Ч. ЗО. Львів, середа, дня 8. (2 1 ) лютого 1906. Річник X
Передплата
па > Р У С Л А И А » виносить:
в Австриї:
на цілий рік . . . 20 кор.
на пів року . . . 10 кор на чверть року . о кор.
на місяйь . . 170 кор.
За границею:
н цілий рік . 16 рублів або 36 франків на пів року . 8 рублів
або 18 франків
Поодиноке число по 10 сот. «Вирвеш ми очи і душу ми вирвеш: а не возьмеш милости і віри не возьмеш, бо руске ми серце і віра руска.« — 3 Р у с л а н о в п х псальмів М. ПІашкевпча.
Виходить у Львові що дня крім Неділь і руских сьвят о О'Із год. пополуднії.
Редакция, адмінїстрация і експедицин «Руслана» під ч . І . пл. Домбровского (Хорун- щини). Експедиция місцева в Аґенцпї Соколовского в пасажі Гавсмана.
Рукописи звертає сялнше на попереднє застережене.—
Реклямациї неопечатаніе вільні від иорта. — Оголо
шена звичайні приймають ся по ціні 20 с. від стріч ки, а в «Надісланім» 40 с.
від стрічки. Подяки і при
ватні донесеня по ЗО сот.
від стрічки
Заш иє право виборче
а неграмотність ш руским народом.
У*
(+ ) Завтра або позавтра внесе прави тельство предлогу закона про виборчу реформу в напрямі загального, рівного, прямого і тайного голосованя.
Хоч з деяких сторін висловлено до- маганя, щоби виключити від виборчого права неграмотних горожан, одначе пра- вительство понехало сю засаду і в своїй предлозї признає і неграмотним горожа- нам рівне право виборче.
Одначе нема найменшого сумніву, що неграмотність горожан при тайнім голосованю картками, на котрих мають бути написані імена вибираних кандида
тів посольских, може доводити до ВСЯ
КИХ надуживань. Тим то неграмотність є також в тім случаю, з політичного ста
новища великим лихом, котре треба ко
н е ч н о ч и м с к о р ш е у с у н у т и . Н е місце туї і не пора на сім місці розбирати причи
ни сего лиха, яке на жаль в нашім краю обгорнуло широкі перстві! народні. До
сить згадати про те, що переважна часть населеня в краю нашім належить до не
грамотних і що в східній части більше неграмотних як в західній Галичині, отже між руским населенем.
З хвилею отже, коли всі горожани мати муть на основі виборчого закона рівне право голосованя, є конечною за-
котро до то-
серед кілька- ізадачею нашою усунути се лихо, | на
му не вспіли запорі и покликані го шкільні власти, неграмотність руского народу. Маємо на жаль
сот таких громад, в котрих нема ніякої школи, а і в тих громадах, де вже но кільканайцять або кількадесяти літ є школа, проживає богато старших, негра
мотних людий.
Тому то задачею всіх народолюб
них товариств і одиниць повинно тепер бути, щоби повсюди устроювати вже те
пер науку для неграмотних.
Р у с к е Т о в а р и с т в о н е д а- ґ о ґ і ч н е і товариство «ЇЇ р о с ь в і- т а» повинні би в як найкоротшім часі обдумати і приладити потрібні інструк
ц ії і прибори до такої науки, повинні взяти ся до зорґанїзованя сил, які би приняли ся провадити по селах, містах, місточках таку науку для неграмотних, а обидвом сим товариствам повинні би прийти з номочею політичні товариства наші, котрі позасновувано майже в кож- дім повіті.
Таку науку для неграмотних можна заводити яко приватну на підставі XVII.
артикулу основного закона державного з 21. грудня 1867 і тут не мають права власти заборонювати ані наглядати такої науки. Велику прислугу в тім зглядї могли би віддати рускому народови пе
редовсім учителі, а де таких по грома
дах нема, — сьвященики. Від шкільних властий треба би домагати ся дозволу
уживане шкільних будинків, де такі на сю науку. Де однак нема в грома
ді ані учителя або сьвященика, ані шкільного будинку, там треба би носта- рати ся о ишпе місце для такої науки і о потрібні до того сили. Отут розкри
ває ся широке йоле ДІЯЛЬНОСТІ! хосенної для рускої молодїжи академічної, котра могла би занимати ся такою наукою не
грамотних на основі інструкції і на приборах виготовлених Руским Това
риством педаґоґічним або Просьвітою.
Отже з внеском виборчої реформи в посольскін палаті нехай стане для ру
ского народу окликом: до роботи, до науки, до боротьби з темнотою і негра
мотно стю!
*
З росийскої України.
(Спілка рівноправности жінок).
(За «Гром. Думкою»).
Минулого року в Полтаві засновано
«спілку рівноправности жінок*. Ця спіл
ка нриняла платформу р о сій ськ о го »со- юза равноправія женщин« з додатком, який делегатка з Полтави прочитала на другому всеросійськом у з ’ізді «союза равноиравности женщин«, що відбувся в Москві в жовтні минулого року. Перека
зуємо її промову: «подаючи тут і свій відгук з Полтавщини, яко частини істо- ричноі України, лічучи себе частиною 125-ти мілійонового українського народу,
Материялв и щвошио-іімііищога і куль
турного ЖІИ Рушів.
Лист Олександра Барв ньского до д-ра Тєофиля Окуневского в Городенцї.
Відень 14-/11. 1895.
В и с о к о п о в а ж а н и й Д о б р о д і ю ! Вибачте, що на Ваше ш. письмо з 1/13.X. аж тепер відповідаю. Зложили ся на се ріжні причини а іменно перед виїздом до Відня було чимало справ до полагоджена, люди з всякими справами забрали чимало часу, а тут приїхавши мав я також мало часу, тай поїздка до Риму здержала мене з відповідию аж досі. Може се й добре, бо й я зможу спокійнїйше відповісти на письмо, в ко
трім стілько несправедливих і незаслу- жених для мене колючок, а може й Ви, Вп. Добродію, охолонувши троха після виборчої кампанії, спроможетесь на об- єктивнїйгний осуд моєї особи і моїх зма-
| гань. Вже бо сам почерк Вашого пись
ма на перший погляд засьвідчає, що во
но писане з питомого Вам горячковостю і пристрастю, котра довела вас до пере
мішана ріжних справ, невірного цито
ваний моїх висказів і невластивого ви
сновку, яко відповіді! на мої запро
сини.
Я позволив собі в порозумінню з Д-ром Савчаком і Вахнянпном (задля то
го що вони у Львові і з ними міг я най- скорше порадитись) запросити Вас, як і в с і х н о в о в и б р а н п х п о с л і в с о й м о в и х (окрім Винничука , про котрого після інформацію станисл£вів- ских народовців мали ми сумніви що до єго характеру — не знаю на скілько сї інформациї вірні) до Львова, щоб пора
дитись про ситуацию політичну і евен
туальну гіроґраму праці соймової. А по
радитись треба було конечно, нозаяк до мене удавались деякі люди з секретним домаганнєм, щоб я зложив мандат (а з Вашого письма бачу, що та гадка була пущена й в иньші сторони) а я в таких важних справах не хочу нічого робити
лише своїм розумом. Отже о те іменно розходилось, п о р а д и т и с ь про си
туацию і про евентуальне становище та роботу в соймі, а не о те, щоб Ви, чи то иньший мав «іти за моїм голосом».
Можеб як раз ми всі були пішли за Ва
шим голосом, а Ви тнмчасои не приїха
ли, що ще булоб Вас зовсім не вязало, якби навіть всі були противної Вам дум
ки — лише вислали мені таке письмо, повне прнстрастних і невиправданих до
корів і закидів.
Що так дїйстно є, позволю собі пе
рейти точка за точкою.
З перед кілька років цитуєте, начеб я сказав «що не поділяю недовіря на
ших мас до польскої шляхти, а против
но л ю б л ю чи симпатизую з нею за те, що вони нам культуру приносять за
хідну».
Сему мушу прямо заперечити.
Подібного погляду не висловив я ніде ні устно, ні печатно, а писав дово
лі в житю і на сю тему. Коли в моїх писаннях найдете такий погляд, то дам
за се велику премію. Я висказував і те- )
ми повинні голосно заявити як визначи
лися всероссійські порядки безправного життя задля українців взагалі, а задля нас жінок з-особна. На долю жінок-укра- їнок, опріч загальних гірких та болючих сторін жіночого питання мають значний вплив і ті тяжкі обставини, що виходять з пригнічування українського народу.
Жінки українки, бувши частиною великомілійонового народу, позбавленого політичних прав, ряд поколінній якого змушено було коритися централістично
му державному ладові, — жінки-українки не могли не відчути на собі всіх наслід
ків духовного зневолення народу. Мову
— цей єдиний спосіб до вислову думок
— з того часу, як Україна після пере
яславської умови втратила політичну са
мостійність — розвивали тільки пооди
нокі робітники і їх твори часто не могли побачити світу в рідній країні, або з’я
влялися через довгі роки після того, як їх викінчено. Народню школу, що колись так високо стояла на Вкраїні, помалу доведено до того, що вона збулася всіх своїх національно-громадських прикмет.
Денаціоналізація українського жіно
цтва, що перейшло через россійську шко
лу, була неминучим наслідком політичної системи, яка мала на меті розєднати культурну частину громадянства з наро
днім життям.
Таке становище дуже нашкодило найважнішій громадській справі — вихо
ванню молодих поколінній. Обстати за це діло українські жінки вважають своєю найпершою повинністю, своїм найсвяті-
шим обовязком.
Політична воля в державі певне при
веде з собою нові засоби і. в справі ви
ховання та просвіти; але ці засоби бу
дуть, на нашу думку, найбільше користні тоді, як духовне добро кожного народу, а поміж ними і українського буде голов
ною підвалиною в безмірно-широкому і різноманітному впливові виховання та просвіти. Через це поруч з загальними вимаганнями рівноправності! жінкам, ви- словленними в платформі »союза равно- правія женщин* українські жінки в своїй платформі становлять ще своє: щоб у пер висказую той погляд, що антаґонїзм Русинів до Поляків до нічого не доведе, бо се означає лише неґацию, що заглу
шує наші уми на всі розумні поклики до реальної роботи. Я указував на"те, що се популярний коник, на якім їздив свого часу Дїдицкий в С л о в і , Роман- чук в Б а т ь к і в щ и н і ітд., але з сего не вийшов ніякий хосен для наро
ду в підсичованю недовіри і антаґонїзму.
Що ми з західної культури чимало ско- ристали, сего ніхто несьвідомий істориї не заперечить, сеж і Франко так вихва
лював в К\¥агіа1пік-у, а Куліш в І с т о- р и і В о з с о е д и н е н і я, хоч я акї з одним ані другим до значного ступня не згоджую ся. Я тільки встоював і встоюю за тим, що ми з Поляками му
симо чи борше чи нізиїйше дійти до то<1ий уіуєпйі в краю, що се лежить в інтересі обидвох народів і чим скорше се станеть ся, тим ліпше, розуміє ся, на о с н о в і п о в н о ї р і в н о п р а в н о с т е Дальше мушу також рішучо заперечити, начеб то я кермовав ся, чи то в житю приватнім, чи прилюднім
державі заведено автономно-федеративний лад на етнично-теріторіальному прінціпі, при чому Україна мусить бути однією з автономних частин держави і щоб була проведена децентралізація в урядуванні, а вибори щоб відбувалися на основі все- людного, без ріжниці полу і національ
ності!, безпосереднього, рівного і таємно
го голосування.
(Конець буде).
Замкнене угорского сойму.
Вчераніний критичний день мав пе
ребіг зглядно супокійний. Вже від ранка парламент окружено війском, а навіть в кульоарах розміщено полїцию. Коли пе
ред розпочатєм засїданя палати послів оба віцепрезиденти Раковски і Больґар хотіли іти кориіарем, що веде до мінї- стерияльних комнат, заступили їм доро
гу полїцийні вояки. На зажаленє обох віцепрезидентів, директор полїциї Руднай дав відповідь, що таке заряджене видав королївский комісар. Тож оба віцепрези
денти вернули назад до салі, де серед послів з тої причини повстало велике збурене.
О 9. год. вже були кульоари парла
менту переповнені послами. О год. 10.
отворив віцепрезидент Раковски засїданє, протестуючи против того, що парламент окружений війском. Відтак дав відчитати королївске письмо, яке надійшло до пре- зидиї від президента міністрів, а склику
юче сойм на 19. лютого. Опісля відчи
тав письмо ґен. Нійрия, яким він пере
силає два королївскі письма: з номіна
цією єго на королївского комісара з не
обмеженою повновластиго і з едиктом, рознизуючим сойм — і поручае відчита
ти їх палаті та опісля зараз рознизати сойм; в противнім разі ґенерал загрозив, що зробить ужиток з повновласти, яку ему признає королївске письмо.
Віцепрезидент Раковски занимає від
так слово і протестує против приказува- ня соймови королївским комісарем та против єго грозьб, називає надїленє не
обмеженої повновласти, та єще війсковій л и ч н и м и н е н а в и с т я м и , задля котрих «терпить загал». Я вихований змалку релїґійно (Вам свобідно з сего сьміяти ся, або в се не вірити), і вже з християньского становища се в мене неможливе. Коли депутация з Жидачів- щини говорила Митрополиті, що у мене єсть особиста ненависть до Олесницько- го, а Митрополит заявив мені, що готов нас помирити, я сказав при сьвідку, що я до нікого в сьвітї н е н а в и с т и не чую, і що се проста видумка.
А тепер пару доказів на те.
Коли я переселив ся до Львова в 1888 р. і на всяких зборах довірочних, спілках Д і л а, ітп. виступав проти ири- мирительно-кацапської політики Роман- чука, пішла но Львові і нровінциї гутір- ка, що я хочу «висадити єго з сідла, вхопити керму партиї в свої руки і т. п.»
Я мав чимало важних причин, не бути прих льником Романчука, а колиб дійсно руководив ся еґоїстичною амбіциєю, міг я дуже легко се осягнути, іцо мені ін- синуовано. Тимчасом я заклинав ся на все і виставав перед намістником Баде
особі, не підлягаючій цивільним судам, незгідним з угорскою конституциєю та вносить, щоби надіслані оба королївскі письма звернути ґенералови нерозпеча
тані, а тим самим не приняти їх до ві- домости. Сї внесеня принято серед гуч
них оплесків.
Відтак обняв провід другий віцепре
зидент Больґар і поставив внесене, що
би слідуюче засїданє відбуло ся в сере
ду. Внесене принято, а по провіреню і принятю протоколу засїданя, замкнено єго і посли розійшли ся. За пять мінут після замкненя засїданя прибула до салі полїция, а відтак полковник 1. п. гонве- дів Фабрициюс в товаристві чотирох во
яків з наїженими баґнетами і відчитав королївский рескрипт, розвязуючий сойм.
Послів вже не було, а тілько нублика на ґалєриях галасувала та співала пісню Кошута, так що мало було чути слів полковника. Відтак полїция занила всі убікациї парламенту і опорожнила їх.
О год. 11. рано зібралася палата вель
мож. Презес Чаки відчитав оба відручні письма короля, які принято до відома.
Відтак ґр. Майлят відчитав протест, який принято одноголосно. На сім замкнено засїданє, після чого явили ся гонведи і занили про форма салю.
В своїм підручнім письмі поясняє також король причини розвязаня сойму словами: Тому, що кількакратні наші ві- званя, звернені до коалїцийних сторон- ництв, в справі обняти правительства, без нарушеня признаних Нам законами королївских прав, они відкинули і не можна було надїяти ся, щоби сей сойм розвинув успішну діяльність, Ми поста
новили на пропозицию угорского прави- тельсгка рознизати сойм і застерігаємо собі наново як найскориіе скликане сойму.
Н О В и н к и.
— Календар. В с е р е д у : руско-кат.: Тео- дора; римо-кат.: Елеонори. — В ч е т в е р : руско-кат.: Никифора; римо-кат.: Петра ето- лицї.
— Репертоар „Руского народного Театру” у
нім (коли переводились вибори до ради державної 1891 р.), що Романчук м у- с и т ь і к о н е ч н о п о в и н е н вій
ти до Ради держ., бо намістник був рі
шучо єму противний. Се може Вам за- еьвідчити Др. Савчак, котрий раз був сьвідком такої розмови, а впрочім може
те дізнатись і від ґр. Ст. Баденього. — Коли розходилось о вибір голови клюбу руского, окрім мене і Телішевского — всі були противні єму, а я не щадив за
ходів, щоб иньпіих настроїти прихильно.
Гіо смерти Брилиньского я попирав всіма силами Вахнянина, хоч він, як вам відомо, навіть ворогував проти ме
не — бо я волів бачити народовця спо- сібного, як такого Роздільского! Таких доказів я мігби Вам навести більше, але сї нехай вистарчать, що я не руково- джу ся ненавистю, ані антипатиями, а
ідеєю!
(Дальше буде).
Львові. (Саля „Лав СЬагигіт** — ул. Берн- штайна).
Ві второк 20. с. м. «Наймичка» драма в 5 діях, Карпенка Карого. Перший виступ п-нї Заньковецкої.
В середу дня 21. с. м. «Діти Ванюшина»
сцени семейні в 4 діях Найдьонова.
Абонамент: першорядний на 6 вистав 15 К, другорядний на 6 вистав 10 К.
— Виборча реформа в парламенті. На вче- рашнім засїданю провідників клюбів заявив бар. Ґавч, що в пятницю внесе предлогу ви борчої реформи. По внесеню сеї предлоги настане 8-днева перерва в нарадах палати, аби поели мали час перестудиювати реформу. Пер ше засїдане по тій перерві мав відбути ся дня 6. марця.
— Краева рада шкільна іменувала засту
пниками учителів в середних школах: Павла Німчика в ґімназиї в Стрию, Стеф. Папа в ґімназиї в Ряшеві, Фел. Пшиємского в VII.
ґімназиї у Львові, Ізид. Єлюка в рускій ґімна
зиї в Перемиїпли, Авр. Сафіра в ґімназиї в Терноиоли, Володим. Ардана в рускій ґімна
зиї в Иеремишли, Йос. Ільницкого і Юр. Дром- цевіїча в ґімназиї в Бережанах, Теод. Рупа в польскій ґімназиї в Коломиї, Клим. Клебера в рускій ґімназиї в Коломиї, Яросл. Білень
кого в рускій 'ґімназиї у Львові, Ів. Сливу і Войт. Станулю в польскій ґімназиї в Стани- славові. — П. Управитель міністерства про- сьвіти іменував головного учителя в мужескій учительскій семінариї в Тїшинї, Ст. Ж уков- ского, головним учителем семінари! в Чер
нівцях.
— Намісник ґр. Потоцкий приїхав дня 17. с.
м. до Рави рускої. З двірця, де привитали єго представителї всіх місцевих властий, по
їхав п. намісник до староства, і приймав рі- жні депутациї, а опісля удав ся до повітової ради. Там промовив до него маршалок повіту п. Обертиньский і зазначив, щ о в тім повіті була згода між обома народностями аж до часу, поки ворожі живла не почали підбурю
вати. На то відповів н. намісник в довшій промові, що обставини так зложили ся, що
з н а ч н а б іл ь ш іс т ь сторонництв в державній радї признала потребу зміни дотеперішної ви
борчої ординациї, отже розшир* ня виборчого права. Що при розвязцї подібних задач, які дотикають найжизненнїйших справ народних і суспільних, не може обійти ся без якогось иіднесеня і горячкового стану, сему не можна дивувати ся і нема чого тої події' лякати ся.
Належить лише пильно дбати, аби той стан не перейшов в хоробу. Притім автономічні власти повинні впливати утихомирююче на маси, бо правительственні власти виступають вже тоді, як правний порядок замішаний, або коли настає грізьба заколоту спокою. Також духовеньство повинно дбати про удержанє на-
селеня в законних межах.
Вкінци виявив п. намісник надію, що в краю не прийде до виступлена проти закона.
бо инакше він мусів би ужити всяких средств _до удержаня спокою. Опісля приняо ґр. По
тоцкий начальників громад і заявив їм, що повинні дбати о удержанє своїх громад в -спокою. Як довго буде спокій і не буде під
бурювана проти кляс населена, доти власти будуть дозволювати на віча в справі вибор- сої реформи. Опісля промовляло до п. на місника двох війтів, один по руски, другий по польски. По принятю депутаций ґр. По
тоцкий люстрував бюра староства, а в ночи від'їхав до Сокаля.
— Товариство будови дешевих домів для урядників у Львові. Під такою фірмою завя- зала ся у Львові заходом пп. Михайла Б.
Іллюкевича, емер, контрольора податкового і Романа Новака, властителя більшої посіло
сті!, товариство, котре, скоро розпічне свою діяльність, зробить велику прислугу тій знач
ній части жителів Львова, що може не так з материяльних причин як більше з причини недогідних обставин не могли прийти до вла
сної домівки і мусїли не то вже оплачувати страшно високо вишрубованин нині чинш у Львові, але часто і кілька разів до року пе- -ревозити ся з одного помешканя до другого,
і так оплачувати ся подвійно. Признане і по
дяка належить ся тим панам, що ввели у Львові в житє таке товариство. По біль
ших містах за границею є вже давно такі товариства, котрі з немалим успіхом працю
ють в сім напрямі для своїх членів. Згадане тов о, як они інформують, має вже забез
печений початковий капітал і розпочинає з весною свою діяльність. Членьска вкладка, вплачувана одноразово, виносить 100 К, але може бути сплачувана місячними ратами по 5 К. Товариство єсть зареєстроване з подвій
ною обмеженою порукою. Набуванє дому на власність опирав ся на т, зв. масовій асеку- рациї і на місячній сплаті неиереступаючій звичайного чиншу. Близших пояснень буде уділяти дирекция товариства, яка має вибра
ти ся на загальних збврах дня 3. марця о.
р., а поки що можна поінформувати ся у и.
Іллюкевича, ул. Зибликевича ч. 15, І поверх в офіцинах.
— Обережно з наФтою! В Турцї н. Стр.
стала ся послїдної неділі' сумна пригода в домі катехита о. Шиха. При підпалювашо в печи служниця пп. Шихів ужила нафти, а щоби єї ніхто не підглянув в сім каригіднім способі иідпалюваня, замкнула кухонні двері на закрутку. При підливаню дерева нафтою, запалила ся нафта в баньці, розторощила баньку і облила служницю і трилїтну дитину пп. Шихів, котра була тоді в кухні. На крик обоїх п-нї Шихова припала до дверий кухні, але заки їх виломано при помочи двох ака- демиків зі Львова, прибувших па концерт до Турки, служниця і дитина творили два пала ючі живі смолоскипи. Схужниця кинула ся ще на п-ню Шихову і попарила єї руки і ли
це, а відтручена вибігла на двір і упала в сніг. Гатунок дитини був вже запізний. Коли придушено на ній вогонь, ціле тіло було спа лене на вуголь і представляло трогаючий вид. Серед страшного болю дитина сконала по кількох хвилях. Служниця придавила в снігу вогонь на собі, алд була страшно спе
чена на тілі по пояс. Голова, руки і груди творили один великий вуголь. В пів години по відвезешо єї до шпиталю, померла, втра
тивши сьвідомість. Се не перший випадок нещастя з нафтою і не послїдний, бо упер
тих і дурїіих є мпого на сьвітї.
— З львівскої архіепархії. Поставлені в цре- свитери оо.: Іван Брилиньский, Михайло Га- нушевский, Андрей Декальский, Марко Дорош, Григорий Качала, Василь Мандзик, Іван Пе
лех, Стефан Приплее і Михайло Теребушка. — Завідательства дістали оо.: Григорий Качала в Вибудові, Антон Бучко в Чемеринцях, Іван Клиш в Соколові, Алексей Поленьскай в По
лонинах і Николай Стеткевич в Стїнцї. — Сотрудниками назначені: оо. Михайло 'Гере бушка в Петранцї, Стефан Приплее в Вуску, Марко Дорош в Сороках, Теодозий Капко в Петрові, Андрей Декальский в Голгочах, В а
силь Мандзик в Нараєві з осідком в Ляхови- чах зарічних і Михайло Ганушевский в Вер- билівцях. — Презенту на парохію Соколів ді
став о. Іван Клиш з Могильницї. — Виста
влені на конкурс парохії: Клещівна, нараїв ского дек., з речинцем до 15. мая і Ярчівцї.
зборівского дек., з речинцем до 6. мая. - Канцлером митрон. консисториї іменований папский шамбелян о. Михайло Яцковский, бувший прокуратор руских діл в Римі.
— Для 10 бідних дїтий сиріт зложили даль
ше в нашій Адмінїстрациї ВПов.: о. М. Зазу ляк з Рожиск З К, о. Ізид. Дольницкий зі Львова З К, О. П. зі Стрия 2 К, Ант. Левицка з Опільска 4 К, Сем. Шпіцер зі Львова 1 К.
І. Шмериковска з Печенїжина 2 К, Анїзия і Михайло Цегельскі з Камінки стр. 4 К, А.
Левицка з Рогатина 4 К, дівочий Інститут в Станиславові (при ул. Казимирівскій 54) (А. К, М. Л., Я., М. К., С. Д , Е. П. і Г. по 1 К, М. Д.
60 с і Н. М. 40 с) 8 К. Разом 31 К. З ноие- редними разом 75 К, які ми вже передали і дякуючи іменем сиріт ласкавим жертводавцям, замикаємо дальшу складку.
— Загоріли на смерть. Траґічний випадок лучин ся в ночи на суботу в селі Полонній коло Сянока. В суботу мали відбути ся похо
рони пок. Володимира Трусколяского, тамо- шного властителя дібр. На похорони прибуло много гостпй, яких розміщено в двірских бу
динках. В офіцинах ночувало шість панів, ко
трі лягаючи спати, казали накидати вугля до печі. Рано найшла служба всіх шістьох без ознак житя. Завдяки скорій помочи трех лі
карів привернено чотирох загорілих до житя, а два, Станислав Лєщнньский і Стефан Янов- ский мимо приміненя всіх способів ратунку не прийшли до себе.
— З села Малого Хомутця в полтавскій ґу- бернїі містить «Рідний край» допись, яку пе- репечатуємо в цїлости, аби показати нашим читачам, з якими перепонами мусять бороти ся україньскі селяни при здобуваню собі про- сьвіти. Допись звучить: Років десять тому був у нашій волости лікарем козак Кривко.
То була дуже гарна людина, аж і досі про його згадують не без жалю. Ходив він в ко
зацькому жупані і розмовляв зо всіма по у- краіньскому. Де хто із селян збирались у йо
го, й він тим людям давав українські книжки, росказував про Украіну, співав стариині ко
зацькі та иньші українські пісні. Просьвітив він трохи темних людей, — мов ясн ій те ім білий світ. Та після того, як того лікаря та ще де кого із селян було арештовано та су
джено, — такого ляку завдано людям, що по
чали бояти ся і згадувать Украіну, а україн
ські книжки попалили, та поховали, і навіть твори Ш евченка і Котляревського считали
„недозволенними*4. Після маніфесту 17-го ок- тября, як скрізь заворушились селяне та по
чали ріжнжми способаии добуватися землі та волі, — пробуркались і наші селяне від дов
гого важкого сну. Найшлись добрі люди, ко
трі помогли селянам — своім науковим знан
ням та письменством. Вони заберали до гур
ту селян, радили ім не робити розрухів, роз- ясняли нові права і як можливо добути кра
щого життй. Заклалася в Хомутці селянська спілка, в котру увійшло більше 500 чоловік;
люди почали збираться по неділях та по празниках, і на цих зібраннях читали різні часописі, балакали про селянські потреби та про иньші сучасні питання... Не мало говоре
но було і про Украіну, — про те, який лад був колись на Україні та що з неі тепер ста
ло. У початку відбувся в Хомутці з’ізд деле
гатів — представників всіх селянських спілок Миргородського повіту. І на цьому з’івді було постановлено нігде не допускати селянських розрухів, а тілко мирними засобами добувать
ся волі всьому народові та землі селянам.
Через 2 — 3 дві після того відбулися в е ликі зібрання селян в Хомутці, на котрих Оалакалось найголовнійше про Украіну. Про
читали відозву до селян про український з ’ізд у Києві, а потім того рішали вибрати делега
та на з’ізд і від Хомутецькоі спілки. Добре вияснили, що воно таке автономія і яким ро- бом Україна підпала під владу Москівщини, та аж тоді, як всім стало зрозуміло, — трохи не одноголосно було постановлено домагаться автономіі Украіни, не відділяючись від всіі Росіі, і послать на всеукраїнський з’ізд селян од Хомутецькоі селянськоі спілки свого ви
борного. Та «не так склалось, як ждалось».
Тихо та любо стало у нас в селі. Ніякоі ко
лотнечі не допускалось «селянскою спілкою».
Пьяниць поменьшило, бо по празниках всім цікаво бувало піти слухати, „що балакають в спільні14, — а що вчора збірались по кут
ках у просторнійших хатах і читали часопись та книжки: ніколи було і горівку пить. Дума
ли селяне, що „начальство44 подякує ім, за гарний порядок у селі... Та ба! замість «спа
сибі», начальство прислало в село козаків та поліцію... Стали шукать «оратора». Тепер знов стало глухо в селі. Де-які інтелігенти, що досі не заарештовані, і знать не хотять про людське важке та гірьке життя, а иньші не тілько не помагають людській просьвіті, а ще руйнують і те, що иньші великою працею построіДи. Добились вони того, що спілка у у нас почала роспадаться, і селяне зовсім вже не знають, кому його вірить тепер? Але по
сіяне добре зерно не загине дурно. І в нашім селі не загине те добре зерно, що посіяли
