Ч. 10. Львів, пятниця, дня ІЗ. (2 6 ) січня 1906. Річник
X.
Передплата
т »ЄУСЛАНА< виносить:
в Австриі:
■И КІЛИИ рік аи пі в року
«в чверть року ви місяць .
. ЗО кор . 10 кор . 6 кор
Г70 кор
За границею.
а* ціаии рік . . 16 рублів хбо 36 франків вж вів року . . 8 рублів
або 18 франків Поодиноке число по 10 сот.
• Вирвеш ми очи і д у ш у ми н и рн еш : в не в о аь м еш м и л о сте < віри не в о аьм еш ,
«о руске ми серце і віра рус.ка.< — З Р у с л а н о в и х псальмів М. Шашкевича.
Виходить у Львові що диа крім неділь і руских еьвят
• о ‘|і год. пополудня.
Редакция, адмінїстрация і експедиция >Руслана< під ч. 1.
ял.Дом6ровского(Хорунщини).Екв- педиция місцева в Аґенциї Со- колонского в пасажі Гавсмана.
Рукописи звертав ся лише на попереднє застережене. — Реклямациї неопечагані вільні від порта. — Оголошена зви
чайні приймають ся по цїиї 20 с. від стрічки, а в •Наді
сланім» 40 с. від стрічки. По
дяки і приватні донесеня по ЗО с. від стрічки.
Подорожний мінїстер-прези- дент.
(X) Може ні оден мінїстер-президент, хоч би за весь час довшого урядована не наїздив ся тілько, як бар. Феєрварі, хоч єго нрезидентура не така то давна. Справ
ді й перечислити вже годі, скілько раз пе
реміряв він вже дорогу з Будапешту до Відня і на оборот, так що справді можна єго назвати иодорожним мініетром-ирези- дентом.
Ледви вернув минувшої неділі попо
лудні з Відня, а вже в понеділок нечер знов явив ся у Відні і був знов ві второк на послуханю у монарха.
Внравдї запевняють з Будапешту, що сю подорож спричинило зірване перегово
рів з Сербією і потреба зачиненя угорскої границі для ввозу сербских свиний, і волів, одначе границю вже таки зачинено, хоч може потреба мінїстрови-президентови за сягнути ще поручень що до дальшого по- ступонанн супроти Сербії.
Всеж таки не дасть ся заперечити, що головною цїлию приїзду Оар. Феєрварого до Відня є таки угорске пересиленє ягляд- но можлива єї розвязка супроти того, що вже в марцю має знов зібрати ся сой.м і тре
ба заздалегід обдумати, що з ним зроби
ти, чи відрочити, чн розвязати. Імовірно розходить ся отже тут о н о в і п р е д- л о г и к о а л і ц и і, котрі бар. Феєрва
рі має п о д а т и д о в і д о м о с т і ! м о н а р х а яко нослїдню може пробу до порозуміня. Замітно також, що, як звіща
ють з ГІеійту, бар. Феєрварі перед виїздом
Іван Остап.
Ґ А З Д А .
(ІІрисьвята ВП. др. В. Щурагови).
— А, гості, кумонько, гості! Прошу вашецї. Сідайте. Чому не поцілуєш, Ода- рочко, мамунцї в руку? Зараз мені »цьом«.
Таж то твої мамунця, а якже мамунця.
До хресту тримали. Булочку принесуть з міста.
Одарка поцілувала. Було се маленьке девятьлїтне дівча.
— Як там коло вас кумцю ! Здорові- моцні?
— От біда тай тілько. Старий мені відумер. Пятеро діточок лишив. Цілу че- редоньку.
Бідна моя теперички головойка... а якже, бідна...
• — Чула, чула — і довго кивала го
ловою.
— Сідайте вашецї, розгостїть сн — і стерла хвартухом лаву. — А ти Одарко взуй мої чоботи, возьми хлящинку і мого
ричу принеси.
Озьде маєш шісточку.
— О, що ні, кумцю, то ні. Я тільки на хвилю забігла. Від кума Пилипа з пра- знику йду. Ш кода вашого труду тай нм-
із Пешту був на послуханю у архікнязн Й о с и ф а в буднньскім бурґу.
Як відомо, не давно ґр. А н д р а ш і переговорював у Відні з міністром війни П і т т р а й х о м а між ними, як запевняє дненник «Аг В)8৻ уложено у с л і в я, під якими коалїция була би готова утво
рити міністерство Ті у с л і в я отже яко т і п і т и т домагань коалїциї Феєрварі пред- ложив монарсї. Впрандї удержують сі у- слівя в тайні, одначе запевняють, що к о- а л і ц и я в найдразливійшій справі в д о в о л и л а б и с я я к о ю с ь з а г а л ь п о ю з а я в о ю і о б н я л а б и н а т і й о с н о в і к е р м у д е р ж а в н у .
На основі тих вістий останними часа
ми витворили сн погляди, мов би розвязка угорского иересиленя була близшою кінця, як би думати можна.
Одначе ті, що признають сн до таких поглядів, забувають, що монарх ані на по
лос не думає зробити більше уступок, як се свого часу заявив т. зв. комітетові! де- вятки. Годить ся отже пригадати ті уступ- ки, на які згоджував ся монарх а іменно:
1) щоби офіцирский корпус австро-угорских полків був так з лож: ний. щоби по змозі уторені ОфЩирй Пули приділені до угор
ських полків спільної армії; 2) щоби подба
ти про приріст угорских офіцирів через по
множене місць у війскових школах. В тих інститутах має бути мадярска мова виклад- ною. 3) По заведеню нового закона карно
го війскового мають уживати в Угорщині маднрскої мови яко урядової. 4) Справа прапорів і емблєм має бути управильнена відповідно державно-правним вимогам У- горщини.
Монарх готов отже повірити коалїциї барасу. Я зараз таки й забираюсь. Гадала навідатись трохи до кумоньки.
— Таки не пущу. А то спогадаю, що цураєтесь бідної вдови. Сідайте. Перше и- накше було, докіль старий жив... а тепе
речки знов инакше.
І знов кивали головами.
— То хиба я й также що доложу — і почала витягати хустину з за пазухи.
Витягла, розложила на столі і пошукала вузлика.
Почала розвязувати. А помагала собі при тім зубами. Наконець відчислила гро
ші і прикликала Одарку.
— Маєш дитинко ще шістку і купи за дві. А озьдечки ще тобі два крейцарі на булочку або балобончики.
— Та пощо вам тілько заходу. Ви- стане й за шістку. А подякуй Одарко, по
дякуй і вертай ся скоро.
— А що, не »ходить« ваш ? — і при
ступила таємничо до Мотруни. — А мій вам перший — царство йому небесне — то вам кажу, таки ходив! І хрест на се, що ходив! А якже кумцю... Таки во-во виділам його своїми очима. Я собі з по
чатку »байбардзо« — молода була — не боялась. А потім таки убоялась. Бувало ще й не згаш у каганця, а він вже небі- щик коло ліжка. Такий вам блідий, тай
керму державну, наколи она згодить ся на сі точки програмові. Иншого рішеня не ду
має Корона допустити не в тій цїли, мов би бажала «виголодити» коаліцию прово- лїканєм справи, але в надії, що коалїция прийде до зрозуміня, що пересиленє не може довше тривати, наколи край не має дійти до повного розладу із шкодою еко
номічних інтересів. Колиж коалїция не на
верне ся до сего погляду, тоді будуть мі- родатні чинники глядіти розвязки переси- ленн б е з к о а л ї ц и ї і задля того по
літичні круги угорскі повинні приготовити сн на се, що м і н і с т е р с т в о Ф е є р в а р о г о д о в г о щ е м о ж е о с т а - т и п р и к е р м і в У г о р щ и н і . '
Масакра в Тарнавици ліспів.
Пос. др. Евг. Олесницкий описує ось як сумні наслідки вшехпольскої прово- кациї :
В дорозі до Надвірної в неділю 21. с, м. дізнав ся я, що на сей день скликано велике кіче селяньске до Тарнавицї лісної, пів милі від Надвірної.
Коли я прибув до Надвірної, явилась до мене депутацин з Тарнавицї і заявила, що віче заборонене, але відбудуть ся дові- рочні збори, і просила мене там конечно приїхати. Полагодившись з моєю місиєю в Надвірній, я виїхав фінкром о год. 2 * 1/3 по полудии до Тарнавицї. На жаль, приїзд мій був спізнений. Саме перед моїм приїздом відбулась масакра невинних, спокійних лю- хитаєсь, тай киває до мене руками — а потім розвієсь як та мана...
— Мій не то. Де йому й ходити. Та
кий за житя ще хирляк був. Хирлнв-хир- лнв цілу божу Пилипівку — ні сюди, ні туди... Сам він і н вже Боженька просила, аби то скінчило ся раз... Крівлею плював, а зсох вам немов та тріска. Кажуть, сухо
та зсушила його... І скінчив наконець. А тільця було в йому як в того воробляти.
І в деревиско не було що вложити.
Прийшла Одарка. Мотруна застелила стіл. Накраяла хліба, наклала зубців чо- снику і поставила тарілку зі солею. По довгих торгах сіла кума за стіл. Почали пити.
— На здоровлє вашецї!
— Пийте здорові!
Пили і закусували хлібом і по
сни ком.
— Та бо то кумцю, якби не та го- рівка — шкода, що тепер така дорога — то здаєсь, не видержала би того довше.
Онофрик — він в мене тепер ґазд а — по цілих днях в дворі. В дома сиджу сама і надькаюсь з дітьми. Часом найде вам така »думка...« От й не говорити лучш е—
і почала обтирати рукавом слези.
— Ш кода, добрий був хрестянин і кум добрий — і собі обтирала слези.
— Так Бозя хотіли, не верне ся...
Пропало... Пийте кумцю.
дий, а хід цілої події був, як се я зараз ировірив на місци, ось який:
До Тарнавицї вислано .жандармерию і відділ війска під командою молодого по
ручника. Війско застало кілька тисяч на
роду зібраного з многих охрестних сіл Віче було заборонене, тож лише мала гро
мадка могла зійтись на довірочні збори, котрі відбулись за письменними запросина
ми в одній піопі. Я сконстатував, що при вході до шопи стояли аранжерн з лїстою запрошених і впускали лише тих, що мали запросини на письмі.
Ж андармерия, як лише прийшла до села разом з війском, арештувала відразу академика Осина Охримовича, за єго участь у вічу, яке перед кількома днями відбуло ся в Переросли, і забрала его до Н адвір
ної. Се арештоване відбулось провокацийно, перед лицем тисячів народу, котрий ба
чив, що Охримович поводив ся цілком спо
кійно.
Відтак слідували події описані в вче- рашній дописи до Діла. Народ заховував ся цілком спокійно, а війско кинуло ся на народ сейчас по приказї жандармериї «ро- зійти ся»! А що тисячі народу не можуть з вузкого місця від разу розійтись, то від
діл війска, не питаючи богато, припустив штурм з баґнетами, а поручник помагав їм шаблею. Ранено пятьох людий, з тих од
ного шаблею в руку, деяких в плечі з за
ду, отже очивидно утікаючих, а не атаку
ючих. Ранені: Онїфро Семенів війт з Тар
навицї, котрому баґнет пробив ребро (сего раненого я не бачив, бо відведено его до дому; рана має бути тяжка), Михайло Савчиньский з Переросли в руку баґнетом, Дмитро Сукновский з Парища баґнетом в плечі, Семко Лавришин баґнетом в плечі, Іван Свідрук з Надвірної шаблею в руку.
Всіх чотирох послїдних я бачив і оглядав їх рани. Баґнети пробили грубі кожухи, о- панчі і сорочки. Рани, на щастє легкі.
Я приїхав як раз по тім атаку і за став таку ситуацню:
Війско стояло в рядах з баґнетами в руках, а тисячі народу стояли здовж улицї рядом преспокійно — серед гробової ти- шини — ніхто в сьвітї не міг би був по
думати, що перед хвилею відбулась тут кровава масакра...
Нарід окружив мене сейчас, а оден чоловік (котрого імени вже не тямлю) ви
ступив наперед і коротко оповів, що стало ся. Я промовив до народу, поручаючи рів-
— Вам би віддатись тепер. Ш кода ґ а здівства. Либонь й ялівчину маєте, ту бу-
частеньку.
Треба ґазди.
— О, що ні, кумо, то нї! Не треба мені того клопоту. Не пильно дїєсь. І так докоратаю уже свого сьвіта. Ґаздуватиму з Онофриком. Він в мене золота дитина.
Молодий ще, молодий... — на Онофрея чотирнайцять літ минуло — а більше вдасть, як котрий старий;
Не пильно дїєсь менї. Зрештою, моло
дий не схоче »приставати« на дїти, а ста
рого з дітьми я не хочу. Прийдуть зведе- нята, а з ними халепа і бійка в хату. О, що нї кумо, то нї, — і заперечила голо
вою — не треба мені иншого ґазди. 0- нофрик в мене не аби який ґазда.
— А я радилаб розміркокатись вам.
Онофрик добрий робітник, але вам пора
доньки треба. А Онофрик ще майже ди
тина.
Я це так не із себе кажу — мені
»байбардзо« до всего — але, старий Бе- дрій переказав, щоби міристав*. Він вдо
вець. Также гарує своїм сьвітом. Нікому обіпрати, ні обзолити. І діточкам мусить сам варити страву. Трійко їх має...
— Нї, кумцю, нї. Я таки пе по
новагу духа. Та сего не було й потреба, бо спокій був взівцевий.
Я удав ся до одної з сусїдних хат і попросив з собою кільканацять найповаж- нїйщих людий, а ті поінформували мене о всіх подробицях події. В.дтак зайшов я на хвилю до людий, де відбувались збори. По
просивши у жандармів письменного запро
шена, я увійшов до середини. Було зібра
них около 100— 120 людий. Промовляв про реформу виборчу референт-селянин так супокійно, що подивляти треба було рівно
вагу єго і слухачів в тій хвили, коли про
лито невинну кров. Я промовив до зібра
них коротко, а відтак, вийшовши, перей
шов побіч численних рядів народу, що сто
яли на улицях села, і поговоривши, о скіль ко час позваляв, тут і там з поодинокими людьми. А що час від'їзду поїзду зі ста- циї Тарнавицї був недалекий, я удав ся на стацию.
Зібраний нарід двигнув ся цілою ма
сою за мною, а за народом иомашерувало війско і жандарми. В тім величезнім похо
ді прибули ми всі на стацшо. Нарід, при
бувши скорше, уставив ся довгими рядами здовж перону, а війско стануло по другій стороні уів-а-уій народу, тримаючи в руках карабіни готові до атаку. Так стояли ті два ряди против себе зо двайцять хвиль, аж до приїзду поїзду, а вокруг панувала тишина, хоч мак сій. . нї одного слова, ні оклику, ні пари з рога. Приїхав поїзд, я всів, попращав ся з народом німим покло
ном... тисячі шапок піднялись в гору, од
нак ие упало нї одно слово...
Описую се так подрібно, бо вчерашне 81о\їо роїзкіе принесло вже телєґрами про тарнавицку аферу, в котрих пише: <І)г. 0 - Іевпіскі сксіаі изрокоіс Нині, аіе Ьег «киї- ки, Ьо \\’іек$208С Ьуіа рі]апа». Везвстидна, безсовісна лож! Яко очивидець стверджую совісно, що поведене народу було так су
покійне, так приличіїе, що хиба пяний був кореспондент і інформатор 8іо\у а ро1§к-ого, котрий міі подібну інсинуацию і лож в курс пустити...
Я певний, що коли б віча не заборо
нено і тим людям позволено свобідно ви
конати запоручене законом прано зборів, віче відбулось би було в найліпшім ладі і без якоїбудь небезпечности; однак тут ходило іменно о те, щобл спровокувати нарід, викликати якубудь авантуру, котра була би відтак доказом на оправдане мір виїмкових. Авантури викликані не удалось, але иролуто невинну кров народу... Маса- кру тарнавицку уважаю тяжким злочином супротив народу і справедливости, а одві- чальність за ню паде лише на безсовісних провокаторів, котрі впровадили і даль
ше спроваджують репресалії в Надвірян-і щинї.
Арештовано кромі акад. Охримовича ще акад. Чорненького і селян Михайла Боркойского в Тарнавицї, Ілька Га іриляка*
з Камінної і Марисю Присяжникову з Це-!
реросли. Надіюсь, що но переслуханю ви
пущено їх на волю, бож нема ніякої при
чини уважати їх за злочинців і нема зо всім причин, котрі би що до них оправду
вали слідчий арешт, або взагалі довше придержанє.
Додаю, що вість Зіоиг-а роївк ого, що я в неділю взяв участь в цілім ряді віч в повіті станиславівскім, є хибна. Я, на жаль, не міг в однім дни бути і в Надзі- рянщинї і на вічах в Станиславівщинї і длятого про ті иослїдні віча не можу ні
чого сказати.
Др. Евгеп Олесницкий.
Д О п и с ь
з Бобреччини.
(В ічевий р у х — а сьвящепьсгво).
Вічевий рух в нашім повіїї росте з кождим днем вельми прискореним темпом, (Конець буде).
з чого можна заключати, що незабаром і найбільш глухий кут пірве за собою та могуча народна хвиля. Всюди одноголосно ухвалюють резолюциї, домагаючись рівно- правности Русинів на поли виборчої ре
форми та шлють їх на адресу цісаря і бар.
Ґавча. Однак признати треба, що ціла та орґанїзация спочиває з малими виїмками виключно в руках місцевих або повітових провідників — селян та міщан, як пр. п.
Миколи Моха зі Звенигорода (якого стере
же тепер двох жандармів, бо п. староста знайшов в єго домі якусь »заразу<), п.
Прибили і н. Орлевича з Романова, п. Си- сакд з Коцурова, п. Юськевича з Бібрки і многих инших, які не зважаючи на пере
пони зі сторони ц. к. староства, не оминають жадного віча, нї довірочних нарад та го
рячими словами загрівають дооколичні се
ла до лєґальної борби за належні нам пра
ва. Тим щирим патриотам, тим камінярам поступу в Вобреччинї належить ся дійсно честь і повне признане за їх • невтомний труд, та лиш радуватись треба, що наш мужик в так важній хвили вже в силі є сам собою повести!
Однак сумно і ю дуже сумно, що в сій норі, де рішає ся доля всего руского народу, майже всі духовні пастирі бобрец- кого повіта покинули своє стадо вірних, бо крім о. Сїнгалевича з Романова та о.
Зацерковного з Водник, який бере живу участь майже в кождім вічу, чи довіроч- ній нараді в повіті, а може ще й крім дчох-трох инших — решта або зовсім бай
дужно, або навіть неприхильно відносять ся до сего вічевого руху, а тим самим до такої актуальної і кождому Русинови так дорогої справи, якою є виборча реформа.
Аж ніяково признати, що крім згаданих сьвящеників прочі не то щоб занялись скликанєм віча хоч в своїм селі, але на- ' віть не вкажуть своїм людям дороги до сего, а на скликуваних мужиками вічах чи довірочних зборах не уважають за від
повідне навіть показати с я! Се вельм и х и бна політика і заховуване своєї »поваги*, бо ся »покага« істнує хиба у їх власнім і звісно, жінчинім пересьвідченю, а ширший загал бачить в тім лише шкаралуиство. са
молюбність, держане паньскої клямки, брак любови до народу — отже всі пороки, які можуть справедливу повагу і популярність сьвящен.іка тілько иідорвати.
Народ прозрів і найтемнїйшиії зрозу
мів вповні велику вагу сеї хвилі Тому як раз з великим огірченєм ззиравсь він на своїх духовних пастирів, які під ту нору далеко відстали від свого стада. Народ сьвідомий сего, що хто в тій переломовій хвили не з ним, тон против него, той єго ворог. А ворогови народ не ст^не прияте
лем! Про сумні наслідки того рода напру
жених відносин вже й злишне згадувати.
Цікаво лиш, о скілько возьмуть собі до серця ті Всч. Отці послїдний лист пастир- ский і нримір владик-ів, які лично в депу
тації! заступались перед престолом за ру- ский народ і виборчу реформу. Однак мо
жна припускати після деяких певних під
став, що більшість сьвящеників у нашім повіті перейде на жаль над ним до днев- ного порядку. »Горе Вам всім, щосьте бу
ли ні зимні, нї горячі!* — каже св. Пи
сьмо. Не час тепер бавити ся в аристокра
тів, коли весь сьвіт демократизує ся, а для нас настала горяча доба самооборони пе
ред політичним покривдженєм. Хотять ви
ставити нас на наругу всіх народів Австриї і завести виїмкову посередність виборів, илюральність голосів, якої нема нігде на сьвітї; хотять нас зробити австрийскими Ботокудами, при яких польска культура мусить стояти на сторожи! Не час тепер дбати про власні вигоди, поорідну дрімку переносити над денервуюче віче народне, а треба вам, панотчики, припасти до груди народа, надслухувати удару єго живчика, усмиряти нетерпячку щирим, відважним і отвертим словом, а загрівати до витрева- лости в легальній борбі, до пожертвованя
за справедливу справу, до горячої любови многострадальної, а визволяючої ся Нень- ки-Ук аїни!
М. —ий.
Н о в и н к и .
— Календар. В п я т н и ц ю : руско-кат.: Єрмила, Стратон.; римо-кат.: ІІолїкарпа еп. — В с у б о т у : руско-кат.: Отців синайскпх; римо-кат.: Ио
ана Златоустого.
— Заг. збори Тоз. їм Котляревского, начначе ні на вчера, не відбули ся з причини браку ви
маганого статутом к »мплету. Слідуючий речи- нець зборів припаде на перші дчи лютого.
— Народні віча в справі виборчої реформи відбудуть ся: дня 28. с. м. в Ракові і в Надїєві) (іюв. Долина), в О трівци (пов. Коломия); дня) ЗО. с. м. в Бережанах о 11 год.; дня 2. лютого І віче Русинів у Віднн о 7. год. в готелю Впіоп, ЇХ, КичесІогГегйІг. 25.
— Русини в справі виборчої реформи. З Пере- мипілянщини пишуть нам: Велике нар >дне віче, в справі реформи виборчої відбуло ся в Сьвіржп в понеділок дня 22. с. м. Віче зібрало ся в хатї одного селніїииа, а крім него промовляли до на
роду референти через вікна На просторім обій стю зійшло ся понад 4 тисячі народа так м і
сцевих як і з Гаїв, Романова, Гринева, Водник і т. д. Поміж зібраним і було много латпнників і жидів. ПредсїДателем вибрано о. 0. Зацерков- ного з Водник, секретарював п. Іран Вовк, селя- яин-патриот з Гаїв. Виборчу реформу реферував п. Ґерпновнч зі Львова. Бесіду почав словами:
„Мир Вам братя Русини, Роко) г \У аті Поляки і Шолем Алхем Ж иди!" Зазначив, що Русини подають дружну руку і серце так Полякам як і Ж идам ДО спільного діла за краешу долю. По
яснивши теперішну виборчу систему, підніс ва
гу нинїшної акциї. В дискусиї промовляли: Ча- бак, Прибила, Орлевич, Гейден, Ігнат, Ляш, Ста- сик і о. Сїнґалевич з Роман ва в справі діяль
ності! наших владик за реформою. Похід зложе
ний з 4-тнсячної маси рушив до місточка, сні ваючи пісні. На вереді походу було видно фану австрийску і дві рускі. По промові одного з нри- сутних розійіпли ся всі спокійно домів.— С-ок.
— Прозокация. З кругів Русинів парохіі св.
Юра дістаємо опис немилої події, яка стала ся на Богоявленє недалеко місця водосьвятя на ро
зі Ринку і улицї К раквскої : Коли процесия з церкви св. Юра мала з ул. Краківскої входити на Ринок, аби уставити ся побіч инших проце- сий, кордон війска і поліцаї загородив їй дорогу.
Ані просьби сьвяіцеників, ані брацтва нічого не вдіяли у війскових і полїцийних властий. Почув ся ще брутальний голос одного з полїциянтів, якого тут не наводимо задля цензури, бо проку
ратор не хоіїв би прямо сему повірити. Кордон війска натиснув потім на процесию з такою си
лою. що дпіїені люди почали кричати, а образи несені дівчатами не поторощилп ся лише тому, що несено їх над головами. Хго знає, як була би скінчила ся та справа, бо нарід був до край
ності! обурений, як би не президент Міхальский, котрий своєю ініервенциєю причинив СЯ ДО V- СПОКОЄНЯ ЛЮ ДИЙ І ДО порядку. При ТіМ нелюд- скі.м поведеню з Русинами визначили ся головно полїциянти чч. 115 і 45 яких не повинна поми
нути за то кара. Сьвідкамн можемо служити.
Духовні власти зволяїь подбати, аби на будуче не повторяли ся такі події, та щоби до удержу
вана порядку на рускім празнику призначувано жовнірів Русинів, а не Ж идів чи Поляків.
— Нагінка на рускі „Соколи1*. В Гаях коло Львова розвязало староство пожарку філію львівского „Сокола11 за то, що єго члени яко приватні люди брали чинну участь в вічах в справі виборчої реформи. Чи основане нато- місць яке инше товариство з радикальною за- краскою буде вигіднїйше для властий? Бобрец- ке староство заборонило всім ножарним „Соко
лам" в своїм повіті носити відзнаки і уживати сурмових сигналів. Поминувши те, що ноїненє відзнак членами неполїтичних товариств, яким є »Сокіл«, є дозволене після австрийских зако
нів, і заряджене староства є незаконне, запита
ємо, чим, як не сурмою, могуть скликати ся пожарники в случаю тревоги ? При тій нагоді показало ся, що бобрецке староство не має на
віть катастру єствуючих в єго повіті товариств і заборону ноївеня відзнак Соколами розіслало всім громадским урядам. Се мало такий наслі
док, якого би собі можна лише бажати. В мно- гих селах, де про «Сокола» зовсім не чували, тепер дізнали ся про него і основують сокіль- скі філії. Староство в Теребовли також заборо
нило Соколам носити пожарні відзнаки.
— З Ярослава Виділ бурси ім. св. Онуфрия в Ярославі має честь отсям повідомити П. Т. на
ших Добродіїв, що в тім році задля місцевих причин не буде в Ярославі ніякого вечерку з танцями на дохід бурси; натомісць устроює Ви
діл бурси дня 8. лютого в великій сали «Соко
ла» «Ніч Вифлеємску» ораторию сценічну в 4 актах. Позаяк чистий дохід з сего представлена призначений на бурсу, тому підписаний Виділ уклінно просить П. 'Г. публику місцеву і замї- сцеву о як найчисленнїйшу участь. Рівнож о- сьміляє ся Виділ звернути з уклінною просьбою до II. Т. Добродіїв, котрі звичайно брали участь в наших вечерках, щоби замість білетів всту
пу ласкавими жертвами зволили причинити ся до збільшена доходів бурси. — І. Хотинецкий предсїдаТель, о. X Хотинецкий секретар.
— Подяка з львівского „Сокола". На листу д.
1 утковского при коляді на щедрий в«чір зло
жено 176 К, а на листу д. 1. Ігната 68 К Всім щедрим жертводавцям складаємо щиру подяку.
Гаразд! — Старшина.
"— Ріжні вістки. Руска захоронка у Львові у- строює дня 17. лютого концерт в салі
.10 ДО
турного житя Русинів.
і к у >
Від одного зі звісних і визначних наших нисателїв одержуємо письмо, яке містимо тут в цїлости.
ВПоважаний Пане Редактор! Будьте такі добрі тай дайте місце моїм кільком словам в кутику „літературні замітки11 чи як там, які сказати прагну на тему „Артистичного Вістни- ка“. Підписую ся покищо моїм старим псевдо
німом „Терський", колиж однак вказалась би по
треба відкрити шелом, то я не завагаю ся теє і «Народ вчивити- Воно справді мерзота, що там у тому ного Д о м у . На росийскім Поділю деякі ,гра-і”В1НИКУ псевдолітературного наторочено і час воелавні сьвяіценики почали говорити церковні 1111 ВИКИНУТИ з україньскої хати т а к и й „віник11, проповіди по'украіньскп. - Перші заг. збори а подбати "Р0 ”НІСТІ,ак“- Поки що також, розу-
■Руского Народного Дому» в Косові будуть дня іМ'єть ся’ пе виласьте мепе страшному Ірушови 1. лютого перед полуднем в салї «Рускої Весі- 31 ;екРетУ сеж впрочім, звісно, редакцнина
тайна.
Здоровлю й остаю з поважанєм Ваш . . ди-. — Справа виділенії Українців Холмщиии в І
рейона Губернії КонГрееівки а прилученя єї до т. зв. полуднево-західного («юго-западного®) краю
поступає наперед. Як доносять « К ев ск іе Огкли Чи дуже артистичний наш „Артистичний Вістник"?
ки», начальник полуднево західного краю вислав „ -
’ ' . 1 і Загостив V хату украіньску „Аргистичнии
до Холмщини урядників Косача і Левицкого. ... „ . ' ' .
Вістник". всі його приняли радо, вірячи, що за- щоои розсліди.тн тамошні відно ини на місці! і '
. г. . 'повнить він превелику люку в артистичному
здали ему звіт. Се стало ся па ирииорученє мі- .. . ’
,, ’ !нпхонаню нашої суспільності!. Стали розглядати
н стра справ внутрішних. — Цісар затвердив ви . ..
... 1 нашу гостю і зраділи ще більше: вигляд у неї
бір Ж игмонта 1 роблєвского, поТаря в Калуши, і ■
„а заступника предсїдателя повітової ради в ’ К л піні.
— Дрібні вісти. В Розворянах коло Переми- ш.іян згоріли оводі три селяньскі загороди вар- тости до 3.000 К. — На шляху Львів-Підволо- чиска злодії обікрали двох подорожник, одного на кількасот корон, а другого на 5'і К.
— Про япаньску армію мая оводі у Відні від- чит поручник Ервин Франц, б. аташб при япань- скій армії в Манджуриї. Віденьскі часописи до
несли були, що цивілям замкнено вступ на від-
Ч И Т , аби ЗМ ІС Т Відчиту не Дістав СЯ до праси. и саму портретову техніку не приносять они Ми згадуючи тоді про відчпт, зазначили, що І - лиць інтересних виразом, а'нї гарних собою, п о к и щ о їй можемо подати єго змісту, бо б ї ' .д 03 тих портретів (трьох числом) міг і так цста- лисьмо певні, що він до праси дістане ся Виро- Т(І паці д , артистичним. З а те вдячні ми чім йор. Франц хвалив япаяьску армію аж Д° ду5КЄ за знимки праць наших самоуків-мистцїв пересади, і подав майже самі знані річи. Він щ к р п $ л я к а д М е ґ е д е н ю к а , іце більше хвалив іі спокій, відваїу, ножертвованість житя, іза пару знимок, познакомлюючих нас із твора- щирість, витревалість в початім ділі і карність. | ми кпст,| заступлених на україньскій виставі Ціла армія дивила ся на свого маршалка Ояму ' а рТИСтів, а там і за знимки з удачних, правдиво як на Бога. Шеф Генерального штабу Водама іарТИСТИЧНИХ фотографій, уявляючих околиці чи мав повне довірє у всіх Ієн. Оку був мовчалл-1 як| там нартиї жанрові. З приємністю читалося вим, але поважним і енерГічним жовніром. Дру- р|,іеві статі Н. В а х н я н и н а, Д о м е т а, Л ю д- га япаньска армія була зорганізована на взір
нїмецкої і послугувала ся поленими телєГрафа ми і телефонами. Одностайність мундурів, яких краска дуже підходила до краски окруженя, ви
явила ся вельми практичною. Найвисше при
знане належить ся яианьскій артилєриї, знаме
нито вправленій і виобразуваній, хоч она не мала скорострільних гармат. Піхота послугувала ся ручними Гранатами. КіннОта була зорганізо
вана на лад австро-угорскої, але мала лихі коні.
Тактика Япанцїв у війні полягала на безнастан
нім окружуваню неприятеля. Цілою акциєю кер
мовано з головної кнатири, хоч команданти м а ли вільну руку у способі виконаня витичеиого плану. Відчпт закінчив преаєґенг комикїментом для росийскої армії, що Яванці мали твердий о- ріх до перекусеня, бо супроти себе стояли дві рівні силою і духом армії.
Т елеграм и
з дня 25. січня 1У06.
Відень. Відпоручникн Словінців зі Сти- риї, посли ГІльой і Робіц, конферували вче
ра з міністром внутріш ніх справ ґр. Бі- ляндт-Райдтом в справі розділу мандатів.
Відень. Торговельні переговори Австро- Угорщини з Сербією розбили ся, а відпо- ручники Сербії вже виїхали з Відня. Ай
стро Угорщина відповіла замкненєм цлової границі з Сербії. Се початок цлової війни.
Будапешт. Кннзь-кардинал Васари не
безпечно занедужав і приняв св. Тайни.
справдї артистичний, вен зверхня форма, папір, черенки, орнаментові вінєтки і прочан такі, як у багатих сусідів, як у порядних наций куль
турних. Декуди недонисувала коректа, алеж, зв і
сно, де там заходити ся з такою річию ар ти стичним редакторам, се; хиба полишаєть ся бу
денним філїстрам. що дивлять і на теє й слі
дять за кумедними, а часто й доволі шкіднимй, бо не дуже то невинними вибриками печатного чортика. ГІодобали ся нам „артистичні додатки", хоч деякі сьвітлодруки з портретів кисти (а не
„кісти") Івана Труша булиб тутки зайві, бо но-
к е в п ч а, Ф. К о л е с с и тай подекуди й дру
гих, богато інтересного знайшло ся в статях Ів.
Т р у ш а, але тільки в тих, де він з олїмпійским спокоєм артиста розсуджує справу; приємно вра
зила нас поезийка, на жаль, одинокого нарна- сівця Вістникового С. Ч а р н е ц ь к о г о . Ми на- дїялн ся, що подиблемо й більше справді арти
стичних під зглядом. форми й настрою поезийок наших любимців Музи, яких нині в нас і справ
ді не скупо, ну — покінчило ся на однім. Хай там! Зацікавити всякого мусїла єще й етатя Ів.
Т р у ш а п. з. «Артистичний орнамент окладни
ки», яка в багатьох річах дійсно гарна й стоїть того, аби єі взяти на розвагу.
Та щож на сьвітї вічно гарне! Помалу й наш «Арт. Вістник» став поводити ся доволі не- артистично, а там узяв ся таки й на грубо ла
яти ся. Вже в згаданій інтересній статі про о р намент окладипок ьідограв головний редактор
«А. В.» Іван Труш доволі сумну ролю пяного, що чіпаєть ся плота, офіруючи ся за багато до д
