Ч. 232. Львів, пятниця дня 20. жовтня (2. падолиста) 1906. Річник X.
>я ц— и г т т ж
в е. -у і— тяжчим?'Ч»*".-. -. 1 ' -гіщемии— іШ м Й ІИ '^ М ш іш — — йди— і—— —
Передплата
М » Р У С Л А Н А * виносить;
в Австрмї:
ча цілий рів. . . . 20 пер.
Г- пів року .. и .. 10 квр>
на ■чверть рику .« 5 кор.
А. яПСЯКЬ .. 170 кор.
За границею:
. цілий рік . 16 рублів або 36 франків жа пів року . 8 рублів
або 18 франків
Поодиноке число по 10 сот. •Вирвеш ми о’чп і дупіу мп вирвеш: а не новьмеш мплвсти і віри не вильнеш, бо руске н і серце і віра руска.* — 3 Р у с л а н о в п х . нсальмів М. ІПашкевнча.
Вихвдить у Льввві що дна крій неділь і руских сьвят О О*І1 год. пополудня.
Редаицил, адміністрацій і експедиция «Руслана* під ч. І . пд. Двмбровсквго (Хорун- щннм). Експедиция місцева в Аґенциї Соколовского в пасажі Гавсмана.
Рукописи звертав сялише на попереднє застережене.—
Реклямациї иеопечатанів вільні від порта. — Оголо
шена звичайні приймають ся по ціні 20 с. від стріч ки, а в «Надісланім* 10 с.
від стрічки. Подяки і при
ватні донесена по ЗО сот.
від стрічки.
■міч і» і . . * < » м в » « м м м и ‘» м м м м и и т і
Рівповага і посшоввість в політиці.
Наші десперанти.
(Конець).
Чи така праця неможлива хотьби і серед теперішних обстоятельств? Єсли нам гдекуда неправно забирають законно дозволені книжки рускі, то ми не повин
ні задля того закладати руки, але треба постаратись законною дорогою, щоби тії беззаконності! були усунені. Кожда без
законність повинна визвати з нашої сто
рони законний відпор. Єслиж указує ся на тоє, що школи в руках наших проти
вників, то ми позволимо собі замітити, що по перше школа є єдиним способом ширеня народної просьвіти, а по друге і тії, що перші розбудили і найкрасше роз- впнули нашу літературу, не зробили се через школи, але ломимо шкіл, котрі і тогди не знаходились в наших руках.
Безперечно так розвій самої літератури, як і єї ширене межи народом стрічає те
пер многі перешкоди, але не забуваймо, що одною з головних перешкід є по ча
сти наша власна вина: з одної сторони наша трусливість і непорадність, з другої наше взаїмне розєднанє, наша нетерпи
мість і відвічна слабість братних межи- усобиць. Замість сварити ся о марницї і виводити правописні, або й взагалі лін
гвістичні спори до первостепенної ваги, замість себе задля форм і кількох слів виклинати і проскрибувати і класною сварнею подавати ворогам пригоже ору- жіє против нас самих, — будьмо більше вирозумілі, більше обопільно толерантні і для форми не жертвуймо нашої наро
дності!. Єсли при нинїшних обстоятель- ствах може до року розходити ся 10.000 книжочок популярних, то нїчо і ніхто не може нас спинити, постарити ся о тоє, щоби таких книжочок розходило ся річно хоть 100.000 прим, і щоби они були по можности як найлучше редаґовані. Ніхто не може нас спинити, основувати наро
дні читальні, устроювати популярні від- чити для народа, скликувати народні віча, закладати і порядкувати каси, поучати нарід господарства і т. д. Тількож до се- го треба сполучена сил, братньої любови і щирої підмоги і заохоти. В згоді і спільній дїятельности всіх Русинів спочи
ває наша сила.
Щ ож можуть Поляки виставити су- против нашого народного ідеалу, против наших сполучених сил? Се правда, що нам не усьміхають ся ні достоїньства, ні нагороди, ні навіть справедлива ненару-
шимість власної заслуги. Нас можуть заманювати, усипляти або і дезорганізу
вати обітницями, почестями, авансами і т. д. Однакож живий нарід борючий ся за своє житє мусить мати і своїх неу- страшимих поборників. Є же хвилі, коли для добра народа і вітчини треба жер
твувати своїм житєм, — ми повинні мати на стілько патриотизму, — для добра на
рода жертвувати нашими вигодами. Наші мужі мусять бути готові приняти на себе крест народних старань, зречи ся надії на парохію а г.опереставати може і до віку на капелянїї, пожертвувати надію на директуру, а посивіти на професурі, розпращати ся з високими авансами а о- стати ся чи судиєю чи адюнктом. Така резиґнация, таке самотвердженє очевидно не кождому пригоже і миле, але серед цілого народа мусять найти ся мужі го
тові до самопожертвованя, єсли справа на
родна має поступати на перед. Головною нашою хибою є, що може за мало вихо
вуємо таких людий твердого характеру, готових до самопожертвоваия, що за ма
ло уміємо цінити таких людий і хоч їх підмагати, єсли не хочемо чи не може
мо в їх сліди вступати. Тут головна за
дача нашого народного вихованя, доси так дуже занедбаного.
Може і за широко розписалисьмо ся о тім предметі, але сама справа видала ся нам на стілько важною, що ми єї не могли мовчком поминути.
Не можна нам усумнївати ся і від
давшись вітчаяню складати руки, а треба нам сьміло брати ся до діла. За перш и
ми сьмілими борцями пійдуть хоть може не скоро і другі, може менше сьмілі, але за то численнїйші.
Замітки пок. В о л о д и м и р а Б а р в і н ь с к о г о п. з. »Наші десперанти*, звернені в 1881 р. до москвофілів, не втратили своєї ваги і свого значіня та
кож і нині, з тою ще ріжницею, що ни
ні можна їх приложити і до деяких по- лїтикуючих национал-демократів, котрі по невдачах попадають у зневіру і роз
пуку, а тим відберають духа і охоту до реальної успішної праці рускому загало- ви. Треба однак додати, що обставини від написана наведеної статі значно змі
нили ся і що на ріжних полях руского житя бачимо дуже значний поступ імен
но в напрямі р е а л ь н о ї р о б о т и н а р о д н о ї . Так н. нр. на просьвітній і научній области можемо вказати на значний розвиток т о в а р и с т в а II р о- с ь в і т а з єї читальнями, Р у с к о г о Т о в а р и с т в а и е д а ґ о ґ і ч н о г о з
єго бурсами, інститутами, школами і ви давництвами, Н а у к о в о г о Т о в а р и с т в а ім . Ш е в ч е н к а з єго виданими.
На економічнім полі можемо вказати на Н а р о д н у Т о р г о в л ю , К р а є - в и й С о ю з К р е д и т о в и й , Д н і с т е р , а в останнім часі Н а р о д н у Г о с т и н н и й ю, котрі стають певними доказами, що Русини в Галичині не лише не сто
ять на однім місці в культурнім розвит
ку, а з кождим роком поступають вие- рід. Так само позасновувані по голо- внїйших осередках по краю Р у с к і Б е с і д и причиняють ся чимало до роз
буджена товариского житя, а співацкі товариства ,,Боцн“ , „Висший Руский Ін
ститут Музичний,“ „Товариство для роз- вою рускої штуки “ можуть служити до
казом, що й ту область до недавна ще занедбану починають Русини плекати.
І треба признати, що попри деякі недо- маганя або похибки (а такі чей случа- ють ся в кождій суспільносте) іде робо
та що раз ліпше й успішнїйше і дово
дить до позитивних вислТдів.
Найменше може відрадних прояв бачимо на национально-полїтичнім полі, а се треба приписати головно партийній і фракцийній розтичи і нетерпимосте, а побіч того недостачі політичної рівнова
ги і послідовносте.
І на тім полі треба собі уявити, що з малих починів доходить ся перегодом до поважних вислїдів, що рівновага і послідовність в национально-полїтпчній роботі, розумна орґанїчна праця около осьвідомленя широких верств суспільно
сте рускої таки з часом приспорить рус
кому народови належний єму вплив по
літичний і належне єму становище посе
ред инших народів держави.
Деякі політики попадають у зневіру задля виборчої реформи, котра на їх по
гляд є далеко гірш а, як стара ординация виборча, котра після їх погляду д а в а л а с п р о м о г у Русинам в Галичині ви
брати 22 послів. Алеж нова д а є с п р о м о г у вибрати 28, значить більше, хоч о небогато, отже всеж певний поступ.
Але на се кажуть знов зневірчиві полі
тики, що лише 19 може бути певних.
А чиж на основі давної ординациї мали ми коли небудь 22, чи не мусимо вдо
воляти ся нині 8-ма послами?! Певно, що до обниженя дійсного числа послів причиняли ся всякі виборчі штучки. О- тже з сего виходить, що замісць зневі
ри і розпуки повинна национально-полї- тична робота у нас розвинути ся в тім напрямі, щоби ми не лише 19 вибирали руских послів з Галичини, як се вичи-
Ч і
2 слюють наші десперанти, але дійсно 28,
котрі з буковиньскими 5-ма становили би поважний парламентарний клюб.
Але тоді лише буде сей клюб по
важний і впливовий, коли до него вій- дуть посли, що не лише на вічах зу
міють виголошувати високонарні бесіди і робити далекосяглі обіцянки, але та
кож і в державній раді с х о т я т ь і з у м і ю т ь п о з и т и в н о п р а ц ю в а т и .
З подорожи до св. Землі.
(Дальше).
Єрусалим 19. ЇХ. 1906.
По повороті з Аін Карім, лучила ся трагікомічна пригода на тлі подразне
ної фантазиї про чуда. Прибігає одна селянка — паломничка з плачем, що 20 сот. переміняло ся у неї на золотих 20 кор. Не знала сказати, чи то їй видав хлопець в Аін Карім, чи може »нечиста сила< її такого збитка зробила. За всяку ціну хотіла позбути ся золотої 20-коро- нівки. Незадовго вияснила ся справа.
П рибіг'хлопець з плачем, що він замість 20 сотиків віддав потемки і в поспіху підчас нашого відїзду 20 К, тай дістав назад свої гроші.
По вечері приніс сам редактор ро- сийскої часописи »Вожд« більше примір
ників часописи, в якій був заміщений привіт Буковинцям і 1 аличанам. Оповідає ся там, що прибуло 600 Галичан-унїятів з Митрополитом, і що сам редактор був на службі Божій в Церкві Гробу. Тішить ся, що відправа була зовсім така, як у них і в тім язиці, тілько що поминали Папу. В своїй рефлексні на сю тему, ре
дактор висказує жаль, чі »чисто русскі славні і симпатичні люди* не є разом з ними. Обіцює єще говорити пізнїйше о нас. Витає »от лиця Россії* Митрополита і висказує симпатию русских православ
них, жиючих в Єрусалимі до нас, хва
лячи ніревосходний* снів і відправу, а вкінци желає »вічного спасенія іскоенно і сердечно любимим зарубежним братям- славянам*. Сей редактор ходив вже пе
реділе з нами, приглядав ся нам і роз
давав росийскі книжочки за посередни
цтвом кількох кацапів, що найшли ся між паломниками.
В понеділок приймав Митрополит відвідини настоятелів віроісновідань като- лицких і православних, а кромі духовних були також сьвіцкі настоятелі, як баша єрусалимский і єго секретар, та австро- угорский консули з женою.
Ві второк 18. вересня рано ідемо на долину Йосафата. Дорога веде через мі
сто, межи австрийскою ночтою, а ба
штою Давида, яка одна заховала ся не- нарушена від жидівских часів. Тут сто
їть касарня турецкої піхоти. Виходить відділ війска а провідник варти в брамі кричить »алям ду«, на що варта поздо
ровляє способом нашого давного презен
тована рушниці. Коли в наших касарнях стоїть на брамі один вояк без рушниці, тут стояло аж двох та з рушницями. На брамі сионьскій минаємо знова війскову варту. Перед нами долина Гинном, зі с у л т а н ь с к и м с т а в о м , в якім
вода зовсім зелена. Коло сего ставу ве
ли давні водопроводи Соломона з Ви- флеєма, аж на сьвятинну площу. При мо- стї, через який веде дорога до зелїзницї, сходимо в русло Гінному. Н а схід зносить ся гора Сион, на захід гора » л и х о ї р а д и * , на якій стояв дім Каяфи, де жиди ура
дили розпняти Христа, і від того назва сеї гори. Тут покинув Юда ЗО сребре- ників, за які зрадив свого Учителя і тут повісив ся. За ті сребреники куплено кавалок гори, яка зве с» Г а к е л ь д а - м а (кровава ріка) і обведено муром, та призначено на кладовище для чужинців.
Цариця Єлена мала часть сеї рілї пере
вести на кораблях до Риму, де на ній збудувала церкву. Знолудня при мурі кровавої рілї є печери. Одна зве ся п е - | ч е р о ю а п о с т о л і в , бо тут мали схо
вати ся апостоли, коли жиди спіймали Христа, а знова в иншій має бути вхід до пекла. Місце, де лучать ся долини Гінном і Йосафата, звуть жиди Гієнною с. є п е к л о м і оминають єго зі страхом.
Тут мало давнїйше стояти поганьске бо-1 жище Молоха, в якого розпалені рамена кидали жиди свої діти, а бубни і музика заглушували плач материй і крик дїтий.
Тут єще і тепер танцюють Араби і грає музика, але причина вже инша. На полу
дневім кінци долини є керниця Йова з ніддашем. Коли всюда висохне вода, то они, радують ся що єї є ще богато в керни- ци, а в порі дощів, коли понизше керницї покаже ся нове жерело, також радують І ся, бо се є ознакою обильности води та урожайности. Жиди кажуть, що в тій кер
ницї сховано сьвятий огонь, коли они ішли до вавилоньскої неволі. Пізнїйше мали брати жерці звідси мутну густу теч, яка підчас сходу сонця виллята на жертівник займала ся ясним полумінєм.
Ж идівске пекло лежить між трема горами. Від заходу гора „злої ради“ , від полудневого сходу гора »згірпіеня«, а з півночи незабудований конець сьвятин- ної гори Морія, званий Офель.
(Дальше буде).
Бєрнзон про Русинів.
Колись то писав наш народний Ге
ній Тарас з іронією про сучасну долю України: „на всіх язиках все мовчить,—
бо благоденствує!“ І справді думали культурні народи Европи, що се благо- денствіє — ся мертва мовчанка на по
лудневих, урожайних степах полудневої Росиї. Доперва в найновійшім часі (в ве
ликій мірі завдяки дїяльн^сти „Ц кгаіпі- зске Кеуие“), розкрила ся правда перед чужинцями, що ся мовчанка покриває тиху, страшну траґедию замученого во
рогами великого і спосібного українь- ского народа. Небувалий, масовий зло
чин, сповнюваний від віків на сході се
редущої Европи виступив в цілій своїй гидоті перед счудовані очи европейскої суспільности. Безгранична, безвиглядна майже, німа мартирольоґія довгих віків зєднала нам поклонників і прихильників у всіх краях нашого континенту. Наша витревалість і животність, зростаюча си
ла і самосьвідомість, героїчне двигане із самого дня упадку трийцятьмілїонової народної маси — викликує симпатию
ї- подив. Підйєсяг уми, які проводять о - пінїї осьвічених народів, оцінюють з при- знанєм і співчутєм нашу ©рґанїзацийну і просьвітну працю, та і не щадять слів осуду нашим противникам, що як да
внїйше довели україньский нарід до єго упадку,- так тепер всіма силами хочуть не допустити і спинити єго відроджене.
До тих високих умів, що живучи серед вільної і щасливої суспільности, виступають в обороні слабшого і по
кривдженого народа, належить також славний норвежский писатель Бєрнштер- не Бєрнзон, який в париевім тижневни- ку Ье Соигіег Еигорееп замістив в; по- слїднім числі статю під заг. Без ЕиСЬе- пез. „Єще нині, і то в Европі — пише там автор — живе народ, більше в'їж трицятимілїоновий, — позбавлений — нібито з раци'і державної конечности — своєї мови і народности та гноблений всїми иншимй> способами. Двацять вісім мілїонів того народу належить до Росиї, а 4 мілїони до Австриї. 3 і усіх доказів, як недостаточна є н аш а цивілїзация, найстрашнїйший є без сумніву сей, що завдяки державній конечности, а може й на приказ володаря, знівечено індиві
дуальність народу. Деж поділи сн росий
скі і польскі християни? Вони ідуть [з бенкету на бенкет і нічого собі не роблять із сліз і терпінь сих мілїонів!
[А таки нарушено основну засаду мира, коли знівечено сьвяте права індівідуаль- ности национальности. Чому наука політ тичного права не говорить о тім отвер- то? Або й філянтропін? Чому не кажуть, що се найсумнїйша ганьба людскости, що нікому не приносить користи, коли гнобить ся душу народу? Сеж противно шкода для всіх. Бо хтож може знати, які спосібности криє в собі народ? Ро
син, замість користати з свобідного роз
витку так великого народу, даремно до
буває всіх сил, щоби згнобити і стесати з лиця землі 28 мілїонів народу.
А Поляки в Австриї — каже даль
ше наш прихильник — чи могуть же боронити своєї народности серед пере
ваги чужинців, коли самі гноблять чоти
ри мілїони Русинів? А як же вірними союзниками в пригоді могли би їм бути ті чотири мілїони! Доси Поляки мали велику симпатию і на полудви і на за ході і на півночи; але коли австрийскі Поляки, що борють ся о свою свободу і єдність, будуть гнобити народ слабший, то й стратять усю симпатию у других.
Ми, що знаємо факти, мусимо уважати за свій конечний обовязок ширити знане тих фактів як найдальше.
Великий і непобідпчй народ руский чим раз більше заслугує собі на приязнь всіх свобідних народів. У сьвята і пече
рами, коли Русини співають собі тужні пісні про предків, вони повинні знати, що не є вже самі, що їх слухають далеко;
повинні знати, що їх жалі чим раз біль
ше викликують наше спочуте і обурене, котрим вкінци годі буде оперти сн*.
У відповідь на сі слова, написав о- дин з польских дневників, що повинен хтось з польских маґнатів запросити до себе Бєрнзона і пересьвідчити єго нагля
дно про неправдивість єго закидів що до Поляків. Чиж не Потемкиньска се мето
да? Для добра обох народів, ми радіб,
■
щоб польска праса і суспільність, витя
гнула иншу науку з адмонїциї великого норвежского мислителя і політика.
Просимо в і ш ш і п ерепиту.
парламентарному, особливо послови Николаєви Василькови, узнаючи єго усильну працю і ста- раня, положені в комісиї в обороні' інтересів руского народа, — найгорячійші слова подяки.
— По вічу відбув ся демострацийний похід улицями міста.
— Іменована, Цісар іменував радника висш.
кр. суду у Львові Бойомира Ж арского і віце- президента окр. суду в Коломиї Ігнатия Фіда радниками двора в найвисшім касацийнім трибуналі. — Мінїстер торговлї іменував в ди
рекції почт у Львові комісарів: Франца Па- тельского секретарем, а Мокрицкого старшим комісаром.
— Україньска театральна трупа Сагатовского за останній місяць грала в м. Ковелі на Воли
ні. З артистів опріч Сагатовского, визначала ся ще п. Думка. Украі'ньским театром заціка
вились не тільки Українці, а навіть Поляки, жиди та Москалі. Правду сказати і репертуар трупи д. Сагатовского був непоганий. Одно тільки було не гаразд: через якісь непорозу- міня із інжінєром Тільтіним до театру не да
вали електричного сьвітла і вистави відбува
лись при карасиновому сьвітлї. Заробіток тру
па мала не поганий; але як сюди прибула ще росийска та польска трупи, то д. Сагатовский уступив їм своє місце. (>Гада«).
— Школа ім. Кулїша. Щоб вшанувати па мать україньского письменника П. Кулїша, борзеньске козаче товариство згодилось — як доносить полтавский „Гідний край" — по- строїти народну школу єго імени. Ся школа но своїй архітектурі і внутрішнім уладженю, вийшла найкрасшою в цілім повіті'. Дня 18.
жовтня с. р. відбуло ся її відкрите та посьвя- ченє. Було чимало гостий з інтелїґенциї, по
приходило теж богато й селян із ріжних кут
ків повіту. Господарі сьвята, ті що будували школу і жертвували на неї, а вкупі з ними й учительки Кулїшевої школи дуже привітно приймали гостий. У великій сьвітлицї красу
вав ся в вінку Гіпсовий бюст П. Кулїша; все сьвято обійшло ся дуже урочисто й гарно.
З а щирою трапезою було богато промов:
гості славили всіх, хто приніс свою жер
тву — чи коштами, чи працею для такого діла, що має послужити на користь темному люду, та для звеличаня памяти славного робітника на поли україньского письменства.
— Проти алькоголю підчас виборів. Австрий- ске товариство для поборюваня иияньства і товариство абстинентів передали комісиї для виборчої реформи зазив з просьбою, щоби в дни, коли відбувають ся вибори до рада державної в місцях вибору і окруженю була заборонена продаж напитків, як подрібно, так і в закоркованих посудинах. Переступлене сего припису мало би ся карати як перфтуп- ство закону виборчого. В зазиві підносить ся, що „частоване" фальшує вислїд вибору, а на конепь звертає ся увагу на той факт, що та
кий закон є вже в Норвегії і в богатьох кра
ях Сполучених Держав.
— Новини у війсковім умундуровакю. Сими днями появить ся розпорядок про зміну при
писів що до ношеня мундурів. Між иншим вільно стане носити в фронті цвікери, офіци- ри кавалєриї в службі поза Гарнізоном будуть могли при параднім мундурі носити сїро-синї пантальони, а офіцири стрільців і технічних відділів пантальони сірої краски. Крім сего можна буде носити пантальони’темні, брон
зові рукавички, камаші, лякеровану обуву, кальоші і шуби, а ґажистам пелерини. Крім сего введе ся цілий ряд відзнак для рядових за визначне поведене в службі.
— З перемискої єпархії. Дійсними деканами іменовані дотенерішний завідатель о. Кипріян Ясеницкий деканом балигородским, Филимон Подолиньский деканом мостискнм, Володимир Гинилевич деканом нижанківекпм, Кароль Федорович деканом варяжеким. — О. Симеон Кульчицкий, парох в Вощанцях іменований орд. шкільним комісарем для шкіл комарнянь- ского деканата. — Відзнаки крилошаньскі одержали: Володимир Гинилевич парох в Ти
сові, Іван Костек парох в Новім Селї. — Пре
зенту на парохію Лупінку дістав о. Николай
Н
О В И Н К ТІ.— Календар. В п я т н и ц ю : руско-кат. Арте
мія вмуч.; римо-кат. День задуш ний.— В с у- б о т у : руско-кат. Іляріона Вел.; римо-кат. Гу- берта.
— Кр. рада шкільна видала обіжник до шкільних властий, що день 3. с м. (субота) в вільний від науки у всіх школах (з виїм
кою висшпх наукових заведень).
— Завтра (в пятницю) будуть надзвич. заг.
збори »Просьвіти« в салі «Сокола* в будинку
«Дністра* о 10. год. рано, а о 4. год. но йол- будуть заг. збори «Народної Торговлї* у вла
снім домі (Ринок 36).
— Тов. „Сокіл" в Бусьну уряджує в неділю дня 4. с. м. в сали «Клкзбу* иматорске пред
ставлене. Відограє ся «Наталку Полтавку*.
Початок о год. %8. вечером.
— І. заг. збори „Р. Тов-а педаґ. в Перегинь- ску будуть дня 4. с. м. о З 1/» год. в льокали читальні.
— З київского університету. Останної неділі була на університеті загальна збірка студентів- Українцїв. Зібралось більш як 300 осіб. На початку прочитано реферат про україньскі ка- тедри одного з студентів; потім прочитано привіти від нольекої студентскої короорациї по иольски і по росийски. Збори зустріли при
віти оплесками. Після того почалась диску- сия. О 7. годині поставлено резолюцию, в якій зазначено потребу заснована слідуючих ка- тедр: україньскої мови, укр. літератури, істо- риї України і катедру укр. права та досліджу
вана економічних відносин України з українь- скою викладовою мовою і з паралельними курсами росийскою мовою для тих студентів, що не знають україньскої мови. Збори приня- ли сю резолюцию і вибрали 6 студентів до комісиї, яка має виробити докладний мемо- риял, щоб подати его нрофесорскій раді.
— В Перемишли в Центральнім огороді від
було ся дня 28. жовтня с. р. окружне віче, на якім було около 8 тисяч народу. Віче отворив адв. др. Кормош, котрого вибрано головою віча, а его заступником б. посла Ст. Новаков- ского з Торок, секретарював акад. Ґонтар- ский. Реф ерат виголосив п. Василь Кіцула.
Ііо довшій дискусиї віче ириняло отсї резолю- циї: І. Віче окружне в Перемишли, зібране дня 28. жовтня 1906. р., стоячи в засаді на становлену загального, рівного, бесиосередно- го і тайного права голосованя, заявляє ся тор- жественно проти тої ухваленої теперішною комісиєю виборчої реформи, а то а) з прича
ви, що вона кривдить Русинів так числом приділених їм мандатів, невідповідаючому три- мілїоновому населеню, — як і крайно неспра
ведливим поділом округів виборчих у східній Галичині; б) з причини, що установлено 10 польско-руских округів виборчих, в котрих о- дній четвертині меншости населеня признає ся ті самі права заступства, що трем четвер
тинам більшости населеня, а руских меншо- с-гий в західній Галичині' і по містах зовсім не узгляднено; в) з причини постанови, що лучить в Галичині громади з менше як 1500 населеня в цілях голосованя; г) з причини по
станови, силою котрої зміни § 1, 4, 5, 33—37, і 52 ординациї виборчої як і поділу округів виборчих може бути ухвалена лише в ирисут- ности 343 послів, в тім половини ПОСЛІВ від
повідного краю, і з тих причин взиває віче руских послів парламентарних, щоби старали ся всякими ередствамн парляментарними то- ту виборчу реформу повалити. 2. Віче проте
стує рішучо і як найострійше проти розшире
на автономії в Галичині, в жадає переділе по
літичного поділу Галичини на часть руску і польску. III. Віче висказує рускому клюбови
Іванусів. — До каноні чної і нституциї на паро
хію Скородне завізваний о. Евген Копистянь- ский. — Правительство продовжило дотацию з фонду релігійного на дальший оден рік для сотрудвиків: в Квашенині, Уличнім, Мшанній, Нижанковичах, в Вацовичах і Новій веси. — Увільнене від конкурсового іспиту одержав о.
Іван Волосяньский, парох в Краківци. — На конк'урс з речинцем до 15. грудня с. р. ви
ставлені отсї нарохії: Горянка, Криве ай Тісна.
Яворець ай Тїсна, Белз, Ліщини, Висоцко, Ги- чигів, Тарнава, Туринка, Гвоздець, Берег гор., Хміль, Залїсє, Комарно, Михайлевич, Близян- ка, Баниця, Войкова, Лабова, Билич гор., Ла
стівки, Волча долїшна, Токарня, Махнів, Коха- нівка, Корениця, Ясель,
— Борба з туберкулами. „Вегі. КІіпізсЬе \Уо- сЬепзсЬгііІ" замістила другий реферат проф.
д-ра Гофа про єго поміченя над сукровицею Марморка проти туберкулів. Він уживав єї майже від трех літ по части в своїй клїнїцї, вчасти на поліклініці' а нізнїйше примінював ту сукровицю нераз в дїточім шпитали на 40 хорих. Передовсім він ствердив, що сукровиця Марморка не мала ніколи шкідного впливу на стан хорого. При підскірнім уживаню сукровиці доходило часто до специфічних реакций су
кровиці, але они скоро переминали, коли орга
нізм привик до сукровиці. Тепер жеж зовсім ніяких побічних реакций не викликує сукро
виця Марморка при прямім єї уживавю. На
слідком уживаня тої сукровиці: 18% хорих на туберкули зовсім виздоровіло, 27% добре по
ліпшило ся, 36% трохи поліпшило ся, у 18%
хорих не було ніякого полїпшеня. Свій рефе
рат закінчив проф. Гофа твердженєм, що на єго погляд, сукровиця Марморка з причини нешкідливости па організм і простого способу єї уживаня надає ся і повинна бути уживана в борбі з туберкулами.
— Дрібні вісти. Бурмистром м. Коломиї на місце пок. Витославского вибрано п. Івана Клєского, властителя дібр і реальности в Ко
ломиї; асесорами вибрано д-ра Леся Кульчиц- кого та Івана Стадниченка. — Добра Циків і Гутиска в золочівскім повіті купив від С.
Наґельберґа п. Константин Ворошиньский з Одеська. — V. злет славяньского Сокільства буде в Празі' в днях від 28. червня до 1. лип
ня 3 907. На ту цїл Чехи зложили вже 250.000 К, а тепер ще відкликала ся центральна у- права сокільских товариств до ческого народу о поміч.
— Репертуар руского театру в Бучачи.
Саля «Сокола*. Початок о 7% вечером.
Білети продає торговля п. Гогозиньского. (Або- намент на 6 вистав під ряд 10 К).
В пятницю дня 2. падолиста «Галька*, опера в 4 діях Ст. Монюшка. Нова вистава!
Війскова музика 24. п. п. Виступ н. Дального, в ролі Антося. (Ціни місць підвисшені). Поча
ток сего представлена виїмково точно о год.
%7. вечером.
В суботу дня 3. падолиста „Ямарі“ опера в 3 діях Целлєра.
В неділю дня 4. падолиста «Нещасне кохання* народний образ зі співами і танця
ми в 5 діях Манька.
Ві второк дня 6. падолиста «Діти Ваню- шина* сензанийна штука в 4 діях С. Най
де нова.
— Репертуар міского театру у Львові.
В четвер по нол.: „Ах то Закопане";
вечер: „Лялька".
Други Соколи і Сокілки! Памятайте, що львівский „Сокіл" збирає жертви на будову свого дому.
Посмертні Т оповістки.
— 0. ОнуФрей Сїмйон, парох в Пістини, ста- ниславівскої єпархії, упокоїв ся дня 25. ж ов
тня в 73. р. житя, а в 47. р. сьвященьства.
В. є. п.!
— Мария з Нарольских Олексїева, жінка па- роха в Поршні коло Львова, упокоїла ся дня 31. жовтня. В. і. п.1
