Ч. 193. Львів, Субота дня 28 серпня (9 вересня) 1899. Річник III.
•{--- і.
Передплата ;
на »РУСЛАНА» виносить:
в А в с тр и :
на цілий рік . . . 12 р. ав.
на пів року . . . 6 р. ав.
на чверть року . . З р . ав.
на місяць . . . . 1 р. ав. • За границею:
н і цілий рік . . 20 рублів І або 40 франків ! ви пів року . . 10 рублів 1
або 20 франків І Поодиноке число по 8 кр. ав. І
• >
; Виходить у Львові щ о дн я • і крім неділь і рускпх сьвят і о год. 6-ій пополуднії.
Редакция. адмінїстрация і і експедиция .Руслана» під ч. 5
ул. Л їн д о го . — Експедиция
! місцева в Аґенциї Соколовского
| в пасажі Гавсмана. ; і Рукописи звертає ся лише і і на попереднє застережені;. —
Реклямациі неопечатані вільні від порта. — Оголошена зви
чайні приймають ся по ціні 10 кр. від стрічки, а в .Наді
сланім. 20 кр. від стрічки. По
дяки і приватні донесеня по і 15 кр. від стрічки.
• Вирвеш ми очи і душу ми вирвеш: а не во8ьмеш милости і віри не возьмеш, бо руске ми серце і віра руска.< — 3 Р у с л а н о в и х псальмів М. Шашкевича.
Ювілей москвофільскої роботи.
(+ ) Поґодиньска кольонїя, заснована в 50-их роках сего столїтя у Львові Дени
сам Зубрицким, щоби в Галичині вести мо- сквофільску пропаганду, обмежувалась спер
шу лише на руску інтелїґенцию. Перего
дом члени сеї кольонїї звернули бачність і на сїльский нарід, щоби й тут підготови
ти основи для »обрусєнія« і навернена его до >правдивої русскої віри*. Хоч вже істну- вала »Галицко-Руска ДІатицж задля розпо- всюджуваня науки і просьвіти (але як раз Поґодинцї довели її до мертвеччини), а за
снована Русинами-народовцями »ГІросьвіта«
мимо всяких поговорів москвофільских ста
ла що раз красше розвивати ся і здобува
ти собі довіріє руского селяньства, міщань- ства і духовеньства, заснував в 1874 році Наумович »Общество им. Качковского*, спершу в Коломиї, а відтак перенесено его осідок до Львова. Очивидна ціль сего то
вариства була, іти навзаводу з »ГІросьві- тою* і всюди її підкопувати. Що до на
пряму »Общества им. Качковского«’, то вже сам руский
якіікего видань з приміткою церковіцинн І МОСКОВЩИНИ показує, що оно має задачу промощувати дорогу постепен йому »обрусєнію« і з часом довести до од
ного »общерусского язика*. А що до ре
лігійного і політичного напряму, то досить переглянути книжочки того »Общества*, щоби впевнити ся що там всюди дуже по
слідовно проведена як червона нитка така тенденция, щоби малоосьвіченому рускому селянинови і міщанинови підсунути сей по
гляд, що наш руско-католицкий обряд і на
ша Церква є златнньщені а снравдешна руССка церква і русский обряд зберіг ся в Росиї, що там і цар є русский і війско русске і все русске, що тамто є велика Русь, ко
трої ми лише малим відломком, що там пи
шуть і печатають того абзукою, котру ви
найшли сьвяті апостоли славяньскі Кирнл
Омелько І {уциня.
Оповідане Олександра Катренка.
(1897 р.).
(Далі).
Степан Михайлович, учувши хто це такий її очи вирячив від здивовижі. Він забув навіть як слід було по звичаєві, й ухилити ся пе
ред тим, та й і всього, що подержав ся тільке трохе за ті єго пальці.
— Василь Панкратьевич Жежелюхин!
Сказав Омелько підводячі Степана Михай
ловича до другого. Остатніх двох, хто вони, Сте
пан Михайлович не чув вже, не розібрав. ГІри- звіща тих двох попередніх забили єму памора- ки. Та і не диво! Бо-ж Грак і Жежелюхин бу
ли що найпервійіпими купцями у Харкові. Межи тисячіма інчіх містових купців вони були і най- дукатнїйшими і найгіоважнїйшими. Над всіма купцями міста вони були найбільшими, вони бу
ли в порівнаню з остатніми всіма, вельможни
ми купцями. І Грак і Ж ежелюхин мали у себе
різні крамарні не тільке у одному Харкові, ал е|в и л и ся навіть на єго; немов би межи ними тут по богацких, таких же як Харків, великих мі- єго і не було.
стах. У Харкові жили вони, у палацах власних. Степан Михайлович ночував себе межи ни-
і Методій, а тут у нас по школах завели
> прокляту* фонетику, котра має на цілії спольщпти нашу руску мову і т. д. і т. д.
Що »Общество им. Качковского* має під покришкою просьвітної роботи проводити такі релігійні і політичні тенденциї, се ви
словив найважнїйше єго предсїдатель Бо- гдан А. Дїднцкий на загальних зборах то- гож общества в Тернополі в 1890 році.
Тоді то вийшла ИІлюстрованнан Народная Псторія Руси*, напечатана в 10.000 при
мірниках видана під фірмою тодішнього секретаря Общества С. Л. Дудн. Предсїда
тель Б. А. Дїднцкий виразно признав в Тер
нополі, що »Народную Нсторію Руси спи
сала. одеігь нзгь членові. нашего Обще
ства (на жаль руско-католицкий сьвященик і катехит! Ред.) — то и належить спита
ти сіє изданіе настоящим'ь продуктом!., ба и и с т о р и ч н о -п о
Л И Т И Ч Н Ь І М 'Ь д і л о м ! ,таки нашего Общества*. При тім заохочу
вав, щоби трудити ся »о просвіщеній на
шого народа В'ь єго коренномі. русскомі.
духу (розумій московскім! Р ед.) но у к а з а н ій ) с е й и с т о р іи * . І сю іст о р и ю , де унїяти названі »перекинчиками*, а унія
» мостом для переходу на латиньство*, де Іван Грозний величає ся »нко мудрий, до
брілії и сираведливьій, такт» що вся Вели
кий Русь р а д о в а л а ся і с л а в и л а Бога за то, що далі. ей такого владітеля», де о цариці Катерині II., що з а к р і п о с т и л а україньско-руский нарід, говорить ся, що
»мудрая Цариця Катерина зарядила отвіт- ньіи мірьі, щобьі народі. русскій возродиль
СЯ. ОТЖ ИЛ'Ь II ДОЙШ ОЛ'Ь
знову до своихь нриродньїх'ь п гражданьскихгь праві.*, де просто туманить ся малоосьвіченого руско
го селянина і міщанина такими і тим по
дібними видумками і хитрими крутійства
ми, щоби лише величати і славословити
» в е л и к у Р у с ь * — сю історню розкиду- вано поміж селян, поміж шкільну молодїж.
А так як перед девяти роками видало
які коштували по двісті-триста тисячів рублів, ще і більше. ІІризвіща їх грімотїли по всьому містові, та й не по одному тільке. Кождий їх знав на нризвіще і дорослий і дитина навіть.
Вони лічили ся мілїонцїками. І чи покладав же коли небудь Степан Михайлович, убогий, долею придавлений, тим самим пригнічений, цього у оцїх черевонів товнїжних і кури не клюють, до
статками, коли небудь, де небудь, хоч як не
будь познаємити ся з ними? Коли ось! Та ще й де, у хого?! У Омельки, у свого колишнього свинаря! Степан Михайлович навіть не йняв собі віри, що от це справді з ним таке коїть ся. Ко
ли ні, це-ж не в віснї. Він же власними очима баче, власними вухами чує, як ці мілїонщики обертають ся, новадють ся з Омельком, з Омель- ком Івановичем. Вони з ним, як з рівнею собі.
Вони єму »ти« і він їм »ти«.
— Що воно за сказка!? Що воно справді таке?! Хто-ж це такий тепер Омелько?!
Так і колупало ся у голові у Степана Ми
хайловича.
На Степана Михайловича те коло звернуло мало уваги, навіть зовсім ніякої. Вони всі не то що і слови не забалакали до єго, але і не ди
іс т о р и ю Руси, щоби нею промостити по
між руским народом дорогу обідимотель- ним ідеям Поґодиньским, так тепер появи- ло ся » Ж и тє п д і я т е л ь н о с т ь Й в а н а Н а у м о в и ч а (написала. О. А. Мончанов- скій) изданіє политичного общества »Рус- ская Рада* во Львові*, украшене кілько
ма портретами »просвітителя Руси*, оче
видно в рясі православного протоєрея, що
би тим звеличити відступника руско-като- лицкої церкви і показати туди народові! до- догу. Але не треба забувати, що на чолі того Общества стоять не лише такі люди сьвітскі, як Б. А. Дїднцкий, 0. А. Монча- ловский, Марков, Добряньскнй і т. п., але навіть крилошанин гр. кат. митрополитар- ної капітули А н т о н ій П е т р у ш е в п ч , вірний ученнк Дениса Зубрицкого. Чиж можна в такім случаю дивувати ся, шо рус- кі сьвященики і декани численно горнуть ся до Общества з виразними москвофіль- скнмп і православними тенденциями, що оно що раз більше розростає ся, а з ним розкорінюють ся сі ідеї поміж нашим ду- ховеньством, селяньством і міщаньством.
В четвер дня 7. с. м. сьвяткувало 06- щество ім. Качковского ХХУ-лїтиий юві
лей своєї роботи з нагоди торічних за
гальних зборів. Москвофільский ґенеряль- ний штаб у Львові доложнв всіх заходів, щоби на свій ювілей стягнути сюди з всіх сторін краю селян, міщан, сьвящеників і руске жіноцтво і насупротив сьвяткованя столїтя відродин руско-україньского пнсь- меньства, устроєного вторік Русинамп-на- родовцями, показати силу і зріст москно- фільского сторонництва в Галичині. В Ус- пеньскій церкві підправляло ся богослуже- нє, а тимчясом сотки селян стояли довко
ла церкви, в рускій у лиці, в йодні рю церковним і на Підвалю, де їм молоді а- постоли поґодиньскої кольонїї з общества
»Друґгь« плели свої теревені про »прокля- ту фонетику*, а частина вірних удала ся
ми дуже погано. Він сидів неначе і на мякень- кому, на дуже навіть мякенькому, про те-ж єму невпинно щось все мулило, та й мулило. Єму здавало ся, що немов він грішний, грішний грі
шник, та й убрав ся, аце межи праведних пра
ведників. Єму знов забажало ся, аж ось заба
жало ся тікати відсіля
Коли ось скінчивши пити чай, ті четверо сіли гуляти у карту, у винта. Тоді тільки Оме
лян Іванович цїлкома звернув всю свою увагу до Степана Михайловича. Він запрохав єго до свого кабінету. Там вони посідали на мягкому турецькому ослїнцеві і засмаливши коштовні ци
гари, забалакали. Почав звичайно Омелян Іва
нович:
— Ну, от тепер ми оце з вами посидимо тут, любенько побалакаємо, Степане Михайлови
чу, иоки ті мої гості забавляти муть ся там со
бі, гуляючі у карти.
— А ви шо-ж, хібба не граєте у карги?
— Ні! я у от сего винта, та у ті префе
рансі! не того... не тягне мене щось до них. На
віть я і не тямлю, як у їх і грати. Ось так хиба у стоколку коли, так, так! По старій памятцї.
та з зовсім з своїми людьми у хвильки, гуля
ючі, від робити нічого, позабавляти ся можно бува. Не сподобають ся мені ці їхні винти. Мо- рочуть ся, морочуть ся, по годинах морочуть
таки до тутешної православної церкви, що
би там поминути »просвітителя Руси« Нау- мовпча. Синьо жовта брошура Мончаловского про житб Навмовнча (до котрої ще небавом повернемо) покаже народові! ще ліпше і на- гляднїйше ту дорогу, наяку єго веде москво- фільский штаб, бо як пише »Галичанин'ь«, що »Русская Рада« розіслала сю брошуру в дарі в с ім ч л е н а м о б щ е с т в а ім. Кач- к о в с к о в с к о г о . В салї »Народного До
ма* відбули ся відтак загальні збори, з ко
трих всі демостративним походом із сьпі- вом і хорухвою Общества удали ся на замкову гору, де перед кількома місяцями ті самі люди із сконсолідованим Романчу- ком обходили ювилей відродженя Галиц- кої Руси і порозбивали голови україньско- рускій молодїжи. Там очивидно виголоше
но цілу повінь »патріотичних* річин а бе
сідників Давидяка, Дуджевича ношено на руках при сьпівІ »многая літа*, а »общая закуска« закінчила се торжество на зам
ковій горі. Вечером відбув ся баль в «На
роднім Домі«.
Сей ювилей показав мабуть вже на- і глядно нашим опозішийннм народовцям, з ким они консолідували ся, що осягнули сею консолїдациєю і на чий хосен та кон- солїдация вийшла. Ще так недавно з тими людьми обходили опозицийні народовці с п іл ь н е сьвято на замковій горі, а тепер починають добачати, що ті «ві.рнФиініи сьі- ни Руси«, як лише само »ДЬло« є «вла
стиво єи зрадники*. Чомуж гак пізно прий
шло »ДГ.ло« до того пізнана і чи так ду
має також гі. Романчук, що спільно з Дї- днцкнм жібрував на всіх відозвах консо-
л їд ащ п ї
н их?’ ________
З політичного поля.
«Рігиепзке Бізіу« пустили в сьвіт поголоску, що евентуальним наслїдником ґр. Туна має ста
ти ґр. Еренталь, дотеперішнии австрийский ам- і басадор на царскім дворі в Петербурзі. Бар.
Еренталь належить до ческо-нїмецкої шляхти і : хотяй до тепер не завимав ся внутрішною по- <
лїтикою Австриї, як кажуть «РІхпепккі ЬІ8Іу«, він ' що-до своїх поглядів зближений до ґр. Туна.
Зі зміною особи на президияльнім кріслі мінї- стерскім не можна би отже числити на якусь зміну системи що-до ведена політики. Канди
датуру ґр. Еренталя має підпирати дуже ревно ґр. Ґолуховский, хотячи тим способом позбути ся небезпечного свого конкурента що-до порт
фелю загранії чної політики. Сі поголоски чес- кого дневника приняла решта праси так ческої, як і нїмецкої з недовірєм. Нк з одної сторони, запевняють, що ґр. Еренталь не мав ніколи аспі- раций вдавати ся у внутрішні справи монархії так з другої сторони ціла ся комбінация є за надто скомплїкована. Зрештою нинїшна ситу
а ц ій політична виказує, що всякі комбінациї що-до зміни в проводі мінїстерского кабінету є ся і сердуть ся, як коли і лають ся іноді, того і дивись, що ще попобяють ся, а нарешті 10 до 15 рублів вигра, або програ. Чи варто-ж і час губити і крів портити за для того? Як на мене, то абож нїчЬго, як ось хорилька, абож, щоб бу
ло що, як от та стукалка. Раз, два, три, та го
дина — дві і 200—300 рублів або в кишеню, або з з нищені. Оце так-так, по моєму! Ну, та да
вайте до діла брати ся рядком, та ладком. Слу- хайте-ж. Я, бачите, щоб ви знали, орудую у страховій спілці, коли може не знаєте ще. Еге Ото-ж ви п о д и в ітьс я на мене, гляньте і на все навколо мене, зверніть увагу на все що є у мене, гляньте і на все і навколо мене, зверніть увагу на все, що є мене, і який я, і хто такий буває, у мене і як вони зі мною.
— Та я вже на все звергіув увагу.
— Ну, коли так, то певно вам цікаво є від
кіля воно це все у мене? Це все я заробив у тій моїй страховій спілці Еге, все вона міні д а ла. Ми з вами, Степане Михайловичу, люди близькі, одно вже то, то земляки, ну, і як же міні вам не бажати доброго ? Не можно-ж, щоб не бажати. Тільке побачив я вас от такого з а мученого, ви вже за правду вибачте, обдертого.
(Далі буде/
тепер передвчасними. Однак сего не хочуть з р о зуміти опозицийні круги, та все ще держать ся можливости иацифікацийної місиї бар. Хлюмец- кого. 1 так пос. Вольф на зборах в Рід, в го
рішній Австриї заявив, що згодить ся лиш під таким услівєм занехати обструкцию, що бар.
Хлюмецкий перейме керму правліня, цофне язи
кові розиорядженя і иризнасть Німцям право геґемонїї в Австриї. Тоді то Вольф, вправдї не буде підпирати такого правительства, але бодай зволить приличио сидіти в посольскій лавці.
Отже хиба вже ніколи Вольф не навчить ся чемности, бо такі єго жаданя не можуть спов
нити ся.
До поголосок належить також зачислити донесене праскої Роїііік, що Чехи за знесене язикових розпоряджень мали би одержати че- ский унїверзитет і політехніку в Моравії, а та
кож санкцию краєвого закона про урядовий, краєвий язик при автономічних властях в Чехії і Моравії. Роїііік заявляє при тім, що коли Че
хи мають призволити на знесене язикових роз
поряджень, то на їх місце мусить станути якийсь загальний закон, що запевнив <и Чехам рівно
правність .ч цілій Чехії.
З Будапешту доносять, що онодї по кіль
кагодинній нараді членів обох кабінетів, заклю- чено вже компроміс в справі угоди на слідуючих основах: Спільність митова треває до 1907 р. Привилей банковий треває так само довго, як і договір митовий. Час той, що правда, установляє так як в угоді Білиньского, до 1910 р., але привилей гасне з хвилею, в ко
трій кінчить ся договір митовий. А що істнова- нє митового договору є забезпечене лиш до 1907 р. — то на разі істнованє банковою є т а кож забезпечене лиш до 1907 р. Нова орґанїза- ция банку входить в житє рівночасно з цілою угодою. Згідність речинцїв кінця договору мито вого і договорів торговельних має бути узиска- на до 1903 р. в спосіб означений на конферен- циї міністрів. В тій самій справі доносити 8опп- і). Мопіа^к-Хі., що час, доки має тревати договір митово-торговельиий, продовжено до 1907 р., дальше, що час, доки має тревати привилей банковий, назначений формулкою Селя лиш до 1903 р., продовжено тепер також до 1907 р. і що зложено ся на іипсСіга межи тими обома предложенями. Нині скінчать ся наради, а ре
зультат їх буде в середу предложений угорско- му саймови. Квота не була предметом нарад, але справу застережено для депутаций квото- вих, котрі мають зібрати ся на ново. По дове
ршенні мають міністри, котрі брали участь в переговорах, одержати високі відзначена. Гово
рять навіть, що австрийский мінїстер скарбу Кайцль має одержати титул барона'
Н о в и н к л
— Новий народ на европейскій карті'. У бесі
дах на ювілею общества ім. Качковского сипа
ли ся як з рукава жалі на гнет найнещасливій- июго у цілій Европі народа: г а л и ц к и х Ч е р - в о н о р у с с о в . Який же с : народ? Чи тих три тибячі — як пишуть польскі часописі — учасників зборів Качковского? Та ми ще по
зволимо собі сумнївати ся, аби всі були при- клонниками Маркова, Мончаловского еі 1и«і диапіі! Між інтелїґенциєю бачили ми богато щирих Українців, що прийшли лише придивити ся як некультурні галицкі кацапи сьвяткувати муть культурне сьвято. Між народом знова було майже половина цілком індеферентних мужиків, що приїхали «бо їм єґомосць казали, та ще обі
цяли за дурно хату у Львові та харч» (скінчило ся на сухім хлібі). Сесї мужики, як показало ся, брали дуже радо відозви просьвіти, читали їх і не дивили ся на те, що вони писані п л ю г а в о ю ф о н е т и к о ю . Доперва прибіжить до його який кацаиик, вирве йому відозву з рук та далі: Се п л ю г а в с т в о , с е ф о н е т и к а , н е ч и т а й т е ! А бідний сват дивить ся зі жальом на подерту відозву та гадає собі: Гі, гі, пек та цур тобі на
вісний. Подер біс папір, хо там була намальо
вана церква св. Юра та підписане »3 нами Бог».
Оттаких випадків ми бачили сотки! Чи-ж се сьвідчить про те, що мужики, які з’їхали ся на ювілей Качковского знали по що вони сюда приїхали? Чи знав хоч один з учасників про плюгаву народшо зраду москвофілів?
Тепер скажемо про самих аранжерів юві
лею, про москвофільскпй штаб у Львові. Не су- мнїваємо ся, зрештою вони самі заявили те на иушкиньскім сьвятї у Петербурзі, що їхньою ідеєю (коли взагалі можна назвати так зраду!) є ширене роснйських політичних ідей між ав-
стрийськими Українцями Чому-ж вони так кри
ють ся зі своїми гадками перед своїми при- клонниками? Чому ясно не скажуть куда вони ведуть українських мужиків на шнурку сплете
нім з московських рублів? Чому видумують у своїх хитрих мозках (?) якийсь новий євро
пейський народ «червонорусский» та ним засли
нюють ся, коли можуть просто, ясно показати на батюшку царя та матушку Россію ? Чому вкінці не говорють до своїх приклонників ро- сийською мовою? І а с п а д і н И а в е н ц к и й заявив, що всі зібрані є сьвідомі своєї твердо- русскої ідеї. Га, коли так, мої госиодинове, чо
му-ж ви не поважили ся говорити до тих своїх приклонників своєю рідною русскою мовою?
Чому калічили язичієм ? Ось вам ф акт як ро
зуміють ваші о б р а з о в а н і приклонники вашу роботу: Ґ а с п а д і н В є р ґ у н побачив там сво
го товариша, чи що — якогось с ь в я щ е н и к а , привитав ся з ним сердечно та далі говорити до його п а р у с с к и . Так той сердега визьві- рив ся на його, визїпив очі тай сам не знає, що робити з сим фантом. Вкінці почав таки говорити чистою українською мовою. Ось так то в а ш і знають говорити по росийськи!
Між иньшим сипали ви вчера також ф ра
зами, що ви одинокі ширите між народом куль
туру. Та яка ж се культура? Чим вони її ш и
рять? Чи виданєм Качковского? Та-ж там крім лихої белетристики нема ніщо научного. Бо чи-ж можна назвати наукою те «як р о б и т ь с я м о л о к о » ? ? після слів одного бесідника. Кож- дий мужик знає, що молока ніхто не робить, лише його дає корова, а як коло молока ходи
ти то й сам він знає ліпше, як автори тих дрансивих брошур. Не такої науки хоче наш народ! Ми бачили у богатьох мужиків »Л. Н.
Вістник та де які книжки видані товариством ім. Ш евченка. Та погадаймо лише як питають наші селяни за книжками про астрономію, все- сьвітну історию, історию Руси, фізику (Пнища природи)! От чого хочуть наші люди! Та воно друкуєть ся про сесї річи богато у ріжних ви
даних, так на жаль(?) всі сесї книжки писані фонетикою. І що-ж ви дасте читати селянино- ви, як заказали йому брати у руки фонетику?
Може росийські книжки? Ба, коби то де-хто на
віть і з вас розумів їх! Та вам ліпше як нарід темний! Ви його сфанатизували своєю псевдо- ідеєю та при його крайній темноті легко вам його вести куда хочете. В и б о і т е с я д а т и й о м у о с ь в і ту!
Та всю свою погану, безідейну роботу за- слонюєте «зрадою Українцїв-сепаратистів», бідь- каєте ся, що вони враз з Поляками давлять вас, гнетуть, але «хоч з д а в а л о с я , щ о б ід - н и й червоно русский народ у м е р, в і н щ о н е у м е р , в і н ж и є і ж и т и ме!« Чи се сліпота, чи дурний розум?
— Культурне сьвято галицких москвофілів за кінчило ся дуже к у л ь т у р н о . По промовах ма
ла відбути ся виставка неси» З а сиротою Бог з калитою». Так що ж! к у л ь т у р и п і н т е л ї - ґ е н ц и я повилазила на столи та крісла та за
слонила цілу сцену. Ме н ь ш е ку л ь т у р н і се
ляни, що заморочили голови випитім па порож
ні жолудки, забули уважати на своїх панотців, імосцїв та паннунцїв та почали їх тиснути зі всіх сторін. Ізза крику пискливих дівочих голо- сиків, та ще більше ізза реву озлоблених їх батьків мусіли аматори перервати гру та жда
ти, аж культурна інтелїґенция забереть ся! 'Га вже що там було сварні покривджених гостий з аранжерамн сьвята то нема що згадувати!
Ш кода, що ще не били ся! Отеє булоби як раз н а й к у л ь т у р н і й ш е.
— Не після параГраФІв але після сумлїня засу
див у сих днях судия віденьского суду жінку фризиєрского челядника за крадіж дитинячих черевиків зі склепу Зі сльозами у очах поясня
ла она судиї, що має семеро дїтий, що на їх приходить ся їй дуже гірко заробити. Наймо
лодша дитина ходила без чобіток, а мати мала лише 75 кр. Купець жадав більше, то-ж заж у
рена жінка попала у таке роздражнене, що вхо
пила чобітки та лише на улицї стямила ся, що допустила ся крадїжі. Узглядняючи обставини та доказаний факт, що обжалована вела досі житє без закиду, судин засудив її па 48 годин хатнього арешту, бо коли би засудив її на су
довий арешт діти лишили би ся цілком без на
гляду. Отеє раз сумлінний судия!
— Ориґальна мапа. До найцїкавійших річнії на нарискій виставі у 1909 р. налижати буде між иньшим жива мана всіх зелїзниць в Получених Державах. Сеся мапа буде у окремім павільонї широкім на З", а високім на 21 сяжнів. На ма
ні будуть ознячені у мінїятурі всі гірскі верхівя, рови та зелїжницї. Найбільше однак буде інте
ресне те, що кождиіі зелїзничий шлях мати буде своє електричне осьвітленє, і що у ріжних го
динах иоруніати будуть ся но них мінїятурні поїзди при помочі специяльннго електричного приладу.
— Істория одної лєґенди. На остатнім заеїда- ню віденьскої Академії наук (фільозофічно-істо- ричної кляси, заеїд. 12. липня) предложнв проф.
Іречек пращо проф. Калужняцкого з Черновець, що є цінним вкладом у мало доси оброблену
* '
літературу про історию лєґенд. Проф. Калужняц- кий обробив лєґенду про св. Параскеву-ІІятни- цю, що жила в X. віці; єї мощі спровадив був болгарский цар Асїнь коло р. 1240 до Турнова.
Коли-ж Турки здобули се місто 1393 р., перене
сено мощі до Віддіна, по упадку того міста 1396 р. до Брусси, відси до Сербії, по упадку Білгра- да 1521 забрали їх Турки до Константинополя, відки 1641 молдавський воєвода Василь Лупул випросив їх для себе і помістив у Яссях, де ле
жать і доси. Не меньше інтересна як істория мощів, є також істория лєґенди про сю сьвяту.
Ш видко по її смерти описав був єї житє якийсь неосьвічений грецкий селянин, але патріарх Му- залон (1147 — 1151) бачучи, що в тім описі є не
мало річнії непристойних, велів спалити його, а натомість поручив дияконови Василію описати житє сьвятої. Сей опис по грецки не заховав ся; і заховані тепер чотири грецкі житя сьвятої На-і раскеви — пізні і зроблені на основі словянько-і го житня, списаного трновським патріархом Ев- ] фімієм, з додатками взятими з незвісних же- . рел. На Евфімієвій праці основане також най
старше румунське житиє сьвятої з р. 1643. З а і те в старій церковно-слов. літературі заховало ся первісно житнє списане дияконом Василиєм і і перекладене тодїж на словянську мову: ироф.
Калужияцкий віднайшов його в однім болгар
ськім рукопись з 1359 р. Надто віднайшов пі- знїїшіий витяг із сего житя, на котрім оснував своє оброблене патріях Евфемій. З того самого ) внтяга черпали й пізнїйші редакцпї житя сьв. , Гіараскеви — сербська з XVIII. в., українсько- руська з XVII. в., а також коротка »Синопсіс«, | перекладена на латинське, грецьке і румунське. ; На переробці Евфемія основано оброблене сьв.
Димитрія Ростовського поміщене в його Минеї.
Як бачимо, на тлі одної лєґенди зарисований дуже живий і інтересний малюнок літературних взаємин між Греками, Болгарами, Сербами, У- країнцями і Румунами протягом сімох віків.
— Відповідь др. Франкови. Ще не вийшли в передруку поеми Макаровского, а вже уважав за відповідне заговорити про них др. Франко в
•Лїтературно-науковім Вістнику* (книжка IX.).
Др. Франко підніс деякі заміти против сего ви- даня, хоть може річню совістного рецензента було би пождати, аж видане появить ся. На по
гляди д-ра Франка про значінє Макаровского в нашім письменьстві відповідати не стану, бо , се впрочім річ смаку. Так само годі' мені від
повідати на слова п. Франка, що в моїй перед
мові »порівнанє • Наталі» з поемою Ґетевласти
во автора не доводить до нічого», бо сей заміт рецензента і дальші мої уваги сьвідчать, що він передмови н е ч и т а в і хиба що найбільше по-' біллю єї переглянув. З передмови міг також др.
Франко дізнати ся, що я за дрібними поезиями Макаровского удавав ся до Петербурга, та доси не дістав звідтам ніякої відповіди. Чоловіком, ! до котрого я писав, був проф. Сирку, а в по- слїднім часі проф. Соболєвский в Петербурзі.
До відомості! д-ра Франка подаю, що хочу кон- І че в одній книжці змістити всі у к р а ї н ь с к і твори Макаровского і тому здержу ся на тиж- ' день, оба два з виданєм книжки в сьвіть, бо і
може до того часу дістану їх з Петербурга. З і передмови міг др. Франко також дізнати ся, що ’ слова меньше зрозумілі виясню на кінцн книж
ки. Через се відпадає заміт д-ра Франка, що ! видавець не пробує поясняти рідких слів в р о д і!
• росторопша*. Що до пояснена слова »погонець<
нїмецким ЕіІЬоІе.( е Ехргехз) і Сонгіег завважа-1 ти мушу, що я тут пішов за словарем Ж еле- ! хівского. Замічу також, що за похивкн дру карскі в »Русланї« відповідати не можу. Бідно- ! відати буду лише за передрук поем в окремій книжці, бо коректу єго переводжу сам. Звертаю і ся до д-ра Франка в єго власнім інтересі, щоби І прочитав вперід річ, заки видасть про неї осуд, і бо такі рецензиї, як ся хиба єму поваги не при
несуть. К ирила Студиньскнй.
К О Н К У Р С .
Товариство »Руска Бурса реміснича і про
мислова» у Львові, заснована в память 50-лїт- ннх роковин народного відроджена Русинів в Га- лнчнї, оголошує отсим по мисли § 3. а) статуту товариства конкурс на пять місць для рускої
молодїжи ремісничої і промислової.
Стараючі ся о принятє. взглядно їх родичі або опікуни, мають висказати:
1) (свідоцтвом крещеня, що стараючнй ся є греко-католицкого обряду і скінчив 14 літ житя.
2) Сьвідоцтном шкільним, що тойже укін- чнв чотири кляси школи народної, взглядно сїльску школу народну.
3) (свідоцтвом моральності!, що тогож по
ведене в громаді було правильне но укінчешо науки шкільної.
4) Дальше належить заявити ао якого ре
месла або промислу хоче встушгги дотичний ученії к.
5) В кіиц родичі, взглядно опікуни мають заявити: якою квотою можуть причиняти ся до покритя коштів утрнманя і образованя уче
н і ї ка.
Приняті ученики отримають від товариства:
— з —
хату, харч і средства потрібні до образована — з виїмком одежі, через час, означений управою товариства.
Приділене принятого ученика до школи промислової або до практичного промислу на
лежить до управи товариства.
Ученик приділений до промислу практич
ного має відбути 14 дневу пробу.
Поданя о принятє належить вносити в ре- чинци до 13. вересня с. р. на руки голови то
вариства и. Василя Нагірного у Львові, ринок ч. 36, І. поверх.
Від Ради Товариства »Руска Бурса ремісни
ча і промислова» у Львові дня 6 вересня 1899 р.
Т е л є ґ р а м и.
Відень, 7. вересня. Вчера відбула ся кабі
нетова рада під проводом президента міністрів ґр. Ту на.
Відень, 8. вересня. Цісар ириняв вчера на авдиєнциї міністра заграничних справ ґр. Ґолу- ховского.
Прага, 8. вересня. «Хагойпі Бівіу» пишуть про тайний приказ міністра війни, аби кон
трольні збори відбували ся від тепер у тих мі
сцевостях, де є війскові ґарнїзони, лише у ка- сарнях.
М А Л И Й Ф Е Й Л Е Т О Н .
Г А Р А С Ь К О , або т а л а н і в н е в о л ї.
Повість в стихах М и х а й ла Макаровского.
Вісти про визвол.
(Далі.) ХБ.
Хоть Фока-ж тиждень балував, І дуже підтрусив шкатулу;
Но Бог йому за ту посулу Талан і радість зараз дав.
Бакалію його змели,
Ні жмені в лавках не зосталось:
Як думав, так і продавалось, З а руб рублями отдали.
Те-ж збувши, взяв ся закунять, Всячину всяку з потонову, Щоб добрую користь готову Упять, де Бог покаже, взять;
І день і ніч везли товар, І день і ніч він пакував ся, Народ сюда і туда шатав ся, Мутив ся берег як базар:
Неділь на гри було груда, Поки до шнира все зносили, Судно порядком нагрузили І спорядили хоть куда.
ХБІ.
В сю йору море як стекло Стояло тихо, не хиталось, З а хмари сонце не ховалось, Одначе спеки не було.
Тепер-же вітер розгулявсь, І хвилі дме від Таганрога:
То Грек з надією на Бога, В дорогу виступить зобравсь.
Поснідав, люльки покурив, Балакав довго з молодими, Поцілував ся любо з ними, І на порозі говорив:
• Тепер то діточки мої!
Простіть, здоровенькі бувайте, На Божу ласку уповайте І теплі молитви свої.
А я за море полену,
1 хто зна: чи дійду в господу На радощі сїмі і роду,
Чи не умру і не втону, Чи смерть єхидная мене Як рибу поведе удою, Піском засипле під водою, Або і дома не мине?
Коли се буде, помянїть,
Оплачте по христянський Фоку, І сьвічку дорогу й високу На церкву Божу одмінїть».
ХБІ І.
• Ох діти! розкажу на час, І гріх того не розказати, Як Божа рятувала Мати, І крив мене в недолях Спас.
Колись я дуже був здоров, Меткий, завзятий до розбою, Лякав і дивував собою, Ярнв ся, лив, як воду, кров.
Хто ворога як галич гнав, Як валом трупом обстелав ся, На судна перше всіх скидав ся, Рубав ся, бив ся, грабував ?
Хто в пущах і степах водив, По байракам, лугам ватагу,
Під дощ, під сніг, під шквирю, хлягу, І язика достать ходив ?
Грек Фока сї робив чуда,
Но її сам в нещастя попадав ся, Меж трупом ранений валяв ся, Поки Юсуп настиг туда.
Підняв мене, обмив, замив Вонючі рани з пижма соком, Та закладав товченим дроком, І смерть і муки удалив.
Я ледви й шибениць ізбіг:
Вже дотягали на вірйовцї Р аз Турки, вдруге Македонці, Но спас на диво й тут поміг!
Там правивсь Буклос Небояк;
Він з сотнею харциз завзятих Порізав, порубав проклятих, І я упять вожай і пак.
А сих побив, то поколов З дружиною Морейцїв Палос, То з Курдами сподар Кефалос, І я живеньок і здоров.
Нераз і на морях мені Траплялось в бурю утопати, В неволї нидіть, горювати, І тлїть в тюремній западні';
Случало ся ходить в парчі, І рубям прикривати спину, Пить ренське, їсти осятрину, І буть по три дні без харчу:
Одначе старости доживсь;
Як сніг білїю, а не гну ся;
Талан, куди ні поверну ся;
Худоби і скарбів добивсь.
Щ о-ж дальше буде, хто те зн а ? Ох! мов щось шепче: Фоко! Фоко!
Одумайсь, не несись високо, Тебе за морем жде труна!»
Казав, здихнув, сплакнув, стогнав, Змінивсь в лиці, перехрестив ся, Опять поцілувавсь, простив ся, І вдруге те-ж заповідав.
ХБІІІ.
Тут острах молодих трясе, — Мов справді' ту труну для Грека Морская филя із далека
На жаль і горе їм несе, — Мов будуть хоронить того, Що визволив обох з неволї, Для чести їх, для слави й долї, Добра не пожалів свого.
Гарасько білий як стіна Рида; а Мася так як глина Пожовкши, плаче мов дитина, Утихне й знову начина, — Припавши, стала цілувать Коліна Фокині і пяти, Не хоче,рученьок одняти, Не дума батька одпускать, І сей, ізморений од сліз,
Не знав, не стямивсь, що їм діять, І тілько, щоб тугу розвіять,
Обох з собою взяв на віз.
На пристань вкупі прибули...
Но тут жалю ще більше стало:
Дорогу море натякало, Од вітру паруси гули;
То Фока кинувсь на судно, Як вихор но воді помчав ся.
Назад раз-на-раз оглядав ся, Поки їх стало невидно.
А сї на пристані були, Нудились, поки хмари сині Настигли, і мов зьвір в пустині Морські потоки заревли.
ХБІУ.
Тогдї Гарасько оханувсь, Вхопив Марусеньку за руку, І тяж ку з Фокою розлуку В господі поминать вернувсь.
Неділю, другу смутовав Сподар з дружиною своєю, Частенько плакав вкупі з нею, А там за промисл брать ся став.
Вписавсь в купці, ямлив товар:
Ледянку-сіль і добру кримку, Мед, віск, білугу, осятринку, Полотна, сало і кавяр.
Та хури правив на Одес, На Москву всякі вина з Дону В Цариград Греку Соломону Пшеницю ставив і овес.
Поправив двір, як сам хотів, Построїв новую комору, Та хату челяді простору, І на господї паном сїв А щоб за родом не тужить, То спорядившись помаленьку, Зібрав ся батька взять і неньку, І вкупі з ними вік свій жить.
(Далї буде)
