Ч, 242. Львів, четвер дня 2. (15.) падолиста 1906. Річник X
Передплата
■к «РУ6ЛАНА» виносить:
в Аветриї:
ча цілим рік.
р пів року ,• ..
на чверть рику . 20 .. 10 коф
о хор.
А'. МІСИСЬ . . 1’70 йор.
За границею:
цілий рік . 16 рублів або 36 франків
■в пін року . 8 рублів або 18 франків
Поодиноке число по 10 сот. «Вирвеш ми очи І душу ми вирвеш: а не иовьмеш мплостн і віра не воаьмеш, бо руеке ми серце і віра руска.» — З Р у е л а н о в п х псальмів М. Ш&шкевича.
Вихадить у Львеві що д и крім неділь і руских сьиит О о ‘|і год. пополудни.
Редакція,, адмінїстрация і експеднция «Руслана» під ч. 1. пл. Дамбровскогв (Хорун- щхки). Експедицпя місцева в Аґенциї Соколовского в пасажі Гавсмана.
Рукописи звертав сялише на попереднє застережене.—
Реклямациї неопечатаніи вільні від порта. — Оголо
шена звичайні приймають ся по ціні 20 с. від стріч ки, а в «Надісланім» 40 с.
від стрічки. Подяки і при
ватні донесеня по ЗО сот.
від стрічки.
Справа укр.-руекого університету у Львові.
(Конець).
Ми навели поіменно всіх тих кан
дидатів на рускі доцентури, котрі пішли першим шляхом, на який вказував мінї- стер Гартель і п. Ол. Барвіньск й, шлях наукового підготовлена, а хоч не всі ви
числені кандидати пройшли до- кінця сей шлях і лише чотирох з них добило ся до витиченої собі мети, всеж таки не можемо набрати переконана, щоби они н е м а л и »для нашого н а ц и о н . а я в н о г о ж и т а н і я к о ї в а р т о с т і ! , хи
ба іп іпіпизс, як се думає п. Лозинь- ский. Навпаки певні, що як би они дальш е трудили ся в тім напрямі і витривалії на раз вибраній дорозі, то на тім лише могла би зискати руска на
ука і справа заснована укр. руского у- нїверситету значно посунула би ся вперед.
Вправдї п. Лозиньский впевняє, що
„ в і д м о в а україньским жаданям в у- нїверситетскій справі з б о к у п р а - в и т е л ь с т в а с п р и ч и н е н а н е б р а к о м у к р а ї н ь с к и х у ч и- т е л ь с к и х с и л , тілько ч и с т о н а ц ц о н а л ь н о - п о л ї т и ч н и м и м о т и в а м и“, алеж п. Лозиньский не навів на се ніяких певних даних. Не перечимо і се загально відомо, що львів- ский університет (польскі професори) настроєний вельми неприхильно супроти
всяких домагань руских кандидатів на доцентури, що сей настрій особливо від часу т. зв. сецесиї, пригоди з ироф.
Фиялко.м і барикад ще більше заострив ся, одначе п. Лозиньский не виказав тих у к р . у ч и т е л ь с к и х с и л при- спосіблених на рускі катедри. Коли у нас в дневниках або на вічах заговоре
но про обсади руских катедр унїверси- тетских, то окрім- д-ра Зобкова втягано в рахубу професорів Горбачевского і Пулюя з Праги, про котрих нам на пе
вно відомо, що они до Львова не пішли би і не иокинулиб своїх дуже добрих становищ в Празі. Указувано крім того на учнтельскі сили закордонні-українь скі а з галицких якось не називано ви
разно нікого. Алеж тимчасом Українці також думають про україньскі катедри в Києві, Харкові та Одесі і тих, на ко
трих у нас числено, бажають задержати на свої катедри. Так н. пр. недавно
„Кіев. РЬчь“ пише навіть про поклика
не проф. Грушівского зі Львова, про Кримского, Вовка, Русова, бфименкова, Ррінченка і др Франка. Видно, що й там не добачили між нашими людьми гото
вих на професорскі катедри.
Се здаєть ся, повинно таки присми
рити наші национальні гордощі і чван
ливість і довести до нізнаня, що таки у нас тих учительских сил готових нема і що доперва треба їх підготовити нау
ковою працею, а до того як раз нема иншої дороги лише та, на яку вказу
вав мінїстер Гартель і п. Барвіньский —
д о р о г а н а у к о в о|ї п р а ц і п и л ь н о ї в и т р и в а л о ї і п о в а ж н о ї .
Одначе п. Лозиньский і як він ка
же та колективна одиниця, укр. академ.
молодїж, н е п і д е т и м ні л я х о м, б о-
» д а й щ е н е т е п е р . . . значить, она ду
має і сподїває ся здобути укр. руский університет а бодай утраквізацию єству- ючого д р у г и м ш л я х о м і п. Лозинь
ский вказує тут на боротьбу о ческий університет в Празі і на італїйский в Тиролю й Істриї. Ми вже в горі виказа
ли помилку и. Лозиньского що до че- ского університету в Празі. Але й при
клад боротьби про італїйский універси
тет вказаний дуже нещасливо п. Лозинь- скнм для наслїдованя укр. рускій моло
дїжи. О що бо розходило сн в Інсбру
ку? Міністерство заснувало при нїмецкім виділі правничім в Інсбруку рівнорядні катедри італїйскі. Нїмецкі загорільцї не допустили до того, підняли бучу, пони
щили наряди шкільні і правительство підлягаючи тевтоньскому теророви зне
сло італїйскі катедри. Обіцювало відтак заснувати італїйский виділ правничий в Ровередо, Італїянцї домагали ся в Триє- стї, чому знов .опирають сн Хорвати і Словінці і Бог зна, коли і де Італійці діждуть ся свого університету, хоч ма
ють не лише слухачів, але й професо
рів. Ся подія може отже хиба служити доказом, нк можна ударемнити, але не заснувати університет. П. Лозиньский признає, що в нарадах молодїжи над у- нїверситетскою справою сего літа прояви-
Д у м а
про битву під Високим Замком.
(Конець).
Третій промовляв іменем селян майор Гурра. Він казав, ще селяни, не менше як сьвященики, прислужували ся сьвятій Руси.
У селян за остатних 50 літ тілько й журби було, якби то число 15 мілїонів Русинів з 1848 року піднести на ЗО мілїонів. І се справ
ді селянам повело ся; за пів сотні літ е їх два рази більше. Правда, що за те тепер два рази менше є що їсти; але-ж бо тепер і не їдять люди стілько, що перше; помалу відви
кли, а ЗО мілїонів народу таки є!
Тисячі селян з обох брнґад одобрили промову майора криком: «Гурра! за 50 літ буде нас 60 мілїонів! Ми вже постирає
мо ся!«
Доси ішло все гладко і без пригоди. О- душевлене у всіх зросло до безконечности.
Ніхто й не підозрівав, що ся гарна нарада стала вороговн кісткою в горлі. Мав ще про
мовляти іменем галицько-рускої молодїжи капраль Ш тскало з другої бриґади, молодець
з незвичайними спосібностями до язиків, я- ких знав кілька, хоч говорив усіма з галиць
ка. Всі дивились на нього, як на будучого дивізіонера. Повитавши воєнні традициї своєї бриґади, він одушевляв ся своїми полковни
ками і Генералами і, пірваний величавою хвилею, крикнув: «За нами вся молодїж!»
Отут саме і відозвали ся у громаді мо
лоді голоси: «Брешеш! брешеш!» Усї офіци ри позривали ся із своїх місць, дивуючись, хто так псує цілу параду і не вірить їх стра
тегічним здібностям. Вони саме, скілько мо
гли, надули ся, щоби «нарід» бачив, які вони поважні воївники і батьки Руси і вони саме ждали, що за прикладом Ш токала вся моло
дїж без виїмки поклонить ся їм і подякує за такий нечуваний зріст Руси та перед лицем цїкого сьвіта присягне, дбати за прикладом батьків зі всіх сил о дальший зріст, — тим
часом вони кричать як навіжені:
Полковник Мончоловський зірвав ся, як опарений, і з цілим полком напав на моло
дих. „Куш! бийте радикалів! бийте социялї- стів! Се паничі, що хочуть привернути пан
щину! Злодії!** Такі страшні крики залунали під Високом Замком — і почала ся нерівна битва. Молодих було лише кількадесять, вони ніяк не могли устояти перед тисячами, отже
почали відходити, сьпіваючи „Ще не вмерла Україна!** А старі батьки наломили собі гру
бих соснових дручків з огорожі і давай гнати молодих но головах, плечах, руках та ногах.
Полила ся кров по жовтім піску, молоді ко
зарлюги одні попадали поранені, а другі по
втікали. На тім і скінчила ся битва і нарада.
Коли порівнати сей переказ з нашою ду
мою, можна майже бути певним, що їх основа та сама. Поминувши иньші подібні натяки, особливо згадка про наше національне ору- жіє — д р у ч к и і в думі і в переказі дуже характеристична, — видко одно жерело пов- станя їх, а тим жерелом є дручки, або як у думі гарно сказано: „Кілє соснове та прездо
рове, дручки-бучки, збруя староруськая".
Подаю і думу і переказ до прилюдної відомости в тій надії, що учені люди обро
блять їх так, як то вони знають, широко і з ріжними мотивами. Я в їх ремесло не мішаю ся; від себе лише висказую ще втіху, що най
шла ся дума чисто галицка, бо, о скілько па- мятаю, в жадній українській думі колами ні
кого не бють.
2 ла ся нерішучість, шукане нових доріг
та непевність, чи йти ними і длятого зїзд ухвалив резолюцию, якою „виска- зує укр. студентам львівского універси
тету своє признане за їх боротьбу о здійснене постулату самостійного укр.
університету у Львові та взиває їх, аби в найблизшім часі ще з б і л ь ш о ю е- н е р ґ і є ю як д о с и п о в е л и а к ц и ю в р а з п р и н я т ім н а п р я м і“. Щож се значить? П. Лозиньский натякає про
„інцидент із ректором Фиялком і люто- ві барикади” і задає питане, чи рускі студенти зможуть „зважити ся на сей другий шлях і чи здібні доконати від разу чогось ґ р а н д і о з н о г о , що з а- і м п о н у в а л о б и й з а л я к а л о тих, проти кого було звернене?”
Щож думав тут п. Лозиньский, чи бровнїнґами чи бомбами здобути укр.
руский університет?! На се він не дав доказу, що вислїд буде корисний, а при
клад інсбруцкий нічого не доказує. От
же ліпше обернути ту е н е р ґ і ю н а с т р о г у н а у к о в у п р а ц ю , а она пе
вно більше заімпонує, як ті ґрандіозні події!
З подорожи до св. Землі.
(Дальше).
Яффя
21. IX. 1906.
В пятницю 21. вересня раненько, ко
ли єще ціле місто спало на добре, всі три нриючи ясніли ярким сьвітлом. Рускі паломники вибирали ся в дорогу з пово
ротом, щоби єще перед сходом сонця станути на двірци зелїзницї. Не мож бу
ло навіть думати о якімсь поході, тілько всі з одного приюта ішли разом держа
чи ся головних улиць, щоби в темряві єще де не заблукати ся.
На двірци зійшли ся знова всі, бо через 8 днів в Єрусалимі кожда ґрупа мала свою власну проґраму, так що Гру
пи не сходили ся з собою, а дехто не бачив зовсім других груп через весь той час. Горби при двірци обсіли Араби і приглядали ся нашому поворотови. Тут явив ся австрннский консуль, щоби нас попращати.
Трема поїздами як передше вертали ми до Яффи Кождий сідав, де лиш було місце в вагонах і не зважав на клясу.
Одні змучені, невиспані, докінчували свою дрімку, а другі обмінювали ся вражінями з послїдних днів.
Подорож зелїзницею відбувала ся досьвіта, коли сильна роса не вспіла єще випарувати, длятого всі ростини вигляда
ли живійші, більше зелені, земля і ка
мінь темнїйші. Фігові, цитринові, пома
ранчеві і оливні дерева та виноград пе
ресували ся близько наших вікон, а ні
хто навіть не пробував їх досягнути, як то було передше, непривітні дикі скали майже вже не займали нікого, бо кож
дий вже хотів, як найскорше дістати ся на корабель, а відтак до вітчини. Всюда добре, а в дома найлучше, повторювали паломники. На перестанках і двірцях не висідають вже так як передше, та не пхають ся за водою, видно або утомлені або вже призвичаїли ся до того рода по
дорожи. Доперва на рівнині сароньскій оживив ся поїзд, коли від сторони моря
показала ся мана «фата морґана*. Сон
це вже добре гріло. Над зеленю жидів- скої школи рільничої Мінвеч-Ісраель, яку засновано в 1870 р. і дальше на полу
днє, що хвиля показувала ся довга темно синя смуга мов море, то знова зникала.
Явище се тревало яких пять мінут.
Всі ладять ся, бо вже Яффа, — ко- нець св. Землі. Поїзд заїхав на дворець, де вже стояв инший поїзд повний фран- цуских паломників. Між ними переважа
ли чорні раси сьвященничі. Якийсь час приглядали ся поломники собі взаімно, а наші триметрові листя пальмові звертали їх особлившу увагу. Коли поїзд рушив кяикали Французи «
уіуєГАиігісЬе*, а на
ші »
уіує1а Ггапсе*.
Тут пригадав мені Араб, зелїзничий урядник, свої попередні запросини, щоби я поступив до єго дому. Хоч як я рад був пізнати житє домашнє образованого Араба, єго родичів і сестри, та на жаль управа паломництва кликала до поспіху, бо корабель сейчас від'їжджає. Тоє »сей час* тревало єще більше як годину, а декотрі навіть за той час скупали ся на березі моря. Купіль морску на березі моря відраджувано, бо коли перед трема літами пійши тут два Францїшкани купа
ти ся, а один з них відійшов від берега троха дальше, щез без сліду в филях морских. Єго мав обмотати своїми довги
ми раменами морский полїц і затягнути в глубину.
(Дальше буде).
Що се: полеміка чи нотка?
Штубаками були і відай остануть на дальше автори вступних, полемічних статий «Діла*. Навіть не можна назвати полемікою того, що ся часописи містить на чолі свого видавництва. Се тілько кру
тійство і штубацкі вигадки. Передовсім замість говорити про обструкцию руского клюбу, чи про виборчу реформу, ні з то
го, ні з сего «Діло* спрягло »Руслана«
з «Ґалїчанїном*, щоби дати упуст своїй штубацкій лайці, полягаючій на прізви
щах, калюмнїї, інсинуациях та простац- ких виразах. Не нам «ставати на прю«
з такими героями, тому представимо їм як і перше, власні словеса «Діла*, най приглянуть ся своїй стати, як у зеркалї:
Вчера читали ми в «Ділі* адмонїцию віденьского кореспондента Н.:
»Тепер хотів би я лиш на одно звер
нути увагу наших редакций (чит. Діла) і наших людий (чит. єго редакторів) а іменно, щоби були осторожнїйші з ужи- ванєм слів «зрадник, зрада* і »хрунь, хрунївство* Як буде ся занадто сипати словами «зрада, хрунївство*, то доведе ся лише до того, що ті слова стратять своє крайно соромне значінє, затре ся ріжниця межи ними а иншими хибними чи шкідливими ділами і намножить ся правдивих зрадників та хрунїв...*
А нині пише «Діло* з наївностию недовареного ґімназияста:
»Бідному »Русланцеви« не може ні
як помістити ся в голові, що п о в а ж н а ч а с о н и с ь н е л и ш е м о ж е , а л е н а в і т ь і п о в и н н а д е р ж а т и с я к у л ь т у р н о ї з а с а д и « а и с і і а і и г е і а 11 е г а
р а г § < т а щ о п о м і щ е н е т а к о г о в и п р а в д у ю ч о г о (!) п и с ь м а є с т ь н е у п о к о р е н є м ч а с о п и с и , але якраз єї моральним су- кцесом (!!) вказуючим, що посли почува
ють потребу оправдати ся (!!!) перед су
дом опінії. Ми віримо, що для «Русла- на« се може бути дивним, бо єму таке не лучає ся* (капітальне, що ?!). Се вже вступає рішучо в область гумористики!
Вчера писало «Діло* в снравозданю з віча в Рогатині: «Неприємним діссо- нансом був факт, що президия віча вва
жала ся спонуканою аж двічи відібрати голос п. Петрицкому тому, що п. Ііе- трицкий звернув ся з безпощадною кри
тикою против руского клюбу. Можна вва
жати, що таке »нищенє« усіх послів <5ез розбору єсть неполітичним і нетактичним, бо сіє серед народу зневіру у всяких послів, — але свобода слова повинна на наших вічах безуслівно найти повне при
мічене, бож ми самі о ту свободу боремо ся. П. Петрицкого належало допустити до голосу, хочби якраз тому, аби опісля виказати вічевикам, що не можна справи брати так «просто з моста*, як єї бере п. Петрицкий. Інцідент з п. Петрицким попсував настрій віча більше, ніж були би попсували б е з к р и т и ч н і в и в о- д и п. Петрицкого*.
А нині «Діло* з погордою обидже- ного маєстату голосить: «Очевидно, «Ру- сланови* здає ся, що він переконає ну- блику, пишучи, будьте «Діло* пішло »до Каносси* і твердить з уиертостию маня- ка, що оно свого становнска не змінило, бо — як оно висказує ся своїм цьвіти- стим стильом: «Справді, треба бездонної перфідиї і цинічного числена на несьві- домість читачів, або так само бездонної глупоти, аби вмовляти в других, що різ
кий протест «Народного Комітету* деза- вує неменше різке становище «Діла*.
Але ціла справа ще яркійше пред
ставить ся, коли пригадаємо, що протест
«Народного Комітету* підписаний членом редакциї «Діла* п. Цегельским яко се
кретарем, а той сам п. Цегельский рефе
рував про виборчу реформу і станови- ско руского клюбу в цілком відмінний спосіб від п. Петрицкого, а як «Гайда
маки* засьвідчують: «В рефераті «нли- вав* він по всіх беріжках, тільки до се
редини не пустив ся, бо народна управа (чит. народний комітет) мабудь прика- зала, щоби народови всьої правди не розповідати, аби він зовсім не упав на дусі і не знеохотив ся до дальшої борби*.
На основі „автентичних” інформаций п. Яворского назвало „Діло” цілу полі
тику р у с к о г о к л ю б у хрунївскою, а послів в тім клюбі злучених народни
ми зрадниками (очевидно з виїмкою п.
Яворского яко одинокого патентованого патриота і політика). Колиж в тім самім дусі критикував руску політику Королюк на вічу в Станиславові, назвало „Діло”
виступ Королюка хрунївским, значить, оно змінило свій погляд і згоджувало ся там вже з о. Баришем, Гуриком ітд. а те са
ме „Діло” замістило звіт з брідского віча, де руским послам висловлено за їх політику недовірє! Чиж се не послідо
вно?! Нехайже тут люди будуть мудрі,
яка політика добра!
з Бути може, що се після понятя ре
дакциї „Дїла“ „право великої часописи11, однак тоді она стає сплювачкою, до якої без розбору кождий харкне то, що ему слина нанесе.
Щ о на таке виходить, сего доказом ціла стати «Ехігегаа ве 8ап§ипі«, про яку сам автор видає при кінци ось який осуд.
»Ми були би в клопоті, коли би нам прий
шло сказати, що більше спрягає до ку
пи колєґів із »Руслана« і «Галичанина*, чи спільне мамелюцтво, чи безцеремонна лживість, чи може яка инша прикмета?...
В кождім разі: Ехігегаа ае 1ап§ипі... «От
же звінкий парадокс стає достаточною причиною для редакциї «Діла*, щоби спрягнути до купи «колєґів*, з котрими оно само нераз кокетувало, а з якими
»Руслан« ніколи і в нічім не мав нїчо спіль
ного!
Чиж маємо по тім всім єще виказу
вати, як брехливим і низьким є твердже
не, що »Руслан« служить тілько личним інтересам п. Барвіньского та що змагає до політики небудженя і заколисувана енер
гії народних мас. Пос. Барвіньскйй своєю невсипущою працею і консеквентною до
рогою досить вже придбав для загалу і здобув для себе самого, щоби потребу
вав »Руслана« для своїх личних інтересів, але фактом є, що молоді штребери, які в виду прибільшена числа мандатів і без- носередного голосованя, хотіли би зро
бити кариєру на політиці, надуживають
«Діла* до своїх личних інтересів. Се не лайка, ані притик, а прямо сконстантова- нє факту на підставі повисше наведених непослїдовностий і промахів редакциї, які не можливо булоб сповнити одному чо
ловіковії, в такім короткім часі, неренн- тому ідеєю статочного кермованя загал ь
ної опінїї.
добра реформи закінчує свою бесіду як найскорше. На сім замкнено дискусию.
По відчитаню внесень та інтерпеля- ций замкнено засїданє. Слідуюче нині рано.
З державної ради.
Вчера приступила палата послів до подрібної дискусиї над §§. 1— 6, які по- становлюють число мандатів для пооди
ноких країв. По промові референта під
пирали справоздавцї внесене меншости, а відтак пос. Хоц обговорював своє вне
сень за знесенєм палати послів Пос.
Стажиньский жадає для Галичини 114 манднтів замість ухвалених комісиєю 106, тимбільше, що ся зміна принесе користь так Полякам, як і Русинам. Пос Ґлом- біньский промовляє за польским манда
том з Буковини, а також в заступсті пос.
Грубого, за утворенєм нового славянь- ского мандату. Пос. Соботка жадає до- пущсня женіцин до голосованя.
Промовляє єще пос. Барталї, Міхей- да, ПІтравхер за жидівскім мавдатом для Чернівців, Біянкінї, ІПтернбах і Богосе- вич, який за ухвалене иольского манда
ту для Буковини вніс прибільшене одно
го румуньскоо-нїмецкого мандату і одно
го нїмецкого для долїшної Австриї. Вне
сене п. Богосевича найшло підперте, а по промові пос. Пахера, який жадав пере
міни палати панів на палату станів, зам
кнено дискусию і вибрано Генеральними бесідниками рго пос. Елєнбоґена, сопіга пос. Бендля. ІІос. Елєнбоґен виступив против внесеня пос. Богосевича, яке по
псувало би цілу ґеометрию виборчу і для
Н о в и н к и .
— Календар. В ч е т в е р : руско-кат. Акин-
дина, П.
Г. вм.; римо-кат. Леопольда. — В п я т н и ц ю : руско-кат. Айталя, Иосифа; римо-кат. Отмара, Едмунда.
— Засїданє вид лу Тов-а ім. Котляревского у Львові
відбуде ся в четвер дня 15. с. м. о 7. год. вечером в льокали „Рускої Бесіди".
Пп. нидїлових просить ся рішучо явити ся на засїданю, на якім має ся рішити кілька ва
жних справ.
— Вечерницї з танцями,
остатні сих мясниць, устроює львівский „Сокіл" в суботу дня
17. с. м.— Віче
в справі виборчої реформи буде дня 18. с. м. о 12. год. в Пістини (коло Косова).
— Вісти з закорд Украни.
Брак землі одна
ково доскулює нашим селянам чи за кордоном чи тут. Ось що пишуть до „Р. Кр.“ з Кате- ринославщини, де колись стелились безмежні стени без властителя:
Л ітз 20 тому назад катеринославскі степи були вкриті ковилою й густою високою тирсою, а тепер' сих рослин не знайдеш і на показ, бо всі степи, як окре
мих власників, так і казенні, розорані під по
сів хліба. Перше було наші селяни кохали ся в скотині, мало сіяли хліба. Було викохає па- ру-дві волів, продасть — і є на ріжні оплатки та щоб купить дещо необхідне, а хліба вро
дить, то з одної, двох десятин — досить. І жили селяни спокійно, а тепер все змінило ся:
потреби народу вже не ті, що були, — вже не хоче селянин ходити у вибійці та домо
тканій сорочці, не хоче й свити з товстого саморобного сукна надіти, а робить все се з купованого. 'Гай не диво, бо перше як вільно було, то й льони та коноплі родили, можна було й овець чимало держать, а тепер усе се минуло ся. Селяни крім сьвятого хліба, пше
ниці та ячменю, нічого не знають, з сего в о ни тілько й живуть. Нищать ся разом з тим і народні духовні потреби. Як би селянам бу
ло вільнїйше на землі, вониб вільнїйше здобу
вали собі Спосіб для вдоволеня ріжних духо
вних потреб. Тепер болячки се.іяньского житя дуже вже розятрили ся і не дають спокою.
Люди дуже озлили ся через сучасне безладе, і дику сваволю доглядачів нашого житя. 0- злили ся хлібороби й на власників землі за те, що їм, селянам, дуже скрутно приходити ся боротись з нестачею землі, трудно платить ріжні великі новинности, а ще труднїйше най
мати у моміщпка за дуже високу ціну землю для посїва. Адже V нас треба платять і 8 або 20 карб, за десятину (около 2 морґи) на один рік! Отут і криєть ся все зло. Були трохи вгамувались хлібороби, коли зібралась, та іст- нувала державна дума, мали деяку надію. Т е
пер лихо знов почало ятритись із міцних се- ляньских терпеливих трудей, .почали ся знов ріжні події, розрухи, злодійства й т. и. Купна продажі землі у нас нема. В Павлоградскім повіті, як відомо з Газет, князь Щербатов об- явив у продаж свою землю, 18.783 дес. Селя
ни бувші єго крепакн, тепер великі харлаки, просили князя продати їм землю не дорожше 150 р. але їхнє прохане осталось без уваги:
обявлено у продаж землю від 170 до 270 р.
за дес. А се звичайно, ціна висока і нема ко
му селянам порадити, аби вони не випустили з рук землі Щербатова.
В київскім університеті відбула ся мимо заборони Губернатора онодї великі збори сту
дентів при участи яких 1500 осіб. Ректор ві- звав студентів, аби розійшли ся, але єго не послухано. Задля того сенат замкнув унївееи- тет на необмежений час.
— З Товариства „Основа*
слух, політехніки у Львові. На загальних зборах, які відбули ся на полїтехнїцї дня 8. с. м. 1906 вибрано
слідуючий виділ: голова Бронислав Бурбела, містоголова Стефан Миронович, секретар Ва
силь Рижевский, скарбник Стефан Заячків- ский, бібліотекар Остап Левицкий, виділові:
Олександер Гладишовский, Петро Яремкевич Тит Білинкевич і Вячеслав Васїлевский; два містовидїлові: Йосафат Купльовский і Він- кентий Дудар. До місиї контрольної увійшли:
Роман Януш, Адольф Подлєвский і Іван Сьвірский.
— Іменоване.
Міністерство торговлї іме
нувало інж. Юстина Мариняка елє ом буді
вництва в технічній службі гал. дирекциї почт і телеграфів.
— Ріжні вісти. Вибори до повітової ради в Городку відбудуть ся дня 12. грудня з сїль- ских громад (12 членів), дня 13. грудня з мі- ских громад (6 членів), а 14. грудня з більшої посїлости (8 чл.).
В краєвім варстатї для виробу забавок в Яворові є ще кілька вільних місць. Канди
дати могуть мати ціле удержанє в бурсі за 5 — 10 К в перших шістьох місяцях. В даль
ших місяцях удержанє даром а пильнїйшим ученикам заряд школи доплачує.
Передвиборчі заг. збори »Акад. Громади*
будуть в III. салі університету дня 18. с. м.
о 3. год.
Управляючий совіт «Народної Торговлї*
уконституував ся, вибираючи нредсїдателем д-ра Щасного Сельского, а єго заступником ради. Юлїяна Сїчиньского.
— Італійці на Фармах в Бразилії.
Не лише наших Русинів вербували до Бразилії. Було таке і з Італійцями. 1904 року жило в Бра
зилії ні більше ні менше лиш 1,110.000 Іта
лійців, з того 650.000 в провінциї 8ао Раиіо, на північ від Парани, де знов найбільше Ру
синів осіло. Доля італїйских фармерских ро
бітників в Зао Раиіо, як пише Бпіуегвіїа Ророіаге (часописи що виходить в Мантуї), нічим не ріжнить ся від неволі. Після приїз
ду до Бразилії розділяють їх на фарми, де мусять працювати по 12 до 14 годин денно, їда лиха, нездорова і за мало єї дають. Му
сять мешкати як безроги в кучах, до яких не доходить ні сьвітло, ні воздух сьвіжий. Не дивно, що після кількарічної тяжкої праці в таких обставинах, сї люди виглядають немов кістяки. Крім сего они мусять у всім підля
гати своїм панам, звичайно Еспанцям, бо не
покірних жде утрата заслуженини, батіг, зну- іцанє ся або і смерть з руки наставника. З а кон бразилїйский хоч не злий, є мертвою бу
квою, бо поліцая і судиї стоять по стороні властителів плянтаций, а консулі італїйскі занивають ся з нлянтаторами і рівнож не дбають про добро своїх краянів. В наслідок сего Італійці в Бразилії скоро дегенерують ся і попадають в рід дурноватости, крети
нізму, та вчасно умирають. Всюди на сьвітї так є, що живуча істота мусить примінитись до обставин або згинути, а що на згаданих илянтациях обставини для людского євтвова- ня неможливі, тож Італійці ті мусять скоро вимерти і счезнуть в Бразилії. Так пише чо
ловік сьвідомий річи, що живе в 8ао Раиіо і бачив все на власні очи.
— Виїаз жертв.
Для Вакацийної оселі наді
слали свої дари отої Вп. Добродії (в коронах):
о. Красицкий зі складки в Успеньскій церкві 18-24, Тов. уряди, і сьвящ., проф. Ол. Ярема з Перемишля, Тов. ім. Ш евченка, О. Колян- ковекий з Білої, проф. Ів. Левияьский і др.
Ст. Федак зі Львова по 10, о. Куницкий з Ігровицї, К. Пашковский і І. Бачиньский зі Львова но 5, Ґеринович зі складки на весїлю в Волі цеклиньскій 3 22, І. Глиджук 3, Тит Заячківский, А. Сероїчковский, др. Я. Кулач- ковский, Ол. Борковский зі Львова по 2, др.
Коцюба, С. Скоробогатий, П. Гриньовский, М.
Мороз, К. Бандрівскпй, О. Ґалянт, А. Хойнац- кий, Л. Лопатиньский, С. Ґорук,О . Темницкий, А. Сниканович, А. Ничай, др. Савчак по 1, др. Кобриньский 0 60, др. Вахнянин 0 50, І.
Боберсций ОТО. З а се складає Виділ Това
риства щиру подяку. Рівнож належить ся ши-
ра дяка Вп. Пані Софії Палехович з Краминої
за прислане біле а Вп. о. Сембратовичеви за
4 се, що не лиш відпровадив оселянки на дво-
рець, але ще обдарував їх щедро, заосмотрю- чи в харч потрібний на дорогу, та в ігри то- варискі. З а се ему щире „Спаси Б іг“. — В и діл Оселі.
— З зелїзниць.
Дня 15. жовтня сего року отворено зелїзницю льокальну Давдлєб- Вамберґ зі стациями Давдлеб, Вамберг, Слятіна-Яворнїц, Рокітнїц і перестанками Пе- кльо, Нїм-Рибна і Петшін. Стациї уладжено для загального руху, а перестанки тільки для руху особового і пакункового. Білєти до їзди з перестанків видають кондуктори в поїздах а належитість за пакунки побирае ся при відборі.
— Репертуар руского театру в Бучачи.
Саля «Сокола». Початок о 7 ’/2 вечером.
Білети продає торговля п. Рогозиньского.
В четвер 15. падолиста: на дохід «Шкіль
ної помочи» «Запорожець за Дунаєм», опере
та в З діях Артемовского і «Весїлє при ліх
тарних», оперетка в 1 дії Офенбаха.
«Гандзя» піде на послїдне представлене (18. с. м.) Опісля театр дасть в переїзді до Стрия лише 8 вистав в Станиславові.
— Репертуар міского театру у Львові.
В середу: «Так, або нї», комедия в і д Фр. Бернгарда і А. Ґоджерно.
В четвер: «Приятезь Фриц», опера в 3. д.
Други Соколи і Сокілки! Памятайте, що львівский „Сокіл" збирає жертви на будову свого дому.
Посмертні Т оповістки.
Осип Мончаловский,
співробітник «Гали
чанина», б. редактор «Страхопуда», визначний діяч москвофільского табору, талановитий пу
бліцист, упокоїв ся нині рано о год. 7 у Льво
ві на серцеву недугу в 48. році жити. Покій
ний похоронив недавно жену, що довгі літа була тяжко хора і стратила взір. Недуга ж е
ни, тяж ка праця публіциста підорвала здоро- влє сего, як здавало ся, велита тілом. Умер Покійник в крайній нужді. Перед смертию, як дізнаємо ся, мав Покійник помирити ся з унїятскою церквою. Як чоловік тішив ся Покійник симпатиєю, як талан загальним при- знанєм. Лишив по собі одинокого сина без средств до житя. Се гірка доля чи не кождо- го руского публіциста. Похорони відбудуть ся в пятнищо. В. є. п.!
— Петро Крайковский, народний учитель в
Рогатині, упокоїв ся дня 8. с. м. в 40. р. ж и
тя. В. є. п.!
Т елеграм и
з дня 14. падолиста 1906.
Відень. В повороті' з Парижа приїхав ту вчера по полудни грецкий король на кілька- дневий побут.
Відень. З Монахова донесли телеграми, що там підчас відкрити музею виконано за мах на цісаря Вільгельма. Та вістка виявила ся потім звичайною дневникарскою качкою.
Борислав.
В Тустановичах згорів нині ра
но нафтовий закоп фірми Шпімана і тов.
Майстер і помічник спалені, два робітники тяжко попарені.
Льондон. З Ґібральтару доносять, що атлянтийска фльота дістала з Анґл'ії приказ, набрати поживи і мунїциї, аби разом з фран- цускою фльотою задемонструвати на маро- каньских водах.
Богдан Лепкхй.
З дослідів над Шевченковою
„Наймичкою1’.
(Дальше.)
Лист сей останеть ся дуже гарним сьві- доцтвом благородної душі княжни, одним з доказів більше, що навіть серед найбільшого отупіння і упадку якоїсь суспільности являли ся одиниці висші н гарнїйші.
А брутальна відповідь шефа жандармів Орлова буде для нас осторогою, до якої гру- бости, до якого морального занепаду може довести чоловіка невільниче сиовнюваннє во
лі сатрапи, навіть хотьби той чоловік, як Ор- лов, походив з графського роду.’)
Я нарочно задержав ся довше, щоб по
казати, які сердечні, на глубокій симпатиї за-
’) Граф Орлов писав: Листованнє Ваше з Ш евченком як і те, що Ви ще й перше вда
вали ся до мене з благаннєм пільги у тому рядовому, доводить, що Ви «иринимали вгь нем'ь участіе непргличное по его порочньїм'ь и развратньїмш свойствамт.». Дальше грозить навіть Орлов, щоб княжна не втручала ся
»вгь д іл а Малороссіи», бо може придбати собі прикрі добутки. (Кониський Ор. сії. Том И.
сторона 90.).
зносновані взаїмини вязали поета з княжною Варварою Рєпнін. Додаймо до того єї зверхню, гарну появу, «єї — як пише сам Шевченко
— «ум благородний, смак і ніжно — високе почуте» — а зрозуміємо, чому поет оставив ся під єї впливом і чому на мою гадку не тільки постать «Наймички», але й богато дру
гих жінок в поезиях Ш евченка є овіянних ча- ром княжни Варвари Рєпнін — людини не
звичайно гарної, доброї, ніжної, чоловіколюб- ної, иечаливої та сиосібної до саможертви для добра других.
І в чертах старого, чесного та благо
родного Трохима ми можемо доглядіти ся деякої схожости з князем Миколою Рєпніним, у котрого знайшов Тарас такий гостинний приют і такий дружний прийом, як Ганна на хуторі Трохима.
(Дальше буде).
НАРОДНА ГОСТИННИЦЯ.
(Готель, реставрация і каварня — ріг ул. Спкетускої і Косцюшка у Львові).
Приїхали дня 13. падолиста: Юлій Ту- чапский з Тростянця, о. Олександер Голїна- тий з Шельпак, о. Григорий Паньчишин з Го- логір, Василь Покотило з Сокаля, о. О. Ра- дзикевич з Зашкова.
— Скарбник львівского „Сокола** з 4 має на про
даж білєти до фризиєра по низьких цінах.
Провізия з білетів призначена на дохід „Со
кола".
С о ї о з з е и т
в пасажи Германів
при ул. Соняшній у Львові.
