Ч. 284. Львів, Пятниця дня 20 грудня І992. (2. січня 1903.) Річник VI.
Передплата
иа «РУСЛАНА» виносить:
в Австриї:
на цілий рік . 20 кор.
на ііів року 10 кор на чверть року . О кор.
на місяць . 1'7< кор.
За границею.
на пїлий рік 1В рублів або 36 франків на лів року . . 8 рублів
або їй ф ранків Поодиноке число ио 16 сот.
«Вирвеш ми очи і душу ми ви| веш : а не возьмеш милоств і віри не возьм еш , бо руске ми серпр і віра р у ск а» — 3 Р у с л а н о в и х псальмів М. Ш аш кевича.
Виходить у Львові т о дня крім Неділь і руских сьвят с о '!, год цополудни
Редаиция, адмінїстрация і єкспрдиция «Руслана» під ч. 1.
(іл.Домбровского(Хорунщини).Екс- педпция місцева в А ґенциї Со- коловского в пасаж і Гавсмана.
Рукописи звертає ся лише па попереднє застереж ене. — Реклям ациї неонечатані вільні від норта. — Оголош ена зви
чайні приймають ся по цїнї 20 с. від стрічки, а в «Наді
сланім» 40 с. від стрічки. По
дяки і приватні доиесеия ио
ЗО с. від стрічки.
Руска справа в шині» оавітлвю.
(Замітки з нагоди брошури »^Г. М йкош які
@ег). 8ргаш а ігизка го аіояипки бо зргаиту роїзкіе)*. Ілсбш 1902).
(Конець).
Як нераз вже при инших нагодах ми се виказували, нк і рускі посли в тепері
шній розправі над буджетовою провізориєю виказували, так і тепер ми се повторяємо, що не змагаємо до вкорочуванії польского стану посїданя в Галичині, або як наш поет висловив ся, »не чужого ми бажаєм, а свого то права*. Русини домагають ся і дійсно потребують більше руских ґімна- зий, потребують конечно помноженії ру
ских катедр на університеті, а ревною пра
цею н Науковім Товаристві ім. Шевченка доказали, що руска мова пригідна і до найвисших наукових предметів. Русини ба
жали би мати університет для всеї України- Руси, бажали би мати перегодом з Шев- ченкового Товариства і Академію Наук, яка могла би бути огнищем науки всеї Украіни-Руси, бажають також, щоби руска мова стала рівноправною і в урядах та судах на рівні з нольскою, одначе в тих змаганях стрічають завзятий опір з боку не так австрийского правительства. як са
мих Поляків, котрі навіть напирають на австрийске правительство, щоби не вдово
ляло справедливим домаганям і конечним потребам Русинів. Задокументували се явно польска делєґация і польске дневникарство, виступивши з формальним обжалованєм проти міністра просьвіти д-раГартля за те, що посьмів до буджету на 1903. р. вста
вити відповідну квоту на руску рівнорядну клясу в станиславівскій ґімназиї, хоч сойм не ухвалив ще дотичної резолюциї.
Я к помножуваню руских ґімназий, так і засновинам нових руских катедр на львів- скім університеті роблять всякі перепони Поляки, а передовсім львівскі професори унїверситетскі і займають супроти змагань Русинів таке саме становище, як свого часу в ш істьдесятих і сімдесятих роках займали нїмецкі професори супроти зма
гань Поляків до засновин польских катедр.
Се виказав посол Барвіньский, двічи заби
раючи голос в справі руского університету в раді державній. А що се не лише Р уси ни оцінюють так ті перепони роблені По
ляками, наведемо один уступ з письма одного безсторонного Полика (на нинішні часи се так рідке явище), писаного до по
сла Барвіньского: «РоДпіезг Рап, £е 2 га- .Іееіет с я у ія іе т гогрга^ е \у КікЗгіе рай- зі\уа паЗ м щ іозкіет р. В о т а п сги к а іуг^Іе-
<1ет иІ\\’оггепіа к згесЬ п ісу гиькіе); озоЬІі-
\уїе рггеіп6\уіІа Зо т е § о рггекопапіа І 8ЄГ- са то я га Рапа, а гагі т і е рггетбтуіепіе розїа 8іаггуЙ8кіе£о, кіоге Рап зсЬагакІегу- гомаї'ез ЗоЬПпіе а р е іе т Зо роботу коїа роївкіедо рггу когіси то \уу з\\7о)е]". К о§о Рап В б§ сЬсе 8го§о икагаб, пахуіеЗха £О зіероіа, а Ро1акб\у (егайпіе]з2ус1і І е т , ге і ро згкоЗгіе піе таЗі-ге^а. М7згак рггесіху гаЗапіи ууг§1еЗеш гаргоууаЗгепіа ^ г у к а ро1зкіе§о уу гакїаЗасЬ паико\уусЬ зГегу
гга,3о\уе \ує АїіеЗпіи 1е в а т е , со р. 8іа- ггуїізкі рггесі\у р. К отм їсги коууі, рггех Іаіа роЗпозіїі аг^ и теп іа» .
Мілковский звалює вину сеї неуступ- чивости для Русинів на станьчиків, тимча- сом в дїйсности станьчики ще зглядно за
являли все найбільш політичного розуму,, найбільш уступчивости, а як-раз найбіль
шими противниками були подоляки— Цєнь- скі, Цєлєцкі, Коритовскі, Торосєвичі і т. и., котрі напирають і на краєве правительство в тім напрямі і т. зв. псевдодемократи. Ті іменно подоляки і їх близші союзники за хоплюють посольскі мандати в руских по
вітах, нк сам Мілковский признає, спосо
бом, який 2піерга\уіа ІиЗ \у зрозоЬ па)- ОЬуЗпІЄ)82У, С2упіас §0 8рггеЗа)пут, они то і тепер переводять в руских повітах орґанїзацию з п. Козловским на чолі з підмогою старостів, інспекторів шкільних, учителів і т. д., щоби удержати свою вер- ховладу над руским народом, нк се і в соймі тепер було виказано.
Тимто Мілковский справедливо каже,
\УіпСЄПІу Рої УУ »РІЄ8ПІ 0 2ІЄШІ ПЙ82ЄІ*
згІасЬсіе гпагохуіопе) йусгу, Ьу )е) »Вб§
За! г о г и т кгаіесу*, як сего бажав тепер в соймі також посол др. Могильницкий.
Але се не лише не отямило шлнхту, але навпаки розсердило вельми Генерального бесідника Войцєха Дїдушицкого, з чого видно, що не лише нічого не научили ся, але й научити ся не хотягь.
Відносини в краю вельми погіршили ся, се признав і Генеральний справозда- вець буджетової провізорні ґр. Ст. Баденї 1 висловив потребу направи, сим бажанєм навіяна також брошура Мілковского, мимо многих хибних поглядів і інформаций. Але щоби така направа відбула ся, треба пер
ше докладно пізнати хиби, треба признати сн до гріха, а сего наші верховладні по
літики польскі не хотнть, они не хотять ніяких уступок, они бажають скріпленн дотеперішної верховлади. А на доказ сего наведемо знов слова визначного польского мужа стану б. міністра Білїньского, які він сказав свого часу до посла Барвіньского в розмові про свій начерк язикового за кони для Австриї виробленого: '»Ргасо\уа- З ет саіе Іаіо \у Ізгіи, агеЬу и іо іу с рм уекі 8рга\уіес11і\уе] 31а угзгузІкісЬ пагоЗбху изіа-
\уу )егуко\уе) І Іущ ЗрОЗоЬвШ рГ2уС2уПІС зіе Зо гаргохуаЗхепіа зрокоіи і ІаЗи \у Аи- 8Ігуі. Г\У2£ІеЗпіІет іе/ і віизгпе 2аЗапіа Ки8Іпб\у, 1ес2 коїо піе рогтеоііїо т і уупієзс
(є) изіаууу уу гаЗгіе рапзідуа. ХУусЬобгіїет 2 1е§о хаїогепіа, ге вкого Кизіпі за, зкого го2¥УІ)аіа віє і розіериіа, а піе т о г п а ісЬ апі \ууіоріс апі \ууЗизіс, ІггеЬа ісЬ зїизгпе іаЗапіа и^У2£ІеЗпіб, ІггеЬа і т ггоЬіс изіер- зіууа, Ьо і т ЗІиге) зі§ іо ргге\УІека, і е т Згоіе) козгіо\уас ЬеЗгіе*. Однак верховла
дні панове радше вислали д-ра Білїньского до палати вельмож, як мали би вволити єго начеркови, котрий признавав справе
дливість Русинам. Поки отже буде міро- дайною жадоба верховлади, поки руский нарід буде уважаний молодшим братом,
£аіипки піізге^о, над котрим старший має панувати, поки верховладні панове не пі
знають як слід рускої справи, доти не бу
де ладу і спокою в краю. Не поможе тому ніяке гноблене, бо оно лише викликує опір і ятрить, не поможе орґанїзацин пе
реводжена Козловским, бо не вдасть сн народу руского відорвати від рускої інте- лїґенциї, між котрою він має своїх рідних братів і синів, може хиба повести сн пану Козловскому здеморалізувати деякі одини
ці, але до цїли ся орГанїзацин не доведе.
Треба признати сиідие зи и т, треба в ру- скім народі бачити рівноправного і рівно- вартного брата, а не парубка, тоді буде лад і спокій, а чим скорше се стане ся, тим ліпше для обидвох народів, для краю і держави.
П о соймі.
Дводневна соймова сесия проминула мов ся зимова метелиця, ,що на одну хвилю завору
шить сьвіт, а потім щезне, лишаючи по собі су
покій та якусь аж мертву тишину. Гамірне жи- тє в соймовій палаті відзначало ся якоюсь нер
вовою рухливостию. Тай не диво, бо сесия від
бувала ся на тлі минулих хлїборобских страйків.
Польска демократична лівиця, яка після невдалої «концентрациї на ліво», вже давно шу
кала фіртки, крізь яку могла би перейти »на право», найшла єї аж при хлїборобских страй
ках. Хотяй страйки відносили ся лише до не
численної касти дідичів, ті псевдодемократи зробили з сего всенародну нольску квестию, яка немов то грозить істнованю всеї польскосги, та уважали потрібним «злучити ся в один народо- вий табор» для оборонної немов то борби.
Ціла крухість підстави сего звороту поль- скої демокрациї вийшла в промові пос. Р у т о в - с к о г о . Він пригадав собі, що польский меч щербив брами Київа... так само і поблискував під брамами Відня — і що з того? Але всеж таки анї під Київом анї під Віднем они не тво
рять збитої, народної маси, не" творять етногра
фічної підстави до заборчих мрій польских по
літиків. Один оклик „За Сян“ — сказав п. Ру
то вский — став командою для польскої демо
крациї: «на право!» Але хто такий видав сей поклик? Винайшла єго собі сама шовіністична польска праса, як і она вишукала гайдамаків — се факт. «Страхи на Ляхи» — заявив бесідник з емфазою супроти Русинів — але чому сего не придержує ся сам в житю. Коли Русини не беруть на серіо київского щербця, про якого згадує пос. Рутовский в соймі, то чомуж дро- жать зі страху Поляки, коли п. Петрицкий в своїх «Гайдамаках» кликне: «Знай же Ляше, ио Сян наше!»
Але ся квестия вже переїла ся до сита.
Для людий доброї волі она ясна, а проти лихої волі она ясна, а проти лихої волі не поможуть жаднї аргументи. Се і виявило ся в промові пос. М о г и л ь н и ц к о г о, який вже після відень- скої страйкової дебати мало що міг докинути нового, а ограничив ся на тім, щоби власне ви
казати сю злу волю польских шовіністів у від- ношеню до руского селянина та єго послїдного аграрного страйку.
Яркими красками бесідник змалював нуж
ду руского селянина, яка була найліпшим агіта
тором до страйку. А проти кого ішов страйк?
Проти яких трех соток дідичів, з котрих біль-
2
т а половина були — жиди. І за тих людий, котрі вонадто визискували робітника до край
ності! — має унимати ся так горяно, з такою заїлостию цілий польский нарід? Тих »брацї мойжешовеґо визнаня« та ще зо сто панків- Поляків боронили староства, жандармерия з ці
лої Галичини і Мадяри — та ще треба і акциї всіх польских сторонництв? Ні, се лише з л а в о л я може опирати ся на таких слабких при
токах.
Нігде майже не узгляднено домагань гіід- висшеня платні за роботу при жнивах, а нато
мість відібрано заробок спроваджепєм чужих робітників та машин, а нашими селянами зап
хано вязницї. Люди гнили по кілька місяців по криміналах, аби відтак одержати по кілька днів кари арешту. І защо те все? — З а пусто-дурно.
Лише за те, що той хам, той відвічний раб польскої шляхти відважив ся раз піднести про^
тест проти двора. З а те треба єго знищити здоптати, висічи до крови. Знав дуже добре то- ту шляхту польский поет В. Поль, коли так о писує польский двір:
Осіу А іатап гакоіаіа
„Не^ сіо (1\уога“. №е рг/е1е\укі Во їй ^ак (І\у6г іо .іиг дуіеікі І їй ройїнсіі Ьу\уа дузгеїкі Кіесіу ріас^ тіїіопу Кіесіу зесіггі — Іо іакоікі А )ак Ьуц — Іо па зоїкі А ,]ак рап — Іо игосігопу Рєхупіє 2 кзі^сіа аІЬо кгбіа АГ боти рапа Ьисгпо згитпо А Іак зігазгпа ,]'е«;о дуоіа 2е терозіиск М о р и ігит пц.
З а непослух нанови і тепер під австрий- ским правительством, при якійсь немов то кон- ституциї хотять платити сЬІори Іги тп ^ . Депу- тация шляхтичів не встидала ся їхати до Від
ня з жаданєм виїмкового етапу; з жадобою иі- мстити ся на тім хлопі кричали: Разпни,разпни єго! А хоть се не удало ся у Відни, то тут до
ма завели ще гірш, чим виїмковий стан, бо во
єнний стан облоги зі веїми надужитями і ви
бриками зольдатески. Але се намісник називає тепер бездоганним поступованєм властий і війска!
Прецінь бували ріжні страйки і у нас і в цілім сьвітї — не перші рускі хлопи винайшли страйк та не перші підняли єго. Був от страйк у Відни і в Триєстї, у Франциї і великий страйк углекопів в Америці, бувають і у нас страйки робітників, ремісників всяких катеґорий, але при кождім страйку підставою полагоди є — у- года. Угода є тим звеном, що лучить робітни
ка з нрацьодавцем і при кождім страйку стара- ють ся навязати се звено державні і автономіч
ні власти торговельні і промислові палати, або і поодинокі люди, як посли, провідники. Завсї- гди найде ся посередник, який доведе до обо
пільної угоди. Гілько при хлїборобскім страйку не допускано жадного посередника, а поодинокі функціонарі стороств прямо розбивали угоди.
Пани мали одну відповідь на домаганя хлопів:
«здехай, а нє дам!«
В сей спосіб не полагодить ся аґрарну спра
ву і она буде завеїгди ятрити, як отверта рана.
Круцията проти Русиів, кольонїзация Мазурами, секатури і кримінал не успокоять населеня, а лише попхнуть єго до нелегальних еред зтв. Се не оборона, бо ніхто з Русинів ще не скривдив поль
ского стану поеїданя, а противно Поляки забра
ли Русинам все, зробили з них політичну нулю, та ще трактують з безглядностию витязя над побідженим. Коли порівняти росийскі відносини з нашими, то хто з іає, чи князь Оболеньский, який зігнав страйкуючі села на майдан в Харко
ві і там батькам в очах дїтий золив по кілька
сот різок, хто знає чи сей князь, якого не вя- зали жадні згляди і ограниченя, не поступив ще лїберальнійше від наших властий, яких обовязує якась конституция, а які відривали людий від родин на цілі місяці і казали їм гнити по кри
міналах.
Тепер судові розправи виявляють, як не
правдиво поінформовано д-ра Кербера про страй
ки, та яку вартість мають запевнена намісника, що всьо відбувало ся корректно і він не має наміру виступати проти руского елементу. Сю агресивну ролю переняв навіть краєвий виділ,
який дав субвенцию на подор >ж Стапіньского до Америки.
Пос. Могильницкий своєю промовою хотяй і не пересьвідчив Поляків про їх несовісне та хище поступованє — бо як ми вже вказали, се є неможливим при їх злій волі — то на кождий спосіб дав вираз тому чувству жалю і кривди, яке наповнило весь руский загал з причини по- слїдних злощасних подвигів польского шові- нїзму.
Н о в її її к и.
— Календар. В п я т н и ц ю : руеко-кат. Ігнагия сьвмуч.; рим. кат. Млкарія — В с у б о т у : ру- ско-кат. Юлїянїї; рим.-кат. Ґеновефи.
— ВІД АДМІНІСТРАЦИІ. При змін' місяця про
симо наших Вп. Передплатників о скоре відчовле нє передплати, зглядао о вирівнанє залеглосгий, бо на кредит не будемо висилати часописи
— В справі дяківских зборів одержуємо отеї пояснена з просьбою їх замістити: Прошу II. Т.
скликуючих деканальні дяківскі з "юри перестері
гати отеї законні норми: Де находить ся стату- тарно установлена агентура або деканальний виділ дяківсю го товаристві, там належить що найменше 24 годин навперед повідомити д о тичне ц. к. староство про день, годину і місце зборів в цї.іи нарад над неп йєю емеритальною і інвалідною дяків. Ште.мпля на таке повідо
млене не потреба. Де такої стагутарної органі
з а ц ії доси нема, там треба скликувати збори довірочні за окремими запросинами до кождої особи, котрі належить на місце зборів з собою взяти. А збори треба скликувати без проволоки безпосередно по Різдвяних сьвятах. — о. Д. Та нячкевич.
— Збори тов-а „Кружок земляків у Відни“ від
були ся в суботу дня 27. с. м. Збори огворив др. Олекс. Кулачковский По справозданю голови з дїяльноїти Товариства за рік адм. 1902., до контрольної комісиї покликано ип. д-ра Білинь- ского і Мих Стешина. Ні внесене д-ра Б линь ского уділили загальні збори абс >лю горцю усту
паючому видїлони, по чім приступлено до вибо
ру старшини. Головою тон-а вибрано о. Івана У руского адміністратора віденьскої парохії, котрий зискав собі велику симпатіпо в кругах відень- ских Русинів, заступником голови п. Теодозия Бачиньского, — касиєром п. Ізидора Мазуркеви- ча, а секретарем Іван і Тив оновича. Вкінци ра
дник двору н. Підляшецкий висказав іменем присутних подяку уступаючому голові п. д-рови Кулачковскому за розвиток товариства під єго проводом.
— Польска Г. К Т. в ґімназиих. Процесор ісго- риї в IV ґімназаї у Львові, н. Михайло Сівак, викладаючи про Франків, сказав між иншим:
„Огій о АІ2асу§ і Ь оіагупф з кІое$ ні*} Ггапои/.і і М іетсу Іак, ]'ак о Оаіісуч Роїасу і Йпзіпі. Ти Іесіпак зІиєгпоЗб ро вігопіе роїзкіер Ьо Оаіісуа Іо г і е т іа роїзка, а Іуїко ААІосІгітіегг ойеЬгаІ ІЗ Роїзсе Ь е 2 р гаи т іе “. Отеє зразок плеканого в польских ґімназиях шовінізму, що продер ся по
за шкільні мури до відомости загалу. Краєва рада шкільна повинна пригадати в. Сївакови н е давно виданий нею обіжник.
— Пощоччина кацапам. Онодї ми донесли, що
„Обіцество Качковского“ видало казку п. з. ,Иван Дурак“ на русском литературном" язиці та запо
віло, що дальші свої »ізданїя< буде друкувати та кож по росийски. При тім ми назначили, що мо же раз отворять ся очи нашим темним селянам, що несьвідомо впали в еїти московских найми
тів. І дійсно можемо подати ф акт на доказ сгій- ности нашого припущеня. На почті в Фирлеєві надав Семен Прптула з Добранич 2 К до „об- щества Качковского“ і дописав на відтинку отею замітку: „Посилаю 2 К, членьский внос на рік 1902 і прошу присилати книжочки в иашой ру- ской мові, бо дістав єм дві книжочки од обще- ства одна Ніч перед Рождест. друга Іван Дурак не єсть пи ані нашов мовов нам таких не по
трібно. Симеон Притула“.
- Пан Ґломбіньский має «П8ха«. Професор уні
верситету і посол до ради державної хотів ста
ти славним на цілий сьвіт. До сего мала ему послужити «еьвітла» єго бесіда в раді державній при нагоді дебати над галицкими страйками. 0- днак тут іюховзнула ся нога в. Ґломбіньскому і він упав в безодню шовінізму, ложі, шпіоньетва і денунцияциї. Ся неудача єго не знеохотила.
Він видав книжку під заголовком: „Ідея само- стійности а фінанси Галичини". Однак і тут не повело ся єму, бо ноховзнув ся на обі ноги. В тій «розправі» накидає ся він на тенерішних польских політиків, чому они не змагають ся завести таких відносин між Галичиною а Австри- єго, як пр. між Угорщиною а Австриєю або бо
дай як між Угорщиною а Хорвациєю. Се старає ся він виказати цифрами і вкінци доходить до заключеня, що Галичина дає даром Авзтриї що річно частого доходу 2 5 - 3 0 мілїонїв що Га ли
чина не є так фінансово як і економічно паси
вним краєм. Сі виводи «вченого» професора еко
номії викликали глум і насьмішки зі сторони польскої праси. Один із поважних краківских дневняків висловив ся про ню, що, доки іетнує теперішня, в найвисшім степени несправедлива ординация виборча сеймова, відокремішненє Га
личини було би для неї катастрофою, словом що сю піднесену п. Ґломбіньски.м гадку4 уважає за ненадаючу ся до дискусиї. Критик львівского РггедЦй-у посьвятив більше праці і виказав цифрами нельоґічність і неправдивість виво
дів професора університету. Показало ся, що Галичина не лише нїчо не дає даром Австриї але і коли би була відокремішнена, то мусїла би платити 10—20 мілїонів більше, як тепер пла
тить. значить, податки мусїли би бути далеко більші. До того додати потреба щор чний дода
ток до зелїзниць, позаяк наші зелїзницї зовсім добре не рентують ся. Але за се є там богато хвальби для Поляків, зазиви, щоби 20-мілїоно- вий нарід показав, що зможе, а вкінци попирає свої виводи тим, що Галичина є краєм більшим 1 більше заселеним як Бавария, Бельгія, Го- ляндия і ин значить, тому належить ся єї відо
кремішненє. Сердега н. ир<фесор університету забув, що не величина і заселене сприяють не- зависимости якогось краю, але Географічне по
ложене, політичні згляди, вдача народа і инші тим подібні чинники. Забун також п. Ґ л о м біньский, що ко.іиб відокремішнеп і Галичина наложила цла на заграничні продукти, то і инпії краї ужилн-б того самого способу, а тоді під упало би зовсім хлїборобске господарство. Д аль
ше виказує Рг2єу1$(1, хто є противликами авто
н о м ії’і представляє їх в особі віденьоких бюро кратів, правительства, корони, жидів, но і розу
мівсь, Русинів. Вкінци кличе він до своїх земля- к в: »Ано! покажім своїм і чужим, що може здї- лати польский дух». Ми не сумнїваємо ся, що дух польский може здїлати дуже бога то, бо о т м переконались особливо ми, Русини тут в Га
личині, але де найдуть Поляки спільників і по
мічників в тім своїм далекосяглім плянї, сего цілком не показує Ґломбіньский. думає, що для єго >гос1ак6\¥« вистарчать кілька шумних, до їх чувства вельми промовляючих с іів. Згаданий ви чиє дневник кінчить тому свою рецензию так:
»3 п. Ґломбіньского л и х и й статистик, п о в е р
х о в і ї и й мислитель, ж а д е н політик а яко па
тріот допустив ся великої оіплбки і своєму кра- єви богато з шкодив». — Такого понижена удо
стоїв ся «вчений» професор економії на львів- скім університеті, не від чужих, а від своїх. Сло
ва «котюзі но заслувї» можна сьміл і примінити до сего «великого чоловіка до малих і низьких інтересів».
— Рух поїздів привернено наново на части шляху ІІідвисоке—Острів - Березовиця зелїзницї С трий—Тернопіль, Товмач—Иалагичі і Товмач- місто та на шляху Коломия—Стефанівка.
— Набезпечний страйк заповідає ся в Стани- с.іавові. Отеє тамошні повитухи гороїжать ся, бо кажуть, що нагорода за поміч несену ними бузькам є за низька. Хоч як грізний є страйк помічниць бузьків, але ще грізнїйіний був би страйк самих бузьків. Та чейже до сего не
прийде!
— Середні школи в Галичині'. Після звіту краєвої ради шкільної було з кінцем шкільно
го року 1900 1: 33 ґімназий а 7 реалуїих шкіл.
З початком 1901|2 р отворено одну ґімназию і одну школу реальну так, що нині є в Галичині 35 ґімназий і 8 реальних шкіл. Крім того є 4 фі
лії при ґімназиях, а одна при львівскій реальній школі. Найбільшим нещастєм для наших серед- них шкіл є т. зв. рівнорядні кляси. Є їх тілько, що можна би сейчас утворити з них що най
менше 33 нові ґімназиї. Та не лише забогато клас є в поодиноких школах, але також в тих клясах є переповнене, так, що учителі при най
ліпшій волі і охоті не могуть як слід сповнити своєї задачі. В деяких клясах число учеників доходить до 60, а пересічне число на одну к л а су виносить 43. Пересічне число учеників в о- дній ґімназиї в сім році виносить 627, а в реаль
ній школі 428. — Про рускі ґімназиї напишемо окремо.
— На Фантову льотерчю «Сокола» прислали по день 20. грудня 1902. отеї Добродії: 1) Портре
ти визначних Русинів Вп. Будзиновский. 2) Фар
тушок вишиваний Вп. Куровець з Калуша. 3) 2 олійні образи Вп. К. Ж м ур зі Львова. 4) К а ламар Вп. М. Ж мур зі Львова. 5) Скіонтікон Вп.
ІО. Ж м ур зі Львова. 6) Статую Вп. В. Крижа- новский зі Львова. 7) 5 образів Вп. її. Доманик зі Львова. 8) Накрите вишиване на столик Вп.
Яновичівна Зоф. 9) 3 вишивані краватки Вп.
Ви. Яновичівна Ольга з Луки. 10) 8 памяток з Риму Вп. С Бриттан зі Львова. 11) Бутонєрку на цьвіти Вп. В. Глуховецкий зі Львова. 12) Під
ставку від лямиу Вп. X. X. з Гольгоча. ІЗ) Ба- летничку і 2 книжки Вп. М. ІІроцьківна зі Льво
ва. 14) Вишиваний образ Вп. Иосифа Коцко з Дрогобича. 15) Вирізувані рамки до фотографів Вп. Л. ІІаньків зі Львова. Замість фантів при слали гроші Ви. Добродії: Вс. о. Сїчиньский з Мшани 4 К, Вп. дир. Недїльский з Коломиї 5 К, Вп. проф. Іл. Огоновский зі Львова 4 К, Вс. о.
Боярский з Новосїльки Костюкової 6 К. З а с
з дари складаємо Ви. Добродіям щиру подяку.
Рівночасно просимо уклінно всіх тих, котрі ма ють намір як небудь чи то фантами чи грішми причинити ся нам до урядженя льотериї. щоби як найскорше надсилали, бо речинець збираня вже короткий а фантів надійшло доси дуже ма
ло. — А. Будзиновский, голова. Денис Кучика, справник.
— Супружа траГедия. Месть зрадженого же- ною мужа є страшна, а ще страшній.на тоді, ко
ли в гру входить зависть. На сім тлі відограла ся вчера кровава драма межи сунругами Іваном а Ольгою Яремко в домі при ул. Сикстускій ч.
10. у Львові. Перед вісьмома роками обоє по
брали ся з любо.ви. Она була тоді касиєркою в молочарни, і визначала ся на нричуд гарною вродощ, а він був мул ірем. В часі 6-лїтного житя разом приходило між ними дуже часто до спорів, бо він підозрівав єї о недодержуване суиружої присяги. Мимо колотнечі обоє жили разом; він прощав єї і сї пр >вини, коли глянув в єї ясні, приманливі очи. Аж перед двома ро
ками Ольга покинула мужа і приня.іа місце ка- сиєрки в якійсь молочарни в Перемишли. Роз
лука не тревала довго, бо по кількох тижнях Ольга вернула до мужа, а він знов прощав єї все. Сего року в літі Яремко виїхав на роботу до Бо, ислава.
Ж ііік і остала без опіки мужа, але найшов ся инший опікун в особі п. Л. властителя ка.ме- ннцї зі Л вова. Він вннай.мив єї окрему кватиру при ул. Сикстускій ч. 10, сир вив меблі, купив єї доріг, строї, але... й набавив єї поганої неду
ги. Ольга лічила ся ще тоді, коли єї муж п >- вернув з Борислава. Мимо того, що він знав про все, ЩО ДЇЯ.1О ся в ч сї єго ненрисутности, був готовий і тепед єй прощати і жити разом з нею, лише жадав, аби випровадила ся з ново
го помешканя, але она на се не пристала. Коли пращали ся, він поцілував єї в руку і від того часу аж до вчера не приходив до неї. Вчера прийшов єї відвидїти, але застав двері замкне
ні. Стара вдова Влашиньскі, т о обслугувала Ольгу, вкіпци отворила єму двері. На порозі за ступила єму дорогу жена і привитала словами:
«Чеґо хцеш Оацяржу». Між ними настала супе
речка, серед якої обурений Яремко вхопив зі стола ніж і пробив жінці черево і з лютости обернув ніж в рані. Безнадійно ранену Ольгу
відвезено до шпиталя. а убійника арештовано.
— Статистика обструкції. В берлиньскім дне- внику Б ег Т а " оголосив посол Наше цікаві ста
тистичні дані про наради над нїмецкою цловою тарифою. З сеї статистики дізнаємо ся. що під час нарад в комісиї, социялїст Ш тадгаґен мав 230 бесід, социялїст Молькенбур 131. В повнім парляментї заняло друге читане тарифового проекту 42 засідань і 237 годин, трете, покінче- не в однім дни по цілім ряді замахів на реґу лямін. тревало 19 годин (з того 8 годин бесіда социялїст^ Антріка. Стеноґрами иосольских бе
сід о'шимають 2.620 аркушів, з чого бесіди Ш тадгаґена 234, Бебля 205, Антріка 139, Зінґе- ра 131, Молькенбура 76 аркушів і т. д.
— Справника замаху на катедру св. Петра в Ж еневі спіймано. Є ним якийсь Машетт, ч ’ЛО- вік божевільний. Признав ся до сего діла, по
мічників не мав.
— Архикнязь Отто, підчас побуту в СВО’Х д о -
брах н ІІІенау, — рубав дрова і зранив ся со
кирою в ногу. По осмотреню рани перевезено архикнязя до Відня і перевязано рану другий
раз.
— Аванс резервових ОФ’цирів. «Дневник вій- скових ровиоряджень» оголошує іменоване 620 резерв, поручників в піхоті, 43 в кавалєриї, 84 в нолевій артилєриї, 73 в кріпо ній артилєриї 25 в санітарних відділах а 243 в тоб >рі.
— Крадіж в Петзргоні „Новое Время“ д »но сить, що в сих днях окрадено палату в Петер гофі. Злодії, діставши ся до саль в партері, у- крали множество старинних статуй, дорогоцінний годинник і богато цінних окрас з темного брон
зу. Більші предмети, котрі рабівники не могли винести, порозбивали, іювідтовкали руки, ноги і ин. Справників доси не висліджено.
— Зелїзнича катастрофа В Торонто близько Льондона, стрітив ся поїзд екснресовий з тяга ровим. Згинуло 25 осіб, а 30 є ранних. Експре- совий поїзд був переповнений ос ібами, що по
вертали зі сьвят.
— Мурини, що замешкують нїмецкі области у східній Африці, мають дикий звичай убивати новонароджені діти. Передовсм засуджені на смерть є діти, що маю гь якунебудь тілесну хибу або бодай краску скіри троха яснїйшу від пере
січного мурина. Сій судьбі підлягають також діти, котрі терпла гь на неправильний ріст зубів.
Дитину, засуджену на смерть, забирають «стар
ші» муриньского села, а відтак убивають Задля сего забобону місцевости, числячі по ЮОо хат, мають найбільше по 2000 душ Убивано дїтий ста рають ся зарадити християньскі місіонарі, хотяй се приходить їм дуже тяжко, позіяк кольоаїза- цийні власті! не могуть потягну ги до від зі даль нозги справників сего злочину. Кожда мітір, котра іюсьвідчить, що єї дитину нірвано і убиго, гине с.критоубійчою смертию. Щоби убити сгар-
шу дитину, на котрих жате наважують ся з за- висти инші, бездітні матери, уживають до сего живиці з дерева. Ся живиця, змішана з поживою, густіє в жолудку і по кількох місяцях спрова
джує смерть.
— Молоко і запах. Мало хто знає, іцо молоко може зіпсовати ся а радше набрати відражаю
чого смаку в вимю корови, єсли она віддихає воздухом, насиченим якимись Разами. Недавво лучив ся такий случай: Молоко від 25 коров мало неприємний чух. Властитель коров занепо
коєний почав пильно слідити причини сего і об
ходячи пасовиско, знайшов кіньске стерво. Коли коня закопано, молоко відзискало назад звичай
ний смак і запах. — Молоко є одним з найчу- тливших плинів на запахи. Горнець молока по
став іений побіч зле закоркованої бляшанки з терпентиною, набирає прикрого чуху, і стає не
можливе до питя. Досьвіди починені під тим зглядом, виказали, що молоко уставлене в су
сідстві таких артикулів як чісчіік, тютюн, кам
фора, гнила риба і т. и., заховували характери
стичний чух в протягу 14 годин. Наші господи
ні повинні отже вистерігати ся, ставити молоко близько артикулів з прикрим запахом, як та кож переховувати молоко в покою особи діт- кненої заразливою недугою.
— Ц. к. Диреіция 38ЛЇЗНИЦБ д е р ж е н и х у Львозі оголошує:
Східно північно західний австрийский звя- зок зелїзничий: 3 днем 1. січна 1903 вхо іить в житє новий додаток до звязков >ї тарифи часть II в якім містять артикулів і реляцай. Через се зносить ся тарифу часть II, зшиток 6 з дня
1. січня 1902 враз з дотичним додатком І.
Зелїзниця Львів - Самбір галицко-угорска границя. Після оповіщена самі ценого в ХУіепег 21". буде роздана в дорозі оферт достава і у ста
влене зелїзничих конструкций мостових і зе- лїзннх поруч. — Оферти буде принимати ся найдальше до 20. січня 1903. в ц к. Дирекциї будови зелїзниць у Відни (О иш репйогіегзігаззе N14 10.) де можна переглянути б іизші услівя достав и.
Заведене з днем 10. цьвігня с. р. з огляду на надзвичайні утрудненя, що повстали в наслі
док перебудови двірця зелїзничого в Бориславі, продовжене речинця достави для посилок това
рових зносить ся з кінцем грудня 1902. — З а ведене же ще від 1. цьвітня 1889 загальне про
довжене речинця достави для подібних поси
лок на шляхах ц. к. зелїзниць державних в Га
личині, остає і дальше важне.
— Переписна Адміністрацій. Впов. Др. "Ом.
Глад. в Терн. Заплачено по конець червня 1903.
— Родимці’’ Памятайте] на бурсу}*Руского То вариства педаґоі'ічного у Львові! ~
Посмертні І оповістки.
Богдан Куровецкий, син коптрольора почт і телеграфів у Львові, упокоїв ся дня ЗО. с. м.
н 12. році житя, В. є. и.!
Наука, штука, література.
— Із нашого театру. (Дописи з Коломиї). Хо
чу поділитись вражнєм, яке викликала в душі опера д. Аркаса під заголовком «Катерина». Не думаю розбирати і критикувати її під зглядом техніки композиторскої і інструментальної, лиш подати в коротцї головні її чертй. Увертурою впровадив нас композитор в лабіринт тонів, акордів, через котрі проблискують ся справдішні жемчуги музики оперової. Д. Аркас дійсно збо гатив своїм твором нашу музу, хоть денеде ба
чимо навіть досить значні хиби гармонїзациї, за- виси.мість і не дуже влучне наслїдованє чужих взорів і залетїлости давнїйшої оперової техніки в роді кінцевих акордів без тих чудових пере
ходів, що цїхує новійшу музику від Ваґнера.
В упертурі і першім акті дуж ; і може за часто стрічаєм чужі не свої мельодиї в роді мазурка, в однім місци дуету Катрі з Андрієм або нї- мецких мотивів ваґнерівекої музики в декотрих місцях увертури і в першім акті або квінтету ири кінци першого акту, де невдячна гармонї- зация мотивів укр іїнських і чужих головно ро- сийських псують вражінє першого акту.
В другім акті опановує вже наша муза ціл
ком душею композитора. Розпука родичів, Катрі і Андрія, безталанна доля Катрі покритки, бор- ба почутя чести з батьківською любвою, стряса
ють його почуваннями. Його музика вже не та, що першого акту. Ж ал ь безмірний, невгамова- ннїї опановує неподільно композитором і ллють ся... лчють ся сердечні хоть німі слова музики, уносять ся в просторах повні розпуки, розчаро- ваня тони української пісні. Словам жалю, лю
туючого в серцях б «по, любві безталанній і зра
дженій могла відповісти лиш одна українська пісня. Композитор вже з легкостию опановує всі трудностп технічні. З тою хвилею зникає вже
штучність, іптивність і непевність. Злий вплив чужої музики і дісгармонїя, котру спроваджують до опери не дуже влучно вмішані чужі мотиви, помалу зникають, українська пісня відносить по- біду над пєсами і мельодиями чужими, нїмецки- ми і росийскими. Лишавсь з впливу ваґнерів
екої музики то, що є найважнїйшою її цїхою:
віддане музикою всего того, що дїєсь на сцені.
Тони і акорди зливають ся з піснею і словами акторів в одну гармонійну цілість і до кінця опе
ри плине тужна, сумна... сумна пісня. Музика плине, а біль і розпука віддані з такою силою, що не треба лїбретта, не треба с л ів .. як филї сріблистого Прута в хвилях тучі і громів розби
вають з розпукою відвічну запору Гранітного водопаду і знесилені падуть в обійми безденно- го плеса, так рвуть ся стони з глубин горем прибитої душі, стони акордів і падуть в обійми невгомонного плачу і зойку. Кожда дія, кождий відтінок чувства відданий музикою.
Вступ до третього акту розказує нам хвилі прощаня Катрі — покритки з рідною стороною, з минувшими днями безжурного щастя улюбле
ної родичами одиначки, з батьківскою стріхою, жаль безталанного серця, зрадженого любком, опущеною і висьміяною людьми, серед котрого проблискує лиш денеде надія на того, що за
брав ту долю та щастє і веселу давнину. Кур
тина опущена, а нам ся здає, що бачимо се все, що чуєм біль розбитої горем душі. Підносить ся куртина, входить Катря з сином своїм без- батченьком.
Не вернусь.. не вернусь... не вернусь, вири
вавсь з прибитих нещастєм грудей, а пісня несе сі слова трогаючими звуками, плине велика скарга тим сумом музики, який лежить закля
тий чарівною силою в музиці і піснях нашого безтїланного люду. Та скарга подоптаного серця, любов матери до Сина, уколисуване його до спу і журба о долю того сина, що батька не знає, промінь надії, що опановує душею Катрі на звук пісні салдацкої і радість на вид Івана а, відтак безмежний біль погордженої, з труталь- ностию покиненої жінки тим, що знівечив її долю, послїдне прощанє з сином, розбурхана природа, сніг і завія, все те так вірно, з такою пластикою віддана в музиці і співах, що певно не було одної душі в салі, котра би не відчула сего болю, не відчула того, чого не в силі сло
ва висказати... Михась Бригу лець.
Лїбретто «Катерини» скомпоноване після Ш евченка, тільки введено тут ще одну особу Андрія, який також любить ся в Катерині та й пізнїйше рад би нодружєм покрити єї сором. Що
до лїбретта замітимо, що воно не всюди накри- ваєть ся з музикою. Уклад опери видаєть ся міні о скілько хиблений, що акция не тракто
вана рівномірно у всіх актах. Третий акт се майже одна сольова партия Катерини, тож до єї виведеня треба сьпівачки, щоб і знаменито грала і була вивінована дуже щедро під згля
дом вокальним. Оцінюючи виставу сеї опери у нашім театрі, не сьміємо ані на хвильку забу
вати, серед яких обставин єї виведено. А тоді мусимо висказати ся про неї із всяким призна- нєм. А віднести годить ся се в першій лїнїї до Катрі (п. Рубчакова), що вийшла оборонною ру
кою із своєї так важкої ролі. Ганна змістила ся вповні в голосовій скали п. Стефановичевої.
Гарно визначив ся своїм сьнівом п. Рубчак в роли Остапа. Те саме годить ся сказати і про п. Леонтовича (Іван), а ще більше про п. Петро
вича в роли Андрія, який своєю долею дуже нагадує Йонтка з «Гальки». Партиї поменші Оксани та Одарки відсьпівали поправно пп. Крав- чуківна та Малевичівна. Загалом годить ся ска
зати, що артисти і в сольових сьпівах і в хорах держали ся все добре. Правда, можна-б собі ба
жати і визначнїйших голосів, а притім більшої уваги і на гру — та те все переходить сили наших артистів, тож годі від них таких топко- стий вимагати. Публика, що заповнила битком салю, заховувала ся на опері зовсім відповідно та горячо оплескувала і сьпіви наших артистів (передовсім дует Катрі з Андрієм в 1 акті), а не менше і танці укладу п. Нїжанковського. До удачі сього вечера причинилася немало і гарна гра орхестри 24. п. п. під вмілим проводом п.
Коссака. Одним словом сей вечір мусимо за ч и слити до вповні вдатних, а за його старанне устроєнє годі не бути вдячним і директорови
нашого театру. Олег Сатир.
— Напівник церковний апробований всїми тре- ма руско-кат. ІІреоеьв. Ординариятами і пору- чений ними Впр. і Всч. Духове іьству і народо
ві!, можна замовляти у видавця Ігнатия Полот- нюка в Станиславові. Ціна брошурованого при
мірника 4 К, з почтовою пересилкою о 60 сот.
більше. Також можна замовляти оправлені. Най
ліпше прислати гроші з гори, то менше кошту
вати буде почта, як за послїнлатою.
— Репертуар Львівскої Фільгармонїї. В четвер, 1. січня «концерт фільгармонічний-, при спів- участи Віллє Бурместра. (Ціни місць значно зни
жені). Проґрама: І Мендельзон: Уверіура «Сон літної ночи«. Каюнус: Гапсодия. II. Бетговен:
Концерт, відограє В. Вурместер. II. Чайковский:
з Симфонії 6, часть четверта. Бетговен: з Сим
фонії 4, часть четверга. Двожак: з Счмфінії
ЯР
