Ч. 34. Львів, Субота дня ІЗ (25) лютого 1899. Річник III.
Передплата ;
на «РУСЛАНА» виносить:
в Австри :
на цілий рік . . . 12 р. ав.
на пів року . . . 6 р. ав. | І на чверть року . . З р. ав. ■
• на місяць . . . . 1 р . ав. ; За гргниц' к.:
на цілий рік . . 20 рублів або 40 франків на пів року . . 10 рублів
або 20 франків Поодиноке число по 8 кр. ав. І
--- К.
і і
РУСЛАН
«Вирвеш мп очи і душу ми вирвеш: а не возьмеш милости і віри не воаьмеш, бо руске ми серце і віра руска.» — 3 Р у с л а н о в и х псальмів М. Шашкевича.Виходить у Львові іцо дня • крім неділь і руских сьвят ‘ о год. 6-ій пополуднії.
Реданция, адмінїстрация і експедиция «Руслана» під ч. 5 ул. Л ї н д о г о. — Експедиция місцева в Аґенцпї Соколовского в пасажі Гавсмана.
Рукописи звертає ся лише "
і на попереднє застережене. — | Реклямациї неопечатані вільні від порта. — Оголошена зви
чайні приймають ся по ціні 10 кр. від стрічки, а в «Наді
сланім» 20 кр. від стрічки. По
дяки і приватні донесена по
’ 15 кр. від стрічки. ї
і ---«»•■««-- ■ »»- • і
і і
кому народові!. Він і не в силі подати Німцям ніякої поруки на будуче. Плянн правительства звістні нам достоту. Оно жде на наші позити
вні постуляти і думає, що лучить ся єму при- гідна хвиля, щоби до сих постулатів навязатн свою миротворну акцию. Ґр. Тун надіє ся, що нїмецкі постуляти дадуть ся якось погодити з єго змаганями. Надія пуста. Німці не увійдуть з ним в ніякі переговори. По відроченю парля- менту ухвалили провідники клюбів лівиці, що з ґр.Туном не вдадуть ся в ніяку трансакцию.
Мисль ся вийшла внравдї від лівого (краяного) крила лівиці, але на сю мисль пристало і праве крило (шляхта і ґрупа Мавтпера). Отже дарма жде ґр. Тун на постуляти лівиці. Они ухвалять ся не для него. Для нашої політики жертвували ми богато економічних інтересів в послїдних двох роках. Тепер годі нам зложити оружє. Ми не сканітулюємо. Полївити правительству в те
перішній хвили значило би одно, що цілу на
шу справу запропастити. Була би се кардиналь
на політична похибка. Хто вже раз станув до бою, сей не може думати про роз’єм або мир.
Ми удержимо ся на боєвім становити так дов
го, аж поки не упаде теперішня нам ворожа система. Полївити правительству в теперішній хвили, значило би також одно, що опять за- багнитн велику нїмецку справу в Австриї. Полї- вленє таке вийшло би лише на користь прави
тельству, а не нам. Наша проґрама така. М и в и т р е в а є м о в б о є в ім с т р о ю , аж поки не наступить доконечна кріза, аж поки внутрішнє положене саме собою не рішить ся. Єдність Німців певна. А сама єдність виключає з гори всяку часткову угоду. З с и м правительством
— кінчить ґр. Штірк — виключені всякі пере
говори».
Отеє зміст статі ґр. Штірка в градец- кій Та§Є8рО8Ї. Пароля видана. Крайнє слово сказане. Постуляти уложнмо, але не для ґр. Тупа. Проти ґр. Туна лише борба — издие асі їіпеїп.
Читаючи сю статю, признаємось, ми побачили перед собою не ґр. Штірка, а Шенерера. Ріжниця хиба та, що Шенерер з більшою емфазою і з глибшим грудя-
чете — промовив хозяїн, друг всяких билиць,
— але в тім мене ніхто не пересьвідчить, що я тоді спав, коли мені се, що скажу, пригодило ся. В році 1809 полк наш зістав в Ішпанїї, тіль
ки одну сотню кінницї відкомендеровано до Ні
меччини. В сій сотні був і я. Не-вжеж стало мені жаль ішпаньского неба та карих очиць Ішпанок, бо небо нас пекло, а карі очи не гля
діли з любовю, а з грізьбою, але жаль мені бу
ло друга єдиного, сердечного, котрий у другій сотні полишав ся. Була се людина сьміла та до
бра, але все сумна, неначе-б що злого перечу- вала. Сей єго стан трівожив мене тим більше, що не був се богочестивець, не вірив зовсім в Боже милосердне і не глядав розради в моли
тві. Коли прийшли ми до Німеччини, розміще
но наш відділ недалеко Ерфурта, а мою сотню і мене в малесенькім сїльЦи, де був незамешка- лий замок як-небудь ще в добрім стані і з ціл
ковитим старосьвіцким умебльованєм. Мав я три величезні сьвітлицї з мраморним помостом з високими кріслами, з столами покритими мар- мором. В великаньских мраморних коминах сви
став вітер, а настінні портрети, казалось, витрі-.
щають на мене баньками яскраві очи. Мій чура ляг в першій сьвітлицї у найкрайнїйшім вікні,
Ріпііа Іа сотееіа!
Миротворна акция покінчена. Німецка вірноконституцийна шляхта сказала устами свого провідника, ґр. Штірка: поп розви
ти»! Сталось се рівночасно, коли новий президент уі’орского кабінету, Селль, за
ворожив щасливо угорску опозицию.
Ми вже у вчерашнім виданю
»Руслана* сказали, що до угоди не стає лївици доброї волі. Нині принесла Огагег Та^ез-
|о зІ передову статю, в котрій ґр. ПІтірк заповідає, що лівиця »витриває дальше в своїм строки і з теперішним правительством зриває всякі зносини. Ґр. Штірк каже:
» 3 теперішним правительством неможли
ві ніякі переговори. Конто сего иравительство занадто обтяжене гріхами проти лівиці. Вправдї ґр. Тун говорить і каже дневникам писати про свою охоту, увійти з лівицею в переговори, але при тім не випускає він з рук оружия і бє нас Німців. Ґр. Тун управляє Долитавщиною після ческої рецепти. До ческого сойму хоче він зна
дити Німців національними курцями і закопом о національних меншостях. Однакож на сю при
наду не зловить він ческих Німців. Сеж дрібни
ці. Се льокальні устуиства, що не відповідають новажному нїмецкому питаню в Австриї. Нам розходить ся о те, чи правительство і на даль
ше при помочи Славян думає правити проти Німців, чи може заверне з погубної дороги на давнин, природний шлях внутрішного розвою Австриї? Нам розходить ся о управильненє иринципіяльного становища Німців в державі і до держави. А сего годі доконати якимись пе
реговорами. Вирочім, теперішнє правительство не може нічого в сім напрямі зробити, бо єго руки звязані ческими верівками, а побіч того не достає ему і доброї волі. Ґр. Тун може так довго управляти державним судном, як довго поза парламентом радить собі §. 14-им.
В гіарляментї він вже давно програв справу і там не найде він вже средств, щоби відвести Німців від опозициї. Опутаний Чехами, ґр. Тун не в силі дати Німцям повної сатнсфакциї. Він не в силі і вирівнати кривди, заподіяні нїмец-
7
Поступова Панна
Повість
О с и п а К о р ж е н ь о в с к о г о .
(Дальше.)
Сї слова виголошені з силою розлетїли ся наче електрична іскра по присутних і не одно лице поблідло. Сальома задрожала з глубини душі, не сьміла обзивати ся, не сьміла звести на него очий. Всі єї давиїйші докази лежали наче поржавіла та ноломана збруя без всякого ужи
тку. Однак деякі з молодших, непоконані як наша екс-фільозофка, завели з вродженою нам жадностию доказувана на вітер о сім предметі бесіду. Знайшли ся соиерники, особливо між старшими, що їх ділами збивали. Такою доро
гою перейшла розмова від суперечок до розка- зів надзвичайних билиць, в котрі буцім не ві
римо для моди, з котрих глузуємо для виявле- ня розуму, але котрі находять в глубинї душі занятє і якийсь непоясненнії і непонятний від- гомон.
— Говоріть собі здорові молодики, що хо-
ним голосом видавав такі дневні розкази для лївицї. Ми вже остріляні занадто, що
би пароля ґр. Штірка могла нас замету- шити. Одно лише стало нам яснїйшим, іменно те, що і нїмецка шляхта улягла вже цілком тероризмові! Шенерера. Відтак зрозуміли мп, що »боєвий стрій«, на чолі котрого станув тепер для відміни стирий- ский ґраф, звернув ся з більшою силою проти личности ґр. Туна, ніж проти голо
сних язикових розпоряджень. Але і се для нас не велика новість. Сеж вірна фо- тоґрафія тактики угорскої опозициї. Ґр.
Штірк взагалі не годен видумати що-не- будь оригінального. В осенн минулого року проголосив він так звану »нову так
тику* сїег уегкарріеп ОЬзігисііоп. А за чиїм указом? За указом социяльного де
мократа Адлєра. В угодовій комісиї, за порадою Лєхера, бавив ся ґр. ПІтірк в про- тракцпю. А тепер? Тепер вступив він на шлях »острої борби*, котрим шляхом від двох літ ступають ІЦенерерияни.
Але мимо сего, правиця і правитель
ство можуть бути вдячні ґр. Штіркови за те, що він відкрив шелом вірноконститу- цийної шляхти. Рахунок з лівицею буде вже тепер нростїйший. Нїмецка шляхта рішилась на борбу, тож і правици і прави
тельству треба бути готовими, підняти ви
нену рукавицю. І нам треба буде станути солідарно лавою бодай до відбиваня тих тяжких ударів, що посиплють ся на наші голови, і дожидати — жрізи*, про котру, о скілько знаємо, бабка ще на двоє воро
жила. Поки-що, добре, що не будемо по
требувати ломити собі голову, який би ще міст будувати лївици до виходу з обструк- цийного багна. Ґр. Щтірк був на стілько ласкавий, що всі мости заздалегідь сам попалив, а ґр. Тунови сказав найвиразнїй- ше, що шкода ходу до нїмецкого броду...
Комедия з переговорами мабуть скінчена.
підложив під голову ладівницю, огорнув ся пла
щем і зачав на добре храпіти; я-ж замкнув на ключ входові двері, припер за собою двоє две
рнії і пішов аж до третої сьвітлицї, де стояло велике ліжко.
Ляг я також, поставивши на столі сьвічку а під рукою мав шаблю і пістолі. Але де вже сон мене ніяк не брав ся. Крім споминок рі- жних повістий о опущених замках, про які ко
ли-будь чуввм, перешкаджало мені єще хрананє мого чури, котре найдивнїйшою луною по по- рожних сьвітлицах розходило ся і в якусь ди- весну октаву із свистом вітру лучилось, що гу
дів у комині. В такім томлячім безсоню проми
нуло мені більше як дві години. Була вже пі- зна ніч, коли мені видало ся, що чую стук замку від входових дверий. Усів я на постелі і вхопив пістоль, відтягнувши оба курки. За хвилю почув я докладно тяжкий, сильний хід у першій сьвітлици, дзенькіт бряжчаків і бря
зкіт шаблі, що сунула ся по помості. Я зірвав ся з ліжка, а по хвилі намислу думав, що то напевно мій улан мусить на помацки мандру
вати. Щоби пересьвідчити ся, наблизив ся я до дверий еередної сьвітлицї і почув носову гармо
нію, котра завзято розлягала ся і до найвнеших
Нова орґанїзация львівскої щадницї.
Взявши ся за санацию львівскої щадницї, сойм кла іе услівє, щоби сю інституцию зреор- ґанїзовати. Не розходить ся тут о зміну статута, а більше о склад будучої управи і відповідну контролю. Розуміє ся, що край, даючи поруку за дотеперішні вкладки, жадає більшої, а вла
стиво повної інґеренциї на діловодство щадницї, щоби на будуче устеречи ся від таких фінансо
вих катаклїзмів, які дїялись за управи Зїми.
Ухвала, яку би сойм мав ухвалити, гласить:
Сойм поручає краєвому видїлови, щоби зажадав від товариства гал. каси ощадности переведена зміни каси в мисль сих основних постанов:
а) Виділ щадницї (§ 46 статута) буде зло
жений з Г2 членів а іменно:
з 8 членів, вибраних Сонмом на предло- женє краєвого виділу чи то зпосеред членів товариства каси ощадности, чи з поза членів сего товариства і
з 4 членів, вибраних загальними зборами товариства каси ощадности зпосеред своїх членів.
б) Дирекция щадницї буде складатись зтрех директорів платних, іменованих краєвим виділом
на предложенє виділу каси.
Заступників котрого-небудь з директорів означує краєвий виділ з посеред членів виділу каси.
Начального бухгальтера і касиєра каси іме
нує краєвий виділ на внесене дирекциї.
в) Позички гіпотечні можуть бути удїлю- вані лише до половини вартості! гіпотеки.
Кредит на біжу чий рахунок може удїлю- вати ся лише на підставі зложених ефектів, посідаючих пунілярне безпеченьство і то до високости 75% номінальної вартості! ефектів.
Есконт векслїв дозволений лише до висо
кости 20% випадкового капіталу.
г) Всяка зміна статутів як і реґулямінів та інструкций може наступити лише за згодою краєвого виділу.
д) Дорічне замкнене рахунків і білянс предкладати ме іцадниця краєвому Соймови че
рез краєвШй виділ.
Абсолюторию з замкненя рахунків ухвалює Сойм на внесенє виділу краєвого.
е) Поки резервовий фонд не дійде до ви
сокости принаймєньше 5% вкладок, поти поло
вина чистого зиску впливати ме до резервового фонду, друга половина може бути за призво
дом Сойму ужита на добродійні і взагалі пожи
точні цїли.
ж) Ухвала загальних зборів о розвязаню товариства гал. каси ощадности потребує за
тверджена кр. Сойму на внесене кр. виділу.
з) До розслїдженя спосібности кредитної при векслевих позичках будуть установлені вексяеві цензори.
і) Всякі постанови о інґеренциї Сойму і кр. виділу суть правосильні так довго, як довго триває порука краю.
тонів доходила. Тоді перейшив мене мимохіть дрощ. Хід і брязкіт був уже в середній сьвітли- ци і очивидячки хтось иньший нриближав ся.
Не було чого ждати. Я отворив нараз двері, готовий відперти напастника, але як я не зду- мів ся, коли я побачив на середині сьвітлицї...
мого друга. Єго лице було бліде але спокійне, а на устах усьмішка. Я видів єго так виразної як те пер панів бачу. Я забув ся на хвильку, ки
нув пістоль, а витягнувши руки хотів до него бігти. Він дав мені знак, щобим задержав ся.
Я став як вкопаний і непонятна студінь стаму- вала в моїх жилах круженє крови. Мій друг приложив руку до серця, піднїс єї у гору, нена- че-б вказував на небо, опісля перехрестив ме
не з далека, відвернув ся і пішов. Не чув я більше єго кроків, коли відходив, анї брязкоту єго шаблї по помості, анї стукоту замку від вхо
дових дверий. Коли я схаменув ся, ввійшов до першої сьвітлицї, двері були заперті на ключ, як я їх лишив, мій чура храпів, а вітер свистав по коминах. Я вернув ся назад і застав на по
мості мій пістоль. Підняв я єго сумний і заду маний, а вклякнувши при ліжку, молив ся довго
горячо. В три місяці дістав я лист в Ішпанїї від иньшого товариша, до котрого я зараз дру
гого дня писав, що мій друг-бідняга тої самої ночи через якусь засідку зістав насильно за
мордований.
— Але тоді, коли пан мав сей привид зо
всім не греміло — обізвав ся з досадою до па
на Б* один з молодих панків.
— Ось тепер гремить — промовив остро пан Володко, глянувши якось дивно на мо
лодця.
І се глухий гук поніс ся но воздусї і силь
ний грім, протяжний, нереразливий здавав ся до дому близити і понад сам дах пересувати.
Молодець спустив у землю очи, всі присутні присунули ся близше, дівчата імили одна другу за руку, а пані С* обняла панну Сальому, котра до неї горнула ся, неначе би хотіла закрити єї материньским крилом перед близьким неща- стєм.
(Далі буде).
Вісти з Буковини.
Загальні збори тов. «Руска Школа» на Бу
ковині відбули ся дня 1). с. м. в Кіцмани. На зборах явило ся около 60 учителів; зі спра- возданя, яке заміщає «Буковина», виймаємо такі інтересні вісти:
«По удїленю уступаючому видїлови абсолю ториї, приступлено до третої точки дневного по
рядку т. є. до в н е с е н ь в и д іл у ц е н т р а л ь- ного. Секретар товариства ставить іменем ви
ділу внесенє, щоби професора і інспектора п.
О м е л я н а П о п о в и ч а задля єго великих за
слуг около просьвіти і руского шкільництва на Буковині' іменувати п о ч е т ним ч л е н о м . Збо
ри з одушевленєм підносять оклики «славно»
і «многая літа», чим одноголосно приймають внесенє. Проф. Попович дякує зборам за сю честь в довшій промові, в котрій між иньшим заявляє свою радість, що руске шкільництво завдяки користнїйшим обставинам так значно поступило наперед, а учительство стало сьвідо- мим своєї високої завдачі як і своєї гідності!
народної. — (Славно!).
По тім ставить голова тов. іменем виділу внесенє, щоби філії товариства п о л о в и н у с в о їх д о х о д ів , що становлять фонд оборо- товий, в мисль статутів від сего року (т. є. від 1. січня 1899) що кварталу вже на певно поси
лали видїлови центральному, а дотичними за- леглостями до згаданого речинця розпоряджалн
після своїх рішень філіальних.
Пан надуч. Б а ж а н ь с к и й з Вікна виска- зує свій жаль, що доси анї філії анї виділ цен
тральний не розпоряджають ніяким фондом зе- лїзним, д л я т о г о д а р у є т о в а р и с т в у на о с н о в а н е ф о н д у з е л їз н о г о 100 зл., зая
вляючи при тім своє бажане, щоби відсотки з того дару становили з часом с т и п е н д и ю для одного бідного й гідного мужицкого школя
ра з кіцманьского повіту. За сей щедрий і па
тріотичний дар заявляють зібрані як і голова товариства в імени виділу свою найсердечнїйшу подяку. (Одушевлені оклики: «Славно!»)
По тім вносить голова іменем виділу як і поодиноких філій, . особливо-ж іменем філії вижницкої, щоби нововибраний виділ вніс до краєвого сойму петицию в справі з н и ж е н я с л у ж б о в и х л і т із 40 на 35, а внесене одно
голосно нринято з додатком панів Никоровича і Стоцкого, щ о б и з н и ж е н і л іт а ч и с л е н о в ід І . д н я ім е н о в а н а .
Вкінци слідує послїдне внесенє виділу, що
би внести до сойму краєвого петицию в справі б е з п о с е р е д н о г о в и п л а ч у в а н а п а в ш а - л їй з урядів податкових, а не, як доси, з уря
дів громадских. На се внесенє, порушене впро- чім вже-й деякими філіями, згаджають ся одно
голосно всі зібрані.
Між внесеними членів, які збори приняли, важне внесенє проф. Поповича, поручити видї
лови центральному, аби в справі п е н с и ї д л я в д ів у ч и г е л ь с к и х внести у ВІДПОВІДНІЙ:
формі петицию до сойму і внесенє д-ра Стоцко
го, щоби в справі видана чисто-руских, зрозу
мілих релігійних учебників удатись з просьбою до краєвої ради шкільної, а заразом до високо-
го ц. к. міністерства. Далі ставить надуч. Влад внесенє, щоби виділ починив відповідні кроки, аби інституцию м іс ц е в и х ш к іл ь н и х і н с п е к т о р і в цілком знести.
Надуч. І в а с ю к порушає питане, яким чи
ном можна-б утворити ф о н д д л я б ід н и х і п и л ь н и х у ч е н и к і в.
Сі оба внесеня поручають збори видїлови.
Надуч. А н дрю к висказує своє обурене проти р у с к н х ґ і м н а з и я л ь н и х п а р а л є л ь о к :
«Руска ґімназия повинна би вже раз бути спра
вді рускою!» Виділ центральний як і філії, ба і поодинокі громади рускі нехай наново вносять петицій до краєвого сойму і ніяким чином не відступлять від того, що нам иравно належить ся. Внесенє одноголосно принято. Так само од
нодушно приймають збори внесенє проф. Стоц
кого, щоби виготовити від товариства .петицию в справі заснована р у с к о і Гімн а з и і в Ви- жници і внесенє проф. Пі гул я к а дотично за
снована такоїж школи в Кіцмани.
При виборі нового виділу товариства увій
шли в єго склад отсї пп.: проф. Єр. Пі гул я к проф. др. С т о ц к и й , радник Володимир Я с е- н н ц к и й , проф. Ом. П о п о в и ч , проф. Серґій К о б и л я н ь с к и й , проф. Іван Т і р о н , проф Антін К л и м , надуч. Іван М а н д и ч е в с к и й з Шншківцїв, надуч. Іван Я р о ш и н ь с к и й з Раранча, надуч. Іван С а в н ц к и й з Нових Намаївцїв, уч. Танасій Р у с н а к , надуч’ Дарій II і г у л я к з Старої Жучки.
Відносини православної церкви в Росиї.
Недавно тому відважив ся «Русскій Труд ь»
піддати основній критиці сумні відносини цер
ковні в Росиї. Однак про єго виводи не довідав ся ширший загал, бо єго зараз таки скопфіско- ' вано і заказано видавати се письмо на дальше, і Але живої думки «не заореш» — піднесену раз
|справу підтримали иньші дневники, особливо
і «Петерб. В’Ьдомости«. їх редактор кн. Ухтом- ский, приятель з молодих літ царя Миколая мав тілько зглядів у самовластного правительства росийского, що не поступлено з єго видавниц
твом в сей чисто азийский спосіб, як з «Рус- ским Трудомь», лише ограничено ся на «стро
гому виговор'Ь» для редакциї.
В статі «Іскали жалять ся« нинїшну ситу- ацию в Росиї характеризують «Петерб. ІІТ.до- мости» ось як: Духові сили народа зменшаюгь ся безнастанно; богато керманичів опінїї огор
нула пиха і они вірять лише в свою політичну мудрість, а стратили віру в Провидїнє, в силу су-
; млїня і історичну правду. Неправду прибрали в І яскраві шати під іменем рациї стану і інтересу держави. Ся неправда всякає у всі предїли жи- тя, затрунає уми і серця і з диявольскою пере- біглостию толкує зле і фальшиве на добре і шляхотне, відчиняючи все золотому теляти ра
циї стану. Звідси походить релігійний гнет, під яким упадають иньшевірцї, звідси нрогонюванє з вічини таких чесних і робучих людий, як ду
хоборці', звідси помисл переслїдуваня на Сибіри племени Бурятів, який лише з трудом повздер- жано. Скали жалять ся, дивлячись на те, що діє ся.
В дальшім тягу своїх виводів вказують
«Петерб. Відомості!» на Побєдоносцева, як на творця сего духового упідленя Росиї. За часів Петра І. переведено схизму у всхідній церкві для політичних цілий. Він зніс патриархат і оголо
сив зверхниками росийскої церкви голову дер
жави та установив синод, як дорадчий орган царя. Синод став духовною властею церкви, а цивільний над-прокуратор виконував в нїм над- зір правительственного комісари.
Отже в д двайцяти послїдних літ ті відно
сини змінили ся основно, від коли цивільний над-прокуратор зумів загорнути в свої руки ці
лу власть в синоді і став самовластям паном церкви і духовеньства. «Петерб. В'Ьдомости» ци
тують слова калуского архиєрея Антония, ко
трий висказав ся, що теперішні прерогативи прокуратора синоду суть більші, ніж міністрів і цілого сенату і цілої ради держави. Єго власть представляє поважне небезпеченьство для бу- дучности Росиї: се вже не начальний прокура
тор, що обжаловує перед архиєреями проступних духовників, але могучий володар, що присвоїв собі доґмат непомильности, бодай чи не в шир-
т и х розмірах, ніж в римо-католицкій церкві і своєї власти надуживає з вовною самоволею.
До складу спнода покликують лише таких до
стойників, що уміють мовчати і карно сповняти прикази обер-прокуратора, а кождого митропо
лита, чи архнєрея, що зважить ся наяку-небудь самостійність, переслідують і усувають з єго етановиска на гірше, або навіть замикають в монастнри. Славних, росийских теольоґів тра
ктують як простих урядників, а коли наража
ють ся пану обер-прокураторови, усувають їх в такі закутки, де нїчо не могуть вчинити, а на
віть запізнають ся з Сибериєю, або Камчаткою під покривкою добра служби. Натомість поплеч- ннки п. Побєдоносцева одержують найліпші ми
трополичі і архиєрейскі столиці, часто навіть без ухвали спнода та нагороджують їх ще ор дерами та брилянтовими жезлами.
Прийшло до того, що митрополит Володи
мир іґдчае своєї інтронїзациї в Москві сказав до народі: >3 боязнию занимаю столицю, бо не покликала мене на неї властива власть; я прийшов сюди, бо мені наказано’. А петербур- скпй митрополит Паляднй сказав: »Власть над
ирокуратора зробила митрополитів і архиєреїв, а разом і цілий синод мовчалнвнм знарядом волї надирокуратора, а властиво навіть єго ра
бами, так що через те росийска церков не має сили, ані зпачіня, можна сказати — она пере
стала істиувати*. «ГІетерб. Відомості!* жалують ся, що не можуть відслонити цілої правди і на
вести всіх ярких надужить і безправностий, які збувають ся на тлї таких сумних відносин цер
кви. Се було би надто небезпечне супротив теперішної системи придавлювана правди си
лою, тож дневник ограничає ся на тім загаль
нім иорушеню сеї справи, як єму наказує »лю- бов до вітчини і привязанє до царж. Але вже і з того загального образу відносин в росийскій церкві виходить ясно ціла гниль, неуцтво і са
моволя тамошної духовної єрархії.
Н о в и н к и
— Цісар позволив, щоби засноваиа в Терно
полі! руска ґімназия носила назву Франца іїо- сифа. — Архипресвитера гр.-кат. капітули в Пе
реміняли о. Кароля Волсшиньского відзначив цісар кавалєрским хрестом ордера св. Гробу.
— Спільно польских і руских шкіл в Галичині?
Дуже часто нольскі дневники кидають нам в очи тим, що ніби то ми не тілько маємо повну рівно
правність, але навіть мов би були упривилийо- ваним народом в порівнаню з Поляками. Між нньшими без’основпими аргументами виводять проти нас і сей, що ніби то в Галичині більше народних шкіл р у с к и х як п о л ь с к и х . Сей аргумент минає ся зовсім з дійсним станом ре-
чіііі. І так після у р я д о в о г о с п р а в о з д а н я ц к. Ради шк. кр. з р. 1896|7 було р у с к и х ш к іл 1708 (вчисляючи в се і взірцеві школи при семинариях, удержувані центральним прави- тельством), а п о л ь с к и х було 1870, т. є. поль
ок нх ш к іл б у л о б іл ь ш е о 102. В році шк.
189.7 8 було р у ск и х шкіл 1795, а п о л ь с к и х 1800, значить польских було о III більше і так р о с т е ч и с л о п о л ь с к и х ш к іл з к о ж д и м роком. Отже можна польским дневникам при
гадати московску приповідку: в р і , а м е р у з н а й!
— Арештованя в справі львівскоі щадниц7. Від тижня кружили но Львові вісти о арештованю б. директора львівскоі щадннцї, Зїми і б. на
чального бухгальтера Вендриховского. Була в тім правди о стільки, що обох тих панів суспендо
вано (доси уділено їм ніби відпустку), а надто недозволено їм полїцийно видаляти ся з своїх помешкань. Сего четверга справа поступила о крок дальше. По год. 5. вечером прибув до по- мешканя Зїми в будинку каси комісар нолїциї Райнлєндер і показав єму картку з візванєм до переслухана перед слідчим судиєю. П. Зїма си
дів тоді при бюрку і писав. «Я надїяв ся сего*
— відповів. Убрав ся сейчас на чорно, а ожи- даючи чогось ще гіршого, забрав з собою якісь папери. Фіякром прибули оба до карного суду.
Тут переслухував Зіму судин Мілашевский, один з найздібнійших слідчих судиїв, через дві го
дини. Коли б. директор опустив слідчу комна- ту, приступив до него комісар Райнлєндер і ска
зав, що єго арештує. Зїма не відрік анї слова.
Зрезиґнований та із спущеними очима удав ся сивоголовий старець за ко.місарем крізь кори- тар до недалекої келії', де єго замкнено. В сій біленій комнатцї, з великим зелїзним ліжком та деревлянам столиком полишено єго до даль
шого заряджена слідчого судиї. Того самого вечера арештовано також б. начального бух
гальтера Вендриховского і всаджено рівзож до слідчої вязницї.
— З —
— Вечер з танцями. На дохід убогої шкільної молодежи устроює руска молодїж академична в Перемишли в четвер дня 2. марця 1899 р.
в великій сали перемиского магістрату «Вечер 3 танцями*. Музика війскова 45 полку. Стрій для пань вечерковий, для панів балевий. Вступ від особи 1 зр. 50 кр., для родини з 3 осіб 4 зр., з 4 осіб 5 зр. Наддатки приймає ся з по
дякою. Добровільні жертви просимо присилати на руки Л. ІІІеховича, Побереже Франца Иоси- фа ч. 3. — За комітет: В. Куцїль. Л. ІІІехович.
П. Щепановский перестав бути видавцем 81о«-а Роїзк-ого. До редакциї сего дневника ви
слав він іменно письмо сего змісту: «Тому, що моє відношене до каси ощадности стало ся не лише предметом публичної дискусиї, але неба
вом стане на дневнім порядку сойму, складаю на разі, доки ціла справа не прояснить ся, ви
давництво 81оа'-.і Роїєк-ого, в почутю, що дне
вник політичний може солїдаризувати ся лише з якимсь напрямом в справах публичних, а не повинен вязати ся з якою небудь справою ляч
ною*. В наслідок сего письма імя п. Щепанов- ского з 81ом-а Рпієк-ого усунено.
— Злочин в Ямній. Перед станиславівским су
дом присяжних розпочала ся на днях розправа в справі голосного злочину убийства, доверше
ного в літі минулого року, в селі Ямній коло Яремча, на родині тамошного коршмаря Давида ШпіГля. Яко обжалований о сей злочин стає 2іі-лїтний парубок з Ямної, Іван Капітанчук.
Акт обжалованя представляє справу в сей спо
сіб: При гостинци, що веде з Ямної до Мику- личина, мав Давид Шпігель з своєю жінкою Хаєю коршму. Дня 27. серпня тамтого року сидів він з своїми гістьми Лейбою Найманом, купцем із Зборова і 16-літним бельфером Ме- хлем Кавалером, що вступили до него по дорозі на ніч, і грали всі три в доміно. О 10. годині' пішли всі спати. Давид положив ся в тій са
мій комнатї, що жінка, а Найман і Кавалер в другій. Около години иів до 12. пробудило ШпіГля голосне пуканє до шиби. Запалив сьвіч- ку і підійшов до вікна. При сьвітлї місяця пі
знав гуцула Капітанчука, що пив у него часто і завинив єму навіть кількадесять зр. Шпігель бояв ся сего гуцула, бо був напрасний і грізний, особливо, як упив ся. Бив, хто лише війшов єму в дорогу, і був вже навіть за бійку кара
ний. Капітанчук жадав, щоби єго Шпігель впу
стив до середини, бо хоче єму віддати гроші.
Але жид був осторожний і довго приглядав ся гуцулови, чи він не пяний, а бачучи, що Капі
танчук держить ся на ногах добре, отворив єму від сїний двері. Капітанчук велів двері зари- ґлювати, жйд сповнив єго волю. В тій хвили ударив Капітанчук ШпіГля каменем в голову так сильно, що той упав на землю без притом- ности. Сьвічка згасла. Капітанчук війшов з сї- ний до коршми, а звідти до комнати, де спала ШпіГльова. І їй догодив скоро. Якимсь твер
дим знарядом бив єї так довго по голові, аж перестала видавати з себе голос і сконала. Єї стони почули жидки, що спали в сусідній ком
натї. Старший з них, Найман, отворив двері, а узрівши над ліжком Хаї якогось чоловіка, утік назад і сховав ся під колдру. Незадовго почув на своїй голові тяжкі удари. В смертельній тревозї зловив Найман обома руками за пред
мет, котрим окладав єго розбійник, але сей до
був ножа і зачав ранити жида в карк і груди.
Найман повалив ся на ліжко і перестав крича
ти. Тимчас >м другий жидок Кавалер з пере
ляку напів завмер. Коли Капітанчук звернув ся до него, Кавалер витягнув до него з роз
пукою руки і цілуючи розбійника по руках, бла
гав, щоби дарував єму житє; заклинав ся, що нікому о нічім не скаже. У відповідь Капітан
чук ударив єго кілька разів по голові палкою.
Жидок сточив ся зімлілий на землю, а тоді Капітанчук виніс єго до другої комнати і кинув на ліжко коло неживої ШпіГльової. Справив
шись в сей спосіб зі всїми мешканцями коршми, Капітанчук запалив сьвічку і зачав шукати за грішми. Тимчасом Шпігель, що лежав в сїнех, прийшов до себе. Кров з розбитої голови за
ливала єму очи. Зібрав послїдні сили і поти
снув на двері до середини коршми. Двері ство
рили ся і ударили з лоскотом о стіну. Капі
танчук настрашив ся; гадав, що хтось зловив єго на горячім учинку, скочив через вікно на поле і пігнав стрілою до дому. Шпігель роз
глянув ся навколо себе. Кров і трупи. Коло ліжка лежала єго жінка Хая, біля неї харчав молодий бельфер Кавалер. В другій комнатї не застав нікого. Найман стягнув ся з ліжка і за
волік ся до сусїдної комірки, де чув ся безпеч- нїїішим. Всі шуфляди і сховки були розбиті, шафа отворена. Під подушкою жінки забракло пуляреса з 12 зр. Обавляючись повороту роз бійника, пересидів Шпігель з Найманом і Кава
лером, котрі прийшли поволи до притомності!, до год. 3. рано. Потім дали знати війтови, а той доніс сейчас о випадку жандармериї в Мику.іи- чинї О 5. годині прийшов жандарм Петро Ли
сий до хати Капітанчука і застав єго в твердім сні. Злочинець мав шмате на собі чисте, а ви
пирав ся, що о нічім не знає і нікого не убив, так довго, аж жандарм найшов в коноплях єго
щойно скинене та окровавлене шмате. Оправ
дував ся перед жандармом, що злочину допу
стив ся із злости до Шпіґлїв. Вгірочім не мав, як каже, наміру жидів убивати, лиш їх троха побити. Із зізнань сьвідків при розправі пока
зало ся, що Капітанчук є великий завадияка і напастливий. За бійки був вже нераз караний.
Всі єго бояли ся, особливо, як був пяний. З над
мірного уживаня трунків дістав Капітанчук ще в 18-ім році житя епілептичного нападу. Мусїли єго тоді аж звязати, бо товк і бив, що лиш попало єму під руки. Єго стрий умер на ту слабість. Рід Капітанчуків виводять від голос
ного опришка Довбуша. Сам Іван Капітан
чук не виглядає зовсім на розбійника: око сине, лице симпатичне, чорне, буйне волосє спадає на плечі, будова тіла кремезна. Коли покликано до судової салі до переслухана єго матір, Іван поцілував єї покірно в руку. «Бодайбим тебе поховала!* — сказала і відвернула ся. Так зізнаня сьвідків, матери, як і самого Капітан
чука виказали, що розбійницка натура відзивала ся в нїм лише в стані підохоченім, а що-до са
мого злочину, котрого жертвою упала жидівка Хая ШпіГльова, бо прочі жиди прийшли до здо- ровля, то Капітанчук сповнив єго мабуть в ста
ні нввміняємім. Супроти такої опінїї судових річезнавцїв, рішено віддати Капітанчука під психіатричну обсервацию і відставити до заве
дена божевільних в Кульнаркові. Розправу від- рочено.
— Загадочна справа. Перед кількома тижня
ми розійшла ся по цілій Австриї вість о поє
динку ґр. Потоцкого в Риманові з одним із сво
їх офіциялїстів. Поєдинок мав скінчити ся смер- тию двірского урядника. Всьо то оказало ся байкою. Дивна однак річ, що той офіциялїст, на ирозвище Лащ, небавом в Кракові нагло по- • мер. На днях зарядили краківскі власти вико
пане тіла небіщика, щоби переконатись, чи Лащ помер смертию природною чи насильною. Пе- ресьвідчено ся іменно, що кілька днів перед смертию Лащ підніс свою премію асекураций- ну на житє з 500 зр. на 15.000 зр. Ціла та за
гадочна справа будить в Кракові велике за
цікавлене.
Т е л є ґ р а м и.
Відень, 24. лютого. МІіепег 2і£. доносить, що цісар іменував ігумена чину св. Василія Александра ґр. Шептицкого гр. кат. єпископом в Станиславові.
Відень, 24. лютого. \¥іепег 21». оповіщує цїсарске розпорядженє, видане на основі § 14-го, котрим постанова о континґентїрекрутів і їх по
борі продовжає ся на 1899 рік.
Пешт, 24. лютого. Услівя укладу межи опо- зицаєю а Селльом гласять: Опозиция не буде вести обструкциї. Президентом палати буде Пер- цель, заступниками будуть Талїян і Данієль.
Буджетова провізория буде ухвалена з датою 1. січня. Війсковий закон о поборі рекрута буде продовжений на 1 рік. Провізория угодова з Ав- стриєю буде датована від 1. січня. Провізория фінансова для Хорвациї буде ухвалена. На по
рядку дневнім стане краєвий буджет і буде ухвалений до кінця цьвітня. Адмінїстрацийні урядники не будуть впливати на соймові вибо
ри. Судиї не можуть убігатись о мандат по- сольский в своїм окрузі'. Залягаючі податки не впливають на право голосованя. Президент сой
му буде мати право, виключати послів з засі
дань. Технічна обструкция буде виключена но
вим реґуляміном. Перед дневним порядком буде могло промовляти найбільше 4 послів. Над вне
сеними до протоколу може бути лише звичайне голосованє (не поіменне). Що до закона вибор
чого президент кабінету вискаже свій погляд при буджетовій розправі. Небавом буде ухвале
ний закон о неможливости лученя кількох уря
дів в одних руках. — Договор сей мають ра
тифікувати всї клюби. В суботу поїде прези
дент Селль до Відня, щоби здати справу цї- сареви.
Париж, 24. лютого. Похорони Фора відбули ся спокійно при великім здвигу народа. Про
мовляли віцепрезидент сенату Горо, президент палати посольскої Дешанель, президент кабіне
ту Ділі, відтак ще два міністри і кілька прові
дників депутаций з краю. Домовину покропив в костелі Нотр Дам кард. Рікард. По похоро
нах лучилось кілька уличних забурень. Полїция ужила табель. Богато осіб арештовано.
Петербург, 24. лютого. Ке. Бєлякевича засу
джено на 8-лїтне поселене в іркутскій Губернії і утрату горожаньских прав. Провина кс. Бєля
кевича лежала в тім, що він карав у себе дома непоправних грішників, бючи їх посторонком і замикав неморальні женщини в комірці під ко
стелом, де стояв катафаль.
Вешінґтон, 24. лютого. Бої на Филипинах тривають дальше. Намагано ся підпалити Ма- нїлю.
