Ruslan. R. 3, č. 237 (1899)

Ч. 237. Львів, Четвер дня 21 жовтня (2 падолиста) 1899. Річник III.

і і

— ---

; Передплата :

на «РУСЛАНА» виносить:

в Австри;:

на цїлий рік . . . 12 р. ав.

. на пів року . . . В р. ав.

І на чверть року . . З р. ав.

• на місяць . . . . 1 р. ав. •

За границею:

' на цілий рік . . 20 рублів або 40 франків І на пів року . . 10 рублів

. або 20 франків

І Поодиноке число по 8 кр. ав. ’

-І..-.---____________•

>Вирвеш ми очи і душу ми вирвеш: а не вовьмеш милости і віри не возьмеш, бо руске ми серце і віра русва.» — 3 Р у с л а н о в и х псальмів М. Шашкевича.

і ______ . * ______ „.„І

Виходить у Львові що дня • ' крім неділь і руских

СЬВЯТ

І

о год. 6-ій пополуднії.

Редакция, адмінїстрация і експедиция «Руслана» під ч. 9 ул. Коперника(ЛїндОго 4.9.) Екс­

педиция місцева в Аґенциї Со- коловского в пасажі Гавсмана. ; і Рукописи звертає ся лише ; і на попереднє застережене. —

Реклямациї неопечатані вільні | від порта. — Оголошена зви­

чайні приймають ся по ціні 10 кр. від стрічки, а в «Наді­

сланім» 20 кр. від стрічки. По- I дяки і приватні донесеня по і і 15 кр. від стрічки.

Станиславів і Львів.

Недавно подали ми нашим читателям два архиєрейскі посланя Преосв. еп. Ан­

дрія, одно до руского духовеньства, друге до вірних.

В посланю до духовеньства велів еп.

Андрій духовеньству «брати в свої руки провід в праці економічній над народом, помагати людям в закладанні крамниць, шлихлїрів, позичкових кас, всяких спілок госнодарских, ремісничих і т. д. Най лю­

ди зрозуміють — писав єн. Андрій — що онн можуть числити на поміч духовеньства свого, що се духовеньство дбає о їх до­

бро, а за все те вимагає лише, щоби лю­

ди були добрими християнами та щоби не ставали рівнодушними, або чужими для ві­

ри і Церкви. Так поступаючи — стояло в посланю — можемо бути певні, що весь нарід піде за своїм духовеньством*.

В посланю до вірних вичитали ми та­

ку заохоту до народа: «Закладайте брати мої, по селах читальні, захоронки для дї- тий, дбайте о се, щоби діти ходили до школи, але і стережіть ся всякої науки, що противить ся науці Христа«. Відтак в другім уступі вичитали ми: «До богацтва суспільність не дійде без правдивої про- сьвіти, а без неї легко втратить се, що посїдає*.

Послане еп. Андрія прилила вся Русь галицка з неложним одушевленєм. Щира любов вітцївска віяла з кождої стрічки, з кождого слівця сих послань як до духо­

веньства руского, так і до всего народа.

В л а д и к а с т а н и с л а в ів с к и й с т а н у в с а м і в е л і в в с .їм н а м с т а н у т и до п р о с ь в і т н о ї і е к о н о м і ч н о ї р о ­ б о т и н а д р у с к и м н а р о д о м .

Нині одержали ми тайне послане Ви-

ГЕНРИК П0НТ0ПГ1ІДАН.

Глум долї.

(Конець).

Коли Яків війшов другої днини до хліва, здивував ся дуже на вид великої, червоної пля­

ми, що покривала один бік зьвіряти. На його вдарили поти. З червоними ухами переступив загороду, та коли почав блище призирати ся, запримітив, що ціле тіло було обсипане ясно- червоними плямами ріжної величини, що, коли їх було доторкнути ся, наносили зьвіряти біль.

Пробував усиокоїти себе думкою, що. со­

лома, на якій лежить зьвіря, не є цілком чиста і може розгріває його за сильно; гадав, що се кропивка з горячи. Але зьвіря лежало на при- чуд спокійно з важко опущеними повіками та із жовтою піною коло писка...

За день побільшили ся плями. Навіть ми­

мо того, що змінено солому і шкуру обмито старанно літньою водою, було їх повно на цілім тілі від писка до хвоста, цілком як у віспі. Над вечір почала зьвірина муркотіти жалісно і стог­

нати, кидаючи ся неспокійно в барлозі.

Коли другої днини почала пухнути, настав страшний плач.

Мария попала відразу в розпуку. Яків ста- рав ся успокоїти її, радив бути терпеливою, але

сокопреосьвященого митрополита Юліянаї до деканів архиєпархиї львівскої. Не на­

водимо єго в цїлости, бо оно дотикає де­

яких дражливих справ, обходячих саме ду- 1 ховеньство. Лучше буде навіть, наколи бо- гато уступів сего посланя лишить ся в де-

! канальних архівах. Наведемо лише два і уступи з сего посланя, що дотикають ду-

| ховеньство я к о з в е н о в н а р о д н ім ор- ґ а н ї з м і . Не думаємо також коментувати

і

ті уступи. Онн занадто ясні і розкривають

! нам докладно всі н а м ір и і з а д у ш е в н і і б а ж а н я лміт ропо л и та г а л и ц к о ї Ру-

! с и. Уступи ті гласять дословно:

«Пречестне духовеньство забавлявсь поли- тьїкою, котра позбавляє довФрія друга. ку дру­

гому, наражає чувства братнії, вьікликує рбзно- роднії непорозум’Ьнія и спроваджує ва. конци роздорь воли Божои протиВНЬІЙ и Церкві св. и обществу христіяньскому шкбдливьій; зь чого слідує, що священника, яко душпастьірь тра- тита. честь и повагу не тблько у парохіянь своиха., але ва. загалі и ва. обществі, пустив­

шись на дорогу званію священническому про­

тивну. Нарбда. нашь рускій пбда» влЬяніемь роз- личного рода елементбвь Церкві св. шкбдли- вьіх’ь стоячій, помагає прежде всего рускимь фалшивьім’ь патріотам'!, вь розширенню радика- лизма, котрий пбдкопавши честь, и пошановане для свяіценпикбвт. неоглядньїх’ь, тьімь самьімь пбдкопує неомильнбсть науки Христовои. Сумно сказати, що дієсь ва. теперішньїх'ь часахь, ко­

ли за. упаденій нашиха. народниха. двигатись і можемо. — Интелиґенція наша вже досить чи-, сленна так'ь ва> урядаха» яка, и позатьіми, за ,!

винятками заюбоятніла для св. обряда нашого п о обовязках'ь духовниха, забуває;' справи па­

тріотизму руского припали вь уділа, духовень­

ству, котре взяло ся до діла, але забуває той прозорности: погодити справи свіцкй са> д іл а ­ ми Божими; вмісто утверджати ва, народі науку св. Евангелія и св. Церкви, позавязуваличиталь- сам так налякав ся, що ліпне по якимось часї забрав ся ладити віз, аби привезти ветеринари.

Мешкав миля дороги; був се молодий іще, високий, подабаючий на ученого чоловіка з цві- кером і в білій краватці, що старав ся усіма способами прибрати поставу лікаря людий. Ко­

ли почув, що йде про пацюка, скривив ся і аж по сильних просьбах Якова дав намовити ся до подорожі.

До сеї хвилини Яків неміг повірити, аби могла бути справді якась небезпека. Думка, що можуть стратити сей скарб, була така страшна

— майже не могла помістити ся йому у голо­

ві. Але тепер, коли увійшов з лікарем до хліва і побачив як молодий, блідий доктор похиляв ся над зьвіриною з видимою цікавістю, як по­

правляв цвікер і нарешті заложив малий тер- мометер хорому за ухо, перейшла по нїм дрож.

Як входив, зняв несьвідомо шапку; тепер стояв і мняв її судорожно в руках, слідячи ко- ждий рух молодого лікаря, кожду дрож його лиця.

— Чим ви годували худобину? — поспи­

тав нарешті доктор.

— Що такого?

— Що ви давали їсти зьвіринї? — повто­

рив молодий чоловік гостро.

— Крупи, пане ветеринарні.

— Ніщо иньшого?

— І всю свою фасолю і три . бочки буль­

ріі, котрії ббльше шкоди духовнои яка, користи приносять; місто любви народнои, розбудили оии у селянина нашого любов'ь власну, зарозу- мілбсть, бо не було у них'ь духа и серця, прав- дивои побожности н замилованя до річей свя- тих'ь, правдивого понятія наука, Спасителя міра, кріпкои вірьі, котра ділами бтзначатись по­

винна. До того всего прилучилось еще зьубо- жине селяїгь, котрії вже за, успособленя свого до праці и зарббку тяжкими будучи, дають ся сироваджовати нееовістними людьми на без- дорожа. Духовеньство руске по причині сумньїхь вимогбв'ь часу, попало такожь ва, недостатокь;

огношеня домовії, родиннії, госнодарскії и иншїї викликала неодну потребу, котру деякії переса­

дженими и несправедливими вьшадгородженя- ми за душпастьірскй чинности ота, парохіянь заспокоити думают'ь; за, того скористали псеудо- патріотьі для своєй особистої! ціли, щоби «по­

нови нічого не дати» и така, сталась готова причина до непорозумінія, непослушеньства, нарікань, жалоба, юмежи парохіянами а паро- хом'ь, котра с'ь додатком!, многихь инньїхь, позбавила пароха поваги, а черезь що и слушнії належитости за душпастьірскії чинности уста­

ють, а по вьікликаню часописами тьіх’ь сумньїх ь негодовань може ббльше уставати будуть для браку довірія и сьіновнои любви у парохіяна,.

Црошужь теперь собрати в с і тії обстоя- тельства ва, одну цілбсть, и совістно сказати, чи такії успособленя могуть ся добрими і за­

кону Божому и св. катол. Церкві полезньїми назвати; чи священьство наше будучи по висо­

кому званію святого свого Уряду надзьірателемь и вьїконьївателемь тиха» законбвь, булобьі без провини. Я першій яко Еиискоігь отвіщаючн за себе и всіх'ь ва, покорі передь Богомь оскаржую самого себе, бо певно недоповнивєхгь во всемь и всюди належите обовязкбвь своихь! А що до любимого духовеньства Архіепархіи, котрого то не мавь єм’ь часу пбзнати, отвіта, на той во- прось оставляю совісти кождого и особно зао- би... і з'їв пів бочки кукурудзи, якої я не за­

платив іще.

— І ніщо більше?

— Ну, розумієть ся, всї відпадки з хати...

і всьо, іцо лише діти назбирали зеленого і ріж- ні ріжности. Се-ж неможливе, пане ветиринарю, аби він з'їв щось шкідливого?

Молодий доктор не запускав ся у відпо­

відь просто на питане, але виймив з кишені ма­

лий записник зі золотими краями, вирвав карт­

ку, написав кілька стрічок, пояснив, що се при­

пис на масть, якою Яків має мастити рило зьві­

ряти і старати ся, аби воно злизало її. Масть після сього припису видасть йому найблизша аптика. Але, докинув з натиском — треба пово­

дити ся обережно з ліком — се дуже небез­

печна річ для людий. При сім підніс оловець в гору, сказав кілька латиньских елів і прижму­

рив з вдоволеня очі.

З полудня вимащено Сифа мастею; цілий мрачний і темний вечір стояв Яків в хліві із сьвічкою у руках і ждав дуже нетерпеливо на наслідки.

До півночі не змінило ся на ліпше. Зьвіря лежало без руху у своїм барлозі' з важко по­

хнюпленою головою, майже зажмуреними очи­

ма і піною коло писка.

Коли упало на нього сьвітло, відмикало поволи оловяні повіки і дивило ся мутним, за- голомшеним, повним болю зором.

/ І

хочуючи одньїхт, до вьітревалости ВТ> ДОбрьіХ'Ь

ііх ’ ь поступках'ь и вьїконуваню должностей сво­

го уряда, другихт. яко учитель перестерігаю и до поправьі завзьіваю: колись бо кождьій на Суді страшнбм'ь справу за д іл а свои здати мусить*.

В дальшім уступі взиває послане, щоби сьвященики точно відправляли богослуженє,

«при чбмт. примічає ся, щобьі, в с і Богослуженія при Престолі и уділюваня св. Ташгь сь от- крьітою головою без біретів бтправляти. Честь и поклонч. отдаємч. таки вгь х аті якгь поза тую, друг’ь другу откриваючи головні, а чижь Госпо­

ду Богу тоє неналежит'ь ся и биретч. немає єнчого значеній яка, ведля потреби воздуха на­

кривати голову и заступає давнійшу так звану папафілу*.

З боєвища.

Англичанам не веде ся. Знов маємо до занотована битву під Лядісміс, в котрій Англи- чан побито. Вчерашні телєґрами доносили ще про мниму побіду Англичан під Лядісміс, ни­

нішні стверджують що иньшого. Зіапйага доно­

сить, що під Лядісміс праве крило Англичан виперло було зразу Боерів з їх сильної позициї коло Льомбардскоп, однак було річию неможли­

вою визискати ту користну ситуацию. Англїйска піхота дістала ся в дуже сильний огонь, в на­

слідок чого єнерал Віте, що находив ся в цен­

трі, вислав кілька відділів на поміч тим, що стояли в перших рядах. Пізнїйше почала ціла ворожа колюмна сильний атак, а що Боери були чисельно сильнїйші, єнерал Віте дав ко- менду

Листи з України.

VII.

3/15 жовтня.

От вам ті два зразки доглядників громад­

ського ладу, які я обіцяв подати в попереднім листі.

Позаторік перемінила ся головна адміні­

страцій краю, ґубернїї і полїциї у Київі. Замість Ігнатієва став ґенерал-ґубернатором Драгоми- ров, чоловік, як усім вже відомо — осьвічений, ч е с т н и й , гуманний, хоча трохи з тим вій­

ськовим духом, якого в справах щоденного,^зви­

чайного життя можна не бажати. Д. Драгомиров добре відав, яка нікчемна в Київі поліцая і тя­

мив, що >риба починає смердіти з голови*, тим то першим ділом його було перемінити голову полїциї. Він покликав на сю посаду Цїхоцкого (здаєть ся, судячи по назві, з Поляків), що був за полїцмайстра в одній частині Петербурга.

Приїхав Цїхоцкий до Київа, почав чистити но- лїцию, та з одного боку чи забув, чи не знав—

раз — що в Авґієві стайні не такто легко ви­

чистити, хоч би і самому Угрюм-Бурчеєву (див.

у Щедрина «Исторія одного города*); а друге:

що полїцмайстрові не дано права навіть на обез- доленій Україні, видавати З а к о н и і н а к а з и піхоті до відвороту. В часі битви під 1 мешканцям (і хоч би ті закони були й «четвер- Лядісміс пропало шість армат, що унесли з со- та™ с0Рта«)- Головна-ж річ в тому, що Ціхоц- - - ті , „ р- _ кий переборщив з своіма »законами* і забув,

бою сполошені мули. Депеша єнерала Віте, ви- , л

що полїцмайстер перш зовсе с л у г а мешкан- слана до англїйского міністерства війни доно­

сить, що англїйска колюмна, зложена з одного баталїону Ірландців, одного баталїону полку Плянсестер, одної гірскої батериї, була вислана против Боерів, однак віднесла значні страти і мусїла піддати ся. Колюмна, що дістала ся в

„ . не і « л л п іґ и і т. д. Можна було сподївати ся, що д. Цї- полон Боерів числить 4 2 о ф іц и р ів і 2 0 0 0 *" А ~

.. . г, о - ___ * 1 * * хоцкий от-от видасть «Закон*, коли і з якою ж о в н ір ів . Єнерал Віте кінчить свою телеґра-| Аицпии_ * _ х

му: «Я єсьм відвічальний, становиско було не

до удержаня*. Тяжке поражене англїйских війск . .

під Лядісміс викликало в Льондонї нечуваний брод. Ціхоцкии грудив собі і олову і марну

Щоби виповнити люки, над «несвойственною полщмаистеру* роботою, ба_і старі звичаї і старе «вино* робили своє старе

і діло... Тоді Цїхоцкий імкнув собі, що не дурно-ж п0. то сказано, що під нове вино треба і нову но­

но. ; судину... Заходив ся він дбати про нову «посу­

дину* і добувати її — звісно — з столиці. По-

„ І кликав з Петербурга якогось Покотила (здаєть нньшим сказав: «Боери хотять мене взяти в не- о іхс н ін ч *

_. *- г

^{„і г.}

ся «наш* таки землячок!), іцо служив під рукою волю, однак я ходжу свобіднии, бо чую ся ціл-

’ „ _V його-ж, Цїхоцкого в Петербурзі. Значить, Ці-

ком безпечним. В копальнях дияменту робота; з ’ 4 . к м , ,т, „ „ хоцкий з н а в , к о г о ві н к л и к а в і знаючи, триває без перерви. Живности маємо на повних и

. . . дав йому добру посаду у Київі. Небавом серед

девять місяців*. м 3 " «ч .

людности пішла лунати чутка, що новин під­

ручний Цїхоцкого «зам'Ьчательньїй сьпцик'ь* і переполох і розяренє.

вислано до полудневої Африки три дальші талїони піхоти і одну гірску батерию.

В Кімберлєй мають Англичани добру зицию. Комендант Сесіль Родес виголосив

завчера промову до охотників, в котрій поміж

Раз лише, коли Яків стоячи вдивлював ся в нього — піднесло звіря нараз голову і засто­

гнало так глубоко, що він стрепенув ся.

Чи-ж «є можливе, аби втратити його?...

Була се така страшна річ, що усувала ся із під його думок — одиноке їхнє утримане, ціле май­

но!... Чей-ж Пан Біг не допустить сього!... А ко­

ли вже мусить упасти на них таке нещастє, чиж не ліпше забрати їм одну дитину? За що тепер зачеплять руками, як він здохне? Чим жити муть?

Мария сиділа в хаті із зипаскою при очах і плакала розпучно. Сусідка, що прийшла поті­

шати її, сиділа коло неї, кришила лоївку під иечю і попивала каву, а діти визирали бліді і налякані з поза лавок.

Кілько разів Яків входив мокрий до хати, всі дивили ся на нього питаючим зором. По­

трясав лише головою, сідав на стільці з опуще­

ними руками і з лїхтарнею поміж колінами, ди- вив ся непорушно у землю — і знов схоплю­

вав ся.

Як почало свитати, влетів і крикнув:

— Мамо, мамо квап ся!..

Як-раз коли входили до хлїва, Сиф про­

тягнув ноги — вже не жив.

щоб хорого чоловіка не кидали в яр, а одвезли до шпиталю... Жандар образив ся і «показавши свою власть* — зробив протокол і нолїциянта

Один з Англичан, що утік з неволі у Бое­

рів і вернув до англїйского табору, оповідає, що Боери дуже людяно обходять ся з англїйскими полонинками. Недавно устроїли на їх честь концерт і сьпівали разом з Англичанами англїй- ский народний гимн: «Боже, охорони королеву!*

цїв. Отож чи з опалу, чи що Цїхоцкий і почав працювати над «законами* — загадуючи: кра­

марям —які робити вивіски, власникам домів — якою краскою красити паркани, яку і коли ро­

бити ілюмінацию, які і коли вивішувати фля-

начинкою робити Киянам ковбаси і коли їсти ковбаси з чосником, коли з перцем. Заким до- вав час

підчас студентської «забастовки*, кажуть, добре таки прислужив ся жандарам... Річ відома, що яко «сьіщьік'ь* (шпігун) д. Покотило мусів часто- густо справляти загри і по кафе-щантанах і по иньчих таких «гніздах*, тай досправляв ся до того, що украв 34.000 скарбових грошей. Не ві­

даю, чому, коли показала ся така крадіжка, не взято Покотила в арешт і він, як ні в чому не­

повинний, покинув свою посаду і поїхав назад в Петербург.

І отакі люде стережуть спокій і добро люд­

ности; За попередників д. Цїхоцкого були полї- циянти, що брали хабарі, але ніхто не зазнає, щоб вони так нахабно крали і крали такі вели­

кі гроші...

А от зразок інчого «блюстителя норядка*...

Якийсь убогий горопаха пасажир, може трохи й з підпитку, опізнившись на поїзд, приліг собі приночувати в салі III. кляси на київському вокзалі. Ночувати в салі проїзжим не можна, тим-то «блюститель норядка* — жандарм... ува­

жайте — жандарм!! побачивши такий «страшен­

ний* нелад, кликнув артільників і загадав їм підпилого, (а хто каже й недужого) чоловіка винести з вокзала і викинути в яр... (уважайте серед ночи!..) Побачивши отсю процесию, —

простий полїциянт вступив ся і почав вимагати, постав оюнь, мусіли деякі властителі хат запа­

лювати перед своїми домами смоляні скипи.

віддали під суд... Суд його виправдав, але не в тому річ!... а в тому — як жандарі «блюсти- телї* з а к о н у поводять ся з людьми, чи пяни- ми, чи хорими...

Звістно і Покотило і отсей жандар самі по собі ваги не мають; їх приставлено яко «луч- ших'ь людей*. Вага в тих умовах, що плодять таких «лучшихть людей*. А ті умови і засіяли деморалїзациєю усю Україну вдовж і впоперек - і з них виросла та моральна патольоґія, що опанувала і темну масу і «образованую интелии- генцію*. — Звістно серед темної маси патольо­

ґія прокидаєть ся за надто в грубій формі, а серед інтеллїґенциїв формах, таких делікатних—

як вилянє хвостом, лицемірством, і т. ін. при­

належності! розпутного серця і зрабованого ума.

Найвиразнїйіпе моральна патольоґія інтеллїґенциї визначаєть ся в пресі.

Сюди ми і зазирнемо—

Н О В и н к и.

— Редактор „Яопіїогай, Брайтер вніс подане до найвисшого трибуналу у Відни, щоби до роз­

прав, визначених против него на день 10. падо­

листа, визначено н н ь ш и й с у д п о з а г р а н и ­ ц я м и Г а л и ч и н и . Як відомо читателям, на той день визначена була поміж пяти иньшими розправами против Брайтера також розправа пос. Вахнянина, що обжалував редактора «Мо- иїїога* і редактора «Галичанина* о обиду чести.

«ЗІои'о Роїзкіе* доносить, що розправа дня 10.

не відбуде ся, хоть можна мати надію, що най- висший трибунал до сего часу подане Брайтера і Луцика, що прилучив ся до просьби о делє- ґацию иньшого суду, рішить. Ще перед кіль­

кома днями удавав редактор «Галичанина* дур­

ного, коли писав, що розправа мала відбути ся ще минулого року, однак еі «з незвістних при­

чин* відложено, хоть редакторови «Галичанина*

було відомо, що розправу відложено на є г о в л а с н е ж а д а н е , бо перед самою розправою внесли Брайтер і Луцик просьбу о переслухане нових сьвідків. Нині, коли сьвідки переслухані, п. Брайтер і Луцик нарочно старають ся прово- лїчи справу просьбою о делєґацию иньшого су­

ду. Констатуємо се, щоби евентуально реда­

ктор «Галичанина* не схотів знов удавати дур­

ного.

— Спір о унїверситетскі канонїї 3 Кракова до­

носять, що між богословским виділом тамош- ного університету а краківскою, еиископскою консисторією веде ея від року поважний спір о академічні канонїї, с. є. привилей, наданий унї- верситетови перед віками, іменованя крилошан консисториї з круга професорів богословского виділу. Від давна вже, бо від десяти лїткраків- ска консистория старає ся позбутись тих кано- пїй, що в катедральній капітулі представляють глубоке, богословске знане і незалежність гад­

ки. Тепер скористала консистория з онорожне- ня такої канонїї но еп. Пельчарі і не повідоми­

ла про се опорожненє унїверситетских властий, яко патрона канонїї, а відповідне письмо ректо­

ра лишила без відповіди. Та не конець на тім!

З порученя еп. Бузини і без відомости бого­

словского виділу поручено в семинариї духов­

ній виклади пасторальної теольоґії одному з мі­

сцевих парохів, причім унеможливлено питом- цям слухане сего предмету на університеті. Уні­

верситет задумує відкликати ся в тій справі до міністерства і доходити своїх прав, утревалених віковими привилеями. Треба додати, що сей не­

щасний спір підняв еп. Бузина в юзилейнім році університету. Є однак надія, що правительство положить конець самоволі

сториї.

— Демонстрації! в Чехах.

розрухи в Больній, місцевості!, де Гільзнер убив Грузівну, доносять, що там перетягали демон­

странти серед сьпіву і свистів, причім вибивали шиби. До демонстрантів прилучила ся також дооколична людність, а між нею жінки, що в за­

пасках несли каміне. В поході везено два вози, наповнені камінами. Перед мешканєм бурмістра в Больній справлено котячу музику. Пізно в но­

чи розігнала жандармерия демонстрантів. — В иньпіих місцевостях Чех демонстровано та­

кож і вибивано по жндівских домах шиби. До поважнїйших забурень не прийшло.

— Осьвітленє Відня. З 1. падолиста переймає на себе рада міска осьвітленє міста, нозбувши ся жидівско-анґлїйского товариства, що від мая 1875 р. тягло зиски з Відня. Цікава притім істо- рия осьвітлюваня міст взагалі в Европі, а імен­

но Відня. Аж до кінця XVII. віку Відень не був осьвітлювании. Хто вертав ночию, мусів брести в кромішній тьмі. Лише богатші люди послугу- вались лямпоносцями. Коли случайно в ночи

краківскої конси- Бро антисемітскі

Темні улицї були вигідним полем для розбишак

і злодіїв. Бо облозі Відня через Турків (1683)

не минала ні одна ніч без крадежи. В слід за

тим вийшло і перше розпорядженє цїсареке, що улицї і площі мають бути осьвітлювані ночами.

В падолисті 1687 відбула ся перша проба такої ілюмінациї. На улици Доротеї, де мешкав на- містник, горіло аж 17 сьвічників. Сьвічники ті наливано лоєм. Проба повелась, тож вже 5. чер­

вня 1688 р. було ціле місто ночами осьвітлюва- не. Господар, перед котрого хатою горіла ліх­

тарна, був обовязаний чистити і наливати лям- пу, за що одержував 1 зр. на рік. Позаяк дуже часто хтось ушкоджував ті лямпи, то вийшло розпорядженє, котре злочинця карало відруба­

ним правої руки. В 1777 р. переняв на себе ма­

гістрат обовязок осьвітлюваня міста. Директо­

ром осьвітлюваня був правительственний рад­

ник Йосиф фон Соненфельс. Він велів вже на­

ливати лямпи олїєм з ріпаку або лену. В 1783 р. пущено осьвітленє міста в наєм за річну ці­

ну 27.000 зр. В 1793 р переняло опять місто сен труд на себе, а Відень належав відсего ча­

су до найлучше осьвітлених міст в Евроні. В 1816 р. рознеслась вість по Европі о винайденю сьвітнльного ґазу. Аптикар з Розави, Пфендлєр, робив перші проби витворювати такий ґаз у Віднп. Але вироблений в незначній скількости ґаз треба було розносити в скіряних мішках, бо проводи видались за коштовні. Аж в 1828завя- залось акцийне товариство, що почало класти Газові проводи. Дальша істория вже меньше цікава.

— Велику крадіж сповнено на днях в Буда­

пешті у одного золотника. Зрабовано в єго скле­

пі товарів на 25 тисяч зр. Злодії приготовили собі терен до крадїжи в дуже дотепний спосіб.

Они винаймили попередного дня прилежний до склепу золотника льокаль, будьтоби на склад образів. Один з них зажадав вечером в сторо­

жа дому ключів, заінсталював ся в новім льо- ка.іи і в ночи вибив без перешкоди вітвір до склепу золотника, а своїх спільників впустив входом з улицї. Властитель склепу, золотник, Ігнатпй Рімер, переходив над ранком коло свого склену і немовби в лихім перечутю вступив до склепу та спостеріг, що єго обрабовано. Дохо- дженя полїциї не довели

ДОСІ!

до нічого.

Нова революция в Хінах. Хіньскі письма до­

носять, що цїсарева-вдова рішила здетронїзува- ти урядового цісаря, Куанґ-Сі, котрому вже пе­

ред роком відобрано всяку вдасть, а на єго мі­

сце іменувати цісарем девятилїтного Пу-Тсиян-а.

Куанґ-Сі -буде в найблизшім часі зневолений внести просьбу о увільнене «від тяжких обовя- зків, з огляду на слабий стан здоровля». Щоби обе.-іііечити в краю спокій на час зміни мо­

нарха, цїсарева держить в поготовлю сильну ар­

мію під проводом двох єнералів.

— Страйк сліпих, яких уживало філянтропій- не товариство до виробу щіток, розпочав ся у останніх днях в Льондонї. Нещасливі каліки жа­

лували ся від давна на те, що мають дуже ма­

лу винагороду за працю, з якої не можуть ви­

жити, але ломимо всяких обітниць не підвиєте но їм платні. Тепер богато добродійних, льон- доньских товариств і преса зандли ся долею калік, на яких збираєть ся складки. Над спра­

вою поправлена їхньої долі відбувають ся та­

кож наради па метінґах в Трафальґарсквер.

— Продана жінка. До села Червіна, в остро- луцкім повіті, прибув з товарами Словак. Він обходив хати і показував свої товари. Одній господині подобала ся дуже хустка, за котру Словак заціпив пять рублів. На се відповів муж господині, що єго жінка пять рублів не варта.

— »Як то не варта? Я сам дав би за неї сто рублів! — сказав Словак.— «Що, ви дали бисьте сто рублів?» — питає мужик. — «Дав бим!» — відповідає Словак і оба добивають торгу. Сло­

вак дає мужиковії сто рублів і хоче забрати жінку, але та не думає покинути свого невірно­

го мужа і йти за Словаком. Словак жадає зво­

роту сто рублів, але мужик не хоче про се чути.

Справа оперла ся о громадский суд в Червінї, куда запізвав Словак мужика з жаданєм, щоби віддав сто рублів, або видав жінку. Громадский суд віддалив претенсиї Словака з уваги, що причина зобовязаня була неморальна. Словак заапелював до з’їзду мирових судиїв, а суд за­

судив мужика на зворот сто рублів і коштів процесу.

— Ц. к. Дирекция зелїзниць державних уЛьвові оновіщує:

Дня 16. жовтня с. р. отворено дальшу часть шляху Прахатіц Валєрн зелїзницї льокальної Водиян-Прахатіц зі стациями Хробольд, Обер- гайд і Валєрн і нерестанком Шрайнетшляґ.

Стациї зладжено для загального руху, а пере- станок тілько для руху особового і обмеженого руху пакункового. Перевіз материялів вибухо­

вих виключений.

В увзглядненю поновної просьби інтересо- ваних, продовжило ц. к. міністерство зелїзниче, в порозуміню з ц. к. міністерством скарбу, ре­

скриптом з дня 16. жовтня с. р. ч. 46967, ви­

значений розпорядженєм з для 15. цьвітня 1898 В. з. д. ч. 48 речинець до уживаня блянкетів на листи перевозові старого виданя, д о к і н ц я г р у д н я 1899.

В тім часі вільно отже уживати блянкетів старого виданя, не тілько при надаваню носи­

лок до стаций зелїзниць австрийских, але та­

кож на підставі порозуміня з корол. угор. міні­

стерством торговлї, до стаций зелїзниць угор- ских.

З е л ї з н и ц я д е р ж а в н а У с к о п л є (гра­

ниця) Гравоза. Після оповіщеня заміщеного в

«ІУіепег 2ейип&» розписано оферти на роботи підторові, надторові і нагіоверхні для зелїзницї державної Ускоплє (границя) Гравоза, маючої вибудувати ся на ширину 76 см. — Оферти при- нимає протокол подавчий ц. к. Міністерства зе- лїзниць у Відни найдальше до 25. падолиста 1899 в полуднє.

Услівя і иньші нормалїя можна перегляну­

ти в департаменті 18 згаданого Міністерства, або в управі будови в Рагузї.

— Переписна редакциї і адмінїстрациї. Вп. Вол.

Верб, у Львові. Дякуємо. Напечатаємо, хоть просимо о терпеливість. — Вп. др. Д ак. у В і- днн. Висилаємо точно; просимо донести ласка­

во, котрі числа не дійшли.

»

Посмертна І оповістка

— У Вижници помер дня 29. жовтня 1899.

Ісидор Лучаковский пенсіонований ц. к. судовий радник в 58 році житя.

Т е л е г р а м и .

Відень, 1. падолиста. Д е л є ґ а ц и ї с к л и ­ кано на д е н ь 23. с. м. Причиною сего оиізне- ня має бути обставина, що оба правительства надїють ся, що до сего часу буде иоладнана справа квоти, бо в разі неполаднапя квотового питаня могло би прийти в угорскій делєґациї до живої дискусиї, тим більше, що часть по­

слів не хоче голосувати на спільні видатки пе­

ред дефінітивним означенєм висоти квоти.

Відень, 1. падолиста. Між ґр. Клярі і бар.

Дінавлї ведуть ся дальші переговори в справі іменованя бар. Діпавля намістником Тиролю.

Ческа праса видить в тім інтриґу, вимірену про­

тив більшости, бо по уступленю бар. Діпавля з парля.менту, провід католицкого, нїмецкого сто- ронництва перейшов би в руки Катрайна, що симпатизує з лівицею.

Будапешт, 1. падолиста. Фінансова комісия угорского сойму ухвалила вчера по нолудни бу- джетову провізорию на р. 1900. Президент мі­

ністрів, Шель, висказав пересьвідченє, що за- ключена з Угорщиною угода війде в житє з днем 1. січня 1900 року. Кошутови відповів пре­

зидент, що Австрия не відмовить взаїмности, коли-б однак та евентуальність зайшла, то край розпоряджає ріжними средствами, щоби надати свому праву відповідне значінє.

Петербург, 1. падолиста. Ґр. Муравєву у д а л о с я в ід І с п а н ії п о з и с к а т и д л я

Р о с и ї п о р т ц е в т и ц к и й на д о р о з ї ґі- б р а л ь т а р с к і й . Французка Середземна фльо- га дістала вже розказ на виїзд до Цевти, де має стрінутись з росийскими, воєнними кора- Злями.

МАЛИЙ Ф Е Й Л Е ТО Н .

Поезия і проза.

(Конець).

Резиґнация Стефана з посади діріґента ви­

звала в музичнім товаристві велике зачудоване і заінтриговане. Статя у «Стрілї» вияснила в де­

чім сю загадку. На редакцию посипали ся гро­

ми невдоволеня, «відказуваня», обуреня. Лиш дехто брав цілу подію холоднокровно, а інкри­

міновану статю «Стріли» уважав за злобний пашквіль на Стефана, і переходив над нею до порядку дневного. Але загал не міг погодити ся зі стратою свого любимця, а дехто побоював ся, що амбітний і вражливий композитор, по­

кривджений на славі свого імени, готов заподі­

яти собі яке лихо, або зійти на манівці —

«змарнувати ся». Треба було зарадити лиху. На засїданю виділу «Товариства для підмоги неза- сібних артистів» запала ухвала, щоби запроте­

стувати проти злобної тенденциї напечатаної

«критики», допитати ся імени єї автора, зая­

вити своє співчутє Стефанови за «прикрість, що єго стрітила» і поки-що заняти ся єго до­

лею та уділити єму одноразову запомогу. Ухва­

лу напечатано в «Стрілі» з запрошенєм, щоби Стефан явив ся в льокали товариства. Та він не показував ся нікому на очи, «Стріли» може й не читав і ціла справа скінчила ся на ухвалі виділу.

Між тим Стефан став ся героєм дня у приватних кружках, де інтересували ся заєдно більше особою симпатичного «хлопця», як єго долею. Цікаві і всевідучі женщини розсівали про нього всілякі вісти, правдиві і змислені. Ще найбільше розповсюдненою була верзия, що не­

бавом по своїй «катастрофі» дістав Стефан мі­

сце учителя музики в однім аристократичнім домі, де жила старша уже вдова з двома доч­

ками. Молодшу з них мав віп учити гри на фортепянї та елементарних правил сьпіву. Крім офіцияльної науки вигравав часто на форте­

пянї свої імпровізовані мельодиї і пересиджував

«на лєкциї» но цілих днях. Своїм «гладким»

поведенєм з’єднав собі в короткім часі симпа- тию цілої сїмї і став єї любимцем і домашним приятелем. Своїй ученици уділяв теориї музики, з мамою розмовляв про історию музики, а єї старшій дочці викладав часом — естетику му­

зики. І мусів се бути дуже інтересний виклад, бо раз мати увійшла несподівано до комнати, де відбувала ся лєкция і застала свою старшу дочку в обіймах єї «професора*.

Красні і меньше красні авторки таких вер- зий і матері дорослих дочок додавали від себе свої льоґічні висновки, що богата вдовиця на­

роком спровадила Стефана до дому, щоб зама­

нити ного для своєї немолодої і невродливої дочки. Але поважнїйші люди поминали такі сплетнї, не признавали їх аутентичними і далі торочили своє спасенне діло артистичної кари- єри Стефана. Оден меценат гуманного «Това­

риства», стрітивши раз случайно Стефана на улици, сповістив його про ухвалу виділу. Ходи­

ли слухи, що Стефан мав тоді «скритикувати до зера» господарку і «заходи» тих опікунів молодїжи, завдяки котрим чоловік без місця міг би спокійно згинути з голоду. Проект удї- леня йому запомоги — мав відкинути з обуре- нєм, а самій «матадорі» наговорити купу непо- чесних слів. На слідуючім засїданю виділу, ме­

ценат, як впливова личність у громаді, ностарав ся о з'аннульованє ионередної ухвали... Справа заснїтила ся і перестала бути сензацийною.

Композитор Стефан Вітіх стратив симна- тию у місцевої публіки і счез з лиця землі.

Часописи не писали уже про него, ні про його твори, а істория його кариєри перейшла у спис тих неінтересних тем з недавньої минувшини що їх оповідаєть ся часом в довгі зимові ве­

чері на те, щоб слухаючи їх зівати, а не ски­

снути від нудів.

Г. 28. XII, 1898. Орест Авдикович.