Ч. 232. Львів, субота, дня 15. (28.) жовтня 1905. Річник IX.
Передплата
ва »ЯУСЛАНА« виносить:
в Австриї:
■я ціляй рік . . . ЗО кор ва пів року . • . 10 кор яа чверть року . £ кор ва місяць . . . 1-70 кор
За границею п пїдий рік . .
»бо
■а пів року . . або Поодиноке ввело
16 рублів 36 франків 8 рублів 18 франків по 10 сот.
• Вирвеш ми о чи і душу ми вирвеш: а не в о аь м еш м илоет.і . в і р а не в о зь м е ш ,
•о руске ми серце і віра руска.< — 3 Р у с д а н о в и х исальмів М. Шашкевича.
Виходить у Львові ІЦО як»
мрім неділь і руских вьв.іх
• о '|, год. пополудня.
Редакция, адміиїстраиия і експедиції я »Руслана« під ч. 1.
пл.ДомбровскогоіХсрунщинні.Еке- педпіпія місцева в А ґенциї Со- коловского в пасажі Гавсмана.
Рукописи звергав си лише ва попереднє застеоеж ен». — Реклямацпї неопечагані вільні від порта. — О голош ена зви
чайні приймають ся по Пін»
20 с. від стрічки, а в •Наді
сланім» 40 с. від стрічки. По
дяки і приватні донесеня по ЗО с. від стрічки.
Анархія в Росиї.
( х ) Над росийскіш царством нависли зловіщі хмари. Росийске царство подібне в тегіерішних часах внутрішнього розладу до корабля метаного на схвильованім морі, а нема на нїм керманича, котрий міг би довести єго до певної пристани. Кілька раз насувала ся добра нагода росийскому самодержавцеви, положити конець самовс- лї росийского чиновництва, котре довело Росию до такого страшного занепаду, я кий проявив ся так яскраво в япаньско- росийскій війні. Одначе се чиновництво у- міло все з підмогою найблизшого окру- женя царского ударемнити найкрасші на
міри, уміло збити з пантелику слабого во
лею царя, щоби дальше здержати в своїх руках вплив на державні справи. П ерего
моніли без вислїду домаганя робітників, окуплені великими струями людскої крони, марними показали ся збори земців і вся
ких инших корпораций росийскої інтелї- ґенциї.
Всі змаганя до конституцийного пере- строю Росиї зведено до' сьмішної паро
диї в Булиґїнівскій ординациї виборчій до д е р ж а в н о ї д у м и . Але навіть і ся па- родия конституцій росийскої мала бути ще дальш е обмежена самоволею чиновництва і полїцийної системи.
Ледви повело ся заходами американь ского президента довести до мира між Ро- сиею і Япанцями, а вже наново система самовлади давала ся відчувати на кождім кроці в росийскім царстві. Почало ся на
ново гноблене свобідиїйшої думки, яка
стала виявляти ся в днелзикарстві, почали ся наново заборони всяких зборів і аре- штованя учасників, дух Побєдоносцева у- носив ся знов над росийским царством і налягав на него цілою вагою чиновни- чого і полїцийного гнету.
Колиж згноблено всякі прояви кон- ституцийних змагань найуміреннїйших кру
гів росийскої суспільности, підняло знов голову революційне сторонництво, щоби приневолити упертих керманичів держа
вних до зміни системи в Росиї. Але сим разом не револьверами, не баґнетами на- магає ся революцийне сторонництво о с я г
нути свою ціль, а загальним страйком в цілій державі, а передовсім зелїзно-до- рожним.
Подібних способів, зелїзно-дорожного страйку уживано вже в Італії і в Угор
щині, щоби вибороти поправу суспільного і материяльного биту для робітничої вер
стви. Одначе не уживано ще сего способу боротьби для осягненя політичних реформ.
На чолі сего руху станула Москва, серце Росиї, за нею пішов Петербург, а відтак прилучили ся Харків, Київ, Катеринослав і инші міста. З Москви не виходять вже ніякі поїзди зелїзничі. /.ч-рпе Р о с и ї п ід тя те зовсім від сьвіта, але також і на инших лініях, як Москва-Петербург, устав або у- стае всякий зелїзно дорожний рух. Після найновійших вістий страйк сей захопив такоїК королівство Польске, так що ще курсує лише варшавско-віденьска зелїзни- ця. Але не тілько на зелїзні дороги обме
жив ся сей страйк, а захоплює також по
чту і телєґраф і тим способом задля не
достачі всякої комунікацій грозить вели
ким містам росийского царства вже в най-
близшій хвилі голод, позаяк засоби жи
вності! вичерпують ся а довозу нема. Се
ред такого розладу доходить звичайно до анархії і в Москві уже бачимо грізні про
яви сего стану, а іменно перервано навіть водопроводи, так що в Москві не тілько не стане поживи, але нема води. Побоюють ся також, що товпи убогої, зголоднілої чер
ги кинуть ся на заможнїйших людий і зра- бують ціле місто, а війскова залога вель
ми нечисленна, щоби могла дати потрібну охорону.
Серед такого внутрішнього розладу і розстрою цар стратив зовсім голову.
Мала відбути ся рада міністрів під прово
дом царя, щоби обдумати способи заради, одначе звіщають, що в останній хвилі цар заявив, що єго заступить на раді міністрів ґр. Вітте. І в сій хвилі знов надії всіх звертають сн в сторону Віттого, котрий має обняти президентуру міністерства пере- строєного на европейский лад і має бути вистачений н а д з в и ч а й н о ю п о в н о - в л а с т ю від царя. Позаяк проти участи в виборах до державної думи починає ся ширити бойкот, має Вітте в і д р о ч и т и в и б о р и д о д у м и н а д в а м і с я ц і , а за той час має віч виробити нову орди- нацию виборчу, котра заступила би місце Булиґінівскої пародиї. Одначе Вітте, як за певняють, вимагає, щоби перше залишено страйк, а відтак він обіцює перевести ре
форми. Чи тими обіцянками, котрі стілько разів повтаряють ся, зуміє він втихомири
ти анархію, що захопила мало що не цілу Росию, побачимо небавом.
Ярослав Гординський.
Іван Г у м и і його творчість.
(Дальше).
Як бачимо — ідеї «СФльоких пленипотен- т-ів» дуже*гарні; тільки їх переведеннє слабе.
Іменно акциї не достає одноцїльности та орга
нічної звязи.
Автор виводить дві події побіч себе, які в однакій мірі займають увагу читача. З одної сторони виступає захланність комісари яко го
ловний зрігіїиє шоуєпз усеї акциї; з другої сто
рони хоче автор конечно оживити еитуацию я- коюсь еротичною істориєю і виводить любов Федора до Медянії та підчеркує її дуже сильно.
Тії два мотиви розвивають ся незалежно від себе, а щоби їх получити, впадає Гушалевич на не дуже щасливу гадку: він каже Язовичови забажати добути собі Мелянїї. Таким робом по
встає третин мотив, рівно сильний- із попередні
ми. А тепер щоби вибристи із сеї занлутанини, радить собі автор коротко в сей спосіб, що на
раз Язович, котрому досі розходило ся о купно села, гнобить мужиків задлятого, що не може...
добути Мелянїї. Усьо тоє якось неприродне та необдумане; а і вислїд не виходить із розвою акциї: він припадковий. Через появу Карпа роз- вязує автор усї помотані драматичні проблеми, наслідком чого Карп виходить йеиз ех тасЬіпа...
Друга і то найліпша Гушалевичова драма має заголовок: «Подгоряне, мельодрама в З д'Ьй-
| ств’Ьях'ь написанная И. Н.Гушалевичем’ь. Львов’ь.
— Коломия. 1879.» У рукописї має сей твір також напись „Оля“ від головної особи мельо
драми* 1).
Тема «Підгірян», як каже сам заголовок, взята з побуту підгірських селян. В Олю, донь
ку заможного господаря Трофима, влюблюєть ся убогий парібок Стефан. Оля любить його та
кож, але о неї добиваєть ся насильно син війта Чопорія, хоч Оля не хоче навіть чути про ньо
го. Трофим не противив би ся доньцї, однак його жінка, Анна, стає по сторонї війта і намо
вляє конче доньку, щоби віддала ся за богато- го Івана. Чопорій, награфивши на рішучий опір Олї, ударяє в инший бік: він хоче загарбати по
ле Трофима і погубити Стефана, бо йому зда- єть ся, що в сей спосіб примусить Олю до зда
чі. В тій цїли намовляє ворожку, щоби підпали
ла хату Трофимів. Ціле ґаздівство Трофима іде з димом, а його самого виратовує ледви неле- дви Стефан, що являєть ся перший на місци пожару. Чопорій кидає підозріннє підпалу на Стефана і велить закути його в диби; а щоби і Трофима покопати, грозить, що відбере йому поле, бо колись дїдо Трофима заміняв його на громадське. Та Трофим доперва тепер відмовляє Чопорієви Олї, а навіть переконує жінку так, що і вона стає вкінци по стороні Олї проти війта.
Тимчасом признаєть ся ворожка до злочину і виявляє, хто намовив її до того. Чопорія ареш
тують. Між тим повертає з міської вязницї Сте- фая, а Оля, що з туги за ним попала в недугу, приходить на його вид до здоровля. Родичі бла-
| гословлять її на подружжє із Стефаном, а в кін
цевій сцені вибирають селяни Трофима війтом місто Чопорія.
Отся мельодрама представляєть ся уже значно ліпше від попередньої, хоч і вона не сво- бідна від многих поважних хиб. Найважнїйший заміт. який можна би їй зробити, булоб, що ак- ция розвиваєть ся рішучо за скоро, через що відбираєть ся їй природність (ир. в II. дії в VII.
яві довідуєть ся Оля якось за скоро про аре
штоване Стефана). До того не достає драмі ар
тистичного викінчення, усьо кинене немов від нехочу — та недбалість се уже звичайна хиба Гушалевича.
Однак все таки драматична інтриґа пере
ведена ясно і зрозуміло, а характеристика до
сить консеквентна. Акция підносить ся до VI.
яви другої дії, де Чопорієви здаєть ся, що він осягнув уже свою ціль, а відтак спадає, бо уже в тій самій яві звіщають Чопорієви, що на ньо
го зачинають ремствувати люди. Певного рода сіеиз ех гаасйіпа являєть ся знахорка, за помо- чию котрої розвязує автор коротко драматич
ний узол.
(Дальше буде).
]) «Подгоряне» явили ся два рази у печати
— і то у тім самім 1879. р. Р аз (наведений ти
тул) яко 3. Ч.: «Библіотен-и новихь драматич- ньіхь сочпненій»; в друге — як се згадано уже
— при кінци „Поезі-й“ 1879. р. Музику до сеї мельодрами уложив також М. Вербицький.
Погроза чи ФанФаронада?
Бюро Вольфа доносить, що підчас вчераш- ного обіду в «білій салі» цісар Вільгельм вніс тоаст слідуючого змісту: Нинїшному дневи не
хай будуть присьвячені дві чаші. Одна нале
жить минувшині і згадкам зі щирою подякою Провидїню, яке в великих часах великому цїса- реви Вільгельмови дало великих палятинів. Б а
жаємо передовсім тихо сповнити перший покаль, присьвячений згадкам цісаря Вільгельма, вели
кого Генерала. Друга чаш а призначена будуччи ні і сучасности. Як нам в сьвітї діє ся, бачили ви, панове. Тому держати порох сухий, меч ви- острений, памятати на ціль і сили держати в напруженю! Проч зі зловіщими пророками. Мій покаль вихиляю в руки мого воруженого наро- да. Нїмецка армія і єї Генеральний штаб най жиють! Гурра!
Пир в «білій салї< слідував імовірно після нарад цісаря Вільгельма зі своєю ґенералїциєю, як на се вказують єго слова: «як нахМ поводить ся — бачили ви панове». Тому сей тоаст наби
рає тим більшого значіня. Є се немов заповідь недалекої війни, як клич боєвої сурми. Подра
знене Вільгельма дасть хиба витолкувати ся до
несеними дневників про розбиті змаганя до злу- ки з Росиєю. Цісар Вільгельм мав дуже убігати ся о се і робити Росиї навіть пропозицию поді
лу Австриі, однак Росия не згодила ся на се в наслідок рішучого опору Франциі. Послїдними днями мала Росия вже прийти до порозуміня з Анґлїєю і Німеччина остала цілком на боці.
Воєвничий тоаст цісаря Вільгельма потверджує всі ті донесеня і витягає з него зловіщі консе- квенциї, коли не є — простою фанфаронадою, якої Вільгельм II ужив вже нераз залюбки.
Австро-угорека вражда.
До якого роздратована довело довготревале угорске пересиленє, сьвідчить статя цос. Лєнд- ля в Ргі^еИеп Ма§уаго282а8, одного з виднїй- ших членів угорского парламенту. „Кількох за- горільпїв у Відни — пише Лєндєль — заявило, що треба вислати війско на Угорщину. Часописи
«6го88-0е8ІеггеісЬ» твердить, що Мадярів нале
жить усмирити в сей, або инший спосіб. Се те
ревені, однак нехай запамятають собі їх Мадяри і не вивозять грошин до Відня на фаталашки.
Они хотять помашерувати до.Угорщини! Нехай прийдуть, чекаємо і вже па границі приймемо їх з мадярскою гостинностю. Угостимо їх кур
чатами і тїсточками, а не оловяними галушка
ми, як в 1848 р. Однак після нашої думки они не потребують вимашеровувати, бо і так уже си
дять нам на карку і держать одну руку в нашій кишені, а другою придержують наш карабін. Та припустім, що они дійсно прийдуть до нас і за мешкають в величавих кошарах, які нобудовала Австрия за позичені гроші. Побудуть в них не довго, бо кошари опустіють скоро. В часі 18 мі
сяців угорска молодїж зникне з них зівсїм. Не
ма вже рекрутів і вже їх не буде. Тож они мо
жуть прийти. Наші сини повернуть до своїх ро
дин, до своїх занять, щасливі, що вкінци скину
ли з себе комісний хмундір. Тож нехай прихо
дять собі Австрийцї, щоби їх заступити. Для нас се все одно. Держава ані зменшить ся через те, ані не побільшить ск, а економічні відносини навіть побільшать ся. Бо тепер угорска молодїж видає гроші в Австриі. Потому буде відворотно Тепер мучать молодого Мадяра карабіном і м о
рочать єго нїмецкими словами команди. Пото
му один Австриєць буде мучити другого. Тепер молодий Мадяр, забраний до війска, не працює потому не будуть працювати молоді Австийцї.
Дай Боже, щоби остало так на завсїгди.
Нехай собі пан ЛюеГер не думає, що ми розпічнемо війну і хватимо за оружє. Не дурні ми так робити! Маємо ліпший спосіб. Не дамо рекрута і податків так довго, доки хотяйби один австрийский драб (!) буде находити ся на угор- скій земли. А без податків прецінь не можна представити собі правительства, так як без ре
крута не можна удержати армії. А гроші в пра- вительственних касах вже вичерпують ся, а не
бавом вже не стане рекрутів в кошарах. Тоді
буде доперва конець тій комедиї. І тому остане- мо в борбі строго на правно-конституцийнім становиску, хотяй би пояси з нас дерли і хотяй би ричав ще мілїон таких людий, як др. Люе- ґер! А коли прийдуть сюда і принесуть дещо зі собою, то будуть могли собі се зїсти. Тож про
симо, примашеруйте до Угорщини. Однак від нас не дістанете нічого. Віддамо вам порожні кошари за добрі гроші. Але нїчо більше. Впро- чім можуть собі австрийскі інфантеристи виби
вати закоблуками по мадярских дорогах. Колиб однак тим панам прийшла охота стягати подат
ки при помочи війска, або побирати рекрута, тоді нехай не думають, що ми не возьмемо за оружє у власній обороні. І тому добре буде, що
би ті, що мають примашерувати до нас, добре надумали ся перед тим. Бо вмашерувати до У- горщини буде їм легко, однак вимашерувати — трудно».
Поминувши той ненависний тон одного зі стовпів угорскої коалїциї до всього, що австрий- ске, статя вказує на наміри і дороги, якими ко- алїция хоче руководити ся в своїх змаганях до осягненя персональної унії'. Та забувають при тім Мадяри, що они не становлять одну ком
пактну национальну масу в своїй державі і не мають права говорити в імени немадярскої ча
сти населеня, а се пригадує їм цитована Лендє- льом часопись Сгозз ОзІеггеісЬ, головний орґан великоавстрийскої партиї, яка поставила собі за ціль боронити дуалізму і реальної унії.
„Про висиланє до Угорщини австрийскої армії — каже Сгозз ОзІеггеісЬ — ніхто не думає.
Натомість надїємо ся тілько одного, а іменно, що цісар Франц Иосиф, як найвисший полково
дець, розкаже своїй армії, щоби не стріляла до людий, іцо схотять привернути порядок, а зара
зом повагу чорно-жовтого прапора на східних, знищених і гнетених Мадярами окраїнах монар
хії. Коли від цісаря одержимо таке запевнене, в самих тілько ромуньских околицях Угорщини, в 1.500 селах і містах, мадярску анархію вико
ренять в протягу осьми днів. Щоби се осягнути, не потреба нам ані камарилї, ані армії, ані пар
ламентарних делєґаций, ані тої політичної фу- шерки пана Крістофі-ого.“
Події в Росиї.
З Петербурга доносить кореспондент Т ітез а, що там панує цілковита революция, яка прини- має чимраз більші розміри. Правительство є су- против неї зовсім безсильне і леда хвиля можна надїяти ся, що єго власть перейде в руки товпи.
Численні збори, які вчера відбули ся, числили по кільканайцять тисяч людий, а на їх зазив щораз нові катеґориї урядників покидають свої бюра, фабрики застановляють роботу і т. д. з о- бави перед местию товпи. Офіцири і вояки ви
голошують пламенні промови против армії і дер жави; також агітатори перебирають ся у війско- ві мундури і станувши так перед товпою, взи
вають до вимордуваня всіх чиновників, жандар
мів і полїциянтів та до висадженя у воздух пра- вительственних будинків. Кружить навіть пого
лоска, що вчера прийшли з Фінляндці два ваго
ни, наладовані бомбами, а коли полїция прибула для їх сконфіскованя, вагони були вже пусті.
В Петербурзі устав весь зелїзничий і трам- ваєвий рух, ціни віктуалів ідуть шалено в гору.
Вчера в приватнім мешканю Віттого мала від бути ся нарада, в якій взяли участь між инши- ми Булиґін і Трепов. Обговорювано способи, яки
ми можна би вплинути на успокоєнє умів. Порі
шено видати закон про свободу праси, який має появити ся вже нині. Дальше в формі поголоски подають, що цар має намір виїхати на кілька тижнів до Копенгаґи, а на час своєї непрису- тности оставить Віттому неограничену повно- власть.
Не ліпше, а зглядно не гірше діє ся і в ці
лій Росиї. Зелїзничий страйк обняв тепер коло пів мілїона людий. Всюда дає ся відчувати брак живности, а містам грозить голод. На всіх зелї- зничих стациях чекають подорожні цілими гурт
ками без можности добити ся до дому. В самій Москві є 3.000 таких нодорожних, які полиши
лись без жадних средств до житя і не можуть видістати ся з зревольтованого міста. Робітники в Москві, підпаливши під кітлами льокомотив
пустили їх самопас в найбільшім розбігу і они поторощили десятки ваґонів, заким самі розби
ли ся. Так само підносить голову революция в Варшаві зі здвоєною силою. Вчера успів вийтй тілько один Кигіег і^агзгамгзкі, решта дневників розкинули робітники, коли вже мали іти під пра- су, зложені в кастах. Зелїзничий рух здержаний, так само в Лоди і Калїшу. Коло Ченстохови зни
щено зелїзничий шлях на просторони півтора верстви. В Варшаві відбуло ся вчера віче сту
дентів політехніки, на якім взяли участь також і робітники. Одного з професорів, уважаного за голову реакцийного сторонництва, убито на ули- ци палками. Дорожня в місті страшенна, молока зовсім нема, а мяса стане заледви на трн дни.
Нині' має розпочати ся загальний страйк.
Н о в и н к и .
— Календар. В с у б о т у : руско-кат.: Лукіяна, Евтим.; римо-кат.: Симеона і Юди. — В н е д ї - л ю: руско кат : Льонгина; римо-кат.: Наркиза.
— Отворенє церіви Преображвньскої при „На роднім ДОМІ1' у Львові. Від кількох літ Преобра- женьска церква при ..Народнім Домі11 у Львові приладжена вже на стілько, що можуть відбува
ти ся в ній богослуженя і фактично відбула ся там кількоденна місия 0 0 . Василиян, та відбу
вають ся богослуженя для шкільної молодїжи, а все таки зачинена она для публичних бого- служень. Церква м іскі т. зв. Волоска є на ни
нішні часи, де елемент руский у Львові значно збільшив ся і збільшає ся з ростом людности у Львові, взагалі зовсім неьистарчаюча. Супроти сего значні рускої людности, особливо з верств робітничих удає ся на богослуженє до костелів, та певно, що богато з них в наслідок того польщить ся. Дня 28. вересня с. р. явила ся у Єго Ексц Митрополита під проводом В. Нагір
ного депутация з прошенєм о заведене пра
вильних богослужень в Преображеньскій церкві при „Народнім Домі“ деби вірні руского обряду могли заспокоювати свої духовні потреби. Д е путация зложена з іш. В. Нагірного, В. Панько- ва, М. Шпортуна і А. Кисїля вручила Єго Ексц.
Митрополитови дотичне прошене з 900 підпи
сами. Є. Е. Митрополит узнав потребу отвореня згаданої церкви і заявив, що починено вже від повідні заходи у правительства в цїли системі- зованя другої нарохіі міскої, а поки се насту
пить, щоби призначено плату бодай для двох сотрудннків при сій церкві. Коли се буде порі
шене, того не можна знати, в кождім случаю 1 не наступать оно так -скоро. Дальше заявив Є.
Е. Митрополит, що Преображеньска церква є приватною власностию „Народного Дому11 отже не може нею розпоряджати, хиба лиш тоді, як
би сей інститут віддав єї до єго розпорядимо- сти. В тім случаю зарядив би, щоби в тій церкві відбували ся правильно богослуженя.
Вкінци дорадив Є. Е. Митрополит, щоби з сею справою удала ся депутация до Совіга „Н. Д о
му11. — Дня 13. жовтня була депутация під проводом д-ра Дамяна Савчака в совітї „Н.
Дома“ з представленєм сеї справи. Тут одержа
но відповідь, що починено заходи у нравитель- ства як внсше наведено, та розходить ся тілько о поперте сих заходів з сторони Є. Е. Митропо
лита, щоби на разі признало правительство до- тацию бодай для двох сотрудннків, а церква буде безпроволочно віддана до ужитку вірних, бо є цілковито готова. Може би інтервепция наших послів до ра и державної приспішила сю справу, бо она під зглядом национальним тут у Львові конечна.
— Краєва рада шкільна іменувала в народних школах: Тад. Амировича учителем 4-кл. муж.
школи в Самборі, Омеляна Козака учит. 4-кл.
школи в Підмихайлю, Петра Барана учит. 2 кл.
шк. в Побужанах, Зоф. Ґардульску учит. 2-кл.
шк. в Бортковичах, Ант. Раєвску учит. 2-кл. пік.
в Рнїздичові. Анну Максимякову учит. 2 кл шк.
в Підгородищу; учителнми(-льками) 1-кл. шкіл:
Иос. Мулькевпча в Ланах польских, ЬҐос. Туцко- го в Високій, Олену Шатиньску в Дубрівці рус- кій, Матея Остаичука в Добротові, Адольфа Со- члньского в Волосові, Кар. Слюзареву в Бербе- ках, Иос. Милося в Грудні гор., Ольгу Байльві- цівну в Бертешеві, Марию Бойківну в Тапнавцї;
— Перенесла учителів: Івана Титора з Личків- цїв до Чабарівки, Івана Сенчину зі Збора до Скоморох нових; — перенесла н стан супочинку учительки: Юлію Баревичівну у Львові, Р. Д.
Аксову в Дрогобичи, Мар. ІЦуровску і Теоф.
Зайсівну у Львові та Матильду Карпиньску в Забирові.
Краєва рада шкільна утворила 1-кл. школи в Волі гнойницкій, яворівского округа, в Возило- ві і в ГІеревізци к. Коропця, бучацкого округа, та перемінила 1-кл. школу в Ковалівцї, бучац
кого округа, на 2-клясову.
—• Пожарний „Сокіл" в Давидчівцях, чортків-
