Ч. 5. Львів. Субота дня 8 (20) січня 1900. Річник IV.
і --- - . --- • «
; Передплата ;
на «РУСЛАНА» виносить:
в Австри :
на цілий рік . 10 зр. (20 кор.) , на пів року . 5 зр. (10 кор.) І иа чверть року 2'50зр.(5 кору
на м:сяць . 85 кр. (1 к. 70 с.) •
За границею:
на цілий рік 16 рублів
або 36 франків
на пів року 8 рублів
або 16 франків і Поодипоке число по 8 кр. ав. І
.Вирвеш ми очи і душу ми вирвеш: а не воаьмеш милости і віри не возьмеш, бо руске ми серце і віра руска.« — 3 Р у с л а н о в и х псальмів М. ІІІашкевича.
• Виходить у Львові що дня ;
’ крім неділь і руских с.ьвнт ■ о сод. 6-ій пополуднії.
Редакция. адм іністрації і ' експедицня «Руслана» під ч. 9 ; ул. Кояерника(Лїндого ч.9.) Екс-
; педиция місцева в Аґенциї Со- і ' і коловского в пасажі Гавсмана. ;
Рукописи зверта». ся лише ; і на попереднє застереженя. — ’ Реклямациї неопечатаиі вільні , від порта. — Оголошена Яв і- ! чайні приймають ся по ц ін і і
10 кр. від стрічки, а в .Наді- ( сланім» 20 кр. від стрічки. По- ; дяки і приватні донесена но і і 15 кр. від стрічки.
Русини в XIX. столїтю.
(Огляд в птичім леті.)
(Далі).
Оглянувши розвиток народного житя і ідеї национальної на Україні, звернемо ся тепер до австрийскої і угорскої Руси.
На початку ХІХ-го столїтя бачимо о- бидві сї частини Руси, хоч найбільше збли
жені до західної цивілізациї, в крайно су
мнім і невідраднім положеню. Народна сьві
домість і тут і там заникла зовсім, угор- ску і австрийску Русь залягла страшна темрява, лише під курною стріхою збере
гло ся руске слово, виперте зовсім споміж иньших верств рускої суспільносте. Мудрі володарі австрийскі (Мария Тереса і її син Йосиф II.) звернули особливу бачність і печаливість свою не культурне й суспільне подвигненє руского народу, однак не най
шли відповідно до того підготовленого по
ля і людий, тимто їх найкрасші і найрозум- нїйші змаганя вінчали ся невеликим успі
хом, або рано змарніли. Рускі виклади за
ведені цїеарем Йосифом II. в львівскім у- нїверситетї не осягнули своєї цїли так са
мо, як довший час засновані для відповід
ного вихованії руского духовеньства семи- нариї у Відни і Львові не давали познаки руского духа і народної сьвідомости.
Анї передові Русини, анї правительство не мали ясного розуміня про руску народ
ність і мову, церковний язик уважали кнн жною рускою мовою, але звичайно послу
гували ся латиньскою (а відтак нїмецкою)
або польскою мовою навіть в церковних і проповідях, архиєрейских посланіях і в у- ' рядованю поміж духовними властями. Ще
і в 1842 році архикіатедральний нроповідних (опісля митрополит) Спиридіон Литвинович виголошує каяапіе па игосхузіойс /( а р іє т а Во2е§о сегк\уі ра^айа1пе^ тіе]зкіеі М'піе- Ьо\\тхіесіа N. Р. М. XV ргяуіотпойсі Хаф ргхе\¥. СгГ2е§ог/а ІасЬітоххісга, зиГга^апа Меігороііі Ьаііскіеі— і р08\уі§са 5гап. Сгіоп- к о т Іпйіуіиіи йіаигорі^іапзкіе^о Іууотеакіе-
£О. Живу мову руску вважали тоді хлои- скою мовою недостойною иисьменьства і церковної проповіди, а лише церковний я- зик видавав ся тодїшним передовим Руси
нам привідним до иисьменьства. Однак за
для неприступности і незрозумілости єго для ширших верств суспільності! не міг цер
ковний язик стати мовою щоденного житя і длятого в тих кругах говорено в Гали
чині по польски, на Буковині по нїмецки, а в Угорщині по латині або по мадярски.
Церковно-словяньский язик здержував отже таким способом відроджене народного рус- кого иисьменьства і розбуджене рускої на
родної сьвідомости, а найліпшим доказом того є та обставина, що за весь час т. зв.
руских викладів в львівскім Університеті не появила ся в Австриї а н і о д н а рус- ка к н и ж к а .
В у г о р с к ій Р у с и перші письменни
ки, що вийшли споміж руского духовень- ства, пишуть свої твори латиньскою, цер- ковно-славяньскою або мадярскою мовою.
Нічого дивного, що сї писанії не могли там розбудити і оживити рускої народно
сте. Події 1848 року, мадярска ворохобня, переслїдованє угорских Русинів революций- ним мадярским правительством, розбудили поміж більш осьвіченими верствами рускої суспільносте сьвідомість своїх народних прав і австрийске правительство заявило доволі прихильносте що - до національних домагань угорских Русинів (народної рівно
правносте з Мадярами, засновуваня руских шкіл і т. п.). Однак самим передовим Ру
синам, що подавали такі домаганя прави- тельегву, анї самому правительству не бу
ла ще ясна справа рускої народносте і ру
скої мови.
Адольф Іванович Д о б р я н ь с к и й (до
бре відомий Галичанам з Наумовнчівского процесу), котрий при втихомиреню мадяр- скої ворохобні з підмогою росийского вій- ска грав видатну ролю, переняв ся був о- бєдинительною ідеєю славянофільскою а радше общерусскою і попровадив весь кру
жок осьвічених угорских Русинів, що згро
мадили ся около него, і цілу справу дви- гненя рускої народності! в Угорщині на манівці. Сей кружок угорских Русинів, між котрими були й тамошні письменники, пе
ренили ся хибними поглядами, що москов- ска мова є готовим общеруским язиком лі
тературним, що на тім язиці істнує вже го
това вироблена література пригідна і для угорскої Руси і стали в своїх творах на- магати на московщину. Не тямили они се- го, що московщина для загалу рускої су
спільносте так само мусїла бути мертвим язиком, як і церковщина і що задля того не може розбудити рускої народності! до
ВЛАДИСЛАВ ОРКАН.
< нТч. >
(в о д н ім а к т і).
(Конець)..
МАЧОХА. От так приходить...
(обзираєть ся неспокійно'.
ҐАЗДА (хитає головою, шепче). Бідний, ой бідний! скапаний сьвіт...
(Чути крик сови).
Чуєте її?
(Мачоха схоплюєте ся та обзираєть ся трівожно).
Смерть кличе, накликує...
(Чути знова крик сови).
Чуєте її?...
МАЧОХА. Треба йти...
(загортаєть ся хустиною та покидає ватру).
1 АЗДА .кличе ї ї). Це втечете! Дарма! До
жене вас всюди...
(Довге мовчанє).
— Мариню!
— Щ о?
Я бою ся... (прнсуваєть ся до сестри).
(По хвилі).
МАРИНЯ. Зьвізда скотила ся...
ҐАЗДА. Люди умирають по ночі...
(Шелести, трепіт, тихі шепоти).
— Мариню!
— Щ о?
— Щось перейшло тамтуди...
— Здаєть ся тобі...
(П о ХВИЛІ).
— Мариню!
— Щ о?
— Щ ось сховало ся за ялівцем...
$
— Говориш!..
(Мовчанє. По хвилині перелітають віддалені го
лоси, відзиваєть ся гомін труб, плач скрипки та далекий, жалісний, невиразний сьпів).
— Мариню!
— Тихо-но! Хтось сьпіває...
ҐАЗДА. Ет, куди!...
(Сьпів). ,
♦ Вітерець шепоче
З листками бучини — Туга й жаль гіренький
Вже мене не кине...
Гей!... Вже мене не кине!...»
(Довгий, плаксивий гомін).
— Танка!
ҐАЗДА. Аякже, вона...
— Танка на загонах...
— Йде тай плаче...
(Сьпів).
«Букові листочки Позвисали в долі — Та призирають ся
Ось моїй недолі...»
ЗОНЯ (при ватрі). Ой, твоїй недолї...
(Гайка ирнближаєть ся з дитиною на руках та стає).
МАРИНЯ. Ходи, загрій ся... далеко йдеш . оболонями...
ТАНКА (йде)- Далеко...
(Приходить та сідає).
ЗОНЯ. Був тут Антошко...
ТАНКА. З мачохою?!
(Спокійнїйше).
Куди-ж пішли ? ЗОНЯ. Не знаю...
ТАНКА. Страх, зимна ніч...
ҐАЗДА. Ой, зимна! Не лише ся... Куди-ж ти йдеш ?
ТАНКА (здавлює плач). Куди понесуть ме
не очі...
ҐАЗДА. Бідна!
ТАНКА (встає, пристрасно). Не милуйте сн наді мною! Не прошу!
ГАЗДА (бере ї ї руку). Сїдай-но, еїдан. Не лише ти одна блукаєш ся по ночі.
Не лише ти...
(Чути далекі накликувана).
Сьвіт для одних периною, а для иньших снігом... Дарма! Так, видно, було писане.
ТАНКА (колише дитину). Зю-зю!...
(Ледви чутний сьпів)
«Не було, не було Щ астя у сім краї Обійшло боками — — —
• (нараз уриваєть ся).
ЗОНЯ. Мариню!
ТАНКА (схоплюєть ся). Тихо-но!... Яке се дивне...
(сідає).
МАРИНЯ. Що тобі такого?
ТАНКА (тремтить). Ніщо — Ніщо...
(Довге мовчанє пронизане тишияою).
— Мариню!
— Щ о?
— Не чуєш ?
— Ні... ’
— Не бачиш?... там...
ТАНКА (спозирає нараз). Антош ка!!!...
(Тулить ся до сестер та дивить ся сшц,но на
лякана у вказаний бік. Зоня тремтить налякана.
Ґазда зробив хрест на чолі. Вогонь гасне.
Сумерк).
МАРИНЯ. Всім лише так здаєть ся...
2
ЖИТЯ, до сьвідомости. Угорско-рускі пись-
сяде по 10 або 12 мужів довіри з всяких фрак-менники, запоморочені обєдинительною іде єю, гордували живою рускою мовою, яко
«мовою слуг« не тямлячи, що коли їм за- багло ся «паньскої мови«, то такою в У- горщинї мусїла бути передовсім м а д я р - ска. Всякі намаганя угорско-руских пись
менників аж до останних часів XIX. ст., щоби в Угорщині витворити письменьство на московскій літературній мові, показали ся безуспішними, всі літературні твори та- мошних руских письменників, писані шту
чною мішаниною московщини і церковщи- ни, з приміткою рускої і мадярскої мови, а деякі новійші письменники і публіцисти, побачивши безуспішність таких заходів, почали прямо писати по мадярски і відцу- рали ся своєї мови і народности. Таким хибним иоставленєм літературного і нацио- нального питаня, звихнули угорско-рускі проводирі зразу руску справу, угорска Русь не видала ні о д н о г о замітнїйшого літе
ратурного таланту, низші верстви народу остають в крайнім занедбашо, темноті і без- норядности, а руска інтелїґенция стала ма
дярами або мадяронами, або нишком-тиш
ком москвофільствує, шукаючи в тім сво
го приватного вдоволена.
Угорска Русь є для нас отже відстра- шягочим прикладом, як то понеханєм і за- недбанєм рідної мови своєї, а штучним за-
щіплюванєм чужини, можна занапастити І
тивний комітет правиці, щоби ще раз заявити,культурний розвиток і поступ народу спо-
що правиця держить ся солідарно.сібного до такого зросту, як можна затра- го занедоаня і упадку спадає тяжкою ви-
типі свою народність. Велика частина с е -;
і Ферянчічом.ною і на найблизших братів — галицких
січня. Дехто припускає, що вже в маю с. р.збе-Русинів, що дійшовши до сьвідомости, не '
руть ся делєґациї на ново, щоби ухвалити бу-йшли з підмогою моральною своїм братям,
джет на 1901 рік. Розуміє ся, що перед тим бу-не вказали їм прямого шляху, яким би їм
дуть переведені нові вибори.треба простувати до народної мети, або по-
давали вельми слабоньку поміч. Останними
але з дрібних розкинених вістий можна догадуроками завязали ся тїснїйші взаємини між
вати ся, що А н г л и ч а н и в и с т у п а ю т ь о ф е н - ми висів кнут Баденівский і строгість пок. кар-угорскою і галицкою Русю, положено
ПО- з и в н о . План Робертса лежить в тім, іцоди всі- динала, поти они сиділи тихо (льояльно). Алечини
ДОвзаїмного опізнаня і розбудженн
ми силами ударити на ораньску републику і івід 1898 р. стали они «брикати». Брикане сенародного руху між угорскими Русинами
заняти Блємфонтен, престольне місто. В тій цїли І зносили народовці через якийсь час, думаючи,і можна сподївати ся,
ЩОті змаганя не
рушив Булєр з свого табору під Фрер (над Ту- щ0 се Ро0ота лиіпе рєдакциі «Галичанина». Але_ ш і г г. г г і м з . ми ,помилили ся», признавсь «Дйло». А тепер
остануть без успіха і видооудуть угорских
гелею) на захід, щоби з заходу обійти становище ,р ,,СІ галицка не може все іти в парі з людь-Русинів з неминучого запропащена
(Далі буде).
Боерів, що розложили ся ліворуч Туґелї. Булєр ударив проте на місцевість Спрінґфієльдс вже 15. січня, а в однім місци перейшов ріку. Через Спрінґфієльдс хоче Булєр подати руку Вітому
в Лєдісміс, а відтак разом вдертись від всходу і ДОВЦ1- не зм інили своєї програми, а лише допо- Здає ся, що недільне видане Уїіеиег 1 д0 Орану через Гарісміс, вздовж зелїзного шля- внили єї «вимогами поступу і людского знаня».
принесе димісию кабінету дра Вітека, а утворе- , ху. Генерали Метвен, Ґатакр, Френч і Варрен
З політичного поля.
нє нового урядничого кабінету з двома Ь а п с із - ) мали би рівночасно вдарити на Боерів над Ора- ніаии-мінїстрами. На чолі кабінету стане др. нїєю-рікою. 16-го січня чути було навіть сильну Кербер і обійме крім сего теку внутрішних канонаду над Модер Рівер. Який плян придумає справ. До кабінету увійдуть: Вітек (зелізницї), супроти сего атаку Ж уберт, — побачимо, др. Вельзерсгаймб (оборона краєва), Бем-Баверк Грецкий міпїстер війни Кумундурос подав (скарб), Спенс-Боден (намістник Морави, справе- ! Ся до димісиї, бо мінїстер скарбу Сімопульос
дливість), др. Гартель (просьвіта), Кароль Д ж іо -! не дав єму 47, мілїона драхм па війскові цїли.
ванелї (радник двору при адмінїстрацийнім три
буналі, рільництво) і Гвідо Карль-Розенберґ (ди- пльоматичний аґент і Генеральний консуль І.
кляси в Софії, портфель торговлї). Міністром
Н о в и н к и.
„ ж ГІ . . . і — Нинішнє число «Руслана» висилаємо на оказ.
для І аличини буде др. ГІєнтак, ческимі міністром
^
т0
нехотїв бути нашим передплатником, ззо- без теки др. Резек, секцийний шеф міністерства лить єго нам ласказо відослати. Наших дотеперіш- просьвіти. Нїмецкого міністерства без теки не 1 них передплатників просимо о ширене «Руслана»буде, иозаяк лівиця не «прикладала до сего іме- і приєднуване для него нових абонентів Перед- І ВС1М цікаве , ТЄ) що
,
ді-
ло<
добачило в «Русла нованя ніякої ваги», просто сказавши, не хотіла пСаТа ’ Руслана» коштує річно 10 зр.^2 0 корон), і ні» алїянта «Галичанина», а то по причині, щ<мати свого ЬавОаіпапв-мінїстра, - а ЮЧ„ к а о іаа , \ на скрізь урядничии, німецкии.
Яке становище мав би заняти новий кабі
нет, виходить з річи цісаря до др. Зачка. Кабі
нет сей «не сьміє бути кабінетом лівиці», а тим меньше буде він кабінетом правиці, позаяк пра
виця, а радше Поляки, вислали туди лише од
ного представителя в особі дра ІІєнтака. Вибір упав на дра ІІєнтака лише тому, щоби в сей і спосіб (ргошоуеаіпг, иі иппуеаіиг) опорожнити місце першого віцепрезидента палати, котре від
так одержав би хтось з посеред лівиці, імовір
но Праде. Вибір др-а Пєнтака на міністра для Галичини не був щасливий. Др. Пєнтак звісний
з
своєї нетолєранциї в рускій справі і не має ніякого довіря в руских кругах.— Виділ «Україньско-руского драматичного То
вариства ім. Івана Котляревского пригадує отсим Вп. членам, що Загальний Збір* товариства — на основі нового статута, уложеного спільно з відноручникамц товариства «Руска Бесіда», а затвердженого міністерством внутрішних справ рескриптом з 11. падолиста 1899, до ч. 36.832 — відбуде ся в н е д і л ю дня 21. н. ст. січня с. р.
о 3 годині пополудни в великій кімнаті товари
ства «Руска Бесіда» у Львові (дім «Просьвіти»
Ринок ч. 10). — На порядку дневнім; 1) Справо- зданє з дїяльности уступаючого виділу за ми- нувший рік. 2) Справозданє контрольної комісиї.
3) Вибір голови, заступника і виділу товариства, а також контрольної комісиї. 4) Внесеня і інтер- пеляциї. Заразом подає виділ до відомости, що
на основі нового статута не розсилає осібних я ніколи яко сьвідок в єго прасовій справі з пос.
Плян кабінету на найблизший час такий, повідомлень про загальний збір. — З а виділ Вахнянином, котрого рівнож не знаю і 3 котрим т о лп Ке'обео скличе під конець січня (28-го) товаРиства: ґл. Огоновский голова, 7. Новицкий ія ніколи і нігде не був разом в товаристві. 3) конференцию ческо-нїмецку, що мала би заста
новитись над ческо-нїмецким нитанєм взагалі,
менно над язиковим законом. З обох сторін за- того н. ст. 1900 о 12 годині в салі «Рускої Бе- Саганка знаю, але я не чув ніколи нічого та ций ческих і нїмецких. Не будуть виключені НІ
ческі радикали, ні Шенереряни. Др. Кербер хо
че оба табори склонити бодай до роз’ему. На
коли би прийшло до роз’єму, то в другій поло
вині лютого можна би скликати парламент. На коли би і ся проба не повела ся, то др. Кербер продовжив би миротворну акцию ще в ческім соймі.
Члени конференції поділились би на сек- циї, ческу і моравску. В нарадах брали би участь деякі міністри і секцийні шефи. З ческої сторо
ни увійшли би в склад конф еренції: Кар. Ада- мек, Енґель, Форшт, Ґреґр, Кайцль, Пацак, Скар- да, Страньский, Зачек, Сілєнї і Перко (4 послїдні з Морави), кн. Щ варценберґ і Металь (з більшої' посїлости). З нїмецкої сторони були би між иньшими покликані: Функе, Перґельт, Нітче, Егііиґер, Кар. Шікер, ІІраде, Ґрос, Гец, Бернрай- тер і хтось з Шенерерянів. В сей понеділок збирають ся впрочім обменери лівиці, щоби в спра
ві конф еренції порішити деякі питаня.
Чи конференция буде мати який-небудь успіх, ми сумніваємось, знаючи аспірації обох сторін.
Факт, що Поляки вислали до нового кабі
нету члена «кола» а не урядника, викликав в ческих кругах недовірє до Поляків. ВчЬетіа, згадуючи про се, каже, будьто Поляки змінили вже фронт, але орґан поступовців додає з іро
нією, що пос. Яворский скличе небавом екзеку-
На днях конферовав др. Кербер з Булятом Делєґациї покінчили свою роботу 17-го
3 африканьского боєвмща не богато нового,
сїди» (в ринку над головною трафікою на І-по
версі). Перед зборами відправить ся заупокійне Богослуженє за членів Товариства в місцевій церкві о 7,10 сод. рано. О численну участь про
симо. — Від виділу філії Тов. «Просьвіти». — В Самборі 16. січня 1900.
— Товариство »Руских Женщин» в Перемишли устроює > Р а в т « , що відбуде ся в четвер дня 1-го н. ст. лютого 1900 в салях ратушевих, в користь убогої шкільної молодїжи. — З а Виділ:
О. Кормошева, О. Приймова. — Програма: Кон
церт музики війскової.; Хори «Бонна».; Декля- мация.; Танці. — Стрій для пань вечерковий, для панів балевий. — Вступ на салю 2 корони.
— Початок о годині 7і/, вечером.
— Пригадуємо, що «Вечерок коломийского Бояна« відбуде ся дня 23. січня с. р. Надіємось, що наша ГІублика поспішить радо на сей ве- черок.
— І. ч. «Молодої України», органу україньско- рускої молодїжи сконфісковала ц. к. прокурато- рия за статю д. Евгена Косевича: «Наша шкіль
на система на буковиньскім ґрунті». Другий на
клад часописи вийде нині.
— Сьвято Йордану у Львові відбуло ся вчера, як що рік, величаво. По богослуженю в Усиень- скій церкві вирушив похід під проводом Митро
полита Куїловского на ринок, де при одній з кирниць відбуло ся торжественне водосьвятє.
На водосьвятю явили ся: намістник, ґр. Пінїнь- ский, президент міста, Малаховский, віцепрези- денти Бобжиньекий і Коритовский, академічний сенат, член виділу краєвого, др. Савчак (в за- ступстві хорого на ногу маршалка) і численні представигелі властий. По осьвяченю води, по
хід, попереджений процесиями всіх львівских церков, війском, при звуках війскової оркестри і чаруючім сьпіві питомцїв з диригентом, Гор- ницким, на чолі, рушив ринком. В поході взяло участь десятки тисячів вірних і цікавих. Погода не дуже дописала, бо в часі водосьвятя падав сніг, що хвилями здвоював свою силу.
— В часі сьвята Йордану в Перемишлі' зало
мив ся на Сяні лід. Десять осіб вирятовано, о- дин міщанин утопив ся.
— «ДЬло» і «Галичанинь» розвели між собою сварню. «Діло» з 17. січня каже, що консолї- дация нанесла на галицку Русь богато лиха, бо
♦ кацапи від 1898 р. почали вже свою «киртичну роботу». Поки — каже «Діїло» — над кацапа
Русь галицка не може все іти в парі з людь
ми, що хочуть Русь московщити». «Русская Р а да» хитрила і лукавила в часі консолідациї, а т е пер хитрить ще більше в своїм «отзиві», кажу
чи, що народовці сполучили ся з «безбожними радикалами». Відтак заручає «ДЬло», що наро-
поступу
Стільки «Д-Ьло». Неначе у відповідь каже »Га- личанпігь». З відозви «Народної ради» вихо
дить, що нова иартия народних демократів не хоче антисемітизму, хоч селянин рускиі з при
роди є антисемітом. Длятого вирікають ся Ро- I манчук і Франко антисемітизму? Ось для того, ' бо Франко і єго радикальне чи социяльно-демо-
кратичне сторонництво було завсїгди на службі у жидів. Нова партия хоче бути «хлоискою», а іде з хлопами в розріз. Відтак кпить собі «Га- личанинт»» з українофільства, а то на основі самої-ж відозви «Нар. Ради», де сказано, що партия народовців доси була зовсім безсильна на політичнім та економічнім поли, так що з нею ніхто в Австриї не числив ся Українофіль
ство, каже Марков, було штучно викликане, без- иринципияльне, тож оно мусїло упасти, а Роман- чук мусів підчинитись Франкови. — При тім
що ми рівно як «Галичанин!»» не одушевили ся
«новою» програмою. На се скажемо «Долови»
таке: Як двох тобі каже, що ти пяний, то кла
дись спати, хочби і з «новою» програмою.
— Брайтер — ФальзиФІкатор. Ще в часі роз
прави домагав ся п. Брайтер покликаня п. Ви- сочаньского, директора філії краківекої «Фльо- риянки», на сьвідка, а то на обставину, що сей пан мав чути, як п. Манєвский просив п. Вахня- нина о інтервенцию до панни Ф. Суд відмовив покликати сего сьвідка мимо того, що і п. Вах- нянин піддержав Брайтера в єго домаганю, зро
зумівши, що се новий фіґєль редактора «Мопі- Іог-а». П. Височаньский умістив тепер в «Ргге-
£Іа<і-ї« з 14. січня таке письмо: 1) Редактора
«Мопііог-а» не знаю, не зіткнув ся я з ним ні
коли в житю лично ані через посередництво третих осіб. 2) П. Брайтерови не жертвував ся
за секретаря. ■ д а случай, як би п. Брайтер був в посіданю
— Загальні річні збори членів філії Товариства і якогось4 листу з моїм підписом, заявляю, що
«Просьвіти» в Самборі відбудуть ся дня 1. лю- , лист сей є фальзифікатом. 4) Пп. Манєвского і
з кого, що стояло би хочби в найменьшій звязи
з пос. Вахнянином, з артисткою Фіцнерівною, або з «Мопііог-ом*. Не чув я також ніколи про сплетню, яка мала кружити по Самборі на тему сих осіб, а про цілу справу довідав ся аж з спра- возданя дневників з процесу. Все те міг би я заприсягнути перед судом і жалую, що трибу
нал відмовив просьбі п. Брайтера, що кликав мене на сьвідка в своїй прасовій справі*. Таке пише п. Височаньский. Але на тім не конець.
По процесі подає п. Брайтер в »Мопі(,ог-і« з 7.
січня такий артикулик:
„баїісуівка ос!*ада су\УІІпа. Ропігеі латів згегату ге га їе т Іізі, г кібге^о теупіка, іе Іийгіе, Цбаеу па зіапоичзки, Іеккйтузіпіе пагизга]а сгезе сисіга — ]ак Іу т чурасіки розїа МїасЬиіапіпа, а £<Іу рггу,і<І2Іе Йас 8ичасіесітео ргатебгіе рггед за
сієш, иЧесІу сНа Ьгаки осію ^і, ІиЬ <11а іппусЬ иЬосг- пусЬ и-г§1§(і6и', тіїпо гіоіопез рггузі^і т і ^ а зі$
г ргатеїіа.
1)о іуеЬ іесіпозіек паїегу «чсіосгпіо і р. Ма- піетезкі.
Ьізі Ь ггті:
„БатЬог ЗО. дгибпіа 1899 (іує Ілгоч’іе йог§- сгопу Опіа 2. зіусгиіа 1900 рогпо те поеу).
ХУіеІтогпу Рапіе Месепазіе і коїе^о!
Бопозг^ Рапи те зргатеіе рапа ВгеДега, ге
« є теіаботут сгазіе — зіедгіаіет те’ сикіегпі Ног-
«’аіЬа г 6г. СЬггазгсгетезкіт, зіагозЦ Кіезгкотезкіт і тесеп азет Б іеиегтаппет і з і у з г е ї і б ш у тезгу- з су (зробгіете’а т зі<£, ге сі рапотеіе гееЬеа (о зо- Ьіе рггуротпас), ,)ак р. М а п і е т е з к і о роте і а-
<і а 1 Ьг. Бгіебизгускіети, £е зі§ косЬа «• Еіігпегсе, аіе боїусЬсгаз піе т і а і згсг^зсіа и піеї, бор’.его р.
Х'асЬиіапіп, кідгу т а теіеікіе гпасгепіе ті^дгу Кизіпагаі, борогад^І т и те Іе т . Рап Бд. зтіеіас зі§ — гаруїаї те’ ]акі зрозбЬ?
Ка Іо р. Мапіетезкі ибеггуі зі§ ро к’езгепіасЬ.
Рогтеаіат Рапи ггоЬіс г Іізіи теро игуїек, Дакі зф Рапи робоЬа. одротеїадат га тезгузіко, кгсзів §і§ ротеагапіет, Рапа Месепаза ишгопу зіида.
Л. Во&гкіетісг,
етегуї. гадса касіотеу і абтеокаї те ЗашЬогге <
Прочитавши сей артикулик, відніс ся пос.
Вахнянин до незнаного єму лично емеритова- ного радника судового і мецената п. Рошкевича письменно з просьбою, щоби п. Р. вволив ему донести, скілько правди містить ся в статейці
»М< п іог-а«? Пос. Вахнянин хотів від п. Манєв- екого жадати гонорової сатисфакциї, наколи би було правдою, що сей пан так о нїм виразив ся в згаданім товаристві. На своє письмо одер
жав пос. Вахнянин від п. Рошкевича таке пись
мо з дня 13. січня 1900. «Високоповажаний Па
не Професор! Кореспонденция, уміщена в «Мо- піїог-і* є ф а л ь з и ф і к а т о м , а факт в ній на
ведений н е п р а в д и в и й і просто сказавши з б р е х а н и й . Я ніколи чогось подібного не пи
сав, анї нікого до того не уиоважняв, а факт там описаний анї мені, анї названим тамже па
нам цілком незнаний. Я післав 9. січня спро
стоване до «Мопіб г-а з категоричним візванєм уміїцеия сего спростована на підставі §. 19. за- кона прасового в найблизшім нумері і такого над’ужптя мого імени плазом не пущу, бо по причині сеї кореспонденти мав я вже много неприємности. Анї я, анї жаден з панів нашого кружка не чув ніколи про які-небудь снлетнї на Вас.* — Здає ся, що до всего того коментар злншнпй.
— Злодїйскі штучки. Кілька днів тому украде
но на Стрілецкій площі селянинови Олєарникови мошонку з 59 коронами. В хвилі, коли Олєарник хотів пустити ся в погоню за злодієм, присту
пив до него звісний у Львові пройдисьвіт і зло
дій, Зєлїньский та почав єго здержувати, щоби в сей спосіб помочи злодїєви утечи. Злодій втік, однак Зєлїньского увязнено. Він не признавав ся до співвини і все було би може пішло по єго гадці, коли-б не факт, що Олєарник виразно чув, як Зєлїньский кликав за утікаючим зло
дієм: «Бгіекпі Е<Ьк!« Йдучи за тим слідом, по- лїцииний аГент, Пшестшельский увязнив над ве- чером Едварда Макушиньского, мулярского по
мічника. Найшов єго в реставрациї, як запивав в товаристві приятелів і якоїсь »бІУ-у«, котрим справляв «фунду*. Увязнений признав ся до сповненої крадїжи, однак з грошин найдено при нїм всего 7 корон і 80 сотиків. За решту спра
вив собі і своїй »фу-і« кальоші, капелюх, а для нриятетїв зготовив иир. Є се перший дебют Ма
кушиньского і до того цілком невдалий. — 3 Ра- дзївілова доносять про зручну крадіж в ваґонї, котрої жертвою упав один з варшавских купців, п. Ж. В переділці І. кляси їхала з її. Ж . молода і елегантно оділа особа. Паньскі руки і поведене пасажирки не зраджували, що тут має ся до діла зі звичайною, зелїзничою злодійкою. До- иерва при пересіданні на поїзд австрийскої зе- лїзницї в Радзївілові, пан Ж. спостеріг брак ну- ляресу в кишені, в котрім находило ся понад 2.000 рублів. Окрадений доніс про. се представи- телеви австрийскої жандармериї, Йос. Пєкошинь- скому, котрий велів зревідувати пасажирку і найшов при ній иулярес. Злодійку, що зве ся Байля Фрайткопф, -увязнено, а ношкодованому звернено гроші.
— Туртури в Самборі »Киг)ег ВгоЬоЬускі* пи
ше: Самбірска полїция знущаєть ся страшно над вязнями. Так н. пр. ідиотку Хаю Медлїнґер за микано часто до міских арештів на 2 -3 дни та не давано єї ніщо їсти. Аби улекшити собі зізнаня вязнїв, бито їх в голі пяти, замикано уста, стискано пальці зелїзними перстенями, що аж кров з них била. До замиканих та голодже- них не допускано нікого із свояків, аби не по
дати єму ложки страви. Найінтереснїйше те, що коли який полісмен не хотів мучити вязнїв, тра
тив службу, або був сильно переслїдований. — Слюсар, що робив знаряди до тортур, подавав за них рахунок маґістратови, а каса виплачу
вала єму.
З гір коло Делятина і Микуличина пи
шуть, що панує там чудова погода і кількасте- пеневе тепло. В Яремчи було колись тут 4- 10 степ. К.
— Православна церква а Толстой. Берлїньский Еосаіапгеідег доносить з Петербурга, що росий- скі духовні круги займають ся вже питанем е- вентуальної смерти Толстоя, хоть він приходить до здоровля. Московский митрополит конферу- вав з Побєдоносцевом, чи знаменитому росий- скому письменникови можна буде справити по
хорони після обрядів православної церкви, а то тому, що він мав будьто би в своїм послїднім творі п. з. «Воскресеніе* нарушити повагу церкви.
— Кабзулка та дипльомация. Кабзулки від ка
шлю мало не викликали у Франциї дипльома- тичних непорозумінь. На щастє вмішала ся в се полїция Було се так: Один з париских лікарів той, що винайшов кабзулки від кашлю, казав порозліплювати афіші зроблені справді арти
стично, що представляли, як королева Вікторин кашлає, а президент КріГер на пів у війсковім на пів у цивільнім мундурі подає їй іронічно кабзулки намальовані на афіші. Королева Вікто
рин сидить у кріслі та має дуже пригноблений вираз лиця. Трансваль, для тих, що уміють чи- і тати між віршами, здаєть ся говорити до Ан
глії: «Чим радиш собі па нежит?* — Лікар, що казав порозліплювати сі афіші, влютив ся ду
же, коли побачив, що якась рука здирає їх день- у-день і що видатки на рекламу кабзулок не приносять ніякої користи. Слїдно би замітити, що лікар розліплював кабзулї у найдорозших дільницях міста. Озлоблений пакостями незна
них урвителїв, рішив ся лікар вислідити, хто се робить єму такі пакости; якже-ж здивував ся, коли о півночі по годиннім вижиданю при ву
лиці Франс-Буржея побачив бриґаднєра та по- лїцийного аґепта, як зближинши ся з драбин
кою почали зривати швидко афіші. Лікар ураз із двома афішерамп казав приарештувати обох.
Можна уявити собі здивоване урядників відпо
відного комісарияту на вид арештованих двох агентів ііолїцийних цивільним чоловіком! Другої днини лікар мав у себе в гостині комісари по
ліцій, що заявив єму дипльоматично, що пре
фектура полїциї хоче винагородити єму понесе
ні втрати, але просив єго за те, аби спинив ся з налїплюванєм афішів, «доки Англичани не віднесуть бодай одної побіди*. Але лікаря не зворушили сі виводи. Він удав ся на судову до
рогу проти префектурі, що має боронити своїх горожан і опікувати ся ними. Здаєть ся, що префект схоче скинути цілу вину на мінїстер- 1ство заграничних справ.
— Гарні відносини! З Р о с т о в у над Доном пишуть нам: Недавно в слободі Т., Ростовскої округи, на Дону, місцевий волосний суд прису
див 19 різок одному своєму судді за крадіж вівці. У станиці А-скій за крадіж хомута був і недавно обвинений навіть почесний суддя сеї-ж таки станиці, урядник III. Нехай ми уже звикли до того, що наші волосні судді завждї виправ
дували того, хто купував їм більш горілки, се для пас не новина. Але щоб они у вільні часи крали вівці і хомути, про се ми ще не чували!
Отака то наша сїльска адмінїстрация.
Кар-ський.
— Про страйк в копальнях вугля пишуть до Хоте-ої II Іогіп-и: Страйк гірників хоч зле при
готований та зорганізований, не є несподіваною річю для тих, що знають тамошні відносини та бачуть сумну долю робітників. Але для власти
телів копальнїв, що мали досі нечувані користи і з «чорного дияменту*, сей страйк дуже не на руку. Они радять ся, як би то можна дешевим коштом полагодити із сим страйком. Між тими, і що займають ся сею справою, бачимо імена най
визначніших «аристократів*, а причина дуже проста: Копати вуголь дуже легко, бо не треба ніщо працювати, а користи можна мати дуже великі. За те стан робітників, що працюють се
ред убийчих відносин, є сумний. Тепер, коли ро
бітники ймили ся останнього средства .страйку, вуглеві магнати торгують ся о кождий гріш в підвисшеню платні, о кождий кільоґрам депута
ту. Концесиї пороблені гірникам онїнюють бух- гальтери гірничих зарядів на 2і/, мілюна корон Щ о сей рахунок не є точний, виказала вже «Аг- Ьеііег 7 Л ^ Але хочби й так було, то все таки ціла ся «жертва* властителів копальнїв в иорі- внашо з користями, які они мають з кервавиці гірників, є дуже страшна. Продукция вугля в ко
пальнях островско-карвіньского ревіру виносить
62 міл. метричних цетнарів. В бігу року ціна вугля підскочила о 20 сотиків на метричнім цетнарі тому доходи в самім 1899 р. були 6 мі- лїонів більші як звичайно.
— Сензацийна розправа. Як доносять з Пе
тербурга, викликав там велику сензацию вер
дикт судиїв присяжних, що оправдав Анну Ко- новалову, обвинену о се, що веліла удусити свого мужа шовковим шнурком, витягненим зі свого ґорсету. Муж єї був слюсарем. Она похо
дила рівнож з низького роду. Він єї любив ша
лено. Она вийшла замуж за него лише тому, що мати сего хотіла. Єї незвичайна краса довела до того, що она покинула мужа і стала удер- жанкою богатого пана. їздила каритою, одівала ся в найкрасшу одежу, строїла ся в брилянти.
А слідом за нею бігли очі єї мужа, що любив жінку над житє, навіть тоді, коли бачив, що она єго любови не варта. Надоїло їй се, що на кож- дім кроці бачить за собою мужа. Она запросила єго до себе, щоби будьто помирити ся. В єї еле
гантних комнатах лив ся шампан, она оказувала мужови як найбільшу сердечність, а він щасли
вий.... пив, доки не заснув. Тоді вийшла она з комнати, зажила морфіни, щоби не чути, що буде дальше, а єї приятелька і служачий зада
вили в одній з прилежних комнат єї мужа, вло- жили до паки і вивезли до лїса, де по якімсь часі трупа віднайдено. Справа була би пішла в забуте, коли-б не се, що Коновалова почала занедбувати свою приятельку і ся зрадила тайну Коновалова відповідала перед судом в богатій одежи. Она плакала цілий час. Мабуть лише не
звичайній єї красі треба приписати, що судиї оправдали єї злочин. Прокуратор вніс відклик.
Множество молодих людий компетує тепер о руку і серце Коновалової.
— Ц. к. Дирекция зелїзниць державних уЛьвові оповіщує:
«В окрузі ц. к. Дирекциї зелїзниць держ.
в Вілях отворено дня 10. січня с. р. шлях зелї- зничий Цельтвеґ-Вольфсберґ зі стациями Вайс- кірхен, Обдах, Райхенфельс, Ст. Петер, Ст. Ле- онгард, Пребляв, Зауербрун, Твішберґ і Франт- шах для руху сагального і перестанками Еппен- штайн, Каталь, Таксвірт і Візенав для руху о- собового, пакункового і товарового в цїловозо- вих наборах.
— Дрібні вісти. В Будапешті бавив через кіль
ка день один з визначнїйших, анґлїйских пол
ковників, що закупив на ярмарку 160 коний, а наміряє набути ще 5000, щоби їх вислати на боєвиїце в полудневій Африці. — Прачку, Роза- лїю Шеер у Відни схоплено на горячім учинку, в хвилі, коли хотіла удусити свою що йно уро
джену дитину. Дитину відослала полїция до до
му найд, а матір уміщено в інквізицийнім шпи
талю. — В Вероні найшов один хлопець мішок, а в нїм покраяне на дрібні кусники тіло моло
дої дівчини. Мішок був дуже старанно завяза- ний. — В Римі помер Кардинал Тромбетта. — Дня 30. н. ст. січня с. р. о 6. годині вечером відбуде ся в приходскій церкві в Чабарівцї (ста- ция телєґр. і почта Гусятин, стация зелїзн. Ва- сильківцї) вінчане и. Ю.іїяна Левицкого, учителя львівскої рускої ґімназиї, з панною Лєонтією Елїясевнчівного.
— Для дїтий Мариї Мулик прислав на руки на
шої редакциї Преосьв. Еп. перемиский, Констан- тин Чехович 2 злр. а. в.
Посмертна Т оповістка
— Осип Ґмитрасевич богослов II. р. помер 18.
с. м. в Дмитровичах, де виїхав до родини по причині тяжкої грудної недуги. Похорони відбу
дуть ся в суботу. Небіщик заповідав своїм та-
! ланом і щирою працею великі надії, яких пе
редчасна смерть не дала єму здійснити. В. є. п.
Т е л є ґ р а м и .
Відень, 19. січня. Кабінет Вітека рішив на ' раді в пятницю подати ся до димісиї. Нині, в
• суботу, прийме цісар д-ра Кербера на авдиєнциї.
Кербср нредложить лїсту нового кабінету. Мінї- стер рільництва Джіованелї признає ся до като- ілицких людовцїв. Екц. Резек, вступаючи до ка- Ібінету, не дав ніякої поруки що-до становища Чехів на будуче. Спенс-Бодена заступить наМо- раві радник двору Пілєрсдорф. Др. Кербер по
лишив вибір членів мирової конференциї сто- ронництвам. В парламентарних кругах говорять, що на случай невдачи конференциї др. Кербер внесе в парламенті язиковий закон.
Льондон, 19. січня. Булєр доніс Робертсови, що частина єго війск перейшла через Туґелю під Потґетерсдріфт і Тріхардсдріфт на понтонах під Ген. Варен-ом. Жюберт боронить ТуГелю з 35.000 Боерів.
