Ч. 83. Львів, вторник, дня 12. (25.) цьвітня 1905. Річний IX.
■ ■і.й ї м і й.і м і й» -ї.й
Передплата
■в «РУСА А НА» виносить:
в Австриї:
ціляй рік . . 20 кор пів року , . 10 кор чверть року . . & кор місяць . . Г70 кор
За границею.
■в цілий рік . . 16 рублів або 36 франків ва пів року . . 8 рублів
або 18 франків Поодиноке число по 10 сот.
Виходить у Львові що дня крім неділь і руских сьвяі о о'Ь год. пополуднії.
Редакцкя. адмігїстрдция і експедишія «Руслана» під ч. 1, пл.ДомбровзногоіХорун Н.І.М . ЕіІС- педпцпя місцева в А :“ііи:’.і Со- коловского в пасажі і'иг.гчана.
Рукописи звертає г.і .інше на попереднє застережене. — Ре к л ім а т и неопечаган; вільні від порта. — Оголошена зви
чайні-приймають ся по ціні 20 с. від стрічки, а в «Наді
сланім» 40 с. від стрічки. По
дяки і приватні донесеня по ЗО с. від стрічки.
«Вирвеш ми очи і душу ми вирвеш: а не возьмеш милості: і віри не возьмеш,
•о руске ми серце і віра руска.< — 3 Р у с л а и о в и х псальмів М. Шашкевича.
( х ) Марокканьска справа, котрій ми свого часу з нагоди поїздки цісаря Віль- гельма II. присьвятили окремі замітки, була недавно предметом вельми далекосяглої розправи у фоанцускім парламенті, а ся розправа є так знаменна, що можна єї у- важати граничним стовпом в історій' евро- пейскої політики. Доси мав лише социяліст Ж оре відвагу вступити ся за мирним по- розумінвм поміж Франциею а Німеччиною, а також у марокканьскій справі висловив він погляд, що Франция не повинна дово
дити до суперечності! з Німеччиною. Голо
вно крайні живла француского парламенту промовляли за тим, щоби минувшину за
крити завісою забута і тим викликували докір, начеб они позбули сн народних по
чувань а перепали сн всесьвітними погля
дами.
Одначе переведена в парламенті роз
права над марокканьскою справою виявила, що й умірковані живла бажають мирних взаємин з Німеччиною. Навіть народовецкі посли, нк бувший президент палати Дема- нель, котрий давнійше роздував ненависть між Парижем а Берліном, остерігали, щоби Франция не дала сн Анґлїї заманити на політичні манівці і дбала про добрі взає
мини з Німеччиною. Голос такого поваж
ного політика стає певним доказом рішу
чого звороту в політичних поглядах і зма- ганнх Францій, доказом полишена непри
миримого становища Франниї супроти Ні
м іі 111
З тими поглядами послів згоджує ся також француске правительство, позанк мі- нїстер-президент Рувіє, оден з найбистрій-
23 ЯРОШЕНКО.
Історична повість ОСИНА УІАКОВ~ЕЯ
(нагороджена „Михайловою премією'1 1905 р.)
(Дальше).
— Слухай, парубче, а не знав ти Ілаша Ярошенка, що був також у в ій н у К щ ец ьк ого?
— Та як не знав?! Ми-ж собі були прия
телі Нас вели разом у Царгород.
— То він не погаб під Ясами?! -- крикнув радісно Ярошенко. — А я за нього уже й по
минки справляв. Сеж мій син!
— Ні! не погиб.
— І живий він ще й доси? спитав ся Минула.
— Отсего вже вам не знаю сказати. Нас розвезли сьвітами.
— Як же ти втік?
— Та от як: Муха вам оповість. Трохи не вбив мене.
— Хтож міг знати, що ти нашої віри? По- дивіть ся лиш на нього: чи не Татарин? - Ти певно вже в Туреччині або в Кримі покинув з дваіщять жінок?
— Ані одної не мав. Се-ж я наймитом був і тут свому баші служив. Притаїв ся, що вже зовсім потурчив ся, вибіг у поле против вас, ду
маю собі: нехай мене впіймають.
Тут перебив його мову Яцко Муха. — Див- лю ся: біжить просто на мене, як навіжений.
.Спасайте!» кричить. Я й не зачув у галасі. Тіль
піих і найобережнїйших політиків фран- цуских, доволі виразно зазначив у своїй промові, що Делькасе зустрінув ся з опо
ром в правительцтві задля своїх замірів, що тепер годилоб сн Німеччині відплачу
вати не ударами, нк давнійше, а ишилько- ванєм. Таким способом француский пар
ламент, з виїмкою крайних народовців, за
явив сн за мирними взаєминами між репу- бликою а Німеччиною.
Отже мимо хвилевого захмарена полі
тичного овиду з нагоди француско-анґлїй- ского договору в марокканьскій справі Франция дійшла до тривкого погляду, до протверезенн. Щ о рцз більше промощує со
бі дорогу у Францій погляд, що поражена належать до історій, а нанесені Німеччи
ною рани загоїли сн і задля того політи
ка холодного розуму повинна заняти місце давнїйш ої політики гіристрастий. Все те є лише певним доказом, що дух Франциї починає видужувати з сліпої загорілости і жадоби відплати, якою від трийцяти ро
ків палала. Анґлїйска дипльомация наміря
ла замотати Францию в спір з Німеччи
ною і прокопати задля марокк.і ньскої спра
ви иронаеть між Берліном а Парижом.
Одначе Франция набрала ся- вже досьвіду в приязни з Росиею і длнтсго не дуже буде квапити ся До нового союза політич
ного з Англією
Розправа в парламенті францускім над марокканьскою справою довела до того, що політику Делькасе погребано і він за
для того подав ся о відпустку. Чи від
пустка єго буде прішята, чи ні, се річ певна, що француска політика відплати Ні
меччині належить до давної минувшини.
Поражена Росиї на далекім Сході і вну
трішні ворохобні підорвали вагу і значінє ко я розмахнув ся, а він: »Я християнин!» Так таки мені гукнув над ухом. Ану, коли ти хри
стиянин, так шкода тебе, ходи до наших! І з а вів його сюди.
— Щоб нам кашу поїдав — доповів козак Голота жартом — Ну, годі балакати, ідім в о копи виручати товаришів, а то й вони голодні.
Гурток козаків * з Ярошенком і кобзарем переніс ся в окопи. Тут Голота не міг собі най
ти місця, бо в рові лежали два вбиті Турки.
Він викинув їх мовчки за окіп і сів собі на бе
ріг рова.
— Який Голоту відважний! — закпив собі Муха. — Двох Турків оттак тілько через окіп кинув: за ногу тай гоп! >
Голота не відповів нічого, тілько ладнав лук. Заложив стрілку і ждав мовчки. На поли відбував ся грець. Декотрий Турок з криком прискакував на кони до окопів так близько, що можна було його засягнути хоч з лука хоч з рушниці, але козаки не дуже квапили ся зачі
пати ся. Шкода, мовляв, заходу.
— Аву, Голота, чи возьмеш котрого? — дразнили його товариші.
Голота мовчав, дожидав доброї хвилини. А там потім. — ніхто й не помітив — пустив стріл
ку і на поли один Турок ухопив ся за шию та звалив ся з коня.
— Козак Голота! В саму шию поцілив! — похвалили його товариші.
Голота радий присунув ся близию до то
варишів.
сеї держави що найменше на четвертину столїтн і Росин не має тепер яко союзник тої вартости, .яку мала тоді, коли Франция палала жадобою відплати Німеччині. Сі відносини довели отже до рішучого і важ ного звороту в европейскій політиці, до звороту, котрий на довший час обезпечує мир в Евроні, позанк і недовірє Анґлїї до Німеччини, викликане поступами в будові і розіпиреню нїмецкої фльоти перегодом уступить місця сердечнїйшим взаєминам також між обидвома сими державами.
Д О П І І С ь .
З Сокальщини.
Свого часу, появилось було в „Гусланї"
кілька доиисий, представляючих образ житя на
родного в поодиноких повітах. Дописи такі дуже корисні, бо в них неначе обчислює ся сили наші. Тож позволю собі подати в кількох начер
ках дещо про наше житє в землі північно-вад- Оужаньскій, котра повиннаб течи «медом і м о
локом», бо має, після виказів міністерства ріль
ництва, найкраляу землн» па цілу руску Гали
чину.
І так що до самого міста Сокаля, то пробою організації міщаньства було основане руского касина. Зі згляду, що міщаньство пред
ставляє у нас дуже тяжкий елемент до народної праці, розвивалось оно тупо. Всеж таки свого часу бодай вчасти згуртувало міщаньску моло- дїж, а на найкрасшім степені розвою стояло за адміністрації о. Дуркота, котрий так вишколив міщаньский хор, що слава сего хору стала дов
кола звісною, і хор давав вечерки навіть по і н ших містах. Однак по відході о. Дуркота касино хилить ся до упадку, а то з двох причин. Пер-
— Ви з мене сьмієте ся, — почав він — але я раз на поли Килиїмськім убив такого ба- шу-татарина, що ви й не бачили такого. Іду я собі раз, а той Татарин против мене. Кінь під ним вороний, зброя ясна, а сам такий одежний;
жупан довгий, шлик бархатний., їде і вихваля- єть ся: «Я тебе, каже, хочу живцем у руки взя
ти та вгород Килию запродати, перед великими панами-башами вихваляти ся та много червоних і дорогиї сукна за тебе брати».
— Було за кого! — сказав помаленькп Че
реватий.
— Чому-ж ні? — обурив ся Голота. — Чи я не козак?
— Козак душа правдивая, сорочки не має
— докинув Панько Везушко.
Голота оповідав далі: — А я відбиваю ся карбачем та кажу: «Татарине! Татарине! На ві- щож ти важиш: чи на свою зброю, чи на свого
коня?,. .
— Стрівай, Голото, ти по татарськії зна
єш? — перебив його Муха.
Але Голота тілько подивив ся на нього з під лоба і говорив далі: — На віщо ти, кажу, важиш? Ще ти козака в руки не взяв, а вже за його і гроші посчитав».
— Вони не билися, тілько балакали собі — вирік Везушко.
— Е ні, били ся таки дуже.
— Карбачем чи руками? — спитав ся Муха.
2 шою було виступлене з неі’О сокальскої інтелї
ґенциї, котра оснувала собі «Руску Бесіду*. Ма
ло се сі добрі сторони, що міщанам полишилось свобіднїйші руки, а до «Бесіди* стягнено, в' на
слідок збудженя нею товариских забав, що зре
штою випадали дуже удачно, деякі одиниці, ко
трі передше гуртували ся по иольских товари
ствах. Однак касино, полишене самим міщанам, заснічуеть ся, а коли недавно адв. Лининьский хотів урядити в льокали «Бесіди* збори для міщан, виділ відмовив, мотивуючи тим, що мі- щаньство неохоче до народних справ, що однак було радше аргументом рго, тим більш, що мі- щаньство е гірше загрожене, ніж селяньство, о- собливо в Сокали, де має ся діло з таким про
тивником як Бернардини і Фелїциянки, що не лиш у місті провадять кампанію, але до сіл з а бирають ся.
До тогож по відході о. Дуркота упав ви
школений ним хор, і доперва тепер, коли на со- трудника прибув о. Мартинович, е надія, що він стане знов на ноги.
ТТТо до селяньства то ту маємо справді ду
же хороший материял до народної праці, однак поза сокальскою орґанїзациєю, на провінциї нема кому над ним попрацювати. Так, що й ті селяни, що вже вчасти осьвідомились і зорґанїзувались, завдячують се звичайно лиш помочи сокальских Русинів і своїм власним силам. Взагалі суть ту і дуже сьвідомі кути, але за те і дуже темні, і тим темнїйші, чим дальше від Сокаля, тай го
ді там дібратись. В р. 1904. дуже много зробила академічна молодїж, урядийши, також при помо
чи сьвідомійших селян і міщан, поверх 20 дОві- рочних зборів в повіті. Однак і противник не спочиває, а в послїдних часах, коли з нашої сторони трохи ослабла енергія до орґанїчної праці, а зросла до забав, на добре розмахав ся по повіті. І так в Войславичах готовлять ся до будови косцюлка і збивають гроші по повітах, дурячи, що се на церков; латинники тамошні і латинники з Острова учать ся по польски »ґа- даць«, нова «чительня* недавно повстала в Га- товичах, де ще навіть рускої читальні нема; по селах бродято бернардини і фелїциянки і ман- тять датки для себе. Досить діяльними суть у нас товариства: політична «Народна Рада* і фі
лія «Просьвіти*, що в послїдних часах закупила дім при помочи центральної „Просьвіти“ і „На
родної Торговлї“, з хорошою салею, котрої від вересня мож буде уживати. Дім вартости 48.000 К куплено за несповна 4000 К; тож щоб він міг бути свобідним від довгів, треба енергійного збираня лепт. Крім того, як про се недавно бу
ла згадка в „Русланї“, отворила ф ілія повітову бібліотеку. Читалень „Просьвіти" є 29, однак не всі розвивають ся, як слід, за те деякі читальні на инших статутах мають досить сьвідомих чле
нів, як пр. в Завишнї, або в Хороброві, (котра
— Я потім з Татарина стягнув усю одежу:
як убрав ся, зовсім баша турецький!
—■ А деж ти подів ті шати дорогиї? — спитав ся Муха.
— А от же є на нїм! — відповів кобзар, що цілий час придивляв ся Голоті уважно та посьмішковував ся. Ш апка бирка, зверху дирка, травою пошита, а вітром підбита; куди віє, ту
ди й провіває, козака молодого прохоложає.
— А ще й семиряга дорога, семилатна, тілько поли чорт має — додав Муха.
— Сьмійте ся, сьмійте ся! — боронив ся Голота. — Я ще не так приберу ся!
Голота оповідав свою пригоду так поважно, якби все було найчистїйшою правдою.
— Ні єй Богу! — сьміяв сх Муха. — Се вже ти, Голото, чорт знає, що придумав! І наш старий Кіндрат, хоч який на видумки до- гадний, не придумав би такого.
— По що й придумувати? — відповів коб
зар. — Та се, що Голота казав, хоч зараз у ду
му складай.
— Зложи, старий, зложи! нехай не пропа
дає слава про такого козака.
— І зложу! — сказав кобзар та почав мов
чки перебирати по струнах кобзи, мабуть скла
дав собі вже у голові думу про козака Голоту.
До громади підійшов Грицько Таран, ціл
ком молодий ще козак, гарно та чисто одягне
ний і старий Хведір Пугач.
— Щож се ви так дозваляєте Туркам, щоб
недавно порішила перейти з „дикої" на чит.
„Просьвіти").
Згадатиб ще треба про велике замилуванє у селян до аматорских представлень. Деякі чи
тальні, як в Угринові, Хороброві, Ільковичах ма
ють свої декорациї і прибори. Перепиняють їм однак часті закази властий, а й те, що не ма
ють доетаточного вибору штук, бо видавництва
«Просьвіти* на такі штуки дуже скупі.
Досить рухливим є Тов. педагогічне, котре згуртувало учительство, яке у нас досить па триотичне. Тов. «Шкільна Поміч* удержує бур
су, котра не стоїть так, як повиннаб стояти, бо має досить спорий довжок, а сю інституцию по
винні ми попирати зі всею енергією, тим біль
ше, що у селян є_велика охота посиланя дїтий до шкіл. Однак є надія на єї красший розвій, бо новий парох, взявшись енерГічно до будови нової прекрасної церкви, взяв ся також і за пе
кучу у нас справу двигненя бурси. Є ще в Со
кали тов. «Січ* і поверх І0 Сїчий в повіті, але, що сокальска «Січ* не розбиваєсь, тож і сель- скі не можуть гаразд розвиватись, а моглиб, бо при частих сокальских пожарах виказують сель- скі сикавки і помочи пожарні з сіл далеко біль
шу енергію, як сокальска «страж охотнїча*. Крім того є в повіті дві пожарні філії «Сокола-.
Ще кілька слів про орґанїзацию економічну.
В Сокали є руска каса, що розвивалаб ся тоді, колиб і позамістові сьвященики прихилились до неї. Крім того є в Белзї тов. кред. «Народний Дім*, що з тамошними Поляками мусить зводи
ти часті борби. По селах є трохи Райфайзенок, трохи кас читальняних, та не много, дотогож Райфайзенки стрічають ся з перепонами, так що селяни тратять до них довірє. Инші змаганя економічні селян стрічають знову на заїлу кон- куренцию зі сторону жидів, а не находять по- пертя ні звідки, пр. склепи, проби будови мли
нів парових. Згадати належить про «Товариство жіночого господарства* яке повстало з інїция- тиви о. Сїлецкого в Ж ужели, а на яке сей від
ступив свою реальність. Може воно стати дуже хосенним, бо моглоб бути школою господар
ства для жінок, але, думаю, лиш місцеві будуть користати із него. ГІозатим для иопираня госпо- дарских змагань не маємо ніяких фаховцїв.
З повіта сокальского їде рікрічно множество селян до Прус, де уходять межи рускими робіт
никами за найлучших. Сего року числять їх на 11.000 з одного сокальского повіта. — Оттаке то наше ж ате, мож єго схарактеризувати * сло
вами: «піїїіі ІіаЬетив, зей шиїїі ій ет поп ЬаЬзпІ».
С.
вам під носом гарцювали? — спитав ся Пугач у гуртка.
— А нехай собі грають ся! — відповів Му
ха. — Чи мало-ж їх сегодня траву пасе?
Ярошенки присіли ся близше до Кракалїї, щоб вивідати ся від нього дещо більше про Ілаша. Кракалїя знав тілько, те оповісти, що д і
яло ся з ним і з Ілашем, поки в Царгород прий
шли; що потім з ним склало ся, не знав. Семен Ярошенко зітхнув важко: Ілаш усе одно, що по
мер. Може й живе де,, та в нево.ії, не верне ся.
І старий не втерпів: оповів пригоди своєї роди
ни громаді. Козаки пожалували старого, та не дуже й зупиняли ся над його нещастєм, бо са
ме Безушко згадав цікаву пригоду в Білій Цер
кві. Бородавка дав комусь Образ Христа. Казав закрасти ся у Білій Церкві до комори найбогат- шого жида Берка Лазаря, прибити Христа цьвя- хами до підлоги через груди, ноги і руки і ви
палити очи. Котрийсь із козаків зробив се. Ко
заки, рабуючи, найшли образ і принесли Боро
давці. Бородавка ніби за те дуже всердив ся на жидів і позволив козакам нівечити їх по всій Україні. І прийшло ся жидям вправдї круто: по
гуляли собі козаки за жидівські маєтки.
— Хитрий був Бородавка, нема що казати!
— похвалив Голота.
— Ну, се вже чорт знає, що він зробив- коли то його дум ка— відповів Муха. — Я вже не молодий, а ще не чував, щоб козак та на таке пустив ся: Христа прибивати! І без приказу гет-
Адмінїстрацийний 1904. рік.
Шесті звичайні загальні збори Товариства
«Руска Бурса реміснича і промислова у Львові*
відбули ся дня 25. н. ст. марця 1905 в комнатах Товариства «Зоря* при ул. Краківскій ч. 17. у Львові.
Збори відкрив голова Товариства п. Василь Нагірний і уділив голосу касиєрови Товариства п. Іванови Бачиньскому, котрий зложив слідуюче справозданє: Шестий раз стаю перед Сьвітлим Злором іменем Ради, покликаної Вашим довірєм до управи Товариства «Руска Бурса реміснича і промислова у Львові», щоби зложити звіт про стан і розвій тої інституциї. Коли 1898. року, в 50-лїтні роковини щасливого володїня Найяснїй- шого Монарха Франц Иосифа І., припадаючі рі
вночасно з 50-лїтними роковинами наданя сво
боди народам Австриї, а іменно тої свободи, ко
тра послужила основою до национально-полїтич- ного й економічно-суспільного відроджена Руси
нів в Галичині, сьвідомі члени рускої суспільно- сти зіставили народний білянс, т. є рахунок зи
сків і страт на всіх полях і порівняли єго з бі- лянсом инших народів, узріли, що в родині на
родів цивілізованих, серед яких призначене ве
лить нам проживати, наша нация займає чи не послїдне місце. І жаль й сором опанував нас рівночасно. Ж ал ь — що доля не була нам так щира, як иншим народам, а сором — іцо ми пів віку, опустивши руки, спускали ся на сю долю.
І голос совісти, який відозвав ся в душі неза- траченої єіце для народу рускої інтелїґенциї на
вернув єї з сим памятним роком на дорогу ре
вної праці для свого народа а одним з овочів сеї праці є засноване Товариства «Руска Бурса реміснича і промислова у Львові*.
Інституция ся з уваги, що нарід наш і до
тепер єще віддає ся переважно рільництву, а инші галузи здобувана хліба, які для материяль- ного розвою нациї суть конечні, спочивають в руках чужих, є дуже великого значіня і в двигне- ню народа на уровень, на якім стали инші на
роди, є одним з найголовнїйших моторів. До те пер праця руского народу, оперта на самім май
же рільництві, достарчала Лише продукти і на
живи для инших галузей і як довго ті галузи спочивають виключно майже в руках чужих, так довго нарід наш не жиє для себе, але для чу
жих і не уміючи заспокоїти сам всіх своїх по
треб, без чужих обійти ся не може. Перші по
клики ери конституцийної «До просьвіти!* кине- ні в нарід, витворили нам вже споре число сьві- домої інтелїґенциї на ріжних полях народного житя, однако поки позиция полїчична народу не є сильна, велика часть тої інтелїґенциї піддавати ся мусить напорови чужому нашій нациї, а дру-
мана ми були-б не жалували жидів, так як вони нас не жалують.
Зійш ла бесіда на Бородавку. Одні його бо
ронили, другі нарікали; одні бачили у нього ве
ликий розум і хитрість; другі казали, що у нього глуздів нема, що більше пошкодив ко за кам, як поміг.
З полудня надійшло війско королевича, зл о жене в більшій части з Німців. Сі Німці заняли місця в найблизшім сусідстві козаків з правого боку. Дехто з козаків забігав туди подавити ся і оповідав потім, що Німота дуже збіджена та схорована, від вітру паде.
Так минув ся козакам час до вечера. І Це перед заходом сонця богато сьміху наробили польські чури. Велика громада їх з колами в ру
ках кинула ся заняти Туркіь з поля. І справді повело ся їм се, бо, Турків на грецю було не богато. З того мали велику потіху всі ті, що дивили ся з окопів. Битва сходила на іграшку.
Однак уже вечером розійшла ся чутка по обозі що Турки приготовляють на завтра страшну би тву. Зловлені яничари иринесли сю вістку — і козакам велено мати себе на осторозі.
Ярошенки вернули ся в обоз і заночували разом з кобзарем.
(Дальше буде).
