Ч. 282. Львів, субота дня 23. грудня 1906. (5. січня 1907.) Річник X.
Передплата
■в »РУЄЛАНА« виносите:
в Аветриї:
пїлви рів. . 20 я«р.
V п>я року .. .. .. 10 пер иа авергь року .. 5 кор.
місяць . . 1-70 ивр.
За границею:
цілий рік . 16 рублів або 36 франків
■а пін року . 8 рублів або 18 франків Поодиноке висло по 10 сот.
»Вирвеш ми о ти І душ у ми вирвеш: а не коаьмеш мплостк і віри н е в о а ь м е ш , бо руеке ми серце і віра русеа.< — 3 Р у с л а я о в п х псальмів М. ІПаїпкевича.
Бихеднть у Львзві що дна крім неділь і руских сьвят О о ’І, год. пополудня.
Редакцкя, адмікїатрация і експедипия «Руслана» під ч. 1. пл. Двмбрзвскогв (Хврун- щкки'1. Експедицня місцева в Аґсиимї Соколовского в пасажі Гавсмана.
Руконцси звертав сялише иапонередне застережене — Реклямациї неонечатанія вільні від порта. — ^Оголо- ш еяя звичайні приймають ся по ціні 20 с. від стріч ки, а в «Надісланім» 40 с.
від стрічки. Подяки і при
ватні донесеня по ЗО сот.
ВІД СТО’ЧКИ
Проґрама угорекого правительства.
,(х ) в Угорщині було здавна зви
чаєм, що правительство приймаючи но
ворічні щедрованя всяких корнораций, висловило при сій нагоді свої політичні проґрами. Сим разом бажало коалїцийне міністерство відступити від принятоло звичаю, одначе колишній член ' коаліц ії бар. Банфі виступив перед своїми вибор
ними з промовою, котрою приневолив коалїиийне міністерство, виявити свої погляди. Бар. Банфі в різкій промові докоряв коалїцийному міністерству, що коалїция не має вже основи єствованя, що сторонництво независимцїв творить переважну більшість теперішнього сойму а діставши керму правительства в свої руки, повинно приступити до здїйсненя нроґрами независимости. Банфі домагав ся також в своїй промові, щоби ті ґру- ни коалїциї, що стоять на основі угоди з 1867 р., покинули коалїцию і перей
шли на онозицийне становище проти правительства в обороні угоди з 1867
року. *
Сн різка промова бар. Банфіого звернена головним вістрєм проти мінї- стра-президента і проти независимцїв, приневолила правительство залишити мо- вчанк і новорічні промови Векерлього і Кошута були властиво лише відповідя
ми на промову Банфіого. Обидва міні
стри запевняли, що коалїцийні сторон- ництва приняли на себе 'задачу, привер
Козацькі звичаї на Кавказі.
(Сватане в Бекешівскій станиці, баталнатинь- кого відділу, кубаньскої области.)
(Дальше).
При співаню остатної пісні молода справді плаче. По якімсь часі, як моло
ді иосїдають, дружко кричить: »Сват!
Сваха! чи нема >маршалок«, покр.-.ть молодого князя з княгинею ?* Під сва
тами розуміють ся родичі молодої. Они відповідають, що єсть, але жадають о- купу, а то не дадуть покривати. Тоді дружко зачинав даровувати родови мо
лодої колачики: »Сват! Сваха! Розпросїть ся з родом, з племенем, чи до всіх по- дарок дійшов?* Єму відповідають, що ні і він знов подає еще колачики і знов кри
чить попередну фразу. Се повторює ся так довго, доки всім своякам не дістане ся по колачикови. Після сего дружко кри
нути конституцию і остануть вірними сій постанові. Кошут звернув увагу на су
перечність, в яку попав Банфі, домага
ючись з одного боку виконаня нроґрами независимости, а з другого оборони у- годи з 1867 р.
Мінїстер-президент Векерлє боронив ся проти доказу, начеб правительство за
недбувало виконане своїх зобовязань і проволікало справу виборчої реформи, а з другого боку приймало на себе під- висшенє контиґенту рекрутів. Векерлє заперечив сему твердженні що до по
множена контиґенту рекрутів, а при сїй нагоді зложив многоважну заяву, що п р а в и т е с т в о щ е п р о т я г о м 1907 р. в з и м о в і й с е с и ї в н е с е в с о й м і п р е д л о і ' у п р о в и б о р ч у р е ф о р м у н а о с н о в і з а г а л ь н о г о п р а в а в и б о р ч о г о . Доси бо все були вісти, що правительство занимає ся збиранєм ма- териялів потрібних для начерку вибор
чого закона, одначе з тих нриготовлень не можна було мати певности, чи оно дійсно приступить до реформи. Одначе переведене виборчої реформи в Аветриї приневолило очевидно й угорске прави
тельство, щоби оно подумало на правду про здійснене сеї точки своєї проґрами.
Вплив сеї події в Аветриї на угорскі ві
дносини проявив ся також і в угорскім дневникарстві. Досить згадати, що ще недавно Реьіег Ьіоусі в просторій статі домагав ся з усякою рішучостю вибор
чої реформи в Угорщині.
Правда, що можна мати великі су
мніви що до якости сеї виборчої рефор
чить: »Подать маршалок!* До стола підходить піддружний з короваєм на го
лові, покритий хусткою. Підчас сего дружки співають:
Чи бачиш ти, діво, Щ о несуть твоє діло:
Біле покривало, Вічне завивало?
При співаню сеї пісні за столом на покутю стають дві молоді, замужні жін
ки;" одна з них своячка молодого, а друга своячка молодої. Сї дві женщини називають ся свашками і маршалками.
Станувши на покутє, свашки знимають з голови молодої вінець і заплітають єї волосе в дві коси по бабськи; молода плаче і противить ся. Дружки спі
вають:
А на горі жито, Під горою просо,
ми, яку переведе коалїцийне правитель
ство зложене в значній части з верхо- владних маднреких вельмож, одначе я- каб не була ся реформа, наколи лише війде в житє загальне право виборче, то вже се одно буде важним проломом до сеї мадярскої олїґархії і запорукою, що перегодом таки немадярскі народно- сти в Угорщині дійдуть до більшого значіня і впливу і усунуть верховладу маднреких вельмож. Тоді можна сподї- вати ся, що й так тяжко пригноблене руске населене в Угорщині видобуде ся з дотеперішньої темряви і занедбаня.
Борис Грінченко.
( 5 нагоди 25-лїтного ювілею єго дїяльности).
Київ обходить 25-лїтний ювілей най- плідиїйшого сучасного письменника в ро- сийскій Україні. Значіне его для розвою україньскої літератури взагалі, а в осо- бенности для ніддержаня літературної звязи з галицкою Україною є величезне, бо Борис Грінченко відбув у нас свій лї- терацкий дебют і через весь час своєї лїтерацкої дїяльности засилював галицкі видавництва своїми творами. З нагоди відбутого в Київі ювілейного концерту подає »Рада< ось який короткий опис єго дїяльности:
1881. року в галицкому журналі
»Сьвіт« завились поезиї, підписані іменем Б. Грінченка. Потім почали зявлятись і по инших часописах у Галичині, і у нас в Росиї по збірниках та окремими бро
шурами твори з підиисом В. Чайченка, Чи не жаль тобі, діво,
Своєї коси ?
Після сего свашки беруть хустку за кінці, накладають на себе шапки, о- дна — молодого, друга — старшого бо
ярина і зачинають віяти над головами молодих хусткою, приспівуючи пісню:
Покривалочка плаче, Покрити ся хоче, Я к тон да тонесенько, Я к біл да білесенько, Не так накривать ся, Я к поцілувать ся.
По тім свашки міняють ся шапками, цілують ся, а дружки співають пісню:
Як би ми хотіли, Ми б так нарядили, З собой посадили.
Потім свашки знов зачинають віяти
хусткою і співають пісню:
2 Ів. Перекотиполе, Ін. Вільхівского, П.
Вартового, і чим далі, то все частїйше й частїйше. У всіх тих творах була одна спільна риса: надзвичайний для тих ча
сів бадьорий і впевнений в собі тон, який сьвідчив про те. що молодий автор, який виступав під усіма тими псевдонімами, розпочинає ґрунтовну орґанїчну роботу, з тою розважністю й спокоєм, що показу
ють глибоку віру в свою ідею, непохит
ну певність того, що правда, втілена в тій ідеї кінець кінців переможе й запа
нує над неправдою. Якуж ідею пропові
дував й провадив у своїх писанях моло
дий діяч, яка була громадска вага тих ідей і тих писань, яке було їх місце се
ред праць инших україньских діячів?
Щоб яснїйше все се зважити, треба тро
хи нагадати, що виявляло з себе укра- їньске громадяньство на початку 80 ро-
’ ків, яка політична атмосфера наповняла тоді повітрє громадского житя, в якій довелось працювати тим, в кому ще жи
ві були віра і сумлінє, хто не міг бай
дужно дивитись на перевагу неправди в рідному краї. 80-ті роки се початок тої гнетючої реакциї, яка нависла над Росиєю і так фатально задержала її культурний по
ступ. Коли загальна реакция була тяжка для росийского громадяньства, всеж порівняю- чи, досить міцного й зорґанїзованого, то тим безмірно тяжша була вона для мо
лодого україньского громадяньства й україньского народу. Формулу »Не бьіло, нЬт и бит не может малороссійскаго язьі- ка«, а значить і україньскої нациї, яко живого самоубитнього орґанїзму, було переведено в житє з повною послідовні
стю: Закон 1876. року мав викреслити Українців із списка живих наций, куль
турна україньска робота була підтята в коріни, можливість взагалі якої-небудь громадскої й політичної дїяльности на користь рідному краєви — знищена в о- снові, і що до сїєї самої дїяльности в громадяньстві запанувало розчароване;
ніхто, здавало ся, не вірив, що українь- ский народ ще можна воскресити яко нацию до нового житя. Далекий голос Драгоманова, одинокого тоді україньского політичного борця, який не склав ще зброї, слабо долітав до рідного краю, і
* А як ми схотіли, Так і нарядили:
З книша паляницю, З дівчини молодицю.
Учувши сю пісню, дружки удають, що розсердили ся і заставляють старшу дружку відповісти свашкам на сю пісню.
Она не годить ся на се і дружки, роз
гнівавшись на неї, починають насьмівати ся в піснях з неї, з дружка і старшого ' боярина:
Старша дружка ласа Нахватала мяса, За стіл захиляєть ся, Мясом запихаєть ся.
Старший боярин краще, На нїм жупан мрящій, Проміж тими рясицями Сидять воші копицями;
Треба старшу послати Вошей обібрати.
в супереч усьому тому, що він пропові
дував, політичне жигє завмерло і в укра
їньскому громадяньстві запанував дух т.
званої »неполїтичної культури», яка май
же в^я зводилась на кабінетні досліди над минувшістю України і над тим з її сучасного житя, що було найбільш да
леким від насущних потреб народу. І тільки невеличка купка людий заховала віру в те, що ніяка сліпа сплатне може перевернути природний хід розвою наций і живцем поховати великий народ, від
нявши у него найцїннїйший скарб — духовну культуру й перекрутивши єго душу на чужий лад. До тої купки нале
жав Грінченко, який виступив на арену громадскої роботи в ті сумні часи. Мо
лодий народний учитель, він бачив дуже добре, чого бракує україньскому наро- дови, що спинює єго культурний розвій, який єдине міг привести єго до громад
скої сьвідомости, до розуміня того, що доля єго лежить у єгож власних руках.
Школа й гіросьвіта. — сеї могутної куль
турної зброї україньский народ було по
збавлене, і боротьбі за те, щоб привер
нути єму ту зброю, Грінченко присьвятив свої сили. Кольосальна потуга росий
ского державного механізму мала в сво
їх руках усї засоби, щоб вдержати укра
їньский народ у тому зачарованому колі неволі й тьми і роздавити того сьміли- вого, хтоб поважив ся розбити те коло.
Виступити на поле культурної боротьби, значило — стати на героїчний поєдинок.
Грінченко ступив на той тяжкий шлях довгого поєдинку. Тяжке лихолїтє, яке пригноблювало других, єму додавало ли
ше енерґії й ще більше спонукувало до праці:
»Не тоді нам у полі до бою ставать.
Як вже сонце і сяє і гріє,
І як співи пташині в повітрі летять, Усміхають ся сни золотії.
Не тоді! Не тоді! як лютують вітри, І скрізь ніч, всюди хмари похмурі, — Ти тоді уставай, свою зброю бери І борись серед темряви й бурі».
І на сьому посту вартового нросьві- ченя україньского народу стоїть Грін
ченко й досі, виносячи на собі всі непо
годи й бурі нашого громадского житя.
Казали люди: зять богач, Казали люди: конї є;
А вони шли пішки, Несли свашку в мішку, Сьвітилку в торбині, Щоб не ззїли звинї, А дружка — в холоші, Щоб не ззїли воші.
Од стола до порога Утоптана дорога, Бояри топтали, Да брагу хлиптали, Старший обхлиптав ся, В помиях остав ся.
Сьвітилочка, як шпильочка при [стїнї;
На їй сорочка не їй;
Пришла сусідка, товкае:
>Скидай сорочку: смеркає»!
Підчас того свашки докінчують обряд покриваня і виходять ізза стола. Дружко бере коровай в руки і вирізує ножом
25 років працює він, і колиб підвести суму того, що їм зроблено за сей час, то иобачимо велику силу цінної й ріжно- сторонної праці. Поет-художник і пра
ктичний громадский робітник; драматурґ і публіцист; учений дослїдувач духовних скарбів укрч.їньского народу та єго ми- нувшости і популяризатор та видавець народної літератури. Колиб підвести бі
бліографічний рахунок усьому тому, що вийшло зпід єго пера за четверть-віко- вий період, то вийшов би показний том, як би зібрати усе надруковане ним, вий- иілаб бібліотека.
У передмові до останного збірника своїх поезий Грінченко говорить: »Я ні
коли не належав до тих поетів, що ввесь свій час зможуть віддавати пісні. На по- езию завсїгди я мав тільки короткі хви
лини, вільні від праці... Моя пісня — то мій робітницкий одпочинок і моя робіт- ницка молитва — надія <. В сих слонах глибока правда. Грінченко не належить до тих поетів, які віддають ся поетичній творчости всією істотою, які вкладають в неї всю свою душу, не лишаючи місця для творчости на иншому полі духовної дїяльности. Але коли вважати ноезию Грінченка тільки робітницким співом, то се буде гимн праці, велитеньскій спасен
ній праці, яка одна тільки зможе втору
вати й зрівняти »правдї путь» та вивести нас на волю, і на яку сам автор нложив стільки сил. Се могутний боєвий пеан, який може вирватись з грудий тільки то
го, хто сам працював багато й невтомно.
Поет сьміливо може казати за себе:
„...Я за плугом ніколи не спав.
Що робив, те робив я до краю І всю силу, що мав я і маю, На роботу невпинную клав.
На тім полі каміня було, Поле все буряном поросло,
Зупиняв ся мій плуг на тім полї, Та не кидав робить я ніколи, А гострив свій леміш, чересло®...
(Конець буде).
Спільні делєі'ациї.
На заеїданє австрийскої делєґациї, яке відбуло ся вчера по полудня в Бу- середину коровая з долішної сторони.
Вирізану часть, стіжкової форми, віддає він новобранцям, а відтак розрізує коро
вай через половину. Одну половину від
дає родичам молодої, а другу крає на малі кусники і дає решті присутних.
Дружки співають:
Дружко коровай крає, Семеро дітей має;
Да всі з кошелями, Ввесь коровай забрали.
Дружки дружка били, Кишками травили:
>Киси, киси, моя кишечка, Тобі, дружко, нема шишечки;
Тобі, дружко, да не дружкувати;
Тобі, дружко, да свиней пасти З великою да ломакою,
З чорною да собакою.
(Конець буде).
дапештї, дел. Добернїґ перед пристуиле- нєм до дневното порядку заінтерпелюкав президента, чому друки запрошень делє- ґатів на делеґацийний обід є угорскі ? Президент Лобковіц відповів, що вже звернув на се увагу, і зробив відповідні кроки, щоби се усунути. Відтак мінїстер війни ґен. Шенайх повідомлює делєґа- цию, що правительства обох держав згодили ся на проект закони про забез
печене вдів і сиріт по вінскових.
З дневного порядку дел. Клян-Мар- тініц яко справоздавець буджетової комі- сиї предложив буджет війскової ордина
рні, вказуючи на єго велику ощадність, а дальше порушив квестию економічної самостійності! Угорщини, яку заповів у- горский мінїстер торговлї і перестерігав перед небезпечностями сего кроку.
В Генеральній дискусиї над нредло- женим буджетом дел. Делюґан домагав ся амнестиі для понисових, що виїхали до Америки; дел. Екснер обговорював справу уділу дрібного промислу при війскових доставах; дел. Мадейский по
рушив справу релігії в армії і висказав подяку зарядовії, що завів науку релігії для вихованців війскових шкіл у рідній мові, при тім зробив алюзию і до пру ских відносин; дел. Шгайн полємізуе пристрасно з Мадейским, закидуючи ему вмішуване до справ чужої держави і за
являючи, що такий народ, як польскнй, який не вміє влучити ся до держави, повинен стати винищеним! Сей виступ дел. ІІІтайна викликав зовсім противний висдїд, бо дав притоку до польскої дис
кусиї в делеґациях. Дел. Шенборн поле
мізує зі Штайном, побиваючи єго влас
ними єго неконсеквенциями, а пос. Ду- лємба по подяці передбесїдникови і ав- стрийскому правительству, звеличав куль
турну борбу нознаньских Поляків в обо
роні своєї народности.
По промовах дд Добернїґа і Верн- райтера усталено дневний порядок на слі
дуючі засїданя і перервано на тім на
ради.
Просино відновити передплату.
Н о в и н к и .
Календар, в с у б о т у : руско-кат. 1 0 муч.
в Криті'; римо-кат. Емілії. — В н е д і л ю : ру
ско-кат. Навеч. Рожд. Анас.; римо-кат. Трех Королів.
— Краєвий Комітет виконний учительства народного в Галичині відбув дня 27. грудня м. р. пяте з ряду засїданб при співучаети всіх майже членів. Нарадам проводили: п. І.
Солєский зі Львова і Ст. Новак з Кракова. З повзятих ухвал подає Президия до відома за
галу учительства слідуючі: і) Ухвалено заві- звати всі повіти, в яких доси віча учитель- скі ще не відбули ся, аби безпроволочіїо зор
ганізували повітові Комітети і устроїла віча по директиві Краєв. Комітету виконного учи- тельского, яку були подані по попередних за- сїданях, найдальше до кінця січня. 2) Прига
дує ся, що на вічах повітових мають ухвале
ну резолюцию підписати всі учасники, а Ко
м ітет повітовий має надіслати єї безпроволо- чно краєвому комітетови виконному у Львові.
— Комітети повітові, котрі вже устроювали віча а доси резолюциї не надіслали, мають безпроволочно єї надістати. — Належить та
кож подати двох мужів довіря з кождого по
віте, з котрими краєвий комітет міг би с
порозумівати в дальшій дїяльности, 3) Комі
тет взиває всіх членів народного учительства, щоби присилали вкладки по 1 К на кошт у- строєня віча і инші потреби орґанїзацийиі — Гроші посилає ся: Тов, Взаїмна Поміч учите
лів ул. Сикстуска ч. 47 або Кга]. Томе 2а- 1іс'/.ко\се паисгусіеізкіе иі. РгусІгусЬбиг 1. 5 и е Ьхгомбе. 4. Замовленим осібних поїздів для учасників віча мають заняти ся комітети повітові — а то сусідуючі зі собою повіти мають се виконати за взаїмним порозу- мінєм.
— Вісти з Руского Товариства педаґоґічного В р. 1906. відзивало ся з кругів учительства богато голосів за тим, щоби .У чителя" пере
мінити з двотижневника на тижневник. Але тов-о поки що постановило не робити ніяких змін, полишаючи редакцию дотеперішному к о
лі ітетовп. Від нового року буде підписувати
„Учителя" др. Іван Копач, професор руекої ґімназиї у Львові, яко одвічальнии редактор, а редакцию „Дзвінка" зволила обняти та са
ма приятелька молодежи, що вже кілька літ тому з незвичайним новодженєм сю нашу одиноку часописі, дїточу редагувала. — Сьвнто 25-лїтного ювілею єствованя товариства, яке припадало вже на р. 1906, порішено обходити в р. 1907. підчас латиньских зелених сьвят і злучити єго зі звичайними щорічними загал, зборами тов-а, котрі через те будуть трохи відсунені. Звичайно відбували ся они в часі малих вакаций. З нагоди надходячих Різдвя
них сьвят складає виділ тов-а усім своїм Ж ертводавцям щиросердечну подяку за під
моги в хосен товариства, як також і тим всім людям, що чинили товариству моральні при
слуги. та засилає їм щирі бажаня сьвят. Мир і благоволенє тим усім, що причиняють ся до прогнаня з посеред народу чорної тьми, про стелюючи дорогу ясному сонцю правди і осьвіти! — По причині зміни редакциї „Дзвін
ка" перше число „Дзвінка" за р. 1907. вийде аж по Різдвяних сьвятах. Тов-о просить Вп.
Зем ляків звернути пильнїйшу ласкаву увагу на сю одиноку нашу часописі, для молодежи і передплачувати єї в більшій скількости, ніж до тепер, тим більше, що нова редакция по- старає ся відповісти всім вимогам, які ста
вить суспільність до сего рода часописи. — В виду численних запитів, що діє ся з вида- нєм букваря для безграмотних, подаємо до відомости, що виділ „Просьвіти" передав од
ному членови виділу Рус. Тов. педаґ. ману
скрипт такого букваря до оцінки. — Виділ.
— Тоа. „Жіноча Громада* в Бережанах устро- юе в неділю дня 13. с. м. на закінчене старого року вечерницї з танцями. Забавову часть ви
передить вистава новорічного образка Віри Лебедовоі „Під нову зорю" та продукциї мі
шаного хору „Бережаньского Бонна". Буфет у власнім заряді. Вступ на вечерницї від осо
би 1 К, родинний білет 4 К.
— Доповняючий вибір соймового посла із сельских громад Старосамбірщини, який від
буде ся в сім місяци, спонукав тамошних Ру
синів по довгій тишинї, пробудити ея до ро
боти. В останних днях відбули ся два дові- рочні збори, на яких поставлено кандидатуру о Івана Яворского, нароха із Стрільбич.
— Вістки із росийскої України. З нагоди кон
церту в честь 25-лїтного ювілею письменьскої праці д. Бориса Грінченка, що мав бути в се
реду, помістила київска „Рада" портрет юві- лята, а в рубриці новинок зазначує та часо
писи: „Сегодня має відбутись в народній авді- ториї третин музично вокальний та літератур
ний вечір для вшанованя 25-лїтнього ювілею літературної дїяльности Б. Д. Грінченка. Кро- мі осіб, що виступали у перших двох концер
тах »Просьвіти«, на сей раз возьмуть участь участь також і нові артистичні сили. В про
грамі «вечера» стоять дуже цікаві точки. Про
читає ся також реферат про діяльність д.
Грінченка. Ювілятови надіслано багато приві- тів з ріжних кутків України, але читати їх на сім „вечері" не будуть.
Більш урочисте витанє Б. Д. Грінчепка відкладає ся на пізнїйше. (Наша редакция ви
слала також привітну телеграму на ювілей д.
Грінченка. — Ред. Русл.).
В харківскім університеті на останних зборах історично-фільольоґічного факультету постановлено просити міністерство, щоби з а ведено в харківскім університеті дві українь- скі катедри: україньскої істориї та україньскої літератури. Прінципіяльно університет висло
вив ся, щоби читано лєкциї на сих катедрах мовою україньскою. Колиж не знайде ся та-
; ких лекторів, які знати муть украіньску мову, [то лєкциї читатимуть ся мовою московскою.
— Відлига. По крепких морозах, які дохо
дили до —19° Ц, та но сніжних зам етілях на
стала відлига а температура піднесла ся аж до 4-4° Ц. Сніги топлять ся очивидячки. Пе
редовсім у Львові відлига дає ся відчувати, бо на місце великих куп снігу творять ся ка- лужі болота. Для львівского магістрату є се дійсна благодать, бо очищене улиць зі снігу коштувало би було около 50 тисяч корон. З а те публика мусить тепер бродити по болоті та уважати, аби яка лявіна снігу не злетіла з даху каменицї на голову. Бчера і нині на
дає у Львові дощ зі снігом.
-— Печатна похибка вкрала ся у вчерашнім числі в новинці про Холмску Русь, де пропу
щено кілька слів, не зміняючих впрочім сути справи. Належить вставити по словах «ріка Вепер донлив» В и с л и н а п і в н і ч в і д
«Сяну».
— Дрібні вісти. У Львові застрілив ся вчера в нервовім стані підполковник 80. п. п. Кароль ф. Коссеґ. — Бурмистр Бродів др. Ріттель зрезиґнував із свого становища.
— Репертуар міского театру у Львові.
В пятницю: „Ми" Креховецкото.
В суботу попон.: «Орлєяньска дівиця; ве- чер: »Фавст« опера.
Други Соколи і Сопілки! Памятайте, що львівский „Сокіл" збирає жертви на будову свого дому.
'/IV-
ГпіЯііДІ Посмертні 1 оповістки.X
— 0 Матей Бариляк, парох в Смільні коло Бродів, упокоїв ся дня 2. с. м. в 75. році ж и
ти, а в 45. р. сьвященьства. В. є. н.!
Наука, штука, література.
— „Фавст" на нашій сценї. Дирекция ру- ского народного театру бодає до відома, що небавом появить ся на нашій сцені опера в 5 діях а 6 відслонах „Фавст". До сеї опери по
старила ся дирекция о цілком нові декорациї, Гардеробу і реквізити. Дальшими новинками, які виставить театр, будуть: Л и х о л ї т т є , Хоткевича, драма написана на тлі революций- них подій в Росиї (одержала на послїднім конкурсі краєвого виділу першу премію),
„ В о н а " Осиповича, драма нагороджена та кож премією на конкурсі, „ Н а з а р С т о д о - л я “, образ в З діях зі співами і танцями Т.
Ш евченка, „ Н а д і я " Гаєрмана, славнозвісна ш :ука з житя рибаків, „ В и ш н е в и й с а д "
кпмедия А. Чехова і „ Р і з д в я н а Н і ч "
опера в 5 діях М. Лисенка.
— Я. Ярославенко. Марш Соколів, фортепя- нова композиция на чотири руки. Наклад »У- країньскої Накладні» (Львів, Вроновська 8).
Ціна 80 с. Набувати можна у всіх книгарнях у Львові і на провінциї. Ся композиция Я.
Ярославенка розійшла ся із усіх наших му
зичних композиций мабуть найширше. Доси вийшли такі виданя „Маршу Соколів": На фор- тепян, хор в супроводі фортепяну, на перепи
сних листках на 1 голос, II наклад на форте- пян і на фортепян на чотири руки. Послїдний випуск сокільского маршу, як і всі видавниц
тва «Укр. Накладні» відзначає ся елегантною віпєтою і чистим друком, бо виконано єго в Липську. Наші пянїстки і пянїсти приймуть певно з вдоволенєм сю вістку про новий на
клад сокільского маршу на фортепян, а низь
ка ціна позволить кождому заосмотрити ся у сей випуск «Укр. Накладні».
— Запорожець. Календар для народа на рік 1907. Коломия 1906. Печатано у М. Білоуса
4 і І. Мізевича в Коломиї, накладом дра К.
Трильовского. Стор. 226, 16-ки. Ціна 70 с (оправл. 90 с). — Є се січовий календар, в якім крім календарскої части містять ся по
ради, як закладати „Січи" і як їх вести. Крім того в кількох статях автор радить, як посту
пати при виборах, як організувати радикальну партию, та подає також кілька аґітацийних новельок. Календар окрашений кількома ілю-
страциями з житя „Сїчий“.
Телєґрами
з дня 4. січня 1907.
Ріо де Жанейро. Президентови Бразилії позволив конгрес уживати 7-мілїонового кре
диту до кольонїзованя краю. В тій цїли бра- зилїйске правительство має заключити умови з перевозовими фірмами і т. п. консорциями.
(Знова може вибухнути в Галичині еміґра- цийна горячка, бо в краю ноявить ся сила еміГр. наганячів. аби вербувати людий до Бра
зилії. — Прим. Ред.).
Париж. З Танґеру доносять, що Райзулї приготовляє ся до опору а для доповненя сво
їх засобів поживи ограбив склади збіжа яко гось Француза.
Матервялв и в а ш и и - м і т г а » і куль
турного ж ш Русинів.
Листи Данила Танячкевича до 0л. Барвіньского.
(Дальше).
Хочу Вамгь двигнутись, хочу другими»
підпомога. ■
Якже заводить у школи письмо наш е?
— Се забійство братіку — забійство!
До нічого не привикне чоловіка» хутніїце яка, до нездалоі праці — до шлєндриянізму.
А нехай би пустились разч, на ту доро
гу — такт» гляди, що дуже довго-бч, ми не викурувались — Но ми-бч» пішли на дорогу політики — а се хвороба якч» часами то смерть!
Єсть тимч» ирихильнійше се та те, — але користуватись іми повинен той, хто сам собою, своєю силою має вже право того жадати и иншого часу?
Той світч» що чудно видніє передч, очи
ма закордонцівч» — намч» ледве мріє. — Го
лову и серце одродити разомч» — правду свою признати не устами, пізнати іі у глиби
ні душі!
Дві роботі одч, разу: у безлюдній Гали
чині ставати людьми, и Українцями — браті
ку — на такий »сіонч» народного світла» під- двигатись — се праця мовлявч», титинська — се потребує катастрофи великої у чоловіці єдному — а кількож праці валить се у то
вариство?
Ви кажете, що я більш розумію красу рідного слова, нашу поезію — нашу исторію
—- від кого другого ?
Б р а т і к и , я д у ж е м а л о щ о м е н ш ч » в ід ч » В а с ч» і і р о з у м і ю , — а розуміти, а почути разч» іі у моійдуші, якч»
хочетця якч» невимовно хочетця!
Слухай мій братіку єдиний! Читаю у Правді листч» Грабовського — и самч» себе питаюсь: а ну обороняй Кулішеву Чорну ра
ду, щобч» не здаватись на осліігь на судч, Грабовського ? и відповіді душа не дає.
Задумаю розібрати Тараса а душа мені щебече: це тан ь якч» Згарський учинивч» — Братіку — смішна робота!
Я вже страхч» нехочу такоі никлоі пи- санинни!
Се не всує нам'ь давч, дорогий Білозер- ський Ж исть (жизнь— нехай вибачить не по нашому — тілько жисть) Куліша. • Не знаю, чи все усі тільки изч» сего повиучувались, якч» я. Міркую, отч, чоловіка — а я ні чверть чоловіка побічч, сего невміраки!
26. номера» Правди — хочч, озолоти!
А у ему таки поезія, якч, м о ід у м и 1) за
паскудили нею сей нумер'ь пречистий на пре-
’) Наума Шрама. Ред. Русл.
чудо гарний! Отч» бачишч, —- що за людей являє сей галицький свіїч, — ажч» жаль т а кого ймчзя якч» Морозенко, Наумч» Шрамч»! на такі нісенитниці! Скажи-жч» мені, що за смілість критикувати ‘ наших Москвофилів?
Не можуть вони одрубати: А що-жч> ви мудра- гелі утнули — чимч, ви чваните ся — що списано, та на Украіні — та не у Галичині на Буковині, таки не у Галичині!
Правда! ой! правда! ми крикунами тіль
ки були крикунами, — пуста лоґомахія у насч» водилась! А праці усяке лякалось!
А то треба праці — треба іі та тяжкоі праці!
Правда, що ми упились чаромч, украін- скоі ноезіі — сами сего не знаючи, але часч»
вже великий, щобч, протверезитись! II здоро
ву мисль и тверезу пустити у СВІТ'Ь.
Чую се таку потребу — братіку, але якч, воно тяжко принятись ! Послухай: у мене не
ма Тараса навіть на стіні, за ніщо купити — ні Куліша, иншого доримови(?) не українська моя — булабч, хата! А моя библіотека — маю я хочч, потрібні книжки изч, нашої словесно
сті? — Ні! А зч» чужоі вже й не кажи!
Чи Ти, братіку міркуєш'ь, шо того що Ти мені виславч» — вже стане на яку мале
сеньку працю? — Ні!
Чимч, же се заступити! — Треба мені хочч, 6 людей ві Львові, котрі зі мною хті- ли-бч, працювати, щобч, я м авь на жаданнє хочч» переписи, хочч, витяги потрібні. Такч, братіку, треба поділитись изч» працею. Частч, критики естетичнеі — на себе беру, а усе що йде під'ь рядокч» ноезіі — се нехай остає при мені. Справляти мусь жваво коло того — та потребую людей — такч, щобч, вони зі мною а я іхч, поміччю вироблявся. Се була-бч, шко
ла для іхч» и для мене!
Міркуєшч», що Кремеромч»1) и Новосель- ськимч,2) я всиокоївся, ні одинч, — ні другий мене не вдовольнили! А ні піддали мені до
волі материялу, щобч, написати для насч» що путнє. — Але одинч, и другий зказали мені, кілько се праці стоіть тримати судч» пись- менський! Отч, вч, Поляківч, одразу маю су
ди. — Крем. Нов и одробину Грабовського—
яка-жч, ріжниця одного відч» другого — а шматч, наговорив котрий, що зхоже изч, па- шою правдою! — Дуже одробину невеличку.
А усе у мене неодмінно стоіть: я мушу працювати, я буду працювати! — Хочч, до библіотечки якоі небудь далека мені дорога
— але тимч, способомч, можна мені сю по
требу, якч» казавч» я заспокоювати!
На твоє сіюкойство Тобі скажу: що не причинюсь рідній справі яким-ь снотикачемч,
— и житт^і вч, мене и щасття не буде вч, мене!
До того-жч, у попівстві виробитись хочу
— проповіді перша річ — и книжочки для народу такоі грясті
Щ е разч, обявлю тобі мою думку про Читанку. — Не осудч, Галицької писанини на теперч» — але що иншого ми потребуємо!
Намч, треба подати чудні взорці нашої поезії — як'ь се зробивч, ПоЛЯК'Ь С Є £ І Є І 8 - К Н Й .
у своій К аи ка Роехуі. — Такоі намч, книж
ки треба — (якч, москвофіли міркували} зч»
митологією.
(Конецьбуде).
’) Ьівіу. 2) Ьиіі икгаіпзкі.
— Скарбник львівского „Сокола” має на продаж білети до фризиєра по низьких цінах.
Провізия з білетів призначена на дохід „Со
кола".
Рухові вправи в львівскім Соколі.
Члени: Понеділок, середа, пятниця від 7—8. ' Членицї: Второк, четвер, субота від 4 5.
Хлопчики: Понеділок, середа, пятниця від 5—о.
Місячна оплата одна корона.
Приходїть і вправляйте!
ффффффффф$фффффффф'
Ч и з м р и и т и й м іл дєсєр ° вий
кура-ОпсіМОПИ 1 ИИ М ІД
цийний (власна пасіка) твердий 5 клґр. 6 кор. „рарітас медо борів" густо плинна патока 6 кор. 60 сот.їгапсо. Від руских замовлень .даю 20 сот. на будову театру. Коріневич ем. учит. Іванчани
г.очта в місци. (4—20)
Ф Ф Ф Ф Ф Ф Ф ІІФ Ф Ф Ф Ф Ф Ф Ф Ф
Л ЇГ УІГ УІГ Чг ^ІГ УІГ Чг
5*?5*?53?5!?5*?5£*.52? Чг ■чі’г Чг Чг Чг Чг
®Т? 5!? 55? 55? ліг За певну і добру льокацию
поручаємо:
4 1/2°/в ЛИСТИ гіпотечні 4°/„ листи гіпотечні
5°/0 листи гіпотечні преміовані 4°/0 листи Товариства кредитового
земского
4°,0 і 4 листи Банку краєвого 4 о позичку краєву
обліґациї ироііінацийні і всілякі ренти державні
Ті папери продаємо і купуємо найточнїйшім курсі деннім.
Контора виміни
ц к упр. гал. акц.
Б А Н К У Гілотечного.
40
вл'*>
№
№
№
• >
Я ! 52?УІГ
■'■У
№
і.:: -'3
Рух зелїзничих поїздів
важний від 1. мая 1906 після середно-евро- пеиского часу.
До Львова на дворець головний приходять:
3 Іцкан 12 20* 610, 140 545, 9 05*
„ Кракова 2 31*. 5-50*, 8 45, 1 3 0 ,5 2 5 ,8 40 930*
„ Підволочиск 7-20, 11-45. 2-20. 5-50, Ю30*
„ Лавочного 7-29, 11 50, 10-50*
„ Рави рускої 7-50, 4-50
„ Станиславова 805
„ Самбора 8-15, 1 50, 9 20*
„ Яворова 8-18, 4 37
„ Коломиї 10 05
„ Ряшева 10-35
На Підзамче.
„ Підволочиск 705, 1130, 2 08, 5-35, 10 16*
Зі Львова з головного двірця відходять:
До Кракова
„ Іцкан , ГІідволочиск
„ Лавинного
„ Самбора
„ Станиславова
„ Белзця
„ Ряш ева
„ Коломиї
„ Рави рускої
„ Стрия
Підволочиск
1 2 4 5 * 1 - - * 2 4 5 , 6-35*
10 05*
251* 615, 9 20, 2 4 0 , 10.40*
6- 20, 10-55 2 21, 6 15*, 9 50*
7 3 6 , 2 -ЗО 6 2 о ф 8-55. 4 15, 10 51 940*
10 45 405 3-30
7- 25*, 11-35*
1110*
З Підзамча:
6-32, 1107, 2 32, 6-27*, 10 02*.
Примітка. Поїзди поспішні друковані є черенками товстими; поїзди нічні є назначені зьвіздкою. Пора нічна числить ся від 6. год.
вечір до 5. год. 59 мінут рано.
Звичайні білети їзди як також білети всякого иншого рода, ілюстровані провідники розклади їзди ітд. можна набувати через цї- цїлий день в міскім бюрі ц. к. державних з- лїзоиць, пасаж Равмана ч. 9.
Соїоззеиш
в пасажи Германів
при ул. Соняшній у Львові.
Нова сензацийна програма.
в і д 1. д о 15. с і ч н я 1 9 0 7.
Щоденно о год. 8. вечер представлене.
В неділі і сьвята 2 представленя о 4. год. но- пол. і о 8. год. вечером. Що пятницї НідЬ-І-Ие представлене. Білети вчаснїйше можна набу
ти в конторі ІІльона при ул. Кароля Людви- ка ч. 5.
Видає і відповідає за редакцию: Лев Лопатиньский. З друкарні В. А. ІНийковского.
