Ruslan. R. 3, č. 139 (1899)

Ч. 139. Львів. Середа дня 23 червня (5 липня) 1899. Річник III.

Передплата •

на «РУСЛАНА» виносить:

в Австри :

на цілий рік . . . 12 р. ав.

на пів року . . 6 р. ав на чверть року . 3 р. ав.

на місяць . . . 1 р. ав.

За границею:

на цілий рік . . 20 рублів або 40 франків на пів року . . 10 рублів або 20 франків Поодиноке число по 8 кр. ав.

РУСЛАН «Вирвеш ми очп і душу ми вирвеш: а не возьмеш милости і віри не воаьмеш, бо руске ми серце і віра руска.» — 3 Р у с л а н о в и х псальмів М. Шашкевича.

’ _____ ________

Виходить у Львові іцо дня ;

• крім неділь і рускпх сьвят о год. 6-ій пополуднії.

Редакция, адмінїстрация і експедиция «Руслана» під ч. 5 ул. Л ї н д о г о. — Експедиция місцева в Аґенциї Соколовского в пасажі Гавсмана.

Рукописи звертаь ся лише ; 1 на попереднє застережене. —

Реклямациї неопечатані вільні від порта. — Оголошена зви­

чайні приймають ся но цїнї 10 кр. від стрічки, а в «Наді­

сланім» 20 кр. від стрічки. По­

дяки і приватні донесеня по і 15 кр. від стрічки.

М осквсфільскі крутійства і баламутства.

(Дальше).

III.

Безприкладне крутійство а заразом безмежне неуцтво виявив О. А. Мончалов- скнй в своїх поглядах про Котляревского' і єго значінє для україньско-руского наро­

ду. Він впевняє, що »мьі, австрійскіе и буковинскіе малороссьі, можем'ь я будемгь праздновать годовщину появленія »9неидьі«

Котляревскаго (мимо сеї заяви москвофіли не лише не сьвяткували, але ще й насьмі- валн сн з ювілею Котляревского. Ред.), но мьі не вправі, считать 1798 годгь нача- ломчь нашего національная возрожденія, такт, каї/ь у наст» до • 5 0 -т и го д о в ть н и к то не знало, о существованіи »3неи- дьі«, значінь, на н а ш е н а ц іо н а л ь н е є в о з р о ж д е н іе о н а не п р о и з в е л а ни- к а к а г о влФ янія» (стор. 31). По єго думцї »3неида Котляревскаго не можеш, составлять начала малорусскаго національ- наго возрожденія, такт. како. о.тд'Ьльной м а л о р у с с к о й н а ц іо н а л ь н о с т и р ан ь­

т е с о в с і.м о . не бьіло«. На останку той сам Мончалокский. що на попередній сто­

роні (31) говорив » мі . і — малоросськ і обіцяв їх іменем сьвяткувати роковини ви­

ходу Енеїди Котляревского, каже на слі­

дуючій стороні (32), що для »сторонниково.

національнаго и литературнаго единства русскаго народа* єсть »3неида« Котлярев­

скаго только милое ш у т о ч н о е стихотво- реніе, а не зпохальное собьітіе*.

Дуже то сумно, що О. А. Мончалов- ский, котрий позує на москвофільсько ра- біна, не знає або не хоче знати того, що знає кождий ґімназияст з VII. кл., а імен­

но, що Енеїду Котляревского читав уже Яків Головацкий, бувши ще учеником, отже в 30-их роках, а від Головацкого ді­

став єї Маркіян Шашкевич і як раз Е н е­

їд а побіч иньших творів україньских пись­

менників мала великий вплив на відродини руского письменьства в Галичині. Коли вже О. А. Мончаловский з москвофільского принципу не хоче черпати відомостий з ґі- мназияльних учебників або істориї рускої літератури д-ра’ Ом. Огоновского, то нехай загляне до ІІнпіна »ІІсторіи Слав, литера- турт.« І. т. (стр. 4-15), а впевнить ся о своїй невіжі. З тогож самого підручника ІІнпіна допевнив би ся він, що Енеїда окрім иіу- тливої сторони має ще й поважну націо­

нальну і що літературна критика знатних учених україньских і московских давно вже розвіяли сей хибний погляд, начеб то Котляревский написав Е н е їд у для забави і розвеселеня панів. На основі численних дослідів над творами Котляревского стоїть сей письменник нині в зовсім иньшім осьві- тленю, як се було в 60-их роках, коли іменно Куліш виступив з поглядом, начеб то Котляревский своїм твором наніс велику шкоду україньско-рускій народності! (хоч сей погляд опісля значно змінив).

Щоби зменьшити значінє Котляревского і єго творів для україньеко руского пись­

меньства, О. А. Мончаловский каже, що Котляревский »иисалгь и по великорусски*

(32), (значить, що нібито україньскі єго тво­

ри були собі так лише для забави і розве­

селенії написані і не мали поважного зна- чіня), а »пов'Ьсть автора Знеидьк, И. П.

Котляревского, которого украинофильї на силу нозводять вть родоначальники украи- нофильства, »Г1ант. Халнвскіїк, єсть одними, изт» лучшихт. гомористическихт» розска- зовч. вт. общерусской литературі>«. Запере­

чуючи отже значінє Котляревского для україньско-рускої літератури, О. А. Монча­

ловский на силу хрче з Котляревского зро­

бити письменника »общерасской літерату­

рні« і приписує єму авторство повісти

»ГІант. Халявскій«, хоч кожний ґімназияст знає, що автором сеї повісти був Григорій Квітка а не Котляревский!

Для Мончаловского не може Енеїда Котляревского і з тої причини творити по­

чину україньско-рускнх відродин національ­

них, бо для него окрема народність укра- їньско-руска не істнує. о чім міг би поу- чити ся хочби з Костомарова »Дві рускі народності^. Він навіть так далеко йде в своїх обрусительних змаганях, що про­

сто загарбує »Слово о Полку Игорев1« і нньші твори київскої доби до »общеруской литературьк, дарма, що такі твори, як Київска і Галицко-Волиньска Лїтопнсь, Сло­

во о Полку і нньші становлять зовсім окре­

мий тип не схожий з московскимн літера­

турними творами а московский учений ІІи- пін в найновійшім своїм творі »ІІсторія русской литературьк Т. 1. (1898) стор. 298 зовсім виразно каже, »что южная ліугопнсь

Кієвская и Вольїнская — относягь ся таюь кт» еЬверной Суздальской, каюь Слово о полку Игорев’Ь относится кт> сказанію о Мамаєвомт. побоищЬ*.

Отеє нехай послужить доказом, якою збруєю воюють наші москвофіли, між ними і 0. А. Мончаловский, рахуючи на несьві- домість ширших верств рускої суспільно­

сті!. В дальших статях наведемо ще инь- ші факти.

_________ (Далї буде).

Допись.

З Станїславооа пишуть:

Виділові Товариства жінок руских в Ста­

ніславові, відносили ся до епископскої капітули тутейшої, о цринятє Товариства жінок руских до заряду «Приютом» для дівчат руских, котрий на основі фундациї Осостовича, має отворнти ся під Зарядом епископскої Капітули. Ведене дів­

чат, в тім приюті, в половині реальности (ч. 15.

Забологівска улиця) записаній фундатором, має повіритись закінницям! На се заявив о. мітрат Фациєвич в присутности о. Ткачуника в Рускім клюбі 1. липня, що еп. капітула мусить ся три-

7

Е Л Ї З А О Р Ж Е Ш К О В А .

Недосьпівана пісня.

(Дальше.)

— Її чоловік мав великі доходи та лишив велике майно. Говорила сама батькови, що має капіталу пятьнацять тисяч.

— Велике майно... — повторив Пшиємский.

— Дуже велике, — притакнула Кляра — але і користаєть ся ним добре. Крім нас пома­

гає іще кільком иньщим особам.

— Чому-би н ї? Має чим ділити ся!

— Так, та се для неї велике щастє; вона не має дїтий, тож не мала би цїли житя.

Він докінчив:

— А що має пятнацять тисячів, велике майно, може наслідувати ІІресьвятїйшу Панну Париску!

Опер ся рукою на вищий східець, похню­

пив голову на руці, та задумав ся глубоко, аж Кляра добачила та відчула сесю задуму. З а ­ мовкла та не сьміла далі говорити. Трівало се

яких три хвилини, відтак Пшиємский вииряму- вав ся та дивив ся із піднесеною головою на

дзьвізди. При їхньому сьвітлї побачила Кляра, що морщина між його бровами була дуже ши­

рока. По хвилині сказав тихо:

— Падуть дзьвізди.

Вона відповіла також зниженим голосом.

— В серпні все паде богато дзьвізд.

А по хвилині докинула:

— Кажуть, що як паде зьвізда, треба ли­

ше, заки.м погасне, подумати собі якесь баж а­

не, та воно здійснить ся... 0, бачите? знова впа­

ла... І там! і там! бачите, як падуть!

Дивив ся в небо, що з нього тут та там падали іскроньки та погасали зараз в піднебе- еньому сумерку. Відтак сказав тихо:

— Скажіть яке бажане... паде їх так бога­

то, що все таки вимовите його заким погасне яка небудь...

Мовчала. Він звернув ся до неї лицем. Си­

дів вже так близько, що бачила добре блиск та вираз його вочий.

— Про що просили би ви падаючу зьвізду?

Вона намагала ся відповісти спокійним го­

лосом:

— Я є погана еґоїстка. Коли би я вірила, що зьвізди здійснять людскі бажаня, просила би я їх все: хай мій батько прийде до здоровля, хай діти учать ся добре та стають чемні.

— А дня себе? — поспитав.

Здивовала ся дуже.

— Як с е ? Та-ж сеся просьба була би як раз сесе, про що я просила би для себе

— Поганий еґоїзм! — замітив, — але чи справді не хотіли би ви, аби золота зьвізда при­

слала вам якесь... якесь щастє, таке велике, що перемінює серце в горіючу зьвізду, завішено ви­

соко над усім тим, що є на зем л і?

Вона чула, що її серце перемінюєте ся в горіючу зьвізду, та як раз тому, що відчува­

ла се, зажартувала собі весело:

— Коли би я вже конче мала просити про щось для себе одної, то просила би я, аби мо­

гла піти їще сього літа за місто та цілої пів днини переседїла у лїсї. Страх як я люблю ліс.

Відтак зараз докинула:

— А ви про що просили би найбільше?

— Я ?

Призадумав ся та сказав:

— Я просив би золоту зьвіздку про віру, що є на землі добрі, чисті та вірні серця та про те, аби одно таке серце належало до мене.

Хвилину мовчав, відтак так став далі го­

ворити:

— Просив би я її: Ясна зірко, зроби, аби я призабув темні сни, яких я мав богато...

Слухала слів та голосу. Відчувала його сум

змішаний із жальом. Солодощі били від ми-

— 2 мати постанов фундацийної грамоти, котра до­

кладно вказує хто має зараджувати маєтком записаним — хто вести в Приютї дївчата — тож о співзарядї Товариства руских жінок не може бути бесіди н а в і т ь на в и п а д о к , коли би Товариство жінок узбирану суму на Інститут дівочий (до 2000 зр.) на той «Приют* подарува­

ло. Еп. канітула з подякою прийме ті 2000 зр.

на »Приют« для скоршого єго введена в житє, тим більше, що Еп. капітула починала вже значні вкладки а ще великі видатки стоять пе­

ред нею. Відповідь тую відпоручників капітули приняв Виділ жінок руских до відомості! а за­

гальні Збори Тов. руских жінок тую справу рі­

шать.

На празник Евхаристиї служив мітрат б.

Фациєвич Службу Божу з дияконами, капеляно- вав ему катехит ґім. о. Семенів. На обході з Найсьвятійшимн Дарами взяла участь капіту­

ла і 14 місцевих руских сьвящеників. ГІ, естоли були при латиньскім парохияльнім костелі, при ратуши, дирекциї зелїзниць і при катедрі. Гіів- баталіон піхоти з фаною і музикою, денутация офіцирів під начальством Генерала Бойнебурґа, представителї урядів, міста і повіта і многочи- сленні вірні взяли участь в обході. Братство ка- тедральне дуже сьвітло виступило, пристроєне в синьо жовті шарфи. Також посправляно в сім році богато риз і приборів. На передодня по- сьвячено 6 хоругов — справлених кориорациєю міских поліцаїв руского обрядку і для молодїжи.

При иосьвяченю був і віцебурмістр міста Фідлєр.

Хрест братский, роботи руского бронзівника Дут- кевнча є ділом знаменитим. Братство кате- дральне під новим старшим братом Туркевичом розвинуло велику ревність. Тоже і старшій се­

стриці, пані Цурковскій належить ся велике признане.

Порядно ведені книги виказали за рік дрібних жертв на тацу 2.000, кромі 7(.10 зр. на престол Діви Мариї і 250 зр. на запомоги для бідних парохиян, для товариства при парохиї

>Самарянин«. Пожадано би було, аби заведено при парохиї курс для анальфабетів, як при св.

Юрі, аби більше число з книжок могло моли­

ти ся.

Крилошаньский двір (ІІотЬеггоЬої) каме- ниця, яку Руска Бурса будує на мешканя для 6 крилошан канітульних, вже виведена до пар­

теру. Будова іде різко. ЗО і кілька робітників працює денно; дощі троха спиняли будову. Ре- конструує ся тоже і улиця попід крилошаньский двір, хідник широкий вже положено.

За то роботи в катедрі ідуть дуже пиняво.

Очікують тут нетерпеливо закінчена прові­

зорні і обнятя єпархії новим Владикою.

Руско народні Товариства і ціла сьвітска інтелїґенцияприготовлюєсьвітлий приємдля него.

З політичного поля.

Мінїстер просьвіти, Гр. Біляндт, видав до всіх краєвих шкільних рад два розпорядженя, з котрих рдно дотикає матуральних іспитів, друге духовних вправ в середних школах. В ма­

туральних комісиях мають на будуче засідати з правом голосованя не лише члени дотепері- шної іспитуючої комісиї з директором і інспе­

ктором, але і катихити і професори фільософії.

Ціла ся комісия має судити о зрілости абіту- риєнта. На вправи духовні велить мінїстер про­

сьвіти раз в рік з’ужити три по собі слідуючі дні, а то вольний від науки день директора враз з неділею або сьвятом і днем сповіди (приміром:

суботу перед цьвітною неділею, неділю цьвітну і понеділок велик то тиждня).

»Ез Ьярегі*. Розлазить ся нїмецка солїдар-

! ність лівиці — таке сказав на днях націонал-

! посол Праде в своїм органі. Познакою несолї- дарности е нерішуче становище, яке по єго ' думці займають посеред лівиці поступові нїмец- кі посли. Праде називає їх шляфміцами, шлвн- дрияном та збутвілим шматєм, котре треба чим скорше кинути іп фе Ііиіпреікашшег.

Про розрухи в Іспанії' наспіли подрібнїйші вісти, з котрих показує ся, що социяльна демо­

кратія враз з карлїстамн не дармує. Б Сараґо- сї стріляно на Губернатора і зранено єго. Гене­

рал Борбон боронив ся перед напастниками са- блею і револьвером. Товиа кидалась на склепи, уряди, каварнї та гостиницї. Вечером облито двери монастира Єзуїтів нафтою і підпалено. По ' улицях здвнгнено барикади. Демонстранти кри

чали тіга Іа гнриЬІісн! Правительство завело стан ' облоги. — В Валєнсиї поставлено також бари­

кади. Товиа з чорною хоругвою на передї ни­

щила склепи і фабрики. Тисячі шиб побито, по- і вивертано трамваєві вози, на жандармів і жо­

внірів кидано камінєм, війско мусїло ужити ору- іЖя. Подібно діялось в Севіллї і Ґранадї. Скіль- і ко убитих та ранених, годі дїзнати ся, ио- ' заяк правительство цензурує всякі телеграми, що ідуть за границю. В Бадальонї (коло Барце- льони) вдерлась товиа до міскої радниці і стрі­

лами з револьверів убила шістьох радників, а 9 зранила.

Цісар нїмецкий ночтив своєю ирисутностию ново заснований клюб реґати в Любецї. В бесі­

ді до членів клюбу замітив цісар, що «будуччи- ну Німеччини треба шукати на морях».

З Преторії!' надійшли вісти, що президент Трансвалю КріГер предложив парляментови за­

кон, користний для Нітляндерів. Закон признає горожаньство тим Йітляндерам, що в;д 7 літ

Митрополит о. Куїловский вже виїхав з Ста- нїславова.

поселили ся в Трансвалю і натуралізували ся.

Сподіють ся, що Анґлїя вдоволить ся сим уступ- ством.

В Італії успокоїлось, але аж по закритю сееиї парламентарної на дні ЗО. червня. Послїд- ні сумні пригоди в поСольскій палаті підкопали однакож дуже повагу парламенту. Рівнож і в Бельгії спокійно від кількох днів. Здає ся, що кабінет уступить, а новий кабінет стягне вибор­

чу реформу. Лише на провінциї демонструють ще социяльні демократи, а в сьвітовій кональни камінного угля в Монс почато нині Генеральний штрейк.

Н о в и н к и.

— Концерт Товариства імени Ів Котляревского.

Товариство імени Котляревского, що завя- зало ся недавно, проявляє свою живу діяль­

ність. І так дало оно в понеділок 3. с. м. кон­

церт. в склад якого входили хорові иродукциї

«Львіского Бонна» та одноактова штука Івана Франка «Майстер Чирняк». Одна, як і друга часть випала дуже добре. Що до самої штуки скажемо ось що: Автор змалював в ній бороть­

бу дрібного ремесла з капіталом, себто фабрич­

ною роботою, в якій дрібне ремесло упадає на користь фабрик. Крім сего дуже ярко виступає тут друга справа: Боротьба заскорузлих поглядів (необмежена власть батька над сином) із по­

ступовими, в якій поступ відносить побіду. Май­

стер Чирняк, тип батька тирана, паде в борбі зі своїм сином, а єго упадок сумнїйший іще то­

му, що той сип поборює єго яко батька, а враз і яко горожанина, шевского майстра. Син, спів- властитель фабрики, перетягає на свій бік всіх давних товаришів батька. Навіть рідна жінка покидає Чирняка, переходить жити до сина. Ли- шаєть ся сам Чирняк з малим хлопчиком. Ціла штука кінчить ся словами Чирняка до хлопця в яких проявляють ся зневіра: Сину, я старий, ти малий, як ми дамо собі раду!

Що до самої гри, то скажемо, що була

« а м а т о р с к а » . Одинока жіноча роля була ду­

же добре заступлена панею Гнатюковою. Ціла її хиба була, що виглядала за молодо на 56 лі­

тну жінку. З мущин грали дуже добре п. Хан- дерис, майстер Чирняк — і челядник-социялїст п. Осип Шухевич. Але як то аматори! Хлопець замітав хату, челядник хотів єму звернути ува­

гу аби не порошив, однак забув ся і сказав в голос: «Ти, не роби пороху на с ц е н і!» — Річ діє ся в будуччинї, мимо сього лист Чирняка був датований: Відень І.)VIII. 1899. Зрештою всьо було як слід. Коли-ж зважимо, що вчерашнє представлене побільшило касу товариство імени Котляревского на яких 100 зл., мусимо бути ли­

ше вдячні аматорам, що підняли ся такої тру­

дної задачі і виконали її дуже удатно. Що до хорових продукций, то скажемо ось що: Пер­

ший хор «Обжинки» Ф. Колесси самою комио- зициєю як і виконанєм иодобали ся дуже пу- блицї. Хто знає однак, чи не булоби вражінє іще ліпше, як би дївчата вийшли із серпами на сцену. Тілько що до формального боку. Та ще чи не ліпше булоби сьпівати наперед поважні обжинкові пісні, а відтак коломийки, що мають лого голосу, сум від значіня слів, що були для і

неї немов незрозуміла, але темна глубінь.

Він встав та відізвав ся вже спокійно:

— Може погуляємо по городі...

Послухала. Встала та пішли в напрямі бо- зової альтанки по зрошеній траві, між двома рядами корчів аґресту.

— Просили би падаючу зьвізду про здоро­

ве батька... Він не почуваєть ся цілком здо­

ровий ?

— О, так! Його здорове дуже слабе... від давна...

— Що-ж є вашому батькови?

— Щось у грудях...

— То сумно; лічить ся, правда?

— Лічив ся перед кількома роками, але тепер вже ніколи не кличе лікаря. Ліки кошту­

ють дорого та не помагають богато, бачить ся по причині бюрової праці тяжкої та обезпилю­

ючої. Ціла річ лежить в сьому, аби тримав ся приписаної гігієни. Мусить рано лягати спати, пити молоко, їсти як найбільше овочів.

Пшиємский замітив:

— Се останнє можна найлекше робити.

Мешкаєте в доволі великому городі, під боком маєте другий іще більший... В городі князя є дуже добрі овочі.

Кляра усьміхнула ся в сумерку. Який це він дивний! Що се має одно до одного, що її батько потрібує для здоровля овочів, та що в городі князя є їх богато ? Поміж двома сими річами нема найменьшої звязи.

Він мовчав та дивив ся на неї, немов би чогось вижидав. Відтак став говорити байду­

жно, як би щось оповідав.

— Нині як раз оглядали ми враз із кня-|

зем брексварню, ананасарню, інспекти — і є там богато ріжних... добрих річий, що князь ка­

зав міні, аби я посилав їх паньству Перківским та в загалі своїм знакомим, коли їх тут маю яких...

Знова перестав говорити, та дивив ся на неї.

Вона замітила:

— Князь мусить бути дуже чемний.

І зараз показала в сторону палати.

— Як гарно тепер виглядає палата із осьві- ченими вікнами! Знаєте? Коли я нині перший раз вечір глянула в сесю сторону, сесї вікна видала ся міні зьвіздами, що миркотять поміж деревами.

Стояли при штахетах, зараз коло альтан­

ки. В тихому повітрю зашуміли наперед легонь- ко дерева, а відтак, немов у відповідь сьому акордови природи, залунали звуки музики. Пли- ли вони від палати ізза осьвітлених вікон та зараз замовкли. Хтось взяв кілька акордів на фортепянї, та зараз таки перестав грати.

— Що се? Хтось грає в палаті? — про­

шептала Кляра.

Пшиємский відповів:

— Се він. Він дуже любить музику, тому граємо часто оба разом.

— Ви граєте також?

— Граю на віолїнчелї, він супроводить міні на фортепянї, або на відворіт. Ви любите му­

зику ?...

В палаті знова залунали акорди та тепер вже трівали довше, та зливали ся зі слабим шумом дерев. І сей шум утих, а фортенянові акорди іще сьпівали.

Кляра відповіла шептом:

— Не можу ніколи слухати музики без я- когось зворушеня.

— Часто слухаєте її?

— Від смерти мами, що грала вечерами батькови, чула я музику у знакомих двічі, або тричі...

Пшиємский здивував ся.

— Чи-ж се можливе! За чотири роки чу­

ти музику двічі, або трічі. Як ви можете жити без музики?...

Відповіла з усьмішкою:

— Чи-ж се велика річ, іцо не маюсеїпри- ємности?...

— Так, правда; — притакнув — чиж се така важна річ не мати в житю нрием пости...

особливо в такому віці...

— Так я виросла вже давно...

Глянув на небо.

— Чи зорі падуть іще?

(Далі буде).

з бути немов забавною частик» обжинок? Та се

вже річ автора.

З а те другий хор «Веснянки» М. Лисенка, хоч показав велику техніку нашого Бонна і щи­

ру працю діріґента та сьпіваків коло виконана сього хору, прогрішив ся самою композициєю

€ се молодечий твір Лисенка в якім на жаль музик, що не е сьпіваком, не з ’умів затримати міри в тонациї. Соиранїстки мусїли перейти тяж ­ ку пробу відсьиіваня високих тонів—так що ж!

Повело ся се їм меньше щасливо. Слухачі мали нагоду пересьвідчити ся, що соловеї жиють ли­

ше в піснях україньскнх сьпіваків... ч

— Засїданє Виділу Руского товариства педа­

гогічного, відбудеть ся в суботу дня 8. липня о годині 6. де звичайно.

— Інтернат в Сокали Комітет інтернату ого­

лошує конкурс на 80 місць вільних для канди­

датів ц. к. семинариї учит. в Сокали. Комітет;

приймає учеників убогих що відзначають ся і пильностию і добрим поведенем і то на к у р с ! приготовляючий за місячною оплатою в квоті|

5 зр., на І. II. III. і IV. рік без доплати, лиш за і відступленєм побираної стипендиї педагогічної..

Крім того винні всі нововстуиаючі зложити од- і

норазово 5 зр. на прибори наукові. Інтернїсти одержать цілковите утримане, крім одежи, кни­

жки шкільні, о скілько їх стане і старанний на­

гляд. — ГІоданє о принятє треба вносити на ру­

ки дирекцні ц. к. семинариї учит. в Сокали, найдальше до 25. липня с. р., і долучити: 1. ме­

трику хресту в доказ укінченого і 4. року житя;

2. сьвідоцтво шкільне з укінченої що найменше VI. кляси народної, або її. ґімназияльної, зглядно реальної, евентуально з курсів семинариї учит.;

3. сьвідоцтво моральности, в разі перерви в , шкільній науці; 4. сьвідоцтво здоровля, в н с т а -!

влене ц. к. повітовим лікарем; 5. сьвідоцтво у-!

божества. — Ученикн приняті до інтернету м а-|

ють заосмотритн ся в потрібну одіж, біле, по- і

стїль (з виїмкою сінника), а також ложку, ніж і і вилки.

— Курателя. Віденьскі часописі подають до , відомості! оповіщене місько-делєґованого суду середмістя у Відни про наложене лурателї на ґр. Марию Пінїньску, жінку мінїстерияльного радника, брата галицкого намістника, по причи­

ні марнотратства. Куратором її установлено екс- міністра д-ра Білиньского. Нинішня ґр. Пінїнь- ска звертала вже в 15 році ж тя увагу всіх на себе. В 18 році житя звінчала ся з Станіславом Пінїньским, і замеш кала у Відни. Коли однак чоловік не звертав на неї великої уваги, пані Пінїньска стала бувати в ріжних товариствах та видавати великі гроші. В кінці зачала робити довгії аж чоловік мусів зажадати, аби її суд взяв під курателю. Тепер мешкає вона я трина- цятьлїтною донькою в віллі на Верінґ.

— Ластівки вигибають. Наукова часописе Ьа ї^аіше доказує, що ластівки і иньші птиці виї­

даючі насїкомнх вигибають у Франциї. В Пари­

ж а і північно-східній Франциї не ма вже ласті­

вок. В деяких місцях причини сеї появи є льо- кальні, а в иньших ластівки погибають від мо­

ди і кухні. З а приміром Альжіру і Тунісу також у Франциї ловлено ластівка в сільця і виро­

блювано з них паштети, або уживано яко суро­

гат до т. зв. паштетів з жайворонків. Около 1880 р. взяла ся до нищеня ластівок мода, котра мілїони сих пожиточних сотворінь оса­

джувала на жіночих капелюхах. Так прим, від січня 1805 до цьвітня 1896 на стацию зелїзни- чу Непйауе прибуло 140 пак, що містили 11.000 кільограмів випханих а радше випатрошенпх ластівок. Ш кірка з упіренєм одної ластівки мо­

же важити пять Грамів, отже на 11.000 кільо- ґрамів ваги пійшло звиж два мілїони ластівок А се дати лише в однім случаю!

— Можливо, що виграє справу. В Брукселї появила ся недавно брошура звернена проти тамошному театрови «йе Іа Мопиаіе*, в якій безіменний автор грозить навіть процесом про відшкодоване за страчений вечір, а то по при­

чині гіритемненя сьвітла в салі на представле­

нні ваґнерівского «КЬеів^оІй». Купив собі від білетера лїбретто опери, не міг однак читати єго, бо в салі було темно. Із сим оригінальним добродієм тримає руку богато иньших осіб, що рішили ся приносити на представлене ручні ліхтарні.

— Реформу дитинячих візків, дуже важну лід гігієнічним зглядом, перевів якийсь фабрикант в той спосіб, що вводить в них припинану зе- лїзну сітку яко матерац. Сей візок заступає колиску та усуває потребу перинок та подушок, які доволі тяж ко можна пересушувати. Метале­

ва сітка, яку можна виймити в кождій хвилі та вичистити, унеможливлює множене ся блощиць.

В літі на проходах сеся металева сітка є ко­

рисна з того взгльду, що не нарить.

— Варварство. З Вільмінґтонї в північній А- мерицї була тамошня иублика сьвідком практи­

кованої там від довшого часу екзекуциї, що па­

хне дуже варварством. Виноватих мужчин, ж і­

нок та дїтий нривязують голих до стовпа, та кат мордує їх батогами. Для місцевого проле- тарияту є се рід представленя так щось, як для Іспанців борба биків. Виновитих карано за

дрібні провини, як ось за крадіж проживи, за що після законів належить ся їм кара 10— 14 днів арешту. Та они дістали по 15—50 буків сплетеним зі шкіри слоня батогом. Один із засуджених був підчас битя такий спокійний, що ані один єго мускул не затремтів, але коли єго відвязано від стовпа по екінченю кари, кинув ся на ката та був би із ним розправив ся, як би не помічники, що зловили назад до тюрми.

Иньший перед виміром кари кинув ся катови до ніг, та став єго просити, аби не бив дуже сильно. Коли однак тяж ко побитого привезено до тюрми, сконав на порозі. Але були і такі, що при кождому ударі робили дивовижні рухи, та бавили сим публику. Про одного з таких о- новідає кат, що се старий єго клієнт, якого ка­

рав вже зі двайцять разів. Був се якийсь му- рин, що привик вже здаєть ся від дитини до такої кари. По вимірі кари відвозять всіх кара­

них до тюрми, де сидять аж погоять ся їм рани.

— Дрібні вісти. Казимир ґр. Баденї і пані мар- шалкова Станїславова ґр. Баденьова виїхали в суботу вечір на вінчане доньки Гр. Станіслава Баденього з Браниць. — У Львові лучило ся кілька випадків скаженини між псами; магі­

страт видав в тій справі Острі заряджена. — В Новім Санчи найшла полїция гниючого трупа дитини на стриху директора місцевого гппиталя Чаплиньского і зарядила слідство.

Т е л є ґ р а м и.

Відень, 4. липня. Цісар від'їхав вчера до Ішлю на літний побут. Ґр. Тун виїхав до ІІешту і 3. липня конферовав з Сельом. Предметом кон- ференциї була формальна сторона угоди. По ухваленні угоди в угорскім соймі цісар рівноча­

сно з санкциєю уповномочить ґр. Туна до одо- бреня угоди на основі §. 14-го. Ґр. Тун верне до Відня 4. липня рано.

Пешт, 4. липня. На вчерашнім засіданні сойму стояла банкова і валютова справа. Опо- зиция промовляла за орґанїзациєю окремого угорского банку від 1. січня 1900 р. (Якими ка­

піталами? — не сказано. П р и м . Р е д .). Нині иродовжає ся дебата.

Париж, 4. липня. Оборонці Драйфуса (Де- манж і Ляборі) навістили вчера свого клієнта.

Драйфус виерве довідуєсь про заходи, які в по- слїдних двох роках нредиринято у Франциї в єго обороні. Деяких справ, як увязненя Пікарта і смерти Генріого він просто не розуміє.

Рим, 4. липня. Суд потягнув до відвічаль- ности тих чотирох послів, що на засіданні пар­

ламенту 30. червня розбили урни до голосованя.

Брукселя, 4. липня. Сторониицтва лівиці домагають ся стягненя виборчої реформи, роз- вязаня парламенту і плебісциту в справі вибор­

чого закона. Іийерепсіапсв доносить, що прави- тельство па певно змінить проект виборчого закона.

Петербург, 4. липня. Цар не ириняв депута- циї, зложеної з француского сенатора Траріє і 7. професорів европейских університетів, котра то депутация хотіла вручити цареви пропамятне письмо в фіндляндскій справі.

Малий Фейлетон.

(Вже ксендз, не піп; нащо П олякам учитись по руски? „біда навчить попити?; я к виглядав би ру- ский плуг; нема лиха, щоби на добре не вийшло.

От я собі на селі — як добрий патріот ру- ский — нічого не роблю, лиш читаю часописи та на вус мотаю, дарма, що вуса в мене »нї- тутї» — як каже мій сусід, також без вусів, бо ми оба «ксєндзи». Ксєндзи — бігме «ксєндзи»- маю се чорне на білім і то аж від п. Сеферо- вича, котрий відповідаючи на моє зажаленє на почтові непорядки відповів мені по руски і ру- скими буквами правонисю в декотрих словах фонетичною, а троха твердо-етимольоґічною, - дав своїй відповіли адресу: До Преподобного ксєндза і т. д. Ну, нехай Єго Ексцелєнциї гар­

буз — за таку рущину! Але мені таки се під­

лещує, що прецінь наші центральні власти якось того »ксєндза« шанують і дають єму троха ев- ропейский титул, бо наші провінциональні вла­

сти от хочби моя »почтарка«, або секретар ви- дзяловий бувають меньше чемні, бо они мене ніколи инакше не величають, лиш >попом<, а коли їх «бленкитна» кров в ліпший вправить ся рух, то таки просто >москалем».

Однак всьо то якось не мотає ся на мій голений вус, а лиш тота петиция руского педа-

ґоґічного товариства до міністерства просьвіти^

До чого то укладати такі петициї? На що сило­

міць тягнути наших сердечних другів до науки рускої мови?! Хиба на те, щоби колись і тих кілька катедр та посад, які доси виключно Ру­

сини займають — віддати в руки приятелів?!

Хибаж малаб >Просьвіта< таку хрію в соймі, якби н. Цєлєцкий не умів по руски читати ?!

Добре, що сей пан «благородний» та і з «чистої»

прихильности до «рускеґо людку» відступив від свого внесеня — а колиб він був меньше бла­

городний, то... то... мислите, що тих три тисячі не пішло би на Вавель або до Цєшина?! А тоді щ о? Чи «Просьвіта» удержала би ся, та «Сво­

бода» могла би в своїх стовпцях поміщати спра- возданя п. Короля?!

Властиво не розумію, що п. Барвіньскому так дуже залежить на тім, щоби урядники себ­

то будуче ц. к. ноколїнє так конечно навчили ся по руски? Ані мені в голові, що п. Ґалецкі не вміє по руски. А щоби вмів — на се не треба школи, ні курсів, в нас єсть приповідка:

навчить біда попити. Ось і ціла штука, щоби навіть такі мазуркевичі навчили ся по руски.

Лиш біда, що наші попи мало роблять тої біди, тай і власти не навчили ся ще «попивати», бо попівскі письма ідуть і дальше до всіх властий в «уржендовій» мові. От н. пр. отець Е. Ч. в по­

віті Т. ще не вміє варити руского письма, хоч він і не холмчак. Але се не лиш духовні сему винні! Наші адвокати тнуть дальше «супліки»

по польски, і т. д. А що було би, якби так що день до суду вплинуло 20 суплїк по руски? Чи про се має голова боліти Русинів? Побачили би ми, що би з того вийшло, колиб ми були... Ру­

синами. Тоді курсів не потребували би жадати

— ми, а хтось другий, в чиїм інтересі лежало би, позбути ся плїків ехЬІЬІІ-ІВ.

Ну, але ми собі часом наївні — а часом сьмішні, та вміємо на других кричати, або на перекір доскулити друг другу. Ми, вибачте, як пси жеремось між собою, і то на кождім ступни.

Якби так зійшло ся двох Русинів купувати що- небудь спільного, от хочби плуг: думаєте, що купили би? Один хотів би зі шлапою, а другий просте «рухало ческе» — а прийшов би який радикал, та велів би конечно додати чересло або підскибовця: єму конечно треба би вибачте якого «рила»...

Висока ц. к. Рада шкільна краєва, хоч і яка она там, а прецінь мудро зробила, що зро­

била науку язика руского взглядно обовязко- вою, а'загальний поступ з курсу не буде впли­

вати на степень промоцийний. Ось такий слу- чай зайшов в одній школі у Львові: був профе­

сором рускої мови др. Ст.; сей ревно займав ся і молодежию і наукою рускою, і довів до сего, що студенти-Русини за гріх собі уважали опу­

стити годину рускої мови, хоч она і надобовяз- кова. Тимчасом на слідуючий рік прийшов дру­

гий професор, також доктїр, а імя єму Л.! Сей зробив по руски! Згуртував учеників цілої шко­

ли на купу, і жадав від учеників найвисших кляс, щоби уважали враз з школярями найниз- ших кляс, як тоті... гикають і акцентують. Д а­

ремно представляли абітуриєнти пану Д-рови, що се для них не наука, а страта часу, що їм належить ся щось більше, іменно наука літера­

тури, так як було за попередного професора.

Тоті представленя поскуткували о стілько, що пан Др. влупив ученикам найвисших кляс на перший курс «двійку» і клясу сю вписав їм в сьвідоцтво, — дарма що мали від попередного професора загальну ноту «відлично». Студенти громадно вирекли ся дальшої науки рідної мови.

Але недовго — і пана д-ра Л. мусів заступити иньший учитель.

Ось — нема нїчо злого, щоби на добре не вийшло. Нехайби загальний поступ з рускої мови впливав на промоцию, вже були би на тім поли «небіщики»: і школярів були би навіть не припустили до іспиту матурального — а Бог знає, колиб они могли вступити до висших за ­ кладів наукових. А так — завдяки Соймови і Раді шкільній — сего року 5 реалістів перехо­

дить на техніку — проти руских інтенций ру­

ского доктора від руского язика.

Комар.