за чоловіком піде. А- би так було в нас із початку, мій Боже! Нам були би спливали мило, щасливо спільні дні нашого житя в любій любві, в поважанню у лю дей, в дорібку та здоровлю. Ми ни
ні обоє тішились би Твоїм здоро- влєм та наших любих, дрібненьких діточок. А так пішло Твоє здоро
влє і моє надірване — ратувати його не придбали ми нічого. Наше гіодружє було досі таке, немов би Бог увігнав двох голодних вовків у одну хату. Але при помочи Божій Ти вже не ся, що була перше.
