Ч. 117. Львів, четвер дня 27. мая (9. червня) 1904 Річник VIII
Передплата
ва «РУСЛАНА» виносить:
в Австриї:
на цїлии рік на пів року на чверть року на місяць .
. 20 кор . 10 кор . с кор 1*70 кор
За границею
ва цілий рік . . 16 рублів або 36 франків на пів року . . 8 рублів
або 18 франків Поодиноке число по 10 сот.
«Вирвеш ми очи і душу ми вирвеш: а не возьмеш милости і віри не возьмеш, бо руске ми серце і віра руска.» — З Р у с л а н о в и х псальмів М. Шашкевича.
Виходить у Львові що дня крім неділь і руских сьвят о о 1 }з год. пополуднії.
Редакция, аділінїстрация і експедиция «Руслана» під ч. 1.
пл.Домбровсксго(Хорунщини).Екс- педиция місцева в Лгенциї Со- коловского в пасажі І'авсмана.
Рукописи звертає ся лише на попереднє застережене. — Реклямацш неопечатані вільні від порта. — Оголошена зви
чайні приймають ся по цїнї 20 с. від стрічки, а в «Наді
сланім» 40 с. від стрічки. По
дяки і приватні донесена по ЗО с. від стрічки.
Підготовлюванє олінїї.
(X) Треба признати, що польске дне- вникарство уміє доволі зручно фабрикува
ти т. зв. публичну опінїю і не тілько своїй суспільности замилювати очн перед дійсною правдою, але й »в гору< представляти спра
ви так, мов би то рускому народові! в Га
личині не діяла ся не лише ніяка кривда, але що на відворот руский нарід гнобить Поляків, вкорочує єго стан посідана і що всякі наріканя з боку Русинів є зовсім безосновні, бо Поляки нібито з правдивою і сердешною прихильностю відносили ся до всіх потреб і домагань руского народу.
Тимчасом в дїйсности більшість соймова, від котрої ухвал зависимі особливо всякі культурні інституциї (іменно школи), робить все лише приневолена обставинами, або лише для того від часу до часу яку небудь уступку, щоби »в гору* показати свою ве
ликодушність і справедливість для Русинів Істория засновин руских ґімназий мо
же наглядно виказати, як ріжними спосо
бами міродатні чинники мусїли підходити до сеї більшости сеймової, щоби її прине
волити до ухвали в користь якоїсь рускої ґімназиї, а лише на зверх надавало ся сій ухвалі вигляду добровільності! і щирої ні
бито готовости. Особливо противниками за- садннчими і рішучими в признаваню прав належних рускому народови, в твореню ін- ституций для єго культурного розвитку бу
ли Подоляки, котрих піддержували також т. зв. демократи. З великим трудом удава
ло ся міродатним чинникам приборкати сих противників культурного й національного розвитку Русинів, а вже коли розходило ся о- засноване тернопільскої ґімназиї на підставі внесеня п. Барвіньского, пок. То- росєвич виводив, що се пай Ьагдго <1го§о козгНуе, а п. Чайковский (екс-Русин) вка
зував на небезпечність хлопского елементу по руских ґім назиях і загроженє іуйсііо- дпісй кгейоут. Яким способом мимо сего опору Подоляків дійшло до заснованя тер
нопільскої ґімназиї, про се нераз ми вже писали.
Колиж стануло на черзі нове внесене п. Барвіньского о засповини рускої ґімна
зиї в Станиславові, опір Подоляків еі сопй. здвоїв ся, а яко оружє проти сего ужито страйкову аґітацию і розмальовано на осно
ві москвофільских доносів і накликів по їх дневниках мару гайдамаччини рускої моло- дїжи, повторюваних відтак иольскимн дне- вниками.
Ціла справа вельми живо ще остає в тнмцї всім, щоби над нею розводити ся, она м іж и н ш и м и була причиною злож е
на мандатів ч л е н а м и р у с к о г о к л ю б у с е й м о в о г о і недалеких тепер доповняю
чих десятьох виборів до сойму.
Отже Ргге^іад з нагоди сих виборів у вчерашнім числі п. з, Гхиреіпіаіасе \ту- Ьогу до 8 е )т и старає ся наперед вже під
готовити опінїю і зафарбувати відповідно потребам прилюдну опінїю в краю і »в го
рі*. Нагадує тут, що в соймі була »§гип- Ю\\тпа гояргаи’а рг/ергоїтадгопа од росгаї-
ки до копеа Іопіе йегдзегпф гуегіі^ойсі (!) діа пагоди гийкіе§о, так як би не було сте- ноґрафічних протоколів, або ніхто не тямив нанастливих промов п. Цєньского, Дзєду- шицкого, Тарновского і запевняє, що ргге- деіУйгуйікіега теукаиапу рг/.е/ йад§ згк. кг.
Ь г а к п а и е г у с і е і і 2 ю и з і 1 о # г о пі п а и 'і е к й г о й е в е р н и до одгосгепіа кітейіуі
£Ііппагуипі, хоч як-раз на інтерпеляцпю Є. Е. Митрополита Рада шк. сконстатувала д о с т а т о ч н е число учителів для заснона- ня нової ґімназиї рускої. Так само зовсім невірно представляє Ггге^Іад, мов би то рускі посли улягли тероризмові! пайдокра- тів і полювали на популярність, ганяючись за мандатами, щоби викликати виборчу го- рячку і що сецесию зробили рапо\¥Іе г рагіуі Вагмшізкіе^о, коли тимчасом відомо всім, що не то вже др. К о р о л ь і Б а р а б а н і, а л е й и н ш і с е ц е с і о н ї с т и не н р и ч и с л н ю т ь с я до рагіуі Ваг\¥Іййкіе§о і не є ніякі Вагіуіпсгусу. Ргге^іад намагає ся отже таким перекручуванєм дійсних об
ставин підготовити опінїю, щоби на случай повалена кандидатури Барвіньского (о котру розходить ся іменно москвофілам звязаним тут з Поляками) і Вогачевского вмовити в сьвіт, що гизкі Іид піе родгіеіа дагпозсі і йройоЬбіу игухгапусЬ рггег розідму гийкісЬ і що нібито к а н д и д а т у р а о. Е ф ф і - н о в и н а б у д е к а н д и д а т у р о ю з в о л і н а р о д у , а не кандидатурою рої- йкіе^о 25¥Іагки, гаду ромуіаіо^е) (як вира
зно признало йіоіуо роїйкіе) і п. Цєньско
го. Можемо однак запевнити наперед і про се переконають ся польскі політики, що і кандидатури Еффіновича і якогось невідо
мого ще селянина з Долиньского не помо
жуть польскій більшости усунути рускої справи з дневного порядку, не спинять ру
ского народу в єго борбі о рівноправність, поки та руска справа не буде рішена в ду
сі повної справедливості! і занорученої за конами рівноправності!.
Вибори в Брідщинї.
Скажена аґітация, яку завели польскі ру- синоїдні Газети за кацапским кандидатом в Бро
дах о. Еффиновячом, вказує найліпше, на чию користь форсує ся єго вибір. В справозданїо з брідских зборів кацапско-польскої кліки «Галі- чанїн» начислив 70 виборців між присутною там тевпою, а єго сердечний друг «Шіеппік роккі»
додав є.му ще 50, так, що ні звідти, ні звідси вийшло аж на 120 виборців!
Кортять Мошка ґуґлї — тож вся польска праса, як на команду заговорила вчера про над- ходячий вибір Барвіньского і запевнює на всякі способи, що він абсолютно неможливий, що тілько нравительство за ним стоїть, а «польскі ржонд иовятови і старорусскє строннїцтво» не допустять до того «за подвуйнон здраден Бар- віньскєґо.
Самі зрадники они, та щоби свою власну вину і ганьбу закрити, обвинюють о зраду того чоловіка, котрий в своїм парляментарнім житю завеїгди додержував всякої умови і умів за неї постояти навіть наражуючи себе серед своїх.
Чиж бюра посередництва праці, чиж рентові
оселі, чиж відмова станиславівскої ґімназиї се не зрада з польскої сторони ?
І супротив того можуть єщб кацапскі ре
негати говорити, що сецесия не була оправдана, такий Еффинович може виступати під кличем, що за сецесию п. Барвіньскин мусить упасти?!
Такого народного злочину можуть допустити ся тілько ті, що у них завмерла народна совість, що вже зовсім записала душу московскому чор- тови!
Однак хотяй їм, як австрийским горожа- и м, прислугує також право вибору — нехай- жеж виконують єго разом зі своїми вшехполь- екпми інтриґантами отверто як вороги руского народу, як чесні противники на поли конститу- ципної борби.
Але таке підшиване себе під руско-народ- ний стяг, яке управляють в Брідщинї кацапи з Еффиновичом ва чолі і Вшехноляки під прово
дом єго друга Цєньского, та кримінально кара
ного індивідуум якогось Демянчука — се вже доходить до підлоти.
Досить перечитати брехливі реляциї «Бгіеи- піка рокк-ого» і «Ґалїчанїна» що до виборчої ситуациї в Брідщинї, щоби переконати ся про сю погану тактику, якої хватають ся наші вороги.
Та руский народ в Брідщинї вже прозрів і не дасть водити себе, затуманити тій дібраній трійці Еффинович—Цєньскі—Демяньчук, разом з Мончаловскими, Носезичами і др. «Мизуміємо розріжнити вовка від барана — пишуть нам з Бродів, хотяйби в они і як натягали на себе овечу шкіру. Тому з повного надією можемо до
жидати дня 14. червня, а дасть Бог, що наші ревні стараня і наші горячі слова, промовляючі до переконаня щиро рускої душі, не остануть без сьвітлого успіху!»
В ювилейнім числі амер. «Свободи» містить ся під наведеним заголовком статя о. Нестора Дмитрова про початки і розвій руских кольонїй в півн. Америці. Сю статю задля єї інтересного змісту позволимо собі перепечатати:
Ми припускаємо, що наша еміґрация поча
лась в році 1878, однак я думаю, що далеко скорше она почалась, може навіть о цілу де
сятку літ скорше. На ту думку наводить мене та обставина, що кілька літ тому подибав я на фармах недалеко Тгоу N. У. чоловіка, Русина з Угорщини, котрий був вже 27 літ в Америці. Я думаю, що угорскі Русини далеко скорше ван- дрували до Америки, як Галичани, а се мож з певностию твердити, бо далеко більша біда тиснула наших братів на Угорщині, як в Гали
чині, тай щоб кинути об землю ту біду — они скорше старались провідати за край, де би їх та біда так дуже не тиснула, де би лекше заробити, бодай на насущний хліб. Річ певна, що наші найстарші іміґранти поселились малими купка
ми, головно но фармах Нової Анґлїї в Ш татах МаззасЬизек, Уегтопі, а також Соппесіісиі і в Ке\с Уогк. Про них не знаємо, бо они малими кункаии поосідали, звичайно як робітники у фармерів, а що они там остали і не вандрували, як се ще по нині роблять наші фабричні робіт
ники, то тому, бо они рільники в старім краю, полюбили ту роботу, бо она їм була по серцю і
— 2
по душі. Єслиб хто схотів переїхатись по схід
них надморских Ш татах, єслиб схотів заглянути в околицю Бостону, знайшов би богато нашого народу, особливо з угорскої сторони — і той то народ уважав би я, нашими найпершими емі
грантами, котрі прийшли до Америки ще перед 1870 роком.
Від року 1875 почалась масова еміґрация наших людий з Галичини і з Угорщини до Пен- сильвенїї. Частина їх лишалась в портових мі
стах, як Ню-Иорк і Філяфельфія — відтак роз
ходились но поблизьких містах; частину нашого народа везли аґенти на далекий захід, а таки найбільша часть лишалась в Пенсильвенїї. Тоді треба було таких робітників, як наші люди. Тай працювали, наші люди, як чорні воли — не одна голова впала від злобних рук дикого Айриша.
Але не про ті події мені говорити.
Наш мужик відорваний від всего, від своєї Церкви головно, від свого питомого житя, про
жив майже дико аж до року 1884, в котрім то році, в місяци грудни, за порадою і помочию Чеха Карла Райса, спровадили сьвященика свого з Галичини о. Івана Боляньского.
Мож сказати на певно, що в тім часі, коли Галичани думали про свого сьвященика — угор- ских Русинів далеко вже більше було в Амери
ці. А що Галичани перші постарались о сьвя
щеника, се сьвідчить о висшій культурі Галичан, о їх інтелїґенциї, о їх привязашо до своєї Цер
кви, тай вкінци о їх народнім почутю.
Певна річ, що люди не уміючи ніякої м о
ви, крім своєї, тай не знаючи, яка дорога веде на сьвятоюрску гору у Львові, послугувались по
мочию Чеха, котрий був під той час війтом на
шого народу в Шенандоа.
Та вкінци приїхав перший сьвяіценик в грудни 1884 р. Богато людий иамятає той при- снопамятний вїзд о. Боляньского до Шенандоа, Па. Майже ціле населене того невеликого під той час місточка вирушило на дворець, щоби подивитись, що се за зьвір той ргіезі, тих най
гіршого калїбру людий, тих »Нип§агіапз«.— При
їхав о. Воляньский, як богато других людий при- їздж ає, а поиеже був се чоловік, котрий в дуже короткім часі говорив досить добре по аиґлїйски, тож у всіх Американців скоро взріс в поважане.
Роботу свою почав о. Воляньский заложенем першого Брацтва Св. о. Николая в Шенандоа, 11а., 18. січня 1885 р.
В тім часі від грудня 1884 року до 20. па
долиста 1886, значить до дня, коли відбуло ся посьвяченє першої рускої церкви в Шенандоа, Па., зробив о. Воляньский неімовірно кольосаль- ну роботу. Величезна просторонь від Ню Иорку до Кольорадо — се була одна парохія о. Во-
Як я шукав Гувернантки.
Написав др. А. Найковський.
(Дальше).
V.
Чернівці, дня 80. 12.
Дражайший Господине!
Як бачу, Ви взялись за діло серіозно — але і я за той час не дармував, аби Вам в тім трудї помогти. Отже через знакомих розвідав я, що у Львові живе на улици Голубячій ч. 7 вдо
ва по лікарі п-нї Оксова, женщина старша, ду
же образована, грає, і має кромі тих потрібних і англійський язик, богато подорожувала — одним словом дуже образована. Будьте проте так ла
скаві, потрудїть Ся під вказане число і прямо не вижидаючи довше, умовте ся з нею. Поси
лаю рівночасно переказом гроші для неї на до
рогу, скажіть їй послїдню стацию до мене, а мене повідоміть, коли маю вислати коні. З а ре
шту гроший купіть невеличкий ґльобус (може в якій антикварни), карту Галичини і який до
брий французький словар. Усе те передайте ч е рез п. Оксову. Колиб тих гроший не вистало, то зворотною почтою надішлю.
Що-до тих кандидаток, о котрих мені пи
шете, то дійсно якось жадна не відповідає на
шим бажаням, та хто знає, чи і „сьвіжий транс
порт8 буде ліпший.
(Закінчене як попередно).
ляньского. Люди наші порозмітувані купками найбільше по кількадесять родин, як довідались, що їх рідний сьвяіценик приїхав, взивали єго листами, а найчастїйше телеграфічно не тілько на сповідь, але і на крест і на вінчане і-на по
хорони. Тисячки миль їздив перший сьвященик сповняти треби. А прецї не близенька то дорога з Шенандоа до Чікаґо, Мінанолїс, або аж до Ко
льорадо. Та не тілько о. Воляньский сповняв треби духовні, він і організував повсюди грома
ди церковні. А таких громад церковних не мало він зорганізував. Може ще не всі вичислю, як згадаю: Реппзукапіа: БЬепапйоаЬ, Кіп^зіоп. Егее Іапф ОІурЬапІ, Нагіеіоп, БЬатокіп; Хе\у Іегзеу:
Іегзеу Сіїу, Р а з з а іс ;— Міппезоіа: Міппеароііз.
Закиди против о. Воляньского, немов би він при орґанїзованю парохій поступав неле
гально, записуючи закуплені ґрунта під церкви на своб імя, після моєї думки суть несправе
дливі. Як хто добре зрозуміє те, Щ ) в перших початках нашої церковної орґанїзациї навіть сьвітскі власти вимагали, щоб на дідах було імя сьвященика, бож прецінь церков якась гро
мада, а не один чоловік, а в кождій громаді' мусить бути голова— в церковній громаді сьвя
щеник голова — отже стане ясно, що при з а писуванні власностий церковних особа о. Во ляньского мусїла фіґуровати. Певно, що се була аномалія, як се стало ся в Іегзеу Сіїу і в дру
гих місцевостях, що на дідї було імя о. Волянь
ского і єго жени. Такі аномалії коштували опі
сля много гроша і клопотів. Тоті аномалії мо
жна оправдати і незнанєм прав і поспіхом в ро
боті', а найбільше тим, що о. Воляньский закроїв собі на ширшу скалю і роботу на поли церков
нім і просьвітно-економічнім — тай після того мож судити, що о. Воляньский не думав так скоро вертати з. Америки. Хоть робота о. Во- ляньского на поли просьвітно-економічнім не належить до моєї розвідки, однак я мушу про ню згадати, бо она також стоїть в звязи з цер
ковними справами. В ЗЬепапбоа, Ра. видавав якийсь час о. Воляньский першу руску Газетку
„Америку", котрої редактором був Вол. Сїмено- вич — крім тої Газетки позакладав о. Волянь
ский торговлї (компанїчні стори) на лад «Наро
дної Торговлї» у Львові. Такі торговлї були в ЗЬепапйоаЬ, РІутоиіЬ, ОІурЬапІ і 8Ьатокіп. Го
ловним директорам (менаджером) був сам о.
Воляньский, а до заряду торговель філіальних спровадив він інтелігентних, молодих людий:
Яновича, Сїменовича, Копровского і Вислоцкого.
Що ті торговлї не дописали, і що они пожерли велику силу грошей так приватних людий, як і грошей з церковної шенандорскої каси, тому абсолютно не був винен о. Воляньский, ан'ї ті,
VI.
Львів, дня 4. І. 1883.
Всечеснїйший Отче Добродію!
Передовсім при надходячих сьвятах пере
силаю цілому Достойному Домови сердечні ба- жаня всього гаразду: Христос раждаєть ся!
Ваші інформациї від знакомих, котрі пи
сано в послїднім Вашім листі .— то чиста мі- стифікация або кпини. Досить, що я не був вдоволений кандидатками, які до тепер зголо- сили ся, але та пані Оксова перейшла границі найбільшого пессиміста. Але не хочу випере
джати сею конклюзиєю подрібного опису і з а чинаю з начала:
Голубячу улицю, до тепер мені зовсім не знану, я ледви вишукав. Се в такім глухім куті, що в ночи небезпечно ходити. Тут на обскур- нім, старім паркані' видніє ся ч. 7. Віднайшовши фіртку, беру за клямку і хочу увійти, та ба, отворити годі. Приглядаю ся: нема ні замка, ні засувки. Підпираюсь плечем і з тяжким трудом відчинив я фіртку на стільки, що міг всунути мою иарзуну поза фіртку. Як я відтак помірку
вав, то фіртка була підперта накою від форте- пяну. Ну, гадаю собі, коли є пака, то мусить десь бути і фортепян, а коли є фортепян, то мусить десь бути і артистка. Ба! але де? Ціла площа за парканом застелена сьмітєм, побити
ми горшками, трісками і ріжнородними паками.
А напротив стоїть хатчина, не більша від зелї- зничого воза. Я й не припускав, аби там могла мешкати и. Оксова, але иншого будинку не бу
ло. Певно я помилив ся і зайшов „иш еіп Наиз І«еі1ег“. Виходжу на улицю і оглядаю, число
що заряджали тими сторами — ту була вина завчасної забавки в Ьиззіпез і тих людий, що хотіли в ту забавку забавитись, не маючи до того відповідного підготовленя, і наших робітни
ків, що на осліп свої центи в ті бізнеси клали.
Одно, що я би сьмів о. Воляньскому заки
нути, то те, що він майже цілих 3 роки був сам, а не постарав ся о більше сьвящеників з Гали
чини до помочи, а як вже постарав ся був о о. 3. Ляховича, то вважав єго за свого сотру- дника на старокраєвий лад.
На мою гадку, треба вважати о. Волянь
ского першим робітником, енерґічним, інтелі
гентним і спосібним робітником на ниві руско- американьскій. А як хто богато робить, може зробити богато доброго тай і блудів не всте
реже ся.
(Конець буде).
Япаяьско-росийска війна.
Куропаткин.
Ситуация на далекім Сході' допускає для Росиян взагалі тілько два способи веденя де- фензивної війни (бо про офензиву в виду чи
сельної переваги ворога не може бути і бесіди), або під напором ворога уступати поволи, завда
ючи ему шкоди і погроми меншим відділам, або вибрати собі віддалене становиско і там дожи
дати неприятеля. Куропаткин вибрав комбінацию обох сих способів: занивши становиско аж над рікою Сунґарі, заразом обсадив сильними відді
лами двері до Манджуриї. Віджу над рікою Ялю і Нючван над рікою Лїяуго. Колиж Яванці пере- перли перехід через Ялю, почала ся від нівночи і на задах против них підїздова війна козацких сотень та кінних стрільців Вже раз доношено, що козацкі відділи дійшли як до Анджу на заді армії Курокого; тепер надходить майже неімо
вірна’ вість, що сильний козацкий відділ зніс я- паньский відділ, виладувавший в Такушанї, отже над морем по тім боці ріки Ялю! Друга брама до Манджуриї Нючван ще до тепер в росий- ских руках. Як з того видко, дотенерішний спо
сіб веденя війни Куропаткином показав ся ду
же добрим, бо за той час він скріпив свою а р мію вже до 200.000 а Япанцї за чотири місяці не здобули жадного правдивого успіху на суши і поступають на перед тілько з переважаючими в десятеро стратами в людях. Одно тілько бо
люче місце для Росиян: се ІІорт-Артур, який вправдї воружений у все потрібне, має доста- точну та хоробру залогу, але виставлений та не
безпеку япаньскої переваги. Порт-Артур се ябло- ко незгоди межи Япанїєю а Росиєю. Япанї'я таки 7. стоїть виразно, та ще з закрученим хвостиком на бік. Беру відтак Ваш лист з ки
шені, чи я добре вгадав. Таки 7. Вертаю огіять за фіртку. Ось розпитаю, тай довідаю ся. При
ступаю до хатчини і пукаю, бо двері з середи
ни защіилені. Ніхто не виходить. Я шарпнув сильнїйше за двері і они відчиняють ся. Госпо
ди! що за крам! Усего тут понакладано: посу
дина кухонна і всяка одежа. Та ще я не роз
глянув ся гаразд, бо тут було досить темно, аж тут зпід кухні вискакує на мене якесь чор
не, пелехате сотворінє і зачинає страшенно дзявкати. По голосі пізнав я, що то був пес, один з тих злющих, покоєвих цуциків, що то незнайомому до очий скачуть, як хомяки. Ті кудли так мене сильно заатакували, що я не маючи нічого в руках, хотів зрейтарувати. Аж тут відчинились двері від сусїдної клітки і на порозі станула баба-Яга. Вона закликала на клятого цуцика: Зефірек! і Зеф ірек повіяв ся опять під піч на леговиїце. Теиер я мав спро
можність нридивити ся моєму тіз й-уіз. Була се бабуся 70 літ, коли не більше, низька, згорбле
на, суха, з почорнілим, поморщеним лицем, зі сухими мов тики руками, беззуба, одягнена в таке множество лахів, що виглядала як сто
яче вішало на одежу. Лише очи чорні блистїли у неї якимсь дивним, проймаючим, фосфорич
ним огнем. В комнатї відай було зимно, коли так тепло одягла ся стара, та ще й тому, що виходила пара з рота. Я забув язика в роті, побачивши таку цяцю.
— Чого вам треба ? заскреготала стара, а голос сей нагадав менї щось страшного, що я колись читав, будучи ще хлопцем.
з
звернула ся против него з всею своєю силою, щоби позбавити Росиян підстави для їх фльоти на Ж овтім мори, та щоби єго упадком задоку
ментувати сьвітови знесене точок Сімоносекско- го трактату дотично володїня Росиєю наЛїяуту- нї. Отже в виду ріжних поголосок висуває ся тепер питане: чи Куропаткин відступить від свого плану, спішачи на відсіч Порт-Артурови, та переносячи тим способом область воєнних операции на так небезпечне побереже Ж овтого моря ?
Вожд не тілько мусить мати свобідну руку що-до своїх планів і намірів, але також і пев
ність, що єго прикази будуть строго і сьвято сповнені. Инакше навіть діла найліпшої волі ста
ють на поперек загальному плянови. До того треба мати великий авторитет так в горі, як і між своїми підвласними, як в кінци в цілім вій- ску і сусгіільности. Судячи по тих пращанях та витанях, яке зготовила росийска суспільність переїзджаючому Куропаткинови на поле битви,
— він посідає довірє загалу, а також, як запе- внюють, довірє двора і війскового штабу. А коли єго авторитет не сю їть ще так високо, щоби замовкла нетерпячка з причини довгого вижи
дана, щоби перетерпіла великодержавна гордість з причини безнастанного цофаня перед жовтою шаранчею, — то Куропаткин видає ся тим му
жем, який і в тих тяжких условинах зуміє у- держати свій авторитет. Пригадаємо тільки го
лосне на початку війни імя ґен. Мищенка, який непотрібно, і очивидно против інтенций наказу Куропаткина, урядив зачіпну виправу під Анджу і мусів цофнути ся зі стратами: тепер нїчо не чути про того хороброго, але може надто че- стилюбного полководця. Та сама кортячка ви
значити ся, стати відразу славним, засліпила бу
ла і ґен. Зазулича та против інтенций Куропат- кина казала ему запустити ся в нерівний бій в Япанцями над рікою Ялю, що відтак мусів о- платити тяжкими стратами. Він також стратив свою команду. Чи так само рішучо буде Куро
паткин придержувати ся свого плану супротив впливів з иетербурского двора, чи там навіть прямого розказу царя ? Телєґрами доносять, що на дотичний розказ царя Куропаткин мав відпо
вісти одним словом: «стало ся!« Але инші дпе- вники висказують сумнів, чи се не фалшиві ві
сти, пускані в сьвіт з росийского табору для змиленя уваги Япанцїв. Кождий пересічний стра- теґіґ бачить, що хотяй і як болючою була би евентуальна страта Порт-Артура — паражуванє задля него цілої сухопутної армії на небезпеку розгрому, було би страшним блудом.
— ВІД АДМІНІСТРАЦІЄ. При зміні місяця про
симо наших Вп. Передплатників о скоре відновле
не передплати, зглядно о вирівняне залеглостий та о приєднуване нам нових передплатників.
Н о в и н к и .
— Календар. В ч е т в е р : руско-кат. Терапон- та; рим.-кат. Прима. — В п я т н и ц ю : руско-кат.
Никитв еп.; рим.-кат. Торж. Бож. сер. Іс.
— Духовний концерт „Львівского Бояна“ повів ся гарно. Бублики було много, хоч не тільки, як можна було надїяти ся. В льожі краєвого маршалка сидів Є. Ексц Митрополит в товари
стві о. крил. Чапельского. Намісник з жінкою явив ся також на концерті. Точний звіт з сего концерту помістимо завтра.
— Духовна місия відбуде ся в Ю зьвичах коло Олеська в днях 8, 9, 10 і 11. червня с. р. Місию переведе клир олеського деканату.
— Філія „Просьвіти“ в Н. Санчи купила реаль
ність на поміщене «Лемківского Банку», Читаль- ' ні і укр.-рускої бурси.
— З Київа пишуть нам: Під добу грають в Київі два украївьскі театри, один А. Суходоль
ского в театрі «Купеческого саду», другий на отвертій сцені городу >Шато де Флєр«, де рів- рівпочасно грають також поважну росийску дра
му і комедию з виступами артистів імператор- скнх театрів і француска оперетка. В репертуарі театру д. Суходольского находить ся богато но- востий, єго-ж самого, Тогобочного і инших. Ц іка
во вам може буде почути, іцо звісний вам у Львові диріґент Ярослав Челяньский управляв тут концертами музики в «Купеческім садї» і здобув собі широку симпатию у тутешної пу- блики.
— Пожарний „Сокіл* в Жовчеві, рогатиньского повіта, засновано на статуті львівского »Сокола<
Намісництво вже затвердило статут.
— Процес в Угнові за антисемітскі розрухи.
В суботу і в понеділок переслухано всіх обжа- лованих. Всі перечили, немовби брали участь в розрухах і звалюють вину на доокресних селян, яких не обжаловано. Обжаловані з виїмком де- вятьох, яких боронить др. Кость Левицкий зі Львова, не мають оборонців. Ві вторник почало ся переслухуване сьвідків. Перший зізнанав ко- мандант місцевого постерунку жандармериї К.
Домбровский, який від 8 літ перебуває в Угнові.
Сьвідок оповідає, що но півночі! на 24. цьвітня 1903 почув алярм звона і побачив пожарну лу
ну. Зірвав ся сейчас і побіг на місце пожару.
По угашеню огню пійгров на лат. приходство.
Там застав ке. Іолда і обжаловапого Онишке- вича. З а хвилю відозвав ся знова алярмовий звін. Ніхто з присутних не знав, що се має зна
чити. Ж андарм підбіг під звінницю і бачив яко
гось хлопця, як утікав. Звідтам пішов на місто і спіймав обж. Ст. Петришина і Тад. Фуряна, як
— Вибачте, пані матко, мені казали, що тут мешкає пані Оксова.
— Чого вам треба від Оксової?
— Вибачте, будьте ласкаві, але се вже я сам їй скажу...
— То говоріть, я сама Оксова.
Мені закрутилась голова. Мені здавало ся, що я то властиво не я, лише Еней парубок мо
торний прийшов до хатки на курячій ніжці, а Оксова то не Оксова, про котру мені Всечеснїй- шиЙ писали, лишень баба-Яга, «ясного Феда-по- иадя», що при Шведчинї дівувала, а Татарва як набігала, то вже за мужем була». Я лишень пробормотїв:
— То ви пані-матко Оксова?
— Що ? не подобала ся Вам ? — каже стара уеьміхаючи ся своїм беззубим ротом, з ко
трого бухнула пара — колиб ви мене бачили перед ЗО роками, то я була-б вам подобала ся, але вас тоді ще на сьвітї не було... Ну, говоріть
за чим ви ?
— Отже сьвященик потребував Гувернантки себто учительки з французьким язиком до трох дівчат і мені казали, що в. Оксова приняла би той обовязок.
— Ходіть близше, прошу, каже стара усту
паючись з порога.
Мене напав жах. Я хотів пятами накивати, але погадав собі, що то ирецї не в казці, не зїсть мене, ані в коня не поверне — впрочім стара пословиця, що посла ні січуть ні ріжуть.
Я пішов.
— То кажу, заручити можу, що дім дуже чесний, патріархальний і буде вам добре — го
ворив я переступаючи поріг до другої кімнати.
оба сокирами рубали вікна. Ж андарм їх ареш
тував, і мимо товпи, яка єго обступила і грози
ла, не випустив арештованих. На чолі товпи жандарм бачив обж. В. Скрипчука з ногою від стола в руках. В товпі було богато жінок, які кричали: «Жиди палять, а нас арештують».
Скрипчук кричав: «Гура, хлопці, наиеред», але був пяний, як признає сьвідок. Дальше сьвідок розповідає, що в протягу 3 літ було в Угнові 27 пожарів, яких більшість походила з рук паліїв.
Міщани підозрівали о підпал Ж идів, а головно Давида Небля, бо Ж и д и відгрожували ся. Сьві
док не бачив, як Ж идів били. Другий сьвідок Арон Шталь, худий, бородатий Ж ид, з шрамом від сокири на лици, по заприсяженю на тору, оповідає, що дивив ся через вікно на двір, коли нараз ударив єго сокирою по лици обж. Ів.
Качоровский. Щ таль побіг до лікаря Кібіца, але сей заосмотрив єму рану побіжно так, що кров дальше текла, і утік скрити ся до иивницї з обави перед нападом. Аж пізнїйше заосмотрив ему рану ліпше, коли жандарм стеріг хати п е
ред нападом. Качоровский запитаний, чи то пра
вда, що говорить сьвідок, заявив, що «Ж ид бре
ше. я єго не ударив» та наводить як виновника свого молодшого брата Володимира, на що по
дає 5 сьвідків. Обжіл. Ів. Качоровский при слід
стві не хотів видно пхати свого брата в неща- стє, але супроти сьвідоцтва Ш таля, зваж ав ся вкінци на се. Ж ид-сьвідок перечить. Дальше зі- знавали як сьвідки Герш Юденберґ і Давид Шпорн Оба відкликують поставлені давнїйше жаданя що-до відшкодованя і не прилучають ся до карного поступованя Шпорн зізнає, що ба
чив через дірку в брамі, як обж. Онишкевич бив шиби. Инші переслухані вчера сьвідки зі- знавали переважно виминаючо і з резервою.
— Запомоги для вдів і сиріт по сьвящениках всіх трех єпархій буде розділяти товариство
«Ризница» в Самборі, а то 21 запомог для вдів по 40 К і 21 запомог для сиріт по ЗО К. Прось
би треба вносити до 25. с. м. через дотичний уряд деканальний. Першеньство мають ті вдови і сироти, котрих мужі зглядно батьки причини
ли ся до розвого товариства.
— Чим є 0. Еффинович ? З провінциї пишуть нам: О. Еффинович, кандидат на посла, був аж до IV. року богословія латиньского обряда, але поміркувавши, що зле без жінки, перейшов на руский обряд і виступив з латиньскої семина- риї. — Товариш.
— З Буковини. Нові вибори до буковиньского сойму відбудуть ся в сих речинцях: дня 22. ли
пня с. р. з сїльских громад, дня 23. липня із міст (Чернівці, Радівцї, Серет і Сучава), дня 28.
червня з великої посїлости. — В другий день Зелених сьвят відбули ся в Чернівцях збори тов-а «Руска Бесіда» при участи понад 200 чле
нів. Головою тов-а вибрано інспект. Омеляна Поповича.
— За обиду чести. Перед трибуналом прися
жних судиїв в Кракові відбула ся розправа про
ти гі. Станислава Лїпіньского, редактора гумори- стично-порноґрафічного «Восіап а» за обиду че
сти їі-нї Котарбіньскої, жінки директора краків- ского театру і п. Котарбіньского. Обида лежала в тім, що Восіап замістив дві ілюстрациї: в о- дній представив и-ню К. як свиню з людскою головою, а п а К .яко медведя. Крім того під ілюстрациєю п і К. був вірш обиджаючий єї честь. Трибунал на основі вердикту судиїв при
сяжних засудив н. Лїпіньского на 2 місяці стро
гої вязницї з постом що 14 днів.
— Ц. к. Дирекция державних зелїзниць у Льво
ві подає сим до відомості! інтересованих, що від 15. червня с. р. всякі поданя о знижене цін їзди враз з оплатою манїпуляцийною в квоті 1 К належить вносити поміж годиною 8. а 2. до протоколу в партері будинку дирекцийного чи
сло двернії 70, де треба зголошувати ся також з одержаним купоном слідуючого дня поміж 12.
а 2. годиною по відбір дотичної асиґнати, а згл.
відповіли. В неділі і сьвята не можна вносити подань, ані відбирати асиґнат.
— Дрібні вісти. Ухвала галицкого сойму на дозвіл повітовій раді в Калуши, затягнути по
зичку 17.000 К, одержала цїсарску сачкцию. — На погорільців Виткова нового цісар уділив 2000 К запомоги. — Др. Йосиф Калєнбах став імено
ваний звич. професором польскої літератури на львівскім університеті. — П-на Сальомея Кру- шельницка виступає під сю пору в опері в Брещі в Італії і сьпівала онодї з великим новодженєм в опері Пуччінїого «МаЛате ВиІІегПу». — В Ста- ниславові застрайкували столярскі челядники.
— З перемискої єпархії- Відпустку для пора- тованя здоровля одержали оо.: Сев. Метеля на 10 тижнів, Ев. Кульчицкий, М. Цїшановский на В тижнів, Іван Пастернак з Тиляви, Анатоль Сїнкевич на 8 тижнів, Мпх. Ю зьвяк, Мих. Ков- шевич на 5 тижнів, Альбин Добряньский, Со- фрон Кульманицкий на 4 тижні, Володислав Ка- лужняцкий на місяць. — Правительство продов
жило дотацию з рел. фонду на дальший рік для сотрудииків: в Мшанци, Завадцї дек лїского, Розджалові, Ж ужели, Ожомли і Дальовій.
І тут убого, заставлено старою ноломаною мебелю, що колись памятала красші часи, так як і єї властителька.
Сгаруха попросила мене сідати і я ооять завагав ся і зробив докладно „іизресііопет оси- 1агет“, поки не присів на старім, колись акса- мітом вибиванім кріслі, з котрого торочила ся шерсть і клоче.
— І щож той «ксьондз» обіцяє?
— То залежати буде від умови — скажіть панї-матко, кілько ж адаєте?
— Ціле удержанє і пятку місячно.
Такі невеличкі вимоги видались мені підо
зрілими
Отже пані будуть учити троє дівчат у- сїх наук вступних: те, чого вимагають в школах дівочих, а крім того французької мови і гри на фортенянї.
— Се дурниця, я се потрафлю, го-го! не того учила ся, я лише виглядаю так по дурному, але під тими лахами криєть ся благородна ду
ша. Не в тих я колись ходила, мій пане, го-го Однак тими словами она ні раз мене не при
єднала. Страх она мені не подобала ся. Я підо
зріваю, що она людям ворожить і з того жиє.
Не припускаю, щоби вона денебудь на улицю показувала ся, бо ворони злітали ся би і пси гавкали-б. Се настояща відьма. О тім, щоби она була учителькою, ані бесіди нема. Тому то я сказав їй ні се ні те і пішов, аби Всечеснїйшо- му здати справу.
Пишу ся і т. д.
(Конець буде).
