Ч. 28. Львів, Субота дня 5 (17) лютого 1900. Річник IV.
Передплата на >РУ СЛАНА* виносить:
з Австри :
на цїлий рік . 10 ер. (20 кор.) на пів року . 5 зр. (10 кор.) і иа чверть року 2'50зр. (5 кор.)
на місяць . 85 кр. (1 к. 70 с.) • За границею:
на цілий рік 16 рублів
або 36 франків
на пів року . 8 рублів
або 16 франків Поодиноке число по 8 кр. ав. І
* А
.— --- ...
«Вирвеш ми очи і душу ми вирвеш: а яе вовьмеш милости і віри не возьмеш, бо руске ми серце і віра руска.* — 3 Р у с л а н о в и х псальмів М. Шашкевича.
Т т
; Виходить у Львові що дня •
• крім неділь і руских СЬВЯТ | о год. 6-ій пополуднії.
Редакция. адмінїстрация і І експедиция «Руслаиа» під ч. 9 , ул. Коперника(Лїндого ч.9.) Екс- і педиция місцева в Аґенциї Со- І коловского в пасажі Гавсмана. ; Рукописи звертає ся лише і на попереднє застережене. — ’ Реклямациї неопечатані вільні і від порта. — Оголошена зви- ! чайні приймають ся по цїнї ! 10 кр. від стрічки, а в «Наді
сланім» 20 кр. від стрічки. По
дяки і приватні донесеня по і 15 кр. від стрічки.
і
Розпращали ся!
Хто? Народовці' з москвофілами. Сла
вно! Не всі то народовці потребували аж 15. лютого 1900 р. плюнути в сторону мо- сковских ренеґатів, бо і не всї сконсолїдо- вали ся з ними, але се можна і же нині приняти за довершений факт, що частина сих нароровцїв, що в 1897 роцї подала ру
ку Богданови Дїдицкому, Маркову і Мон- чаловскому до т. зв. консолїдациї двох — як тоді казано — великих руских сторон- ництв на Галицкій Руси — що та частина народовців — скажім »независимих« — виповіла вже 15. лютого с. р. служ бу мо
сквофілам і розпращалась з ними мабуть на віки. Висказало се >ДЬло« з 15. люто
го у передовій статі, під заголовком »Маска спала*.
Щ ож сказано в тій статі? Там сказа
но: Ті, що доси називали себе старорускою, історическою або консервативною партиєю, виявили себе тепер явно яко партия ч и с т о м о с к в о ф і л ь с к а , ісповівши отверто свою н а ц и о н а л ь н у є д н і с т ь з м о с к о в с к и м н а р о д о м . Давнїйше признавали ся до национального єдиньства з московским народом поодинокі люди, як Денис Зубриц- кий, »Слово« з Наумовичем в 1866 р., де
які паломники петербурскі і деякі т. зв.
»студенти«. Тепер признала ся до єдинь
ства з московским народом »Руєская Р а да*, а то на підставі з ’їзду своїх мужів довіря, що відбув ся у Львові 7. лютого.
»Русская Рада* скинула з себе маску ру- скости чи рутеньства і від тепер треба бу
де вже в Галичині і на Буковині точно від- ріжняти Русинів від Москалів. Дарма, що в деклярациї » Р усскої Ради« читаємо, будь
те она узнає ще »галицко-русское нарічіє«
в письмах для »простонародія«. Се обман і »ловушка« на дурних, се лише покрива
ло, під котрим крив ся московский кі
стяк.
Провіривши, що »Р. Рада* і є ї ири- клонники розкрились вже справжними Мо
скалями (розумій: ренеґатами московскими
П р и м . Р е д .) , »ДЬло« лишає на боці пита
не, як до сеї метаморфози віднесе ся пра- вительство, іменно чи оно байдужно гляне на тих австрийских Москалів, а призадумує ся над тим, яким сьвітом змогли москво
філи так довго уходити за Русинів?! Пе
ред Стадионом клялись на душ у і тіло, що они не Москалі; в 60-их роках кляло ся
»Слово«, що »ми не Москалі а Русини*;
коли відтак в 1866 р. »Слово« призналось до єдиньства з московским народом, то партия староруска вирікала ся »Слова*, ка
жучи : як можна до одної статі Газетної прикладати таку вагу? Коли в 70-их роках Наумович*) в державній раді признав ся до кацапства, то староруска партия назва
ла єго фантастом. Ба, ще в часі 50-лїтних роковин знесеня панщини признаї ала ся староруска партия до проґрами »Народної Ради* з 1848-го року, с. є. до відрубності!
руского народа від московского. Щ о за фарисейство, що за облуда! — кличе »Д4>-
ло« і — зриває рішучо з москвофілами.
Заяву «Д'Ьла* приймаємо радо до ві
домості! і рівнож радо витаємо сей зворот в дневнику, що стояв колись на сторожи национальннх, просьвітіїих і політичних ін
тересів австрийских Русинів, заким не нід- ляг посередним впливам Богдана Дїдицкого і не вліз в хитро на него заставлену »ло- вуш ку*, що звалась шумно жонсолїдаци єю всіх руских сил*, а на ділі була тяж
кою службою у найбільшого ворога свого, бо в платного неґатора Руси. Здає ся, що для уздоровленн руского народа потрібна була така політична аберация. Той уміє ці
нити волю, хто єї раз втратив. Той мабуть стане нині з цілим пересьвідченєм і ж а
ром під народним руским прапором, кого так виведено в поле, як вивели наших
»независимих« проворні московскі аґенти.
Тілько-ж, чи справді так замасковано велась на Галицкій Руси московска пропа
ганда, як «ДЬло» начеркпуло? Чи справді можна було вірити, що та «історическа»,
«консервативна» або «староруска» партия
*) В 1879 році.
має добро Руси на увазі, та що она стре
мить до розвою і скріпленя руского наро
да яко окремої национальної індивідуаль
ності! від народа м осковского? «Д'Ьлови», що миє і виправдує ся з консолїдацийного гріха, можна було таке написати, але хто мав очи, той бачив від часу відродженя Руси, що в Галичині велась московска пропаганда н е в м а с ц і , а з о в с і м я в н о . Досить згадати побіч Дениса Зубрицкого таких: ПІеховича, Лїсїкевича, Попеля, Ци- бика, Дячана, Стебельского, Павлевича, ці
лу плеяду «Сьвятоюрцїв«, цілу півколу
і «обрядовщиків», сотку холмских еміґран- 'тів і численних жиючих між нами та сло-'
|вом і ділом пропагуючих «ряних» і «ма
ститих» патриотів русских, — а всякому могло стати ясно, що московский черв то
чить безнастанно, безпощадно, сьвідомо і явно наш национальний руский орґарїзм на нашу шкоду і загибіль. «Слово», «Про
лом», «Новий Пролом», «Червоная Русь»,
«Галичанина», «Наука», «Русское Слово»,
«Буковиньскія В ідом осте» і як там не зга- лись ті дневники і тижневники — всі они що дня, що години голосили і ширили
«обєдиненіе» руского народа з московским.
Ллє ми приймаємо виправдане «Д іла», хоч тим самим оскорбляємо членів єї редакцій', для котрих треба було аж зборів «Русскої Ради» з 7. лютого с. р., щоби змогли до
глянути московску гниль на Галицкій Руси.
Найже-ж з чортом спочине чорна сн картина в істориї розвою нашого народа, на котрій записано, що для марних, ляч
них амбіций, чи з простої упрямости деякі рускі патриоти подали колись хвилево руку запроданим за юдиний гріш ренегатам. Ми на сю тему не раді би писати більше, а тим меньше докорювати декому за все те, що счинило ся. Тілько-ж домагаємось, що
би нове национально-демократичне сторон-
| ництво не лише викинуло з своєї «тактич- Іної проґрами» можливість евентуальної
| «хвилевої» злуки з «Русскою Радою» і єї провінциональними партизанами, але під
дало також як найскорше цілу свою про
граму основній ревізиї, щоби, увільнившись 13
ВОЛОДИМИР КОРОЛЕНКО
С У Д Н И Й Д Е Н Ь .
(Й о м к і п у р).
(Далі).
- Хто?
— А таки хто?
— А, може, й я!
— Ви?
Підсипка подивив ся на мірошника, вилу
пивши очі, потім похитав головою, кляцнув язи
ком і сказав:
— Хиба, що так!
Тут тільки мірошник помітив, що підсипку погано держать ноги, та що парубки знов під
били йому око. Та й мордяка-ж була у сього підсипки, сказати правду, така паскудна, що уся
кому їловікові, що дивив ся на неї хотілось безпремінно плюнути. А дивись, до дівчат був самий моторний чоловік, і нераз таки парубки робили на нього облаву, а як доводилось пій
мати, то били трохи не до смерти... Що били,
се звичайно, ще не велике диво, а то чудно, що було таки й за що бити!
— От-же не має на сьвітї такої, паскудної мордяки, — подумав, дивлячись на нього, міро
шник, — котру би ні жадна дівка не полюбила.
А то й дві, і три, і десять... Тьфу, ти лиха га
дина!...
— От що, Гаврилко, — сказав мірошник ласкавим голосом, — іди, лягай зо мною. Коли чоловік бачив таке, як я бачив, так щось мо
торошно стає.
— А минї що! То й ляжу.
Через яку-небудь хвилину підсипка почав уже свистіти носом. А скажу вам, — я раз теж у млині ночував, — такого свистуна носом, як той підсипка, другого і не чув. Хто сього не любить, так уже з ним в одній хаті і не лягай, усю ніч, було, не заснеш...
— Гаврило, — сказав мірошник, — чув, Гаврило!
— А чого ще; чого-б се я сам не спав, і другому не давав.
— Били тебе знов?
— Ну, то що?
- Де?
— От, усе треба вам знати. На Коднї.
— Уже й на Коднї?... Чого тебе туди по
несло?...
— Чого... Чого-б я питав, ги-ги-ги!...
— Мало тобі ново-каменських дівчат!
— Тфу! Минї на їх і дивитись уже, на но
во-каменських обридло. Ні-одної по мені не має.
— А Галя вдовина?
— Галя... А що ж таке Г аля?
— А ти до неї ходив?
— А то хиба нї?
Мірошника навіть підкинуло на ліжку.
— Брешеш, собачий сину, матері твоїй пропасниця!
— От-же й не брешу. Я й ніколи не бре
шу. Хай за мене розумні брешуть.
Підсипка позіхнув і промовив засигіляючим голосом:
— Памятаєте, хазяїн, як у мене праве око на увесь тиждень запухло, що не було й видко0
— Ну?
(Далі буде).
2
з московского ярма, нове сторонництво увільнило ся також від інтернациональних утопій, що мабуть через недогляд увійшли в єго програму. Недалека реформа про
грами була мабуть зановіджена самим но
вим сторонництвом, тож з легкостию прий
де ся єму вимести з програми те все, що увійшло туди яко ргаееіига аіїесііопів в першій хвили, сиріч в медовім місяци но
вої злуки. Усуспільнене чи удержавлене капіталу і продукциї литім вже социяль- ним демократам до переведена, а всякий рационалїзм з всім, що до сего вяже ся і з сего випливає, жидівскнм лібералам і ма- сонам. Не реформуйте Руси, а двигайте єї...
до радикальної нартиї, ся партия служила тіль
ко перехідними сіньми, школою, з якої они ви
ходили по якімсь часі'. Мені здаєть ся, головна причина була та, що се не була всенародна пар
тия, а навіть загалом не була політична партия.
Се була — даруйте за слово — більше церква, до якої сходять ся самі вірні, ніж дійсна пар
тия, де сходять ся і зводять ся до спільного знаменника ріжні інтереси. Ми взяли собі взі
рець із социял-демократичної церкви, але не взяли єї доґматів: відси й пішло, що наша цер
ква була слабша, бо наша програма, близша дїйсности, не могла виховувати таких фанати
ків та загорільцїв, як социял - демократична. І ось із нашої церкви побігли деякі до социял- демократичної, бо там побачили тверді доґми і камяні скрижалі.
Иньші інтелігенти чули себе ніяково в ра
дикальній партиї, через те, що приступаючи до неї они, так сказати, виступали з рускої суспіль- ности, ставали осторінь від национальних зма
гань, нераз навіть від усяких товариских зносин.
Нам з Вами, старий Товаришу, було се байду
же, але иньшим ні Із сего виходила непевність, хитане, навіть неможність завести партийну ди
сципліну і партийну виключність, бож радикаль
на партия не могла сама в своїх рамках запов
нити житя, заспокоїти всіх духових інтересів не тілько іптелїГента, але навіть більше осьвіченого селянина.
Де є дійсна політична партия, то є, де лю
ди для осягненя політичних цілий лучать ся з собою, там перед осягненєм тих цілий відкла
дають ся на бік дрібнїйші суперечки. Де є цер
ква, там основа — доґми, там витворюють ся секти. Чиж не початком сектярства найгіршого рода є те, що на остатнім з’їзді радикальнім;
задля пустої поки-що доктрини про страйки (бо!
для єї здїйсненя треба величезної орґанїзаций- і ної праці) кинено іскру незгоди між дрібку ма-1 єтиїйших і меньиіе маєтиїйших селян, між ни-, нїшних і завтрішних жебраків? І то в пору, коли се селяньство кругом темне, неосьвідомле-!
не, нез’орґанїзоване і дізиає величезного утиску!
політичного, економічного і национального?
Я не знаю, може Вам дуже єритичою і не-!
радикальною видасть ся думка, що у нас може' бути покривдженим не ТІЛЬКО робітник, не Т ІЛ Ь -[
ко хлоп, не тілько ремісник, але також піп,' урядник, учитель, купець і навіть жандарм. І що і в інтересі национальнім може лежати боротьба!
против усякої кривди. І що национальний роз-|
вій може лежати в тім, щоб ми з посеред своєї нациї витворювали всі ті стани і верстви, що відповідають певним функциям народного житя і не потребували дівнавати кривди ще й від того, що ті функциї серед нашого народного тіла будуть сповняти люди чужих народностий нам на шкоду. Може бути, що ви признаєте такі думки відступством від радикальної право- вірности. Га, то в такім разі я не є правовірний радикал. Я чую себе насамперед Русином, а по
тім радикалом.') От се й була головна причина, що я виступив із радикальної партиї і прилучив ся до тих, що помагали організувати нацио- нально-демократичну партию. Щ о вийде з тої орґанїзациї — ан'ї я, ан'ї Ви не в силі знати. Се буде залежати поперед усего від того, хто і як буде робити в ній. Одно можу сказати Вам:
ніколи доси можність здвигненя одностайної, сильної політичної орґанїзациї серед Русинів не представляла ся такою близькою і ніколи єї потреба не була такою наглою і пекучою, як тепер. Чи мала-ж бй справді велика хвиля за
стати малих, тїснозорих та в своїх кружкових поглядах заскорузлих людий?
Даруйте, що закінчу се письмо кількома запитаними — може неприємними, але потрі
бними. Ви піднесли в «Громадскім Голосі», що програма і орґанїзация »национально-демокра- тичної партиї майже зовсім близькі до ради
кальної Щож з того? Звичайний чоловік і політик вивів би з того висновок: значить, чле
ни нової партиї наші найблизші союзники. Для- чого Ви бачите в них своїх найгірших ворогів?
Ви обертаєтесь до мене з осторогою, що в тій
Радикали між собою.
(Конець).
(Лист д-ра Івана Франка:)
Шановний Товаришу, пане Редакторе! Отеє вже два числа «Громадского Голосу» Ви у всі дзвони дзвоните по моїй душі і оголошуєте ме
не небіжчиком і навіть взиваєте вірних своєї парафії молити ся за мою радикальну душу.
Хоча я доси чую себе живим і здоровим і не меньшим радикалом, ніж був перед місяцем і перед роком і перед десятьма роками, ну, але Ви кажете, що я небіжчик, Вам се ліпше зна
ти. Тілько одно мене дивує: Чому Ви, не вва
жаючи на наше довголітнє товаришованє, не ви
яснили своїй громадї, на яку хоробу я вмер?
Або, говорячи по просту, що склонило мене по
кинути дотеперішню радикальну орґанїзацию і перейти до нової национально - демократичної? І Коли факт мойого (і ще декого з радикалів) не- | реходу Вам видаєть ся таким важним, що Ви лишаєте на боці всякі иньші справи народнього житя і розписуєте ся про нею на ріжні лади то здаєть ся, що й причини того факту повин
ні би бути цікаві. А тимчаеом Ви мовчите про } них. Ви навіть не подали енравозданя із нарад і остатного з’їзду радикальної партиї і з того, що і я говорив на тім з’їзді', і лишаєте своїх читачів у непевности: Що властиво стало ся з тими людьми, що они покинули радикальну партию?
Длятого позвольте, що я коротесенько зроблю ! се на листках -Громадекого Голосу — не для пропаганди нової партиї, але для того, щоб чи
тачі Газети, для котрої и я зробив дещо троха, не вважали мене божевільним або запродан
цем.
Я заявив на з’їзді делегатів радикальної { партиї, що чую себе радикалом і правдоподібно і не перестану до смерти чути себе ним і працю- вати для радикалізму. Я заявив, що в ради
кальній партиї яко орґанїзациї бачу дві річи — ' селяньство, котре бажає просьвіти, рве ся до радикального руху — і інтелїґенцию, котра по
винна подати селяньству осьвіту і допомогти єму з’орґанїзувати ся. Я виступив против тої думки декого з інтелігентних радикалів, що се
ляньство мусить само організувати ся, само ро
бити політику, — виступив проти неї не для того, немов би я думав, що хтось иньший має все те робити замість нею, але для того, бо по } моїй думці тепер єще наше селяньство не є на стілько осьвічене, на стілько осьвідомлене, щоб могло зробити се само без інтелігентної помо
чи, поради, без проводу. Справозданя богатьох делегатів із повітів дуже сильно підпирали сю думку.
Я заявив далі', що та інтелїґенция, яка те
пер стоїть при радикальній партиї, не вистар
чає на те, щоби з’орґанїзувати наше селяньство в сильну партию. Я вказав на те, що власне орґанїзация була завеїгди слабою точкою ради
кальної партиї, що она була сильна запалом, о- собистим посьвяченєм і здібностию своїх чле
нів, але ніколи не була сильна дружностию, вмі- нєм іти рука в руку, підданєм волі одиниць під вимоги цїлости. Я звернув увагу на те, що те- перішна пора вимагає від Русинів власне попе- ред усего орґанїзациї, витвореня більшої полі
тичної сили, і висловив свій жаль, що на з’їзді про способи такої орґанїзациї, про єї можність не сказано було ан'ї одного розумного слова.
Тепер скажу більше, скажу дещо про при- ■ чини, чому не вдало ся радикальну партию з’ор- і ґанїзувати так, щоб обік мас народа до неї на
лежало також більше інтелїГенциї. Чому для тих інтелігентів, які ріжними часами належали ;
*) а не так давно писав: ]'а піе косЬага Ки- зішїиг — па\¥еІ Кизі вазгеі піе косЬат — }еАе1і т і т о Іо еги)? зі? Кизіпет і тоіпозеі і зіі ту сЬ ргаси]? (На Кизі, іо зкіапіа т і ? Во іе§о ргге- Йеи’зяузікіет росгисіе рзіе§о оЬоиоагки. ВіЬІіоІека МгоиФі 287—289 стор. IV. і V. Ред.
новій партиї, до котрої я пристав, усі ненави
дять мене, раді би втопити мене в ложці води що онн лаяли мене і т. д. Як Ви міркуєте, що я мав для особистої приязни і вподоби приста
вати або лишати ся при якійсь партиї? І чи Вам здає ся, що я для приязни і вподоби стояв десять літ при радикальній партиї ? Надіюсь, що Ви й без мене знаєте, якої любови я зазна
вав у ній від многих товаришів, і якими рожами встелена була моя (і Ваша також) стежка. По- щож Ви тепер почали вважати мене дитиною, що біжить там, де чічки кращі і де дають меду лизати ?
Стискаю Вашу руку Ваш Іван Франко.
д О П И С ь .
З України.
(Посмертна споминка).
(X) Недавно розпрощав ся з сим сьвітом заслужений україньский етноґраф Григорий Ан
тонович З а л ю б о в с к и й . Діяльність на тім полї розпочав він з 1861—62 р. себ-то з часів студентских і провадив її аж до смерти. В тім часі зібрав він богатий материял, а частина се
го материялу, зібраного в Новомосковскім повітї (около 700 приказок, поговорок, загадок і т. д.) увійшла в збірник Номиса «Україньскі при
казки» і т. и. І86І р. З початком 70-их років, з відкритєм діяльного на тім полї »Юго запад.
ОтдгЬла Императ. Русск. Геогр. Общества* по
кійник став ревним єго членом і учасником в знаменитім виданю »Трудьі зтнограф. статист, зкечедиціи вч> юго запад. край« Чубиньского в VII томах (див. переднє слово стор. XVI.). Тут в семи томах можна найти багато записаного материялу Залюбовским. На останку з «Читанці»
Хуторного виданій 1883 р. є також чимало ці
кавих (го записок. Але особливу увагу звертав покійник на живе народне слово як материял до україньского словаря. Як видно з переписки, брав він в 1861 р. участь у виданю Словаря Шейковского, а відтак після иожежи, що поща
дила з сего словаря ледви два випуски, зби
рав він словарний материял, щоби єго особисто видати. Однак не довело ся єму виконати сей замір, а по заслуженім покійнику лишив ся сло
варний материял до 1000 слів записаний покій
ним в часі єго урядована в характері судиї слід
чого, опісля нредеїдателя суду в виїздних судах.
Як цінний сей материял, можна се бачити з письма з 2. лютого 1896 р. писаного до покій
ника відомим знавцем україньскої мови, редак
тором Кіевской Старини В. Науменком. Всім письмі д. Науменко називає материяли, зібрані Залюбовским, цінними і відповідаючими научній стороні діла, позаяк кожде слово представляє і запис і витяг з річи, в якій оно ужите і таким способом певному слову, особливо маловжива
ному все буде присвоєне значінє не на здогад а строго єму відповідне. Позаяк материял сей не був раньте напечатаний, то згадка п. Нау- менка в письмі про знайомство єго з записками Залюбовского вказує на се, що записки попе- редних років були вислані ним до друку, але не були надруковані задля причин незалежних від видавців. Ся обставина давала покійникови повід думати, щ о післаний материял пропав безслідно, і тому він до згаданого свого збірника відносив ся з особливою обережностю і не розставав ся з ним до самої смерти. Се й не диво, бо покійник був заво- довнм фільольоґом і любивши свій рідний край тцю спокійною, рівною, невигасаючою любовю, якою визначають ся немногі народолюбці, не міі не відносити ся до рідного слова, як до вис
ілої прояви народного духа инакше, як з осо
бливішій) горячою любовю і поважанєм. Треба було бачити, як проясняло ся чудовою неуло
вимою усьмішкою спокійне лице Залюбовского, коли єму в характері ііредсїдателя-судї при пе- реслуханю попадало ся який побудь вислів або слово, гідне по єго думці записки. Посторонному слухачеви і на думку не прийшло би і прийти не могло ои, щоби сей, з вигляду такий спокій
ний судя міг хоч на хвилю зацікавити ся про
стим словом простого чоловіка. А тимчаеом се було так, і та сама рука, що кілька хвиль назад писала, може бути, і строгий але оснований на народнім сумлїню і законі’, засуд, оповіщений всенародно, в той сам час незамітно для посто- ронного слухача записувала на маленький чо-
