Ruslan. R. 8, č. 39 (1904)

Ч. 39. Львів, четвер, дня 19. лютого (3. марця) 1904. Річник VIII.

Передплата на »РУ СЛАНА» виносить:

в Австриї;

на цілий рік . . . 20 кор на пів року . . . . 10 кор на чверть року . . о кор на місяць . . . . Г70 кор

За границею.

ьа цілий рік . . 16 рублів або 36 франків на пів року . . 8 рублів

або 18 францій

Поодиноке число по 10 сот. «Вирвеш ми очи і душу ми вир». •* а не возьмеш милости і віри не возьмеш, бо руске ми серце і піра руска.с — 3 Р у с л а н о в и х псальмів М. Шапікевича.

Виходить у Львові що дня крім неділь і руских сьвят о а ‘Із год. пополуднії.

Редакция, адмінїстрация і експедицня «Руслана» під ч. 1.

пл.Дзмбровского(Хорунщини).Екс- псдпцпя місцева в АґенциГСо- ко.ювского в пасажі Гавсмана.

Рукописи звертає ся лише на попереднє застережене. — Рекллмацпї неопечатані вільні від порта. — Оголошена зви­

чайні приймають ся по ціні 20 с. від стрічки, а в «Наді­

сланім» 4!) с. від стрічки. По­

дяки і приватні донесена уо 3) с. від стрічки.

(Дальше).

Хоч и. Ґнєвош признає, що «пазіер- 8І\\та 8іге)ко\у гсІпусЬ Саіісуі \У8е1іО(1піе 8$ сііа павге] ергахуу пагосіопе) ро(і кагсіут

\\'/§!е<Іеіп <Іо<1аГпіе«, — вважає, що »£Г<>2І папі гіа1е} піеЬегріесгепзІлуо иЬуиапіа 1и- (Іпозсі роївкіеЦ; іцо »вІап ^езі гаи'вге §го гп у т « , наколи »яара! Ьеігіе сілуііоууут, о§іеі'і 8 Їо т іа п у т « . Звертає ся отже до гіоль- скої суспільності! і домагає ся, щоби вся робота була звернена на те, — занити ся н о л ь с к и м х л о п о м , розбудити в нїм на­

родну сьвідомість, скріпити в нїм привязанє до свого обряду, н а у ч и т и є г о г о в о р и ­ ти дома і поза домом п о п о л ь с к и . ’ Тут отже стає н. Ґнєвош на хибнім становищі, що кождиїі латиньского обряду є ео ірзо Поляком, хоч фактичні обставини засьвід чають зовсім що иншого. Ми-ж вказали для прикладу деякі громади, в котрих селяни- латпнники говорять по полиски, хоч попсо- г.аноіи мовою — і се є справді нащадки, давиої кольенїзациї мазурскої, они не пе ресталн і не забули говорити по полиски, хоч ними довгими літами, може її столїтя- ми не опікував ся п. Козловскнй і єго по­

мічники. Коли отже п. Ґнєвош домагає ся, щоби робота ним задумана ішла в тім на­

прямі, щоби н а у ч и т и х л о п а - л а т н н н и- к а г о в о р и т и п о п о л и с к и д о м а і п о ­ з а д о м о м , то тут вже виходить поза ме­

жі осьвідомлюваня народного Поляків, а втягає обсяг сеї роботи і Р у с и н і в - л а ­ т и н н и к і в, котрих д о н е р в а х о ч е н а у ­ ч и т и II О л Ь С к О І М о В І!.

А хто зовсім безсторонно розліджував етнографічні відносини на Руси, с£й мусить признати, що е Русини-латинники. Отже ко­

ли обставини відвернули їх від рускої Цер­

кви. то всеж они ще не перестали належа­

ти до рускої народности (як шір. Поляки- нротестантн на Ш лезку не перестали бути Поляками, хоч покинули рцмо-кат. Церкву), а змагати до того, щоби викорінити у них І їх домашню рідну мову, а наломити ся до нольщини, якої они не уміють і нею не розмовляють ані дома анї поза домом, зна­

чить вже вести винародовляючу місию, — се є вже Вгап£ пасії Озіеп, се є вже з а ­ б о р и е з м а г а не. Поляки вельми чутливі на се, наколи нпр. по деяких польских ґі- мназиях, а особливо у Львові рускі кате- хитн вимагають від учеників греко-кат. від­

повіднії з релігії в р'ускій мові, завели в ґімназиї Франц ІІосифа науку греко-кат.

релігії в іюльскій мові, а пок. директор IV Гімназиї не хотів навіть позволити тамо­

шньому катехитї викладати релігію рускою мовою. Виходять они в тих змаганях з то­

го погляду, що там є ученикамп (?) пере­

важно Поляки латиньского обряду, отже они повинні учити ся навіть греко-кат. релігії по польски. Справа опинила ся ще за иок.

кардинала Сембратовича в консисториї і стануло на тім, що окрім Гімназиї Франц Йосифа, в инших польских відбуває ся ви­

клад релігії по руски, а тим що не вміють рускої мови (Полякам греко-кат. обряду)

Проти даеіаіа 51. р. Пасіка

виголошена в австрийскій д е л в ґа ц и ї д н я 19. л ю ­ того 1904 р.

(Копець).

Я чув в отеїй палаті також не мало від вельми поважаних і визначних бесідників нї- мецких і ненїмецких партий про розпорядок Є.

Е. п. міністра війни. І я мушу заявити, що се мене властиво дивувало, іцо одні добачували

катехит поясняє по гюльски і питає їх по польски. Сеї засади однак не хотять при­

знати, що є Русини-латинники, котрі не вміють по польски і тих п. Ґнєвош каже доперва учити говорити но польски в дома і поза домом. Тут отже звернемо ся до не- го власними єго словами: »піе и’утетаса.іту фіг І8Їпіе)'асе£О<, а що дійсно є такі Руси- гіи-латинники, що не вміють і не вміли по руски, се признає іюсередно і сам п. Ґ н є ­ вош. Що Полики будуть осьвідомлювати своїх земляків, се не можемо ми Русини їм почитувати чимсь недобрим, але мусимо вважати се заборчим з.маганєм, наколи п.

Гнєвош хоче загорнути до свого табору і тих Русинів, що наслідком ріжних обставин і впливів стали латинниками, а тепер ще мають наслідком заходів п. Ґнєвош а поки­

нути і свою народність і свою мову, а нав­

чити ся дома і поза домом говорити лише но польски. Таке змаганє мусить довести до розятреня, мусить викликати і з рускої сторони протидїланє, а се не причинить ся до усмирбня, лише де роздмуханя супере­

чностей.

Кодо ” Гичнот •’ признає, гао в та­

кій праці народного осьвідомлюваня п о л ь - с к о г о н а с е л е н а потрібна є розвага і мі­

ра, і висловлює, що невідповідні вислови про Русинів можуть принести шкоду, то як-раз навертане Русинів - латинників на польску мову дасть неминучо до сего при­

від, як вже в практиці показало ся з дво- лїтного носланннцтва її. Козловского. Щоби Русина-латинника навернути до польскої мови, уживає ся до того споконвічної ме­

тоди вихвалювана висшости польскої мови і культури а впоювана погорди і зневаги до менше вартної хлопскої мови і наро­

дности рускої і самі Поляки вже мали на­

году в останних часах збирати терпкі ово­

чі такої роботи. Отже радимо понехати сї заборчі змаганя, бо се не доведе до цілії і до ладу.

П. Ґнєвош домагає ся також концен­

трацій сеї органічної праці, економічного пособлюваня польским селянам і в кождім случаю розумної помочи і опіки, але без кривди руских селян, котрих не лише не вільно кривдити, але й оставляти без пора­

ди і охорони, не вільно їм робити перепон в економічнім скріплюваню і двиганю. На тему сеї опіки над руским селянином з нольского боку вже стілько писало ся, що вважаємо злишним повтаряти, але мимохіть насуває ся тут відома давна проиовідка:

Зоже, хорони мене від приятелів, бо з не- приятелями самі дамо собі раду.

(Ненець буде).

в нїм якусь небезпеку, а инші концесию. Я-ж справді не найшов там нічого иншого, як за­

тверджене письмом того, що зовсім понятно і природно до нинїшного дня в армії ествувало Час моєї служби війскової був надзвичайно ко­

роткий, я служив всего вісім місяців, а після того був суперарбітрований, але вже в тих ві­

сьмох місяцях, які я провів в угорейм реґіментї гузарів, зміг я вересьвідчити ся, що анї вах- майстер, а тим менше цуґсфірер і капраль не знав більше нічого “з нїмецкої мови крім слів команди тай того, що вимагає мова службова і команди, та що рядових учено — зовсім при­

родно в мові угорскій. Підчас моєї служби вій­

скової а також і иізпійніе мав я нагоду запри­

мітити, що при кождім полку є значнїйше чи­

сло таких офіцирів, котрі справді орудують мо­

вою реґіменту або ііринайменше напружують всі сили, щоби до неї наломити ся. О скілько Є. Е. мінїстер війни запровадив обовязкове ору- дуванє полковою мовою У офіцирів, то є се липі самооонятне і надзвичайно розумне заряджене, узасаднене не тілько дотеперішною практикою, але й конечне для вишколена жовніра.

Отсей розпорядок відповідав ноетупованю 6. Е. в. міністра війни, яке могли ми запримі­

тити в инших областях; він є розумно обдума­

ний та подиктований досьвідОм. Па всякий слу- чай не бачу я в тім розпорядку нічого, що мо­

гло би дразнпти Німців, але правду сказавши не бачу я також нічого, що инші народи могли би уважати концесиєю для себе. Загалом я не ба­

чу нічого иншого, як тілько те, що з природи річи вимагає служба і війскове образованє в цілії вироблена бодрости і ориєнтацийної мет­

кості! в армії.

Тепер переходжу до війни нашого могучого сусіда.

Передовсім мушу сказати, що Русини, ко­

трих в Росиї живе, як відомо, ' мілїонів, є найбільшими противниками автократичного ц а ­ ризму, теперішного ладу і політичної системи в Росиї і що з тої причини не мають наймен­

шої симпатиї до всіх тих розпорядків, які ви­

ходять від теиерішних верховодів росийских.

З другої сторони само собою розуміє ся, що ми, будучи Славянами, є споріднені з ро- сийскпм народом, якого наш селянин для від- ріжненя від своєї національності! називає Мо­

скалем; бо в жилах обох народів нливе спільна славяньска кров, але наш селянин знає зовсім добре, що ми є «Русини», отже щось иншого, як «Москалі» і лиш комусь третому удало ся споріднити нас з росийским народом близше, чим оно є в дїйсности. Проте ми певно жаліє­

мо, що наша кров тепер замотана у війну з А- зийцями. Як-раз наші предки козаки боронили свого часу Европу перед Азиєю. Борби козаків з Татарами чейже знані сій високій палаті і так само й те не повинно бути незнаним, що ті борби припадають як-раз на часи, з котрих по­

чинає ся культура і спокійний розвиток Еврогіи.

Колизк тепер на земли тих історичних борб Азийцї наново втягнули у війну наших славянь- ских братів-християн, то ми-ж не можемо хи­

лити ся на сторону Япапцїв. Правда, що наші земляки в Росиї надїють ся по нещасливій вій­

ні з Япанїєю переміни відносин. Але я думаю, що сего звороту не здержить нїчо, без огляду на те, чи побідиті. Росия чи Япанїя; бо теперішні верховоди ведуть тяжку війну так з масою на­

роду і з усею інтелїґенцпєю, як також і з усею

2

европейекою культурою, просьвітою і поступом сего столїтя (кишенївскі події, клеймо столїтя, обурили весь цивілізований сьвіт),' тож мусить вкінци впасти в тій борбі із долами суспіль

ности.

Але пцоби нині бажати побіди азийскої дер­

жави над европейекою, се уважаю із становиска Европейця таки за нерозважне. Длятого мушу сказати, що мимо того, що я вже сказав яко Русин про Росию і царизм, не вдоволила мене публична опінїя, яка особливо з початком війни проявила ся в Австриї. Мушу сказати, що вона робить на мене вражіне короткозорости, і я ува­

жаю своїм обовязком висказати переконане і надію, що з тою публичною опінїєю наші кер­

муючі круги певно не мають нічого спільного.

Вже з уваги на відносини на Балкан!', ко- либ той пожар, що запалав тепер на граници Азиї й Европи, не остав льокальним і колиб він довів до сьвітової війни або взагалі заанґажував більше держав, будуть міродатні круги все иа- мятати на те, що інтереси Европи і Азиї є про­

тилежні, що Азия, поминувши все, ще й нині є найважнїйшим ринком для нашого експорту, та що Япанїя є тою державою, яка на случай по- біди була би в можпости витиснути европейскі держави із азийских ринків на довгі літа.

Так само як Русинів ненависть до автокра­

тичного царизму не може спонукати, щоби тую ненависть перенести також на наших елавянь- ских росийских братів, так і те. що колись по­

заходило між обома сусїдними державами, не повинно мати впливу на нашу заграничну полі­

тику і — скоро тепер бесіда о війску — па у- жите армії в услугах тої політики.

Гадаю, що я сим порушив усі нанважнїйші справи, котрі висувають ся на перше місце при обговореню війскового буджету. А тепер на з а ­ кінчене прилучаю ся радо і я до тих висказів довіря, які тут підчас дебати дістали ся п. мі- нїстрови війни за єго дотеперішнє поведене. З а ­ разом звертаю ще єго увагу на те, щоб він ува­

жав, аби австрийске війско на східних окраїнах монархії справді служило лише до оборони від сторонного ворога і щоби в тих борбах, які у східній Галичині ведуть ся між адмінїстрациею, судівництвом, поодинокими суспільними верства­

ми а руским селяньсгвом, коли вже сего конче треба, робило порядок і спокій через тактовне поведене без иризпаченого для сторонного воро­

га оружя, та не острило єго на тілі руского хлопа. В останних роках зводило війско у схі­

дній Галичині при виборах, страйках і инших нагодах стравдїшні битви. Правда, що се діяло ся не за часів теперішного міністра війни. ІІ звертаю ся отже до него з уклінною просьбою, щоби ті битви, колиб такі події мали ся до справдїшних битв так, як маневри до війни; щоб не було жадного гіроливу крови, жадних убитих, жадних ранених! {Ж иві признапя).

Япаньско-роеийска війна.

Підземна Росия.

Росийскі революціонїсти, проживаючи поза границями росийскої держава, розвинули тепер як найенерґічнїйшу діяльність в видананю і роз- повсюднюващо підбурюючих відозв, надїючи ся в сей спосіб осягнути корисні успіхи против ро- сийского самодержавя. Ся діяльність відгукнула ся і у нас у Львові, де здержано надіслані з Ж е ­ неви до двох руских академиків росийскі відо­

зви і брошурки і переведено у них ревізию.

Вчера відбуло ся в тій справі віче польских а- кадемиків, яке «запротестувало против вислугу- ваня львівскою полїциею росийскому прави- тельотву«, а мають кіне нині відбути ся та ­ кож збори руских академиків. Надто, як відо­

мо, руский социялїст Вітик спонукав ухвалене прихильної Япанцям резолюциї в Збаражчинї, а у Відня проводив япанофільским социялїстичним зборам руский академик Цеглиньский. Однак ро- сийскі революціонїсти стоять на пишім станови- ску, як їх руско-україньскі алїянти. Щ туттґартс- ке »Асвабаждєніє*, революцийна часописі, росий­

ских конституціоналістів, у надзвичайнім додат­

ку, які видає підчас теиерішної війни, заміщує отверте письмо свого редактора Петра Струвого до росийских академиків. Струве не тілько, що не одушевляе сч Япанцчми, але обвиняє прави- тельстве, що було безчинне і ліниве, бо дало заскочити себе, колії зірване відносин було ео ірзо впповідженєм війни, як се дока­

зує істория. Нині се правительство — каже між иншим Спруве — старае ся оправдатись, викликуючи штучні манїфестациї і при помочи гидкої праси; молодїж повинна скористати з се­

го і до окликів, видаваних платними аґентами, долучити свої голоси, кличучи: Най живе армія!

Най живе Росия! Най живе свобода! Памятайте, що армія, — се не Алєксєєв еі сотр., але ро- сийский вояк, а оклик, виданий па єї честь в тяжкій і болючій для неї хвилі, положить під­

валину взаїмного порозуміня між армією і наро­

дом, якого первовзором і аваш'ардою повинні бути ни, студенти, молодїж. Я лично вірю — , кінчить Струве — ґц « оклик „пай живе армія, свобода, Росия!” розбудить відгомін в умах і серцях богато щирих росийских людий і буде попередником радісного оклику відроджуючої ся нашої вітчини”. Як бачимо, росийскі революціо­

нїсти у своїх змаганях розріжняють, сказати-б, внутрішну і заграничну політику. На безоглядно непримиримім стаповиску в своїх відозвах ста­

нули тілько иольскі социялїсти. Отже з того приводу оголосив львівский РглеаІаН знаменитий лист від одного визначного петербурского Поля­

ка, який зображує теперішпий стан умів і сил в Росиї. Сей лист передаємо в слідуючім, роз­

діливши єго для ліпшого перегляду після змісту на поодинокі уступи.

Спосіб мобілїзациї.

Для борби з Яванцями утворює правитель­

ство окрему армію, щоби зовсім не зменшити сеї, яку постійно держить під оружєм в своїх европейских землях, а творить єї в сей спосіб, що кождий полк мусить виставити повну ком­

панію, зложену з вояків, що добровільно зголо- сять ся, а коли таких найде ся за мало, то всі тягнуть жереби. Однак до тепер нігде не бра­

кне добровольців, може в наслідок розбуджено­

го патріотизму, а може тому, що всім, що бу­

дуть в сій війні, приречено цілковите увільнене від служби в резерві і в ополченю, с. є в кра- євій обороні. Компанії, утворені в сей спосіб, є майже подвійно такі численні, бо складають ся з 280 вояків. Сейчас доповнюють їх резервіста­

ми, так що повстає з того баталїон. Понеже ко- жда піхотннна дивізия має чотири полки, то з кождої дивізиї повстає чотиробаталїоновпй полк. Він носить число своєї дивізиї і назву:

східно-сибірский. В сей спосіб всі відділи в йск, що стоять в европейскій части держави, будуть мали представителїв в армії, виставленій против Яванців. Здає ся, що пізнїйше ще в иншпй спосіб стане побільшена ся армія, яка — як зачувати — досягне пів мілїона жовніра; але тепер тілько в сей спосіб відбуває ся громадже­

не східиосибірских війск.

Транспорт.

Бачив я, як їх звідси висилають. Звичайні товарові ваґони, обиті в середині войлоком, за- осмотрені бляшаним печиком на середині і лав­

ками, завішеними здовж стін на гаках, а на піч зачіплюваними на паси, що висять з пова­

ли. щоби творили ліжка — отеє транспортовий ваґон для 32 людий. (Наші пр. ваґони є богато вузші і короткі від росийских і не мають уря- дженя для спаня, а призначені на >40 Маип — 8 НіегЗе». — Р е д ) . В кождім поїзді є один ва­

ґон, в якім находить ся кухня і баняк з кинят- ком, щоби вояки могли підчас перестанків бра­

ти собі воду на чай. Кождий вояк одержує на дорогу від горожаньских комітетів */4 фунта чаю, вісїмфунтовий. папіровий мішок з цукром, фунт тютюну, склянку, мило, сірники і т. д.

Підчас подорожі! буде раз на чотири днп пів­

денний постій, аби вояки могли умити ся і в п ­ ирати білє. Таке висилане війск відбуває ся без горячки, навіть без поспіху, з повільностию, яка випливає з загального пересьвідченя, що прав­

дива війна начне ся доперва тоді, коли самі Росивші схочуть, а тимчасом Яванців будуть вабити чимраз дальше в глубину Сибіру, будуть томити непотрібними походами, доки їх недуги не зачнуть десяткуватн — а потім звалить ся на них росийска потуга і стратує ногами. А що як-раз так буде і так бути мусить — про те ніхто тут не сумпїває ся.

Асентерунон а політика.

Здекомплєтовані полки европейскої Росиї — розказує дальше автор — треба очивидно до­

повнити. Тож покликують рекрутів, увільнених до тепер від служби з причини їх надміру.

Богдан Лепний.

ГОСТИНА.

(Дальше).

>Але чекай! Ти певно голоден, а я харчую тебе словами; Марто, Марто! — кликнув, відчиняючи до пекарні в стіні прорубане віконце.

— Подайте нам чаю, хліба з ма­

слом та яєць, бо маємо голодного гостя. Лиш скоро!»

З а підвечірком не могли ми наговорити ся. Школа, товариші, учителі; чого ми не говорили за тую Коротку годину. Показало ся, що богато з товаришів померло, і то таких, що думали як найдовше жити. Деякі оженили ся. —

>А деяким — замітив мій то­

вариш — вже і жінки померли*.

Я не відповів нічого, лиш зав­

зято взяв гризти суху, як старе ли­

це, поморщену, булку. Думаючи над тим, якби відвернути розмову від немилої теми, почув я в еїньох

важке тупаннє, якби дві довбні по підлозі били. Потім клямка так ж а­

лібно заскрипіла, якби єї коваль кліщами відривав і в їдальню увій­

шла Марта, велика, груба, відцви- тагоча жінка.

Я понурив голову над чарку мутного чаю, але чув, як нарід ка*

же, якісь недобрі очи обкинули ме­

не від ніг до голови.

• Єґомость! А що буде з вече- рою ? ІІочтар не привіз маса*.

>Ну, то заріжте курку* •— від­

повів коротко господар, а з його голосу і з рухів видно було, що хо­

тів єї позбути ся як найскорше.

Марта ще раз глянула на мене і на нього, обернула ся і вийшла, замикаючи з такою силою двері, якби їх ніхто більше не мав відми­

кати.

>Ну, ну! І ми так ненадійно стрінули ся. Єще раз дуже тобі дя­

кую, що поступив до мене. Зробив ти мені велику приємність*.

Потім взяв мене під руку і во­

див по комнатї, розповідаючи про своє житте. Нарікав, що не має до­

брого сусідства, що нема з ким по- ч, нати якої будь народньої роботи, що, одним словом, життє склало ся не так, як ждало ся.

»І скажи но ти мені, чому дійс­

ність ніколи не може бути така, як мрія. Але то ніколи! Погадати собі; ах кобп воно так, або сяк. І ось стане ся, як ти гадав. А по- рівнаєм те, що є, з тим, що ти со­

бі подумав і вийде не те. ІІе те, мій товаришу, не те!«

На вечеру їли ми курку, що ра­

ди моєї гостини понесла смерть. Па силу давав я їй раду, така стара була і пересушена.

Запримітив се господар і було йому не мило. Він не видержав і коли Марта принесла на брудному підносі не дуже то чистий чай, він сказав на силу здержуючи свій гнів:

>іцо у нас нїчо ніколи не може бу­

ти так, як у людий! І чи то така велика штука спечи дурну курку ?«

>Е-ет! — відповіла Марта — єґомосцеви трудно догодити!*

Потім пішла до шафи, найшла

дві зовсім до себе неподібні чарки, поставила їх перед нас і вийшла.

>0! Видиш яка! — сказав з ж а­

лем мій товариш, показуючи на ку­

хонні двері. —• Слова сказати не можна, бо обиджаєть ся Паняі*

Та при вині ми скоро якось за­

були і про суху курку і про товсту кухарку та балакали дальше, якби хотіли перебалакати всьо, що ста­

ло ся в часі нашої розлуки; немов бояли ся, щоби не поминули чого, якої небудь дрібнички. І здавало ся мені, що ми не розставали ся зовсім, що мешкаємо собі дальше разом, як колись за шкільних ча­

сів і балакаємо.

Не ечули ся, як зо стінного різь­

бленого годинника вискочила м а­

ленька зазулька, і якби нокривля- ючись якійсь правдивій зазули, ви­

кувала 11. годину.

(Дальше буде).